СУБ’ЄКТИ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ДОКАЗУВАННЯ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

РИБАЛКА ОЛЕКСАНДР ВАЛЕРІЙОВИЧ

УДК 343.14

СУБ’ЄКТИ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ДОКАЗУВАННЯ

12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник:
Удалова Лариса Давидівна
доктор юридичних наук, професор

Київ–2010

ЗМІСТ

ВСТУП.. 3
РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ СУБ’ЄКТУ
КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ДОКАЗУВАННЯ 12
1.1. Поняття кримінально-процесуального доказування 12
1.2. Поняття та класифікація суб’єктів доказування 33
Висновки до розділу 1 46
РОЗДІЛ 2 СУБ’ЄКТИ ДОКАЗУВАННЯ,
НА ЯКИХ ПОКЛАДЕНО ОБОВ’ЯЗОК ДОКАЗУВАННЯ 49
2.1. Суд як суб’єкт доказування 49
2.2. Органи досудового розслідування і прокурор як суб’єкти доказування 84
Висновки до розділу 2 112
РОЗДІЛ 3 СУБ’ЄКТИ, ЯКІ ВПРАВІ БРАТИ УЧАСТЬ
В ПРОЦЕСІ ДОКАЗУВАННЯ 114
3.1. Потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники як суб’єкти доказування 114
3.2. Підозрюваний, обвинувачений, підсудний, захисник як суб’єкти доказування 136
Висновки до розділу 3 163
ВИСНОВКИ 165
ДОДАТКИ 170
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 180

ВСТУП

Актуальність теми дослідження визначається достатньо великим значенням і роллю, що відіграє доказування в сфері кримінального судочинства. Це обумовлено, перш за все, специфікою пізнавальної діяльності, що пов’язана з встановленням чіткої процедури кримінально-процесуального доказування, строків та іншими особливостями встановлення обставин кримінальної справи. Особлива увага в кримінально-процесуальному законі має бути приділена органам і особам, чиїм нормативним обов’язком або правом є встановлення обставин досліджуваної події.
У науці кримінального процесу такі учасники кримінально-процесуального доказування традиційно іменуються суб’єктами доказування. Водночас, серед учених відсутня єдність поглядів щодо поняття суб’єктів доказування, їх класифікації, обсягу повноважень, особливостей засвідчення юридично значимих обставин справи.
В практиці досудового провадження чи судового розгляду справи такі проблеми викликають певні складності, які нерідко сприяють неправильному правозастосуванню в конкретних ситуаціях, що призводить до прийняття незаконних і необґрунтованих процесуальних рішень, проведенню незаконних процесуальних дій, обмеження прав і законних інтересів учасників процесу.
Свого часу до розгляду і наукового аналізу проблем доказування звертались такі учені, як С.А. Альперт, Ю.І. Азаров, ЮП. Аленін, В.П. Бахін, А.Р. Бєлкін, Р.С. Бєлкін, Т.В. Варфоломєєва, В.І. Галаган, Г.Ф. Горський, М.О. Громов, Ю.М. Грошевий, М.І. Гошовський, А.Я. Дубинський, А.В. Іщенко, Ц.М. Каз, О.В. Капліна, Н.С. Карпов, Л.Д. Кокорєв, Ф.М. Кудін, В.С. Кузьмічов, О.М. Ларін, Є.Д. Лук’янчиков, В.Т. Маляренко, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, Н.М. Обрізан, І.Л. Петрухін, М.А. Погорецький, В.О. Попелюшко, В.М. Савицький, С.М. Стахівський, Ю.І. Стецовський, Ю.К. Орлов, Л.Д. Удалова, С.А. Шейфер, В.Ю. Шепітько, М.Є. Шумило, В.В. Юсупов та ін. Водночас, лише дехто з них проводив комплексне дослідження суб’єктів доказування або їх переважної частини. Елементи змагальності і диспозитивності, що були введені у вітчизняне кримінальне судочинство змінили і вимагають подальшого вдосконалення не тільки кола суб’єктів доказування і їх повноважень, а певною мірою і сутність процесу доказування в кримінальному судочинстві. Адже саме доказування є основою для досягнення цілей, що стоять перед сторонами кримінального процесу, саме через доказування представники сторін мають можливість найбільш повно реалізувати в кримінальному процесі свої законні інтереси, а органи досудового розслідування виконати завдання щодо швидкого і повного розкриття злочину, викриття винного.
Дослідженню правового статусу, функціям і ролі, участі в кримінально-процесуальному доказуванні окремих суб’єктів кримінального процесу останніми роками в України присвячено низку дисертаційних робіт (Савонюк Р.Ю. Слідчий як суб’єкт кримінально-процесуального доказування: дис. ... канд. юрид. наук (12.00.09) // НАВСУ. – Київ, 2001 р.; Давиденко С.В. Потерпілий як суб’єкт кримінально-процесуального доказування: дис. ... канд. юрид. наук (12.00.09) // Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. – Харків, 2007 р.; Обрізан Н.М. Захисник як суб’єкт доказування в кримінальному процесі: дис. ... канд. юрид. наук (12.00.09) // КНУВС. – К., 2008 р.).
Водночас, до цього часу в Україні цілісне дослідження проблем суб’єктів кримінально-процесуального доказування, що б ґрунтувалось на сучасному розумінні концепції доказового права не проводилось.
Крім того, з моменту початку в Україні судово-правової реформи не припиняються наукові дискусії щодо ролі та місця суду в процесі кримінально-процесуального доказування, ступеня його участі в збиранні доказів у кримінальній справі. Різним є і розуміння цього питання практичними працівниками. Так, лише 54,0 % респондентів вважають допустимою одночасну активність суду і сторін у збиранні доказів в умовах змагального процесу і тільки 42,0 % опитаних вважають, що суд повинен мати право самостійно формувати докази, проводити їх перевірку та оцінку.
Ця обставина вимагає дослідження питання щодо ролі суду в кримінально-процесуальному доказуванні, встановлення меж, у яких суд може брати участь у збиранні доказів на різних етапах провадження в кримінальній справі.
Зазначені обставини загалом і визначають актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження ґрунтується на основних положеннях Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів (затв. Указом Президента України від 10.05.2006 № 361/2006) та Концепції реформування кримінальної юстиції України (затв. Указом Президента України від 08.04.2008 № 311/2008), є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України, включено до планів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ і кафедри кримінального процесу цього закладу. Включена до Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (Національна академія правових наук України, 2010 р., п. 1200).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є розроблення концептуальних проблем, пов’язаних з повноваженнями суб’єктів доказування в кримінальному процесі, а в результаті – розв’язання теоретичних проблем, що нерозроблені чи недостатньо висвітлені, формулювання науково обґрунтованих практичних, методичних рекомендації для правозастосовчої практики в сфері кримінально-процесуального доказування, а також висловлення своїх пропозицій щодо подальшого вдосконалення кримінально-процесуального законодавства в частині розглядуваних питань.
Для досягнення зазначеної мети передбачається вирішення таких завдань:
– визначення змісту процесу доказування в кримінальному судочинстві через співвідношення його етапів;
– уточнення мети і завдань доказування в сучасних умовах змагального кримінального судочинства;
– розробка науково обґрунтованого поняття суб’єктів доказування та їх класифікації;
– з’ясування особливостей участі в доказуванні окремих суб’єктів кримінально-процесуальних відносин;
– визначення меж участі суду в процесі збирання, перевірки та оцінки доказів в кримінальній справі;
– визначення поняття та змісту адвокатського розслідування в кримінальному судочинстві;
– формулювання пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування.
Об’єкт дослідження – кримінально-процесуальні відносини в сфері доказування.
Предмет дослідження – суб’єкти кримінально-процесуального доказування.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження, у роботі були використані загальнонаукові і спеціальні методи. Діалектичний метод як загальний метод наукового пізнання та історичний метод дозволили розглянути усі питання теми в динаміці, виявити їх взаємозв’язок і взаємообумовленість, дослідити шляхи становлення і розвитку інституту кримінально-процесуального доказування та його суб’єктів. Метод системного аналізу, а також системно-структурний та формально-логічний методи дали можливість з’ясувати місце і значення доказування в системі кримінально-процесуальних відносин, визначити особливості його здійснення суб’єктами кримінального процесу, які ведуть кримінальний процес (судом, прокурором, слідчим, начальником слідчого відділу, органом дізнання, особою, яка провадить дізнання) та іншими суб’єктами кримінального процесу (підозрюваним, обвинуваченим, захисником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, їх представниками) (розділи 1–3). За допомогою формально-юридичного методу досліджувалися правові норми Конституції України, чинного КПК України та його проектів, інших законів України, з’ясовувалися зміст і значення використаних у них понять, обґрунтовувалися висновки і пропозиції щодо їх зміни та доповнення (розділи 2–3). Метод порівняльного правознавства було покладено в основу аналізу та співставлення національного та зарубіжного кримінально-процесуального законодавства в частині розглядуваних питань (розділи 2–3). Структурно-функціональний метод сприяв аналізу повноважень суду, прокурора, слідчого, начальника слідчого відділу, органу дізнання, особи, яка провадить дізнання, підозрюваного, обвинуваченого, захисника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, їх представників під час збирання (формування), перевірки та оцінки доказів, виявленню недоліків їх діяльності, формулюванню пропозицій щодо її удосконалення (розділи 2–3). За допомогою соціологічного методу (інтерв’ювання, анкетування) було з’ясовано позиції і думки юристів практиків (прокурорів, слідчих, дізнавачів, суддів і адвокатів) щодо сучасного стану правового регулювання і проблемних питань правозастосування в сфері кримінально-процесуального доказування, а статистичний метод дозволив їх узагальнити поряд з результатами вивчення матеріалів кримінальних справ (розділи 2–3).
Обґрунтованість і достовірність сформульованих у дисертації наукових положень, висновків і рекомендацій визначається і забезпечується емпіричною базою дослідження, що становлять дані, отримані в результаті вивчення 212 кримінальних справ, що перебували у провадженні судів м. Києва і Київської області протягом 2006–2009 років, органів досудового розслідування системи МВС України; аналітичні і статистичні матеріали Верховного Суду України, судів м. Києва і Київської області; дані опитування 99 практичних працівників (суддів, прокурорів, начальників слідчих відділів, слідчих, дізнавачів м. Києва і Київської області), а також інтерв’ювання адвокатів-захисників за темою дисертаційного дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є одним із перших в Україні комплексним дослідженням інституту суб’єктів кримінально-процесуального доказування та пов’язаних з ним проблем нормотворчого та правозастосовного характеру.
У роботі пропонується вирішення недостатньо вивчених проблем і дискусійних питань законодавчого, методичного та організаційного характеру, що мають наукове та практичне значення і залишаються неврегульованими та суперечливими на сьогодні. У дослідженні сформульовано ряд нових положень і висновків, що мають істотне значення для теорії кримінального процесу та юридичної практики. До найбільш суттєвих із них слід віднести такі:
вперше:
– запропоновано виділити як самостійний принцип кримінального судочинства обов’язок доказування обставин кримінальної справи;
– зроблено висновок про те, що суд як суб’єкт кримінально-процесуального доказування збирає докази лише в межах процесуальних дій, що утворюють зміст елементу доказування – перевірки доказів;
– з’ясовано, що правові межі пізнавальної діяльності суду при розгляді кримінальної справи по суті визначаються обвинуваченням, викладеним в обвинувальному висновку та в скарзі потерпілого в справі приватного обвинувачення, при розгляді в апеляційній та касаційній інстанціях – межами апеляційного та касаційного оскарження;
– запропоновано встановити обов’язок органу досудового слідства задовольняти усі клопотання учасників процесу про приєднання до справи предметів і документів після їх ознайомлення з матеріалами справи;
– запропоновано авторську редакцію низки змін і доповнень норм чинного КПК України (ст.ст. 43, 431, 48, 49, 66, 1651, 1652);
удосконалено:
– теоретичні положення про відсутність будь-яких підстав для перегляду сформованої в теорії кримінального процесу концепції, відповідно до якої доказування – це і є пізнання обставин справи, що здійснюється в особливій процесуальній формі;
– поняття адвокатського розслідування, під яким автор пропонує розуміти вид публічно-правової діяльності, що здійснюється адвокатом у кримінальних справах в інтересах підзахисного або довірителя з метою виявлення і формування доказів та обставин, які мають значення для захисту прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача;
– поняття подання доказів учасниками процесу, під яким автор пропонує розуміти обумовлену участю в доказувані діяльність учасників кримінального судочинства, під час якої наявні в них відомості (фактичні дані) через заявлення відповідних клопотань посадовим особам, які ведуть процес, залучаються до системи доказів з метою встановлення істини і правильного вирішення справи;
дістало подальшого розвитку:
– висновок про те, що сукупність прав потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, цивільного позивача, цивільного відповідача визначає межі і можливості їх участі в кримінально-процесуальному доказуванні. Будь-яке з передбачених у відповідних статтях КПК України, право цих осіб прямо чи опосередковано пов’язане з процесом доказування;
– пропозиція щодо визнання суб’єктом кримінально-процесуального доказування суб’єкта кримінального процесу, який уповноважений законом на вчинення практичних дій та здійснення логічно-аналітичних операцій щодо формування, перевірки і оцінки доказів для обґрунтування і мотивування відповідних висновків і процесуальних рішень;
– перелік суб’єктів кримінально-процесуального доказування, до якого автор відносить суд (суддю), прокурора, слідчого, начальника слідчого відділу, орган дізнання, особу, яка провадить дізнання, підозрюваного, обвинуваченого (підсудного, засудженого, виправданого), захисника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, їх представників, законного представника неповнолітнього підсудного, правопорушника (у справах з протокольною формою досудової підготовки матеріалів);
– висновок про те, що обвинувачений (підсудний), як і підозрюваний та потерпілий, цивільний позивач і цивільний відповідач, законний представник неповнолітнього підсудного не може володіти доказами в процесуальному розумінні. Він може володіти відомостями, предметами, документами тощо, а тому формулювання його права “подавати докази” у КПК України є некоректним і породжує плутанину в питанні розмежування інформації у кримінальному судочинстві;
– висновок про те, що для забезпечення балансу принципів змагальності і рівності прав сторін участь адвоката як представника потерпілого не повинна ставитись у залежність від матеріального стану потерпілого, а має визначатись волевиявленням останнього і передбаченими законом випадками його обов’язкової участі.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані і аргументовані у дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції можуть бути використані: у законотворчій діяльності – при внесенні змін і доповнень до чинного КПК України, а також при доопрацюванні проекту нового КПК України, при прийнятті відомчих нормативних актів, постанов Пленуму Верховного Суду України з відповідних процесуальних питань (акт впровадження від 11 травня 2010 р. № 04-19/14-1028); у правоохоронній сфері – використовуються Головним слідчим управлінням МВС України (акт впровадження від 17 травня 2010 р. № 1316-5346); у навчальному процесі – при написанні окремих розділів (глав) підручників і навчальних посібників з курсу «Кримінальний процес України», при підготовці лекцій і проведенні занять за відповідними темами (акт впровадження Донецького юридичного інституту ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка від 08 червня 2010 р. № 13/2к).
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації доповідалися автором і були обговорені на Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених “Восьмі осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 2009 р.), науково-практичній конференції “Імперативи розвитку юридичної та безпекової науки” (м. Київ, 2010 р.).
Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано п’ять друкованих праць, з яких три статті у фахових виданнях, що затверджені ВАК України, а також дві тези доповідей на науково-практичних конференціях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. Доказування у кримінальному процесі має правовий характер і пізнавально-засвідчувальну спрямованість.
2. Будь-яких підстав для перегляду сформованої у теорії кримінального процесу концепції, відповідно до якої доказування – це і є пізнання обставин справи, що здійснюється в особливій процесуальній формі, немає. Доказування – це специфічний юридичний, процесуальний термін, що означає пізнавальну діяльність уповноважених суб’єктів. Саме таке розуміння змісту кримінально-процесуального доказування запобігатиме як виключенню з доказування практичних операцій по формуванню доказів (а значить і їх недооцінку), так і ігнорування правил логіки доказування і викликані цим спроби визначити достатність доказів на рівні інтуїції, розсуду посадової особи.
3. Доказування у кримінальному процесі є особливим видом кримінально-процесуального пізнання, що може бути визначене як діяльність судді, прокурора, слідчого, начальника слідчого відділу, органу дізнання, особи, яка провадить дізнання, інших уповноважених кримінально-процесуальним законом суб’єктів, основу якої складають практичні дії та логічно-аналітичні операції щодо формування, перевірки і оцінки доказів для обґрунтування і мотивування відповідних процесуальних рішень з метою встановлення істини у кримінальній справі та вирішення завдань кримінального судочинства.
4. У кримінально-процесуальному доказуванні тією чи іншою мірою беруть участь усі суб’єкти правовідносин, які при цьому виникають. Разом з тим, у повному обсязі протягом усіх етапів доказування його суб’єктами є лише відповідні державні органи та посадові особи, а також учасники процесу, що мають власний інтерес у справі, а також їх представники і захисники (представники сторін). Саме діяльність цих суб’єктів утворює зміст процесу кримінально-процесуального доказування.
5. Суб’єктом кримінально-процесуального доказування слід вважати суб’єкта кримінального процесу, який уповноважений законом на вчинення практичних дій та здійснення логічно-аналітичних операцій щодо формування, перевірки і оцінки доказів для обґрунтування і мотивування відповідних висновків і процесуальних рішень. До суб’єктів кримінально-процесуального доказування слід віднести суд, прокурора, слідчого, начальника слідчого відділу, орган дізнання, особу, яка провадить дізнання, підозрюваного, обвинуваченого (підсудного), захисника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, їх представників.
6. Суд у процесі доказування є повноцінним суб’єктом доказування, а не пасивним органом констатації певних юридичних фактів. Суд бере участь в межах своєї компетенції на всіх етапах доказування: формуванні, перевірці та оцінці доказів.
7. Правові межі пізнавальної діяльності суду при розгляді кримінальної справи по суті визначаються обвинуваченням, сформульованим в обвинувальному висновку та в скарзі потерпілого у справі приватного обвинувачення, а при розгляді в апеляційній та касаційній інстанціях – межами апеляційного та касаційного оскарження.
8. Процесуальне положення суду в кримінально-процесуальному доказуванні визначається його обов’язком:
1) прийняти кримінальну справу, що надійшла від прокурора з обвинувальним висновком чи іншим підсумковим рішенням досудового слідства, а також скаргу потерпілого у справах приватного обвинувачення, що відповідає вимогам, встановленим ч. 1 ст. 251 КПК України;
2) забезпечити права, свободи та законні інтереси всіх учасників судового розгляду шляхом повного, всебічного та об’єктивного дослідження обставин справи;
3) здійснювати процесуальну діяльність виключно в межах правового спору, обумовленого пред’явленим особі обвинуваченням.
9. Суд як суб’єкт кримінально-процесуального доказування збирає докази не в значенні, визначеному ст. 66 КПК України як самостійний етап доказування, а лише в межах процесуальних дій, що утворюють зміст наступного етапу доказування – перевірки доказів. На цьому етапі також можливе отримання нових доказів, які підтверджують чи спростовують вже наявні у справі докази.
10. Основним суб’єктом доказування обставин злочину у досудовому провадження є слідчий, який здійснює свою діяльність, будучи наділеним процесуальною незалежністю та самостійністю. Здійснюючи доказування, слідчий виступає своєрідним процесуальним помічником прокурора у формулюванні і обґрунтуванні державного обвинувачення.
11. Важливу роль у кримінально-процесуальному доказуванні відіграє начальник слідчого відділу, який не обмежуючи процесуальної самостійності слідчого, організовує його діяльність на більш високому якісному рівні.
12. Орган дізнання і особа, яка провадить дізнання, як суб’єкти доказування відрізняються від слідчого, перш за все, обмеженою процесуальною самостійністю. Водночас, вони наділені специфічними повноваженнями, зокрема, по здійсненню протокольної форми досудової підготовки матеріалів.
13. Прокурор як суб’єкт доказування не тільки бере участь у здійсненні кримінального переслідування на всіх стадіях процесу, а й координує з цією метою процесуальну діяльність інших публічних суб’єктів доказування (слідчого, начальника слідчого відділу, орган дізнання, особу, яка провадить дізнання).
14. Потерпілий як суб’єкт доказування характеризується подвійною природою наданого обсягу прав і обов’язків, оскільки він не тільки суб’єкт процесу з сторони обвинувачення, а й джерело самостійного виду доказів – показань потерпілого. Відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства України потерпілий може брати безпосередню участь у доказуванні через дачу показань (ст. 72 КПК України), участь у провадженні слідчих дій (статті 171, 172, 174, 175, 181 КПК України та ін.), а також самостійно подавати докази (ч. 2 ст. 66 КПК України). Крім того, потерпілий бере опосередковану участь у доказуванні в кримінальній справі через свого представника (ст. 52 КПК України), а також шляхом заявлення клопотань і подання скарг, які спонукають відповідних посадових осіб на вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень в процесі доказування.
15. Серед найбільш реальних і ефективних прав цивільного відповідача щодо участі у процесі доказування в кримінальній справі, є право заперечувати проти пред’явленого позову, право давати пояснення по суті пред’явленого позову, право заявляти клопотання, у тому числі з питань збирання, перевірки та оцінки доказів посадовими особами, що ведуть процес.
16. Статус суб’єктів кримінального процесу, які здійснюють функцію захисту в процесі доказування визначається, перш за все тим, що на них не покладається обов’язок встановлення фактичних обставин справи. Обсяг прав, що надається їм законом, визначається в кінцевому рахунку соціальною значимістю функції захисту в кримінальному судочинстві як однієї з форм реалізації конституційних прав особи.
17. Сукупність прав потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, цивільного позивача, цивільного відповідача визначає межі і можливості їх участі в кримінально-процесуальному доказуванні. Будь-яке з передбачених у відповідних статтях КПК України, право цих осіб прямо чи опосередковано пов’язане з процесом доказування.
18. Обвинувачений, як і підозрюваний та потерпілий, не може володіти доказами в процесуальному розумінні. Він може володіти відомостями, предметами, документами тощо, а тому формулювання його права “подавати докази” у КПК України є некоректним і породжує плутанину в питанні розмежування інформації у кримінальному судочинстві.
19. Участь підозрюваного, обвинуваченого (підсудного), потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у процесі доказування зводиться не тільки до формування доказів, а й включає в себе їх оцінку. Така можливість для цих осіб реалізується через давання ними показань, їхню участь у дослідженні доказів в судовому засіданні, виступу у судових дебатах тощо.
20. Адвокатське розслідування – це вид публічно-правової діяльності, що здійснюється адвокатом у кримінальних справах в інтересах підзахисного або довірителя з метою виявлення і формування доказів та обставин, які мають значення для захисту прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адвокат-воин: принципы и техника уголовной защиты. / [сост. : А. В. Поляков] – М. : Статут, 2007. – 445 с.
2. Алейніков Г. І. Процесуальне оформлення дії адвоката-захисника щодо збирання та представлення доказів у ході досудового слідства / Г.І. Алейніков // Вісник. – Запоріжжя, 2003. – № 2 (23). – С.31–41.
3. Алейніков Г. Збирання доказів адвокатом-захисником в досудовому слідстві. Право чи обов’язок? / Г. Алейніков // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 2. – С. 99–101.
4. Александров А. Специфика разбирательства уголовных дел / А. Александров // Российская юстиция. – 2001. – № 6. – С. 39–41.
5. Алексеев С. С. Проблемы теории права / Алексеев С. С. – Свердловск, 1973. – Т. 2. – 401 с.
6. Альперт С. А. Субъекты уголовного процесса / Альперт С. А. – Харьков, 1997. – 124 с.
7. Андрусів В. Процесуальне становище адвоката-захисника / В. Андрусів // Вісник прокуратури. – 2007. – № 7. – С. 73–76.
8. Арсеньев В. Д. О понятии и круге субъектов доказывания по уголовным делам / В. Д. Арсеньев // Теория и практика установления истины в правоохранительной деятельности. Сборник научных трудов. – Иркутск, 1985. – С. 25–28.
9. Архів Голосіївського районного суду м. Києва. Кримінальна справа № 1-132, 2008 рік.
10. Астапенко О. В. Витребування та подання предметів і документів як способи збирання доказів на досудових стадіях кримінального процесу : автореф. дис.... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Астапенко Олександра В’ячеславівна ; Нац. акад. прокуратури України. – К., 2009. – 16 с.
11. Ашитко В. П. Функция контроля начальника следственного управления в уголовном судопроизводстве : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / В. П. Ашитко. – М., 1996. – 209 с.
12. Балакшин В. Истина в уголовном процессе / В. Балакшин // Российская юстиция. – 1998. – № 2. – С. 18–19.
13. Бараннік Р.В., Шибіко В.П. Право особи на свободу від самовикриття, викриття членів її сім’ї чи близьких родичів у кримінальному процесі України : [монографія]. – К. : КНТ, 2008. – 212 с.
14. Батищев В. И. Ведомственный процессуальный контроль и укрепление законности на предварительном следствии / В. И. Батищев // Развитие теории и практики уголовного судопроизводства в свете нового законодательства о Верховном Суде СССР, Прокуратуре СССР и Адвокатуре в СССР. – Воронеж, 1981. – С. 151–153.
15. Батюк О. В. Актуальні питання розмежування функції обвинувачення прокуратури та поняття кримінального переслідування / О. В. Батюк // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. – Івано-Франківськ, 2006. – Вип. 16. – С. 209–214.
16. Баулін О. В. Встановлення підозрюваного як завдання дізнання / О. В. Баулін // Вісник. – Запоріжжя, 2006. – № 1 (34). – С. 196–202.
17. Белкин А. Р. Теория доказывания: [научно-методическое пособие] / Белкин А. Р. – Москва : НОРМА, 1999. – 418 с.
18. Бентам І. О судебныхъ доказательствахъ / Бентам І. – К., 1876. – 421 с.
19. Бердяев Н. А. Царство Духа и царство Кесаря / Бердяев Н. А. – М., 1995. – 383 с.
20. Білоусов О. І. Оцінка окремих джерел, доказів у кримінальному судочинстві : [посібник для слідчих і суддів] / Білоусов О. І. – Київ, 1996. – 51 с.
21. Бірюкова А. М. Забезпечення адвокатурою конституційного права обвинуваченого на захист у кримінальному процесі України : автореф. дис... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Бірюкова Аліна Миколаївна / Одес. нац. юрид. акад. – О., 2006. – 20 с.
22. Бозров В. “Тактика судьи” в прошлом и настоящем уголовном процессе / В. Бозров // Российская юстиция. – 2003. – № 10. – С. 31-33.
23. Бондаренко О. О. Функції слідчого в кримінальному судочинстві / О. О. Бондаренко // Запорізький юрид. ін-т. Вісник. – Запоріжжя, 1999. – № 3 (8). – C. 141–147.
24. Будников В. Субъект доказывания не может быть свидетелем по уголовному делу / В. Будников // Российская юстиция. – 2002. – № 8. – С. 29–31.
25. Будников В. Л. Иммунитет свидетеля в уголовном процессе / Будников В. Л. – Волгоград, 1998. – 97 с.
26. Василенко Л. А. Проблемы собирания доказательств по уголовным делам частного обвинения / Л. А. Василенко // Проблемы раскрытия преступлений в свете современного уголовно-процессуального законодательства. – Екатеринбург, 2003. – С. 73–76.
27. Введенська В.В. Адвокат – професійний відстоювач прав потерпілого / В.В. Введенська // Адвокат. – 2008. – № 2. – С. 37–38.
28. Великий тлумачний словник сучасної української мови: 170 000 слів. – Київ-Ірпінь : ВТФ Перун, 2002. – 1426 с.
29. Винник Б. Обмежене право адвоката-захисника по збиранню доказів в кримінальному процесі / Б. Винник // Юридичний журнал. – 2007. – № 3. – С. 28–31.
30. Владимиров Л. Е. Учение об уголовных доказательствах / Владимиров Л. Е. – Тула, 2000. – 464 с.
31. Власов А. А., Лукьянов И. Н., Некрасов С. В. Особенности доказывания в судопроизводстве. – М., 2004. – 218 с.
32. Воронин Э.И. Процессуальное положение начальника следственного отдела органа внутренних дел : [учебное пособие]. – Хабаровск : ХВШ МВД СССР, 1984. – 56 с.
33. Гаврилов А.К. Раскрытие преступлений на предварительном следствии: Правовые и организационные вопросы. – Волгоград, 1976. – 207 с.
34. Галаган В. І. Засоби збирання доказів на стадії порушення кримінальної справи / В. І. Галаган, О. І. Галаган, Ж. В. Удовенко // Право і суспільство. – 2007. – № 1. – С. 57–63.
35. Герасимчук О. П. Професійний захист прав потерпілого / О. П. Герасимчук // Адвокат. – 2008. – № 2. – С. 45.
36. Горбачов В. П. Питання прокурорського нагляду на досудових стадіях кримінального судочинства / В. П. Горбачов // Наук. вісник. – Д., 2004. – № 1 (16) : Актуальні проблеми вдосконалення кримінально-процесуального законодавства. – С. 65–70.
37. Горский Г. Ф. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе // Г. Ф. Горский, Л. Д. Кокорев, П. С. Элькинд. – Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 1978. – 303 с.
38. Горя Н. Принцип состязательности и функции защиты в уголовном процессе / Н. Горя // Советская юстиция. – 1990. – № 7. – С. 20–23.
39. Гродзинский М. М. Улики в советском уголовном процессе. – М. : Госюриздат, 1945. – 227 с.
40. Грошевой Ю. М. Роль суду в змагальному кримінальному процесі / Ю. М. Грошевой // Проблеми законності. – Х., 2009. – Вип. 100. – С. 337–345.
41. Гошовський М. І. Потерпілий у кримінальному процесі / Гошовський М. І, Кучинська О. П. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – 189 с.
42. Грянко В. В. Дознание в органах внутренних дел Украинской СССР : Практич. пособие // Грянко В. В., Дубинский А. Я., Кузьминов А. С. ; МВД УССР. Отдел дознания ; Отв. ред. А. М. Сербулов. – Киев, 1980. – 179 с.
43. Губанова О. Адвокат-захисник як учасник кримінального судочинства / О. Губанова, Н. Докучаева // Адвокат. – 2008. – № 1. – С. 24–27.
44. Гуляев А. П. Следователь в уголовном процес се / Гуляев А. П. – М. : Юрид. лит., 1981. – 191 с.
45. Давиденко С. В. Потерпілий як суб’єкт кримінально-процесуального доказування : автореф. дис… канд. юрид. наук : 12.00.09 / Давиденко Світлана Василівна. – Харків, 2007. – 20 с.
46. Давиденко С. В. Потерпілий як суб’єкт кримінально-процесуального доказування : [монографія] / Давиденко С. В. – Харків : Фінн, 2008. – 296 с.
47. Давлетов А. А. Основы уголовно-процессуального познания: автореф. дисс. … д-ра юрид. наук : 12.00.09 / А. А. Давлетов. – М, 1993. – 38 с.
48. Давыдов П. М. Применение мер процессуального принуждения по Основам уголовного судопроизводства Союза ССР и союзных республик : Учебное и практическое пособие / Давыдов П. М., Якимов П. П. – Свердловск, 1961. – 118 с.
49. Даев В. Г. Процессуальные функции и принцип состязательности в уголовном судопроизводстве / В. Г. Даев // Правоведение. – 1974. – № 1. – С. 64–73.
50. Джига М. В. Провадження дізнання в Україні / М. В. Джига, О. В. Баулін, С. І. Лук’янець, С. М. Стахівський : [навч.-практ. посібник]. – К. : Тип. МВС України, 1999. – 156 с.
51. Джатиев В. С. Об устранении противоречий в уголовном процессе / В. С. Джатиев // Государство и право. – 1995. – № 5. – С. 92–102.
52. Дикарев И. С. Частный обвинитель как субъект уголовно-процессуального доказывания / И. С. Дикарев // Доказывание при осуществлении правосудия по уголовным делам. – Волгоград, 2002. – С. 119–127.
53. Дознание и предварительное следствие (В вопросах и ответах) : [практ. пособие] // Ред. колегія : С. В. Бородин и др. ; Высш. школа МООП РСФСР. – М., 1965. – 146 с.
54. Дознание в органах внутренних дел: учеб. пособ. для вузов МВД СССР // Под ред. А. А. Чувилева ; МВШ милиции. – М. : МВШМ, 1986. – 148 с.
55. Доказательства, доказывание и использование результатов оперативно-розыскной деятельности : [учеб. пособие] / Громов Н. А., Пономаренко В. А., Гущин А. Н., Францифоров Ю. В. ; [Ред. Буланова А. Г.] – М. : Приор, 2001. – 207 с.
56. Домбровский Р. Г. Соотношение познания и доказывания в судебном исследовании / Р. Г. Домбровский // Вопросы борьбы с преступностью. – Рига. – 1975. – Вып. 11. – С. 166– 175.
57. Доля Е. К вопросу о праве стороны защиты собирать и представлять доказательства / Е. Доля // Уголовное право. – 2007. – № 4. – С. 79–83.
58. Дубинский А. Я. Исполнение процессуальных решений следователя. Правовые и организационные проблемы / Дубинский А. Я. – К. : Наукова думка, 1984. – 182 с.
59. Душейко Г. О. Реалізація оперативно-розшукової інформації на стадії порушення кримінальної справи : [навч. посібник] / Душейко Г. О. – К. : КНТ, 2007. – 128 с.
60. Жеребкін В. Є. Логіка : навч. посіб / Жеребкін В. Є. – К. : Знання, 1998. – 255 с.
61. Зажицкий В. И. О направлениях совершенствования Уголовно-процессуального кодекса Российской Федерации / В. И. Зажицкий // Государство и право. – 2004. – № 4. – С. 29–34.
62. Закатов А. А. Ложь и борьба с нею / Закатов А. А. – Волгоград, 1999. – 117 с.
63. Запотоцький А. Оцінка “інших документів” як самостійних джерел доказів і підстави визнання їх недопустимими / А. Запотоцький // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 3. – С. 153–157.
64. Защита по уголовному делу : [пособие для адвокатов] / Под ред. Е. Ю. Львовой. – М. : Юристъ, 2000. – 216 с.
65. Каз Ц. М. Субъекты доказывания в советском уголовном процессе. (Гос. органы) / Каз Ц. М. // М-во высш. и сред. спец. образования РСФСР. Сарат. юрид. ин-т. – Саратов : Изд-во Саратов. ун-та, 1968. – 68 с.
66. Калужинський О. В. Можливість оцінки доказів суддею в стадії попереднього розгляду кримінальної справи / О. В. Калужинський // Актуальні проблеми політики. – О., 2009. – Вип. 37. – С.224–229.
67. Кальницкий В. В. Ведомственный процессуальный контроль за деятельностью следователей органов внутренних дел / Кальницкий Владимир Васильевич: автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09. – М., 1982. – 24 с.
68. Капустинський В. А. Істина як важливий елемент розвитку судочинства / В. А. Капустинський // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 11. – С. 45–47.
69. Каркач П. Проблемні аспекти участі потерпілого у кримінальному процесі при відмові прокурора від державного обвинувачення / П. Каркач, А. Лапкін // Вісник академії прокуратури України. – 2007. – № 3. – С. 84–88.
70. Карнеева Л. М. Подозреваемый в советском уголовном процессе / Л. М. Карнеева // Социалистическая законность. – 1954. – № 4. – С. 18–21.
71. Калужинський О. В. Можливість оцінки доказів суддею в стадії попереднього розгляду кримінальної справи / О. В. Калужинський // Актуальні проблеми політики. – О., 2009. – Вип. 37. – С. 224–229.
72. Ковалев В. А. Органы расследования и судебная система США : [учеб. пособие] / В. А. Кавалев, С. Г. Чаадаев // ВЮЗИ. – М., 1989. – 54 с.
73. Ковтун Н. Н. О роли суда в доказывании по уголовным делам в свете конституционного принципа состязательности процесса / Н. Н. Ковтун // Государство и право. – 1998. – № 6. – С. 60–63.
74. Кожевников А. В. Участие адвоката-представителя потерпевшего, гражданского истца и гражданского ответчика в уголовном процессе / А. В. Кожевников // Применение норм процессуального права. Межвуз. сб. науч. тр. – Вып. 57. – Свердловск, 1977. – С. 62–65.
75. Козлов М. А. Суд как субъект доказывания в уголовном процессе ФРГ / М. А. Козлов // Проблемы развития уголовно-процессуального законодательства на современном этапе. – Самара, 2002. – С. 174–178.
76. Кокорев Л. Д. Участники правосудия по уголовным делам / Кокорев Л. Д. – Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 1971. – 160 с.
77. Кокорев Л. Д. Уголовный процесс: доказательства и доказывание / Л. Д. Кокорев, Н. П. Кузнецов. – Воронеж, 1995. – 296 с.
78. Комісар О. О. Функція підтримання обвинувачення: історична ґенеза розвитку в різних видах кримінального процесу / О. О. Комісар // Проблеми законності. – Х., 2006. – Вип.80. – С.127–134.
79. Копнин П. В. Гносеологические и логические основы науки / Копнин П. В. – М. : Мысль, 1974. – 568 с.
80. Коровайко О. І. Питання щодо можливості самостійного збирання судом речових доказів / О. І. Коровайко // Актуальні проблеми держави і права. – Одеса, 2003. – Вип.20. – С.194–196.
81. Корчева Т. В. Проблемы участия адвоката-защитника в процессе доказывания на досудебном следствии // Проблеми законності. – Х., 2000. – Вип. 46. – С. 181–184.
82. Корчева Т. В. Проблеми діяльності захисника в досудовому провадженні та в суді першої інстанції : [монографія] / Т. В. Корчева. – Х. : Вид. ФОП Вапнярчук Н. М., 2007. – 200 с.
83. Корсун В. Я. Оцінка доказів судом при наданні згоди на обмеження конституційних прав і свобод особи / В. Я. Корсун // Актуальні проблеми юридичної науки : Збірник тез міжнародної науково-практичної конференції (м. Хмельницький, 13-14 листопада 2009 р.) : у 4-х частинах. – Ч. 4. – Хмельницький : Вид-во ХУУП, 2009. – С. 162–163.
84. Костенко О. Терези української Феміди потребують капітального ремонту / О. Костенко, В. Нагребельний // Юридичний вісник України. – 2007. – № 3. – С. 7–8.
85. Костін М. Поняття доказування у кримінальному процесі України / М. Костін // Право України. – 2004. – № 1. – С. 143–147.
86. Кругликов А. П. Правовое положение органов и лиц, производящих дознание, в советском уголовном процессе : [учеб. пособие] / Кругликов А. П. // МВД СССР, Высш. следств. школа. – Волгоград, 1986. – 43 с.
87. Крылов И. Ф. Розыск, дознание, следствие : [учеб. пособие] / И. Ф. Крылов, А. И. Бастрыкин. – Ленинград : Изд-во ЛГУ, 1984. – 217 с.
88. Кришевич О. В. Обвинувачений – учасник процесу / О .В. Кришевич // Проблеми загальної та педагогічної психології. – К., 2005. – Т. 7, вип. 1. – С. 162–170.
89. Кудин Ф. М. Подозрение как условие применения мер процессуального принуждения / Ф. М. Кудин // Уголовно-процессуальное принуждение и ответственность, их место в решении задач предварительного расследования. – Волгоград, 1987. – С. 39–45.
90. Кудинов Л. Д. Некоторые вопросы правовой регламентации взаимоотношений следователя, начальника следственного отдела и прокурора / Л. Д. Кудинов // Укрепление законности предварительного расследования в условиях перестройки: Сборник науч. трудов. – Волгоград : ВСШ МВД СССР, 1990. – С. 79–89.
91. Кузнецов Н. П. Доказывание в стадии возбуждения уголовного дела / Кузнецов Н. П. – Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 1983. – 117 с.
92. Курылев С. В. Доказывание и его место в процессе судебного познания / С. В. Курылев // Труды ИГУ. – 1955. – Т. XII. – С. 57–60.
93. Куцова Э. Ф. Гарантии прав личности в советском уголовном процессе (предмет, цель, содержание). – М. : Юрид. лит., 1973.– 199 с.
94. Кучинська О. П. Проблеми захисту прав потерпілого в кримінальному процесі України / О. П. Кучинська // Адвокат. – 2009. – № 5. – С. 9–12.
95. Лапкін А. В. Статус прокурора в кримінальному процесі після відмови від державного обвинувачення / А. В. Лапкін // Актуальні питання реформування правової системи України. – Луцьк, 2007. – Т. 2. – С. 257–260.
96. Ларин А. М. Уголовно-процессуальный закон и проблемы его эффективности / Ларин А. М. – М.: Наука, 1979. – 279 с.
97. Ларин A. M. Процессуальные гарантии функции уголовного преследования / А. М. Ларин // Сов. государство и право. – 1975. – № 7. – С. 96–99.
98. Ларин A. M. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции / Ларин A. M. – М. : Юрид. лит., 1986. – 159 с.
99. Лобач В. Здіснення прокурором кримінального переслідування: Нові проблеми на судовій стадії кримінального провадження та шляхи їх вирішення / В. Лобач // Вісник прокуратури. – 2007. – № 2. – С.79–82.
100. Лобойко Л. М. Допустимість спрощення порядку судового розгляду справи у кримінальному процесі змішаної форми / Л. М. Лобойко // Судова реформа в Україні : проблеми і перспективи. Матеріали науково-практичної конференції 18-19 квітня 2002 р., м. Харків / ред. кол. В. В. Сташис (гол. ред.) та ін. – К.-Х. : Юрінком Інтер, 2002. – С. 248–250.
101. Льовкін В. Л. Зізнання обвинуваченого у вчиненні злочину і спрощений порядок судового розгляду / В. Л. Льовкін // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 6. – С. 84–91.
102. Мартынчик Е. Г. Адвокатское расследование в уголовном процессе. Теоретико-методологические основы доктрины адвокатского расследования : [учебное пособие] / Мартынчик Е. Г. – М. : ЮНИТИ-ДАНА : Закон и право, 2009. – 239 с.
103. Маляренко В. Т. Про відмову прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді та її правові наслідки / В. Т. Маляренко // Кримінальний процес України: Стан та перспективи розвитку : [навч. посібник] : Вибрані наукові праці / Маляренко В. Т. – К. : Концерн Видавничий дім Ін Юре, 2004. – С. 298–330.
104. Маляренко В. Т. Про перегляд судових рішень у кримінальних справах у порядку виключного провадження / В. Т. Маляренко // Кримінальний процес України: Стан та перспективи розвитку : [навч. посібник] : Вибрані наукові праці. – К. : Концерн Видавничий дім Ін Юре, 2004. – С. 449-467.
105. Марітчак Т. М. Проблеми визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню / Т. М. Марітчак // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 5. – С. 40–44.
106. Мариупольский Л. А. К вопросу о процессуальных функциях следователя / Л. А. Мариупольский, Г. Р. Гольст // Советское государство и право. – 1963. – № 6. – С. 112–114.
107. Мартиненко Д. Є. Функції суб’єктів кримінально-процесуального провадження / Д. Є. Мартиненко // Науковий вісник КНУВС. – 2008. – Вип. 1. – С. 157–165.
108. Матієк Т. В. Узагальнення практики застосування судами законодавства, що забезпечує захист прав потерпілих у кримінальному судочинстві / Т. В. Матієк // Адвокат. – 2004. – № 2. – С. 47–51.
109. Меглицкий Г. Н. Совершенствование системы контроля в следственном аппарате органов внутренних дел: дис. … канд. юрид. наук / Меглицкий Г. Н. – М., 1984. – 188 с.
110. Михайловская И. Б. Соотношение следственных и судебных доказательств / И. Б. Михайловская // Государство и право. – 2006. – № 4. – С. 38–40.
111. Михайленко О. Р. Про роль відомчого контролю в забезпеченні законності на попередньому слідстві / О. Р. Михайленко // Сучасні проблеми держави та права. – К., 1990. – С. 175–177.
112. Михайлів С. В. Обов’язкова участь адвоката – представника потерпілого в кримінальному процесі / С. В. Михайлів // Адвокат. – 2009. – № 9. – С. 33–35.
113. Михеенко М. М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. – К. : Вища школа, 1984. – 133 с.
114. Мінюков П. І. Процесуальні повноваження начальника слідчого відділу (відділення) органів внутрішніх справ і проблеми керівництва досудовим слідством / П. І. Мінюков, А. П. Мінюков : [навчальний посібник]. – К. : Кондор, 2004. – 214 с.
115. Мельник О. В. Моральні засади провадження у досудових стадіях кримінального процесу України : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Оксана Вікторівна Мельник // КНУВС. – Київ, 2006. – 16 с.
116. Молдован А. В. Кримінальний процес: Україна, ФРН, Франція, Англія, США : [навч. посібник] / Молдован А. В. // М-во освіти і науки України. Нац. авіаційний ун-т. – К. : ЦНВ, 2005. – 349 с.
117. Москалькова Т. Н. Этика уголовно-процессуального доказывания (стадия предварительного расследования) / Москалькова Т. Н. – М. : Спарк, 1996. – 124 с.
118. Мухин И. И. Важнейшие проблемы оценки судебных доказательств в уголовном и гражданском судопроизводстве / Мухин И. И. – Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1974. – 108 с.
119. Нажимов В. П. Об уголовно-процессуальных функциях / В. П. Нажимов // Правоведение. – 1973. – № 5. – С. 73–75.
120. Николайчик В. М. Уголовный процесс США / Николайчик В. М. // АН СССР. Ин-т США и Канады. – М. : Наука, 1981. – 224 с.
121. Нокербеков М. Р. Предмет доказывания в советском уголовном процессе: автореф. канд. юрид. наук : 12.00.09 / М. Р. Нокербеков. – Алма-Ата, 1964. – 18 с.
122. Нор В. Т. Проблеми теорії і практики судових доказів. – Львів: Вища школа, 1978. – 111 с.
123. Овсянников Ю. К. Уголовно-процессуальные решения в стадии возбуждения уголовного дела и их значение для уголовного судопроизводства / Ю. К. Овсянников // Вопросы уголовного права и процесса в условиях правовой реформы. – Красноярск, 1999. – С. 47–52.
124. Омельяненко Г. Питання захисту конституційних прав людини в кримінальному судочинстві України / Г. Омельяненко // Право України. – 1997. – № 3. – С. 15–17.
125. Омельченко Т. В. Конституційне право особи на правову допомогу і його реалізація на досудових стадіях кримінального процесу : автореф. дис…канд. юрид. наук : 12.00.09 / Т. В. Омельченко. – Харків, 2004. – 19 с.
126. Орлов Ю. К. Основы теории доказательств в уголовном процес се / Орлов Ю. К. – М., 2000. – 218 с.
127. Орлов Ю. Принцип состязательности в уголовном процессе: значение и пределы действия / Ю. Орлов // Российская юстиция. – 2004. – № 2. – С. 52–55.
128. Остапенко С. І. Суб’єкти матеріальної відповідальності в кримінальному процесі / С. І. Остапенко // Судова апеляція. – 2008. – № 3. – С. 29–34.
129. Пашкевич П. Ф. Объективная истина в уголовном судопроизводстве / Пашкевич П. Ф. – М. : Госюриздат, 1961. – 171 с.
130. Пишньов Д. І. До питання щодо ролі прокурора в кримінальному судочинстві / Д.І. Пишньов // Проблеми законності. – Х., 1997. – Вип. 32. – С. 130–133.
131. Півненко В. В. Кримінально-процесуальна функція досудового (попереднього) слідства / В. В. Півненко // Збірник наукових праць. – Х., 2001. – Вип. 1. – С. 108–111.
132. Победкин А. В. Некоторые вопросы собирания доказательств по новому уголовно-процессуальному законодательству России / А. В. Победкин // Государство и право. – 2003. – № 1. – С. 57–64.
133. Погорецький М. А. Докази у кримінальному процесі. Використання матеріалів оперативно-розшукової діяльності для отримання доказів / М. В. Погорецький // Вісник прокуратури. – 2003. – № 2. – С. 59–65.
134. Положення про органи досудового слідства Міністерства внутрішніх справ України, що затверджене наказом МВС України від 31 березня 2008 р. № 160 // Слідча практика : збірник / уклад. О. О. Крюков. – К. : УВПД ГШ МВС України, 2009. – С. 88–111.
135. Полянский Н. Н. Уголовное право и уголовный суд Англии / Полянский Н. Н. – М. : Юрид. лит., 1969. – 399 с.
136. Попелюшко В. Справи приватного обвинувачення: актуальні проблеми, законодавчі парадокси / В. Попелюшко // Право України. – 2003. – № 4. – С. 98–100.
137. Попелюшко В. О. Судовий розгляд кримінальної справи : [навч. посібник] / Попелюшко В. О. – Острог, 2003. – 195 с.
138. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 2008 р. № 2 “Про деякі питання застосування судами України законодавства придачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства” // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / упоряд. В. В. Рожнова, А. С. Сизоненко, Л. Д. Удалова. – К. : ПАЛИВОДА А. В., 2010. – С. 409–415.
139. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 1 листопада 1996 р. № 9 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / упоряд. В. В. Рожнова, А. С. Сизоненко, Л. Д. Удалова. – К. : ПАЛИВОДА А. В., 2010. – С. 163–168.
140. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування” від 11 лютого 2005 р. № 2 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / упоряд. В. В. Рожнова, А. С. Сизоненко, Л. Д. Удалова. – К. : ПАЛИВОДА А. В., 2010. – С. 333–338.
141. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві” від 24 жовтня 2003 р. № 8 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / упоряд. В. В. Рожнова, А. С. Сизоненко, Л. Д. Удалова. – К. : ПАЛИВОДА А. В., 2010. – С. 272–279.
142. Потерпілий від злочину (міждисциплінарне правове дослідження) / За заг. ред. Ю. В. Бауліна, В. І. Борисова. – Х. : Вид-во Кроссроуд, 2008. – 364 с.
143. Почечуева О. С. Особенности этических норм в деятельности адвоката-защитника и представителя в уголовном судопроизводстве / О. С. Почечуева // Адвокат. – 2009. – № 4. – С. 30–32.
144. Проект Кримінально-процесуального кодексу України від 13 грудня 2007 р. (реєстраційний номер № 1233).
145. Рыжаков А. П. Гражданский ответчик и его представитель: понятие, права и обязанности : [научно-практическое руководство]. – М. : Изд-во Экзамен, 2007. – 415 с.
146. Рибалка О. В. Цивільний відповідач як суб’єкт доказування у кримінальному процесі / О. В. Рибалка // Судова апеляція. – 2009. – № 4. – С. 47–51.
147. Рибалка О. В. Роль захисника у доказуванні в кримінальній справі / О. В. Рибалка // Актуальні проблеми юридичної науки : Збірник тез міжнародної наукової конференції “Восьмі осінні юриджичні читання” (м. Хмельницький, 13-14 листопада 2009 року) : У 4-х частинах. – Частина четверта: “Кримінальне право. Кримінологія. Кримінально-виконавче право. Кримінальний процес. Криміналістика. Судова експертиза”. – Хмельницький : Вид-во Хмельницького університету управління та права, 2009. – С.182–183.
148. Рибалка О. В. Потерпілий як суб’єкт доказування у кримінальних справах приватного обвинувачення / О. В. Рибалка // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – № 11. – С. 180–183.
149. Рибалка О. В. Правові форми та загальні проблеми участі потерпілого в доказуванні на досудовому слідстві / О. В. Рибалка // Імперативи розвитку юридичної та безпекової науки : матеріали науково-практичної конференції (Київ, 15 квітня 2010 р.). – К. : Ліпкан О. С., 2010. – С. 81–83.
150. Рибалка О. В. Начальник слідчого відділу як суб’єкт доказування / О. В. Рибалка // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – № 12. – С. 176–179.
151. Рогатюк І. В. Формування функції обвинувачення та її реалізація у кримінальному процесі : автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Ігор Володимирович Рогатюк // НАВСУ. – Київ, 2004. – 20 с.
152. Рожнова В. В. Застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Вікторія Василівна Рожнова. – К., 2003. – 215 с.
153. Розин Н. Н. Уголовное судопроизводство / Розин Н. Н. – Петроград, 1916. – 597 с.
154. Романюк Б. В. Істина – мета пізнання на стадії досудового слідства / Б. В. Романюк // Науковий вісник КНУВС. – 2007. – Вип. 5. – С. 161-170.
155. Савенко М. Є. Процесуальні функції суду у кримінальному судочинстві на стадіях досудового слідства та судового розгляду / М. Є. Савенко // Університетські наук. зап. – Хмельницький, 2006. – № 2 (18). – С. 279–284.
156. Савицкий В. М. Государственное обвинение в суде / Савицкий В. М. – М. : Наука, 1971. – 342 с.
157. Савицкий В. М. Язык процессуального закона (вопросы терминологии) / Савицкий В. М. – М., 1987. – 286 с.
158. Савицкий В. М. Совершенствование системы уголовной юстиции / В. М. Савицкий // Советское государство и право. – 1989. – № 4. – С. 89–92.
159. Савицкий В. М. Очерк теории прокурорского надзора в уголовном судопроизводстве. – М. : Наука, 1975. – 383 с.
160. Савонюк Р. Ю. Кримінально-процесуальна функція та її зміст у діяльності слідчого як суб’єкта доказування / Р. Ю. Савонюк // Право України. – 2001. – № 2. – С. 69–73.
161. Савонюк Р. Ю. Суб’єкти доказування в кримінальному процесі й проблеми їх класифікації / Р. Ю. Савонюк // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. – 1999. – № 3. – С. 113–120.
162. Семухина О. Б. Типология уголовного процесса и деятельность суда обвинительного и состязательного типов уголовного процесса : автореф. дис. … канд.юрид.наук : 12.00.09 / О. Б. Семухина. – Томск, 2002. – 24 с.
163. Сергеев В. Юридическое заключение в практике адвоката / В. Сергеев // Российская юстиция. – 1998. – № 4. – С. 44–46.
164. Сівочек С. М. Оцінка джерел доказів у кримінальному процесі : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Сергій Миколайович Сівочек // МВС України. НАВСУ. – К., 2003. – 17 с.
165. Синеокий О. В. Адвокатура как институт правовой помощи и защиты : [учеб. пособие] / О. В. Синеокий. – Х. : Право, 2008. – 495 с.
166. Словник іншомовних слів / Л. О. Пустовіт, О. І. Скопненко, Г. М. Сюта та ін. – К. : Довіра, 2000. – 1018 с.
167. Смітієнко З. Д. Презумпція невинуватості та правовий статус особи, запідозреної в скоєнні злочину / З. Д. Смітієнко, О. А. Осауленко // Концепція розвитку законодавства України. Матеріали НПК. – Київ, 1996. – С. 431–433.
168. Смітієнко З. Деякі питання, пов’язані з реалізацією функцій кримінального процесу / З. Смітієнко // Адвокат. – 2002. – № 2–3. – С. 16–17.
169. Смирнов В. П. Противоборство сторон как сущность принципа состязательности уголовного судопроизводства / В. П. Смирнов // Государство и право. – 1998. – № 3. – С. 60–63.
170. Смирнов А. В. Модели уголовного процесса / Смирнов А. В. – СПб, 2000. – 312 с.
171. Смирнов А. В. Состязательный процесс / Смирнов А. В. – СПб, 2001. – 294 с.
172. Смуригін О. Оцінка доказів як елемент процесу доказування / О. Смуригін // Вісник прокуратури. – 2008. – № 1. – С. 44–49.
173. Сокира Л. Скорочений порядок судового розгляду кримінальних справ / Л. Сокира // Вісник прокуратури. – 2002. – № 4. – С. 35–39.
174. Соловьев А. Б. Система следст