СВОБОДА ЯК ПРИНЦИП ДЕМОКРАТИЧНОЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

Короткий опис

ЗМІСТ
ВСТУП.........................................................................................................................4
РОЗДІЛ І
КЛАСИЧНІ І СУЧАСНІ ТЕОРІЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ ПРО СВОБОДУ ........14
1.1. Кантівська теорія правової держави................................................................14
1.2. Гегелівська теорія правової держави...............................................................31
1.3. Сучасні теорії правової держави......................................................................52
1.4. Теоретичні засади правової державності і свободи в Україні............ ..........95
РОЗДІЛ II
УНІВЕРСАЛЬНІ ПРАВА І СВОБОДИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ
2.1. Права і свободи людини і громадянина, що гарантуються Конституцією України ..................................................................... ..............................................131
2.2. Права людини в міжнародних актах універсального характеру ................139
2.3. Права і свободи людини в законодавчих та інших нормативних актах України ..................................................................... .............................................146
2.4. Проблеми забезпечення прав людини та громадянина в Україні ..............154
2.5. Гарантії проти неправомірного арешту.........................................................186
2.6. Система захисту осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдяних або принижуючих гідність видів поводження і покарань.........................................192
2.7. Право на справедливе судочинство................................................................198
РОЗДІЛ III
ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВИ 3 ОХОРОНИ ОСНОВНИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ.........................................................207
3.1. Принципи, форми і методи діяльності державних інституцій з охорони основних прав і свобод громадян..........................................................................207
3.2. Юридична відповідальність як засіб охорони основних прав і свобод людини і громадянина ...........................................................................................228
3.3. Система основних державних інституцій, що здійснюють охорону основних прав та свобод громадян........................................................................244
3.3.1. Суд..................................................................................................................244
3.3.2. Прокуратура.................................................................................................260
3.3.3. Органи внутрішніх справ в системі правоохоронної діяльності.............266
3.3.4. Служба безпеки України .............................................................................273
3.3.5. Адвокатура України.....................................................................................277
3.4. Проблеми оптимізації діяльності правоохоронних державних установ....281
3.4.1. Професіоналізм правоохоронця як головний чинник успішної діяльності щодо захисту прав та свобод громадян ..............................................................281
3.4.2. Врахування громадської думки в оцінці ефективності правоохоронної діяльності ...............................................................................................................296
3.4.3. Залучення громадськості до правоохоронної діяльності.........................304
3.4.4. Проблеми розвитку громадянського контролю за правоохоронною діяльністю ...............................................................................................................313
3.5. Проблеми відшкодування державою шкоди, завданої громадянам діяльністю правоохоронних органів.....................................................................325
3.5.1. Відповідальність за шкоду, заподіяну незаконними діями (актами) правоохоронних органів..........................................................................................325
3.5.2. Відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями посадових осіб органів дізнання та попереднього слідства.........................................................334
3.6. Міжнародне співробітництво України у галузі захисту прав і основних свобод людини.........................................................................................................352
3.7. Міжнародно-правові акти щодо діяльності держави з охорони основних прав і свобод ..................................................................... .....................................354
3.8. Участь України в регіональному співробітництві у галузі прав людини.................................. ..................................................................................366
ВИСНОВКИ ...........................................................................................................386
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.......................................................................................391

Вступ
Актуальність теми дослідження. Сучасна трансформація Української держави в ліберально-демократичну і соціально-правову потребує від-повідного концептуально-методологічного забезпечення. Для вирішення цього завдання принципово важливим стає осмислення феномена свободи як фундаменталізуючого і сутнісного принципу демократичної правової держави, що, в свою чергу, утворює концептуальне підґрунтя для формування новітньої методології, теорії і практики сучасної українсь¬кої держави та правової системи.
Закріплення на конституційному рівні положення про те, що Україна є демократичною соціальною правовою державою, утвердження пріоритету людини як найвищої соціальної цінності (не особа для держави, а держава для особи), природності та невід'ємності її прав і свобод засвідчило про визнання Україною та практичне втілення євро¬пейської духовно-гуманістичної традиції у вченні про державу та право. В усіх найбільш значущих юридичних актах європейської та спорідненої з нею американської історії, наскрізно проходить думка: право встановлює ме¬жу владі й забезпечує свободу особистості. Ця головна ідея простежується у Великій Хартії вольностей Англії 1215 р., так само - і в Біллі про права 1689 р., в американській Декларації незалежності 1776 р., у конституціях європейських демократичних держав наших днів. Обмеження влади і забезпечення свободи - фундаментальні принципи сучасної дер¬жавності, які складають етичне підґрунтя кожної держави.
Зазначені положення вочевидь актуалізують проблему свободи людини. Вона посідає першочергове місце у виробленні стратегії правово¬го залучення України до Європи з метою побудови спільного європейсько¬го майбуття. Свобода стає фундаментальним принципом і цінністю нової соціально-правової реальності в Україні, яка формується на засадах євроінтеграції. Її затвердження стає необхідністю в умовах глобалізованих демократії, ринку і громадянського суспільства.
Втім, успішне осмислення феномена свободи значною мірою ускладнюєть¬ся тією обставиною, що здобувши політичну незалежність, ми отримали у спадок тоталітарну по суті концепцію держави та права. Як і раніше, найважливішими істотними ознаками держави вважаються влада і примус. Право визначається лише як система загальнообов’язкових юридичних норм, що їх забезпечує власною силою держава, що ніяк не може сприяти усві¬домленню права як свободи. Однак право тісно пов’язане зі свободою. На цьо¬му наголошували мислителі, що заклали підвалини сучасного праворозуміння філософії та теорії демократії. Натомість у суспільстві з недостатньо розвиненою правосвідомістю поняття права пов'язують із силою, а не з розумом і згодою.
Зі сказаного випливає настійна необхідність перш за все піддати перегляду методологічні засади юридичного мислення, які дотепер мають домінуючу позитивістську орієнтацію і не в змозі адекватно відобразити складний світ правової реальності. Відставання виникає тоді, коли засоба¬ми позитивістського мислення, особливістю якого є спрямованість на окремі цілі і роз’єднання різних сфер, прагнуть вирішити завдання, пов’язані з взаємозалежніс¬тю явищ і процесів соціально-правової реальності.
Для цього доцільно звернутися до взірців мислення, що визнані за класичні, насамперед до політико-правових поглядів Канта і Гегеля. Ґрунтовному аналізу слід піддати й найновіші зарубіжні легітимаційні теорії держави і права. Принципове значення має і перегляд концепції свободи, яку обстоюють філософські і юридичні по¬зитивісти, що дозволить переосмислити пріоритети в концептуальній системі державознавства і правознавства, і, у кінцевому підсумку, досягти поступу національної теорії держави та права.
Концептуальні засади, напрями і тенденції державно-правових реформ в Україні стали об’єктом дослідження як вітчизняних, так і зарубіжних учених, про що свідчить низка монографічних досліджень, конференцій та „круглих столів” останніх ро¬ків. Різні аспекти новітньої тео¬рії і практики сучасних українських держави та права досліджують ук¬раїнські правознавці - В.Бабкін, В.Забігайло, А.Заєць, О.Зайчук, М.Козюбра, А.Козловський, Є.Кубко, Є.Назаренко, В.Опришко, М.Орзіх, В.Погорілко, О.Петришин, П.Рабінович, І. Римаренко, В. Селіванов, С. Сливка, О. Скакун, В.Тацій, Є. Ти¬хонова, Н. Оніщенко, М.Цвік, В. Шаповал, Я. Шевченко, Ю.Шемшученко, В. Шкода, Л.Юзьков та ін.
Проблеми трансформації держави в демократичну і правову, роль свободи, справедливості і природного права в цих перетвореннях, взаємозв’язок між правовою державою і громадянським суспільством розкривають у своїх працях російські правознавці - С.Алексєєв, О.Васильєв, В. Карташов, Д.Керімов, В. Кудрявцев, О.Лукашова, О.Малько, М.Марченко, М.Матузов, В. Нерсесянц, В. Синюков, Л.Тіунова, Ю.Тихомиров, Л.Явич та ін.
Серед теоретиків з далекого зарубіжжя гносеологічні, онтологічні, антропологічні проблеми демократичної правової держави розробляють Г.Берман, Н.Луман, Р.Нозік, М.Новак, Т.Оноре, К.Поппер, Д.Роле, П.Рікер, О. Хеффе, Л.Фуллер, Л.Фрідман, К.Хабермас, Р.Циппеліус, Я.Шапп та ін.
Не применшуючи ролі й значущості доробку попередніх науковців, необ¬хідно визнати, що в Україні ще немає фундаментальних досліджень феноме¬на свободи як принципу демократичної правової держави, на ос¬нові яких можливо було б опрацювати новітню методологію, теорію і практику сучасних українських держави та права.
Усе вищенаведене обумовило вибір теми і мети дослідження, його нау-кову новизну і практичне значення.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відповідності з п.1.1 „Тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 роки” та пп.5-7 „Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 роки”, затверджених наказом МВС України від 30 червня 2002 р. №635.
Мета, концепція і завдання дослідження. Метою дослідження є формування засад новітньої методологічної теорії та практики розвитку сучасних вітчизняних держави і права шляхом осмислення феномена свободи як фундаменталізуючого, сутнісного і наскрізного принципу ліберально-демократичної правової держави.
Концепцію дослідження склала ідея універсальності основних прав і свобод людини і громадянина.
Такий концептуально-методологічний підхід підпорядкував виклад ма-теріалу одній провідній ідеї і зумовив сутнісну єдність його змісту.
Визначена мета зумовила постановку та розв’язання наступних зав-дань:
- з'ясувати сутність феномена свободи в інтерпретації класичних мислителів;
- осмислити особливості розуміння свободи, властиві кантівсь¬кому і гегелівському вченням про державу і право;
- проаналізувати вплив свободи на становлення і розвиток правової держави і громадянського суспільства;
- на основі класичного вчення про свободу виявити елементи спадко-ємності в найновіших її інтерпретаціях;
- з'ясувати легітимаційну сутність сучасних зарубіжних вчень про ліберально-демократичну правову державу;
- виокремити договір як фундаментальне поняття теорії легітимації, котрий легітимує і водночас лімітує державу;
- обґрунтувати легітимаційно-договірну теорію держави та права;
- типологізувати сучасні зарубіжні теорії легітимації;
- з'ясувати сутність сучасного розуміння демократії і виявити її потен-ціал та ціннісну значущість для оновлення ліберально-демократичної теорії;
- з’ясувати сутність нового підходу до „розподілу влади” і виявити його вплив на функціонування гілок державної влади;
- розкрити природу і причини виникнення нового підходу до розуміння „громадськос¬ті”;
- обгрунтувати „новий підхід до тлумачення феномену громадянського суспільства”;
- з’ясувати природу демократичного громадянства як основного інсти-туту права особи;
- проаналізувати зміст основних прав і свобод українського громадя-нина в контексті вимог Ради Європи і ЄС;
- виокремити і систематизувати принципи, форми і методи діяльності українських державних інституцій з охорони основних прав і свобод лю¬дини і громадянина;
- висвітлити проблеми забезпечення основних прав і свобод, проблеми оптимізації правоохоронної діяльності та міжнародного співробітництва України у галузі захисту прав людини і основних свобод;
- виявити тенденції розвитку правової системи України в умовах розширення сфери свободної діяльності і волевиявлення громадян.
Об’єктом дослідження є новітня методологія, теорія і практика су-часних українських держави і права.
Предметом дослідження є феномен свободи як концептуальне підгрунття оновленого підходу до сучасних національних держави і права.
Методи дослідження. У дослідженні застосовувалася система принципів, прийомів та підходів, яка заснована на філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методах. Філософську методологію дослід¬ження склала антропологічна філософія і споріднені з нею онтологічний, феноменологічний, герменевтика та екзистенціалізм. Використання сучасних методів дослідження дало змогу осмислити людину як носія свободи первинного суб’єкта права, невід’ємних прав і свобод, що дозволило з’ясувати сутність, онтологічне місце, функції і значення свободи для демократичної правової держави в умовах інтеграції України у ЄС глобалізованих демократії, ринку, громадянського сус¬пільства та правової держави.
З арсеналу наукових методів використовувалися спостереження, опис, експеримент, теоретичне та практичне моделювання, формально-логічне узагальнення спостереженого та ін.
Особливої уваги здобуло застосування принципу універсалізму науки права і тісно зв'язаного з ним компаративного методу. Орієнтація на універсалізм науки права надає змогу дійти згоди про сутність права як соціального феномена на рівні принципів (доктрини, концепції), що не виключає різноманітних націо¬нальних засобів досягнення єдиної мети і неповторної юридичної емпі¬рії. Використання компаративного методу зумовило необхідність порів¬няння різних типів праворозуміння, правоутворення і правореалізації з метою виявлення їх загальних рис і специфічних особливостей, пошуку шляхів оптимізації правової системи в Україні на основі збагачення найвидатнішими здобутками цивілізованої ліберально-правової думки.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна одержаних результатів. На основі філософської кон¬цепції свободи у роботі обстоюється новітня методологія, теорія і практика сучасних українських держави і права.
В межах здійсненого дослідження одержано результати, які мають наукову новизну, а саме:
1. На основі застосування сучасних філософських методів дослід¬ження осмислено свободу як самовизначення людини, особисте її воле¬виявлення.
2. Зважаючи на класичну філософську концепцію людини, субстанційною сутністю якої є свободна воля її духу, право, мораль, державу, суспільство слід визначити як особливі видозміни, модуси, предикати того, що складає справжню субстанцію людини. Йдеться про елементи спадкоємнос¬ті в сучасному розумінні свободи і про необхідність її усвідомлен¬ня як "стрижневого" виміру економічної, політичної, соціальної, правової сфер життєдіяльності людини.
3. Зважаючи на новітні висновки антропологічної філософії, дістало подальший розвиток класичне кантівське та гегелівське вчення про сво¬боду. Пізнавальне відношення осмислюється як, та¬ке, що влаштоване у взаємозв'язок життя, а відтак, і пізнання свободи окрім інтелектуального дискурсу охоплює ще й волю і чуття людини (її переконання, оцінювання).
4. Обгрунтовано висновок про нормативний характер свободи. Свобода постає "природженим правом" людини, захист якої є обов'язком держави..
5. Доведено, що свободу необхідно мислити як сутнісну ознаку легітимаційної теорії держави та права.
6. Показано, що легітимувати державу і право означає обгрунтувати їх справедливістю, її основним (свобода) та опосередкуючими (права люди¬ни) принципами.
7. Розкрито спорідненість між поняттями легітимної та правової дер-жави.
8. Виокремлено та визначено договір як фундаментальне поняття теорії легітимації; доведено, що договір легітимує і водночасо лімітує державу.
9. Обгрунтовано легітимаційно-договірну теорію держави та права, сутність якої характеризується наступним: а) джерелом держави і права є суспільний договір; б) субсидіарним суверенітетом або субсидіарною легітимацію держави; в) обопільністю владних стосунків, коли держава і громадяни пов'язані взаємними правами і обов'язками; г) незалежність права від політики влади, зв’язування держави правом; д) уявлення про свободу як онтологічну передумову людсь¬ких прав.
10. Типологізовано найновіші зарубіжні теорії легітимації. У чистому вигляді легітимаційна теорія представлена працями О.Хеффе, Д.Ролса, Л.Фулле-рома, Р.Циппеліуса, Я.Шаппа, її різновидами є: комунікативна або деліберативна легітимація (Ю.Хабермас, П.Рікер, Т.Оноре), критично-кон-венціональна легітимація (К.Поппер),легітимація шляхом процедури (Н.Луман), теорія "мінімальної держави" (Р.Нозік), теорія свободного плю-ралізму (М.Новак).
11. Визначено сутність сучасної демократії як заснованої на ра-ціональному дискурсі, обговоренні, переконанні, аргументації, досягненні компромісу.
12. 3’ясовано сутність нового підходу до своєрідного „поділу влад” - не між гілками державної влади, а між гілками влади і різними недержавними угрупуваннями громадськості, які в сумісній життєдіяльності творять ті чи інші форми впорядкування суспільства.
13. Обгрунтовано „новий підхід до розуміння сутності громадянського суспільства”, ознакою якого стає „усуспільнення приватної особи”.
14. Розкрито природу демократичного громадянства як основного інституту права ЄС, політичної реальності, яку визначають через загальнолюдські громадянські права.
15. Проаналізовано зміст основних прав і свобод українського грома-дянина в контексті вимог Ради Європи і ЄС.
16. Виокремлено і систематизовано принцип і форми і методи діяльнос¬ті українських державних інституцій з охорони основних прав і свобод людини і громадянина.
17. Висвітлено проблеми забезпечення основних прав і свобод, проб-леми оптимізації правоохоронної діяльності та міжнародного співробіт-ництва України у галузі захисту прав людини і основних свобод.
18. Виявлено тенденції розвитку правової системи України в умовах розширення сфери свободної діяльності і волевиявлення громадян, а саме: а) розвиток її демократичних засад; б) збагачення позитивно¬го права природно-правовими ідеями і цінностями; в) адаптація різноджерельного, у тому числі "некодифікованого" права; г) збагачення українського права ідеями про переважування "духу" над "буквою" права, переважування телеологічного тлумачення над догматикою, домінуючу роль загальних принципів права в ієрархії цінностей правової системи, про впровадження правил преторіанського типу; д) інтенсифікація процесу інтеграції правової системи України у світову та європейську правові системи; є) демократичне громадянство.
Теоретичне та практичне значення отриманих результатів. Матеріали дисертації сприятимуть подальшому опрацюванню новітньої методології і теорії української держави та права на основі сучасної філософії.
Основні положення, висновки та рекомендації дисертаційного дослідження можуть бути використані у науково-дослідній роботі: для визначення сучасних методологічних підходів до дослідження державно-правових явищ, їх оцінки та прогнозування, оновлення вітчизняного правознавства на основі сучасних досягнень європейської та світової правової думки; у вдосконаленні законодавства; у реформуванні інститутів українського права; в активізації процесу інтеграції України у світову та європейські правові системи; в освітянській діяльності: при розробленні загальнодержавних стандартів підготовки юристів, формуванні навчальних планів і програм фахової підготовки спеціалістів у галузі права, при підготовці та викладанні навчальних курсів з теорії держави та права, історії держави і права зарубіжних країн, порівняльного правознавства.
Особистий внесок здобувача. Особистим внеском автора в розв’язання обраної проблеми є опрацювання на основі застосування сучасних методів дослідження (філософської антропологїї, онтологічного, феноменологічного, герменевтичного підходу) легітимаційно-договірної концепції, заснованої на визначенні свободи основоположним принципом правової демократичної держави.
Дисертаційне дослідження виконане здобувачем самостійно, всі сформульовані в ньому положення та висновки обгрунтовані на базі особистих досліджень автора. Одноосібна монографія й інші публікації - це власний науковий доробок здобувача.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася (як за розділами, так і в цілому) на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права та на міжкафедральному семінарі Національного університету внутрішніх справ.
Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися здобувачем на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: „Актуальні проблеми роботи з персоналом в органах внутрішніх справ” (Харків, 17-18 червня 1999 р.), „Політико-правові аспекти захисту прав людини в контексті діяльності правоохоронних органів” (м. Харків, 19 травня 2000 р.), „Транснаціональна злочинність: заходи протидії, проблеми підготовки кадрів правоохоронних органів (теорія і практика)” (м. Харків, 10 червня 2000 р.), „Протидія відмиванню „брудних” коштів та фінансування тероризму: громадська підтримка та контроль” (м. Київ, 20 червня 2003 р.) та ін.
Результати дослідження викладені в публікаціях автора, серед яких монографії ”Міліція України” /1999/, "Свобода як принцип демократичної правової держави" /2003/ та понад 20 статей.
Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися здобувачем на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: „Актуальні проблеми роботи з персоналом в органах внутрішніх справ” (Харків, 17-18 червня 1999 р.), „Політико-правові аспекти захисту прав людини в контексті діяльності правоохоронних органів” (м. Харків, 19 травня 2000 р.), „Транснаціональна злочинність: заходи протидії, проблеми підготовки кадрів правоохоронних органів (теорія і практика)” (м. Харків, 10 червня 2000 р.), „Протидія відмиванню „брудних” коштів та фінансування тероризму: громадська підтримка та контроль” (м. Київ, 20 червня 2003 р.) та ін.
Результати дослідження викладені в публікаціях автора, серед яких монографії ”Міліція України” /1999/, "Свобода як принцип демократичної правової дер¬жави" /2003/ та понад 20 статей.
Структура дисертації. Специфіка проблем, що - стали об'єктом дослідження, зумовила його логіку та структуру. Робота складається із вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку ви-користаних джерел (310 назв). Обсяг дисертації - 390 сторінок.

Список літератури

Висновки
Радикальні зміни, що відбуваються сьогодні в Україні та спричинені ними зрушення у світогляді та ідеолог її, спонукають до оновчого під¬ходу і у висвітленні проблем методології, теорії та практики сучасних українських держави та права.
Отримала підтвердження покладена в основу дослідження ідея про те, що наскрізною темою наукових розвідок стає осмислення феномена свободи як фундаменталізуючого і сутнісного принципу ліберально-демократичної правової держави.
На основі класичних вчень про свободу виявлено елементи спадкоємності в найновіших її інтерпретаціях. Свобода мислиться як "природжене право" людини, захист якого є обов'язком держави. Свободу належить усвідомлювати як "стрижневий" вимір економічної, політичної, соціальної, правової сфер життєдіяльності людини.
Досліджуючи класичні та сучасні теорії правової держави, дисертант доходить висновку, що ці теорії об'єднані ідеєю легітимації держави і права. Право - у будь-якому суспільстві - отримує свій авторитет із-зовні. Таким зовнішнім зумовлюючим чинником є справедливість, а також її основний (свобода) і опосередкуючі (права людини) принципи. У цьому зв'язку у роботі аналізується комутативна, дистрибутивна і легальна справедливість.
Автор виокремлює фундаментальне поняття теорії легітимації, яким є договір як основна форма реалізації приватного і публічного права. Договір є принципом, що легітимує і водночас лімітує, обмежує державу; він задає нормативно-критичний масштаб для винесення суджень про правовий характер і про межі публічної, влади. Тож договір постає обґрунтуванням публічної державно-правової влади і обов'язку підкорення їй.
На підставі викладених міркувань, автор доходить висновку, що західні теорії легітимної або правової держави обстоюють договірну природу держави і права.
Здійснюючи поглиблений аналіз західної договірної теорії легітимації, можемо виокремити такі її різновиди: у чистому вигляді теорія представлена працями О.Хеффе, Ф.Хайєка, Д.Ролса, Р.Циппеліуса, Л.Фуллера, Я.Шаппа; комунікативну або деліберативну легітимацію обстоюють Ю.Хабермас, И.Рікер, Т.Оноре; критично-конвенціональну легітимацію - К.Поппер; легітимацію шляхом процедури - Н.Луман; теорію "мінімальної держави" - Р.Нозік; теорію вільного плюралізму - М.Новак.
Теорії легітимації об'єднані однією проблемою, а саме осмисленням нової реальності, яка затвердилася на Заході протягом останніх тридцяти років. Щонайперше, йдеться про „нове відкриття громадянського суспільства". Якщо раніше мало місце розмежування громадянського суспільства і держави, за якого громадянське суспільство трактувалося як відносно гомогенна сфера, то подальший історичний розвиток, особливо сучасний, показав, що неформальні стосунки сім'ї, сусідства, общинної релігійності, неформальних угрупувань сплелися з суспільним життям, з державним регулюванням. Це змушує змінити статус приватної сфери і спрямувати зусилля на процес виникнення нових ідеалів і цінностей у комунікативній щоденній практиці, за якої відбувається „усуспільнення приватної особи".
Зміні цього статусу і виникненню нового типу „громадськості" сприяло й широке поширення електронних засобів масової інформації і такі супровідні явища, як реклама, комерціалізація, стрімке поширення інформації.
Відтепер необхідно рахуватися з "новою категорією впливу" - громадськістю, водночас структурованою і здебільшого керованою засобами масової інформації.
По суті виникла нова сфера життя, нова сфера політичної і будь-якої іншої взаємодії, за якої громадськість критично формує власну думку, здобуває і осмислює інформацію, словом, формує плюралістське, а не уніфіковане поле думок і суджень.
Тож західні теоретики держави і права прагнуть знайти принципи і цінності нового суспільного устрою на засадах багатосторонньої комунікації індивідів, груп, країн, регіонів.
За такого підходу по-новому висвітлюється складне відношення громадянства і національної ідентичності або відношення національної держави до демократії. У зв'язку з цим у роботі розкрито космополітичну природу демократичного громадянства як основного інституту права ЄС. Підкреслюється, що це політична реальність (яка не обмежує себе партикуляркстськи), феномен всеєвропейських політичних комунікацій (який описують через загальнолюдські громадянські права).
Нова реальність кінця XX ст. змушує переглянути й ліберальну демократичну теорію. Віднині необхідно виходити не з заздалегідь визначених волі й думок індивідів, але з процесів їх формування в дискурсі обговорення. Комунікативна демократія - це демократія раціонального дискурсу, обговорення, переконання, аргументації, компромісу, що вибудовується у складному варіанті взаємодії політичних та соціальних сил.
Тож йдеться про інше розуміння суті демократизації, можливої в сучасних умовах. Вона полягає тільки у застосуванні нового підходу до розуміння своєрідного "поділу влад" - не між гілками державної влади, але між гілками влади і різними недержавними угрупуваннями громадськості, котрі в сумісній життєдіяльності творять ті чи інші форми впорядкування суспільства. Ці громадські форми мають затвердити себе разом з регулюванням відносин у суспільстві, яке здійснюється офіційними адміністративно-владними установами.
Таке розуміння „поділу влад" призводить до зміни природи владарювання, яке відтепер не є деяким однобічним відношенням, за яким покора забезпечується виключно силовою перевагою влади, а двобічним відношенням, де обидві сторони (держава і громадяни) мають права і обов'язки, тобто пов'язані відношеннями взаємності.
Внаслідок проведеної роботи виокремлено і систематизовано принципи сучасної західної демократичної правової держави, а саме: а) принцип комунікативної демократії, б) нового типу "громадськості", в) нового розуміння „поділу влад”, г) різності юрисдикцій і правових систем, д) автономності, е) трансцендентності права, є) глобалізації комунікацій, ж) демократичного громадянства.
Осмислюючи теоретичні засади правової державності в Україні, автор керувався як принципом універсалізму науки права, так і прагненням відшукувати норми і цінності нової соціально-правової реальності в Україні, яка формується в умовах глобалізованих демократії, ринку і громадянського суспільства.
Здійснене дослідження відмінне від багатьох вітчизняних праць з правознавства насамперед своїм методом, який відіграє в ньому провідну роль. Орієнтація на філософську антропологію дозволила осмислити людину як носія свободи, з'ясувати сутність, онтологічне місце, функції і значення свободи в життєдіяльності людини. Автор мислить свободу як „стрижневий" вимір економічної, політичної, соціальної, правової сфер життя держави і суспільства. Так, в економічній сфері роль свободи виявляється у дієвості договору як свободної, доброї, обопільної і розумної волі його учасників; у політичній сфері - у дієвості суспільного договору, деліберативній демократії, новому розумінні „поділу влад" та громадянського суспільства, демократичному громадянстві; в соціальній сфері - у новому співвідношенні комутативної і дистрибутивної справедливості; у правовій сфері - у визнанні і дієвості різноджерельного (звичаєвого, договірного, доктринального, судового) права, котре своїм зачином має конституційно визнане природне або непозитивне право. Отже, закон має смисл лише у єдності з цими джерелами або формами права недержавного походження.
У роботі розглянуто зміст основних прав і свобод, які гарантуються Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами, висвітлюються проблеми забезпечення прав і свобод. Особлива увага приділена забезпеченню права на життя, гарантії проти неправомірного арешту, системі захисту осіб від катування та інших жорстоких, нелюдяних або принижуючих гідність видів поводження і покарань, право на справедливе судочинство та ін.
Розкрито принципи, форми і методи діяльності українських державних інституцій з охорони основних прав і свобод людини і громадянина, розглядаються проблеми оптимізації правоохоронної діяльності та міжнародного співробітництва України у галузі захисту прав людини і основних свобод.
Результати дисертаційного дослідження можуть застосовуватися як для опрацювання і розвитку новітньої методології і теорії сучасних українських держави і права, так і для практичного реформування інститутів українського права на основі сучасної концепції свободи.
Список літератури
1. Авдеева Н.Н. Понятие идентификации и его применение к проблеме понимания человека человеком. // Теоретические и прикладные проблемы психологии познания людьми друг друга. – Краснодар: Кубан. ун-т, 1975.
2. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Підручник/ За заг. ред. проф. О.М. Бандурки. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, «Еспада», 2000.
3. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ: Підручник/ За. ред. І.П. Голосніченка, Я.Ю. Кондратьєва. – К., 1995.
4. Александровский О.Г. Проблема обеспечения прав и законных интересов личности при проведении задержания на месте преступления лиц, подозреваемых в совершении преступлений, совершенных организованными преступными группировками. / В Зб. Уряду України. Київ, 1997. Т. 7.
5. Алексеев Н.Н. Основы философии права. –СПб.: «Лань», 1999.
6. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. –М.: «Статут», 1999.
7. Алексеев С.С. Теория права. – М.: БЕК, 1994.
8. Алексеев С.С. Философия права. – М.: Изд-во Норма, 1997.
9. Алимов Д. А. Формы деятельности ОВД в реализации прав и свобод личности, с. 83–89 // Деятельность ОВД по обеспечению прав и свобод личности, сб. статей. – Ростов на Дону, 1998.
10. Андреенкова Н.В. Проблемы социализации личности. // Социальные исследования. – М.: Наука, 1970. Вып.3: Проблемы труда и личности.
11. Аннерс Э. История европейского права / Пер. со швед. – М: Наука, 1996.
12. Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т. 1. Антич¬ность. Восточные цивилизации. – М.: Мысль, 1999.
13. Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т. 2. Европа: V–XVII вв. – М.: Мысль, 1999.
14. Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т. IV Россия XI–XIX вв. – М.: Мысль, 1999.
15. Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т. V: Россия, конец XIX–XХ вв. – М.: Мысль, 1999.
16. Арендар А. Деякі філософські аспекти права на життя і смертної кари // Право України. 1995. № 5–6.
17. Бакуменко В.П. Бублик С.А. Особенности отражения деятельности сотрудников органов внутренних дел в профессиональной этике // Милицейская этика и проблемы нравственного воспитания сотрудников органов внутренних дел. – К., 1991.
18. Бандурка А.М., Бочарова С.П, Землянская Е.В. Основы психологии управления: Учебник. – Харьков: Ун-т внутр. дел., 1999.
19. Бандурка О.М. и др. Юридическая психология. –Харьков: Изд-во Нац. ун-т внутренних дел, 2002.
20. Бандурка О.М. Професійна етика працівників органів внутрішніх справ. – Х., 1999.
21. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підручник. – Харків: Ун-т внутр. справ, 1998.
22. Баринов Э.Э. Деформация профессионального правосознания и правоприменительная деятельность сотрудников ОВД по обеспечению прав и свобод личности // Деятельность ОВД по обеспечению прав и свобод личности: Сб. статей. – Ростов на Дону, 1998.
23. Бачинін В.А. Философия права и преступления. – Х., 1999.
24. Беккария Ч.О. преступлениях и наказаниях. М., 1995.
25. Белановский С.А. Метод фокус-групп. – М.: Магистр, 1996.
26. Беляев Э.В., Шапин Д.Н. К понятию «роли» в социологии // Личность и ее ценностные ориентации. – М.: Ин-т конкретных социальных исследований АН СССР. 1969. Вып.2.
27. Бельский К.С. Феноменология административного права.– Смоленск, 1995.
28. Беркович Е.Ф. Прокурорский надзор за соблюдением прав и свобод граждан от неправомерных действий властей // Права человека в России: М-лы науч.-практ. конф. –Ростов на Дону, 1998.
29. Берлин П. Четыре эссе о свободе. – Лондон, 1992.
30. Берман Г.Дж. Западная традиция права. – М., 1998.
31. Біленчук П.Д., Гвоздецький В.Д., Сливка С.С. Філософія права: Навчальний посібник. – К., 1999.
32. Бодалев А.А. Акмеология как учебная и научная дисциплина. – М., 1993.
33. Бубер М. Два образа веры. – М.: Республика, 1995.
34. Бурдоль Е.П., Ільковець Л.Б. Правосуддя, прокурорський нагляд і захист прав людини// Зб.:Уряду України, Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Суд в Україні: боротьба з корупцією, організованою злочинністю і захист прав людини. Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників. – Київ, 1999. Т.12.
35. Бурлака А.С. Подгорный В. И. Некоторые аспекты деятельности ОВД в сфере обеспечения прав и свобод личности // Права человека. Материалы международной научно-практической конференции. – Белгород: БелЮИ, МВД России, 1999.
36. Бурлачук. Словарь – справочник по психодиагностике. – Спб.: Питер – Пресс, 1997.
37. Бюллетень нормативных актов министерств и ведомств СССР. – 1984. № 3.
38. Васильев В.Л. Юридическая психология. – М.: Юрид. лит., 1991.
39. Ведомости Верховного Совета СССР. – 1981. № 21. Ст. 741.
40. Великоредчанин С.И. На суде не только защищаются, но и нарушаются права человека //Деятельность ОВД по обеспечению прав и свобод личности: Сб. статей. – Ростов на Дону, 1998.
41. Веллмер А. Модели свободы о современном мире // Социологос. – М., 1991.
42. Венедиктов В.С. Теоретические проблемы юридической ответственности в трудовом праве. –Х.: Консум, 1996.
43. Вершинина Т.Н., Назимова А.К. Социологические аспекты адаптации рабочих кадров: конспект лекций. – Л.: ЛГУ, 1978.
44. Взаимодействие милиции и населения: к итогам Харьковского эксперимента. – Харьков: Нац. ун-т внутр. дел., 2003.
45. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К., 2002. 668с.
46. Вильямский В.С. Некоторые вопросы организации обеспечения прав человека // Права человека в России: Материалы научно-практической конференции. – Ростов на Дону, 1998.
47. Виндельбанд В. О свободе воли. – М.: Изд-во Ефимова, 1995.
48. Висновок № 190 (1995) Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо вступу України до Ради Європи // Бюл. Центру інформації та документації Ради Європи в Україні. 1996. № 1.
49. Відомості Верховної Ради України. 1995. № 16.
50. Відомості Верховної Ради України. 1992. № 27. Ст.382.
51. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст.141.
52. Відомості Верховної Ради України. 1993. № 8. Ст.56.
53. Відомості Верховної Ради УРСР. 1971. Додаток до № 1. Ст.6.
54. Відомості Верховної Ради УРСР. 1981. № 24. Ст.357.
55. Влахсин В.А., Мишин А.О. Двести лет конституциализма США. – М., 1998.
56. Воронов Д.П. Уважение прав и свобод человека и гражданина неотъемлимый принцип оперативно-розыскной деятельности // Права человека в России: Материалы научно-практической конференции. – Ростов на Дону, 1998.
57. Вспомним о Совете Европы // Голос Украины. – 1999. 15 декабря.
58. Гаращук В. Управлінські послуги – новий інститут чи нова помилка? // Вісник Академії правових наук України. 2001. № 3 (26). С. 109–114.
59. Гвоздецький В. Д. Система державних органів по захисту прав людини від корупції та організованої злочинності в Україні // Зб.: Уряду України, Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Суд в Україні: боротьба з корупцією, організованною злочинністю і захист прав людини. Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників. – Київ, 1999. Т. 12.
60. Гегель Г.В.Ф. Философия духа / Энциклопедия философских наук. – М., 1977. Т.3.
61. Гегель Г.В.Ф. Философия пропедевтика // Работы разных лет: в 2-х т. – М., 1971.
62. Гегель Г.В.Ф. Філософія права. – М., 1990.
63. Гергелійник В.О. Конституційний Суд України в системі гарантій прав та свобод людини та громадянина //Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності. – Дніпропетровськ: Поліграфіст, 1999.
64. Головаха Е.И. противоречивость ценностных ориентаций и профессиональное самоопределение личности // Философская мысль. – 1986. №2.
65. Головко А.Г. Взаимодействие ОВД с другими субъектами правоохранительной системы в сфере обеспечения прав и свобод личности// Деятельность ОВД по обеспечению прав и свобод личности: Сб. статей. – Ростов на Дону, 1998.
66. Головко А.Г. Роль ОВД в механизме обеспечения прав и свобод личности // Северный Кавказ:борьба с преступностью, сб. научных трудов. – Ростов на Дону, 1997.
67. Голос України. 1992. 20 жовтня.
68. Голос України. 1993. 12 лютого.
69. Голос України. 1993. 16 липня.
70. Громадська думка і політика. – К., 1998.
71. Грошевий Ю.М, Марочкін І.Є. Органи судової влади в Україні. – К., 1997.
72. Давид Р. Основные правовые системы современности. – М., 1996.
73. Давид Р., Спинози Ж.К. Основные правовые системы современности. – М., 1996.
74. Дворецкая Г.В., Махнарылова В.П. Социология труда. – К.: Вища школа. – 1990.
75. Декларация о государственном суверенитете Украины . – К., 1990.
76. Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993 р. №7–93.
77. Державне управління в Україні (навчальний посібник) / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Ін-т держ. і права ім. В.М. Корецького, 1999.
78. Деякі філософські аспекти права на життя і смертної кари// Право України. – 1995. №5, 6.
79. Діюче міжнародне право. В 3-х т. Т.1./ Укл. Колосов Ю.М., Кривчикова Є.С. – М., 1996.
80. Домбровский Э.А. Проблемы социализации в теории социального действия Т.Парсонса. // Проблемы социально-политической и духовной жизни общества. – М.: Моск. гос. ун-т, 1972.
81. Дюги Л. Социальное право, индивидуальное право, преобразование государства. – М., 1909.
82. Еропкин М. И. «Управление в области охраны общественного порядка». – М, 1965.
83. Євдокимов В. О. Дотримання прав людини правоохоронними органами України // Зб.: Уряду України, Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників, Київ, 1997, том 7.
84. Європейська конвенція з прав людини та протоколи 1, 2, 4, 6, 7, 9 та 10 до неї // Бюл. Центру інформації та документації Ради Європи в Україні. 1996. № 2.
85. Загорулько А.І., Кройтор В.А., Загорулько О.А. Зобов’язання, що виникають у наслідок заподіяння шкоди. – Харків: Ун-т внутр. справ, 2000.
86. Заец А.П. Система советского законодательства (проблемы согласованности). – К., 1987.
87. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К., 1999.
88. Закон України «Про боротьбу з корупцією». К., 1996.
89. Закон України «Про власність» від 07.02.1991 р. № 697–ХІІ // Відомості Верховної Ради України. 1991. № 20. Ст.249.
90. Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23.12.1993 р. №3781–ХІІ // Голос України. 1993. 12 лютого.
91. Закон України «Про державну службу» // Відомості Верховної Ради України. 1993. № 52. Ст.490.
92. Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України» // Відомості Верховної Ради України. 1992. №10. Ст.137.
93. Закон України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 р. №3353–ХІІ// Голос України. 1993. 16 липня.
94. Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві».
95. Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 р. №393196–ВР // Відомості Верховної Ради України. 1996. № 47. Ст.256.
96. Закон України «Про інформаційні агентства» // Відомості Верховної Ради України. 1995. №13.
97. Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 р. №2657–ХІІ // Відомості Верховної Ради України. 1992. № 48. Ст.650.
98. Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16.10.1996р. №422/96–ВР.
99. Закон України «Про міліцію» від 20.12.1990 р. №565–ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. 1991. № 4. Ст.20.
100. Закон України «Про об’єднання громадян» // Відо¬мо¬сті Верховної Ради України. 1992 р. №34.
101. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» // Відомості Верховної Ради України. 1992. № 22. Ст.303.
102. Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30.06.1993 р. №3341–ХІІ // Голос України. 1993. 6 серпня.
103. Закон України «Про освіту» від 23.05.1995 р. №1060–ХІІ.
104. Закон України «Про охорону праці» від 14.10.1992 р. №2694–ХІІ // Відомості Верховної Ради України. 1992. № 49. Ст.668.
105. Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації» // Відомості Верховної Ради України. 1997р. №49.
106. Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. №1789–ХІІ // Відомості Верховної Ради України. 1991. № 53. Ст.793.
107. Закон України «Про Службу безпеки України» від 25.03.1997 р. №2229–ХІІ // Відомості Верховної Ради України. 1992. № 27. Ст.382.
108. Закон України «Про статус народного депутата» // Відомості Верховної Ради України. 1993 р. №3.
109. Закон України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 р., №3018–ІІІ.
110. Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 р. №776/97–ВР.
111. Замфир К. Удовлетворенность трудом: мнение социолога: Пер. с рум. – М.: Политиздат, 1983.
112. Збірка міжнародних договорів. – Видання ООН, Нью-Йорк, 1989; Права людини. Міжнародні уговори України, декларації, документи. – К., 1992.
113. Зобов’язальне право: теорія і практика. – К.: Юрінком Інтер, 1998.
114. ЗП УРСР. 1991. № 3. Ст.18.
115. Зубко М. ЕС –Украина: принята общая стратегическая позиция // Голос Украины. 1999. 14 декабря.
116. Иванова Е.Ф. Исследование некоторых психологических особенностей людей, занимающихся правозащитной деятельностью // Право людини: Інформаційний бюллетень Харківської правозахисної групи. 1997. №21.
117. Ильин И.А. Наши задачи. – М., 1994.
118. Ильин И.А. Путь к очевидности. Собр. соч. Т.3., – М., 1994.
119. Кайзер Г. Общественное мнение об уголовном законе, виновности, наказаниях, преступлениях и жертвах // Материалы 4 Советско-западногерманского симпозиума по криминологии, уголовному праву и процессу: Мат. научн. конф. – Киев, 1990.
120. Кант И. Идея всеобщей истории во всемирно-гражданском плане. Т.І., – М., 1994.
121. Кант И. Критика чистого разума. – М., 1994.
122. Кант И. Метафизика нравов. В двух частях. Ч. 1. Метафизические начала учтения о праве. – СПб., 1995.
123. Керимов Д.А. Методология права: Предмет, функции, проблемы философии права. – М: Аванта+, 2000.
124. Кистяковский Б.А. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории права. – М., 1911.
125. Кистяковский Б.А. Философия и социология права. – СПб.: РХГИ, 1999.
126. Кликс Ф.П. Пробуждающееся мышление. – М.: Прогресс, 1998.
127. Клочков В.Г. Объекты и субъекты судебного контроля законности и обоснованности ареста // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. № 3, 1997.
128. Козловський А.А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права. – Чернівці, 1999.
129. Коліушко І.Б. Виконавча влада та проблеми адміністративної реформи в Україні: Монографія. – К.: Факт, 2002.
130. Колодій А.М. Принципи права України. – К.: Юрінком Інтер, 1998.
131. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999.
132. Комаренко Т. Своя игра // Столичные новости. 1999. № 45.
133. Комзюк А.Т. Заходи адміністративного примусу в правоохоронній діяльності міліції: поняття, види та організаційно-правові питання реалізації: Монографія / За заг. ред. О.М. Бандурки. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002.
134. Кондратьєв Я. Громадські формування з охорони порядку і боротьби зі злочинністю: минуле і сьогодення.– Форпост. Міліція України. №4. 2001.
135. Конституции государств Европейского Союза / Под общ. ред. Окунькова Л.А. – М., 1997.
136. Конституція України – основа реформування суспільства. – Х.: Право, 1996.
137. Концепція гуманітарної освіти України. – К., 1997.
138. Коркунов Н.М. Общественное значение права. – СПб, 1898.
139. Костицький М.В. Українська політико-правова доктрина як основа формування судових і правоохоронних органів // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. 1996. №1.
140. Косюта М. В. Правозахисна роль прокуратури і суду в Україні // Зб.: Уряду України, Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Суд в Україні: боротьба з корупцією, організованною злочинністю і захист прав людини. Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників. – Київ, 1999. Т.12.
141. Кравченко Ю.Ф. Свобода як принцип демократичної правової держави: Монографія. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ,2003. – 406 с.
142. Кривобок В. До питання про визначення розміру матеріальної шкоди, заподіяної злочином.
143. Кримінальний кодекс України. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001 р.
144. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар. – Київ, 1996.
145. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К., 1999.
146. Кропоткин П.А. Этика. – М., 1991.
147. Кряжева И.К. Социально-психологические факторы адаптированности рабочего на производстве // Прикладные проблемы социальной психологии. – М.: Наука, 1983.
148. Кулик А.Г. Отношение населения к милиции // Преступность в Украине. – 1994. №2.
149. Кун М., Макпартленд Т. Эмпирические исследования установок личности на себя // Современная зарубежная социальная психология: Тексты. – М.: Наука, 1984.
150. Курко М. Захисник закону незахищений. Однак ще не вечір…// Іменем Закону. №8. 21.02.2003 р.
151. Куц Ф.Д., Максименко Л.Н. Адаптация молодого рабочего в трудовом коллективе. – К.: Знание, 1980.
152. Леонтьев Д.А. От социальных ценностей к личностным: социогенез и феноменология ценностной регуляции деятельности // Вестник Моск. ун-та. Серия 14: Психология. 1996. №4.
153. Личность и ее ценностные ориентации / Научн. совет АН СССР по проблемам конкретных социальных исследований. Сов. социол. ассоциация. Ин-т конкретных социальных исследований АН СССР. – М.: Ин-т конкретных социальных исследований АН СССР. 1969. Вып.2.
154. Лукашевич Н.П. Молодежь и труд: проблемы производственной адаптации. – Х.: Вища школа. Изд-во при Харьк. гос. ун-те, 1987.
155. Малишко М.І. Конституції зарубіжних країн та України: Навч.-метод. довідник. – К.: МАУП, 1999.
156. Маноха О.Є. Системний аналіз у кримінології та права людини / В кн. Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Т. 7. – К., 1998.
157. Медведчук В. Сучасна українська національна ідея і питання державотворення. – К.: Україна, 1997.
158. Медведчук В., Костицький В. Судова влада: світовий досвід і принципи судової реформи в Україні // Суди в Україні (Збірник матеріалів та нормативно-правових актів з питань створення і повноважень спеціалізованих судів). – К., 1999.
159. Международная защита прав и свобод человека. Сб. документов / Сост. Мелков Г.М. – М., 1990.
160. Международное право в документах / Сост. Блатова Н.Т. – М., 1982.
161. Международное право. – М., 1995.
162. Международные соглашения и рекомендации Организации Объединенных Наций в области защиты прав человека и борьбы с преступностью // Сборник международных документов. Выпуск 1. – М., 1989.
163. Мельник Яр. Національне і духовне // Сучасність. 1999. №12.
164. Милославова И.А. Социальная адаптация: анализ понятия // Понятия, принципы, категории (опыт филос. и социально-психол. исследования). – Л.: ЛГПИ, 1975.
165. Михайленко Н.Т. Трудовая дисциплина: теория и практика. – Фрунзе: Илим, 1987. Ответственность в управлении / Отв. ред. А.Е. Лунев, Б.М. Лазарев. – М.: Наука, 1985.
166. Михайленко О. Розгляд заяв та повідомлень про злочини потребує законодавчого регулювання. Пропонуємо модель законопроекту // Закон і бізнес. 1993. 20 вересня.
167. Михайлов А. А. Обеспечение прав граждан при осуществлении административно-юрисдикционной деятельности милиции // Деятельность ОВД по обеспечению прав и свобод личности: Сб. статей. – Ростов на Дону, 1998.
168. Михеєнко М.М., Нор В.Т.. Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Либідь, 1992.
169. Молдован В.В. Правоохоронні органи. Опорні конспекти. – К., 1998.
170. Мур Дж. Природа моральної філософії /Пер. з англ. – М.: Республика, 1999.
171. Мухамеджанов Р.К. Чи захищає суд в Україні права людини? // Зб.: Уряду України, Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Суд в Україні: боротьба з корупцією, організованою злочинністю і захист прав людини. Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників. – Київ, 1999. Т.12.
172. Наказ МВС України № 19 від 06.01.1994 р. «Про затвердження інструкції про організацію роботи позаштатних дільничних інспекторів міліції».
173. Наказ МВС України №908 від 10.09.2002 р. «Про заходи щодо зміцнення транспортної дисципліни серед особового складу ОВС України та покарання винних».
174. Національна програма боротьби з корупцією, затверджена Указом Президента України від 10 квітня 1997 р. № 319.
175. Нашиц А. Правотворчество. Теория и законодательная техника. – М., 1974.
176. Нерсесянц В.С. Философия права Гегеля. – М.: Юрист, 1998.
177. Нерсесянц В.С. Философия права. – М.: Норма, 1997.
178. Новгородцев П.И. Введение в философию права. Кризис современного правосознания. –СПб: «Лань», 2000.
179. Новиков В. О компенсации ущерба «жертвам правосудия» // Юридическая практика. № 17. 27 апреля, 2000р.
180. О свободе. Антология западноевропейской классической либеральной мысли. – М., 1995.
181. Общая теория государства и права. Академический курс. Учебник для вузов. Т.2. Теория права. – М.: Зерцало, 1998.
182. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1996.
183. Озеров И.Н. К вопросу защиты прав и свобод граждан при осуществлении ОРД // Права человке. Материалы международной научно-практической конференции. – Белгород:: БелЮИ МВД России, 1999.
184. Окіншевич Л. Вступ до науки про державу і право. – Мюнхен: УВУ, 1987.
185. Окіншевич Л. Огляд історії філософії права. Ч.І. – Мюнхен: УВУ, 1948.
186. Оноре. Т. Про право. – К., 1997.
187. Основи конституційного права України: Підручник / За ред. В.В.Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 1997.
188. Ответственность в управлении / Отв. ред. А.Е.Лунев, Б.М.Лазарев. – М.: Наука, 1985.
189. Офіційний вісник України. 1998. № 14. Ст. 551.
190. Офіційний вісник України. 1999. № 32. Ст. 613.
191. Павленко В.Й. Проблема попередження порушень прав людини правоохоронними органами // Зб.: Уряду України, Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників. Т.7. – Київ, 1997.
192. Парсонс Т. Общетеоретические проблемы социологии. // Социология сегодня. – М.: Прогресс, 1965.
193. Парыгин Б.Д. Научно-техническая революция и личность: социально-психол. пробл. – М.: Политиздат, 1978.
194. Педагогика и психология управления в органах внутренних дел. Методические материалы. Ч.2. – М., 1989.
195. Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. – СПб: «Лань», 2000.
196. Петришин О.В. Государственная служба: историко-теоретический, сравнительно-правовой и логико-поня¬тийный анализ. Монография. – Х., 1998.
197. Петрова Л.В. Джерела права / Критичний методологічний дослід. аналіз // Вісник Академії правових наук України. №1, 1997.
198. Петрова Л.В. Фундаментальні проблеми методології права: філософсько-правовий дискурс. – Х., 1998.
199. Петрухин И.Л. Человек и власть. – М.: Юрист, 1999.
200. Писанская В. На каком фундаменте стоит Европа // Голос Украины. 1999. 19 октября.
201. Пірен М.І. Задача засобів масової інформації та соціологів в боротьбі з корупцією.
202. План заходів Міністерства внутрішніх справ України щодо виконання постанови Верховної Ради від 23 березня 2000 р. № 1592-ІІІ, затверджений 25 квітня 2000 р.
203. Погребной И.М., Шульга А.М. Теория права: Учеб. пособие. – Харьков: Ун-т внутр. дел, 1998.
204. Подольская Е.А. Ценностные ориентации и проблема активности личности. – Х.: Основа, 1991.
205. Политико-правовые ценности: история и современность / Под ред. В.С.Нерсесянца. –М., 2000.
206. Пономарева Р.А. Социально-психологические проблемы профессионального становления личности. – К.: «Знание», 1983.
207. Попова Г.В. Исследование .... методом фокус-группы. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні проблеми роботи з персоналом в органах внутрішніх справ» (17–18 червня 1999).
208. Поппер К.Р. Открытое общество и его враги: в 2 т. Т.1. – М., 1992.
209. Порощук С.Д., Онуфрієнко О.В. Право людини на життя як об’єкт нормативно-правового регулювання: сучасний стан, проблеми в Україні // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. 1998. №2.
210. Постанова Верховної Ради України «Про дотримання правоохоронними органами України конституційних гарантій та законності в забезпечення прав і свобод людини» від 23 березня 2000 р. №1592–ІІІ.
211. Постанова Кабінету Міністрів №140 від 26.02.1993 р. «Про затвердження Положення про порядок легалізації об’єднань громадян».
212. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 1988 р. «Про деякі питання застосування в судовій практиці Указу Президії Верховної Ради СРСР» від 18 травня 1981 р. «Про порядок від-шкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями державних і громадських організацій, а також посадових осіб при виконанні ними службових обов’язків» // Бюлетень Верховного Суду СРСР. 1989. № 1.
213. Права людини. Міжнародні договори України. Декларації, документи. – К., 1992.
214. Права людини: збірник документів. – Х., 1997.
215. Права человека. Учебник для вузов / Отв. ред. Е.А. Лукашева. – М., 1999.
216. Права человека: постоянная задача Совета Европы. – М., 1996.
217. Права человека: Сб. универсальных и региональных международных документов. – М., 1990.
218. Правила та порядок. – К., 1999.
219. Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ / Відп. ред. П.І. Шевчук. – К.: Юрінком Інтер, 1998.
220. Проблемы взаимосвязи участковых инспекторов милиции с населением Харьковской области// Отчет о научном исследовании лаборатории «Социальная и психологическая работа в органах внутренних дел». – Х.: Университет внутренних дел, 1998.
221. Проект Кодексу основних правил поведінки державного службовця. – К.: Мін. юстиції України, 1998.
222. Проект Цивільного кодексу України.
223. Проти катувань – 2 (30) / Харківська правозахисна група. – Х.: Фоліо, 1997.
224. Рабинович П.М. Філософія права: деякі науковознавчі аспекти // Вісник Академії наук правових наук України. Вип. №1/8. 1997.
225. Радчинский С. Н. Проблема защиты прав граждан в деятельности сотрудников ОВД // Права человека в России: М-лы науч.-практ. конф. – Ростов-на-Дону, 1998.
226. Разумович Н.М. Источники и форма права // Сов. государство и право. 1988. № 3. С.20–26.
227. Рекомендації міжнародної науково-теоретичної конференції «Проблеми методо¬логії сучасного правознавства // Вісник Академії правових наук України. №1/8. 1997.
228. Рекомендацій Міжнародної науково-практичної конференції «Впровадження в Україні моделі поліцейської діяльності, ґрунтованої на підтримці громадськості: результати проведеного експерименту, можливості та перспективи» – Харків, 18 лютого 2003.
229. Ролс Дж. Теория справедливости // Вопросы философии. 1994. №10.
230. Рулан Н. Юридическая антропология. Пер. с франц. – М.: Норма, 1999.
231. Русская философия права (антропология). – СПб, 1999.
232. Рыбак С. В. К вопросу об эффективности деятельности ОВД в сфере обеспечения прав и свобод граждан // Деятельность ОВД по обеспечению прав и свобод личности: Сб. статей. – Ростов на Дону, 1998.
233. Рыбак С. В. Механизм обеспечения прав и свобод гражданина и место в нем ОВД // Деятельность ОВД по обеспечению прав и свобод личности. Сб. статей. –Ростов на Дону, 1998.
234. Савенко М.Д. Захист прав та свобод людини і громадянина органами судової влади // Зб.: Уряду України, Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Суд в Україні: боротьба з корупцією, організованною злочинністю і захист прав людини. Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників. Т.12. – Київ. 1999.
235. Савицкий В.М. Проблемы судебного права. – М.: Наука, 1983.
236. Самсонов В. Н. Права гражданина и деятельность милиции по их реализации // Права человека: Материалы международной научно-практической конференции. – Белгород: БелЮИ МВД России, 1999.
237. Святоцький О.Д. Адвокатура: історія і сучасність. – Київ, 1997.
238. Селіванов В., Діденко Н. Правова природа регулювання суспільних відносин // Право України. №10. 2000.
239. Синха Сурия Пракат. Юриспруденция. Философия права. – М.: Академия, 1996.
240. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Х., 2000.
241. Скомороха В. Окремі питання поділу влади, визначення державної та судової влади, незалежності судової влади // Вісник Конституційного Суду України. №1. 2000.
242. Смирнов Ю.О. Рік позаду: протистояння криміналітету більш жорстке і маневрене // Іменем Закону. №6. 7.02.2003.
243. Смотров С.В. Независимость суда – гарантия соблюдения гражданских прав // Права человека в России: М-лы науч.-практ. конф., – Р/н/Д, 1998. С. 82–85;
244. Соловей Ю.П. Российское полицейское право: история и современность // Государство и право. 1995. №6.
245. Социальная психология личности / Е.В.Шорохова, А.А.Бодалев, М.И.Бобнева и др. – М.: Наука, 1979.
246. Справочник ОБСЕ. 2-е изд. – Вена, 1996.
247. Старилов Ю.Н. О сущности и новой системе административного права: некоторые итоги дискуссии // Государство и право. 2000. № 5.
248. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под ред. проф. А.М. Бандурки. – Х.,1999.
249. Сурилов А.В. Теория государства и права: Учеб.пособие. – К.; Одесса, 1989.
250. Суховеева М. А. Право личности на свободу и личную неприкосновенность // Права человека в России: Материалы научно-практической конференции. – Ростов на Дону, 1998.
251. Теория права и государства. /Под ред. Г.Н. Манова.