ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ: ГЕНЕЗИС ТА ПЕРСПЕКТИВИ РЕФОРМУВАННЯ

Короткий опис

ВСТУП………………………………………………………………….....4-15

РОЗДІЛ 1. Становлення, розвиток теорії і практики реформування досудового розслідування, захисту прав і свобод людини та громадянина, судового контролю та прокурорського нагляду
1.1. Сучасний стан науки та практики проблем реформування досудового розслідування, захисту прав і свобод людини та громадянина, судового контролю та прокурорського нагляду …………………………………..16-41
1.2. Верховенство права – головний принцип досудового розслідування, гарантій прав учасників процесу………………………………………....41-62
1.3. Реформування основних функцій досудового розслідування, захисту прав і свобод людини та громадянина, судового контролю та прокурорського нагляду ………………………………………….…………………….....62-81
1.4. Теорія та практика реформування правового статусу суб’єктів досудового розслідування………………...…………………………….. 82- 100
Висновки……………...………………………………………………...…100-109
РОЗДІЛ 2. Наука та практика реформування досудового розслідування
2.1. Проблеми реформування стадії досудового розслідування..……...110-129
2.2. Реформування компетенції органу дізнання ..……….……………..129-148
2.3. Теорія та практика реформування процесуальних повноважень слідчого ………………………………………………………………………………148-169
Висновки……...…………………………………………..……...…….......169-174

РОЗДІЛ 3. Науковий та практичний аналіз процесуального забезпечення захисту прав та свобод людини і громадянина
3.1. Удосконалення правових гарантій стадії досудового розслідування………………………………………………………... 175-189
3.2. Наукові та практичні проблеми реформування процесуальних гарантій прав потерпілого.………………………………………….………….189-207
3.3. Проблеми реформування та судовий контроль забезпечення гарантій підозрюваного ..………………………………….………….….……..207- 226
3.4. Удосконалення досудового слідства та судового контролю по забезпеченню гарантій процесуальних прав обвинуваченого.........227-247
Висновки……..………………………………………………...………247-251
РОЗДІЛ 4. Наука та практика забезпечення судового контролю та прокурорського нагляду досудового розслідування
4.1. Удосконалення процесуальних форм досудового розслідування..252-272
4.2.Науковий та практичний аналіз процесуальних та слідчих дій досудового розслідування……………………………………………………………..272-292
4.3. Прокурорський нагляд за додержанням законності досудового розслідування …………………………………………………………….292-310
4.4. Теорія та практика реформування судового контролю в ході досудового розслідування …………………………………………………………….310-329
Висновки…………..……………………………………………...…….....329-334
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ…………………………………………..…335- 355
ДОДАТКИ ……………………………………………………………..356- 366
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…...………………………367-421

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Конституція України проголосила курс на побудову демократичної правової держави, який передбачає зміни в політичних, соціально-економічних умовах життя держави і суспільства, реформування системи кримінальної юстиції у напрямку подальшої демократизації, гуманізації, посилення захисту прав і свобод людини відповідно до вимог міжнародно-правових стандартів європейського та світового співтовариства.
Кримінально-процесуальне законодавство в останні роки зазнало суттєвих змін, які були спрямовані на реалізацію вимог забезпечення прав учасників кримінального судочинства, розширення змагальності сторін, судового контролю за обмеженням конституційних прав і свобод людини на етапі досудового розслідування.
Разом з тим необхідно визначити, що існуюча система кримінальної юстиції не в повній мірі відповідає новим суспільним відносинам які склалися в Україні. Система кримінальної юстиції є дещо громіздкою, внутрішньо суперечливою, не завжди науково обґрунтованою, надмірно ускладненою. Діяльність суб'єктів кримінального процесу характеризується дублюванням повноважень, відсутністю чіткого визначення та розмежування компетенції, застосуванням невиправдано ускладнених процедур. Органи кримінальної юстиції мають недосконалу функціональну спроможність, що не дає змоги забезпечити додержання принципу верховенства права в їх діяльності.
Актуальність, складність і багатоплановість проблеми реформування досудового розслідування, судовий контроль та прокурорський нагляд на стадії порушення кримінальної справи, досудового слідства по захисту прав і свобод людини та громадянина, методологічна і практична значимість питань, що виникають, постійно привертає увагу вчених в галузі кримінального права, кримінального процесу, теорії держави і права, а також низки інших наукових дисциплін.
Наукові дослідження теорії та практики досудового розслідування здійснювалися в напрямку підвищення процесуальних гарантій прав підозрюваного, обвинуваченого, охорони прав потерпілого, забезпечення гарантій прав особи в ході проведення оперативно-розшукової діяльності.
В працях вчених – юристів Ю.П.Аленіна, О.М.Бандурки, Р.С.Бєлкіна, В.Д. Берназа, Т.В.Варфоломеєвої, В.І.Галагана, Ю.М.Грошевого, Ю.О.Гурджі, Т.Н. Добровольської, А.Я.Дубинського, С.П.Ефімічева, П.С.Елькінд, В.С. Зеленецького, Л.М.Карнеєвої, Н.С.Карпова, В.О.Коновалової, М.В Корнієнка, О.М.Ларіна, Л.М.Лобойка, І.М.Лузгіна, В.Г.Лукашевича, Є.Д.Лук’янчикова, В.Т.Маляренка, О.Р.Михайленка, М.М.Міхеєнка, В.Т.Нора, І.Л.Петрухіна, М.А.Погорецького, Р.Д.Ратінова, В.М.Савицького, С.М.Стахівського, М.С.Строговича, В.Т.Томіна, Л.Д.Удалової, М.Є.Шумило та інших дослідників розглянуто різні аспекти проблеми розкриття злочинів, провадження слідчих дій, окремо аналізувалися проблеми захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі.
Однак, комплексного дослідження теорії та практики досудового розслідування, визначення правового статусу суб’єктів процесу, реалізації їх основних функцій, гарантій захисту прав і свобод людини, судового контролю та прокурорського нагляду за додержанням законів, з урахуванням принципу верховенства права, через призму кримінально-процесу¬альних інститутів, світового досвіду та чинних міжнародно-правових актів в Україні проведено не було.
На сучасному етапі судово-правової реформи всебічного дослідження потребують питання: концептуальної моделі досудового розслідування, функцій та принципів кримінального процесу; забезпечення процесуальної самостійності слідчого, статусу органу дізнання; удосконалення кримінально-процесуальної форми з урахуванням гармонічного поєднання засад змагальності та диспозитивності, на підставі принципу верховенства права; зміцнення гарантій захисту прав потерпілого, підозрюваного та обвинуваченого; визначення меж втручання у сферу особистого життя людини при збиранні доказів, гарантій прав людини при реалізації та використанні в доказуванні даних, здобутих оперативно-розшуковим шляхом; забезпечення гарантій всебічного та об'єктивного дослідження обставин справи й захисту прав і свобод людини; затримання підозрюваного та провадження слідчих дій.
Усе це визначає необхідність загальнотеоретичного аналізу широкого кола питань, які зумовлюють концептуально новий підхід щодо вивчення проблеми розгляду теорії та практики досудового розслідування, його генезису та перспектив реформування. Особливу актуальність цей напрямок дослідження набуває на тлі кардинальних змін які відбуваються в кримінальному процесі України.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах та відповідно до комплексної програми Київського міжнародного університету (0104U003159 «Захист прав людини: міжнародні та національні аспекти»).
Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Київського міжнародного університету (протокол № 2 від 25 вересня 2009 р.).
Мета і завдання дисертаційного дослідження.
Головною метою дисертаційного дослідження є комплексна розробка теоретичних засад правового регулювання досудового розслідування, забезпечення та удосконалення правового статусу суб’єктів кримінального процесу, забезпечення гарантій прав і свобод людини та громадянина.
Для досягнення цієї мети в дисертації поставлені завдання, що розкривають спрямованість дослідження:
- розкрити сучасний стан теорії та практики досудового розслідування по забезпеченню прав і свобод людини та громадянина;
- сформулювати основні функції кримінального процесу та класифікацію суб’єктів;
- визначити концептуальні положення системи загально-правових, конституційних і процесуальних принципів у кримінальному процесі;
- розглянути правовий статус органу дізнання та процесуальні особливості його функціонування під час проведення оперативно-розшукових, пошукових дій в правовому регулюванні кримінального процесу;
- теоретичне й практичне визначення правового статусу слідчо¬го судді, розробка конструкції досудового слідства;
- визначити сутність процесуальної форми, критерії процесуальної форми в ході правового регулювання кримінального процесу, сформулювати теоретичні та практичні пропозиції щодо вдосконалення процесуальної форми;
- розкрити концептуальні положення стадії порушення кримінальної справи;
- розкрити гарантії забезпечення прав постраждалого, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, та гарантії їх захисту у кримінальному процесі;
- визначити сутність процесуальних повноважень прокурора, судді по здійсненню нагляду та контролю за додержанням законності в кримінальному процесі на стадії досудового розслідування.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при здійсненні діяльності суб'єктів кримінального процесу щодо реформування досудового розслідування, захисту їх прав і свобод, прокурорським наглядом та судовим контролем.
Предметом дослідження є теорія і практика досудового розслідування генезис та перспективи реформування, пов’язані з процесуальною діяльністю суб’єктів кримінального процесу, реформуванням досудового розслідування, захистом прав і свобод, прокурорським наглядом та судовим контролем.
Методи дослідження.
Комплексне поєднання загальнонаукових та спеціальних методів, що використовуються в юридичній науці, стало теоретико-методологічною основою дослідження. За допомогою діалектичного методу досліджено теорія та практика досудового розслідування, правовий статус суб’єктів кримінального процесу. (підрозділи 1.1; 1.2; 4.1).
Метод правового регулювання застосовано для дослідження з достатньою точністю змісту правових інститутів, висвітлення проблем реалізації правових норм на практиці (підрозділи 1.1;1.2; 1.3; 1.4).
Метод системно-структурного аналізу дозволив визначити недоліки чинного законодавства та існуючих проектів КПК України та внести пропозиції щодо вдосконалення процесуальних норм, які регулюють порядок провадження слідчих дій (підрозділи 2.1; 2.2; 2.3).
Порівняльно-правовий метод надав можливість порівняння конституційних, кримінально-правових та кримінально-процесуальних норм України та законодавства зарубіжних країн, а також прецедентної практики Європейського Суду з прав людини та чинного законодавства з існуючими проектами КПК, що дозволило внести конкретні пропозиції вдосконалення положень чинного КПК України та офіційних законопроектів щодо статусу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого (підрозділи 4.1; 4.2; 4.3; 4.4).
Історико-правовий метод застосовано для ретроспективного аналізу закономірностей становлення та розвитку інституту судового контролю та прокурорського нагляду, правового регулювання оперативно-розшукової діяльності, процесуального статусу слідчого, здійснення захисту суб’єктів кримінального процесу (підрозділи 3.1; 3.2; 3.3).
Статистичний та соціологічний метод визначив рівень негативних наслідків у ході забезпечення процесуальних прав суб’єктів досудового розслідування, та надав можливість для обґрунтування теоретичних положень судової статистики, статистичної інформації, анкетування, опитування, аналізу та інтерпретації емпіричних даних (підрозділи 2.2; 2.3; 4.2; 4.3; 4.4).
Нормативно-правовим підґрунтям дисертаційного дослідження є Конституція України, чинне кримінальне, кримінально-процесуальне законодавство та інше галузеве законодавство України, зарубіжне законодавство, зокрема: Кримінально-процесуальні кодекси Російської Федерації, Франції, Германії, США; законодавство Великої Британії.
В аспекті проблем, що розглядалися в роботі досліджені: законодавство Росії до 1917 р.; Союзу РСР; проект Кримінально-процесуального кодексу України від 13.12.2007 р. (реєстраційний номер №1233); проект Кримінально-процесуального кодексу України, підготовлений Національною комісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права.
Емпіричну базу дослідження становлять: рішення Європейського Суду з прав людини; Укази Президента України, рішення, висновки, ухвали Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України; офіційно опублікована практика Верховного Суду України (2002-2008 рр.); відомчі нормативно-правові акти-накази Генерального Прокурора України, Міністра внутрішніх справ України.
Відповідно до цілей дослідження проведено анкетування працівників правоохоронних та судових органів, зроблений аналіз знайшов своє відображення в дисертаційній роботі.
Проведено анкетування 262 слідчих і 206 оперативних працівників, 47 працівників прокуратури, 25 суддів районних судів, які розглядають кримінальні справи по I інстанції, і 12 суддів судової апеляційної інстанції, проаналізована практика роботи оперативних підрозділів органів дізнання, слідчих підрозділів, органів прокуратури, а також суддів місцевого й апеляційного суду Харківської, Дніпропетровської, Миколаївської, Одеської, Полтавської областей, а також міста Києва.
Вивчено та узагальнено 439 кримінальних справ, 1864 матеріалів, по яких слідчими підрозділами було відмовлено в порушенні кримінальної справи; 178 кримінальних справ були закриті у суді I інстанції, 137 кримінальних справ були направлені суддею для проведення нового досудового слідства у зв'язку з встановленими порушеннями кримінально-процесуального законодавства, розглянутих судами міст Дніпропетровськ, Миколаїв, Одеса, Полтава, Харків, а також міста Києва.
У процесі підготовки дисертації автором було вивчено більше тисячі зауважень і пропозицій, висловлених дізнавачами, слідчими, прокурорами, суддями щодо змін та доповнень кримінально-процесуального законодавства.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження.
Дисертація є першим комплексним науковим дослідженням, у якому розроблена концептуальна модель теорії і практики досудового розслідування, встановлені перспективи реформування, які здатні забезпечити неухильне дотримання прав і свобод людини в суспільстві та державі. Висунуто та обґрунтовано низку нових положень у концептуальному плані, які мають важливі напрямки для юридичної науки, як теоретичного так і практичного значення.
Науковою новизною відзначаються такі положення:
Вперше:
– розроблено авторське бачення шляхів удосконалення досудового розслідування, надані концептуальні засади правового реформування досудового розслідування, визначено його поняття та механізм;
– запропонована теоретична модель правової системи кримінального процесу на стадії досудового розслідування, яка будується на змагальних засадах кримінально-процесуальних принципів;
– доведено, що у ході досудового розслідування верховенство права та закону максимально усуває обмеження прав і свобод людини та громадянина та забезпечує подальший розвиток захисту прав і свобод в суспільстві та державі;
– з метою підвищення рівня гарантій та реформування кримінального процесу запропонована модель основних функцій досудового розслідування, які визначені як: кримінальне переслідування; кримінальний захист; правосуддя;
– визначена правова сутність функцій слідчого судді, коло його прав та обов’язків, у зв’язку з чим розглядаються питання реформування слідчого апарату, пропонується іменувати слідчого «слідчій суддя», що дає змогу переосмислення наглядових функцій прокурора за виконанням законів органами досудового слідства.
Удосконалено:
– визначена концептуальна модель процесуальної форми досудового розслідування, сформульовано низку нормативних положень поняття, форми, структури, класифікації процесуальних рішень його елементів, межі процесуального закріплення в ході провадження процесуальних та слідчих дій;
– понятійний апарат юридичної науки, важливі юридичні дефініції «верховенство права», «гарантії прав і свобод людини», «гарантії захисту прав людини», «презумпція невинуватості», «змагальність та диспозитивність»;
– концептуальна модель реалізації результатів оперативно-розшуко¬вої діяльності органу дізнання, проведення процедури перевірки матеріалів на стадії порушення кримінальної справи, пропонується врегулювати порядок подання матеріалів слідчому для проведення досудового слідства;
– правовий статус та поняття досудового слідства як форми досудового розслідування, що за своєю сутністю є діяльністю органів досудового слідства, які діють за дорученням держави, наділені функціями державно-владного характеру, мають власну компетенцію, специфічні форми та методи;
– комплекс рекомендацій і пропозицій щодо нормативно-правової регламентації правового статусу суб'єктів кримінального процесу, визначена класифікація суб’єктів процесу в ході досудового розслідування;
– критично розглянуті та розроблені відповідні авторські узагальнення щодо основних (дискусійних) питань процесуальних гарантій прав постраждалого, потерпілого, зроблено висновок про відстоювання матеріальних та процесуальних інтересів потерпілого, які обумовлені процесуальними правами, зроблений акцент на активну роль потерпілого на стадії досудового розслідування;
– дана авторська оцінка та класифікація прав підозрюваного, обвинуваченого і на підставі цього зроблено висновок, що сукупність таких прав складає право на захист від пред’явленого обвинувачення, що розглядається в системі конституційних засад кримінального судочинства, визначено його місце в цій системі та взаємозв’язок з її складовими; запропоновано, що особа яка притягнута до кримінальної відповідальності протягом всіх стадій кримінального процесу повинна іменуватися підслідним.
Дістали подальшого розвитку:
– судовий контроль стадії досудового розслідування необхідно поширити на всю процедуру розслідування, а також пов'язане з ними дотримання конституційних прав і свобод громадян;
– повноваження прокурора не повинні бути пов'язані зі здійсненням функції ке¬рівництва досудовим слідством, функція нагляду несумісна з функцією обвинувачення; у цьому зв'язку пропонується наділити прокурора правом і обов'язком реагувати на виявлене ним порушення законності в хо¬ді досудового слідства тільки шляхом внесення протесту в порядку ст.21 Закону України «Про прокуратуру».
– наукові положення щодо тактики провадження процесуальних та слідчих дій досудового розслідування: допит, накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку, огляду місця події.
На основі отриманих результатів дослідження внесено систему пропозицій і рекомендацій, щодо вдосконалення процесуального законодавства та практики його застосування, внесення змін, доповнень в КПК України, пропозицій щодо прийняття Закону України «Про органи досудового слідства».
Сформульовані в дисертації положення, висновки, пропозиції і рекомендації є внеском у розвиток сучасної науки кримінального процесу, які можуть бути використані:
– у науково-дослідницьких цілях, як підвищення дослідження правового статусу суб’єктів кримінального процесу, його принципів, функцій у ході правового регулювання досудового розслідування;
– у наукових цілях – для подальшого наукового дослідження проблем щодо забезпечення гарантій прав та свобод людини в кримінальному процесі;
– у правотворчій діяльності та у процесі практичної діяльності правоохоронних органів, правового регулювання кримінально-процесуаль¬ного процесу України;
– у навчально-методичній роботі – при підготовці навчальних посібників, методичних розробок, та безпосередньо в навчальному процесі, під час вивчення окремих розділів кримінально-процесуального законодавства, написанні контрольних, курсових і магістерських робіт, у викладанні курсу кримінально-процесуального права, у науково-дослідницьких роботах викладачів та студентів;
– при здійсненні роботи з підвищення рівня правової та професійної культури посадових осіб органів дізнання, досудового розслідування та суду.
Практичне значення одержаних результатів. Методологічні прийоми, аналітичні матеріали, положення й виноски дисертації можуть бути використані: у сфері науково-дослідницької діяльності – як підґрунтя для подальших наукових розробок правового статусу суб’єктів кримінального процесу, його принципів, функцій у ході правового регулювання досудового розслідування; у законопроектній роботі при розробці нового кримінально-процесуального законодавства України, внесенні змін і доповнень до чинного Кримінально-процесуального кодексу України, доопрацюванні проекту Закону України "Про органи досудового слідства"; у правозастосовній практиці – запропоновані теоретичні та практичні підходи реформування досудового розслідування; у навчальному процесі – при підготовці підручників, навчальних посібників з курсів кримінального процесу, а також при розробці текстів лекцій і навчально-методичних матеріалів до семінарів і практичних занять із цієї дисципліни.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою. Основні положення, пропозиції й висновки, що характеризують наукову новизну та практичне значення результатів дисертаційного дослідження і виносяться на захист, розроблені автором самостійно. Ідеї та розробки, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані праці за темою дослідження, у роботі не використовувались.
Апробація результатів дисертації. Дисертацію виконано на кафедрі кримінального права та процесу Київського міжнародного університету, на міжкафедральному семінарі наукове дослідження було обговорено, схвалено й рекомендовано до захисту.
Основні положення дослідження доповідались та обговорювались на 23 міжнародних, республіканських та регіональних науково-практичних конференціях, семінарах і круглих столах: «Захист прав потерпілих в Україні» (19.02.2010 р. м. Харків); «Правові гарантії прав та свобод особи» (2.02.2009 р. Кіровоград); «Проблеми побудови кримінального процесу» (3.04.2009 р. Київ); «Про спірне поняття правосуддя» (6. 02.2008 р. Харків). «Удосконалення основних напрямків кримінально-процесуальної діяльності» (6.03.2004 р. Львів); «Проблемы практики доказывания Украины и России» (5.10.2005 г. Санкт-Петербург); «Правовые проблемы правосудия». (16.12.2005 г. Воронеж); «Проблеми повноважень суб’єктів кримінального процесу» (31.05.2002 р. Луганськ). «Необходим ли институт понятых в уголовном процессе» (10.10.2002 г. Москва).
Окремі положення наукової роботи використовувались у процесі викладання курсу «Кримінальний процес», «Дізнання в органах внутрішніх справ» у Київському міжнародному університеті.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в двох монографіях, одинадцяти навчальних посібниках, тридцяти статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а десять статей опубліковано в наукових збірниках та юридичних журналах Росії, та тезах шістнадцяти доповідей.
Структура роботи і обсяг дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, п’ятнадцяти підрозділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків та списку використаних літературних джерел (660 найменувань), додатків.
Загальний обсяг дисертації становить 420 сторінок, з них 355 сторінок основного тексту.

Список літератури

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми реформування досудового розслідування на засадах змагальності сторін.
Сформульовано ряд теоретичних положень, які мають нормативне, відомче значення для систематизації кримінально-процесуального законодавства, забезпечення правового регулювання, механізму реалізації прав, обов'язків і гарантій суб'єктів кримінального процесу, прокурорського нагляду та судового контролю.
I. У теоретичному аспекті визначені і сформульовані наступні положення:
1. Кримінальний процес - це врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність органу дізнання, дізнавача, слідчого, прокурора, судді (колегіального суду) та інших суб’єктів кримінального процесу, які беруть участь у правовідношеннях пов’язаних з порушенням, досудовим слідством, розглядом кримінальної справи, викриванням злочинців, покаранні осіб які його скоїли, а також реабілітації не винних.
Наукове поняття кримінального процесу базується на основних його ознаках, які визначають його сутність.
Процес - це спосіб встановлення фактичних обставин здійснення злочину й постанова рішення по матеріалах кримінальної справи. Важливою ознакою процесу є наявність самостійної галузі права, інституту кримінального судочинства, що регулює порядок досудового та судового провадження.
Кримінально-процесуальна діяльність включає систему передбачених законом процесуальних та слідчих дій, що здійснюються державними органами, слідчим, прокурором, суддею які мають процесуальні повноваження, так і всіма учасниками процесу.
Пропонується будувати кримінальний процес як публічно-позивний. Публічно-позивний процес відповідає обвинуваченню з боку сторони звинувачення як кримінальний позов.
Визначається теоретична модель публічно-позивного процесу:
• державні органи, які мають процесуальні повноваження повинні прийняти дії по захисту постраждалого, потерпілого у кримінальному процесі;
• по скоєному злочину викривання та переслідування злочинця проводиться правоохоронними органами;
• незважаючи на те, що немає потерпілого, злочин визначається як суспільне небезпечне діяння;
• провадження по кримінальній справі забезпечується гарантіями прав та свобод особи, яка притягнута до кримінальній відповідальності;
• судовий контроль повинен захищати права та свободи людини та громадянина; оскарження не процесуальних дій органу дізнання, слідчого, прокурора до суду.
Правове регулювання кримінального процесу при здійсненні захисту інтересів людини і громадянина становить цілеспрямовану діяльність державних органів, посадових осіб:
• радикальне реформування кримінально-процесуального законодавства, наповнення його гуманним змістом;
• чітке визначення умов допустимості доказів у кримінальній справі; створення системи судочинства, що максимально гарантувала б право на судовий захист, рівність громадян перед законом, створення умов реалізації принципу презумпції невинуватості;
• диференціація форм судочинства залежно від тяжкості вчиненого злочину; встановлення судового контролю за законністю й обґрунтованістю процесуальних рішень органу дізнання, слідчого.
2. Визначена теоретична модель реформування досудового розслідування, яка включає до себе:
• на стадії порушення кримінальної справи повинен чітко встановлений розподіл одержання оперативних матеріалів, які отримані оперативно-розшуковим шляхом, та матеріали перевірки на підставі заяви, повідомлення;
• постанова про порушення кримінальної справи складається органом кримінального переслідування: органом дізнання, слідчим суддею, прокурором, суддею;
• на стадії досудового слідства процесуальні повноваження, незалежність від прокурорського нагляду, судового контролю належать слідчому судді; прокурор має право втручатися в кримінальну справу, якщо до нього надійшла скарга про порушення кримінально-процесуального закону; постанова про притягнення до кримінальної відповідальності складається та пред’являється прокурором, що надасть гарантій запезпечення прав сторон процесу;
• суддя повинен забезпечити контроль гарантій прав та свобод людина та громадянина.
3. Принципи кримінального процесу є керівна ідея, основне правило діяльності і поведінки суб'єктів процесу. Принципи — не просто юридичні ідеї, а об'єктивно необхідні, загальнообов'язкові критерії справедливої і належної поведінки суб'єктів процесу. У міру розвитку права принципи стали набувати більш чіткої структури на основі розвитку юридичних ідей, а з подальшим розвитком юридичної науки вони були закріплені в кримінально-процесуальному законі.
Розглядаючи принципи процесу в їх сукупності, необхідно відзначити їх особливість прояву в різних стадіях процесу, але незмінним залишаються непорушність і єдність принципів правосуддя для всієї судової системи. Ці принципи є вихідними положеннями для розвитку законодавства, а так само застосування законодавчих норм під час розгляду кримінальних справ.
Доктрина верховенства права включає в себе - панування права та закону визначення його характером зв’язку між правовими та економічними відносинами. Панування права є специфічним соціальним феноменом, невід’ємним правом людини та громадянина, засобом його захисту від протиправних дій. Верховенство права та закону у сфері правосуддя означає побудову кримінального процесу, де пріоритет надається правам та свободам людини. Право створює систему правовідносин, за якої максимально усуваються можливості втручання та обмеження прав та свобод людини та громадянина.
Визначення верховенства права на підставі правової системи включає до себе такі положення:
• верховенство права означає відданість суспільства праву де права людини повинні бути захищені верховенством права;
• верховенство права це правова доктрина, з гідно якою дії правоохоронних органів повинні бути підпорядковані до правових норм діючого законодавства;
• верховенство права повинно бути враховане законодавцем, та судією при проголошенні рішення.
4. Презумпція — це умовно визнане істинним припущення про наявність або відсутність певного факту. В англійському суді ця фактична презумпція одночасно розглядається і як правова.
Презумпції можуть бути матеріальними і процесуальними. Поділ цей умовний, тому що будь-яка презумпція «проростає» процесуальними наслідками. Матеріальні юридичні презумпції вважають установленими факти, що містять ознаки складу злочину.
Презумпція невинуватості вважає обвинуваченого невинним доти його винність не буде доведена або встановлена вироком суду.
Пояснити презумпцію невинуватості з фактичної точки зору неможливо, тому що за статистикою переважна більшість осіб, притягнутих як обвинувачені надалі виявляються дійсно винними.
Без допомоги презумпції невинуватості публічному, змагальному процесу не вдалося б зберігати рівновагу сторін — державного органу як кримінального переслідувача і приватної особи, обвинуваченої в злочині, що свідомо непорівнянні у своїх фактичних силах і можливостях. Вона є основним елементом інституту переваги захисту і найважливішою гарантією кримінально-процесуального принципу рівності сторін.
Одна з найважливіших презумпції - це рівність всіх видів доказів. Відповідно до неї жодний доказ не має заздалегідь установленої сили. Тільки суддя зобов'язаний навести у вироку докази, на яких ґрунтуються висновки суду, і мотиви, з яких суд відкинув інші докази. У противному випадку вирок може бути скасований.
Необхідність кримінально-процесуального закріплення принципу презумпції невинуватості не тільки в Конституції України, але і в кримінально-процесуальному законодавстві.
Треба чітко встановити основні критерії даного принципу: обов'язок доводити винність особи у скоєні злочину, покладений на правоохоронні органи, суддю або колегіальний суд; підозрюваний (обвинувачений) не зобов'язаний доводити свою невинність, він може подавати докази у підтвердження своїх доводів; усі сумніви в доказах повинні бути віднесені на користь підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.
5. Тип процесу визначений, виходячи з типології, методів наукових пізнань. В основі побудови типу процесу лежить угруповання ідеальної моделі, створення абстрактної конструкції, граничних логічних понять.
Історично склалося два типи процесу - публічний та позовний. Для всіх стадій кримінального процесу тип процесу повинен бути один.
Під системою кримінального процесу розуміється безліч взаємозалежних елементів, кожен з них виступає як окреме ціле, а у взаємозв'язку вони утворюють систему.
Система — це не проста сума властивостей, а наявність певних відносин між елементами. Система кримінального процесу визначається єдиним цілісним станом. Вона містить в собі тип, модель, форму процесу. На їх основі можна визначати стадії побудови процесу, принципи, функції суб'єктів, а також систему одержання, закріплення, оцінки доказів.
Система кримінального процесу утворюється не тільки сукупністю стадій, а також процесуальних дій, які спрямовані на виконання завдань і цілій процесу. Кримінальний процес є певною складовою системи стадій (в рамках стадій-етапів).
На досудових стадіях процесу діє публічна система процесу, на судових – змагальна. Вся система кримінального процесу повинна відповідати принципам змагальності, диспозитивності, презумпції невинуватості; змагальна основна досудового розслідування дає підстави гарантії забезпечення прав та свобод людини і громадянина.
Кожний окремий елемент кримінального процесу перетворюється в ціле у сполученні з іншими елементами, його властивості не можуть бути визначені окремо, без урахування взаємозв'язків.
Поділ кримінального процесу на стадії сприяє більш повному дослідженню всіх обставин, що мають значення для вирішення матеріалів кримінальної справи, забезпечує наявність достатніх даних, що вказують на ознаки злочину, які дають підставу для руху кримінальної справи.
6. Кримінально-процесуальні функції - це певні напрями процесуальній діяльності учасників кримінального судочинства. Процесуальні функції складають фундамент змагальності кримінального судочинства і всього кримінального процесу реалізація основних прав і правовий захист основних прав — це різні правові поняття.
Автором розроблені такі функції кримінального процесу: кримінального переслідування, кримінального захисту, правосуддя.
Функції кримінального процесу мають поліфункціональний характер, який підрозділяється на підфункції.
Функція кримінального переслідування підрозділяється на підфункції: встановлення особи, яка скоїла злочин; державного обвинувачення, винесення постанови про притягнення особи до кримінальної відповідальності;
Функція кримінального захисту підрозділяється на підфункції: захист прав учасників кримінального переслідування; захист від обвинувачення.
Функція правосуддя, включає в себе: судовий контроль на досудових стадіях кримінального процесу; розгляд кримінальної справи в ході судового провадження, постанова вироку.

II. Визначені ті конкретизовані кримінально-процесуальні поняття:
7. Не можна поділяти процесуальні норми на норми, що регламентують зміст кримінального процесу і що регламентують його форму. При такому підході руйнується зв'язок, взаємопроникнення змісту і форми кримінального процесу.
Приводом до початку кримінально-процесуальної діяльності для органу дізнання є безпосереднє виявлення ознак злочину, а не заяви (повідомлення) про них.
Органи дізнання звичайно інформуються не про злочин, а про подію чи факт передбаченого порушення закону.
Орган дізнання — це державна установа, на яку законом покладені функції провадження оперативних заходів, пошукових і слідчих дій. Необхідно виносити постанови про порушення кримінальних справ лише за злочинними епізодами, які встановлені при провадженні досудового слідства, та реєструвати їх в єдиному обліку.
Підстав та механізму проведення перевірки КПК України не вказує.
Орган дізнання отримавши матеріал проводить перевірку та передає його слідчому, який порушує кримінальну справу, або закриває перевірку по матеріалу, або повертає матеріали зі своєю постановою для проведення додаткової перевірки.
Законодавство не визначає поняття "процедура" в кримінальному процесі. Не дивлячись на це в процесі процедура визначається виходячи з правовідносин, що виникають між суб'єктами кримінального процесу, які подають заяву про скоєний злочин та між тими, що оформлюють матеріали перевірок. Можна зробити висновок, що у даному випадку оформлення матеріалів є процедурою, яка не може входити у кримінальний процес.
Процес починає діяти з моменту ухвалення рішення про порушення кримінальної справи. Процедура виступає як своєрідна нормативна модель здійснення юридичної діяльності, а не як сама діяльність. Якщо цей алгоритм порушений, то юридична діяльність не тягне за собою ніяких юридичних наслідків. Таким чином процедура становить не право відношення, а порядок юридичних дій, які спрямовані на реалізацію відповідного право відношення.
Дача вказівок, доручень включає в себе дві форми. Перша, формальна, яка виходить з рамок закону і встановлює підстави про надання доручення, тобто коли це викликано необхідністю провадження по кримінальній справі. По-друге, матеріальна – практичне визначення подачі доручення виконавцю.
Дача вказівок, доручень, окремих доручень повинна мати строгу процесуальну форму. Строк виконання доручення включає 10 діб. Якщо строк доручення перевищує даний термін, то орган дізнання повинен надати слідчому попередню відповідь де вказати строк виконання доручення. Строк виконання не може перевищувати 15 діб.
Оперативне супроводження слідчої групи включає до себе забезпечення постійної взаємодії слідчих, працівників оперативних, інших підрозділів для швидкого і повного розкриття і розслідування злочинів.
Стадія досудове розслідування об'єднує дві стадії кримінального процесу: порушення кримінальної справи і досудове слідство.
В стадії порушення кримінальної справи відображено основне завдання, це вирішення питання про порушення кримінального переслідування.
Завдання стадії порушення кримінальної справи включає в себе порушення кримінальної справи та провадження досудового слідства.
Порушити кримінальну справу може тільки орган, який проводить досудове слідство. Порушення кримінальної справи є обов’язковою стадією кримінального процесу і служить правовою підставою для проведення процесуальних та слідчих дій.
Під порушенням кримінальної справи розуміється не тільки самостійна стадія кримінального судочинства, але і самостійний ін¬ститут, тобто сукупність пра¬вових норм, що визначають порядок кримінально-процесуальної діяльності і регулюючих процесуальні правовідношення даної стадії.
8. Главу III КПК України пропонується перейменувати, надати назву: сторони та інші учасники кримінального процесу.
Визначається сторона звинувачення: державні органи, що здійснюють кримінально-процесуальну діяльність, як органи публічного кримінального переслідування та мають компетенцію, яку виконують у кримінальному процесі.
Сторона звинувачення кримінального процесу, що характеризує їх процесуальний статус, повинна будуватися на владних повноважень, відношення до збору, оцінки, діалектики пізнання доказування.
Сторона захисту включає суб'єктів кримінального процесу, що мають у кримінальній справі свій інтерес. Інші учасники кримінального процесу це учасники процесу, які мають процесуальні права й обов'язки по доведенню обставин вчиненого злочинного діяння. Виходячи з функціонального призначення правосуддя – суддя, колегіальний суд.
Сторона захисту - це особи, які беруть участь у кримінально-процесуальних правовідносинах, тобто мають певні права і обов'язки. Вони виконують частину кримінально-процесуальної діяльності і є суб'єктами окремих кримінально-процесуальних дій і стосунків.
Проблема статусу суб'єктів кримінального процесу розглядається в двох аспектах: посадові особи чи органи, що мають державно-владні повноваження, здійснюють обов'язок доведення в кримінальному процесі, та учасники кримінального процесу.
Встановлені категорії підрозділу суб'єктів кримінального процесу.
Першу категорію становлять державні органи, що здійснюють кримінально-процесуальну діяльність — це органи публічного кримінального переслідування.
Друга категорія суб'єктів кримінального процесу — це суб'єкти процесу, що мають у кримінальній справі свій інтерес, характеризуються відстоюванням законних прав у кримінальному судочинстві.
Третя категорія суб'єктів кримінального процесу — це суб'єкти процесу, які реалізують свої забезпечувальні функції.
Четверта категорія – правосуддя, куди належить суддя, колегіальний суд.
Розглядаючи поняття "суб’єкт та учасник процесу" можна зробити висновок, що в кримінальному процесі вони поєднані як сторони. Сторона є найбільш точне формулювання. З одного боку виступає сторона звинувачення, з другого – сторона захисту. При цьому суддя буде стороною, яка виконує функцію правосуддя.
9. Правовий статус органу дізнання треба визначити, як компетенція по реалізації оперативно-розшукових заходів при отримані та реалізації інформації про злочин, як процесуальна діяльність органу дізнання, яка включає в себе проведення слідчих дій по не тяжких злочинах та процесуальне закріплення тяжких злочинів Орган дізнання у трьох денний термін повинен передати матеріали слідчому для проведення досудового слідства.
Орган дізнання, слідчий, який порушує кримінальну справу є органом держави.
Закон встановлює строк перевірки матеріалів до 10 діб. Ст. 108 КПК України передбачає перевірку до 10 діб, якщо матеріал не містить тяжких видів злочину. Крім того, якщо строк перевірки перевищує 10 діб, керівник органу дізнання має право звернутися до прокурора та продовжити строк перевірки, але даний строк не може перевищувати 20 діб.
Керівник органу дізнання повинен затвердити постанову про порушення кримінальної справи. Копія постанови надсилається до прокурора.
Урегулювати прогалини повноважень органу дізнання необхідно шляхом введення в кримінально-процесуальний кодекс окремої статті, яка визначає правовий статус органу й особи, яка провадить дізнання.

II. У порядку De lege ferenda пропонується внести нормативні зміни:
10. При класифікації суб'єктів процесу, що беруть участь у кримінальному судочинстві, необхідно зупинитися на постійних і змінних ознаках суб'єктів процесу.
Тільки суб'єкти трьох процесуальних категорій обов'язково беруть участь у судочинстві. Перше коло суб'єктів процесу включає: орган дізнання, слідчого, прокурора, суддю (колегіальний суд), другий включає підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, третій — потерпілого, цивільного позивача. Інші суб'єкти процесу можуть і не з'явитися в ході досудового слідства або судового розгляду.
Процесуальне становище суб'єкта кримінального судочинства характеризується не абстрактної, а реальною можливістю здійснювати певні дії і вимагати їх виконання від інших учасників процесу. Кожний суб'єкт процесу на власний розсуд здійснює свої кримінально-процесуальні права й обов'язки.
Поняття учасника процесу можна визначити виходячи з його процесуальних функцій, а також обсягу його прав та обов'язків. Поняття "учасник процесу" вужче, ніж поняття "суб'єкта процесу". На нашу думку, їх слід співвідносити як частину й ціле.
Слідчій суддя по своєму статусу - це орган державної влади, тому що особа, яка притягнута до кримінальної відповідальності стоїть перед обвинувальною владою. Треба внести зміни щодо поняття судовий слідчій, який проводить досудове слідство.
Необхідно прийняти Закон "Про органи досудового слідства". У цьому законі викласти загальні положення, визначити систему, організаційну структуру, принципи діяльності, завдання органів розслідування, їхні взаємозв’язки, повноваження, процесуальні положення забезпечення законності, відповідальність та ін.
11. Кримінальний процес регулює форму кримінального судочинства за допомогою механізму складання процесуального рішення.
Рішення в кримінальному процесі включають в себе - постанова, протокол слідчих або судових дій, вирок судді (ухвала суду).
Механізм прийняття рішення розкриває зв'язок правових норм з діяльністю суб’єктів кримінального процесу. Встановлюються обставини прийняття рішення, та кому адресовані норми кримінального, кримінально - процесуального законодавства. Аналізуються фактичні обставини злочину, та дії які покликані направляти, організувати норми права по регулюванню законності, обґрунтованості та справедливості рішення.
Підставу рішення складають два головні елементи — фактичний, який включає оцінку доказів, а також висновок про обставини, які встановлені на підставі доказів. Фактична підстава рішення є сукупність фактів, яка після її перевірки та оцінки визнана судом допустимою, достовірною для постанови вироку.
В ході судового провадження слід розрізняти фактичні данні які отримані по справі як юридичні обставини, з якої формується фактична підстава прийняття процесуального рішення, а також дані, які мають достатньо підстав для порушення кримінальної справи, докази, які зібрані по справі і підлягають перевірці, оцінці з погляду їх допустимості, достовірності і достатності для постанови рішення.
При здійсненні прав і свобод кожна людина може піддаватися тільки таким обмеженням, які встановлені законом, з метою забезпечення належного визнання прав і свобод загального добробуту в демократичному суспільстві.
12. Правовий статус людини і громадянина може бути визначений як система прав і обов'язків особи, а також гарантії, які законодавчо закріплені в Конституції, нормативно-правових, законодавчих, підзаконних актах.
Права й обов'язки людини і громадянина — це основний елемент системи права. У правах і обов'язках фіксуються не тільки зразки, стандарти поведінки, які держава вважає обов'язковими, корисними, доцільними для нормальної життєдіяльності соціальної системи, але і розкриваються основні принципи взаємовідносин держави й особи.
Процесуальні гарантії включають в себе права та законні інтереси суб’єктів кримінального процесу.
Інтереси матеріальних та процесуальних прав осіб забезпечуються у кримінальному процесі як основні гарантії. До матеріально-правових відносяться кримінально-правові, фінансово-правові, цивільно-правові та інші інтереси.
Процесуальні інтереси учасників судочинства забезпечуються процесуальними функціями.
Першим елементом механізму реалізації процесуальних гарантій учасників процесу є формування єдиної процесуальної форми. Істотну рису кримінально-процесуальної форми становить система вимог, закріплена нормами кримінально-процесуального права. Ця система передбачає наявність у своєму складі правил, які визначають коло і порядок діяльності всіх без винятку осіб, що беруть участь у процесі, послідовність, зміст і характер всіх їх дій, а також відповідальність за невиконання цих дій.
Встановлення юридичних фактів під час допиту складається з двох обставин: перша — це визначення кола фактичних обставин, що підлягають встановленню, друга — це безпосереднє встановлення необхідних обставин. Від правильного визначення кола фактичних обставин, що підлягають встановленню, залежить вирішення конкретних завдань правозастосовної діяльності — юридичної оцінки соціальної ситуації, правильного її вирішення.
13. Треба вести у кримінально-процесуальний закон термін постраждалого, та його правовий статус, який виникає до порушення кримінальної справи та визнання особи потерпілою.
Пропозиція про введення в кримінальний процес нового суб'єкта процесу — постраждалого — є доцільною, при цьому процесуальні права потерпілого не будуть обмежені.
Постраждалий від злочинних діянь під час розслідування у кримінальній справі вправі звертатися за захистом своїх порушених прав до прокурора і до суду. Постанова про визнання особи потерпілим повинна бути винесена разом з постановою про порушення кримінальної справи.
Слідчий суддя має право визнати особу постраждалим, чиїм інтересам заподіяно істотну шкоду, при наявності ознак складу злочину.
Процесуальні права постраждалого:
• постраждалий має бути попереджений про кримінальну відповідальність, за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, за дачу завідомо неправдивих показань;
• давати пояснення за матеріалами перевірки; подавати докази, пов'язані із заподіянням збитку або шкоди;
• знати, яке прийняте рішення відносно поданої заяви; одержувати, у разі порушення кримінальної справи, письмове повідомлення;
• у разі відмови в порушенні кримінальної справи одержувати постанову про відмову в порушенні кримінальної справи;
• ознайомитися з матеріалами, за якими відмовлено в порушенні кримінальної справи; мати право на залучення перекладача, захисника з моменту надходження в правоохоронні органи заяви про злочин;
• подавати скарги на дії правоохоронних органів, слідчого прокуророві або судді;
• право отримувати копії постанови про визнання його потерпілим та копії обвинувального висновку;
• слідчі та судові документи повинні бути перекладанні рідною мовою вручаються постраждалому або потерпілому;
• постраждалому, потерпілому надається безкоштовна юридична допомога за рахунок держави.
14. Прокуратура України є самостійною гілкою державної влади, а за умови включення її до пропонованої системи контрольно-наглядової влади вона стане автономним елементом цієї системи.
Функції і напрями прокуратури знаходяться між собою в тісному взаємозв’язку і через ці обставини їх поняття нерідко формулюються таким чином, що вони сприймаються як тотожні.
Ґрунтуючись на загальних положеннях державно-правової теорії, поняття "функції прокуратури" можна сформулювати як вид її діяльності, що визначається соціальним призначенням прокуратури, вираженим у її завданнях, характеризується певним предметом, що спрямований на вирішення завдань і вимагає використання лише властивих органам прокуратури повноважень і правових засобів їх реалізації. Неприпустимо розглядати як синоніми такі поняття, як "функції прокуратури" і "функції прокурорського нагляду". Концепція розподілу функцій прокуратури на наглядову і не наглядову функції, обумовлена самим характером її діяльності, одержала підтримку вчених-юристів, хоча висловлювалися і думки про те, що оскільки вся діяльність прокуратури носить наглядовий характер, то це повинно стосуватися і таких видів прокурорської діяльності, як підтримання державного обвинувачення в суді та участь у розробці заходів попередження злочинів та інших правопорушень, що розглядалися як специфічні форми прокурорського нагляду.
Прокурор контролює стан законності у всіх органах слідства. Повноваження прокурора в стадії досудового слідства можна поділити на дві основні групи: процесуальне керівництво та нагляд.
Функція нагляду несумісна з функцією обвинувачення.
Ніякі застереження, що прокурор як обвинувач об'єктивно піклується про інтереси захисту не можна брати до уваги. Обвинувачення завжди спрямовано на доведення винності, а нагляд має бути не пов'язаний з обвинуваченням. Ці функції не можуть бути паралельними, якщо вони здійснюються тою ж самою особою, тобто прокурор механізм дії процесуального статусу прокурора – нагляд прокурора за досудовим слідством при порушенні кримінальної справи, при закритті справи по обставинам ст. 6-10 КПК України.
Процесуальні повноваження прокурора відносно процесуальних рішень включають в себе: згоден, затверджую, а також надання слідчому, органу дізнання вказівок про проведення слідства. Ці повноваження прокурора регулюються ст. 227 КПК України.
Механізм реалізації повноважень прокурора врегульовано ст. 229 КПК України, при отриманні обвинувального висновку, з моменту складання постанови про притягнення особи як обвинуваченого.
Розмежування процесуальних функцій у публічному процесі полягає в розділенні функцій обвинувачення та захисту.
15. Судова система стає судовою владою тоді, коли вона наділена певними можливостями впливу на інші гілки влади.
Судочинство — це основна функція судової влади. Судова влада реалізується через судочинство. Судовий нагляд, з одного боку, є засобом перегляду судових рішень, з іншого, —становить самостійну форму діяльності.
Всі вказівки судді (колегіального суду) при направленні кримінальної справи для провадження додаткового досудового слідства повинні бути обов'язковими.
Розмежування процесуальних функцій у публічному процесі полягає в розділенні функцій кримінального переслідування та кримінального захисту.
До функцій судових органів належать: контроль за органами досудового слідства, коли передбачено дачу згоди судді на рішення слідчого, попередній розгляд матеріалів кримінальної справи суддею, проведення судового слідства, постановлення вироку.
Контроль судді за органами досудового слідства повинен здійснюватися в рамках процесуальної процедури.
Судовий контроль не може здійснюватися органами правосуддя, тому що це перетворить змагальність у розшук.
Механізм реалізації судової влади передбачає: законність і обґрунтованість прийнятих процесуальних рішень; захист суспільства від протиправних дій; охорону прав і свобод громадян; контроль законності діяльності правоохоронних органів та інших гілок влади.
Кожний механізм має певну форму своєї реалізації.

III. Внести зміни в правову регламентацію:
Разроблений проект Закону України "Про органи досудового слідства".
У законі викладено загальні положення, визначено систему, організаційну структуру, принципи діяльності, завдання органів розслідування, їхні взаємозв’язки, повноваження, питання забезпечення законності, відповідальність та інші питання.
Слід чітко встановити правовий статус у кримінально-процесуальному законі постраждалого. Його правовий статус, виникає до порушення кримінальної справи та визнання особи потерпілою.
Треба визначити статус підозрюваного, як особи, що притягнута до кримінальної відповідальності у зв'язку з наявністю даних, що свідчать про його участь в скоєні злочину. Правовий статус підозрюваного виникає тоді, коли особа затримана за підозрою у вчиненні злочину. Затримання не є засобом отримання і перевірки фактичних даних, воно лише створює умови для їх перевірки не тільки процесуальним, але й оперативним шляхом. Фактичне затримання особи, захопленої на місці вчинення злочину, може провадитися органом дізнання до порушення кримінальної справи.
Підозрюваний — короткочасний учасник кримінального процесу. Перебування особи в якості підозрюваного обмежено визначеним законом строком 72 години. Затримання є тимчасовим запобіжним заходом, взяття під варту. Суддя повинен скласти постанову про затримання на підставі подання органу дізнання або слідчого.
Треба внести зміни в ст. 114 КПК України щодо поняття слідчій суддя.

IV. Внести зміни в Кримінально-процесуальний кодекс України:
Доповнити ст. 49 КПК України положенням: погроза заподіяння особі матеріального збитку, фізичної або моральної шкоди повинна бути підставою для визнання особи потерпілою.
Ст.ст. 19, 128 КПК України треба доповнити положенням, що сплата послуг перекладача повинна проводитися згідно його розрахунку відділом матеріального забезпечення органу, який викликав перекладача.
Врегулювати прогалини повноважень органу дізнання необхідно шляхом введення в кримінально-процесуальний кодекс окремої статті, яка визначає правовий статус органу й особи яка провадить дізнання.
ст. 95 КПК України доповнити положенням, що заява про злочин надається в орган дізнання.
Треба закріпити в ст. 108 КПК України положення про повернення матеріалів органу дізнання від слідчого для додаткової перевірки.
Після повернення матеріалів органу дізнання від слідчого по ньому проводиться перевірка. По результатах перевірки орган дізнання повинен встановити строки перевірки у прокурора. Строк перевірки не може перевищувати 20 діб.
Ст.ст. 106, 115 КПК України доповнити положенням про те, що рішення про затримання підозрюваної особи за скоєний злочин по кримінальній справі необхідно надавати форму постанови, відповідно до ст. 130 КПК України.
Формулювання частини статті 170 КПК України має бути таким: "Слідчий провадить слідчі дії в денний час з 8-00 до 18-00 години. На вимогу будь-якого учасника слідчої дії слідчий зобов'язаний перервати провадження слідчої дії для відпочинку на 15-30 хвилин, про що зробити запис у протоколі".
Особа має право відмовитися від дачі пояснень в протоколі огляду місця події (ст. 190 КПК України).
Ст.ст. 32; 102; 114 КПК вказавти, що слідство проводить слідчій суддя. Це відповідає потребам реформування кримінального судочинства та більш чіткому визначенню процесуального статусу слідчого судді.
В диспозиції ст. 187 КПК України встановити підстави, які пов’язані з накладенням арешту на почтово-телеграфну кореспонденцію, зняття інформації з каналів зв’язку, вказати, що суддя по оперативних матеріалах надає санкцію накладення арешту на почтово-телеграфну кореспонденцію, зняття інформації з каналів зв’язку тільки по тяжких злочинах.
Доповнити ст. 221 КПК України положенням, якщо до слідчого надійшло клопотання, то останній повинен направити копію клопотання прокурору. Прокурор несе персональну відповідальність за проведення досудового слідства, повинен розглянути клопотання та надати вказівки слідчому про проведення слідчих дій.
ст. 43 КПК України викласти в такій редакції: "підозрюваний, обвинувачений мають право давати пояснення і показання по пред'явленому обвинуваченню або зберігати мовчання".
Доповнити ст. 52 КПК України положенням:" якщо потерпілий помер в наслідок злочину, то для повного забезпечення його прав в кримінальному процесі, необхідно вважати його близьких родичів".
ст. 132 КПК України викласти в такій редакції: "Якщо обвинувачений згоден дати показання, слідчий зобов'язаний допитати його негайно після пред'явлення обвинувачення".
Змінити ст. 143 КПК України про процесуальний порядок допиту обвинуваченого. Редакцію цієї статті варто викласти в такому формулюванні: "Слідчий, після пред'явлення постанови про притягнення як обвинуваченого, має право допитати обвинуваченого з його згоди в присутності його захисника".
Доповнити ст. 170 КПК України положенням про процесуальні результати проведення допиту. Пропонується сформулювати дану статтю: "По закінченню провадження допиту слідчий пропонує зробити власноручний запис допитуваній особі: "Протокол слідчої дії записаний з моїх слів вірно, мною прочитаний, доповнень, змін, зауважень не маю. Тиску з боку правоохоронних органів на мене зроблено не було". Після чого свідок повинен поставити свій підпис на кожній сторінці протоколу.
Передбачити в ст. 170 КПК України положення: "Слідчий провадить слідчі дії в денний час з 8-00 до 18-00. На вимогу будь-якого учасника слідчої дії слідчий зобов'язаний перервати провадження слідчої дії для відпочинку на 15-30 хвилин, про що він робить запис у протоколі."
Протокол допиту підозрюваного повинен провадитися не як свідка, а тільки в статусі підозрюваного.
Доповнити ст. 236 КПК України положенням що скарга на дії слідчого надсилається до суду. Суддя повинен в строк до 3 діб надати відповідь по скарзі, а саме задовольнити скаргу, залишити скаргу без задоволення. Рішення судді є остаточне, оскарженню не підлягає.
Доповнити ст. 218 КПК України положення про заборону часу ознайомлення з матеріалами кримінальної справи. Для ознайомлення з матеріалами справи слідчий повинен надати графік ознайомлення, де вказати номер тому, кількість сторінок, дату та час ознайомлення з матеріалами справи.
ст. 281 КПК України доцільно викласти в такій редакції: "Суддя в судовому засіданні направляє кримінальну справу для провадження нового досудового слідства у разі виявлених під час судового розгляду в справі прогалин слідства ,