Русова Ольга Сергіївна Країни «Веймарського трикутника» в європейських інтеграційних та безпекових процесах

Короткий опис

Русова Ольга Сергіївна, тимчасово не працює: «Країни «Веймарського трикутника» в європейських інтеграційних та безпекових процесах» (23.00.04 - по­літичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку). Спецрада Д 26.001.29 у Київському національ­ному університеті імені Тараса Шевченка

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тарса Шевченка
Міністерство освіти і науки України

Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
РУСОВА ОЛЬГА СЕРГІЇВНА
УДК 327(430+438+44):339.924-049.5(4-672ЄС)(043.5)
ДИСЕРТАЦІЯ
КРАЇНИ «ВЕЙМАРСЬКОГО ТРИКУТНИКА» В ЄВРОПЕЙСЬКИХ
ІНТЕГРАЦІЙНИХ ТА БЕЗПЕКОВИХ ПРОЦЕСАХ

23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку
Міжнародні відносини

Подається на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
О.С. Русова
Науковий керівник: Брусиловська Ольга Іллівна,
доктор політичних наук, професор
Київ – 2017

ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень……………………………………………….…....11
Вступ …………………………………………………..……………......................12
Розділ 1. Теоретико-методологічні засади та документально-джерельна база
дослідження…..………………………….................................................................21
1.1.Теоретичні аспекти європейської інтеграції та понятійно-категоріальний
апарат дисертації.……………… ……………….....................................................44
1.2. Стан наукової розробки проблеми та джерельна база роботи…..................
1.3. Методологічне обґрунтування дослідження………………...........................58
Висновки до розділу 1…………………………......................................................76
Розділ 2. Участь країн «Веймарського трикутника» в європейських
інтеграційних процесах .. ……………………….......…………………………….79
2.1. Ґенеза та історія становлення моделі тристороннього співробітництва країн
«Веймарського трикутника».……………...............................................................79
2.2.Роль країн «Веймарського трикутника» в процесі євроінтеграції на прикладі
прийняття та реалізації Лісабонської угоди…......................................................96
2.3. Країни «Веймарського трикутника» та втілення східного напрямку
зовнішньої політики ЄС.........................................................................................109
Висновки до розділу 2…………………................................................................131
Розділ 3. Внесок країн «Веймарського трикутника» в розвиток європейської
системи безпеки….……………....….....................................................................134
3.1. Особливості формування Спільної політики безпеки та оборони ЄС на
початку ХХІ століття …………………………….................................................134
3.2. Стратегічна складова політики безпеки Франції…….................................144
3.3. Німецьке бачення європейської політики безпеки та оборони……..........155
3.4. Ключові завдання безпекової політики Польщі……………......................172
3.5. Спільні безпекові ініціативи країн «Веймарського трикутника»…............187
Висновки до розділу 3…………………………………………...........................207
10
Висновки.................................................................................................................210
Список використаних джерел …………….......................................................219
Додатки…………………………………………………………………………...249
11
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ВВП –Валовий внутрішній продукт
ЄЕС – Європейська економічна спільнота
ЄПБО – Європейська політика безпеки та оборони
ЄПС – Європейська політика сусідства
ЄС – Європейський Союз
ЄСБ – Європейська стратегія безпеки від 2003 року
МЗС – Міністерство закордонних справ України
НАН України – Національна академія наук України
НАТО – Організація Північно-Атлантичного договору
ООН – Організація Об’єднаних Націй
ПіС – польська політична партія «Право і справедливість»
РП – Республіка Польщі
РФ – Російська Федерація
СДПН – Соціал-демократична партія Німеччини
СЗБП ЄС – Спільна зовнішня та безпекова політика ЄС
СЗНБ – Система забезпечення національної безпеки
СПБО ЄС – Спільної політики безпеки та оборони ЄС
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
СхП – зовнішньополітична ініціатива ЄС «Східне партнерство»
США – Сполучені Штати Амеерики
ФРН – Федератиивна Республіка Німеччина
ХДС/ХСС – коаліційне об'єднання політичних партій Німеччини –
Християнсько-демократичного союзу і Християнсько-соціального союзу
ЦСЄ – Центральна та Східна Європа
12
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. «Веймарський трикутник» з'явився на
політичній мапі світу 28 серпня 1991 року, внаслідок підписання угоди про
створення нового дорадчого форуму урядів Польщі, Німеччини та Франції.
Тогочасні геополітичні трансформації, а саме розпад соціалістичного табору
та СРСР, «оксамитові революції» в країнах Східної та Центральної Європі
визначили вектор їх зовнішньополітичного курсу та зумовили необхідність
долучитися до процесу європейської інтеграції. В даному контексті
«Веймарський трикутник» усіляко сприяв пожвавленню, у першу чергу,
двосторонніх польсько-німецьких відносин та створював гарні умови для
започаткування активного французько-польського діалогу. Він представляв
собою унікальний консультаційний механізм з розвитку тристоронньої
співпраці у різних площинах, який допоміг консолідувати сили
єврооптимістів поза межами ЄС.
Після того як в травні 2004 р. Польща стала членом ЄС, відбувається
переосмислення ролі «Веймарського трикутника». Веймарська група
стикається з необхідністю скорегувати власні цілі та задачі. Постало питання
про місце об’єднання в архітектурі європейської безпеки та інших галузях
прискореної інтеграції. Зокрема, мова йде про Європейську політику
сусідства та ініціативу «Східного партнерства», де державам «Веймарського
трикутника» відводилась роль з’єднуючої ланки, яка мала зміцнити поняття
«європейських цінностей», зосереджуючись на таких аспектах як розвиток
громадянського суспільства, культура та політична співпраця. З цієї причини
саме даний період викликає науковий інтерес автора, адже це надає
можливість не тільки провести всебічний аналіз взаємодії Польщі з
головними локомотивами європейської інтеграції – Францією та
Німеччиною, вже у статусі члена ЄС, а й відслідкувати ті якісні зміні, що
відбуваються всередині самого «Веймарського трикутника».
Актуальність досліджуваної теми також підтверджується зростанням
важливості співпраці між Німеччиною, Польщею та Францією в сфері
13
безпеки та оборони, особливо в умовах появи нових загроз. Сьогодні країничлени ЄС впритул наблизились до створення колективного військового
потенціалу, але це визиває достатньо гострі дискусії в межах ЄС. В цей час
Веймарська трійка вже має власну бойову групу під назвою «Веймарська
бригада» та здійснює спільне командування нею. З огляду на такий
позитивний досвід, в дисертаційній роботі зроблено спробу оцінити
перспективи розвитку Спільної зовнішньої політики і політики безпеки за
сприяння країн «Веймарського трикутникa та можливості формування
подібних невеликих військових підрозділів за участі інших членів ЄС.
Наразі «Веймарський трикутник» продовжує працювати як платформа
для пошуків компромісів та слугує винятковим прикладом регіональної
кооперації, а його подальше вивчення залишається актуальною науковою
проблемою в тому числі і для українських дослідників. Адже враховуючи
сучасну міжнародну ситуацію та відцентрові тенденції, що панують в ЄС,
об’єднання потребує зміцнілого «Веймарського трикутникa», який
слугуватиме додатковою точкою опори. В цьому контексті Україна може
використовувати «Веймарський трикутник» як додатковий майданчик
поглибленої співпраці з державами-членами ЄС, виступаючи з власними
проектами та переймаючи їх досвід з реформування економічної системи та
інших галузей суспільно-політичного життя країни.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота
виконана на кафедрі міжнародних відносин Інституту соціальних наук
Одеського національного університету імені І. І. Мечникова в межах
наукової теми кафедри: «Міжнародні відносини і політика держав в умовах
глобальних трансформацій: концептуальні виміри та зовнішньополітична
практика» (державна реєстрація № 0107U012509), яка зорієнтована на
науково-аналітичне забезпечення діяльності урядових та неурядових установ
нашої країни.
14
Мета дисертаційної роботи полягає у дослідженні ролі держав
«Веймарського трикутника» у процесах європейської інтеграції та розвитку
політики безпеки ЄС.
Зважаючи на недостатню розробленість проблеми, досягнення
зазначеної мети зумовило необхідність вирішення наступних завдань:
- висвітлити ключові аспекти політичної інтеграції Франції, Польщі та
Німеччини в межах ЄС;
- оцінити внесок Франці, Польщі та Німеччини у реформування системи
європейської безпеки після розширення 2004 р.;
- визначити яким чином політичні еліти країн «Веймарського
трикутника» приймали участь в ухваленні Лісабонської угоди;
- розглянути діяльність «Веймарського трикутника» з точки зору
розвитку східного напрямку зовнішньої політики ЄС;
- виділити та проаналізувати спільні ініціативи Веймарської трійки в
галузі європейської політики безпеки в XXI ст.;
- дослідити вплив внутрішньополітичної ситуації та національних
інтересів кожної з держав «Веймарського трикутника» на перебіг сучасних
інтеграційних процесів в Європі та навпаки;
- охарактеризувати основні тенденції у трьохсторонніх польськонімецьких, французько-німецьких та польсько-французьких відносинах на
сучасному етапі та з’ясувати як вони впливають на формування порядку
денного в ЄС.
Об'єктом дослідження виступають інтеграційні та безпекові процеси в
ЄС як окремій одиниці системи міжнародних відносин. Предмет
дослідження становить комплекс взаємовідносин країн «Веймарського
трикутника» у контексті європейської інтеграції та трансформації системи
європейської безпеки.
Методи дослідження. Обрана методологічна база була сформована з
огляду на багатовимірність та складність самого явища інтеграції в Європі.
Основні труднощі наукового дослідження цього процесу пов'язані з його
15
мінливим характером, та перш за все через велику кількість акторів, які
приймають участь в ньому. Кожна держава-член ЄС має свої власні
національні інтереси, через це надзвичайно багато часу і зусиль
спрямовується на координацію та узгодження національної політики із
загальноєвропейською. Тому з метою поглибленого вивчення сутності
європейської інтеграції, її проявів та еволюції, в дисертаційному дослідженні
було використано комплекс підходів теоретичного пізнання та декілька
загальнонаукових методів. Ключовим компонентом методологічної частини є
системний підхід. Він базується на сприйнятті ЄС та «Веймарського
трикутникa» в якості системи та підсистеми, що існують в міжнародних
відносинах. Наголос робиться на тому, що їх елементи є взаємозалежними,
виконують ряд функцій та займають унікальне місце в кожній з них.
Природнім є той факт, що структурні елементи будь-якої ширшої системи,
здатні до саморганізації в підсистеми, і це спостерігається на прикладі країн
«Веймарського трикутникa». Створюючи таку підсистему, її три елементи
можуть досягти посилення власних позицій в межах більшої системи, що
безумовно є характерним і важливим для Польщі. Німеччина та Франція як
елементи підсистеми та системи дбають більше про втримання свого статусу
«великих держав».
Структурно-функціональний метод використовується паралельно з
системним, через їх комплементарний характер, продовжуючи дослідження
«підсистеми - «Веймарський трикутник» та «системи - ЄС». Проте даний
підхід фокусується більше на ролі, яку відіграє кожна їх складова - Франція,
Польща та Німеччина, аніж на їх власній життєдіяльності. Зокрема, це
дозволяє у третьому розділі дисертації окремо розглянути та оцінити внесок
кожної з держав «Веймарського трикутника» у розвиток системи
європейської безпеки, а потім повернувшись то системного підходу,
проаналізувати їх колективні зусилля в даному напрямку.
Завдяки синергетичному методу автор зосередився на вивченні ще
однієї системної якості - емерджентності. Таким чином досліджуються нові
16
властивості, яких набувають елементи, приєднуючись до певної системи.
Також за цим методом можливо представити процес європейської інтеграції
у вигляді періодів стабільного розвитку та біфуркацій, що змінюють один
одного.
Історичний метод було обрано для того, щоб проаналізувати умови,
причини виникнення та еволюцію завдань «підсистеми - «Веймарський
трикутник». Одночасно автор прагнув дослідити шлях формування
тристоронньої кооперації між Німеччиною, Польщею і Францією на
політичному рівні в конкретному часовому проміжку. Саме за допомогою
історичного підходу стало можливим розглянути цей процес у
хронологічному порядку та динаміці.
Як було зазначено вище, в даній дисертаційній роботі також були
використані загальнонаукові методи індукції та дедукції. Їх застосування
дозволяє якісніше вивчити явище «європейських інтеграційних процесів» з
точки зору загального та одиничного, глобального та локального. Слід
зазначити, що також проводилась робота з емпіричними даними, які
складались із великої кількості відкритих аналітичних джерел, зокрема
публікацій в ЗМІ, заяв і офіційних виступів політиків та вищих посадових
осіб країн ЄС, нормативних документів, матеріалів науково-дослідницьких
центрів і науково-аналітичних статей.
Наукова новизна одержаних результатів визначається вибором
теми, сукупністю поставлених завдань та методологією дисертаційного
дослідження, й сформульована в наступних положеннях:
вперше:
 в українській політичній науці проведено комплексне наукове
дослідження тристоронньої співпраці країн «Веймарського трикутника» в
контексті європейських інтеграційних та безпекових процесів. Бажаний
результат автора полягає в демонстрації яким чином вибудовувались
відносини між Польщею, Німеччиною та Францією, що змогли призвести до
всебічної та поглибленої інтеграції на загальноєвропейському рівні;
17
 запропоновано дослідити «Веймарський трикутник» як
субрегіональний інтеграційний механізм та визначити ступінь взаємовпливу і
взаємозалежності його складових;
 обґрунтовано нову дослідницьку позицію щодо застосування
системного підходу по лінії відносин «система  ЄС» і «підсистема 
«Веймарський трикутник»;
розглянуто веймарський формат співпраці як засіб втілення
Європейської політики сусідства та такої зовнішньополітичної ініціативи ЄС
як «Східне партнерство»;
уточнено:
 характер історичних зв'язків між Францією, Німеччиною і Польщею
за допомогою поглибленого вивчення причин та мотивів їх участі в
діяльності «Веймарського трикутника;
 завдання та цілі Веймарської трійки у 2000-х рр., а також ключові
сфери її співробітництва з огляду на політичні процеси, що відбувалися на
європейському континенті у зазначений у період;
 розуміння європейських інтеграційних процесів, їх форм,
детермінуючих факторів, специфіки та закономірностей трансформацій;
набуло подальшого розвитку:
 визначення концептуальних засад безпекової політики Німеччини,
Франції та Польщі, як у сукупності, так і окремо, що дає змогу краще
зрозуміти політичний курс цих держав в межах ЄС та і їх ролі в гарантуванні
міжнародної безпеки;
 вивчення спільних проектів країн «Веймарського трикутника» в
галузі безпеки і оборони, а також перспектив розбудови якісно нового рівня
взаємовідносин з Росією з урахуванням її стратегічних інтересів в регіоні;
 представлення картини сучасних безпекових реалій в Європі, а
також визначення місця та ролі Франції і Німеччини, як головних рушійних
сил європейської інтеграції, у протистоянні новим загрозам. Підкреслюється
18
залучення до їх політичного тандему Польщі, яка за допомогою
«Веймарського трикутника» активно реалізовує власну безпекову політику,
виступаючи з позиції безумовного лідера серед інших східноєвропейських
держав в даному напрямку;
 розроблення комплексу знань, пов'язаних з процесом європейської
інтеграції в XXI ст.
Практичне значення дисертації. Щодо прикладного аспекту розробок
здобувача, то результати дослідження можуть бути використані при
підготовці курсів з історії міжнародних відносин, теорії зовнішньої політики
держав, спецкурсів із «Зовнішньої політики країн Східної Європи після
Другої світової війни», «Зовнішньої політики країн Західної Європи», «Теорії
та історії європейської інтеграції», «Політики регіонального співробітництва
ЄС», «ЄС в системі міжнародної безпеки ХХI ст.», що читаються в Інституті
соціальних наук ОНУ імені І. І. Мечникова. Викладені в дисертації матеріали
складають теоретико-методологічну базу для написання інших наукових
робіт за схожою тематикою.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним
науковим дослідженням. Усі наукові результати, що одержані автором,
викладені в авторефераті та опубліковані в наукових статтях, підготовлених
самостійно або за участю співавторів.
Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації
обговорювалися на Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасна
система міжнародних відносин: глобальні та регіональні аспекти розвитку»
11 жовтня 2013 р., м. Миколаїв, Міжвузівському науковому семінарі з
проблем теорії, історії і історіографії міжнародних відносин 28 травня 2014
р., м. Одеса, Міжнародному практичному семінарі для журналістів та
молодих науковців з Білорусі, України, Молдови та Росії «Федеральні вибори
у Німеччині: політична та виборча системи» 18-26 вересня 2014 р., м. Берлін,
ФРН, Міжнародній літній школі в Тартуському Університеті «Перспективи
для демократії, стабільності та європеїзації України: уроки Балтійського
19
досвіду?» 25-29 серпня 2014 р., м. Тарту, Естонія, міжвузівській науковопрактичній конференції «Європейська інтеграція в контексті світових
глобалізаційних процесів» 24 грудня 2014 р., м. Одеса, Міжнародній
науково-практичній конференції «Європейська інтеграція. Історія,
сьогодення, перспективи» 15-16 квітня 2015 р., м. Львів, Міжнародній літній
школі «Демократія та ринкова економіка як механізми запобігання
конфліктів в Україні та Молдові», організованої за підтримки Німецької
служби академічних обмінів DAAD, Франкфуртського університету ім. Й. В.
Гете та Національного Університету «Києво-Могилянська Академія» 15-19
червня 2015 р., м. Одеса, Всеукраїнській літній школі «Безпека в небезпеці» в
Дипломатичній академії України за підтримки Фундації Фрідріха Еберта 24-
26 червня 2015 р., м. Київ, Міжнародній літній школі із запобігання
конфліктів в Україні та Молдові за підтримки DAAD та Гамбурзького
Університету ім. Г. Шмідта 13-23 вересня 2015 р., Київ – Одеса – Кишинів та
фінальній сесії зазначеного заходу 23-27 листопада 2015 р., м. Гамбург, ФРН,
Міжнародній міждисциплінарній німецько-українській літній школі «Від
Homo Sovieticus до громадянина: виміри суспільних змін в Україні»,
організованій Інститутом Східних та Південно-східних досліджень та
Університетом м. Регенсбург 13-21 вересня 2016 р., м. Чернівці та м. Дніпро,
Міжнародному семінарі «Політичний вимір соціальної роботи в країнах
«Східного партнерства» – в республіці Молдова та Україні» за підтримки
DAAD та у співпраці з Вищою професійною школою м. Ерфурт (ФРН),
Державним педагогічним університетом ім. Іона Крянга (Республіка
Молдова, м. Кишинів,) та австрійською експертною платформою «SSC
Europe» 3-8 квітня 2017 р., м. Кишинів, Республіка Молдова, 7-ому
міжнародному симпозіумі з питань сусідства, організованому Центром
Міжнародних та європейських досліджень Кадір Хас Університету (м.
Стамбул, Туреччина), академічним журналом «UA: Ukraine Analytica» та
неурядовим аналітичним центром «Українська Призма» 13-18 червня 2017
р., м. Одеса, Міжнародній літній школі «Солідарність поза межами
20
кордонів», організованій факультетом політології та міжнародних студій
Варшавського університету 3-9 липня 2017 р., м. Варшава, Республіка
Польща у рамках дослідницького проекту «Європейські шляхи
транснаціональної солідарності у часи кризи: Умови, форми, рольові моделі
та політика» (TransSOL), а також Міжвузівському науковому семінарі з
проблем теорії, історії і історіографії міжнародних відносин (Одеса) та на
засіданнях кафедри міжнародних відносин Інституту соціальних наук ОНУ
імені І.І. Мечникова.
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного
дослідження викладені автором в 11 публікаціях, з яких 5 розміщені у
фахових виданнях та збірниках наукових праць, затверджених МОН України,
2 статті в міжнародних періодичних виданнях, 2 статті у нефахових
вітчизняних виданнях та 2 тези доповідей на наукових конференціях.
Структура дисертації зумовлена логікою дослідження, метою та
завданнями. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, 11 підрозділів,
висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг роботи
становить 252 сторінки, з них основного тексту 218 стор. Список
використаних джерел містить 254 найменуваня (30 сторінок).

Список літератури

ВИСНОВКИ
Питання ролі країн «Веймарського трикутника» в сучасних
трансформаціях європейського інтеграційного простору залишається
недостатньо дослідженою темою в межах політичної науки. Незважаючи на
той факт, що на сьогоднішній момент існує потужний масив наукових робіт,
які зосереджені на вивченні центральних проблем і перспектив розвитку
європейської інтеграції, їм бракує комплексного підходу до оцінки внеску
Веймарської трійки в цей процес. Також в науковій літературі відсутній
консенсус щодо того, чи можна вважати «Веймарський трикутник» вагомим
гравцем на європейській політичній шахівниці. Тому в даній роботі автор
здійснив теоретико-методологічний аналіз діяльності «Веймарського
трикутника» на європейському континенті та виклав основні результати
дисертаційного дослідження, попередньо об’єднавши їх у наступні групи.
1. Проаналізувавши умови та причини створення «Веймарського
трикутника», можна стверджувати, що його було використано як засіб задля
примирення та усестороннього урегулювання протиріч, які існували перш за
все між Польщею та Німеччиною ще з часів Другої світової війни. Як
концепт, «примирення» на початковому етапі включало в себе врегулювання
відносин на вищому політичному рівні. Перша спроба подібного примирення
була успішно зроблена відносно Німеччини та Франції у повоєнний період, а
після падіння Берлінської стіни та розпаду СРСР цей метод застосували і до
держав Центральної та Східної Європи, у тому числі і Польщі. Даний процес
був тривалим та багатоаспектним. Він включав в себе не тільки взаємне
визнання держав та підписання стандартних договорів про дружбу і
співпрацю, а й створення комунітарних інституцій та реалізацію спільних
проектів. У випадку з Францією та Німеччиною такими інституціями стали
Європейська спільнота з вугілля та сталі, Євратом, Європейська Економічна
Спільнота і ЄС у тому вигляді, в якому він функціонує сьогодні. Та
найголовнішим проектом видалось створення Європи, об’єднаної спільними
цінностями та завданнями. А що ж стосується формату «Веймарського
211
трикутника», то він дозволив налагодити співпрацю в різних галузях та
перманентний діалог між Берліном та Варшавою, залучивши до нього
Париж.
«Веймарський трикутник», а точніше той тісний зв’язок між трьома
країнами, що встановився за його допомогою, був найкращим способом
артикуляції європейської перспективи Польщі та її підтримки в якості
центрального компоненту «нової Європи». В той самий час подібне
тристороннє співробітництво дозволяло Франції та Німеччині активізувати
«східний напрямок» зовнішньої політики ЄС, який набув колосального
значення, зважаючи на політичний вакуум, що утворився в Центральній та
Східній Європі після розпаду соціалістичного табору.
Ідея цього новоутворення полягала тому, щоб кожна з його
складових доповнювала одна одну. Але «Веймарський трикутник» значним
чином був і є зосередженим на Німеччині та її відносинах з Францією і
Польщею. Водночас Німеччина відігравала роль тієї ланки, що пов’язувала
найслабшу сторону трикутника – вісь Варшава-Париж. На початковому етапі
трансформації держави у напрямку розвитку демократії та ринкової
економіки, поляки сподівались на активне залучення Франції до спільних
проектів, враховуючи якого значення на той час Польща набувала у питаннях
гарантії безпеки на кордонах з ЄС. Також чітко декларуючи свою відданість
загальноєвропейським цінностям, польські ідеологи відчували свою
приналежність до французької ліберальної традиції та революційної
спадщини. Проте у Франції «Веймарський трикутник» завжди розглядали
крізь призму відносин з Німеччиною. Небажаним видавалося створення
будь-яких форм конкуруючого білатералізму, який міг би применшити
значення французько-німецького союзу. Тому «Веймарський трикутник»
вписався в концепцію «балансу сил», а французько-польські відносини стали
складовою для рівноваги. Через це навіть на початку 2000-х рр. двостороння
співпраця між Польщею та Францією все ще залишалася недостатньо
розвинутою. Відчутне зближення двох країн розпочалося після приходу до
212
президентської адміністрації Франсуа Олланда у 2012 році. Налагодження
відносин з Польщею видавалося непоганою можливістю заручитися
підтримкою й інших країн Центральної та Східної Європи задля реалізації
ініціатив Франції в межах ЄС, особливо в тих галузях, де Німеччина
традиційно виступала як менш активний гравець. Польща, як лідер даної
субрегіональної групи, підходила на цю роль якнайкраще та водночас
використовувала цей крок з боку Франції у власних інтересах, залишаючись
в центрі інтеграційних процесів і покращуючи власну політичну репутацію
всередині ЄС. Проте ситуація змінилася, коли у 2014 р. головний прибічник
інтеграційної політики в Польщі Д. Туск очолив Європейську Раду. На
батьківщині він залишив певний вакуум влади, який створив сприятливі
умови для майбутньої перемоги більш євроскептично налаштованих сил, що
суттєво знизило рівень зовнішньополітичної активності Польщі та не
дозволило пожвавити партнерські зв’язки з Францією.
2. Сьогодні кооперація трьох країн у галузі безпеки та оборони є так
само актуальною та важливою як і 25 років назад. Кожна з держав має власні
мотиви участі в безпекових ініціативах «Веймарського трикутникa», і
безперечно отримує від цього певні переваги. Так, для Польщі робота в цій
сфері означає додаткові гарантії безпеки, а більший рівень безпеки спонукає
її приєднуватися до безпекових місій ЄС в різних регіонах, наприклад, у
Північній Африці, у чому так зацікавлений Париж. У свою чергу Німеччина
та Франція в такий спосіб надсилають чіткий сигнал, що вони здатні й надалі
будуть виконувати взяті перед Польщею та усіма іншими своїми союзниками
безпекові зобов’язання в Європі.
Вивчення традицій оборонної політики та політики безпеки
Німеччини продемонструвало, що подібне сприйняття зобов’язань в межах
Веймарської групи зумовлено фактором, який носить суто
внутрішньополітичний характер. Адже операції із врегулювання кризових
ситуацій та зокрема ті, що потребують залучення збройних сил Німеччини,
повинні бути ухвалені Бундестагом. Також до таких місій зазвичай є дуже
213
чутливим німецьке суспільство. Отже, щоб отримати дозвіл на їх проведення,
політична верхівка Німеччини часто приймає рішення діяти в складі
багатонаціональних контингентів (особливо якщо туди входять стратегічні
партнери та найближчі сусідні держави). Це створює більш позитивний імідж
та готовність Німеччини докласти максимальних зусиль задля успіху
інтеграції на цих теренах.
Серед причин участі Франції в безпекових проектах «Веймарського
трикутника» можна виділити наступні. Перш за все бажання країни
підтвердити свій статус лідера в процесі розвитку європейської оброни та
створює зайву нагоду підкреслити стратегічну автономію ЄС. По-друге,
активність Франції у питаннях безпеки значно підвищує її шанси дістати
підтримку партнерів задля проведення очолюваних нею місій.
Треба зауважити, що спільні безпекові проекти держав «Веймарського
трикутника» булиі є сконцентровані на подоланні проблем, які міцно
вкоренилися в процес європейської інтеграції та гальмують розвиток спільної
безпекової політики. Мова йде про вимушеність діяти в умовах обмежених
оборонних бюджетів та зростаючих безпекових потреб Європи. Проте країни
Веймарської трійки намагаються на власному прикладі привернути більшу
увагу до необхідності змінити сьогоднішню європейську архітектуру безпеки
та довести, що завдяки кооперації на багатонаціональній основі можна
ефективно реагувати на сучасні виклики в системі міжнародних відносин. Це
так само має заохотити інших членів ЄС та його найближчих сусідів стати
реальними, а не номінальними учасниками процесу трансформації
європейської безпеки.
Так, країни «Веймарського трикутника» не залишились осторонь
питання врегулювання української кризи, яка виникла у безпосередній
близькості з кордонами ЄС. В ході перемовин між тогочасною українською
владою та опозицією, три держави спробували себе в ролі медіатора. Автор
притримується думки, що цей формат був багатообіцяючим не тільки в
контексті залагодження кризової ситуації, а й зміцнення ролі Трійки у
214
зовнішніх відносинах ЄС. Видавалося можливим навіть те, що Німеччина,
Франція та Польща нарешті зможуть скоординувати свої дії та розробити
спільний підхід до того, якою надалі повинна бути політика щодо Росії та
програми «Східного партнерства», враховуючи нові обставин, що склалися.
Проте ескалація конфлікту завадила віднайти рішення цих проблем, а
протиріччя всередині Веймарської групи лише загострилися. Поступово
Польща була витиснута з переговорного процесу щодо України, який згодом
набув форми «Нормандської четвірки». Причини цього полягають у тому, що
польський політикум з самого початку діяв, виходячи з найбільш
радикальних позицій відносно РФ та необхідності запровадження механізму
санкцій. Польща є дуже чутливою до будь-яких заворушень у країнах
«Східного партнерства», і в Україні зокрема. Перш за все це пов’язано з
географічної близькістю до даного регіону. Тому всі потенційні загрози для
цих шести країн, сприймаються Польщею як загрози власній безпеці, а відтак
ретранслюються далі до Брюсселя. Франція та Німеччина ж залишаються у
відносній безпеці, знаходячись у так званому територіальному «колі друзів»
та партнерів по ЄС. Подібні відмінності зумовлюють розбіжності у
безпекових культурах трьох країн та ускладнюють кооперацію в цій сфері.
Крім того, Франція та Німеччина дуже цінують відносини, які склалися в них
з Росією, і ні в якому випадку не хотіли втрачати з нею діалогу,
підкреслюючи необхідність вирішити українське питання у політичній
площині. Через це спільний візит міністрів закордонних справ Веймарської
групи до України у лютому 2014 року носив скоріше ситуативний характер,
за відсутності подальшого стратегічного бачення розв’язання проблеми у
тристоронньому форматі.
3. У політичній сфері між партнерами по «Веймарському трикутнику»
зберігається певна асиметрія. Перший відчутний розкол відбувся за часів
«іракської кризи». Розширення ЄС у травні 2004 року також не додало
згуртованості «Веймарському трикутнику», а навіть навпаки, поставило його
учасників перед дилемою — сформувати нові цілі, адже формально
215
попередню мету було досягнути і Польща вже стала членом ЄС. Після цього
протиріччя загострились через прийняття Лісабонської угоди, зокрема з
питання кількості голосів, які відводились кожній країні в Раді ЄС. Варшава
та її партнери по «Веймарському трикутнику» опинилися по різні боки за
столом переговорів. Проте Париж та Берлін виступили єдиним фронтом,
попередньо узгодивши свої позиції. Так знаходить підтвердження теза, що
Польщі навіть після вступу до ЄС не вдалося остаточно позбутися статусу
молодшого партнера у Веймарській групі. Але незважаючи на усю складність
інтеграційного процесу, компроміс було віднайдено, а Лісабонська угода
ухвалена. Після цього наступні декілька років характеризувалися
поліпшенням відносин між трьома країнами. Цей процес очолила Польща, де
якісно змінилася внутрішньополітична ситуація і до влади прийшли
політичні лідери, налаштовані на пожвавлення інтеграційної політики.
Польща продовжувала курс на зближення із Францією та Німеччиною, хоча
Париж і Берлін поводились більш стримано. Тому не можна сказати, що
головування Польщі в ЄС у другому півріччі 2011 року відзначилось
значними здобутками, але для держави воно мало величезне іміджеве
значення.
4. Щодо перспектив європейської інтеграції, з’ясовано, що одним з
імовірних сценаріїв реформування курсу Спільної зовнішньої політики та
політики безпеки ЄС є створення так званих «європейських передових
загонів», які можуть суттєво підвищити ефективність спільних операцій. Це
дозволить одночасно зміцнити цивільні та військові складові в сфері
реагування та запобігання кризам. Ключовим елементом в новій стратегії
безпеки Європи стають тактичні групи швидкого реагування на кшталт
«Веймарської бригади». ЄС більше не потрібно кількісно нарощувати
власний військовий потенціал, що видається майже неможливим через
економічний спад та нестачу консенсусу між країнами ЄС щодо
можливостей його застосування. Від тепер акцент робиться на якіснішій
роботі вже існуючих бойових контингентів. Також варто зазначити, що
216
наявність таких мобільних груп має полегшити процес співпраці ЄС з
військовими силами НАТО. Таким чином ЄС зможе займатися питаннями
безпеки не тільки в Європі та прилеглих до неї регіонах, а й приймати участь
у міжнародних коаліціях, відповідаючи на масштабніші загрози.
5. Наразі «Веймарський трикутник» демонструє переважно формальну
політичну активність, нехтуючи можливостями посиленого діалогу задля
вирішення нагальних проблем об’єднаної Європи. Щоб краще зрозуміти
причини такої інертності та здійснити ґрунтовний аналіз тристоронніх
відносин, треба обов’язково розглядати їх під впливом вужчого
національного контексту.
Німеччина багато часу витратила на залагодження емігрантської
кризи. Вона була змушена діяти в умовах величезного тиску, маючи
обмежений простір для маневрування та активний супротив зі сторони урядів
інших держав ЄС. А зважаючи на ще один фактор – майбутні вибори до
Бундестагу восени 2017 року, від політичної верхівки держави не слід
очікувати будь-яких різких змін як у зовнішній, так і внутрішній політиці.
Міжнародна активність Франції теж була частково паралізована через
президентські вибори у квітні-травні. Додатково становище ускладнювалось
тим, що традиційні політичні табори не могли похвалитися значними
успіхами хоча б у якійсь сфері, відтак це сприяло зростанню популярності
радикальної націоналістичної партії «Національний Фронт». Одночасно
загальна неспроможність ЄС сформувати чітку лінію щодо вирішення
ключових для нього питань, призвела до посилення недовіри до його
структур та стрімкого росту євроскептичних настроїв.
Внутрішньополітична ситуація в Польщі так само складається не на
користь «Веймарського трикутникa». Польський консервативний уряд на
чолі з партією «Право та справедливість» надсилає дужі чіткі сигнали до
Брюсселя. Їх зміст можна трактувати наступним чином: як член ЄС, Польща
має певні обов’язки, які вона планує виконувати і надалі, але національні
інтереси держави все ж превалюють. До того ж новий міністр закордонних
217
справ Польщі Вітольд Ващиковський у своїй промові до Сейму назвав
Сполучене Королівство, як найбільш вірогідного партнера з європейських
питань та безпеки. Німеччина, Франція, та й «Веймарський трикутник»
вцілому, помітно не пасують до такого повороту у зовнішньополітичному
курсі держави. Хоча така спроба польського уряду налагодити альтернативні
партнерства видається непевною, особливо з огляду на той факт, що зараз
Великобританія займається юридичним та фактичним виходом держави зі
складу ЄС. Проте все ж така можливість не виключається повністю. Дуже
малоймовірно, що Польща і надалі використовуватиме «Веймарський
трикутник» як інструмент для розвитку рівнозначних відносин з Францією та
Німеччиною на особливих засадах. Проте навіть якщо Варшава суттєво
переглядатиме принципи її співпраці з Парижем та Берліном, це не призведе
до остаточної відмови від формату «Веймарського трикутника», але така їх
взаємодія знову буде позбавлена системного характеру.
6. На даному етапі «Веймарський трикутник» знаходиться у
невизначеному стані. Фактично, тристороння взаємодія призупинена, проте
жодна зі сторін не наважується заявити про політичну неспроможність
Веймарської групи. Виказування символічної солідарності та бажання
співпрацювати вже недостатньо, політична ситуація в Європі вимагає
реальних кроків по розв’язанню проблем, що накопичились протягом
останнього десятиліття. Декларативне апелювання до майбутньої кооперації
не може запропонувати необхідних практичних рішень. Відносинам між
Францією, Німеччиною та Польщею хронічно бракує структурної цілісності,
а сьогодні до цього фактору додається політична фрагментація від якої
страждає ЄС. А якщо хоча б одна із сторін трикутника послаблює
тристоронній діалог, то в цьому випадку країни «Веймарського трикутника»
повертаються до звичайного формату білатеральних відносин, притаманних
сусіднім державам.
Подальший розвиток зв’язків між трьома країнами достатньо важко
спрогнозувати, проте можна припустити, що очільники ЄС все ж віднайдуть
218
рішення та визначаться в якій формі далі існуватиме «Веймарський
трикутник». Проте залишається відкритим питання скільки для цього
знадобиться часу та яким повинен бути поштовх, що ревіталізує відносини
між державами. Можливо таким переломним моментом в історії
«Веймарського трикутника» та всієї Європи стануть парламентські вибори в
Німеччині та вибори президента у Франції, які за збігом обставин
припадають на 2017 рік. Вони можуть завершитися приходом до влади
консервативних урядів, чітко орієнтованих на проведення реформ та
зацікавлених у злагодженій роботі французько-німецького тандему. Відтак
новий виток у їх відносинах сприятиме пожвавленню європейських
інтеграційних процесів та стимулюватиме співпрацю в межах «Веймарського
трикутника» з подальшою перспективою розширення ЄС на Схід.
У підсумку можна констатувати, що сьогодні «Веймарський
трикутник» переживає чергову фазу низької політичної активності.
Двадцятип’ятирічний досвід взаємодії Веймарської групи не зміг зробити її
достатньо стійкою до циклічних коливань курсу національних політик
Франції, Польщі та Німеччини. Проте дуже важливо, щоб «Веймарський
трикутник» і надалі залишався унікальним майданчиком для побудови
довірчих відносин. За допомогою відкритого діалогу три держави мають
роз’яснювати політичні, економічні, соціальні та культурні передумови тих
рішень, що приймаються їх національними урядами. Тому до такої дискусії
повинні долучатись не лише політики вищого щабля, а й державні службовці
та представники наукового середовища. Адже вирішення глибинних проблем
у відносинах держав потребує детального занурення в історичний контекст і
відсторонення від емоційної складової. У свою чергу потрібно направити
максимум зусиль на те, щоб укорінити у свідомості політичних еліт та
суспільств країн «Веймарського трикутника» необхідність підтримувати
належний рівень субрегіональної співпраці, яка в кінцевому рахунку
позитивно відображатиметься на якості загальноєвропейського процесу
інтеграції.