СЕМЕНЮК-ПРИБАТЕНЬ АННА ВІКТОРІВНА Кримінально-правова характеристика знищення та пошкодження майна за Кримінальним кодексом України

Короткий опис

МВС УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

СЕМЕНЮК-ПРИБАТЕНЬ АННА ВІКТОРІВНА

УДК 343.7

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА
ЗНИЩЕННЯТА ПОШКОДЖЕННЯ МАЙНА
ЗА КРИМІНАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ

12.00.08 кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Д И С Е Р Т А Ц І Я

на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Омельчук Олег Миколайович
доктор юридичних наук, професор

Львів 2016

ЗМІСТ

ВСТУП

3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЗНИЩЕННЯ ТА ПОШКОДЖЕННЯ МАЙНА

12

1.1. Стан дослідження проблем кримінальної відповідальності за знищення та пошкодження майна у кримінально-правовій літературі

12

1.2. Соціальна зумовленість кримінальної відповідальності за знищення та пошкодження майна

15

1.3. Поняття та види знищення та пошкодження майна за кримінальним правом України

31

Висновки до розділу

43

РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗНИЩЕННЯ ТА ПОШКОДЖЕННЯ МАЙНА, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЯКІ ПЕРЕДБАЧЕНА «ЗАГАЛЬНИМИ» НОРМАМИ (СТ. 194, 196 КК УКРАЇНИ)

47

2.1. Об’єкт складів умисного та необережного знищення або пошкодження майна

47

2.2. Об’єктивна сторона складів умисного та необережного знищення або пошкодження майна

65

2.3. Суб’єкт складів умисного та необережного знищення або пошкодження майна

105

2.4. Суб’єктивна сторона складів умисного та необережного знищення або пошкодження майна

123

Висновки до розділу

141

РОЗДІЛ 3. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗНИЩЕННЯ ТА ПОШКОДЖЕННЯ МАЙНА, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЯКІ ПЕРЕДБАЧЕНА «СПЕЦІАЛЬНИМИ» НОРМАМИ КК УКРАЇНИ

149

3.1. Знищення та пошкодження «спеціальних» видів майна

149

3.2. Знищення та пошкодження майна, що належить «спеціальним» потерпілим

170

3.3. Знищення або пошкодження майна як спосіб вчинення інших злочинів

181

Висновки до розділу

190

ВИСНОВКИ

195

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

204

ДОДАТКИ

225

ВСТУП

Актуальність теми. Власність це економічна основа життя суспільства. Конституція України (ст.41) проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Кримінально-правову охорону цього права встановлено відповідно до ч.1 ст.1 Кримінального Кодексу України (далі КК України). Відтак одним із завдань держави є захист прав власників від будь-якого неправомірного втручання та належне забезпечення охорони власності. Важливою складовою цієї системи є кримінальна відповідальність за знищення або пошкодження майна.
Статистичні дані засвідчують, що у загальній структурі злочинності традиційно вагому частку становлять злочини проти власності. За даними Генеральної прокуратури України, за період січеньлистопад 2015 року обліковано 515648 злочинів, із яких 322345 злочини проти власності (62%). Водночас із 407244 кримінальних проваджень, рішення щодо яких не прийнято станом на 1 січня 2015 року, 280619 проваджень стосуються злочинів проти власності (69%). Безперечно, більшість із цих злочинів корисливі, проте злочини, пов’язані зі знищенням чи пошкодженням майна, також є доволі поширеними. За вказаний період кількість облікованих злочинів, передбачених ст. 194 КК України, становить 2994 злочини (0,9% від усіх злочинів проти власності)[1].
Знищення чи пошкодження майна передбачене не лише у розділі «Злочини проти власності» КК України. Окрім ст.194 КК України, за підрахунками автора, ще 35 статей КК України передбачають злочини, прямо пов’язані зі знищенням чи пошкодженням майна. Водночас доцільним є здійснення кримінально-правової характеристики системи усіх складів злочинів, які передбачені різними розділами КК України та вчиняються шляхом знищення чи пошкодження майна.
Такий комплексний аналіз досі на рівні самостійного кримінально-правового дослідження в Україні не здійснювався, хоч окремі аспекти цієї проблематики висвітлили у своїх працях С.В.Антонов, Р.В.Асейкін, В.В.Базелюк, О.В.Білаш, С.О.Бочарников, В.В.Віскунов, І.Б.Газдайка-Василишин, В.А.Горбунов, І.І.Давидович, О.П.Дячкін, С.А.Миронюк, Б.М.Одайник, П.В.Олійник, В.І.Осадчий, А.В.Сакун, В.П.Самокиш, Н.О.Сербіна, Ю.В. Філей, А.Ю.Швець.
Загальнотеоретичні розробки таких відомих українських учених, як Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, В.К.Грищук, М.Й.Коржанський, В.О.Навроцький, М.І.Мельник, П.С.Матишевський, О.М.Омельчук, В.В.Сташис, В.Я.Тацій, В.І.Тютюгін, П.Л.Фріс, М.І.Хавронюк, також стали підґрунтям окресленого наукового дослідження.
Роботи зазначених фахівців охоплюють широкий спектр проблем охорони власності від знищення чи пошкодження різних видів майна. Однак невисвітленими або недостатньо розробленими у науці кримінального права залишається низка питань цієї тематики, а деякі з уже відомих положень не є безспірними, а відтак потребують подальшого обговорення. Це, зокрема, проблеми криміналізації злочинів, пов’язаних із знищенням та пошкодженням майна; тлумачення оціночних понять, ужитих при конструюванні цих складів злочинів; відмежування цих складів злочинів один від одного та від інших суміжних складів злочинів; правила кваліфікації таких діянь; недосконалості законодавчих формулювань та помилки судової практики.
Наведені чинники загалом визначають актуальність теми дисертації та зумовлюють необхідність її ґрунтовної розробки на рівні комплексного системного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у межах теми Львівського державного університету внутрішніх справ «Протидія злочинам, підслідним ОВС: правові, кримінологічні та криміналістичні аспекти» (номер державної реєстрації 0112U007493).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є комплексна кримінально-правова характеристика знищення або пошкодження майна, яке передбачене статтями КК України, формулювання рекомендацій щодо вирішення проблем кваліфікації таких діянь та пропозицій з удосконалення КК України.
Відповідно до наведеної мети окреслено такі задачі дослідження:
з’ясувати стан дослідження проблем кримінальної відповідальності за знищення та пошкодження майна у вітчизняній кримінально-правовій доктрині;
здійснити аналіз соціальної зумовленості кримінальної відповідальності за знищення та пошкодження майна в Україні;
проаналізувати ознаки та визначити поняття знищення та пошкодження майна; класифікувати знищення та пошкодження майна;
навести кримінально-правову характеристику об’єктивних ознак знищення або пошкодження майна, передбачених ст.ст.194, 196 КК України;
охарактеризувати суб’єктивні ознаки знищення або пошкодження майна, передбачених цими «загальними» нормами;
здійснити кримінально-правову характеристику знищення та пошкодження «спеціальних» видів майна; знищення та пошкодження майна, що належить «спеціальним» потерпілим; а також злочинів, способом вчинення яких є знищення або пошкодження майна;
сформулювати пропозиції з удосконалення чинного кримінального закону та визначити правила кваліфікації злочинів, пов’язаних із знищенням чи пошкодженням майна.
Об’єкт дослідження кримінально-правова охорона власності в Україні.
Предмет дослідження кримінально-правова характеристика складів злочинів, що містять ознаки знищення чи пошкодження майна, за кримінальним кодексом України.
Методи дослідження. З урахуванням поставлених мети та задач, об’єкта й предмета дослідження основним засобом наукового пізнання є діалектичний метод (його застосовано у всіх розділах дисертації), який дав змогу проаналізувати законодавство України і практику його застосування щодо злочинів, пов’язаних із знищенням або пошкодженням майна. Формально-логічний (догматичний) метод використано під час юридичного аналізу складів злочинів, передбачених загальними та спеціальними нормами (розділи 2, 3). Системно-структурний аналіз сприяв визначенню місця знищення або пошкодження майна серед інших складів злочинів (підрозділ 1.3), під час класифікації знищення та пошкодження майна (підрозділ 1.3), а також при відмежуванні знищення та пошкодження майна від суміжних складів злочинів (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3). Задля тлумачення положень закону про кримінальну відповідальність та інших нормативно-правових актів для аналізу використаної в них термінології застосовано герменевтичний метод (підрозділи 1.2, 1.3; розділи 2, 3). Історико-правовий і порівняльно-правовий методи використано для огляду положень кримінального законодавства деяких зарубіжних держав, що встановлюють відповідальність за знищення чи пошкодження майна, та дослідження розвитку вітчизняного законодавства про відповідальність за подібні діяння (підрозділи 1.2). Статистичний метод застосовано під час узагальнення матеріалів кримінальних справ, визначення закономірностей реалізації кримінальної відповідальності за досліджувані діяння, опрацювання статистичних даних (розділи 2, 3).
Емпіричну базу дослідження становлять дані вивчення 218 вироків судів України у кримінальних справах за період 20102015 років із Єдиного державного реєстру судових рішень; статистичні дані Державного комітету статистики України, Департаменту інформаційно-аналітичного забезпечення МВС України за 20102013 роки, Департаменту інформаційної підтримки та координації поліції «102» Національної Поліції України, Генеральної прокуратури України за 20132015 роки.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є комплексним монографічним дослідженням кримінально-правової характеристики знищення або пошкодження майна, здійсненим на основі системного аналізу кримінального закону. У роботі сформульовано положення, нові у концептуальному аспекті і важливі для юридичної практики. Зокрема:
уперше:
обґрунтовано доцільність декриміналізації таких діянь, як необережне знищення або пошкодження майна; умисне пошкодження об’єктів електроенергетики; умисне знищення або пошкодження об’єктів житлово-комунального господарства; умисне пошкодження ліній зв’язку на підставі таких чинників: недоцільність окремої кримінально-правової протидії таким посяганням, неправильність визначення їх родових об’єктів, низка помилок у судово-слідчій практиці щодо застосування цих норм, незначна поширеність таких злочинних дій, тенденція до звуження сфери кримінально-правового впливу за необережно завдану шкоду;
аргументовано доцільність криміналізації знищення чи пошкодження майна державного чи громадського діяча у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю та знищення чи пошкодження майна начальника у зв’язку з виконанням ним обов’язків із військової служби, з огляду на такі чинники: нелогічність існуючих меж кримінально-правового впливу у зазначених сферах, підвищену суспільну небезпечність таких дій, актуальність цього питання, що зумовлена воєнними діями на сході нашої держави;
доведено, що основним безпосереднім об’єктом усіх злочинів проти журналістів є нормальна професійна діяльність як конституційне право кожного журналіста, а розміщення більшості із цих складів злочинів у Розділі XV Особливої частини КК України порушує його системність;
з’ясовано, що буквальне тлумачення норм кримінального закону, якими встановлена кримінальна відповідальність за знищення чи пошкодження майна «спеціальних» потерпілих, не дає підстав відносити до кола потерпілих від цих злочинів осіб, які у минулому були наділені ознаками «спеціального» потерпілого, а на момент знищення чи пошкодження їх майна уже не є працівниками правоохоронного органу, суддями, народними засідателями, захисниками тощо;
встановлено, що вживання у кримінальному законі термінів «близькі родичі», «родичі» та їх невизначеність на рівні кримінального процесуального кодексу перешкоджають правильному та однотипному застосуванню кримінально-правових норм; запропоновано замінити ці терміни у всіх випадках їх вживання в КК України на «близькі осо

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та запропоноване нове вирішення наукового завдання, що полягає у кримінально-правовій характеристиці знищення або пошкодження майна. Основні теоретичні та практичні результати дисертації полягають у такому.
1.Аналіз стану дослідження питань, пов’язаних зі знищенням та пошкодженням майна, дав підстави виокремити низку аспектів, які є проблемними, невирішеними, такими, що потребують уточнень чи додаткової аргументації. Це питання обґрунтованості криміналізації окремих видів знищення чи пошкодження майна; ознаки таких понять, як «знищення майна» та «пошкодження майна»; здійснення класифікації знищення та пошкодження майна на підставі системного аналізу КК України; питання про об’єкти злочинів, передбачених статтями 194-1, 270-1, 345-1, 347-1, 348-1, 349-1, 360 КК України; проблема кримінально-правової оцінки умисного знищення або пошкодження чужого майна, яке не спричинило майнової шкоди у великих розмірах, а також питання невизначеності розміру кримінально караного знищення чи пошкодження майна «спеціальних» потерпілих; тлумачення термінів «загибель людей», «інші тяжкі наслідки», «близькі родичі»; характеристика ознак, які відмежовують «спеціальні» види знищення чи пошкодження майна один від одного та від «загальної» норми ст.194 КК України; вирішення проблем кваліфікації та дослідження поширених судових помилок під час кримінально-правової оцінки знищення чи пошкодження майна.
2.На основі аналізу таких підстав соціальної обумовленості кримінальної відповідальності за знищення чи пошкодження майна, як суспільна небезпека, доцільність кримінально-правової протидії, традиції вітчизняної законодавчої практики та зарубіжний досвід протидії злочинам цього виду, обґрунтовано такі найважливіші висновки:
соціально обумовленою є кримінальна відповідальність за умисне знищення або пошкодження майна та умисне знищення чи пошкодження більшості «спеціальних» видів майна чи майна «спеціальних потерпілих», а також усіх злочинів, способом вчинення яких є знищення чи пошкодження майна;
необґрунтованою є кримінально-правова протидія таким видам злочинів, як необережне знищення або пошкодження майна; умисне пошкодження об’єктів електроенергетики; умисне знищення або пошкодження об’єктів житлово-комунального господарства; умисне пошкодження ліній зв’язку.
3.Характеристика ознак знищення та пошкодження майна як наскрізних кримінально-правових понять, їх класифікація, здійснена автором на підставі системного аналізу норм кримінального закону, обумовила такі найсуттєвіші висновки:
«знищення майна» це протиправне заподіяння шкоди чужому майну, що робить його повністю непридатним для використання за цільовим призначенням; «пошкодження майна» це протиправне заподіяння шкоди чужому майну, що спричиняє погіршення його якості, зменшення цінності або тимчасової непридатності для використання за цільовим призначенням;
за характером ознак складу злочину, для опису яких використовуються поняття «знищення» та «пошкодження» майна, випадки їх застосування в КК України можна поділити на три групи: а)для опису суспільно небезпечного діяння; б) для позначення способу вчинення злочину; в)для вказівки на зміст кримінально караних погроз чи закликів;
за формою вини знищення та пошкодження майна поділяється на три види: а)умисне знищення чи пошкодження майна; б)необережне знищення чи пошкодження майна; в)знищення чи пошкодження майна, що може вчинятись як умисно, так і з необережності;
за місцем суспільних відносин власності серед об’єктів складів злочинів, які сконструйовані законодавцем із використанням термінів «знищення чи пошкодження майна», їх можна поділити на два види: а)знищення чи пошкодження майна, передбачене «загальними» нормами; б) знищення чи пошкодження майна, передбачене «спеціальними» нормами (у тому числі такі підвиди, як знищення чи пошкодження «спеціальних» видів майна; знищення чи пошкодження майна «спеціальних» потерпілих; знищення чи пошкодження майна як спосіб вчинення злочинного посягання).
4.Кримінально-правовий аналіз об’єктивних ознак умисного та необережного знищення або пошкодження майна, передбачених «загальними» нормами, довів, що:
об’єкти складів злочинів, передбачених ст.194-1, 270-1 та 360 КК України, не відповідають тим родовим об’єктам, до яких їх дає підстави відносити їхнє розміщення у системі КК України;
умисне знищення або пошкодження чужого майна, яке не спричинило майнової шкоди у великих розмірах, не є злочином, незалежно від способу його вчинення, а тому не може бути кваліфіковано ані за частиною 1, ані за частиною 2 ст.194 КК України. Випадки кваліфікації підпалів чужого майна, що не заподіяли шкоди у великих розмірах, за ч.2 ст.194 КК України, які часто трапляються у судовій практиці, є помилковими такими, що ґрунтуються на розширеному тлумаченні норм кримінального закону;
в судовій практиці часто трапляються випадки, коли дії винного кваліфікуються як такі, що завдали тяжких наслідків, без вказівки у вироку суду, що саме судом розцінено як «тяжкі наслідки» умисного знищення чи пошкодження майна; необхідно кожного разу, коли суд визнає наявність тяжких наслідків злочину, в мотиваційній частині вироку вказувати на те, яку саме шкоду суд вважає «тяжким наслідком» конкретного діяння;
під іншими тяжкими наслідками умисного знищення чи пошкодження майна слід розуміти заподіяння смерті одній особі, тяжких тілесних ушкоджень одній чи кільком особам, залишення людей без житла або засобів для існування; виведення з ладу повністю чи на тривалий час важливих споруд, техніки; тривале припинення або дезорганізацію роботи підприємства, установи, організації; настання суспільного лиха чи катастрофи; масове отруєння чи захворювання людей, тварин, рослин; забруднення довкілля тощо; цей перелік не є вичерпним, у кожному конкретному випадку суд може віднести до тяжких наслідків цього злочину й іншу шкоду, спричинену внаслідок умисного знищення чи пошкодження майна, крім майнової.
5.Аналіз суб’єктивних ознак умисного та необережного знищення або пошкодження майна, передбачених «загальними» нормами, обумовив такі висновки:
точка зору, згідно з якою суб’єкт знищення чи пошкодження майна «спеціальний» (особа, яка не є власником чи законним володільцем майна), є хибною, оскільки ця ознака належить до характеристики предмета злочину і додатково вказувати на неї під час характеристики суб’єкта злочину немає необхідності;
вік, з якого настає кримінальна відповідальність за умисне знищення чи пошкодження чужого майна, залежить від способу вчинення злочину чи від тяжкості спричинених наслідків; можливість притягнення до кримінальної відповідальності за знищення чи пошкодження майна осіб у віці від 14 до 16 років пов’язується з можливістю усвідомлення ними не основного безпосереднього об’єкта злочину, а додаткових об’єктів таких посягань; така ситуація не є логічною та не відповідає принципу суб’єктивного ставлення у вину.
6.Кримінально-правова характеристика знищення та пошкодження «спеціальних» видів майна; майна, що належить «спеціальним» потерпілим; а також злочинів, способом вчинення яких є знищення або пошкодження майна, дала змогу отримати такі найістотніші результати:
ознаками, які уможливлюють відмежування всіх цих норм одна від одної та від «загальної» норми ст.194 КК України, є ознаки об’єкта злочину (об’єкт, потерпілий, предмет) та ознаки суб’єктивної сторони (мета і мотив злочину);
основним безпосереднім об’єктом усіх злочинів проти журналістів є нормальна професійна діяльність як конституційне право кожного журналіста; розміщення більшості з цих складів злочинів у РозділіXV Особливої частини КК України порушує його системність;
обґрунтовано необхідність видання роз’яснення Вищого спеціалізованого суду, в якому би наголошувалось на обов’язковості врахування положень ч.2 ст.11 КК України під час розгляду справ про злочини, передбачені ст.347, 347-1, 352, 378, 399 КК України, у тих випадках, коли розмір заподіяної цими злочинами шкоди є незначним;
буквальне тлумачення ст.347 КК України не дає підстав відносити до потерпілих від цього злочину осіб, які у минулому були наділені ознаками «спеціального» потерпілого, а на момент знищення чи пошкодження їхнього майна уже не є працівниками правоохоронного органу. Те ж саме стосується й інших «спеціальних» потерпілих (колишніх суддів, народних засідателів, захисників тощо);
вживання у кримінальному законі термінів «близькі родичі», «родичі» та їх невизначеність на рівні кримінального процесуального кодексу не сприяють правильному й однотипному застосуванню кримінально-правових норм.
7. Сформульовано пропозиції з удосконалення чинного кримінального закону:
виключити із ч.2 ст.22 КК України слова «умисне знищення або пошкодження майна» (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частина друга та третя статті 399), «пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів» (ст.277);
у ст.113 КК України замінити слова «важливе народногосподарське чи оборонне значення» на «важливе економічне чи інше значення для держави»;
слова «погрозою застосування насильства або знищення чи пошкодження майна» виключити із ч.2 ст.157 КК України та доповнити ними ч.1 ст.157 КК України після слів «поєднані з обманом або примушуванням»;
доповнити ч.1 ст.194 КК України словом «майнову» після слів «що заподіяло»;
викласти диспозицію частини 2 статті194 КК України у такій редакції: «Умисне знищення або пошкодження майна, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або таке, що заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки»;
виключити з КК України статті 194-1, 196, 270-1 та 360;
виключити слова «знищення чи пошкодження об’єктів власності» з назви статті 259 КК України;
виключити слова «щодо пам’ятника, спорудженого в пам’ять тих, хто боровся проти нацизму в роки Другої світової війни, радянських воїнів-визволителів, учасників партизанського руху, підпільників, жертв нацистських переслідувань, а також воїнів-інтернаціоналістів та миротворців» із частини3 статті 297 КК України;
виключити слово «незаконне» зі словосполучення «незаконне знищення» із ч.3 ст.158; ч.1 ст.158-2; ч.2 ст.298 КК України, та з назви ст.158-2; виключити слово «протизаконне» зі словосполучення «протизаконне знищення» у ст.433 КК України;
виключити слово «законна» (у всіх відмінках), яке передує слову «професійна» (у всіх відмінках) із диспозицій ч.1, 2 ст.171; ч.1, 2, 3 ст.345-1; ч.1 ст.347-1; ст.348-1; 349-1; ч.2 ст.375 КК України;
перенести всі кримінально-правові норми, що передбачають злочини проти журналістів, у Розділ V Особливої частини КК України;
з тексту статей 265, 298 КК України виключити слово «руйнування»; а у статтях 113, 178, 277, 292, 297 КК України слово «руйнування» («зруйнування») замінити на «знищення»;
доповнити ст.294 КК України словом «пошкодження» після слова «знищення»; доповнити ч.2 ст.393 КК України словом «знищення чи» після слів «а також з»;
поняття «загибель людей» у всіх випадках вживання його у КК України замінити поняттям «смерть людини»;
у ст.115, 126, 149, 154, 189, 345, 345-1, 346, 347, 347-1, 348, 348-1, 349, 349-1, 350, 352, 355, 377, 378, 380, 386, 398, 399, 400 КК України внести зміни, якими уніфікувати опис кола потерпілих, і використати для їх опису поняття «близькі особи»;
у статтях 145, 328, 330, 342, 343, 345, 347, 348 КК України словосполучення «у зв’язку з виконанням службових обов’язків» замінити на «у зв’язку зі службовою діяльністю»;
доповнити КК України нормами, які б передбачали спеціальні склади злочину, знищення чи пошкодження майна державного чи громадського діяча у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю та знищення чи пошкодження майна начальника у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби; розмістити ці норми відповідно або у ч.2 ст.346 та ч.2 ст.405 КК України (з одночасною зміною їх назв), або доповнити Кодекс статтями 346-1 та 405-1 КК України.
Визначено правила кваліфікації злочинів, пов’язаних зі знищенням чи пошкодженням майна:
однією з типових помилок судової практики є кваліфікація умисного знищення майна в сукупності зі ст.162 КК України; в таких випадках є достатньо кваліфікації дій винних осіб лише за ч.2 ст.194 КК України (за умови, що порушення недоторканності житла було способом умисного знищення чи пошкодження майна);
вчинення особою умисного знищення чи пошкодження чужого майна із невизначеним умислом слід кваліфікувати за наслідками, які фактично настали;
вчинення цього злочину шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, за правило, характеризується неконкретизованим умислом; це обумовлено загальною небезпечністю способу вчинення злочину, вдаючись до якого, особа не здатна контролювати перебіг свого діяння, а тому й не здатна наперед оцінити обсяг заподіюваної нею шкоди;
у разі, коли винний, вчиняючи дії, спрямовані на знищення чи пошкодження майна, мав альтернативний умисел, його дії слід кваліфікувати керуючись спрямованістю умислу;
якщо необережне знищення чи пошкодження майна було наслідком умисного порушення винним певних спеціальних правил (приміром, правил пожежної безпеки, охорони праці, правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою, правил ядерної або радіаційної безпеки), такі дії треба кваліфікувати за «спеціальними» нормами наприклад, за статтями 270, 271, 272, 273, 274, 275 КК України; кваліфікація таких дій за сукупністю статті 196 і будь-якої із вказаних вище статей КК України порушує принцип недопустимості подвійного інкримінування; кваліфікація таких дій лише за ст.196 КК України не відповідає принципу повноти кримінально-правової кваліфікації та не забезпечує справедливого покарання винного;
у разі, якщо знищено чи пошкоджено майно колишнього «спеціального» потерпілого, кваліфікація дій винного треба здійснювати за «загальною» нормою ст.194 КК України (навіть якщо цей злочин вчинено із помсти за колишню службову, громадську чи професійну діяльність такого потерпілого); якщо ж винний, вчиняючи таке діяння, помилково вважає, що посягає на майно дійсного (а не колишнього) працівника правоохоронного органу (чи будь-якого іншого «спеціального» потерпілого), його дії слід кваліфікувати ще й як замах на знищення чи пошкодження майна «спеціального» потерпілого;
знищення одного об’єкта, який одночасно наділений ознаками різних «спеціальних» видів майна (наприклад, культового будинку, що є об’єктом культурної спадщини), не слід розцінювати як ідеальну сукупність злочинів, а розглядати за правилами про конкуренцію кримінально-правових норм;
у разі конкуренції будь-якої іншої норми, що передбачає відповідальність за знищення чи пошкодження «спеціальних» видів майна, із нормою ст.388 КК України (наприклад, знищення релігійної споруди, на яку накладено арешт), дії винного потрібно кваліфікувати за ст.388 КК України (за умови усвідомлення ним особливого правового статусу знищеного чи пошкодженого майна та всіх інших необхідних ознак цього складу злочину);
під час кримінально-правової оцінки знищення чи пошкодження майна, передбаченого ч.2 ст.157, ст.178, 179, ч.2 ст.189, ч.2 ст.206, ч.2 ст.206-2, ст.265, 277, 297, ч.2 ст.355, ст.360, 388 КК України, вчиненого загальнонебезпечним способом, кваліфікувати дії винного слід за сукупністю однієї із цих статей та ч.2 ст.194 КК України.
група злочинів, які вчиняються шляхом знищення чи пошкодження документів чи інформації (ч.3 ст.158, ст.158-2, 182, 220-1, 290, 298-1, 357, 362 КК України), не конкурують із ст.194 КК України як спеціальні норми із загальною та можуть бути застосовані у сукупності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антонов С. В. Кримінальна відповідальність за посягання на діяльність службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок (ст. 350, 352 КК України): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / С. В.Антонов. К., 2010. 20 с.
2. Антонюк Н. О.Кримінально-правова охорона власності [Текст]: навч. посіб. /Н.О.Антонюк.— Львів: Львівський нац. ун-т ім. І. Франка, 2012.— 514 с.
3. Антошкіна В. К. Деякі питання щодо вдосконалення захисту життя, здоров’я, майна та інтересів захисника або представника особи у кримінальному законодавстві України / В.К.Антошкіна, В. І. Педан // Вісник Донецького національного університету. Сер. В: Економіка і право. 2009. Вип.1. С. 485-490.
4. Асейкін Р.В. Підстави та принципи криміналізації посягання на об’єкти культурної спадщини України // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Юридические науки». - Том 24 (63). - № 1. - 2011. - С. 225-231.
5. Асейкін Р.В. Посягання на об’єкти культурної спадщини: кримінологічна характеристика та запобігання: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Р.В. Асейкін. Запоріжжя, 2012. - 20 с.
6. Базелюк В.В. Кримінальна відповідальність за незаконне проведення пошукових робіт на об’єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / В.В. Базелюк - Харків 2012. 20 с.
7. Безверхов А.Г. Имущественные преступления / А.Г. Безверхов. Самара: Изд-во «Самарский университет», 2002. 359 с.
8. Безверхов А.Г. Уничтожение и повреждение имущества: вопросы истории, теории, практики: монография / А.Г.Безверхов, И.Г. Шевченко. М.: Юрлитинформ, 2010. 192 с.
9. Берзін П.С. Суб’єкт злочину / П.С.Берзін, В.О. Гацелюк // Вісник асоціації кримінального права України. 2013. - № 1(1). С. 144 159.
10. Білаш О. В. Кримінальна відповідальність за незаконні дії щодо релігійних споруд або святинь: дис. кандидата юрид. наук: 12.00.08 / О.В. Білаш. Одеса, 2013. 209 с.