ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ
ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

На правах рукопису

СТЕПАНОВ Віктор Юрійович

УДК 351 : 323.2

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ
ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ
ДЕРЖАВНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

Спеціальність 25.00.02 – механізми державного управління

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління

Науковий консультант:
Дзюндзюк Вячеслав Борисович,
доктор наук з державного управління,
професор

Харків – 2011

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 4
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО
ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ
ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ 18
1.1. Роль інформації у суспільному розвитку 18
1.2. Теоретичні засади механізмів формування та реалізації
інформаційної політики як складової частини державного управління 40
1.3. Основні методологічні підходи до дослідження державної
інформаційної політики 60
1.4. Поняття, сутність та зміст державної інформаційної політики 77
Висновки до першого розділу 90
РОЗДІЛ 2. ДЕРЖАВНА ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА В УМОВАХ
СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО
СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ 93
2.1. Принципи та функції державної інформаційної політики 93
2.2. Об’єкти та суб’єкти державної інформаційної політики 109
2.3. Механізм формування та реалізації державної інформаційної
політики 123
2.4. Проблеми функціонування механізму формування та
реалізації державної інформаційної політики 140
Висновки до другого розділу 170
РОЗДІЛ 3. ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА В КОНТЕКСТІ
ДЕРЖАВНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ 173
3.1. Інформаційна безпека як складова державної інформаційної
політики 173
3.2. Механізми інформаційно-психологічного впливу на суспільство 190
3.3. Сучасні загрози інформаційній безпеці суспільства 208
3.4. Інформаційна безпека формування електронного суспільства 227
Висновки до третього розділу 243
РОЗДІЛ 4. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ
ДЕРЖАВНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ 246
4.1. Особливості національного інформаційного простору 246
4.2. Особливості регіонального інформаційного простору 257
4.3. Сучасний стан комунікативних аспектів взаємодії органів влади із
засобами масової інформації та громадянами 273
4.4. Нормативно-правові засади формування державної
інформаційної політики 289
Висновки до четвертого розділу 318
РОЗДІЛ 5. РОЗВИТОК МЕХАНІЗМУ ФОРМУВАННЯ ТА
РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ 321
5.1. Напрями розвитку державної інформаційної політики 321
5.2. Механізм інформаційно-аналітичного забезпечення формування
та реалізації державної інформаційної політики 337
5.3. Правовий механізм реалізації державної інформаційної політики 351
5.4. Механізм інформаційної безпеки при формуванні та реалізації
державної інформаційної політики 360
Висновки до п’ятого розділу 368
ВИСНОВКИ 371
ДОДАТКИ 381

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 395

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ДІП – Державна інформаційна політика
ЗМІ – Засоби масової інформації
ЗМК – Засоби масової комунікації
ІАЗ – Інформаційно-аналітичне забезпечення
ІКТ – Інформаційні комунікативні технології
МК – Масова комунікація
ІБ – Інформаційна безпека
ІР – Інформаційний ресурс
ЕУ – Електронне урядування

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасний етап розвитку суспільства, глобалізаційні тенденції, потенційні переваги нових інформаційно-комунікаційних технологій диктують підвищені вимоги до якості державної інформаційної політики, пріоритетними напрямами якої мають стати: пошук ефективних засобів і методів регулювання інформаційної сфери суспільства, формування єдиного інформаційного простору, створення позитивного іміджу органів державної влади та підвищення довіри суспільства до їхніх дій, інформаційний захист інтересів особи, суспільства, держави тощо.
Перехід до нових стратегій використання публічної інформації в управлінні суспільством засвідчив, що сьогодні жодна держава не може претендувати на лідерство й конкурентоспроможність без ефективної інформаційної політики, опанування нових методів підтримки взаємодії владних структур з інститутами громадянського суспільства. Достовірність, надійність державної інформаційної політики, найефективніше використання інформаційних ресурсів, зовнішніх і внутрішніх інформаційних каналів підвищують якість державноуправлінських рішень, стабільність соціально-політичного розвитку країни. Отже, виважена інформаційна політика визначає успішність функціонування державної влади в цілому.
За оцінкою більшості зарубіжних та вітчизняних дослідників, наприкінці XX ст. відбулося якісне оновлення інформаційно-комунікаційних технологій, кардинально змінюючи політичну сферу, трансформуючи її інститути та норми, конструюючи нові моделі взаємодії влади та суспільства. Методологічні засади дослідження інформації, суспільства в концепціях постіндустріалізму та глобалізації засобів масової комунікації розглядалися у працях зарубіжних дослідників: Р. Арона [20], Д. Бела [39], П. Бурдьє [62], Н. Вінера [79], І. Валерстайна [65], А. Герберта [575], П. Друкера [132], У. Дайзарда [114], Е. Гіденса [93], Дж. Гелбрейта [91], Дж. Гудбі [110], У. Ешбі [538], М. Кастельса [180], Й. Масуди [592], М. Маклюена [594], М. Масмоуди [593], М. Пората [602], Т. Розака [605], Т. Стоуньєра [467], Е. Тоффлера [477], А. Турена [481], Ф. Уебстера [501], Ю. Хабермаса [509], Г. Хагена [512], Р. Хендлі [580], К. Шенона [532] й ін.
Важливого значення для розроблення пропозицій щодо вдосконалення механізму формування та реалізації державної інформаційної політики набувають праці російських дослідників, а саме:
Г. Абрамкина [1], А. Агапова [7], В. Волченкова [86], Т. Вороніна [87], Г. Грачова [104], Г. Курносова [214], Ф. Кушнарьова [218], В. Лісічкіна [226], А. Лук’яненка [234], А. Манойло [247], Є. Петрової [304], В. Попова [314], Л. Сморгунова [371], О. Соловйова [374], М. Стюгіна [486], Є. Тавокіна [470], А. Шевченка [529], І. Юзвішина [539], С. Яновського [542] й ін.
Роботи західних та російських дослідників привернули увагу українських учених до проблем державного управління та інформаційної політики. У свою чергу, автоматичне перенесення на українське підґрунтя західних підходів має як позитивні, так і негативні наслідки. [50]. Це зумовлено тим, що західні розробки ґрунтуються на чітко визначених критеріях, котрі відповідають реаліям західного суспільства – розвиненій системі демократичного управління і, як наслідок, усталеним традиціям рівноправної участі партнерів в інтеграційних процесах, високому рівню розвитку новітніх технологій. Саме тому смисл, який вкладають зарубіжні фахівці в поняття «інформаційна політика», неповною мірою відповідає умовам України [391].
Питання інформаційної політики, взаємозв’язків держави та суспільства в інформаційній сфері, різні аспекти державної інформаційної політики, включаючи методологію дослідження інформаційної сфери в умовах глобалізації, певною мірою розглядаються вітчизняними дослідниками. Зокрема, при проведенні дослідження державної інформаційної політики, використовувалися теоретичні та практичні доробки, які відображені у працях: І. Арістової [17], В. Бакумeнка [31], А. Баровської [33], Я. Базилюка [28], О. Бодрука [50], І. Бінько [48], М. Бутка [63], Б. Гаєвського [89], О. Григора [105], В. Гурковського [112], О. Данільян [116], А. Дєгтяря [123], В. Дзюндзюка [127], Д. Дубова [134], О. Ємельяненко [137], Ю. Кальниша [174], В. Князєва [187], Б. Кормича [201], М. Кoрeцькoгo [200], О. Крюкова [211], М. Лашкиної [219], М. Лесечка [223], В. Ліпкана [229], В. Лопатина [232], О. Логінова [231], В. Лугового [233], Є. Макаренка [242], А. Мерзляк [263], О. Мельникова [262], Г. Несвіт [271], Г. Одінцової [292], О. Олійника [294], В. Петрика [303], Г. Почепцова [325], Л. Полякової [310], П. Петровського [300], О. Радченка [355], В. Рижиха [359], О.Сосніна [376], О. Старіша [392], М. Сeндзюка [363], В. Троня [480], В. Токовенка [474], Л. Харченка [514], В. Цвєткова [516], В. Цимбалюка [518], С. Чукут [524] й ін. Важливість концептуального осмислення проблем формування та реалізації державної інформаційної політики диктується і необхідністю коригування тезауруса, пов’язаного з цим феноменом.
Незважаючи на велику кількість загальних праць, суджень, думок, слід зазначити, що ще не вистачає досліджень щодо теоретико-методологічних засад формування та реалізації державної інформаційної політики в реальному соціально-економічному та соціокультурному середовищі з високою динамікою соціальних процесів. Неповною мірою визначено її змістовні, структурні та функціональні особливості, потребує доробки загальновизнана база моделювання процесів управління як загальнодержавна система формування та забезпечення державної інформаційної політики. Недостатньо осмислені принципи державної інформаційної політики, тенденції її розвитку та механізми реалізації на сучасному етапі, напрями забезпечення інформаційної безпеки держави, проблеми взаємодії держави, суспільства і ЗМІ і, що не менш важливо, – механізми і канали зворотного зв’язку між суб’єктами й об’єктами державної інформаційної політики. Все це значно ускладнює проведення реформаційно-інформаційних суспільних перетворень, актуалізує проблему надання їм чіткішої соціальної спрямованості, динамізму й ефективності.
Державна інформаційна політика як важливий компонент життєдіяльності суспільства, маючи безліч вимірів і характеристик, формує відповідну систему та механізми соціально орієнтованого державного управління. Здійснення цих функцій передбачає необхідні заходи державного регулювання інформаційної сфери суспільства, що мається на увазі поряд з необхідністю подолання негативного інформаційного впливу, використання ресурсів сучасних ЗМІ у виховних цілях для оздоровлення суспільства, збереження культурних цінностей, зміцнення духовно-моральних, суспільних ідеалів.
У зв’язку з цим актуалізується необхідність удосконалення процесу формування та реалізації державної інформаційної політики і посилення її регулятивного впливу на розвиток українського суспільства. Такі завдання потребують подальшої наукової розробки засад формування, поглибленого теоретико-методологічного аналізу процесу становлення та реалізації державної інформаційної політики на сучасному етапі. Постає необхідність детальнішого аналізу існуючих моделей державно-управлінських структур – суб’єктів державної інформаційної політики України, та розробка концепції ефективної її реалізації в умовах соціально-економічних змін. Таким чином, складність і суперечливість розвитку сучасного українського суспільства, теоретична і практична значущість, недостатня розробленість багатьох аспектів сучасної державної інформаційної політики зумовили вибір даної тематики для цільового концептуального аналізу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота спрямована на виконання основних положень Національної програми інформатизації (Закон України «Про Національну програму інформатизації»), Основних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 – 2015 роки (Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 – 2015 роки»). Дисертаційне дослідження виконано в межах науково-дослідної роботи, що реалізується кафедрою політології та філософії Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за темою: «Політика та адміністрування в системі державного управління» (державний реєстраційний номер 0109U004873).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування теоретико-методологічних засад щодо змісту, складових та принципів функціонування механізму формування та реалізації державної інформаційної політики в Україні.
Реалізація визначеної мети зумовила постановку й вирішення таких завдань:
– з’ясувати сутнісні риси та змістовні ознаки інформації як складової державної інформаційної політики;
– узагальнити теоретико-методологічні підходи до визначення змісту державної інформаційної політики як комплексного соціально-політичного явища;
– обґрунтувати принципи та функції державної інформаційної політики на сучасному етапі розвитку суспільства;
– виявити гуманітарну складову державної інформаційної політики в умовах інформаційного суспільства;
– дослідити сучасні проблеми, що перешкоджають розвитку державної інформаційної політики в Україні;
– з’ясувати сучасний стан і перспективні напрями забезпечення інформаційної безпеки в контексті державної інформаційної політики;
– виявити фактори впливу на механізм формування та реалізації державної інформаційної політики в Україні;
– визначити основні пріоритети розвитку державної інформаційної політики в Україні;
– запропонувати напрями вдосконалення механізму реалізації державної інформаційної політики в Україні;
– розробити механізм інформаційно-аналітичного забезпечення формування та реалізації державної інформаційної політики;
– окреслити напрями вдосконалення Концепції державної інформаційної політики України.
Об’єктом дослідження є державна інформаційна політика.
Предмет дослідження – теоретико-методологічні засади обґрунтування механізму формування та реалізації державної інформаційної політики в Україні.
Методи дослідження. Для реалізації мети й завдань дослідження використовувався комплекс загальнонаукових методів. Методологічною основою дослідження є системний підхід, що дозволяє уявити державну інформаційну політику як складну структурно організовану систему, внутрішня побудова й елементна база якої потребують інтенсивного розвитку. Ядром методології дослідження є атрибутивно-онтологічний підхід, що припускає виявлення вихідних, базових, родових властивостей розвитку явища й поняття державної інформаційної політики. Застосування системно-аналітичного методу дозволило розглядати державну інформаційну політику як систему, що функціонує на основі не лише внутрішнього саморозвитку, але і під впливом зовнішніх факторів, та сформувати комплекс дослідних моделей, за допомогою яких можливі об’єктивний аналіз і осмислення сутності державної інформаційної політики, а також наукових принципів її формування.
Синтез системного, статистичного, синергетичного та інформаційного підходів дозволив визначити шляхи вдосконалення інформаційно-комунікаційної інфраструктури державноуправлінської діяльності та надав можливість запропонувати новий підхід до формування Концепції державної інформаційної політики. Завдяки емпіричним методам дослідження, у результаті аналізу нормативних правових документів, виявлено недостатність, фрагментарність правової бази у сфері розвитку державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки. На основі порівняльного аналізу доктринальних документів та нормативно-правових актів у галузі регулювання інформаційної сфери країни з’ясовано невідповідності концептуальних підходів та нормативно-правового регулювання інформаційних процесів і відносин між суб’єктами інформаційного простору.
У дисертації знайшли відображення публікації, основані на сучасному дослідницькому матеріалі – монографіях, дисертаційних дослідженнях, матеріалах наукових семінарів, конференцій – у сфері формування інформаційного суспільства, інформаційної політики держави та державного управління відповідно до завдань, поставлених у дисертаційному дослідженні.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні змісту, складових та принципів функціонування механізму формування та реалізації державної інформаційної політики в Україні шляхом визначення теоретичних і методологічних підходів.
Новизна наукових результатів конкретизується в таких положеннях:
уперше:
– концептуально обґрунтовано зміст та складові механізму інформаційно-аналітичного забезпечення формування та реалізації державної інформаційної політики, на відміну від підходів, що існують, такий механізм структурно складається з блоку формування та блоку реалізації державної інформаційної політики, структурно побудований за логічною схемою: виявлення й аналіз проблем державної інформаційної політики; попереднє визначення очікуваних результатів; визначення джерел інформації; вибір моделі ефективності рішення; прийняття рішення; моніторинг; оптимізація рішення та ін.;
– виокремлено гуманітарну складову державної інформаційної політики, що розуміється як соціальна функція і системоутворюючий фактор, пов’язана зі змістом та якістю інформації, виявляється у створенні прийнятного соціокультурного середовища для життєдіяльності людини, реалізації нею своїх прав і свобод;
– розроблено інформаційно-аналітичну систему «Доступ», що сприяє збільшенню відкритості й прозорості органів влади і включає в себе такі елементи: підсистему збирання, попереднього оброблення, оптимізації, реалізації та збереження інформації; удосконалений інтернет-портал органів влади; систему публічної звітності та суспільного контролю над використанням інформаційної мережі;
удосконалено:
– обґрунтування пріоритетних напрямів формування та реалізації державної інформаційної політики в Україні, визначено найбільш значущі з них: перший – формування й розвиток єдиного інформаційного простору України, що зумовлено як географічними, так і соціально-культурними відмінностями регіонів України; другий – розвиток інформаційно-комунікаційної інфраструктури; третій – формування умов, що сприяють виробництву та використанню інформації та знань у всіх сферах життя суспільства; четвертий – розвиток інформаційного середовища як бази вдосконалення сфери державного управління; п’ятий – міжнародне співробітництво у сфері інформаційно-комунікативних технологій;
– систему принципів державної інформаційної політики шляхом визначення їхніх груп: формування (принцип системності, повноти, об’єктивності, єдності кількості та якості інформації, науковості), функціонування (принцип рівного доступу громадян країни до джерел інформації, інтелектуальної власності; довіри громадян до ЗМІ і влади; єдності свободи слова та відповідальності за поширювану інформацію; зворотного зв’язку; вдосконалення інформаційного законодавства; урахування зарубіжного досвіду здійснення інформаційної політики) та базових принципів (принцип пріоритету національних, державних інтересів; соціальної орієнтованості інформації; відкритості інформації; пріоритету вітчизняного виробника інформаційно-комунікаційних засобів, продуктів, послуг; урахування рівнів соціально-економічного, науково-технічного і культурного розвитку країни в цілому та її регіональних суб’єктів; єдності професійних і духовно-моральних якостей людей);
– класифікацію основних функцій державної інформаційної політики за ознаками: інформаційною, соціалізації, контролю, артикуляції та інтеграції, мобілізації, адекватного реагування на інформаційно-психологічний вплив;
– теоретичне обґрунтування проблем, що перешкоджають розвитку державної інформаційної політики в Україні, до основних з яких можна віднести: відсутність узгодженої державної інформаційної політики; слабку координацію між суб’єктами державної інформаційної політики; невизначеність способів взаємодії між органами, що реалізують державну інформаційну політику; недосконалість інформаційно-аналітичного забезпечення процесів формування та реалізації державної інформаційної політики; відсутність механізму зворотного зв’язку (комунікації) між суб’єктами й об’єктами державної інформаційної політики;
– підходи до систематизації факторів впливу на механізм формування та реалізації державної інформаційної політики в Україні, виокремлено фактори внутрішнього характеру – особливості вітчизняного інформаційного простору; стан інформаційної політики, що проводиться в країні; рівень економічного, науково-технічного, культурного й політичного розвитку; рівень кваліфікації суб’єктів, що беруть участь у формування та реалізації державної інформаційної політики; латентні процеси впливу ЗМІ на суспільну свідомість; людський фактор; фактори зовнішнього характеру – глобалізації; геополітичної конкуренції; вимоги міжнародних нормативно-правових актів; стан міжнародного правового поля;
дістали подальший розвиток:
– систематизація змістовних ознак інформації як складової державної інформаційної політики шляхом виділення її сутнісних рис, котрі віддзеркалюють сучасні тенденції суспільного розвитку, а саме: селективність, субстанціональну несамостійність, спадкоємність, масовість, цінність, трансформаційність, здатність до обмеження, універсальність, якість;
– розуміння державної інформаційної політики як комплексного соціально-політичного явища, котре зачіпає різні напрями внутрішньої та зовнішньої політики держави, основною метою якої є: формування та розвиток єдиного інформаційного простору України; розвиток інформаційно-комунікаційної інфраструктури; формування національно орієнтованої політики на всіх рівнях – від загальнодержавного до місцевих громад; захист національних інтересів України, національної культурної спадщини, мови, протистояння культурній експансії інших країн; забезпечення умов для розвитку й захисту всіх форм власності на інформаційні ресурси; заохочення конкуренції; забезпечення права та технічних можливостей на доступ до інформації й інформаційних ресурсів для всього населення; охорона інтелектуальної власності тощо;
– визначення основних напрямів забезпечення інформаційної безпеки держави шляхом запровадження: системи моніторингу стану інформаційної безпеки та аналізу техніко-економічних параметрів вітчизняних і зарубіжних програмно-технічних засобів забезпечення інформаційної безпеки; нормативно-правової бази, котра регламентує вирішення завдань інформаційної безпеки; системи економічних і статистичних показників, котрі характеризують ефективність функціонування системи забезпечення інформаційної безпеки; засобів цивілізованого впливу держави на формування суспільної свідомості тощо;
– підходи до нормативно-правового забезпечення державної інформаційної політики, а саме: обґрунтовано необхідність та визначено зміст Концепції державної інформаційної політики України, реалізація якої дасть змогу створити матеріально-технічні, економічні, організаційні та політико-правові умови для формування сучасної моделі державного управління.
Практичне значення одержаних результатів. Основні теоретичні положення, висновки та рекомендації дисертаційного дослідження можуть бути реалізовані при формуванні та реалізації інформаційної політики органів державної влади, у визначенні статусу ідеології в умовах трансформації інформаційної сфери України та інших споріднених наукових галузях. Пропозиції автора щодо змін у Конституції України та вдосконалення основних положень проекту Закону України «Про Концепцію державної інформаційної політики» були направлені до Президента України та Комітету Верховної Ради України з питань правової політики, на які надійшли позитивні відгуки: від Адміністрації Президента України (лист № 22/126741–20 від 18.10.2010р.) (дод. А); від Комітету з питань правової політики Верховної Ради України (лист № 04–29/7–300 від 14.03.2011р.) (дод. Б). Теоретичні положення, висновки та рекомендації дисертаційного дослідження використано:
Головним управлінням по взаємодії з правоохоронними органами, органами юстиції, оборонної та мобілізаційної роботи Харківської обласної державної адміністрації при розробці заходів попередження незаконного використання інформації з питань своєчасного виявлення потенційних інформаційних загроз порушення встановленого регламенту збирання, обробки, зберігання й передачі інформації з обмеженим доступом (довідка № 02–07 / 686 від 11. 10. 2011р.) (дод. В); Головним управлінням економіки Харківської обласної державної адміністрації при розробці моделей державно-управлінських структур та виробленні концепції ефективної реалізації інформаційної політики в умовах соціально-економічних змін (довідка № 10–12 / 2874 від 14.10.2011р.) (дод. Д); Департаментом інформаційно-комп’ютерного забезпечення Харківської міської ради Харківської області при впровадженні системи публічної звітності та суспільного контролю з використанням інформаційної мережі і єдиного інтернет-порталу державної влади (довідка № 1988 від 06.05.2011р.) (дод. Е); Первомайською районною державною адміністрацією Харківської області в процесі розробки методики вдосконалення реалізації державної інформаційної політики в регіоні (довідка № 03–037 / 4182 від 17.10.2011р.) (дод. Ж).
Результати дисертаційного дослідження використано в Харківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України при розробці навчального модуля «Інформаційна політика в Україні» для слухачів усіх форм навчання магістерської підготовки (Акт про впровадження від 12.09.2011р.) (дод. З) та в Харківській державній академії культури при розробці навчального модуля «Державне та регіональне управління» (Акт про впровадження від 25.05.2011р.) (дод. К).
Особистий внесок здобувача. Наукові результати, положення, розробки та висновки дисертаційного дослідження є підсумком особистих досліджень автора. Ідеї співавторів наукових праць у дисертації не використовувалися.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження набули висвітлення в наукових публікаціях автора й апробовані на міжнародних наукових конференціях і науково-практичних семінарах: на науково-практичній конференції «Удосконалення механізмів державного регулювання соціально-економічного розвитку регіону» (м. Харків, 2006 р.); на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції молодих учених «Культура та інформаційне суспільство ХХI століття» (м. Харків: 2007, 2008, 2009, 2010, 2011 рр.); на науково-практичній конференції «Україна в міжнародному контексті» (м. Харків, 2009 р.); на Х Міжнародному науковому конгресі «Державне управління та місцеве самоврядування» (м. Харків, 2010 р.); на 1-й Всеукраїнській науково-практичній конференції «Державна політика щодо місцевого самоврядування: стан, проблеми та перспективи» (м. Херсон, 2010 р.); на науково-практичній конференції «Державне управління та місцеве самоврядування: історія та сучасність» (м. Харків, 2010 р.); на IV Міжнародній науково-практичній конференції «Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності» (м. Ялта, 2010 р.); на Міжнародній науково-практичній конференції «Конкурентоспроможність та інновації: проблеми науки та практики» (м. Харків, 2010 р.); на Міжнародній науково-практичній конференції «Культурологія та соціальні комунікації: інноваційні стратегії розвитку» (м. Харків, 2010 р.); на II Міжнародній науково-практичній конференції «Державне регулювання соціального підприємництва та соціально відповідального бізнесу» (м. Харків, 2010 р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Науково-практичні аспекти оптимізації управлінської діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування» (м. Запоріжжя, 2010 р.); на II Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні інформаційні технології ефективного управління бізнесом» (м. Донецк, 2011 р.); на III Всеукраїнській науково-практичній конференції «Українська культура та ментальність: самобутність в умовах глобалізації» (м. Ялта, 2011 р.); на науково-практичному семінарі «Проблеми та перспективи формування гуманітарної політики в Україні» (м. Ялта, 2011 р.).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 65 наукових праць, а саме: три індивідуальні монографії, монографія у співавторстві; 35 статей у фахових наукових виданнях з державного управління; 14 статей в інших виданнях; 12 тез доповідей за матеріалами науково-практичних конференцій різного рівня. Загальний обсяг публікацій, що належать автору, становить 103,8 друк. арк.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні вирішено важливу науково-прикладну проблему, що полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних засад щодо змісту, складових та принципів функціонування механізму формування та реалізації державної інформаційної політики в Україні. Одержані в процесі дослідження результати свідчать про реалізацію поставленої мети і завдань, дають можливість сформулювати загальні висновки та внести пропозиції, що мають теоретичне і практичне значення.
1. Доведено, що класичне визначення поняття «інформація» в його соціологічному аспекті доповнюється некласичним розумінням її соціально-економічної природи, що набуває під впливом глобалізаційних процесів якісно інших властивостей, стає ключовим при здобутті знань, формує уявлення про реалії соціальної дійсності й відтворює в цілому картину світу. Інформація має самостійну цінність, свої специфічні закономірності функціонування й розвитку, здатна до випереджального впливу на інформаційну політику, виступає безпосередньою причиною, що визначає вибір того або іншого варіанту політичного розвитку, поведінки різних соціальних груп і окремих громадян, переведення державної системи в новий стан. Інформація є вихідним ресурсом для розроблення інформаційної політики та здійснення державного управління в будь-якій сфері життєдіяльності суспільства й держави.
На підставі зазначеного виокремлено сутнісні ознаки інформації як складової державної інформаційної політики: селективність – виникнення інформації зводиться до акту вибору, а нагромадження інформації – до результатів відповідних актів, тобто вибір, або в більш широкому сенсі – селективність, включається в поняття інформації як одна з його складових; субстанціональна несамостійність – властива як енергії, так і інформації, адже без будь-яких матеріальних носіїв немає ні енергії, ні інформації; спадкоємність – виділення й диференціація історичності й саморозвитку; масовість – розкриває зміст інформації як суспільної, загальної для всіх; цінність – за однакових вірогідності та форми подання інформації її цінність не залежить від витрат на її отримання; трансформаційність – незалежність змісту інформації від форми її фіксації та способу розповсюдження; здатність до обмеження – чим вище рівень організованості системи, тим більше ступінь обмеження інформації; універсальність – зміст інформації може бути будь-яким; якість – сукупність властивостей інформації, що характеризують ступінь її відповідності до потреб (цілей, цінностей) користувачів.
2. Аналіз сучасних теоретико-методологічних підходів до змісту державної інформаційної політики доводить, що розширення національного інформаційного простору, різноманіття форм інформаційних процесів, каналів зв’язку визначають складність, багатоаспектність формування та реалізації державної інформаційної політики. При визначенні поняття «державна інформаційна політика» уявляється доцільним дотримуватися комплексного підходу, заснованого на міждисциплінарному синтезі та взаємодоповнюваності наукових методів. Доведено, що державна інформаційна політика – це система цілеспрямованих, здійснюваних державою спільно з інститутами громадянського суспільства заходів адміністративно-управлінського характеру з регулювання інформаційних процесів, формування й розвитку інформаційного суспільства на основі пріоритету національних інтересів країни з метою захисту духовних і моральних цінностей, забезпечення інформаційної безпеки особистості, суспільства і самої держави, а також створення сприятливого економічного, соціокультурного та інформаційного середовища для гідних умов життя більшості громадян, гармонізації усіх сфер суспільства, досягнення стабільності та громадянської злагоди.
3. У сучасному інформаційному суспільстві складаються нові форми масової комунікації, соціального спілкування, стилі мислення і способи життя, нові парадигми економіки, політики, управління. Це потребує нового законодавчого закріплення сучасних принципів та функцій державної інформаційної політики. Відповідно до змістовних ознак поняття «державна інформаційна політика», сформовано групу принципів її формування – принципи системності, повноти, об’єктивності, єдності кількості та якості інформації, науковості тощо, та функціонування – рівного доступу громадян країни до всіх джерел інформації, за винятком тих, володіння якими може зашкодити охороні державної та особистої таємниці, інтелектуальної власності; довіри громадян до ЗМІ і влади; єдності свободи слова та відповідальності за поширювану інформацію; зворотного зв’язку; перманентного вдосконалення інформаційного законодавства; урахування зарубіжного досвіду здійснення інформаційної політики та ін.
До базових принципів державної інформаційної політики можна віднести принципи: пріоритету національних, державних інтересів; урахування інтересів переважної більшості громадян; соціальної орієнтованості інформації; диференційованої державної підтримки недержавних ЗМІ; відкритості інформації; пріоритету вітчизняного виробника інформаційно-комунікаційних засобів, продуктів, послуг; урахування рівнів соціально-економічного, науково-технічного і культурного розвитку країни в цілому та її регіональних суб’єктів; єдності професійних і духовно-моральних якостей людей, які працюють у цій сфері; пріоритетного впливу держави з метою регулювання соціально-політичних і техніко-технологічних складових інформаційної політики й ін.
Під функціями державної інформаційної політики розуміються дії держави, що сприяють підтриманню досягнутого стану та подальшому розвитку інформаційної сфери суспільства і його суб’єктів. Різноманіття зв’язків, що утворюють інформаційну сферу та взаємодії держави в ній, зумовлює низку функцій: інформаційну, освітню, гуманітарну, критики та контролю, артикуляції та інтеграції, мобілізаційну, адекватного реагування на іноземний інформаційно-психологічний вплив та ефективної протидії йому в сучасних умовах. Сфокусувавши увагу на характеристиці основних, провідних, з нашої точки зору, функцій державної інформаційної політики, зазначимо, що можна виділити й інші, наприклад: ініціативну, формування громадської думки, раціоналізації, гуманітарну тощо.
4. Перехід до гуманізованого інформаційного суспільства на практиці неможливий без ефективної соціально спрямованої інформаційної політики. Це в свою чергу означає, що формування інформаційної політики органами державної влади має бути засноване на відповідних функціях і принципах, які реально характеризують її соціальну спрямованість. Соціально орієнтована державна інформаційна політика передбачає забезпечення реалізації найважливіших її соціальних функцій, серед яких інтеграційна, освітня, мобілізаційна, функція артикуляції інтересів, захисна, духовна тощо. Повна реалізація зазначених функцій можлива тільки в разі використання наукових принципів формування державної інформаційної політики, котрі враховують якісний аспект інформаційного розвитку. Як головні принципи можна виділити принципи цілісності інформаційного простору, системності, досягнення випереджального інформаційного ефекту, довіри, людяності, органічної єдності свободи та відповідальності тощо.
5. Формування та реалізація інформаційної політики органами державної влади є не тільки факторами якісного державного управління, але й необхідним засобом забезпечення ефективної взаємодії влади та громадянського суспільства, встановлення конструктивного діалогу між ними, формування суспільної свідомості народу як головного суб’єкта історичного процесу. Існує низка суттєвих недоліків організаційно-технологічного та організаційно-методологічного характеру, що перешкоджають розвитку державної інформаційної політики в Україні: не врегульовано питання щодо координації дій органів, які формують державну інформаційну політику; не чітко визначено способи взаємодії між органами, що реалізовують державну інформаційну політику; не визначено суб’єктів, що здійснюють моніторинг і контроль ефективності реалізації державної інформаційної політики; застарілі технології і механізм формування державної інформаційної політики; не визначено роль і не закріплено місце інформаційно-аналітичного забезпечення в загальному процесі формування та реалізації державної інформаційної політики; не розроблено методологію формування державної інформаційної політики, яка визначала б її зміст відповідно до стратегії соціально-економічного розвитку; відсутній механізм зворотного зв’язку (комунікації) між суб’єктами й об’єктами державної інформаційної політики; не визначено способи оцінки якості та критерії ефективності реалізації державної інформаційної політики.
6. Установлено, що дослідження інформаційної безпеки в контексті державної інформаційної політики утворюється з методів, котрі використовуються для пізнання інформаційної політики, і включає метод системного аналізу, метод логічного висновку, порівняльний метод, емпірико-соціологічний метод, діяльнісний підхід. Отже, під методологічними засадами інформаційної безпеки ми розуміємо єдність концептуальних, теоретичних і технологічних основ забезпечення на інформаційному рівні безпеки всіх сфер державної і суспільної діяльності (політичної, економічної, соціальної, воєнної, екологічної, духовної та ін.), а також сфер формування, обігу, нагромадження й використання інформації (інформаційний простір, інформаційні ресурси, інформаційно-аналітичне забезпечення органів державного управління в усіх різновидах діяльності тощо). Предметом методології інформаційної безпеки є дослідження способів, методів, засобів і каналів реалізації загроз національним інтересам на інформаційному рівні, а також своєчасних виявлення їх, запобігання їм та їхньої нейтралізації.
Інформаційна безпека в інформаційному просторі країни визначається безпекою інформації, інформаційної інфраструктури і правового статусу людини, громадянина та держави в галузі інформаційної діяльності, а також безпекою діяльності з реалізації національних інтересів і безпекою суспільних відносин, опосередковуючи цю діяльність.
7. Доведено, що відсутність Закону України про Концепцію державної інформаційної політики ускладнює проведення аналізу визначених проблем, пріоритетних завдань, основних напрямів реалізації державної інформаційної політики. Незважаючи на це інформаційна політика держави існує, і на механізм її формування та реалізації впливає безліч факторів як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. До основних таких факторів ми відносимо – фактори внутрішнього характеру: особливості інформаційного простору в Україні; стан законодавчої бази; інформаційна політика, що проводиться в країні (у тому числі прийняті державні управлінські рішення); рівень економічного, науково-технічного, культурного й політичного розвитку; рівень кваліфікації суб’єктів, що беруть участь у процесі формування та реалізації державної інформаційної політики (у тому числі інститут ЗМІ), політична воля; латентні процеси впливу ЗМІ на суспільну свідомість; людський фактор при формуванні та реалізації державної інформаційної політики; фактори зовнішнього характеру: фактор геополітичної конкуренції; міжнародні нормативно-правові акти, стан міжнародного правового поля; політика, що проводиться зарубіжними державами; міжнародні інформаційно-психологічні впливи та інформаційно-психологічні війни; фактор глобалізації (економічна, культурно-ідеологічна, політична, інформаційна).
8. Доведено, що головними з пріоритетних напрямів формування та реалізації державної інформаційної політики для органів державної влади повинні стати соціальна орієнтованість і соціальна відповідальність, соціально значуща суть явищ, процесів і факторів, котрі визначають зміст управлінських рішень, дії в будь-якому суспільстві та віддзеркалюють соціальні інтереси, цілі, настрої, потреби тих або інших соціальних верств, сприяють їхнім презентації й реалізації. Якість державної інформаційної політики визначається на основі критеріїв, показників та індикаторів, котрі дозволяють оцінити її відносно суб’єкта інформаційного обміну, виробництва інформації й управління нею, об’єкта дії та всіх елементів системи управління. Досконалою можна вважати лише таку інформаційну політику держави, функціонування та вплив якої сприяє оптимальному розвитку системи суспільних стосунків.
Доцільно виділити найбільш істотні напрями реалізації інформаційної політики держави: перший – формування й розвиток єдиного інформаційного простору України, що зумовлене як географічними, так і соціально-культурними відмінностями регіонів України; другий – розвиток інформаційно-комунікаційної інфраструктури; третій – формування умов, що сприяють виробництву та використанню інформації і знань у всіх сферах життя суспільства; четвертий – розвиток інформаційного середовища як бази вдосконалення сфери державного управління; п’ятий – міжнародне співробітництво у сфері інформаційно-комунікативних технологій.
9. Реалізацію державної інформаційної політики України має бути спрямовано: на зміцнення Української держави на основі єдиного інформаційного простору країни; поглиблення процесів інформаційної та економічної інтеграції регіонів; створення сучасних мережевих структур державного, регіонального, міського управління та побудову на базі їх нових ефективних механізмів взаємодії влади з інститутами громадянського суспільства, бізнесом і населенням; становлення та в подальшому домінування в економіці нових технологічних укладів, що базуються на масовому використанні перспективних інформаційних технологій, засобів обчислювальної техніки і телекомунікацій; провідну роль інформаційно-комунікаційної інфраструктури в системі суспільного виробництва, у соціальній і культурній сферах; підвищення якості освіти, рівня науково-технічного і культурного розвитку за рахунок розширення можливостей інформаційного обміну на міжнародному, національному та регіональному рівні; підвищення ролі кваліфікації, професіоналізму і здібностей до творчості як найважливіших характеристик послуг праці, а також досягнення високого рівня мінімальної соціальної забезпеченості; створення ефективної системи забезпечення прав громадян і громадських інститутів на вільне отримання, розповсюдження й використання інформації як найважливішої умови демократичного розвитку; забезпечення високого рівня національної безпеки за рахунок запобігання терористичним і кримінальним загрозам в інформаційній сфері.
З’ясовано, що вдосконалення державної інформаційної політики в ході її розроблення та реалізації вимагає враховувати ментальні особливості та культурно-історичні традиції суспільства. Враховуючи те, що інформація виступає об’єктом аналізу, існує необхідність формування органами державної влади системи інформаційно-аналітичного забезпечення процесу реалізації державної інформаційної політики. Ця система може акумулювати зусилля інформаційно-аналітичних підрозділів органів законодавчої, виконавчої та судової влади, науково-дослідного співтовариства щодо здійснення інформаційно-аналітичної діяльності сучасних інформаційно-комунікативних процесів, особливостей інформаційного простору України, проблем формування та механізмів реалізації державної інформаційної політики з метою ухвалення оптимальних управлінських рішень, котрі регулюють інформаційну сферу суспільства.
10. З метою реалізації соціально спрямованої державної інформаційної політики, співвіднесення її змісту зі стратегією соціально-економічного розвитку, а також визначення наукової методології її формування, значущою є діяльність, спрямована на вдосконалення механізму зворотного зв’язку (комунікації) між суб’єктами та об’єктами інформаційної політики. У свою чергу, застосування системного підходу до процесу формування та реалізації державної інформаційної політики дозволяє виділити основні підсистеми даного процесу з включенням окремої інформаційно-аналітичної підсистеми.
Доцільно прагнути до уніфікації інформаційно-аналітичної діяльності, створення в органах влади спеціальних підрозділів з єдиним форматом опису інформаційно-аналітичних підрозділів і єдиною методикою ведення інформаційно-аналітичної діяльності.
11. Виявивши теоретичні підходи, проаналізувавши трактування державної інформаційної політики, що існують, обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення Концепції державної інформаційної політики в Україні, яка має визначати мету, принципи, пріоритетні завдання та основні напрями діяльності держави з розвитку інформаційного суспільства. Реалізація Концепції державної інформаційної політики дасть змогу органам державної влади створити матеріально-технічні, економічні, організаційні та політико-правові умови для формування сучасної моделі державної інформаційної політики. При цьому нормативна модель державної інформаційної політики повинна включати: створення й постійне вдосконалення нормативно-правової бази стосунків в інформаційній сфері; забезпечення громадян суспільно значущою інформацією та вдосконалення системи інформування населення; формування й ефективне використання національних інформаційних ресурсів; розвиток національної інформаційно-комунікаційної інфраструктури тощо.
12. Доведено, що пріоритетним напрямом щодо формування та реалізації державної інформаційної політики органів державної влади має стати запровадження інформаційно-аналітичних систем забезпечення відкритості і прозорості їхньої діяльності.
Розроблена інформаційно-аналітична система «Доступ» сприятиме розвитку інформаційної відкритості та прозорості влади, виконуватиме функцію носія нової моделі електронної демократії. Центральний елемент даної системи – це підсистема створення публічної звітності та суспільного контролю над використанням інформаційної мережі, що дозволяє створити вдосконалений інтернет-портал органів влади, за допомогою якого державні службовці мають можливість займатися інформаційно-аналітичною діяльністю, одержуючи персоніфікований доступ до всіх автоматизованих інформаційних систем, що значно підвищувало б ефективність їхньої роботи тощо.
Для успішного вирішення завдань системи «Доступ» у галузі інформаційного забезпечення органів державної влади необхідно: погодити її з проектом «Електронна Україна»; реалізувати на базі системи пілотні регіональні (обласні, міські) проекти щодо створення «електронного уряду», підтримувати й широко використати вітчизняні розробки в галузі інформаційних технологій у процесі реалізації системи; залучати до реалізації системи інтелектуальні ресурси регіону, області, міста.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамкин Г. П. Информатизация общества — итоги и перспективы [Электронный ресурс] / Г. П. Абрамкин — Режим доступа: http://aeli.altai.ru/conferenc/2000/abramkin.htm. — Загл. с экрана.
2. Авдиенко Д. А. Влияние в процессе политической коммуникации [Электронный ресурс] / Д. А. Авдиенко. — Режим доступа: http:// www.politjournal.spb.ru/120106.html. — Загл. с экрана.
3. Аверьянов В. Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные структуры / В. Б. Аверьянов. — Киев, 1990. — 145 с.
4. Авцинова Г. И. Методология эффективного управления / Г. И. Авцинова, О. С. Анисимов, Т. А. Александрова. — М. : Изд-во Ин-та психотерапии, 2004. — 944 с.
5. Авцинова Г.И. Информационная стратегия как фактор формирования политической культуры российского общества в условиях глобализации / Авцинова Г.И., Краснов Б.И., Лаптев Л.Г., Шелудько Л.В. ― М., 2002. ― С. 56.
6. Агамирзян И. Мировой опыт реализации концепции «электронного правительства» [Электронный ресурс] / И. Агамирзян. — Режим доступа: http://www/microsoft.com/rus/govemment/analytics. — Загл. с экрана.
7. Агапов А. Б. Основы государственного управления в сфере информатизации в Российской Федерации / Агапов А.Б. ― М. : Юристъ, 1997. ― С. 23.
8. Азроянц Э. А. Немарковские процессы как новая парадигма / Азроянц Э. А., Харитонов А. С., Шелепин Л. А. // Вопросы философии. ― 1999. ― С. 218.
9. Алмонд Г. А. Гражданская культура и стабильность демократии / Г. А. Алмонд, С. Верба // Полис. — 1992. — № 4. — С. 122–134.
10. Амоша О. Промислова політика України: концептуальні орієнтири на середньострокову перспективу / О. Амоша, В. Вишневський, Л. Збаразька // Економіка України. — 2009. — № 11. — C. 4–14.
11. Андрєєва О. М. Національна безпека України в контексті національної ідентичності і взаємовідносин з Росією : [монографія] / О. М. Андрєєва ; НАН України, Ін-т політ. і етнонац. дослідж. ім. І. Ф. Кураса. — К. : Парлам. ― 2009. — 359 с.
12. Андрийко О. Ф. Контроль в демократическом государстве: проблемы и тенденции / О. Ф. Андрийко. — Киев, 1994. — 165 с.
13. Андронова О. Электронное правительство в Европе и мире [Электронный ресурс] / О. Андронова, А. Николаев. — СПб., 2001. — Режим доступа: http://www.ci.ru/inform22_01/p_06oo.htm. — Загл. с экрана.
14. Анохин М. Г., Комаровский В. С. Информационные технологии в политике / Анохин М. Г., Комаровский В. С. // Политика: возможность современных технологий. ― М., 1998. ― С. 54.
15. Аппарат государственного управления: интересы и деятельность // [В. Ф. Сиренко, Н. В. Онищук, В. Б. Аверьянов и др.]. ― К. : Наук. думка, 1993. ― 165 с.
16. Аристотель. Политика. // Аристотель. Сочинения: В 4 т. ― Т.4. ― М., 1983. ― С. 376.
17. Арістова І. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти [моногр.] / І.В. Арістова. ― Харків: Вид-во Харк. нац. ун-ту внутр. справ, 2000. ― 365 с.
18. Арістова І. В. Діяльність органів внутрішніх справ щодо реалізації державної інформаційної політики: Монографія. ― Харків : Вид-во Харк. нац. ун-ту внутр. справ, 2006. ― 256 с.
19. Арон Р. Демократия и тоталитаризм / Арон Р. ― М.: Текст, 1993. ― С. 21–22.
20. Арон Р. Измерения исторического сознания = Dimensions de la conscience historique / Р. Арон ; пер. с фр. И. А. Гобозова ; отв. ред. и авт. заключит. ст. И. А. Гобозов. — Изд. 2-е. — М. : ЛИБРОКОМ, 2010. — 185 с.
21. Арсеньев М. Н. Принятие решений. Интегрированные интеллектуальные системы : [учеб. Пособие для вузов] / М. Н. Арсеньев, С. И. Шелобаев, Т. К. Давыдова. ― М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2008. ― 270 с.
22. Артюшин Л. М. Теоретичні аспекти стратегії воєнної безпеки суспільства і держави / Л. М. Артюшин, Г. Ф. Костенко ; Нац. ун-т внутр. справ. — Х. : Вид-во НУВС, 2003. — 175 с.
23. Атаманчук Г. В. Государственное управление: организационно-функциональные вопросы / Г. В. Атаманчук. ― М. : ОАО НПО «Экономика», 2000. ― 302 с.
24. Атаманчук Г. В. Управление: сущность, ценность, эффективность / Г. В. Атамчук. — М. : Культура : Акад. проект, 2006. — 542 с.
25. Атаманчук Г. Методологічні проблеми сучасного державного управління / Г. Атаманчук // Вісн. УАДУ. ― 2001. ― № 3. ― С. 9–12.
26. Бабаев О. Я. Проблемы уголовно-правового регулирования в сфере компьютерной информации / Бабаев О. Я., Мещеряков В. А. // Защита информации. Конфидент. ― 1998. ― № 5 (23). ― С. 67–73.
27. Бабец О. Опыт военной разведки на службе в коммерческой фирме / Бабец О. — М.: Харвест, 2004. ― С. 42–47.
28. Базилюк Я. Б. Україна у системі міжнародної безпеки : монографія / Я. Б. Базилюк, О. С. Бодрук, Д. Ю. Венцковський [та ін.] ; Рада нац. безпеки і оборони України ; Нац. ін-т пробл. міжнар. безпеки. —К. : Фоліант, 2009. — 572 с.
29. Бакуменко В. Д. Загальні моделі уявлення суб'єкт-об'єктних відносин у соціальних системах / В. Д. Бакуменко // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. Укр. акад. держ. упр. при Президентові України : Одеський філіал. — 2000. — Вип. 4. — С. 73–80.
30. Бакуменко В. Д. Теоретичні та організаційні засади державного управління / В. Д. Бакуменко, П. І. Надолішній : навч. посіб. —К. : Міленіум, 2003. — С. 8–11.
31. Бакуменко В. Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії методології, практики: [моногр.] / В. Д. Бакуменко. ― К. : Вид-во УАДУ, 2000. ― 328 с.
32. Баринов А. Информационный суверенитет или информационная безопасность? / А. Баринов // Національна безпека і оборона. ― 2001. ― № 1. ― С. 70–76.
33. Баровська А. В. Механізми реалізації державної інформаційної політики у сфері європейської інтеграції : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. держ. упр.: спец. 25.00.02 «Механізми державного управління» / А.В. Баровська. ― Акад. муніціп. упр. — К., 2010. — 20 с.
34. Бачило И. Л. Актуальные проблемы информационного права / И. Л. Бачило // НТИ. Сер. 1, Орг. и методика информ. работы. — 2001. — № 9. — С. 3–8.
35. Бачило И. Л. Организационно-правовые проблемы информатизации / И. Л. Бачило // НТИ. Сер. 1, Орг. и методика информ. работы. — 1998. — № 3. — С. 13.
36. Бедрицкий А. А. Прав ли Президент Буш? / А. А. Бедрицкий // Независимое военное обозрение.12-18 октября 2001 г. ― № 38. ― С.4.
37. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну / У. Бек. — М. : Прогресс–Традиция, 2000. — 384 с.
38. Белл Д. Возобновление истории в новом столетии : (предисл. к новому изд. кн. "Конец идеологии") / Д. Белл // Вопр. философии. — 2002. — № 5. — С. 13–25.
39. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального прогнозирования: пер. с англ. / Д. Белл; В. Л. Иноземцев (ред. и вступ. ст.). — М. : Academia, 1999. — 956 с.
40. Бжезинский З. Великая шахматная доска (Господство Америки и его геостратегические императивы) / Бжезинский З. — М. : Международные отношения, 1998. ― С. 98.
41. Биков В. Ю. Підвищення значущості інформаційно-комунікаційних технологій в освіті України / В. Ю. Биков // Педагогіка і психологія. — 2009. — № 1. — С. 28–33.
42. Битяк Ю. П. Державна служба в Україні: організаційно-правові засади : монографія / Ю. П. Битяк. — X. : Право, 2005. — 304 с.
43. Битяк Ю. Проблеми визначення системи законодавства про державну службу / Ю. Битяк // Право України. — 2006. — № 5. — С. 22–26.
44. Біла К. Україна і загроза нової біполярності / К. Біла // Дослідження світової політики : зб. наук. пр. / Ін-т світової економіки і міжнар. відносин НАН України. — К., 2000. — С. 12–20.
45. Біла книга Держспецзв’язку. ― Доступ : http://www.dsszzi.gov.ua
46. Біла С.О. Механізми впливу суспільства на державну інформаційну політику / С.О. Біла // Державне регулювання економічних процесів в уморах глобалізації. ― Х.: С.А.М. ― 2011. ― С. 14–17.
47. Білорус О. Г. Глобалізація і безпека розвитку : [монографія] / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук’яненко. — К. : КНЕУ, 2001. — 733 с.
48. Бінько І. Інформаційний простір України: стан та тенденції розвитку / І. Бінько // Бібл. вісн. — 2001. — № 2. — С. 15–18.
49. Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть / Ж. Бодрийяр. — М. : Добросвет, 2000. — 387 с.
50. Бодрук О. С. Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти / О. С. Бодрук. — К. : Нац. ін-т пробл. міжнар. безпеки, 2001. — 300 с.
51. Бойко А. Розвиток iнформацiйних технологiй — першочергове завдання державного управлiння / Андрiй Бойко // Державне управлiння i право : зб. наук. пр. / Київ. нац. ун-т культури i мистец, Iн-т держ. упр. i права. — К., 2006. — Вип. 1, ч. 2. — С. 61–66.
52. Бондаренко В. О. Інформаційна безпека сучасної держави: концептуальні роздуми / В. О.Бондаренко, О. В. Литвиненко // Стратег. панорама. ― 1999. ― № 1–2. ― С. 127–133.
53. Бондаренко В. О. Інформаційні впливи і операції / В. О. Бондаренко, О. В. Литвиненко // Стратег. панорама. ― 1999. ― № 4. ― С. 134–140.
54. Борисов В. І. Злочини проти безпеки виробництва: поняття та види. Кримінальна відповідальність за порушення правил ядерної або радіаційної безпеки : монографія / В. І. Борисов, О. О. Пащенко. — Х. : СПД Ф О Вапнярчук Н. М., 2006. — 224 с.
55. Брандман Э. М. Глобализация и информационная безопасность общества: монография. М.: ГПИБ России, 2007. ― С. 103.
56. Брауде-Золотарев М. Ю. Электронное государство и качество государственного управления / М. Ю. Брауде-Золотарев, В. В. Новиков // Интернет и современное общество : тр. Х Всерос. объедин. конф., Санкт-Петербург, 23–25 окт. 2007 г. — СПб. : Фак. филологии и искусств СПбГУ, 2007. — С. 182–185.
57. Брижко В. Про приєднання України до Конвенції № 108 Ради Європи / В. Брижко // Право України. — 2003. — № 1. — С. 34–37.
58. Бриллюэн Л. Наука и теория информации / Л. Бриллюэн. — М. : Физматгиз, 1960. — 391 с.
59. Брокгауз Ф. А. Энциклопедический словарь. Современная версия / Брокгауз Ф. А., Ефрон И. А. ― М.: Издательство Эксимо, 2004. ― 672 с.
60. Брусницин Н. А. Информационная война и безопасность / Н. А.Брусницин. ― М. : Вита-Пресс, 2001. ― С. 69.
61. Бубенников А. Н. Япония на пороге XXI века: технологический, информационный вызов / Бубенников А.Н., Бубенников А.А. // Проблемы Дальнего Востока. 1999. ― № 6. ― С. 112–119.
62. Бурдье П. Социальное пространство: поля и практики : пер. с фр. / П. Бурдье ; сост., общ. ред. пер., послесл. Н. А. Шматко. — М. ; СПб. : Ин-т эксперимент. социологии : Алетейя, 2005. — 576 с.
63. Бутко М. П. Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування / М. П. Бутко // Наук.-техн. інформація. — 2002. — № 1. — С. 3–5.
64. Бучило И. Л. Информационное право: основы практической информации / И. Л. Бучило. ― М., 2001 ― С. 253.
65. Валлерстайн И. Анализ мировых систем и ситуация в современном мире / И. Валлерстайн ; пер с англ. П. М. Кудюкина ; под общей ред. Б. Ю. Кагарлицкого. — СПб. : Унив. кн., 2001. — 416 с.
66. Валлерстайн И. Конец знакомого мира. Социология XXI века / И. Валлерстайн. — М. : Логос, 2003. — 368 с.
67. Вартанова Е. Л. Современная медиаструктура / Е. Л. Вартанова // СМИ в постсоветской России. М., 2002. ― С. 71.
68. Вахитов Р. Антииракская пропаганда: манипуляция сознанием / Р. Вахитов ― Ресурс доступа: (www.patriotica.ru).
69. Вебер М. Политика как призвание и профессия // Вебер М. Избранные произведения. ― М.: ― Прогресс, 1990. ― С. 646.
70. Вейманн Г. Как современные террористы используют Интернет / Г. Вейманн // www.crime-research. ru/analytics/Tropina_01/5.
71. Вепринцев В. Б. Операции информационно-психологической войны: методы, средства, технологии: Краткий энциклопедический словар / Вепринцев В. Б., Манойло А.В., Петренко А.И., Фролов Д.Б. М.: Горячая линия ― Телеком, 2003. ― С. 287.
72. Вернадский В. И. Биосфера и ноосфера / В. И. Вернадский. — М. : Айрис-Пресс, 2006. — 576 с.
73. Вернадский В. И. Научная мысль как планетное явление / В. И. Вернадский. — М. : Наука, 1991. — 270 с.
74. Вернадский В. И. О науке. Т. 1. Научное знание. Научное творчество. Научная мысль / В. И. Вернадского. — Дубна : Феникс, 1997. — 576 с.
75. Вернадский В. И. Философские мысли натуралиста : [сб. : к 125-летию со дня рождения] / В. И. Вернадский. — М. : Наука, 1988. — 519 с.
76. Видрін Д. Г. Україна на порозі ХХI століття : політичний аспект / Д. Г. Видрін, Д. В. Табачник. — К. : Либідь, 1995. — 294 с.
77. Викторов С. Накануне 3-й мировой информационной войны / С. Викторов. ― Финансовая Украина. ― №5, 18 февраля 1997г.
78. Винер Н. Кибернетика и общество / Норберт Винер. — М. : Изд-во иностр. лит., 1958. — 200 с., (С. 31).
79. Винер Н. Кибернетика, или Управление и связь в животном и машине : пер. с англ. / Н. Винер. — 2-е изд. — М. : Наука, 1983. — 343 с.
80. Винер Н. Творец и робот: обсуждение некоторых проблем, в которых кибернетика сталкивается с религией / Норберт Винер; пер. с англ.: М. Н. Аронэ, Р. А. Фесенко. — М. : Прогресс, 1966. — 103 с.
81. Винер Н. Челевек управляющий / Винер Н. ― СПб., ―2001.― С.71–73.
82. Внедрение концепции «электронного правительства». Стратегия по автоматизации государственных служб [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://www.microsoft.com/rus/government/whitepapers/eGov_Strategy.asp. — Загл. с экрана.
83. Возженников А. В. Национальная безопасность: теория, политика, стратегия / А. В. Возженников. ― М. : НПО «Модуль», 2000.
84. Володенков С. В. Информационно-психологические войны и массовое сознание / С. В. Володенков // Вестник Московского университета. ― Серия 12. ― Политические науки. 2003, № 3. ― С. 130–136.
85. Волокитин А. В. Информационная безопасность и информационное законодательство / Волокитин А.В., Копылов В.А // Сб. НТИ. ― Сер. 1. ― 1996. ― № 7. ― С. 97.
86. Волченков И. Д. Разработка и реализация информационной политики органами государственной власти в Российской Федерации : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. полит. наук : спец. 23.00.02 – политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологи / И. Д. Волченков. ― М., 2008. ― 20 с.
87. Воронина Т. П. Информационное общество: сущность, черты, проблемы / Т. П. Воронина. — М., 1995. — 111 с.
88. Гаджиев К. С. Введение в политическую науку: Учебник для высших учебных заведений / К. С. Гаджиев. ― М.: Логос, 1997. ― С. 440.
89. Гаєвський Б. А., Ребкало В.А., Туленков М.В. Політичне управління: Навчальний посібник / Гаєвський Б. А., Ребкало В. А., Туленков М. В.― К.: Вид-во УАДУ, 2001― 160 с.
90. Галумов Э. Демиургические коды информации. Информация, информация, информация [Электронный ресурс] / Э. Галумов. — Режим доступа: http://соntr-tv.ru. — Загл. с экрана.
91. Гелбрейт Дж. К. Суспільство блага. Пора гуманності / Дж. К. Гелбрейт. — К. : Скарби, 2003. — 160 с.
92. Гидденс Э. Устроение общества : очерк теории структурации / Э. Гидденс. — 2-е изд. — М. : Акад. Проект, 2005. — 528 с.
93. Гіденс Е. Нестримний світ: як глобалізація перетворює наше життя / Е. Гіденс; пер. з англ. Н. П. Поліщук. — К. : Альтерпрес, 2004. — 100 с.
94. Глазунова Н. И. Государственное и муниципальное (административное) управление: учеб. / Н. И.Глазунова. ― М., 2007.― 469 с.
95. Глобальная информатизация и безопасность России: материалы круглого стола «Глобальная информатизация и социально-гуманитарные проблемы человека, культуры, общества» (МГУ, октябрь 2000 г.) / Под ред. профессора В.И. Добренькова. М. : ― Изд-во Московского университета, 2001. ― 218 с.
96. Глушков В. О. Організаційно-правові основи боротьби з тероризмом / В. О. Глушков, О. Ф. Долженков // Актуальні проблеми держави та права : зб. наук. пр. — О., 2000. — Вип. 8. ― С. 73.
97. Гончаренко А. Н. Прогнозирование и политика : генезис и эволюция прогнозирования в системе национальной безопасности и внешнеполитическом механизме США / А. Н. Гончаренко. — Киев : Наук. думка, 1993. — 188 с.
98. Горбулін В. П. Національна безпека: порядок денний для України / В. П. Горбулін, О. Ф. Бєлов, О. В. Литвиненко. — К. : Стилос, 2009. — 126 с.
99. Горбулін В. П. Системноконцептуальні засади стратегії національної безпеки України / В. П. Горбулін, А. Б. Качинський. ― К.: ДП «Євроатлантикінформ», 2007. ― 592 с.
100. Горбулін В. П. Актуальні проблеми системного забезпечення інформаційної безпеки України / В. П. Горбулін, М. М. Биченок, П. М. Копка // Матер. міжнар. наук.-практ. конф. «Форми та методи забезпечення інформаційної безпеки держави». ― К. : Національна академія СБ України, 2008. ― С. 79–85.
101. Горский Ю. М. Будущее цивилизации (экология, информация, экономика) / Ю. М. Горский, И. А. Кузнецова // Электротехника 2010 года : сб. докл. IV симп., Москва, 20–23 мая 1997 г. — Т. 1, разд. 6. — М., 1997. — С. 326–331.
102. Государственное управление: основы теории и организации : [учеб. пособие] / Под ред. В. А. Козбаненко. ― М. : Статут, 2008. ― 912 с.
103. Грачев Г. Манипулирование личностью / Грачев Г., Мельник И. ― Режим доступа: http://vapp.ru/docs/manipul
104. Грачев Г. В. Информационно-психологическая безопасность личности: состояния и возможности психологической защиты / Г. В. Грачев— М.: ― Изд-во РАГС, 1998. ― С. 119.
105. Григор О. О. Формування інформаційного суспільства в Україні в контексті інтеграції в Європейський Союз (державно-управлінський аспект): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з держ. упр.: спец. 25.00.01 / Григор О. О.; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, Львів. регіон. ін-т держ. упр. — Л., 2003. — 20 с.
106. Григорьев М. С. Политические коммуникации в «век информации». //Политическое управление: Сборник научных трудов кафедры политологии и политического управления. ― М.: Издательство РАГС, 1998
107. Гриняев С. Взгляды военных экспертов США на ведение информационного противоборства. — Зарубежное военное обозрение. ― № 8, 2001.
108. Гриценко О. Конструктори культурної політики / Олександр Гриценко // Укр. культура. — 2004. — № 6/7. — С. 3.
109. Губенков A. A. Информационная безопасность / A. A. Губенков, В. Б. Байбурин ― М.: «Новый издательский дом», 2005. ― 128 с.
110. Гудби Дж. Стратегия стабильного мира. Навстречу Евроатлантическому сообществу безопасности / Джеймс Гудби, Петрус Бувальда, Дмитрик Тренин. — М. : Междунар. отношения, 2003. —207 с.
111. Гуржеянц Т. В. Зарождение и развитие в США теории информационных войн // Информационные войны: мифы и реальность / Под ред. В.Д. Попоил, Е.П. Тавокина. ― М., 2001. ― С. 45.
112. Гурковський В. Взаємовідносини органів державної влади у сфері забезпечення інформаційної безпеки України: організаційно-правові питання / В. Гурковський // Вісник УАДУ. — 2002. — № 3. — С. 27–32.
113. Гурне Б. Державне управління / Б. Гурне ; [пер. з фр.
114. Дайзард У. Наступление информационного века / У. Дайзард // Новая технократическая волна на Западе. — М. : Прогресс, 1986. — С. 343–354.
11