СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО ТЕЛЕБАЧЕННЯ ЯК ЗАСОБУ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Короткий опис

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

УСЕНКО Юлія В’ячеславівна

УДК 621.397.13(477)(043.5)

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО ТЕЛЕБАЧЕННЯ
ЯК ЗАСОБУ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ

17.00.01 теорія та історія культури

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Науковий керівник: Поплавський М.М.,
доктор педагогічних наук, професор

КИЇВ - 2006

ЗМІСТ:

Стор.

ВСТУП 3

Розділ І. Історіографія і джерельна база дослідження 7

Розділ ІІ. Закономірності розвитку телебачення в Україні
як засобу масової інформації та комунікації

2.1. Особливості процесу телефікації в Україні
у 40-50-ті рр. ХХ ст. 37

2.2. Консолідація засобів телевізійного зв’язку в
українському просторі 60-х до середини 80-х рр. 54
2.3. Діалогова форма телекомунікації на
українському телебаченні 1986-1989 рр. 73

Розділ ІІІ. Телевізійна комунікація в незалежній Україні

3.1. Реструктуризація державного телебачення
як засобу масової комунікації в першій половині 90-х рр. 91

3.2. Утвердження національного телебачення
як засобу масової комунікації в другій половині 90-х рр. 118

ВИСНОВКИ 149

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 154

ВСТУП

Актуальність дослідження. Комунікація як процес обміну осмисленими повідомленнями в знаковій формі - необхідний елемент соціального буття людини. Розвиток суспільства, починаючи з ранніх стадій, супроводжувався вдосконаленням засобів спілкування і йшов шляхом пошуків ємкіших каналів для передачі думок та емоцій з найменшими викривленнями. Винайдення писемності, телеграфу, телефону, радіо, телебачення знаменують важливі етапи у розвитку людського суспільства.
Зараз технічний прогрес у сфері комунікацій досяг такого рівня, що звичні форми людського спілкування у вигляді словесних повідомлень, музичної мелодії або зображень набули нових вимірів. Комунікація стала масовою. Електронні технології дозволяють спілкуватися мільйонам людей з різних кінців планети одночасно (Інтернет).
Одним з найефективніших сучасних засобів масової комунікації є телебачення. Природно, що воно стало предметом наукових досліджень.
Різним аспектам розвитку та суспільних функцій телебачення, зокрема українського, присвячено значний масив літератури. Це зокрема дослідження С.Безклубенка, О.Зиріна, Ю.Макарова, І. Мащенка, Ю.Омельяненка, В.Петренка, Г.Рожка, В.Цвіка, О. Чернецької та ін. З’ясування актуальних питань історії та сучасної практики українського телебачення стало предметом дисертаційних досліджень М. Бурмаки, В. Гоян, І. Пенчук, І. Побєдоносцевої, С. Янішевського та ін.
В полі зору дослідників перебувають проблеми інформатизації суспільства, захисту українського „телепростору”, осмислюється суспільна природа та економіка телебачення, його освітні, виховні, розважальні функції. Проте, на жаль, аналізові телебачення саме як засобу масової комунікації досі не приділялося належної уваги. Цим і зумовлений вибір теми дослідження „Становлення та розвиток українського телебачення як засобу масової комунікації”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене за планами науково-дослідної роботи кафедри теорії та історії культури і тематикою науково-дослідної діяльності Київського національного університету культури і мистецтв в рамках державної комплексної наукової програми Міністерства культури і мистецтв України Культура. Просвітництво. Дозвілля”.
Хронологічні межі дослідження. В дисертації аналізується процес становлення та розвитку українського телебачення як засобу масової комунікації, який розпочався у другій половині ХХ ст. Саме в цей період, внаслідок запровадження в практику досягнень науково-технічної революції, зокрема в галузі інформаційних технологій, та істотних змін у соціально-політичній ситуації формується українське телебачення - як за географічними ознаками, так і змістовним наповненням.
Джерельну базу дослідження становлять матеріали Архіву Державного комітету телебачення і радіомовлення, Архіву кінофотофонодокументів, довідкова література, матеріали періодики, тексти радіо- і телепрограм, редакційні документи, спогади ветеранів вітчизняного телебачення.
Методи дослідження. Відповідно до завдань в дисертаційній роботі застосовано: аналітичний метод для узагальнення даних, отриманих з історичної, філософської, соціологічної літератури; історико-хронологічний метод для розкриття понять „телебачення”, „українське телебачення”, „комунікація”, що передбачає конкретно-історичний аналіз їхнього змісту і пов’язаної з цим проблематики, її історичного й соціально-культурного розгортання; історико-порівняльний для характеристики розвитку українського телебачення як засобу масової інформації та комунікації в контексті соціокультурних процесів досліджуваного періоду.
Мета дослідження охарактеризувати особливості розвитку українського телебачення як засобу масової комунікації.
Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:
· узагальнити існуючу літературу з теми дослідження;
· уточнити ключові поняття: „телебачення”, „українське телебачення”, „комунікація”, „масова комунікація”, „засоби комунікації”;
· виявити закономірності розвитку телебачення в Україні як засобу масової інформації та комунікації;
· проаналізувати сучасні тенденції в розвитку українського телебачення як засобу комунікації.
Об’єкт дослідження телебачення як засіб масової інформації та комунікації.
Предмет дослідження становлення та розвиток українського телебачення як засобу масової комунікації.
Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що в дисертації:
· вперше здійснено комплексний аналіз становлення й розвитку українського телебачення як засобу масової комунікації;
· уточнено ключові поняття: „телебачення”, „українське телебачення”, „комунікація”, „засоби комунікації”, „масова комунікація”.
· виявлено особливості розвитку електронного телебачення в Україні як засобу масової інформації та комунікації;
· проаналізовано сучасні тенденції в розвитку українського телебачення як засобу масової комунікації.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що його основні положення, висновки, фактичний матеріал можуть бути використані у подальшій розробці обраної теми, при написанні наукових праць з історії телебачення України, підготовці загальних та спеціальних навчальних курсів: Історія української культури”, Теорія та історія культури” тощо. Висновки дисертаційного дослідження можуть бути застосовані при розробці й реалізації національних програм в галузі екранної культури.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на кафедрі теорії та історії культури Київського національного університету культури і мистецтв.
Основні результати дослідження оприлюднювалися автором у вигляді доповідей та повідомлень на конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції „Педагогічні та рекреаційні технології в сучасній індустрії дозвілля” (м. Київ, 2004 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Театральне і хореографічне мистецтво України в контексті світових соціокультурних процесів” (м. Київ, 2005 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження відображені в 5 одноосібних публікаціях, 3 з яких - у фахових виданнях.

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження й складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 170 сторінок, у тому числі: список використаних джерел (206 найменувань) 17 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. Фахові та літературні джерела з теорії та історії телебачення можна умовно поділити на такі групи: праці теоретичного характеру (С. Безклубенко, Г.Вачнадзе, Т. Кисельова, О. Копиленко, М. Маклюен, О. Зернецька та ін.); історичні праці, що стосуються технічного розвитку українського телебачення (М. Грищенко, С. Катлер, І. Мащенко, Ю. Омельяненко, В. Цвік та ін.); мистецтвознавчі роботи, що характеризують естетичний вплив телевізійної інформації на свідомість телеглядачів (М. Бурмака, В. Германчук, О. Зирін, В. Лизанчук, О. Побєдоносцева, С.Янішевський та ін.); роботи, які мають політологічний характер, що досліджують розвиток українського телебачення в контексті демократизації українського суспільства (Л. Городенко, В. Коляденко, А. Костирєв, І. Пенчук, О. Штурнак та ін.). Важливий компонент джерелознавчої бази - мемуарна література, присвячена становленню вітчизняного телебачення, специфіці його діяльності (В. Єгоров, Ю.Макаров, І. Мащенко та ін.).
2. Можна виділити наступні етапи розвитку вітчизняного телебачення як засобу масової комунікації: етап пропаганди та агітації (40-50-ті рр. ХХ ст.); етап консолідації засобів телевізійного зв’язку в українському просторі (60-і - середина 80-х рр); етап розвитку діалогової форми телекомунікації на українському телебаченні (1986-1989 рр.); етап структуризації державного телебачення як засобу масової комунікації в першій половині 90-х рр.; етап утвердження національного телебачення як засобу масової комунікації в другій половині 90-х рр.
3. 40-50-ті рр. ХХ ст. характеризуються розгортанням процесу телефікації, розбудовою телецентрів та телестудій в Україні. Становлення Українського телебачення як засобу пропаганди і агітації проходив у прямій залежності від досвіду, накопиченого Московським і Ленінградським телебаченням і здійснювалося динамічними темпами. Зокрема, розпочалися розробки у галузі кольорового телебачення, нарощувалися обсяги виробництва телеприймачів. В зазначений період розвитку телебачення України відбувався активний процес телефікації території України. Українське телебачення у складі діючих мереж радянського телепросторі нарощувало свій потенціал як знаряддя сучасної комунікативної культури. В Україні створювалися сучасні телестудії й телецентри, республіка увійшла до складу Європейської організації радіомовлення й телебачення (ОІРТ) - першої міжнародної організації електронних ЗМІ. Збагачення виразності телевізійного мистецтва, кристалізація жанрів телепередач була спрямована на посилення ідеологічного впливу на населення, який постійно перебував під жорстким контролем партійно-радянських органів.
4. В період з 60-х до середини 80-х рр. українське телебачення розвивається від острівних утворень республіканських центрів до мережі регулярно діючих програмних телецентрів. Воно замикається в єдину мережу, стаючи цільним, загальносоюзним.
В період в розвитку українського телебачення виробляються значно динамічніші і цікавіші для глядачів форми телеспілкування. Прямоефірні телемости і демонстрація адаптованих фільмів, тематичні вечори телепрограм і прямі трансляції державних акцій, зйомки обмінних творчих груп тощо — все це свідчило про вивільнення національного телебачення з-під диктату загальносоюзного, збагачувало творчу палітру українського телеекрану і сприяло освоєнню світового інформаційного простору.
5. Період 1986-1989 рр. характеризується діалоговою формою телекомунікації на українському телебаченні, що було викликано новою політичною атмосферою так званої „перебудови”. Прямоефірні телемости, тематичні вечори телепрограм і прямі трансляції державних акцій стали однією з найпопулярніших і „найтелевізійніших” форм екранної комунікації, тобто масового спілкування.
Друга половина 80-х років позначилася динамічною персоніфікацією радянського телебачення й передусім актуалізацією професії ведучого телевізійних програм. З’явилося й популяризувалося авторське телемовлення. Індивідуалізація телепросторі й диверсифікація функціонуючих телевізійних мереж здійснювалися в міру удосконалення суспільних потреб глядачів від примітивних шоу до пізнавально-аналітичних телерозслідувань, від дитячих та освітніх передач до політичних клубів тощо. У сучасній Україні триває процес спеціалізації телевізійних каналів, за технічного забезпечення мовлення у різних форматах хвильовому, супутниковому, цифровому та ін.
6. Ситуація в телерадіоінформаційному просторі України перших років її незалежності відображувала події в суспільстві у цілому в період переходу від керованої до саморегульованої системи, зокрема переділу власності теле- і радіокомпаній. У міждержавному масштабі це відобразилося у витісненні сильнішими компаніями слабших, експансією іноземного капіталу тощо, що супроводжувалося спробами монополізації недержавних засобів масової інформації фінансово-політичними групами. До того ж багатьом українським програмам, які взяли на себе місію просвіти, ідеологічного та естетичного виховання, були притаманні непрофесіоналізм та провінційність.
Кількісне та тематичне урізноманітнення джерел інформації справило безумовно позитивний вплив на демократизацію суспільно-політичного життя в Україні. Це стало запорукою поступового створення конкурентного середовища в секторі електронних ЗМІ, що сприяло плюралізму не тільки думок, а й джерел розповсюдження інформації. Хоча в Україні з 1992 по 1994 рік ще діяла досить потужна система структур державного телебачення і радіо, йна території України вели мовлення в основному державні телекомпанії. Крім того, у Вінниці, Полтаві, Тернополі, Хмельницькому, Черкасах, Севастополі та інших містах України було відкрито державні телестудії. Водночас важливу роль в українському телепросторі відігравали регіональні й місцеві телекомпанії та студії, які не належали до системи державного телебачення, а технічні засоби мовлення переважно орендували. На республіканському рівні активно працювали Російська державна телекомпанія „Останкіно” (трохи згодом, 1 квітня 1995 року вона була перетворена на акціонерне товариство „Громадське російське телебачення” (ГРТ), засновниками якого стала держава їй належав контрольний пакет акцій та приватний російський капітал) і спільна українсько-американська телекомпанія „Ай-Сі-Ті-Ві”.
7. Станом на 1999 р. до структури системи національного телерадіомовлення України входили 25 державних регіональних телерадіокомпаній, Національна та близько 300 недержавних теле- і радіокомпаній, Концерн радіомовлення, радіозв’язку, телебачення (РРТ), які забезпечували доставку сигналу (25 регіональних телепередавальних центрів), і кілька центрів потужного радіомовлення, а також студія Укртелефільм”. Друга половина 90-х рр. ХХ ст. характеризувалася постійною модернізацією телевізійної галузі, телепрограми ставали більш виразними, вибудованими на цінностях державницького штибу.
Процес модернізації форм українського телебачення триває відповідно до світових тенденцій у цій сфері посилення інтерактивності, ігрового елементу, пізнавальності, урізноманітнення жанрів кінематографа та його поступову заміну телеформатом, зокрема телесеріалами. Також у національному телепросторі більше стало авторських програм, призначених для різних типів аудиторій. Водночас реальний стан національного телевізійного поля, його відповідність духовно-політичним потребам сучасного суспільства не є адекватними вимогам часу, передусім через неувагу держави до сфери телебачення, неналежне матеріальне й ідеологічне забезпечення телестудій тощо. Це, у свою чергу, спричинює засилля на вітчизняному екрані іноземного теле- і кінопродукту.
8. Закономірностями розвитку електронного телебачення в Україні як засобу масової інформації та комунікації можна вважати: телефікацію України в контексті реалізації в всесоюзної пропаганди і агітації; консолідацію засобів телевізійного зв’язку у мережу регулярно діючих програмних телецентрів; поява діалогової форми телекомунікації.
9. Тенденції в розвитку українського телебачення як засобу масової комунікації періоду незалежності простежуються в реструктуризації державного телебачення у цілісну національну систему, що характеризується виникненням недержавних телерадіокомпаній; утвердженням самостійної цільної мережі національного телебачення як засобу масової комунікації; практикою інтерактивного опитування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аксененко В. Проблеми національного телерадіомовлення України.// Україна: Інформація й свобода слова. Збірник законодавчих актів, нормативних документів та статей фахівців. - К.: Молодь”. 1997. -С.689-701.
2. Андрющенко М.Ю. Творення іміджу телебачення України: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.08 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2005. — 17с.
3. Артинов М., Казневський М. Телебачення. К.: Держ. вид-во образ. мис-ва і муз. літ-ри УРСР, 1962. 35 с.
4. Архангельский В. И. Телевидение. - М.: Госрадиоиздат, 1936. - 244 с.
5. Аудио- и визуальные средства обучения / Сборник научных трудов. - Л.: ЛГПИ, 1975. - 127 с.
6. Афанасьев В.Г. Мир живого: Системность, эволюция и управление. М.: Наука, 1986. 586 с.
7. Баранцев А.И., Урвалов В.А. У истоков телевидения. — М.: Знание, 1982. — 64 с.
8. Безклубенко С.Д. Загальна теорія та історія мистецтва. К.: КНУКіМ, 2003. 261 с.
9. Безклубенко С. Кіномистецтво і політика: Критичний і історико-теоретичний нарис. - К.,1991-1995.- 340 с.
10.Белкин Е.Л. и др. Основы построения курса Технические средства обучения” Ярославль: ЯГПИ, 1982. - 75 с.
11.Богдан Хмельницкий- Державний і політичний діяч, Ефір 12 березня 1991 р. // Архів Державного Комітету УРСР з телебачення та радіомовлення - Б 210010-91
12.Борев В.Ю., Коваленко А.В. Культура и массовая коммуникация. - М: Наука, 1986. - 301 с.
13.Брацлавец П. Ф., Росселевич И. А., Хромов Л. И. Космическое телевидение. - М.: Связь, 1968. - 248 с.
14.Бугрим В.В., Мащенко І.Г. Телебачення прямого ефіру. К.: Либідь, 1991. - 200с.
15.Бурлянд В. А., Володарская В. Е., Яроцкий А. В. Советская радиотехника и электросвязь в датах. - М.: Связь, 1975. - 191 с.
16.Бурмака М.В. Технологія створення контактної телевізійної програми в контексті українського телебачення: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. філол. наук. 10.01.08 / Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2004. — 20 с.
17.Быков Г.Е. и др. Система учебного телевидения. - М.: Педагогіка, 1987.
18.Быков Р. Е., Сигалов В. М., Эйссенгардт Г. А. Телевидение: Учеб. пособие для вузов. - М.: Высш. шк., 1988. - 248 с.
19.Варбанский А. М. Состояние и направления дальнейшего развития передающей телевизионной сети СССР. — Электросвязь. 1975. - № 9. - С. 5—13.
20.Вильдгрубе Г. С., Малахов И. Я., Степанов Р. М., Урвалов В. А. Новые советские передающие телевизионные приборы // Техника кино и телевидения. - 1977. - № 10. - С. 42-49.
21.Вильчек В.М., Воронцов Ю.В. Телевидение и художественная культура. - М.: Знание, 1977. 94 с.
22.Вильчек В. Искусство в телевизионной программе / Режиссер на телевидении. - М.: Искусство, 1978. С. 3-15
23.Возіанов В. Укрінформ: в ім’я України // Україна: Інформація й свобода слова. Збірник законодавчих актів, нормативних документів та статей фахівців.-К.: Молодь”, 1997. С. 763-769.
24.В Україні знову стартував телекосмічний експеримент // Киевские ведомости. - 18.10.97 г. - С. 11.
25.Ганницкий М., Евсеев Е. На страже „облика морали” //Газета по Киевски. - 8 апреля 2006г. - С.6.
26.Германчук В.В. Кінематографічна модель інтуїтивізму в контексті культуротворчих процесів ХХ століття: Дис... канд. мистецтвознавства: 17.00.01 / Київський держ. ун-т театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого. — К., 2004. 21 с.
27.Глейзер М.С. Радио и телевидение в СССР. Даты и факты (1917-1986). - М.: Искусство, 1989. 175 с.
28.Глейзер М. Радио и телевидение в СССР. 1917-1963 (даты и факты). М.: ГКСМ СССР по радиовещанию и телевидению, 1965. 230 с.
29.Глобализация общества // Культура и культурология: Словарь /Сост. и ред. А.И.Кравченко. - М.: Академический Проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003.-С.259.
30.Голядкин Н.А. История отечественного и зарубежного телевидения: [Учеб. пособие для студентов вузов]. — М.: Аспект-Пресс, 2004. — 140 с.
31.Гончаренко Н.В. Диалектика прогресса культуры. К.: Наукова думка, 1987. 458 с.
32.Горохов П. К. Б. Л. Розинг — основоположник электронного телевидения. - М.: Наука, 1964. - 120 с.
33.Гоян В.В. Інформаційна телевізійна програма: типологічна характеристика, параметри діяльності журналіста Дис. канд. філол. наук: 10.01.08 / Інститут журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. - Київ, 1999.
34.Грабовская Л. Телефот, патент №5592 // Урал. 1978. - № 7.
35.Гриценко М. Місцеве телебачення України 80-х: період змін і випробувань // Вісн. Нац. Ради України з питань телебачення і радіомовлення. - 2002. - № 1. - С. 32-34.
36.Гуревич П.С. Приключения имиджа. - М.: Политиздат, 1991. 365 с.
37.Гуров В. А. Основы дальновидения. - М.: Госрадиоиздат, 1936. - 372 с.
38.Державний архів М.Санкт-Петербурга, ф.1858, оп.1, справа 4233.
39.Детективная литература // Культура и цивилизация: Словарь / Сост. и ред. А.И.Кравченко. С.291.
40.Диалог // Культура и культурология: Словарь / Сост и ред. А.И.Кравченко. - М.: Академический Проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. С.294.
41.ДК-зв’язок. 2001. 23-29 авг. с.7.
42.Добровольский Е. Е. Основные направления научно-технического прогресса радиосвязи, радиовещания и телевидения. - М.: Связь, 1974. - 56 с.
43.Дядюн К. ТСН шість років оперативної інформації: Телебачення // День. - 2002. - 27 груд. - С. 21.
44.Егоров В. В. Основные понятия телевидения. Терминологический словарь. М.: ИПК. - 1992. - 91 с.
45.Егоров В.В. Телевидение и зритель.- М.: Искусство.- 1977. 326 с.
46.Егоров В.В. Телевидение и школа: проблемы учебного телевидения.- М.: Педагогика, 1982. - 144 с.
47.Егоров В.В. Телевидение между прошлым и будущим. — М.: Воскресенье, 1999. — 414 с.
48.Егоров В.В. Телевидение: Страницы истории. — М.: Аспект Пресс, 2004. — 200 с.
49.Ефимов Э.М. Учебное телевидение: проблемы и перспективы.-М.: Искусство, 1977. 358 c.
50.Журналістика в умовах гласності / Москаленко А. В., Качкан В. А., Мащенко І. Г. та ін. - К.: Либідь, 1991. 264 c.
51.Задворний А. Інформаційна безпека й свобода слова в Україні. // Україна: Інформація й свобода слова. Збірник законодавчих актів, нормативних документів та статей фахівців.-К.: Молодь” 1997. - С.723-750.
52.Закон України Про захист суспільної моралі” // Голос України.-13 січня 2004р.
53.Зворыкин В. К., Мортон Д. А. Телевидение/Под ред. С. И. Катаева. - М.: Изд-во иностр. лит., 1956. - 784 с.
54.Зернецька О.В. Нові засоби масовой комунікації (соціокультурний аспект)/АН України, Ін-т світової економіки й міжнародних відносин.-К.: Наукова думка, 1993. - 131с.
55.Зирін О. Етапи становлення та розвитку телебачення в Україні // Питання культурології. — К.: - 2002. — Вип.18. — С. 106110.
56.Зирін О. Телебачення видовищ в Україні: реалії сучасного стану // Культура і мистецтво у сучасному світі. — К.: 2003. — Вип.4. — С.126132.
57.Ильин Р. Телевизионное изображение. М.: Знание, 1964. 58 с.
58.Информация // Культура и культурология: Словарь / Сост. и ред. А.И. Кравченко. М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. С.380.
59.Канюка М., Мащенко І. Програмна структура телебаченняю - К.: КДУ. - 1985. - 35 с.
60.Катлер С. М. Радіооко: (Телебачення наших днів). — К. : Молодий більшовик, 1935. — 96с.
61.Києво - Могилянська академія. Ефір 27.05.91 р. // Архів Державного Комітету УРСР з телебачення та радіомовлення. - К 43006-91.
62.Киселева Т.Г. Экранная культура в меняющемся мире // Библиотеки и ассоциации в меняющемся мире: новые технологии и новые формы сотрудничества: 10-я юбил. междунар. конф. „Крым 2003”: Тр. конф. — М., 2003. — Т. 3. — С. 1241-1244.
63.Козирський В., Шендеровський В. Син поета творець телебачення: (До 100-річчя від дня народження Бориса Грабовського) // Уряд. кур’єр. - 2001. - 28 лип. - С. 10.
64.Кривошеев М. И. Перспективы развития телевидения. - М.: Радио и связь, 1982. - 144 с.
65.Колтовой Б., Коновалов Б. Эстафета космических подвигов / Под ред. Г. Остроумова. - М.: Известия, 1981. - 344 с.
66.Коляденко В.А. Інфокомунікаційні технології як чинник політичної модернізації / Одеська національна юридична академія. Одеса, 2002. 20 с.
67.Коммуникация // Советский энциклопедический словарь / Научно-редакц. совет: А.М. Прохоров (пред.). М.: Сов. энциклопедия, 1981. С.617.
68.Коммуникация // Философский энциклопедический словарь. М.: ИНФРА. М., 2000. С.216-217.
69.Кон И. Эстафета поколений. // Коммунист. 1987. - №4. - С.96-102.
70.Концепція (Основи державної політики) національної безпеки України. - Урядовий кур’єр, січень 1997 р.
71.Копиленко О.Л. Влада інформації. - К.: Україна, 1991. - 108 с.
72.Коробейников В. С. Голубой чародей. - М.: Мол. гвардия, 1975. - 176 с.
73.Костенко Н.В. Ценности и символы в массовой коммуникации.- К.: Наукова думка, - 1993. - 156 с.
74.Кузнецов С. Советское телевидение на международных фестивалях телевизионных фильмов (1961—1966) // Радиовещание и телевидение за рубежом. 1968. - № 1—2. - С. 1—37.
75.Костирєв А.Г. Роль засобів масової інформації в процесі демократичного розвитку суспільства Дис... канд. політичних наук: 23.00.02 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2003.
76.Костов Л.Г. По некоторым вопрсам роли учебного кино и телевидения в достижении образовательных и воспитательных задач в НРБ. - 9 с. // Международная научная конференция по проблемам школьного оборудования. - М.: 1973.
77.КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. Т. 5. - М.: Политиздат, 1971. 598 с.
78.Кракауэр Э. Реабилитация физической реальности. М.: Прогресс, 1974. 459 с.
79.Лейтес Л. К 100-летию термина „телевидение” // Радио. 2000. - №8. С.13.
80.Ленін В.І. Промова в Політбюро ЦК РКП (б) про асигнування коштів Нижегородській радіолабораторії // Повн. зібр. тв. Т.52. К.: Політвидав, 1982. - С.152-154.
81.Ленін В.І. Записка М. П. Горбунову // Повн. зібр. тв. Т.44. - С.358
82.Лизанчук В.В. Телебачення і радіо у вихованні учнів. — К.: Т-во „Знання” УРСР, 1985. — 47 с. — (Сер. 7 „Педагогічна”).
83.Липков А. Мосты в третье тысячелетие // Телевидение вчера, сегодня, завтра.- М.: Искусство, 1987.
84.Макаров Ю.В. и др. Ты не один!: Из новейшей истории укр. телевидения / Ю.В.Макаров, О.В.Герасимьюк, С.В.Чернилевский. — Х.: Фолио, 2004. — 301 с.
85.Малахов А.Н., Почепко В.В. В тупиках лжи, с.7-8.
86.Мащенко І.Г. Електронний старт телебачення: Дві оповіді про Бориса Грабовського. — К.; Миколаїв: Тетра, 1997. — 144 с.
87.Мащенко І. Г. Лики і лиця телерадіопростору. К.: ГО „Українська Межіа Спілка”, 2003. 400 с.
88.Мащенко І.Г. Міфи і реалії телерадіоефіру. — К.: Видання ДП «Агенство ТРК», 2001. — 260 с.
89.Мащенко І. Радіо і телебачення: від джерел до космічних висот. — К.; Миколаїв: Тетра, 2003. — 416 с.
90.Мащенко І. Телебачення: від джерел до космічних висот. К.: т-во „Знання” УРСР, 1983. 48 с.
91.Мащенко І.Г. Телебачення у законі: Історія створення першого укр. закону про телебачення і радіомовлення та порівняльне його співставлення з аналогічними законодавчими актами 12 заруб. країн. — Миколаїв, 1995. — 200 с.
92.Мащенко І.Г. Телебачення України. — К.: Тетра, 1998. Т. 1: Телебачення de facto, 1998. — 511 c.
93.Мащенко І.Г. Телебачення України. — К.: Тетра, 1998. Т. 2: Телебачення de jure, 2000. — 528 c.
94.Мащенко І.Г. Телевізійні аномалії: (Мас-медійні історії в деталях). — К.: Телерадіокур’єр, 2005. — 214 с.
95.Мащенко І.Г. Українське телебачення: Штрихи до портрета. — К.: Ай-Пі-Київ: Фірма «Чорпі»: Книговид. центр «Посредник» Ltd, 1995. — 294 с.
96.Мельник В., Кондаков Д. Как это было: история отечественного телевидения и телевещания // Радиохобби. - 2001. - №4. С.2-5.
97.Мироненко В. Витоки українського радіомовлення // Київська старовина. - 1996. - №1. - С. 93-98 - (ХХ ст. Погляд історика).
98.Москаленко А. Проблеми розвитку масової комунікації на сучасному етапі // Вісник КДУ. Серія Журналістика”. - 1995. - Вип. 2. - С. 3-25.
99.Мости дружби: Сценарій телефільму // Архів Державного Комітету УРСР з телебачення та радіомовлення.
100. Муратов А. Умный Харьков // Время. - 9 апреля 2002 г. - С.4.
101. Муштаев В.П. Уроки искусства: Очерки об учебном телевидении. М.: Педагогіка. 104 с.
102. Мыльная опера // Культура и культорология: Словарь / Сост. и ред. А.И.Кравченко. М.: Академический проект; Екатеренбург: Деловая книга, 2003. С.617.
103. Нечай О. Телевидение как художественная система. Минск, 1988. - 118 с.
104. Новаковский С. В., Катаев С. И., Новаковский В. С. Телевидение в XXI веке. - М.: Знание, 1981. - 64 с. (Новое в жизни, науке, технике. Радиоэлектроника и связь; № 4).
105. О дальнейшем развитии советского телевидения // О партийной и советской печати, радиовещании и телевидении. М., «Мысль», 1972. С. 536—541.
106. О задачах партийной пропаганды в современных условиях // О партийной и советской печати, радиовещании и телевидении. М., «Мысль», 1972. С. 328-—334.
107. Омельяненко Ю.І. Телерадіомовлення України: Шляхи становлення і розвитку. — К. : Раритет, 1997. — 100 с.
108. Осовський В. Проблема ідентифікації громадської думки // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1998. - №1-2. - С. 36-52.
109. Очерки истории советского радиовещания и телевидения. Часть І. 1917-1941. М.: Мысль, 1972. - 247 с.
110. Пантелеймонов О. Є. Діяльність інформаційних агентств світу в умовах формування глобального комунікаційного простору: Дис.канд. політичних наук;: 23.00.03 / Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Т. Шевченка. Київ, 2002. 24 с.
111. Пащин М. Як створюються телевізійні передачі. К.: 1956.
112. Певзнер Б. М. Системы цветного телевидения. - Л.: Энергия, 1969. - 232 с.
113. Пенчук І. Л.Регіональне телебачення і радіомовлення у контексті формування національної свідомості молоді // Дис... канд. філол. наук: 10.01.08 / Інститут журналістики. Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Київ, 2003.
114. Перский К. Д. Современное состояние вопроса об электровидении на расстоянии (телевизирование) // Тр. Первого Всерос. электротехн. съезда. СПб., 1901. - Т. II. - С. 346-362.
115. Петренко В. Правила руху в телерадіопросторі./ Україна: Інформація й свобода слова. Збірник законодавчих актів, нормативних документів та статей фахівців.- К.: Молодь”-1997.- с.708-713.
116. Петренко В.И. Экранные и звуковые пособия в учебном процессе вуза.- К.: Вища школа. - 1986. - 205 с.
117. Пивоваров С. П. О первых проектах ТВ центров // Техника кино и телевидения. - 1982. - № 12. - С. 68-70.
118. Побєдоносцева І.Є. Телевізійний дискурс у культурному просторі постмодернізму: Дис... канд. мистецтвознавства: 17.00.04 / Київський національний ун-т театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого. — К., 2005. — 19с..
119. Положення про державний комітет телебачення й радіомовлення України / Україна: Інформація й свобода слова. Збірник законодавчих актів, нормативних документів та статей науковців. -К.: Молодь” №.-1997.- С.563-567.
120. Попович М.В. Нарис історії культури України. 2-е вид. випр. К.: „АртЕк”,