СУТНІСТЬ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА РОЛЬ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ У ЇЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ

Короткий опис

З М І С Т

ВСТУП......................................................................3

РОЗДІЛ І. Юридична відповідальність у структурі
соціальної відповідальності
1.1. Поняття, сутність і види соціальної відповідальності.............................11
1.2. Природа та характерні риси юридичної відповідальності......................30
1.3. Теоретичні питання підстав та функцій
юридичної відповідальності.....................................................................................53
1.4. Проблеми критеріїв класифікації юридичної відповідальності.............75
Висновки до Розділу.І................................................................................................110

РОЗДІЛ ІІ. Механізм здійснення юридичної відповідальності
та роль правоохоронних органів у її забезпеченні
2.1. Механізм здійснення юридичної відповідальності як
складова правозастосовчої діяльності..................................................112
2.2. Поняття і сутність добровільної форми реалізації
юридичної відповідальності......................................................................................131
2.3. Характерні риси державно-примусової форми реалізації
юридичної відповідальності......................................................................................156
2.4. Роль правоохоронних органів у забезпеченні
юридичної відповідальності.....................................................................................169
Висновки до Розділу.ІІ................................................................................................185

ВИСНОВКИ ...............................................................................................................188

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .........................................................194

В С Т У П

Актуальність теми. Формування правового громадянського суспільства є одним із центральних завдань сучасного етапу розвитку України. Головним елементом громадянського суспільства є правова держава, в основу якої покладено ідею автономної особистості, що наділена невідємними правами. Створення такої держави стає можливим лише на базі сталого правового порядку, забезпечення якого головним чином залежить від того, в якій мірі вимоги норм права реалізуються у правомірній поведінці людей. Важлива роль у вирішенні цього завдання належить правоохоронним органам і, зокрема, міліції.
Формування громадянського суспільства і правової держави нерозривно повязано з проблемами взаємної відповідальності держави і громадянина, важливою стороною якої є юридична відповідальність.
Але на сучасному етапі юридична відповідальність набуває дещо іншого соціального призначення і позбавляється лише карального характеру. Тому важливим є дослідження вказаної відповідальності у її позитивному і негативному аспектах на новій методологічній основі, а саме з позиції природних, невідчужених прав людини і громадянина, сучасних підходів до виникнення, розвитку та функціонування держави і права. Актуальність двоаспектного вивчення категорії юридичної відповідальності також полягає у тому, що становлення правової держави пов’язане із добросовісним виконанням правових приписів усіма суб’єктами права (державою, її органами, її посадовими особами, організаціями, громадянами), з їх здатність до оцінки своїх дій, виходячи з того, яку користь чи шкоду вони принесуть суспільству.
Серед усіх суб’єктів, відповідальних за охорону і дотримання правопорядку у суспільстві, належить органам внутрішніх справ, оскільки вони забезпечують дотримання законності, попередження, розкриття і своєчасне розслідування злочинів, що безпосередньо пов’язується з механізмом здійснення юридичної відповідальності.
Обмеження примусу, застосування його лише у виправданих і дозволених з позиції закону випадках, є загальною тенденцією розвитку права на шляху побудови цивілізованого громадянського суспільства і правової держави. В її основу покладено гуманістичну ідею про пріоритет прав людини над усіма іншими інтересами. Виховання за допомогою погроз, залякування є недієвим способом впливу на людей. Навпаки, збільшення кількості правопорушень часто провокується посиленням заходів державного примусу. Тому актуальним є розгляд категорії відповідальності не лише через призму примусу і покарання, що безпосередньо повязані із здійсненням ретроспективної сторони юридичної відповідальності, а й з позиції застосування запобіжних правопоновлюючих заходів, заохочення. Лише заходами примусової (негативної) юридичної відповідальності неможливо досягти головної її мети - забезпечення правопорядку у суспільстві. Виникає необхідність поєднання заходів примусової (негативної) і добровільної (позитивної) форм реалізації юридичної відповідальності.
Поряд з існуючою тенденцією формування відповідальної держави часто зустрічаються випадки ігнорування державними органами і посадовими особами обовязків забезпечення особистих, політичних, соціальних і економічних прав громадян. У сучасних умовах відсутня належна дисципліна, спостерігається криза, дефіцит відповідальності у структурі державної влади. Це сприяє поширенню правового нігілізму у суспільстві, породжує недовіру громадян до діяльності державних органів та у дієвість вітчизняного законодавства. У зв’язку з цим постає необхідність дослідження соціальної природи і ролі юридичної відповідальності.
У науковій літературі питанням юридичної відповідальності присвячено чимало праць. Дану проблему ще за радянських часів розглядали такі російські та вітчизняні вчені: Д.І.Бернштейн, С.С.Алексєєв, В.С.Афанасьєв, М.І.Байтін, П.К.Блажко, С.Н.Братусь, В.Н.Бутилін, Т.Д.Зражевська, М.А.Ібрагімов, О.С.Іоффе, М.А.Краснов, В.В.Лазарєв, Н.С.Малеін, О.В.Малько, А.С.Мордовець, О.Е.Лейст, Б.Л.Назаров, П.О.Недбайло, А.І.Петелін, І.С.Самощенко, М.С.Строгович, В.А.Тархов, Є.В.Черних, М.Х.Фарукшин, М.Д.Шиндяпіна та інші. У працях вказаних авторів висвітлювалися такі проблеми, як поняття, сутність, види юридичної відповідальності, її принципи, цілі, завдання, функції, співвідношення з іншими правовими явищами (правопорушенням, санкцією, покаранням, юридичним обовязком тощо). Однак більшість праць написано понад десять років тому. Таким чином, деякі положення, зокрема, такі як поняття юридичної відповідальності, її підстави, види, субєкти, потребують корекції з урахуванням сучасних умов існування суспільства.
Щодо форм реалізації юридичної відповідальності, то у більшості праць вчені традиційно поділяли цілісне явище відповідальності на аспекти, типи, види. І лише у роботах В.М.Кудрявцева, В.А.Номоконова, В.В.Похмєлкіна, Р.Л.Хачатурова, Р.Г.Ягутяна згадується про форми реалізації юридичної відповідальності. На жаль, ці праці не були спеціально присвячені формам реалізації вказаної відповідальності. У загальнотеоретичній літературі не достатньо уваги приділялося субєктивним ознакам добровільної форми юридичної відповідальності, формам психічного ставлення до правомірних вчинків, взаємозвязку заохочення з добровільною формою юридичної відповідальності, ознакам державно-примусової форми реалізації цієї відповідальності.
Вивчення стану проблеми даного дослідження свідчить про те, що ряд її аспектів залишилися не розглянутими в юридичній літературі, а деякі висунуті припущення вимагають подальшого вивчення і уточнення.
Незадовільний стан розроблення у сучасній вітчизняній науці проблем юридичної відповідальності, відсутність монографічних праць, зумовлює актуальність обраної автором теми дослідження і впливає на вибір об’єкта і предмета дослідження.
На сучасному етапі дослідження питань юридичної відповідальності, розробка основних понять та категорій, знаходять розвиток у працях вітчизняних дослідників як в сфері теорії права, так і галузевих наук. Серед них, зокрема, К.В.Басін, Є.О.Гіда, В.Головченко, С.Т.Гончарук, В.Г.Гончаренко, Ф.Л.Жорін, Л.М. Кельман, М.І. Козюбра, Л.Т.Кривенко, С.Л. Лисенков, О.Г.Мурашин, Л.Р.Наливайко, В.Ю.Орєхов, О.В.Петришин, В.Ф.Погорілко, П.М. Рабінович, О.Ф. Скакун та ін. Однак дані дослідження переважно спрямовані на розгляд питання юридичної відповідальності в контексті застосування правових санкцій, покарання чи гарантії захисту прав людини.
Отже, наведеним підтверджується, що дослідження вказаної проблематики в Україні має фрагментарний характер, що обумовлює необхідність комплексного аналізу даної проблеми з урахуванням нових напрямів розвитку вітчизняної юридичної науки, з переосмисленням наукових поглядів минулого, з вирішенням теоретико-прикладних аспектів даної проблеми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дисертаційного дослідження передбачений планом наукових досліджень ...
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексне вивчення юридичної відповідальності, її поняття, підстав, видів, аналіз теоретичних проблем добровільної і державно-примусової форм реалізації юридичної відповідальності, узагальнення висновків галузевих юридичних наук. Досягнення цієї мети пов’язується з вирішенням наступних завдань:
- дослідити соціальну природу категорії “відповідальність” та процес її розвитку;
- визначити місце і роль юридичної відповідальності у забезпеченні правопорядку;
- сформулювати визначення юридичної відповідальності з урахуванням позитивного та негативного її аспекту, яке б висвітлювало сучасне соціальне призначення даного інституту;
- розкрити підстави виникнення юридичної відповідальності;
- висвітлити різні підходи до проблеми класифікації юридичної відповідальності і оцінити можливість її існування лише у традиційних (кримінальному, цивільному, адміністративному) галузях права, а й в інших;
- обґрунтувати доцільність існування двох форм реалізації юридичної відповідальності (добровільної та примусової) та зясувати їх зміст;
- розкрити зміст механізму забезпечення юридичної відповідальності;
- дослідити роль і місце діяльності правоохоронних органів у забезпеченні юридичної відповідальності і правопорядку.
Об’єктом дослідження є юридична відповідальність як різновид соціальної відповідальності, що є одним із основних засобів забезпечення правопорядку.
Предметом дослідження є теоретико-правові проблеми та прикладні аспекти аналізу категорії юридичної відповідальності та практики її застосування.
Методи дослідження. Методологічна основа дисертації складається із загальновизнаних методів наукового дослідження явищ навколишньої дійсності у їх взаємозвязку як на теоретичному рівні (системно-функціональний, конкретно-історичний, формально-логічний, порівняльно-правовий аналіз, синтез, індукція, дедукція тощо), так і на емпіричному (статистичний аналіз, дослідження документів, друкованих видань і повідомлень засобів масової інформації); основних положень загальної теорії права; досліджень з філософії, етики, соціології, загальної і соціальної психології, присвячених проблемам свідомості, діяльності, соціальних норм і мотивації поведінки індивіда.
Виходячи з того, що юридична відповідальність являє собою складне, багатогранне явище, одним з основних засобів дослідження був системний підхід, що надав можливість проаналізувати сутність юридичної відповідальності. Було досліджено вітчизняне законодавство, що регламентує питання відповідальності; наукові дослідження даної проблеми, як правові, так і соціологічні; використовувалися роботи, що розглядають суміжні проблеми юридичної відповідальності; розглядалася діяльність органів внутрішніх справ щодо реалізації юридичної відповідальності тощо.
Історико-правовий метод було використано для визначення динамізму розвитку категорії “відповідальність”, для визначення певних закономірностей цього процесу у різні часи.
За допомогою порівняльно-правового методу вдалося відмежувати юридичну відповідальність від інших видів соціальної відповідальності, від інших правових явищ: заходів примусу, захисту, юридичного обов’язку тощо.
Формально-юридичний метод використовувався при аналізі норм, що закріплюють поняття галузевих видів юридичної відповідальності, процесуальну регламентацію стадій розвитку юридичної відповідальності.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертаційне дослідження є одним з перших у вітчизняній юридичній науці теоретико-правовим науковим дослідженням юридичної відповідальності як комплексної категорії, що являється одним з видів соціальної відповідальності і механізм здійснення якої включає в себе як форму примусової її реалізації, так і добровільної.
В межах здійсненого дисертаційного дослідження одержано результати, які містять наукову новизну:
обґрунтовано авторське розуміння категорії “відповідальність”, що є соціальною категорією, яка відображає двосторонній звязок між індивідом і суспільством і може не мати правового характеру, оскільки право не завжди регулює свідомо-вольові процеси прийняття поведінкового рішення;
дістало подальшого розвитку положення, відповідно до якого категорія “відповідальність” може розглядається, як правило, у двох аспектах: перший - відповідальність як реакція (система відповідей) суспільства на поведінку індивідів; другий - відповідальність як система відповідей особи на вимоги суспільства, що є проявом позитивного та негативного у розумінні змісту відповідальності;
уточнено доцільність виокремлення позитивного аспекту відповідальності, розкрито діалектичний взаємозв’язок двох аспектів юридичної відповідальності та визначено його основні ознаки;
на підставі аналізу чинного законодавства доповнено сутність та взаємозв’язок юридичної відповідальності з окремими термінами та поняттями (санкція, правопорушення, заохочення тощо);
обґрунтовується доцільність розмежування категорії правопорушення як порушення норми права та правопорушення як підстави юридичної відповідальності;
сформульовано авторське бачення змісту понять «настання юридичної відповідальності» та «притягнення до юридичної відповідальності», у зв’язку з чим підстави юридичної відповідальності мають подвійний зміст: правова підстава – закон, і факт правопорушення як підстава;
дістало подальший розвиток питання функцій юридичної відповідальності, серед яких, зокрема, сформульовано поняття заохочувальної (стимулюючої) функції, яка являє собою такий напрям впливу норм юридичної відповідальності, що направлений на позитивне ставлення особи до встановлених правил поведінки і бажання виконувати (дотримувати) необхідні вимоги права і отримувати відповідні заохочення, передбачені законодавством;
пропонується виділити основоположний критерій класифікації юридичної відповідальності – за характером санкцій, оскільки саме він включає в себе і галузевий характер окремих видів відповідальності, і відповідний характер застосування санкцій;
вперше обґрунтовується концепція механізму забезпечення юридичної відповідальності за двома формами її реалізації: добровільною і державно-примусовою. Перша - це спосіб закріплення юридичного обовязку дотримуватися і виконувати вимоги права та реалізується у правомірній поведінці субєктів права, яка заохочується або схвалюється державою; друга - спосіб закріплення юридичних обовязків правопорушника підлягати осуду з боку держави, обмеженням прав матеріального, правового або особистісного характеру та їх реалізація;
набуло подальшого наукового розвитку питання щодо обєкту впливу діяльності міліції, яким є поведінка учасників суспільних відносин;
вперше обґрунтовано положення, що діяльність правоохоронних органів по забезпеченню юридичної відповідальності може здійснюватися у таких двох формах: в межах правозастосовчої діяльності та поза її межами;
одним з перших є визначення субєктивних ознак юридичної відповідальності, а також зовнішнього прояву обєктивної форми реалізації добровільної відповідальності;
набуло подальшого обґрунтування співвідношення відповідальності й заходів державного примусу, які є ознакою юридичної відповідальності, та визначено їх характерні ознаки.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретична і практична значимість результатів дослідження обумовлена використанням нових теоретичних підходів до розуміння юридичної відповідальності як одного із засобів правового захисту і охорони інтересів громадян, суспільства, держави і як одного із засобів забезпечення правопорядку. Дане дослідження також дає можливість розглядати такі соціальні явища як правомірна поведінка, правопорядок, обов’язок, примус та ін. і юридична відповідальність у їх взаємозвязку і взаємозалежності. Результати дослідження можна використовувати у подальшій науково-дослідній роботі, що проводитиметься у межах загальної теорії права, а також галузевих юридичних науках.
Висновки і положення дисертаційного дослідження також можуть застосовуватися: у законопроектній діяльності для вдосконалення законодавчої бази, для покращення організації і діяльності органів внутрішніх справ України; у практичній діяльності правозастосовчих органів; для подальшої розробки наукових, теоретичних основ здійснення юридичної відповідальності, а також науково обґрунтованого процесу впровадження права у життя; у процесі викладання курсу теорії держави і права, для підготовки лекцій, навчальних програм, підручників, навчально-методичних посібників у вищих навчальних закладах системи МВС України; у світоглядно-виховній роботі.
Апробація результатів дисертації. Висновки і положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Національної академії внутрішніх справ України. Результати дослідження були апробовані на міжнародних і вітчизняних науково-практичних конференціях, у тому числі: ______
Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження відображені в ___ статтях у фахових наукових виданнях ВАК України.
Структура дисертаційної роботи побудована відповідно до мети та завдань, складається з вступу, двох розділів, восьми підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 215 сторінок, у тому числі список використаних джерел на 23 сторінках (326 найменувань).

Список літератури

ВИСНОВКИ

Зясувавши природу відповідальності, зміст основних, найбільш поширених самостійних видів юридичної відповідальності, ми маємо можливість узагальнити викладений вище теоретичний матеріал:
1. Відповідальність виникає в результаті соціальної необхідності узгодження поведінки людини з системою суспільних відносин як сфера меж, рамок необхідної поведінки людини, вимог суспільства (чи класу) до індивіда, як невідворотність надавати звіт за свою поведінку перед особою чи організацією, які мають право закликати до звіту
2. Особистісна (позитивна) сторона соціальної відповідальності не може мати правовий характер, оскільки право не може регулювати свідомо-вольові процеси прийняття поведінкового рішення.
3. Юридичну відповідальність можна охарактеризувати як усвідомлення субєктом права своїх дій у процесі реалізації наданих прав і покладених на нього обовязків, вольове рішення діяти згідно вимог закону та як можливість зазнання певних обмежень у випадку порушення норм права (ретроспективна відповідальність).
4. При розумінні категорії “відповідальність” слід виходити з таких аспектів:
- відповідальність як соціальна категорія відображає двосторонній звязок між індивідом і суспільством, членом якого він є, відповідно до встановлених нормативів поведінки. З одного боку, цей звязок спрямований від суспільства до своїх членів, до їх соціальної поведінки, з іншого, є ставленням особи до вимог, що до неї висуваються. У звязку з цим відповідальність може розглядається у двох аспектах: перший - відповідальність як реакція (система відповідей) суспільства на поведінку індивідів; другий - відповідальність як система відповідей особи на вимоги суспільства;
- рівень сталості та непорушності правопорядку в суспільстві та державі прямопропорційно залежить від того, наскільки повно і точно реалізуються вимоги правових норм щодо здійснення вказаної відповідальності, тому її реалізація має на меті: по-перше, захист свобод і прав особистості, і, по-друге, належна охорона громадського правопорядку від правопорушень;
5. Юридична відповідальність, як і будь-яке соціальне явище, характеризується багатогранністю та багатосторонністю, тому не є категорично однозначною. У зв’язку з цим слід розрізняти позитивний і негативний характер юридичної відповідальності як діалектично взаємоповязані частини одного цілісного соціального явища - юридичної відповідальності.
Позитивна відповідальність реалізується у загальноохоронних, а негативна - в конкретноохоронних правовідносинах.
При розумінні категорії юридичної відповідальності слід також виходити з того що:
- юридична відповідальність має не тільки охоронний характер, а й регулятивний, тобто базується на чинних правових нормах, які містять вимоги не порушувати правові приписи, що впливають на свідомість індивідів та формують у них відповідальне ставлення до права, суспільства, держави; регулююча роль юридичної відповідальності знаходить практичне вираження у правомірній поведінці;
- зазначена відповідальність набуває охоронної ролі у випадку порушення правових приписів. У даному аспекті вона знаходить свій вираз у застосуванні примусу до порушника, який підлягає осуду з боку суспільства, держави і повинен зазнати негативних наслідків свого протиправного діяння;
- регулятивний характер юридичної відповідальності базується на чинних правових нормах, які містять вимоги не порушувати правові приписи, що впливають на свідомість індивідів та формують у них відповідальне ставлення до права, суспільства, держави; регулююча роль юридичної відповідальності знаходить практичне вираження у правомірній поведінці.
6. Отже, юридичну відповідальність ми розуміємо як усвідомлення субєктом права своїх дій у процесі реалізації наданих прав та покладених на нього обовязків (позитивна відповідальність) та як обовязок нести певні обмеження за порушення норм права (ретроспективна відповідальність).
7. Реалізація юридичної відповідальності в негативному її аспекті, на наш погляд, має чотирьохетапну конструкцію, яка включає в себе: 1) виникнення конкретного правоохоронного відношення із факту поруше¬ння суб’єктивних прав; 2) притягнення винного до відповідальності; 3) етап остаточної констатації вини правопорушника і визначення міри юридичної відповідальності; 4) претерпівання правопорушником покладених на нього правових позбавлень.
8. Заперечуючи проти одностороннього підходу в юридичній науці щодо розгляду правопорушення з позиції підстави юридичної відповідальності, видається доцільним розмежовувати правопорушення як порушення норми права та правопорушення як підставу юридичної відповідальності.
9. Виходячи з розмежування понять настання юридичної відповідальності та притягнення до юридичної відповідальності, підстави юридичної відповідальності мають подвійний зміст. По-перше, на підставі чого - закону, іншої норми права, угоди (правова підстава) - можна ставити питання про відповідальність. По-друге, за що конкретно (протиправне діяння) особа може нести відповідальність. Таким чином, фактична, процесуальна та правова підстави юридичної відповідальності знаходяться у тісному взаємозвязку, але мають різне значення залежно від стадії відповідальності: фактична підстава набуває першочергового значення поряд з процесуальною лише на стадії реалізації названої відповідальності, а правові підстави на всіх стадіях єдині.
10. Добровільна форма реалізації юридичної відповідальності є способом закріплення юридичного обовязку дотримання та виконання вимог права, що реалізується у правомірній поведінці субєктів права, яка заохочується і схвалюється державою. Сутністю форм відповідальності є обовязок. Для добровільної форми це обовязок діяти правомірно, а для державно-примусової – обовязок піддаватися заходам державного впливу, що обумовлені фактом скоєння правопорушення.
11. Для добровільної форми реалізації юридичної відповідальності притаманні такі субєктивні ознаки: позитивне психічне ставлення (антипод вини, відсутність вини, антивинна), мотив, мета, емоційний стан особи. Якщо субєкт не проявляє позитивного психічного ставлення, а, навпаки, демонструє свою неповагу до суспільства, його ідеалів і цінностей, якщо він свідомо порушує правові норми, то йдеться про негативне психічне ставлення – вину. Настає друга форма реалізації юридичної відповідальності – державно-примусова, яка, на нашу думку, може бути визначена як спосіб закріплення юридичних обовязків правопорушника піддаватися осуду, обмеженням матеріального, правового чи особистісного характеру та їх реалізація.
12. Враховуючи те, що позитивний і негативний аспекти є складовими одного правового явища юридичної відповідальності, то, відповідно, їх підстави слід розглядати з єдиної методологічної позиції. Так, підставою позитивної юридичної відповідальності, як і негативної, також буде юридичний факт, правомірна ж поведінка є результатом дії норми права, проявом позитивної відповідальності, але в жодному разі не її підставою.
Основною підставою як позитивної, так і негативної відповідальності є наявність у законодавстві забороняючої або зобовязуючої правової норми.
13. Основними критеріями класифікації юридичної відповідальності, що існують в юридичній науці, можна вважати наступні: за галузями права (кримінальна, адміністративна, цивільна, конституційна, міжнародна), за характером застосовуваних санкцій (каральна (штрафна), правопоновлююча, дисциплінарна, майнова), за формами здійснення юридичної відповідальності (судова чи позасудова, добровільна та примусова).
14. Пропонується виділити основоположний критерій класифікації юридичної відповідальності – за характером санкцій, оскільки саме він включає в себе і галузевий характер окремих видів відповідальності, і відповідний характер застосування санкцій;
15. Серед існуючих в юридичній літературі функцій юридичної відповідальності пропонується виділити заохочувальну (стимулюючу) функцію, під якою розуміється напрям впливу норм юридичної відповідальності, що направлений на позитивне ставлення особи до встановлених правил поведінки і бажання виконувати (дотримувати) необхідні вимоги права і отримувати відповідні заохочення, передбачені законодавством.
16. Аналізуючи процесуальну, міжнародну та конституційну відповідальність, можна зробити такі висновки:
- вказані види відповідальності є самостійними видами юридичної відповідальності;
- заходи конституційної та процесуальної відповідальності мають здебільшого поновлюючий характер та їх головною метою є запобігання правопорушенням і забезпечення нормального існування суспільних відносин;
- кожному виду відповідальності належить визначене коло субєктів, які можна поділити в залежності від характеру та обсягу наданих їм прав на дві групи. Перша складається з субєктів, які мають право притягувати до відповідальності винних у скоєнні правопорушення, а друга складається з осіб, щодо яких вирішується питання про застосування заходів державного примусу за скоєне правопорушення.
- розглянуті вище самостійні види відповідальності (конституційна, процесуальна і міжнародно-правова) доводять, що юридична відповідальність існує не тільки у кримінальному, цивільному та адміністративному праві, а й в інших галузях права.
17. Юридична відповідальність розглядається як цілісне (комплексне) явище, яке має дві форми реалізації. Виділяються добровільна і державно-примусова форми реалізації юридичної відповідальності. Перша - це спосіб закріплення юридичного обовязку дотримуватися і виконувати вимоги права та реалізується у правомірній поведінці субєктів права, яка заохочується або схвалюється державою; друга - спосіб закріплення юридичних обовязків правопорушника підлягати осуду з боку держави, обмеженням прав матеріального, правового або особистісного характеру та їх реалізація.
18. Правоохоронні органи та міліція покликані на виконання внутрішніх функцій держави, зокрема охоронної функції. Обєктом впливу діяльності даних органів є поведінка учасників правовідносин, яка може бути як правомірною, так і протиправною. Для їх діяльності характерною також є боротьба з фактичними правопорушеннями окремих осіб, щодо яких застосовуються державно-запобіжні заходи. Це, так звана, юрисдикційна (правоохоронна) діяльність, що завжди здійснюється у межах конкретних правовідносин, якими є ті, що повязані з притягненням осіб, які порушили правопорядок, до юридичної відповідальності.
19. Діяльність правоохоронних органів по реалізації юридичної відповідальності може здійснюватися як в процесі застосування правових норм (в її межах), що проявляється у таких формах, як поновлення порушених прав, притягнення до юридичної відповідальності, накладення покарання тощо; так і поза межами правозастосовчої діяльності з допомогою таких методів, як загальна та індивідуальна профілактика правопорушень, створення умов для реалізації суб’єктивних прав та обов’язків тощо. Деякі з методів, (наприклад, припинення порушення прав громадян) залежно від обставин, можуть відбуватися я в межах правозастосовчої діяльності, так і поза її межами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. – М.:Изд-во НКЮ СССР, 1940. – 192 с.
2. Адміністративне право України / За ред. Ю.П.Битяка. – Х.: Право, 2000. – 520 с.
3. Алейникова О.П. Понятие правомерного поведения  Проблемы совершенствования советского законодательства // Труды ВНИИСЗ. - №10. - М., 1977. - С.18-25.
4. Алексеев А.И. Развитие концепции профилактики преступлений органами внутренних дел  Труды Московской высшей школы милиции МВД СССР. – М.,1978. – Вып. 3. - С.10-21.
5. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М.: Юрид. лит., 1966. - 187 с.
6. Алексеев С.С. Общая теория права. - М.: Юрид. лит, 1981. - Т.1. – 359 с.
7. Алексеев С.С. Общая теория права. - М.: Юрид. лит., 1982. - Т.2. – 360 с.
8. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права (курс лекций): Уч. пособие. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1964. – 226 с.
9. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: «Статут», 1999. – 712 c.
10. Анашкин Г.З. Некоторые проблемы общепревентивного действия советского уголовного закона // Сб-к статей: Вопросы борьбы с преступностью. - Вып. 33. - М.: Юрид. лит., 1980. - С. 65-81.
11. Ардашкин В.Д. Теория правоохранительного механизма // Правоведение. - 1988. - № 1.- С. 10-16.
12. Аристотель. Сочинения: в 4-х т.– М.: Мысль, 1984. - Т. 4. – 830 с.
13. Астемиров З.А. Понятие юридической ответственности  Советское государство и право. - 1979. - №6. - С.3-8.
14. Астемиров З.А. Проблемы теории уголовной ответственности и наказания: Уч. пособ. – Махачкала: Даг. гос. ун-т им. В.И.Ленина, 1987. - С.3-11.
15. Астемиров З.А. Уголовная ответственность и наказание несовершеннолетних. - М.: Высш. школа МВД СССР, 1970. – 125 с.
16. Багрий-Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание. - Минск: Высшая школа, 1976. – 384 с.
17. Базылев Б.Т. Цели и функции юридической ответственности // Вопросы теории права и государственного строительства / Под ред. А.И.Кима – Томск: Изд-во Томс. ун-та, 1978. - С.44-53.
18. Базылёв Б.Т. Юридическая ответственность (теоретические вопросы). –Красноярск: Изд-во Красн. ун-та, 1985. – 118 с.
19. Базылев Б.Т. Юридическая ответственность как охранительное правоотноше¬ние // Советское государство и право. - 1980. - № 8. - С. 120-125.
20. Басін К.В. Механізм реалізації юридичної відповідальності та права людини // Часопис Київського університету прав. - № 4. - 2003. – С. 9-14.
21. Бережнов А.Г. Права личности и некоторые вопросы теории. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 142 с.
22. Бернштейн Д.И. Правовая ответственность как вид социальной ответственности и пути ее обеспечения. – Ташкент: Изд-во «ФАН», 1989. – 145 с.
23. Бестугина М.А. О функциях юридической ответственности // 4-е изд. Московских философских чтений молодых учёных “Теоретико-методологические проблемы совершенствования социалистического общества”: тезисы докладов). - М., 1986.- С.145-148.
24. Бестугина М.А. Социальная обусловленность и назначение гражданско-правовой ответственности в современных условиях: Автореф. дис. канд. юрид. наук. - М., 1986. – 18 с.
25. Боброва Н.А., Зражевская Т.Д. Ответственность в системе гарантий конституционных норм: (государственно-правовые аспекты). – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1985. – 152 с.
26. Богомолов А.С. Диалектический логос: Становление античной диалектики. – М.: Мысль, 1982. – 263 с.
27. Борисов В.В. Правовой порядок развитого социализма. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1977. – 406 с.
28. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основания в советском уголовном праве. - М.: Юрид. лит., 1963. – 275 с.
29. Братко А.Г. Запреты в советском праве. – Изд-во Сарат. Ун-та, 1979. – 92 с.
30. Братусь Н.С. Юридическая ответственность и законность очерк теории). - М.: Юрид. лит., 1976. – 216 с.
31. Букреев В.И., Римская И.Н. Єтика права: От истоков єтики и права к мировозрению. – М.: Юрайт, 1998. – 336 с.
32. Бурлай Е.В. Нормы права и правоотношения в социалистическом обществе. – К.Наукова думка, 1987. – 92 с.
33. Бутнев В.В. К вопросу о месте юридической ответственности в механизме правового регулирования // Сб-к статей: Актуальные проблемы юридического процесса в общенародном государст¬ве / Под ред. Э.А.Пушмина. - Вып. 1. – Ярославль: Яросл. гос. ун-т, 1979. – С. 22-30.
34. Варул П.А. Методологические проблемы исследования гражданско-правовой ответственности. – Таллин: Ээсти раамат, 1986. – 152 с.
35. Варул П.А., Грязин Н.И. Некоторые характеристики правовой ответственности  Уч. зап. Тартут. ун-та. - 1982. - С.91-92.
36. Василенко В.А. Ответственность государств за международные правонарушения. – К.: Вища школа, 1976. – 264 с.
37. Васильев А.М. Правовые категории (Методологические аспекты разработки системы категорий права). - М.: Юрид. лит., 1976. – 264 с.
38. Венедиктов В.С. Юридическая ответственность по советскому трудовому праву: Уч. пособ. - К., 1989. – 68 с.
39. Ветрова Г.Н. Ответственность в сфере уголовно-процессуальных отношений  Советское государство и право. – 1982. - №2. - С.128-134.
40. Ветрова Г.Н. Уголовно-процессуальная ответственность. - М.: Наука, 1987. – 112 с.
41. Вичев В. Мораль и социальная психика. – М. Прогресс, 1978. – 357 с.
42. Волинка К.Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2003. – 240 с.
43. Вопленко Н.Н. Социалистическая законность и применение права. – Саратов: Изд-во Сарат. гос. ун-та, 1983. – 184 с.
44. Всеобщая декларация прав человека, принятая Генеральной Ассамблеей ООН 10 декабря 1948 года.
45. Галаган А.И. Административная ответственность в СССР государственное и материальное исследование). – Воронеж: Воронеж. гос. ун-т, 1970. – 358 с.
46. Галузин А.Ф. Правонарушения в публичном и частном праве: общая характеристика. Автореф. дисс... канд. юрид. наук. – Саратов, 1997. – 19 с.
47. Гарбуза А.Д. Философские категории «возможности» и «действительности» в учении об уголовной ответственности // Труды Высшей следственной школы. Юридическая ответственность в советском обществе. - Вып.9. - Волгоград, 1974. – С. 59-70.
48. Гіда Є.О. Загальнолюдські стандарти прав людини і забезпечення їх реалізації в діяльності міліції. Дисер. на здобуття наук. ступ. к.ю.н. – К., 2000.
49. Головин Л.В. Отношения юридической ответственности в плане теории правоотношений // Юрист. – 1994.- № 2. – С. 11-18.
50. Головченко В. Юридична відповідальність: позитивний і ретроспективний аспекти // Юридична Україна. - 2004. - № 7. – С. 4-7.
51. Гончарук С.Т. Адміністративне право України: Навч. посібник. – К., 2000. – 239 с.
52. Горковенко М.Л. Гражданско-правовая ответственность за нарушение обязательств // Межвуз. сб-к науч. статей. - №2. - Серия: Юриспруденция. - Тольятти, 1998.- С.20-31.
53. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. - М.: Юрид. лит., 1972. – 256 с.
54. Гражданское право: Учебник / Под ред. А.П.Сергеева, Ю.К.Толстого. - М.: Юрид. лит, 1998. - Ч.1 – 650 с.
55. Гнатюк М.Д. Загальна характеристика застосування права як особливої форми його реалізації // Часопис Київського університету права. - 2005. - № 4. – С.47-52.
56. Гранин А.Ф. Социалистическая законность и правопорядок. – К.: Высш. школа МВД СССР, 1970. – 134 с.
57. Гроссман Х. Свобода и ответственность // Философские проблемы общественного развития / Редкол. Х.М.Момджян. - М.: Мысль, 1974. - С.40-49.
58. Грядунова Л.И. Социальная ответственность личности в условиях развитого социализма. – К.: Вища школа, 1979. – 132 с.
59. Гусаков А.Д. Деликты и договоры. – М.: Наука, 1996. – 341 с.
60. Гусейнов А.А. Великие моралисты. – М.: Республика, 1995. – 351 с.
61. Гусейнов А.А. Введение в этику. – М.: Изд-во Мос. ун-та, 1985. – 208 с.
62. Денисов Ю.А. Общая теория правонарушений и ответственности (социальный и юридический аспекты). – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1983. – 141 с.
63. Денисов А.И. Теория государства и права. – М.: Госюриздат, 1948. – 532 с.
64. Джон Норман Мур. Верховенство права: Обзор. - М.: Прогресс, 1992. – 87 с.
65. Дубинин Т.Т. Ответственность и освобождение от неё по советскому уголовному праву. Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. - М., 1985. – 20 с.
66. Духно Н.А., Ивакин В.И. Понятие и виды юридической ответственности // Государство и право. - 2000. - № 6. – С. 12-18.
67. Ежи Дж. Виатр. Конституционная ответственность в Польше после 1989  Конституционное право: Восточноевропейское обозрение. – 1996. - №2. - С.11-17.
68. Елеонский В.А. Уголовное наказание: единство ретроспективной и позитивной уголовной ответственности // Вопросы ответственности и наказания в свете решений 26 съезда КПСС. – Рязань, 1982. - С.65-77.
69. Елеонский В.А. Уголовное наказание и воспитание позитивной ответственности личности: Уч. пособие. – Рязань: Б.п., 1979. -83 с.
70. Еникеев Е.Д. Меры уголовно-процессуального принуждения социальная обусловленность и юридическая природа)  Правоведение. – 1978. - №6. - С.62-69.
71. Еникеев М.И. Основы общей юридической психологии: Учебник для юрид. вузов. - М.: Юрист, 1996. – 631 с.
72. Еременко Ю.П., Рудинский Ф.М. Проблема ответственности в советском государственном праве // Юридическая ответственность в советском обществе / Труды высшей следственной школы МВД СССР. - Вып. 9 / Отв. ред. О.Ф.Иваненко. – Волгоград, 1974. – С.29-42.
73. Жорін Ф.Л. Юридична відповідальність за правопорушення у сфері економіки. – К.: КНЕУ, 2003. – 209 с.
74. Завадская Л.В. Реализация судебных решений: Теоретические аспекты. -М.: Наука, 1982. – 141 с.
75. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник / За ред. В.В.Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 320 с.
76. Загальна теорія держави і права: Підручник / За ред. М.В.Цвіка, В.Д.Ткаченка, О.В.Петришина. – Х.: Право, 2002. – 432 с.
77. Заднепровская М.В. Право на защиту как элемент юридической ответственно¬сти // Проблемы обеспечения законности и прав личности в деятельности органов внутренних дел. - Ростов-на-Дону, 1995. – С. 80-117.
78. Заднепровская М.В. Осуществление юридической ответственности и социалистическая законность // Дис. ...канд. юрид. наук. - М., 1984. – 467 с.
79. Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ.
80. Закон України «Про державні нагароди” від 16.03.2000 р. № 1549-ІІІ.
81. Закон України «Про міліцію» від 20.12.1990 р. № 565-ХІІ.
82. Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30.06.1993 р. № 3341-ХІІ.
83. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.1992 р. № 2135-ХІІ.
84. Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІ.
85. Закон України «Про Службу безпеки України» від 25.03.1002 р. № 2229-ХІІ.
86. Звечаровский И.Э. Уголовная ответственность: понятие, виды, формы реализации. – Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1992. – 142 с.
87. Зражевская Т.Д. Ответственность по советскому государству и праву  Правоведение. – 1975. - №3. – С.84-89.
88. Ибрагимов М.А. Юридическая ответственность как фактор воспитания личности в условиях совершенствования социализма: Автореф. дис. канд. юрид. наук. - Алма-Ата, 1986. – 23 с.
89. Иванов С.А., Лившиц Р.З. Личность в советском трудовом праве. - М.: Наука, 1982. – 233 с.
90. Иоффе О.С. Вина и ответственность по советскому праву  Советское государство и право. - 1972. - № 9.- С.33-39.
91. Иоффе О.С. Обязательственное право. - М.: Юрид. лит., 1975. – 880 с.
92. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. - М.: Госюриздат, 1961. – 381 с.
93. Казимирчук В.П. Социальный механизм действия права  Советское государство и право. - 1970. - №10. - С.37-44.
94. Капустянский В.Г. Об уголовно-процессуальной ответственности  Правоведение. – 1982. - №6. - С.100-107.
95. Карпушин М.П., Курляндский В.И. Уголовная ответственность и состав преступления. - М.: Юрид. лит., 1974. – 232 с.
96. Каштанина Т.В. Правовые понятия как средства постижения содержания права  Советское государство и право. – 1981. - №1. - С.36-44.
97. Кельман М.С. Теорія права: Навч.посібник. – Тернопіль: Львів. ін-т внутр. справ при НАВСУ, 1998. –330 с.
98. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права: Підручник  НАВСУ. – К.: Кондор, 2002. – 475 с.
99. Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. - М.: Изд-во Ак. наук СССР, 1958. – 187 с.
100. Килясханов И.Ш. Права и свободы граждан в сфере административно-юрисдикционной деятельности милиции: Монография. — Омск, 1996. – 375 с.
101. Кобец Н.Г. Предупреждение правона¬рушений в производственном коллективе. Вопросы теории и практики. - М.: Юрид. лит., 1982. – 208 с.
102. Коваль Л.В. Административно-деликтное отношение. – К., Вища школа, 1979. – 230 с.
103. Ковалюнас Д.А. Теоретические проблемы санкций в публичном праве. – Самара, 2000. – 20 с.
104. Коврига З.Ф. Уголовно-процессуальная ответственность. – Воронеж: Изд-во Ворон. гос. ун-та, 1984. – 191 с.
105. Кодекс України про Адміністративні правопорушення. Станом на 15 грудня 2001 року. – Київ.: Атіка, 2002. – 192 с.
106. Кодекс законів про працю України (станом на 20 листопада 2001 року). – К.: АТІКА, 2001. – 96 с.
107. Кожевников С.Н. Государственное принуждение: особенности и содержание // Советское государство и право. -1978. - № 5. – С.52-58.
108. Кожевников С.Н., Черданцев А.Ф. О понятии и содержании юридической ответственности // Правоведение. - 1976. № 5. – С. 43-51.
109. Козаченко И.Я. Санкции за преступления против жизни и здоровья: Обусловленность, структура, функции, виды. - Томск: Изд-во Томс. ун-та, 1987. – 232 с. –
110. Козюбра М.І. Переконання і примус в радянському праві. – К.: Наукова думка, 1970. – 152 с.
111. Колосов Ю.М. Ответственность в международном праве. - М.: Юрид. лит., 1975. – 256 с.
112. Колосова Н.М. Конституционная ответственность – самостоятельный вид юридической ответственности  Государство и право. – 1997. - №2. - С.85-88.
113. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Курс лекций. - М.: Манускрипт, 1996. – 314 с.
114. Коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р.  За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. - К.: Юрінком, 2001.- 1104 с.
115. Кон И.С. В поисках себя. Личность и самосознание. - М.: Политиздат, 1984. – 335 с.
116. Конституционный статус личности в СССР  Под ред. Н.В.Витрука, В.А.Масленникова, Б.Н.Топорнина. - М.: Юрид. лит., 1980. – 256 с.
117. Конституція України. Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. – К.: Юрінком, 1996. – 79 с.
118. Корельский В.М. Свобода и ответственность  Уч. труды Свердловского юрид.ин-та. – Свердловск, 1972. - Вып.17. - С.50-62.
119. Корнев С.А. Нормы административного права и их применение. - М.: Наука, 1978. – 321 с.
120. Корнуков В.М. Меры процессуального принуждения в уголовном судопроизводстве. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1978. – 137 с.
121. Коршунов Ю.Н. Практика применения норм об укреплении трудовой дисциплины // Советское государство и право. - 1984. - № 10. – С. 44-52.
122. Косолапов Р.И., Марков В.С. Свобода и ответственность. - М.: Политиздат, 1969. – 95 с.
123. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навч.посібник для юрид.факульт.вузів. – К.: “Вентурі”. 1996. – 208 с.
124. Кравчук М.В. Теорія держави і права (опорні конспекти). – К.: Атіка, 2003. – 287 с.
125. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. - М.: Госюриздат, 1958. – 183 с.
126. Краснов М.А. Ответственность в системе народной представительной власти. - М.: Наука, 1992. – 221 с.
127. Краснов М.А. Юридическая ответственность - целостное правовое явление  Советское государство и право. - 1984. - №3. - С.75-80.
128. Кримінальний кодекс України. Офіційне видання. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2004. – 240 с.
129. Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.Т.Маляренка, В.Г.Гончаренка. – К.: Форум, 2003. – 938 с.
130. Крингер Г.А., Кузнецова Н.Ф. Новое уголовное законодательство и его практическое значение  Советское государство и право. -1984. - №1. - С. 72-77.
131. Крутецкий В.А., Лукин Н.С. Психология подростка. – М.: Просвещение, 1965. – 315 с.
132. Кудрявцев В.Н. Закон, поступок, ответственность.- М.: Наука, 1980. – 448 с.
133. Кудрявцев В.Н. Нормы права как социальная информация. - М.: Наука, 1981. – 203 с.
134. Кудрявцев В.Н. Право и поведение. – М.: Юрид. лит., 1978. – 191 с.
135. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. - М.: Наука, 1982. – 285 с.
136. Кудрявцев В.М. Причины правонарушений. - М.: Наука, 1976. – 286 с.
137. Кудрявцев В.Н., Малеин Н.С. Закон и пределы правомерного поведения  Советское государство и право. - 1980. - №10. - С. 30-36.
138. Кузнецова Н.И. Дисциплинарная, административная и материальная ответственность военнослужащих  Ориентир. – 1994. - №1. - С.74-76.
139. Курис П.М. Международные правоотношения и ответственность государства. – Вильнюс: Минтис, 1973. – 279 с.
140. Курис П.М., Скакунов Э.И. К теории ответственности государств в международном праве  Правоведение. – 1973. - № 2. – С. 20-26.
141. Курляндский В.И. Уголовная ответственность и меры общественного воздействия. – М.: Юрид. лит., 1965. – 142 с.
142. Курс советского уголовного права  Под ред. Н.А.Беляева. - Л.: ЛГУ, 1981. - Т.5. – 620 с.
143. Курылев С.В. Санкция как элемент правовой нормы  Советское государство и право. – 1964. - №8. - С.45-49.
144. Лазарев В.В. Влияние закономерностей правомерного поведе¬ния // Советское государство и право. - 1983. - №11. - С. 20 - 27.
145. Лазарев В.В. Правомерное поведение как объект юридического исследования  Советское государство и право. - 1976. - №10. - С.28-33.
146. Лазарев В.М. Юридическая ответственность как форма и средство реализации справедливости в советском обществе: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук. - М., 1990. - С.43.
147. Лазарев В.В., Левченко И.П. Правоприменительная деятельность органов внутренних дел. - М..: Акад. МВД СССР, 1989. – 83 с.
148. Ларцов В.А. Понятие юридической ответственности. – Саратов: Изд-во Сарат. юрид. ин-т, 1978. – 76 с.
149. Левин Д.Б. Ответственность государств в современном международном праве. - М.: Международные отнош., 1966. – 152 с.
150. Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву. - М.: Изд-во МГУ, 1981. – 240 с.
151. Лейст О.Э. Санкции в советском праве. - М.: Госюриздат, 1962. – 238 с.
152. Лейст О.Э. Основные виды юридической ответственности за правонарушения  Правоведение. – 1977. - №3. - С.30-34.
153. Лекарь А.Г. Профилактика преступлений. - М.: Юрид. лит., 1972. – 102 с.
154. Лисенков С.Л. Загальна теорія держави і права. Навч. посібник. – К.: Юрисконсульт, 2006. – 355 с.
155. Личность и уважение к закону: Социологический аспект / Отв. ред. В.Н.Кудрявцев. - М.:Наука, 1979. – 285 с.
156. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть. - М., 1997. – 412 с.
157. Лук’янець Д. Про класифікаційні ознаки юридичної відповідальності // Право України. – 1999. - №7. – С. 121-123.
158. Лумпова И.А. Виды ответственности в уголовном законодавстве: Автореф. дис. канд. юрид. наук. – Казань, 1991. – 21 с.
159. Лунеев В.В. К проекту закона о предупреждении преступности Государство и право. – 1996. - №11. - С.37-41.
160. Лучин В.О. Ответственность в механизме реализации Конституции  Право и жизнь. – 1992. - №1. – С.31-37.
161. Мазов В.А. Ответственность в международном праве. - М.: Юрид. лит., 1979. – 151 с.
162. Малеин Н.С. Об институте юридической ответственности // Юридическая ответственность: проблемы и перспективы. Труды по правоведению. Ученые записки Тартурского государственного университета. Вып. 852. – Тарту, 1989. – С. 30-39.
163. Малеин Н.С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность. – М.,: Юрид. лит., 1985. – 190 с.
164. Малеин Н.С. Юридическая ответственность и справедливость. - М.: Юрид. лит., 1992. – 189 с.
165. Малько А.В. Механизм правового регулирования  Правоведение. - 1996. - №3. - С.44-49.
166. Малько А.В. Поощрение как правовое средство  Правоведение. - 1996. - №3. - С.29-38.
167. Малько А.В. Правовые ограничения как принудительные средства Серия: Юриспруденция. - №2. – Тольятти, 1997. - С.3-14.
168. Малько А.В. Юридические поощрительные санкции / Серия: Юриспруденция. - № 6. – Тольятти, 1996. - С.3-11.
169. Мальцев Г.В. Социалистическое право и свобода личности. - М.: Юрид. лит., 1968. – 143 с.
170. Масленников М.Я. Административно-юрисдикционный процесс // Советское государство и право. – 1988. - № 10. – С. 83-89.
171. Материалисты Древней Греции. Собрание текстов Гераклита, Демокрита и Эпикура / Общ. ред. М.А.Дынника. – М.: Госполитиздат, 1955. – 239 с.
172. Матузов Н.И. Личность и право. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1989. – 270 с.
173. Матузов Н.И. Правовая система и личность. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1987. – 293 с.
174. Матузов Н.И. Социалистическая демократия как единство прав, обязанностей и ответственности личности  Советское государство и право. - 1977. - №11. - С.140-146.
175. Международное право / Ред. Ю.Колосов, В.Кузнецов. – М.: Международные отношения, 1995. – 608 с.
176. Международное право / Ред. Ф.И.Кожевников. – М.: Международные отношения, 1987. - 592 с.
177. Меньшиков В.В. К вопросу о соотношении моральной и юридической ответственности в социалистическом обществе. – В кн.: Проблемы правоведения. – Новосибирск, 1967. – С. 40-54.
178. Міжнародна поліцейська енциклопедія. У 10 т. / Відп. ред. Ю.І.Ремаренко, Я.І.Кондратьєв, В.Я.Тацій, Ю.С.Шемшученко. – К.: Концерн «Вид. дім «Ін Юре», 2003. - Т. 1. – 1232 с.
179. Мировоззренческая культура личности сотрудника органа внутренних дел и пути её формирования  Сб-к науч. трудов. – Минск: Высш. школа, 1992. – 175 с.
180. Михлин А.С., Струч¬ков Н.А., Шмаров И.В. Теоретические проблемы правового регулирования ис¬полнения наказания // Советское государство и право. - 1988. - № 4. – С. 67-76.
181. Молдован В.В. Основи держави і права: Опорні конспекти. – К.: Юмана, 1996. – 176 с.
182. Назаров Б.Л. Социалистическое право в системе социальных связей. - М.: Юрид. лит., 1976. – 312 с.
183. Наливайко Л.Р. Конституційно-правова відповідальність: питання теорії та практики. Автореферат дис. к.ю.н.- К., 2000. – 18 с.
184. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2002. – 1104 с.
185. Наумов А.В. Реализация уголовного права и деятельность следователя. – Волгоград: ВСШ, 1987. – 83 с.
186. Недбайло П.Е. Система юридических гарантий применения советских правовых норм  Правоведение. -1971. - №3. - С.50-54.
187. Недбайло П.Е. Советские социалистические правовые нормы. - Львов: Львов. гос. ун-т, 1959. – 169 с.
188. Нижник Н., Плахотнюк Н. Відповідальність – інструмент управління  Віче. – 2001. - №5. – С.64-75.
189. Номоконов В.А. Преступное поведение: механизм, детерминизм, причины, ответственность: Автореф. дис. канд. юрид. наук. - М., 1991. – 18 с.
190. Нурпеисов Е.К. Механизм формирования правомерного поведения личности: Автореф. дис. канд. юрид. наук. - М., 1980. – 22 с.
191. Общая психология: Учебник  Под ред. А.В.Петровского. - М.: Просвещение, 1976. – 479 с.
192. Общая психология: Курс лекций  Сост. Е.И.Рогов. - М.: Владос, 1995. – 448 с.
193. Общая теория прав человека  Под ред. Е.А.Лукашевой. - М.: Норма, 1996. – 520 с.
194. Общая теория права и государства  Под ред. В.В.Лазарева. - М.: Юрист, 1994. – 360 с.
195. Овсяненко Д.М. Административное право: Учеб. пособ. - М.: Юрист, 1996. – 448 с.
196. Ожегов С.И. Словарь русского языка. - М.: Азъ, 1997. - 944 с.
197. Оксамытный В.В. Правомерное поведение личности. – К.: Наука, 1985. – 175 с.
198. Орєхов В.Ю. Проблеми співвідношення санкції та обов’язку // Матеріали першої міжнародної науково-практичної конференції „Наука: теорія та практика – 2006” (21-31 серпня 2006 рік). – Том 1. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. – С. 37-39.
199. Ореховский А.И., Поляков В.В. Воспитание ответственности личности в коллективе. – Алтайское книжное изд-во. Барнаул, 1971. – 231 с.
200. Ореховский А.И. Ответственность и ее социальная природа. (Методологический аспект). – Томск: Изд-во Томс. ун-та, 1978. – 229 с.
201. Основы государства и права / Ред. А.С.Комаров– М.: Манускрипт, Русь - 90, 1996. – 312 с.
202. Основи правознавства / Ред. І.Б.Усенко. – К.- Ірпінь: ВТФ «Перун», 1997. – 416 с.
203. Основы права: Учебно-методическое пособие / Под ред. В.В.Лазарева. – М.: Юрист, 1996. – 396 с.
204. Палубинская С.В. Цели уголовного наказания. – М.: Наука, 1990. – 211 с.
205. Пеньков Е.М. Социальные нормы – регуляторы поведения личности. – М.: Мысль, 1972. – 198 с.
206. Петелин А.И. Проблемы юридической ответственности по социалистическому праву. - Томск.: Изд-во ТГУ, 1977. – 152 с.
207. Петелин А.И. Соотношение правовой и общественной ответственности в социалистическом обществе: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук. - Свердловск, 1968. – 24 с.
208. Петрова Г.О. Уголовно-правовое регулирование деятельности человека. – Ставрополь: Ставр. гос. ун-т, 1991. – 208 с.
209. Петровский Ю.В. Международно-правовая ответственность государств: Автореф. дисс. ...канд. юрид. наук. - Л., 1968. – 23 с.
210. Петрухин И.Л. Уголовно-процессуальная ответственность  Правоведение. - 1984. - №6. - С. 61-67.
211. Піщенко Г. Конституційно-правова відповідальність: ознаки, підстави, субєкти  Право України. - № 2. – 2001. – С. 92-95.
212. Платон. Государство. Законы. Политика. - М.: Мысль, 1998. - 798 с.
213. Плахотный А.Ф. Свобода и ответственность (социологический аспект проблемы). – Х.: Харк. ун-т, 1972. – 152 с.
214. Плахотный А.Ф. Проблемы социальной ответственности. – Х.: Вища школа, 1981. – 191 с.
215. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційно-правова відповідальність // Правова держава: Щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім.. В.М.Корецького НАН України. – К., 2002. – Вип.. 13. – С. 114-130.
216. Попов Л.Л., Шергин А.П. Управление, гражданин, ответствен¬ность. - Л.: Наука, 1975. – 251 с.
217. Похмелкин В.В. Социальная справедливость и уголовная ответственность. – Красноярск: Изд-во Красн. ун-та, 1990. – 175 с.
218. Право и борьба идей в современном мире: критика современных буржуазных концепций права / Материалы научн. конф. - М., 1980. – 162 с.
219. Правознавство / За ред. М.Настюка. – Львів: Світ, 1994. – 270 с.
220. Преступность: что мы знаем о ней. Милиция: что мы думаем о ней  Отв.ред. И.Б.Михайловская. - М.: Юрист, 1994. – 176 с.
221. Проблемы теории государства и права / Ред. С.С.Алексеев. – М.: Юрид. лит., 1987. – 446 с.
222. Проблемы теории социалистического государства и права: Сб-к статей / Под ред. Н.В.Витрук. - М.: Ин-т гос. и права, 1977. – 139 с.
223. Прохоров В.С. Преступление и ответственность. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1984. – 134 с.
224. Прохоров В.С., Кропачев Н.М., Тарбагаев А.Н. Механизм уголовно-правового регулирования. – Красноярск: Изд-во Красн. ун-та, 1989. - 203 с.
225. Психология личности. Тексты / Под ред. Ю.Б.Гиппенрейтер, А.А.Пузырея. – М.: МГУ, 1982. - 287 с.
226. Рабінович П.М.Основи загальної теорії права та держави. Навч. посіб. – К.: Атіка, 2001. – 176 с.
227. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Посібник для студентів.