СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК СОЦІОЛОГІЇ МИСТЕЦТВА В УКРАЇНІ В 20-90-ТІ РОКИ ХХ СТ.

Короткий опис

ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КЕРІВНИХ КАДРІВ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

На правах рукопису

Алієва Людмила Олександрівна

УДК 78.071

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК СОЦІОЛОГІЇ МИСТЕЦТВА В УКРАЇНІ
В 20-90-ТІ РОКИ ХХ СТ.

17.00.01 теорія та історія культури

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Науковий керівник
Путро Олексій Іванович
доктор історичних наук, професор

Київ-2006

ЗМІСТ
Вступ..............................................................................................................................3
Розділ І. Стан наукового дослідження теми та її джерельна база....................10
Висновки до І розділу.................................................................................................19
Розділ ІІ. Теоретико-методологічні засади дослідження процесу
розвитку соціології мистецтва................................................................................21
2.1. Соціологія і історія. Історична соціологія. Історія соціології мистецтва...............21
2.2. Становлення соціології мистецтва та її предмета як
методологічна основа дослідження історії її розвитку в Україні...........................24
2.2.1. Особливості розвитку західної соціології мистецтва і її
національних шкіл............................................24
2.2.2. Формування, специфіка і засади дорадянської, радянської і
пострадянської соціології мистецтва..............................................................42
2.2.3. Методологічні висновки і засади дослідження становлення і
розвитку соціології мистецтва в Україні........................................................58
Висновки до ІІ розділу.................................................................................................71
Розділ ІІІ. Особливості становлення і розвитку соціології мистецтва
в Україні (20-90-і роки ХХ століття).......................................................................75
3.1. Загальні проблеми становлення і розвитку соціології мистецтва
в Україні (20-90-і роки ХХ століття).........................................................................75
3.2. Формування і розвиток галузей соціології мистецтва в Україні.........95
3.2.1. Соціологія літератури.......................................................................................95
3.2.2. Соціологія театру............................................................................................119
3.2.3. Соціологія музики...........................................................................................139
3.2.4. Соціологія кіно................................................................................................157
3.2.5. Соціологія образотворчого мистецтва і архітектури...................................165
Висновки до ІІІ розділу.............................................................................................170
Висновки...................................................................................................................173
Список використаної літератури і джерел...........................................................183
Додаток......................................................................................................................234

Вступ
Актуальність теми дослідження. Зростання ролі соціології в житті українського суспільства у сучасний період актуалізує інтерес до соціологічних проблем мистецтва. Розробка проблем сучасної соціології мистецтва в Україні стримується втратою наступності, спадковості її розвитку, а поверхові знання історії її становлення призводять до забуття та фактичного ігнорування помітних її здобутків, особливо у 20-і р. ХХ ст. Це зумовлює необхідність не тільки більш ретельного дослідження історичного шляху становлення соціології мистецтва в Україні та виявлення його специфіки, але й визначення її періодизації, в тому числі і в окремих галузях (соціологія літератури, соціологія театру та ін.) та більш повного розкриття актуальних і для нашого часу ідей.
У методологічному відношенні визначальне значення мають праці українських дослідників з соціальної або соціально орієнтованої естетики (С.Безклубенка, М.Гончаренка, В.Іванова, О.Лановенка, Б.Шляхова, Р.Шульги, В.Юринця та ін.), та російських дослідників (В.Конева, Ю.Перова, Ю.Фохт-Бабушкіна та ін.). В українській історичній науці особливо вагоме значення для визначення періодизації соціології мистецтва мають праці відомого дослідника І.В.Іваньо, а для розуміння становлення і розвитку соціології мистецтва в цілому і у її співвідношенні з мистецтвознавством праці В.І.Гриба. Вітчизняними вченими зроблено внесок у дослідження проблем галузевих соціологій мистецтва: соціології літератури (праці Д.Балики, О.Білецького, М.Ігнатенка, М.Новальської, Г.Сивоконя, З.Савіної, Н.Фрідьєвої, та ін.), соціології театру (праці І.Безгіна, І.Зазюна, В.Ковтуненка, Н.Корнієнко. Л.Курбаса, А.Лягущенка, С.Паламарчука, В.Руліна), соціології музики (праці М.Грінченка, С.Гриці, В.Дряпіки, К.Квітки, І.Ляшенка, Я.Полфьорова, Б.Слющинського, Л.Черкашиної та ін.). Проте інші галузі соціології мистецтва (кіно, образотворче мистецтво) представлені незначною кількістю робіт.
Системне узагальнення процесів розвитку сучасної соціології мистецтва в Україні, але без їх історичного дослідження, висвітлено в низці робіт С.Катаєва, О.Семашка. Помітно сприяли осмисленню соціокультурних реалій мистецтва в Україні праці істориків та фахівців з різних видів мистецтва: А.Баканурського, Р.Єсипенка, О.Путро, Ю.Станішевського, С.Уланової та ін..
Не дивлячись на наявність зазначених праць, залишається актуальним освоєння досвіду західної та радянської соціології мистецтва для осмислення методології дослідження і періодизації розвитку соціології мистецтва в Україні як основи визначення її специфіки, в тому числі і як галузевої соціології у її різновидах.
В сучасній історії соціології мистецтва в Україні не вивченими залишаються процеси її становлення від протосоціології до інституалізації, формування структури і проблематики, специфіка галузевих соціологій та їх періодизація. Все зазначене обумовлює вибір теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з програмою наукових досліджень і планами наукової діяльності кафедри суспільних наук і кафедри соціології Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв.
Мета дослідження визначити специфіку та періодизацію розвитку соціології мистецтва та її галузей в Україні.
Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі завдання:
проаналізувати рівень наукового дослідження і розробки проблеми, визначити теоретичні підходи її дослідження та джерельну базу;
обґрунтувати методологічні засади дослідження історії становлення соціології мистецтва та її міжпредметних зв’язків в Україні на основі вивчення логіки розвитку та історичних тенденцій формування західної та радянської соціології мистецтва;
уточнити показники сформованості соціології мистецтва як галузевої соціології та обгрунтувати їх специфіку в Україні;
дослідити історичні та соціокультурні особливості, періоди становлення і розвитку соціології мистецтва в Україні у 20-90-і р. ХХ ст.;
розкрити специфіку процесу формування окремих галузей соціології мистецтва (соціології літератури, соціології театру, соціології музики та ін.) в Україні та визначити їх періодизацію.
Об’єкт дослідження соціологія мистецтва в Україні.
Предмет дослідження становлення та історія розвитку соціології мистецтва в Україні як галузевої соціології у 20-90-і р. ХХ ст.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовуються історико-аналітичний метод при вивченні джерел та літератури, визначенні міри розвиненості окремих напрямків дослідження; історико-порівняльний метод при розкритті спадкоємності періодів розвитку соціології мистецтва та специфіки соціологічних підходів у суміжних науках (естетиці, мистецтвознавстві та ін.); типологічний метод для згрупування праць дослідників за певними ознаками; системно-структурний метод для визначення цілісності формування соціології мистецтва в Україні та її окремих галузей. Використовуються загальнонаукові методи системності і цілісності, диференціації і узагальнення.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:
уперше здійснено комплексне дослідження становлення і розвитку соціології мистецтва в Україні як галузевої соціології від 20-х р. до кін. ХХ ст.;
розроблено методологічні засади дослідження історії формування соціології мистецтва в Україні;
розкрито показники сформованості соціології мистецтва як галузевої соціології в цілому та їх особливості в Україні;
визначено, що формування соціології мистецтва в Україні відбувається шляхом синтезу соціологічних підходів в мистецтвознавстві та естетиці, розвитку її галузевих різновидів, становлення предмету, теорії середнього рівня, набуття наукового та суспільного статусів;
доведено своєрідність складання в основних своїх рисах галузевої соціології мистецтва в Україні та показано, що одночасно продовжується її плідний розвиток у системі естетики і мистецтвознавства (театральна, літературна та ін. соціології);
розкрито динаміку розвитку соціології мистецтва в Україні, який відбувається одночасно на різних рівнях у тісному взаємозв’язку з потребами практики, особливо у соціалістичному суспільстві, що веде до трансформації соціології мистецтва, починаючи з 20-х р., в соціологію художньої культури;
здійснено періодизацію, виявлені особливості кожного періоду розвитку соціології мистецтва в Україні (20-і поч.30-х р.; 30-50-і р.; 60-і р.; 70-80-і р.; 90-і р.);
показана значна нерівномірність розвитку галузевих соціологій мистецтва та розкрита специфіка їх формування;
визначено у завершальний ( 90-х р.) період таку особливість соціології мистецтва в Україні, як охоплення дослідженнями всієї цілісності соціально-художньої реальності у взаємодії її основних сфер (художньої творчості, художнього споживання та ін.) та основних суб’єктів (митець, публіка, критика) і значній зосередженості на вивченні художніх потреб та проблем митця, починаючи з часів застою до сьогодення.
Джерельну базу дослідження, крім літератури, складають документи та матеріали: Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України: фонд 166, оп. 1, спр. 624, 630, 640-647, 684, 1020, оп. 4, спр. 178, 183, оп.6, спр. 6387, 10773, 10776, оп. 7, спр.441, оп. 9, спр. 247, 275, 1178, 1185,1318; фонд 1738, оп. 1, спр. 41, 51; Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтв України: фонд 581, оп. 1, спр. 1416-1420, 1768, фонд 616, оп. 1, спр.1659, 1660, 1773, оп. 2, спр. 1009, 1232, фонд 655, оп. 1, спр. 932, 661, оп. 1, спр. 275-277, 1250, фонд 797, оп. 1, спр. 186, 205, 209, 210, 318, 439, 477; Державного музею театрального, музичного і кіномистецтва України: архіви 60-ти театрів України, архіви В.С.Василька, Леся Курбаса, Б.Тягно, П.Руліна, Г.Маренича, архіви журналів Масовий театр”, Театр”, Нове мистецтво”, Сільський театр” та ін. Особливе місце в джерельній базі відведено публікаціям в періодичних виданнях, опрацьована велика кількість матеріалів журналів, часописів, газет, особливо періоду 20-х поч. 30-х р. ХХ ст.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дослідження створюють певне підгрунття для програмування нових соціомистецьких досліджень, планування розвитку соціології мистецтва як галузі, розширення уявлень про стан художньої культури в Україні. Вони можуть бути використані в системі гуманітарної освіти, при розробці навчальних курсів та спецкурсів із історії мистецтва, соціології культури, культурології та мистецтвознавства в Україні. Результати дослідження може бути використані при написанні навчального посібника для вищої школи з Історії соціології мистецтва в Україні”.
Апробація результатів дисертації. Положення та висновки дослідження оприлюднені у виступах на ІІ Культорологічних читаннях пам’яті Володимира Подкопаєва (Київ, 2003 р.), на ХІІІ щорічній Міжнародній науково-практичній конференції Соціально-економічні, політичні та етнонаціональні чинники буття народу в системі українознавства” (Київ, 2004 р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції Художня освіта і суспільство ХХІ століття: духовні, культорологічні, мистецькі виміри” (Київ, 2004 р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції Мистецька освіта та мистецтво освіти в контексті формування сталого суспільства” (Київ, 2005 р.), на Міжнародній науково-практичній конференції Contemporary art нові території” (Київ, 2005 р.), на Міжнародній конференції Культура на рубеже ХХ ХХІ веков: глобализационные процессы” (Москва, 2005 г.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції Духовна культура як домінанта українського життєтворення” (Київ, 2005 р.).
Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри суспільних наук ДАКККіМ. Матеріали дослідження були представлені на методологічних семінарах. Основні положення дисертації стали основою нормативного курсу для соціологів Історія соціології мистецтва в Україні”, який читається автором.
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відображення у одноосібних статтях, з них 4 у фахових виданнях ВАК України за напрямком історичні науки”.

Структура і обсяг дисертації обумовлені метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (656 найменувань) та додатку. Загальний обсяг 240 сторінок. З них 182 сторінки становить основний текст.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Повнота розвитку національної художньої культури забезпечується поступом усіх її складових і особливо тієї, яка розкриває її буття в суспільстві, імпульси і джерела розквіту мистецтва, визначає його соціально-художню ефективність. Такою складовою є соціологія мистецтва і пов’язаний з нею комплекс досліджень, які живляться ідеями естетики і мистецтвознавства.
Проведене дослідження визначає, що розвиток естетики і мистецтвознавства у свою чергу значною мірою стимулюється з кін. ХІХ ст. їх соціологічною орієнтацією, яка у 20-і рр. ХХ ст. стала домінуючою. Така постійна взаємна направленість і взаємозалежність соціології, естетики і мистецтвознавства дозволяє вважати соціологію мистецтва значною мірою міждисциплінарною наукою, і разом з тим ускладнює проблему її інституалізації, виділення як самостійної, окремої науки в системі соціології.
Розвиток соціології постійно супроводжується поступовим виділенням, а потім і відділенням окремих її галузей, хоча саме усвідомлення необхідності їх інституалізації як галузевих самодостатніх соціологій відбувається в кін. 40-х поч. 50-х рр. з обґрунтуванням Р.Мертоном необхідності розробки теорії середнього” рівня, спеціальних соціологічних теорій. Ми виходимо з того, що процес фактичного конституювання галузевих соціологій починається ще в період протосоціології, хоча кожна галузева соціологія має свою структуру формування, а значить, для неї існує і свій період протосоціології, в цілому своя послідовність і логіка розвитку. Цей період, доволі розтягнутий для різних регіонів і країн, особливо важливий щодо соціології мистецтва, яка з початку свого зародження методологічно спиралася в своєму розвитку не тільки на здобутки власне соціології, але й на розробки методології освоюваної нею предметної сфери, репрезентованої мистецтвознавством та естетикою. Тому й соціологія мистецтва розвивається на перехресті їх впливів.
Показниками сформованості соціології мистецтва, як і кожної іншої галузевої соціології, на нашу думку, є: визначеність її предмета; наявність певної теорії середнього рівня у єдності з її методом (застосування соціологічних методів дослідження); розроблення системи категорій; єдність теоретичного і емпіричного рівнів дослідження з виходом в практику; затребуваність соціології іншими науками і практикою, міжпредметні зв’язки; певний рівень її регулятивного впливу (у формі програм розвитку тощо) на суспільство.
Вивчаючи історію соціології мистецтва в Україні, ми враховуємо її національно-культурний контекст і її своєрідність як історичної соціології.
Приймаючи загалом періодизацію загальної сучасної історії соціології Г.Е.Зборовського (20-30-і, 40-60-і, 70-80-і, 90-і рр. ХХ ст.), слід внести суттєві доповнення у її застосування до історії соціології в Україні. Її значний розвиток на емпіричному рівні у 20-і поч. 30-х рр. переривається забороною соціології в СРСР на чверть століття, а характерний для всієї соціології як період теоретико-метологічних побудов (40-60-і рр.) не був таким в Україні, бо саме відновлення соціології мистецтва в ній починається тільки з 60-х рр., і то в формі емпіричних досліджень. У 70-80-х рр. відбувається відновлення розвитку української соціології мистецтва відповідно до загальних процесів у соціології шляхом притаманного їм поєднання емпіричного і теоретичного (макро- і мікро-) рівнів. У цей час дійсно в основному формується соціологія мистецтва в Україні і далі продовжується її шлях згідно з загальносоціологічними тенденціями до інтегративно-цілісного соціального пізнання. Спираючись на вивчення історії розвитку західної, радянської і пострадянської соціології мистецтва як основи для визначення методологічних засад вивчення шляху української соціології мистецтва, переконуємося, що всім їм, в тому числі національним школам властива не тільки відмінне, але у більшій мірі спільне у їх історії і особливо логіці формування.
Західна соціологія мистецтва, зароджуючись на поч. ХІХ ст., проходить періоди історико-культурної, соціально-психологічної, естетичної та мистецтвознавчо-соціологічної орієнтацій, набуває важливих ознак у ІІ пол. ХІХ ст., утверджується у І пол. ХХ ст., у своїх різновидах теоретичної та емпіричної соціології, які інтегрує в теорію середнього рівня. У ній інтегративно поєднуються теоретичні, емпіричні та соціально-регулятивні аспекти. Приходимо до висновку, що західна соціологія мистецтва характеризується спадкоємністю, національною визначеністю своїх наукових шкіл, тісними зв’язками з провідними загально-соціологічними і спеціальними теоріями, застосуванням з 60-х рр. ХХ ст. культурологічного підходу, інтегруванням у свою методологію і методику здобутків новітніх наук інформатики, семіотики. Вона, проходячи періоди редукціонізму, інституціонального підходу та емпіризму, формує, відповідно до сучасних умов, комплексний інтегрально-інституційний підхід, в намаганні зафіксувати естетичну специфіку мистецтва, хоч і характеризується різними напрямками.
Спільними особливостями радянської та української соціології мистецтва є те, що їх інтенсивне становлення і розвиток, на відміну від західної науки, відбувається у 20-і рр. ХХ ст. в нових умовах попиту на соціологічні дослідження. Соціально-стимульований, інтенсивний, прикладний, кількісний і якісний розвиток соціології мистецтва характеризувався у 20-і рр. ХХ ст. одночасним розв’язанням завдань редукціоналістського, інституційного та емпіричного періодів, характерних для становлення західної соціології мистецтва. В ній відносно одночасно формувались різні рівні цієї науки і галузеві соціології з тенденцією трансформації соціології мистецтва в соціологію художньої культури, яка мала прагматичні пріоритети перетворення суспільства на основі соціалістичних засад. Нерідко класово-вульгаризований соціологічний підхід і метод оголошується як єдино правильний, заперечуючи здобутки естетики.
Завдання соціологічного аналізу мистецтва найчастіше зводились до визначення соціального еквіваленту твору, його соціальної функції та окреслення взаємовідносин цих постійних величин у межах соціального середовища як їх контексту і визначальника. Художнє і соціологічне надто жорстко опосередковувалось ідеологічно-класовим, доктринально-догматично утверджуючи соціологію зверху” без її емпіричного обґрунтування і підтвердження [В.Коряк, С.Щупак, Я.Полфьоров та ін.]. Крім цього основного русла відбувається широкий пошук шляхів поєднання методології естетики і соціології в особливій науці соціальній естетиці (Б.Подольський), прагнення знайти спільне у пошуках соціології мистецтва і у мистецтвознавстві та визначити шляхи застосування методики формального аналізу до вивчення соціально-художніх закономірностей (О.Полторацький). Однобічність вульгарного соціологізму успішно переборюється В.Юринцем, який долає схематизм соціального еквіваленту”, бачить в соціології мистецтва пролегомени до естетики, розкриває складність, опосередкованість зв’язку мистецтва і суспільства.
Розвиток соціології мистецтва відбувається не стільки самостійно, скільки, що є специфічним для 20-х рр., в межах мистецтвознавства, певних видів мистецтва з тенденцією їх переростання у галузеві соціології мистецтва (від, наприклад, театральної соціології до соціології театру). Вивчення свідчить, що оцінка соціології мистецтва 20-х рр. як вульгарної може бути віднесене скоріше до її теоретичного, методологічного рівня, а не до емпіричних досліджень. У 20-і рр. ХХ ст. в Україні започатковується низка нових галузевих соціологій (соціологія художнього виховання), відбувається формування не стільки соціології мистецтва, скільки соціології художньої культури, тісно пов’язаної з соціальною практикою, нею частково долається редукціонізм та ідеологізація.
З осудженням та фактичною забороною соціології і значним винищенням її фахівців соціологізаторськи-ідеологічний підхід продовжується з 30-х по 60-і рр., але сама наука соціологія мистецтва навіть фактично не існує не тільки як теорія, але й у формі практики соціологічних досліджень.
Логіка розвитку соціології мистецтва з 60-х рр. в Україні відображає тенденції становлення соціології вцілому, коли вона існує у формі конкретно-соціологічних досліджень” у межах історичного матеріалізму, в 70-і рр. виділяється як марксистська соціологія і набуває самостійного статусу в 80-і рр. ХХ ст.
У 60-і рр. соціологія мистецтва проходить свій протосоціологічний період, прискорено водночас проходячи період редукціонізму, інституційного підходу і емпіричної соціології, позитивістськи захоплюючись емпірією і ще не усвідомлючи себе окремою дисципліною.
На відміну від 20-х рр. ХХ ст., коли провідну роль у становленні соціології мистецтва виконувало мистецтвознавство, у 60-і-70-і рр. ХХ ст. таку методологічну місію створення засад цієї науки бере на себе інтенсивно прогресуюча естетика, у якій органічної єдності набуває естетичний і соціологічний аналіз (школа суспільників”) і в якій починає виділятись розділ соціологія мистецтва”, який існує в ній аж донині.
Як і у 20-і рр., у 60-і рр. ХХ ст. та й надалі аж до перебудови (ІІ пол. 80-х рр.), у зв’язку з потребами соціалістичного суспільства, у центрі шукань знаходиться проблема соціальної та ідейної дієвості мистецтва в цілому і, особливо, мистецтва соціалістичного реалізму. Це посилює імпульси і вимоги до соціологічних досліджень мистецтва з боку мистецтвознавства, педагогіки, теорії і практики естетичного виховання, які побуджувались керівними органами. Тому не рідко функціонування мистецтва досліджується не з позицій естетики чи соціології мистецтва, а з позицій соціології дозвілля, вільного часу, соціального планування і управління.
У 70-і рр. ХХ ст. формуються теоретичні визначення специфіки предмета соціології мистецтва і її зв’язку з естетикою, його рівні і категоріальна система, розвиваються комплексні соціологічні дослідження по вивченню художнього життя.
Посилення онтологічного підходу в культурології і естетиці створювало методологічні засади для соціологічного аналізу об’єктивної детермінації художньої діяльності та ролі у цьому процесі естетичної та художньої потреб суспільства (В.Іванов, І.Лисий та ін.), розгляду художнього твору у процесі його соціального функціонування та ін. У цей час закладаються основи для розробки теорії середнього рівня” в соціології мистецтва.
Інтенсивна соціологізація естетики (С.Безклубенко, О.Семашко, О.Лановенко, Р.Шульга) значно посилюється у 80-і рр. ХХ ст., доповнюючись розробкою методології соціального аналізу мистецтва, ціннісних орієнтацій у сфері мистецтва, дослідженням активності мистецтва в соціокультурному процесі.
У сер. 80-х рр. ХХ ст. соціологія мистецтва в Україні в основному складається як галузева наука у єдності її теоретичного і емпіричного рівнів і виконуваних нею функцій, а на поч. 90-х рр. по-новому, з урахуванням досвіду свого розвитку, теоретично кристалізується” розуміння її предмета, яким постає соціально-художня реальність та мистецтво як соціальний інститут в її системі та в системі міжпредметних зв’язків, художньої культури в цілому.
Соціологія мистецтва 60-х по 90-і рр. ХХ ст. в Україні, визначаючись у своєму предметі, формувалася реально, особливо у своїх прикладних емпіричних дослідженнях, як соціологія художньої культури, яка взаємодіє з соціологією естетичних явищ, соціологією естетичної культури, що тільки складаються. У ІІ пол. 80-х і у 90-і рр. ХХ ст. (період перебудови) посилюються методологічні пошуки.
Принципово важливим для розвитку української соціології мистецтва є її охоплення емпіричним вивченням основних суб’єктів художнього життя (митець, публіка, критика ) в системі їх соціально-художніх відносин, що дозволяє визначити особливості стану і перспектив розвитку нової соціально-художньої реальності з акцентуванням на вивченні своєрідності української культури. На відміну від Росії , в Україні з періоду незалежності (90-х рр. ХХ ст.) не спостерігалось спаду соціомистецьких досліджень.
Особливості розвитку соціології мистецтва виявляються у її галузях за видами мистецтва, як прояв варіативності її загальних тенденцій. Із них найбільшого розвитку набули соціологія театру, соціологія літератури та соціологія музики, які проходили ті ж стадії розвитку, що й соціологія мистецтва в Україні в цілому, але мали свої особливості. Спільною для них в 90-і рр. ХХ ст. є посилена увага до вивчення своєрідності розвитку української художньої культури і ситуації її функціонування у перехідний період. У ці роки розширюється методологічний пошук, знімається жорстка соціально детерміністська пояснювальність явищ соціального буття мистецтва, розширюється тематика досліджень збагачується її функціональна направленість. Своїми особливостями розвитку характеризуються галузеві різновиди соціології мистецтва.
Соціологія літератури, укорінена з 1866 р., характеризується ідейно-громадянськими та демократичними мотиваціями і програмованістю свого розвитку у дорадянський період. Вона виростає” з двох джерел літературознавчої соціології та соціології книги і читання, спирається на доробок таких постатей, як: Б.Грінченко, О.Потебня, М.Грушевський, О.Білецький та ін., у 20-і рр. ХХ ст. формується значною мірою на інституційній державній основі (В.Іванушкін, Д.Балика, Н.Фрідьєва та ін.), має пошуковий період відновлення у 60-і рр. і набуває потужного розвитку власне як соціологія літератури з 70-х рр., особливо у руслі досліджень книги і читача (З.Савіна, Л.Новальська, В.Студенкова, О.Пилипченко) з акцентуванням на цілісності вивчення соціально-літературної реальності у 80-90-і рр. (Р.Гром’як, Г.Сивокінь, М.Ігнатенко).
Соціологія театру зароджується на поч. ХХ ст. і набуває значного розвитку в 20-і рр. інтенсивно проходячи шлях від протосоціології, театральної соціології до соціології театру (В.Рулін, Р.Предславич та ін..), у своєму становленні організаційно поєднуючи інституціональні та громадянсько-ініціативні форми, цілісно розвивається під впливом концепції Л.Курбаса, накопичуючи потенціал плідних, але в той час нереалізованих ідей (А.Лягущенко). У 60-і рр. ХХ ст. соціологія театру проходить період свого відновлення, у 70-і рр. формується переважно ініціативно, в галузеву театральну соціологію, яка у 80-і рр. переростає” у галузеву соціологію театру, визначаючись у своєму предметі, системно охоплює дослідженнями театральні відносини у цілісній соціально-театральній реальності. В 90-і рр. відбувається подальша інтеграція соціології театру на основі визначення соціокультурних показників театральної діяльності і її регулятивів (І.Безгін, С.Паламарчук, О.Семашко).
Соціологія музики бере свої початки з соціологічного підходу в етнографії і етномистецтвознавстві, починаючи з сер. ХVІІІ ст., розвивається на поч. ХХ ст. представниками історико-порівняльного напрямку (І.Франко, В.Гнатюк, Ф.Колесса, К.Квітка), у 20-і рр., як і пізніше у 60-і рр. збагачується, переважно музикознавцями (М.Грінченко, С.Гриця, І.Ляшенко, А.Орлов, Я.Полфьоров, Л.Черкашина, та ін.). Вона формується, значною мірою на етномузикологічній основі, як власне соціологія музики, у 70-х рр.. Соціологія музики цілісно вивчає стан і показники розвитку соціально-музичної реальністі у 80-90-х рр., особливо шляхом дослідження умов функціонування національної музики в умовах формування нових інституцій музичного життя. Для розвитоку соціології музики того часу характерна інтеграція теоретичного і емпіричного рівнів, формування її як галузевої науки.
Значного розвитку з 80-х рр. набувають соціологічні дослідження проблем музично-естетичного виховання.
Повільними темпами і часовою перервністю характеризуються розвиток соціологїї кіномистецтва, яка починає складатись у 20-і рр. ХХ ст., в основному, у межах соціологічно орієнтованого кінознавства та соціологічної публіцистики орієнтуючись здебільшого на вивченні глядача. З 60-х рр. відбувається надто повільне відновлення соціологічних досліджень без суттєвих зрушень, і тільки у 90-і рр. простежуються певні зміни у розвитку соціології кіномистецтва, коли її дослідженнями охоплюється цілісність кінематографічного життя шляхом його експертного вивчення. Тому соціологію кіно в Україні можна оцінити як таку науку, що формується, але ще не набула статусу галузевої соціології.
Соціологія образотворчого мистецтва і архітектури у 20-і рр. ХХ ст. тільки зароджувалась і не вийшла зі свого протосоціологічного стану, фактично не мала чітких ознак мистецтвознавчої соціології. Не маючи за собою традиції, вона почала складатися в 60-70-і рр. і набула певного розвитку за однією концептуальною системою у 80-90-і рр., залишаючись інституційно незабезпеченою і теоретично нерозвиненою, хоча і піднялась до визначення показників стану сучасного художнього життя від застою до сьогодення. Ця соціологія тільки складається як галузева наука, але інституційно її розвиток не забезпечено.
У кінці ХХ ст. відбувається уточнення предмета соціології мистецтва, посилюються її міжпредметні зв’язки з мистецтвознавством, соціологією культури, збагачується її методика і техніка досліджень, зростає її вплив на естетичне виховання.
Попри те, що соціологія мистецтва в Україні сформувалася в основному як галузева соціологія, її теоретичний рівень недостатньо стимулює поглиблення емпіричних досліджень, продовжує утверджуватись її науковий і соціальний статус, вона не має розвинутої мережі науково-дослідницьких закладів і системи підготовки фахівців, її методологічне забезпечення обмежене декількома пошуковими схемами, ще не достатньо склалась її взаємодія з іншими галузевими соціологіями, особливо з соціологією культури. Соціологія мистецтва не набула достатнього визнання в суспільстві, а її вплив на регулювання процесів художнього життя є незначним, тематика досліджень обмеженою, як і фінансування. Її перпективи пов’язані із зростанням ролі мистецтва в житті суспільства, з гостротою необхідності розв’язання проблеми зниження соціальної ефективності впливу мистецтва, неосвоєністю багатьох тем і проблем (соціально-художня ефективність мистецтва на телебаченні, в Інтернеті), потребами вивчення взаємозв’язку періодів соціології мистецтва в Україні, міжпредметних зв’язків, використання нових комплексних методик дослідження та ін. У дисертації історично окреслено формування соціології мистецтва в Україні та її методологія, проте тема вимагає подальшої розробки та розширення поля історико-архівного пошуку.
Соціальна і художня ефективність впливу мистецтва на людей є глобальною проблемою людства (Ю.У.Фохт-Бабушкін), однак рівень розробки проблем соціології мистецтва в Україні, яка покликана допомогти вирішенню цієї проблеми, не відповідає реальним потребам, а тому необхідні нові зусилля науковців і громадськості щоб забезпечити подальший розвиток перспективної галузі знань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України
1.1. Відділ мистецтв. Всеукраїнський театральний комітет. Листування з губнаросвітами про стан і організацію театральної справи, 1919 р. ЦДАВО України. Ф. 166. оп. 1. од.зб. № 645-647.
1.2. Відділ мистецтв. Всеукраїнський театральний комітет. Підсекція народних театрів. Доклад про плани роботи. - ЦДАВО України. Ф. 166. оп. 1. од.зб. № 645-647.
1.3. Всеукраїнський комітет охорони пам’ятників мистецтва і старовини / ВУКОПМИС/. Опитування делегатів ІІІ-го Всеукраїнського з’їзду Рад про наявність пам’ятників мистецтва і старовини та стан театрального мистецтва на місцях, 1919 р. ЦДАВО України. Ф. 166. оп. 1. од.зб. № 684.
1.4. Головполітосвіта. Театральний відділ. Листування з Харківським губвиконкомом, губкомом КП/б/У, Наркомосом УРСР про організацію в м. Харкові Будинку мистецтв” та його роботу, 1920-1921 рр. ЦДАВО України. Ф. 166. оп. 1. од.зб. № 1020.
1.5. Інформаційні повідомлення про постанови, накази і інструкції Раднаргоспу України і Наркомату земельних справ УССР, положення на фронтах і внутріщнє становище країни. ЦДАВО України. Ф. 1738. оп. 1. од.зб. № 41.
1.6. Матеріали про обслідування роботи державних театрів України, 1926-1930 рр. ЦДАВО України. Ф. 166. оп. 6. од.зб. № 10773.
1.7. Матеріали про обслідування Харківського державного театру Березіль, 1926-1930 рр. ЦДАВО України. Ф. 166. оп. 6. од.зб. № 6387.
1.8. Матеріали щодо роботи державних театрів України, 1927 р. ЦДАВО України. Ф. 166. оп. 7. од.зб. № 441.
1.9. Нарком освіти. Відділ мистецтв. Всеукраїнський театральний комітет. Листування з Катеринославською, Полтавською та Харківською губнаросвітами про стан і організацію театральної справи, 1919 р. ЦДАВО України. Ф. 166. оп. 1. од.зб. № 645.
1.10. Нарком освіти. Відділ мистецтв. Всеукраїнський театральний комітет. Листування з культурно-освітніми, літ.-худ. товариствами, робітничими клубами і гуртками м. Харкова про їх організацію і роботу. Список гуртків, шкіл, студій м. Харкова. ЦДАВО України. Ф. 166. оп. 1. од.зб. № 643-644.
1.11. Нарком освіти. Відділ мистецтв. Всеукраїнський театральний комітет. Матеріали про підготовку до проведення 1-го Всеросійського з’їзду робітничо-селянського театру, Харків, 1919 р. ЦДАВО України. Ф. 166. оп. 1. од.зб. № 640.
1.12. Нарком освіти. Управління політосвіти. Сектор мистецтв. Матеріали про роботу театрального об’єднанння Донбасу, 1930-1931 рр. ЦДАВО України. Ф. 166. оп. 9. од.зб. № 1185.
1.13. Нарком освіти. Управління політосвіти. Сектор мистецтв. Матеріали про роботу театральних об’єднань та трестів, 1930-1931 рр. ЦДАВО України. Ф. 166. оп. 9. од.зб. № 1178.
1.14. Нарком освіти. Управління справами. Матеріали про стан державних театрів України, 1928-1930 рр. ЦДАВО України. Ф. 166. оп. 6. од.зб. № 10776.
1.15. Положення про Всеукраїнський театральний комітет, 1919 р. ЦДАВО України. Ф. 166. оп. 1. од.зб. № 624.
1.16. Протоколи засідань Всеукраїнського театрального комітету і перших зборів представників театрально-мистецьких установ і організацій м. Києва, 1919 р. ЦДАВО України. Ф. 166. оп. 1. од.зб. № 630.
1.17. Протоколи засідань Колегії відділу мистецтв Укрголовполітосвіти, 1924 р. ЦДАВО України. Ф. 166. оп. 4. од.зб. № 178.
1.18. Статут та інші матеріали Всеукраїнської Асоціації художників-самоучок, 1929-1930 рр. ЦДАВО України. Ф. 166. оп. 9. од.зб. 275.
1.19. Стенограма засідання і конференції робітничо-селянських театрів України, 1930 р. ЦДАВО України. Ф. 166. оп. 9. од.зб. 1318.
1.20. Стенограма засідань художньо-політичної Ради при Управлінні мистецтв Наркомосу УРСР по обговоренню стану державних театрів, 1929 р. ЦДАВО України. Ф. 166. оп. 9. од.зб. № 247.
1.21. Укрголовполітосвіта. Відділ мистецтв. Матеріали про стан і роботу державного драматичного театру ім. Шевченка, 1924-1928 рр. ЦДАВО України. Ф. 166. оп. 4. од.зб. № 183.
1.22. Хронікально-інформаційні повідомлення про діяльність культурно-освітніх установ України (театрів, музеїв, театральних вузів) м. Харків, м. Київ 1919 р. ЦДАВО України. Ф. 1738. оп. 1. од.зб. № 51.

2. Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва
2.1. Киевское межобластное правление украинского театрального общества. Звіт про роботу театрів, відділення по ідеологічно-естетичному вихованню глядачів за 1980-1981 рр. ЦДАМЛіМ України. Ф. 797. оп. 1. сп. 477.
2.2. Киевское межобластное правление украинского театрального общества. Стенограма засідання секції Наука і театр”, 1973 р. ЦДАМЛіМ України. Ф. 797. оп. 1. сп. 205.
2.3. Киевское межобластное правление украинского театрального общества, Стенограма засідання секції Наука і театр”, 1978 р. ЦДАМЛіМ України. Ф. 797. оп. 1. сп. 439.
2.4. Киевское межобластное правление украинского театрального общества. Стенограма конференції на тему Театр і життя”, 1973 р. ЦДАМЛіМ України. Ф. 797. оп. 1. сп. 210.
2.5. Киевское межобластное правление украинского театрального общества. Стенограма наукової конференції на тему Сучасна наука і театр”, 1973 р. ЦДАМЛіМ України. Ф. 797. оп. 1. сп. 209.
2.6. Киевское межобластное правление украинского театрального общества. Стенограма науково-теоретичної конференції Проблеми виховання молоді і юнацтва засобами театру в світлі рішень ХХV з’їзду КПРС, 1976 р. Ф. 797. оп. 1. сп. 318.
2.7. Киевское межобластное правление украинского театрального общества, Стенограма творчої конференції Театр і життя”. ЦДАМЛіМ України 1975 р. Ф. 797. оп. 1. сп. 431.
2.8. Киевское межобластное правление украинского театрального общества. Щоденник роботи секції Наука і театр”, 1972-1975 рр. ЦДАМЛіМ України. Ф. 797. оп. 1. сп. 186.
2.9. Союз композиторов Украины. Стенограмма ІІІ съезда СКУ, 1956 г. ЦДАМЛіМ України. Ф. 661. оп. 1. сп. 275-277.
2.10. Союз композиторов Украины. Стенограмма VІІ съезда СКУ, 1979 г. ЦДАМЛіМ України. Ф. 661. оп. 1. сп.1250.
2.11. Союз художников Украины. Материалы о работе ІV съезда СХ УРСС, 1968 г. ЦДАМЛіМ України. Ф. 581. оп. 1. сп. 1416-1420.
2.12. Союз художников Украины. Материалы о работе V съезда СХ УРСС, 1973 г. ЦДАМЛіМ України. Ф. 581. оп. 1. сп. 1768.
2.13. Спілка письменників України. Стенограма V з’їзду СПУ. ЦДАМЛіМ України. Ф. 590. оп. 1. сп. 630.
2.14. Спілка письменників України. Стенограма VІ з’їзду СПУ. ЦДАМЛіМ України. Ф. 590. оп. 1. сп. 834.
2.15. Спілка театральних діячів України (Українське театральне товариство). Стенограма VІІІ з’їзду УТТ, 1983 р. Тексти виступів делегатів і гостей VІІІ з’їзду. ЦДАМЛіМ України. Ф. 616. оп. 1. сп. 1659-1660.
2.16. Спілка театральних діячів України (Українське театральне товариство). Стенограма засідання Ради по питаннях економіки, соціології та організації театрів, 1975 р. ЦДАМЛіМ України. Ф. 616. оп. 2. сп. 1232.
2.17. Спілка театральних діячів України (Українське театральне товариство).Стенограма засідання секції соціологічних досліджень, 1970 р. ЦДАМЛіМ України. Ф. 616. оп. 2. сп. 1009 а.
2.18. Спілка театральних діячів України (Українське театральне товариство). Стенограма позачергового з’їзду УТТ, 1987 р. ЦДАМЛіМ України. Ф. 616. оп. 1. сп. 1773.
2.19. Стенограма ІІІ з’їзду кінематографістів України (1976 р.). ЦДАМЛіМ України. Ф. 655. оп. 1. сп. 932.

3. Державний музей театрального, музичного і кіномистецтва України.
3.1. Архів Б. Тягно.
3.2. Архів Вінницького театру ім. Садовського.
3.3. Архів Волинського обласного драматичного театру ім. Т.Шевченка.
3.4. Архів Волинського українського муз.-драматичного театру.
3.5. Архів Ворошиловоградського українського музичного театру.
3.6. Архів В.С. Василька.
3.7. Архів Г.Маренича.
3.8. Архів Дніпропетровського театру ім. Т.Шевченка.
3.9. Архів Дніпропетровського театру російської драми ім. М.Горького.
3.10. Архів „До історії кіно”.
3.11. Архів „До історії театру”.
3.12. Архів Донецького оперного театру.
3.13. Архів Донецького театру ляльок.
3.14. Архів Донецького українського драматичного театру ім. Артема.
3.15. Архів Житомирського театру ім. 50-річчя Жовтня.
3.16. Архів журналів „Масовий театр”, „Театр”.
3.17. Архів Запорізького українського драматичного театру ім. Щорса.
3.18. Архів Івано-Франківського театру ім. І.Франка.
3.19. Архів Київського театру опери і балету ім. Т.Шевченка.
3.20. Архів Київського театру російської драми ім. Л.Українки.
3.21. Архів Київського театру музкомедії (оперети).
3.22. Архів Київського театру ім. І.Франка.
3.23. Архів Кіровоградського музично-драматичного театру ім. Кропивницького.
3.24. Архів Л. Курбаса.
3.25. Архів Львівського театру ім. Заньковецької.
3.26. Архів театру Прикарпатського ВО (Червоної армії).
3.27. Архів Львівського театру опери та балету.
3.28. Архів Міністерства культури УРСР.
3.29. Архів Миколаївського російського драматичного театру ім. Чкалова.
3.30. Архів Одеського театру опери і балету.
3.31. Архів Одеської Держдрами.
3.32. Архів Одеської музкомедії.
3.33.&nb