Струкова Крістіна Олексіївна Адміністративно-правове забезпе­чення системи безоплатної правової допомоги в Україні

Короткий опис

Струкова Крістіна Олексіївна, адвокат, рада адвока­тів Одеської області: «Адміністративно-правове забезпе­чення системи безоплатної правової допомоги в Україні» (12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право). Спецрада К 58.082.04 у Тер­нопільському національному економічному університеті

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Кваліфікаційна наукова

праця на правах рукопису

СТРУКОВА КРІСТІНА ОЛЕКСІЇВНА

УДК 342.951

ДИСЕРТАЦІЯ

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ БЕЗОПЛАТНОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ В УКРАЇНІ

12.00.07 – адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

галузь знань – ПРАВО

Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело

_________________________________

Науковий керівник

Рибалка Наталія Олегівна, доктор юридичних наук, доцент

Тернопіль -2018

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….11

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ

ФОРМУВАННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ

БЕЗОПЛАТНОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ В УКРАЇНІ…………………...20

1.1. Право на правову допомогу як передумова інституалізації системи надання безоплатної

правової допомоги в Україні …………………………………………………..20

1.2. Співвідношення концепцій державного безоплатного правозахисту та pro bono адвокатури:

зарубіжний досвід та вітчизняна практика………………………………….42

Висновки до розділу……………………………………………………………..65

РОЗДІЛ 2 СУЧАСНИЙ СТАН ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ

В СФЕРІ НАДАННЯ БЕЗОПЛАТНОЇ

ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ………………………………………………………69

2.1. Адміністративно-правові відносини за участю

суб’єктів безоплатної правової допомоги ……………………………………69

2.2. Адміністративно-правові засади діяльності

мережі центрів безоплатної правової допомоги в системі юстиції……….82

2.3. Особливості організації надання безоплатної

правової допомоги недержавними суб'єктами………………………………99

Висновки до розділу …………………………………………………………...118

РОЗДІЛ 3 ПРАВОВІ АСПЕКТИ ОКРЕМИХ НАПРЯМКІВ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У СФЕРІ НАДАННЯ БЕЗОПЛАТНОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ……...122

3.1. Організаційні та правові основи діяльності

10

керівника в системі надання безоплатної правової допомоги………..….122

3.2. Інформаційно-правове забезпечення системи

безоплатної правової допомоги……………………………………………….144

3.3. Адміністративно-правові засади взаємодії суб’єктів надання безоплатної правової допомоги

з державними та недержавними інституціями …………………………….156

Висновки до розділу …………………………………………………………...175

ВИСНОВКИ …………………………………………………………………….181

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….190

ДОДАТКИ……………………………………………………………………….210

11

ВСТУП

Актуальність теми. Право на безоплатну правову допомогу і державна гарантія доступу до неї є елементом реалізації права на справедливий суд, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статті 59 Конституції України. Це важлива правова засада, що існує у державах, заснованих на принципі верховенства права.

Система безоплатної правової допомоги діє в Україні з 2011 року після прийняття Закону «Про безоплатну правову допомогу». Перелік юридичних послуг і суб’єктів отримання такої допомоги поступово розширюється: з 2011 року мешканці України отримують безоплатну первинну правову допомогу, з початку 2013 року було надано доступ до безоплатної вторинної правової допомоги при затриманні, арешті, оголошенні підозри та обвинувачення, а з 2015 року безоплатна правова допомога надається певному колові осіб в цивільних та адміністративних справах.

За офіційними даними Мінюсту у 2016 році безоплатну правову допомогу отримали понад 275 тис. осіб. Більше 34 тис. отримали послуги з представництва їхніх інтересів у судах. У кримінальних провадженнях захист отримали понад 81 тис. громадян. На території держави діє близько 500 пунктів доступу до послуг, понад 2600 незалежних адвокатів залучені до надання безоплатної вторинної правової допомоги, понад 1600 штатних юристів надають правову допомогу в штатному режимі щодня.

цих умовах важливо бути впевненим, що така кількість адміністративних послуг, суб’єктів їх надання відповідає належній якості.

Передусім це питання актуальне з позицій адміністративно-правової якості, що охоплює питання правового регулювання, системи суб’єктів управління та надання безоплатної правової допомоги, кола їх повноважень, адміністративних форм та методів діяльності, що ними практикуються, взаємодії з іншими державними та громадськими інституціями.

12

Питання публічного адміністрування безоплатної правової допомоги є актуальним предметом наукового пошуку.

Принагідно слід відзначити, що проблематика організації безоплатної правової допомоги в Україні з позиції адміністративного права є практично нерозробленою. Можемо згадати дисертацію Стаматіної М.В. «Організація діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу» (2012), яка натомість, є фактично єдиною адміністративно-правовою науковою роботою у цій сфері.

Питання безоплатної правової допомоги були предметом наукових розробок за напрямком «Судоустрій, прокуратура та адвокатура» (спеціальність 12.00.10) Є.Ю. Бови «Організація безоплатної правової допомоги в Україні» (2009), у якій розкрито нормативний характер, юридична природа, роль і місце права на одержання безоплатної правової допомоги в системі прав і свобод людини і громадянина, дана комплексна характеристика тих державних і суспільних інститутів, що покликані забезпечувати реалізацію даного права, досліджено діяльність альтернативних (нетрадиційних) суб’єктів надання безоплатної правової допомоги, а також Т.Б. Вільчик «Адвокатура як інститут реалізації права на правову допомогу: порівняльно-правовий аналіз законодавства країн Європейського Союзу та України» (2016), у якій запропонована концепція, відповідно до якої інститут адвокатури України повинен стати однією з провідних структур у механізмі правозахисту, здатною контролювати дотримання органами державної влади прав і законних інтересів людини; визначено новий статус інституту адвокатури, його завдання і функції на сучасному етапі; вивчено взаємодію з органами державної влади та інститутом громадянського суспільства; доведено існування інституту правової допомоги адвоката.

позиції теорії держави і права, проблема правової допомоги розглядалась у дисертаціях Личко В. С. «Поняття та види правової допомоги

Україні: загальнотеоретичне дослідження» (2013).

13

Різні аспекти реалізації права на безоплатну правову допомогу, участь

адвокатів в реалізації цього права, публічного адміністрування у сфері

юстиції, діяльності інституцій правозахисту характеризували такі вчені, як

Аракелян М., Бірюкова О., Варфоломеєва Т., Ващук О., Галай А., Гловацький І., Глуховський А., Грень Н., Гречанюк С., Грошевой Ю.,

Заболотний А., Захаров Є., Ісакова В., Ківалов С., Коршенко А., Кравчук В., Лоджук М., Овчаренко О., Пащенко В., Сердюк І., Судейко М., Темех І., Харитонова О. та ін.

Разом з тим, наведені дослідження фактично не стосуються проблематики адміністративно-правового забезпечення системи безоплатної правової допомоги в Україні, що додатково свідчить про актуальність цієї дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано відповідно до п. 4 розділу 3 Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020», схваленої Указом Президента України від 12 січня 2015 р. № 5/2015,

5 Розділу 7 Стратегії розвитку наукових досліджень Національної академії правових наук України на 2016-2020 роки, схваленої постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 03 березня 2016 року, в межах науково-дослідної роботи Міжрегіональної Академії управління персоналом «Теоретико-методологічні засади становлення української державності і соціальна практика: політичні, юридичні, економічні та психологічні проблеми» на 2014-2018 рр. (номер державної реєстрації

0113U07698).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу теоретичних напрацювань, положень чинного законодавства України та узагальнень практики його реалізації, іноземного досвіду визначити ключові аспекти адміністративно-правового забезпечення системи безоплатної правової допомоги в Україні, розробити пропозиції щодо вдосконалення нормативних основ та практики правозастосовної діяльності у цій сфері.

14

Для досягнення поставленої мети в роботі визначені такі завдання:

охарактеризувати право на правову допомогу як передумову

інституалізації системи надання безоплатної правової допомоги в Україні; співставити концепції державного безоплатного правозахисту та pro bono

адвокатури з використанням зарубіжного досвіду та вітчизняної практики; надати визначення та визначити особливості та зміст адміністративно-

правових відносин за участю суб’єктів безоплатної правової допомоги; розкрити адміністративно-правові засади діяльності мережі центрів

безоплатної правової допомоги в системі юстиції;

визначити особливості організації надання безоплатної правової

допомоги недержавними суб’єктами;

проаналізувати організаційні та правові основи діяльності керівника в

системі надання безоплатної правової допомоги;

здійснити характеристику інформаційно-правового забезпечення системи

безоплатної правової допомоги;

розкрити адміністративно-правові засади взаємодії суб’єктів надання

безоплатної правової допомоги з державними та недержавними інституціями. Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають з приводу формування та функціонування системи безоплатної правової допомоги в

Україні.

Предмет дослідження – адміністративно-правове забезпечення системи безоплатної правової допомоги в Україні.

Методи дослідження. Під час проведення наукової розробки автор керувався діалектичним методом наукового пізнання, згідно з яким процеси та явища є взаємообумовленими, досліджуються у їх взаємозв’язку то розвитку.

Методологічну основу дослідження складають сукупність загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання. За допомогою формально-юридичного методу були проаналізовані норми положень нормативно-правових актів, що визначають адміністративно-правові аспекти

15

функціонування системи безоплатної правової допомоги в Україні (підрозділи 1.1., 2.1.-2.3, розділ 3). Статистичний метод надав можливості узагальнити, систематизувати й обробити кількісні характеристики діяльності системи безоплатної правової допомоги в Україні (підрозділи 2.2, 2.3.). За допомогою компаративіського методу здійснено порівняння концепцій безоплатної правової допомоги та концепції правозахисної діяльності pro bono, а також здійснено узагальнення міжнародного досвіду в цій сфері (підрозділ 1.2). Використання системно-функціонального методу дозволило проаналізувати інституційну структуру безоплатної правової допомоги в Україні, розкрити основні функції, повноваження, принципи засади її побудови як організаційної системи (розділ 2). Під час дослідження були використані й інші методи наукового пізнання.

Робота носить комплексний характер і ґрунтується на поєднанні аналізу теоретико-правового масиву інформації та практики функціонування системи безоплатного правозахисту, що було здійснено за допомогою міжгалузевого аналізу положень гуманітарних та правових наук: філософії, соціології, психології, теорії управління та менеджменту, теорії держави і права, конституційного права, інформаційного права, теорії адміністративної діяльності органів публічної адміністрації тощо.

Нормативно-правова основа дослідження складається з міжнародно-правових стандартів з прав людини, а також діяльності правозахисних інституцій, Конституції України, чинного національного законодавства, що регулює адміністративно-правові аспекти забезпечення системи безоплатної правової допомоги в Україні.

Емпіричною основою дослідження слугували дані про стан забезпечення прав і свобод людини в Україні, а також функціонування системи безоплатної правової допомоги в Україні, які отримані зі статистичних матеріалів Міністерства юстиції України, різних правозахисних організацій, інституцій самоорганізації адвокатури, матеріали соціологічних та правових досліджень вітчизняних і зарубіжних учених у сфері публічного адміністрування в сфері

16

юстиції, правозахисту, а також діяльності інституцій, які приймають участь у наданні правової допомоги.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є продовженням наукової розробки питань правового забезпечення публічного адміністрування у сфері юстиції. Вона є однією із перших у вітчизняній публічно-правовій науці комплексних монографічних праць, у якій розкриті адміністративно-правові аспекти функціонування системи безоплатної правової допомоги в Україні. У результаті проведеного дослідження зроблено ряд концептуальних висновків, висунуто та обґрунтовано низку нових наукових важливих для юридичної практики положень. Основні з них такі:

уперше:

здійснено співвідношення концепцій безоплатної правової допомоги та надання pro bono правової допомоги, який дозволив говорити про суттєву різницю між ними, що полягає у самій природі, формі та змісті цих видів допомоги;

розроблено авторське поняття, визначені особливості, розглянуто структуру адміністративно-правових відносин за участю суб’єктів безоплатної правової допомоги;

визначено адміністративно-правовий статус керівника в системі безоплатної правової допомоги, розглянуто діяльність керівників на різних управлінських рівнях, а також обґрунтовані основні кваліфікаційні вимоги до цих посадових осіб в досліджуваній сфері;

удосконалено:

інформаційно-правове забезпечення системи безоплатної правової допомоги через розуміння його як сукупності нормативно встановлених засобів, методів, способів створення, обробки, аналізу, поширення (оприлюднення), опрацювання, захисту відомостей та інформації, що є предметом правових послуг та правової допомоги суб’єктів відносин безоплатної правової допомоги із використанням інформаційних технологій;

17

організаційно-правове забезпечення діяльності Координаційного центру з надання правової допомоги, зокрема щодо розширення його повноважень, структурної побудови, управління;

положення законодавства, що регулює питання функціонування системи безоплатної правової допомоги в частині залучення до надання правових послуг недержавних суб’єктів;

дістали подальшого розвитку:

питання історико-правового розгляду інституалізації вітчизняної системи безоплатної правової допомоги в розрізі розвитку судової влади, органів державного обвинувачення та адвокатури;

теоретичні напрацювання щодо забезпечення реалізації права на професійну правову допомогу як передумови функціонування системи безоплатної правової допомоги;

проблематика адміністративно-правового забезпечення взаємодії суб’єктів надання безоплатної правової допомоги з державними та недержавними інституціями, під якою розуміється спільна, погоджена за часом, місцем та іншими умовами, діяльність суб’єктів, які наділені компетенцією надання безоплатної правової допомоги з державними та неурядовими інституціями у питаннях надання правових послуг, а також досягнення інших спільних цілей обумовлених необхідністю забезпечення якісної реалізації цими суб’єктами права на безоплатну правову допомогу.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблені теоретичні напрацювання та практичні рекомендації щодо удосконалення законодавства

досліджуваній сфері, сформульовані висновки й пропозиції мають значення для науки адміністративного права у частині правового забезпечення публічного адміністрування сфери юстиції і функціонування системи безоплатної правової допомоги в Україні зокрема.

Основні положення дисертації можуть бути використані:

у науково-дослідній сфері – сформульовані висновки й рекомендації можуть бути використані під час проведення подальших наукових розробок у

18

сфері публічного адміністрування сфери юстиції та питань правового забезпечення діяльності системи безоплатної правової допомоги в Україні;

у правотворчій сфері – результати дослідження можуть бути використані для підготовки нормативно-правових актів, що регулюють діяльність системи безоплатної правової допомоги в Україні, у висновках до роботи розроблені конструкції пропонованих норм права, які можуть бути інтегровані до системи законодавства;

у навчальному процесі –результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при викладання курсу «Адміністративне право України», «Судові та правоохоронні органи».

Особистий внесок здобувача. Сформульовані в роботі положення і висновки ґрунтуються на особистих дослідженнях дисертанта, а також аналізі та критичному осмисленні наукових праць, положень чинного законодавства України та іноземних держав. У дослідженні не використовувались ідеї співавторів опублікованих колективних праць, а особистий внесок у цих працях пропорційний кількості співавторів.

Апробація результатів дослідження Теоретичні та прикладні положення та висновки дисертації обговорювались на науково-практичних конференціях, семінарах, круглих столах. Основні з них такі: «Проблеми сучасного права»: круглий стіл (Чернігів, 2014); «Державне управління: стратегія і тактика формування сучасного фахівця»: науково-практичний семінар (Київ, 2014); «Нові напрями діяльності юридичних клінік»: науково-практичний семінар (Київ, 2015); «Громадянське суспільство в Україні: проблеми забезпечення правотворчої діяльності»: науково-практичний семінар (Київ, 2016); «Національна поліція та Національна гвардія у контексті реалізації Національної стратегії у сфері прав людини»: міжвузівський круглий стіл (Київ, 2016); «Україна в умовах реформування правової системи: сучасні реалії та міжнародний досвід»: ІІ Міжнародна науково-практична конференція (Тернопіль, 2017).

19

Публікації. Основні положення та висновки дисертації висвітлено в дванадцяти наукових публікаціях, з яких: 5 статей – у вітчизняних фахових наукових виданнях; 1 стаття – у зарубіжному науковому виданні; 1 стаття – у зарубіжному науковому періодичному виданні, 5 тез – у матеріалах наукових конференцій.

Структура роботи. Дисертація складається з анотації, вступу, трьох розділів, які об’єднують вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг роботи становить 209 сторінок, з яких основний текст – 189 сторінок, список використаних джерел – 19 сторінок (185 найменувань), 1 додаток на 2 сторінках.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Дисертація є продовженням наукової розробки питань правового забезпечення публічного адміністрування у сфері юстиції. Вона є однією із перших у вітчизняній публічно-правовій науці комплексних монографічних праць, у якій розкриті адміністративно-правові аспекти функціонування системи безоплатної правової допомоги в Україні. Основними висновками, які сформовані в результаті дослідження є наступні:

Історико-правовий аналіз формування системи безоплатної правової допомоги свідчить, що її інституалізація відбувалась переважно в розрізі розвитку судової влади, органів державного обвинувачення та адвокатури зокрема. Фактично законодавство окремо взятих історичних періодів частково урегульовувало питання діяльності певних, подекуди державних інституцій, на які покладався обов’язок забезпечувати правових захист окремих незахищених верств населення, що може вважатись прототипом сучасної системи безкоштовної правової допомоги.

Інституалізація сучасної системи правової допомоги відбулась в фарватері та ідеології реформування системи органів юстиції і де-факто завершилась із закріпленням у спеціальному законодавстві правового статусу відповідних суб’єктів надання правової допомоги.

Передбачена частиною першою статті 59 Конституції України норма про те, що кожен має право на професійну правничу допомогу треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якої особи незалежно від характеру її правовідносин з публічними та недержавними інституціями,

юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних (правових) питань в обсязі і формах, необхідних для ефективного захисту її прав та законних інтересів, або відновлення вже порушеного права.

Значення правової допомоги в контексті реалізації однойменного права останнім часом суттєво зростає. Це обумовлено рядом об’єктивних та

182

суб’єктивних причин, якими серед іншого є: поступове та динамічне зростання ролі права як ключового регулятора суспільних відносин; реформування правової системи, а також системи органів публічної влади в Україні, що передбачає створення принципово нових інституцій, побудову нових моделей взаємин між громадянами та владними інституціями; реформування правоохоронної системи та правоохоронного законодавства; перебудова нової конструкції судової влади, яка передбачає відновлення довіри до суду як єдиної гілки влади, здатної в особливому порядку здійснювати захист прав; поступове усвідомлення громадянами важливості правової культури та бажання відстоювати власні права; складна економічна ситуація, яка в даний час не дозволяє охопити якісним кваліфікованим професійним і платним правовим захистом усі верстви населення.

Розгляд питання співвідношення концепцій безоплатної правової допомоги та надання pro bono правової допомоги, дозволив нам говорити про суттєву різницю між ними, що полягає у самій природі, формі та змісті цих видів допомоги, по суті це принципово різні види професійної діяльності.

Крім цього, суттєвою відмінністю між наданням безоплатної вторинної правової допомоги в порядку, передбаченому Законом України «Про надання безоплатної правової допомоги», та наданням правової допомоги адвокатурою pro bono є те, що перша надається за рахунок фінансування з державного бюджету та є оплатною для адвоката, а друга – на громадських засадах. Окрім того, проаналізувавши законодавчу регламентацію обох правових інститутів, ми можемо зробити висновок, що державний безоплатний правозахист в Україні є належним чином забезпеченим на нормативно-правовому рівні, йому приділено багато уваги з боку держави в особі центральних органів виконавчої влади, у той же час – надання послуг pro bono на даному етапі залишається все ж ініціативною діяльністю окремих юристів, адвокатських об’єднань чи індивідуальних адвокатів, які мають прогресивні погляди щодо свого призначення у професійній діяльності. Тому, якщо надання безоплатної вторинної правової допомоги в Україні вже

183

запроваджене з 2011 року та на даному етапі продовжує розвиватися та удосконалюватися, то надання правової допомоги pro bono залишається ще маловідомим і мало регламентованим на сьогодні.

Адміністративно-правові відносини за участю суб’єктів безоплатної правової допомоги – це група правових відносин, які виникають в процесі публічного адміністрування сферою безоплатної правової допомоги між суб’єктами надання такої допомоги, а також керівними органами у цій сфері,

передбачають формування відносин ліберального «м’якого» управлінського підпорядкування, системи адміністративного оскарження рішень з метою належного забезпечення надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення.

Звернення до закону про безоплатну правову допомогу засвідчує існування чітко визначених груп адміністративних правовідносин, які характеризують адміністративно-правову природу діяльності системи безоплатної правової допомоги. До них, зокрема, ми відносимо: визначення «безоплатна правова допомога», «правова допомога», «правові послуги» в якості державної адміністративної послуги, яка надається за рахунок фінансування з Державного бюджету України спеціально створеними для цього інституціями; принципи державної політики у сфері надання безоплатної правової допомоги (стаття 5 закону); структура системи надання безоплатної правової допомоги (стаття 6 закону); порядок розгляду звернень про надання безоплатної первинної правової допомоги (стаття 10, 12 закону); загальні організаційні аспекти діяльності системи суб'єктів надання безоплатної вторинної правової допомоги (статті 15-19 закону); управління системою надання безоплатної правової допомоги та її фінансування (розділ 4 закону); оскарження рішень щодо надання безоплатної правової допомоги, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (розділ 5 закону).

184

Система побудована таким чином, що існують три основні ланки – суто управлінська, яка представлена Координаційним центром з надання правової допомоги і дві інші - суб’єкти надання первинної та вторинної правової допомоги. Слід також зауважити, що в якості арбітра у питаннях адміністративного вирішення спорів може виступати Міністерство юстиції України (окрім згаданого вище Центру), однак така можливість є формально невизначеною.

Тому, пропонуємо статтю 28 додати пунктом 16 наступного змісту:

«розглядати адміністративні скарги на діяльність суб’єктів надання правової допомоги і у випадку встановлення факту надання неякісної правової допомоги вживати усіх необхідних заходів для повноцінного забезпечення реалізації права на правову допомогу»

Статтю 31 закону пропонуємо доповнити частиною другою такого змісту: «Адміністративні скарги щодо надання неякісної правової допомоги суб’єктами надання правової допомоги (окрім Координаційного центру)

подаються до Координаційного центру з надання правової допомоги. Адміністративні скарги щодо рішень Координаційного центру з надання

правової допомоги подаються до Міністерства юстиції України».

Координаційний центр з надання правової допомоги, відповідно до зазначених у його Положенні повноважень, повинен здійснювати контроль тільки за наданням безоплатної вторинної правової допомоги, хоча фактично контроль відбувається і за наданням безоплатної первинної правової допомоги в рамках діяльності центрів вторинної правової допомоги, які надають як вторинну, так і первинну правову допомогу. Отже, положення про контрольні повноваження центру потребують уточнення у частині пп.18 п.13

Положення про Координаційний центр з надання правової допомоги.

зв’язку з цим потрібно, внести зміни до Положення про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги та до статті 17 Закону України «Про безоплатну правову допомогу»:

185

пп.2. п.7 Положення про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги сформулювати у наступній редакції: «Основними завданнями центрів є: … 2) організація надання безоплатної первинної правової допомоги і безоплатної вторинної правової допомоги»;

У статті 17 Закону України «Про безоплатну правову допомогу»

слово «забезпечення» замінити на «організація».

Внести зміни до статті 6-1 та статті 15 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» і викласти їх у наступній редакції:

а) «Стаття 6-1. Система надання безоплатної правової допомоги.

До системи надання безоплатної правової допомоги належать:

Координаційний центр з надання правової допомоги та його регіональні, місцеві центри і бюро з надання безоплатної вторинної правової допомоги;

суб'єкти надання безоплатної первинної правової допомоги;

суб'єкти надання безоплатної вторинної правової допомоги».

б) «Стаття 15. Суб'єкти надання безоплатної вторинної правової допомоги. Суб'єктами надання безоплатної вторинної правової допомоги в Україні є: адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу».

6. Аналіз правової допомоги громадських організацій дозволяє визнати, що правозахисна діяльність громадських організацій продемонструвала не менш потужні результати, ніж мережа державної правової допомоги. Тому відмічаємо, що ряд шляхів удосконалення державної безоплатної правової допомоги може бути запозичено із діяльності громадських інституцій. Зокрема це можна зазначити у частині форм правової допомоги та арсеналі юридичних способів захисту (адвокація, міжнародний правозахист у міжнародних інституціях як Європейський суд з прав людини, вирішення стратегічних справ, акцент на протидію державним зловживанням та ініціювання відповідальності не доброчесних працівників державних органів).

186

Ми відстоюємо позицію необхідності ширше охоплювати діяльність з безоплатної правової допомоги, не встановлювати штучних бар’єрів до тої важливої роботи, яка проводиться недержавними інституціями на виконання функції, яка державою не може бути в повній мірі забезпеченою: доступу до правової допомоги як частини права на доступ до правосуддя. Навпаки, коло суб’єктів у Законі України "Про безоплатну правову допомогу" має бути визначене ширше. Зокрема нами пропонується доповнити закон статтею 12-1 такого змісту:

Стаття 12-1. Недержавні суб’єкти безоплатної правової допомоги в Україні

Безоплатна первинна правова допомога може здійснюватися фізичними та юридичними особами приватного права на підставі їхнього самостійного рішення без узгодження з системою державної безоплатної правової допомоги.

Недержавні непідприємницькі товариства, юридичні клініки вищих навчальних закладів можуть займатися безоплатною правовою допомогою на основі їхніх статутів (положень) та з дотриманням критеріїв якості, визначених цим Законом.

Фізичні та юридичні особи приватного права, в тому числі недержавні непідприємницькі товариства надають безоплатну правову допомогу на базі центрів безоплатної правової допомоги за їх координаційної підтримки, або у інших місцях на власних організаційних основах.

Система гарантованої державою безоплатної правової допомоги надає координаційну підтримку недержавним суб’єктам безоплатної правової допомоги в Україні.

Правовий статус керівника - врегульоване нормами права становище посадової особи в системі безоплатної правової допомоги, яке характеризує,

забезпечує та гарантує його можливості чинити управлінський вплив на процеси, посадових осіб та системи, які входять до предмету його відання, а

187

також передбачають заходи відповідальності та стимулювання у випадку неналежного виконання ним власних обов’язків.

Складна система безоплатної правової допомоги обумовлює достатньо ускладнену систему суб’єктів управлінського впливу. Ми можемо класифікувати осіб, які наділені управлінською компетенцією наступним чином:

Найвищий рівень (Міністр юстиції України та Директор Координаційного центру).

Рівень загально-управлінського впливу (рівень заступників директора, а також керівників підрозділів Координаційного центру).

Рівень конкретно-управлінського впливу (керівники конкретних суб’єктів надання первинної та вторинної правової допомоги).

Безпосереднє керівництво усією системою безоплатної правової допомоги покладається на директора Координаційного центру, який може бути визначений в якості відповідальної та повноважної особи в цій сфері. Фактично, ми також повинні констатувати, що саме на рівні цієї посадової особи закінчується коло посадовців найвищого рівня, які відповідальні за організацію на державному рівні системи безоплатної правової допомоги.

метою більш чіткого визначення правового статусу керівника системою безоплатної правової допомоги, пропонуємо доповнити Закон України «Про безоплатну правову допомогу» статтею 28-1 «Координаційний центр з надання правової допомоги» наступного змісту:

«1. Координаційний центр з надання правової допомоги (далі —

Координаційний центр) утворюється з метою якісної та ефективної організації системи безоплатної правової допомоги, подальшого формування

Україні політики у цій сфері, забезпечення управління суб’єктами надання правової допомоги, які входять до системи його відання, а також координації діяльності інших суб’єктів надання правової допомоги з метою надання ними правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі

188

порушення.

Координаційний центр є державною установою і належить до сфери управління Мін’юсту.

Координаційний центр очолює директор, який призначається на посаду за результатом конкурсного відбору Міністром юстиції. Конкурс на посаду керівника призначається Кабінетом Міністрів України. Міністр юстиції України у разі своєї обґрунтованої незгоди з результатами конкурсу,

може ставити питання перед Кабінетом Міністрів України питання про проведення повторного конкурсу. У разі повторного необрання керівника Координаційного центру, обов’язки його керівника виконує заступник міністра юстиції України, одночасно з призначенням якого, оголошується конкурс на зайняття посади керівника Координаційного центру.

Питання організації, повноважень посадових осіб, взаємовідносин Координаційного центру з іншими суб’єктами визначається Положенням, яке розроблюється Координаційним центром, погоджується в Міністерстві юстиції України і затверджується Кабінетом Міністрів України».

Вимоги до керівників в цій сфері можуть бути узагальнені в такі групи:

Загальні: освіта, загальні навички роботи на комп’ютері, володіння

мовою, попередній досвід управлінської діяльності.

Компетенційні: навички у галузі правозахисну, розуміння професійного середовища, управлінська майстерність, здатність до ефективного team building-гу.

Особистісні: висока загальна культура, комунікабельність, товариськість, доброчесність і толерантність, тощо.

Інформаційно-правове забезпечення системи безоплатної правової допомоги – це сукупність нормативно встановлених засобів, методів,

способів створення, обробки, аналізу, поширення (оприлюднення), опрацювання, захисту відомостей та інформації, що є предметом правових послуг та правової допомоги суб’єктів відносин безоплатної правової допомоги із використанням інформаційних технологій.

189

Під взаємодією суб’єктів надання безоплатної правової допомоги з державними та недержавними інституціями ми розуміємо спільну, погоджену за часом, місцем та іншими умовами, діяльність суб’єктів, які наділені компетенцією надання безоплатної правової допомоги з державними та неурядовими інституціями у питаннях надання правових послуг, а також досягнення інших спільних цілей обумовлених необхідністю забезпечення якісної реалізації цими суб’єктами права на безоплатну правову допомогу.

Зважаючи на важливість функціонування системи безоплатної правової допомоги, а також нездатності її самостійно виконувати поставлені завдання, пропонуємо передбачити в статті 5 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» ще один принцип і додати її пунктом шостим такого змісту:

«взаємодії з правоохоронними органами, правозахисними організаціями, органами публічної адміністрації, місцевого самоврядування, неурядовими та іншими інституціями, які залучені до процесу надання безоплатної правової допомоги».

190

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Головащенко О. С. Соціальна та правова держава: питання співвідношення: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01. Харків, 2008. 20 с.

Обзоръ исторіи русскаго права / Проф. М. Ф. Владимірскаго-

Буданова. Издание шестое. С. Петербургъ, Киевъ: Издание книгопродавца

Н.Я.Оглоблина, 1909. – C. 10-12. URL: http://www.historyru.com/docs/overview

Адвокатура України. Навчальний посібник. За ред. В.К. Шкарупи. К., Знання, 2008. 398c.

Майкут Х. В. Литовські статути та їх застосування в Україні. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2008. № 2. С. 8.

Савуляк Р. Організація, структура та правовий статус органів прокуратури Російської імперії за судовою реформою 1864 р. в українських губерніях. Вісник Львівського університету. 2009. Вип. 48. С. 60-63.

Веприцкая В.Н. Характеристика деятельности поверенных в Росийской империи в первойполовине XIX столетия. Адвокатура: минуле та сучасність : матер. ІІ Міжнар. наук. конф.молодих вчених, аспір. та студ. (м. Одеса, 2 березня 2013 р.). Відп. За вип. д.ю.н., проф. В.М. Дрьомін. Одеса,

Фенікс, 2013. С.34-35

Анісімова А.В. Жінки в боротьбі за право стати адвокатами.

Адвокатура: минуле та сучасність : матер. ІІ Міжнар. наук. конф.молодих вчених, аспір. та студ. (м. Одеса, 2 березня 2013 р.). Відп. за вип. д.ю.н., проф. В.М. Дрьомін. Одеса, Фенікс, 2013. С.10-11

Шаталюк С. Д. Історичні аспекти дослідження проблем надання безоплатної правової допомоги в Україні. Наукові праці Чорноморського державного університету імені Петра Могили. Сер. : Політологія. 2012. Т. 178, Вип. 166. С. 105-108.

191

Гварамія Л.Л. Розвиток адвокатури в Україні в 1997 – 1920 роках.

Адвокатура: минуле та сучасність : матер. ІІ Міжнар. наук. конф.молодих вчених, аспір. та студ. (м. Одеса, 2 березня 2013 р.). Відп. за вип. д.ю.н., проф. В.М. Дрьомін. Одеса: Фенікс, 2013. С.44-45

Старосольський В. Шляхами предків / Записки Наукового Товариства ім. Т.Г. Шевченка. Том 210: історично-філософська секція. Володимир Старосольський 1878 –1942. Редактор: Уляна Старосольська. Нью-Йорк–Париж – Сідней – Торонто, 1991. 411с.

Международные акты о правах человека. Сборник документов. М.,

Издательская группа НОРМА-ИНФРА М, 1998. 542c.

Про заходи щодо реформування безоплатної правової допомоги: Наказ Міністерства юстиції України № 58/7 від 24 січня 2006 р. URL: http://zakon.rada.gov.ua.

Про Концепцію формування системи безоплатної правової допомоги

Україні: Указ Президента України № 509/2006 вiд 09 червня 2006 р. Офіційний вісник України. 2006. № 24. Ст. 1764.