ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ КРИМІНАЛІСТИЧНИХ ЗНАНЬ ПІД ЧАС РОЗГЛЯДУ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ У СУДІ

Короткий опис

Зміст

Вступ......................................................................................................................4
Розділ 1. Загальні положення використання криміналістичних
знань під час розгляду кримінальних справ у суді
1.1. Поняття криміналістичних знань, їх сутність та сучасні уявлення про
сферу використання………………………….…………………………......17
1.2. Розгляд кримінальних справ у суді як елемент об’єкта дослідження
криміналістики..…………………………………………………………….57
Висновки до Розділу 1…………………………………………………………..79
Розділ 2. Використання положень і засобів криміналістичної
техніки під час розгляду кримінальних справ у суді
2.1. Криміналістична техніка та напрями її використання під
час розгляду кримінальних справ у суді ………………………………….81
2.2. Науково-технічний прогрес і розширення можливостей
одержання доказової інформації………………………………………..…..98
Висновки до Розділу 2…………………………………………………………113
Розділ 3. Використання знань і засобів криміналістичної тактики
під час розгляду кримінальних справ у суді
3.1. Поняття, зміст криміналістичної тактики та місце у ній тактики
розгляду кримінальних справ у суді………………………..……………115
3.2. Засоби тактики розгляду кримінальних справ у суді……………...........139
3.2.1. Судово-слідчі дії як складові засобів криміналістичної
тактики………………………………………………………..…………..140
3.2.2. Тактичний прийом - засіб криміналістичної тактики…………..267
Висновки до Розділу 3…………………………………………………………281
Розділ 4. Методика розгляду окремих категорій кримінальних
справ у суді
4.1. Загальні положення криміналістичної методики судового
розгляду окремих категорій кримінальних справ……………………………284
4.1.1. Криміналістична характеристика злочинів як елемент
методики…………………………………………………………….…………..306
4.1.2. Предмет судового розгляду (обставини, що підлягають
встановленню судом)………………………………………..............................309
4.1.3. Типові судові ситуації та система судових та судово-слідчих
дій залежно від категорії кримінальної справи, що розглядається
в суді……………………………………………………………………..312
4.2. Особливості методики розгляду в суді кримінальних справ
про вбивства…………………….........................................................................315
4.2.1. Криміналістична характеристика вбивств та матеріалів
кримінальної справи. Інші аспекти підготовки до її розгляду в суді……….318
4.2.2. Особливості тактики діяльності суду, прокурора, адвоката -
захисника у ході виконання окремих судово-слідчих дій у справах
про вбивства……………………………………………………………...344
Висновки до Розділу 4…………………………………………………………378

Висновки……………………………………………………………………….381
Додатки…………………………………………………………………………396
Список використаних джерел…………………………………….…………441

ВСТУП
Актуальність теми. Реалізація положень Конституції України щодо побудови незалежної, демократичної, соціальної, правової держави потребує сьогодні вирішення значної кількості найрізноманітніших проблем. Серед них - зростання злочинності.
У створенні ефективної системи протидії цьому явищу провідна роль належить наукам кримінального, кримінально-процесуального права, криміналістики, іншим галузям знань, які за своїм предметним призначенням покликані забезпечувати діяльність правоохоронних органів держави та судів, які здійснюють провадження у кримінальних справах. Центральним етапом у цьому провадженні є судовий розгляд кримінальних справ, який повинен бути законним і справедливим.
За останні роки в Україні вживаються відповідні заходи щодо покращення умов діяльності судів. Матеріальне і науково-технічне забезпечення, удосконалення системи підбору кадрів суддів, покращення діяльності органів суддівського самоврядування позитивно впливають на якість розгляду судових справ. Зростає й кількість наукових досліджень актуальних проблем судової діяльності, оптимізації її змісту.
Однією з важливих проблем, комплексне розв’язання якої безпосередньо впливає на досягнення мети й вирішення завдань судочинства у кожній окремо взятій кримінальній справі, є питання щодо необхідності використання криміналістичних знань під час здійснення правосуддя.
Як розгляд кримінальних справ у суді в цілому, так і усунення та виправлення помилок, недоліків, прогалин досудового розслідування зокрема, можливе лише за умов високопрофесійної судової діяльності, що комплексно реалізується суддями, прокурорами – державними обвинувачами і адвокатами-захисниками. І ця діяльність, як видається, потребує належного використання різноаспектних знань криміналістики. Суддя, прокурор, адвокат-захисник, як професійні реалізатори головних процесуальних функцій, повинні постійно використовувати засоби і методи криміналістики в організації та проведенні судового процесу, а особливо під час дослідження доказів.
Судовому розгляду кримінальних справ у науці криміналістики приділялась увага. Різним аспектам цієї найважливішої частини кримінального судочинства присвячені дослідження Л.Ю. Ароцкера, О.Я.Баєва, Р.С. Бєлкіна, О.Д. Бойкова, Г.А. Воробйова, А.В. Дулова, Ю.В.Кореневського, В.І. Комісарова, С.Л. Кисленко, І.Д. Перлова, І.Л.Петрухіна, М.І. Порубова, В.М. Савицького, М.С. Строговича, В.Г.Ульянова, С.А. Шейфера, Т.Б. Чеджемова та інших науковців. На сьогодні, як видається, вже серйозно напрацьовані головні аспекти тактики судового допиту, питання планування судового слідства та деякі інші. Однак, система теоретичних положень і рекомендацій щодо можливості та потреби використання криміналістичних знань в розгляді кримінальних справ у суді все ще залишається незавершеною. Насамперед недостатньо новітніх розробок криміналістичних прийомів і методів, придатних для забезпечення цього розгляду. Приходиться констатувати, що в Україні з цієї проблематики на сьогодні немає дисертаційних та монографічних досліджень. Тож виконання спеціального комплексного дослідження відповідних криміналістичних аспектів забезпечення судового розгляду кримінальних справ, видається актуальним і необхідним.
Найдоцільнішими, як видається, є напрями дослідження використання криміналістичних знань під час судового розгляду кримінальних справ, що стосуються подальшого удосконалення наукової доктрини щодо необхідності використання досягнень криміналістики під час розгляду кримінальних справ у суді та потреби практичного забезпечення професійних учасників цього розгляду (передусім, суддів, прокурорів – державних обвинувачів та адвокатів-захисників) знаннями сучасної криміналістики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження (затверджена рішенням Вченої ради Львівського національного університету імені Івана Франка – протокол № 18/4 від 28 квітня 2004 р.) відповідає вимогам „Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки ” (затверджена Указом Президента України № 1376/2000 від 25 грудня 2000 р.), метою якої є визначення шляхів протидії злочинності в державі та поза її межами, вдосконалення законодавства й подальше напрацювання наукових положень щодо підвищення ефективності діяльності органів досудового розслідування й судів у кримінальному судочинстві. Тема також відповідає плану наукових досліджень кафедри кримінального процесу і криміналістики юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, яка виконана за спеціальною науково-дослідною темою: „Актуальні питання запровадження положень криміналістики у практику кримінального судочинства України” Р/№ 0106U005910, затвердженої на засіданні науково-технічної ради університету (протокол № 4 від 9 грудня 2005 р.). Тема дисертації зареєстрована у Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права за 2004 рік (Академія правових наук України).
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в потребі розвитку існуючих наукових положень криміналістики, які використовуються у судовому розгляді, конкретизуванні основ його організаційно-тактичного і методичного наповнення та напрацюванні науково-практичних рекомендацій щодо поєднання положень тактики і методики судового слідства в окремому судовому розгляді кримінальної справи.
Досягнення зазначеної мети забезпечується комплексним підходом до вирішення наступних взаємопов’язаних завдань:
- дослідити рівень з’ясування питань щодо сутності поняття „криміналістичні знання”, їх змісту, джерел формування, суб’єктів використання під час розгляду кримінальних справ у суді;
- проаналізувати сутність головних кримінально-процесуальних функцій (обвинувачення, захисту, вирішення кримінальної справи), виявити потребу і обґрунтувати позицію, що державні обвинувачі та адвокати-захисники, а також професійні судді, виступаючи у ході судового розгляду суб’єктами доказування чи дослідження зібраних доказів, також об’єктивно потребують криміналістичного наповнення цього процесу;
- обґрунтувати позицію про те, що судовий розгляд кримінальних справ, як і всі інші види діяльності, пов’язані із пізнанням у межах кримінально-процесуального доказування, є складовим об’єкта цієї науки;
- детально з’ясувати можливості й необхідність використання положень і засобів криміналістичної техніки у ході судового розгляду кримінальних справ, а також сучасні тенденції науково-технічного наповнення цього виду криміналістичних знань;
- розглянути наукові положення щодо поняття, змісту криміналістичної тактики та обґрунтувати місце у ній тактики судового розгляду кримінальних справ;
- розробити загальні рекомендації щодо використання у ході судового розгляду кримінальних справ окремих видів засобів криміналістичної тактики;
- запропонувати адекватний сучасним тенденціям підхід у розумінні сутності й структури криміналістичної методики, обґрунтувавши місце у ній методики судового розгляду окремих категорій кримінальних справ;
- розробити ключові аспекти методики судового розгляду кримінальних справ про вбивства.
Об’єктом дослідження є правозастосовна діяльність та відносини, що вникають між учасниками судового розгляду кримінальних справ, які обумовлені використанням науки криміналістики з метою досягнення мети й виконання завдань центральної стадії кримінального процесу.
Предметом дослідження є теоретичні основи використання криміналістичних знань під час розгляду кримінальних справ у суді.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети та забезпечення наукової об’єктивності і достовірності результатів дослідження було використано комплекс сучасних загальнонаукових і спеціальних методів, характерних для правової науки. Вони застосовувалися у взаємозв’язку, що дало можливість забезпечити всебічність, повноту й об’єктивність наукового пошуку та коректність і неупередженість одержаних висновків.
Використання, насамперед, діалектичного підходу при проведенні дослідження засвідчили принципову можливість і закономірність відображення у навколишньому світі й науково-практичного пізнання явищ, процесів, об’єктів та фактів, що супроводжують і утворюють сферу кримінального судочинства, їх взаємозв’язок, взаємообумовленість, взаємодію.
Комплексний (проблемно-концептуальний) міжгалузевий підхід дозволив вивчати вищезазначені складові розгляду кримінальних справ у суді першої інстанції за допомогою використання даних філософії, логіки, соціології, психології (загальної, соціальної та юридичної), кримінального, адміністративного, цивільного, цивільно-процесуального, кримінально-процесуального права та криміналістики.
Для вирішення поставлених завдань у дослідженні використовувалися загальнонаукові методи пізнання, зокрема: а) чуттєво-раціональні (спостереження, описування, порівняння) – для визначення поняття та сутності криміналістичних знань у правосудді, аналізу й узагальнення наявних наукових розробок з проблематики правової допустимості та теоретико-прикладної необхідності використання криміналістичних знань у ході судового розгляду кримінальних справ та ін.; б) евристичні (історичний, системно-структурний) та формально-логічні (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія ) - для вивчення розвитку уявлень про криміналістику, її систему та структуру складових, об’єкти і предмет цієї галузі знань; для узагальнення матеріалів кримінальних справ з метою виділення особливостей реалізації відповідними суб’єктами судочинства своїх процесуальних функцій; в) соціолого – статистичні (анкетування, інтерв’ювання, класифікація, групування, типологія, зведення, аналіз кількісних показників тощо) – для класифікації та типізації істотних ознак тих чи інших складових криміналістичних знань; для опитування суддів, прокурорів – державних обвинувачів, адвокатів – захисників за спеціально розробленою анкетою, яке дозволило з’ясувати їх уявлення про допустимість і необхідність використання криміналістичних знань у здійсненні правосуддя у кримінальних справах; для обґрунтування висновків за результатами узагальнення матеріалів кримінальних справ й опитування окремих груп респондентів за спеціальною програмою, з’ясування наявності чи відсутності у розробці в рамках криміналістики тих або інших рекомендацій щодо уефективлення розгляду кримінальних справ у судах першої інстанції .
За темою дослідження проведено опитування у формі анкетування 195 респондентів (45 суддів, 90 прокурорів – державних обвинувачів, 60 адвокатів–захисників). Регіон анкетування: м. Львів, Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Тернопільська і Волинська області. Вивчено за спеціальною програмою 133 кримінальних справи різних категорій злочинів за період з 2000 -2009 роки, із яких – 100 справ про вбивство.
Теоретичною основою дослідження стали критично осмислені положення, що містяться у працях як вітчизняних, так і зарубіжних науковців процесуалістів і криміналістів з питань сутності кримінального судочинства, криміналістики, її предмета, призначення і можливостей застосування її рекомендацій для провадження у кримінальних справах, зокрема таких вчених як: Ю.П. Аленін, Л.Ю.Ароцкер, О.Я. Баєв, М.О. Баєв, В.П. Бахін, Р.С.Бєлкін, І.Є. Биховський, П.Д.Біленчук, В.М. Бозров, О.М. Васильєв, Т.В.Варфоломеєва, А.І. Вінберг, І.О.Возгрін, А.Ф. Волобуєв, В.І. Галаган, І.Ф.Герасімов, С.О. Голунський, В.Г.Гончаренко, М.М. Гродзінський, Ю.М.Грошевой, Л.Я.Драпкін, А.В. Дулов, В.А. Журавель, О.О. Ейсман, О.О.Закатов, З.З.Зінатуллін, А.В. Іщенко, Є.П.Іщенко, Н.С. Карпов, С.Л.Кислєнко, Н.І.Клименко, О.М. Колесніченко, В.Я. Колдін, В.П.Колмаков, В.І.Комісаров, В.О. Коновалова, Ю.В. Кореневський, І.І. Котюк, В.С.Кузьмічов, О.М. Ларін, В.К. Лисиченко, О.Р. Михайленко, М.М.Михеєнко, С.П. Мітрічев, Г.М.Міньковський, В.В. Молдован, В.Т. Нор, В.О. Образцов, І.Ф.Пантелєєв, Д.П. Письменний, М.А. Погорецький, В.І.Попов, М.І.Порубов, Д.П.Поташнік, О.Р. Ратінов, М.В. Салтевський, М.Я.Сегай, М.О. Селіванов, Л.О.Соя-Сєрко, М.С. Строгович, В.Г. Танасевич, П.І. Тарасов-Родіонов, М.В.Терзієв, В.М.Тертишник, В.Г. Тіхіня, В.В.Тіщенко, Л.Д. Удалова, Ф.Н.Фаткуллін, О.Г.Філіпов, П.П.Цвєтков, А.Л.Ципкін, Б.М. Шавер, С.А. Шейфер, В.Ю.Шепітько, В.І. Шіканов, М.Є.Шумило, О.О. Ексархопуло, М.П.Яблоков, І.М.Якімов, Я.М. Яковлєв, Н.А. Якубович та ін.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що робота є першим в Україні монографічним комплексним дослідженням теоретичних основ використання криміналістичних знань під час розгляду кримінальних справ у суді першої інстанції. У ньому розглянуті традиційні питання, пов'язані із розумінням сутності науки криміналістики, її системи, структури складових частин. Зроблено це у контексті аналітично удосконаленого викладу вже відомих у криміналістиці практичних рекомендацій щодо їхнього використання при провадженні кримінальних справ у суді, та в акцентуванні й розробці нових у цій сфері технічних, тактичних, методичних положень і засобів, що сприятимуть досягненню мети кримінального судочинства.
Наукова новизна дисертації характеризується такими найважливішими положеннями і висновками, а саме:
вперше:
- зроблено висновок, що криміналістика, виходячи із її завдань і призначення, своїми науково-практичними рекомендаціями зобов’язана однаково сприяти реалізації трьох кримінально-процесуальних функцій: обвинувачення, захисту і вирішення кримінальної справи. Обґрунтовано, що процесуальна діяльність суб’єктів судового провадження у кримінальній справі – реалізаторів цих функцій (професійний суддя, прокурор - державний обвинувач, адвокат-захисник) для забезпечення успішного виконання завдань кримінального судочинства повинна бути наповнена різноаспектними криміналістичними рекомендаціями;
- розроблено класифікацію криміналістичних знань за: 1) змістом (по вертикалі - емпіричні знання, теоретичні положення у вигляді загальної теорії криміналістики, її методології та окремих криміналістичних теорій; по горизонталі - криміналістичні знання у вигляді розділів чи галузей криміналістики: криміналістична техніка, криміналістична тактика і криміналістична методика); 2) метою їхнього використання (такі, що сприяють розкриттю, розслідуванню злочинів, судовому розгляду щодо них кримінальних справ ( тобто – для доказування) і - такі, що сприяють попередженню злочинів); 3) видом суб’єкта їхнього використання (ті, що призначені для використання працівником органу дізнання, слідчим, професійним суддею, судовим експертом, оперативним працівником, прокурором, прокурором-криміналістом, адвокатом-захисником); 4) характером знань (на загальнотеоретичні (фундаментальні) і прикладні); 5) формою їхнього зовнішнього виразу (джерелом викладу) тощо.
- запропоновано у системі криміналістичної тактики структурно розмежовувати два самостійних розділи: загальні положення криміналістичної тактики та її особливу частину, утворену чотирма підрозділами (підгалузями): 1) слідча тактика; 2) пошуково-розшукова тактика; 3) тактика злочинної діяльності (кримінальна тактика); 4) тактика розгляду кримінальних справ у суді;
- визначено поняття й структуру тактики судового розгляду кримінальних справ: організація та планування судового розгляду кримінальних справ; тактика проведення окремих судових (судово-слідчих) дій; особливості використання тактичних прийомів при цьому; специфіка взаємодії (взаємовідносин) учасників судового провадження; особливості тактики підтримання державного обвинувачення, тактики захисту та тактики суду (професійного судді);
- сформульовано низку положень щодо засобів тактики судового розгляду кримінальних справ, серед яких запропоновано першочергово розглядати судово-слідчі дії та тактичні прийоми, обумовлені судовими ситуаціями;
- у контексті співвідношення із такими суміжними поняттями як „процесуальна дія”, „слідча дія” та „судова дія”, визначено поняття „судово-слідча дія”;
- через розгляд закономірностей, що слугують предметом криміналістичної методики, сформульовано визначення методики судового розгляду кримінальних справ як складової частини криміналістичної методики; запропоновано двоелементну її систему: загальні положення методики судового розгляду кримінальних справ та окремі методики судового розгляду кримінальних справ певних категорій; побудовано класифікацію окремих методик судового розгляду кримінальних справ; сформульовано низку положень щодо їх завдань та вимог, яким повинні відповідати окремі методики судового розгляду кримінальних справ; виокремлені структурні типові елементи окремих судових методик;
- запропоновано поняття і проведено аналіз складових типових елементів окремої методики судового розгляду кримінальних справ про вбивства: а) комплексної системи типових знань про вбивство (криміналістична характеристика); б) обставин, що підлягають встановленню; в) типових ситуацій розгляду кримінальних справ про вбивства на різних його етапах; г) загальних питань щодо організації, планування й здійснення судового процесу; д) тактичних особливостей підготовки й виконання окремих судових і судово-слідчих дій та їх комплексів; е) використання спеціальних знань, в тому числі за допомогою призначення й проведення судових експертиз; є) взаємодії суду, прокурора та органів досудового розслідування тощо з питань забезпечення проведення судового процесу взагалі і судового слідства зокрема; ж) тактики судових дебатів; з) особливостей профілактичної діяльності в суді;
удосконалено:
- поняття криміналістичних знань, в якому на відміну вже наявних позицій, запропоновано й обґрунтовано розглядати поряд з іншими його складовими також комплекс теоретичних і емпіричних положень (концепцій, категорій, висновків) про об’єктивні ознаки, правила утворення, виявлення, дослідження й використання під час розгляду кримінальних справ у суді просторово-часових відображень злочинної діяльності та засоби, прийоми і методи їх дослідження у цьому розгляді;
- визначення криміналістичної техніки й обґрунтовано правову допустимість і практично-обумовлену потребу використання її положень і засобів під час судового розгляду кримінальних справ; у цьому контексті уточнено поняття й зміст наукових положень і засобів криміналістичної техніки;
- поняття, сутність і систему тактичних прийомів, які можуть бути запропоновані для їх використання у ході виконання відповідних судово-слідчих дій за різних ситуацій, що можуть виникати під час цього провадження у кримінальній справі;
- класифікацію судових ситуацій, зокрема, залежно: 1) від складу учасників судового розгляду кримінальних справ - на прості і складні; 2) від часу виникнення - на початкові і наступні; 3) від завдань, що стоять перед судом, прокурором - державним обвинувачем і адвокатом-захисником - на сприятливі і несприятливі (проблемні); 4) від характеру й змісту відносин між судом, прокурором - державним обвинувачем і адвокатом-захисником – на конфліктні і безконфліктні.
набули подальшого розвитку:
- поняття криміналістики, у предметі якої запропоновано розглядати такий самостійний її об’єкт як закономірності діяльності, спрямованої на встановлення істини під час розгляду судового розгляду кримінальних справ;
- тактичні особливості підготовки та виконання різновидів судового допиту, огляду, пред’явлення для впізнання, відтворення обстановки і обставин події, судових експертиз тощо;
- поняття „криміналістична ситуація” з виокремленням різновиду „судова ситуація” та її впливу на тактику виконання судово-слідчих дій і весь розгляд кримінальної справи;
- тактику процесів конструювання версій та різних видів і форм планування діяльності професійним суддею, прокурором - державним обвинувачем і адвокатом-захисником;
- поняття криміналістичної методики як самостійного й завершального розділу криміналістики, що містить систему наукових положень і напрацьованих на їх основі рекомендацій щодо організації досудового розслідування злочинів і судового розгляду кримінальних справ.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційні матеріали можуть бути використані для: подальшого розвитку як загальної теорії криміналістики, так і окремих її теорій з проблематики криміналістичної техніки, тактики і методики; поглиблення знань про предмет, об’єкти, функції та систему цієї науки, зміст її складових, а також можливості криміналістичних рекомендацій у судочинній практиці, зокрема, під час судового розгляду кримінальних справ.
Сформульовані в дисертації положення та рекомендації можуть використовуватися для обґрунтування реформаторських напрямів та заходів державно-правової практики України у контексті здійснення судової й правоохоронної реформ; застосовуються у навчальному процесі під час підготовки навчальних програм, методичних рекомендацій, практикумів, навчальних посібників, підручників, а також під час викладання курсів та спецкурсів: “Кримінальний процес України”, "Криміналістика", "Прокурорський нагляд в Україні", "Підтримання державного обвинувачення", "Судовий контроль у кримінальному судочинстві", “Адвокатура України”, “Концептуальні засади судових дебатів” тощо у кримінальних справах" у Львівському національному університеті імені Івана Франка, Волинському національному університеті імені Лесі Українки, Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника, Одеській національній юридичній академії, Класичному приватному університеті (акти впровадження: Головного управління “К” СБ України від 12.01.2010 р.; Національної академії прокуратури України від 05.01.2010 р.; Класичного приватного університету від 24.12.2009 р.; Навчально-консультативного центру Одеської національної юридичної академії від 10.11.2009 р.; Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника від 2.12.2009 р.; Юридичного факультету Волинського національного університету імені Лесі Українки № 3/4391 від 23.12.2009 р.).
Апробація результатів дослідження. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального процесу і криміналістики юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, обговорена на її засіданні, схвалена і рекомендована до захисту.
Основні положення, висновки і рекомендації доповідались автором у виступах (доповідях, повідомленнях, обговореннях) на наукових конференціях, зокрема: VІІІ - ХVІ регіональних наукових конференціях “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 2002-2010); “Актуальні питання реформування правової системи України” (Луцьк, 2004); “Страхова злочинність” (Краків-Львів, 2005); “Криминалистика и судебная экспертиза: наука, обучение, практика” (Вільнюс, 2007); “Криміналістика у протидії злочинності” (Київ, 2009); “Проблеми кримінального права, процесу та криміналістики” (Одеса, 2009).
Публікації. Результати дисертації відображені у 42 публікаціях: 2-х одноосібних монографіях; 23-х статтях у збірниках та журналах, віднесених до переліку наукових фахових видань ВАК України; 17-ти статтях, тезах доповідей на конференціях, монографіях та посібниках, що додатково відображають результати дослідження.
Структура дисертації зумовлена предметом, метою, завданнями та логікою дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які поділено на 8 підрозділів і 7 пунктів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг рукопису дисертації становить 529 сторінок, із них основний текст -395 сторінок, додатки - 45 сторінок, список використаних джерел - (1432 найменування) 89 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації зроблена спроба авторського вирішення актуальної наукової проблеми, що полягає в обґрунтуванні концепції принципової можливості й необхідності використання криміналістичних знань суддями та відповідними професійними учасниками розгляду кримінальних справ (першочергово прокурорами-державними обвинувачами і адвокатами-захисниками) у ході цього розгляду. У прикладному плані запропоновані автором конструкції – це комплекс традиційних питань, пов’язаних із розумінням сутності науки криміналістики, її системи і структури її складових частин у контексті аналітично удосконаленого викладу вже відомих її практичних рекомендацій щодо їх використання у судовому розгляді кримінальних справ, а також акцентування й розробка нових у цій сфері технічних, тактичних, методичних положень і засобів, що сприятимуть досягненню мети кримінального судочинства.
Отримані в процесі дослідження результати дозволяють зробити наступні висновки:
1. У контексті поняттєво-категоріального апарату науки криміналістики уточнено поняття криміналістичних знань. На відміну від наявних позицій, в поняття криміналістичних знань поряд з іншими його складовими необхідно включати також комплекс теоретичних і емпіричних положень (концепцій, категорій, висновків) про об’єктивні риси, ознаки, правила утворення, виявлення, дослідження й використання у ході судового розгляду кримінальних справ інформації про просторово-часові відображення злочинної діяльності, шляхом застосування відповідних криміналістичних засобів, прийоми і методів. З урахуванням цього криміналістичні знання - це цілісна систематизована сукупність наукових положень про пізнання криміналістикою складових її предмета, відображених (зафіксованих) у відповідних носіях (монографіях, підручниках, посібниках, статтях тощо), призначених для використання, передусім, працівниками органів дізнання, слідчими, прокурорами, суддями, адвокатами-захисниками під час судового (кримінально-процесуального) дослідження і попередження злочинів.
2. Наукові положення криміналістики - це система теоретико-емпіричних тверджень, думок, тез, правил, рекомендацій, методів щодо можливостей використання криміналістичних засобів під час збирання (формування), дослідження й використання доказів у кримінальному процесі.
3. Криміналістичні засоби – це конкретні об’єктивно-наявні чи здійснювані відповідно до їхнього теоретично-методичного викладу способи, прийоми, заходи, спеціальні дії, власне технічні знаряддя (інструменти, прилади, пристрої тощо), які використовують (можна використати) у кримінальному судочинстві для досягнення його мети і виконання обумовлених нею завдань.
4. За джерелом походження та суб’єктами використання (застосування) криміналістичні знання – це професійні знання, що утворені поєднанням частини правових та спеціальних знань, якими оперують дізнавач, слідчий, прокурор, суддя, адвокат-захисник під час провадження у кримінальних справах.
5. Дослідження ґенези виникнення й становлення криміналістики, з’ясування особливостей її предмета, призначення й суб’єктного застосуваня дозволили визначити поняття цієї галузі знань – як юридично-прикладної науки, що містить обґрунтовані й синтезовані знання про закономірності відображення механізму злочину в зовнішній обстановці, процесу збирання, дослідження, оцінки й використання про це інформації та про такі, що ґрунтуються на цих закономірностях технічні, тактичні та методичні засоби, прийоми, рекомендації встановлення істини у кримінальному судочинстві шляхом розкриття, розслідування й попередження конкретних злочинів та судового розгляду кримінальних справ щодо них.
6. Дотримуючись позиції, що об’єктами криміналістики є процеси відображення злочинної діяльності та пізнавальні процеси осіб, які здійснюють або у відповідному статусі залучені у процес провадження у кримінальній справі, є всі підстави вважати, що розгляд кримінальних справ у суді у тій частині, яка реалізується в діяльності професійних суддів (судді), прокурора-державного обвинувача і адвоката-захисника щодо криміналістичних аспектів доказування з метою встановлення істини у ній – це також один із об’єктів вивчення (дослідження) цієї науки. Тож в предмет криміналістики необхідно включати самостійний його елемент – закономірності встановлення істини у кримінальному судочинстві шляхом судового розгляду кримінальних справ.
7. Криміналістика, виходячи із своїх завдань і призначення, зобов’язана своїми рекомендаціями в однаковій мірі допомагати реалізації усіх трьох кримінально-процесуальних функцій: обвинувачення, захисту і вирішення кримінальної справи. Тож виконавці цих функцій (насамперед суддя, прокурор-державний обвинувач, адвокат-захисник), як суб’єкти кримінального процесу у своїй професійній діяльності для досягнення мети і завдань кримінального судочинства мають бути забезпеченні різноманітними криміналістичними рекомендаціями.
8. Загальні закономірності відображення злочинної діяльності та пізнавальні процеси під час провадження у кримінальній справі щодо неї слугують базою для напрацювання системи техніко-криміналістичних засобів; технічних і тактичних прийомів, способів; експертних методик і методик не лише досудового, але й судового провадження у кримінальних справах.
9. Криміналістична техніка – це самостійний розділ науки криміналістики, що містить систему наукових положень і технічних (у широкому розумінні цього слова) засобів збирання (формування), дослідження й використання судових доказів у кримінальному процесі.
10. Наукові положення криміналістичної техніки – це зведені у систему теоретико - емпіричні твердження, думки, тези, правила, рекомендації, методи (узагальнений вербальний опис, виклад науково - обґрунтованих і практично апробованих способів, прийомів, дій тощо) щодо можливостей засобів криміналістичної техніки у збиранні (формуванні), дослідженні й використанні судових доказів у кримінальному процесі.
11. Засоби криміналістичної техніки (або технічні засоби криміналістики у широкому розумінні) – це конкретні об’єктивно - наявні чи здійснювані відповідно до їхнього теоретико - методичного викладу способи, прийоми, заходи, спеціальні дії, власне технічні знаряддя (інструменти, прилади, пристрої тощо), які використовують (можна використати) у кримінальному судочинстві для досягнення його мети і виконання обумовлених нею завдань.
12. Криміналістична техніка для слідчого, прокурора, адвоката, судді – це не стільки безпосередньо технічні засоби і методи, уміння особисто їх застосовувати, скільки їх обізнаність про наукові положення криміналістичної техніки, зміст її складових (підгалузей), знання про наявні техніко-криміналістичні засоби, прийоми, методики, які можна використовувати для дослідження тих чи інших кримінально-релевантних об’єктів. Це уміння належно збирати необхідні об’єкти з метою їхнього подальшого експертного дослідження, на вирішення експертів грамотно ставити запитання і, зрештою, оцінювати методологічну, а іноді й методичну обґрунтованість їхніх висновків тощо.
13. Використання у судовому розгляді технічних засобів, прийомів і методів у багатьох випадках дає змогу належно (з позиції фізики процесу доказування) і максимально прозоро, наочно (з позиції забезпечення відкритості гласності такого розгляду) досліджувати докази, що робить його особливо достовірним і переконливим.
14. Тенденції розвитку криміналістичної тактики потребують розширення меж її дослідження. У ній необхідно виокремлено дві самостійні її частини: І. Загальні положення криміналістичної тактики. ІІ. Особлива частина криміналістичної тактики, структура якої утворена чотирма підрозділами: 1) тактика досудового розслідування; 2) тактика пошуково-розшукних дій слідчого; 3) тактика злочинної діяльності (кримінальна тактика); 4) тактика судового розгляду кримінальних справ.
15. Тактики судового розгляду кримінальних справ – це одна з частин криміналістичної тактики, що вивчає закономірності взаємовідносин учасників провадження у кримінальних справах у суді першої інстанції за типових ситуацій збирання (формування), дослідження й використання доказів, а також що пропонує на цій основі традиційні і новорозроблені системи криміналістичних рекомендацій з метою найбільш оптимального досягнення мети й виконання завдань кримінального правосуддя. Необхідно виокремити такі її структуро - утворюючі складові: тактика проведення окремих судових дій (особливості ухвалення судових рішень, підготовки, проведення судово-слідчих дій та оцінки результатів судового розгляду тощо); особливості використання тактичних прийомів, направлених на збирання (формування), дослідження й використання доказової інформації на стадії судового розгляду кримінальних справ; специфіка взаємодії (взаємовідносин) учасників судового провадження; тактика підтримання державного обвинувачення в конфліктних ситуаціях (в умовах протидії з боку захисника підсудного й інших учасників сторони обвинувачення).
16. Серед засобів тактики судового розгляду кримінальних справ першочергово доцільно розглядати судово-слідчі дії та тактичні прийоми, що обумовлені судовими ситуаціями. У контексті співвідношення із такими суміжними поняттями як „процесуальна дія”, „слідча дія” та „судова дія”, під поняттям “судово-слідчих дій” варто розуміти способи збирання (формування), дослідження й використання доказів у судовому засіданні шляхом здійснення регламентованих кримінально-процесуальним законом пізнавально - засвідчувальних і перевірочних операцій (дій).
17. Для судового слідства характерним є можливість використання таких різновидів допиту, як шаховий і перехресний. Шаховий допит – судово-слідча дія, метою виконання якої є негайне отримання підтвердження чи спростування показань допитуваної особи щодо конкретного факту показаннями інших осіб – учасників судового процесу. Перехресний допит – це допит особи, за якого учасники судового розгляду можуть по-черзі задавати їй запитання щодо будь – яких епізодів (фрагментів) його показань, з метою їх уточнення, доповнення і перевірки.
18. Існують тактичні особливості при проведенні судового пред’явлення для впізнання. Систему підготовчих заходів проведення пред’явлення для впізнання утворюють: вивчення матеріалів кримінальної справи; попередній допит особи (осіб), яка буде впізнавати; складення плану; аналіз наявної судово-слідчої ситуації й прийняття тактичного рішення щодо потреби в проведенні пред’явлення для впізнання та визначення його конкретних завдань; підбір та підготовка об’єктів для пред’явлення для впізнання; підбір учасників судово- слідчої дії (осіб, разом з якими буде пред’являтися впізнаваний, так званих статистів); вибір місця, часу, визначення й забезпечення інших умов проведення пред’явлення для впізнання; вибір та підготовка необхідного комплексу технічних засобів фіксації ходу та результатів судово-слідчої дії та ін.; у разі потреби провести консультації з відповідними спеціалістами без запрошення або з запрошенням їх до участі у судово-слідчій дії тощо.
19. Тактичний прийом у системі засобів криміналістичної тактики займає особливе, обумовлене специфікою судового провадження у кримінальних справах, місце. Під ним слід розуміти найраціональніші спосіб дій чи лінія поведінки осіб, що здійснюють збирання (формування), дослідження й використання доказів у типових ситуаціях виконання окремих судових і судово-слідчих дій з метою встановлення всіх обставин кримінальної справи. Серед тактичних прийомів, придатних для використання у судовому розгляді кримінальних справ можна назвати: різноманітні форми судового аналізу (зіставлення різних варіантів змінених показань між собою та з іншими доказами у справі; послідовне дослідження показань; аналіз окремих слідів (предметів), їх ознак, розташування; аналіз ознак знищення слідів (інформації); аналіз інформації, одержаної в результаті проведення судом огляду місця події та її зіставлення з встановленими у матеріалах справи фактами); допит на місці події; постановка контрольних, уточнюючих, нагадуючих запитань; конкретизація непевних, неповних показань, суперечностей; постановка запитань для повторного викладу окремих чи всіх фактів; „судова реконструкція”; „судово-ситуаційне моделювання” (зіставлення модельованої події і реальної картини місця події; зіставлення даних, що містяться у матеріалах справи з отримуваною у судовому засіданні інформацією); пред’явлення доказів (послідовне пред’явлення одиничних доказів; пред’явлення комплексу взаємопов’язаних доказів; пред’явлення всієї системи доказів пред’явлення доказів у послідовності “зростання сили”; пред’явлення доказів у послідовності “зменшення сили”; несподіване пред’явлення (нових, встановлених судовим слідством) доказів; пред’явлення доказів після попереднього з’ясування обставин, які пов’язані з ними; пред’явлення доказів і роз’яснення їх значення у кримінальній справі; використання науково-технічних засобів для роз’яснення допитуваному особливостей доказів, що пред’являються; супроводження пред’явлення доказів описом перспектив кримінальної справи) тощо.
20. Використання відповідних засобів криміналістичної тактики обумовлено наявною у справі криміналістичною ситуацією – динамічною інформаційною системою взаємозалежних факторів (об’єктивних і суб’єктивних), що розкриває особливості процесуальної і тактичної діяльності відповідних учасників кримінального судочинства на певний момент його провадження. На вибір тактичних засобів у ході здійснення, власне, судового розгляду кримінальних справ, безпосередньо впливає судова ситуація, яка є різновидом криміналістичної ситуації. Це конкретна обстановка судового розгляду кримінальної справи, особливості якої обумовлені обставинами розглядуваної судом події, характером та кількістю інформаційних даних про неї та осіб, причетних до цієї події, а також умовами встановлення цих обставин й судового їх дослідження, що у сукупності впливає на вибір шляхів та способів дій суду, прокурора й адвоката на конкретному етапі здійснення правосуддя. Визначальним у поділі судових ситуацій на види є принцип змагальності. З огляду на це усі типові судові ситуації можна класифікувати на види залежно: 1) від складу учасників судового розгляду кримінальних справ - на прості і складні; 2) від часу виникнення - на початкові і наступні; 3) від завдань, що стоять перед судом, прокурором-державним обвинувачем і адвокатом-захисником - на сприятливі і несприятливі (проблемні); 4) від характеру й змісту відносин між судом, прокурором-державним обвинувачем і адвокатом-захисником – на конфліктні і безконфліктні.
21. Процес конструювання версій суддею, прокурором-державним обвинувачем, адвокатом-захисником є закономірним і для судового розгляду кримінальних справ, хоча й має місце, головно, на етапі їх підготовки до слухання справи. Обумовлює побудову зазначеними суб’єктами версій події, щодо якої повинно відбутись судове засідання, переважно два фактори: ставлення й оцінка суддею, прокурором та адвокатом результатів судового слідства; взаємовплив, який вони чинять один одному.
22. Конструювання версій перебуває у безпосередньому й взаємообумовленому зв’язку із тактикою планування судового розгляду кримінальних справ. Планування судового розгляду кримінальних справ - це визначення порядку найраціональнішого здійснення судового розгляду кримінальних справ, який забезпечує ефективність його внутрішньої організації та процесуальну результативність зовнішньої реалізації. Планування – це і забезпечення відповідної послідовності дій, першочергово, головуючого у судовому засіданні, це і визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню та порядку їх дослідження, це і безпосереднє складання планів цієї роботи та ін.
Криміналістичні рекомендації щодо складання і графічного оформлення плану дослідження доказів у суді залежать від рівнів планування судового розгляду кримінальних справ. Можна виділити три таких рівні. Перший рівень. Загальний план дослідження доказів, в якому визначаються обставини, що підлягають встановленню в поєднанні з криміналістичними засобами та способи цього процесу . Другий рівень. В об’ємних і складних кримінальних справах може виникнути потреба в окремому плануванні дослідження доказів щодо різних епізодів обвинувачення, тих чи інших елементів складу злочину, стосовно конкретних підсудних. Це можуть бути самостійні плани або розділи загального плану. Третій рівень. Унаслідок особливої важливості або складності тієї чи іншої наміченої судово-слідчої дії (такої, наприклад, як допит підсудного, потерпілого, свідка, показання якого мають виняткове значення, огляд місця події, відтворення обстановки і обставин події тощо) деколи, поряд із загальним планом, доцільно складати детальний план виконання саме цієї слідчої дії.
План судового розгляду кримінальної справи – це кінцевий підсумок ходу планування, зовнішній його вираз. Сутність цього процесу полягає у виборі такого порядку й обсягу дослідження доказів, який би забезпечив високу якість судового процесу, його повноту, об’єктивність та всебічність. Цей процес обов’язково потребує застосування напрацювань криміналістики, зокрема рекомендації щодо періодизації, структури, змісту, суб’єктного складу та форми планування дослідження доказів у ході судового розгляду кримінальних справ.
23. Визначення поняття методики судового розгляду кримінальних справ як складової частини криміналістичної методики можливе через розгляд закономірностей, що слугують її предметом. Методика судового розгляду кримінальних справ – це система наукових положень і напрацьованих на їх основі і відповідно до вимог закону рекомендацій щодо раціональної організації та здійснення судового провадження в окремих категоріях кримінальних справ професійними суб’єктами цієї діяльності (суддями, прокурором-державним обвинувачем і адвокатом-захисником). Її систему складають два елементи (складові): загальні положення методики судового розгляду; окремі методиками судового розгляду кримінальних справ певних категорій.
24. Структуру (зміст) загальних положень методики судового розгляду кримінальних справ утворюють: поняття та сутність, об’єкти методики як складової частини розділу криміналістичної методики; основні вимоги (критерії), що пред’являються до побудови окремих методик судового розгляду кримінальних справ щодо певних видів (груп) злочинів; джерела методики судового розгляду кримінальних справ; завдання криміналістичної методики судового розгляду кримінальних справ і її зв’язки з іншими складовими криміналістики; система методики судового розгляду кримінальних справ, її структурні елементи; поняття, класифікація і структура окремих методик судового розгляду кримінальних справ; роль криміналістичних характеристик злочинів відповідних видів (груп) та інформації зі справи про особливості процесу дослідження події злочину на досудових стадіях кримінального судочинства у створенні й змісті окремих методик.
25. Окремі методики судового розгляду кримінальних справ можна поділяти: І. За відношенням до кримінального закону (тобто залежно від виду чи групи злочинів) на: А. Типові (видові) методики (методика судового розгляду кримінальних справ щодо вбивств, хабарництва, контрабанди тощо); Б. Особливі (групові) методики, які діляться залежно від: а) способу вчинення злочину, наприклад на : методики судового розгляду кримінальних справ щодо вбивства ( з використанням холодної зброї; вогнепальної зброї; скиданням з висоти тощо); методики судового розгляду кримінальних справ про вбивства (наприклад, вбивства, вчинені на замовлення, з корисливих чи хуліганських мотивів тощо.); б) від суб’єкта злочину (тобто особливостей особи злочинця, наприклад, окремі методики судового розгляду кримінальних справ щодо злочинів, вчинених неповнолітніми; особами, які раніше були засуджені за вчинення злочину і знову вчинили злочин, особами із дефектами психіки та іншими категоріями т.з. девіантних осіб); в) від особи потерпілого, наприклад: окремі методики судового розгляду кримінальних справ про злочинні посягання на неповнолітніх, малолітніх, щодо жінок, щодо іноземців.
ІІ. Залежно від обсягу окремі судові методики можна поділяти на: А. Повні (тобто для проведення усього процесу розгляду кримінальної справи у суді щодо тієї чи іншої групи або виду злочинів); Б. Неповні окремі методики (скорочені, усічені), тобто методичні рекомендації щодо організації і здійснення певного етапу судового розгляду кримінальних справ відповідної категорії злочинів.
ІІІ. Залежно від кількості видів злочинів, що охоплюються окремими криміналістичними методиками судового розгляду кримінальних справ: А. Комплексні криміналістичні методики, тобто методики судового розгляду кримінальних справ щодо двох або більше взаємопов’язаних злочинів (наприклад, методика судового розгляду кримінальних справ щодо пограбувань і розбійницьких нападів або вбивств, поєднаних із зґвалтуванням тощо); Б. Конкретні (методика судового розгляду кримінальних справ щодо конкретного виду злочину).
ІV. За рівнем конкретизації методичних рекомендацій: А. Одноступеневі ( наприклад, методика судового розгляду кримінальної справи про вбивство); Б. Двоступеневі (наприклад, методика судового розгляду кримінальної справи про вбивство, вчинене з особливою жорстокістю); В. Багатоступеневі ( тобто, методики поглибленої деталізації рекомендацій, наприклад, методика судового розгляду кримінальної справи про вбивство, вчинене з особливою жорстокістю за попередньою змовою групою осіб) та ін..
26. До завдань методики судового розгляду кримінальних справ у контексті положень криміналістичної методики, в цілому (крім загальних завдань кримінального судочинства – ст.. 2 КПК) доцільно також віднести: систематичне узагальнення судової та судово-експертної практики провадження у кримінальних справах; аналіз кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого, адміністративного, цивільного, а також іншого галузевого законодавства, пов’язаного з встановленням юридичної відповідальності за правопорушення в різних сферах діяльності (господарської, фінансової, банківської, податкової, екологічної) тощо; розробка найбільш ефективних методів і засобів судового розгляду кримінальних справ і постановлення законного і обґрунтованого судового рішення у справах про окремі види (групи) злочинів; побудова їх криміналістичної характеристики; оптимізація процесу судового розгляду кримінальних справ щодо окремих видів і груп злочинів на основі використання даних про типові судові ситуації та ролеву участь у них суду, державного обвинувача і професійного захисника; напрацювання комплексів (алгоритмів) судово-слідчих дій, організаційних заходів тощо; вдосконалення процесу прогнозування змін у структурі злочинної діяльності і розробка відповідно до цього нових окремих методик судового розгляду кримінальних справ та постійне вдосконалення тих, що будуть застосовуватись (реалізація прогностичної функції криміналістики) та ін.;
27. Вимоги, яким повинні відповідати окремі методики розгляду в судах кримінальних справ, можна класифікувати на 3 групи: А.Загальні: законність методик; цілісність методик; наукова (теоретична) обґрунтованість та достовірність; побудова методики судового розгляду кримінальних справ на основі змісту і диспозицій відповідних норм кримінального закону інших законодавчих актів, що встановлюють юридичну відповідальність (цивільно-правову, адміністративну), а також регламентують діяльність суду, прокуратури, адвокатури, інших правоохоронних органів; динамічність методики; наступність і наочність методики.
Б. Окремі вимоги: конкретність криміналістичних методичних рекомендацій; етапність, ситуаційність та багатоваріантність; ефективність; структурна єдність; вимога вивчення механізму та способів вчинення злочинів, їх приховання; вивчення оточення особи злочинця; вимога узагальнення й використання передового досвіду діяльності суду та участі у судовому розгляді кримінальних справ державного обвинувача і професійного захисника, судової й експертної практики, криміналістичної теорії, даних суміжних юридичних наук та інших галузей знань.
В. Спеціальні вимоги: вимога щодо індивідуального підходу у розробці окремих методик судового розгляду кримінальних справ певних категорій; максимально-активне використання спеціальних (фахових) знань, технічних засобів, допомоги правоохоронних органів, громадськості; вимога плановості судового слідства; засада щодо оптимального набору судово-слідчих дій.
28. Складна й багатофункціональна діяльність суду (судді), прокурора, професійного захисника у зв'язку з першоінстанційним розглядом і участю в такому розгляді справ повинна бути умовно розділена на певні етапи, які не можуть в повній мірі співпадати із визначеними Розділом ІІІ КПК України частинами провадження справ у суді першої інстанції. Ці етапи відрізняються від законодавчо визначеного поділу судового процесу не тільки метою і завданнями, але і засобами їхнього вирішення. Перший етап — це етап підготовки до судового слухання справи. Другий етап – це дії судді (суду) прокурора й адвоката-захисника в підготовчій частині судового засідання. Третій етап – здійснення судового слідства та участь у ньому прокурора й адвоката-захисника. Четвертим етапом є участь прокурора і адвоката у судових дебатах. Відповідно до названих етапів необхідно й систематизувати методичні рекомендації в окремих методиках судового розгляду кримінальних справ певних категорій.
29. Типовими структурними елементами окремої методики судового розгляду кримінальних справ про вбивства виступають: а) комплексна система типових знань про вбивство як кримінальний феномен, назва якої „криміналістична характеристика”; б) обставини, що підлягають встановленню; в) типові ситуації на етапах розгляду кримінальних справ про вбивства; г) загальні питання щодо організації, планування й здійснення судового процесу; д) тактичні особливості підготовки й виконання окремих судових і судово-слідчих дій та їх комплексів; е) використання спеціальних знань, призначення й проведення судових експертиз; є) взаємодія суду, прокуратури та органів досудового розслідування тощо з питань забезпечення судового процесу взагалі і судового слідства зокрема; ж) тактика судових дебатів; з) особливості профілактичної діяльності в суді.
30. Особливо придатні до застосування у ході судового розгляду кримінальних справ про вбивства такі два комплекси тактико-логічних заходів дослідження події злочину як : 1) комплекс програмно-цільових заходів; 2) комплекс заходів щодо уявного моделювання. За змістом програмно-цільовий комплекс заходів є типовою програмою доказування, що може бути застосована за однієї із ситуацій початкового етапу судового розгляду справ про вбивства. Ця програма містить перелік типових запитань (обставин), встановлення яких дозволить одержати необхідні відомості про всі аспекти вбивства, тобто одержати його всебічну характеристику. Комплекс уявного моделювання – це штучна система, що відтворює з тим чи іншим ступенем подібності досліджуваний у сфері кримінального судочинства об’єкт (оригінал), вивчення якого дозволяє одержати щодо нього нові знання, необхідні для вирішення завдань правосуддя й управління процесуальною діяльністю учасників процесу. Використання цих комплексів дозволяє, першочергово виявити й використати логічні помилки підсудного, який заперечує свою вину завідомо неправдивими виправдувальними показаннями або ж, навпаки, безпідставне, помилкове чи з інших необ’єктивних причин визнання своєї вини. Вони підвищують рівень передбачення ймовірності зміни підсудними своїх показань і, що особливо цінне, дають можливість передбачити характер (зміст) цих змін, з наступним їх спростуванням у суді.
31. Незважаючи на велику різноманітність спроб уникнути відповідальності, реальні можливості для цього у підсудного, так чи інакше, обмежуються чотирма типовими захисними версіями: алібі; заперечення причетності до вбивства (без алібі); заподіяння вбивства з необережності; необхідна оборона (як варіант – перевищення меж необхідної оборони). Базовими тактичними засобами спростування зазначених завідомо неправдивих захисних версій підсудного є: а) застосування тактичних прийомів „сприйняття легенди”, „деталізація” показань підсудного, „обмеження діапазону можливих неправдивих показань” („спалювання мостів”); б) встановлення факту і механізму (всіх фаз) взаємних насильницьких дій, що передували вбивству; в) використання матеріалів справи для викриття імітування підсудним тих чи інших обставин справи; г) виконання порівняльного аналізу особистісних властивостей підсудного і потерпілого та поведінкових стереотипів кожного із них у контексті показань підсудного тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативні матеріали

1. Додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну правову допомогу у кримінальних справах, 17.03.1978 р. (ратифікований Законом України, від 16.01.1998 р.) // Міжнародно-правова допомога та співробітництво у кримінальному судочинстві : збірник документів. У 2 ч. Ч. ІІ. / Укладач І. І. Когутич. – Львів : Тріада Плюс, 2004. – 640 с. – С. 125–129.
2. Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну правову допомогу у кримінальних справах, 08.11.2001 р. (Україною не ратифікований) // Матеріали міжнародного семінару Генеральної прокуратури України „Актуальні проблеми надання правової допомоги та напрямки удосконалення договірно-правової бази у цій сфері”, 9–10 грудня 2003 р. – К. : Вид-во Генпрокуратури України, 2003. – 79 с. – С. 19–30.
3. Етичний кодекс психолога служби психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ України, затверджений Наказом МВС 28.07.2004 р. № 842 – Інфодиск „Законодавство України”, версія 12.10.2009 р.
4. Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах, 20.04.1959 р. // Міжнародно-правова допомога та співробітництво у кримінальному судочинстві: збірник документів : у 2 ч. Ч. ІІ. / Укладач І. І. Когутич – Львів : Тріада Плюс, 2004. – 640 с. – С. 111–124.
5. Інструкція щодо застосування комп’ютерних поліграфів у роботі з персоналом органів внутрішніх справ, затверджена Наказом МВС 28.07.2004 р. № 842. – Інфодиск „Законодавство України”, версія 12.10.2009 р.
6. Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності, від 15.11.2000 р. (ратифікована із застереженнями і заявами Законом України, від 04.02.2004 р.). – Інфодиск „Законодавство України”, версія 12.10.2009 р.
7. Конвенція про взаємодопомогу в кримінальних справах між державами-членами Європейського Союзу, 12.07.2000 р. // Міжнародно-правова допомога та співробітництво у кримінальному судочинстві : збірник документів : у 2 ч. Ч. ІІ. / Укладач І. І. Когутич. – Львів : Тріада Плюс, 2004. – 640 с. – С. 332–358.
8. Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах. Мінськ, 22.01.1993 р. (ратифікована Законом України, від 10.11.1994 р.) // Міжнародно-правова допомога та співробітництво у кримінальному судочинстві : збірник документів : у 2 ч. Ч. ІІ. / Укладач І. І. Когутич. – Львів : Тріада Плюс, 2004. – 640 с. – С. 10–51.
9. Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах. Кишинів, 07.10.2002 р. // Міжнародно-правова допомога та співробітництво у кримінальному судочинстві : збірник документів : у 2 ч. Ч. ІІ. / Укладач І. І. Когутич. – Львів : Тріада Плюс, 2004. – 640 с. – С. 51–109.
10. Конституція України. – К. : Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. – 51 с.
11. Кримінальний кодекс України : Офіційний текст. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – 240 с.
12. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К. : Атіка, 2008. – 208 с.
13. Кримінально-процесуальний кодекс УРСР (1922 р.) // ЗУ УРСР. – 1922. – № 41.
14. Матеріали міжнародного семінару Генеральної прокуратури України „Застосування міжнародних договорів: актуальні питання надання/отримання правової допомоги”, 31 березня – 1 квітня 2003 р. – Львів : Вид-во Генпрокуратури України, 2003. – 225 с.
15. Положення про службу психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ України, затверджено Наказом МВС 28.07.2004 р. № 842. – Інфодиск „Законодавство України”, версія 12.10.2009 р.
16. Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упорядник Ю. К. Качуренко. – 2-ге вид. – К. : Юрінформ, 1992. – 200 с.
17. Про адвокатуру : Закон України від 19.12.1992 р. – Інфодиск „Законодавство України”, версія 12.10.2009 р.
18. Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку: постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29 червня 1990 р., із змінами, внесеними згідно з Постановами № 3 від 4 червня 1993 р., № 12 від 03 грудня 1997 р., № 6 від 30 травня 2008 р. //Постанови Пленуму Верховного Суду України 1985-2008: Офіц. вид./ За заг. ред. В.В.Онопенка, Ю.Л.Сеніна. – К.: Юридична книга, 2009. – 592 с. – С.494-501.
19. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів : Закон України від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11.
20. Про державну таємницю : Закон України від 21 січня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 16.
21. Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ: постанова Пленуму Верховного Суду України № 11 від 27 грудня 1985 р. із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України № 3 від 4 червня 1993 р., № 3 від 13 січня 1995 р., № 12 від 3 грудня 1997 р., № 6 від 30 травня 2008 р.// Постанови Пленуму Верховного Суду України 1985-2008: Офіц. вид./ За заг. Ред. В.В.Онопенка, Ю.Л.Сеніна. – К.: Юридична книга, 2009. – 592 с. – С.488-493.
22. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві : Закон України від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11.
23. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя : постанова № 9 Пленуму Верховного Суду України, від 1 листопада 1996 р. № 9 // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах. – Харків : Одіссей, 2003. – 432 с. – С. 386–393.
24. Про затвердження Інструкції про порядок фіксування судового процесу технічними засобами : наказ Державної судової адміністрації України, від 21.07.2005 р. – Інфодиск „Законодавство України”, версія 12.10.2009 р.
25. Про затвердження Програми навчання секретарів судового засідання загальних судів України з питань здійснення повного фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу : наказ Державної судової адміністрації України № 162/04 від 24.09.2004 р. – Інфодиск „Законодавство України”, версія 12.10.2009 р.
26. Про заходи щодо організації поставки систем фіксування судового засідання : наказ Державної судової адміністрації України № 28 від 30.03.2005 р. – Інфодиск „Законодавство України”, версія 12.10.2009 р.
27. Про Концепцію судово-правової реформи в Україні : постанова Верховної Ради України № 2296-ХІІ, від 28 квітня 1992 р. // Відомості Верховної Ради 1992. – № 30. – С. 426.
28. Про міліцію : Закон України від 20.12.1990 р. // Відомості Вер¬ховної Ради України. – 1991. – № 4.
29. Про оперативно-розшукову діяльність : Закон України від 18.06.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22.
30. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю : Закон України від 30.06.1993 р. // Відомості Вер¬ховної Ради України. – 1993. – № 35.
31. Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство : наказ Генерального прокурора України № 4 гн, від 19 вересня 2005 р. ; Про внесення змін до наказу Генерального прокурора України, від 19 вересня 2005 р. № 4 гн : наказ Генерального прокурора України № 4 гн-1, від 15.11.2005 р. ; Про внесення змін до наказу Генерального прокурора України, від 19 вересня 2005 р. № 3 гн, 4 гн : наказ Генерального прокурора України № 7 гн-1, від 28.12. 2005 р. – Інфодиск