Саєвич Йосип Йосипович ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНІ УКРАЇНЦІ В ТАБОРАХ АВСТРО-УГОРЩИНИ І НІМЕЧЧИНИ В ПЕРІОД ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ: ВИШКІЛ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ПОБУТУ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ „ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”

На правах рукопису

Саєвич Йосип Йосипович

УДК 947.04 19141918”

ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНІ УКРАЇНЦІ
В ТАБОРАХ АВСТРО-УГОРЩИНИ І НІМЕЧЧИНИ
В ПЕРІОД ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ:
ВИШКІЛ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ПОБУТУ

20.02.22 військова історія

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Науковий керівник: Кривизюк Леонід Петрович,
кандидат історичних наук, доцент

ЛЬВІВ 2007

ЗМІСТ

ВСТУП ............................................................................................... 3

РОЗДІЛ І. Історіографія і джерела ................................................. 7

РОЗДІЛ ІІ. Утворення таборів
військовополонених українців ..................................................... 19

РОЗДІЛ ІІІ. Національно-культурна робота .............................. 52

РОЗДІЛ IV. Матеріально-побутові умови
табірного життя .............................................................................. 92

РОЗДІЛ V. Військовий вишкіл ................................................... 120

ВИСНОВКИ .................................................................................. 163

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..167

ВСТУП
Актуальність теми. В історичній науці, особливо у військовій історії, щораз більше виникає потреба комплексного дослідження внеску військовиків у визвольні змагання українського народу першої чверті ХХ ст. Зокрема, важливою є проблема вишколу і виховання військовополонених українців російської армії у таборах Австро-Угорщини та Німеччини у роки Першої світової війни.
У працях радянських істориків проблема полонених українців практично не розроблялася, а утворені з них дивізії Синьо- і Сірожупанників зображалися виключно з негативного боку, як антинародні військові відділи, що служили і захищали інтереси буржуазії. Діаспорна історіографія, хоч й об’єктивно висвітлює життєдіяльність військовополонених українців, все ж таки дещо заідеологізована. За роки незалежності України здійснено велику науково-дослідницьку роботу щодо відновлення історичної правди про полонених наддніпрянців, роль українського політичного проводу, зокрема Союзу визволення України (СВУ) в створенні та функціонуванні таборів, формуванні з полонених військових частин як складової Української армії, діяльність яких дала поштовх усьому ходу національного розвитку українського суспільства.
Актуальною залишається проблема всебічного об’єктивного дослідження національно-патріотичної та культурно-просвітницької діяльності серед військовополонених українського політикуму, що мала великий вплив на утвердження серед них національної гідності, ідей самостійності України, утворення чотирьох українських таборів рядового складу і одного старшинського. Разом з тим не отримали належного висвітлення побут українського вояцтва, його військовий вишкіл, в результаті чого утворено дивізії Синьо- і Сірожупанників. Об’єктивне вивчення цієї важливої сторінки військової історії початку ХХ ст. України становить не лише науковий, але й суспільно-політичний інтерес. Це й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації безпосередньо пов’язана з планами науково-дослідної роботи Інституту гуманітарних і соціальних наук, Військового інституту імені гетьмана П.Сагайдачного Національного університету „Львівська політехніка”, де протягом тривалого часу ґрунтовно досліджуються військово-політична історія України і військова політика урядів Української держави ХХ ст.
Об’єкт дослідження військовополонені українці російської армії в таборах Центральних держав у період Першої світової війни.
Предмет дослідження утворення таборів військовополонених українців, проведення серед них національно-освідомлюючої і культурно-освітньої роботи українським політикумом, матеріально-побутові умови українських вояків, їх військовий вишкіл.
Хронологічні рамки 19141918рр., період піднесення національно-визвольних змагань та актуалізації українського питання на міжнародному рівні, а у зв’язку з тим й ролі збройних сил у реалізації незалежності та соборності українських земель.
Мета і завдання роботи на підставі узагальнення здобутків вітчизняної та зарубіжної історіографії, аналізу та осмислення нових архівних документів, матеріалів і спогадів учасників подій дослідити:
роль українського політикуму в утворенні таборів військовополонених українців російської армії в Австро-Угорщині та Німеччині;
національно-патріотичну та культурно-освітню працю галицько-буковинських і наддніпрянських громадсько-політичних діячів серед полонених українців;
матеріально-побутові умови табірного життя та їх вплив на піднесення національної свідомості українського вояцтва;
діяльність табірних кооперативних структур;
військово-політичну роботу українського політичного проводу з метою організації збройних формувань Української національно-демократичної революції.
Методологічна основа дослідження принципи історизму та наукової об’єктивності, що базуються на пріоритеті документів, які дають змогу всебічно висвітлити становище військовополонених українців у таборах Центральних держав. Дисертант застосував аналітичний, порівняльний, конкретно-історичний та проблемно-хронологічний методи.
Наукова новизна. У роботі комплексно досліджено:
передумови утворення таборів військовополонених українців російської армії у Центральних державах;
значення українського проводу щодо вирішення цього питання перед урядами Австро-Угорщини та Німеччини;
культурно-освітню та національно-освідомлюючу роботу українського політикуму серед полонених українців російської армії як складової частини загальноукраїнського суспільного життя;
матеріальне становище полонених, покращення якого сильно впливало на їх морально-психологічний стан, сприяло формуванню у них національної свідомості;
організацію військово-політичної сили у таборах полонених українців у період найбільшого піднесення проголошення самостійності України.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки в багатьох аспектах доповнюють наукові знання з історії українського війська, а узагальнення досвіду створення військових формувань, військового вишколу, забезпечення кадрами, національно-патріотичного виховання, морально-психологічного стану вояків можна творчо використати в життєдіяльності сучасних Збройних Сил України. Висновки і фактичний матеріал дисертації доцільно врахувати у процесі підготовки із загальної історії новітнього часу, курсів політичної та військової історії України, у виховній та навчально-педагогічній роботі Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства надзвичайних ситуацій України.
Особистий внесок здобувача у розробку проблеми полягає в неупередженому аналізі архівних матеріалів, наукової літератури, мемуарів. Узагальнено досвід створення українських військових формувань у період Першої світової війни та їх вклад у боротьбу за незалежність і соборність України, організацію військового вишколу полонених українців.
Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи апробовані на засіданні кафедри історії України, науки і техніки Національного університету „Львівська політехніка”, наукових конференціях:
1. "Перша світова війна в історичній долі українського народу" (Львівський військовий інститут Національного університету "Львівська політехніка", 25.11.2004);
2. Друга міжнародна наукова конференція "Збройні сили України: історія і сучасність" (Інститут гуманітарних і соціальних наук Національного університету "Львівська політехніка", 29-30.03.2006),
а також у чотирьох публікаціях у фахових наукових виданнях:
1.Саєвич Й.Й. Побут і вишкіл військовополонених українців у таборах Австро-Угорщини та Німеччини (1914 1918 рр.) // Військово-науковий вісник. - Вип. 7. Львів: Військовий інститут НУ "Львівська політехніка", 2005. С. 222 229.
2. Саєвич Й.Й. Військовополонені в таборах Австро-Угорщини і Німеччини: фінансово-господарська діяльність і побут // Збірник навчально-матеріальних матеріалів і наукових статей. Вип. 5. Луцьк, 2005. С. 27 35.
3. Саєвич Й.Й. Українські військовополонені в таборах Австро-Угорщини (1914 1917 рр.): фінансово-господарська діяльність і побут //Військово-науковий вісник. Вип. 8. Львів: Військовий інститут НУ "Львівська політехніка", 2005. - С. 241 244.
4. Саєвич Й.Й. Українські військовополонені в таборах Німеччини: Фінансово-господарська і культурно-освітня діяльність (1914 1918 рр.). // Вісник Національного університету "Львівська політехніка" "Держава і армія". № 571. Львів, 2006. С. 244 250.
Структура дисертації визначена темою та завданням дослідження і складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 168 сторінок. Список використаної літератури включає 307 позицій. Загальний обсяг дослідження складає 191 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

На основі комплексного дослідження проблеми вишколу і виховання військовополонених українців російської армії у таборах Австро-Угорщини та Німеччини у 19141918рр. зроблено такі висновки і узагальнення:
1. Перша світова війна суттєво змінила національно-політичну ситуацію для українців Австро-Угорщини і Росії, поставивши українське питання в ряд важливих чинників європейської геополітики. Засновані Галицькими партіями Головна Українська Рада (ГУР) і наддніпрянцями-емігрантами Союз визволення України (СВУ) стали політичним проводом українців, який визначив головну мету українського народу державна самостійність і соборність України.
2. У результаті воєнних дій сотні тисяч солдатів-українців російської армії потрапили у табори військовополонених в Австро-Угорщині та Німеччині. Енергійні заходи українського політикуму перед урядами цих держав призвели до виокремлення значної кількості полонених наддніпрянців в окремі табори: Фрайштадт (Австрія), Раштат, Вецляр, Зальцведель і Ганновер Мюнден (Німеччина) для проведення вишколу та ідейно-виховних заходів, спрямованих на піднесення національної самосвідомості скитальців.
3. Український політичний провід, зокрема СВУ, при фінансовій підтримці державних інституцій і неурядових організацій розгорнув національно-патріотичну і культурно-освітню роботу серед військовополонених українців на теренах Центральних держав. Для налагодження цієї роботи створено Просвітні відділи СВУ з залученням наддніпрянських політичних емігрантів і представників західноукраїнської інтелігенції (істориків, правників, журналістів, митців). Діяльність Просвітніх відділів розгорталася за трьома основними напрямами: загальна просвіта, національно-політичне виховання і практична організація громадського життя, тісно пов’язаними між собою та взаємодоповнюючими один одного.
4. Заходами Просвітніх відділів у таборах засновано українські народні школи, розгорнуто видавничу діяльність (випуск книг, альманахів, календарів, газет), що допомагало національному та культурно-просвітницькому освідомленню полонених вояків і підготовці кадрів для збройної визвольної боротьби на Батьківщині.
5. Здійснення національно-культурної програми стикалося з великими організаційними і морально-психологічними труднощами. На початковому етапі роботи основна маса полонених солдатів була денаціоналізована, відкидала українство як австро-німецьку вигадку, негативно сприймала й виокремлення України зі складу Російської держави. Завдяки освідомлюючій праці Просвітніх відділів СВУ, різноманітних таборових національно-культурних і фахових товариств полонені стали політично свідомими громадянами, більшість з яких підтримали Українську національно-демократичну революцію 19171921рр.
6. Чимала увага українського політикуму спрямовувалася на покращення матеріально-побутових умов полонених співвітчизників. У таборах засновано кооперативні спілки з відповідними статутами, організовано практичні господарські курси, створено кустарні спілки, закладено допомогові каси, які стали значною життєвою підмогою для тисяч скитальців. Закладено драматично-музичні, фотографічні товариства, видавництва і книгарні, кошти від яких теж використовувалися на потреби табірних організацій та громадсько-благодійні цілі, влаштування побуту полонених, що впливало на їх морально-психологічний стан, сприяло зміцненню серед них українського духу, піднесенню національної свідомості. Уроки виживання, ринкової економіки, які було засновано в таборах, уже після війни стали в нагоді багатьом скитальцям, особливо тим, хто залишився в еміграції в Австрії, Німеччині, Польщі, Чехословаччині, Болгарії, Туреччині, Франції та інших державах.
7. Одним із чинників відродження державності український політикум вбачав створення національної армії. Легіон Українських Січових Стрільців і корпус Січових Стрільців стали її зародком, а полонені українці російської та австро-угорської армії й потенційним резервом. Військова підготовка у таборах здійснювалася спортивними товариствами „Січ”, „Запорозька Січ”, „Залізняк” з відповідними статутами чеських, польських і українських „Соколів”, українських „Січей”. Військовий вишкіл як складова частина національно-патріотичної роботи приніс свої результати. 1917 на початку 1918рр. наддніпрянці сформували дві дивізії Синьожупанників і одну Сірожупанників, що стали важливою ланкою у процесі відродження національних збройних сил, мілітарною силою Української національно-демократичної революції 1917-1921рр. Формування та організація цих дивізій, їх бойовий шлях мають стати предметом спеціального наукового узагальнення.
8. Тогочасний досвід вишкільно-виховної роботи активно використовувався при організації таборів інтернованої Армії УНР у Польщі та Румунії, Української галицької армії в Чехословаччині (19201923 рр.), де також було створено мережу закладів, яка включала школи і таборові університети, культурно-освітні та фахові товариства, господарсько-виробничі структури.
9. Дослідження ще раз актуалізувало необхідність підготовки збірників документів і контекстної монографії про суспільно-політичне життя та бойові дії на території України в роки Першої світової війни. Ефективності ідейно-виховної роботи сучасної молоді, військовиків Збройних Сил незалежної України сприяла б і серія документальних фільмів, фотоальбомів на цю тематику.
10. У роки Першої світової війни військовополонені українці на чужині організувалися в потужну мілітарну українську силу, що до кінця сповнила клятву на вірність Вітчизні. Враховуючи історичний досвід національно-освідомлюючої роботи тогочасного періоду, керівництво держави на сучасному етапі повинно звернути увагу на ефективність національно-патріотичного виховання в армії, що тільки зміцнюватиме обороноздатність Збройних Сил незалежної України.