СИНКРЕТИЗМ У СИСТЕМІ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ

Короткий опис

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

НАЛИВАЙКО ЮЛІЯ ЮРІЇВНА

УДК 81’367.333:141.338

СИНКРЕТИЗМ У СИСТЕМІ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
д. філол. н., професор
Анатолій Панасович Загнітко

ДОНЕЦЬК 2007

ЗМІСТ

ВСТУП .......................................................................................................... 4
РОЗДІЛ 1. Еволюція поглядів на синкретизм у системі членів
речення ........................................................................................................ 10
1.1. Поняття синкретизму в лінгвістиці ........................... 10
1.1.1. Синкретизм та омонімія: проблема термінології
або семантичної конкретизації ........................................ 20
1.1.2. Взаємозв’язок синкретизму частин мови та
членів речення ............................................................... 24
1.2. Місце другорядних членів речення синкретичного
типу в системі синтаксичних одиниць ............................... 26
1.3. Причини появи явища синкретизму в системі
другорядних членів речення ............................................... 45
Висновки до 1 розділу ................................................................................ 55
РОЗДІЛ 2. Типологія синтаксичних зв’язків і синкретизм членів
речення ........................................................................................................ 58
2.1. Взаємозалежність синкретичної семантики
членів речення і типів синтаксичного зв’язку ................... 59
2.2. Аспекти синтаксису та особливості співвідношення
компонентів словосполучення та членів речення ............ 64
2.3. Предикативне означення (дуплексив):
синкретизм семантики або синкретизм функції ................ 73
2.3.1. Проблема розмежування дуплексива й інших
другорядних членів речення та шляхи її
розв’язання ................................................................... 81
2.3.2. Тяжіння як своєрідна форма синтаксичного
зв’язку дуплексива з іншими членами
речення ........................................................................ 85
2.4. Особливості вияву синкретизму на
рівні детермінантів .............................................................. 93
Висновки до 2 розділу .............................................................................. 114
РОЗДІЛ 3. Означально-обставинний та об’єктно-означально-
обставинний синкретизм ...................................................................... 116
3.1. Роль прийменника у формуванні синкретичного
значення другорядного члена речення ............................. 121
3.2. Об’єктно-означальний синкретизм у системі
другорядних членів речення ............................................. 125
3.2.1. Неузгоджені означення як основа об’єктно-
означального синкретизму ...................................... 125
3.2.2. Випадки відокремлення об’єктно-
означальних конструкцій синкретичного типу ..... 138
3.2.3. Об’єктно-означальний синкретизм
із домінувальним об’єктним значенням ................. 144
3.3. Об’єктно-означально-обставинний синкретизм
у системі другорядних членів речення ............................ 145
3.3.1.Семантико-синтаксична класифікація
синкретичних конструкцій об’єктно-локативного
типу............................................................................. 150
3.3.2. Каузативне ускладнення об’єктно-
обставинних синкретичних конструкцій .............. 171
Висновки до 3 розділу .............................................................................. 178
ВИСНОВКИ .............................................................................................. 180
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ .......................................................................... 185
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................ 209
ДОДАТКИ ................................................................................................. 211

ВСТУП

Стабільність єдності мови й мовлення підтримується функціонуванням типових членів речення, моносемантичних, ядерних, для яких характерним є співвідношення структурних і семантичних властивостей. У зв’язку з усвідомленням людиною можливості сприймати реальні мовні категорії неоднозначно, а їхню багатокомпонентність та еклектичність розуміти як ознаки не примітивності, а навпаки, складної організації, все частіше лунають думки науковців про те, що на синтаксичному рівні синкретизм репрезентований не тільки маргінальними функціями різних членів речення (наприклад, означального додатка і т. ін.), а й подвійними (потрійними) синтаксичними зв’язками.
Із розвитком лінгвістичної науки численні спроби глибше проникнути в механізм функціонування синтаксичного рівня мови підтверджують, що синтаксичний ярус сам по собі організований надто складно, а тому уможливлює розгляд синтаксичних одиниць із різних боків і породжує неоднозначні інтерпретації явища синкретизму. У працях представників українського й російського мовознавства, зокрема В.В.Бабайцевої, В.В.Виноградова, І.Р.Вихованця, К.Г.Городенської, А.П.Загнітка, Г.О.Золотової, О.О.Потебні, Л.М.Руденко, І.І.Слинька, Л.Д.Чеснокової, Н.Ю.Шведової, В.С.Юрченка та інших окреслено формально-граматичні й семантичні ознаки членів речення синкретичного типу, запропоновано методи виділення й опису синкретичних конструкцій, здійснено диференціацію цих утворень за структурою, морфологічним і формальним вираженням компонентів, звернено увагу на стильове функціонування тощо.
Дослідження „синкретичних випадків” (за визначенням В.В.Виноградова [47, с. 261]) в системі другорядних членів речення, уточнення способів розмежування другорядних членів речення є одним із основних напрямів нашого дослідження, яке спирається на традиції і синтаксичні ідеї В.В.Виноградова [46-48], Д.М.Овсянико-Куликовського [190-191], О.М.Пєшковського [195], О.О.Потебні [200], О.О.Шахматова [253] і сучасних лінгвістів (І.Р.Вихованця [49-56], А.П.Загнітка [90-97], В.П.Малащенка [158-165], Л.Д.Чеснокової [239-246] та ін.), а також враховує власні висновки, що ґрунтуються на багатоаспектному аналізові й описі синтаксичних зв’язків і відношень у системі членів речення синкретичного типу. Загалом дослідження продовжує наукові пошуки І.Г.Данилюка, В.Г.Зарицької, Л.С.Островської, які досліджували явище синкретизму. Почасти проблеми синкретизму головних членів речення торкалася О.В.Максим’юк, досліджуючи семантично неподільні словосполучення, та М.В.Балко.
На сучасному етапі розвитку лінгвістичної думки термін „синкретизм” використовується на всіх мовних рівнях, однак найменш дослідженим залишається саме на синтаксичному рівні української мови, що ієрархічно організовує сукупність одиниць інших рівнів, являє собою узагальнювальну єдність, компоненти якої пов’язані та взаємодіють з елементами інших ярусів мови.
Незважаючи на критичні зауваження щодо доцільності перегляду традиційного вчення про головні та другорядні члени речення, в історії лінгвістичної думки неодноразово з’являлися спроби по-новому осмислити статус другорядних членів речення з опорою на обов’язковість / факультативність у реченнєвій структурі, виявити їх участь у реалізації номінативного мінімуму речення тощо. Саме аналіз синкретичних членів речення з урахуванням досягнень сучасної лінгвістики дозволяє узагальнити дослідження, що здійснюються у формально-граматичному, семантико-синтаксичному й функціонально-комунікативному аспектах; виділити концептуальні положення, необхідні для встановлення статусу синкретичних членів речення, принципів їхнього розмежування й комплексного аналізу. Синкретичні члени речення виступають як своєрідні утворення, чітко структуроване дослідження яких дає можливість доповнити раніше відкриті властивості моносемантичних компонентів речення новими характеристиками, що розглядаються з позицій сучасних синтаксичних тенденцій. Недостатність вивчення інноваційних мовних явищ, яким залишається явище синкретизму, існування великої кількості різноманітних, часто протилежних концепцій і підходів до виділення та класифікації членів речення синкретичного типу, а також відсутність єдиної класифікації синкретичних другорядних членів речення зумовлюють актуальність дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертації пов’язаний із комплексними науковими темами кафедри української мови Донецького національного університету „Комунікативно-прагматичні процеси в українській граматиці” (0100U005087), „Українська мовно-національна картина світу: семантико-граматичні, соціолінгвістичні й емотивні аспекти” (0100U001962), „Граматичні, лексичні і семантичні одиниці в українській національно-мовній картині світу” (0105U004527). Тема дослідження затверджена вченою радою Донецького національного університету (протокол № 3 від 25 жовтня 2001 року) та погоджена в Науковій координаційній раді Інституту української мови НАН України (протокол № 10 від 26 червня 2002 року).
Об’єкт дослідження становить явище синкретизму в системі другорядних членів речення сучасної української мови.
Предметом аналізу є синкретичні конструкції другорядних членів простого речення.
Метою дослідження є всебічна характеристика явища синкретизму в системі другорядних членів речення зі встановленням особливостей формально-граматичного і семантико-синтаксичного виявів таких членів речення.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
1) простежити еволюцію лінгвістичних поглядів на явище синкретизму;
2) з’ясувати сутність явища синкретизму та причини виникнення синкретизму в системі другорядних членів речення;
3) охарактеризувати особливості термінологічного апарату у позначенні синкретизму на синтаксичному рівні мови;
4) виявити взаємозв’язок синкретизму частин мови та членів речення;
5) встановити особливості співвідношення синкретичної семантики членів речення й типів синтаксичного зв’язку;
6) визначити специфіку реалізації синкретичної семантики в дуплексивах, детермінантах з простеженням особливостей співвідношення функціональних і значеннєвих параметрів;
7) подати кваліфікацію реалізації основних / неосновних типів об’єктно-означального й об’єктно-означально-обставинного синкретизму в структурі простого речення і виявити класифікаційні закономірності об’єктно-означально-обставинних і об’єктно-означальних конструкцій;
8) опрацювати семантико-синтаксичну класифікацію об’єктно-локативних синкретичних конструкцій.
Методологія і методи дисертаційної роботи. Науковий аналіз здійснювався на основі врахування положень про зв’язок мови і мислення, співвідношення форми і змісту мовних одиниць. Методика дослідження має комплексний характер, який полягає у використанні різних методів і прийомів дослідження, що зумовлено метою і конкретними завданнями. Аналіз синкретичних членів речення проведено із застосуванням таких загальнонаукових методів, як опис і спостереження, аналіз і синтез; а також лінгвістичних методів: описового (у синхронному зрізі), методу компонентного аналізу (для визначення статусу синкретичних одиниць у системі членів речення), методу зіставлення. Застосовуються також прийоми синтаксичної трансформації.
Джерела фактичного матеріалу. Для успішного й вичерпного розв’язання поставлених завдань було проаналізовано конструкції, дібрані з творів українських письменників ХІХ ХХ ст., з преси останніх п’яти років, а також із наукових текстів. Загальна кількість речень, які містять члени речення синкретичного типу, складає 7500 одиниць.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві з’ясовано особливості вияву синкретизму в семантико-синтаксичній структурі речення на рівні детермінантів, окреслено основні репрезентативні форми предикатно-обставинних детермінантів синкретичного типу; опрацьовано семантико-синтаксичну класифікацію об’єктно-означально-обставинних й об’єктно-означальних конструкцій, а також синкретичних конструкцій об’єктно-локативного типу; встановлено форми каузативного ускладнення об’єктно-обставинних синкретичних конструкцій.
Теоретичне значення дослідження визначається тим, що воно становить комплексний аналіз явища синкретизму на рівні членів речення, під час проведення якого простежено закономірності реалізації синкретичної семантики в конкретних компонентах простого речення. У результаті проведеного дослідження створено семантико-синтаксичні класифікації конструкцій синкретичного типу, що є доказом на користь доповнення п’ятикомпонентної структури членів речення ієрархічно складнішими синкретичними утвореннями. Здійснена диференціація типових і синкретичних детермінувальних членів речення дозволяє запропонувати глибше та більш вільне трактування прилеглих синкретичних членів речення та обґрунтувати наявність семантичних варіантів у кваліфікації другорядних членів речення.
Практичне значення роботи мотивується тим, що матеріали дисертації можуть бути використані при написанні теоретичної і функціональної граматик української мови, вивченні загальнотеоретичних проблем синтаксису, зокрема для опрацювання типології членів речення, створення нових спецкурсів із синтаксису, написанні курсових, дипломних і магістерських робіт. Отримані результати знайдуть застосування у шкільній практиці викладання сучасної української мови, опрацюванні формально-граматичної будови речень.
Особистий внесок здобувача полягає в самостійному вияві, аналізі й описі емпіричних даних, на яких ґрунтується дослідження, та інтерперетації отриманих результатів, простеженні формальних і функціонально-семантичних виявів явища синкретизму. Вперше в україністиці ґрунтовно досліджено синкретизм у системі другорядних членів речення. Усі результати дослідження отримано автором самостійно.
Апробація дисертації. Окремі результати дослідження було викладено на ІІ Міжнародній науковій конференції „Функціональна граматика” (Донецьк, 1999); Міжнародній науково-теоретичній конференції „Граматичні читання - ІІ” (Донецьк, 2002), Міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми типології граматичних одиниць” (Рівне, 2005); аспірантському науково-теоретичному семінарі (Донецьк, 2004). Окремі розділи і вся дисертація загалом обговорювалися на засіданнях кафедри української мови Донецького національного університету.
Публікації. Основні теоретичні положення й найвагоміші практичні результати дисертації висвітлено у чотирьох наукових статтях, які опубліковані у фахових виданнях.
Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури, списку використаних джерел, п’яти додатків. Загальний обсяг дисертаційного дослідження становить 216 сторінок, основний текст дисертації охоплює 184 сторінки, список використаної літератури нараховує 285 позицій, додатки займають 6 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. Синкретизм у системі другорядних членів речення це поєднання (синтез) в одному члені речення диференційних ознак різних членів речення, їхніх функцій, що може відбуватися як у плані змісту (в лексичному значенні членів речення), так і в плані вираження (на рівні способу вираження, виду зв’язку, засобів зв’язку, характеру залежності), а також у плані змісту і в плані вираження одночасно.
2. На синтаксичному рівні мови терміном-домінантою в синонімічному ряді термінів контамінаційний, гібридний, синкретичний, що вживаються на позначення того самого явища й характеризують його щодо специфічних властивостей, виступає слово синкретичний (синкретизм). Другорядні члени речення, що мають синтезовані ознаки, притаманні опозиційно протиставленим членам речення, вважаємо перехідними.
3. Другорядним членам речення синкретичного типу притаманні такі ознаки: 1) специфічне морфологічне вираження (прийменниково-субстантивною конструкцією, девербативним субстантивом і т. ін.); 2) слабка форма залежності від головного слова; 3) похідність словоформи, що виражає синкретичне значення; 4) поєднання двох і більше семантичних відтінків; 5) наявність неспеціалізованої форми синтаксичного зв’язку між головним словом і другорядним членом речення.
4. Інтеграційні процеси у системі мови свідчать про важливість диференціації проблем синкретизму й омонімії на синтаксичному рівні. При омонімії всі значення синкретичних членів речення розпадаються на дві або кілька груп, між якими дериваційний зв’язок відсутній; при синкретизмі відбувається поєднання в одній формі двох і більше значень, що знаходять у більшості тотожних фактів мовної системи різне вираження.
5. Виникнення синкретизму як явища в системі другорядних членів речення спричинено тенденцією генетичного паралелізму між частинами мови і членами речення. Існує пряме співвідношення, специфічний зв’язок між членами речення та семантико-граматичною природою частин мови: набуваючи нових властивостей на синтаксичному рівні, словоформи впливають на характер синтаксичної функції. Для неморфологізованих членів речення характерне поєднання диференційних властивостей різних членів речення.
6. До лінгвістичних причин появи явища синкретизму в системі другорядних членів речення зараховуємо: 1) багатоаспектність одиниць мови / мовлення; 2) відсутність у мові потрібних конструкцій для вираження думки (зумовлено специфічністю синкретичної семантики); 3) прагнення до економії мовних засобів; 4) потреба в диференціації смислових зв’язків і відношень; 5) функціонування словоформи у вторинній функції. Появу вторинної функції зумовлюють синтаксичні процеси а) еліпсис дієслова, б) перерозклад синтаксичних зв’язків у структурі речення, в) руйнування стабільності порядку слів; морфологічні процеси синкретизм на рівні категорійного значення слова, а також лексико-морфологічний синкретизм окремих груп слів та окремих словоформ, що склався історично. Функціонування в реченні девербативних субстантивів зумовлює синкретизм залежного члена речення.
7. Необхідною умовою точної кваліфікації функціональних різновидів синкретичних членів речення є врахування наявності міжрівневих зв’язків і взаємопереходів, напрямів дериваційних стосунків, особливостей витворення вторинних синтаксем, що переважно знаходять вияв у детермінантній формі, реалізації / нереалізації відповідного типу синтаксичного зв’язку, особливостей сполучуваності слів, а також системності / несистемності їхніх зв’язків з іншими словами.
8. Наявність синкретичної семантики членів речення позначається на особливостях синтаксичних зв’язків, причому цей процес має взаємозалежний характер. Поява синкретичних другорядних членів речення і розвиток нових типів словосполучення (із суміщеним значенням) спричинені динамічною компресією в мові та ускладненням висловлення, що призводить до послаблення синтаксичних зв’язків.
9. Предикативне означення це неморфологізований член речення, специфіка якого у семантичному плані виявляється в одночасному вираженні двох синтаксичних значень атрибутивного й обставинного або атрибутивного й об’єктного. Речення з предикативними означеннями це особливий різновид формально простих, семантично неелементарних асиметричних конструкцій, що є результатом семантичної контамінації реченнєвих структур, у яких спостерігається розбіжність між планом вираження і планом змісту: монопредикативне речення виражає зміст, що співвідноситься зі змістом складного речення (є поліпропозитивною конструкцією).
10. Врахувававши структурно-семантичні особливості предикативного означення, а також бінарність виражених ним відношень (предикативно-атрибутивних, атрибутивно-обставинних, атрибутивно-об’єктних), слід вирізняти його в окремий клас у традиційній системі членів речення, розглядаючи як самостійний компонент структури речення, що займає проміжне місце в системі головних і другорядних членів речення.
11. Між предикативним означенням й означенням, обставиною та складеним іменним присудком існує зона прихованої перехідності, у межах якої виявляється синкретизм у семантичному і формальному планах.
12. Значеннєвий синкретизм предикативного означення пов’язаний із функціональним синкретизмом засобів вираження семантико-синтаксичних відношень, а також зумовлений ним та особливостями синтаксичного зв’язку тяжіння.
13. Детермінант це самостійний конструктивно не зумовлений компонент, що приєднується до реченнєвої предикативної основи загалом за допомогою реченнєвомодифікаційного детермінантного підрядного синтаксичного зв’язку (формою вияву якого є вільне приєднання) і характеризується значеннєвим синкретизмом семантико-синтаксичних відношень і функціональним синкретизмом засобів вираження цих відношень.
Значеннєвий синкретизм детермінантів породжується функціональним синкретизмом засобів вираження: особливостями синтаксичного зв’язку між компонентами, лексичною і граматичною природою поєднуваних слів, невідповідністю змісту і форми підпорядкованого члена, що зумовлюється його вторинним функціонуванням, а також синкретизмом категорійного значення відмінкової словоформи та синкретизмом прийменника.
14. Предикатно-обставинні детермінанти це особливий синкретичний різновид власне-обставинних детермінувальних членів речення. Детермінанти цього типу на формально-граматичному рівні виступають як самостійні поширювачі речення загалом, а на семантико-синтаксичному як конструкції, що беруть участь у вираженні додаткової предикації і обставинної характеристики висловлення загалом. Основною умовою формування синкретичного предикатно-обставинного значення є поєднання предикатних слів (субстантива із значенням процесу, властивостей, стану) і прийменників обставинної семантики.
15. Первинні прийменники, що найчастіше використовуються у складі прийменниково-субстантивного комплексу другорядних членів речення, є більш схильними до реалізації синкретичної семантики через історичну втрату своїх зв’язків із повнозначними частинами мови. Полісемія прийменників зумовлює широку градацію та різноманітність у відтінках характеристик, що передаються такими конструкціями.
16. Неузгоджені означення є тим граматичним матеріалом, на ґрунті якого найбільшою мірою виявляється об’єктно-означальний та обставинно-означальний синкретизм.
17. Синкретичні об’єктно-означальні й об’єктно-означально-обставинні конструкції репрезентуються субстантивами в непрямих відмінках з прийменниками і без прийменників. Найпродуктивнішою формою вираження таких типів синкретичної семантики є родовий відмінок субстантива.
18. Відокремлені синкретичні конструкції з редукованим атрибутивним значенням супроводжуються обставинною семантикою, якщо виражені дієприкметниками або прикметниками. Обов’язковим компонентом такої структури є прийменниково-іменниковий конкретизатор причинової семантики.
19. Посилення субстантивної семантики на загальному атрибутивному ґрунті другорядного члена речення спостерігається за умови збільшення кількості структурних компонентів відокремленої прийменниково-іменникової конструкції.
20. Обставинний смисловий відтінок, який виявляється в означальних та об’єктно-означальних утвореннях, зумовлений глибинними мовними процесами на рівні лексики, семасіології, морфології; структурно конструкції об’єктно-означально-обставинного типу не відрізняються від об’єктно-означальних.
21. Каузативні конструкції є засобом ускладнення первинної моделі речення, засобом каузації, що перетворюють речення на поліпропозитивну структуру; найчастіше стосуються опорного слова, вираженого дієсловами на позначення фізичного та емоційного стану, процесуальної семантики, сприймання. Опорні субстантиви репрезентують широке коло семантики.
22. Об’єктно-обставинний синкретизм каузативного та каузативно-цільового типу виражається прийменниково-відмінковими формами та безприйменниковими словоформами в орудному, давальному і родовому (контекстуальному) відмінках.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Акимова Г.Н. Новые явления в синтаксисе современного русского языка. М.: Высшая школа, 1990. 168 с.
2. Александров Н.М. Проблема второстепенных членов предложения в русском языке // Уч. записки ЛГПИ им. Герцена. Т. 236. Л., 1963. С. 329-330.
3. Аношкина Т.Е. О синкретизме предложений со значением посессивного наличия // Явления переходности в грамматическом строе современного русского языка: Межвузовский сборник научных трудов. М.: МГПИ им. Ленина, 1988. С. 27-34.
4. Аношкина Т.Е. О синкретизме членов предложения со значением принадлежности // Русский язык в школе. 1981. № 2. С. 85-89.
5. Арват Н.М. До питання про семантичну типологію речення // Мовознавство. 1979. № 2. С. 24-31.
6. Арват Н.Н. О семантике предложения // Филологические науки. 1979. № 5. С. 52-61.
7. Арват Н.М. Про асиметрію простого речення // Мовознавство. 1978. № 2. С. 37-43.
8. Арват Н.М. Про лексичне наповнення структурних схем простого речення // Мовознавство. 1973. № 4. С. 42-49.
9. Арват Н.Н. Семантическая структура простого предложения в современном русском языке. К.: Вища школа, 1994. 160 с.
10. Арполєнко Г.П., Забєліна В.П. Структурно­­­-семантична будова речення в сучасній українській мові. К.: Наукова думка, 1982. 132 с.
11. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Советская энциклопедия, 1969. 230 с.
12. Бабайцева В.В. Гибридные слова в системе частей речи современного русского языка // Русский язык в школе. 1971. № 3. С. 81-84.
13. Бабайцева В.В. Зона синкретизма в системе частей речи современного русского языка // Филологические науки. 1983. № 5. С. 35-42.
14. Бабайцева В.В. Место переходных явлений в системе языка (на материале частей речи) // Переходность и синкретизм в языке и речи. М.: Прометей. С. 3-14.
15. Бабайцева В.В. Односоставные предложения в современном русском языке. М.: Просвещение, 1968. ­­ 160 с.
16. Бабайцева В.В. Переходные конструкции в синтаксисе. Конструкции, сочетающие свойства двусоставных и односоставных (безличных именных) предложений. Воронеж: Центрально-Черноземное издательство, 1967. 387 с.
17. Бабайцева В.В. Предложение как многоаспектная единица языка и речи // Русский язык в школе. 1984. № 3. С. 78-82.
18. Бабайцева В.В. Семантика простого предложения // Предложение как многоаспектная единица языка. М.: МГПИ им. В. И. Ленина, 1983. С. 7-24.
19. Бабайцева В.В. Синкретизм парцелированных и присоединенных субстантивных фрагментов текста // Филологические науки. 1997. № 4. С. 56-65.
20. Бабайцева В.В. Система членов предложения в современном русском языке. М.: Просвещение, 1988. 155 с.
21. Бабайцева В.В. Явления переходности в грамматическом строе русского языка и методика их изучения // Явления переходности в грамматическом строе современного русского языка: Межвузовский сборник научных трудов. М.: МГПИ им. Ленина, 1988. С. 3-13.
22. Бабайцева В.В. Явления переходности в грамматике русского языка. М.: Дрофа, 2000. 640 с.
23. Баудер А.Я. К лингвистической интерпретации явлений переходности в грамматическом строе русского языка // Филологические науки. 1980. № 5. С. 79-83.
24. Безпояско О.К. Інфінітив у функції другорядних членів речення // Українська мова і література в школі. 1984. № 3. С. 51-53.
25. Беличова-Кржижкова Е. О модальности предложения в русском языке // Актуальные проблемы русского синтаксиса. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. С. 49-78.
26. Беловольская Л.А. Синтаксис словосочетания и простого предложения. Таганрог: Издательство Таганрогского университета, 2001. 55 с.
27. Белошапкова В.А. Современный русский язык. Синтаксис. М.: Высшая школа, 1977. 248 с.
28. Береснева В.А. К вопросу о синкретизме в лингвистике // Вестник Вятского педагогического университета. Серия филолого-лингвистических наук. Киров, 1996. Вып. 1. С. 7 8.
29. Білецький О. Важливі проблеми сучасного мовознавства // Українська мова і література в школі 1974. № 9. С. 21-29.
30. Блюмина И.К. Признаки синтаксической нечленимости словосочетаний, выполняющих функцию одного члена предложения // Русский язык в школе. 1986. № 6. С. 18-24.
31. Богачев Ю.П. Словосочетание и члены предложения // Вопросы языкознания. 1984. № 6. С. 81-86.
32. Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. Л.: Издательство Ленинградского университета, 1977. 204 с.
33. Богородицкий В.А. Общий курс русской грамматики. 5-е изд., перераб. М.; Л.: Соцэкгиз, 1935. 356 с.
34. Бондар О.І. Темпоральні відношення в сучасній українській літературній мові: Система засобів вираження. Одеса: Астропринт, 1996. 192 с.
35. Бондарко А.В. Грамматическое значение и смысл. Л.: Наука, 1978. 175 с.
36. Бортэ Л.В. Влияние синтаксической функции на процесс взаимодействия частей речи // Проблемы членов предложения. Кишинев: Изд-во Кишиневского ун-та, 1973. С. 14-29.
37. Бугаков О.В. Аналіз граматичної омонімії прийменників у мові й у тексті // Мовознавство. 2004. № 5, 6. С. 87-98.
38. Будагов Р.А. К теории синтаксических отношений // Вопросы языкознания. 1973. № 1. С. 3-15.
39. Будько М.В. Проблема простого ускладненого речення у вітчизняному мовознавстві // Мовознавство. 1991. № 3. С. 63-68.
40. Будько М.В. Семантико-синтаксическая структура простого осложненного предложения: Автореф. дисс. канд. филол. наук. К., 1992. 16 с.
41. Бурдаківська Н.М. Вираження відношення причини у структурі простого речення у сучасній українській мові: Дис. ... канд. філол. наук. К., 1990. 237 с.
42. Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка. М.: Учпедгиз, 1959. 623 с.
43. Ван Валин Роберт Д. (мл.). Взаимодействие синтаксиса, семантики и прагматики в грамматических системах: развитие инструментария в ХХ веке // Вестник Московского ун-та. Сер. 9. Филология. 1996. № 5. С. 111-123.
44. Великий тлумачний словник української мови / Уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел К.: Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2003. 1440 с.
45. Верницкая С.Г. Предложения с предикативными единицами, выполняющими функцию членов предложения: Автореф. дисс. канд. филол. наук. М., 1969. 19 с.
46. Виноградов В.В. Об омонимии и смежных явлениях // Вопросы языкознания. 1960. № 5. С. 3-17.
47. Виноградов В.В. Основные вопросы синтаксиса предложения // Избранные труды. Исследования по русской грамматике. М.: Наука, 1975. С. 254-294.
48. Виноградов В.В. Русский язык. Грамматическое учение о слове. Изд. 3-е, испр. М.: Высш. шк., 1986. 640 с.
49. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. К.: Либідь, 1993. 368 с.
50. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наукова думка, 1992. 222 с.
51. Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. К.: Наукова думка, 1980. 286 с.
52. Вихованець І.Р. Родовий відмінок на тлі синтаксичної деривації // Мовознавство. 1983. № 1. С. 65-71.
53. Вихованець І.Р. Синтаксис знахідного відмінка в сучасній українській мові. К.: Наукова думка, 1971. 120 с.
54. Вихованець І.Р. Словосполучення на тлі простого ускладеного речення // Науковий вісник Чернівецького університету. 1999. Вип. 81. Слов’янська філологія: Зб. наук. праць. С. 156-160.
55. Вихованець І.Р. Типи синтаксичних одиниць // Мовні і концептуальні картини світу. Збірник наукових праць. № 6. Книга 1. К.: „Прайм-М”, 2002. С. 70-76.
56. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наукова думка, 1988. 256 с.
57. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наук. думка, 1983. 220 с.
58. Вінтонів М.О. Типологія форм присудка в сучасній українській мові: Автореф. ... канд. філол. наук. Д., 1997. 23 с.
59. Войнова О.Т. Відокремлені уточнюючі обставини // Українська мова і література в школі. 1970. № 2. С. 66-69.
60. Гак В.Г. Об исчислении лексико-синтаксических синонимов// Язык: система и функционирование. М.: Наука, 1988. С. 61-69.
61. Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка: Синтаксис. М.: Высшая школа, 1981. 208 с.
62. Гамова А.И. Синтаксическое выражение цели в современном украинском литературном языке: Автореф. дисс. канд. филол. наук. Х., 1989. 23 с.
63. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа, 1985. 360 с.
64. Гвоздев А.Н. Современный русский литературный язык. Ч. 2. Синтаксис. М.: Просвещение, 1973. 154 с.
65. Георгиева В.Л. История синтаксических явлений русского языка. М.: Просвещение, 1968. 168 с.
66. Голоюх В.І. Невласне-умовні конструкції у сучасній українській мові // Мовознавство. 1976. № 3. С. 56-61.
67. Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. К.: Наукова думка, 1991. 192 с.
68. Грамматика русского языка. Т. ІІ. Синтаксис. Ч. І. М.: Изд-во АН СССР, 1960. 702 с.
69. Грамматика современного русского литературного языка / Под ред. Н.Ю. Шведовой. М.: Наука, 1970. 767 с.
70. Грищенко А.П. Внутрішня синтаксична організація простого речення // Синтаксис словосполучення і простого речення: Синтаксичні категорії і зв’язки. К.: Наук. думка, 1975. С. 14-20.
71. Груздева С.И. Второстепенные члены предложения на современном этапе их изучения // Русский язык в школе. 1966. № 2. С. 93-100.
72. Грунський М., Сабалдир Г. Українська мова. Морфологія, фонетика, синтаксис, фразеологічний словник: Порадник для самонавчання. Вид. 3-є, випр. К.: Час, 1927. 156 с.
73. Гуйванюк Н.В. Кореферентність синтаксичних одиниць // Мовознавство. 2001. № 3. С. 88-96.
74. Гуйванюк Н.В. Формально-семантичні співвідношення в синтаксисі української мови: Навч. посібник. Чернівці: Рута, 1994. 72 с.
75. Гуйванюк Н.В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць: Автореф. дис. ... докт. філол. наук. К., 1993. 34 с.
76. Гуйванюк Н.В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць. Чернівці: Рута, 1999. 336 с.
77. Данилюк І.Г. Синкретизм у мові та мовленні: проблема термінології // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Випуск 12. / Укл.: А. Загнітко та ін. Донецьк: ДонНУ, 2004. С. 32 36.
78. Данилюк І.Г. Синкретизм у системі частин мови: Дис. ... канд. філол. наук. Донецьк, 2006. 385 с.
79. Двинская В.Т. Явление синкретизма как выражение ассиметрии языковых единиц разных уровней // Значение и функции языковых единиц разных уровней в синхронии и диахронии. Вологда: Изд-во Вологодского ун-та, 1989. С. 19-28.
80. Дзюбишина Н.Я. Компоненти речення в функціональному аспекті // Мовознавство. 1985. № 1. С. 46-50.
81. Дзюбишина-Мельник Н.Я. Синтаксемы с квалификативно-субстантивным значением в современном украинском литературном языке: Автореф. дисс. канд. филол. наук. К., 1986. 18 с.
82. Дозорец Ж.А., Гуревич В.В. К вопросу о детерминантах // Современный русский язык. Актуальные вопросы лексики и грамматики. М., 1975. С. 21-34.
83. Дубова О.А. Другорядні члени речення з синкретичними означально-обставинними ознаками // Мовознавство. 1989. № 6. С. 64-74.
84. Дубовая Е.А. Принципы интерпретации второстепенных членов предложения с синкретичными определительно-обстоятельственными свойствами // Мовознавство. 1989. № 6. С. 64-69.
85. Дубовая Е.А. Функции и значения присубстантивных членов, совмещающих определительные и обстоятельственные свойства (на материале простого предложения современного русского языка): Автореф. дисс. канд. филол. наук. К., 1989. 17 с.
86. Дудок Р.І. Системність та структурність мови // Мовознавство. 2003. № 5. С. 26-34.
87. Жаркова А.В. Отражение глагольно-именной природы инфинитива в его синтаксических функциях // Русский язык в школе. 1982. № 4. С. 88-92.
88. Жовтобрюх М.А. Деякі особливості прийменникових конструкцій // Українська мова і література в школі. 1985. № 11. С. 47-52.
89. Жовтобрюх М.А. Синтаксичні конструкції з прийменником по // Українська мова і література в школі. 1986. № 8. С. 51-55.
90. Загнитко А.А. Предлог в морфологическом пространстве украинского языка (синхронно-контрастивные наблюдения) // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 9. Филология. 2003. № 3. С. 92-106.
91. Загнітко А.П. Аналітизм у системі дієслівних категорій // Мовознавство. 1993. № 1. С. 25-33.
92. Загнітко А.П. Основи функціональної морфології української мови. К.: Вища школа, 1991. 77 с.
93. Загнітко А.П. Структурні і семантичні різновиди українських синтаксичних інновацій // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Випуск 11. У 2 частинах. / Укл.: Анатолій Загнітко (наук. ред.) та ін. Част. І Донецьк: ДонНУ, 2003. 350 с.
94. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. Донецьк: ДонНУ, 2001. 663 с.
95. Загнітко А.П. Теорія сучасного синтаксису: Монографія. Донецьк: ДонНУ, 2006. 378 с.
96. Загнітко А.П. Типологія семантико-синтаксичних відношень // Восточноукраинский лингвистический сборник. Вып. 3. Донецк: Издательство ДонДУ, 1997. С. 22-34.
97. Загнітко А.П. Типологія синтаксичних зв’язків // Восточноукраинский лингвистический сборник. Донецк: Издательство ДонДУ, 1996. С. 3-11.
98. Зеленська О.П. Каузальність у філософії, логіці та мові // Мовознавство. 1993. № 4. С. 63-68.
99. Земский А.М., Крючков С.Е., Светлаев М.В. Русский язык. Ч. ІІ: Учебник для педагогических училищ. М.: Учпедгиз, 1950. 166 с.
100. Золотова Г.А. К типологии простого предложения // Вопросы языкознания. 1978. № 3. С. 49-61.
101. Золотова Г.А. О структуре простого предложения в русском языке // Вопросы языкознания. 1967. № 6. С. 90-101.
102. Золотова Г.А. Очерк функционального синтаксиса современного русского языка. М.: Наука, 1973. 351 с.
103. Золотова Г.А. Синтаксический словарь: Репертуар элементарных единиц русского синтаксиса. М.: Наука, 1988. 440 с.
104. Иванова Л.П. Структурно-функциональный анализ простого предложения. К.: Выща школа, 1991. 168 с.
105. Илия Л.И. Члены предложения как функционально-синтаксические категории // Проблемы структуры предложения. Л.: Наука, 1981. С. 37-44.
106. Инфантова Г.Г. Синкретизм в синтаксисе русской разговорной речи // Явления синкретизма в синтаксисе русского языка. Ростов н/Д: Изд-во Ростов. ун-та, 1992. С. 113-126.
107. Іваненко З.І. Семантична структура прийменникових конструкцій // Мовознавство. 1978. № 3. С. 13-22.
108. Іваненко З.І. Система прийменникових конструкцій адвербіального значення. К.; Одеса: Вища школа, 1981. 143 с.
109. Іваницька Н.Л. Вплив сполучуваності повнозначних слів на утворення компонентів синтаксичної структури речення // Мовознавство. 2001. № 3. С. 97-103.
110. Іваницька Н.Л. Синтаксис простого речення: Складні випадки аналізу. К.: Вища школа, 1989. 63 с.
111. Іваницька Н.Л. Синтаксична структура двоскладного речення (Питання формально-граматичного і семантико-граматичного членування) // Українська мова і література в школі. 1986. № 1. С. 36-41.
112. &