СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА ПРИРОДА ПОЛЯ УМОВНОСТІ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ІМ.О.О.ПОТЕБНІ

УДК 811.161.2:81’363+81’37

На правах рукопису

РУДЕНКО НАТАЛІЯ ПЕТРІВНА
СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА ПРИРОДА ПОЛЯ УМОВНОСТІ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор
Бріцин Віктор Михайлович

КИЇВ 2002

ЗМІСТ
ВСТУП. С.4 - 11
РОЗДІЛ І. Складнопідрядні речення з підрядними умовними частинами.
Підрозділ 1. Семантико-синтаксичні особливості поля умовності складних речень з умовною модальністю. С.12 - 21
Підрозділ 2. Семантико-синтаксичні особливості складнопідрядних речень з підрядними умовими частинами. С.21 - 28
2.1.Ірреально-умовні підрядні речення як складова частина поля умовності складнопідрядних умовних конструкцій. С.28 - 47
2.2. Допустово-потенційні умовні речення. Принципи поділу іх на семантичні групи. С. 47 - 88
2.3. Альтернативно-потенційні умовні речення. С. 88 - 98
2.4. Семантико-синтаксичні особливості складнопідрядних умовних конструкцій змішаного типу. С.94 - 102
РОЗДІЛ ІІ. Складносурядні, безсполучникові та прості речення з умовною модальністю.
Підрозділ 1. Складносурядні речення з умовною модальністю, їхні семантико-синтаксичні особливості. С. 103 - 114
Підрозділ 2. Безсполучникові речення з умовною модальністю, їх семантико-синтаксичні особливості. С. 115 - 127
Підрозділ 3. Прості речення з умовною модальністю, їхні семантико-синтаксичні особливості. С.128 - 151
РОЗДІЛ ІІІ. Умовний синтаксичний спосіб і засоби його вираження. С. 152 - 179

3.1. Проблема визначення умовного синтаксичного способу як граматичної категорії.
3.2. Засоби вираження умовного синтаксичного способу у складних реченнях.
3.3. Сполучники як засоби вираження умовної модальності у складному реченні.
3.4. Засоби вираження умовного синтаксичного способу у простому реченні з умовною модальністю.
3.5. Фразеологічні вирази з умовним значенням.
3.6. Лексико-семантичні особливості речень з умовною модальністю і морфологічні засоби вираження умовності.
Висновки. С. 180 - 186
Список використаної літератури. С. 187 - 198
Список використаних джерел. С. 199 - 201
Додатки. С. 202 - 209

ВСТУП
Речення є складною єдністю синтаксичних відношень, одні з яких встановлюються між реченнями і позамовною дійсністю, інші всередині самого речення. Тому розрізняють зовнішньо-синтаксичну та внутрішньо-синтаксичну структуру речення. Складовою частиною зовнішньо-синтаксичної сфери речення є семантико-синтаксичні відношення. У синтаксичних явищах необхідно розрізняти два плани: загальний, власне синтаксичний, властивий відповідним синтаксичним одиницям безвідносно до тієї конкретної семантики різних слів і словосполучень, з якою вона поєднується і взаємодіє в процесі мовлення, та лексико-синтаксичний, оскільки семантичні функції синтаксичних явищ проявляються у здатності відповідних синтаксичних засобів до вираження певних категорій конкретних смислових відношень між компонентами висловлювання” /122, 112/. Інакше кажучи, семантична структура речення це його мовне значення, що створюється взаємодією структурної схеми речення і лексичним значенням слів, що її заповнюють. Синтаксична семантика відзначається вищим ступенем абстракції порівняно із смислами, об’єднаними в логіко-граматичній структурі речення.
Семантична структура речення складається з таких основних компонентів: предикативного мінімуму, граматичного значення додаткових компонентів, лексичного наповнення речення” /12, 97/. Основним є предикативність, тобто синтаксична віднесеність основного змісту речення до дійсності, що виражається в синтаксичних категоріях часу і реальності/нереальності. Для виділення речення з ряду інших синтаксичних одиниць перш за все слід відшукати в кожному реченні засоби вираження синтаксичних значень модальності, а також часу і особи, що підпадають під загальну категорію предикативності (модальність, темпоральність та персональність). Модальність є однією з основних категорій синтаксису. Вона тісно пов’язана з семантичним значенням речення. Не можна називати висловлення реченням, якщо в ньому не виявлено хоч якого-небудь вираження модальності” /7, 44/.
Ш.Баллі запропонував для складників речення терміни диктум (об’єктивний зміст речення) і модус ( відбиття позиції суб’єкта думки щодо об’єктивної дійсності)» /26, 117/. Він розглядав модальність як будь-яке відношення мовця до повідомлюваного і виділив три типи таких відношень:
1) судження про факт (думають/не думають, висловлюють сумнів);
2) судження про цінність факту (радіє чи шкодує);
3) прояв волі (бажає здійснити чи не здійснити).
Наша думка додає до найменшого сприймання елемент оцінки,інстинкт самозахисту співвідносить всі явища навколишнього світу з нашим я”, з нашим життям і благополуччям. Тому навіть абстрактні речі постають в мові пропущеними через призму наших потреб і бажань у невиразному світі суб‘єктивного сприймання” /7, 328/.
Модальність, як граматична категорія, є відображенням нашого ставлення до об’єктивної дійсності. Будь-яке ціле висловлення думки, почуття, спонукання до дії виражає дійсність у тій чи іншій формі висловлення, втілюється в одній з наявних у даній мові інтонаційних схем речення і виражає одне з тих синтаксичних значень, які в своїй сукупності утворюють категорію модальності” /24, 35/.
Модальність констатує не лише суб’єктивне ставлення мовця до висловленого з погляду реальності/нереальності явищ у мовній ситуації, контексті. Розрізняють модальність об’єктивну та суб’єктивну. Об’єктивна модальність це співвіднесення висловленого з об’єктивною дійсністю, а суб’єктивна модальність виражає, наскільки відповідально ставиться мовець до висловленого: впевнено, невпевнено, переконливо, непереконливо. Суб’єктивна модальність стосується внутрішньо-синтаксичної структури, об’єктивна зовнішньо-синтаксичної.
Зовнішньо-семантична структура речення складається з протилежностей:
1) реальність і гіпотетичність ситуації;
2) модус існуваня(наявність, буття, можливість, необхідність);
3) суб’єктивна оцінка істинності та неістинності повідомлення” /78, 67/. Протиставлення модальних значень реальності - ірреальності, що виражається протиставленням дійсного способу недійсним, є основною характеристикою зовнішньо-семантичної структури речення.
Поняття реальної модальності пов’язане з поняттям дійсності: те, що зображене в реченні, повністю відповідає об’єктивній дійсності. Ірреальна модальність не відбиває об’єктивної дійсності, вона виражає можливість чи необхідність якоїсь дії.
Серед модальних значень мовознавці виділяють розповідну, спонукальну, бажальну, умовну, переповідну /81, 48/, гіпотетичну модальність /114, 123/. Усі ці різновиди мають свої засоби вираження. Такими засобами вираження модальних зачень є морфологічні способи дієслова, спеціальні частки, певні лексичні засоби” /21, 15/. Складовою частиною ірреальних модальних значень є умовність. Під умовною модальністю розуміють додаткове граматично оформлене значення можливості відповідного явища за якоїсь умови, названої в самому реченні або в контексті чи точно невизначеної” /122, 122/. Умовна модальність значною мірою належить основному змісту речення, на який інші типи модальних значень тільки нашаровуються.
Питання умовності не раз порушувалось у науковій літературі. Проблема умовної модальності була розглянута в фундаментальних працях з мовознавства: у курсі «Сучасна українська літературна мова” (за редакцією І.К.Білодіда), у працях О.С.Мельничука «Розвиток структури слов’янського речення», І.Р.Вихованця «Граматика української мови. Синтаксис», у монографії В.М.Брицина «Синтаксис и семантика инфинитива», в Русской грамматике” (1980), Грамматике современного русского языка”(1970) та ін.). Власне проблемами умовності в реченні займалися мовознавці Б.В.Лавров у монографії «Условно-уступительные предложения в русском языке», Мирослав Кубик у праці «Условные конструкции и система сложного предложения». Детально лінгвістами було розглянуто окремі питання умовності. Можна визначити декілька напрямків дослідження умовної модальності.
1) У статтях Л.В.Борте, Г.Н.Смирнова, Б.В.Лаврова, Леути О.І., З.Н.Литвиної, М.Л.Ремнєвої аналізується процес утворення і розвитку умовних конструкцій в давноьоруській мові на різних етапах її розвитку.
2) У працях Н.М.Чернушенко, Л.С.Дротвинаса, Л.Д.Казбан, Є.П.Васильєвої досліджуються різні аспекти будови та семантики безсполучникових речень з умовною модальністю.
3) Мовознавці Н.Є.Лосєва, А.М.Кирсанова, О.М.Лабарткова, І.Р.Мірзаєва розглядають структуру та семантико-синтаксичні особливості простих речень з умовними детермінантами.
4) Найдетальніше лінгвістами досліджено різні аспекти семантико-синтаксичної структури складнопідрядних речень з підрядними умовними частинами. У працях Р.П.Рогожникової, В.І.Голоюха, Р.В.Дем’янової, Т.Н.Зінченко, С.П.Олейник, Г.М.Смирнова, Т.В.Єлфимової, Л.К.Кузнецової, Р.М.Теремової, Т.А.Глущенко, М.С.Буніної були розглянуті питання будови, семантики, синтаксичних зв’язків, способів вираження умовності у складнопідрядних реченнях з підрядними умови.
В українському мовознавстві дослідженням проблем умовної модальності займалися В.І.Голоюх у дисертації Семантико-грамматическая структура сложноподчиненных условных предложений в современном украинском языке», Л.М.Гуц у дисертації «Синонимика бессоюзных и союзных предложений в современном украинском языке», Н.М.Чернушенко у дисертації Семантико-синтаксичні особливості безсполучникових умовних речень в сучасній українській мові”. Крім того, різним аспектам будови, семантики та синтаксичних зв’язків присвячені статті Д.Д.Герасименко, Л.М.Коць, Н.Я.Дніпровської, М.І.Вихристюка, В.В.Козловського.
Проте, незважаючи на такий широкий діапазон розглянутих лінгвістами питань з різних аспектів умовної модальності, немає праць, де було б систематизовано основні характеристики умовних конструкцій. Не досить висвітленим залишається питання семантико-синтаксичних особливостей складносурядних речень з умовною модальністю, практично не досліджувались питання синонімії складних конструкцій та простих речень з умовними синтаксемами, вплив простого речення на формування окремих позицій складного і навпаки. Спірним залишається і питання класифікації умовних конструкцій.
Крім того, не досить висвітленим у науковій літературі є питання умовного синтаксичного способу, який найчастіше ототожнюють з умовним морфологічним способом.
Актуальність обраної нами теми визначається необхідністю комплексного підходу до вивчення усіх типів умовності в системі сучасного українського синтаксису, потребою визначення місця умовних конструкцій серед синтаксичних одиниць сучасної української літературної мови.
Метою нашого наукового дослідження є вивчення, узагальнення та систематизація умовних конструкцій простого та складного речення сучасної української мови.
Відповідно до мети наукової роботи ставимо такі завдання:
- обґрунтувати поділ умовних конструкцій на семантико-граматичні типи;
- дати характеристику предикатно-суб’єктної структури умовних конструкцій як основному виразникові умовної модальності в реченні;
- створити прийнятну узагальнену класифікацію речень з умовною модальністю;
- вивчити явище синтаксичної синонімії на прикладі умовних синтаксем та частин складних конструкцій;
- довести доцільність виділення складносурядних речень з умовною модальністю, дати ім семантико-синтаксичну характеристику;
- розглянути безсполучникові конструкції з умовною модальністю, визначити їх семантико-граматичні відмінності від складних сполучникових конструкцій з умовною модальністю;
- проаналізувати прості речення з умовними синтаксемами, дати їм семантико-синтаксичну характеристику;
- вивчити явище синтаксичної синонімії на прикладі умовних синтаксем та частин складних конструкцій;
-­ охарактеризувати граматичні особливості умовного синтаксичного способу як основного засобу вираження умовності в реченні.
Практичним результатом роботи є створення узагальненої класифікації семантико-синтаксичних типів умовних конструкцій, характеристика семантико-граматичних особливостей складних та простих речень з умовною модальністю, визначення поняття умовний синтаксичний спосіб”, виявлення синонімічних зв’язків між різними типами умовних речень.
Зв’язок теми з науковими планами. Обрана тема тісно пов’язана з дослідженнями синтаксичної семантики, які вже довгий час проводяться у відділі загальнославістичної проблематики та східнослов’янських мов Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України.
Предметом дослідження є речення різних типів з умовною модальністю, а об’єктом - засоби вираженя умовності в реченні, предикатно-суб’єктна структура умовної конструкції.
Основним матеріалом дослідження є тексти художньої літератури (проза, поезія, драма), наукові праці, офіційно-ділова документація. У ході дослідження було проаналізовано більше 4000 синтаксичних конструкцій різних типів умовності.
Основним методом дослідження є лінгвістичний семантико-синтаксичний опис умовних конструкцій, що супроводжується лінгвістичною інтерпретацією (розкриттям змісту, визначенням структури умовних речень та ін. від аналізу фактів до узагальнених висновків). Крім того, при розгляді умовних конструкцій складносурядних, безсполучникових та простих було використано метод лінгвістичного експерименту, за допомогою якого здійснювалася трансформація цих конструкцій в складнопідрядні речення з метою визначення їх подібності, синонімічності, а також встановлення диференційних ознак обох порівнюваних конструкцій. Тому цей метод використовується у поєднанні з методом зіставлення. При визначенні частоти вживання того чи іншого типу умовних конструкцій, а також предикатно-суб’єктних характеристик використовується статистичний метод.
З огляду на сформульовані основні завдання дисертаційної роботи, на обрану методику дослідження можна передбачити основні принципи дослідження, які полягають у групуванні умовних речень на основі семантичних та структурних характеристик, в аналізі предикатно-суб’єктних особливостей кожної з виділених груп умовних конструкцій та визначення основних типів речень з умовною модальністю.
Наукова новизна роботи в тому, що це, по суті, перша спроба узагальнити, систематизувати всі структурні елементи поля умовності, виділити спільні типи семантико-синтаксичних характеристик для простого та складного речення, дати аналіз предикатно-суб’єктної структури умовних конструкцій, а також визначити поняття умовного синтаксичного способу, його характеристик та відмінностей від морфологічного умовного способу.
Практична цінність наукової роботи визначається можливістю використання його результатів в теоретичному і практичному дослідженні питань синтаксису, при складанні описових граматик, написанні методичних посібників з синтаксису, в практиці вузівського та шкільного викладання мови, у спецкурсах та спецсемінарах з граматики та стилістики сучасної української літературної мови.
Теоретична цінність дисертації. Було узагальнено погляди лінгвістів на поділ речень з умовною модальністю і запропоновоно свою узагальнену класифікацію умовних конструкцій. Крім того, дано визначення умовного синтаксичного способу та його основних ознак, запропоновано новий підхід до аналізу семантико-синтаксичних особливостей умовних конструкцій, який полягає у визначенні семантики предикатно-суб’єктної структури цих конструкцій.
Апробація. Обговорення результатів дослідження проводилось на засіданні відділу загальнославістичної проблематики та східнослов’янських мов Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України, на всеукраїнських наукових конференціях і семінарах:
Всеукраїнська наукова конференція Історія і сучасні проблеми функціональних стилів української літературної мови” Чернівці, 18 20 жовтня 2001;
Всеукраїнська наукова конференція Актуальні проблеми менталінгвістики” Черкаси, 13 15 листопада 2001;
Всеукраїнська наукова конференція Граматика української мови у функціональному висвітленні” Полтава, 20 22 листопада 2001.
Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 4 статті в журналах, наукових збірниках конференцій та семінарів.
Структура дисертаційної роботи визначається завданнями та методикою наукового дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, в яких розглядаються різні типи умовних конструкцій сучасної української мови, та висновків. До роботи додаються узагальнювальні таблиці предикатної характеристики кожної з груп умовних конструкцій, схема поля умовності, список використаних джерел та літератури.

Список літератури

В И С Н О В К И

Метою наукового дослідження було вивчення, узагальнення та систематизація умовних конструкцій простого та складного речення сучасної української мови, що складають семантичне поле умовності. У роботі отримано такі результати.
1. Поняття умовності є частиною ширшого класу відношень, що об’єднуються в граматичну категорію зумовленості (казуальності). Як і категорія казуальності, категорія умовності не є гомогенним явищем. Про неоднорідність семантичних груп, що входять у загальне поняття умовної модальності, свідчить те, що семантичне поле, яке може бути виражене реченнями з підрядним, сурядним, безсполучниковим зв’язком, простими конструкціями з умовними детермінантами, має різні синонімічні ряди. Найповніше всі ці різновиди умовності виражаються в складнопідрядних реченнях, які можна вважати ядром поля умовності.
2. Основною проблемою, розглянутою в ході наукового дослідження, є проблема класифікації умовних речень на основі їхніх семантико-синтаксичних особливостей. Дотримуємося поділу умовних конструкцій на дві групи: 1) речення зі значенням ірреальної зумовленості (нереальні, гіпотетичні речення); 2) речення зі значенням потенційної зумовленості (потенційно-умовні речення). Такий поділ зумовлений, у першу чергу, принципом, покладеним в основу класифікації: відповідності зображуваного в реченні об’єктивній дійсності, оскільки в реченнях з ірреальною умовністю обидві ситуації є поза дійсністю, а потенційно-умовні речення є виразниками умови, за якої можуть відбутися чи відбуваються події, явища. Умовні речення обох типів характеризуються чітко вираженими двобічно спрямованими зв’язками своїх частин.
3. Ядром поля умовності є складнопідрядне речення з підрядними умови, тому основну увагу в ході дослідження було звернено на семантико-синтаксичні групи умовних конструкцій, виділених на матеріалі складнопідрядних умовних речень.
4. Ірреально-умовні речення виражають умову, яка не може здійснитися ні в якому разі. Цікавою особливістю цих речень, на наш погляд, є те, що вони відбивають зв’язок двох моделей дійсності, представлених у дзеркальному відбитті: зображена в них дійсність є протилежною реальній. Оскільки ці речення за змістом співвідносяться з причиновими реченнями, то протилежна зображуваному в них дійсність є запереченням (відповідно при трансформації вводиться оператор «не»), або ствердженням, якщо у складі конструкції вже є частка «не». Ці речення будуються за схемою: Якби так, то так би протилежна їм дійсність є відповідно не так, тому не так; Якби не так, то так би так, тому так; Якби так, то не так би не так, тому так; Якби не так, та не так би так, тому так. Робочою назвою таких речень може бути назва «речення дзеркального відображення дійсності».
Характерною особливістю ірреальної умови є її неактуальність, абстрактність часової характеристики, хоч формально вона виражається формами минулого часу.
5. Потенційно-умовні речення відрізняються від ірреальних насамперед своєю часовою співвіднесеністю з моментом мовлення та можливістю здійснення умовної дії при дотриманні умов її протікання. За своїми семантичними характеристиками потенційно-умовні речення ділимо на дві групи: допустово-потенційні та альтернативно-потенційні.
Допустово-потенційні речення пов’язані з реальністю. Головним принципом відмежування допустово-потенційних речень від інших типів потенційних конструкцій є те, що підрядна частина висловлює певне припущення, а головна виражає передбачення, що будується на цьому припущенні. Причому припущення є потенційним (воно може реалізуватись і не реалізуватись). Допустово-потенційні речення будуються за певною моделлю: у них перша частина, по суті, є з’ясувальною, а друга наслідковою: Припускаємо, що є ситуація, тоді... Підрядна частина в одних випадках обмежує достовірність чи правильність інформації, висловленої в головній частині, тобто є лімітативною, в інших випадках вона зумовлює, передбачує дію головної частини. Розрізняються ці групи за формами вираження предикатів умовної частини. Можливо-допустові конструкції мають предикати у формі майбутнього часу і будуються за формулою: Припускаємо, що ситуація може бути реалізованою, тоді...
Лімітативно-допустові речення неоднорідні. Серед них є такі, що передають правдиву інформацією, але з певних причин (привернути увагу, не бажання брати на себе відповідальність, з ввічливості) мовець не може чи не бажає висловлювати ствердження, тому правдива, достовірна інформація оформлюється як умовна, припустима, можлива. У таких конструкціях предикати виступають у формі теперішнього чи минулого часу. Вся конструкція моделюється за формулою: Я знаю, що це правда, тому... Такі речення можна назвати лімітативно-допустовими з достовірною інформацією.
Іншу групу становлять речення, в яких передбачувана інформація насправді теж є правдивою, істинною, проте для свого підтвердження потребує доказів, тому вона оформлюється як умовна, а не стверджувальна. На відміну від попередньої групи допустово-потенційних речень ці конструкції будуються за моделлю: Якщо припустити, що це є так, тоді..., хоч предикати теж мають форму теперішнього чи минулого часу. Такі конструкції можна вважати власне лімітативними з обмеженням достовірності інформації.
Специфіка альтернативно-потенційних речень проявляється в характері позиції того, хто повідомляє про подію. У момент повідомлення не констатується ні реальність, ні нереальність повідомлення, ситуація представлена у вигляді дилеми, альтернативи. Такі конструкції будуються за схемами: Якщо так, то так. Якщо не иак, то не так. Якщо не так, то так. Якщо так, то не так.
Альтернативно-потенційні речення характеризуються часовим узагальненням. Хоч формально вони мають ту чи іншу часову співвіднесеність, проте зображена у них дія не стосується певного відрізку часу. Тому часові форми легко взаємозамінюються без зміни семантики речення.
6. У роботі нами було розглянуто основні семантико-синтаксичні характеристики кожного з типів умовних речень, їхню предикатно-суб’єктну структуру та часову співвіднесеність їх частин.
Умовні ситуації ірреально-умовних, допустово-потенційних та альтернативно-потенційних речень можуть утворюватися всіма типами предикатів. Однак є певні розбіжності у комбінуванні ситуацій для кожного окремого типу умовного речення. Так, для ірреально-умовних речень найтиповішими є ситуації, утворені предикатами-результативами, що можуть комбінуватися з будь-якими предикатами. Виділяємо дві групи допустово-потенційних речень, тому помічаємо таку закономірність: лише предикати результату у будь-яких комбінаціях можуть утворювати умовні ситуації, як лімітативні, так можливі. Всі інші предикати утворюють умовні ситуації лише в лімітативно-допустових реченнях. Ще однією особливістю допустово-потенційних речень, яка відрізняє їх від ірреально-умовних, є те, що для них типовими є умовні ситуації, утворені предикатами явищ, а конструкцій з предикатами властивостей значно менше.
Розглянувши суб’єктну характеристику умовних конструкцій, ми дійшли висновку, що типовішими є речення з різними суб’єктами в різних частинах. Певні закономірності є і в сполучуваності різних типів суб’єктів з певним типом предиката. Якщо у реченнях з однаковими суб’єктами в обох частинах суб’єкти з конкретним значенням поєднуються з предикатами явищ, а суб’єкти з узагальненим значенням з предикатами властивостей, то для конструкцій з різними типами суб’єктів у різних частинах не характерне обмеження у вживанні якогось із типів предикатів.
Часова співвіднесеність умовних речень опосередкована, тому основним її виразником є предикатне ядро зумовлюваної частини. Ірреальна умова належить до плану минулого, вираженого формою минулого часу дієслово-присудка. Часовий план потенційних речень характеризується неоднорідністю. Фактично, лише допустово-потенційна умова може співвідноситися з моментом мовлення, проте в контексті, оскільки є моделлю дійсності, а не реальністю. Альтернативно-потенційні речення, хоч формально і можуть мати предикати в будь-якій часовій формі, проте насправді не зв’язані з якимось конкретним часом. Основною умовою часових співвідношень для потенційно-умовних речень є те, що часовий план зумовленої частини не передує часовому плану зумовлюваної частини.
7. Складносурядні речення з умовною модальністю легко змінюються на відповідні підрядні конструкції. У них формально виражено ознаки сурядності, з одного боку, і детермінантний характер умовно-наслідкових відношень між складовими частинами, з другого боку.
Крім власне умовних ірреальних та потенційних значень, складносурядні речення з умовною модальністю мають свої типи значень, оскільки умовна модальність, по суті, є вторинними щодо власне сурядних модальних значень. У своїй роботі виділяємо умовно-зіставні/протиставні та умовно-єднальні часової послідовності речення.
8. Безсполучникові речення з умовною модальністю стоять найближче до складнопідрядних умовних конструкцій. Проте основним виразником умовності в них є модально-часова співвіднесеність предикатів складових частин, лексичний зміст компонентів безсполучникової синтаксичної конструкції.
Для безсполучникових та складносурядних умовних речень характерна особливість, не властива підрядним реченням: вони мають певні модальні відтінки, що їх набуває умова, виражена формою наказового способу дієслова-присудка.
9. Просте речення з умовною модальністю має свої особливості вираження умови, оскільки характеризується певною двоякістю. Умовність у таких конструкціях може передаватися безпосередньо предикатами у формі умовного способу, тоді все речення є ірреально-умовним. Здебільшого ж умовність у простому реченні передається умовним детермінантом, тоді такі конструкції належать до складних. Між предикатом і умовною синтаксемою встановлюється підрядний детермінантний зв’язок. За типами детермінантів такі речення поділяємо на 1) речення з детермінантами з самостійним значенням умови; 2) речення з детермінантами з ситуативним значенням умови. Такі речення є потенційно-умовними.
10. Основним засобом вираження умови в реченні є умовний синтаксичний спосіб. Поняття синтаксичного умовного способу значно ширше за поняття морфологічного умовного способу. У своїй роботі ми відносимо його до морфолого-синтаксичних категорій, оскільки, крім власне умовного морфологічного способу, він може бути виражений формами дійсного та наказового способів, інфінітивом, безособовим дієсловом, модальним словом у складних конструкціях та дієприкметниковим чи дієприслівниковим зворотами, дієприслівником та прийменниковою конструкцією у простому реченні.
11. На особливу увагу заслуговують і лексико-семантичні характеристики умовної модальності, виражені предикатами. Серед умовних конструкцій як з потенційною, так і з ірреальною умовою виділяємо речення конкретної зумовленості (дія та умови її здійснення стосуються певної конкретної особи і відбуваються в певний час) та абстрактної зумовленості (реальність чи можливість здійснення дії сприймаються як постійні і як такі, що стосуються будь-якої особи, всіх)
Серед речень конкретної зумовленості в залежності від часової характеристики можна виділити такі групи:
а) речення з реальною умовою - гіпотетично реалізованою (форми минулого часу), можливою (форми майбутнього часу) чи такою, що реалізується (форми теперішнього часу);
б) речення з нереальною умовою, яка не може бути реалізованою (форми умовного способу)
Іншу групу становлять речення з абстрактною умовою, що сприймається як постійна, позачасова. Вона може мати значення існування, що виражається способовими формами дієслова бути, чи належності, що передається формами дієслова мати дійсного чи умовного способу.
Як бачимо, поле умовності сучасної української мови є складною системою, ядром якої є складнопідрядне речення. Інші типи речень з умовною модальністю розширюють виражальну спроможність синтаксичної конструкції передавати умовну семантику. Проте загальні характеристики семантико-синтаксичної структури умовних конструкцій залишаються незмінними для будь-якого типу синтаксичних конструкцій з умовною модальністю, що підтверджується можливістю трансформувати складносурядне, безсполучникове чи просте речення з умовною модальністю у складнопідрядне з умовними підрядними. Тому можна говорити про цілісність і взаємозв’язок усіх рівнів, що складають поле умовності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Андрамонова Н.А. Сложные предложения, выражающие обстоятельственные отношения в современном русском языке. Казань: Издательство Казан. университета, 1977. - 176с.
2. Арват Н.Н. Семантическая структура простого предложения в современном русском языке . К.: Радянська школа, 1984. 159с.
3. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл. Логико-семантические проблемы. Москва: Наука, 1976. 383с.
4. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений. Оценка. Событие. Факт. Москва: Наука, 1988. 278с.
5. Арутюнова Н.Д., Ширяев Е.Н. Русское предложение. Бытийный тип. Москва: Рус. язык, 1983. 198с.
6. Бабанова Л.Л. Условные отношения и условные союзы // Спорные вопросы синтаксиса: Сб. науч. статей. - Москва: Издательство Моск. университета, 1974. С.166 184.
7. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. Москва: Издательство иностранной литературы, 1955. 416с.
8. Балли Ш. Французская стилистика. Москва: Издательство иностранной литературы, 1961. 393с.
9. Бевзенко С.П. Структура складного речення в українській мові. Київ: Вид-во КДПІ, 1987. 354с.
10.Беднарская Л.Д. О разграничении простых предложений и сложноподчинённых с придаточными условными // Русский язык в школе. 1985. - №3. С.85 89.
11.Беднарская Л.Д. Условно-выделительные предложения в системе условных конструкций // Синтаксические связи, строение формантов и семантические отношения в сложном предложении: Сб. науч. трудов Калинин. гос. пед. института. Калинин, 1985 С.60-67.
12. Белошапкова В.А. Сложное предложение в современном русском языке. Некоторые вопросы теории. М.: Просвещение, 1967. 160с.
13.Белошапкова В.А. Современный русский язык. Синтаксис. Москва: Высшая школа, 1977. 247с.
14.Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. Ленинград: Издательство Ленингр. университета, 1977. 204с.
15.Бортэ Л.В. Анализ синтаксической категории условия (на материале русского языка 1 пол.Х1Х в.) // Научные доклады высшей школы. Филологические науки. 1979. - №6. С.65 71.
16.Брицын В.М. Синтаксис и семантика инфинитива в современном русском языке Киев: Наукова думка, 1990. 319с.
17.Брицын В.М. Сопоставительное исследование синтаксических синонимов в русском и украинском языках. Киев: Наукова думка, 1980. 139с.
18.Булаховский Л.А. Курс русского литературного языка - К.: Радянська школа, 1953. 436с.
19.Бунина М.С. Сложные предложения с условными отношениями между компонентами // Вопросы языкознания и русского языка: Уч. записки Моск. гос. пед. института. 1976. - №330. - ч.2. С.101 120.
20.Бунина М.С. Условные предложения в языке и речи // Вопросы языкознания и русского языка: Уч. записки Моск. гос. пед. института. 1976. - №330. - ч.2. С.127 139.
21.Валгина Н.С. Синтаксис современного русского языка. Москва: Высшая школа, 1973. 368с.
22.Васильева Е.П. Условные бессоюзное предложение в литературном языке ХУ11 Х1Х ст. // Исследования по грамматике русского языка: Уч. записки Ленинград. Университета. Ленинград, 1959. С.100 114.
23.Виноградов В.В. Избранные труды. Исследования по русской грамматике. Москва: Наука, 1975. 558с.
24.Виноградов В.В. Русский язык. Грамматическое учение о слове. Москва: Высшая школа, 1986. 638с.
25.Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української мови. К.: Радянська школа, 1982. 209с.
26.Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. Київ: Наукова думка, 1983. 219с.
27.Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис Київ: Либідь, 1993. - 367с.
28.Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови Київ: Наукова думка 1992. 222с.
29.Вихованець І.Р. Синтаксичні зв’язки і семантико-синтаксичні відношення //Синтаксис словосполучення і простого речення. К.: Наукова думка, 1975. С.29 45.
30.Вихростюк М.І. Критерії розмежування підрядних часу і умовних із сполучником як. // Научный ежегодник Черновицкого университета. Чернівці, 1960. С.197 199.
31.Володин В.Г. Ирреально-гипотетическое наклонение в современном русском литературном языке. //Уч записки Куйбышев. гос. пед. института. Куйбышев, 1948. - Вып.9. С.195 235.
32.Галена Н.П. Семантико-синтаксическая структура предложений гипотетической модальности в современном украинском языке: Дисканд. філол. наук /Киевский гос. ун-т. - Киев, 1990. 212с.
33.Гвоздик А.А. Сложные предложения с транспонированным императивом в синонимическом ряду условных конструкций: Автореферат дисканд. філол. наук /Киев.гос.пед. ин-т им. М.Горького. - Киев, 1984. 25с.
34.Герасименко Д.Д. Умовні підрядні речення в Книгах третіх міських Пирятинських” кінця ХУІІ поч. ХУІІІ ст. // Тези доповідей та повідомлень: Серія філологічних наук. Ніжин: Вид-во Ніжин.пед. ін-ту, 1965 С.14 21.
35.Глущенко Т.А. Стилевая дифференциация сложноподчинённых предложений условного типа в современном русском языке.: Автореферат дис канд. филолог. наук. /Воронеж.пед. ин-т. Воронеж, 1986 24с.
36.Голоюх В.И. Семантико-грамматическая структура сложноподчинённых условных предложений в современном украинском литературном языке: Дисканд. филолог. наук / Ин-т языкознания им. А. Потебни. - Киев, 1977. 210с.
37.Голоюх В.І. Невласне-умовні конструкції у сучасній українській мові. // Мовознавство. 1976. - №3. С.32 40.
38.Голоюх В.І. Роль співвідносних слів у складнопідрядних реченнях з умовною підрядністю // УМІЛШ. 1977. - № 5. С.40 49.
39.Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць К.: Наукова думка, 1991. - 191с.
40.Городенська К.Г. Симетрія та асиметрія між’ярусних співвідношень //Лінгвістичні студії. Донецьк, 1998. № 4. С.11 21.
41.Грамматика русского языка: В 2-х т. / Под. ред. В.В. Виноградова - Москва, Из-во АН СССР, 1954. - т.2. - ч.2: Синтаксис. 444с.
42.Грамматика современного русского литературного языка. Москва: Наука, 1970. 758с.
43.Грищенко А.П. Складносурядне речення в сучасній українській літературній мові. - Київ: Наукова думка, 1969. 278с.
44.Грищенко А.П Сучасна українська літературна мова: Синтаксис. К.: Наукова думка, 1972. 280с.
45.Грязнова В.М. Парадигматические семантические связи союзных средств в сложноподчинённом предложении в русском литературном языке первой пол Х1Хв. // Неполнозначные слова: Сб. статей Ставрополь: Ставропол. пед. институт, 1978. вып.3. С.36 42
46.Гужва Ф.К. Современный русский литературный язык - Киев: Вища школа, 1971. 276с.
47.Гуц Л.М. Безсполучникові складні речення з умовно-наказовими дієслівними формами // Мовознавство. 1973. - №4. С.59. 65.
48.Гуц Л.М. Синонимика бессоюзных и союзных сложных предложений в современном русском языке (на материале конструкций с условно-следственными и причинными отношениями: Автореферат дис. канд. филол. наук. / Киев. Гос. пед. ин-т им. М.Горького. Київ, 1973. 24с.
49.Демьянова Р.В. О синтаксическом функционировании формы императива условной семантики // Коммуникативный синтаксис: Сб. науч. Трудов. Москва: Из-во института дружбы народов, 1984. С.109 121.
50.Дніпровська Н.Я. Складнопідрядні речення з умовними підрядними в сучасній українській мові. // ХУІ Звітна наукова конференція: Тези доповідей з мови та літератури. Харків: Вид-во Харків. пед. ін-ту, 1961. С.5 - 7.
51.Дорошенко С.І. Граматична стилістика української мови. К.: Радянська школа, 1980. 200с.
52.Дорошенко С.І. Складні безсполучникові конструкції в сучасній українській мові. Харків: Вища школа, 1980. 151с.
53.Дротвинас Л.С. Бессоюзные условные предложения в русском языке // Русский язык в школе. 1959. - № 6. С.17 21.
54.Дротвинас Л.С. Условные предложения в русском и литовском языках (видо-временные соотношения сказуемостных форм): Автореферат дис. канд. филол. наук/ Вильнюс. ун-т. - Вильнюс, 1958. 21с.
55.Елфимова Т.В. О порядке частей причинных и условных сложноподчинённых предложений: Автореферат дис. канд. филол. наук /Моск. ун-т. - М., 1976. 19с.
56.Єрмоленко С.Я. Синтаксис і стилістична семантика. Київ: Наукова думка, 1982. 210с.
57.Загнітко А.П. Морфологічні категорії в системі предикатності і предикативності речення Київ: НМК ВО, 1990. 67с.
58.Зинченко Т.Н. Союзы в условных придаточных предложениях. // Неполнозначные слова: Сборник научных трудов. Ставрополь, 1980. С.29 34.
59.Золотова Г.А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса. Москва: Наука, 1982. 368с.
60.Золотова Г.А. Очерк функционального синтаксиса русского языка. Москва: Наука, 1973. 351с.
61.Золотова Г.А. О субъекте предложения в современном русском языке. //Научные доклады высш.шк.: Филологические науки. М.: Вища школа, 1981. - №1. С.33 42.
62.Іваницька Н.Л. Синтаксис простого речення. Складні випадки аналізу. - К.: Вища школа, 1989. 63с.
63.Ильенко С.Г. Вопросы теории сложноподчинённого предложения в современном русском языке: Автореферат дис. д-ра филол. наук /Ленинград. ун-т. Ленинград, 1962. - 56с.
64.Історія української мови. Морфологія. К.: Наукова думка, 1978. 334с.
65.Історія української мови. Синтаксис. К.: Наукова думка, 1983. 509с.
66.Кадомцева Л.О. Українська мова. Синтаксис простого речення. К.: Вища школа, 1985. 126с.
67.Кадомцева Л.О. Ускладнення структури простого речення (синтаксис, семантика, функції): Автореферат дис. д-ра філол. наук /КДУ ім.Т. Шевченка. К., 1992. 37с.
68.Казбан Л.Д. Структурно-семантические особенности бессоюзных условных предложений в современном русском языке // Вопросы теории и методики изучения русского языка. Казань: Из-во Казан. ун-та, 1960. С.86 104.
69.Каранська М.У. Синтаксис сучасної української літературної мови. Київ: НМП ВО, 1992. 569с.
70.Кирпичникова Н.В. Рецензия на книгу: Кубик М. Условные конструкции и система сложного предложения. Praha, Universita Karlova, 1967. //Вопросы языкознания. 1969. - №3. С.136 141.
71.Кирсанова А.М. глагольные конструкции с предложно-падежными формами, выражающие условные значения, в русском литературном языке второй пол. ХУ111 первой пол. Х1Х в.: Автореферат дис. канд. филол. наук /ЛГПИ. - Ленинград, 1976. - 19с.
72.Кирсанова А.М. Глагольные условные характеристики, выраженные формами коственных падежей с предлогами // Вопросы грамматики и лексикологии рус. языка: Уч зап. Рязан. ун-та. - Рязань, 1972. т.114. - С.82 96.
73.Кирсанова А.М. О некоторых особенностях синтаксического выражения условных отношений в простом предложении // Вопросы теории и методики изучения рус. языка: Уч. записки. Казань: Из-во Казан. ун-та, 1974. - вып.135. С.47 66.
74.Козловський В.В. Про інтенційну характеристику ірреальних умовних речень. //Мовознавство. 1992. - №2. С.47 51.
75.Кокорина С.И. О семантическом субъекте и особенностях его выражения в русском языке. М.: Из-во Моск. ун-та, 1979. 77с.
76.Кондаков Н.И. Логический словарь М.: Наука, 1971. 789с.
77.Коць Л.М. Із спостережень над засобами вираження умовної та бажальної непрямої модальності в сучасній українській літературній мові.//Збірник наукових праць. Донецьк: Вид-во Донецьк.ун-ту, 1964 С.15 27.
78.Крючков С.Е., Максимов Л.Ю. Современный русский язык. Синтаксис сложного предложения. Киев: Просвещение, 1977. 205с.
79.Кубик Мирослав. Условные конструкции и система сложного предложения. Прага, 1967. 229с.
80.Кузнецова Л.К. Функционирование сложноподчинённого предложения ирреального условия в тексте // Функционирование синтаксических категорий в тексте: Межвуз сб. науч. трудов. - Ленинград, 1981. - С. 99 105.
81.Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови Київ: Радянська школа, 1963. - ч.2: Синтаксис. 347с.
82.Курс сучасної української мови. //За ред. Л.А. Булаховського. т.ІІ: Синтаксис Київ: Рад. школа, 1951. 408с.
83.Лабарткова О.М. Деепричастия с оттенками времени, причины, цели, уступки, следствия и условия. /Труды Тбилис. пед. ин-та. Тбилиси, 1964. т.18. С.67 78.
84.Лавров Б.В. Условные и уступительные предложения в древнерусском языке. Москва Ленинград: Из-во АН СССР, 1941. 143с.
85.Леута А.И. Семантико-синтаксическая структура предложений с глагольными предикатами состояния в современном украинском языке: Автореферат канд. филол. наук /Киев. Гос. пед ин-т. К., 1989. - 22с.
86.Леута О.І. Синтаксичны структури з дієсловами стану. // Укр. мова та літ-ра в школі. 1988. - № 10. С.54 - 60.
87.Леута О.І. Старослов’янська мова. К.: Наукова думка, 2001. 255с.
88.Литвина З.Н. Условные конструкции с однородным соподчинением в древнерусском языке // Статьи и исследования по русскому языку. Москва, Моск. ун-т, 1962. С.271 283.
89.Ломтев Т.П. Предложение и его грамматические категории. Москва: Из-во Моск. ун-та, 1972. 348с.
90.Ломтев Т.П. Структура и парадигматика предложений на основе свойств грамматической категории модальности // Вопросы филологии: Уч записки Моск. гос. пед. ин-та им. Ленина. Москва, 1969. - №341. С.205 232.
91.Лосева Н. Выражение условных отношений в структуре простого предложения: Автореферат дис. канд. филолог. наук. / Моск. обл. пед. ин-т им. Н.Крупской. - Москва, 1985. 23с.
92.Лосева Н.Е. О синтаксической функции предложно-падежных форм со значением условия в структуре простого предложения // Соотношение структурно-семантических типов предложений в русском языке: Межвуз сб. науч. трудов. Москва: Изд-во Моск. ун-та, 1985. С.83 93.
93.Мельничук О.С. Розвиток структури слов’янського речення. Київ: Наукова думка, 1966. 564с.
94.Мирзаева И.Р. О способах выражения условных и уступительных отношений. //Лингвистическое описание языков в учебных целях. Ташкент: Изд-во Ташкентского пед. ин-та, 1984. С.56 59.
95.Мухин А.М. Структура предложения и их модели. Ленинград: Наука, 1968. 227с.
96. Озерова Н.Г. Средства выражения отрицания в русском и украинском языках. К.: Наукова думка, 1978. 118с.
97.Олейник С.П. Порядок слов и актуальное членение сложноподчин1нных условных предложений с постпозитивной придаточной частью // Лексико-грамматические записки: Сб. статей. Москва: Изд-во Моск. ун-та, 1976. с.75 94.
98.Пешковский А.М. Руссский ситаксис в научном освещении Москва: Гос.учпедизд. Мин. просв. РСФСР, 1956. 564с.
99.Підвищений курс української мови. /За ред. Л.А.Булаховського Лекція Х: Синтакса складного речення. Харків: Рад. школа, 1931. 340с.
100.Плющ М.Я. Категорії суб’єкта і об’єкта в структурі простого речення. К.: Вища школа, 1986. 175с.
101.Поспелов Н.С. Мысли о русской грамматике. Избранные труды. Москва: Наука, 1990 181с.
102.Поспелов Н.С. О грамматической природе и принципах классификации бессоюзных сложных предложений // Вопросы синтаксиса русского языка. Москва: Изд-во Моск. ун-та, 1987. - С.338 554.
103.Потебня А.А. Из записок о русской грамматике М.: Изд-во Мин. прос-ния РСФСР, АН СССР, 1958. т. 1-2. - 643 с.
104.Потебня А.А. Из записок о русской грамматике М.: Изд-во Мин. прос-ния РСФСР, АН СССР, 1958. т. 3.- 543 с.
105.Прияткина А. Ф. Русский язык. Синтаксис осложнённого предложения. Москва: Вища школа, 1990. 176с.
106.Прияткина А.Ф. Осложнённое простое предложение. Владивосток, 1983. 96с.
107.Распопов И.П. Очерки по теории синтаксиса. Воронеж: Изд-во Воронеж ун-та, 1973. 234с.
108.Распопов И.П. Строение простого предложения в современном русском языке. М.: Просвещение, 1970. 192с.
109.Ремнева М.Л. Оформление условных конструкций в памятниках деловой и книжно-славянской письменности ХІ ХІІІ в. //Научные доклады высшей школы: Филологические науки. 1988. - №5. - С.47 54.
110.Рогожникова Р.П. Предложения с союзами если и если бы в современном русском языке // Рус. язык в школе 1957. - №7. С.41 46.
111.Русанівський В.М. Структура українсь