Шнипко Олександр Сергійович. Економічні важелі посилення конкурентоспроможності економіки України

Короткий опис

Шнипко Олександр Сергійович. Економічні важелі посилення конкурентоспроможності економіки України: Дис... канд. екон. наук: 08.02.03 / НАН України; Інститут економічного прогнозування. - К., 2002. - 188арк. - Бібліогр.: арк. 167-176

Шнипко О. С. Економічні важелі посилення конкурентоспроможності економіки України.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 організація управління, планування і регулювання економікою. Інститут економічного прогнозування НАН України, Київ, 2002.
Дисертація присвячена дослідженню проблеми конкурентоспроможності національної економіки.
Розкрито теоретичні і організаційні заходи підвищення конкурентоспроможності, особливості національної моделі та направленість її формування, надано авторське визначення конкурентоспроможності, робиться висновок, що на сучасному етапі промислова політика повинна трансформуватись у політику, спрямовану на зростання національної конкурентоспроможності, яке б забезпечило на адаптаційний період певний оптимальний рівень захисту українським товаровиробникам. Розглянуто вплив курсової політики на конкурентоспроможність, обгрунтовано пропозиція щодо державної політики валютного курсу в найближчій перспективі; розроблено модель інноваційно-портфельної реорганізації діючих науково-виробничих комплексів; зроблено висновок щодо становлення нової системи інституційної структури національної економіки, яка б сприяла збалансуванню на ринку трансакційних послуг.

У дисертації обгрунтовано теоретичні узагальнення і визначено заходи, реалізація яких сприятиме підвищенню ефективності економічних важелів посилення конкурентоспроможності економіки України. Проведене дослідження дозволило зробити такі висновки:

Конкурентоспроможність країни має розглядатися як сукупність притаманних національній економіці факторів, які забезпечують пропозицію товарів і послуг за прийнятним співвідношенням ціна/якість для міжнародної торгівлі.
Існуюча модель конкурентоспроможності України не здатна забезпечити виробництво якісних і високотехнологічних товарів та послуг за умов справедливого ринку, високих темпів економічного зростання, збільшення зайнятості та доходів в середньо- та довгостроковій перспективі, а також утримати сприятливі позиції національної економіки у сфері міжнародної торгівлі. Формування української моделі національної конкурентоспроможності з урахуванням національних економічних інтересів України та пріоритетів стратегії довгострокового зростання, неодмінна передумова підвищення її рівня.
Стержнем сучасної української моделі міжнародної конкурентоспроможності має стати перехід до інноваційно-інвестиційної моделі розвитку. Найбільш ефективним, в зв'язку з цим, може бути розвиток двох комплексів транспортного і групи підприємств високотехнологічного машинобудування, що мають спільні корені й науково-технологічний супровід і тому є своєрідними кластерами, які слід підтримувати цілісним механізмом державного регулювання (субсидії, податкові пільги, пільгові кредити і т. п.).
Підвищення конкурентоспроможності української економіки потребує широкомасштабної модернізації виробничого апарату, перш за все подолання його технологічної неоднорідності на основі взаємодоповнення макроекономічних регуляторів та інструментів промислової політики
В частині забезпечення позитивного впливу курсової політики на динаміку зовнішньої торгівлі українська модель має виходити з того, що в довгостроковому періоді доцільно дотримуватися політики стабільного валютного курсу, а короткочасні відхилення у бік девальвації чи ревальвації можливі як виняток, якщо держава не в змозі підтримати той чи інший сектор економіки іншими засобами. Така стратегія відповідає режиму керовано - плаваючого валютного курсу, який широко застосовується у світовій практиці.
Завдання нарощування конкурентоспроможності національних виробників в країнах, що здійснюють перехід до ринкової економіки, об'єктивно зумовлює взаємопов'язані тенденції розвитку: з одного боку, послідовну лібералізацію зовнішньоторговельного режиму країни і створення ефективного конкурентного середовища на внутрішньому ринку, а з іншого - активне використання механізмів державного регулювання з метою створення належних умов для прискореного зростання конкурентоспроможності в пріоритетних для країни галузях.
Стратегія нарощування конкурентоспроможності в умовах зростаючої глобалізації економіки повинна враховувати тенденцію до поширення дії міжнародних норм регулювання світової торгівлі. Це означає, що методи захисту національної економіки, які вживаються урядом, повинні узгоджуватися з чинними нормами міжнародного торговельного права, і перш за все з нормами Світової організації торгівлі, до якої Україна повинна приєднатися найближчим часом.
З метою удосконалення інноваційного механізму та посилення конкурентоспроможності економіки країни запропоновано модель інноваційно-портфельної реорганізації, що являє собою реформу управління типового науково-виробничого об'єднання. Наслідком реформи має стати створення інноваційного холдінгу, що здійснює управління субординованими венчурними підприємствами через керування інноваційними портфелями акцій цих підприємств.
Стимулювання національної конкурентоспроможності передбачає зростання норм чистих заощаджень до 7-8% ВВП в найближчі роки проти 5% у 2001 році. В подальшому цей рівень важливо підняти до 1112% ВВП з тим, щоб забезпечити фіксований рівень інвестицій в основний капітал середньорічно на 910 відсотків, довести інвестиційне використання амортизаційних ресурсів до 100% проти нинішніх 5060 %.
Реалізація конкурентних переваг пов'язана з активним проведенням інституційних реформ, розвитком великих корпоративних угруповань, здатних впроваджувати маркотехнології як каркас конкурентності, знижувати трансакційні витрати до 1020 відсотків від рівня цін кінцевої реалізації проти теперішніх 3050 відсотків.