Синячов Олександр Петрович. Механізми державного регулювання доступу громадян до публічної інформації

Короткий опис

Синячов Олександр Петрович. Механізми державного регулювання доступу громадян до публічної інформації.- Дисертація канд. наук з держ. упр.: 25.00.02, Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. - Київ, 2015.- 238 с.

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

СИНЯЧОВ ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ

УДК 351:35.077.1

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
ДОСТУПУ ГРОМАДЯН ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

спеціальність 25.00.02 – механізми державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник:
Грицяк Наталя Вітіславна,
доктор наук з державного управління, професор,
заслужений діяч
науки і техніки України

КИЇВ – 2015
ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОСТУПУ ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ЯК МЕХАНІЗМУ ВЗАЄМОДІЇ ВЛАДИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ 13
1.1 Інформація як наукова категорія та предмет наукових досліджень 13
1.2 Генеза забезпечення права на інформацію у світі та Україні 33
1.3 Публічна інформація як складова інформаційних ресурсів органів державної влади 49
1.4 Доступ до інформації як важлива складова основних моделей взаємодії влади з громадськістю 57
Висновки до розділу 1 71
РОЗДІЛ 2 МІЖНАРОДНІ ПІДХОДИ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА ГРОМАДЯН НА ДОСТУП ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ 74
2.1 Міжнародні принципи державного регулювання доступу до інформації 74
2.2 Доступ до інформації як складова міжнародного та європейського права 85
2.3 Міжнародні практики забезпечення доступу до публічної інформації 99
Висновки до розділу 2 111
РОЗДІЛ 3 ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОСТУПУ ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ЯК МЕХАНІЗМУ ВЗАЄМОДІЇ ВЛАДИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ В УКРАЇНІ 115
3.1 Нормативно-правові засади забезпечення доступу до публічної інформації як механізму взаємодії влади з громадськістю 115
3.2 Інституційні механізми забезпечення права громадян на доступ до публічної інформації 132
3.3 Реалізація права на доступ та порядок надання інформації 151
3.4 Проблеми та напрями оптимізації нормативно-правового регулювання доступу до публічної інформації як механізму взаємодії влади з громадськістю в Україні 166
Висновки до розділу 3 190
ВИСНОВКИ 196
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 204
ДОДАТОК……………………………………………………………..233
ВСТУП

Актуальність теми. Україна перебуває на шляху розвитку інформаційного суспільства, ефективне функціонування якого можливе лише в державі, де панує принцип верховенства права і забезпечується реалізація прав людини. Право на доступ до інформації є одним із невід’ємних прав людини і громадянина та важливою складовою демократичного суспільства, що передбачає наявність механізмів громадського контролю за діяльністю влади. Ефективність таких механізмів визначається рівнем відкритості і прозорості влади завдяки інформуванню громадськості про її діяльність. Прозорість влади є однією з основних засад функціонування правової держави, в якій забезпечується участь громадськості у формуванні та здійсненні державної політики, її вплив на всі етапи процесу прийняття державних рішень, а також відкритий доступ до повної об’єктивної й достовірної інформації, якою володіють органи влади, тобто публічної інформації.
Доступ громадян до публічної інформації відіграє важливу роль як інструмент державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні. Інформаційна взаємодія його інститутів з органами державної влади й органами місцевого самоврядування є необхідною передумовою та водночас однією з основних форм участі громадян і їх об’єднань у виробленні та реалізації публічної політики. Лише за максимальної інформаційної прозорості та відкритості взаємодіючих сторін можливе забезпечення ефективності такої взаємодії, що, своєю чергою, дає підстави для інституалізації громадянських практик демократії участі. Такий підхід має стати вирішальним чинником успішності модернізаційних реформ, об’єктивна необхідність яких уже давно назріла в Україні, а останнім часом набула ще більшої актуальності в умовах інформаційної війни та збройного конфлікту на Сході України.
Теоретичною базою дисертаційної роботи слугували фундаментальні наукові праці, присвячені дослідженню механізмів державного управління та взаємодії влади і громадськості, вітчизняних учених В.Бакуменка, М.Білинської, Р.Войтович, П.Ворони, В.Голубь, В.Гошовської, І.Дробота, О.Ігнатенка, В.Князєва, Ю.Ковбасюка, С.Кравченка, О.Лебединської, В.Лугового, Т.Лукіної, В.Мамонової, О.Осауленка, О.Поважного, А.Попка, Я.Радиша, В.Ребкала, С.Романюка, А.Семенченка, В.Тертички, С.Телешуна, В.Трощинського, Ю.Шарова, В.Шарого та ін.
Теоретичне підґрунтя проблеми забезпечення права громадян на доступ до інформації становлять праці українських учених І.Арістової, Н.Грицяк, А.Гуза, М.Демкової, О.Денісової, Н.Драгомирецької, Є.Захарова, В.Колісника, Б.Кормича, Т.Костецької, О.Нестеренко, Г.Почепцова, В.Речицького, О.Сосніна, В.Степанова, Ю.Тодики, І.Чижа, В.Яценка та ін.; зарубіжних фахівців Д.Банісара, І.Бачило, Ю.Габермаса, С.Ламбла, П.Лейланда, Е.Тоффлера, В.Хіжняк, М.Федотова, С.Шевердяєва та ін. Науковцями висвітлено окремі аспекти проблеми доступу до інформації. Проте актуальною залишається проблема дослідження теоретичних засад доступу громадян до публічної інформації як механізму взаємодії влади і громадськості та розробки практичних рекомендацій щодо вдосконалення законодавчого забезпечення доступу до публічної інформації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах науково-дослідних робіт кафедри інформаційної політики та технологій Національної академії державного управління при Президентові України за темами: “Проблеми та перспективи розвитку електронної демократії в умовах модернізації державного управління України” (ДР № 0111U000139) та “Державне управління в умовах розвитку інформаційного суспільства” (ДР № 0113U002443), роль автора у виконанні яких полягала в розробленні напрямів оптимізації інформаційного представництва органів виконавчої влади на регіональному й місцевому рівнях та шляхів удосконалення нормативно-правового забезпечення доступу громадян до публічної інформації.
Мета та завдання дослідження. Мета дослідження полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні та розробці рекомендацій для органів влади щодо вдосконалення державного регулювання доступу до публічної інформації як дієвого механізму взаємодії влади з громадськістю.
Досягнення зазначеної мети потребувало постановки та вирішення таких завдань:
 проаналізувати понятійно-категорійний апарат, який використовується у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі та нормативно-правовій базі України щодо регулювання доступу громадян до публічної інформації;
 узагальнити сучасні теоретико-методологічні підходи щодо дослідження механізмів державного регулювання забезпечення права громадян на доступ до публічної інформації у вітчизняній науковій думці;
 дослідити генезу забезпечення права на доступ громадян до інформації та розглянути особливості доступу до публічної інформації як складової основних моделей взаємодії влади з громадськістю в зарубіжних країнах та в Україні;
 розкрити міжнародні принципи державного регулювання доступу громадян до інформації, розглянути доступ до інформації як складову міжнародного і європейського права та узагальнити зарубіжні практики забезпечення доступу до публічної інформації з точки зору можливостей їх використання в Україні;
 обґрунтувати конституційно-правові засади забезпечення доступу до публічної інформації в Україні, їх відповідність міжнародним стандартам, визначити проблеми нормативно-правового регулювання та інституційного забезпечення доступу до публічної інформації як механізму взаємодії влади з громадськістю в Україні;
 розробити пропозиції щодо напрямів удосконалення нормативно-правового забезпечення доступу до публічної інформації як механізму взаємодії влади з громадськістю в Україні.
Об’єкт дослідження – доступ громадян до публічної інформації.
Предмет дослідження – механізми державного регулювання доступу громадян до публічної інформації.
Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань використано комплекс методів наукового дослідження: аналітичний метод застосовано на всіх етапах дисертаційної роботи з метою комплексного вивчення понять “доступ до публічної інформації”, “взаємодія влади з громадськістю”; метод синтезу використано в процесі розробки теоретичних підходів до проблематики, що розглядається; за допомогою методів узагальнення та аналогії реалізовано міждисциплінарний підхід до теорії та практики в галузі інформаційних відносин; метод моделювання дав змогу розробити етапи діяльності органу державної влади щодо забезпечення реалізації вимог Закону України “Про доступ до публічної інформації” у частині оприлюднення інформації на офіційному веб-сайті органу влади; системний підхід до порушеної в роботі проблеми було спрямовано на означення складових об’єкта дослідження, виявлення взаємообумовленості його структури та функцій; використання порівняльного методу сприяло виявленню особливостей доступу до публічної інформації як механізму взаємодії влади з громадськістю, його специфіки та характерних властивостей з урахуванням зарубіжного досвіду.
Інформаційну базу дослідження становили міжнародні і національні законодавчі та нормативні акти, офіційні дані Державної служби статистики України, міністерств та відомств України, наукові та літературні джерела, інтернет-ресурси.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в розвитку теоретичних основ та науково-практичних положень, що визначають особливості державного регулювання доступу громадян до публічної інформації як механізму взаємодії влади з громадськістю. Найбільш суттєві результати дослідження, що мають наукову новизну, полягають у тому, що:
уперше:
 обґрунтовано науковий підхід щодо підготовки громадян та державних службовців до роботи з публічною інформацією та інтерактивними технологіями шляхом розробки й проведення цільової просвітницької кампанії, яка включає: поширення інформації в ЗМІ, видання тематичної друкованої продукції, включення до навчальних програм підвищення кваліфікації державних службовців дисциплін, які формують знання, уміння і навички роботи з публічною інформацією та інформаційними запитами громадян; популяризацію офіційних веб-ресурсів і наявних електронних засобів забезпечення діалогу громадян із владою;
 розроблено напрями оптимізації інформаційного представництва органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а саме:
 1) концептуальна й технічна переорієнтація офіційних інтернет-ресурсів на потреби налагодження дієвого діалогу з громадськістю та подолання монологізму в електронному контенті органів влади; посилення рівня інтерактивності веб-сайтів органів виконавчої влади шляхом відпрацювання зручних технологій зворотного зв’язку;
 2) відкриття на всіх урядових сайтах доступних сервісів для обговорення політичних рішень, проектів нормативно-правових документів і всіх актуальних та/або проблемних питань суспільного життя (у формі регулярних опитувань он-лайн і постійних інтернет-форумів);
 3) розробка та впровадження єдиних стандартів графічного інтерфейсу, рубрикації та навігаційного меню владних веб-ресурсів, що полегшувало б користувачам роботу з ними;
удосконалено:
 понятійно-категорійний апарат, що використовується в нормативно-правових актах, які регулюють питання доступу до публічної інформації в Україні, зокрема:
1) запропоновано визначення “конфіденційна інформація” як інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом;
2) обґрунтовано неправомірність віднесення інформації про діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування до службової інформації та присвоєння їй грифу “для службового користування”, чим порушується право громадян на доступ до публічної інформації, яка становить суспільний інтерес;
3) визначено неузгодженість понятійно-категорійного апарату в законодавстві, що регулює сферу доступу до інформації, неоднозначність якого спричиняє проблеми тлумачення і практичного застосування правових норм. Якнайшвидшого унормування потребують такі поняття, як “конфіденційна інформація”, “таємна інформація”, “професійна таємниця”, “комерційна таємниця”, “суспільно необхідна інформація”, “право власності на інформацію”;
 інституційний механізм забезпечення доступу до публічної інформації:
 1) доведено необхідність запровадження в Україні інституту Уповноваженого Верховної Ради України з питань інформації, який би займався захистом права на доступ до інформації та захистом інформації про особу;
 2) обґрунтовано необхідність посилення відповідальності за неоприлюднення або несвоєчасне оприлюднення інформації, обов’язковість оприлюднення якої передбачено Законом України “Про доступ до публічної інформації” (далі – Закон);
 етапи діяльності органу державної влади щодо забезпечення реалізації вимог Закону в частині оприлюднення інформації на офіційному веб-сайті органу влади;
набули подальшого розвитку:
 наукові підходи щодо забезпечення безперешкодного доступу журналістів, працівників засобів масової інформації, громадян на відкриті заходи суб’єктів владних повноважень на засадах соціальної відповідальності та партнерства, що є гарантією забезпечення можливості отримувати інформацію про їх діяльність;
 напрями нормативно-правового врегулювання порядку надання грифу “для службового користування” шляхом узгодження такого порядку із Законом України “Про захист персональних даних” та законодавчими актами щодо доступу до публічної інформації з метою запобігання випадкам обмеження доступу громадян до публічної інформації з посиланням на конфіденційність персональних даних, надмірним адміністративним вимогам до обробки персональних даних тощо.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в сукупності вони становлять науково-методологічну основу для практичного вдосконалення відповідними органами державної влади механізмів державного регулювання доступу громадян до публічної інформації в Україні.
Запропоновані в дисертації теоретичні положення та науково-практичні рекомендації використано:
 Центром перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників юстиції в навчальному процесі під час проведення лекційних та практичних занять на тему “Доступ до публічної інформації” (акт про впровадження
від 17 січня 2014 року);
 Київською обласною державною адміністрацією для оптимізації діяльності відділу забезпечення доступу до публічної інформації щодо реалізації вимог Закону в частині методів оприлюднення інформації про роботу облдержадміністрації на офіційному веб-сайті (акт про впровадження від 3 лютого 2014 року № 01-06/16);
 Національною академією державного управління при Президентові України в навчальному процесі під час розробки науково-методичного забезпечення навчальної дисципліни “Інформаційна політика та зв’язки з громадськістю” (довідка про впровадження від 6 березня 2014 року № 1/15-15184).
Теоретичні положення та висновки дослідження доведені до рівня конкретних пропозицій і можуть бути використані в нормотворчому процесі під час підготовки нормативно-правових та підзаконних актів, предметом регулювання яких є доступ громадян до публічної інформації, взаємодія влади з громадськістю, інші види інформаційних відносин.
Пропозиції, розроблені в дослідженні, можуть бути покладені в основу вдосконалення діяльності структурних підрозділів органів державної влади у сфері забезпечення доступу громадян до публічної інформації.
Результати дисертаційної роботи можуть також використовуватися під час викладання відповідних навчальних дисциплін магістерських програм, навчальних курсів у системі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації вищих керівних кадрів у Національній академії державного управління при Президентові України, інших вищих навчальних закладах України.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, містить отримані особисто автором нові результати в галузі науки “державне управління”.
Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дослідження викладені в наукових доповідях та повідомленнях на вітчизняних та міжнародних науково-практичних конференціях, зокрема: “Актуальні проблеми державного управління на сучасному етапі державотворення” (Луцьк, 2011), “Інтеграційні процеси в сучасному світі: регіональні виміри” (Київ, 2011), “Інновації в державному управлінні: системна інтеграція освіти, науки, практики” (Київ, 2011), “Актуальні проблеми Європейської та Євроатлантичної інтеграції України” (Дніпропетровськ, 2011), “Дні інформаційного суспільства – 2012” (Київ, 2012), “Технології забезпечення якості освіти в державному управлінні: виклики сьогодення” (Київ, 2012), “Модернізація державного управління та європейська інтеграція України” (Київ, 2013).
Публікації. Основні теоретичні положення та пропозиції дисертаційної роботи викладено в 12 наукових працях, з них 5 статей опубліковано у наукових фахових виданнях з державного управління, 1 стаття – у зарубіжному виданні, 6 тез доповідей – у матеріалах науково-практичних конференцій.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та трьох додатків. Повний обсяг дисертації становить 237 сторінок, із них 205 сторінок основного тексту. Робота містить таблицю. Список використаних джерел налічує 249 найменувань, із них 29 – іноземними мовами.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі вирішено актуальне завдання щодо науково-теоретичного обґрунтування механізмів державного регулювання доступу громадян до публічної інформації, проаналізовано стан проблеми та надано пропозиції щодо вдосконалення цих механізмів. Апробація одержаних результатів, їх використання в практичній діяльності підтверджують методологію, покладену в основу дисертаційної роботи. Результати проведеного дослідження та їх узагальнення свідчать про досягнення мети, виконання поставлених завдань і дають підстави зробити такі висновки і рекомендації.
1. Доведено, що проблема взаємодії влади і суспільства є предметом сучасних міждисциплінарних досліджень насамперед таких галузей, як політичні науки, юридичні науки та державне управління. Науковці розглядають цю проблему через призму комунікативної діяльності органів державної влади, їх взаємодії зі ЗМІ та інститутами громадянського суспільства. Проте поза увагою науковців залишилась проблема державного регулювання доступу громадян до публічної інформації як механізму взаємодії влади і суспільства. Понятійно-категорійний апарат, що використовується в нормативно-правових актах, які регулюють питання доступу до публічної інформації в Україні, потребує вдосконалення шляхом уніфікації в нормативно-правових актах.
Обґрунтовано актуальність для вітчизняної практики унормування умов, за яких інформація становить суспільний інтерес, визначених Комітетом з етики Британської Національної спілки журналістів (NUJ), а саме:
a) виявлення чи викриття злочину або серйозного проступку;
б) захист суспільного здоров’я чи безпеки;
в) запобігання введенню в оману громадськості певними твердженнями чи діями з боку особи чи організації;
г) викриття неналежного використання державних коштів чи інших форм корупції в державних органах;
д) розкриття потенційних конфліктів інтересів у тих, хто посідає владні і впливові посади;
е) викриття жадібності корпорацій;
є) викриття лицемірної поведінки тих, хто займає високі посади.
2. Генеза світового права на доступ до інформації дає змогу дійти висновку, що гарантії доступу громадян до інформації є надзвичайно важливим питанням, яке турбує політичних діячів і громадськість у більшості країн світу протягом кількох століть. З моменту ухвалення в 1766 рок закону Швеції “Про свободу друку” і до 2013 року 90 країн світу ухвалили закони, що регламентують питання доступу до інформації, у 50 країнах відповідні законопроекти перебувають на стадії розроблення.
Визначено, що право на доступ до публічної інформації вперше в Україні було відображено в Законі України “Про інформацію”, який був прийнятий у 1992 році. Однак цей закон мав численні прогалини, значні колізії й суперечності, у ньому був відсутній дієвий механізм реалізації права громадян на доступ до інформації. Дискусії стосовно цього питання точилися в колах експертів і політиків починаючи з 1999 року і завершилися 13 січня 2011 році, коли Верховна Рада України ухвалила нову редакцію Закону України “Про інформацію” та Закон України “Про доступ до публічної інформації”, який містить реальні нормативно-правові, інституційні, організаційні та ресурсні механізми, здатні зробити діяльність влади більш прозорою і забезпечити право громадян на доступ до інформації.
3. Обґрунтовано, що інформаційно-комунікативні технології модернізують моделі взаємодії влади і громадськості та дають людям змогу одержувати доступ до інформації і знань практично миттєво в будь-якій точці планети. Можливостями доступу до знань та інформації мають користуватися приватні особи, організації і громади. Органам державного управління й іншим зацікавленим сторонам необхідно створювати стабільно функціонуючі багатоцільові публічні пункти колективного доступу, що надають для громадян за прийнятними цінами чи безкоштовно доступ до різних ресурсів зв’язку, передусім до Інтернету. Ці пункти доступу повинні володіти достатньою пропускною здатністю для надання допомоги користувачам у бібліотеках, навчальних закладах, державних структурах, поштових відділеннях та інших громадських місцях, причому особливу увагу варто приділяти сільським районам, за умов дотримання прав інтелектуальної власності і заохочення використання інформації й обміну знаннями.
4. Доведено, що принципи законодавства про свободу інформації засновані на міжнародних і внутрішньодержавних законах і стандартах, включаючи правозастосовчу практику (що відображено в державних законах і рішеннях національних судів), і визнані співтовариством націй. До міжнародних принципів доступу до інформації слід віднести такі: максимальна відкритість; обов’язок органів влади оприлюднювати інформацію про свою діяльність; сприяння відкритому уряду; обмежений перелік винятків; принцип дотримання процедур; доступність вартості; принцип відкритості засідань органів державної влади; захист викривачів (інформаторів). Принципи встановлюють стандарти для національних і міжнародних правових режимів, які регулюють право на свободу інформації. Вони розроблені передусім для національного законодавства про свободу інформації та доступ до офіційної інформації, але застосовуються і щодо інформації міжурядових органів, таких як ООН і Європейський Союз.
5. Обґрунтовано, що право на доступ до інформації є конституційним правом кожного громадянина України, яке належить до групи інформаційних прав та гарантує можливість кожного отримувати безпосередньо від органів публічної влади інформацію про їх діяльність, від приватноправових юридичних осіб – суспільно значущу інформацію про їх діяльність та можливість знайомитися з відомостями про себе. В основу оновленого в 2011 р. законодавства України про доступ до публічної інформації покладено:
1) міжнародні та європейські стандарти у сфері доступу до інформації, що передбачені в Орхуській Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля; Рекомендації Rec (2002)2 Ради Європи про доступ до офіційних документів; Рекомендації № R (2000)7 Ради Європи стосовно права журналістів не розкривати свої джерела інформації; йоганнесбурзькі принципи: національна безпека, свобода висловлювань і доступ до інформації, Принципи право громадськості знати: принципи законодавства про свободу інформації”, висновках експертів Ради Європи щодо проекту закону про інформацію;
2) принцип Європейського суду з прав людини: “обсяг інформації, доступ до якої обмежується, про публічну особу має бути значно меншим, ніж обсяг інформації про приватну особу”;
3) міжнародні стандарти щодо чіткого визначення процедури доступу до інформації та загального строку надання інформації за запитом, який не повинен перевищувати 10 робочих днів;
4) право не лише на доступ до інформації, якою володіють органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а й до інформації, яка належить приватним організаціям, якщо оголошення цієї інформації зменшить ризик шкоди головним суспільним інтересам;
5) критерії, за якими інформація може бути віднесена до суспільно значущої.
6. Визначено, що найбільш проблемним аспектом державного регулювання доступу громадян до інформації є законодавство України щодо участі громадськості в діяльності центральних органів державної влади, оскільки немає жодного закону, який би регламентував участь громадськості в процесі прийняття рішень на центральному рівні та конкретизував механізми доступу до інформації в цьому процесі. До проблемних питань реалізації Закону України “Про доступ до публічної інформації” віднесено:
1) неузгодженість понятійно-категорійного апарату в законодавстві, що регулює сферу доступу до інформації, неоднозначність якого спричиняє проблеми тлумачення і практичного застосування правових норм;
2) неправомірність віднесення інформації про діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування до службової інформації та присвоєння їй грифу “для службового користування”, чим порушується право громадян на доступ до публічної інформації, яка становить суспільний інтерес;
3) неузгодженість Закону України “Про доступ до публічної інформації” із Законом України “Про захист персональних даних”, що спричиняє можливість обмеження доступу до публічної інформації з посиланням на конфіденційність персональних даних, надмірні адміністративні вимоги до обробки персональних даних, обмежений перелік підстав для правомірної обробки таких даних тощо;
4) складність доступу громадян та журналістів до засідань колегіальних суб’єктів владних повноважень, що є гарантією забезпечення можливості отримувати інформацію про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
5) недосконалість забезпечення “пасивного” доступу громадян до інформації (оприлюднення інформації на веб-сайтах), відсутність зворотного зв’язку;
6) відсутність спеціальної інституції, що відповідала б за реалізацію та дотримання права на доступ до інформації.
7. Обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення обов’язку органів державної влади реагувати не лише на інформаційні запити громадян і громадських організацій, а й на їхні пропозиції, висловлені під час обговорення управлінських і політичних рішень. Доведено, що вдосконалення системи доступу до інформації передбачає: закріплення в тексті оновленої Конституції України принципу максимальної відкритості при доступі до публічної інформації; опублікування періодичних звітів щодо стану дотримання законодавства, яке регулює доступ до публічної інформації; оволодіння спеціальними знаннями й навичками посадовими особами відповідних структурних підрозділів органів державної влади щодо питань доступу громадян до публічної інформації; здійснення моніторингу найбільш запитуваних громадянами офіційних документів; публікацію необхідної інформації для громадськості (у повному обсязі), що дає можливість зменшити ресурсні витрати органів влади, зокрема під час відповідей на типові інформаційні запити громадян; посилення інформаційно-просвітницьких кампаній для громадян щодо можливостей та конкретних алгоритмів використання механізмів доступу до публічної інформації; забезпечення умов для участі громадськості у відкритих засіданнях колегіальних органів влади, що сприяє її залученню до формування та реалізації державної політики.
Основні наукові результати дисертаційного дослідження дають підстави запропонувати такі практичні рекомендації:
 уніфікувати в нормативно-правових актах поняття “конфіденційна інформація”, “таємна інформація”, “професійна таємниця”, “комерційна таємниця”, “суспільно необхідна інформація”, а також скасувати поняття “право власності на інформацію” та замінити поняття “власник інформації” на “особа, якій належить право на інформацію” шляхом внесення змін до законів України “Про доступ до публічної інформації”, “Про інформацію”, “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, “Про Рахункову палату”, “Про науково-технічну інформацію”, “Про державну статистику”, “Про державну таємницю” та Цивільного кодексу України;
 привести у відповідність із ст. 26 Закону України “Про інформацію” та ст. 3 Закону України “Про доступ до публічної інформації” всі акти суб’єктів владних повноважень, які регулюють проведення їх відкритих заходів. Внести зміни до законів України “Про Кабінет Міністрів України”, “Про регламент Верховної Ради України”, якими передбачити участь громадськості в діяльності цих органів влади, яка в розвинених демократичних країнах, як правило, здійснюється у таких напрямах, як: участь громадськості в процесі прийняття урядових рішень; участь в обговоренні законопроектів та тих питань, які вносяться на розгляд на засіданнях уряду, парламенту та його комітетів; громадська експертиза законопроектів; право та можливість спостерігати за ходом засідань уряду та парламенту;
 скасувати постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію” від 27 листопада 1998 року № 1893 і затвердити Типовий порядок щодо обліку, зберігання та використання службової інформації;
 узгодити Закон України “Про захист персональних даних” із законодавчими актами щодо доступу до публічної інформації;
 створити спеціальний механізм захисту права на доступ до інформації – інститут Уповноваженого Верховної Ради України з питань інформації, до повноважень якого будуть віднесені захист прав на доступ до інформації і захист інформації про особу, шляхом внесення змін до Конституції України і запровадження норми, згідно з якою для захисту окремих конституційних прав Верховна Рада України може обрати спеціалізованого уповноваженого або шляхом внесення змін та доповнень до Закону України “Про доступ до публічної інформації”, які покладатимуть на Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або визначених ним посадових осіб функції інформаційного уповноваженого, а також визначать їх повноваження у сфері доступу до інформації;
 посилити відповідальність за неоприлюднення або несвоєчасне оприлюднення інформації органами влади, обов’язковість оприлюднення якої передбачено Законом України “Про доступ до публічної інформації”, шляхом внесення доповнення до ст. 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення – “Порушення права на інформацію”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абрамов Л. К. Інформаційний компонент діяльності НДО / Л. К. Абрамов, Т. В. Азарова. – Кіровоград : ІСКМ, 2009. – 80 с.
2. Арістова І. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти / [І. В. Арістова ] За ред. О. М. Бандурка. – Харків: Вид-во Університету внутрішніх справ, 2000. − 257 c.
3. Аналіз виконання Центральними органами виконавчої влади Закону України “Про доступ до публічної інформації” [Електронний ресурс] / Укр. незалеж. центр політ. дослідж., Демократич. альянс. – К., 2011. – Режим доступу : http://www.ucipr.kiev.ua/files/ books/analitycal_report_dostup_info_Jan2012.pdf. – Назва з екрана.
4. Антопольский А. Б. Информационные ресурсы России : научно-методическое пособие / А. Б. Антопольский. – М. : Либерея, 2004. – 424 с.
5. Бажал Ю. Роль інформації у формуванні ринкової економіки / Ю. Бажал, В. Бакуменко, І. Бондарчук, Н. Грицяк, О. Клієвич // НАДУ / І. Розпутенко (заг. ред.). – К. : К.І.С., 2004. – 348 с.
6. Баденко А. Информационные ресурсы в электронном правительстве органов государственной власти [Електронний ресурс] / А. Баденко, А. Шабунин // Информационные ресурсы России. – 2007. – № 5. – Режим доступу до журн. : http://www.rosinf.ru/activity/publishing/inform-russia/archi-ve_14.html. – Назва з екрана.
7. Банісар Д. Свобода інформації в світі. Загальний огляд законодавства по доступу до урядової інформації в світі [Електронний ресурс] / Д. Банісар. дослідження підготовлене Проектом “Свободи інформації” организації “Privacy International”, 2006. – 216 с. – Режим доступу : http://www.internews.am/sites/default/files/Freedom% 20of%20Information_rus.pdf. – Назва з екрана.
8. Берг А. И., Черняк Ю. И. Информация и управление. / А. И. Берг, Ю. И. Черняк. – М.: Экономика, 1996. – 243 с.
9. Бачило И. Проблемы теории информационного права [Електронний ресурс] / И. Бачило // Информационные ресурсы России. – 2006. – № 1. – Режим доступу: http://www.rosinf.ru/activity/publishing/ inform-russia/archive_16.html. – Назва з екрана.
10. Бондаренко Ю. Р. Современные направления информатизации государственного управления [Електронний ресурс] / Ю. Р. Бондаренко // Стратегия развития информационного общества в условиях региона : научно-практический семинар (Ставрополь, 27 апреля 2009 г.) ; Северо-Кавказский государственный технический университет. – Режим доступу : science.ncstu.ru/conf/past/2009/strateg/ bondarenko.pdf. – Назва з екрана.