ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ДОКЛАСИЧНОГО МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………..……………….. 4
РОЗДІЛ 1. СТАРОДАВНІЙ ЕТАП ДОКЛАСИЧНОГО МІЖНАРОДНОГО ПРАВА………................................................................ .......................................... 22
1.1. Фактори формування міжнародного права……………………..…................ 22
1.2. Стародавнє міжнародне право як специфічний тип права……..................... 35
1.3. Порівняльний аналіз регіональних напрямів розвитку стародавнього міжнародного права…………………………….……….......................................... 42
1.4. Структура стародавнього міжнародного права………………….................... 53
1.5. Генезис первинних елементів і компонентів міжнародного права................ 63
Висновки до Розділу 1................................................................................................73
РОЗДІЛ 2. СТАРОДАВНІ ВИТОКИ ТЕОРІЇ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА………………................................................................................................ 74
2.1. Особливості формування міжнародно-правових поглядів у стародавній період………………………………………………………........................................74
2.2. Міжнародно-правові ідеї стародавнього Близького Сходу і Малої Азії .......83
2.3. Зародження концепцій міжнародного права в стародавніх Індії та Китаї ....89
2.4. Своєрідний характер формування міжнародно-правових вчень античності.98
2.5. Стародавні засади сучасних напрямів теорії міжнародного права...............109
Висновки до Розділу 2..............................................................................................120
РОЗДІЛ 3. ТРАНСФОРМАЦІЯ СТАРОДАВНЬОГО МІЖНАРОДНОГО ПРАВА В СЕРЕДНЬОВІЧНЕ ....................……………………….................…121
3.1. Передумови появи міжнародного права середньовічного типу…...............121
3.2. Природа і сутність трансформації міжнародного права…………................136
3.3. Антична основа міжнародно-правової трансформації (еволюція теорії і практики jus gentium)………………............…..…................................................ 148
3.4. Історична доля неантичних стародавніх міжнародно-правових інститутів.158
3.5. Характерні особливості трансформації елементів і компонентів стародавнього міжнародного права………………………………………............170
Висновки до Розділу 3.............................................................................................184
РОЗДІЛ 4. ІСТОРІЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО МІЖНАРОДНОГО ПРАВА..185
4.1. Послаблення міжрегіональної міжнародно-правової відокремленості........185
4.2. Утвердження міжнародного права як міждержавного………….……......... 197
4.3. Зростання ролі міжнародного договору як основного джерела середньовічного міжнародного права……………………………….....................206
4.4. Основні інститути середньовічного міжнародного права………….......…. 220
4.5. Особливості і порядок формування галузей міжнародного права в епоху Середньовіччя………………………………………………………………....….. 242
4.6. Формування міжнародно-правової культури Київської Русі……..…......... 250
Висновки до Розділу 4..............................................................................................272
РОЗДІЛ 5. РОЗВИТОК ТЕОРІЇ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА В СЕРЕДНІ ВІКИ……………..................................................................................................... 274
5.1. Формування європейської міжнародно-правової думки………….............. 274
5.1.1.Особливості світського напряму розвитку середньовічних міжнародно-правових поглядів………………………………………………………................ 274
5.1.2. Міжнародно-правові погляди отців церкви, каноністів і коментаторів ...281
5.1.3. Міжнародно-правова схоластика глосаторів і постглосаторів……......... 290
5.2. Біполярність міжнародно-правової ідеології середньовічної Індії…......... 298
5.3. Міжнародно-правові погляди середньовічного Китаю……………........... .308
5.4. Ісламська доктрина міжнародного права……………………………......… 319
5.5. Становлення міжнародно-правових поглядів позаєвроазійського регіону..332
5.6. Становлення шкіл міжнародного права…………………………............….. 339
Висновки до Розділу 5..............................................................................................363
ВИСНОВКИ……………………………………….………………………….….. 365
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................................377

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Зміни в міжнародних відносинах і міжнародному праві кінця ХХ ст. поставили перед наукою низку нагальних проблем. Якісно змінився предмет (об’єкт) міжнародного права, яке до цього функціонувало в умовах двополярної системи з властивими їй спільними принципами і нормами міжнародного права та особливими міждержавними об’єднаннями, системами безпеки, гарантій за додержанням міжнародних зобов’язань тощо.
Розпад соціалістичної системи і поява нових суб’єктів міжнародного права, лібералізація світових економічних відносин, процес глобалізації, реформування в регіональних системах безпеки тощо поставили принципово нові питання щодо функцій міжнародного права, ефективності його механізму регулювання. Протиборчі процеси в міждержавних відносинах (претензії на міжнародну правосуб’єктність і протидія їм, розширення функцій і сфери дії окремих міждержавних систем регіональної безпеки й у відповідь ескалація озброєнь) спричинили пошук нових основ міжнародної довіри і недооцінку історично виправданих засад міжнародно-правового співробітництва. Подекуди ставиться під сумнів право на участь в рівноправному міжнародному співробітництві навіть тих держав і народів, які мають тривалу історію міжнародно-правових відносин.
Практика поставила перед вченими завдання виробити принципово нові підходи, методику вирішення міжнародно-правових проблем; тому вкотре висуваються пропозиції розбудови міжнародного права на основі відмови від принципів суверенітету, невтручання або розгляду держави таким же об’єктом правового регулювання, як і фізична особа. Ряд проектів розбудови сучасного міжнародного права нехтує фактором історичного континуїтету в його розвитку і ігнорує питання його генезису, природи і сутності як специфічного регулятора міжнародних відносин. Це призводить до перебільшення ролі правотворця в міжнародному праві, яке розглядається інструментом в його руках. Але практика функціонування цього права показує, що воно є «живим інструментом», якому властиві закономірності й механізми пристосування до регулювання міжнародних відносин, котрі можуть бути виявлені при аналізі його історичного розвитку.
Такі проблеми впливають на формування міжнародно-правової позиції й України. Спроби применшити її роль в розбудові сучасного світопорядку обґрунтовуються тим, що нібито її державність перебуває на стадії становлення, а тому потрібен час для повноцінного входження у впливові міжнародні структури. Цим ігнорується глибока історія міжнародно-правової діяльності українського народу від Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, української козацької держави до української державності ХХ-ХХІ століть; нехтується внесок України в створення ООН та вирішення інших проблем регіонального та універсального значення. Відмова від таких підходів можлива лише тоді, коли вчені і практики України будуть усебічно враховувати можливості міжнародного права, небезпеку недооцінки його історії, слабкі сторони сучасних доктринальних тлумачень.
Часто в науці міжнародного права під його історією розуміється лише період останніх століть, а глибинні основи розглядаються як позбавлені практичної цінності. Нерозуміння того, що сучасне міжнародне право є наслідком тисячолітньої еволюції норм, принципів і інститутів стало причиною недооцінки його можливостей вирішувати проблеми міжнародних відносин. Щоправда, останнім часом зусиллями учених міжнародного права вживаються заходи організаторського і дослідницького характеру з метою вирішення цієї проблеми: засновуються періодичні видання з історії міжнародного права, створюються відповідні наукові товариства, проводяться конференції і симпозіуми з цієї проблематики, публікуються серії стародавніх, середньовічних міжнародних договорів, джерела класичного міжнародного права тощо. В результаті за декілька останніх десятиліть опубліковано на кілька порядків більше наукових досліджень з історії цього права, аніж за всю попередню історію науки.
Різні аспекти історії міжнародного права аналізувалися вітчизняними авторами (М.О.Баймуратов, М.В.Буроменський, В.Г.Буткевич, В.А.Василенко, В.Н.Денисов, А.І.Дмитрієв, В.І.Євінтов, О.В.Задорожній, В.І.Кисіль, В.М.Корецький, І.І.Лукашук, В.В.Мицик, О.О.Мережко, В.І.Муравйов, Н.М.Ульянова, Л.Д.Тимченко, В.М.Репецький та ін.), які продовжили науковий пошук основоположників української школи міжнародного права (В.Е.Грабар, В.П.Даневський, О.О.Ейхельман, І.О.Івановський, П.Є.Казанський, М.Р.Кантакузін-Сперанський, Д.І.Каченовський, В.А.Незабитовський, А.М.Стоянов та ін.).
Суттєву роль в дослідженні цієї проблематики зіграли роботи зарубіжних вчених (Л.А.Алексідзе, А.Альварес, Ю.Я.Баскін, Д.Бедерман, Ж.-Л.Бержель, Г.Дж.Берман, Б.С.Бібіков, Р.Вард, Ст.Вероста, А.Вегнер, П.Г.Виноградов, С.Вісваната, Г.Вітон, Т.Волкер, В.Греве, Н.К.Дінь, Г.В.Ігнатенко, Л.Камаровський, А.І.Ковлер, Ю.М.Колосов, В.І.Кузнецов, Є.О.Коровін, Г.І.Курдюков, Д.Б.Левін, Ф.Ліст, Ф.Ф.Мартенс, О.Ніппольд, Е.Ніс, А.Нуссбаум, Р.Ньюмелін, Л.Оппенгейм, Е.Рабштейн, Р.Редслоб, М.Ростовцев, О.І.Тіунов, Г.І.Тункін, М.Таубе, Д.І.Фельдман, Л.-Е. ле Фюр, С.Цібішовскі, М.Циммерман, С.В.Черниченко та ін.).
Проте і сьогодні походження міжнародного права не з’ясовано, його стародавній і середньовічний типи продовжують розглядати відокремлено, без встановлення зв’язку між ними, їх впливу на становлення класичного типу цього права, зародження в докласичному міжнародному праві його сучасної системи і структури, основних закономірностей функціонування, принципів, інститутів, галузей і т.п. Ці та інші питання ніколи не вивчались системно, комплексно, що спричинило однобічний підхід і до інших проблем сучасного міжнародного права.
Для України дослідження цих та інших проблем історії міжнародного права важливе не лише з теоретичної точки зору. Витоки міжнародно-правової культури українського народу формувалися саме в докласичний період, а аналіз історії становлення міжнародно-правових зв’язків українського народу, його міжнародно-правової культури та думки необхідний для вироблення тактики і стратегії в сучасній міжнародно-правовій діяльності України. Проблеми, які вона переживає в сфері державності, міжнародно-правових зв’язків, членства в міжнародних інституціях тощо подібні до проблем багатьох держав, що існували як у докласичному, так і в класичному періоді. Механізм їх вирішення з часом трансформується, але не докорінно. Вивчення природи, сутності та закономірностей, принципів, норм, інститутів, а згодом галузей докласичного міжнародного права дасть можливість з’ясувати ці питання. Виявлення основних закономірностей трансформації міжнародного права одного типу в інший особливо важливе для розуміння сучасних процесів глобалізації в цьому праві. Вищевказані чинники обумовили актуальність та вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок з науковими темами, планами, програмами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках наукової теми кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Україна в євроінтеграційних правових процесах», що є частиною планової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Інтеграція України у європейські правові, політичні та економічні системи» № 06БФ048-01, яка є складовою частиною комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку України» (2006-2010).
Метою дослідження є розкриття теоретичних і практичних засад становлення і розвитку докласичного міжнародного права, його природи, сутності та еволюції, структури на різних етапах розвитку, трансформації первинних елементів і компонентів в середньовічний період, визначення механізму становлення та особливостей міжнародного права середньовічного типу, передумов створення основоположних закономірностей класичного міжнародного права і його доктрин, а також місця міжнародно-правової культури Київської Русі в середньовічній доктрині і практиці.
Поставлена мета зумовила вирішення таких завдань:
- розкрити праворегулюючі і системоутворюючі витоки докласичного міжнародного права, його загальні і особливі закономірності на стародавньому і середньовічному етапах розвитку;
- виявити структурні і функціональні особливості міжнародного права на етапі його становлення;
- з’ясувати витоки стародавньої міжнародно-правової ідеології, в середньовічній та класичній міжнародно-правовій думці і в сучасній науці міжнародного права;
- висвітлити природу, сутність і механізм трансформації стародавнього міжнародного права в середньовічне, розкрити її античну основу і з’ясувати історичну долю неантичних стародавніх міжнародно-правових інститутів;
- виявити відмінності трансформації від таких зовнішніх засобів формування міжнародного права, як аккультурація, уніфікація, дифузія, колонізація;
- встановити основні напрями утвердження середньовічного міжнародного права, розкрити його особливості, роль основоположних джерел права в цьому процесі, характер формування основних принципів, інститутів і перших галузей;
- визначити місце і роль Київської Русі, як попередниці української державності, в середньовічному міжнародно-правовому процесі;
- виявити домінантні ідеї і особливості середньовічних напрямів доктрини міжнародного права: релігійного (християнського, мусульманського та ін.) і світського (глосаторського і постглосаторського) спрямування, а також міжнародно-правової думки Індії, Китаю та в інших позаєвропейських регіонах;
- показати особливості формування перших шкіл міжнародного права на національній основі, як зародків науки міжнародного права;
- виробити рекомендації підвищення ефективності дослідження сучасного міжнародного права з урахуванням його закономірностей, що склалися в докласичний період, довести необхідність комплексного вироблення сучасної міжнародно-правової позиції України на основі врахування історії її становлення.
Об’єктом дослідження є закономірності та механізми утвердження і розвитку міжнародного права як специфічного системного регулятора відносин між політично-владними суб’єктами в період його поділу на регіональній основі і становлення універсальних засад; форми і динаміка еволюції, змін і спадковості в міжнародному праві в процесі його розвитку.
Предметом дослідження є теорія і практика розвитку міжнародного права від його витоків до періоду укладення Вестфальського миру 1648 р., особливості становлення української міжнародно-правової думки і практики в загальному міжнародно-правовому процесі.
Методи дослідження визначені його метою і завданнями. Дослідження проведене з застосуванням різноманітних загальнотеоретичних і спеціально-наукових методів пізнання та підходів до вивчення теорії і практики докласичного міжнародного права. В основі дослідження його природи і сутності – закони, принципи і категорії діалектики, на які опирався автор при аналізі еволюції міжнародного права від його зародження до утвердження структури на галузевому рівні. Історико-теоретичний аналіз застосовано у з’ясуванні сутності докласичного міжнародного права, а в поєднанні з порівняльно-правовим методом – для розкриття особливостей регіональних комплексів права, зокрема міжнародно-правової культури Київської Русі. Системний підхід здійснювався для виявлення внутрішніх зв’язків норм, принципів і інститутів. Структурно-функціональний аналіз застосовувався для з’ясування особливостей складових компонентів докласичного міжнародного права. Формально юридичний аналіз використано для встановлення природи формування і особливостей взаємодії джерел цього права в просторі та часі. Використовувалися прикладні міждисциплінарні методи для виявлення нормативного праворозуміння народів в докласичний період.
Дисертація ґрунтується на вивчених і узагальнених численних міжнародно-правових документів стародавнього і середньовічного періодів, працях мислителів, класиків науки міжнародного права, матеріалах міжнародних і вітчизняних науково-дослідних конференцій, семінарів, круглих столів з проблем історії міжнародного права, публікаціях з вказаної тематики, які проводилися під егідою ООН, Ради Європи, Гаазької академії міжнародного права, Асоціації міжнародного права, регіональними міжурядовими і неурядовими організаціями, а також провідних університетських центрів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дослідженні обґрунтовано нову концепцію історико-теоретичних засад еволюції міжнародного права в докласичний період в цілому і на окремих етапах його розвитку зокрема. Вона є першим у вітчизняній та зарубіжній науці комплексним дослідженням теорії і практики докласичного міжнародного права, його генезису, природи і сутності, структурно-функціональних особливостей, внутрішньоправових змін.
Результати дослідження мають наукову новизну, виносяться на захист як особистий внесок автора і полягають в тому, що вперше:
 Запропоновані специфічні методи дослідження генезису міжнародного права в рамках наук історії міжнародного права і історії міжнародно-правової думки з урахуванням доправових факторів (міфології, ідеології, загальноправового мислення). Доведено, що історія міжнародного права від зародження до сучасного етапу є єдиним внутрішньо неподільним процесом його розвитку.
 Обґрунтовано власну концепцію природи та механізму формування міжнародного права. В роботі розкривається складний механізм генезису міжнародного права, утвердження його суб’єктів і встановлення об’єктів, формування основних джерел та ін., які історично і просторово змінювалися й еволюціонували. Встановлено, що на етапі зародження міжнародного права почала формуватись його своєрідна структура як фактор стабільності, здатності до еволюції і пристосування до змін.
 Обґрунтовано різне функціонально-теоретичне навантаження понять «система» і «системність» як властивості об’єднання норм за відповідним об’єктом: на етапі формування цього права системність була різною за інтенсивністю на рівні норм та інститутів. Так, одноелементні норми Месопотамського регіону були витіснені трьохелементними (гіпотеза, диспозиція, санкція) нормами єгипетського регіону. Специфіка нормативного зв’язку породила в цьому праві систематизацію двох видів: загальноправову (вплинула на формування таких загальних інститутів, як міжнародна правосуб’єктність, джерела права, відповідальність та ін.) та структурної відокремленості компонента (завдяки якому були сформовані інститути гостинності, посольського, торговельного, морського права, території, права договорів, нейтралітету, мирного вирішення спорів та ін.).
 Обґрунтовано, що методика тлумачення міжнародних відносин і міжнародного права вперше була розроблена в регіоні стародавнього Близького Сходу і Малої Азії, де раніше за інші регіони утвердились норми цього права з фактично єдиними для всіх народів вимогами щодо їх ієрархії: найголовніші – норми-заборони, яким мають відповідати норми-зобов’язання, а їм відповідають норми дозволу. Розкрито механізм формування спільних народам регіону вимог до норми, котра має відповідати потребам сторін, бути для них однаково справедливою та враховувати засади рівності для відповідного ієрархічного рівня.
 Доведено, що розвиток стародавньої міжнародно-правової думки позаєвропейських регіонів (Індія, Китай та ін.) проходив самостійно, але не ізольовано, як вважають багато сучасних дослідників. Показано, що індійська концепція світопорядку не розглядала індивіда суб’єктом міжнародного права, ідею рівності пов’язувала з функціонуванням каст (рівними розглядалися держави, правителі яких походили з благородних каст), а основоположним джерелом міжнародного права вважала доктрину. Встановлено, що китайська доктрина, в основі якої виділяється чотири напрями (конфуціанство, легізм, буддизм, даосизм – з переважанням першого), не відкидаючи ролі міжнародного договору, тяжіла до міжнародно-правового звичаю, який формувався ритуалами, обрядами, традиціями, практикою; базувалася на принципі самоналаштування.
 Виявлені генетичні корені античної міжнародно-правової думки в міфологічному, ідеологічному, загальноправовому світосприйнятті з досить ранньою їх спеціалізацією і міжнародно-правовою конкретизацією. Встановлено, як на основі міжнародно-правової ідеології Риму (в якій вперше висувається вимога практичної затребуваності міжнародно-правових доктрин, необхідності професійного, аргументованого тлумачення природи і сутності права народів) в епоху середньовіччя формуються три основні доктринальні напрями міжнародного права: природно-правовий, позитивістський і теологічний, а на етапі переходу до класичного міжнародного права виділиться четвертий – історичний. Доведено, що кожна з численних сучасних концепцій і доктрин, в тому числі й одна із домінуючих (ліберальна), базується на використанні і компіляції ідей, висловлених представниками цих напрямів.
 Доведено, що особливими для стародавнього типу права були не лише складові його структури (норми, первинні інститути, принципи), але й методи правового регулювання, серед яких в роботі розкриваються: кочовий (у мігруючих народів), силовий (регіон Єгипту і Месопотамії), компромісний (у народів мінойської, мікенської, егейської цивілізацій), «теоретико-етичний» (китайський регіон), централізований (характерний практично всім регіонам) та ін. Виявлено, що міжцивілізаційні відносини, які сьогодні актуальні в аналізі процесу глобалізації, були відомі в зародковому стані стародавньому міжнародному праву.
 Встановлена суто правова природа змін і континуїтету в міжнародному праві у перехідний період від стародавнього до середньовічного типу як загальної тенденції в кожному з регіонів; сформульована доктрина його трансформації, що комплексно охоплює сутність, функції і основні закономірності еволюції і динаміки змін на етапі переходу від попереднього типу права до наступного. В роботі виділяються дві основні категорії трансформації: зовнішня, що підлягає формальному виявленню (міжнародно-правова аккультурація, уніфікація, інтеграція, колонізація, дифузія та ін.) і внутрішня, яка відображає процес закономірних змін цього права (процеси еволюції, гармонізації, універсалізації, а згодом глобалізації і, навіть, звичайного розвитку, які акумулюють в собі динаміку внутрішніх перетворень). Доведено, що трансформація властива кожному типу міжнародного права і заторкує всі його складові (норми, принципи, інститути, галузі, джерела та ін.). В дослідженні виділено п’ять видів трансформації міжнародного права протягом історії, від етапу його зародження до другої половини ХХ ст.
 Виявлено основоположні античні корені в основі витоків сучасного міжнародного права. Доведено, що трансформація античного міжнародного права в середньовічне була найбільш тривалою, кардинальною і доленосною для подальшого вироблення стандартів міжнародно-правових відносин. Вона охоплює два періоди: 1) переважання античних устоїв та їх поступове заміщення феодальними міжнародно-правовими відносинами; 2) вихід на міжнародно-правову арену християнської церкви і утвердження канонічного міжнародного права. Зроблено висновок, що на практиці в основі європейського середньовічного міжнародного права стало античне, римське право і канонічне право, а в теорії – антична філософія і правосвідомість, вчення отців церкви. Впливовим виявився фактор jus gentium в силу флуктуативної природи цього правового комплексу.
 Встановлено три основні лінії розвитку неантичних стародавніх міжнародно-правових інститутів: 1) міжнародно-правові культури, які, пройшовши через середньовіччя, вплинули на формування сучасного міжнародно-правового регіоналізму (від стародавнього індійського міжнародного права до сучасного індуїстсько-буддистського підходу; від стародавнього китайського міжнародного права до сучасного китайсько-конфуціанського його розуміння та ін.); 2) міжнародно-правові культури, які зникли, але встигли вплинути на інші цивілізації (практика Кушанської імперії щодо узгодження різних правопорядків, поєднання греко-елліністичної, перської, середньо-азійської, китайської та ін. міжнародно-правових культур; перська теорія і практика визнання принципу універсальності міжнародного права та ін.); 3) форми міжнародного права, які зникли, практично не вплинувши на класичне міжнародне право (міжнародно-правові культури регіонів Середньої Азії, Далекого Сходу, Америки, Південної і Центральної Африки, Австралії, Індійського, Атлантичного і Тихоокеанського басейнів).
 Визначено специфіку трансформаційних змін і закономірностей на рівні норм та інститутів міжнародного права, загальних принципів права, принципів міжнародного публічного права, комплексу jus cogens. Доведено, що менш значимий для системи міжнародного права елемент чи компонент зазнає більших змін у процесі трансформації (норма міжнародного права, як окреме, конкретне правило поведінки), більш значимий – зазнає менших змін (інститути), незначних змін зазнавали принципи міжнародного права, норми jus cogens.
 Виявлено комплексний процес переходу в міжнародному праві від стародавнього регіоналізму до появи тенденції універсалізму в середньовіччі. Міжнародно-правові сукупності формувалися за схемою: від субрегіонів до міжсубрегіонального міжнародного права, від міжсубрегіонального до регіонального, від регіонального до становлення міжрегіональних міжнародно-правових відносин і зміцнення останніх як перших витоків універсального міжнародного права. Процес охопив не лише структуру, а й змінював характер і напрями дії міжнародного права: спочатку утверджувався пріоритет та ієрархія регіональних норм над субрегіональними, а згодом міжрегіональних над регіональними і т.п.
 Розкрито механізм формування основ міжнародно-правового універсалізму: держави економічно найбіднішого у ранньому середньовіччі європейського регіону (які сповідували прогресивний на той час європоцентризм) задля економічного зростання знищували регіональні перешкоди, почали системно розвивати міжрегіональну торгівлю, піднявши роль міжрегіонального договору, нав’язуючи іншим регіонам власну модель міжнародного права. Тенденції утвердження витоків універсального міжнародного права сприяли чинники квазіправового характеру: утворення імперій (здебільшого на міжрегіональній основі), міжрегіональний культурний обмін, утвердження міжрегіональної інфраструктури, великі переселення народів, релігійний фактор. Відповідно формувалось міжнародно-правове мислення, в якому почали переважати універсалістські тенденції.
 Встановлено витоки структурування середньовічного міжнародного права як координаційного права на договірній суверенній основі. Виявлена роль в цьому процесі позаправових факторів (принципів міжнародного балансу сил, легітимізму, національності та ін.). Визначено специфіку генезису середньовічних міжгалузевих інститутів (правосуб’єктності, визнання, відповідальності та ін.) та інститутів, які стали основою формування окремих галузей (права міжнародних договорів, посольського, торговельного, морського права, законів і звичаїв війни та ін.). Розкрито особливості становлення витоків сучасних галузей міжнародного права, процес їх формування навколо окремих принципів і механізм формування єдиної структури середньовічного міжнародного права, яка фактично, перейшла без змін в класичне міжнародне право.
 Встановлено біполярний характер середньовічної індійської міжнародно-правової думки (мусульманська і трансформована індуїстська міжнародно-правова ідеологія).
 Встановлено, що китайська середньовічна міжнародно-правова думка не відповідала реальній практиці міжнародно-правових відносин: продовжуючи сповідувати стародавній синоцентризм в офіційній доктрині, на практиці Китай проводив три не співпадаючі міжнародно-правові курси: 1) з китайськими державами – доктрина світоупоряджувальної монархії з «Сином Неба» на чолі; 2) з некитайськими державами, які визнавали його перевагу – в доктрині діяло те ж положення, а на практиці Китай проводив політику м’якого покровительства; 3) з некитайськими державами, які не визнавали китайської зверхності офіційно діяла ця ж доктрина, а на практиці Китай діяв в залежності від конкретної ситуації (від застосовування сили до бойкоту чи ізоляції супротивника).
 Розкрито сутність і особливості середньовічної ісламської міжнародно-правової думки, яка сформувалась на основі двох чинників: доісламської концепції норм, що регулювали відносини між племенами й общинами Аравійського півострову та мусульманської релігійної системи. Встановлено, що мусульманським мислителям належить пріоритет у формуванні науки міжнародного права з її поділом на шість шкіл. Виявлено, що саме в ісламі визначено дуалізм понять «Схід» і «Захід», «греко-римський» і «арабський» світ, «християнська Європа» і «мусульманський світ», вперше в практиці і думці середньовіччя визнано індивіда суб’єктом міжнародного права.
 Доведено, що народи позаєвразійського регіону специфічно розвивали міжнародно-правові погляди, які в період колоніального панування спочатку ігнорувалися, а після численних заборон з боку колонізаторів припинили свій розвиток. В роботі виявлено характерні особливості міжнародно-правової думки корінних народів Океанії, Австралії, Нової Зеландії (особливо щодо дипломатичного права, законів і звичаїв війни, міжнародного звичаю, статусу території і кордонів); Центральної і Південної Африки; Південної і Північної Америки „доколумбової епохи” (інків, ацтеків, майя та ін.).
Набули подальшого розвитку ідеї і положення:
 про те, що докласичне міжнародне право пройшло два етапи свого формування: стародавній (рабовласницький) і середньовічний (феодальний), кожному з яких характерні свої особливості суб’єктів, структура, рівень системності зв’язків між нормами і інститутами, конкретно історична специфіка джерел та ін.;
 про хибність наявних у науці характеристик стародавнього міжнародного права щодо: регіоналізму (автором доведено, що регіоналізм не можна зводити до географічного чиннику; в його основі – складні геоекономічні фактори і міжнародно-правові особливості: характер інститутів правосуб’єктності, відповідальності, джерел права тощо); переважання релігії (доведено, що релігійний фактор по-різному впливав на різні норми й інститути цього права, і не лише об’єднував, але й роз’єднував народи, внаслідок чого зростала роль міжнародного права у їх відносинах), переважання звичаю як джерела цього права порівняно з договором (обґрунтовано, що звичай формував не лише норми й інститути цього права, але й основні напрями та ідеї праворозуміння, зберігаючи наступність міжнародного права і думки);
 про механізм утвердження в середньовіччі (спочатку на практиці, а згодом в теорії) міжнародного права як міждержавного. Доведено, що всупереч існуючій в науці думці превалюючу роль в обстоюванні міждержавного характеру цього права зіграли не ідеї Ж.Бодена (який відстоював суверенітет правителя), а концепція Ф.Вітторіа, який відстоював первинність влади держави. Виявлено механізм утвердження міжнародного договору як основоположного джерела міжнародного права. В роботі визначено середньовічні фактори, які чинили опір цьому процесу і основні напрями, за якими договір утверджував свій пріоритет;
 про формування міжнародно-правової культури Київської Русі. Розкрито особливості інститутів посольського права, права війни, мирних засобів вирішення міжнародних спорів, статусу території, іноземців тощо у цьому регіоні. Встановлено основні напрями формування міжнародно-правової культури Київської Русі (аккультурація, уніфікація, дифузія, запозичення, рецепція та ін.). Доведена пріоритетна роль договору як у міждержавних, так і у внутрішньоправових відносинах. Зроблено висновок про помилковість твердження вітчизняних вчених щодо відсутності в Київській Русі становлення міжнародно-правової думки;
 про перспективні шляхи дослідження ролі України як держави з багатим міжнародно-правовим минулим в розвитку міжнародного права; запропоновано рекомендації щодо розбудови її сучасних зовнішніх зносин, вдосконалення на основі визначених в роботі факторів її міжнародної договірної практики;
 про наукову значимість ранньосередньовічних міжнародно-правових досліджень як повноцінного, стабільного етапу духовного життя в контексті його розуміння як перехідного від стародавнього до середньовічного, і як самостійної стадії розвитку міжнародно-правової думки. Обґрунтовано помилковість поглядів вітчизняних і зарубіжних вчених, що до кінця І тисячоліття не з’являлося теоретичних робіт з міжнародного права. В роботі виявлено три етапи розвитку світського напряму середньовічної міжнародно-правової думки: 1) ранньосередньовічний (розвивався під впливом античної міжнародно-правової думки); 2) етап зміцнення середньовічної міжнародно-правової ідеології (центральна увага тут приділяється утвердженню феодального світопорядку на основі всесвітньої монархії та проектів «вічного миру»); 3) етап глосаторів та постглосаторів, які заклали основи міжнародно-правових концепцій класичного періоду. Виявлені причинно-наслідкові зв’язки становлення європейських шкіл міжнародного права в середньовічний період як основи зародження його науки: визначено основні досягнення представників італійської, іспанської, французької, польської, англійської, голландської, німецької та ін. шкіл;
 про теоретичну цінність міжнародно-правових поглядів отців церкви, каноністів і коментаторів. Доведено, що вони були допоміжним фактором, який привів античну міжнародно-правову ідеологію у відповідність з християнським вченням, вивів Біблію в ряд основних джерел міжнародного права, домігся узгодження принципів функціонування світської і церковної влади, чим стабілізував міжнародну ситуацію, гуманізував закони і звичаї війни, зміцнив мирні засоби вирішення міжнародних спорів, сприяв кодифікації канонічного міжнародного права. Обґрунтовано, що каноністам і коментаторам належить основоположна роль у формуванні іспанської, італійської, польської і частково інших національних шкіл міжнародного права.
Теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертації переглядають ряд хибних тверджень в науці і суттєво доповнюють сучасні міжнародно-правові дослідження з питань теорії та історії міжнародного права; дозволяють простежити закономірності його походження, формування структури і системи, особливості зародження норми міжнародного права, внеску кожного з історичних регіонів докласичного міжнародного права в його подальшу розбудову, а відтак виявити тенденції його розвитку в майбутньому; допомагають з’ясувати природу і сутність сучасного процесу міжнародно-правової глобалізації, напрями подальшого розвитку міжнародно-правового курсу України. Отримані автором теоретичні результати можуть бути використані у дослідженні сутності і функцій сучасного міжнародного права, вдосконаленні наукової методології, конкретизації термінологічної бази в цій сфері, можуть стати відправними положеннями в історичних і теоретичних дослідженнях права.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній науці міжнародного права виведена закономірність формування і розвитку цього права до його класичного типу, який ліг в основу сучасного міжнародного права, виведені закономірності змін в ньому залежно від детермінантів зовнішнього і внутрішнього характеру, відтак розроблена теоретична і методологічна база для з’ясування сучасних процесів в ньому. Отримані результати можуть бути використані в процесі вироблення основ зовнішньополітичного курсу України, програм вдосконалення її міжнародно-правових відносин, для створення наукових підрозділів та інституцій з вивчення історії міжнародно-правової діяльності України, спеціалістами в галузі міжнародних відносин, практичними працівниками органів держави в законодавчій, виконавчій і судовій сферах.
Матеріали дисертації використ

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. Дослідження історії міжнародного права дозволяє виділити в ньому три головні взаємопов’язані етапи розвитку: а) докласичне міжнародне право; б) класичне міжнародне право; в) сучасне міжнародне право. В докласичний період міжнародного права формувалися його природа і сутність, основні функції, системно-структурна розбудова. В докласичному етапі формування цього права можна чітко виділити два підетапи: стародавній (більш тривалий) і середньовічний, в які його природно-сутнісні й якісно-структурні особливості дають підстави говорити про функціонування двох типів міжнародного права. Можна вважати остаточно доведеною хибність двох основоположних наукових підходів щодо стародавнього типу міжнародного права: а) що такого типу права взагалі не було (твердження переконливо спростовується на основі численних джерел цього права, його функцій і особливостей правотворення і правозастосування); б) що це право було примітивним, мало яскраво виражений географічний регіоналізм і поєднувало в собі первинні міжплемінні звичаї, норми релігії, і лише окремі прояви договірно-правового регулювання.
2. В стародавньому міжнародному праві на основі предмету його регулювання можна виділити три основоположні комплекси норм: право обміну, право миру, право війни. Слід відмовитися від пануючого в науці методу пояснення стародавнього міжнародно-правового регіоналізму через географічну відокремленість, оскільки він не дав жодного результату в з’ясуванні природи і сутності цього права. Аналіз численних джерел цього права дає підстави виявити в ньому такі регіональні міжнародно-правові особливості: вперше норма міжнародного права формується в Месопотамському регіоні і була спочатку одноелементною (норма-констатація, норма-розпорядження, норма-наказ) з переважанням в ній зобов‘язуючого, заборонного фактору. Раніше за всіх на трьохелементну структуру міжнародно-правових норм (гіпотеза, диспозиція, санкція) перейшов Єгипетський регіон. Таку структуру норми згодом сприйняли держави Малої Азії і Месопотамії. Довгий час розуміння призначення, сутності таких норм у різних народів було своєрідним: у євреїв, іудеїв, арамеїв та ін. народів Палестинського субрегіону, в яких переважав релігійний фактор світобачення, норма сприймалася, як майбутній стандарт, до якого слід прагнути, а тому підпорядкувати цій меті свої дії; у єгиптян норма є фактором минулого, елементом порядку, який продиктував фараон і від якого не можна відступати; у хетів це конкретне правило поведінки, сформоване в результаті домовленості в договорі.
3. Середньовічний (феодальний) тип міжнародного права ніколи не був предметом комплексного дослідження в науці міжнародного права. Замість вивчення причин переходу від стародавнього до середньовічного міжнародного права (надзвичайно складного механізму трансформації, який функціонував протягом століть) вчені обмежувались констатацією, що норми стародавнього міжнародного права перестали функціонувати, а під впливом нових відносин склався новий тип права. Вперше проведений такий науковий аналіз показує, що при переході до середньовічного етапу розвитку докласичного міжнародного права воно зіткнулося з більш динамічним розвитком міжнародних відносин, їх пірамідальна розбудова, яка складалася на основі балансу сил перестала відповідати новим реаліям, оскільки в кожному з стародавніх регіонів відцентрові сили почали домінувати над доцентровими та ін. В перехідний період від стародавнього міжнародного права до середньовічного особливо гостро відчувалась недостатня роль міжнародного договору і, в той же час, нездатність звичаю своєчасно впорядкувати міжнародні проблеми. Структура стародавнього міжнародного права, яка в основному будувалась за регіонально-пірамідальним принципом, розпалась за декілька століть раннього середньовіччя, а новоутворені регіони (мусульманський, західноєвропейський, Київська Русь та ін.) її відхиляли вже з початку свого формування. Новим міжнародним відносинам не відповідали стародавні методи забезпечення дотримання норм міжнародного права, як правило, казуїстичний характер цих норм, тривалість їх вироблення тощо. Зміна суб’єктів цього права, які досить часто вважали себе не пов’язаними стародавніми міжнародно-правовими стандартами, значно розширила сферу, в якій не діяло внутрішньодержавне право попередників і яка могла врегульовуватись лише засобами міжнародного права. Але це право (стародавнє по суті) не могло повністю відповідати новим відносинам, потребам нових політично-владних суб’єктів, і тому потребувало якісної кардинальної переробки з метою узгодження з інтересами всіх численних нових суб’єктів, що з‘являлися, а не лише домінуючої в субрегіоні імперії.
4. Приведення стародавнього міжнародного права у відповідність з новими феодальними міжнародними відносинами потребувало понад півтисячоліття теоретико-практичних зусиль нових акторів міжнародних відносин і міжнародного права. Цей процес переробки можна назвати трансформацією стародавнього міжнародного права у середньовічне. Історична трансформація міжнародного права – це такий процес його розвитку, який проявляється в спадкоємності і еволюції цього права в часі і просторі, в функціях і методах впливу на міжнародні відносини, в зміні пріоритетності джерел чи суб’єктів цього права, мутації його принципів та інститутів, що відбуваються внаслідок докорінних змін у міжнародних відносинах. В цілому, протягом свого історичного розвитку міжнародне право зазнало декілька етапів і видів трансформації: 1) трансформація традиційних правил поведінки в раннє міжнародне право в період формування вождеств і протодержав (стадія, на якій легітимізуються норми міжплемінного спілкування і їм надається юридична сила і оформленість – «квазітрансформація»); 2) трансформація періоду розпаду «пірамідальної» системи стародавнього міжнародного права (в Європі – це період пізньої античності і раннього середньовіччя) – найбільш тривалий процес трансформації в історії міжнародного права; 3) трансформація середньовічного міжнародного права у класичне (прийнято вважати, що розмежовує ці типи міжнародного права укладення Вестфальського миру 1648 р.); 4) трансформація міжнародного права ХVІІІ-ХІХ ст.ст., яка сприяла переходу до позитивістського міжнародного права цивілізованих націй; 5) трансформація класичного міжнародного права в сучасне зі зростанням ваги прав людини в ньому з другої половини ХХ ст.
5. Перехід до середньовічного міжнародного права був найбільш істотним в історії всіх періодів міжнародно-правової трансформації. Він заторкнув всі елементи і компоненти структури міжнародного права, призвів до якісної зміни характеру дій його норм та інститутів, як права в цілому – від субординаційного до координаційного, від регіонального до формування основ універсальності, змінив роль звичаїв цього права, його функції тощо. Процедура трансформації стародавнього міжнародного права в середньовічне охоплювала практично всі відомі сьогодні її зовнішні (просторові) і внутрішні (часові та сутнісні) форми (зовнішні: міжнародно-правова акультурація, міжнародно-правова уніфікація, інтеграція, міжнародно-правова дифузія, міжнародно-правова колонізація та ін.; внутрішні: різноманітні процедури еволюції, гармонізації, глобалізації чи звичайного розвитку).
6. В основі сучасного міжнародного права закладені принципи, норми jus cogens, норми, інститути і галузі класичного міжнародного права, які здебільшого формувалися завдяки трансформації середньовічного міжнародного права. Середньовічне міжнародне право (фактично, європейське), сформоване на основі кількох факторів: в практичному плані – це античне міжнародне право, римське право і канонічне право; в міжнародно-правовій теорії воно базувалось на античній філософії, Біблії, вченнях отців церкви і рішеннях церковних соборів, античній світській міжнародно-правовій ідеології.
7. Стародавні неантичні міжнародно-правові норми та інститути також зазнали змін і трансформацій, але сформоване в цих регіонах середньовічне міжнародне право по-різному виявилося затребуваним на етапі розбудови класичного міжнародного права. Так, індійське середньовічне міжнародне право в силу переважання в ньому мусульманського елементу, казуїстичного характеру права міжнародних договорів, тривалої колонізації регіону не перейшло в своєрідне регіональне «класичне» міжнародне право. Регіон зберіг своєрідний підхід, в тому числі і в сучасному міжнародному праві, лише на рівні міжнародно-правової позиції чи правосвідомості.
8. Такі ж наслідки спостерігаються і в китайському регіоні: тут стародавнє міжнародне право трансформувалось у середньовічне з чітким синоцентризмом, але політика ізоляції, а згодом колонізація не дозволили регіону суттєво вплинути на формування класичного міжнародного права; держави регіону, як і індійські, зберегли свою правову самодостатність також лише на рівні міжнародно-правової позиції і правосвідомості. Ще менший вплив на формування класичного міжнародного права проявився з боку інших регіонів, як через те, що вони припинили існування до вказаного періоду (досить розвинуті ранньосередньовічні міжнародно-правові моделі Кушанської і Перської імперій лише опосередковано вплинули на формування класичного міжнародного права, оскільки самі імперії зникли задовго до цього періоду) так і через значно нижчий рівень розвитку їх міжнародно-правової культури, або й відсутність будь-яких зв’язків з регіоном класичного міжнародного права.
9. Перехід від стародавнього до середньовічного міжнародного права характеризується нерівномірністю трансформаційних змін як за часом, формою і змістом, так і в просторовому аспекті, в характері формування норм, принципів, інститутів і галузей середньовічного міжнародного права. На рівні норм ці зміни були особливо відчутні (багато норм стародавнього права взагалі вилучалися з міжнародного обігу), на рівні інститутів – залежно від їх об’єкту правового регулювання (найбільш разючі зміни заторкнули інститути шлюбних договорів і міжнародної правосуб’єктності), галузі ж знаходилися лише в стадії формування, а загальні принципи права, основні принципи міжнародного права і норми jus cogens зазнали порівняно незначних змін – лише в плані посилення їх імперативності. З’явився цілий ряд нових норм у праві міжнародних договорів (писати текст мовами сторін, постатейний виклад тексту, ратифікація, публікація та ін.), в посольському праві (інститути постійних представництв, консульського права) та ін. Окремі інститути перейшли в середньовічне міжнародне право практично без змін (боротьби з піратством, мирного вирішення міжнародних спорів, статусу третьої сторони у збройному конфлікті та ін.), інші були суттєво оновлені і трансформовані (інститути відповідальності, нейтралітету, статусу території тощо). Принципи міжнародного публічного права можна поділити в цьому контексті на дві групи: 1) зміст яких у середньовіччі було уточнено, розвинуто й узагальнено до визнання всіма учасниками міжнародного спілкування (pacta sunt servanda, рівноправності, невтручання у внутрішні справи, мирного вирішення міжнародних спорів та ін.); та 2) ті, що з’явилися безпосередньо в середньовіччі (суверенітету, територіальної цілісності та ін.).
10. На середньовічному етапі докласичного міжнародного права закладені майже всі основні його закономірності: розпочалось послаблення міжрегіональної міжнародно-правової відокремленості, міжнародне право утвердилося як міждержавне і тому сприяло утвердженню оптимально можливого міжнародного правопорядку, роль міжнародного договору зросла до основоположного джерела міжнародного права, завдяки чому він і сьогодні є основним елементом міжнародно-правового регулювання, утверджуються перші напрями формування універсального міжнародного права та ін.
11. Найбільш повно витоки структури сучасного міжнародного права простежуються у формуванні його середньовічних інститутів. Процедура цього формування започаткована утворенням міжгалузевих інститутів як результату активної нормотворчості з метою забезпечення середньовічних принципів міжнародного балансу сил, легітимізму і національності. Паралельно з основними внутрішньогалузевими інститутами, які формувалися на власне правових засадах (навколо окремих основоположних принципів міжнародного права), вони склали первинну структуру цього права. Середньовічні принципи, інститути (внутрішньогалузеві і міжгалузеві) склали каркас міжнародного права, який сьогодні фактично змінюється лише кількісно за рахунок нарощування нових нормативних масивів.
12. В докласичному міжнародному праві формуються його перші галузі. Їх основою, як правило, ставав відповідний основоположний принцип міжнародного права, навколо якого об’єднувалися спеціалізовані інститути з особливим предметом (об’єктом) правового регулювання (в договірному праві – pacta sunt servanda, в посольському – дипломатичної недоторканості, в торговельному – правової відповідності та еквівалентності, в морському – свободи відкритого моря та ін.). Середньовічне міжнародне право в своїй структурі об’єднувало: загально-правові інститути (міжнародної правосуб’єктності, визнання, правонаступництва, відповідальності та ін.), комплексні (складні) інститути, які не входили в певні галузі (статусу іноземців, міжнародного економічного права, міжнародного канонічного права, нейтралітету та ін.), галузеві інститути і галузі (посольського, договірного, морського, торговельного права і т.п.). Практика середньовічного міжнародного права не підтверджує думку, поширену серед більшості дослідників, що це право було двогалузевим: правом війни і правом миру.
13. Доктрина і практика міжнародного права Київської Русі відображає закономірності формування середньовічного міжнародного права. В регіоні чітко втілились закономірності механізму формування середньовічного міжнародно-правового регіону, поступова втрата ним своєї відокремленості і перехід на універсалістські засади. В міжнародному праві Київської Русі можна виділити суто регіонально вироблені норми (берегового права, окремі норми щодо особливостей ведення війни, порядку скликання міжнародних конференцій і з’їздів правителів), норми, запозичені з інших регіонів (щодо дипломатичного протоколу і церемоніалу), норми, які паралельно вироблялись в різних регіонах (сумлінного дотримання міжнародних договорів, заборони окремих видів зброї, надання привілейованого статусу іноземним купцям та ін.). Вплив зовнішньої культури на міжнародно-правову культуру Київської Русі відбувався за всіма характерними для Середньовіччя напрямами (акультурація, уніфікація, дифузія та ін., окрім колонізації). Специфічним для регіону Київської Русі було те, що тут міжнародний договір визнавався основоположним джерелом не лише міжнародного, а й внутрішньодержавного права. Дослідження рівня розвитку міжнародно-правової думки показує хибність твердження ряду вчених, що вона була на зародковому, примітивному рівні.
14. Не дивлячись на історичний континуїтет міжнародно-правової культури українського народу сьогодні мало враховують наробки його історичної спадщини, зокрема в плані розвиненої міжнародно-правової діяльності Київської Русі, її контактів з державами-попередницями сучасних міжнародних партнерів України і не використовуються методи вирішення міжнародно-правових проблем, започатковані у часи Київської Русі, які історично виправдали себе. Враховуючи ці фактори слід запропонувати: а) включити в програми навчання спеціалістів міжнародного права, міжнародних відносин, міжнародних економічних відносин, а також працівників органів зовнішніх зносин України, що проходять стажування, підвищення кваліфікації тощо вивчення спецкурсу «Історія міжнародно-правової діяльності України»; б) Міністерству закордонних справ України при публікації міжнародних договорів України передбачити окрему серію видань, в якій були б опубліковані в перекладі сучасною українською мовою міжнародні договори України за всю її історію, починаючи з Київської Русі; в) створити в рамках Національної Академії наук України інститут міжнародного і європейського права і передбачити одним з напрямів його досліджень вивчення історії міжнародно-правової діяльності України та аналіз перспектив її міжнародно-правової позиції з урахуванням історично виробленого досвіду; г) створити в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка кафедру історії та права Київської Русі, у Львівському національному університеті імені Івана Франка кафедру історії та права Галицько-Волинського князівства, в Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара кафедру історії та права гетьмансько-козацької держави; д) в рамках загальнонаціональної програми зовнішньополітичної діяльності України передбачити основні положення і засади утвердження глибинних традицій міжнародно-правової культури України і затвердити її Верховною Радою України; е) з метою зміцнення авторитету України на міжнародній арені доручити посольствам України в іноземних державах та її представництвах при міжнародних організаціях розпочати роботу по ознайомленню світової громадськості з історичними досягненнями українського народу в сфері міжнародного права.
15. Трансформацію стародавнього міжнародного права в середньовічне досить чітко зафіксували концепції середньовічних політиків і мислителів; підетапи і особливості такої трансформації визначали періоди й особливості розвитку відповідних вчень. Слід виділити: і) ранньосередньовічний період розвитку міжнародно-правових поглядів, коли думки і ідеї стародавніх філософів, політиків і юристів в основному пристосовувались, узгоджувались з ранньосередньовічними реаліями і формувалось нове бачення ролі міжнародного права (зокрема обґрунтування необхідності кодифікації його основоположних принципів, впровадження постійних посольських представництв, гуманізації війни та ін.); іі) період розвинутого середньовічного міжнародного права, коли доктринально формуються плани світових монархій, перші проекти «вічного миру», обґрунтовується необхідність змін у праві міжнародних договорів, посольському, консульському праві, проводяться міжнародно-правові дослідження на самостійній середньовічній основі, без загального запозичення античних поглядів та ін.; ііі) період переходу від середньовічної міжнародно-правової думки до вчень класичного міжнародного права, що зароджувалося, який характеризується зокрема пропагандою суверенітету, міждержавного міжнародного права, ідеї міжнародного права цивілізованих народів та ін.
16. Для кожного з періодів розвитку середньовічної міжнародно-правової думки властиві два напрями: світський і теологічний. У світському напрямі розвитку середньовічних міжнародно-правових поглядів, як самостійному і самодостатньому каналі освоєння міжнародно-правових реалій, можна виділити три основні етапи: а) становлення власне міжнародно-правового аналізу з утвердженням його перших методів догматики, схоластики, порівняльно-історичного пояснення міжнародно-правових явищ; б) міжнародно-правові дослідження глосаторів і постглосаторів, які сформували перші витоки цієї науки; в) формування наукових шкіл міжнародного права на національній основі. Міжнародно-правові погляди отців церкви, середньовічних каноністів і коментаторів сприяли гуманізації норм і стандартів стародавнього міжнародного права, утвердженню нового міжнародного правопорядку на основі паралельного існування двох влад політичного характеру: світської і церковної. Середньовічні діячі релігії і церкви започаткували доктринальну кодифікацію міжнародного права, обґрунтували і домоглися того, що церква і, зокрема, папа стали основним медіатором у вирішенні міжнародних конфліктів, визнання Біблії в якості основоположного джерела міжнародного права, проголошення на церковних соборах принципів pacta sunt servanda, рівноправності, мирного вирішення міжнародних спорів та ін. як основних принципів міжнародного публічного права. Найбільшим досягненням середньовічної теологічної міжнародно-правової думки стало вчення Фоми Аквінського, яке заклало витоки більшості національних західноєвропейських шкіл міжнародного права (зокрема, італійської, іспанської, голландської, польської та ін.).
17. Витоки сучасної методології дослідження міжнародного права формуються в середньовічній схоластиці, і зокрема діяльності глосаторів та постглосаторів. Окрім розвитку міжнародно-правової методології глосаторам і постглосаторам належить заслуга першого всебічного розкриття сутності міжнародного права як міждержавного публічного права. Вони були першими, хто порушив питання ефективності дії міжнародного права, а відтак звернули увагу на роль його джерел, держави як його суб’єкта і правителя як виразника її потреб і інтересів; вперше звернули увагу на необхідність розкриття структури міжнародного права, особливостей його норм, принципів та інститутів, і власним тлумаченням норм міжнародного права, фактично, створили їх первинну теоретичну (доктринальну) систематизацію; поряд з пропагандою ідеї підвищення ефективності міжнародного права, вони першими висунули ідею необхідності формування механізму контролю за виконанням міжнародно-правових зобов’язань. Як і теологи, вони суттєво вплинули на формування національних шкіл міжнародного права.
18. Середньовічна міжнародно-правова думка мислителів позаєвропейського регіону не поступалася європейській, а за низкою параметрів була більш розвинутою. Біполярність міжнародно-правової ідеології середньовічної Індії свідчить, що єдиний міжнародно-правовий порядок може уживатися з різними і навіть нерідко протилежними міжнародно-правовими доктринами і позиціями держав. Ідеологічні особливості середньовічного китайського міжнародно-правового синоцентризму як і зовнішні фактори фактично призвели до згасання цього особливого регіонального міжнародного права. Закономірності розвитку міжнародного права показують, що встановлення механізму невідповідності середньовічної концепції світоупоряджуваної монархії реально існуючим міжнародним відносинам і міжнародно-правовій позиції Китаю необхідно враховувати сьогодні, коли робляться спроби відродити європоцентризм в основних його проявах.
19. Ісламська доктрина міжнародного права першою в середньовіччі сформувала науку цього права (з VІІІ ст.), виробила ряд методів його дослідження і тлумачення (методи раціонального тлумачення міжнародного права на основоположних засадах ісламу, систематизації міжнародного права на ортодоксальних засадах, системного підходу до міжнародних договорів і їх класифікація та ін.), утвердила прогресивні стандарти міжнародного морського, торговельного (економічного) та ін. галузей цього права. Проблема «схід-захід» (і деякі інші сучасні глобальні проблеми) вперше сформульовані ісламськими мислителями є актуальними сьогодні, а тому їх не можна вирішити без врахування історичних наробок, середньовічної ісламської міжнародно-правової думки. Аналіз міжнародно-правових поглядів середньовічних народів Центральної і Південної Африки, Північної і Південної Америки, Австралії і Океанії, басейну Тихого і Індійського океану та їх співставлення з тими, що їх пропагують і захищають сьогодні корінні народи цих регіонів, показує, що теорія і практика міжнародного права не завжди розвиваються паралельно. Позбавлення народів цих регіонів незалежного міжнародно-правового існування (внаслідок колонізації) не тягнуло за собою автоматичне зникнення їх доктрин, що сьогодні проявляється у їх наполяганні на необхідності врахування їх міжнародно-правових позицій.
20. Сформовані в епоху Середньовіччя школи міжнародного права зазнали порівняно не багато змін у період класичного міжнародного права. Серед первинних національних шкіл міжнародного права можна виділити італійську (сформувалася на основі тлумачення римського права народів та jus gentium, ідей глосаторів та постглосаторів), іспанську (перебувала під впливом канонічного права та спрямовувалась на вирішення практичних проблем іспанської колонізації), англійська (спрямовувалась на тлумачення питань імперської політики Британії, проблем морського права та перебувала під впливом англійських гуманістів), французька (до неї можна віднести опосередковано представників теорії права, що обстоювали питання суверенітету держави і правителя та його функції у міжнародних відносинах), польську (перебувала під сильним впливом католицького вчення), голландську (виділила поділ на природне та позитивне право у його теорії) та ін.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Legal Positivism / Ed. by Tom D. Campbell. – Aldershot, Brookfield, Singapore, Sydney: Dartmouth Publishing Company limited; Ashgate Publishing limited, 1999. – Second Series: The International library of essays in law and legal theory. – 543 p.
2. Brierly J. The Law of Nations. An introduction to the International Law of Peace / J. Brierly. – Edited by Sir H.Waldock. – 6th ed. – Oxford. At the Clarendon Press, 1963. – 441 p.
3. Хайек Ф.А. фон. Право, законодательство и свобода. Современное понимание либеральных принципов справедливости и политики / Ф.А. фон Хайек. – М.: ИРИСЭН, 2006. – 648 c.
4. Грабарь В.Э. Первоначальное значение римского термина jus gentium / В.Э. Грабарь // «Ученые записки Тартуского государственного университета». – Тарту: 1964. – Вып. 148. – 42 с.
5. Butkevych O. History of Ancient International Law: Challenges and Prospects / O. Butkevych // Journal of the History of International Law. – Martinus Nijhoff Publishers, 2003. – Vol. 5. – № 2. – P. 189-235.
6. Butkevych O. Les origins et l’évolution du Droit International selon l’historiographie soviétique / O. Butkevych // Revue d’histoire du droit international. – Martinus Nijhoff Publishers, 2004. – Vol. 6. – № 2. – P. 187-207.
7. Палиенко П.П. Нормативный характеръ права и его отличительные признаки / П.П. Палиенко. – Изд. 2–е, доп. – Ярославль: Типография губернского правления, 1905. – 58 с.
8. Johnston D.M. The Historical Foundations of World Order. The Tower and the Arena / Douglas M. Johnston. – Leiden, Boston: Martinus Nijhoff Publishers, 2008. – 875 p.
9. Розин В.М. Генезис права / В.М. Розин. – М.: Издательский дом «Nota Bene», 2001. – 208 с.
10. Международное право: Учебник / Отв. ред. В.И.Кузнецов. – М.: Юристъ, 2001. – 672 с.
11. Maine H. International Law. A series of lectures delivered before the University of Cambridge 1887. The Whewell Lectures / H. Maine– London: John Murray, Albemarle Street, 1888. – 234 p.
12. Сорокин П.Социальная и культурная динамика: Исследования изменений в Больших системах искусства, истины, этики, права и общественных отношений / П. Сорокин. – СПб.: РХГИ, 2000. – 1056 c.
13. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть: Учеб. для студентов юрид. фак. и вузов / И.И. Лукашук. – М.: Волтерс Клувер, 2008. – 384 с.
14. Лукашук И.И. Возникновение и становление международного права / И.И. Лукашук // Вестник Киевского Университета. Международные отношения и международное право. 1984. № 18. – С. 25-32.
15. Sakellariou M.B. The polis–state definition and origin / M.B. Sakellariou. – Athens: Research Centre for Greek and Roman Antiquity. National Hellenic Research Fondation, 1989. – 510 p.
16. Альтернативные пути к цивилизации: Кол. Монография / Под ред. Н.Н.Крадина, А.В.Коротаева, Д.М.Бондаренко, В.А.Лынши. – М.: Логос, 2000. – 367 с.
17. Рулан Н. Историческое введение в право: Учебное пособие для вузов / Н. Рулан – М.: Издательство НОРМА. 1999. – 672 с.
18. Bhatia H.S. International Law in Ancient India / H.S. Bhatia. – New Delhi: Deep & Deep Publications. 110027, 1977. – 224 p.
19. Beckett J.A. Behind Relative Normativity: Rules and Process as Prerequisites of Law / J.A. Beckett // European Journal of International Law. – Vol. 12, N 4, 2001. – Р. 627-650
20. Буткевич О.В. Міжнародне право Стародавнього Світу (Монографія) / О.В. Буткевич– К.: Україна, 2004. – 864 c.
21. Кревельд М. ван. Расцвет и упадок государства / М. ван Кревельд. – М.: ИРИСЭН, 2006. – 544 с.
22. Аннерс Э. История европейского права / Э. Аннерс. – М.: Наука, 1994. – 393 с.
23. Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования / Г. Дж. Берман. – 2–е изд. – М. – Издательство Московского университета. Издательская группа Инфра, Норма. 1998. – 624 с.
24. Numelin R. The Beginnings of Diplomacy. A sociological study of intertribal and international relations / R. Numelin. – London: Oxford University Press. Copenhagen: Ejnar Munksgaard, 1950. – 372 p.
25. Салинз М. Экономика каменного века / М. Салинз. – М.: ОГИ. 2000. – 296 с.
26. Trade and Exchange in Prehistory: Studies in Honour of Berta Stjernquist / Ed. By B.Hardh, L.Larson, D.Olausson, R.Petre. – Lund, 1988. – 332 p.
27. Radcliffe–Brown A.R. Structure and Function in Primitive Society: Essays and Adresses / A.R. Radcliffe–Brown. – London: Cohen & West Ltd, 1961. – 219 р.
28. Васильев Л.С. Проблемы генезиса Китайского государства (формирование основ социальной структуры и политической администрации) / Л.С. Васильев. – М.: Наука, 1983. – 326 c.
29. Кашанина Т.В. Происхождение государства и права. Современные трактовки и новые подходы: Учебное пособие / Т.В. Кашанина. – М.: Юристъ, 1999. – 335 c.
30. Прусаков Д.Б. Раннее государство в древнем Египте / Д.Б. Прусаков. – М.: Институт востоковедения РАН, 2001. – 176 С.
31. Fouchard A. Les systèmes politiques grecs / A. Fouchard. – Paris: Ellipses Éditions Marketing, 2003. – 175 p.
32. Фукидид. История / Фукидид. – М.: Научно–Издательский центр «Ладомир» – Наука, 1993. – 543 c.
33. Винничук Л. Люди, нравы и обычаи Древней Греции и Рима / Л. Винничук; Пер. с польск. В.К. Ронина. – М.: Высш. шк., 1988. – 496 с.
34. Геродот. История в девяти книгах / Геродот. – Ленинград: Ленинградское отделение издательства «Наука», 1972. - 599 с.
35. More Studies in the Ancient Greek Polis / Ed.: M.H. Hansen, K. Raaflaub. – Stuttgart: Steiner, 1996. – 196 p.
36. Авдиев В.И. Возникновение торговых и культурных связей между странами Ближнего Востока в IV– ІІІ тысячелетиях до н.э. / В.И. Авдиев // Вопросы истории– 1959– № 9. – C. 106-122;
37. Арон Р. Мир і війна між націями / Р. Арон; Пер. з фр. – К.: Юніверс, 2000. – 688 c.
38. Бокщанин А.Г. История международных отношений и дипломатии в Древнем мире / А.Г. Бокщанин. – М.: Высшая школа партийных организаторов при ЦК ВКП (б), 1945. – 66 с.
39. Жумаганбетов Т.С. Центральноазиатские средневековые формы права. Часть I / Т.С. Жумаганбетов // Право и политика. 2002 г. № 5. – С. 121-132.
40. Пирцио–Бироли Д. Культурная антропология Тропической Африки / Д. Пирцио–Бироли. – М.: Издательская фирма «Восточная литература» РАН, 2001. – 335 с.
41. Садыков М.Ш. Межгосударственные отношения и дипломатия в Западном Средиземноморье в 323-264 г.г. до н.э. / М.Ш. Садыков– Казань, 2003. – 230 с.
42. Karttunen K. India in early greek literature. Studia Orientalia / K. Karttunen. – Helsinki: Finnish Oriental Society, 1989. – 293 p.
43. Древний Восток и античный мир: Сборник статей, посвященный профессору Всеволоду Игоревичу Авдиеву. – М.: Издательство Московского университета, 1972. – 256 c.
44. Мак–Ніл В. Піднесення Заходу. Історія людського суспільства. З авторською ретроспективною передмовою / В. Мак–Ніл. – К.: Ніка-Центр. 2002. – 1111 c.
45. General history of Africa II: Ancient civilizations of Africa / Ed. G. Mokhtar. –California: UNESCO, Heinemann, 1981.– 804 p.
46. Ducrey P. Guerre et Guerriers dans la Grèce Antique / P. Ducrey. – Paris: Hachette Littératures, 1999. – 318 р.
47. Larsen M.T. The Old Assyrian City–State and its Colonies / M.T. Larsen // Mesopotamia: Copenhagen Studies in Assyriology. – Copenhagen: Akademisk Forlag. 1976. – Volume 4. – 404 p.
48. Антонова Е.В. Месопотамия на пути к первым государствам / Е.В. Антонова. – М.: Издательская фирма «Восточная литература» РАН, 1998. – 223 c.
49. Циммерман М. История международного права с древнейших времен до 1918 года / М. Циммерман – Прага: Типография Русского Юридического Факультета в Праге, 1924. – 382 с.
50. Hendry J. An Introduction to Social Anthropology. Other People’s Worlds / J. Hendry. – London: Macmillan Press. Ltd, 1999. – 249 p.
51. Артхашастра или наука политики. – М.: Научно–издательский центр «Ладомир», Изд-во «Наука». 1993. – 793 c.
52. Lackenbacher S. Textes Akkadiens d’Ugarit: Textes provenant des vingt–cinq premières campagnes: Littératures anciennes du Proche-Orient / S. Lackenbacher – Paris: Les Éditions du Cerf, 2002. – 397 p.
53. McCarthy D.J. Treaty and Covenant / D.J. McCarthy. – Rome: Pontifical Biblical Institute, 1963. – 220 p.
54. Fontes Historiае Juris Gentium: Sourсes Relating to the History of the Law of Nations / Ed. by W.G.Grewe. – Vol. 1(1380 B.C. – 1493). – Berlin. New York: Walter de Gruyter, 1995. – 753 р.
55. Weidner E. Politische Dokumente aus Kleinasien. Die Staatvertrage in akkadischer sprache aus dem Archiv von Boğhazköi / E. Weidner. – Leipzig: J.C. Hinrichs’sche Buchhandlung, 1923. – 151 s.
56. Friedrich J. Staatvertrage des Hatti–Reiches in hethitischer sprache. Mitteilungen der Vorderasiatisch–Aegyptischen Gesellschaft (E.V.) / J. Friedrich. – Leipzig: J.C. Hinrichs’sche Buchhandlung. – 1926. – T. I. – 181 s.
57. Friedrich J. Staatvertrage des Hatti–Reiches in hethitischer sprache. Mitteilungen der Vorderasiatisch–Aegyptischen Gesellschaft (E.V.) / J. Friedrich. – Leipzig: J.C. Hinrichs’sche Buchhandlung. – 1930. – T. II., Band 34, Heft 1. – 227 s.
58. The Tell El–Amarna Tablets: in 2 vol. / Ed. by S.A.B.Mercer. – Toronto: The Macmillan Company of Canada Limited, 1939. – 908 p.
59. Neo–Assyrian Treaties and Loyalty Oaths / Ed. by S.Parpola, K.Watanabe. – Helsinki: Helsinki University Press, 1988. – 133 p.
60. Les documents épistolaires du palais de Mari. – Paris: Les Éditions du Cerf. – 1997. – Tome I : Littératures anciennes du Proche–Orient– 16. – 654 p.
61. Les documents épistolaires du palais de Mari. – Paris: Les Éditions du Cerf. – 1997. – Tome I : Littératures anciennes du Proche–Orient– 17. – 688 p.
62. Pirenne J. La politique d’expansion hittite, envisagée à travers les traités de vassalité et de protectorat / J. Pirenne // Revue Internationale des Droits de l’Antiquité faisant suite à Archives d’histoire du droit oriental et Revue internationale des droits de l’antiquité: 3e Série. – Bruxelles: Office International de Librairie, 1956. – Tome III. . – P. 11-39.
63. Курдюков Г.И. Государства в системе международно–правового регулирования / Курдюков Г.И. – Казань: Издательство Казанского университета, 1979. – 174 с.
64. Vinogfadoff P. Historical Types of International Law: Lectures delivered in the University of Leiden / P. Vinogfadoff // Bibliotheca Visseriana Dissertationum Ius Internationale Illustrativum. LVGDVNI Batanorum APVD. – E.Y. Brill, 1923. – T. I . – P. 3-70.
65. Gernet L. Droit et Institutiones en Grèce Antique / L. Gernet. – Paris: Flammarion, 1982. – 331 p.
66. Rhodes P.J. The Greek City States. A Source Book / P.J. Rhodes. – Norman and London: University of Oklahoma Press, 1986. – 266 p.
67. Евсеенко Т.П. От общины к сложной государственности в античном Средиземноморье / Т.П. Евсеенко. – СПб.: Издательство Р.Асланова «Юридический центр Пресс», 2005. – 264 c.
68. Ранние формы политической организации: от первобытности к государственности / Отв. ред. В.А.Попов. – М: Изд. фирма «Восточная лититература», РАН. 1995. – 350 с.
69. Hansen M.H. La Démocratie Athénienne. A l’époque de Démosthéne. Structure, principes et idéologie / M.H. Hansen– Paris: Les Belles Lettres, 1993. – 493 p.
70. Müller–Jochmus M. Geschifte des Völkerrechts im Alterhum / M. Müller–Jochmus. – Leipzig: Ernst Keil & Comp, 1848. – 266 р.
71. Международное право: Учебник для вузов / Отв. ред. Г.В.Игнатенко, О.И.Тиунов. – Изд.4–е. – М.: Норма, 2006. – 611 с.
72. Amarna Diplomacy. The Beginnings of International Relations / Ed. by R.Cohen and R.Westbrook. – Baltimore and London: The Johns Hopkins University Press, 2000. – 307 p.
73. Ancient Near Eastern Texts relating to the Old Testament / Ed. by J.B. Pritchard; 2–nd Ed. – Princeton. New Jersey: Princeton University Press, 1955. – 544 р.
74. Beckman G. Hittite Diplomatic Texts / G. Beckman; Ed. by Hoffner A.H.; Society of Biblical Literature. Writing from the Ancient World Series. Scholars Press. – Atlanta, Georgia: Scholars Press, 1999. – 224 р.
75. Rey F. Relations Internationales de l’Egypte Ancienne du 15me au 13me Siecle avant Jesus Christ / F. Rey // Revue Generale de Droit International Public: Troisieme Serie. – Paris: Editions A.Pedone. – 1941-1945. – T. XV : Tome XLVIII. – Vol. I. – P. 35-52.
76. Lorton D. The juridical terminology of international relations in Egyptian texts through Dyn. XVIII / D. Lorton. – Baltimore and London: The John Hopkins University Press, 1974. – 198 р.
77. Ago R. The first international communities in the Mediterranean world / R. Ago // The British yearbook of international law 1982. – Oxford: At the Clarendon Press, 1983. – P. 213-232.
78. Bederman D. International Law in Antiquity / D. Bederman. – Cambridge: Cambridge University Press, 2001. – 322 p.
79. Watson A. International law in archaic Rome. War and religion / A. Watson. – Baltimore and London: The Johns Hopkins University Press, 2000. – 100 p.
80. Тиунов О.И. О сущности и элементах структуры принципа pacta sunt servanda / О.И. Тиунов // Советский ежегодник международного права, 1975. – М., 1977. – С. 110-122.
81. Тиунов О.И. Принцип соблюдения договоров в международном праве: Учебное пособие по специальному курсу / О.И. Тиунов. – Пермь: Пермский государственный университет, 1976. – 151 с.
82. Taube M. Les Origines de l’Arbitrage International antiquité et Moyen Age / M. Taube // Recueil des Cours. Académie de Droit International. – 1932. – IV. – P. 1-115.
83. Кулишова О.В. Дельфийский оракул в системе античных межгосударственных отношений (VII-V вв. до н.э.) / О.В. Кулишова. – СПб.: Гуманитарная Академия, 2001. – 432 c.
84. Синицына И.Е. Обычай и обычное право в современной Африке: История изучения. Кодексы обычного права / И.Е. Синицына. – М.: Наука. – 1978. – 285 c.
85. Bandyopadhyay P. International Law and custom in ancient India / P. Bandyopadhyay. – Ramanand Vidya Bhawan, 1982. – 161 p.
86. Суриков И.Е. Остракизм в Афинах / И.Е. Суриков. – М.: Языки славянских культур, 2006. – 640 c.
87. Menu B. Égypte pharaonique. Nouvelles recherches sur l’histoire juridique, économique et sociale de l’ancienne Égypte / B. Menu. – Paris: L’Harmattan, 2004. – 371 p.
88. Суриков И.Е. Античная Греция: политики в контексте эпохи: архаика и ранняя классика / И.Е. Суриков. – М.: Наука, 2005. – 351 c.
89. Butkevych O. Nouvelle découverte de l’ancienne Egypte / O. Butkevych // Droit et Cultures. Revue semestrielle d’anthropologie et d’histoire: Anthropologie juridique en Russie. – 2005. – № 2(50). – P. 172-177.
90. Onuma Yasuaki. When was the Law of International Society Born?– An Inquiry of the History of International Law from an Intercivilizational Perspective / Onuma Yasuaki // Journal of the History of International Law. – July 2000. – Vol. 2. – N 1. – Kluwer Law International, Printed in Netherlands. 2000. – P. 1-66.
91. Phillipson C. The international law and custom in ancient Greece and Rome. In two volumes/ C. Phillipson. – Vol. 1. – London: Macmillan and Co., Limited, 1911. – 419 p.
92. Межгосударственные отношения и дипломатия на Древнем Востоке / Отв. ред. И.А.Стучевский. – М.: Наука, 1987. – 307 с.
93. Cornil P. Le traite de Suppiluliuma st Shattiwaza / P. Cornil // Revue Internationale des Droits de l’ Antiquite. – 3’e Serie. – Tome XLV. – 1998. – P. 13-30.
94. Delaporte L. Les Hittites / L. Delaporte. – Paris: La Renaissance du Livre, 1936. – 371 р.
95. Государство на Древнем Востоке. Сборник статей / Отв. ред. Э.А.Грантовский, Т.В.Степугина; Ин–т востоковедения. – М: Вост. лит., 2004. – 471 с.
96. Nys E. Le développement économique et l’histoire / E. Nys // Revue de droit international et de législation comparée. – Bruxelles: Bureau de la Revue. – Tome XXX. – 1893. – P. 88-107.
97. Nagendra Singh. India and International Law ancient and medieval / Nagendra Singh. – Ram Nagar, New Delhi: S.Chand & Company (Pvt) Ltd. – 242 p.
98. Kitchen K.A. Suppiluliuma and the Amarna Pharaohs: A study in Relative Chronology / K.A. Kitchen. – Liverpool University Press. 1962. – 62 p.
99. Schulman A.R. Diploma