РОЗВИТОК МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМ ДІАЛОГОМ

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

На правах рукопису

ШЕМЯКОВ Олександр Дмитрович
УДК 351.82:316.3

РОЗВИТОК МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
СОЦІАЛЬНИМ ДІАЛОГОМ

25.00.02. механізми державного управління

Дисертація
на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Донецьк - 2008

ЗМІСТ

Стор.

Вступ

5

Розділ 1.

Теоретичні і практичні передумови розвитку механізму державного управління соціальним діалогом в громадянському суспільстві.......

12

1.1. Передумови формування механізму державного управління соціальним діалогом ..

12

1.2. Соціальний діалог як складова державного управління процесами взаємодії, що відбуваються у взаємовідносинах між суб’єктами соціально-трудових відносин.

25

1.3. Сучасні підходи до розвитку механізму державного управління соціальним діалогом ..

37

Висновки до розділу 1...

45

Розділ 2.

Аналіз механізму державного управління соціальним діалогом між суб’єктами соціально-трудових відносин....

48

2.1. Аналіз дієвості представницьких органів суб’єктів соціально-трудових відносин.

48

2.2. Дослідження розвитку договірних відносин між суб’єктами соціально-трудових відносин ....

72

2.3. Оцінка ефективності діяльності представницьких органів соціального діалогу на прикладі Донецької області..........

83

Висновки до розділу 2

104

Розділ 3.

Основні напрями удосконалення механізму державного управління соціальним діалогом...

107

3.1. Приведення національного законодавства у відповідність із міжнародними нормами та стандартами, що сприяють мирному вирішенню і попередженню виникнення колективно-трудових конфліктів...

107

3.2. Удосконалення методики прогнозування виникнення колективно-трудових конфліктів в регіоні...

120

3.3. Удосконалення складових механізму державного управління соціальним діалогом між суб’єктами соціально-трудових відносин ...

128

Висновки до розділу 3...

140

Висновки ..

142

Додаток А...

146

Додаток Б...

150

Додаток В ......

151

Додаток Д ..

155

Додаток Е ..

162

Список використаних джерел .....

180

ВСТУП
Актуальність теми. Умовою стійкого розвитку будь-якого суспільства, що переживає трансформацію політико-економічного устрою, є досягнення тривалої соціально-економічної стабільності. Причому така стабільність може бути досягнута в процесі соціального діалогу, при встановленні балансу інтересів між суб’єктами соціально-трудових відносин. Забезпечення вказаного балансу залежить від ефективного державного управління процесами, що відбуваються у взаємовідносинах між суб’єктами СТВ, а також від характеру взаємовідносин сторін соціального діалогу між роботодавцями та найманими працівниками. Відсутність балансу, як правило, призводить до страйків та інших соціальних потрясінь у суспільстві. Практика розгляду колективно-трудових конфліктів показує, що їх можна уникнути якщо в державі діє механізм, головним завданням якого є не тільки врегулювання КТК, але й запобігання їх виникненню.
Отже, розвиток механізму державного управління соціальним діалогом - це не тільки мета, а й ефективний засіб досягнення соціально-політичної безпеки в суспільстві.
Науковці і практики [1-18] активно досліджують теоретичні й практичні проблеми виникнення конфліктів між найманими працівниками й роботодавцями, форми їх прояву та економічні наслідки як для підприємств, так і в цілому для економіки країни та регіонів. Це, насамперед, праці А.Андрющенка, Є.Бабосова, І.Бекешкіної, Ф.Бородкіна, Л.Беззубко, Н.Борецької, Д.Богині, М.Братковського, В.Воронкової, Н.Гришиної, О.Дмітрієва, В.Дорофієнка, О.Лебединської, В.Лобаса, О.Новікової, В.Куценка та інших.
Однак, не зважаючи на активні наукові пошуки у цьому напрямі, комплексне дослідження науково-методичних засад удосконалення механізму державного управління соціальним діалогом ще не завершене.
Викладене вище є підставою для подальшого розвитку цього механізму.
Сучасні тенденції формування соціально-трудових відносин в умовах трансформації економіки та важливість досягнення соціально-економічної стабільності в регіонах, розвиток механізму державного управління соціальним діалогом та здійснення доконфліктного врегулювання розбіжностей між соціальними партнерами визначає актуальність теми дисертації, її основні цілі та завдання.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконане відповідно до тематики науково-дослідних праць Донецького державного університету управління, зокрема за темою 99.06.01 «Інноваційний i стратегічний менеджмент у регіональному управлінні» (номер держреєстрації 0102U001295). У межах теми досліджувалися проблеми, тенденції, особливості, які впливають на розвиток механізму державного управління соціальним діалогом щодо регулювання взаємостосунків між суб’єктами соціально-трудових відносин.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в опрацюванні теоретичних засад і методичних рекомендацій щодо розвитку механізму державного управління соціальним діалогом.
Для досягнення мети необхідно вирішити такі наукові й практичні завдання:
визначити проблеми, що впливають на розвиток механізму державного управління соціальним діалогом між суб’єктами СТВ;
у контексті зарубіжного досвіду проаналізувати соціально-трудові відносини в громадянському суспільстві та обґрунтувати розвиток механізму державного управління цим процесом;
удосконалити діючі засоби реалізації досягнутих домовленостей сторін соціального діалогу між суб'єктами СТВ на регіонально-виробничому рівнях;
з’ясувати значення функціонального зв'язку між досягненням соціально-економічної стабільності й демократичним розвитком ведення соціального діалогу між суб’єктами СТВ для забезпечення соціальної безпеки в суспільстві;
розробити пропозиції щодо удосконалення організаційної структури представницьких органів роботодавців та найманих працівників, в основі діяльності якої закладено принцип демократичного регулювання взаємовідносин сторін соціального діалогу;
розробити рекомендації щодо подальшого розвитку діючого соціального діалогу між суб’єктами СТВ на регіонально-виробничому рівнях, діяльність яких суттєво впливає на досягнення соціально-економічної стабільності в суспільстві;
обґрунтувати методичні підходи щодо прогнозування виникнення розбіжностей, які дозволяють запропонувати систему вироблення прогнозних рішень з попередження колективно-трудових конфліктів і розробити методичні рекомендації стосовно поведінки сторін соціально-трудових відносин у колективно-трудовому спорі;
запропонувати механізм державного управління соціальним діалогом по запобіганню виникнення та врегулювання колективно-трудових конфліктів на регіональному рівні на основі «ринково-усвідомлених взаємостосунків» між суб’єктами соціально-трудових відносин.
Об'єктом дослідження є соціально-трудові відносини в Україні.
Предметом дослідження є механізм державного управління соціальним діалогом по врегулюванню колективно-трудових конфліктів між суб'єктами соціально трудових відносин.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є системне використання об'єктивних закономірностей виникнення й розвитку соціального діалогу на основі формування «ринково-усвідомлених взаємостосунків» між суб’єктами СТВ.
У дослідженні пропонуються для використання такі методи:
Системно-структурний (при визначенні механізму державного управління соціальним діалогом по запобіганню виникнення та врегулювання колективно-трудових конфліктів на регіональному рівні; при вдосконаленні методики прогнозування виникнення колективно-трудових конфліктів і організаційної структури представницьких органів роботодавців і найманих працівників).
Статистичного та економічного аналізу (при аналізі тенденцій і особливостей сучасного етапу розвитку дієздатності представницьких органів суб’єктів СТВ).
Індукції, аналізу й синтезу (при вивченні понять «соціальний діалог», «громадянське суспільство», «ринково-усвідомлені взаємостосунки», «соціально-трудові відносини» та «колективний трудовий конфлікт»).
Порівняльного аналізу (при вивченні можливостей використання на національному і регіональному рівнях зарубіжного досвіду ведення соціального діалогу).
Теоретичною основою дослідження є роботи зарубіжних і вітчизняних вчених щодо формування механізму державного управління соціальним діалогом в умовах ринкової економіки і управління процесами взаємодії між суб’єктами соціально-трудових відносин.
Нормативно-правову базу дослідження складають: Конституція України, Закони України, Укази Президента України, нормативно-правові документи, видані Національною службою посередництва і примирення.
Інформаційною основою дисертаційного дослідження є Конвенції, Рекомендації Міжнародної організації праці, статистичні матеріали Держкомстату України, Донецького обласного управління статистики, Національного інституту стратегічних досліджень, Інституту соціології НАН України, Фонду «Демократичних ініціатив», Інституту соціальної та політичної психології, Національної служби посередництва і примирення, відділення у Донецькій області НСПП, «Програма Донецька область 2010», «Програма науково-технічного розвитку Донецької області на період до 2020 року», Матеріали й документи Федерації профспілок України та Донецької обласної ради профспілок, діючі Генеральна, Галузеві, Регіональна угоди сторін СД, вітчизняний та зарубіжний досвід укладання колективних договорів.
Наукова новизна одержаних результатів. Основний науковий результат полягає у розробці теоретичних та методичних положень щодо розвитку механізму державного управління соціальним діалогом на основі «ринково-усвідомлених взаємостосунків» між суб’єктами СТВ.
Наукова новизна дослідження підтверджується такими результатами:

вперше:
запропоновано механізм державного управління соціальним діалогом по запобіганню виникнення та врегулюванню колективно-трудових конфліктів на регіональному рівні, завдяки якому здійснюється пошук компромісних рішень при виникненні колективних трудових конфліктів і запобіжних заходів доконфліктного врегулювання розбіжностей між соціальними партнерами на основі «ринково-усвідомлених взаємостосунків» між суб’єктами соціально-трудових відносин;
удосконалено: організаційну структуру представницьких органів роботодавців (власників) та найманих працівників, в основу якої закладено принцип демократичного регулювання взаємовідносин сторін соціального діалогу;
діючі засоби реалізації досягнутих домовленостей соціального діалогу на регіонально-виробничому рівнях, а саме: регіональної, регіонально-галузевої угод та колективного договору шляхом розробки пропозицій щодо внесення змін та доповнень в низку нормативно-правових актів;
функціональний зв'язок між соціально-економічною стабільністю й демократичним розвитком ведення соціального діалогу, що забезпечує ефективне державне управління процесами, які відбуваються у взаємостосунках суб’єктів СТВ, та сприяє досягненню соціальної безпеки у суспільстві;
дістали подальшого розвитку:
діючий соціальний діалог між суб’єктами СТВ на регіонально-виробничому рівнях, ефективна діяльність якого суттєво впливає на досягнення соціально-економічної стабільності в суспільстві;
методичні підходи до прогнозування виникнення розбіжностей, які дозволяють запропонувати систему вироблення прогнозних рішень щодо попередження колективно-трудових конфліктів в регіоні і розробки методичних рекомендацій стосовно поведінки сторін соціально-трудових відносин у колективно трудовому спорі (конфлікті).
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення й висновки дисертаційної роботи доведено до рівня конкретних рекомендацій, які можуть бути використані представницькими органами сторін соціального діалогу, що дозволить здійснювати доконфліктне врегулювання розбіжностей між соціальними партнерами та забезпечить соціальну безпеку в регіоні.
Ряд пропозицій і рекомендацій з метою врегулювання взаємовідносин сторін соціального діалогу при веденні переговорного процесу, використовуються на підприємствах машинобудування та радіоелектроніки Донецької області (довідка 61 від 9 жовтня 2007 р.), в діяльності Федерації профспілок України (довідка 02/01-22/1859 від 13 листопада 2007 р.), і в діяльності відділення Національної служби посередництва і примирення в Донецькій області в роботі з профілактики, прогнозування, аналізу та вирішення колективних трудових конфліктів (довідка 01-16-05/01-189 від 15 жовтня 2007р .).
Документи, що підтверджують впровадження результатів дослідження подані у додатку А.
Особистий внесок здобувача. Наукові положення, розробки й висновки дисертаційного дослідження є підсумком особистих досліджень автора.
Особистий внесок автора в колективні наукові праці зазначено в переліку основних опублікованих робіт за темою дисертації.
Апробація результатів дисертації. Основні результати проведених досліджень, висновки й пропозиції доповідалися та одержали позитивні оцінки на міжнародних, національних і регіональних науково-практичних конференціях. Основні з них такі:
VII Міжнародна науково-практична конференція «Наука й освіта «2004» (м. Дніпропетровськ, 2004 р.).
IV Міжнародна наукова конференція молодих учених, аспірантів і студентів (м. Макіївка, 2005 р.).
Перша Всеукраїнська науково-практична конференція «Науковий потенціал України» (м. Київ, 2005 р.).
Міжнародна науково-практична конференція «Інноваційна схема розвитку промислового регіону: проекти, управління, результати» (м. Донецьк, 2007 р.).
«Международный круглый стол»: «Современное профсоюзное движение: идеология, кадры, образование» (г. Святогорск , 2007 г.).
Публікації. Основні положення й результати дослідження опубліковано в 19 роботах [1, 23, 30, 62, 63, 71, 72, 93, 95, 114, 141, 145, 176-182], з них 6 статей у наукових фахових виданнях, 2 - у наукових журналах, 5 - у матеріалах наукових конференцій, 1- навчально-методичне видання, 4 методичних рекомендацій, 1 - в інших виданнях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі теоретично узагальнені й розроблені заходи з вирішення науково-практичного завдання обґрунтування науково-методичних засад розвитку механізму державного управління СД на основі формування «ринково-усвідомлених взаємостосунків» між суб’єктами СТВ. Проведене дослідження дозволяє сформулювати такі висновки:
1. Аналіз вітчизняних і зарубіжних наукових праць з управління соціальним діалогом вказує на те, що дана проблема залишається невирішеною як на національному, так і на регіонально-виробничому рівнях. Зокрема, існують різні підходи до визначення функціонального зв’язку між досягненням соціально-економічної стабільності в суспільстві й демократичним розвитком ведення соціального діалогу, а також до розуміння структури представницьких органів роботодавців та найманих працівників. Активна участь держави через відповідні механізми управління може значно покращити соціальну ситуацію в країні, нормалізувати відносини між роботодавцями та працівниками, особливо в періоди фінансових, економічних та соціальних криз.
2. Згідно з проведеним аналізом, виявлено наступні проблеми, що впливають на розвиток механізму державного управління соціальним діалогом:
вимоги міжнародних норм і стандартів не в повній мірі враховані діючими національними нормативно-правовими актами;
нездатність діючого соціального діалогу на регіонально-виробничому рівнях забезпечити дотримання соціальних стандартів суб’єктами СТВ;
рівень культури поведінки сторін соціального діалогу та вміння вести переговори в умовах конфлікту недостатньо відповідають вимогам демократичного розвитку договірних відносин;
відсутність ефективного механізму державного управління соціальним діалогом, який забезпечив би запобігання КТК на стадії виникнення розбіжностей між суб’єктами СТВ.
3. Дослідження зарубіжного досвіду розвитку СТВ доводить, що громадянське суспільство утворює умови для демократичного розвитку ведення соціального діалогу, а соціальний діалог сприяє розбудові громадянського суспільства завдяки сталому балансу інтересів між найманими працівниками і роботодавцями (власниками) і збереженню тривалої стабільності в державі.
Проте, в дослідженнях не встановлено зв'язок між досягненням соціальної безпеки в суспільстві й розвитком ведення діалогу, не даються відповіді стосовно підходів удосконалення як діючих структур представницьких органів роботодавців (власників) і найманих працівників, так і діючого соціального діалогу на регіонально-виробничому рівнях, від дієвості якого залежить збалансування інтересів між суб’єктами СТВ.
4. Удосконалення діючих засобів реалізації досягнутих домовленостей соціального діалогу на регіонально-виробничому рівнях: а саме регіональної і регіонально-галузевих угод та колективних договорів дозволяє долучати до переговорного процесу ведення соціального діалогу місцеві органи самоврядування як складову механізму державного управління СД, що сприяє виконанню досягнутих домовленостей на регіональному та регіонально-галузевому рівнях усіма суб’єктами діяльності, управління й господарювання; передбачати у колективних договорах виділення коштів на проведення як примирних процедур, у випадку виникнення колективно-трудового конфлікту, так і для проведення попереджувальних заходів їхньої появи; еволюційним шляхом залучати максимальну кількість суб’єктів діяльності, управління й господарювання, які з різних причин не беруть участі в переговорному процесі сторін соціального діалогу.
5. Проведений аналіз показав, що удосконалення функціонального зв'язку між досягненням соціально-економічної стабільності в суспільстві й демократичним розвитком ведення соціального діалогу сприяє визначенню форми взаємостосунків між сторонами соціального діалогу у відповідності до міжнародних стандартів стосовно прав людини та суттєво підвищує ефективність державного управління процесами, що відбуваються у взаємовідносинах між суб’єктами СТВ.
6. Запропоновано структуру представницьких органів роботодавців та найманих працівників, в основі діяльності якої закладено принцип демократичного регулювання взаємовідносин сторін соціального діалогу. Такий підхід дозволяє створити в ринкових умовах повноважні представницькі органи роботодавців та найманих працівників на всіх рівнях переговорного процесу у відповідності з головними напрямками господарської діяльності, що відповідає вимогам міжнародних стандартів ведення соціального діалогу.
7. Проведене дослідження діючого соціального діалогу на регіонально-виробничому рівнях вказує на те, що він сприяє зниженню рівня трансформації колективно-трудових конфліктів у страйки. Враховуючи сучасні тенденції формування СТВ і важливість досягнення соціально-економічної стабільності, науково осмисленим є проведення подальшого його удосконалення. Воно потребує приведення національного законодавства у відповідність з міжнародними Конвенціями МОП і дозволяє сформувати нову модель соціального діалогу, яка сприяє в повному обсязі реалізації досягнутих домовленостей між представницькими органами суб’єктів соціально-трудових відносин.
8. Обґрунтовано методичні підходи щодо прогнозування виникнення розбіжностей між суб’єктами СТВ, що надає можливість запропонувати систему вироблення прогнозних рішень з попередження колективно-трудових конфліктів в регіоні, впровадження якої дозволяє визначати вірогідність виникнення розбіжностей між суб’єктами соціально-трудових відносин у залежності від факторів, що дестабілізують соціально-економічну ситуацію в регіоні; залучити до процесу вироблення прогнозних рішень ті інституції, які мають інформацію стосовно конфліктних ситуацій і які зацікавлені в їх урегулюванні ще на стадії виникнення. У зв’язку з цим розроблені методичні рекомендації стосовно поведінки сторін соціально-трудових відносин у колективно-трудовому спорі суттєво підвищують культуру поведінки сторін договірних відносин, що дозволяє віднайти компромісні рішення при врегулюванні колективно-трудових конфліктів.
9. З метою вирішення практичної задачі щодо досягнення тривалої соціально-економічної стабільності в регіонах держави на основі «ринково-усвідомлених взаємостосунків» між суб’єктами соціально-трудових відносин запропоновано механізм державного управління соціальним діалогом по запобіганню виникнення колективно-трудових конфліктів між суб’єктами СТВ. Цей механізм дозволяє відстежити реакцію суб’єктів СТВ на дотримання сторонами соціального діалогу досягнутих домовленостей в рамках соціальних стандартів, що стосуються прав людини, і виробляє корегуючі заходи щодо повернення системи в стан їх дотримання.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі теоретично узагальнені й розроблені заходи з вирішення науково-практичного завдання обґрунтування науково-методичних засад розвитку механізму державного управління СД на основі формування «ринково-усвідомлених взаємостосунків» між суб’єктами СТВ. Проведене дослідження дозволяє сформулювати такі висновки:
1. Аналіз вітчизняних і зарубіжних наукових праць з управління соціальним діалогом вказує на те, що дана проблема залишається невирішеною як на національному, так і на регіонально-виробничому рівнях. Зокрема, існують різні підходи до визначення функціонального зв’язку між досягненням соціально-економічної стабільності в суспільстві й демократичним розвитком ведення соціального діалогу, а також до розуміння структури представницьких органів роботодавців та найманих працівників. Активна участь держави через відповідні механізми управління може значно покращити соціальну ситуацію в країні, нормалізувати відносини між роботодавцями та працівниками, особливо в періоди фінансових, економічних та соціальних криз.
2. Згідно з проведеним аналізом, виявлено наступні проблеми, що впливають на розвиток механізму державного управління соціальним діалогом:
вимоги міжнародних норм і стандартів не в повній мірі враховані діючими національними нормативно-правовими актами;
нездатність діючого соціального діалогу на регіонально-виробничому рівнях забезпечити дотримання соціальних стандартів суб’єктами СТВ;
рівень культури поведінки сторін соціального діалогу та вміння вести переговори в умовах конфлікту недостатньо відповідають вимогам демократичного розвитку договірних відносин;
відсутність ефективного механізму державного управління соціальним діалогом, який забезпечив би запобігання КТК на стадії виникнення розбіжностей між суб’єктами СТВ.
3. Дослідження зарубіжного досвіду розвитку СТВ доводить, що громадянське суспільство утворює умови для демократичного розвитку ведення соціального діалогу, а соціальний діалог сприяє розбудові громадянського суспільства завдяки сталому балансу інтересів між найманими працівниками і роботодавцями (власниками) і збереженню тривалої стабільності в державі.
Проте, в дослідженнях не встановлено зв'язок між досягненням соціальної безпеки в суспільстві й розвитком ведення діалогу, не даються відповіді стосовно підходів удосконалення як діючих структур представницьких органів роботодавців (власників) і найманих працівників, так і діючого соціального діалогу на регіонально-виробничому рівнях, від дієвості якого залежить збалансування інтересів між суб’єктами СТВ.
4. Удосконалення діючих засобів реалізації досягнутих домовленостей соціального діалогу на регіонально-виробничому рівнях: а саме регіональної і регіонально-галузевих угод та колективних договорів дозволяє долучати до переговорного процесу ведення соціального діалогу місцеві органи самоврядування як складову механізму державного управління СД, що сприяє виконанню досягнутих домовленостей на регіональному та регіонально-галузевому рівнях усіма суб’єктами діяльності, управління й господарювання; передбачати у колективних договорах виділення коштів на проведення як примирних процедур, у випадку виникнення колективно-трудового конфлікту, так і для проведення попереджувальних заходів їхньої появи; еволюційним шляхом залучати максимальну кількість суб’єктів діяльності, управління й господарювання, які з різних причин не беруть участі в переговорному процесі сторін соціального діалогу.
5. Проведений аналіз показав, що удосконалення функціонального зв'язку між досягненням соціально-економічної стабільності в суспільстві й демократичним розвитком ведення соціального діалогу сприяє визначенню форми взаємостосунків між сторонами соціального діалогу у відповідності до міжнародних стандартів стосовно прав людини та суттєво підвищує ефективність державного управління процесами, що відбуваються у взаємовідносинах між суб’єктами СТВ.
6. Запропоновано структуру представницьких органів роботодавців та найманих працівників, в основі діяльності якої закладено принцип демократичного регулювання взаємовідносин сторін соціального діалогу. Такий підхід дозволяє створити в ринкових умовах повноважні представницькі органи роботодавців та найманих працівників на всіх рівнях переговорного процесу у відповідності з головними напрямками господарської діяльності, що відповідає вимогам міжнародних стандартів ведення соціального діалогу.
7. Проведене дослідження діючого соціального діалогу на регіонально-виробничому рівнях вказує на те, що він сприяє зниженню рівня трансформації колективно-трудових конфліктів у страйки. Враховуючи сучасні тенденції формування СТВ і важливість досягнення соціально-економічної стабільності, науково осмисленим є проведення подальшого його удосконалення. Воно потребує приведення національного законодавства у відповідність з міжнародними Конвенціями МОП і дозволяє сформувати нову модель соціального діалогу, яка сприяє в повному обсязі реалізації досягнутих домовленостей між представницькими органами суб’єктів соціально-трудових відносин.
8. Обґрунтовано методичні підходи щодо прогнозування виникнення розбіжностей між суб’єктами СТВ, що надає можливість запропонувати систему вироблення прогнозних рішень з попередження колективно-трудових конфліктів в регіоні, впровадження якої дозволяє визначати вірогідність виникнення розбіжностей між суб’єктами соціально-трудових відносин у залежності від факторів, що дестабілізують соціально-економічну ситуацію в регіоні; залучити до процесу вироблення прогнозних рішень ті інституції, які мають інформацію стосовно конфліктних ситуацій і які зацікавлені в їх урегулюванні ще на стадії виникнення. У зв’язку з цим розроблені методичні рекомендації стосовно поведінки сторін соціально-трудових відносин у колективно-трудовому спорі суттєво підвищують культуру поведінки сторін договірних відносин, що дозволяє віднайти компромісні рішення при врегулюванні колективно-трудових конфліктів.
9. З метою вирішення практичної задачі щодо досягнення тривалої соціально-економічної стабільності в регіонах держави на основі «ринково-усвідомлених взаємостосунків» між суб’єктами соціально-трудових відносин запропоновано механізм державного управління соціальним діалогом по запобіганню виникнення колективно-трудових конфліктів між суб’єктами СТВ. Цей механізм дозволяє відстежити реакцію суб’єктів СТВ на дотримання сторонами соціального діалогу досягнутих домовленостей в рамках соціальних стандартів, що стосуються прав людини, і виробляє корегуючі заходи щодо повернення системи в стан їх дотримання.