СУСПІЛЬНА МОРАЛЬНІСТЬ ЯК ОБ’ЄКТ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

РЕПЕЦЬКИЙ СЕРГІЙ ПЕТРОВИЧ

УДК 343.54

СУСПІЛЬНА МОРАЛЬНІСТЬ
ЯК ОБ’ЄКТ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник:
Савченко Андрій Володимирович,
доктор юридичних наук, професор

Київ – 2010

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……………………………………3
ВСТУП……………………………………………………………….………4
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ СУСПІЛЬНОЇ МОРАЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ…………………15
1.1. Історичний розвиток кримінально-правової охорони суспільної моральності в Україні ……………………………………………………………15
1.2. Нормативно-правова база щодо кримінально-правової охорони суспільної моральності в Україні………………………………………………..39
1.3. Зарубіжний досвід щодо кримінально-правової охорони суспільної моральності…………………………………...…………………………………...60
Висновки до розділу 1………………………………………………….........92
РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБ’ЄКТА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ СУСПІЛЬНОЇ МОРАЛЬНОСТІ………..102
2.1. Специфіка об’єкта злочинів проти суспільної моральності……........102
2.2. Предмет злочинів проти суспільної моральності ………………........128
2.3. Потерпілий від злочинів проти суспільної моральності……………..154
Висновки до розділу 2……………………………………………………….164
РОЗДІЛ 3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ СУСПІЛЬНОЇ МОРАЛЬНОСТІ…………………………….….170
3.1. Форми забезпечення кримінально-правової охорони суспільної моральності………………………………………..................................................170
3.2. Удосконалення кримінально-правової охорони суспільної моральності………………………………………………………………………..180
Висновки до розділу 3……………………………………………………….190
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………193
ДОДАТКИ…..……………………………………………………………….200
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...225

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

абз. – абзац
ВРУ – Верховна Рада України
КК – Кримінальний кодекс
КНР – Китайська Народна Республіка
КНУВС – Київський національний університет внутрішніх справ
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення
КПК – Кримінально-процесуальний кодекс
м. – місто
МВС – Міністерство внутрішніх справ
млн – мільйон(и)
млрд – мільярд(и)
н.м.д.г. – неоподатковуваний мінімум доходів громадян
прим. – примітка
п. – пункт
п.п. – пункти
ППВСУ – постанова Пленуму Верховного Суду України
р. – рік
рр. – роки
РФ – Російська Федерація
ст. – стаття (століття)
ст.ст. – статті
США – Сполучені Штати Америки
тис. – тисяча (тисяч)
УМВС – Управління Міністерства внутрішніх справ
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
ФРН – Федеративна Республіка Німеччини
ЦК – Цивільний кодекс
ч. – частина
§ – параграф (стаття)
§§ – параграфи (статті)

ВСТУП

Актуальність теми. Для кожного цивілізованого та демократичного суспільства, у тому числі й українського, мораль (моральність), будучи особливою формою суспільної свідомості, є основним типом нормативної регуляції людської поведінки, таким, як право, звичаї, традиції, перетинається з ними й у той же час істотно відрізняється від них. Завдяки моральності забезпечується дотримання людиною встановлених суспільством норм моралі, сприймаються загальнолюдські цінності, формуються правильні уявлення про справедливість, гуманність, добро, зло. Більше того, під впливом моральних вимог відбувається постійне збагачення права та зростання його ролі як соціального регулятора суспільних відносин. Варто зазначити, що про категорії, пов’язані зі суспільною моральністю, згадує безпосередньо й Конституція України, наголошуючи у своїх положеннях про: “моральну підтримку” (ст. 24), “моральну шкоду” (ст.ст. 32, 56, 62), “моральність населення” (ст. 35), “моральні інтереси” (ст. 54). Низка міжнародних (зокрема, Конвенція ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р., Всесвітня декларація прав тварин 1978 р., Рамкова конвенція РЄ про значення культурної спадщини для суспільства від 2005 р.) і національних (зокрема, Основи законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 р., закони України “Про поховання та похоронну справу” від 10 липня 2003 р. та “Про захист суспільної моралі від 20 листопада 2003 р.) нормативних правових актів покликані забезпечувати правову охорону сфери суспільної моральності.
Поряд з цим охорона суспільної моральності здійснюється нормами цивільного, трудового, адміністративного законодавства. Однак, особливого звучання набуває такого роду охорона з огляду на кримінально-правові норми (ст.ст. 297–304 розділу ХІІ “Злочини проти громадського порядку та моральності” Особливої частини КК України), оскільки саме ці норми покликані захищати суспільну моральність від найбільш ганебних і небезпечних посягань на моральні засади суспільства, зокрема в частині: поваги до померлих і місць їхнього поховання; ставлення до пам’яток – об’єктів культурної спадщини; збереження культурної спадщини та відкритості інформаційних ресурсів; ставлення до тваринного світу; розповсюдження відомостей про засоби вирішення конфліктів і прийнятні способи поведінки людей (сексуальної включно); підстав і форм задоволення сексуальних потреб; нормального розвитку неповнолітніх.
Згідно зі статистичними даними МВС України за період 2002–2009 рр. спостерігається відчутне зростання кількості низки зареєстрованих злочинів проти суспільної моральності (зокрема, ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію – у 23,7 разів; ввезення, виготовлення, збуту і розповсюдження порнографічних предметів – у 5,5 разів; створення або утримання місць розпусти і звідництва – у 3 рази; сутенерства або втягнення особи в заняття проституцією – у 1,6 разів). Проте, навіть ці показники не відображають реальної кількості скоєних злочинів проти суспільної моральності, оскільки значну кількість випадків їх учинення правоохоронні органи не фіксують, через що ці діяння мають високий рівень латентності. Така ситуація зумовлена низкою негативних факторів, що наявні й дотепер в Україні, зокрема: відсутністю чіткої державної ідеології; невирішеними міжконфесійними конфліктами у суспільстві; зростанням загальнокримінальної злочинності; непродуманою кримінальною політикою у сфері суспільної моральності; неефективністю відповідних профілактичних заходів правоохоронних та інших органів держави; безвідповідальністю керівників і службових осіб; морально-культурною деградацією населення; прогалинами шкільного і сімейного виховання молоді; деструктивним впливом низки фонових явищ – алкоголізму, наркоманії, бродяжництва, азартних ігор, проституції.
Усе це позначається на кримінальній відповідальності за злочини проти моральності, реалізація якої ускладнюється: по-перше, через суперечливість і недосконалість норм, якими вона встановлена, про що свідчать численні зміни й доповнення до КК України (зокрема, протягом 2004–2010 рр. отримали нового змісту ст.ст. 297, 298, 300, 301, 303, 304, крім цього Кодекс доповнено у 2006 р. ст. 2981); по-друге, відсутністю окремого (єдиного) розділу щодо такої групи злочинів (зокрема, навряд чи їх доцільно розглядати поряд зі злочинами проти громадського порядку), а також паралельним вживанням термінів “моральність” і “мораль”; по-третє, відсутністю спеціальної ППВСУ, яка б комплексно розглядала питання судової практики щодо злочинів цієї групи; по-четверте, небезспірним тлумаченням низки окремих понять і термінів, що закріплені у нормах про відповідальність за ці злочини. За таких умов очевидно, що питання про суспільну моральність як об’єкт кримінально-правової охорони ще остаточно не вирішено.
Варто вказати, що дослідження питань кримінально-правової охорони окремих сфер суспільної моральності від злочинних посягань здійснювало чимало вітчизняних і зарубіжних вчених (Ю.В. Александров, Ю.М. Антонян, А.М. Бойко, В.В. Вітвіцька, С.Б. Гавриш, І.А. Головко, Н.О. Горб, І.М. Даньшин, С.Ф. Денисов, О.М. Джужа, А.І. Долгова, В.Т. Дзюба, О.О. Дудоров, В.П. Ємельянов, М.Й. Коржанський, М.В. Костицький, О.М. Костенко, Л.М. Кривоченко, В.В. Кузнецов, Н.Ф. Кузнецова, В.М. Куц, Л.С. Кучанська, А.В. Ландіна, В.А. Ломако, Ф.А. Лопушанський, П.П. Михайленко, Г.М. Міньковський, В.О. Навроцький, Б.М. Одайник, О.П. Рябчинська, А.В. Савченко, П.П. Сердюк, В.М. Смітієнко, В.Я. Тацій, П.Л. Фріс, М.І. Хавронюк, В.І. Шакун, С.С. Яценко та ін.). Незважаючи на це, чимало питань щодо суспільної моральності в аспекті розуміння її в якості об’єкта кримінально-правової охорони у теоретичному та прикладному значенні залишаються не дослідженими взагалі або недосконало дослідженими (зокрема, це стосується історичного розвитку такого роду охорони та зарубіжного досвіду з цього приводу, ступеня її нормативної регламентації, змісту суспільних відносин, предмета і потерпілого у злочинах проти суспільної моральності, форм забезпечення кримінально-правової охорони суспільної моральності, а також удосконалення цієї охорони за різними напрямками). З огляду на це, всебічна розробка згаданих питань уявляється актуальною, важливою та необхідною.
Теоретичним підґрунтям дисертаційної роботи стали також праці П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, І.Г. Богатирьова, В.І. Борисова, П.А. Вороб’я, В.К. Грищука, О.Г. Колба, М.Й. Коржанського, С.Я. Лихової, В.К. Матвійчука, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, В.А. Мисливого, А.А. Музики, В.І. Осадчого, М. І. Панова, В.В. Сташиса, Є.Л. Стрельцова, В.П. Тихого, В.О. Тулякова, Є.В. Фесенка, Н. М. Ярмиш та інших провідних вчених. У дослідженні також використовувалися наукові розробки з теорії держави та права, конституційного, адміністративного та порівняльного права, кримінології, кримінального процесу, етики, філософії тощо.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Обраний напрям дослідження ґрунтується га положеннях: Комплексної програми профілактики злочинності на 2007–2009 рр. (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767); Концепції Державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 р. (схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2010 р. № 1911-р.); Основних напрямів наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ на 2008–2010 рр. (п.п. 3.3.6 та 3.4.1); Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 років (п.п. 49–51 додатку 6). Тема затверджена Вченою радою Національної академії внутрішніх справ України 25 травня 2004 р. (протокол № 6) та схвалена Академією правових наук України від 2004 р. (п. 557).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є здійснення комплексної розробки суспільної моральності як об’єкта кримінально-правової охорони та формулювання на цій основі відповідних теоретичних новел і практичних рекомендацій щодо вдосконалення положень статей 297–304 КК України та правозастосовної практики з приводу відповідальності за злочини проти суспільної моральності.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
– дослідити історичний розвиток кримінально-правової охорони суспільної моральності в Україні та встановити його значення для сучасних тенденцій у правотворчості;
– з’ясувати зміст і сутність сучасної нормативно-правової бази щодо кримінально-правової охорони суспільної моральності в Україні;
– вивчити зарубіжний досвід в аспекті кримінально-правової охорони суспільної моральності;
– здійснити системну кримінально-правову характеристику об’єкта, предмета та потерпілого у злочинах проти суспільної моральності за КК України;
– визначити основні форми забезпечення кримінально-правової охорони суспільної моральності;
– розробити напрями удосконалення кримінально-правової охорони суспільної моральності на нормативному й теоретичному рівнях;
– проаналізувати судову та слідчу практику щодо кримінальної відповідальності за злочини проти суспільної моральності, з’ясувавши її позитивні моменти та недоліки, а також провести інші емпіричні дослідження (зокрема, анкетування працівників ОВС) та підсумувати їх результати;
– сформулювати висновки та викласти пропозиції, спрямовані на підвищення ефективності кримінально-правової охорони суспільної моральності.
Об’єкт дослідження – правовідносини у сфері охорони суспільної моральності.
Предмет дослідження – суспільна моральність як об’єкт кримінально-правової охорони.
Методи дослідження. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження було використано різні наукові методи, зокрема: діалектичний – для дослідження теоретичних і нормативних положень щодо суспільної моральності як об’єкта кримінально-правової охорони в їх взаємозв’язку, а також формування висновків і пропозицій за темою дослідження (у всіх розділах); історико-правовий – для вивчення генезису норм про кримінально-правову охорону суспільної моральності (підрозділ 1.1.); порівняльно-правовий – для опанування досвідом щодо стану і тенденцій кримінально-правової охорони суспільної моральності у понад 30 зарубіжних країнах (підрозділ 1.3.); системного аналізу – при характеристиці передусім об’єктивних елементів і ознак складів злочинів, передбачених ст.ст. 297–304 КК України, та встановленні їх зв’язків з положеннями філософії, етики, соціології тощо (розділи 2 та 3); логіко-граматичний – для з’ясування етимологічного змісту ключових кримінально-правових термінів і понять, що вживаються у нормах про злочини проти суспільної моральності (у всіх розділах); соціологічний – при анкетуванні працівників органів внутрішніх справ та аналізі його результатів, а також вивченні матеріалів судової та іншої правозастосовної практики (у всіх розділах); статистичний – для аналізу й узагальнення емпіричної інформації, що стосується теми дослідження (у всіх розділах); моделювання – при виробленні конкретних змін і доповнень до КК України та інших нормативно-правових актів щодо підвищення ефективності кримінально-правової охорони суспільної моральності (розділ 3). Ці та інші методи наукового пізнання використовувались у взаємозв’язку, що сприяло проведенню всебічного аналізу, обґрунтуванню теоретичних висновків та практичних рекомендацій.
Емпіричну базу дослідження становлять: а) дані вивчення 276 кримінальних справ за ст.ст. 297–304 КК України, розслідуваних органами досудового слідства та розглянутих судами України у період 2003–2010 рр.; б) результати анкетування 380 працівників органів внутрішніх справ з 20 областей України та м. Києва за період 2005–2009 рр.; в) узагальнення судової практики, здійснені Верховним Судом України, рішення Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі, дані МВС України за 2002–2009 рр. щодо злочинів і правопорушень у сфері суспільної моральності; г) узагальнені дані вивчення, аналізу й класифікації чинних національних та зарубіжних нормативно-правових актів, присвячених питанням кримінально-правової охорони суспільної моральності, а також відповідні кримінологічні показники.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за своїм характером і змістом дисертація є однією з перших в Україні монографічних праць, яка присвячена комплексному та системному дослідженню питань про суспільну моральність як об’єкт кримінально-правової охорони. Конкретний внесок дисертанта в наукову розробку положень про суспільну моральність як об’єкт кримінально-правової охорони полягає в обґрунтуванні пропозицій та рекомендацій, що містять елементи наукової новизни й мають теоретичне та практичне значення для застосування ст.ст. 297–304 КК України, зокрема:
вперше:
– запропоновано виділяти шість послідовних періодів історичного розвитку кримінально-правової охорони суспільної моральності в Україні (від ІХ ст. й дотепер), а також доведено, що відсутність у багатьох історичних джерелах кримінального права вказівки на терміни “моральність” чи “мораль” пов’язується з іноземним походженням цих слів, їх уживанням у більш пізній час, а також наданням переваги російському терміну “нравственность”;
– визначено перелік основних складових нормативно-правової бази щодо кримінально-правової охорони суспільної моральності в Україні, з урахуванням чого об’єктивно оцінено їх зміст, сутність і системні зв’язки;
– вивчено зарубіжний досвід кримінального законодавства про відповідальність за злочини проти суспільної моральності та окреслено межі використання його позитивних надбань, а також науково обґрунтовано поділяти таке законодавство на три групи: 1) те, що виділяє суспільну моральність як об’єкт злочинного посягання в окремі (самостійні) розділи чи глави; 2) те, що передбачає два або більше родових об’єктів злочинних посягань в одному розділі чи главі, один з яких – суспільна моральність; 3) те, що не виділяє суспільну моральність в окремі розділи чи глави, хоча і криміналізує злочинні посягання проти неї;
– з урахуванням комплексної та системної кримінально-правової характеристики об’єкта злочинів проти суспільної моральності: по-перше, ґрунтовно розроблені положення та встановлено специфіку щодо: родового та безпосереднього об’єктів цих злочинів; предметів цих злочинів; потерпілих від цих злочинів; по-друге, доведено, що саме об’єкт у досліджуваних злочинах має принципове значення при криміналізації суспільно небезпечних діянь цієї групи;
– уточнено класифікацію злочинів проти суспільної моральності за КК України, у зв’язку з чим запропоновано виділяти такі їх групи: 1) злочини, що посягають на духовні та культурні надбання людства (ст.ст. 297, 298, 298¹); 2) злочини, що посягають на мирне співжиття в суспільстві (ст.ст. 299 та 300); 3) злочини, що посягають на нормальний уклад статевого життя та людську гідність (ст.ст. 301, 302 та 303); 4) злочини, що посягають на формування морального розвитку неповнолітніх (ст. 304);
– на підставі узагальнення досвіду нормотворення та правозастосування висунуто й обґрунтовано низку важливих пропозицій, здатних позитивно вплинути на ефективність кримінально-правової охорони суспільної моральності в Україні (зокрема, розроблено проект Закону України “Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини проти громадського порядку та моральності”, де передбачено вдосконалення ст.ст. 297–302 та 304 КК України);
удосконалено:
– дефініції термінів “громадський порядок” та “суспільна моральність” через наведення їх в авторській редакції, що має вплинути на їх більш чітке наукове розуміння (зокрема, громадський порядок – це сфера суспільних відносин, яка визначає злагоджене життя в суспільстві, усталені правила поведінки, відпочинку, спокою і спілкування в громадських місцях та побуті, організоване функціонування підприємств, установ, організацій, транспорту та охороняється різноманітними соціально-правовими й звичаєвими нормами, а суспільна моральність – це сфера суспільних відносин, яка на основі моралі визначає найбільш високі, загальновизнані духовні і культурні надбання людства, втілюючи їх в суспільну свідомість та поведінку в якості непорушних і загальноприйнятих суспільних ідеалів), а також наведено додаткові аргументи на рахунок незбігу термінів “моральність” і “мораль”;
– підходи щодо необхідності чіткого відмежування злочинів проти громадського порядку від злочинів проти суспільної моральності через виокремлення останніх з розділу ХІІ Особливої частини КК України та поміщення їх до окремого розділу, який би системно поєднував відповідальність за чинні злочини проти суспільної моральності та ті, що можуть додатково входити до цієї групи;
– науково-практичні позиції щодо відмежування злочинів проти суспільної моральності між собою та від суміжних посягань;
дістали подальшого розвитку:
– концепція об’єкта злочинів проти суспільної моральності як суспільних відносин, що охороняються законом про кримінальну відповідальність;
– теоретичні положення про необхідність: а) розширення вказівки на конструкцію “організована група” у відповідних складах злочинів проти суспільної моральності; б) конкретизації поняття “твори, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію” та “порнографічні предмети”; в) диференціації відповідальності за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність та антисуспільну діяльність; г) виокремлення додаткових особливо кваліфікованих складів серед злочинів проти суспільної моральності, які б вказували на “малолітніх” як спеціальних потерпілих від цих злочинів через їх більшу уразливість порівняно з “неповнолітніми”;
– обґрунтування щодо необхідності розширення системи злочинів проти суспільної моральності шляхом включення до неї низки суспільно небезпечних діянь, відповідальність за які передбачена розділами ІV та V Особливої частини КК України (зокрема, мова йде про злочини, передбачені ст. 155 “Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості”, ст. 156 “Розбещення неповнолітніх”, ст. 166 “Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування”, ст. 179 “Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь”, ст. 181 “Посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів”);
– положення про багатовекторність форм забезпечення кримінально-правової охорони суспільної моральності, які мають включати різноманітні заходи в своєму комплексному поєднанні (зокрема, не тільки безпосередньо кримінально-правові, а й профілактичні, адміністративно-правові, навчально-виховні, соціально-економічні, просвітницькі, психологічні, культурні, мистецькі, релігійні).
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції використовуються у:
– правотворчості – при подальшому вдосконаленні національного кримінального законодавства щодо злочинів проти суспільної моральності (довідка Інституту законодавства Верховної Ради України від 20 травня 2010 р. № 22/235-1-4);
– правозастосовній діяльності – при вдосконаленні методик розслідування злочинів проти суспільної моральності та при здійсненні правильної кваліфікації таких злочинів (акт Головного слідчого управління МВС України від 23 квітня 2010 р. № 19/2–2), а також у процесі службової підготовки та практичної діяльності підрозділів Державної прикордонної служби (акт Державної прикордонної служби від 04 травня 2010 р.);
– навчальному процесі – під час викладання і вивчення навчальних дисциплін “Особлива частина кримінального права України”, “Теорія кваліфікації злочинів”, “Особливості кваліфікації окремих злочинів”, “Кримінологія та профілактика злочинів”, “Кримінологічна віктимологія”, “Методика кримінологічного аналізу злочинності” (акт КНУВС від 17 травня 2010 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були оприлюднені автором на: міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми підготовки та вдосконалення професійної діяльності працівників міліції громадської безпеки” (Івано-Франківськ, 19 травня 2006 р.), всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми захисту особистих немайнових прав фізичної особи” (Івано-Франківськ, 06 жовтня 2006 р.), І всеукраїнській науковій конференції “Історія міліції України: минуле і сучасне” (Івано-Франківськ, 06 червня 2008 р.), всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми застосування цивільного, трудового та екологічного законодавства працівниками ОВС” (Івано-Франківськ, 26 вересня 2008 р.), ІІ міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми адміністративного законодавства України: шляхи його вдосконалення” (Івано-Франківськ, 5–6 червня 2009 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Защита основных прав и свобод человека во время массовых манифестаций” (Кишинеу, 28–29 січня 2010 р.), круглому столі “Актуальні проблеми оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ” (Київ, 03 березня 2010 р.), ІІІ всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Філософські, методологічні й психологічні проблеми права” (Київ, 23 квітня 2010 р.).
Публікації. Основні результати дисертації висвітлені у 12 наукових працях, з яких чотири опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України, а вісім – у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Проведене комплексне дослідження суспільної моральності як об’єкта кримінально-правової охорони дозволяє сформулювати в якості загальних висновків теоретичні положення та рекомендації, що відповідають вимогам наукової новизни, мають значення для науки та правозастосовної практики, зокрема:
1. Розвиток кримінально-правової охорони суспільної моральності в Україні відбувався відповідно до основних етапів розвитку української історії і національного кримінального права й законодавства та охопив тривалий історичний період. Пропонується розрізняти шість етапів розвитку національного кримінального законодавства щодо охорони суспільної моральності: 1) період Київської Русі та Галицько-Волинського князівства (ІХ–ХІV ст.); 2) період Литовсько-Руської держави та Речі Посполитої (ХІV–перша половина ХVІІ ст.); 3) період козацько-гетьманської держави (друга половина ХVІІ–кінець ХVІІІ ст.); 4) період перебування України під владою Російської та Австро-Угорської імперій (кінець ХVІІІ–ХІХ ст.); 5) період творення Української незалежної держави, Української РСР та незалежної України (1917 – 2001 рр.); 6) сучасний період (2001 р. й дотепер). Встановлено, що відсутність у багатьох історичних джерелах кримінального права вказівки на терміни “моральність” чи “мораль” пов’язується з іноземним походженням цих слів, їх уживанням у більш пізній час, а також із наданням переваги російському терміну “нравственность”. З історичного погляду найпоширенішими підгрупами злочинів проти суспільної моральності були: злочини проти духовного і культурного життя суспільства; злочини проти моральності у сфері статевих відносин; злочини проти морального і фізичного розвитку неповнолітніх.
2. Нормативно-правова база щодо кримінально-правової охорони суспільної моральності становить систему юридичних джерел (нормативно-правових актів), що стосуються відповідальності за злочини проти суспільної моральності. З урахуванням системного (широкого) підходу доведено, що складовими нормативно-правової бази щодо кримінально-правової охорони суспільної моральності в Україні є широке коло джерел, зокрема: Конституція України; КК України; (некримінальні) закони (у тому числі кодекси); підзаконні нормативно-правові акти; чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких дала Верховна Рада України; рішення Конституційного Суду України; постанови Пленуму Верховного Суду України; правова доктрина; судова практика; правові звичаї; основні правові принципи; норми моралі. Об’єктивно оцінено зміст, сутність і системні взаємозв’язки складових нормативно-правової бази щодо кримінально-правової охорони суспільної моральності в Україні. Особливе місце при цьому займають нормативно-правові документи Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі, яка уповноважена, зокрема, здійснювати експертну оцінку продукції на предмет її належності до порнографії або такої, що пропагує культ насильства та жорстокості.
3. На підставі дослідження зарубіжного досвіду щодо кримінально-правової охорони суспільної моральності слід виокремити три специфічні групи кримінального законодавства, залежно від нормативної конкретизації вказаного об’єкта:
а) те, що виділяє суспільну моральність як об’єкт злочинного посягання в окремі розділи або глави (зокрема, КК Австрії, КК Голландії, КК Литовської республіки, КК Азербайджанської Республіки, КК Ірану, КК Південної Кореї);
б) те, що передбачає два або більше родових об’єкта посягання в одному розділі чи главі, один з яких – суспільна моральність (зокрема, КК Польщі, КК Латвії, КК РФ, КК Республіки Білорусь, КК Киргизької Республіки, КК Грузії, КК Республіки Казахстан, КК Вірменії, КК Республіки Таджикистан, КК Республіки Узбекистан, КК Туреччини);
в) те, що не виділяє суспільну моральність в окремі розділи або глави, хоча і передбачає відповідальність за злочинні діяння проти неї (зокрема, КК ФРН, КК Швейцарії, КК Франції, КК Іспанії, КК Республіки Болгарії, КК Республіки Молдова, Пенітенціарний кодекс Естонської республіки, КК Швеції, КК Норвегії, КК Данії, КК КНР, КК Японії, Зведення законів США, кримінальне законодавство Англії).
Очевидно, що до складу виділених нами груп входять держави, що є репрезентантами різних правових типів (сімей), що дає ґрунт для висновку про те, що для посягань проти суспільної моральності не існує ніяких меж, кордонів, релігійних і географічних особливостей. При цьому, з огляду на зарубіжний досвід, потребують переосмислення та врахування при вдосконаленні відповідних положень КК України встановлені нами прогресивні положення зарубіжного кримінального законодавства.
4. Розділ ХІІ “Злочини проти громадського порядку та моральності” Особливої частини КК України фактично вказує на дві різні відносно відокремлені групи суспільних відносин, що становлять собою самостійні об’єкти кримінально-правової охорони. Отже, в межах цього розділу слід виділяти два істотно різних родових об’єкти – громадський порядок та суспільну моральність. Зокрема, під суспільною моральністю пропонується розуміти сферу суспільних відносин, яка на основі моралі визначає найбільш високі, загальновизнані духовні та культурні надбання людства, втілюючи їх в суспільну свідомість та поведінку в якості непорушних і загальноприйнятих суспільних ідеалів (при цьому вказівка на термін “суспільна” має бути обов’язковою, оскільки моральність має суспільний характер, передбачає сферу суспільних відносин, суспільну свідомість та поведінку, загальновизнані або суспільні духовні і культурні надбання, суспільні ідеали, порушення яких викликає суспільний осуд).
5. Родовим об’єктом злочинів проти суспільної моральності є суспільні відносини у сфері суспільної моральності, які визначають найбільш високі, загальновизнані духовні і культурні надбання людства та які явно відрізняються від родового об’єкта злочинів проти громадського порядку. Безпосереднім об’єктом злочинів проти суспільної моральності виступають суспільні відносини у сфері суспільної моральності, що визначають найбільш високі, загальновизнані духовні і культурні надбання людства в духовному, культурному та статевому житті, вихованні молоді та мирному співжитті, а саме: а) святості, непорушності і недоторканості тіла померлої людини та місця його поховання, духовного і культурного надбання людства, втіленого в об’єкти культурної і археологічної спадщинах та інформаційних ресурсах суспільства; б) негативному ставленні людства до насильства та жорстокості, расової, національної чи релігійної нетерпимості та дискримінації, в тому числі і при поводженні з тваринами, а також пропагуванню їх як культу в інформаційних джерелах; в) негативному ставленні людства до цинічних, вульгарно-натуралістичних, непристойних сцен статевих актів, сексуальних збочень та статевих органів, а також до розпусних дій, безладних сексуальних стосунків, використанні людини в якості живого товару для надання платних сексуальних послуг; г) формуванні морального розвитку неповнолітніх. При цьому майже в кожному злочині проти суспільної моральності варто виділяти: основний та додатковий безпосередні об’єкти (як необхідні, так і факультативні). Доведено, що саме об’єкт в аналізованих злочинів має принципове значення при криміналізації суспільно небезпечних діянь цієї групи.
6. Залежно від безпосереднього об’єкта злочини проти суспільної моральності слід класифікувати на чотири групи: а) злочини, що посягають на духовні і культурні надбання людства (ст.ст. 297, 298, 298¹ КК України); б) злочини, що посягають на мирне співжиття в суспільстві (ст.ст. 299 та 300 КК України); в) злочини, що посягають на нормальний уклад статевого життя та людську гідність (ст.ст. 301, 302 та 303 КК України); г) злочини, що посягають на формування морального розвитку неповнолітніх (ст. 304 КК України).
7. Предмет злочину, будучи за загальним правилом факультативною ознакою об’єкта злочину, виграє провідну роль у злочинах проти суспільної моральності (ним є відповідні матеріальні цінності, які людина може сприймати органами чуття чи фіксувати спеціальними технічними засобами, з приводу яких та (або) через безпосередній вплив на які вчиняється злочинне діяння).
Предметом злочинів у сфері суспільної моральності виступають:
– у ст. 297 КК України: могила, інше місце поховання, тіло (останки, прах) померлого, урна з прахом померлого, предмети, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого, братська могила, могила Невідомого солдата;
– у ст. 298 КК України: пам’ятки – об’єкти культурної спадщини, пам’ятки національного значення, рухомі предмети, що походять із об’єктів археологічної спадщини;
– у ст. 298¹ КК України: документи Національного архівного фонду та унікальні документи Національного архівного фонду;
– у ст. 299 КК України: тварини, що відносяться до хребетних (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші);
– у ст. 300 КК України: твори, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію, а у кіно- та відеопродукція, що пропагуює культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію;
– у ст. 301 КК України: твори, зображення або інші предмети порнографічного характеру; кіно- та відеопродукція, комп’ютерні програми порнографічного характеру; твори, зображення або інші предмети порнографічного характеру, що містять дитячу порнографію;
– у ст. 302 КК України: місця розпусти;
– у ст. 303 КК України, ймовірно: ті ж самі місця розпусти або місця, спеціально пристосовані для заняття проституцією;
– у ст. 304 КК України: гроші, цінні папери або будь-які інші матеріальні цінності (коли мова йде про втягнення неповнолітніх в азартні ігри).
При цьому нами виявлено низку недоліків щодо визначення та типізації предметів у злочинах проти суспільної моральності, через що сформульовані відповідні законодавчі пропозиції щодо усунення таких недоліків.
8. Потерпілими від злочинів проти суспільної моральності мають виступати фізичні особи, яким злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду та які визнані потерпілими постановою органу дізнання, слідчого, судді або ухвалою суду. Не є потерпілими від злочину близькі родичі, юридичні особи, держава, суспільство та інше соціальне утворення. Встановлено, що потерпілі від злочинів проти суспільної моральності відсутні у складах злочинів, передбачених ст.ст. 297, 298, 298¹ та 299 КК України. Потерпілими від злочинів, передбачених ст.ст. 300, 301, 302, 303 та 304 є повнолітні, неповнолітні та малолітні фізичні особи чоловічої та жіночої статі (залежно від частин відповідних статей). Сформульовано низку пропозицій щодо конкретизації статусу потерпілих осіб від аналізованих злочинів. Поряд з цим назріла потреба у введенні в науку кримінального права поняття “спеціальний потерпілий”, яким у злочинах проти суспільної моральності можуть бути неповнолітня особа та малолітня особа.
9. В умовах сьогодення слід виходити з принципу різноманітності (багатовекторності) щодо форм забезпечення кримінально-правової охорони суспільної моральності в Україні, що у свою чергу передбачає звернення не тільки до положень кримінального права, а й до положень інших галузей права (цивільного, адміністративного, кримінально-процесуального тощо) та окремих некримінальних законів, що здійснюють захист суспільної моральності. Під формами забезпечення кримінально-правової охорони суспільної моральності ми розуміємо комплексну систему кримінально-правових та інших засобів (способів), спрямованих на неухильне дотримання, ефективну реалізацію та необхідне удосконалення норм кримінального законодавства у сфері охорони суспільної моральності. За цих умов держава та її відповідні органи повинні забезпечити: а) дотримання, виконання та удосконалення кримінальних і некримінальних законів, що стосуються сфери суспільної моральності; б) вжити комплекс заходів (зокрема, профілактичних, адміністративно-правових, навчально-виховних, соціально-економічних, просвітницьких, психологічних, культурних, мистецьких, релігійних), спрямованих на всебічне забезпечення кримінально-правової охорони суспільної моральності в Україні (саме комплекс таких пропонованих нами заходів підтримали 86,0 % опитаних респондентів. – див. додаток В).
10. В рамках удосконалення норм про відповідальність за злочини проти суспільної моральності (як особливої форми забезпечення кримінально-правової охорони суспільної моральності) нами сформульовані обґрунтовані пропозиції щодо внесення змін і доповнень до КК України. Зокрема, пропонується: а) виділити злочини проти суспіЗПТЛ УМВС України в Івано-Франківській області від 09.07.2007 р. за № 40/395. – К., 2007. – 4 с.
49. Експертний висновок Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі на звернення ВБЗПТЛ УМВС України в Івано-Франківській області від 15.08.2007 р. за № 40/464. – К., 2007. – 3 с.
50. Емельянов В. П. Понятие объекта преступлений в уголовно-правовой науке / В. П. Емельянов // Право і безпека. – 2002. – № 4. – С. 7–11.
51. Європейська конвенція про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів від 24 листопада 1983 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу до конвенції :
http://uazakon.com/document/tpart19/isx19921.htm.
52. Європейська конвенція про захист хребетних тварин, що використовуються для дослідних та інших наукових цілей від 18 березня 1986 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу до конвенції :
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_137.
53. Загородников Н. И. Общественный порядок и пути его укрепления / Н. И. Загородников // Советское государство и право. – 1971. – № 10. – С. 3–9.
54. Загородников Н. И. Объект преступления и проблема совершенствования уголовного законодательства / Н. И. Загородников // Актуальные проблемы уголовного права. – М., 1988. – С. 23–30.
55. Загородников Н. И. Понятие объекта преступления в советском уголовном праве / Н. И. Загородников // Труды Военно-юридической академии. – М. : РИО ВЮА, 1951. – Вып. 13. – С. 32–46.
56. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика : у 3 кн. / Закалюк А. П. – К. : Видавничий Дім “Ін Юре”, 2007. – Кн. 2 : Кримінологічна характеристика та запобігання вчиненню окремих видів злочинів. – 712 с.
57. Закон об исламских уголовных наказаниях Исламской Республики Иран / науч. ред. А. И. Ахани ; предисл. зам. Председ. Гос. Думы РФ Ю. Н. Волкова ; Перевод