Туряниця Вікторія Василівна. Механізм забезпечення прав і свобод людини в Словацькій Республіці: теоретичні та історико-правові аспекти

Короткий опис

Туряниця Вікторія Василівна. Механізм забезпечення прав і свобод людини в Словацькій Республіці: теоретичні та історико-правові аспекти.- Дис. канд. юрид. наук: 12.00.01, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. - Львів, 2014.- 212 с.

Міністерство освіти і науки України
Державний вищий навчальний заклад
«Ужгородський національний університет»

На правах рукопису
ТУРЯНИЦЯ Вікторія Василівна

УДК 340 (437.1/2)/(437.6)

МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД
ЛЮДИНИ В СЛОВАЦЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ:
ТЕОРЕТИЧНІ ТА ІСТОРИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ

Спеціальність 12.00.01. – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
ЛЕМАК Василь Васильович,
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАПрН України

Ужгород – 2014

ЗМІСТ

ВСТУП.............................................................................................................. 3
РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження механізму забезпечення прав і свобод людини …………………………………………... 11
1.1. Механізм забезпечення прав і свобод людини в епоху глобалізації ... 11
1.2. Методи дослідження та ступінь розробки наукового завдання ……... 45
РОЗДІЛ 2. Розвиток нормативних засобів забезпечення прав і свобод людини в Словацькій Республіці ……………………………………………... 57
2.1. Розвиток інституту прав людини в Словацькій Республіці: історико-правові аспекти …………………………………………………………………… 57
2.2. Міжнародний та наднаціональний (європейський) рівень норматив-них засобів забезпечення прав і свобод людини в Словацькій Республіці………… 66
2.3. Нормативне закріплення основних прав і свобод людини в межах національного правопорядку Словацької Республіки ................................................ 81
2.4. Удосконалення законодавства про права людини в умовах вступу Словацької Республіки до ЄС ………………………………………………………... 96
РОЗДІЛ 3. Інституційний механізм забезпечення прав і свобод людини та проблеми його вдосконалення у Словацькій Республіці ……….…….. 119
3.1. Судова система Словацької Республіки .............................................. 119
3.2. Європейський Суд з прав людини …………………………………… 149
3.3. Позасудові інституції забезпечення прав і свобод людини………… 162
ВИСНОВКИ …..…………………………………………………………... 186
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …….………………………... 194

ВСТУП

Актуальність теми. Поширення цінності прав людини стало не-від’ємною характеристикою глобалізації. Із вузького розуміння як суб’єктивного права вони перетворилися в універсальну цінність, яка все більше впливає на держави і народи незалежно від моделей цивілізаційного розвитку, обраних ними. В останні десятиліття права людини набули ще однієї характеристики – вони стали набувати ознак повноцінного джерела права.
Правові реформи в Україні спрямовані на забезпечення принципу верховенства права, в основі якого розуміння значимості прав і свобод людини. Права людини визначені Конституцією України як «найвища соціальна цінність» і з цього випливає, що ефективність національного правопорядку може вимірюватися критеріями ефективності механізму забезпечення прав людини. У цьому плані удосконалення цього механізму є одним із основних напрямів правових перетворень в Україні.
На сьогодні механізм забезпечення прав людини в багатьох державах здійснюється в умовах тісної взаємодії національного і наднаціонального правопорядків. В Україні така взаємодія визначається не лише її перебуванням в системі Ради Європи (зокрема, визнання юрисдикції Європейського суду з прав людини), а й також поступовою інтеграцією до Європейського Союзу, яке повинно завершитися повноцінним членством в наднаціональному утворенні.
В цьому контексті особливе зацікавлення вітчизняної правової доктрини і державно-правової практики викликає досвід генезису механізму забезпечення прав людини в державах, які протягом останніх десятиліть проявили високу якість внутрішніх реформ і досягли членства в Європейському Союзі. Однією з таких держав виступає Словацька Республіка, в якій були проведені системні суспільні перетворення, реформовано правову систему, успішність чого було підтверджено прийняттям держави до Європейського Союзу 1 травня 2004 р. Механізм забезпечення прав і свобод людини в Словацькій Республіці привертає увагу з різних точок зору, особливо з огляду на необхідність удосконалення відповідного механізму в Україні, вироблення технології та напрямів реформування його складових в процесі правової реформи.
Вітчизняна теоретико-правова наука відзначається суттєвими здобутками щодо розробки механізму забезпечення прав і свобод людини, в тому числі в теоретичній та історико-правовій площині. У цьому контексті слід відзначити тих учених-правознавців з України та інших країн, які розробили сучасну доктрину прав і свобод людини та механізму їх забезпечення, зокрема, С.С. Алексєєва, А.Б. Венгерова, М.І. Козюбру, А.М. Колодія, В.В. Лемака, В.С. Нерсесянца, О.В. Петришина, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабіновича, О.Ф. Скакун, О.В. Скрипнюка, В.Я.Тація, Ю.М. Тодику, М.В. Цвіка, В.М.Шаповала, Л.С. Явича, О.Н. Ярмиша тощо.
Разом із тим, теоретичні, історико-правові та порівняльно-правові аспекти механізму забезпечення прав і свобод людини потребують подальшого дослідження, в тому числі із залученням емпіричної бази держав-учасників Європейського Союзу. Залишаються нез’ясованими елементи такого механізму, особливості їх функціонування в умовах взаємодії національного та наднаціонального правопорядків. Продовження досліджень у цьому напрямі дає можливості з’ясувати напрями удосконалення механізму забезпечення прав і свобод людини в Україні на рівні моделі (теоретичний рівень) і на рівні окремих його інституцій шляхом реформування.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету ДВНЗ «Ужгородський національний університет», у межах цільової комплексної програми «Правова реформа в Україні та державах Центральної Європи: теоретичні та практичні аспекти».
Мета і задачі дослідження. Метою даної роботи є дослідження теоретичних та історико-правових аспектів механізму забезпечення прав і свобод людини в Словацькій Республіці, взаємодії національного та наднаціонального правопорядків в контексті необхідності вдосконалення відповідного механізму в Україні.
Для досягнення вказаної мети було поставлено такі задачі:
простежити еволюцію феномену прав людини, їх роль як джерела права, особливості механізму їх забезпечення в сучасному глобальному світі, а також сформулювати авторське визначення механізму забезпечення прав і свобод людини як правового феномена та визначити його елементи;
дати характеристику розвитку інституту прав людини в Словацькій Республіці в ХХ столітті;
розкрити зміст нормативних засобів забезпечення прав і свобод людини в Словацькій Республіці на міжнародному та наднаціональному (європейському) рівнях;
з’ясувати зміст нормативного закріплення основних прав і свобод людини в межах національного правопорядку Словацької Республіки; вияснити напрями удосконалення законодавства про права людини в контексті вступу Словацької Республіки до ЄС;
визначити особливості функціонування судової системи як провідної ланки механізму забезпечення прав і свобод людини в Словацькій Республіці, з’ясувати в ньому роль Європейського суду з прав людини;
здійснити аналіз позасудових органів та інститутів забезпечення прав і свобод людини у Словацькій Республіці, з’ясувати ефективність їх діяльності;
визначити основні напрями удосконалення механізму забезпечення прав і свобод людини в Україні в контексті асоційованого членства держави в Європейському Союзі, в тому числі через проведення конституційної реформи.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з юридичним закріпленням та функціонуванням механізму забезпечення прав і свобод людини в Словацькій Республіці.
Предметом дослідження є теоретичні, історико-правові та компаративістські аспекти механізму забезпечення прав і свобод людини в Словацькій Республіці.
Методи дослідження. Методологія дослідження з визначеним предметом є складним багаторівневим феноменом, який раціонально відображає потребу в досягненні наукового результату. Враховуючи, що дослідження стосується правової системи зарубіжної держави – Словацької Республіки, апріорі воно відзначається порівняльно-правовим характером. У даному дисертаційному дослідженні порівняльно-правовий метод використаний в усіх розділах на двох рівнях – на рівні контексту розвитку національного правопорядку Словацької Республіки в співставленні з іншими (наприклад, сусідніми) державами та на рівні конкретних державно-правових зразків.
Дослідження з предметом «механізм забезпечення прав і свобод людини» об’єктивно потребує поєднання логічного та історичного підходів. Логічний підхід при цьому передбачає розгляд кожного явища, процесу в тій точці його розвитку, якої воно досягло до теперішнього часу, а історичний звертає увагу на розгляд генезису (походження) і розвитку об’єкта. Їх взаємне доповнення є продуктивним для дослідження практично будь-якої складової окресленого предмету.
Специфіка дослідження механізму забезпечення прав і свобод людини зумовлена не лише моделлю цієї теоретичної конструкції, а й також особливостями об’єкту забезпечення – прав і свобод, які безпосередньо пов’язані з сутністю людини, що зумовило використання антропологічного методу. Продуктивним для з’ясування ефективності механізму забезпечення прав людини виступає інституційний метод дослідження, який відштовхується від розуміння «інституту» (Д.Норт) в трьох складових: формальні правила (конституції, закони, нормативно-правові акти, офіційно закріплені норми права); неформальні обмеження (традиції, звичаї, договори, угоди, добровільно взяті на себе норми поведінки тощо); механізми контролю або примусу, що забезпечують дотримання правил (суди, органи охорони правопорядку тощо.
Крім того, враховуючи, що механізм забезпечення прав людини виступає не лише складною реально функціонуючою системою, а й теоретичною конструкцією, доцільним є використання в процесі його дослідження також методу моделювання. При цьому метод моделювання було застосовано передовсім до вивчення державно-правових феноменів, які відзначаються подібними властивостями, виявляють ознаки однорідності між собою.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дана дисертація є одним із перших комплексних наукових досліджень механізму забезпечення прав і свобод людини в Словацькій Республіці в контексті обґрунтування можливості удосконалення відповідного механізму в Україні в процесі правової реформи. У рамках проведеного дослідження одержані наступні результати, що мають наукову новизну і виносяться на захист:
уперше:
сформульовано авторське визначення механізму забезпечення прав і свобод людини, який пропонується розуміти як сукупність правових та інституційних засобів і соціальних умов на національному й наднаціональному рівнях, які досягають результату реального втілення в соціальну практику прерогатив, що випливають зі змісту основних прав і свобод людини;
обґрунтовано тезу, що в умовах глобалізації механізм забезпечення прав і свобод людини суттєво коригується, зокрема, виходить за межі національного правопорядку та втілюється в глобальних і наднаціональних правових механізмах (наприклад, Європейський Союз); крім того, з розвитком інформаційних технологій створюється окремий простір і нові засоби для реалізації прав і свобод людини;
доведено, що досвід нормативного закріплення прав людини в Словацькій Республіці дозволяє стверджувати про відкритість конституційного правопорядку для взаємодії з міжнародно-правовою системою і наднаціональним правопорядком ЄС; у контексті підготовки до вступу в Європейський Союз реформування поточного законодавства в сфері прав людини було здійснено, зокрема, в напрямах: а) антидискримінаційного законодавства; б) законодавства про національні меншини; в) законодавства про політичні партії; г) законодавства про місце-ве самоврядування;
встановлено, що незалежність судової влади як основного гаранта прав і свобод людини в Словацькій Республіці забезпечена належними правовими засобами, зокрема: інституційна стабільність судів захищена законом; право недоторканості судді; призначення судді вперше на невизначений строк; функціонування Судової ради як конституційного органу; додаткові гарантії для суддів Спеціалізованого кримінального суду;
проаналізовано рішення і практику Європейського суду з прав людини щодо Словацької Республіки в період 1993 – 2012 років та зроблено висновок, що переважна більшість таких рішень Суду стосувалися проблем функціонування судової влади (порушення права на судовий розгляд в розумний строк та порушення права на справедливий судовий розгляд) за відсутності таких, що стосуються порушень політичних прав громадян;
набули подальшого розвитку:
наукові уявлення про сутність прав людини, які в сучасну епоху виходять за межі суб’єктивного права індивідів, набувають характеру «об’єктивного права» і поступово перетворюються в універсальне наднаціональне джерело права. Обґрунтовано висновок, що основні права людини відзначаються ознаками, притаманними іншим джерелам права, зокрема загальнообов’язковим характером, можливістю використання легального примусу для застосування, юридичною відповідальністю за порушення;
теза про нелінійний розвиток інституту прав людини в Словацькій Республіці, що підтверджується аналізом досвіду словацького державотворення, в тому числі періодів «словацької держави» 1939 – 1945 років і перебування в складі соціалістичної Чехословаччини (1948 – 1989 років);
знання щодо науково обґрунтованих пропозицій про здійснення тих напрямів правової реформи, які пов’язані з удосконаленням механізму забезпечення прав і свобод людини в Україні;
удосконалено:
наукові підходи до оцінки моделі органу конституційної юрисдикції в Словацькій Республіці та його ролі в механізмі забезпечення прав і свобод людини, в тому числі розширеної компетенції та засобів забезпечення незалежності Конституційного суду та його суддів (строк повноважень суддів, порядок їх призначення – президент призначає суддів з числа кандидатур, висунутих парламентом, право недоторканості суддів);
наукові підходи щодо організації та діяльності поліцейських структур Словацької Республіки, які здійснюють захист прав і свобод людини від кримінальних правопорушень, у зв’язку з чим зроблено висновки про наступне: специфіка управління поліцейськими силами покликана досягти ефективності цивільного контролю за поліцією (міністр – цивільна особа – політик; начальник Поліцейського корпусу – професійний співробітник, призначається урядом); функціонування місцевої поліції, створеної органами місцевого самоврядування;
знання про модель і особливості функціонування системи прокуратури Словацької Республіки, в тому числі щодо гарантій її незалежності, спрямованих на убезпечення від політичного впливу (строки повноважень та спосіб призначення і звільнення Генерального прокурора та підпорядкованих йому прокурорів, стабільність кадрового складу, додаткові гарантії для Управління спеціальної прокуратури, що відображає розуміння пріоритетності протидії корупції та особливо тяжким злочинам).
Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що вони становлять основу для подальших наукових розробок розвитку державно-правових процесів у державах Центральної Європи, можуть бути використані при розробці навчальної й методичної літератури, а також у процесі законотворчої діяльності. Теоретичні положення дисертаційного дослідження можуть бути використані в навчальному процесі при викладенні дисциплін «Теорія держави і права», «Державне право зарубіжних країн» тощо. Вони також можуть бути використані в процесі удосконалення законодавства України в сфері прав і свобод людини та інституційного механізму їх забезпечення.
Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, що містяться в дисертації. Дисертаційне дослідження виконано самостійно, всі сформульовані в ньому положення й висновки обґрунтовано на підставі власних досліджень автора.
Апробація результатів дисертації. Висновки, і рекомендації, сформу-льовані в дисертаційному дослідженні, обговорювалися на засіданнях кафедри телоії та історії держави і права юридичного факультету ДВНЗ «Ужгородський національний університет», а також на міжкафедральних «круглих столах». Вони впроваджені в навчальний процес при розробці лекційних курсів та робочих навчальних програм з дисциплін «Теорія держави і права», «Державне право зарубіжних країн». Основні результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на 18 наукових конференціях та інших наукових форумах, в тому числі на 5 міжнародних науково-практичних конференціях.
Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладені у 2 мо-нографіях, 1 навчальному посібнику, 8 статтях, опублікованих у вітчизняних і зарубіжних виданнях за фахом, 6 у збірниках наукових праць та матеріалів конференцій, а також у 5 публікаціях у інших фахових виданнях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Дане дисертаційне дослідження вирішує важливе й актуальне наукове дослідження, суть якого полягає в дослідженні генезису механізму забезпечення прав і свобод людини в Словацькій Республіці, обґрунтуванні можливості врахування даного знання для удосконалення відповідного механізму в Україні в процесі європейської інтеграції.
Врахування сучасного рівня розвитку вітчизняного правознавства, застосування методологічних підходів до пізнання емпіричної бази предмету дослідження, дозволяє підвести підсумки та зробити низку висновків.
1. Характеристики сучасної епохи детермінують розуміння прав людини, виходячи за межі суб’єктивного права індивіда. На початку ХХІ століття вони набувають характеру «об’єктивного права» і поступово перетворюються в універсальне наднаціональне джерело права. Основні права людини відзначаються тими ж ознаками, що й інші джерела права, зокрема загальнообов’язковим характером, можливістю використання легального примусу для застосування, юридичною відповідальністю за порушення. В силу закріплення в конституції вони займають вище місце в ієрархії джерел діючого права в рамках національного правопорядку, виступають для дискретивних повноважень держави одним із найбільш ефективних лімітуючих факторів.
В свою чергу, механізм забезпечення прав і свобод людини означає сукупність правових та інституційних засобів і соціальних умов на національному та наднаціональному рівнях, які досягають результату реального втілення в соціальну практику можливостей і прерогатив, які випливають зі змісту основних прав і свобод людини. Складовими цього механізму, відтак, є: а) нормативні засоби забезпечення прав і свобод людини, що передбачають закріплення прав і свобод на найвищому рівні – в конституції та законах. Конституційне закріплення основних прав і свобод, розвинуте законодавство в різних сферах виступають першим важливим елементом вказаного механізму. З іншого боку, стабільне законодавство в цій сфері передбачає не лише закони «на розвиток» бланкетних норм конституції, а також закони, які передбачають повноваження відповідних органів публічної влади щодо забезпечення прав і свобод людини; б) державні та недержавні інституційні засоби забезпечення прав і свобод людини (органи судової влади, поліцейські органи, прокуратура, омбудсмен).
До соціальних умов забепечення прав і свобод людини належать відповідні характеристики держави (дієва демократія, незалежне правосуддя, режим законності та верховенства права тощо), а також досягнутий рівень якості життя в тій чи іншій державі.
2. В умовах глобалізації механізм забезпечення прав і свобод людини суттєво коригується. По-перше, права людини і правові механізми їх захисту все більше виводяться за межі суверенітету держави. З формуванням «глобальної правової інфраструктури» (Брайан Таманага) забезпечення прав людини не лише виходить за межі національного правопорядку та втілюється в глобальних і наднаціональних (регіональних) правових механізмах (наприклад, Європейський Союз). Роль міжнародних нормативно-правових та інституційних засобів різко зростає і на рівні національного правопорядку. Національні конституції передбачають взаємодії правових засобів різного рівня в забезпеченні прав і свобод людини. По-друге, глобалізація призвела до розвитку та поширення інформаційних технологій, які почали активно використовуватися для реалізації прав людини на індивідуальному та колективному рівнях. Інформаційні технології, зокрема «Інтернет», не лише використовуються для реалізації прав людини (наприклад, користування виборцем права голосу в електронному режимі). Вони поступово перетворюються на матеріальний фактор забезпечення прав і свобод.
3. Розвиток інституту прав людини на словацьких землях впродовж ХХ століття не відзначався лінійністю. Перша Чехословацька Республіка (1918 – 1938 роки), до якої належали словацькі землі, за рівнем конституційного закріплення прав людини і особливо за рівнем функціонування інституційного механізму забезпечення цих прав (загальні суди, Конституційний Суд) у міжвоєнний період може вважатися однією демократичною державою в регіоні Центральної Європи. Натомість Друга Чехословацька Республіка (1938 – 1939 роки), в складі якої Словацька Республіка отримала «автономію», відзначалася процесами згортання демократичних свобод, фактичною «фашизацією» політичної системи.
Із проголошенням 14 березня 1939 р. незалежності Словацької держави і схваленням 21 липня 1939 р. конституції, розпочалося формування основ авторитарного режиму, який відзначався запереченням основних прав людини. Однопартійна система, зорганізування населення в професійні стани поєднувалося з «расовими законами», які запроваджували дискримінаційні заходи щодо певних національних і релігійних груп. Характерною була державна участь Словацької Республіки в «остаточному вирішенні єврейського питання», яка відображала недемократичну сутність цієї держави.
Після Другої світової війни Словаччина втратила незалежність і її статус визначався конституціями Чехословацької держави: 1948, 1960 і Конституційним законом про чехословацьку федерацію 1968 р. В умовах тоталітарного режиму (істотно м’якшого варіанту порівняно з іншими соціалістичними державами) стан дотримання прав людини, особливо в політичній сфері, відзначався істотними деформаціями. Лише після «оксамитової революції» листопаду 1989 р. можна говорити про відновлення основних прав у Словацькій Республіці.
У період 1989-1992 р. Словаччина як частина федеративної Чехословаччини зазнала радикальних суспільних змін, коли відбувалося становлення демократичної політичної системи та законодавче забезпечення відновлення прав людини. Уже в 1990 р. на рівні конституції і законів було повноцінно відновлено низку особистих і політичних прав і головне проведено перші в повоєнний час вільні вибори до парламенту, які дозволили з’ясувати народний волевияв у формуванні органів публічної влади. В період 1994 – 1998 р. тимчасово стан забезпечення прав людини в Словацькій Республіці різко погіршився в умовах деформацій конституційного правопорядку, посилення авторитарних тенденцій у діяльності виконавчої влади. Порушення прав людини вчинялися також шляхом зловживань правоохоронних органів. Проте починаючи з 1998 р. механізм забезпечення прав людини в Словацькій Республіці системно вибудовується в процесі наближення національного правопорядку держави до Європейського Союзу.
4. Дослідження нормативного закріплення прав людини в Словацькій Республіці на рівні міжнародного права, наднаціонального (європейського) та національного правопорядків дозволяє стверджувати наступне.
По-перше, у питанні прав і свобод людини конституційний правопорядок відкритий для взаємодії з міжнародно-правовою системою і наднаціональним правопорядком ЄС. Уже в розділі першому «Основні положення» глави І Конституції в статті 1 Словацька Республіка не лише визначається «демократичною і правовою державою», а й також «визнає і дотримує загальні правила міжнародного права, міжнародні договори, якими вона пов’язана, інші свої міжнародні зобов’язання».
По-друге, механізм безпосереднього народовладдя не протиставляється здійсненню влади громадянами через надання повноважень органам державної влади. Термін «народ» взагалі не вживається в тексті конституції. Предмет референдуму в Словацькій Республіці конституційно визначається істотно звужено – до нього не можуть бути включені «основні права і свободи, податки, відрахування і державний бюджет» (частина 3 статті 93 Конституції). Виведення основних прав за межі предмету референдуму занижує роль цього інституту, що загалом відображає європейські конституційні тенденції.
По-третє, основні права і свободи проголошуються Конституцією «невід’ємними, невідчужуваними, не підлягаючими давності та нескасовуваними» (частина 1 статті 12). Відмінністю від аналогічних положень Конституції України 1996 р. виступає те, що в Словацькій Республіці «нескасовуваність» прав людини пов’язується з їх конституційним обсягом, а не змістом поточних законів.
5. У контексті підготовки до вступу в Європейський Союз у 2004 р. Словацька Республіка на здійснення взятих на себе зобов’язань істотно реформувала законодавство в сфері прав людини в таких напрямах: а) антидискримінаційне законодавство; б) законодавство про національні меншини; в) законодавство про політичні партії; г) законодавство про місцеве самоврядування; д) законодавство про освіту. Водночас основні зусилля були спрямовані на забезпечення стабільного правопорядку, в рамках якого могли бути реалізовані права людини. За основними показниками дотримання основоположних прав людини (права на життя, права власності тощо), можна стверджувати про стабільність простору безпеки для громадян.
6. Інституційна складова механізму забезпечення прав і свобод людини в Словацькій республіці після її реформування в процесі європейської інтеграції відзначається наступними характеристиками.
А. Конституційний Суд Словацької Республіки наділений не лише широкою юрисдикцією, яка охоплює питання перевірки на предмет конституційності (в широкому смислі) нормативних актів від акту муніципального утворення до законів, а й також ефективними засобами забезпечення незалежності органу. До таких засобів належать: строк повноважень суддів (12 років), порядок їх призначення (президент призначає суддів з числа кандидатур, висунутих парламентом), право недоторканості суддів.
Б. Аналіз законодавчих основ і функціонування судової системи Словацької Республіки дозволяє зробити наступні висновки. По-перше, в Словацькій Республіці суди створюються та ліквідовуються виключно через схвалення Парламентом закону, що зумовлює підвищений ступінь їх інституційної стабільності та виступає водночас самостійним фактором незалежності судової влади. По-друге, статус судді передбачає як одну з основних гарантій його незалежності право на недоторканість, обсяг якого містить необхідність згоди Конституційного Суду на притягнення до кримінальної відповідальності. По-третє, починаючи з 2001 р., судді в Словацькій Республіці вже при першому призначенні призначаються на невизначений строк Президентом за поданням Судової ради. По-четверте, заснована в 2002 р. Судова рада є конституційним органом, головним призначенням якого є забезпечення незалежності судової влади як інституційної системи та суддів як її носіїв. Конституційна модель Судової ради, зокрема її склад (діючі судді становлять половину кількісного складу) та повноваження дозволяють виконати вказану конституційну роль. Судова реформа в Словацькій Республіці передбачала зміни на рівні Конституції СР, яка визначає основні параметри судової системи, і вже після цього - удосконалення поточних законів у сфері функціонування судової влади.
Наявність у системі судів загальної юрисдикції Спеціалізованого кримінального суду відображає стратегію протидії особливо небезпечним злочинам, або таким, що учинені службовими особами, що передбачала створення окремих судових механізмів. Така позиція випливала з розуміння того, що окружний суд, розглядаючи справи про такі злочини, підданий ризикам і впливам, які можуть поставити під сумнів його неупередженість. Додаткові гарантії для суддів цього судового органу спрямовані на нейтралізацію таких ризиків.
В. Протягом двох десятиліть перебування Словацької Республіки в Раді Європи – від 30 червня 1993 р. до 31 грудня 2012 р. Європейський Суд з прав людини виніс щодо цієї держави 292 рішень. По-перше, особливу увагу привертає проблема порушення права на судовий розгляд в розумний строк – 182 постанови Європейського суду з прав людини, що складає більше двох третин їх загальної кількості щодо Словацької Республіки. Якщо додати до цієї кількості порушення права на справедливий судовий розгляд, встановлене в 22 постановах, то необхідно визнати, що функціонування судової влади є тією підставою, за якої громадяни найчастіше зверталися до Європейського Суду в Словацькій Республіці. При цьому також звертає на себе увагу також і той факт, що за вказаний період було встановлено лише одного разу факт невиконання рішення національного суду. По-друге, якщо говорити про порушення інших прав людини, передбачених Конвенцією, то практично всі вони стосуються особистих прав з перевагою в кількості порушень «права на свободу і особисту недоторканість» (39) і порушень «права на повагу до приватного і сімейного життя» – 17. Відсутні встановлені Судом порушення, пов’язані з політичними правами громадян Словацької Республіки, що засвідчує функціонування «дієвої політичної демократії» в цій державі.
Г. Аналіз організації та діяльності поліцейських структур Словацької Республіки дозволяє прийти до таких висновків. По-перше, загальна підпорядкованість Поліцейського корпусу міністру внутрішніх справ поєднується з тим, що безпосереднє управління ним здійснюється Начальником Поліцейського корпусу. Начальник Поліцейського корпусу відповідальний перед міністром, але призначається за його поданням Урядом СР. Така специфіка управління поліцейськими силами покликана досягти ефективності цивільного контролю за поліцією (міністр – цивільна особа – політик; начальник Поліцейського корпусу – професійний співробітник, призначається Урядом).
По-друге, особливості поліції Словацької Республіки полягають у функціонуванні місцевої поліції, створеної муніципалітетами, яка співпрацює в протидії злочинності з державною поліцією – Поліцейським корпусом. Головні повноваження місцевої поліції полягають у забезпеченні громадського порядку в муніципалітеті та охороні майна муніципалітету та громадян від шкоди.
По-третє, протидія злочинності Поліцейським корпусом проявляється, крім іншого, також у невідворотності притягнення до кримінальної відповідальності співробітників поліції, які порушили закон.
7. Прокуратура Словацької Республіки відзначається інституційною виокремленістю та централізованістю, що проявляє її схожість з моделлю прокуратури в Україні. Разом із тим, більшість інших характеристик прокуратури Словацької Республіки проявляють її особливості. По-перше, гарантії незалежності цієї інституційної системи та її посадових осіб спрямовані на убезпечення їх від політичного впливу. До таких гарантій належать насамперед такі організаційно-правові засоби: а) спосіб призначення і звільнення Генерального прокурора та підпорядкованих йому прокурорів. Строк повноважень Генерального прокурора у 7 років та обмеження на зайняття поста однією особою не більше двох разів поспіль сприяє його політичній нейтральності. Призначення прокурорів на невизначений строк підсилює їх незалежність не лише щодо інших органів державних влади, а й щодо власної інституційної системи; б) реалізація законодавства про прокуратуру щодо забезпечення стабільності її кадрового складу. По-друге, в структурі прокуратури Словацької Республіки створено Управління спеціальної прокуратури, що відображає розуміння пріоритетності протидії корупції та особливо тяжким злочинам. По-третє, повноваження прокуратури Словацької Республіки з часу її створення в незалежній державі не охоплювали питань здійснення загального нагляду та самостійного ведення досудового слідства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Амирханов, А.А. Генезис идеи прав человека: автореф. дисс… канд. юрид. наук / А.А. Амирханов. – Махачкала, 2006. - 26 с.
2. Малько, А. В. Субъективное право и законный интерес / А.В. Малько // Правоведение. - 1998. - № 4. - С. 58 – 70.
3. Калинин, С.А. Концепция прав человека как фактор реформирования правовой системы Республики Беларусь // Всеобщая Декларация прав человека: права человека и гуманизация образования в Республике Беларусь: Сб. материалом междунар.научн.-практ. конф. // Ред. кол.: А.Д. Гусев (гл.ред.). – Минск, Респ. Ин-т высш. школы. Бел. гос. ун-та, 1999. – С.38 – 43.
4. Туряница, В.В. Основные права человека как источник права: постановка вопроса / В.В.Туряница, В.В.Лемак // Закон и жизнь. Международный научно-практический правовой журнал. - №12/4 (264), 2013. – С.170 – 173
5. Нюрнбергский процесс. Сборник материалов. Т.1. Изд. втор. Под ред. К.П. Горшенина (главный редактор), Р. А. Руденко и И.Т. Никитченко. – М., Гос. изд-во юридической литературы, 1954. – 935 с.
6. Алексеев, С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения / С.С. Алексеев. - М., Изд-во «Норма», 2001. - 751 с.
7. Рабінович, П.М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник / П.М. Рабінович. – К.: Атіка. – 2001. – 176 с.
8. Рабінович, П. Деякі сучасні концепції права в Росії та Україні (у світлі потребового праворозуміння) / П. Рабінович // Філософія права і загальна теорія права, № 1/2013. – С.150 – 168.
9. Козюбра, М.І. Правовий закон: проблема критеріїв / М.І. Козюбра // Вісник Академії правових наук України. - 2003. - №2 - 3. – С.83 – 96.
10. Алексеев, С.С. Теория права / С.С. Алексеев. – М.: Издательство БЕК, 1995. – 224 с.
11. Воронина, Е.В. Право как основа формирования правового государства в России: дис…канд.юрид.наук / Е.В. Воронина. - Иркутск, 2005. - 173 с.
12. Нерсесянц, В.С. Общая теория права и государства. Учебник для юридических вузов и факультетов / В.С. Нерсесянц. – М.: Издательская группа НОРМА—ИНФРА. - М, 1999. – 552 с.