Шапошнікова Лариса Миколаївна. Розвиток ідей про самоосвіту школярів в історії вітчизняної педагогіки (кінець XIX - поч. ХХ ст.)




  • скачать файл:
  • Назва:
  • Шапошнікова Лариса Миколаївна. Розвиток ідей про самоосвіту школярів в історії вітчизняної педагогіки (кінець XIX - поч. ХХ ст.)
  • Альтернативное название:
  • Шапошникова Лариса Николаевна. Развитие идей о самообразовании школьников в истории отечественной педагогики (конец XIX – нач. ХХ ст.)
  • Кількість сторінок:
  • 262
  • ВНЗ:
  • Житомирський державний університет імені Івана Франка
  • Рік захисту:
  • 2007
  • Короткий опис:
  • Шапошнікова Лариса Миколаївна. Розвиток ідей про самоосвіту школярів в історії вітчизняної педагогіки (кінець XIX - поч. ХХ ст.) : дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія. — Хмельницький, 2007. — 262арк. — Бібліогр.: арк. 186-220








    Шапошнікова Л.М. Розвиток ідей про самоосвіту школярів в історії вітчизняної педагогіки (кінець ХІХ поч. ХХ ст.). Рукопис.
    Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 загальна педагогіка та історія педагогіка. Житомирський державний університет імені Івана Франка, Житомир, 2007.
    У дисертації висвітлено теоретичні засади дослідження проблеми розвитку ідей про самоосвіту в історії вітчизняної педагогічної думки кінця ХІХ початку ХХ ст. Проаналізовано стан розроблення проблеми в історико-педагогічному та соціально-педагогічному аспектах, поглиблено та конкретизовано сутність поняття самоосвіта”. Розкрито основні тенденції розвитку самоосвіти учнів, визначено головні етапи еволюції ідей у вітчизняній педагогіці до середини ХІХ століття. Обґрунтовано положення інституційної моделі освіти та розроблено основні рівні самоосвіти (інституційний, позаінституційний, оказіональний). Розкрито особливості розвитку самоосвіти як освітнього феномена.
    У результаті здійснення історичного аналізу розвитку ідей про самоосвіту виокремлено три етапи цього процесу (фрагментарних наукових знань про самоосвіту, створення перших наукових теорій самоосвіти, самоосвітніх концепцій), визначено його часові межі.
    Визначено історичні особливості самоосвітньої діяльності та її головні завдання (поширення знань та підвищення освітньо-культурного рівня населення, розумове виховання та формування навичок самоосвіти, самовиховання і саморозвитку з метою подальшої самореалізації особистості).
    Виявлено та обґрунтовано тенденції розвитку самоосвіти учнів у вітчизняній педагогіці кінця ХІХ початку ХХ ст. На основі наукового аналізу педагогічної спадщини видатних вітчизняних учених, педагогів, громадських діячів та етнокультурного компонента самоосвіти зроблено узагальнюючі висновки про можливість використання позитивних ідей з історії розвитку самоосвіти школярів у практиці роботи сучасної української школи.












    Узагальнення результатів наукового дослідження дає підстави для такихзагальних висновків:
    1. У дисертації здійснене теоретичне обґрунтування актуальної та педагогічно значущої проблеми дослідження розвитку ідей про самоосвіту школярів в історії вітчизняної педагогічної думки. Дослідження проблеми у працях вітчизняних науковців показало, що її сутність розглядається багатоаспектно і має ряд характеристик та категорійних ознак як: діяльність для постійного поповнення знань; процес засвоєння додаткових знань, який обумовлений внутрішніми мотивами; компонент системи освіти країни.
    У контексті інституційної моделі освіти у дослідженні теоретично обґрунтовано й виокремлено рівні розвитку самоосвіти (інституційний, позаінституційний, оказіональний); мотиви, які зумовлюють самоосвітню діяльність; особливості та характерні риси самоосвіти; напрями її організації. Аналіз науково-педагогічної літератури показав, що у визначений у дисертаційному дослідженні історичний період складно однозначно оцінити феномен самоосвіти, оскільки важко окреслити чіткі лінії розвитку її характеристик.
    2. Результати історико-педагогічного аналізу розвитку ідеї самоосвіти у зарубіжній класичній педагогіці засвідчили її глибоке історичне коріння. Дослідження наукових праць представників зарубіжної класичної педагогіки Я. Коменського, Дж. Локка, А. Дістервега довело, що вони започаткували основи наукового тлумачення самоосвіти й окреслили загальні шляхи підготовки до неї.
    Узагальнення теорії класичної зарубіжної педагогіки у контексті досліджуваної проблеми дало змогу виділити спільні риси у поглядах зарубіжних педагогів (вони вважали книгу головним засобом самоосвітньої діяльності і значною мірою зводили саму діяльність до читання, тому займалися розробками практичних рекомендацій щодо процесу самостійного читання школярів, які залишаються актуальними й сьогодні).
    3. Науковий огляд історичного розвитку ідей про самоосвіту у вітчизняній педагогіці від найдавніших часів до середини ХІХ ст. дозволяє виокремити основні етапи цього процесу: етап фрагментарних наукових знань про самоосвіту (ІХ ХV ст.); етап створення перших наукових теорій, що стосувалися самоосвіти (ХVІ середина ХVІІІ ст.); етап самоосвітніх концепцій (друга половина ХVІІІ cередина ХІХ ст.).
    4. За результатами дослідження виявлено та обґрунтованоосновні тенденціїрозвитку самоосвіти учнів у вітчизняній педагогіці кінця ХІХ початку ХХ ст.:
    формування і підвищення інтересу учнів до самоосвіти поза межами елементарної народної школи;
    виокремлення інституційних форм самоосвіти учнів зі збереженням її позаінституційного та оказіонального рівня;
    зростання значущості самоосвіти у вітчизняних педагогічних теоріях (Б. Грінченко, Т. Лубенець, С. Миропольський, І. Огієнко);
    поширення ідей самоосвіти завдяки зміцненню взаємозв’язку системи освіти, педагогічної громадськості, засобів масової інформації;
    посилення етнокультурного компонента самоосвіти учнів у досліджуваний період.
    5. У ході дослідження визначено, що українські педагоги кінця ХІХ початку ХХ ст. ввели у педагогічну теорію поняття національного компонента змісту освіти і самоосвіти, сутність якого зумовлювалася знаннями з рідної мови, літератури, фольклору, народознавства, природи, історії України, що, безперечно, стало надбанням світової культури, основою розвитку і саморозвитку особистості. Матеріал підручників українською мовою, що укладалися видатними вітчизняними педагогами, був спрямований на формування пізнавальної активності учнів, самостійності їх мислення, інтересу до навчання і сприяв прагненню школярів до подальшої самоосвіти.
    Представлене дослідження не вичерпує всіх аспектів досліджуваної проблеми. Подальшої розробки потребують основні тенденції розвитку ідей про самоосвіту учнів інших національностей (поляків, євреїв, татар, угорців та ін.), що мешкали в сучасних територіальних межах України в кінці ХІХ на початку ХХ ст. Перспективними для майбутніх наукових студій є розширення хронологічних меж та вивчення становлення самоосвіти на різних етапах історичного розвитку нашої держави.
  • Список літератури:
  • -
  • Стоимость доставки:
  • 125.00 грн


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ОСТАННІ СТАТТІ ТА АВТОРЕФЕРАТИ

ГБУР ЛЮСЯ ВОЛОДИМИРІВНА АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ВОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
МИШУНЕНКОВА ОЛЬГА ВЛАДИМИРОВНА Взаимосвязь теоретической и практической подготовки бакалавров по направлению «Туризм и рекреация» в Республике Польша»
Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА