СУБ’ЄКТИВНА РЕАЛЬНІСТЬ ЯК ПРЕДМЕТ ТЕОРЕТИКО-СОЦІОЛОГІЧНОЇ РЕФЛЕКСІЇ

Короткий опис

Національна академія наук України
Інститут соціології

На правах рукопису

Соболєва Наталя Іванівна

УДК 316.286

СУБ’ЄКТИВНА РЕАЛЬНІСТЬ
ЯК ПРЕДМЕТ ТЕОРЕТИКО-СОЦІОЛОГІЧНОЇ РЕФЛЕКСІЇ

22.00.01 теорія та історія соціології

Науковий консультант
Мартинюк Ігор Орестович
доктор соціологічних наук

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора
соціологічних наук

Київ 2005

ЗМІСТ

Вступ.........................................................................................................................4

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження суб’єктивної реальності.................18
1.1. Передумови та основні тенденції дослідження соціальної реальності в соціології ...............................................................................................................18
1.2. Місце суб’єктивної реальності в структурі соціального світу..............48
1.3. Теоретичні розвідки дослідження ірраціонального начала суб’єктивної реальності: історія і сучасність............................................................................80
Висновки до розділу 1..97

Розділ 2. Соціальна міфологія: теорія та практика досліджень..103
2.1. Основні теоретичні підходи до вивчення соціальної міфології.....103
2.2. Соціальні міфи: поняття і властивості..123
2.3. Міфологічна свідомість кризового суспільства...139
2.4. Новітня міфологія часів суспільної трансформації.149
Висновки до розділу 2160

Розділ 3. Соціальні почуття як складова суб’єктивної реальності: теоретико-методологічний аналіз166
3.1. Соціальні почуття в системі соціологічних категорій.166
3.2. Визначення поняття і функціональних ознак соціальних почуттів...184
3.3. Соціоемоційний стан суспільства, що трансформується200
Висновки до розділу 3220

Розділ 4. Соціальні очікування як вимір суб’єктивної реальності.224
4.1. Соціологічні та соціально-психологічні підходи до вивчення феномена очікувань.224
4.2. Аналіз співвідношення категорій очікування” та експектації”...240
4.3. Формування життєвої перспективи як ставлення до очікуваного майбутнього248
4.4. Очікування та трансформація уявлень про Україну як Батьківщину270
Висновки до розділу 4281

Розділ 5. Віра як інтегральний феномен суб’єктивної реальності.284
5.1. Гносеологічна та онтологічна сутність віри.........................................284
5.2. Генеза сучасного наукового підходу до дослідження проблеми віри: філософський та соціологічний аспекти...........................................................299
5.3. Довіра як сутнісна ознака віри: потенціал і реалії...............................340
Висновки до розділу 5365

Висновки..368

Список використаних джерел ...........................................................................375

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасний етап розвитку українського суспільства характеризується особливою складністю, бо хоч пік системної кризи, що має місце в сучасній Україні, залишився у минулому, й досі у соціумі тривають масштабні зміни, яки зумовлюють нестабільність та невизначеність перспектив соціального розвитку. Докорінні трансформації у всіх сферах соціального життя українського соціуму і сутнісні зсуви цивілізаційного й політичного характеру у світі в цілому потребують переосмислення соціальних реалій і корекції світоглядних підвалин сприйняття і оцінки соціальної дійсності, що обумовило формування нової гуманістичної парадигми наукового пізнання (зокрема соціологічного), у центрі якої людина і її життя. В перебігу взаємодії із соціумом особистість є не тільки об’єктом соціального впливу, вона активно розкриває свої життєві сили, внутрішній світ, зворотним чином впливає на суспільство відповідно до пануючих у ньому цінностей, установок, вірувань, переконань. Дослідження механізмів суб’єктивної активності потребує визначення наукових уявлень про структуру соціальної реальності з урахуванням того, що вона має як об’єктивну, так і суб’єктивну сторони.
Проте й досі головними напрямами досліджень у соціальній теорії залишаються соціальна структура і форми соціальної взаємодії. Вивчення впливу суб’єктивного фактора на явища і процеси, що відбуваються в сфері духовної і соціальної культури (конституювання ціннісних і світоглядних систем, ідеологій і картин світу, формування і функціонування соціальних інститутів і груп і багато чого іншого) провадиться на рівні феноменів, а теоретичні узагальнення з цих питань розрізнені і нечисленні.
Тож варто визнати наявність певного методологічного дисонансу між емпіричними і теоретичними складовими соціологічної науки, причиною якого є недостатня розробленість саме теоретико-методологічних основ вивчення суб’єктивної сторони соціальної реальності. Завдання і дослідницька перспектива в цьому випадку полягає в пошуку підходів, що мають інтегрувати існуючі традиції дослідження цієї проблеми у соціології і реалізувати нові інтерпретації соціальної реальності і її суб’єктивного компонента, а у кінцевому рахунку в концептуалізації даної тематичної області за допомогою відповідних методів і засобів дослідження.
У процесі виконання даної роботи здобувач передусім виходив з необхідності посилення і вдосконалення антропоцентричного підходу в соціології, який в сучасній соціологічній науці набуває статусу соціології життя”. Зарубіжними та вітчизняними соціологами накопичено певний досвід проведення теоретичних та емпирічних соціологічних досліджень різних явищ соціального життя саме з цих позицій. В зв’язку з цим важливо насамперед згадати праці таких соціологів, як Г.Зіммель, М.Вебер, Р.Мертон, Г.Блумер, П.Бергер, Т.Лукман, П.Бурдьє, А.Шюц, З.Бауман та інших дослідників суб’єктивістської орієнтації, котрі створюють підмурок цього перспективного напряму в соціології. Окрім представників західних шкіл слід відмітити роботи таких сучасних російських дослідників, як К.Абульханова, Б.Грушин, Т.Заславська, Л.Іонін, Н.Козлова, Ю.Левада, Ю.Резнік, Ж.Тощенко, В.Ядов та інші, що працюють у цьому ж напрямі.
В пострадянську добу вагомий внесок в розробку концептуалізації суб’єктивного внесли українські соціологи. Сучасні проблеми поєднання та взаємовпливу об’єктивного та суб’єктивного чинників в процесах суспільних трансформацій досліджують Л.Аза, Е.Афонін, В.Бакіров, Є.Головаха, О.Донченко, О.Злобіна, В.Королько, Н.Костенко, О.Куценко, С.Макеєв, І.Мартинюк, М. Михальченко, В.Оссовський, Н.Паніна, В.Паніотто, В. Пилипенко, І.Попова, І.Прибиткова, А.Ручка, Л.Сохань, Є.Суїменко, В.Танчер, В.Тарасенко, В.Тихонович, М.Шульга, Ю.Яковенко.
Віддаючи належне науковій та практичній значущості цих праць, необхідно зазначити, що у вітчизняній та зарубіжній літературі відсутній цілісний аналіз досліджуваної проблеми, виконаний в річищі соціології суб’єктивної соціальної реальності. Між тим у соціології останнім часом дедалі гостріше відчувається потреба дослідження реалій життя сучасного суспільства і тих змін, які в ньому відбуваються, з таких позицій, які вможливлюють аналіз сфери ірраціонального, несвідомого та підсвідомого, виявлення специфіки чуттєвого в людському житті та діяльності тобто всього того, що традиційно залишається за межами раціонального знання. Дана робота зосереджує увагу на питаннях, які, хоча і розроблялись у згадуваних дослідженнях, проте аналізувались переважно в межах окремих, локальних тематичних контекстів (соціальна і індивідуальна ідентифікація, соціальна мобільність, ціннісна і політична свідомість, вплив ЗМІ на масову свідомість тощо). Здобувач продовжує традицію феноменологічного напряму в соціологічній науці, конструктивізму та соціології знання, в центрі яких знаходиться друга”, суб’єктивна” реальність, яка, конструюється суб’єктом як на усвідомлюваному, так і на неусвідомлюваному рівнях, виступаючи водночас реальним чинником сприйняття навколишнього світу і перетворення його в життєвій світ”.
Обрана проблема розроблена у соціології вочевидь недостатньо. Звернення до теоретичного аналізу суб’єктивної реальності як відносно нового для соціології предметного поля створює передумови для цілісного осмислення суспільних практик як своєрідних проекцій інтерсуб’єктивних та інтрасуб’єктивних станів, а з’ясування соціально-психологічних чинників сприйняття особистістю та суспільством у цілому новацій є одним з найактуальніших теоретичних і практичних завдань сьогодення.
У центрі здійсненого в дисертації теоретичного аналізу перебувають питання розкриття змісту і особливостей другої реальності” сьогодення, тобто суб’єктивної реальності у сучасний період розвитку нашого суспільства, дослідження змін, яких зазнала суспільна та індивідуальна свідомість на перехідному етапі розвитку українського суспільства, визначення болючих точок” суспільної свідомості, що засвідчують кризовий характер її. Необхідність і нагальність таких досліджень пояснюється унікальністю духовної й ідеологічної ситуації у сучасному українському суспільстві, оскільки вони вможливлюють суттєве збагачення і поглиблення уявлень про суспільство, що трансформується, про соціально-психологічні зміни в масовій свідомості й менталітеті, які відбуваються останнім часом і виступають передумовами переходу нашого суспільства до сучасних форм цивілізації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з темами науково-дослідних робіт Інституту соціології НАНУ Діагностичні і прогностичні функції соціології суспільної думки в ході дослідження соціально-політичних очікувань населення крупного регіону” (UA01003026P), Соціальні почуття як феномен масової свідомості: соціально-психологічний аналіз” (0193U036935), Трансформація соціальних міфів масової свідомості в українському суспільстві перехідного періоду: соціально-психологічний аналіз” (0195U021427), Рубіж тисячоліть як соціально-психологічний феномен (образ нових можливостей життя у масовій свідомості)” (0198U001449), Суспільні трансформації: формування нового образно-символічного простору в індивідуальній і масовій свідомості населення України” (0101U003607). В перших трьох темах здобувач брав участь як керівник, в останніх двох як співвиконавець.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є концептуалізація суб’єктивної реальності, з’ясування особливостей прояву феноменів суб’єктивної реальності в її соціопсихічних, соціальних та соціокультурних вимірах.
Реалізація мети спричинила необхідність розв’язання таких завдань:
виокремити концептуальну сутність та уточнити зміст понять соціальна реальність” та суб’єктивна соціальна реальність” в тезаурусі сучасної соціології, проаналізувати методологічні засади та визначити теоретичні координати соціологічного аналізу суб’єктивної реальності;
обґрунтувати концептуальний підхід до включення ірраціонального начала в систему пояснювальних категорій соціології у контексті вивчення суб’єктивної соціальної реальності та дослідити особливості експлікації (прояву) обраних для аналізу феноменів суб’єктивної реальності в соціопсихичних, соціальних та соціокультурних вимірах;
здійснити теоретико-методологічний аналіз міфологічного способу репрезентації соціальної реальності в індивідуальній та колективній свідомості; виявити специфіку трансформацій змісту і функцій соціальних міфів в українському суспільстві перехідного періоду; показати, як універсальні принципи міфотворення, вкорінені в загальнолюдських властивостях психіки, детермінують конструювання образу світу і відповідних йому моделей життєздійснення;
окреслити функціональні ознаки соціальних почуттів і психічних переживань як чинників, що визначають соціоемоційні стани та соціальну поведінку індивідів та спільнот, вплив емоційно-почуттєвого компонента суб’єктивної реальності на перебіг суспільних перетворень;
проаналізувати різні підходи до вивчення соціальних очікувань в сучасній соціології і обґрунтувати інтерпретаційні можливості цієї категорії у вивченні сучасних суспільних процесів; з’ясувати особливості соціальних очікувань, притаманних різним суспільним верствам, з точки зору прогнозування реакції суспільства й окремих груп на запроваджувані реформи;
здійснити соціологічний аналіз феномена віри та обґрунтувати доцільність залучення цього поняття до системи категорій суспільствознавчих наук; дослідити віру як інтегральний механізм і вимір суб’єктивної реальності та деякі її параметри, зокрема довіру.
схарактеризувати тенденції змін у ставленні населення до суспільних новацій, зумовлені впливом суб’єктивного фактора на сприйняття і оцінку соціальних реалій нашого суспільства.
Об’єктом дослідження є соціальна реальність сучасного трансформаційного періода.
Предмет дослідження суб’єктивна реальність як особливий феномен соціальної реальності, її структурно-динамічні ознаки, змістові характеристики та особливості функціонування.
Методи дослідження. Основними методами дослідження є загальнонаукові методи соціального пізнання, метод системного аналізу і синтезу, системно-структурний та функціональний методи, принцип багатомірності соціальних феноменів, міждисциплінарний підхід до досліджуваної проблеми, емпіричні методи соціологічного дослідження. У дослідженні реалізований інтерпретативний підхід, який виявляє діалектичне співвідношення раціональних та ірраціональних компонентів суб’єктивної реальності і дозволяє аналізувати глибинні механізми конструювання соціальних змістів і формування життєвого світу суб’єкта в термінах його внутрішніх інтенцій, мотивації і способів сприйняття соціальної реальності.
Емпіричну базу дисертації складають дані і матеріали десятилітнього соціологічного моніторингу соціальних змін (1994-2004 рр.) та результати моніторингу соціально-психологічного стану потерпілих від Чорнобильської катастрофи (1992-2003 рр.), які здійснювались в Інституті соціології НАН України, а також емпірична інформація, отримана в ході загально-національного опитування за проектом СОЦІС-Омнібус (2001 р.), до програми якого увійшов розроблений автором окремий блок запитань.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації вперше у вітчизняній соціологічній літературі здійснено системний комплексний аналіз феномена суб’єктивної реальності та реалізовано концептуалізацію відповідного теоретичного конструкту.
У межах здійсненого дослідження одержано результати, які мають наукову новизну:
дано дефініцію суб’єктивної реальності як цілісної і відносно стійкої системи образно-смислових утворень, виходячи з якої суб’єкт конструює соціальну реальність через співдію з іншими суб’єктами в континуумі об’єктивного світу. Дана система образно-смислових утворень здатна в той же час трансформуватися шляхом переживання і осмислення нової інформації, котра здобувається суб’єктом у ході його життєдіяльності. Суб’єктивна реальність є складовою соціальної реальності і разом з об’єктивною та інтерсуб’єктивною реальностями утворює її структуру. Своєю чергою суб’єктивну реальність можна диференціювати ще на два модуси існування: раціональний та ірраціональний. Суб’єктивна раціональність поєднує осмислені, цілеспрямовані, орієнтовані на загальне дії індивідів, що виражають їхню логічно виважену позицію. Суб'єктивна ірраціональність виражає такий тип індивідуальної свідомості і поведінки, який пов’язаний з автоматичним, мимовільним реагуванням особистості на конкретні поточні ситуації;
визначено, що суб’єктивна реальність, яка містить загальні уявлення індивідуальних і колективних суб’єктів про світ, цінності, преференції, норми поведінки, суспільні настрої, національно-психологічні особливості, традиції, вірування та інші явища, виступає у вигляді не тільки ставлень, а й станів. Стан як форма існування психіки це форма переживання, певна спрямованість ідей, думок і почуттів суб’єктів; психічний стан втілює здатність свідомості суб’єкта особливим чином виявляти своє ставлення до явищ дійсності. Включені до змісту суб’єктивної реальності різноманітні ідеї й уявлення (політичні, моральні, філософські, естетичні тощо) виступають тут не у формі теорій, концепцій, систем поглядів, як це, наприклад, має місце в ідеології, а переважно у формі переконань, вірувань, соціальних почуттів, установок на сприйняття дійсності і ставлень до ймовірного розвитку подій (очікувань);
шляхом теоретичного аналізу виокремлено істотні характеристики міфу як феномена суспільної свідомості, і на цій основі запропоновано дефініцію міфу як системи онтологізованих семіотичних цінностей, актуальних у конкретній соціокультурній спільноті;
розкрито особливості взаємозв’язку змісту новітньої міфології зі способами конструювання суб’єктивного образу світу і відповідними моделями життєздійснення. Нові для нашого суспільства ціннісні орієнтири, що поступово імплантуються в тканину соціальної психіки, стають складовою суб’єктивної реальності головним чином за рахунок ірраціональних засобів сприйняття й оцінювання. Зокрема, змістова строкатість буденної свідомості населення України обумовлена тим, що процес поступового формування нових символів світських вірувань, здійснюваний шляхом добудови раціонального знання ірраціональними компонентами, ускладнюється зіткненням нових ідей з колишніми соціальними стереотипами, внаслідок чого міфологеми сьогоднішньої масової свідомості являють собою специфічні еклектичні витвори, заповнюючи вакуум, що утворився через руйнацію попередньої ідеології;
показано, що під час активних трансформаційних фаз розвитку суспільства значення соціальної міфології істотним чином підвищується на тлі зниження рівня критичності й раціональності мислення, причому саме в ці періоди соціальна міфологія є різноманітнішою за формами і суперечливішою за змістом порівняно зі стабільними фазами суспільного буття. Дана закономірність зумовлена спрацьовуванням іманентно властивого людській свідомості механізму, згідно з яким якщо в суб’єкта немає точного знання про оточуючий світ, суспільство і своє місце у ньому, його свідомість шукає порятунку у некритичному сприйнятті міфологем, в які він вірить, бо хоче вірити, реалізуючи таким чином потребу у світогляді;
з’ясовано, що соціальні почуття як культурно-історична форма реального стану духовного життя суспільства і його членів є різновидом суб’єктивної реальності, відрізняючись від інших її феноменів за способом відображення і творення реалій соціального буття й функціонування. Соціальні почуття виявляють активний бік свідомості суб’єкта, беруть активну участь у спонуканні людей до певної діяльності, слугують її стимулами, відіграють роль рушійної сили, впливаючи на суспільне та індивідуальне буття. Суб’єктом соціальних почуттів може виступати і окремий індивід як учасник різних соціальних множин (мас), і самі ці множини, що взаємодіють з іншими соціальними спільнотами і суспільством загалом;
обґрунтовано концептуальний підхід до розуміння природи нелінійного зв’язку між зміною реального становища соціального суб’єкта у системі суспільних координат і почуттєвого переживання цієї зміни. Доведено, що суб’єктивна реальність трансформується за своїми власними законами, а не є різновидом дзеркала, що, хоча й у зміненому вигляді, проте передає кожний рух оригіналу. Зокрема, простежуються такі закономірності: у період розпаду нормативно-ціннісних засад суспільства зростає роль соціальних почуттів як провідного механізму мотиваційної саморегуляції; зміни почуттєво-оцінного компонента суб’єктивного ставлення відбуваються повільнішими темпами порівняно з раціональним компонентом; необхідне нагромадження певної критичної маси” безпосередніх соціоемоційних реакцій на значущі події суспільного життя для зміни модальності соціального почуття, що характеризує ставлення соціального суб’єкта до цього явища; процес зміни змісту соціальних почуттів має дифузний характер стосовно усталених соціальних структур, що зумовлює нерівномірність його перебігу у різних верствах і групах суспільства;
встановлено основні суспільні функції соціальних почуттів та розроблено теоретичну модель їх функціонування, відповідно до якої соціальна подія, явище, процес, які реально відбуваються або передбачаються суб’єктами соціальної дії найближчим часом, викликають певні емоційні реакції, які, відрізняючись за типом, тривалістю, інтенсивністю й іншими параметрами, перебувають в одному суб’єктивному просторі” з точки зору ставлення конкретного суб’єкта до конкретної події. Наперед задана сукупність форм переживання цього ставлення, що бере початок у стабільності почуттєвих форм відображення історично складених суспільних відносин, за всього феноменологічного розмаїття цих форм переживання, саме й є наслідком регулятивного впливу соціальних почуттів на соціоемоційні способи реагування, притаманні масовій свідомості. Заразом наявний і зворотний зв’язок між безпосереднім характером переживання та історично зумовленими формами чуттєвого ставлення суб’єктів до світу і самих себе;
з позицій запропонованого автором концептуального підходу здійснено розрізнення понять експектації” та очікування”. Очікування виступають родовим поняттям стосовно експектацій, що позначають особливий клас вимог до поведінки індивіда в групі, ґрунтованих на праві очікувати від оточуючих поведінки, що відповідає їхній рольовій позиції й обов’язкам поводитися згідно з уявленнями інших людей. Зміст поняття очікування” включає зміст поняття експектації”, але не вичерпується ним. По-перше, очікування можуть формуватися не тільки стосовно суб’єктів усередині групової взаємодії, а й щодо суб’єктів інших рівнів: суспільства в цілому чи окремих його інститутів, класів, партій, рухів тощо. По-друге, предметом очікувань можуть виступати не лише індивіди або об’єднання їх, а й суспільні явища та процеси (проблеми війни і миру, політичні і культурні події, економічні реформи тощо). По-третє, очікування складаються й у зв’язку з позасуспільними, природними явищами (екологічними, геологічними, кліматичними, космічними і т.д.);
введено до наукового обігу авторське визначення, відповідно до якого соціальні очікування це суб’єктивні ставлення членів соціальної групи чи суспільства в цілому до ймовірного перебігу подій, які забезпечують пізнавальну, емоційну і поведінкову готовність суб’єктів до цих подій. Будучи результатом співвіднесення, порівняння двох суб’єктивних образів майбутнього бажаного та ймовірного вони в той же час виступають орієнтирами і передумовами зміни не тільки суб’єктивної, а й об’єктивної соціальної реальності, містком між ними;
встановлено, що структуру очікувань як для індивідуального, так і для колективного суб’єктів становлять емоційне тло, прогнозова оцінка, ставлення суб’єкта очікування до свого прогнозу. Емоційне тло невід’ємний компонент очікування, воно присутнє в усіх випадках як прояв стану суб’єкта в момент формування очікування. Прогнозова оцінка фіксує об’єктивовані уявлення суб’єкта стосовно віяла можливих варіантів, сценаріїв майбутнього і міру ймовірності їх реалізації. Вироблення прогнозової оцінки супроводжується формуванням ставлення до неї самого суб’єкта, котрий шляхом переживання створеної у його уяві картини майбутнього начебто приміряє” її на себе, на конкретну життєву ситуацію й на своє майбутнє життя в цілому;
сформульовано визначення віри як засобу самоідентифікації суб’єкта стосовно найважливіших для нього світоглядних цінностей. При розкритті складної й багатопланової природи феномена віри виділено істотні властивості, універсальні для будь-якого типу віри, а саме: емоційність; комплексність; усталеність; цілісність; інтенційність; екзистенціальність; ірраціональність; некритичність; спонтанність виникнення; інтуїтивність; інтенсивність; когнітивність; висока енергетичність; духовно-практичне ставлення;
доведено, що механізм віри є іманентною складовою свідомості; завдяки ірраціональному поєднанню знаного і непізнаного він дає змогу людській свідомості вибудувати із сукупності істин та помилок, раціональних знань і забобонів більш-менш узгоджену світоглядну картину. Незалежно від типу суб’єкта віри вирізнено універсальні (смислотвірна, пізнавальна, світопояснювальна, терапевтично-втішаюча, стабілізуюча, охоронна, захисна, гармонізуюча, спонукальна, ціннісно-орієнтовна, оцінна), та індивідуальні, тобто властиві суто індивідуальному суб’єкту (самоактуалізуюча, самооцінна, саморегулююча) функції.
Практичне значення одержаних результатів. Запропонований концептуальний підхід до визначення суб’єктивних чинників суспільного розвитку дає можливість поглибити й уточнити розуміння динаміки сучасного українського суспільства, обґрунтувати вивчення її феноменів і емпірично спостережуваних явищ у контексті сучасних трансформаційних змін в Україні. Йдеться про застосування методології дослідження суб’єктивної реальності до процесу соціального самовизначення суспільства.
Своєю чергою, це уможливлює створення точніших соціальних прогнозів щодо розвитку та специфіки соціальних перетворень сучасного українського суспільства, а на цієї основі удосконалення соціальної політики та модифікації управлінських рішень на різних рівнях державного управління і громадянського самоврядування.
Основні положення та висновки дисертації можуть слугувати теоретичним та методологічним підґрунтям для подальших досліджень соціальних змін взагалі і відображення трансформаційних процесів в свідомості суб’єктів різного рівня, формуванння нового образу світу, нових соціальних уявлень і схем сприйняття соціальної реальності, соціальних ідентитетів тощо. Результати дисертаційної роботи можуть бути використані також у фаховій підготовці студентів-гуманітаріїв у вищій школі, при розробці і викладанні нормативних та спеціальних курсів з теоретичної соціології, соціальної психології, соціології управління та ін.
Особистий внесок здобувача. У монографії Люди і ролі” (Мартинюк І.О., Соболєва Н.І.) особисто здобувачеві належать розділи 2 та 3; у монографії Соціальний простір життя як суб’єктивна символічна реальність” (Злобіна О., Мартинюк І., Соболєва Н., Тихонович В.) дисертантом написано розділи 2, 9, 15; у публікації Соціальні очікування у постчорнобильскій ситуації” (Соболєва Н.І., Бойко Н.Л., Мартинюк І.О.) особисто автору належить аналіз впливу Чорнобиля на особливості соціальних очікувань різних груп потерпілих; у публікації Динаміка психологічного стану та образ потерпілих у масовій свідомості” (Злобіна О., Мартинюк І.О., Соболєва Н., Тихонович В.) здобувачеві належать аналіз адекватності соціального самопочуття потерпілих і ставлення до них суспільства; у публікації Соціально-психологічні наслідки чорнобильської катастрофи та сучасна масова свідомість населення України” (Злобіна О., Мартинюк І., Тихонович В., Соболєва Н.) особисто здобувачем здійснено аналіз змін у масовій свідомості населення у зв’язку з трансформацією суб’єктивних почуттів щодо сприйняття наслідків Чорнобиля; у публікації Світська віра як феномен суб’єктивної реальності: сучасний стан і тенденції змін” (Мартинюк І., Соболєва Н.) здобувачеві належить теоретичний аналіз феномена віри і обґрунтування доцільності залучення цього поняття до системи соціологічних категорій; у публікації Довіра як показник морально-психологичного стану суспільства” (Мартинюк І., Соболєва Н.) особисто дисертантові належать положення про співвідношення раціональних та чуттєвих елементів у суспільних умонастроях і зростання регулювальної ролі соціальних почуттів у ситуації суспільної кризи; у публікації Країна, держава, Вітчизна: образи України у масовій свідомості” (Мартинюк І., Соболєва Н.) особисто здобувачем здійснюється аналіз функціонуючих у масовій свідомості уявлень про Україну, визначаються складові образу Батьківщини у різних груп населення; у публікації Символічна соціальна реальність: методологічні підходи та практичний досвід вивчення” (Мартинюк І., Соболєва Н.) особисто дисертантом аналізується категорія та феномен суб’єктивної реальності у межах різних дослідницьких парадигм, досліджуються особливості функціонування її як реального чинника світосприйняття й світорозуміння у трансформаційному суспільстві.
Апробація результатів дисертації. Основні результати доповідалися здобувачем на національних і міжнародних наукових конференціях, круглих столах, серед яких Міжнародна конференція Віддалені наслідки Чорнобильської катастрофи” (Київ, 1998); постійно діючий міжнародний симпозіум Людина і християнський світогляд” (Симферопіль, 1997, 1998, 2001); Перша Всеукраїнська соціологічна конференція Проблеми розвитку соціологічної теорії” (Київ, 2000); Круглий стіл Реструктурація особистості в нестабільному суспільстві: зміна життєвих світів, руйнація ідентичностей, маргіналізація” (Київ, 2000); Всеукраїнська науково-практична конференція Соціологічна наука і освіта в Україні: шляхи становлення та тенденції розвитку” (Київ, 2000); Всеукраїнська науково-практична конференція Культурна політика в Україні у контексті світових трансформаційних процесів” (Київ, 2000); Круглий стіл Особистість у контексті глобалізації” (Київ, 2002); Друга Всеукраїнська соціологічна конференція Теоретичні проблеми змін соціальної структури українського суспільства” (Київ, 2002); Круглий стіл Якість життя в Україні: час жити й час виживати” (Київ, 2003); Третя Всеукраїнська соціологічна конференція Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства” (Київ, 2003); Міжнародна наукова конференція Міфологічний простір і час у сучасній культурі” (Київ, 2003); Четверта Всеукраїнська соціологічна конференція Проблеми розвитку соціологічної теорії. Соціальні процеси в Україні” (Київ, 2004); Науково-прогностична конференція Людина проект світу і смислу: Життєтворчі орієнтири для освіти ХХІ століття” (Київ, 2004).
Публікації. Зміст дисерта

Список літератури

ВИСНОВКИ

Філософська традиція розмежування буття і свідомості, що бере початок в платонівському вченні про безсмертну душу, підхоплюється християнськими богословами і знаходить, як не дивно, своє повне втілення у концепції свідомості матеріаліста Декарта, відокремлює свідомість як окремий внутрішній світ, похідний стосовно буття. Однак автоматичне перенесення співвідношення основних філософських категорій на тезаурус інших наукових дисциплін обертається розривом між первинними і вторинними суб’єктивними якостями, раціональним та ірраціональним, свідомим і несвідомим, почуттєвим і мисленим.
В соціології подолання протиставлення об’єктивного суб’єктивному має надзвичайно важливе методологічне значення, надто з огляду на те, що вся тканина будь-якого соціально-культурного (цивілізаційного) способу буття утворена з опредмечених та відчужених від суб’єктів результатів їх діяльності. Взаємозв’язок між світом суспільних реалій і світом суспільної свідомості, що здійснюється через практику, має двосторонній характер: внутрішній світ в процесі життєдіяльності суспільного суб’єкта не тільки коригується, приводиться у відповідність до вимог існування світу об’єктивного, але й спричинює перетворення останнього згідно з людьскими потребами.
Розвиток сучасної соціології передбачає перехід від аналітичної статики (байдуже структуралістської чи функціоналістської) до з’ясування сутності соціальних фактів в живому контексті складної багатомірності соціальних подій, що при ближчому розгляді завжди виявляються прямими чи побічними результатами вчинків та дій тих чи інших соціальних суб’єктів, а відтак несуть відбиток їх внутрішнього стану, усвідомлених чи несвідомих інтенцій. То ж закономірним виглядає зростання останнім часом в соціології кількості теоретичних студій стосовно суб’єктивних параметрів, характеристик, станів учасників суспільних відносин, перенос фокусу дослідницької уваги з репродуктивних (відтворювальних) на творчі компоненти, з регулятивних механізмів на саморегулятивні.
Звичайно, розширення обріїв соціології за рахунок подолання розриву між об’єктивним і суб’єктивним не є шляхом самих звитяг: брак знань про суб’єктивну реальність, надто про її ірраціональні компоненти, інколи змушує вдаватися до найпростіших гносеологічних засобів як то самий лише опис феноменології суспільних явищ. Насамперед це стосується таких площин вивчення суб’єктивної реальності як соціальна міфологія, віра, дещо менше соціальні почуття та очікування, де можливе застосування певних емпіричних методик вимірювання.
На сьогоднішній день стан справ у вивченні проблеми суб’єктивної реальності можна змалювати, провівши аналогію з процесом пізнання свідомості. У своїй безпосередній даності свідомість виступає для суб’єкта картиною світу, до якої в якості елемента належить і він сам з усіма своїми проявами і атрибутами. Для пересічної людини наявність світоглядної картини не створює жодних теоретичних проблем, бо остання виступає як світ, а не як світ і його відображення, що є результатом наукової рефлексії. То ж для соціології приспів час синтезувати на основі існуючих знань про суспільство як об’єкт і суб’єкт соціальної дії модель (чи, точніше, моделі для суб’єктів різного рівня) суб’єктивної реальності, яка, поєднуючи об’єктивні умови і чинники з суб’єктивними особливостями і станами, була б автентична даному соціальному суб’єктові в даній конкретній ситуації. На шляху до її побудови можна заздалегідь зауважити неабиякі труднощі; зокрема, доведеться минати Сцилу об’єктивістського” редукціонізму й Харибду психологізації соціології, долати сцієнтистську традицію відторгнення ірраціонального тощо.
Завершуючи, сформулюємо головні підсумки дослідження, які можуть бути викладені у таких висновках:
1. Традиційним для соціології є вивчення соціальної реальності як дійсності соціального світу, його явищ і процесів; досі ця категорія розроблялася переважно в річищі двох домінуючих теоретичних парадигм, що дозволяють з різних точок зору пояснити сутність і природу соціальної реальності індивідуалістської та позитивістської. Схвалюючи загалом спроби сучасних, насамперед соціально-конструктивістських пошукувань створити об’єднувальну постмодернистську перспективу, що інтегрувала б переваги обох зазначених парадигм, неможливо разом з тим не відмітити їхню неспроможність запропонувати скільки-небудь надійних засобів для появи більш-менш цілісного культурного способу бачення. Вирішення протистояння позитивістських й феноменологічних поглядів вважаємо за можливе шляхом розмежування предметів їх дослідження за рахунок відокремлення категорій соціальної реальності і суб’єктивної соціальної реальності.
2. Якщо соціальна реальність є синтезом об’єктивних суспільних умов, явищ та процесів з опредмеченими у найрізноманітніших формах проявами суб’єктивної активності, то суб’єктивна соціальна реальність постає як певний універсум, який, з одного боку, охоплює все багатоманіття часового і просторового світосприйняття суб’єкта, з другого боку, виступає як чинник і результат символізації соціальних процесів в свідомості суб’єкта, що є необхідною умовою взаєморозуміння та взаємодії людей у суспільстві. Розглядаючи суб’єктивну реальність як образ соціальної реальності, сформований шляхом смислового структурування множини образів та символів у вигляді цілісної, стійкої системи смислових утворень, здобутих соціальним суб’єктом на підставі досвіду переживання суспільних подій і закріплених (інституціоналізованих) шляхом вироблення певних емоційно-смислових ставлень до суб’єктивно значущих складових соціальної реальності.
3. Однак справжнє ставлення суб’єкта до певного аспекту реальності неможливо виявити без урахування не тільки усвідомлюваних чинників, а й тих рівнів сприйняття, що акумулюють сукупний досвід і ставлення суб’єкта до тієї чи іншої сфери життєдіяльності у згорнутій знаково-символічній формі, скажімо, у вигляді практично неусвідомлюваних і не завжди доступних вербалізації смислових утворень підсвідомості. Втім, ці шари суб’єктивного досвіду активно впливають на структуру і функціонування свідомості в цілому, безпосередньо визначають ставлення суб’єкта до явищ, об’єктів і процесів соціальної реальності і нерідко справляють навіть значно більший вплив на регуляцію соціальної активності, ніж усвідомлювані рівні. Тому дослідницька увага була зосереджена не на якомусь певному соціальному суб’єктові у межах конкретного суспільно-історичного хронотопу, і навіть не на суб’єктивній соціальній реальності як цілісному теоретичному конструкті, а на її ірраціональному боці, тих механізмах і чинниках, що формують суб’єктивну соціальну реальність зсередини.
4. Суб’єктивна реальність містить не тільки образи світу, а й способи сприйняття реальності. До провідних внутрішніх ірраціональних механізмів утворення і функціонування суб’єктивної соціальної реальності відносяться соціальна міфологія, соціальні почуття, ставлення до майбутнього (очікування) і віра. Хоч вони не вичерпують усього арсеналу ірраціональних чинників смислотворення, однак є найістотнішими з них, бо перші три є засобами організації впорядкування образно-символічних структур, спродукованих континуумом суб’єктивних уявлень про минуле, сучасне і ймовірне майбутнє, а віра є універсальним джерелом цілісності і тривкості суб’єктивної реальності, роблячи для суб’єкта прийнятними несумісні з точки зору раціональної логіки речі.
5. Переосмислення ролі міфології як впливового соціального чинника здебільшого відбувалося з огляду на розуміння її як особливого типу мислення, пов’язаного з витісненими у підсвідомість прагненнями, що постійно відтворюються створеної його свідомістю другою реальністю” і є формою проникнення в історичну реальність, але з боку її суб’єктивної іпостасі. Під час активних трансформаційних фаз розвитку суспільства значення соціальної міфології істотним чином підвищується на тлі зниження рівня критичності й раціональності мислення. Дана закономірність зумовлена спрацьовуванням іманентно властивого людській свідомості механізму, згідно з яким якщо в суб’єкта немає точного знання про оточуючий світ, суспільство і своє місце у ньому, його свідомість шукає порятунку у некритичному сприйнятті міфологем, в які вірить, бо хоче вірити, реалізуючи таким чином потребу у світогляді.
6. Кожна сформована спільнота неодмінно встановлює систему суб’єктивних ставлень до своїх складових: суспільних інститутів, структур, відносин, процесів і явищ, до самої себе як єдиного цілого й до інших суб’єктів соціальної взаємодії. Саме завдяки соціальним почуттям, що є проекцією потреб та інтересів соціального суб’єкта на рельєф суспільних реалій, конкретні події, ситуації й обставини набувають суб’єктивного смислу, а колективне світосприйняття перетворюється на світорозуміння. Соціальні почуття, виступаючи найважливішим елементом соціального регулювання, функціонують як складна взаємодія нормативних і ненормативних форм і засобів. Теоретичний аналіз природи соціальних почуттів показав, що суб’єктивна реальність трансформується за своїми власними законами, а не є різновидом дзеркала, що, хоча й у зміненому вигляді, проте передає кожний рух оригіналу. Відносна самостійність життя суб’єктивного задзеркалля, нелінійний зв’язок між зміною реального становища соціального суб’єкта у системі суспільних координат і почуттєвого переживання цієї зміни чітко простежується у фактах неадекватності ряду почуттєвих реакцій соціуму на однозначні, здавалося б, за раціональним задумом, суспільні заходи. З огляду на рівень розвитку сфери почуттів можна говорити про міру розвитку емоційної культури особистості й суспільства, культурно-історичний шлях розвитку почуттів у тієї чи тієї спільноти, нації, суспільства.
7. Поліваріантність руху суспільства до майбутнього знаходить своє відбиття у специфічних формах громадських умонастроїв щодо ймовірного перебігу подій, тобто в очікуваннях. Емоційна забарвленість зближує очікування в їх широкому розумінні з поняттям суспільного настрою, що становить певний стан почуттів і поглядів тих чи тих соціальних груп у той чи той відтинок часу. Подібно до суспільних настроїв, очікування є дифузними за природою; насамперед вони пов’язані із суб’єктивними світоглядними установками, системою цінностей, а не тільки з якимись об’єктивно-формальними ознаками групової належності. Завдяки цьому вони поширюються, легко долаючи кастові, класові, національні й інші інтергрупові межі. Виступаючи результатом співвіднесення, порівняння двох суб’єктивних образів майбутнього — бажаного та ймовірного — очікування в той же час виступають дороговказом і передумовою зміни не тільки суб’єктивної, а й об’єктивної соціальної реальності, містком між ними.
8. Якщо для наукового способу пізнання соціального явища характерне визначення його сутності шляхом аналізу істотних ознак із подальшим синтезом відповідної системи наукових категорій, то на рівні буденної свідомості сприйняття соціальних подій, явищ, процесів, операціоналізується сукупністю символів та гештальтів, тобто оперативних одиниць пізнання через віру”. механізм віри є іманентною складовою суб’єктивної реальності; за рахунок ірраціонального поєднання знаного і непізнаного він дає змогу людській свідомості вибудувати із сукупності істин та помилок, раціональних знань і забобонів більшменш узгоджену світоглядну картину.
9. Характерною рисою нашого часу є неможливість відновлення духовної гегемонії якоїсь однією віри — релігійної чи світської. Найімовірнішим напрямом перебігу подій у суспільній психіці буде тривалий період вірувального плюралізму; міра толерантності форм співіснування різних вірувань залежатиме від багатьох чинників. Не виключена перспектива синтезу різновидів світських та релігійних вірувань під егідою новоствореної громадянської релігії, яка стане своєрідним вектором сил різноспрямованих духовних пошуків. Попри розмаїття змістового підґрунтя така віра здатна поступово, але впевнено виборювати чільне місце в шерезі соціальнопсихологічних механізмів світоглядної самоідентифікації.
10. У межах характерного для сучасного українського суспільства хронотопу актуалізація віри, зокрема релігійної як одного з провідних соціальнопсихологічних механізмів самоорганізації суспільного життя, носить продуктивний характер. Віра набуває особливого значення системотворчого принципу світосприйняття і світорозуміння за умов перехідного періоду, коли з огляду на часткову дискредитацію раціональних прийомів розбудови картини світу та інформаційне перенасичення, внеможливлюється осмислення нового знання у в звичних категоріях, а плюралізм стає провідним способом мислення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. М.: Мысль, 1991. 299 с.
2. Аверинцев С.С. Вера // Философский энциклопедический словарь. М.: Сов. энциклопедия, 1983. С.7778.
3. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии / Пер. с нем. М.: Фонд За экономическую грамотность”, 1995. 296 с.
4. Адорно Т. Исследование авторитарной личности. М.: Серебряные нити, 2001. 416 с.
5. Адорно Т. К логике социальных наук // Вопросы философии. 1992. № 10. С.7686.
6. Аза Л.А. Воспитание как философско-социологическая проблема. К.: Наук. думка, 1993. 131 с.
7. Академічне релігієзнавство: Підручник / За наук. ред. А.Колодного. К.: Світ Знань, 2000. 862 с.
8. Американская социологическая мысль: Тексты / Под ред. В.И.Добренькова. М.: Изд-во МГУ, 1994. 496 с.
9. Американская социология: Перспективы, проблемы, методы / Сокр. пер. с англ. В.В.Воронина и Е.В.Зиньковского; ред. Г.В.Осипов. М.: Прогресс, 1972. 392 с.
10. Арендт Х. Джерела тоталітаризму / Пер. с англ. К.: Дух і літера, 2002. 539 с.
11. Арон Р. Этапы развития социологической мысли / Общ. ред. и предисл. П.С.Гуревича. М.: Прогресс, 1993. 608 с.
12. Арон Р. Демократия и тоталитаризм / Пер с фр. М.: Текст, 1993. 303 с.
13. Артемов В.А. Социальное время: Проблемы изучения и использования / Отв. ред. Ф.М.Бородкин. Новосибирск: Наука, Сиб. отд., 1987. 240 с.
14. Артемьева Е.Ю. Основы психологии субъективной семантики. М.: МГУ, 1999. 278 с.
15. Афонин Э.А. Великая коэволюция: Глобальные проблемы современности: историко-социологический анализ. К.: Парлам. изд-во, 2003. 384 с.
16. Афонін Е.А. Велика розтока (глобальні проблеми сучасності: соціально-історичний аналіз). К.: ПАРАПАН, 2002. 352 с.
17. Багинський В. Влада міфа: онтологія проникаючої трагедії // Філософська і соціологічна думка. 1993. № 3. С.103128.
18. Бакиров В. Социальное познание на пороге индустриального мира // Общественные науки и современность. 1993. № 1. С.6877.
19. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика / Пер. с фр. Сост., общ. ред. и вступ. ст. Г.К.Косикова. М.: Прогресс, Универс, 1994. 616 с.
20. Барт Р. Мифологии / Пер. с фр. М.: Изд-во им.Сабашниковых, 1996. 312 с.
21. Барулин В.С. Социальная жизнь общества: Вопросы методологии. М.: Издво МГУ, 1987. 186 с.
22. Барулин В.С. Социально-философская антропология. Общие начала социально-философской антропологии. М.: Омега, 1994. 356 с.
23. Батыгин Г.С. Обоснование научного вывода в социологии. М.: Наука, 1986. 272 с.
24. Бауман З. Социологическая теория постсовременности // Социологические очерки. Ежегодник. Вып. 1. М.: Ин-т молодежи, 1991. С.2848.
25. Бауман З. Философские связи и влечения постмодернистской социологии // Вопросы социологии. 1992. Т. 1. № 2. С.522.
26. Бауман З. Философия и постмодернистская социология // Вопросы философии. 1993. № 3. С.4661.
27. Бауман З. Спор о постмодернизме // Социологический журнал. 1994. № 4. С.6980.
28. Бауман З. Индивидуализированное общество / Пер. с англ. под ред. В.Л.Иноземцева. М.: Логос, 2002. 390 с.
29. Башляр Г. О природе рационализма // Феномен человека: Антология / Сост., вступ. ст. П.С.Гуревича. М.: Высшая школа, 1993. С.96108.
30. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального прогнозирования / Пер. с англ. М.: Academia, 1999. 783 с.
31. Белл Д. Мятеж против современности // Социологические исследования. 1989. № 5. С.107114.
32. Белла Р. Социология религии // Американская социология. Перспективы. Проблемы. Методы. М.: Прогресс, 1972. С.268281.
33. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности: Трактат по социологии знания / Пер. с англ. Е.Д.Руткевич. М.: Academia-Центр, Медиум, 1995. 324 с.
34. Бергер П. Понимание современности // Социологические исследования. 1990. № 7. С.127133.
35. Бергер П.Л. Приглашение в социологию: Гуманистическая перспектива / Пер. с англ. под ред. Г.С.Батыгина. М.: АспектПресс, 1996. 168 с.
36. Бергсон А. Опыт о непосредственных данных сознания // Бергсон А. Собрание сочинений в четырех томах. Том 1. Пер. с фр. М.: Московский клуб, 1992. С.45155.
37. Бергсон А. Материя и память // Бергсон А. Собрание сочинений в четырех томах. Том 1. Пер. с фр. М.: Московский клуб, 1992. С.156325. с.
38. Бергсон А. Два источника морали и религии / Пер. с фр., послесловие и примечания А.Б.Гофмана. М.: Канон, 1994. 384 с.
39. Бердникова В.Н. О предметном содержании понятия социальная реальность” // Человеческий фактор. М., 1987. С.812.
40. Бердяев Н.А. Философия свободного духа. М.: Республика, 1994. 480 с.
41. Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть. М.: Добросвет, 2000. 387 с.
42. Бодрийяр Ж. В тени молчаливого большинства, или Конец социального. Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 2000. 96 с.
43. Бубер М. Два образа веры / Пер. с нем. Под ред. П.С.Гуревича, С.Я.Левит, С.Л.Лезова. М.: Республика, 1995. 468 с.
44. Будон Р. Место беспорядка. Критика теорий социального изменения / Пер. с фр. М.М.Кириченко; Науч. Ред. М.Ф.Черныш. М.: АспектПресс, 1998. 284 с.
45. Буева Л.П. Человек: деятельность и общение. М.: Наука, 1978. 216 с.
46. Булгаков С.Н. Свет невечерний. М.: Республика, 1994. 428 с.
47. Бурдье П. Рынок символической продукции // Вопросы социологии. 1993. № 12. С.4962.
48. Бурдье П. Социальное пространство и символическая власть // THESIS: Теория и история экономических и социальных институтов и система. Альманах. Весна 1993. Т.1. Вып. 2. М., 1993. С.137150.
49. Бурдье П. Социология политики / Пер. с фр. / Сост., общ. ред. и предисл. Н.А.Шматко. М.: Sociologos, 1993. 336 с.
50. Бурдье П. Начала=Choses dites / Пер. с фр. / Пер. Шматко Н.А. М.: Sociologos, 1994. 288 с.
51. Бурлачук В.Ф. Символ и власть: Роль символических структур в построении картины социального мира. К.: Ин-т социологии НАНУ, 2002. 266 с.
52. Бутенко И.А. Социальное познание и мир повседневности. Горизонты и тупики феноменологической социологии / Отв. ред. Л.Г.Ионин. М.: Наука, 1987. 144 с.
53. Бхаскар Р. Общества // СоциоЛогоС.Социология. Антропология. Метафизика. Вып. 1. Общество и сферы смысла. М.: Прогресс, 1991. С.219240.
54. Валлерстайн И. Конец знакомого мира: Социология XXI века. М.: Логос, 2003. 368 с.
55. Василюк Ф.Е. Психология переживания (анализ преодоления критических ситуаций). М.: Изд-во Московского университета, 1984. 200 с.
56. Вебер М. Избранные произведения / Пер. с нем. / Сост., общ. ред. и послесл. Ю.Н.Давыдова; Предисл. П.П.Гайденко. М.: Прогресс, 1990. 808 с.
57. Вернадский В.И. Размышления натуралиста: Научная мысль как планетное явление. М.: Наука, 1977. 183 с.
58. Вилюнас В.К. Психология эмоциональных явлений. М.: Изд-во МГУ, 1976.
59. Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. М.: Изд-во МГУ, 1990. 288 с.
60. Виноградский В.Г. Социальная организация пространства. (Философско-социологический анализ). М.: Наука, 1988. 192 с.
61. Виноградский В.Г. Орудия слабых”: неформальная экономика крестьянских домохозяйств // Социологический журнал. 1999. № 34.
62. Винокурова С. Масова свідомість у ситуації соціальної кризи: пошук еквівалента втрачених ілюзій // Філософська і соціологічна думка. 1993. № 1.— С.918.
63. Витгенштейн Л. Философские работы: В 2-х т. Т. I. М.: Гнозис, 1994. С.174.
64. Вичев В. Мораль и социальная психика. М.: Прогресс, 1978. 358 с.
65. Войтоловский Л. Очерки коллективной психологии. Ч. 1. М.П., 1925. 267 с.
66. Гадамер Х.Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики / Пер. с нем.; Общ. ред. и вступ. ст. Б.Н.Бессонова. М.: Прогресс, 1988. 704 с.
67. Гайденко П.П., Давыдов Ю.Н. История и рациональность: Социология Макса Вебера и веберовский ренессанс. М.: Политиздат, 1991. 367 с.
68. Гидденс Э. Устроение общества: Очерк теории структурализма. М.: Академический проект, 2003. 528 с.
69. Гидденс Э. Девять тезисов о будущем социологии // THESIS: Теория и история экономических и социальных институтов и система. Альманах. Зима 1993. Т.1. Вып. 1. М., 1993. С.5782.
70. Гидденс Э. Социология // Социологические исследования. 1994. № 2. С.129138.
71. Головаха Е.И. Жизненная перспектива и профессиональное самоопределение молодежи. К.: Наукова думка, 1988. 144 с.
72. Головаха Е.И., Панина Н.В. Социальное безумие: История, теория и современная практика. К.: Абрис, 1994. 168 с.
73. Головаха Е. Трансформирующееся общество. Опыт социологического мониторинга в Украине / НАН Украины, Ин-т социологии. К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1996. —142 с.
74. Головаха Е., Панина Н. Интегральный индекс социального самочувствия (ИИСС) : конструирование и применение социологического теста в массовых опросах. К.: ИС НАНУ, 1997. 64 с.
75. Головаха Є. Головні тенденції розвитку українського суспільства у світлі результатів соціологічного моніторингу 1994-2003 років // Українське суспільство 2003. Соціологічний моніторинг. К.: ІС НАНУ, 2003. С.537543.
76. Голосовкер Я.Э. Логика мифа. М.: Наука, 1987. 218 с.
77. Грабовець О., Яковенко Ю. Релігія як соціальна технологія консолідації соціуму // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2001. № 3. С.111122.
78. Гроф С. За пределами мозга / Пер. с англ. М.: Изд-во Московского Трансперсонального Центра, 1993. 504 с.
79. Грушин Б.А. Массовое сознание: Опыт определения и проблемы исследования. М.: Политиздат, 1987. 368 с.
80. Грушин Б. Мода, дух времени, массовое сознание // 50/50. Опыт словаря нового мышления / Под общ. ред. М.Ферро и Ю.Афанасьева. М.: Прогресс, 1989. С.204207.
81. Гулыга А.В. Миф как философская проблема // Античная культура и современная наука. М.: Искусство, 1985. 179 с.
82. Гумилев Л.Н. Этносфера : История людей и история природы. М.: Экопрос, 1993. 544 с.
83. Гуревич А.Я. Средневековый мир: культура безмолствующего большинства. М.: Искусство, 1990. 396 с.
84. Гуревич П.С. Социальная мифология. М.: Мысль, 1983. 175 с.
85. Гуревич П.С. Человек как объект социально-философского анализа // Проблема человека в западной философии. М.: Прогресс, 1988. С.504517.
86. Гуревич П.С. Философия культуры. М.: Аспект Пресс, 1994. 317 с.
87. Гуревич П.С. Философская антропология. М.: Вестник, 1997. 448 с.
88. Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологии / Пер. с нем. М.: Лабиринт, 1994. 110 с.
89. Давыдов А.А. Социология как мультипарадигмальная наука // Социологические исследования. 1992. № 9. С.8587.
90. Давыдов Ю.Н. Память и культура (о смыслообразующих началах человеческого действия) // Социол. исследования 1987. № 6. С.1122.
91. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4-х тт. Т. 3. СПб.: Диамант, 1996. С.102.
92. Деррида Ж. Трассирование и дифферация / Пер. с фр. // Философская и социологическая мысль. 1995. № 56. С.414.
93. Джемс В. Многообразие религиозного опыта. СПб.: Андреев и сыновья, 1993. 418 с.
94. Додонов Б.И. Эмоция как ценность. М.: Политиздат, 1978. 272 с.
95. Донченко О.А., Романенко Ю.В. Архетипи соціального життя і політика (Глибинні регулятиви політичного повсякдення). К.: Либідь, 2001. 334 с.
96. Донченко Е.А. Социетальная психика / НАН Украины, Ин-т социологии. К.: Наук. думка, 1994. 208 с.
97. Дридзе Т.М. Текстовая деятельность в структуре социальной коммуникации. М.: Наука, 1984. 268 с.
98. Дюркгейм Э. Ценностные и реальные суждения // Социологические исследования. 1991. № 2. С.106114.
99. Дюркгейм Э. Самоубийство: Социологический этюд / Пер. с фр.; Под ред. В.А.Базарова. М.: Мысль, 1994. 399 с.
100. Дюркгейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение / Пер. с фр., составл. А.Б.Гофмана. М.: Канон, 1995. 352 с.
101. Енгельс Ф. Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 21.
102. Енгельс Ф. Начерки до критики політичної економії // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 1.
103. Енгельс Ф. Походження сім’ї, приватної власності і держави // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 21.
104. Ервьє-Леже Д. Социология религии во Франции // Журнал социологии и социальной антропологии. 1999. Т.2. С.229241.
105. Заславская Т.И. Социетальная трансформация российского общества: Деятельно-структурная концепция. М.: Дело, 2002. 568 с.
106.