Ткач Костянтин Іванович. Формування інтеграційної моделі акціонування в промисловості України

Короткий опис

Ткач Костянтин Іванович. Формування інтеграційної моделі акціонування в промисловості України: дис... канд. екон. наук: 08.07.01 / НАН України; Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень. - О., 2004. , табл.

Ткач К. І. Формування інтеграційної моделі акціонування в промисловості України: Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.01. — економіка промисловості. — Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, Одеса, 2004.
Дисертація присвячена аналізу досвіду, стану, перспектив акціонування в промисловості і розробці нового економічного механізму, що дозволяє більш тісно узгодити процеси акціонування з технологічним розвитком вітчизняної промисловості. Розроблено методологію послідовного розмежування формального й реального акціонування, що спирається на аналітичне розмежування права й економічного змісту власності. Обґрунтовано, що реальний характер акціонування пов’язаний не тільки з його економічним змістом, але й з технологічним змістом, що характеризується послідовною зміною технологічних укладів.
Розроблено економічний механізм внутрішнього холдингу, що виступає як організаційно-господарська форма функціонування промислово-інвестиційних груп. Показано, що внутрішній холдинг спирається на ускладнений механізм реального акціонування. Обґрунтовано, що таке ускладнення механізму реального акціонування адекватно об’єктивній складності задач, пов’язаних з формуванням нового технологічного укладу в умовах перехідної економіки, що характеризується високим рівнем трансакційних витрат.

У дисертації послідовно проведено розмежування формальної й реальної сторін акціонування промислових підприємств в умовах ринкової трансформації і сформульовано проблему переходу від переважно формального до реального акціонування. Для вирішення цієї проблеми пропонується використати шлях інституціональних перетворень, пов’язаних насамперед зі створенням в Україні промислово-інвестиційних груп як особливого різновиду ПФГ, побудованої за принципом внутрішнього холдингу. Проведене дослідження обумовило такі наукові висновки автора:

Розмежування формального і реального акціонування має важливе методологічне значення для розробки економічної стратегії, спрямованої на структурну перебудову й технологічну модернізацію вітчизняної промисловості. Теоретичне обґрунтування цього розмежування пов’язане з методологією аналізу власності, що автором розглядається як складне соціальне явище, у якому можна виділити два боки: правовий та економічний. Правову сторону утворюють ті вольові, юридичні відносини, які в сукупності становлять право власності та виступають у вигляді «пучка прав власності», який згідно з теорією англійського економіста А. Оноре охоплює набір 11 часткових правомочностей. Цій стороні акціонерної власності відповідає поняття формального акціонування. Формальне акціонування зачіпає зміни лише права власності. Для зміни права власності досить проведення лише відповідних політико-юридичних заходів, таких, наприклад, як приватизація і роздержавлення власності.

Набагато складнішою є справа з економічним змістом власності. Економічний зміст власності утворює, загалом, уся система виробничих відносин, оскільки саме вона опосередковує реалізацію власності в доходах, що одержуються від її використання. Ці відносини носять об’єктивний характер і набагато сутужніше піддаються змінам, ніж правова сторона власності. Внаслідок цього реальне акціонування, пов’язане з об’єктивним економічним змістом власності, відбувається значно повільніше й сутужніше ніж формальне акціонування.

У дисертаційній роботі показано, що економічний зміст реального акціонування передбачає безпосереднє усуспільнення індивідуальних капіталів та їх функціонування як єдиного, об’єднаного реального капіталу. У процесі акціонування українських підприємств, що здійснювалося в 90-і роки у зв’язку із приватизацією й роздержавленням, подібне об’єднання індивідуальних капіталів рідко мало місце. Внаслідок цього акціонування промислових підприємств у більшості випадків було позбавлено реального економічного змісту й носило переважно формальний характер. Це сприяло безпрецедентному за глибиною, тривалістю й масштабам спаду промислового виробництва в 90-і роки. Звідси випливає, що створення економічних умов для стійкого зростання української промисловості передбачає єдність формальної і реальної сторін акціонування стратегічних промислових підприємств.
У дисертації обґрунтовано необхідність більш широкого підходу до розгляду реального акціонування промислових підприємств. Справа в тому, що зміна виробничих відносин, що утворюють економічний зміст акціонування, невіддільна від змін у продуктивних силах суспільства. Виробничі відносини є об’єктивними лише остільки, оскільки вони відповідають досягнутому рівню розвитку продуктивних сил. Внаслідок цього реальне акціонування набуває не тільки економічного, але й технологічного змісту. Розкриття технологічного змісту реального акціонування пов’язується з послідовною зміною технологічних укладів у промисловому виробництві. Особлива увага надається при цьому процесу переходу від четвертого до п’ятого технологічного укладу, оскільки саме ступінь зрілості цього нового технологічного (інформаційно-технологічного) укладу в чималому ступені визначає конкурентоспроможність сучасної промисловості.
Розгляд історії формування елементів нового технологічного укладу у вітчизняній промисловості показує, що Україна в принципі має у своєму розпорядженні значний науково-технічний потенціал, що фактично не був використаний ні в умовах командно-адміністративної системи, ні в умовах ринкової трансформації через відсутність необхідного для цього економічного механізму. В умовах трансформаційної економіки зв’язки між базисними і несучими виробництвами п’ятого технологічного укладу виявилися практично розірваними через високий рівень трансакційних витрат. При цьому специфічні для перехідної економіки підвищені витрати захисту прав власності й опортуністичної поведінки накладаються на об’єктивно високі витрати виміру якості й технічного рівня продукції базисних виробництв, призначеної для несучих виробництв нового технологічного укладу. Все це значно утрудняє налагодження ринкових відносин між базисними і несучими виробництвами. У зв’язку із цим виникає об’єктивна необхідність формування цих відносин в інституціональних рамках спеціально організованих для цього структур.
Як структури, що необхідні для становлення і розвитку у вітчизняній промисловості нового технологічного укладу, розглядаються промислово-інвестиційні групи. При цьому розмежовуються дві сторони промислово-інвестиційної групи: її організаційно-господарська форма й організаційно-виробнича структура. Організаційно-господарська форма утворюється на стику правових і виробничих відносин і характеризується їх тісним переплетенням. У той же час організаційно-виробнича структура виникає на стику виробничих відносин і продуктивних сил. Для неї характерною є взаємодія економічних і технологічних факторів.
Розкриття організаційно-виробничої структури промислово-інвестиційних груп пов’язане з поняттям вертикальної диверсифікації. Це нове поняття вводиться здобувачем у науковий оборот для характеристики своєрідного синтезу вертикальної інтеграції й диверсифікації промислового виробництва. Від вертикальної інтеграції вертикальна диверсифікація відрізняється відсутністю технологічних зв’язків між підприємствами по лінії руху предметів праці, тобто сировини, матеріалів, деталей, вузлів, напівфабрикатів і т. ін. Це зближує зазначену організаційно-виробничу структуру з диверсифікацією виробництва. Однак від диверсифікації ця структура відрізняється тим, що між утворюючими її підприємствами все-таки встановлюються очевидні технологічні зв’язки. Але ці зв’язки йдуть не по лінії предметів праці, а по лінії знарядь праці, тобто, насамперед, машин й устаткування. Мова йде про те, щоб машинобудівні підприємства і нові підприємства, створені на базі машин і устаткування, що випускаються ними, були спочатку в рамках однієї промислово-інвестиційної групи.
Для формування організаційно-виробничої структури промислово-інвестиційних груп необхідна відповідна організаційно-господарська форма. Як така форма в дисертації пропонується внутрішній холдинг. Економічний механізм внутрішнього холдингу означає новий, більш високий ступінь розвитку реального акціонування. Реальне акціонування має відігравати ключову роль у процесі створення нових промислових підприємств, що є несучими виробництвами нового технологічного укладу. Таким чином, створення несучих виробництв супроводжується перетворенням машинобудівних підприємств на базисні виробництва п’ятого технологічного укладу. Тому створення й функціонування промислово-інвестиційних груп на підставі економічного механізму внутрішнього холдингу здатне створити потужні імпульси для структурної перебудови і технологічної модернізації вітчизняної промисловості.