СТРУКТУРНІ, СЕМАНТИЧНІ ТА КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІНТРАСУБ’ЄКТНИХ МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ (НА МАТЕРІАЛІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ)

Короткий опис

ВОЛИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

На правах рукопису
УДК 81'367+811'367

РОМАНИШИН НАТАЛІЯ ІВАНІВНА

СТРУКТУРНІ, СЕМАНТИЧНІ ТА КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІНТРАСУБ’ЄКТНИХ МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ
(НА МАТЕРІАЛІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ)

ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.04 германські мови

Науковий керівник
кандидат філологічних наук,
в.о. професора А.Є.Рогатюк

Луцьк - 2001

ЗМІСТ
ВСТУП................................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. ІНТРАСУБ’ЄКТНИЙ МОВЛЕННЄВИЙ АКТ ЯК КОМУНІКАТИВНА ОДИНИЦЯ
1.1.Проблема інтрасуб’єктної комунікації в лінгвістиці ..............................................12
1.2.Поняття інтрасуб’єктного мовленнєвого акту та особливості
його антропокомпонентної структури ...........................................................................17
1.3.Феномен адресатності в контексті інтрасуб’єктного мовленнєвого акту..............21
1.3.1. Актомовленнєві характеристики адресата ІМА в системі "Я Я"...........22
1.3.2. Актомовленнєві характеристики адресата ІМА в системі "Я ТИ"........28
1.4.Основні семантико-прагматичні класи інтрасуб’єктних мовленнєвих актів .......35
Висновки ...........................................................................................................................38
РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРНІ, СЕМАНТИЧНІ ТА КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДЕОНТИЧНИХ ІНТРАСУБ’ЄКТНИХ МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ
2.1. Спонукання в умовах інтрасуб’єктної комунікації ................................................41
2.2. Комунікативно-прагматичний потенціал і специфіка смислового наповнення деонтичних інтрасуб’єктних мовленнєвих актів у системі "Я Я" ...........................43
2.2.1. Деонтичний інтрасуб’єктний мовленнєвий акт з відокремленим адресатом..................................................................................................................43
2.2.2. Деонтичний інтрасуб’єктний мовленнєвий акт з невідокремленим
адресатом .................................................................................................................54
2.3. Комунікативно-прагматичний потенціал та особливості смислового наповнення деонтичних інтрасуб’єктних мовленнєвих актів у системі "Я ТИ" .........................58
2.3.1. Деонтичний інтрасуб’єктний мовленнєвий акт із зовнішнім адресатом.................................................................................................................58
2.4. Дискурсивні особливості функціонування деонтичних інтрасуб’єктних мовленнєвих актів ............................................................................................................66
2.4.1. Деонтичний інтрасуб'єктний мовленнєвий акт як фрагмент
внутрішнього діалогу з відокремленим адресатом ...........................................67
2.4.2. Деонтичний інтрасуб’єктний мовленнєвий акт як фрагмент внутрішнього діалогу з фіктивним адресатом ....................................................71
2.5. Мовні засоби вираження спонукання в межах деонтичних інтрасуб'єктних мовленнєвих актів 73
Висновки ............................................................................................................................87
РОЗДІЛ 3. СТРУКТУРНІ, СЕМАНТИЧНІ ТА КОМУНІКАТИВНО-ПРАГАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АКСІОЛОГІЧНИХ ІНТРАСУБ’ЄКТНИХ МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ
3.1. Оцінка в умовах інтрасуб’єктної комунікації .......................................................91
3.2. Основні семантико-прагматичні варіанти аксіологічних інтрасуб’єктних мовленнєвих актів ...........................................................................................................97
3.3. Комунікативно-прагматичний потенціал та специфіка смислового наповнення аксіологічних інтрасуб’єктних мовленнєвих актів у системі "Я Я" ......................100
3.3.1. Аксіологічний інтрасуб’єктний мовленнєвий акт з відокремленим
адресатом ............................................................................................................100
3.3.2. Аксіологічний інтрасуб’єктний мовленнєвий акт з невідокремленим
адресатом .............................................................................................................104
3.3.2.1. Аксіологічний інтрасуб’єктний мовленнєвий акт самооцінки.............................................................................................................104
3.3.2.2. Аксіологічний інтрасуб’єктний мовленнєвий акт зі значенням оцінки зовнішнього об’єкта та з оцінними смислами....................................................125
3.4. Комунікативно-прагматичний потенціал та особливості функціонування аксіологічних інтрасуб’єктних мовленнєвих актів у системі "Я ТИ" ...................133
3.5. Дискурсивні особливості аксіологічних інтрасуб’єктних мовленнєвих актів...139
3.6. Мовні засоби вираження оцінних значень у межах аксіологічних інтрасуб’єктних мовленнєвих актів ..............................................................................152
Висновки .........................................................................................................................159
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ...............................................................................................165
БІБЛІОГРАФІЯ ..............................................................................................................173
ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ ........................................................192

ВСТУП

Основними концептуальними засадами лінгвістичних досліджень сучасності є антропоцентризм та функціоналізм, що спрямовують науковий інтерес до виявлення закономірностей функціонування мови як комунікативної системи в усіх її проявах, використання її в різноманітних сферах життя людини [104; 105, 206-207; 137; 151], всебічного вивчення процесу вербальної комунікації з урахуванням усіх її форм і умов, в яких вона здійснюється.
Поряд із зовнішнім, озвученим, мовлення існує і у внутрішній, прихованій формі, що своєю чергою дає змогу виокремити зовнішню і внутрішню мовленнєву діяльність [76, 129], остання з яких своєю складністю, багатомірністю і специфічною роллю серед мовних процесів [2, 37; 170, 30-31] привертала увагу численних дослідників, а інтерес до її пізнання сягає своїм корінням ще часів античності. Уже Платон у своєму діалозі "Таетет" дає образний опис "внутрішніх розмов" людини як розмов, які душа веде сама з собою [171, 70-93]. До численних розмірковувань з приводу внутрішніх розмов вдаються християнські богослови [14, 4], філософи Кант, Гегель, Фейєрбах [14; 27, 67-69; 166, 52-54; 171], їх особлива значущість у сфері духовного життя окремої людини та в системі культури взагалі обговорюється в царині сучасної філософії, культурології [18; 27; 28; 66; 83; 84; 107; 119]. Саме в роботах з цих дисциплін започаткована традиція виносити на чільне місце наукового аналізу комунікативний аспект досліджуваного явища і ( залежно від теоретичних настанов автора та завдань дослідження) внутрішньомовленнєва діяльність найчастіше виступає в термінологічному означенні інтрасуб’єктної комунікації. Значний внесок у наукове дослідження різних аспектів інтрасуб'єктної комунікації зробили як вітчизняні, так і зарубіжні психологи, психіатри, фізіологи, психолінгвісти В.Г. Ананьєв, В.Б. Апухтін, Б.Ф. Баєв, Л.С. Виготський, П.Я. Гальперін, М.І. Жинкін, Ф. Кайнц, С.Д.Кацнельсон, Е.С. Кубрякова, О.О.Леонтьєв, А.Р. Лурія, І.В. Страхов, О.М. Соколов, роботи яких, зокрема, присвячені проблемі взаємозв'язку мови і мислення, внутрішній мові і внутрішньому мовленню як психологічній основі інтрасуб'єктної комунікації, генетичній природі внутрішньої комунікації, процесам творення мовленнєвого висловлювання, феномену вербальної пам'яті, функціям інтрасуб'єктної комунікації у психічній діяльності людини тощо [5; 8; 50; 58; 59; 66; 72; 73; 87; 88; 92; 104; 107; 110; 111; 113; 114; 121; 133; 149; 164; 170 171; 177; 187 190; 191; 198; 203; 206; 233].
Щодо історії мовознавчих досліджень інтракомунікативної проблематики, то тут необхідно констатувати їх доволі суперечливий характер. З одного боку, внутрішньомовленнєва діяльність як специфічний тип спілкування є досить спірною проблемою і дискутується в площині досліджень функціонального призначення мови у працях В.О. Авроріна, В.Г. Адмоні, Р.В. Пазухіна, Ф. Брюно [ 2; 4; 144; 145; 219], загальної теорії мовленнєвої діяльності у працях О.О. Леонтьєва [ 115; 116], в деяких роботах з прагмалінгвістики та комунікативної лінгвістики Н.Д. Арутюнової, Т.Г. Винокур, Г.Г. Почепцова, О.Г. Почепцова, Д. Бернланда, Дж. де Віто [ 12; 41; 151; 153; 156; 157; 217; 222] та ін. З іншого боку, процес самоспілкування ґрунтовно вивчається в площині аналізу форм художнього мислення у літературознавстві, стилістиці, загальномовознавчих, лінгвофілософських дослідженнях В.Г. Адмоні, М.М. Бахтіна, Р.А. Будагова, В.В. Виноградова, Л.Я. Гінзбург, І. Гурвича, Н.А. Кожевникової, К.Я.Кусько, Ю.М. Лотмана, В.А. Успенського, Л. Якубинського, Р.Якобсона [3; 19;. 20; 31; 39; 53; 94; 119; 176] та дисертаційних роботах останнього десятиліття І.А. Бехти, І.О. Безкровної, М.Т. Гарбової, А. Даш, Е.П. Карпенко, Е.В. Сельченок, Ю.М Сергеєвої, М.М.Федорчук, Г.Г. Ярмоленко [21; 24; 48; 59; 86; 93; 109; 165; 193; 213], де інтракомунікативний процес розглядається в аспекті його значення у мовній та ідейній структурах художнього тексту як генетичний субстрат літературно-художнього прийому (внутрішнього діалогу, внутрішнього монологу, внутрішніх рефлексій, потоку свідомості, невласне прямої мови тощо).
Однак на сьогодні інтрамовленнєва діяльність як комунікативне явище все ще до кінця не розкрите, не досліджений діапазон прагматичних потенцій інтрасуб'єктної комунікації як відображення інтенцій і замислів її суб'єкта, поза межами зацікавлень науковців як у вітчизняному, так і в зарубіжному мовознавстві залишається інтрасуб’єктний мовленнєвий акт як мінімальна, відносно завершена одиниця інтракомунікативного процесу, яка інтегрує всі його сутнісні характеристики, що й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.
Актуальність обраної теми дисертації визначається основною концептуальною настановою сучасного мовознавства на дослідження мови як комунікативної системи. З огляду на це висвітлення інтракомунікативних процесів збагачує теорію мовленнєвого спілкування за рахунок проникнення у механізм функціонування мовленнєвого твору в інтракомунікативних умовах.
Об’єктом дослідження є інтрасуб’єктні мовленнєві акти, які функціонують у ситуації комунікативної і/або фізичної ізоляції мовця і реалізуються у формі внутрішнього / егоцентричного мовлення.
Предметом аналізу виступають структурні, семантичні та комунікативно-прагматичні особливості інтрасуб’єктних мовленнєвих актів, принципи і фактори, які зумовлюють їх функціонування.
Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах наукової теми "Семантичні, соціолінгвістичні та прагматичні особливості мовних одиниць", що розробляється кафедрою англійської філології Волинського державного університету імені Лесі Українки (тема затверджена радою ВДУ, протокол № 9 від 29. 05. 1998 року).
Основна мета дослідження полягає у виявленні і комплексному вивченні функціонування інтрасуб’єктних мовленнєвих актів на матеріалі сучасної англійської мови.
Мета передбачає вирішення конкретних завдань:
довести можливість і правомірність трактування інтрамовленнєвих дій як комунікативних;
описати характер передання повідомлення в умовах інтрасуб’єктної комунікації;
визначити спосіб організації антропокомпонентної моделі інтрасуб’єктних мовленнєвих актів і специфіку прояву феномену адресації в інтрасуб'єктному мовленнєвому акті, розробити типологію адресата та вивчити його актомовленнєві характеристики;
дослідити особливості семантики інтрасуб’єктних мовленнєвих актів, проаналізувати комунікативно-прагматичний потенціал і мовні засоби втілення їх домінуючих ілокутивних функцій;
проаналізувати та описати супровідні комунікативні функції інтрасуб’єктних мовленнєвих актів, вивчити характер і фактори їх семантичної та прагматичної багатозначності;
розкрити дискурсивні особливості досліджуваних мовленнєвих актів.
Матеріалом дослідження послужили близько 2000 інтрасуб’єктних мовленнєвих актів, відібраних з художніх творів англомовних авторів XIX-XX століть. Основним джерелом фактологічного матеріалу стали фрагменти інтрасуб'єктної комунікації, репрезентовані у структурі художнього тексту у формі внутрішнього реплікування, внутрішнього монологу/діалогу.
Для досягнення загальної мети та вирішення поставлених у роботі конкретних завдань застосовувалися наступні методи та прийоми лінгвістичного аналізу: семантико-синтаксичний, інтенційний, актомовленнєвий, елементи пресупозитивно-контекстуального, імплікаційного та трансформаційного аналізу.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у репрезентації явища інтрасуб’єктної мовленнєвої діяльності як специфічного комунікативного процесу, розробці моделі антропокомпонентної структури інтрасуб’єктного мовленнєвого акту та типології адресата, що залучений в акт інтрасуб’єктного спілкування, здійсненні комплексного аналізу інтрасуб’єктних мовленнєвих актів в аспекті їх структурних, семантичних і комунікативно-прагматичних особливостей.
Теоретична значущість дисертації полягає в отриманні нових знань про особливості комунікативної природи внутрішньомовленнєвого процесу, характер вербальної інтеракції між мовцем та виділеними типами адресата в умовах інтрасуб’єктної комунікації, у визначенні специфіки функціонування мовленнєвого твору в межах інтрасуб'єктного мовленнєвого акту, особливостей його семантичного наповнення та прагматичного потенціалу досліджуваних актів мовлення, що є поглибленням теоретичних аспектів лінгвістики спілкування, теорії мовленнєвих актів, синтаксичної семантики та прагмасинтаксису.
Основні положення, які виносяться на захист:
1. Інтрасуб’єктна мовленнєва діяльність є специфічним типом комунікації інтрасуб’єктною комунікацією, особливість якої полягає у "замкненості" комунікативного процесу на самому мовцеві суб’єкті комунікації та специфічній структурі антропокомпонентної моделі комунікативного акту.
2. Структура антропокомпонентної моделі акту інтрасуб’єктного спілкування відображає різноплановість рецепції та адресації як базових категорій комунікативного процесу, що дає змогу виокремити в її межах рівень рецепції, який кількісно представлений одним учасником, якісно характеризується співвідношенням "мовець реципієнт", виконання функцій яких належить суб’єкту мовлення, та рівень адресації, що кількісно представлений двома (і більше) учасниками взаємодії, якісно характеризується співвідношенням "адресант адресат", функції яких належать агентам мовленнєвого акту.
3. Неоднорідність адресатної спрямованості мовленнєвих дій призводить до функціонування в межах рівня адресації двох адресатних систем "ЯЯ" і "ЯТИ", кожній з яких властивий певний тип адресата, виокремлений залежно від його онтологічної сутності, способу зображення у свідомості суб’єкта мовленнєвого акту, ситуативних ознак та актомовленнєвих характеристик. Адресатна система "ЯЯ" включає внутрішнього відокремленого і внутрішнього невідокремленого адресата; адресатна система "ЯТИ" включає уявного, прогнозованого, реального та потенційного адресата.
4. Інтрасуб’єктний мовленнєвий акт передає мовленнєву дію регулятивно-рефлексивного характеру і є одиницею самовпливу. Функція самовпливу визначає сутнісний характер інтрасуб'єктної комунікації як самоспілкування та особливість втіленого в інтрасуб’єктному висловлюванні перлокутивного ефекту: його вектор завжди спрямований на самого мовця, тобто є автоцентричним.
5. Відповідно до характеру впливу, реалізованого інтрамовленнєвою одиницею, серед інтрасуб’єктних мовленнєвих актів виділяються два найтиповіші семантико-прагматичні класи деонтичних та аксіологічних інтрасуб'єктних мовленнєвих актів, до яких входять мовленнєві одиниці з різноманітними прагматичними значеннями, об'єднані на основі актуалізованої в них базисної ілокутивної функції спонукання та оцінки. Реалізація конкретних комунікативних смислів у висловлюваннях, що входять до виділених семантико-прагматичних класів, детермінована характером адресатної системи, в межах якої здійснюється мовленнєвий акт, типом адресата, комунікативно-інтенціональним призначенням мовленнєвої одиниці, співвідношенням між складовими ситуації спонукання та оцінки в умовах інтрасуб’єктної комунікації.
6. Неоднорідність комунікативних та онтологічних характеристик адресата інтрасуб’єктних мовленнєвих актів зумовлює різноманітність лінгвістичних засобів передання їх провідних ілокутивних значень. Специфіка вираження прагматичного потенціалу та характер мовної субстанції, залученої до формування комунікативно-інтенціональних смислів мовленнєвих актів, уможливлюють виокремлення прямих, непрямих та імпліцитних інтрасуб’єктних мовленнєвих актів спонукання та оцінки.
7. Деонтичні та аксіологічні інтрасуб’єктні мовленнєві акти характеризуються здатністю до семантичної та прагматичної багатозначності, що досягається в результаті злиття деонтичного та аксіологічного значень або кількох прагматичних варіантів спонукальних та оцінних смислів, за рахунок модифікації ілокутивної сили мовленнєвого акта та потенційної здатності досліджуваних мовленнєвих одиниць набувати додаткової комунікативної значущості.
8. Основними факторами виникнення смислового синкретизму інтрасуб’єктного мовленнєвого акту є неоднорідність комунікативних та онтологічних характеристик адресата, різноманітність лінгво-когнітивних процесів, що лежать в основі спонукальних та оцінних мовленнєвих дій в умовах інтрасуб’єктної комунікації, участь інтрасуб’єктного мовленнєвого акту в дискурсивному процесі.
9. Дискурсивною характеристикою інтрасуб’єктних мовленнєвих актів є їх потенційна здатність функціонувати в статусі репліки-конституента інтерактивної одиниці вищого порядку діалогічного інтрасуб’єктного дискурсу як комплексної інтерактивної одиниці, в якій послідовність і форма семантико-прагматичної зв’язності компонентів задається відповідно деонтичними та аксіологічними комунікативними стратегіями. Домінуючим каузатором діалогічного інтрасуб’єктного дискурсу є неунісонність вихідних когнітивних настанов учасників інтрасуб’єктної комунікації, що виникає за відокремленості внутрішнього адресата в системі "ЯЯ" та в системі "ЯТИ".
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів з висновками до них, загальних висновків, бібліографії та списку джерел ілюстративного матеріалу.
У вступі обґрунтовується тема, визначаються актуальність, об’єкт та предмет дослідження, висуваються мета та завдання роботи, розкриваються її новизна, теоретична цінність і практичне значення, формулюються основні положення, що виносяться на захист.
У першому розділі обґрунтовується комунікативна природа інтрамовленнєвого процесу, визначається специфіка антропокомпонентної моделі інтрасуб’єктного мовленнєвого акту, розробляється типологія адресата і характер прояву категорії адресатності в умовах інтрасуб’єктної комунікації, розкривається функціональне призначення інтрасуб’єктних мовленнєвих актів у лінгвокогнітивній системі мовця, виділяються основні семантико-прагматичні класи досліджуваних мовленнєвих одиниць.
У другому розділі вивчаються структурні, семантичні та комунікативно-прагматичні особливості деонтичних інтрасуб’єктних мовленнєвих актів, розкривається специфіка прояву категорії спонукальності в умовах інтрасуб’єктної комунікації, досліджуються смислове наповнення та мовні засоби втілення деонтичних значень в інтрасуб’єктних мовленнєвих актах, що реалізуються у виділених адресатних системах.
У третьому розділі досліджуються структурні, семантичні та комунікативно-прагматичні особливості аксіологічних інтрасуб’єктних мовленнєвих актів, розкривається специфіка прояву категорії оцінки в умовах інтрасуб’єктної комунікації, аналізується смислове наповнення та мовні засоби втілення аксіологічних значень в інтрасуб’єктних мовленнєвих актах, що реалізуються у виділених адресатних системах.
У загальних висновках підводяться підсумки дисертаційного дослідження та окреслюються перспективи подальших пошуків з обраної проблематики.
Бібліографія містить 244 найменування вітчизняних та зарубіжних джерел.
Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження обговорені на засіданнях кафедри англійської філології (1998, 1999, 2000, 2001 рр.), висвітлені у доповідях наукових конференцій Волинського державного університету імені Лесі Українки.

Публікації. Результати дослідження викладені у п'яти статтях та одних тезах Всеукраїнської наукової конференції.

Список літератури

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Інтрасуб’єктна комунікація є такою формою вербальної взаємодії, в якій весь комунікативний процес втілений в особі одного і єдиного суб’єкта комунікативного акту, що змінює характер функціонування повідомлення, спричиняє переорганізацію антропокомпонентної структури акту спілкування, модифікує її кількісні та якісні характеристики. Складові інтракомунікативного процесу, означені як "мовець", "адресат" і "реципієнт", можуть відображати різні об’єкти дійсності і перебувати у певних відношеннях один з одним, що дає підстави для висновку про різноплановість категорій рецепції та адресації в умовах ІК.
Отже, в межах антропокомпонентної моделі ІМА виокремлюються два рівні структурної побудови - "рівень рецепції" і "рівень адресації", кожен з яких має свої кількісні та якісні характеристики.
"Рівень рецепції" організації моделі ІМА:
кількісно представлений одним учасником (суб´єктом мовлення);
якісно характеризується співвідношенням "мовецьреципієнт", виконання функцій яких належить суб´єкту мовлення.
"Рівень адресації" організації моделі ІМА:
кількісно представлений двома (і більше) учасниками комунікаційної взаємодії (агентами ІМА);
якісно характеризується співвідношенням "адресантадресат", що встановлюються між агентами ІМА.
Виділені рівні перебувають у нерозривній єдності і взаємозалежності, є пов´язаними підсистемами, що наскрізь пронизують весь акт інтрасуб´єктної комунікації і виступають як важливі фактори організації моделі даного акту як системи.
Рівень "Мовець=Реципієнт" визначає сутнісний характер ІК як самоспілкування, вказуючи на основну ознаку ІК, що вирізняє її з-поміж інших типів комунікації, а саме "замкненість" комунікативного процесу на самому мовцеві суб’єкті комунікації; відображає специфіку втіленого в інтрасуб’єктному висловлюванні перлокутивного ефекту: вектор комунікативного впливу в умовах ІМА завжди спрямований на самого мовця, тобто є автоцентричним.
Рівень "Адресант ®Адресат" задає комунікативні якості інтрасуб’єктного акту як вербальної взаємодії двох (і більше) учасників (антропокомпонентів), об’єктивізується у змістових і формальних характеристиках мовленнєвого твору, визначає його прагматичні смисли і характер інтенціонального спрямування. Присутній на глибинному, сутнісному рівні інтракомунікативної дії "партнер" наділяється у свідомості мовця функцією об’єкта комунікативно-інтенціонального спрямування мовленнєвого акту.
Залежно від онтологічих особливостей об'єкта комунікативного впливу ІМА може розгортатись у різних комунікативних координатах: інтрасуб’єктне висловлювання мовця спрямовується до самого себе, свого ідеального "Я" як відокремленої частини свідомості, з якою можна вступити в діалог; до будь-якої іншої особи або предмета дійсності.
Відповідно до різновекторності адресації виділена в межах антропокомпонентної структури ІМА підсистема "Мовець®Адресат" характеризується функціонуванням двох адресатних систем, які узагальнено можна представити як "ЯЯ" і "ЯТИ".
У системі "ЯЯ" другим учасником комунікативного процесу є "друге Я" суб´єкта, "Я-партнер" як відокремлений адресат, який може визначатись різним ступенем відчуженості і персоніфікації в межах свідомості індивіда і, за певних умов, проявляючи якості окремого центру розумових дій, набувати певних актомовленнєвих ознак, до яких належать активний характер комунікативної поведінки та статусна асиметричність стосовно до суб´єкта ІМА.
У системі "ЯЯ" другим учасником комунікативної взаємодії може виступати й сам суб´єкт мовлення, його цілісне "Я" як невідокремлений адресат. Інгерентною комунікативною ознакою невідокремленого адресата є комунікативна пасивність.
У системі "ЯТИ" другим учасником комунікативної взаємодії стає зовнішній реальний, потенційний, уявний та прогнозований адресат, визначені відповідно до специфіки їх представленості у свідомості суб´єкта ІМА, актомовленнєвих характеристик і ситуативних умов.
ІМА передає складну мислительно-мовленнєву дію регулятивно-рефлексивного характеру і є одиницею самовпливу. Відповідно до характеру реалізованого інтрамовленнєвою одиницею типу впливу серед ІМА виділяються семантико-прагматичні класи деонтичних та аксіологічних мовленнєвих актів, до яких входять мовленнєві акти з різноманітними прагматичними значеннями, об'єднані на основі актуалізованої в них базисної ілокутивної функції спонукання та оцінки.
До деонтичних ІМА належать мовленнєві акти, що визначаються широким спектром комунікативно-інтенціональних значень, об´єднаних значеннями спонукальності. Аксіологічні ІМА становлять гетерогенну семантико-прагматичну групу мовленнєвих актів, об´єднаних оцінним смислом.
Дослідження комунікативно-прагматичного потенціалу ІМА, що належать до виділених семантико-прагматичних класів, виявило залежність особливостей реалізації категорій спонукання та оцінки від умов комунікації.
Інтракомунікативний контекст передусім модифікує систему взаємодії змістових характеристик інтрасуб’єктного висловлювання (під якими розуміємо відображену у семантиці мовленнєвої одиниці специфіку кореляції між компонентами спонукальної та оцінної смислових структур) і параметрів комунікативної ситуації (під якими розуміємо специфіку актантної моделі ІМА, тип адресата, напрям передання повідомлення, спосіб реалізації аксіологічних / деонтичних комунікативних стратегій тощо).
Характер реалізації деонтичної ситуації в умовах ІК визначається співвідношенням між джерелом спонукання і виконавцем, що призводить до різноспрямованості вектора деонтичного впливу в контексті адресатної системи певного типу. При реалізації висловлювання в системі "ЯЯ" суб´єкт і об´єкт спонукання тотожні один одному і втілені в особі суб´єкта ІМА. При реалізації висловлювання в системі "ЯТИ" суб´єкт і об´єкт спонукання відокремлені, протиставлені. Директивна ілокутивна сила ІМА в системі "ЯЯ" призначена самому суб´єкту мовлення. Директивна ілокутивна сила ІМА в системі "Я-ТИ" призначена зовнішньому (фіктивному) адресату. Отже, ІМА з деонтичним смислом поділяються за напрямом комунікативно-інтенціонального призначення на ІМА зі значенням самоспонукання та ІМА зі значенням власне спонукання.
Характер реалізації аксіологічної ситуації в умовах ІК визначається неоднорідністю адресатної спрямованості інтрамовленнєвої дії і кореляцією між суб´єктом та об´єктом оцінки як складовими ментального аксіологічного акту. Суб´єктом оцінки може бути суб´єкт ІМА, що оцінює себе як цілісну особистість, іншу особу (зовнішній об´єкт), фіктивного адресата; суб´єктом оцінювання може бути і внутрішній співрозмовник, сумління, внутрішній голос, "друге Я", а об´єктом сам мовець, суб´єкт мовленнєвого акту. Відповідно аксіологічний інтенційний смисл висловлювання може призначатись суб´єктом ІМА самому собі (в контексті адресатної системи "ЯЯ"); або зовнішньому фіктивному партнерові (в контексті адресатної системи "ЯТИ").
Враховуючи характер співвідношення "суб´єкт/об´єкт vs мовець/адресат", як відношення між вектором оцінки і напрямом адресації, ми встановили наступні типи аксіологічних ІМА: аксіологічні ІМА зі значенням самооцінки, аксіологічні ІМА зі значенням оцінки іншої особи (зовнішнього об´єкта), аксіологічні ІМА зі значенням оцінки адресата.
ІМА здатні реалізувати широкий спектр прагматичних варіантів спонукального та оцінного значень. Дослідження прагматичних аспектів ІМА виявило залежність їх ілокутивних змістів від фактора адресатності. Адресатна система є основним обмежувальним чинником актуалізації комунікативно-інтенціонального смислу мовленнєвого акту.
Інваріантне значення самоспонукання в системі "ЯЯ" представлене спектром прагматичних відтінків: самонаказ, самопримус, команда, порада самому собі, самозастереження, самопідбадьорення, самозаспокоєння, самопереконання. Інваріантне значення спонукання в системі "ЯТИ" представлене спектром прагматичних відтінків: команда, наказ, стимул до певних дій, прохання, благання, заклик, вимога, виклик, переконання, підбадьорення, заспокоєння.
Основними прагматичними варіантами аксіологічних ІМА є мовленнєві акти, які а) в контексті адресатної системи "ЯЯ" виражають: самоосуд, самозвинувачення, самовиправдання, докори сумління, жаль, каяття, в основі яких лежить самооцінка; схвалення, осуд, похвала, звинувачення, критика, обурення, подив, в основі яких лежить оцінка іншої особи (зовнішнього об¢єкта), мовленнєві акти побажання, спрямовані як на самого суб¢єкта, так і на зовнішній об¢єкт, та мовленнєві акти, що виражають бажання та погрози; б) в контексті адресатної системи "ЯТИ" виражають: самопохвалу, самоосуд, самозвинувачення, самовиправдання, жаль, каяття, в основі яких лежить самооцінка; схвалення, осуд, похвала, звинувачення, критика, обурення, подив, захоплення, в основі яких лежить оцінка зовнішнього адресата; мовленнєві акти бажання, побажання зовнішньому адресатові; мовленнєві акти вибачення, подяки.
Деонтичні та аксіологічні ІМА характеризуються здатністю до семантичної та прагматичної багатозначності. Синкретизм ІМА досягається в результаті злиття деонтичного та аксіологічного значень або кількох прагматичних варіантів спонукальних та оцінних смислів і за рахунок модифікації ілокутивної сили мовленнєвого акту.
Неоднорідність комунікативних та онтологічних характеристик адресата інтрамовленнєвої дії сприяє різноманітності лінгвокогнітивних процесів, що виступають основою творення семантичних і прагматичних смислів ІМА виділених класів, і, спроектована на площину мовного втілення мовленнєвого акту, зумовлює різноманітність лінгвістичних форм, залучених до їх вираження.
Реалізація інваріантного прагматичного потенціалу у висловлюваннях з відокремленим внутрішнім адресатом у системі "ЯЯ" відбувається із залученням специфічних ментальних утворень всередині свідомості індивіда, які в комунікативному акті виконують ролі мовця і адресата і визначаються різним ступенем смислової (статусної) протиставленості.
ІМА з відокремленим внутрішнім адресатом завдяки властивому їм протиставленню смислових позицій учасників комунікативної взаємодії є відбитком спонукальної/оцінної ситуації в межах реального спілкування, в яких соціальний (ситуативний, комунікативний) характер учасників взаємодії є релевантним для реалізації прагматичних функцій мовленнєвого акту. Чим яскравіше виражене домінування "внутрішнього" партнера як репрезентанта однієї зі сфер свідомості суб’єкта, тим вищий ступінь деонтичного/ аксіологічного впливу.
Окрім статусних характеристик комунікантів, особливу роль у диференціації прагматичних варіантів ІМА відіграє:
в межах деонтичного ІМА 1) смисл предиката, на основі якого побудований директивний ІМА, та 2) принцип взаємодії комунікативних структур різного інтенційного спрямування в межах мовленнєвого акту;
в межах аксіологічного ІМА 1) тип реалізованої в мовленнєвому акті оцінки та 2) особливості аксіологічного предиката висловлювання.
Цілісність суб´єкта в ІМА, зверненого до невідокремленого адресата в системі "ЯЯ", тобто відсутність психологічного протиставлення "я" і "не-я" ("другого я") призводить до зміни форми реалізації інтрасуб´єктного акту та до модифікацій його смислового наповнення.
Тотожність мовця і адресата спричиняють 1) появу в контексті інтрасуб’єктних директивів висловлювань, які передають параімперативні значення (зобов´язання, планування, наміри, рішення); уможливлюють входження в смислову структуру директиву комісивних компонентів; 2) введення в контекст ІМА оцінки додаткових аксіологічних планів, що свідчить про модифікацію когнітивної процедури оцінювання.
Модифікація когнітивної процедури самооцінювання на смисловому та формальному рівнях висловлювання відображається у формі додаткового, розширеного об¢єкта оцінки, гіпотетичного суб’єкта оцінки, нетотожного суб’єкту мовленнєвого акту, стає причиною прихованої діалогізації певних форм аксіологічних ІМА з невідокремленим адресатом, проявляється у складному переплетінні імпліцитної та експліцитної інформації.
Функціонування в контексті ІМА зовнішнього адресата породжує необмежену можливість реалізації прагматичних смислів спонукання та оцінки, здатність до нарощення прагматичної інформації у висловлюванні, задає інтенційну ємкість інтрасуб’єктній мовленнєвій дії.
ІМА із зовнішнім адресатом здатні набувати додаткової комунікативної значущості, що проявляється у формі своєрідного психологічного ефекту, який справляють на мовця його ж власні вербальні дії. Додаткова комунікативна значущість пов’язана зі специфікою перлокуції в умовах ІК, а саме з її автоскерованістю на суб’єкта мовленнєвого акту.
Дискурсивною характеристикою ІМА є їх потенційна здатність функціонування в статусі складової комплексної інтерактивної одиниці вищого порядку інтрасуб’єктного дискурсу. Домінантним каузатором інтрасуб’єктного дискурсу є неунісонність вихідних когнітивних настанов учасників інтрасуб’єктної комунікації, що виникає при відокремленості внутрішнього адресата в системі "ЯЯ" та в системі "ЯТИ". Неунісонність вихідних комунікативних і когнітивних настанов учасників ІК у площині вербального втілення створює умови для розгортання фрагмента ІК в діалогічний дискурс, де ІМА виступає в ролі репліки-конституента діалогічної єдності. Діалогічний інтрасуб’єктний дискурс є комплексною комунікативною одиницею, в якій послідовність і форма семантико-прагматичної зв’язності компонентів задається деонтичними та аксіологічними комунікативними стратегіями.
Участь ІМА в дискурсивному процесі є чинником збагачення прагматичних смислів інтрамовленнєвої одиниці.
У ході дослідження було описано різноманітні способи мовних засобів актуалізації домінантних ілокутивних функцій ІМА. Було, зокрема, встановлено, що для втілення спонукальних та оцінних смислів висловлювання суб’єкт ІМА послуговується практично необмеженим арсеналом лінгвістичних форм.
Специфіка вираження прагматичного потенціалу та характер мовної субстанції, залученої до формування комунікативно-інтенціональних смислів висловлювання, уможливлюють виділення прямих та непрямих деонтичних / аксіологічних ІМА.
Результати роботи дають підстави вважати дослідження комунікативних аспектів інтрамовленнєвої діяльності перспективним напрямом. Подальшого вивчення потребує проблематика інтрасуб’єктного дискурсу, розгорнених інтрамовленнєвих блоків рефлексивного, епістемічного, аналітичного спрямування, участь інтрамовленнєвої дії у реалізації пізнавальної та мнемонічної функцій ІК. Цікавим є вивчення змістових і формальних характеристик інтрасуб’єктного висловлювання в контексті зовнішнього спілкування, тобто у таких ситуаціях, де суб’єкт ІМА є водночас учасником вербальної взаємодії з реальним комунікативним партнером. Спрямуванням подальшого наукового інтересу може служити зіставний аналіз способів реалізації провідних інтенцій спонукання та оцінки в інтра- та інтеркомунікативному контекстах. Інтерес для дослідників можуть також становити такі мовленнєві форми, як особистий щоденник, особисті записи тощо.

ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

· Aldington R. Death of a Hero. - Moscow: Higher School Publishing House, 1985.- 350 p.
· Beauman S. Destiny. N.Y.: Bantam Books, 1987. 822 p.
· Capote J. The Grass Harp. Breakfast at Tiffany’s. - Moscow: Progress, 1974.222 p.
· Cronin A.J. Hatter’s Castle. - Moscow: Progress, 1960. 680 p.
· Cusak D. Say No to Death. Kiev: Dnipro, 1976. 380 p.
· Dreiser T. Jenny Gerhardt. Moscow: Progress, 1972. 375 p.
· Dreiser T. Sister Carrie. Moscow: Higher School Publishing House, 1968. 593 p.
· Dreiser T. American Tragedy: In 2 v. Moscow: Foreing Languages Publishing House, 1951. Vol. 1. 605 p. Vol. 2 401 p.
· Erskine B. Encounters. London: Michael Joseph (ed.), 1990. 360 p.
· Fitzgerald F.S. Tender is the Night. Kiev: Dnipro, 1983. 299 p.
· Glasgow E. Barren Ground. - Moscow: Progress, 1981. 380 p.
· Galsworthy J. In Chancery. Moscow: Progress, 1975. 304 p.
· Galsworthy J. The Man of Property. - Moscow: Foreign Languages Publishing House, 1971. 312 p.
· Galsworthy J. The White Monkey. Moscow: Foreign Languages Publishing House, 1953. 299 p.
· Hemingway E. For Whom the Bell Tolls. - Moscow: Progress, 1981. 460 p.
· Hemingway E. The Old Man and the Sea. - Moscow: Progress, 1967. 133 p.
· Joyce J. Dubliners. - Moscow: Progress, 1982. 588 p.
· King S., Straub P. The Talisman. L.: Penguin Books, 1968. 307 p.
· Lawrence D.H. Lady Chatterley’s Lover. N.Y.: Nelson Doubleday Inc., 1975. 309 p.
· Mac Leod S. The Snow White Soliloquies. N.Y., 1970. 142 p.
· Mitchel M. Gone with the Wind. N.Y.: Flare Books, 1964. 1037 p.
· Mosco M. Images. London: New English Library, 1986. 249 p.
· Murdoch I. The Philosopher’s Pupil. London: Penguin Books, 1983. 558 p.
· Murier D. du. Jamaica Inn. N.Y., Cardinal Edition. 1966. 376 p.
· Plein B. Random Winds. N.Y., 1985. 526 p.
· Sheldon S. Master of the Game. N.Y.: Warner Books, 1983. 495 p.
· Shiber C. Paris Underground. N.Y.: Charles Scribner’s Sons, 1953. 391 p.
· Steinbeck J. Tortilla Flat. N.Y.: Grosset & Dunlap, 1935. 317 p.
· Vidal G. Washington, D.C. London: World Books, 1967. 319 p.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Авдеенко Т.Е. Коммуникативно-функциональные и структурно-семантические особенности высказываний в условиях ретранслятивного общения: Дис канд. филол. наук: 10.02.04. К., 1994. 171 с.
2. Аврорин В.А. Проблемы изучения функциональной стороны языка. Л.: Наука, 1975. 276 с.
3. Адмони В.Г. Особенности синтаксической структуры в художественной прозе ХХ века на Западе // Philologica: Исследования по языку и литературе. Л.: Наука, 1973. C. 115-124.
4. Адмони В.Г. Система форм речевого высказывания. СПб: Наука, 1994. 152с.
5. Ананьев Б.Г. К теории внутренней речи в психологии // Ученые записки Ленингр. пед. ин-та им. А.И. Герцена. 1946. Т. 53. С. 338-358.
6. Апресян Ю.Д. Синонимия ментальных предикатов: группа "считать" // Логический анализ языка: Ментальные действия. М.:Наука, 1993.
7. Апресян Ю.Д. Образ человека по данным языка: попытка системного анализа // Вопросы языкознания. 1995. - № 3. С. 37-67.
8. Апухтин В.Б. Интериоризация речи и теория языковой относительности // Тезисы VII Всесоюзного симпозиума по психолингвистике и теории коммуникации. М., 1982. С. 4-5.
9. Арнольд И.В. Интерпретация художественного текста: типы варьирования и проблемы экспрессивности // Экспрессивные средства английского языка: Сб. науч. трудов Ленингр. гос. пед. ин-та им. А.И. Герцена. 1975. С. 11-20.
10. Арутюнова Н.Д. Аномалии и язык (к проблеме языковой картины мира) // Вопросы языкознания. 1987. № 3. С. 3-19.
11. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений. Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 337 с.
12. Арутюнова Н.Д. Фактор адресата // Известия АН СССР. Сер. литературы и языка. 1981. Т. 40. № 4. С. 358-367.
13. Ахутина Т.В. Теория речевого общения в трудах М.М Бахтина и Л.С.Выготского // Вестник Моск. ун-та. Сер. 14. Психология. 1984. № 3. С. 3-13.
14. Баєв Б.Ф. Психологія внутрішнього мовлення. К.: Рад. шк. 1966. 192 с.
15. Баранов А.М. Лингвистическая теория аргументации (когнитивный подход): Автореф. дис д-ра филол. наук. М.,1990. 48 с.
16. Баранов А.Н., Крейдлин Г.Е. Иллокутивное вынуждение в структуре диалога // Вопросы языкознания. 1992. - № 2. С. 84-99.
17. Баскова М.Е. Прагмалингвистические и интеракциональные характеристики высказываний несогласия: Дис канд. филол. наук:10.02.04. С-Пб, 1992. 177 с.
18. Батищев Г.С. Деятельностная сущность человека как философский принцип // Проблема человека в современной философии. М.: Наука, 1969. 430 с.
19. Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского. М.: Сов. Россия, 1979. 317 с.
20. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 445 с.
21. Безкровна І.О. Поетичний текст як комунікативний акт: Типи адресатів // Мовознавство. 1998. - № 4-5. С. 67-72.
22. Беляева Е.М. Грамматика и прагматика побуждения в английском языке: Дис канд. филол. наук: 10.02.04 Воронеж, 1992. 168 с.
23. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 447 с.
24. Бескровная И.А. Поэтический текст как модель автокомуникации: Типы адресантов // Филологические науки. 1998. - № 1. С. 87-96.
25. Бессонова Л. Оцінка як семантичний компонент лексичного значення слова: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.04. Донецьк, 1995. 25 с.
26. Бехта І.А. Невласне-пряма мова в структурі жанру малих епічних форм (на матеріалі американського "short story"): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.04. Львів, 1993. 26 с.
27. Библер В.С. Мышление как творчество (Введение в логику мысленного диалога). М.: Политиздат, 1975. 396 с.
28. Блакар Р.М. Язык как инструмент социальной власти // Язык и моделирование социального взаимодействоия. М., 1987. С. 81-125.
29. Блох М.Я., Остапенко Л.А. Коннотативный аспект функциональной семантики предложения // Функциональная семантика синтаксических конструкций. М., 1986. С. 3-13.
30. Богданова Р. М. Побудительная речь. Проблемы типологии и интерпретации: Автореф. дис канд филол. наук: 10.02.04. М., 1990. 20 с.
31. Будагов Р.А. Введение в науку о языке. М.: Просвещение, 1965. 492 с.
32. Булыгина Т.В., Шмелёв А.Д. Диалогические функции некоторых типов вопросительных предложений // Известия АН СССР. Сер. литературы и языка. 1982. Т. 41. № 4. С. 314-326.
33. Булыгина Т.В., Шмелёв А.Д. Оценочные акты извне и изнутри // Логический анализ языка: Язык речевых действий. М.: Наука, 1994. С. 49-59.
34. Валимова Г.В., Федорченко Н.А. Семантика двусоставных побудительных предложений // Семантика грамматических форм. Ростов-на-Дону, 1982. С. 94-111.
35. Валюсинская З.В. Вопросы изучения диалога в работах советских лингвистов // Синтаксис текста. М.: Наука, 1979. С. 299-313.
36. Вартазарян С.Р. К описанию коммуникативных процессов // Семиотика и проблемы коммуникации. Ереван, 1981. С. 26-63.
37. Вилюнас В.К. Основные проблемы психологической теории эмоций // Психология эмоций: Тексты. М.: Наука, 1984. С. 3-28.
38. Виноградов В. В. Итоги обсуждения вопросов стилистики // Вопросы языкознания. 1955. - №1. С. 60-87.
39. Виноградов В.В О языке художественной литературы. М.: Худ. лит., 1959. 379 с.
40. Виноградов В.В. Русский язык. М.: Учпедгиз, 1947. 784 с.
41. Винокур Т.Г. Говорящий и слушающий. Варианты речевого поведения. М.: Наука, 1993. 174 с.
42. Возная М.А. Структурно-семантические и коммуникативно-прагматические особенности оптативных предложений в современном английском языке: Дис канд. филол. наук: 10.02.04. К., 1991. 208 с.
43. Вольф Е.М. Варьирование в оценочных структурах // Семантическое и формальное варьирование. М.: Наука, 1980. С. 273-294.
44. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки. М.: Наука, 1985. 228 с.
45. Воробьёва О.П. Лингвистический аспект адресованности художественного текста (одноязычная и межъязыковая коммуникация): Дис д-ра филол. наук: 10.02.04. М., 1993. 382 с.
46. Выготский Л.С. Мышление и речь. М.: ОГИЗ СОЦЭКГИЗ, 1934. 527с.
47. ВыготскийЛ.С. Развитие высших психических функций. М.: Наука, 1960. 500 с.
48. Гаибова М.Т. Коммуникативные аспекты изображения речемыслительной деятельности персонажа в структуре художественного текста: Дис д-ра филол. наук: 10.02.04. Баку, 1986. 397 с.
49. Галкина-Федорук Е.М. Об экспрессивности и эмоциональности в языке // Сборник статей по языкознани