Сакральний простір у релігійно-міфологічних уявленнях ранніх слов’ян на території України (VI-X ст.)

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Гаук Антон Ігорович
УДК 398.5

Сакральний простір у релігійно-міфологічних уявленнях ранніх слов’ян на території України (VI-X ст.)

Спеціальність 07.00.05 – етнологія.

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук.

Науковий керівник
кандидат історичних наук, доцент
Казакевич Г.М.

Київ-2012

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ…………………………………………………………………9
1.1 Історіографія проблеми……………………………………………………...9
1.2 Джерельна база дослідження………………………………………………21
1.3 Теоретико-методологічні засади вивчення сакрального простору……..31
РОЗДІЛ 2. ГЕНЕЗА Й ФОРМИ ІСНУВАННЯ УЯВЛЕНЬ РАННІХ СЛОВ’ЯН ПРО САКРАЛЬНИЙ ПРОСТІР…………………………………..56
2.1 Формування ранньослов’янської етнолінгвістичної спільноти й проблема слов’янської міфології…………………………………………………………56
2.2 Типологія ранньослов’янських святилищ за даними археології. …….69
2.3 Відображення уявлень про сакральний простір в ономастичних джерелах………………………………………………………………………...91
РОЗДІЛ 3. ЕВОЛЮЦІЯ УЯВЛЕНЬ ПРО САКРАЛЬНИЙ ПРОСТІР У ДУХОВНІЙ КУЛЬТУРІ УКРАЇНЦІВ……………………………………….105
3.1 Просторові уявлення як елемент міфологічної свідомості носіїв дохристиянських вірувань……………………………………………………105
3.2 Уявлення про дохристиянські сакральні місця в українських топонімічних легендах………………………………………………………..136
3.3. Елементи язичницького сакрального простору у висвітленні усної народної творчості…………………………………………………………….153
3.4 Рецепція уявлень про сакральний простір ранніх слов’ян у світогляді сучасних українських неоязичників…………………………………………178
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………...191
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………….198
ДОДАТКИ …………………………………………………………………….224
ДОДАТОК А…………………………………………………………………..224
ДОДАТОК Б…………………………………………………………………..228
ДОДАТОК В…………………………………………………………………..230
ДОДАТОК Д………………………………………………………………….234

ВСТУП

Актуальність дослідження. Для з’ясування етногенезу українського народу та розкриття витоків традиційної духовної культури українців виняткову важливість має вивчення того етапу етнокультурної історії, який пов’язаний із ранньослов’янськими племенами. Саме вони у другій половині І тис. н. е. заклали підвалини подальшого розвитку народів Східної Європи, які належать до слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї. Традиційний історіографічний погляд на ранніх слов’ян, як на цілісну етнічну громаду, що на певному етапі розвитку мала єдину мову та територію походження, на сьогоднішній день поступається місцем більш зваженому й, водночас, менш заідеологізованому підходу згідно якого під ранніми слов’янами слід розуміти насамперед метаетнолінгвістичну спільноту. Вона складалася з цілої низки різнорідних племен, які, хоч і засвоїли спільні риси у розвитку мови та культури, але відрізнялися глибокими етнографічними особливостями . Південно-східна частина слов’янського ареалу, представлена племенами празько-корчакської та, частково, пеньківської культури, вже в епоху раннього середньовіччя дала початок процесу формування українців .
Вивчення релігійно-ідеологічних уявлень та вірувань даного населення має неабияку важливість для розуміння природи багатьох явищ традиційної культури українців. Загальновизнаним в етнологічній науці є факт виникнення численних елементів духовної культури українського народу ще задовго до прийняття християнства київським князем Володимиром у 988 р. Язичницький світогляд настільки міцно вкорінився у свідомості середньовічного населення України, що це призвело до виникнення симбіозу язичництва та християнства у так звану епоху двовір’я, а згодом до закріплення релігійно-міфологічних дохристиянських елементів у традиційній обрядовості та усній народній творчості українців. З огляду на це, дослідження різних аспектів язичницького світогляду ранньослов’янського населення очевидно ніколи не втратить своєї актуальності.
Характерною рисою будь-якої релігійної системи є поділ часу й простору на сакральний (освячений) та профанний (повсякденний) . Вищою формою сакрального простору є святилище або священне місце, у якому здійснюються набільш урочисті ритуали, проходять зібрання громади тощо. Згідно візантійських джерел, вшанування ранньослов’янським населенням священних місць зафіксовано вже у VI ст. Численні сакральні об’єкти ранньослов’янської та середньовічної доби досліджені археологами. Досить показовим є той факт, що з 77 досліджених і задокументованих язичницьких святилищ ранніх слов’ян на території Білорусі, Болгарії, Німеччини, Польщі, Росії, Сербії, Словаччини, України, Чехії та інших країн Центральної та Східної Європи, понад третина виявлена саме на території України .
Святилища ранніх слов’ян, виявлені на українських землях, мають певні закономірності побудови та географічного розташування. З ними пов’язані специфічні назви місцевостей, а також топонімічні легенди, що ці назви пояснюють. Вшанування священних місць доволі чітко простежується у казках, замовляннях та інших жанрах українського фольклору. Водначас, цілісного дослідження даної теми, із залученням широкого комплексу писемних свідчень, археологічних, ономастичних, фольклорно-етнографічних джерел, досі здійснено не було.
Актуальність даного дослідження пояснюється ще й тим, що в сучасній Україні з’являються численні релігійні громади, які проголошують себе послідовниками традиційних язичницьких вірувань давнього населення України. Релігійно-ідеологічні уявлення сучасних українських неоязичників та їхнє співвідношення з реаліями дохристиянських вірувань, відомими за історичними джерелами, вимагають ретельного наукового дослідження. Саме тому актуальним видається вивчення питання рецепції неоязичницькими громадами такого важливого аспекту духовної культури як сакральний простір.
Об’єктом дослідження виступає комплекс уявлень ранньослов’янського населення України про сакральний простір – природні та рукотворні об’єкти, які використовувалися з культовою метою.
Предметом дослідження є відображення уявлень про сакральний простір у матеріальній культурі й топоніміці, вірування, пов’язані зі священними місцями, а також специфіка трансформації ранньослов’янських дохристиянських уявлень про сакральний простір у традиційній та пост-традиційній культурі українців.
Хронологічні межі дослідження охоплюють період існування на території України ранньослов’янських племен, які були носіями язичницького світогляду, а саме VI-X ст. Нижня хронологічна межа обумовлена появою згадок про слов’янські племена у писемних джерелах, а також формуванням археологічних культур, слов’янська етнічна приналежність яких не викликає сумнівів. Верхня хронологічна межа обумовлена періодом поступової християнізації слов’янських племен на території України в епоху творення Києво-Руської держави. Враховуючи той факт, що ціла низка язичницьких святилищ на території України продовжувала функціонувати до кінця XIII ст., а також з огляду на те, що релікти дохристиянських просторових уявлень можуть бути знайдені у творах усної народної творчості, записаних у ХІХ та ХХ ст., автор звертається й до джерел, виникнення яких відбулося вже після прийняття християнства більшістю населення України. Крім того, дисертація торкається питання особливостей рецепції уявлень дохристиянської доби про сакральний простір у традиційній культурі українців та сучасному українському суспільстві.
Географічні межі дослідження охоплюють переважно землі сучасної України, насамперед територію Середнього Подніпров’я та Верхнього Подністров’я, на яких розгортався процес формування ранньослов’янскьої етнолінгвістичної спільноти та відокремлення племен, на основі яких сформувався український етнос. Використання порівняльно-історичного методу дослідження обумовлює звернення до інших частин ранньослов’янського ареалу.
Мета дослідження полягає у розкритті дохристиянських уявлень ранньослов’янських племен про сакральний простір, визначенні їхніх особливостей та характерних рис, а також простеженні еволюції й трансформації даних уявлень у духовній культурі українців.
Для досягнення поставленої мети, були визначені наступні завдання:
- проаналізувати стан наукової розробки та джерельної бази теми;
- з’ясувати характер відображення уявлень про сакральний простір у матеріальній культурі ранньослов’янського населення на території України;
- виявити вплив уявлень ранніх слов’ян про сакральний простір на топоніміку сучасної України;
- визначити прояви дохристиянських уявлень про сакральний простір у топоніміці;
- розкрити особливості колективних уявлень, пов’язаних із вшануванням сакральних місць дохристиянської доби;
- простежити еволюцію сприйняття дохристиянських уявлень про сакральний простір традиційною культурою українців.
Наукова новизна дослідження полягає у зверненні до актуальної наукової проблеми й вирішенні низки завдань, які у сукупності розкривають дохристиянські уявлення ранньослов’янських племен про сакральний простір. У роботі вперше здійснено спробу показати дохристиянські уявлення як цілісну систему, що охоплювала різні аспекти матеріальної та духовної культури. Запропоновано типологію сакрального простору ранніх слов’ян. Уточнено уявлення про місце уявлень про сакральний простір у язичницьких віруваннях. Вперше обґрунтовано закономірності втілення дохристиянських уявлень про сакральний простір у топоніміці. Сформульовано гіпотезу щодо психологічних передумов формування ранньослов’янських уявлень про сакральний простір. Обґрунтовано періодизацію існування комплексу дохристиянських уявлень про сакральний простір та їх еволюції.
Практичне значення роботи полягає у тому, що її основні положення та висновки можуть бути використані у подальшому науковому вивченні дохристиянських вірувань ранньослов’янських племен, при написанні узагальнюючих праць на тему духовної культури українців, підготовці нормативного курсу з української етнології та спецкурсів. Виявлені закономірності формування ранньослов’янських уявлень про сакральний простір та їх еволюції можуть сприяти ідентифікації археологами священних місць ранньослов’янської доби, а також виявленню етнологами та фольклористами реліктів дохристиянських просторових уявлень у традиційній культурі.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Населення України дохристиянської доби було носієм сакральної традиції, що мала багато спільного із релігійними уявленнями індоєвропейських народів. Відповідним чином, це явище відобразилося й на уявленнях ранньослов’янського населення про сакральний простір, які є складовою частиною світоглядної моделі людини. Організація простору, нерозривно пов’язаного із моделлю світу, в уявленнях людини дохристиянської епохи мала визначальний вплив на світогляд. Особливе місце просторових уявлень у міфологічному світогляді слов’янського населення пояснюється пантеїстичним поглядом на навколишній світ, у якому кожна місцевість, кожен елемент простору мав сакральне значення та був пов’язаний з «іншим світом» - світом богів та духів. Вищою формою сакралізації простору були священні місця, святилища слов’ян-праукраїнців.
Історіографічний аналіз проблеми сакрального простору у релігійно-міфологічних уявленнях слов’ян засвідчив той факт, що дослідженням сакрального простору не приділялася особлива увага як у вітчизняній, так і в зарубіжній науковій літературі. Досі відсутнє цілісне дослідження, яке б розкривало даний елемент світогляду ранньослов’янського населення з урахуванням усіх доступних на сьогоднішній день джерел. Дані щодо просторових уявлень ранніх слов’ян про сакральний простір містяться у широкому спектрі джерел, до яких належать археологічні дані, свідчення писемних джерел, усна народна творчість, топоніміка. Аналіз цих джерел надає задовільний для проведення дослідження обсяг даних.
У ході дослідження були встановлені закономірності формування уявлень ранньослов’янських племен про сакральний простір. Зокрема, було з’ясовано, що характер осмислення дохристиянським населенням України сакрального простору був зумовлений загальнолюдськими психологічними особливостями сприйняття. Екстраполяція емпірично зафіксованих елементів дійсності та причинно-наслідкових взаємозв’язків зумовила появу специфічної світоглядної системи, яку можна охарактеризувати як сакральну. Дана система є динамічною та пролонгованою у часовому та просторовому вимірах, а її елементи – міфологеми, культурні коди, семантичні значення, найчастіше є не лише проявом світогляду, але і фундаментом для створення нових уявлень. У свою чергу присутній і зворотній зв’язок, який сприяє особливостям світосприйняття через призму релігійних уявлень і надання просторовим елементам сакральних функцій. Така система двосторонніх зв’язків сама по собі демонструє динамічність, а отже, з точки зору синергетики, схильна до поширення, вдосконалення, флуктуацій та їх наслідку – біфуркацій, які виводять її на більш якісний рівень. Таким чином первісні уявлення у формі поклоніння силам природи були трансформовані у пантеїстичну модель світу, яка, в свою чергу, стала основою для генези язичницького пантеону вищих богів, структуризації моделі світу та появи жрецької організації. В свою чергу наслідком якісної зміни язичницької релігійної системи стало прийняття монотеїстичної релігії, до якої спонукали історичні обставини.
У сфері матеріальної культури язичницькі уявлення про сакральний простір проявилися насамперед у наявності залишків рукотворних святилищ. Кожна третя виявлена на сьогоднішній день ранньослов’янська сакральна пам’ятка язичницької доби, знайдена на території сучасної України. Водночас, слід зазначити, що у порівнянні з сотнями досліджених поселень та могильників, рукотворних святилищ виявлено небагато – близько тридцяти. Це пояснюється тяжінням ранньослов’янського населення до вшанування природних об’єктів – гір, скель, лісів, гаїв, річок та інших водних джерел, що підтверджується писемними свідченнями. Можна також зазначити, що при спорудженні рукотворних святилищ простежується намагання уподібнювати їх окремі елементи природним об’єктам. Поширеними типами рукотворних сакральних об’єктів у ранньослов’янських археологічних культурах та у культурі Київської Русі дохристиянського часу є (1) жертовні ями, у яких знаходять побутові предмети, рештки урочистої трапези або вотивні імітації предметів; (2) жертовні площадки (капища), часто у вигляді кам’яної вимостки, у супроводі кам’яних вівтарів, ідолів, вогнищ, огороджень у вигляді рову та валу (як правило, суто символічного); (3) порівняно великі городища-святилища, які могли включати у себе одне або кілька капищ. Звичай будувати криті храми, який набув поширення у західних та балтійських слов’ян, на території України не прижився. Усі сакральні об’єкти були взаємопов’язані у рамках динамічної системи релігійно-міфологічних уявлень та мали спільні риси.
Особливістю є тенденція до своєрідної еволюції типу об’єкту, яка знаходила свій прояв у поступовому зростанні його значення, затребуваності серед носіїв давньослов’янської сакральної традиції. За масштабами та важливістю можна виділити (1) об’єкти сімейного значення (жертовні ями; хатні святилища; об’єкти природного походження), (2) об’єкти общинного значення (жертовні ями; об’єкти природного походження; ідоли; капища, жертовники; храми); (3) об’єкти племінного значення (жертовні ями; об’єкти природного походження; ідоли; капища, жертовники; храми; городища-святилища, комплексні об’єкти).
Було з’ясовано характер впливу уявлень ранньослов’янського населення про сакральний простір на топоніміку сучасної України. На сьогоднішній день лінгвістами виділено значний пласт топонімів язичницького походження, у семантиці яких помітна певна закономірність. Зокрема, можна виокремити ороніми та гідроніми, які пов’язані з (1) давніми дохристиянськими теонімами (Перун або Ілля, Велес/Волос тощо) або словами-замінниками теонімів (Бог, Діва, Баба, Дід, Вовк, Ведмідь); (2) назвами кольорів, які освячувалися язичницькою традицією (білий, чорний, червоний/красний); (3) елементами язичницької обрядовості. Язичницьке походження можуть мати також деякі назви місцевостей, які на перший погляд мають суто християнський характер. Ще одну групу назв язичницького походження можуть становити топоніми із яскраво вираженим негативним забарвленням, що були надані місцевості під впливом християнства, яке намагалося затаврувати культи давніх богів як нечисті, а місця, пов’язані з ними – як прокляті.
Зв’язок подібних назв із дохристиянськими культовими місцями підтверджується виявленням матеріальних залишків святилищ на території України у місцевостях із назвами Дівич-гора, Бабка, Бабин, Монастирище, Іліїв тощо. Простежуються також певні топографічні особливості розміщення сакральних об’єктів. Зокрема важливою умовою організації сакрального простору була наявність джерела води поряд із святилищами, які найчастіше будувалися на горах, пагорбах, болотах тощо. В свою чергу сама структура святилища повторювала образ світової гори, або дерева – мала зазвичай радіальну структуру із ідолом в центрі, що фігурував як найвища точка святилища.
Проведене дослідження показало, що у традиційній духовній культурі українців збереглися колективні уявлення, пов’язані із вшануванням давніх сакральних місць дохристиянської доби. З часом дані уявлення еволюціонували й до сьогоднішнього дня збереглися у вигляді усної народної творчості. В українському фольклорі релікти культу язичницьких священних місць найбільш чітко простежуються у топонімічних легендах. Співставлення даних про археологічні розкопки ранньослов’янських святилищ у різних місцевостях на території України, ономастичних даних у вигляді назв даних місцевостей та народних переказів, які пояснюють ці назви дозволило виявити певні закономірності осмислення традиційною культурою місць язичницького культового служіння. Зокрема, у більшості випадків до таких місць простежується позитивне емоційне ставлення місцевого населення.
Дохристиянські сакральні місця часто досі вважаються «святими», на них прийнято будувати церкви, зводити хрести й каплиці тощо. Водночас, до деяких давніх культових місць ставлення може бути нейтральним (як, наприклад, до Чорної могили у Чернігові або болотяних городищ на Замглаї), й лише іноді – виразно негативним (як у випадку з Лисою горою). Останній факт може пояснюватися впливом християнізації та ворожим ставленням церкви до язичницьких культових практик. Підтвердженням цього припущення є деякі архаїчні легенди у яких простежується позитивне ставлення до місцин із назвою «Лиса гора».
Проведений аналіз топонімічних легенд показує, що в українському фольклорі збереглася пам’ять про місця дохристиянських культів, які подекуди й досі зберігають функцію місць зібрання громади. Усна традиція у багатьох випадках підтверджується результатами археологічних досліджень, зокрема виявленням у таких місцях ранньослов’янських святилищ. У народних переказах про місцевості, що у дохристиянські часи або в епоху двовір’я використовувалися як культові, простежуються певні закономірності. Зокрема, топонімічні легенди, що стосуються дохристиянських культових центрів, найчастіше пов’язані з уявленнями про хтонічне божество в образі прекрасної дівчини, іноземної володарки/воїтельки, «телепня» з надприродними можливостями тощо. Саме місце, при цьому, часто осмислюється як місце проживання надприродної істоти, вмістилище зачарованого, підземного світу. Сюжети проаналізованих топонімічних легенд у переважній більшості випадків, пов’язні з універсальним міфом індоєвропейської та слов’янської міфології про боротьбу солярного божества з хтонічним демоном, який приховує життєдайні сили природи, поразку останнього й встановлення світового порядку. Це цілком відповідає сучасному науковому підходу до вивчення уявлень про культовий осередок як модель світобудови та космологічний центр. Характер викладених вище топонімічних легенд дозволяє припускати, що ранньослов’янські святилища не були центрами вшанування конкретних богів чи божеств, а радше універсальними культовими центрами.
Крім топонімічних легенд, які часто безпосередньо висвітлюють уявлення українців про язичницькі культові місця, значний масив інформації про сакральний простір міститься у таких жанрах українського фольклору як замовляння, казки та, меншою мірою, прислів’я та обрядові пісні. Народне знання та етичні норми поведінки подекуди прямо вказували на необхідність вшанування природних об’єктів, що у дохристиянські часи вважалися священними – дерева, гори, ліси, печери тощо. У найбільш архаїчних українських замовляннях проти змій та крововиливів збереглися чіткі описи сакрального топосу, який включає острів або гору із водним джерелом, дерево та камінь. Сакральний простір у казках осмислювався як місце, де відбувалися надзвичайні події, проживали істоти наділені надприродними можливостями, встановлювався контакт із божественними силами, а у людини відкривалися приховані можливості (зокрема, сліпі отримували зір, люди починали чути й розуміти мову тварин тощо).
Опрацювання фольклорного матеріалу, у якому наявні типові міфологеми, що стосуються сакрального простору, а також виявлення характерних топонімів язичницького походження можуть суттєво допомогти дослідникам у знаходженні ранньослов’янських культових об’єктів.
Незважаючи на те, що у духовній культурі українців збереглися численні релікти вшанування дохристиянських сакральних об’єктів, форма їх існування є виключно завуальованою. Подібні релікти можуть бути виявлені виключно шляхом наукового пошуку, тоді як жива народна пам’ять про язичницьких богів та місця служіння їхнього культу відсутня. Отже, можна констатувати, що традиція язичницького просторового сприйняття серед українського населення перервалася. Сучасні неоязичники України, які будують святилища та наголошують на їхній автентичності, насправді не використовують, ані релікти народного знання, ані достовірні наукові дані. Їхні уявлення про слов’янське язичництво та сакральний простір, як його елемент, можна розглядати швидше як продукт інтуїтивного сприйняття традиції через призму емпіричного чуттєвого досвіду. В цілому за своєю структурою неоязичницькі святилища відповідають класичним схемам організації простору, втім, мають, зазвичай більш довільне трактування семантики символів складових цього простору. Діяльність більшості неоязичницьких общин важко назвати реставрацією язичництва, про яке ми маємо на даний момент надто мало достовірних даних. Скоріше подібні тенденції звернення до язичницької релігійно-міфологічної системи в кращому випадку можна назвати спробою реконструкції з ознаками рецепції уявлень про сакральний простір, а часто і створенням цілком нових форм релігійних уявлень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамова З. А. Древнейшие формы изобразительного творчества / З. А Абрамова // Ранние формы искусства. − М.: «Искусство», 1972. − С. 9 −29 .
2. Агеева Р. А. Происхождение имен рек и озер / Р.А. Агеева. – М.: Наука, 1985. – 143 с.
3. Амброз А. К. Южные художественные связи населения Верхнего Поднепровья в VI в. / А. К Амброз. − М. : МИА, 1970. − С. 70 −74 . − (Древние славяне и их соседи).
4. Антонович В. Б. Коловство. Документы – процессы – исследования / В. Б. Антонович. – СПб. : Тип. Киршбаума, 1877. – 139 с.
5. Антонович В. Б. Раскопки в стране древлян / В.Б Антонович // МАР. − № 11. − Древности юго-западного края. − СПб. − 1893. С. 78 .
6. Арциховский А. В. Археологическое изучение Новгорода / А.В. Арциховский // Материалы и исследования по археологии СССР . –1956. – №55. – С. 33.
7. Афанасьев А. Н. Поэтические воззрения славян на природу. / А.Н Афанасьев. – М. : Издание К. Солдатенкова, 1868. – Т. 1. – 360 с.
8. Афанасьев А. Н. Языческие предания о острове Буяне / А. Н. Афанасьев. – 1858. − № 9. − С. 132 – 133. (Временник императорского Московского общества истории и древностей российских).
9. Афанасьєв А. Н. Зооморфические божества у славян / А. Н. Афанасьєв. Отечественные записки. // Отечественные записки. − 1852. − № 1 − 3. С. 1-24, 95-118, 1-18.
10. Афанасьєв А. Н. Русскія сказки. / А.Н. Афанасьєв – М.: К. Солдатенков и Н. Щепкин, 1863 – в 3 т. – 342 с.
11. Афанасьєв А. Н. Несколько слов о соотношении языка с народными поверьями. / А. Н. Афанасьєв // Происхождение мифа. Статьи по фолькльору, этнографии и мифологии. − М., 1996. − С. 206−207, 391.
12. Баксанский О. Е. Когнитивные науки: от познания к действию / О.Е Баксанский, Е.Н. Кучер – М. : КомКнига, 2005. – 184 с.
13. Баран В. Д. Слов'янські ранньосередньовічні культури та їхні підоснови // Старожитності Русі-України. – К. : Київська академія євробізнесу, 1994. – С. 5-13 .
14. Баран В., Баран Я. Історичні витоки українського народу /В. Баран, Я. Баран. – К.: Генеза, 2005. – 208 с.
15. Баран В., Козак Д., Терпиловський Р. Походження слов’ян / В. Баран, Д. Козак, Р. Терпиловський. – Київ : Наукова думка, 1991. – 139 с.
16. Баран В.Д. Історичні витоки українського народу / Я. В. Баран., В. Д. Баран – К. : Ґенеза, − 2005. – 208 с.
17. Баран Я.В. Слов’янська община (за матеріалами поселення Рашків І) / Я. В. Баран – К. - Львів: РАС. – 1997. – С. 176–186. (Проблеми походження та історичного розвитку слов'ян.)
18. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика / Р. Барт – М.: Прогресс, 1989. – 616 с.
19. Бенвенист Э. Словарь индоевропейских социальных терминов / Э. Бенвенист; [пер. с фр.] – М: Прогресс-Универс, 1995. – 456 с.
20. Бергер П. Социальное конструирование реальности: Трактат по социологии знания / П. Бергер, Т. Лукман – М.: Academia-Центр; Медиум, 1995. – 323 с. – (Моск. филос. фонд).
21. Бехтерев В.М. Мозг и его деятельность / В.М. Бехтерев – М.; – Л : Гос. Изд-во, 1928. – 327 с.
22. Боас Ф. Методы етнологии / Ф. Боас; [пер. Ю.С.Терентьева]. – СПб. : Университетская книга, 1997. – Т.1. – 519 – 527 с. – (Антология исследований культуры).
23. Боас Ф. Ум первобытного человека / Ф. Боас – М., – Л.: Государственное издательство, 1926. – 153 с.
24. Бромлей Ю. Очерки теории этноса / Ю. Бромлей – М.: Наука, 1987. – 412 с.
25. Бромлей Ю. Современные проблемы этнографии / Ю. Бромлей – М.: Наука, 1981. – 390 с.
26. Бромлей Ю. Этнос и этнография / Ю. Бромлей – М.: Наука, 1973. – 284 с.
27. Бромлей Ю. Этносоциальные процессы: теория, история, современность / Ю. Бромлей – М.: Наука, 1987 – 334с.
28. Буров В. А. Влияние перцептивной картины мира на функциональные возможности личности : дис. ... канд. психол. наук : 19.00.11 / Владимир Алексеевич Буров. – Москва, 1997. – 141 c. – РГБ ОД, 61:98-19/38-6.
29. Бычков А. Жива / А. Бычков // Мифы и магия индоевропейцев. – М.; – К.: «София», 2000. – Вып. – 9. – С. 69 – 70.
30. Василева М. Гора, бог и имя: о некоторых фрако-фригийских паралелях / М. Василева // Вестник древней истории. – 1990. – №3(194). – С. 94-101.
31. Васильев М. А. Язычество восточных славян накануне крещения Руси: Религиозно- мифологическое взаимодействие с иранским миром. Языческая реформа князя Владимира / РАН; Институт славяноведения. – М. : Индрик, 1999. – 328 с.
32. Велецкая Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов / Н. Велецкая. – М.: София, 2003. – 238 с.
33. Верклер Г. А. Герменевтика. Принципы и процесс толкования Библии / Г. А. Верклер, Бейкер. – М. : Логос, 1996. – 177 с.
34. Виноградова Л. Славянская народная демонология: проблемы сравнительного изучения : диссертация в виде научного доклада на соискание ученой степени доктора филологических наук / Л. Виноградова. – М., 2001.
35. Вишняк О.І. Електоральна соціологія: історія, теорія, методи / О.I. Вишняк. – К.: Iн-т соцiологi ї НАНУ, 2000. – 310 с.
36. Волошина Т. А., Астапов С. Н. Языческая мифология славян /Т. А. Волошина, С. Н. Астапов. – Ростов-на-Дону : Феникс, 1996. – 445 с.
37. Вундт В. Введение в философию / В. Вундт. М.: ТОО «ЧеРо» 1997. – 355 с.
38. Гаврилюк Т. В. Міфологічний простір і час у сучасній культурі. Сакральний простір і час як посередник природного та надприродного світів / Т. В. Гаврилюк. – Київ: Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАНУ, 2005. – 31-33 с.
39. Гальковский Н. М. Борьба христианства с остатками язычества в Древней Руси / Н. М. Гальковский. – М.: Индрик, 2000. – 169 с.
40. Гамкрелидзе Т. В. Индоевропейский язык и индоевропейцы. Реконструкция и историко-типологический анализ праязыка и протокультуры: В 2 частях / Т. В. Гамкрелидзе, В. В. Иванов. – Тбилиси: Изд-во Тбилисского ун-та, 1984. – ч.2. – 500 с.
41. Гельмольд. Славянская хроника. Пер. Л. В. Разумовской. – М. : АН СССР, 1963. – 185 с.
42. Гимбутас М. Балты: Люди янтарного моря / М. Гимбутас. – М.: Центрполиграф, 2004. – 223 с.
43. Гимбутас М. Славяне: Сыны Перуна / М. Гимбутас. – М.: Центрполиграф, 2007. – 216 с.
44. Гимбутас М. Цивилизация Великой Богини: мир Древней Европы / М. Гимбутас. – М.: РОССПЭН, 2006. – 468 с.
45. Гирц К. Интерпретация культур / К. Гирц. – Москва: РОССПЭН, 2004. – 560 с.
46. Гїїпус Ф. Абевега русских суеверий идолопоклоннических суеверий, свадебных простонародных обрядов колдовства шаманства и проч. / Ф. Гіїпус. – М.: Типография Ф. Гиппиуса, 1786. – 328 с.
47. Гнатюк В. Нарис української міфології / Володимир Гнатюк; Роман Кирчів (підгот. та опрацюв.т ексту, вступ. ст. і примітки). – Л.: Інститут народознавства НАН України, 2000. – 264 с.
48. Голіченко Т. С. Слов’янська міфологія та антична культура / НАН України; Інститут філософії. – К.: Наук.думка, 1994. – 92 с.
49. Голосовкер Я. Э. Логика мифа / Я. Э. Голосовкер. – М. : Наука ,1987 –217 с. – (Глав.ред.вост.лит.).
50. Грамоты XIV ст. / [упорядк., вст. ст., ком. i слов.-покаж. М. М. Пещак]. – К. : Наукова думка, 1974. – 225 с.
51. Грачев Н. Н. Психология инженерного труда. 1999. Режим доступу: (http://grachev.distudy.ru/Uch_kurs/PSIH/Gen_3.html)
52. Гримич М. Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців / М. Гримич. – К. : Вiпол, 2000. – 380 с.
53. Гринченко Б. Д. Этнографические материалы, собранные в Чениговской и соседних с ней губерниях. Вып. 2. Разсказы, сказки, предания, пословицы, загадки и пр. / Гринченко Б. Д. – Чернигов: Типография Губернскаго Земства, 1897. – 390 с.
54. Грузнова Е. Б. Языческие традиции в русском простонародном быту (Конец XV-XVI вв.) : дис. ... канд. ист. наук : 07.00.02 / Елена Борисовна Грузнова. – Санкт-Петербург, 2003. – 238 c. – РГБ ОД, 61:04-7/212-5.
55. Грушевський М. С. Історія української літератури. Т. 1. – Ч. 1, Кн. 1. /Михайло Сергійович Грушевський. – К.; Львів: [З друк. наук. т-ва ім. Шевченка]. – 1923. – 360 с.
56. Гумилёв Л. Н. От Руси к России. Очерки этнической истории / Л. Н. Гумилёв – М. : изд. АСТ, 2002. – 416 с.
57. Гумилёв Л.Н. Тысячелетие вокруг Каспия / Л. Н. Гумилёв. – М.: Экопрос, 1993. – 335 с.
58. Гуревич Ф.Д. Каменные идолы Себежского музея / Ф.Д. Гуревич // Краткие сообщения Института истории материальной культуры. – СПб. – 1954. – Вып. 24. – С. 176 – 179.
59. Давидюк В.Ф. Первісна міфологія українського фольклору-3-тє вид., доп. й перероб. /В. Ф. Давидюк. – Луцьк: Волинська книга, 2007. – 320 с.
60. Джемс В. Психология / В. Джемс – М.: "Педагогика", 1991. – 369 с.
61. Джемс В. Психология / Джемс Вильям (W.James). – М.: "Педагогика", 1991. – 62 с. – (Psychology: Briefer Course. N.Y.: H.Holt & Co, 1893).
62. Добровольский В. Н. Суеверия относительно волков / В. Н. Добровольский // Этнографическое обозрение. – 1901. – № 4. – С.135 –136.
63. Драгоманов М. Малорусския народныя предания и рассказы. Свод Михаила Драгоманова / Михаил Драгоманов. – Киев: Типография М.П. Фрица, 1876. – 434 с.
64. Дюмезиль Ж. Верховные Боги индоевропейцев / Ж. Дюмезиль. – М.: Наука, 1986. – 234 с.
65. Етнічна історія давньої України. Колективна монографія / Толочко П. П., Козак Д. Н., Моця О. П. та ін. – К.: Ін-т археології НАН України, 2000. – 280 с.
66. Етнографічний збірник / Наукове товариство імені Шевченка. Етнографічна комісія. Т. XI: Галицько-руські народні пісні з мелодіями. – Львів: З друк. НТШ під зарядом К. Беднарського, 1901. – 303 с.
67. Етнографічний збірник / Наукове товариство імені Шевченка. Етнографічна комісія. Т. ІV: Етнографічні матеріали з Угорської Русі (Зібрав В. Гнатюк). – Львів: З друк. НТШ під зарядом К. Беднарського, 1897. – 254 с.
68. Етнографічний збірник / Наукове товариство імені Шевченка. Етнографічна комісія. Т. V, за ред. І. Франка. – Львів: З друк. НТШ під зарядом К. Беднарського, 1898. – 267 с.
69. Жайворонок В. В. Українська етнолінгвістика. Нариси / В. В. Жайворонок. – К.: Довiра 2007. – 262 с.
70. Житие Оттона Бамбергского // Хрестоматия памятников феодального государства и права стран Европы – М. : Гос. Узд. Юр. Лит, 1961. – 402 с.
71. Забашта Р. В. До питання еволюції й формальнообразної структури монументальної скульптури слов’ян-язичників / Р. В. Забашта. VII Подільська історико-краєзнавча конференція. Тези доповідей. – Кам’янець-Подільськ, 1987. – С. 6 – 18.
72. Загальногеографічний атлас України / Під ред. Л. Марченко. – К.: ДНВП «Картографія», 2004. – 112 с.
73. Залізняк Л. Походження українців: між наукою та ідеологією /Леонід Заллізняк. – К.: Темпора, 2008. – 104 с.
74. Збірник козацьких літописів: Густинський, Самійла Величка, Грабянки / В. Крекотень (упоряд.та пер.). – К.: Дніпро, 2006. – 976 с.
75. Зеленин Д. К вопросу о русалках (Культ покойников, умерших неестественною смертью, у русских и у финнов) / Д. Зеленин. – М.: Индрик, 1994. – 198 – 230с. – (Избранные труды. Статьи по духовной культуре 1901-1913).
76. Золотов Ю. М. Изваяния языческих богов на Руси (письменные известия и устные предания) // Советская археология . – № 4. –1985. – С. 234 – 236.
77. Золотов Ю. М. Остатки древнего святилища на реке Кимерше / Ю.М. Золотов // Балто-славянские исследования. – Вып. 1980 г. – М.:1981.– С. 269.
78. Иванов В. В. Топоров В. Н. Славянская мифология / Вяч. В. Иванов, В.Н. Топоров // Мифы народов мира: Энциклопедия. – М.: Советская энциклопедия, 1980. – Т. 2. – с. 450 – 456.
79. Иванов В. В., Топоров В. Н. Белобог / В. В. Иванов, В. Н. Топоров // Мифологический словарь /Под ред. Е. М. Мелетинского. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – С. 93.
80. Иванов В. В., Топоров В. Н. Велес / Вяч. В. Иванов, В.Н. Топоров // Мифологический словарь /Под ред. Е. М. Мелетинского. – М.: Советская энциклопедия, 1990. - С. 120.
81. Иванов В. В., Топоров В. Н. Мокошь / Вяч. В. Иванов, В.Н. Топоров // Мифологический словарь /Под ред. Е. М. Мелетинского. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – С. 367.
82. Иванов В. В., Топоров В. Н. Перун / Вяч. В. Иванов, В.Н. Топоров // Мифологический словарь / Под ред. Е. М. Мелетинского. – М.: Советская энциклопедия, 1990. - С. 430 – 431.
83. Иванов П. Народные рассказы о ведьмах и упырях / П. Иванов. – К. : Либiдь, 1991. – 430 – 497 с. (Українці: народні вірування, повір’я, демонологія).
84. Исайчев С. А. Генетические основы цветового зрения человека / С. А. Исайчев // Успехи современной генетики – М.: Наука, 1990. – № 17. – С. 63 – 88.
85. Історичні перекази українців. Зібрав та опрацював В. Сокіл. – Львів: Видавництво М. Коць, 2003. – 328 с.
86. Казакевич Г.М. Кельти: традиційна культура та соціальні інститути. – К.: Фітосоціоцентр, 2006. – 260 с.
87. Казки та оповідання з Поділля. Вип. I – II / [упорядкував Микола Левченко]. – К.: Друкарня Української Академії Наук, 1928. – 596 с.
88. Казкі пра жывёл i чарадзейныя казкі / [cкладальнік К. П. Кабашнікаў]. – Мінск: Навука і тэхніка, 1971. – 495 с.
89. Калин. А. Дванадцять братів / А. Калин. – Ужгород: Карпати, 1972. – 236 с.
90. Капица Ф. С. Славянские традиционные верования, праздники и ритуалы: Справочник. – 3.изд., испр. и доп. – М. : Флинта; Наука, 2003. – 216с.
91. Каринский В. Л. Умозрительное знание в философской системе Лейбница \ В. Л. Каринский. – СПб.: Записки СПб университета, 1912. – 291 с .
92. Кассирер Э. Познание и действительность: Понятие о субстанции и понятие о функции / Э. Кассирер; [пер. с нем. Б. Столпнера, П. Юшкевича]. – СПб.: Алетейя, 1996. – 452 с.
93. Кассирер Э. Философия символических форм / Э. Кассирер. – М., СПб.: Университетская книга, 2001. – 393 с.
94. Келли Дж. Теория личности: психология личных конструктов / Дж. Келли . – СПб.: Речь, 2000. – 249 с.
95. Кирпичников А. Н. Языческое святилище у Пскова (По даным И.Д. Вундерера) / А. Н. Кирпичников. – Л.: Язык и литература, 1983. – 110 с. – (Древнерусское государство и славяне).
96. Клейн Л. С. Воскрешение Перуна / Л. С. Клейн. – СПб.: изд. Евразия, 2004. – 339 с.
97. Коваль О. О. Трансформація язичницьких вірувань у слов'ян у період прийняття християнства Київською Руссю та збереження їх протягом століть: автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 «історія України» / О. О. Коваль – Дніпропетровськ, 1998. – 24 с.
98. Кожевников Л. А. Славянские языческие боги, духи и нечистая сила / Л. А. Кожевников. – Казань: О-во рус. культуры, 1994. – 87 с.
99. Козак Д. Венеди / НАН України; Інститут археології. – К.: Б. в., 2008. – 470 c.
100. Козьма Пражский. Чешская хроника. – М.: Изд-во АН СССР, 1962. – 37 с.
101. Конецкий В. Я. Новгородские сопки и проблема этносоциального развития Приильменья в VIII-X вв. / В. Я. Конецкий. – Л.: Издательство ЛГУ, 1989. – 144 с. – (Славяне. Этногенез и этническая история).
102. Константин Багрянородный. Об управлении государством / Багрянородный Константин. – М., Наука. – 1989. – 53 с.
103. Костомаров Н. И. Славянская мифология: Исторические монографии и исследования /Н.И. Костомаров – М.: Чарли, 1995. – 688 с.
104. Костомаров Н. Памятники старинной русской литературы: сказания, повести, легенды, сказки и притчи / Костомаров. Н. – СПб.: Изд-во АН СССР, 1960. – 526 с.
105. Криничная Н. А. Лесные наваждения / Н. А. Криничная. –Петрозаводск: КНЦ РАН, 1993. – 113 с. – (Мифологические рассказы и поверья о духе-«хозяине» леса).
106. Лавренова О. А. Географическое пространство в русской поэзии 18 – нач. 20 вв. / О. А. Лавренова. – М.: Институт Наследия, 1998. – 16 с.
107. Леви-Стросс К. Первобытное мышление / К. Леви-Стросс. – М.¬: Республика, 1994. – 384 с.
108. Левкиевская Е . Е . Гора . // Славянские древности. Т.1. М.: 1995. – С. 520-521.
109. Лидов А. М. Иеротопия. Создание сакральных пространств в Византии и Древней Руси / А. М. Лидов. – М. : 2006. – 384 с.
110. Лидов А. М. Новые Иерусалимы. Иеротопия и иконография сакральных пространств. ¬¬¬– М. : 2009. – 352 с.
111. Лидов. А. М. Иеротопия. Пространственные иконы и образы-парадигмы в византийской культуре / А. М. Лидов. – М.: Феория, 2009. – 352 с.
112. Ловмянский Г. Религия славян и ее упадок (VI-XII вв.) / Генрик Ловмянский Г. ; [пер. с пол. М. В. Ковалькова]. — СПб. : Академический проект, 2003. — 508 с.
113. Лосев А. Ф. История античной эстетики, Итоги 1000-летнего развития, кн.2 / А. Ф. Лосев. – М. : Искусство, 1994. – 569 с.
114. Лосев А. Ф. Философия имени / А. Ф. Лосев – М. : МГУ, 1990. – 163 с.
115. Лурия А. Р. Язык и сознание / А. Р. Лурия. — М. : Издательство Московского инс-та, 1979. – 320 с.
116. Лурия А. Р. Лобные доли и регуляция психических процессов / А. Р.Лурия. – М. : Изд-во МГУ, 1966. – 739 с.
117. Лурия А. Р. Мозг и психические процессы / А. Р. Лурия. – М. : Изд-во АПН РСФСР, 1963. – 74 с.
118. Лурия А. Р. Нейропсихология памяти / А. Р. Лурия. – М. : МГУ 1974. Т.1; М. : МГУ, 1976. Т.2. – 311 с.
119. Лурия А. Р. Об историческом развитии познавательных процессов / А. Р. Лурия. – М. : Педагогика, 1974. – 172 с.
120. Лурия А. Р. Основные проблемы нейролингвистики / А. Р. Лурия. – М. : Изд-во МГУ, 1976. – 253 с.
121. Лурия А. Р. Психология как историческая наука / А.Р. Лурия // История и психология – М. : Педагогика, – 1971. – С. 36–62.
122. Лурия А. Р. Этюды по истории поведения: Обезьяна. Примитив. Ребенок / А. Р. Лурия, в соавт. с Л. С. Выготским – М. : Государственное издательство, 1930 . – 146 с.
123. Люшер М. Оценка личности посредством выбора цвета / М. Люшер. – М. : «ЭКСМО-Пресс», 1998. – 156 с.
124. Магомедов Б. Черняхівська культура. Проблема етносу / Б. Магомедов. – Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Sklodowskiej, 2001. – 290 c.
125. Маєрчик М. Бінарна семантична опозиція «тут» і «там» в конструюванні візії потойбічного світу / М. Маєрчик // Родовід. – 1996. – Ч. 13. – С. 3-10.
126. Маєрчик М. Бінарна семантична опозиція «тут» і «там» в конструюванні візії потойбічного світу / М. Маєрчик // Бойківщина. Історія та сучасність. Матеріали конференції “Минуле і сучасність Бойківщини”. – 1996. – С. 102-103.
127. Маєрчик М. Ритуали родинного циклу крізь призму моделі переходу / М. Маєрчик // Студії з інтеґральної культурології (RITUAL). – Львів, 1999. - № 2. – С. 18-32.
128. Маєрчик М. Шляхи трансформація символу Світового Дерева / М. Маєрчик // Народознавчі Зошити. – Львів: 1995. – № 1. – С. 25-30.
129. Макаров Н. А. Камень Антония Римлянина / Н. А. Макаров // Новгородский исторический сборник: – 2 (12). – Л. : Наука, 1984. – С. 203 – 211
130. Максимов Е. В. Славянские памятники у с. Монастырек на Среднем Днепре / Е. В. Максимов, В. О. Петрашенко. – Киев:Наукова думка, 1988. – 158 с.
131. Максимов С. В. Нечистая и неведомая сила / С. В. Максимов. – СПб.: Товарищество Р. Голике и А. Вильборг, 1903. – 528 с.
132. Ман Поль де. Критика и кризис / Поль де Ман // Слепота и прозрение. Статьи о риторике современной критики. [Перевод с английского Е. В. Малышкина]. СПб.: Гуманитарная академия , 2002. – С. 12 – 34.
133. Маркевич О. Українські приказки, прислів’я і таке інше / О. Маркевич. – СПб.: Друк. Тиблена і комп., 1867. – 302 с.
134. Мелетинский Е. М. От мифа к литературе / Е. М. Мелетинский. – М.: РГГУ, 2000. – 169 с.
135. Мельник В. М. Історія Закарпаття в народних переказах та історичних піснях / В. М. Мельник. – Львів: В-во Львівського університету, 1970. – 227 с.
136. Мечковская H. Б. Язык и религия / Н. Б. Мечковская – М.: Агентство "ФАИР", 1998. – 352 с. – (Лекции по филологии истории религий).
137. Мисько Ю. В. Про сакаральні функції східнослов’янського житла (За матеріалами пруто-слов’янського межиріччя) / Ю. В. Мисько // Археологічні студії – Київ,Чернiвцi: КМ Академия, 2000. – Вип 1. – С. 113 –120.
138. Михайлина Л. П. Слов'яни VIII-X cт. між Дніпром і Карпатами (райковецька культура): дис... д-ра наук: 07.00.04 / Л. П. Михайлина – 2008. – 300 с.
139. Мишанич С. Усна народна творчість / C. Мишанич // Культура і побут населення України. – К. : Либідь, 1993. – С. 203-218.
140. Мишучков А.А. Мифологическое мышление (обзор состояния проблемы) // CREDO NEW теоретический журнал [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://credonew.ru/content/view/17/22/
141. Міфы Бацькаўшчыны: Літаратурна-мастацкае выданьне. — Мн. : Беларуская Энцыклапедыя, 1994. – 156 с.
142. Мосенкис Ю. Л. Поэтическая реконструкция “Слова о полку Игореве” и летописная поэзия: Мифология и шаманизм. Новые параллели. Темные места (Предварительное сообщение) / Ю. Л. Мосенкіс. – К.: Издательский дом А+С, 2006. – 224 с.
143. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз укра¬їнської міфології / Іван Нечуй-Левицький. — 2-е вид. – К.: Обереги, 2003. – 144 с.
144. Нидерле Л. Славянские древности / Нидерле Л. ; [пер. с чешского Т. Ковалевой и М. Хазанова]. – М.: Иностр. лит.,1956. – 450 с.
145. Никитина В. Б. Находки в Брестской Области / В.Б Никитина // Археологические открытия (АО). – М., 1970. – С. 317, 318.
146. Новая. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://novaya.com.ua/?/articles/2009/02/09/132724-20
147. О законах композиции. Сергей Черпаченко 2004. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.faqphoto.com/mam/index.php?option=com_content&task=view&id=41&Itemid=5
148. Огієнко І. Дохристиянські вірування українського народу. Історично-релігійна монографія / Митрополит Іларіон. – К.: Обереги, 1992. – 424 с.
149. Осаченко Ю.С., Дмитриева Л.В. Введение в философию мифа / Ю. С. Осаченко, Л. В. Дмитриева – М.: "Интерпракс", 1994. – 148 с.
150. Основы прикладной инженерной психологии (Грачев Н. Н. Психология инженерного труда. – М. : Высшая Школа, 1998. – 333 с.) [Електронний ресурс]. Режим доступу http://grachev.distudy.ru/Uch_kurs/PSIH/Gen_3.html
151. Панова Т. Д. О значении мелкой деревянной антропоморфной скульптуры X-XIV вв. / Т. Д. Панова // Советская археология – Академия Наук СССР, 1989. – № 2.
152. Парсамов С. С., Ковальков А. Л.. Персонификация водной стихии в народной мифологии / Кировоградский гос. педагогический ун-т им. В. К. Винниченко. – Кировоград : КОД, 2004. – 316 с.
153. Півторак Г. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов. Міфи і правда про трьох братів слов’янських зі «спільної колиски» / Григорій Півторак. – К.: Академія, 2001. – 152 с.
154. Повесть Временных Лет. – Т. 2. – М. : ЯРК, 1998. – 648 с.
155. Повість врем’яних літ / [пер. Л. Махновця]. – К.: Дніпро, 1989. –
156. Подосинов Л. Я Ориентация древних карт (с древнейшего времени до раннего средневековья) / Л. Я. Подосинов // Вестник древней истории. – № 4. – М. : Научно-издательский центр "Ладомир", 1992. – С. 372.
157. Полное собрание русских летописей. – Т. 2. – СПб.: Типография Эдуарда Праца, 1908. – 377 с.
158. Полное собрание русских летописей. – Т. 30. – М.: Наука, 1965. – 240 с.
159. Померанцева Э. В. Судьбы русской сказки / Э. В. Померанцева. – М.: Наука, 1965. – 220 с. – (АН СССР. Ин-т этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая).
160. Попович М. Нарис історії культури України / Мирослав Попович – К.: АртЕк, 2001. – 728 c.
161. Пригожин И. Р. Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой / Илья Романович Пригожин, И. Стенгерс. – М.: издательство «Прогресс», 1986. – 432 с.
162. Пригожин И. Философия нестабильности / И. Пригожин // Вопросы философии. – М.: МГУ, 1991. – № 6. – С. 46-52.
163. Прокопий из Кесарии. Война с готами. – М.: Арктос-Вика-пресс, 1996. – Ч. 1. – 336 с. – Ч. 2. – 304 с .
164. Прокопій. Слов’яни // Історія України в документах і матеріалах. – К.: Вид-во АН УРСР, 1939. – Т.1. Київська Русь і феодальні князівства XII – XIII ст. – С. 30.
165. Пропп В. Я. Исторические корни волшебной сказки / В.Я. Пропп – М.: Лабиринт, 2000. – 336 с.
166. Раппопорт П. А. Древнерусское жилище / П. А. Раппопорт // Свод археологических источников. Е-1. – М.: Наука, 1975. – Вып. 32. – С. 168.
167. Раппопорт П. А. Зодчие и строители древнего Смоленська / П. А. Раппопорт. – М.: Наука, 1975. – 179 с.
168. Рассамакін Ю. Я. Енеолітичні поховання Північно-Західного Приазов’я / Ю.Я. Рассамакін // Археологія. – К.,1990. – № 1. – С. 64-74.
169. Рафалович И. А. Исследования раннеславянских поселений в Молдавии / И. А. Рафалович // АИМ в 1970-71 гг. – Кишинев – 1973. – С.134-154.
170. Рафалович И. А. Раннеславянское поселение V-VII вв. Данчены I / И.А . Рафалович, Н. В. Гольцева // АИМ 1974-76 гг. – Кишинев – 1981. – С.125-140.
171. Рафалович И. А. Раскопки раннеславянского поселения VI - VII вв.н.э. у села Селиште / И. А. Рафалович – М.: АН СССР, ин – т археологии,1972. – 159 с.
172. Ричков М. О. Про зображення "ступнiв нiг " на антропоморфних стелах доби раннього металлу / М. О. Ричков // Археологiя. – Т. 38. – К., 1982. – С. 64 – 69.
173. Рубинштейн Л. Основы общей психологии / Л. Рубинштейн. СПб. : Питер, 2002. – 720 с.
174. Русанова И. П. Збручское Святилище (предварительное сообщение) / И. П. Русанова, Б .А. Тимощук. // СА. – № 4., – 1986. С. 90 – 99.
175. Русанова И. П. Языческое святилище на р. Гнилопять И. П. Русанова // Культура древней Руси – М.: Наука, 1966. – С. 233-237.
176. Русанова І. П. Кодын. Славянские поселения V-VIII вв. на р. Прут / I. П. Русанова, Б .А. Тимощук . – М.: Наука, 1984. – 332 с.
177. Русанова І. П. Языческие святилища древних славян / I. П. Русанова, Б. А. Тимощук. – М.: Из-во Ладога-100, 2007. – 304 с.
178. Рыбаков Б. А. Древние элементы в русском народном творчестве (женское божество и всадники) / Б. А. Рыбаков. – СА. –№ 1 –1948. – С. 80–106.
179. Рыбаков Б. А. Прикладное искусство и скульптура / Б. А. Рыбаков. – Т. 2. – М.; –Л.: изд. АН СССР,1975.– С. 75. (История культуры древней Руси).
180. Рыбаков Б. А. Русалии и бог Симаргл-Персплут / Б. А. Рыбаков // СА. – № 2. – 1967. – С.91-116.
181. Рыбаков Б. А. Святовит-Род Лібер Ёсефа Кострьевскиего / Б. А. Рыбаков. – Вроцлав – Варшава – Краков: 1968. – 390-394 с.
182. Рыбаков Б. А. Язычество Древней Руси / Б.А. Рыбаков. – М.: София, Гелиос, 2001. – 744 с.
183. Рыбаков Б. А. Язычество древних славян / Б. А. Рыбаков. – М.: Наука, 1981. – 547 с.
184. Рыбаков Б. О. Древності Чернигова / Б. О. Рыбаков. – М.: Изд-во АН СССР, 1949. –120 с.
185. Рыбаков Б.А. Стольный город Чернигов и удельный город Вщиж. По следам древних культур. Древняя Русь / Б. А. Рыбаков. – М. : Госкультпросветиздат, 1953. – 403 с.
186. Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси / Б. А. Рыбаков. – М. : Издательство Наука, 1987.