Семів Любов Казимирівна. Регіональна політика розвитку людських ресурсів в умовах трансформації економіки України

Короткий опис

Семів Любов Казимирівна. Регіональна політика розвитку людських ресурсів в умовах трансформації економіки України: дис... д-ра екон. наук: 08.09.01 / НАН України; Інститут регіональних досліджень. - Л., 2004

Семів Л.К. Регіональна політика розвитку людських ресурсів в умовах трансформації економіки України. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.09.01 Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика. Інститут регіональних досліджень НАН України, Львів, 2004.
Дисертацію присвячено розробці теоретико-методологічних засад регіональної політики розвитку людських ресурсів. В роботі розвинуто та поглиблено теоретичні і методологічні основи розвитку людських ресурсів, які стосуються формування інноваційної культури в Україні як особливої форми національної культури, поняття інноваційної якості людських ресурсів як основи здатності людини творити інновації на основі нового знання у всіх сферах життєдіяльності. З’ясовано особливості здійснення регіональної політики розвитку людських ресурсів в умовах глобалізації, європейської інтеграції, інноваційної моделі розвитку. Уперше запропоновано методику розрахунку регіонального індексу інноваційної якості людських ресурсів як новітнього інструменту оцінки ефективних напрямів регіональної соціально-економічної політики Поглиблено концепцію національної безпеки в контексті розвитку людських ресурсів, визначено загрози економічній безпеці та механізми їх подолання. Розглянуто ринкові механізми в системі регіонального ринку праці та регіонального ринку освітніх послуг.

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та представлено авторський варіант розв’язання наукової проблеми розробка науково-методологічних основ регіональної політики розвитку людських ресурсів з врахуванням закономірностей, тенденцій та пріоритетних напрямів здійснення в умовах глобалізації, євроінтеграції та інноваційного розвитку, обґрунтування теоретичних основ регіональної політики розвитку людських ресурсів, спрямованої на примноження їх інноваційної якості.
Результати дослідження є підставою для таких висновків:
1. Перший етап української незалежності характеризується концептуальною невизначеністю щодо економічної моделі розвитку, орієнтацією державної політики на формування ринкової економіки без достатнього акцентування на її соціальну зорієнтованість. На рубежі нового тисячоліття, коли людський інтелект посідає місце безпосередньої і головної продуктивної сили нової технологічної ери, регіональна політика потребує визначення напрямів її якісного оновлення у напрямку формування людського виміру, соціальної спрямованості державної регіональної політики. Це положення покладено в основу авторського підходу до поглиблення теорії розвитку людських ресурсів, яку доповнено розробкою теоретичних засад інноваційної якості людських ресурсів, акцентуванням на соціалізації людей та економіки, встановленням зв’язку із соціальним капіталом, взаємодією людини та природи як важливих сутнісних ознак економіки знань;
2. Відповідно до положень нових концептуальних стратегічних доктрин кінця ХХ ст. початку ХХІ ст., які знаменують сучасні процеси глобалізації, інформатизації, європейської інтеграції, не може залишатися незмінною і повинна збагачуватись новими положеннями також і теорія розвитку людських ресурсів. Під поняттям людські ресурси” автор розуміє сукупність якостей людей (соціально-демографічні, освітньо-професійні, мотиваційні, інтелектуальні, духовно-інформаційні, інноваційні, креативні, культурні, етносоціальні тощо), які визначають їх здатність до праці, споживання матеріальних і духовних благ, саморозвитку, здатність творити інновації на основі нового знання у всіх сферах людської діяльності. Розвиток людських ресурсів означає примноження і якісне зростання якостей людини, розвиток і збагачення цілого спектру можливостей, якими людина володіє і які вона зможе реалізувати на благо собі і суспільства. Особливо це стосується актуалізації такої людської якості як здатності творити інновації на основі нового знання у всіх сферах людської діяльності. Одним із перспективних напрямів поглиблення теорії розвитку людських ресурсів є її опрацювання в контексті соціальної взаємодії, соціалізації людей та економіки, встановлення зв’язку із теорією соціального капіталу.
3. В дисертації обґрунтовано, що теоретичним підґрунтям регіональної політики розвитку людських ресурсів як форми реалізації стратегії інноваційного типу в умовах глобалізації та євроінтеграції є новітні постіндустріальні тенденції суспільного розвитку, які визначають, що ядром нового, духовного за змістом поняття інновації, інноваційного процесу є розвиток якостей людини, її інтелекту, інноваційної якості, які можуть бути розкриті тільки за певних соціально-економічних й політичних умов, а саме, в контексті нової ролі знань.
4. Регіональна політики розвитку людських ресурсів обґрунтовується як цілеспрямована діяльність держави та органів регіонального управління і самоврядування, яка здійснюється на основі активізації соціально-економічних механізмів, спрямованих на примноження і збагачення людських якостей з врахуванням стратегічних цілей і завдань соціально-економічного розвитку регіонів. Така політика представляє цілісну систему нормативно-правових, соціально-економічних методів, організаційних форм і заходів, здатних формувати мотиви, стимули, ціннісні орієнтації для реалізації інтересів людини і створювати такі соціально-економічні умови, які сприяли б всебічному формуванню і використанню людських ресурсів конкретного регіону і держави в цілому в умовах переходу до економіки знань. Дане визначення відповідає концептуальним посилкам науки регіонології і відображає цивілізаційний підхід до аналізу суспільного розвитку. Регіональна політики розвитку людських ресурсів реалізується через дотримання наступних методологічних принципів: пріоритетності загальнодержавних інтересів; соціальної орієнтованості; субсидіарності; гуманізму; соціального партнерства; соціальності і примноження соціального капіталу; інноваційності; гармонійної взаємодії людини і довкілля.
5. В дисертації доведено необхідність перенесення проблематики розвитку людських ресурсів у площину національної безпеки як базового елементу регіональної політики розвитку людських ресурсів, зокрема, і як важливої складової економічної, соціальної та загалом державної політики країни на найближчу перспективу. В умовах підвищення ролі регіонів у соціально-економічному житті країни, важливим суб’єктом економічної безпеки виступає регіон. Застосуванням системного підходу до дослідження проблеми економічної безпеки дозволив автору визначити загрози, втрати людського потенціалу та запропонувати систему організаційного, економічного, правового механізмів безпечної інтеграції людських ресурсів у світові глобальні процеси. До загроз, які лежать у площині людського розвитку і в стратегічному й тактичному плані перешкоджають відновленню здатності національної економіки до самовідтворення, освоєння сучасної інноваційної моделі економічного зростання, належать: загрози, пов’язані із проблемами у сфері зайнятості; загрози науково-технологічного та інноваційного характеру; загрози в галузі функціонування національної системи освіти; загрози економічній безпеці, що породжують міграційні процеси; загрози у мотиваційній сфері.
6. В сучасних умовах творчий розвиток інноваційної теорії здійснюється через призму інноваційної культури якособливої форминаціональної культури. Як складова інноваційного потенціалу, інноваційна культура визначає рівень освітньої, загальнокультурної i соціально-психологічної підготовки особистості та суспільства до сприйняття i творчого втілення в життя ідеї інноваційного розвитку, яке відбувається шляхомсоціальної взаємодії, діяльності, самореалізації та самоактуалізаціїокремих індивідів і суспільства на основі нового знання, доступу до інформації, її виробництва і споживання. На рівні суспільства інноваційна культура забезпечує сприйняття людьми нових ідей, їх готовність і здатність до підтримки і реалізації новацій в конкретних сферах життя. В дисертації ці положення конкретизуються на прикладі сфери економічної діяльності, управління, освіти, культури, науково-технологічної сфери, екології, сфери європейської інтеграції.
7. Європейський вибір України вимагає, щоб політика розвитку людських ресурсів регіонального рівня була підпорядкована державній стратегії культивування та збереження інноваційної якості людських ресурсів, яка стає тією недостатньою ланкою у загальному ланцюгу причинно-наслідкових зв’язків і змін в процесі переходу до економіки, базованої на знаннях. Інноваційна якість людських ресурсів трактується як неперервна потреба в примноженні знань, в основі якої лежить інноваційна культура людини, колективу, регіону, суспільства в цілому, їх здатність творити інновації на основі нового знання у всіх сферах людської діяльності, у сфері інтерперсональних відносин, взаємовідносин людини і природи. Інноваційна якість людських ресурсів досягатиметься тоді, коли в суспільстві на всіх рівнях буде послідовно створюватися система соціально-економічних взаємозв’язків і взаємодій, які генеруватимуть мотивацію кожного індивіда на примноження знань, споживання інформації, її виробництво та використання, що відповідатиме стратегічними доктринам розвитку держави і творитиме в ній нову якість інноваційної культури.
8. Введення у науковий оборот поняття ІЯЛР є не тільки означенням нової закономірності суспільного розвитку в умовах переходу до постіндустріального суспільства. В дисертації ІЯЛР трактується як принципово новий індикатор оптимальності регіональної політики і прийняття рішень по всіх важливих проблемах життєдіяльності людини. Пропозиції дисертанта щодо розробки методичного інструментарію оцінки ІЯЛР творчо розвивають регіональну теорію. Практика регіонального управління збагачується новими методичними підходами, які можна використовувати для обґрунтування стратегічних напрямів розвитку регіону, для побудови якісно нових, адекватних інноваційному типу розвитку, моделей регіональної політики.
9. Відповідно до цілей перехідного періоду (90-ті роки ХХ ст.), а пізніше й політики Європейського вибору відбувалась трансформація національної освітньої системи. У роботі обґрунтовано, що трансформація в освітній сфері має: здійснюватися в контексті інноваційної моделі розвитку держави, активізувати ринок освітніх та науково-освітніх послуг, базуватися на чіткій взаємодії з програмами загальнодержавного і регіонального рівня з належним їх фінансовим забезпеченням. Для цього перш за все потрібна зміна суспільного усвідомлення, що освіта це пріоритетна стратегічна галузь національної економіки, яка визначає перспективні напрями економічного розвитку держави. Вдосконалення управління розвитком всіх ланок освіти на регіональному рівні автор пропонує здійснювати шляхом перерозподілу повноважень між центральними і регіональними органами управління на користь регіонів та автономності управління навчальними закладами.
10. Теоретичною основою дослідження РРП, базою побудови механізму активізації регіональної політики у працересурсній сфері є системний підхід, який дає можливість конкретизувати закономірності розвитку РРП як складних соціальних систем. Регіональна політика ринку праці повинна бути тісно скоординована з основними напрямами державної регіональної політики економічною, інформаційною, промисловою, фінансово-кредитною, податковою, інвестиційною, екологічною, соціально-демографічною, освітньою, містобудівною, аграрною, прикордонною регіональними політиками. Інноваційний характер регіональної політики полягає в ініціюванні перспективних видів діяльності, формуванні ринкової інфраструктури, здійсненні структурної перебудови економіки регіону, проведенні політики розселення тощо.