Українська морфологічна термінологія ХХ - початку ХХІ ст.

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Ярошевич Ірина Арнольдівна

На правах рукопису

УДК 811.161.2’:81’366+373.46

Українська морфологічна термінологія ХХ - початку ХХІ ст.

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

10.02.01 українська мова

Науковий керівник
Симоненко Л. О.,
к.ф.н., ст.наук.сп.
Інституту української мови НАН України

Київ 2008

Зміст
Умовні скорочення 4
Вступ .... 5
Розділ 1. Морфологічні терміни як об`єкт дослідження, систематизації та кодифікації в українському мовознавстві ............................................ 12
1.1. Морфологічні терміни складник граматичної термінології .12
1.2. Першоджерела становлення української морфологічної
термінології .. 15
1.3. Основні етапи у випрацюванні та кодифікації української морфологічної термінології ХХ початку ХХІ ст. 28
1.3.1. Випрацювання і становлення української морфологічної термінології початку 20-их років ХХ ст..31
1.3.2. Українська морфологічна термінологія 30-их50-их років...54
1.3.3. Нормативні тенденції у становленні морфологічної термінології 60-их70-их років 61
1.3.4. Розширення поняттєвого змісту морфологічної термінології
80-их років .. 68
1.3.5. Відновлення національної ідентичності морфологічних термінів у 90-і роки ХХ початку ХХІ ст. .... 73
Висновки до розділу 1 .....78
Розділ 2. Становлення термінологічних найменувань понять
морфології . 81
2.1. Основні загальнограматичні поняття морфології та їхнє термінологічне вираження ... 97
2.2. Терміни на позначення частин мови і явищ частиномовної
транспозиції 93
2.3. Термінологічне позначення лексико-граматичних розрядів і морфологічних категорій іменних частин мови ... 120
2.3.1. Категорія роду . 125
2.3.2. Категорія числа 128
2.3.3. Категорія відмінка 131
2.3.4. Терміни для позначення словозміни іменних частин мови і дієприкметника ...137
2.3.5. Терміни для позначення семантичних розрядів прикметників і ступенів порівняння 141
2.3.6. Терміни для позначення понять у системі числівника і займенника (займенникових слів) ... 147
2.4. Терміни у системі українського дієслова ........150
2.4.1. Терміни для позначення дієслівних форм ... 151
2.4.2. Терміни для позначення власне-дієслівних
морфологічних категорій 153
2.4.3. Терміни для позначення невласне-дієслівних морфологічних категорій. 160
2.4.4. Терміни для позначення міжрівневих дієслівних категорій. 162
2.5. Терміни для позначення понять прислівникової системи. 171
2.6. Терміни у системі службових слів і вигуків .. 176
Висновки до розділу 2 ..186
Загальні висновки 189
Список джерел ....... 197
Список наукової літератури ......203
Додаток. Покажчик термінів .227

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасна лінгвістика особливу увагу приділяє проблемі системності мови і всім її складовим елементам, включаючи й термінотворення. Термінотворення є тим підґрунтям, яке забезпечує активне функціонування мови в усіх сферах суспільного життя її носіїв; саме терміни «допомагають їй здійснювати одну з основних функцій функцію пізнавально-інформативну, пов`язану з реєстрацією та збереженням нагромаджених людством знань» [187, с. 3]. Слова-терміни закріплюють результати пізнавальної діяльності мовців і є завершальним етапом стосовно досліджуваних реальних об`єктів дійсності.
Будучи функціональним атрибутом наукового пізнання, терміни як мовні знаки виникають не стихійно, а є результатом цілеспрямованої регулятивної діяльності спеціалістів різних галузей знань. Розвиток термінологічної науки як вищого досягнення «культурного зросту народу, його культурного становища» (Огієнко, с. 50) у різні періоди існування української мови відбувався нерівномірно, і цілком зрозуміло, що чим вищого ступеня у своєму розвиткові вона досягала, тим більше проблем у її вивченні поставало перед дослідниками.
Проблеми, пов`язані з творенням, упровадженням і закріпленням у мові української національної термінології, в своїй основі є органічним продовженням загальних проблем розвитку й функціонування української літературної мови в цілому [250, с. 3].
Комплексне дослідження термінолексики, як і будь-якого іншого шару лексичної системи мови, вивчення закономірностей її творення, структури і семантики термінів, вияву системних відношень між її одиницями перебуває у колі актуальних лінгвістичних проблем сьогодення. Актуальними залишаються проблеми з`ясування не лише дискусійних питань загальної теорії термінології (дефініції терміна, системних відношень у складі термінолексем, співвідношення питомих і запозичених термінолексем у структурі мови тощо), а й насамперед практичного творення галузевих терміносистем і підсистем на національній основі протягом окремих періодів їхнього розвитку в напрямку систематизації й унормування (зокрема в плані відповідності загальнозначеннєвої, морфологічної й словотвірної будови терміна загальній системі української мови), що закономірно спричинює в науковій мові динамічні процеси.
ХХ ст. початок ХХІ ст. - це період бурхливого розвитку мовознавчої науки взагалі: з`являються нові наукові напрямки лінгвістичних досліджень; із появою нових лінгвістичних шкіл, нових наукових напрямків та наукових концепцій відбувається перегляд поглядів учених на об’єкти вивчення мовних явищ; формується значна кількість нових понять і відношень між ними, на позначення яких запроваджуються і нові терміни. Зазначений період (а особливо друга його половина) засвідчує активну діяльність науковців у вивченні граматичної будови мови і такого важливого її складника, яким є морфологія, основних її понять і термінів, ілюструє іноді кардинальну зміну поглядів учених не лише на їхній кількісний, а й якісний склад.
В українському мовознавстві досі немає праць, в яких би комплексно і всебічно досліджувалась морфологічна термінологія протягом найважливішого періоду в розвиткові граматичної думки в Україні ХХ початку ХХІ ст. періоду, полярні межі якого є найбільш показовими для простеження шляхів становлення та кодифікації морфологічної (і ширше граматичної), як і взагалі української термінології на національній основі. Це, однак, не означає, що морфологічні терміни як об`єкт наукового дослідження не привертали увагу українських мовознавців.
Науковий опис граматичних термінів із заглибленням в історію їхнього виникнення в україністиці вперше здійснила Н.А.Москаленко. ЇЇ праця «Нарис історії української граматичної термінології», написання якої припадає на кінець 50-х років ХХ ст. (1959 р.), є на сьогодні чи не єдиним монографічним дослідженням, в якому виокремлено і систематизовано описано морфологічні терміни. Зважаючи на час написання праці (майже півстоліття тому) та на ті методологічні (скоріше політичні) засади, якими змушена була керуватися дослідниця у роботі, на жаль, належним чином не поціновано того внеску, який насправді зробили українські граматисти початку ХХ ст. у розбудову національної, власне української наукової термінології взагалі. Поза увагою дослідниці залишився й аналіз поняттєвої динаміки окремих термінів, лексико-семантичних відношень між термінами, цілісного логіко-поняттєвого розвитку української граматичної термінології тощо. Не відповідає вимогам сьогодення зазначена праця ще й з тієї причини, що коло наукових граматичних понять (у тому числі й понять морфології) значно розширилося, з`явилася, зокрема, значна кількість нових понять і, відповідно, нових термінів для найменувань цих понять, які потребують системного опису і всебічного, комплексного вивчення.
З часу виходу цієї монографії увагу мовознавців у наступні десятиліття ХХ ст. морфологічні терміни привертали хіба що у зв’язку з розв`язанням інших мовознавчих проблем і передусім у зв’язку з поглибленим вивченням теоретичних і практичних засад лексикології, термінології та морфології як окремих наукових дисциплін сучасної української літературної мови. Йдеться, зокрема, про наукові праці Л.А.Булаховського, М.А.Жовтобрюха, В.М.Русанівського, В.В.Німчука, І.К.Кучеренка, І.Р.Вихованця, К.Г.Городенської, А.П.Загнітка, В.Ожогана, А.П.Грищенка, М.Я.Плющ, В.О.Горпинича, Л.Полюги, Є.С.Регушевського, Т.І.Панько, І.М.Кочан, Г.П.Мацюк, Н.Костусяк, О.О.Тараненка, Л.О.Симоненко, С.О.Соколової, С.Авдєєвої, М.Лесюка, О.А.Дубової та ін.
Систему морфологічних термінів найповніше представлено, зокрема, в академічних граматиках «Сучасна українська літературна мова. Морфологія» (1969 р.), «Теоретична граматика української мови. Морфологія» А.П.Загнітка (1996 р.) і в новій академічній граматиці «Теоретична морфологія української мови» І.Р.Вихованця і К.Г.Городенської (2004 р.). Остання монографія є теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження. З нових наукових позицій, зокрема з позицій функціонально-категорійної граматики, із урахуванням досягнень вітчизняної і зарубіжної мовознавчої науки у цій праці висвітлено важливі загальнотеоретичні проблеми, пов`язані з вивченням центральних понять морфології, визначено їхню тісну взаємодію з одиницями інших мовних рівнів. Праця засвідчує новий підхід учених до пізнання природи морфологічних одиниць, крім того, в ній до наукового обігу введено чи не найбільшу кількість загальнограматичних і морфологічних термінів, якими оперують учені при вивченні морфологічних явищ.
Як складник граматичної (і ширше мовознавчої) термінології морфологічні терміни були об`єктом і дисертаційних досліджень В.В.Захарчин «Українська мовознавча термінологія кінця ХІХ початку ХХ ст.» (К., 1995) та О.В.Медведь «Українська граматична терміносистема (історія та сучасний стан)» (Харків, 2001).
Однак комплексно морфологічні терміни періоду ХХ початку ХХІ ст. ще не досліджувалися, що й визначило вибір теми дисертаційної роботи.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна праця тісно пов`язана з темою «Функціональний розвиток термінолексики на початку ХХІ ст.», над якою працюють у відділі наукової термінології Інституту української мови НАН України та з дослідженням проблем термінології сучасної української літературної мови, яке проводить кафедра української мови і літератури Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана.
Мета дисертаційного дослідження комплексно дослідити українську морфологічну термінологію зазначеного періоду, зосередивши увагу на розв’язанні таких завдань:
1) опрацювати джерельну базу функціонування морфологічних термінів, відповідно до основних періодів становлення морфологічної термінопідсистеми;
2) простежити шляхи їхнього випрацювання, запровадження й кодифікованого закріплення в морфологічній системі української мови;
3) визначити основні тенденції в розвиткові й уніфікації системи морфологічних термінів;
4) схарактеризувати лексико-семантичні процеси, що супроводжують розвиток системи морфологічних термінів (явища варіантності та синонімії);
5) виявити закономірності взаємодії питомо українських і запозичених термінів (у тому числі й інтернаціоналізмів);
6) простежити динаміку становлення морфологічної термінопідсистеми та виявити зміни кількісного і якісного характеру в її складі у зв`язку з розгортанням мовознавчих студій;
7) з’ясувати вплив внутрішньолінгвальних і позалінгвальних чинників на процес вироблення української морфологічної термінології;
8) запропонувати прогностичні альтернативні рекомендації щодо запровадження нових термінологічних найменувань деяких понять морфології та її одиниць.
Об`єкт дисертації - морфологічні терміни у всій сукупності та багатоманітності вияву, зафіксовані в граматичних працях українських мовознавців. Предмет дисертації закономірності становлення української морфологічної термінології ХХ початку ХХІ ст. та системні відношення в її складі.
Методи дослідження: Мета дисертації та специфіка досліджуваного предмета зумовили потребу комплексного використання таких методів: описового для характеристики зібраного фактичного матеріалу; методу лінгвістичного спостереження для з’ясування проблеми кодифікації морфологічних термінів; діахронно-синхронного методу та методу зіставного аналізу для простеження динаміки становлення морфологічної термінопідсистеми.
Джерелами комплексного вивчення системи морфологічних термінів у дисертації послужили наукові праці українських та зарубіжних учених, в яких порушуються загальні теоретичні і практичні проблеми термінотворення, наукові дослідження з морфології, а також шкільні та наукові граматики української мови, словники лінгвістичних термінів, енциклопедичні видання тощо.
Наукова новизна роботи. У дисертації вперше в українському мовознавстві зреалізовано спробу комплексного системно-структурного опису і лексико-семантичного аналізу української морфологічної термінології ХХ початку ХХІ ст. періоду бурхливого розвитку мовознавчої науки й вироблення та усталення її термінологічної системи; визначено напрями і чинники еволюції в системі морфологічних термінів, зокрема особливості співвідношення питомо українських і запозичених термінів (у тому числі й інтернаціоналізмів); простежено семантичні процеси в системі аналізованих термінів; накреслено перспективу входження до сучасної морфологічної термінопідсистеми деяких термінів-новотворів.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що вона суттєво доповнює наукову концепцію формування й кодифікованого закріплення у мові української мовознавчої термінології, дає можливість виявити основні тенденції в її розвиткові, накреслює перспективу дослідження не лише морфологічної термінопідсистеми, а й інших мовознавчих термінопідсистем. Отримані результати можуть сприяти подальшому уточненню дефініцій окремих морфологічних термінів і позначуваних ними понять, а також розв`язанню дискусійних питань термінотворення в українській мовознавчій науці.
Практичне значення роботи полягає у можливості використання її результатів для уніфікації української мовознавчої термінології, укладання словника морфологічної (і ширше мовознавчої) термінології нового покоління. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані у викладанні курсів з морфології, лексикології (зокрема термінологічної лексики) й лексикографії та термінознавства, а також для написання курсових, дипломних і маґістерських робіт у вищій школі тощо.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації та результати дослідження викладено у наукових доповідях, виголошених на наукових конференціях «Українська термінологія і сучасність» (К., 2001, 2003, 2005, 2007 рр.); на Міжнародній лінгвістичній конференції на честь 80-річного ювілею проф. І.К.Кучеренка і проф. Н.І.Тоцької та на конференції «Мовні і концептуальні картини світу» Інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (обидві - 2004 р.); на науковій конференції на пошану проф. Є.Регушевського (Сімферополь, 2004р.); на Міжнародній науковій конференції «Василь Сімович особистість, науковець, громадянин» (Чернівці, 2005 р.); на Міжнародній науковій конференції «Национально-культурный компонент в тексте и языке» (Мінськ, 2005 р.); на науковій конференції «Агатангел Кримський у контексті української та світової культури» (Луцьк, 2005 р.); на науковій конференції Національного університету «Києво-Могилянська академія» (2006 р.); на науковій конференції «Лінгвалізація світу: теоретичний і методичний аспект» (Черкаси, 2006 р.). Окремі розділи обговорено на засіданнях кафедри української мови і літератури Київського національного економічного університету імені В.Гетьмана та на спільному засіданні цієї кафедри і відділів наукової термінології, граматики та фонетики Інституту української мови НАН України.
Загальна кількість публікацій з теми дисертації у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 12 позицій.
Структура й обсяг дисертації. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку джерел фактичного матеріалу (91 позиція), списку використаної наукової літератури (300 позицій), додатка (покажчика термінів 905 позицій).
Повний обсяг дисертації 247 сторінок, з них основного тексту 196 с.

Список літератури

Загальні висновки

Інтенсивний розвиток сучасної мовознавчої науки ставить проблему терміна і термінотворення в розряд актуальних проблем сьогодення. Слова-терміни є результатом цілеспрямованої регулятивної діяльності фахівців, завершальним етапом стосовно досліджуваних об’єктів вивчення. Як атрибут наукового пізнання терміни у формі спеціалізованих мовних знаків передають і зберігають набутий досвід учених-попередників, віддзеркалюють динаміку розвитку мови на всіх рівнях, накреслюють перспективи подальшого її розвитку.
Хоч дисертаційне дослідження присвячене проблемі формування української морфологічної термінології ХХ початку ХХІ ст., воно охоплює значно ширший часовий простір, закономірно зачіпає й інші проблеми, пов’язані з виробленням і функціонуванням термінів, що дає можливість простежити еволюційні процеси й виявити загальні тенденції розвитку та кодифікованого закріплення цієї термінопідсистеми в граматичній структурі мові. Критеріями кодифікації термінів є їхня системність, поняттєва співвіднесеність, дефінітивність, а також відповідність національним особливостям мови. Від першої фіксації поняття, позначуваного відповідним терміном, його осмислення з погляду ретроспективи і перспективи до впровадження в практику використання, закріплену в авторитетних наукових джерелах, такий підхід до опису системи морфологічних термінів використано в дослідженні.
Морфологічна термінопідсистема є однією з найдавніших та достатньо показовою щодо вияву динаміки її становлення й розвитку. За нашими спостереженнями, становлення та кодифікація морфологічної термінопідсистеми є одночасно і процесом, і результатом історичного її розвитку, оскільки формувалася вона й удосконалювалася під впливом об’єктивних і суб’єктивних чинників. Як засвідчують сучасні теоретичні напрацювання у галузі морфології, вона є досить рухливою і відкритою щодо кількісного складу, якісних змін й апробації нових лінгвістичних ідей. У її складі виразно простежується наявність кількох загальних угруповань, а саме: терміни, які становлять перевірений практикою використання набуток українських граматистів минулого, починаючи з найдавнішого періоду функціонування української мови; терміни, запозичені з інших мов (переважно інтернаціонального характеру), що віддзеркалюють європейські традиції термінотворення, та терміни-новотвори, що належать до так званого «концепційного», або авторського угруповання. Саме останнє угруповання є найчисленнішим і у формальному та поняттєвому планах найбільш виразно відбиває здобутки українських учених у поглибленому вивченні морфологічних явищ, що закріплюються в науковій мові відповідними нормативними терміноодиницями, виробленими з урахуванням семантико-структурних і граматичних особливостей української мови.
Як складник граматичної термінології українська морфологічна термінологія пройшла кілька етапів у своєму становленні, розвиткові й кодифікованому закріпленні в граматичній системі мови відповідно до основних етапів розвитку граматичної думки в Україні.
Давню традицію осмислення наукових понять морфології й позначення їх відповідними термінами вчені справедливо пов`язують з іменами авторів слов`янських граматик ХVІ - ХVІІ ст. Л.Зизанія, М.Смотрицького, І.Ужевича. У їхніх працях, які ми розглядаємо в контексті українського мовознавства, вперше в україністиці було викладено теорію морфології, сформульовано сутність основних її понять і запроваджено терміни для їхнього позначення. Закріпивши на слов`янському мовному ґрунті вироблену ще в античних граматиках термінологію, давньоукраїнські граматисти творчо використали її та створили велику кількість нових термінів з урахуванням особливостей рідної мови, які впродовж наступних століть активно використовували українські граматисти. Діяльність граматистів давньої доби позитивно вплинула, зокрема, на формування граматичного вчення про частини мови, властиві їм граматичні (морфологічні) категорії й форми, а отже, і на вироблення відповідної термінології.
Однак із середини ХІХ ст. і в наступні десятиліття українських граматистів уже не задовольняли традиційно вживані церковнослов’янські терміни, що закріпилися в російській термінології як нормативні, оскільки вони суперечили структурі української мови та й семантично не відповідали сутності позначуваних ними понять. Саме на цей період припадає цілеспрямоване вироблення питомо української морфологічної термінології, у якій граматисти намагалися врахувати особливості семантики і структури української мови. Національне іноді стихійно, але більшою мірою цілеспрямовано пробивало собі шлях у граматиках, створених в західноукраїнських землях, Т.Глинського, П.Дячана, М.Осадци, О.Партицького, О.Огоновського, С.Смаль-Стоцького і Т.Гартнера, О.Огоновського та І.Коцовського та ін.
Особливо активно включаються у вироблення наукової термінології граматисти початку ХХ ст., коли в Східній Україні було знято заборону українського друкованого слова (після 1906р.) та в добу «українізації» (20-ті роки ХХ ст.), коли змінився статус української мови і суттєво було розширено сфери її функціонування. Цей період позначений створенням великої кількості граматик української мови для забезпечення потреб україномовної освіти і науки, в яких висвітлювалися не лише загальнотеоретичні питання морфології, але багато уваги було приділено творенню («куванню») термінів. Помітний внесок у розбудову української морфологічної термінології цього періоду зробили І.Огієнко, Є.Тимченко, А.Кримський, О.Курило, О.Синявський, М.Грунський та ін. До творення термінів долучалися й автори шкільних граматик і граматик для самонавчання (П.Залозний, Г.Шерстюк, І.Нечуй-Левицький, М.Левицький, В.Мурський та ін.). Усі вони прагнули створити нові або використовувати уже створені такі терміни, які б відповідали духові українського народу та мали, за висловленням І.Огієнка, «українську форму і зміст».
Характерною особливістю термінотворчого процесу на початку ХХ ст. була свідома відмова від використання закріплених у російській мові церковнослов’янських термінів (глагол, предлог, союз, падеж, склоненіє тощо) і заміна їх новоствореними питомо українськими (дієслово, прийменник, сполучник, відмінок, відмінювання тощо). Помітною в цей період є орієнтація українських учених на досягнення зарубіжної лінгвістичної науки. Їхнє бажання увійти до європейського культурного й інтелектуального контексту знайшло відбиття у використанні запозичених термінів-інтернаціоналізмів, які вони подавали поряд із питомо українськими. Зрідка граматисти використовували терміни-інтернаціоналізми, які подавали поряд із питомо українськими (деклінація відмінювання, стосування; кон`юґація дієвідмінювання, дієзміна, часування; інфінітив дієйменник, неозначена форма дієслова; індикатив дійсний спосіб; номінатив називний відмінок тощо).
У період вироблення морфологічних термінів на національній основі характерним було явище пуризму, яке слід розглядати як прогресивну тенденцію, адже без орієнтації на власні мовні ресурси (питомо українські корені і словотвірні засоби) було б неможливе створення національної термінології.
У структурі морфологічних термінів можна спостерігати наявність двох груп термінологічних одиниць, вироблених з українських коренів: одні з них уживаються лише в спеціалізованому термінологічному значенні (іменник, числівник, дієслово, відмінювання), інші це термінологізовані загальновживані слова (рід, число, особа, час, спосіб, стан тощо). Морфологічні терміни, як засвідчує аналізований матеріал, нерідко творилися шляхом калькування російських термінів та різними відомими українській мові способами словотвору, однак на основі питомо українських коренів та обмеженого арсеналу вузько спеціалізованих формантів. Для назв частин мови і деяких граматичних форм найуживанішим був суфікс ник (іменник, прикметник, дієприкметник), для творення часових і особових та інших форм суфікс ість (теперішність, минувшість, будучність, особовість / безособовість, означеність / неозначеність, перехідність / неперехідність) тощо.
Проте між авторами граматик початку ХХ ст. не було домовленості, узгодження й послідовності щодо дотримання певних принципів творення термінів, відчувалися навіть вагання авторів у доцільності чи недоцільності їхнього запровадження. Тому нерідко для позначення того самого поняття паралельно з одним терміном уживали й інші, даючи користувачам можливість вибору, що вело до варіативності та створення синонімічних рядів явища, не бажаного в термінології. Наприклад, для позначення частини мови іменник поряд подавали й інші терміни у різному їх поєднанні: сущник, предметовник, ймення предметне, им`я суще, речівник, ймення річеве, ймення предметне, ім`я самостійне, именяк тощо. Хоча в ідеалі синоніми в термінології є небажаними, наявність їх на тому чи іншому етапі становлення певної терміносистеми становить об’єктивний факт, який відображає внутрішні закони розвитку мови. Причини появи синонімічних варіантів пов’язані з різними джерелами їхнього творення, а також із запозиченнями.
Значним недоліком авторського творення термінів було й те, що деякі терміни не завжди чітко передавали сутність позначуваних ними понять, а тому нерідко одним терміном позначали різні морфологічні одиниці (наприклад, термін спосіб уживали і щодо власне-дієслівної категорії і щодо інфінітива неозначений спосіб). В ілюстраціях до термінів на позначення частин мови нерідко потрапляли слова різних лексико-граматичних класів (у складі прислівників було зафіксовано сполучники, частки, прийменники і навіть дієприкметники), а це зумовлювало багатозначність та омонімію термінів у межах однієї термінопідсистеми, що суперечить сутності терміна.
Строкатість, неупорядкованість термінів виявилася і в наявності орфоепічних, графічних і орфографічних варіантів, що значною мірою ускладнювало термінологічний процес, перешкоджало нормативному закріпленню вдало створених термінів у морфологічній термінопідсистемі. Зрозуміло, що більшість термінів-новотворів не витримала конкуренції з тими, які пізніше увійшли до нормативного вжитку, але саме вони засвідчили виразну тенденцію цілеспрямованого пошуку шляхів створення власної національної термінології на живомовній народній основі. Основну частину термінів на позначення елементарних понять морфології - частин мови і морфологічних категорій, - випрацюваних граматистами у цей період, офіційно було визнано нормативною в проекті «Українського правопису» 1926 р., і з того часу її використовують в усіх науково-теоретичних працях з морфології, у навчально-методичній літературі, а згодом і в словниках лінгвістичних термінів та в енциклопедичних виданнях, створених в Україні.
У період 30-их початку 50-их років термінологічна діяльність, спрямована на розбудову власної національної термінології, послаблюється, а то й зовсім припиняється у зв’язку з відомими позалінгвальними чинниками (репресивними заходами щодо діяльності українських учених, обмеженням сфер функціонування української мови та орієнтацією на російську термінологію як взірцеву). І лише на кінець 50-их початок 60-их років (це був період так званої «відлиги») пожвавлюється термінологічна діяльність українських мовознавців, створюються наукові центри, що координують її. Морфологічні терміни у складі граматичних уперше стають об’єктом спеціального наукового дослідження й систематизованого опису.
Наступні етапи у становленні української морфологічної термінології (60-ті 70-ті роки й особливо 80-ті роки) засвідчують значні досягнення українських учених, головними напрямками досліджень яких стають проблеми частиномовної класифікації слів і властивих їм категорій і форм, усебічний опис граматичної категоризації української мови не лише у формально-граматичному, а й у функціонально-семантичному, когнітивному та комунікативному аспектах.
Зокрема, переглянуто традиційну десятикомпонентну концепцію частин мови, обґрунтовано доцільність виділення семи (І.Кучеренко), чотирьох (І.Вихованець), а згодом п’яти (І.Вихованець, К.Городенська) частин мови і недоцільність виокремлення як частин мови так званих службових слів і вигуків. Переглянуто і морфологічний статус окремих граматичних категорій і форм у системі частин мови, конкретизовано їхню дефініцію, частина термінів набула нових визначень порівняно з традиційним розумінням понять (дійсний спосіб, категорія стану, перехідність/неперехідність).
Залучення досягнень світової науки, нові наукові підходи до вивчення явищ морфологічної будови мови стимулювали переосмислення змісту багатьох її понять, сприяли розбудові термінологічного апарату. Виявлення складної взаємодії морфологічних одиниць і категорій з іншими рівнями граматичного ладу мови позначилося на виокремленні в сучасних дослідженнях власне-морфологічних категорій, або категорій першого рангу (категорії роду, числа, відмінка, часу, способу, виду) і морфолого-словотвірно-синтаксичних категорій, або категорій другого рангу (категорії ступенів порівняння, стану, перехідності/неперехідності). До наукового обігу введено поняття центральності, напівцентральності й периферійності та напівпериферійності частин мови, морфологічних категорій і грамем, а також поняття міжчастиномовної, міжкатегоріальної й міжграмемної транспозиції тощо. Зокрема, введено поняття трьох ступенів транспозиції синтаксичного (або функціонального), морфологічного і семантичного. Отже, розширення поняттєвого змісту морфології внесло помітні корективи і в систему термінологічних найменувань її понять, склад яких зазнав істотних змін як щодо кількісного, так і якісного виявів. Досить помітним в усі періоди становлення морфологічної термінопідсистеми є намагання вчених доцільно поєднувати національне та запозичене (передусім інтернаціональне) у тій пропорції, яка б, зберігаючи національну основу, давала змогу українській науці виходити на міжнародний рівень. Причому в науково-навчальній і навчально-методичній літературі перевага надається рідномовним термінам, тоді як у власне наукових джерелах вчені значною мірою послуговуються запозиченими з інших мов термінами (грамема, валентність, предикатив, транспозиція, субстантив, вербоїд тощо).
У 90-і роки ХХ ст. та на початку ХХІ ст. досить виразною стає тенденція відновлення національної ідентичності термінів, у тому числі й деяких морфологічних (дієйменник замість інфінітив; уведення двоїни як однієї з грамем категорії числа тощо), а також перегляду термінів на позначення частин мови (предметник замість іменник, обставинник замість прислівник). Запропоновано також замінити семантично більш вагомими однослівними термінами назви усіх відмінків (наприклад, суб’єктник замість називний відмінок, похідник замість родовий відмінок та ін.). Подібну систему термінів для назв відмінків на початку ХХ ст. пропонував В.Сімович (називник, родовик, давальник, знахідник, кличник, орудник, місцевик), дотримуючись правила «мовної економії».
Порівнюючи тенденції творення термінів початку та кінця ХХ початку ХХІ ст., можна зауважити, що кожне нове українське відродження супроводжується пильною увагою вчених до проблем національного термінотворення, наданням особливої ваги національному компонентові в структурі терміноодиниць. Прагнення вчених-мовознавців удосконалити термінологічний апарат лінгвістичної науки в цілому і морфологічної зокрема заслуговують на увагу фахівців, адже будь-що нове спочатку може викликати заперечення і навіть спротив, однак аргументованість доцільності заміни деяких традиційно вживаних термінів видається нам перспективною. Принаймні запропоновані в сучасних дослідженнях зміни щодо перегляду терміноодиниць на позначення частин мови та їхнього складу, морфологічних категорій і процесів, що супроводжують функціонування морфологічних одиниць, на наш погляд, є семантично і логічно вмотивованими, переконливими, оскільки забезпечують чіткість, зрозумілість, прозорість термінологічного дефінування, послідовність диференціації і загальнодоступність їхнього сприйняття основні вимоги до творення національних термінів.

Джерела
Ахманова Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Изд-во «Советская энциклопедия», 1969. 606 с.
Верхратський Верхратський І. Про говір галицьких лемків. Львів, 1902.
Вихованець 1988 Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 256 с. Бібліогр.: с. 249-254.
Вихованець 2004 Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика української мови /За ред. І.Вихованця. К.: «Пульсари», 2004. 400 с. Бібліогр.: с. 391-398.
Возняк Возняк М. Студії над галицько-українськими граматиками ХІХ ст. //ЗНТШ. Львів, 1909. Т. 90. С. 80-92.
Ганич - Ганич Д.С., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа, 1985. 360 с.
Гарайда Грамматика руського языка. Составивъ Иванъ Гарайда. Унгваръ, 1941. 146 с.
Голоскевич 1904 Голоскевич Г. Руська правопись зі словарцем. К., 1904.
Голоскевич 1918 Голоскевич Г. Український словничок з короткими правилами правопису. К., 1918. 190 с.
Горецький Горецький П., Шаля І. Українська мова. Практично-теоретичний курс. К.: Книгоспілка, 1929. 336 с.
Грам.1591 Грамматіка доброглаголиваго еллино-словенскаго языка [Адельфотес]. Львів, 1591.
Грам. 1596 «Грамматіка словенска» Л.Зизанія. Вільно, 1596 //В кн.: Зизаній Л. Граматика словенська /Підгот. факс. вид. та дослідження пам’ятки В.В.Німчука. К.: Наук. думка, 1980. 190 с.
Грам. 1619 «Грамматіки славенскія правилноє сyнтаґма» М.Смотрицького. Єв`є, 1619 //В кн.: Смотрицький М. Граматика /Підгот. факс. вид. та дослідження пам’ятки В.В.Німчука. К.: Наук. думка, 1979. 502 с.
Грам. 1643 «Граматыка словенская» І.Ужевича. Париж, 1643 (паризький рукопис); 1645 (арраський рукопис) //В кн.: Граматика слов’янська І.Ужевича /Підгот. до друку І.К.Білодід, Є.М.Кудрицький. К.: Наук. думка, 1970. 459 с.
Грам. терм. 1917 Граматична термінологія і правопис, ухвалені Комісією мови при Українському товаристві шкільної освіти в Києві. К., 1917. 20 с.
Грох. Грох-Грохольський Ю. Коротенька початкова граматика української мови. Випуск перший. Частина етимологічна. К., 1917.
Грунскій 1918 Грунскій М.К. Украинская грамматика. К., 1918. 131 с.
Грунський 1926 Грунський М. і Г.Сабалдир. Українська мова. Х., 1926.
Дворецкий Дворецкий И.Х. Латинско-русский словарь. М.: «Русский язык», 1976. 1096 с.
Дурново Дурново Н.М. Грамматический словарь. - М. П., 1924.
Дячан Дячан П. Методична граматика языка малоруского. Львôвэ, 1865. 143 с.
Ефремова Ефремова Т.Ф. Толковый словарь служебных частей речи русского языка. М., 2001.
Жирков Жирков Л.И. Лингвистический словарь. 2 изд. М., 1946.
Житецкій Житецкій П. Очеркъ литературной истории малорусского нарэчія въ ХУІІ вэкэ съ приложеніемъ словаря книжной малорусской рэчи по рукописи ХУІІ вэка. Кіевъ. 1889. 162 с.
Жовтобрюх Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. К.: Вища шк. Ч.І. 1972. Вид. 4-е. 425 с.
Залозний - Залозний П. Коротка граматика української мови. Ч.І. Полтава, 1906. 63с.
Загнітко Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Морфологія. Донецьк: ДонНУ, 1996. 437 с.
Ізюмов Ізюмов О.П. Конспект лекцій з українського правопису й граматики. К., 1926. 51 с.
ІМ Інститут мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України (1930-2005). Матеріали до історії. К.: Довіра, 2005. 564 с.
Інструкція Інструкція для укладання словників // Вісник Інституту української наукової мови. Вип. І. К.,1928. с. 66-67.
Копитчак Копитчак Б. Виклади рускої граматики. Ч.І. Львів, 1907.
Коцовский Методична граматика рускої мови. Уложили В.Коцовский і І.Огоновский. Вид. 2-е. Львів, 1904. 98 с.
Кр. сл. Краткий словарь когнитивных терминов // Под ред. Е.С.Кубряковой. М.: Наука, 1997.
Крымскій Крымскій А. Украинская грамматика для учениковъ высшихъ классовъ гимназій и семинарій Приднэпровья. М., 1907. Т.ІІ. М., 1907. 144 с.
Кротевич Кротевич Є.В., Родзевич Н.С. Словник лінгвістичних термінів / Заг. ред. Є.В.Кротевича. К.: Вид-во АН Української РСР, 1957. 235 с.
Кульбакин Кульбакин С. Украинский языкъ: Краткій очеркъ исторической фонетики и морфологіи. Х., 1919.
Курило 1918 Курило О. Початкова граматика української мови. К., 1918. 120 с.
Кучеренко Кучеренко І.К. Теоретичні питання граматики української мови. Морфологія. Видання друк., уточнене й доповнене. Вінниця: Поділля 2000, 2003. 463 с.
Левицький Й. Левицький Й. Грамматика lзыка русского въ Галицэи. Перемишль, 1849. 128 с.
Левицький М. Левицький М. Українська граматика для самонавчання. Ромни: Молодик, 1918.
Левицький М. 1921 Левицький М. Українська граматика для самонавчання. Ч. І. Видання культурно-освітньої управи Генерального штабу . 1921. 112с.
Леонова Леонова М.В. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. К.: Вища шк., 1983. 262 с.
ЛЭС Лингвистический энциклопедический словарь // Гл. ред. В.Н.Ярцева. М.: Наука, 1990. 684 с.
Маркуш Маркуш А., Бочек С., Щутка Г. Родне слово: Учебник руського языка для народных школ. - У 2-х частях. Ужгород, 1923. 80 с.
Марузо Марузо Ж. Словарь лингвистических терминов. М.: Изд-во иностр. литературы, 1960. 436 с.
Москаленко Москаленко Н.А. Нарис історії української граматичної термінології. К., 1959. 224 с.
Мурський Мурський В. Коротка граматика української мови для шкіл та самонавчання. 3-є видання. Одеса, 1918. 93 с.
Наконечний Наконечний М. Українська мова. Харків: Рух, 1929. 112 с.
Неврлі Неврлі Я. Граматика й правопис української мови. Частина перша (Фонетика й морфологія). Підручник для середніх шкіл і самонавчання. Ужгород: Вікторія, 1937. 76 с.
Нечуй-Левицький Нечуй-Левицький І.С. Граматика українського язика. Ч. 1-2, Етимологія. К., 1913. 166 с.
Німчук 1985 Німчук В.В. Покажчик давніх слов`янських філологічних термінів // Німчук В.В. Мовознавство на Україні в ХІ ХІІ ст. К.: Наук. думка, 1985. с. 215-222.
Огієнко 1908 Огієнко І. Історичний словник української граматичної термінольогії //Записки Українського наукового товариства у Києві. Кн. І К., 1908. С. 94-129.
Огієнко 1918 Огієнко І. Українська граматична термінологія //Краткій курсъ украинского языка. К., 1918. С.211-221.
Огієнко 1925 Огієнко І.Український правопис із словником. Львів, 1925. 399 с.
Огієнко 1933 Огієнко І. Чужі впливи на українську мову //Рідна мова. Варшава, 1933. Ч. 4. С. 118-127.
Огієнко 1935 Огієнко І. Для одного народу одна наукова термінологія //Рідна мова. Варшава, 1935. Ч. 11. С. 491-498.
Огоновський Огоновський О. Граматика руского языка для школъ середныхъ. 1889.
Осадца Осадца М. Граматика руського языка. Львів, 1862.
Павловскій Грамматика малороссійскаго нарэчія. Соч. Ал.Павловскій. Санктпетербургъ, 1818. 115 с./ Видана офсетним способом. К., 1969.
Панькевич Панькевич І. Граматика руського языка. Мукачево, 1922.
Панько Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.М. Українське термінознавство. Львів, 1994. 215 с.
Партицкий Партицкий О. Граматыка руска для ужитку в школах людових. Львів, 1880.
ПТС Правописний термінологічний словничок. К., 1921.
Регушевський Регушевський Є.С. Словник мовознавчих термінів Івана Франка. Сімферополь: Доля, 2002. 119 с.
Резолюція Резолюція Комісії НКО для перевірки роботи на мовознавчому фронті в питаннях термінології // Мовознавство. 1934. - № 1.
РП Руська правопись зі словарцем. Львів, 1904.
РУС 1917 Російсько-український словник граматичних термінів// Укладач Ю.Грох-Грохольський. Козятин, 1917. 15 с.
РУС 1924-1929 - Російсько-український словник / За ред. А.Кримського. Т. 1. 1924. Т. ІІ. 1928. Т. ІІІ. 1933.
РУС 1994 - Російсько-український словник наукової термінології. Суспільні науки // Відпов. ред. В.М.Русанівський. К.: Наук. думка, 1994. 594 с.
Русанівський Русанівський В.М. Структура українського дієслова. К.: Наук. думка, 1971. 315 с.
Селіванова Селіванова О. Сучасна лінгвістика. Термінологічна енциклопедія. Полтава: Довкілля. К. 2006. 716 с.
Синявський 1918 Синявський О.Н. Коротенька практична граматика української мови для дорослих. К., 1918. 60 с.
Синявский 1923 Синявский О. Украинский язык. Х., 1923. 120 с.
Сікиринський Сікиринський Т.Г. До питання елементарної української граматичної термінології. Одеса, 1928. 32 с.
Сімович Сімович В. Практична граматика української мови. Раштат, 1918. 584 с.
Словник 1957 Словник українсько-російської граматичної термінології // Склав і підготував до друку А.А.Кондратюк. Сімферополь, 1957. Вип. І. с.5-10.
Смаль-Стоцький С.Смаль-Стоцький і Т.Гартнер «Руска граматыка». Львів, 1893. 180 с.; 2-е вид. Відень, 1913; 3-є вид. Львів-Відень, 1914. 202 с.
ССЛТ Словарь славянской лингвистической терминологии. Т.І. Прага, 1977. 553 с.; Т.ІІ Прага, 1979. 630 с.
СУЛМ 1969 Сучасна українська літературна мова. Морфологія /За заг. ред. І.К.Білодіда. К.: Наук. думка, 1969. 583 с.
СУЛМ 2000 Сучасна українська літературна мова /За ред. М.Я.Плющ. 2-е вид., переробл. і доп. К.: Вища шк., 2000. 430 с.
СУЛМ 2002 Сучасна українська літературна мова /За ред. А.П.Грищенка. 3-є вид., перреробл. і доп. К.: Вища шк., 2002. 439 с.
СУМ Словник української мови. В 11 т. К.: Наук. думка, 1973 1980.
Тимченко Тимченко Є. Українська граматика. К., 1907. 179 с.
УМ Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів // Укладачі: С.Я.Єрмоленко, С.П.Бибик, О.Г.Тодор. К.: Либідь, 2001. 222с.
УМЕ Українська мова. Енциклопедія. К.: Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М.П.Бажана. 2004. 818 с.
УП 1926 Український правопис (проєкт). Харків: Держ. вид-во України. 1926. 95 с.
УП 1933 Український правопис. Харків: Рад. шк., 1933. 66 с.
Цыганенко Цыганенко Г.П. Этимологический словарь русского языка. К.: Рад. шк., 1989. 511 с.
Шевельов Шевельов Ю.В. Граматика української мови. Ч. І-2. Х., 1934.
Шерстюк 1907 Шерстюк Г.П. Коротка граматика для школи. Полтава, 1907. 54 с.
Шерстюк 1909 Шерстюк Гр. Українська граматика для школи. Полтава, 1909. 44 с.

Література
1. Авдєєва С. Основна термінологія морфологічної парадигми //Українська термінологія і сучасність: Зб. наук. праць. Вип. ІУ. К.: КНЕУ. С. 203-233.
2. Адмони В.Г. Грамматический строй как система построения и общая теория грамматики. Л.: Наука, 1988. 240 с.
3. Акуленко В.В. Вопросы интернационализации словарного состава языка. Х.: Изд-во Харьк. ун-та, 1972. 216 с.
4. Акуленко В.В. Интернациональные элементы в лексике и терминологии. Х.: Вища шк., 1980. 206 с.
5. Акуленко В.В. Основные этапы интернационализации словарного состава славянских языков //Слов’янське мовознавство. Доповіді: Х Міжнар. з’їзд славістів. К.: Наук. думка, 1988. С. 148-167.
6. Алпатов В.М. О разных подходах к выделению частей речи //Вопр. языкознания. 1986. № 4. С. 37-46.
7. Арполенко Г.П., Городенська К.Г. Щербатюк Г.Х. Числівник української мови. К.: Наук. думка, 1980. 242 с.
8. Бевзенко С.П. Історія українського мовознавства: Історія вивчення української мови. К.: Вища шк., 1991. 231 с.
9. Безпояско О.К. Іменні граматичні категорії. К.: Наук. думка, 1991. 170 с. Бібліогр.: с. 164-170.
10. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія. К.: Наук. думка, 1993. 336 с.
11. Безпояско О. Частка на тлі мови і мовлення //Українська мова. 2003. № 3-4. С. 77-82.
12. Бєляєв Р.С. Поняття терміноелемента з погляду теорії номінації //Мовознавство. 1990. № 3. С.64-65.
13. Бідер Г. Галицькі та буковинські граматики української мови (1850-1918) /Пер. з нім. І.Даценко //Українська мова. 2006. № 2. С. 15-29.
14. Биржакова Е.А., Войнова Л.А., Кутина Л.Л. Очерки по исторической лексикологии русского языка ХУІІІ века. Языковые контакты и заимствования. Л.: Наука, 1972. С. 101-128.
15. Бойчук М.К. Невідмінювані частини мови (прислівники, прийменники, сполучники, частки, вигуки). К.: Вид-во АН УРСР, 1952. 42 с.
16. Бондаренко Л. Терміни на позначення транспозиційних процесів у системі частин мови (на матеріалі часток) //Українська термінологія і сучасність: Зб. наук. праць. Вип. УІ. К.: КНЕУ, 2005. С. 258-262.
17. Бондарко А.В., Буланин Л.Л. Русский глагол. Л.: Наука, 1967. 263 с.
18. Бондарко А.В. Теория морфологических категорий. Л.: Наука, 1976. 255 с.
19. Бондарко А.В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. Л.: Наука, 1983. 208 с. Бібліогр.: с. 200-208.
20. Борисюк І. Активні дієприкметники теперішнього часу: минуле й сучасність //Українська термінологія і сучасність: Тези доп. Всеукраїнської наук. конф. К., 1996. С. 7-8.
21. Боярова Л., Радченко О. Мовна норма і варіантність у термінології //Матеріали П’ятого конгресу Міжнародної асоціації україністів: Мовознавство. Чернівці, 2003. С. 124-129.
22. Боярова Л. Динамічна теорія норми в сучасній термінології //Українська терміноло