Управління процесами формування ґендерної політики в Україні (організаційно-правові аспекти)

Короткий опис

ЗМІСТ

Вступ ………………………………………………………………….. с.5
Розділ 1. Гендерна політика як об’єкт соціально-правового аналізу
1.1. Політика та управління: загальнотеоретичні проблеми………. с.20
1.2. Виявлення соціостатевої нерівності як соціальної основи формування гендерної політики………………………………..с. 32
1.3. Права людини, права жінок та дискусії навколо рівності………с.52
1.4. Ґендерна політика: проблеми визначення та впровадження……с. 77
1.4.1. Інтеграція України в Європейське співтовариство
та пошук орієнтирів гендерної політики в Україні……………….77
1.4.2. Ґендерна політика та державна політика щодо жінок: визначення та співвідношення……………………………………с.88

Розділ 2. Нормативно-правове забезпечення управління
державною політикою стосовно жінок та ґендерною
політикою в Україні
2.1. Концептуалізація жіночих прав та необхідності досягнення
гендерної рівності (аналіз міжнародних документів) ………………с.114
2.2. Конституційні засади реалізації державної політики
стосовно жінок в Україні та формування ґендерної політики……… с.145
2.3. Стан законодавчого забезпечення державної політики
стосовно жінок в Україні ……………………….……………………. с.158
2.4. Формування законодавчої бази забезпечення ґендерної
рівності в Україні…………………………………………………… с.194

Розділ 3. Державне управління процесами формування гендерної політики в Україні
3.1. Суб’єкти державного управління процесами реалізації
державної політики стосовно жінок і ґендерної політики
в Україні ……………………………………………………………….с.211
3.1.1. Повноваження органів державного управління у
формування та впровадженні гендерної політики в Україні…. с.211
3.1.2. Проблеми інституціонального оформлення державної політики щодо жінок та гендерної політики в Україні…………с.222
3.1.3. Управління гендерною політикою на обласному
та місцевому рівнях та проблеми його вдосконалення ……… с.241
3.2.Методи та форми державного управління гендерною
політикою та їх вдосконалення ……………………………………….. с.250
3.3. Роль неурядових організацій у формуванні ґендерної
політики в Україні……………………………………………………… с.263
3.3.1. Громадські організації в системі управління
державною політикою …………………………………………. с.263
3.3.2. Основні сфери участі неурядових організацій в
управлінні процесами формування та впровадження
гендерної політики в Україні ………………………………… с.272
3.3.3.Проблеми координації діяльності неурядових організацій……………………………………………………… с.279

Розділ 4. Організаційні аспекти управління процесами формування ґендерної політики в Україні
4.1. Проблеми кадрового забезпечення процесів формування
ґендерної політики в Україні ………………………………………….с.297
4.2. Фінансове забезпечення процесів формування гендерної
політики – важлива умова її ефективності…………………………… с.315
4.3. Науково-інформаційне забезпечення гендерної
політики в Україні………………………………………………………с.320
4.4. Досвід підвищення ефективності управління (на прикладі
реалізації програм по протидії торгівлі людьми в Україні) ………….с.327
4.4.1.Державні програми як приклад комплексного
підходу до управління процесами протидії
торгівлі людьми ………………………………………………с.327
4.4.2. Вирішення проблем координації діяльності
суб’єктів управління та розподілу повноважень …………с. 332
4.4.3. Взаємодія неурядових, міжнародних та урядових організацій як шлях підвищення ефективності
управління…………………………………………………….с.347
Висновки ……………………………………………………………..с. 361
Бібліографія………………………………………………………….с. 369
Вступ
Актуальність теми. Дослідження управління процесами формування, становлення та розвитку ґендерної політики в незалежній Україні, зокрема її правового забезпечення, є новою і ще доволі слабко вивченою галуззю наукових пошуків у вітчизняній політико-правовій думці. Її актуальність зумовлена важливістю розробки та здійснення сучасної ґендерної політики для процесів демократизації українського суспільства.
Проголосивши себе демократичною, правовою та соціальною державою, Україна тим самим взяла на себе обов’язки дотримання вимог міжнародного співтовариства щодо рівноправності громадян, у тому числі за статевою ознакою. Ці положення містяться у ключових міжнародних документах з прав людини, таких як Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Конвенція ООН “Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок” та інших актах, до яких приєдналася Україна.
Указом Президента України “Про підвищення соціального статусу жінок в Україні” формування в державі ґендерної політики, спрямованої на створення більш сприятливих умов для забезпечення жінкам рівних з чоловіками можливостей щодо участі у політичному і суспільному житті, визнана одним з головних напрямів діяльності органів виконавчої влади. Прийняття цього Указу відбиває важливий аспект ґендерної проблематики, який полягає в тому, що участь жінок в усіх суспільних процесах об’єктивно зростає. Водночас, вони недостатньо реалізують свій науковий, освітній та професійний потенціал внаслідок існування так званої “скляної стелі”, ґендерних стереотипів, що перешкоджають не тільки особистому розвитку кожної жінки, але й гальмують демократичні перетворення в країні. Гасло “демократія мінус жінка – не демократія” є актуальним для сучасного розвитку українського суспільства. Тому відправним пунктом для розгляду усіх проблем формування ґендерної політики та управління нею є проблеми українського жіноцтва як концентроване вираження ґендерних проблем суспільства. У процесі приведення українського законодавства у відповідність до міжнародних та європейських стандартів, у справі забезпечення реалізації закріплених прав та норм вирішальною є роль держави. Перспектива забезпечення рівних прав та можливостей – це важлива сучасна соціальна цінність, досягнення якої сприятиме позитивному розвитку людини, суспільства та держави.
Історико-правовий екскурс свідчить про те, що хоча ґендерні дослідження у колишньому Радянському Союзі не велися, усе ж проблеми становища жінок не залишалися поза увагою радянських вчених. Оскільки жіноче питання вважалося вирішеним, визнавалось існування лише деяких недоліків, які потрібно було ліквідувати. Починаючи з кінця 80-х – початку 90-х рр. ХХ ст. на пострадянському просторі активізуються дослідження становища жінок, які все частіше і глибше використовують ґендерну методологію. Це праці Т. Клiменкової [234-238], О. Вороніної [129-131], З. Хоткіної [523-525], С. Айвазової [78-82], М. Малишевої [150, 336], Т. Мельник [140, 141, 344], С. Полєніної [413-415], О. Руднєвої [461-470], К. Левченко[285, 304], Л. Смоляр [139] та інших авторів. Гострі питання функціонування суспільства, статусу в ньому жінок, чоловіків та дітей починають розглядатися з ґендерних позицій. Зусилля жіночого руху спрямовуються на обґрунтування необхідності проведення політики щодо жінок, окремо виділеної ґендерної політики під девізом “рівних можливостей” або “рівності у різноманітті”.
Активно вивчаються також проблеми прав людини, можливості їх забезпечення в Україні (П. Рабінович [447, 448], М. Буроменьский [114, 117], Ю. Кравченко [262, 264]), врахування прав людини у діяльності правоохоронних органів (О. Бандурка [102, 174], О. Литвак [327]), проблеми прав жінок в економічній (О. Яременко, Е. Лібанова, В. Костриця [433, 497]), політичній (Ю. Тодика [505, 506], В. Гошовська, Ю. Грошевий [159], О. Балакірєва [100]), приватній (З. Ромовська [459, 460]) сферах, запобігання ґендерному насильству, торгівлі людьми (В. Венедиктов [120], В. Куц [273, 274], К. Левченко [307-312, 315], Я. Лизогуб [321-323], В. Оліфер, Я. Кондратьєв [253, 453, 454], Ю. Римаренко [368, 369], Ф. Думко [183]), проблеми жінок в освітянській сфері, історія жіночого руху (С. Павличко [387-390], М. Буроменський [115, 116]) та інші аспекти.
В Україні опубліковано чимало праць щодо державної політики та її аналізу Б. Кравченком [143], І. Біласом, І. Голосніченком, І. Курасом, С. Телешуном [501], В. Тертичкою [503], І. Коліушко [76, 245], Г. Атаманчуком, О. Бандуркою [104, 106, 107], В. Сіренком [73, 481], Ю. Шемшученком [72, 169, 502], В. Журавським [197-199] та ін. Для вивчення проблем управління ґендерною політикою важливе значення має дослідження стану адміністративної реформи в Україні, підвищення ефективності та якості державного управління соціально-економічними процесами. Ці питання висвітлюються в роботах таких правознавців та політиків як В. Авер’янов [67-74], О. Бандурка, Ю.Шемшученко [538], А. Васильєв, І. Голосніченко [153, 244], Ю. Битяк [500], О. Ярмиш, С. Ківалов, В. Сіренко, В. Шкарупа, Р. Калюжний, Л. Кравчук [265, 266], Н. Нижник [370, 371], О. Оболенський [378], І. Коліушко [244] та інші. Дослідження, здійснені зазначеними вище авторами, мають важливе наукове та практичне значення, висновки та рекомендації, що містяться у них, послужили і служать подальшому вдосконаленню законодавства в адміністративно-правовій сфері, а також правозастосовчій практиці у сфері державного управління ґендерною політикою. Але попри усе це на монографічному рівні відсутні роботи, присвячені комплексному політико-правовому дослідженню процесів державного управління становленням та розвитком політики щодо жінок та ґендерної політики в Україні. Оскільки ґендерна політика є комплексною, існуючою на стику декількох напрямів державної політики, вона не має “достатньої кількості інформації й зацікавленості у вирішенні” [503, c.203], як і інші подібні міжсекторні напрямки політики.
Тому вибір теми дисертантом викликаний актуальністю проблеми та необхідністю широких узагальнень теоретичного та емпіричного матеріалу, оцінки тенденцій, що мають місце у цій сфері, важливістю обґрунтування на цій основі засобів, напрямків та конкретних механізмів управління ґендерною політикою в державі.
Зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Робота відповідає Пріоритетним напрямам фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995–2000 рр. (затверджені рішенням колегії МВС Україні № 4КМ\2 від 28 лютого 1995 р.) та на період 2000–2005 рр. Вона спрямована на виконання основних положень Декларації про загальні засади державної політики щодо сім’ї та жінок, Національного плану дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню ґендерної рівності у суспільстві на 2001–2005 рр. (постанова Кабінету Міністрів України № 479 від 6 квітня 2001 р.), Указу Президента України про підвищення статусу жінок у суспільстві ( № 283 від 25 квітня 2001 р.). Вона також відповідає планам роботи кафедри управління органами внутрішніх справ та кафедри адміністративного права Національного університету внутрішніх справ України.
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб розробити теорію управління процесами формування ґендерної політики в Україні, обґрунтувати шляхи підвищення ефективності управління у цій сфері на основі аналізу організаційно-правових засад державної ґендерної політики, розкрити процеси становлення та розвитку ґендерного законодавства, особливості повноважень органів державного управління у формуванні ґендерної політики.
Досягнення цієї мети розкривається в конкретних завданнях, які стоять перед дисертантом, якими є:
- визначити і обґрунтувати теоретико-методологічні засади дослідження;
- проаналізувати стан вивчення проблеми у правовій науці;
- розробити та уточнити категоріальний апарат дослідження, визначити сутність понять “рівність”, “рівні права”, “державна політика стосовно жінок”, “ґендерна політика” “державне управління ґендерною політикою”, їх співвідношення між собою;
- визначити мету, завдання та напрями реалізації ґендерної політики на сучасному етапі розвитку українського суспільства;
- здійснити аналіз міжнародних документів з прав жінок та ґендерної рівності, виявити фундаментальні положення, необхідні для розробки ґендерної політики на національному рівні;
- виявити досягнення та недоліки у нормативно-правовому забезпеченні ґендерної політики та державної політики стосовно жінок в Україні;
- сформулювати пропозиції щодо удосконалення законодавства з питань впровадження ґендерної рівності;
- виявити перспективи формування та прийняття ґендерного законодавства в Україні;
- визначити повноваження органів влади у становленні та реалізації політики на державному та регіональному рівнях;
- проаналізувати процеси інституалізації ґендерної політики, досягнення та недоліки у цій сфері та їх вплив на управління процесами розвитку ґендерної політики в Україні на національному та місцевому рівнях;
- систематизувати форми та методи державного управління ґендерною політикою з метою розробки пропозицій щодо їх вдосконалення;
- проаналізувати стан науково-інформаційного, кадрового та фінансового забезпечення процесів формування та впровадження ґендерної політики;
- визначити шляхи підвищення ефективності взаємодії державних, недержавних та міжнародних організацій в зазначених питаннях на основі аналізу форм та методів їх діяльності.
Завдання дисертанта полягає також в тому, щоб поєднати, наблизити один до одного важливі напрямки досліджень – правові та соціальні. Досвід практичної роботи дисертанта у галузі розробки концептуального забезпечення державної політики стосовно жінок в Україні, формування засад ґендерної політики, захисту прав жінок, а також участь у наукових та практичних конференціях та семінарах є підтвердженням такої необхідності.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які формуються у сфері управління процесами формування ґендерної політики в Україні.
Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні та організаційно-правові засади управління процесами формування ґендерної політики в Україні.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність методів та прийомів наукового пізнання. Дослідження базується на методологічних засадах сучасних напрямів правової, філософської та політологічної думки. Вихідними методологічними принципами дослідження є як традиційні для вітчизняної правової науки принципи історизму, єдності історичного та логічного, розвитку від абстрактного до конкретного, аналізу та синтезу, порівняння та узагальнення, системності та структурності, так і елементи некласичних напрямків (принципи цілісності, додатковості, тощо).
В основу методології дослідження покладено правові норми, які містяться в сучасних міжнародних документах стосовно статусу жінок у суспільстві та впровадження рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків, зокрема в Конвенціях ООН, документах Європейського співтовариства та Ради Європи. Їх застосування проаналізовано за допомогою системного підходу, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту та юридичної форми, здійснити системний аналіз правового регулювання державною політикою щодо жінок та формуванням ґендерної політики в Україні.
У дисертації використовуються також інші наукові методи пізнання. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат досліджуваної теми (розділ 1). Для висвітлення проблем формування національних інституцій впровадження ґендерної політики використані історико-правовий та компаративний методи (розділ 2, 3, 4), які дозволяють вивчити специфіку формування та розвитку ґендерної політики в конкретних соціально-політичних умовах. Важливими методологічними інструментами в проведенні дослідження є положення ґендерної теорії як відносно нового напряму в соціальному знанні. В дисертації також активно використано соціологічні методи, зокрема методи експертних оцінок (розділи 3,4), проаналізовано дані низки соціологічних досліджень (розділ 1).
Положення та висновки роботи ґрунтуються на нормах Конституції і чинного законодавства України, нормативно-правових актах державних органів. Джерельно-матеріальною та емпіричною базою дисертації стали також нормативно-правові акти окремих держав, узагальнення практики застосування адміністративного законодавства з питань формування державної політики щодо жінок та ґендерної політики, академічні та спеціалізовані аналітичні огляди матеріалів, звіти міжнародних та неурядових організацій, публікації в періодичних виданнях, довідкова література, статистичні матеріали, поточні (робочі) матеріали, які проходять процес обговорення; порівняльні матеріали з прикладами; виступи державних та політичних діячів; огляди та аналізи сучасних політичних рішень тощо. Поряд з правовими джерелами дисертантка широко використовувала наукові розробки з політології, теорії управління, філософії, галузевих правових наук, економіки, соціології.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в українській правовій науці комплексним дослідженням організаційно-правових засад управління процесами формування ґендерної політики, яке закладає основи творення нового наукового напрямку. У науковій літературі у такому ракурсі питання досі не порушувалося. Евристична

спрямованість роботи визначається також сучасною постановкою проблеми, застосуванням сучасної методології, дослідженням нових напрямків державної політики, з урахуванням досягнень правової науки, визначенням напрямків удосконалення управління політикою щодо поліпшення становища жінок та процесами формування ґендерної політики в Україні.
Наукова новизна дисертаційної роботи зафіксована в наступних наукових положеннях та результатах:
- вперше розроблено основи теорії управління процесами формування ґендерної політики в Україні;
- вперше визначено найбільш продуктивні теоретико-методологічні засади дослідження процесів управління формуванням та впровадженням ґендерної політики в Україні;
- визначено сутність терміну “ґендерна політика”, дістало подальший розвиток розуміння термінів “політика стосовно жінок”, “політика в інтересах жінок” тощо та особливості співвідношення між ними, чим значно удосконалено категоріальний апарат досліджуваної теми;
- вперше визначено принципи, цілі та завдання, напрямки ґендерної політики на сучасному етапі розвитку Української держави та суспільства;
- вперше здійснено комплексний системний аналіз сукупності міжнародних документів з прав жінок і впровадження ґендерної рівності та визначенні їх впливу на реалізацію відповідних політико-правових процесів в Україні;
- на основі вивчення досвіду країн з розвинутою демократією у правовому та політичному вирішенні проблем і досягненні ґендерної рівності запропоновано шляхи щодо її впровадження в Україні;
- доведено залежність формування, розвитку та впровадження ґендерної політики в країні від ролі державно-владних інституцій;
- визначено найбільш ефективні заходи щодо удосконалення

законодавчого забезпечення формування та розвитку ґендерної політики в Україні;
- виявлено шляхи підвищення ефективності державного управління процесами реалізації та вдосконалення державної політики стосовно жінок та ґендерної політики, найбільш ефективних методів та форм управління на національному і регіональному рівнях;
- окреслено напрями покращення кадрового, науково-інформаційного та фінансового забезпечення процесів формування і впровадження ґендерної політики;
- подальший розвиток одержали уявлення щодо визначної ролі жіночого руху в Україні в становленні орієнтирів та формуванні ґендерної політики;
- вперше здійснено класифікацію сфер діяльності та участі неурядових організацій у формуванні та впровадженні ґендерної політики в державі;
- здійснено прогнози стосовно розвитку процесів управління ґендерною політикою в Україні.
Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій. Наукові положення та висновки дисертанта ґрунтуються на великому колі використаної наукової літератури, довідкових матеріалів, різноманітних досліджень, а також практиці діяльності по формуванню концептуальних та правових засад ґендерної політики в Україні.
Наукове значення роботи. Наукова цінність результатів дисертаційного дослідження полягає у розвитку сучасних політико-правових уявлень щодо правової соціальної держави, принципів її існування, взаємодії правових та соціальних факторів у розвитку держави, державного управління та суспільства на шляху їх демократизації. Доведення важливості дотримання, впровадження та захисту прав жінок в Україні відповідно до вимог сучасних міжнародних документів дозволяє підвищувати ефективність формування та проведення ґендерної політики, визначати її сучасні соціально-політичні орієнтири. Наукове значення роботи характеризується комплексністю і полягає у внеску в розробку теорії прав і свобод людини у цілому, в розуміння проблем демократизації суспільства, у розвиток теорії державного управління, вдосконалення ґендерної теорії та застосування ґендерного підходу до розв’язання суспільних проблем.
Дисертаційна робота перебуває у руслі сучасних ідей перегляду традиційного тлумачення адміністративного права, при якому “найчастіше абсолютизується лише одна сторона – “управлінська”, тобто адміністративне право визначається виключно як право “адміністрування”; тим часом назріла потреба подолати ситуацію, коли “цілком ігнорується вирішальна спрямованість адміністративного права саме на регулювання відносин людини з державою і на забезпечення в цих відносинах належної реалізації та захисту прав і свобод людини” [70, c.7]. Ця робота фактично є першим в українській правовій науці комплексним дослідженням творення механізмів державного управління процесами формування засад ґендерної політики Україні, у категоріальному полі адміністративно-правових дисциплін і теорії управління.
Практичне значення отриманих результатів. Отримані результати можуть бути корисними для законодавців, правознавців, фахівців у галузі прав людини та практичних працівників органів державного управління, громадських діячів, неурядових правозахисних та жіночих організацій.
Результати дисертаційного дослідження є корисними в подальшій розробці теорії управління процесами формування та реалізації державної політики щодо жінок та ґендерної політики в Україні, створенні державних програм соціального спрямування, молодіжних, сімейних та жіночих державних програм, для оптимізації форм та методів державного управління в цій сфері, вдосконалення взаємодії з неурядовими та міжнародними організаціями. Вони можуть бути використані в законотворчій діяльності, при розробці та реалізації програм щодо покращення становища жінок та сприяння досягнення ґендерної рівності, програм та проектів жіночих неурядових організацій. Теоретичне й практичне значення дослідження полягає також у можливості використання його результатів під час проведення подальших політологічних, соціологічних та правових досліджень у різних сферах:
- у науково-дослідній сфері ці результати, що в сукупності становлять теорію управління ґендерною політикою як одного з напрямків сучасної державної політики в Україні, слугуватимуть теоретико-методологічною основою для подальшої розробки проблем управління процесами не тільки формування, але й ефективного впровадження та розвитку ґендерної політики в Україні;
- у сфері правотворчості – теоретичні напрацювання, висновки, пропозиції і рекомендації, сформульовані в дисертації, доцільно використовувати в процесі підготовки і уточнення законних та підзаконних актів, зокрема законопроекту “Про державні гарантії рівних прав та рівних можливостей чоловіків та жінок”, у справі внесення доповнень до законодавства про протидію торгівлі людьми, в роботі по створенню комплексного закону з питань протидії торгівлі людьми в Україні. Вони необхідні для вдосконалення Положення про Державний комітет України у справах сім’ї та молоді та типового положення про управління у справах сім’ї та молоді; сприятимуть ратифікації Конвенції ООН по боротьбі із транснаціональною організованою злочинністю та Додаткового протоколу до неї про попередження та припинення торгівлі людьми;
- у правозастосовчій практиці – при використанні Закону України “Про попередження домашнього насильства”, міжнародних документів з проблем ґендерної рівності;
- у процесі управління та діяльності органів державного управління – суб’єктів розробки та впровадження ґендерної політики в Україні – при формуванні кадрового, науково-інформаційного забезпечення їх діяльності, у роботі координаційних рад та узгодженні діяльності різних суб’єктів державного управління, покращенні взаємодії з міжнародними та неурядовими організаціями:
- у навчальному процесі – зібраний та систематизований матеріал, теоретико-концептуальні підходи, запропоновані у дисертації, доцільно включити в розробку та викладання курсів з адміністративного, конституційного та цивільного права, державного управління, сучасної політології, прав людини, ґендерної теорії, спецкурсу “Ґендерна політика” тощо.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень науки адміністративного права, всі сформульовані в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора.
У співавторстві опубліковані наступні праці: “Торговля людьми: противодействие и защита прав женщин”. Сборник материалов (2000 р.). Дисертанту належать загальна редакція, а також підрозділ “Міжнародні документи проти торгівлі людьми”; в посібнику для вчителів навчальних закладів системи загальної середньої освіти “Запобігання торгівлі людьми” (2001 р.) дисертанту належать загальна редакція, вступ, теми 1-7, словник термінів; в навчальному посібнику “Діяльність органів внутрішніх справ по запобіганню торгівлі людьми” (2001 р.) підрозд. 1.1 (разом з Куцом В.М.), 1.2 (разом з Горбуновою О.Г. та Телічкіним О.О.), 1.3 (разом з Куцом В.М., Соболевим В.О.), 5.3. (разом з Возною Т.І., Шваб І.А., Шевченко Л.О.), 5.1 (разом з Б.В.Лизогубом), додатки (разом з Куцом В.М.); в навчально-практичному посібнику “Социальная работа по предупреждению торговли людьми и оказанию помощи потерпевшим” (2001 р.) дисертантом здійснена загальна редакція, підготовлений розд. 1; в науково-практичному та документально-джерельному комплексі “Нелегальна міграція та торгівля жінками в міжнародно-правовому контексті (у двох книгах) (2001 р.) дисертантом підготовлені розд. 12 “Механізми контролю за дотриманням прав жінок та досвід їх застосування на міжнародному та національному рівнях” та розд. 20 “Торгівля жінками в Україні: загальна ситуація та огляд українського законодавства”; в практичному посібнику для тренінгів “Как организовать деятельность по предупреждению торговли женщинами” (2001 р.) дисертантом зроблена загальна редакція, підготовлені вступ, розд. 1-4; в навчальному посібнику “Противодействие торговле людьми” підрозд. 1.1 (разом з Куцом В.М., Шваб І.А.), 1.2, 1.3 (разом з Куцом В.М., Соболевим В.О.), 5.3. (разом зі Шваб І.А.), 5.1 (разом з Б.В.Лизогубом), додатки (разом зі Шваб І.А.); в колективній монографії “Соціальний аналіз основних чинників торгівлі людьми: реальна ситуація та шляхи запобігання” дисертантом підготовлені розд. 1, 2, 3, а також 9 (спільно з Яременко А.А.), в статті “Визначення статусу “особа, потерпіла від торгівлі людьми” (спільно з Шваб І.А.) дисертантом проведено аналіз міжнародних документів з питань протидії торгівлі людьми.
Апробація результатів дослідження. Апробацію ідеї дисертанта пройшли при підготовці Декларації про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок, Національної доповіді “Соціальні трансформації та досягнення рівності жінок та чоловіків”, доповідей про виконання в Україні положень Конвенції ООН “Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок” (четверта та п’ята об’єднані, шоста), звіту про виконання Національного плану дій щодо поліпшення становища жінок та підвищення їх ролі у суспільстві на 1997–2000 рр. (постанова Кабінету Міністрів України №983 від 8 вересня 1997 р.), Програми запобігання торгівлі жінками та дітьми в Україні на 1999–2001 рр. (постанова Кабінету Міністрів №1768 від 25.09.1999 р.), Комплексної програми протидії торгівлі людьми в Україні на 2002–2005 рр. (постанова Кабінету Міністрів України №776 від 5 червня 2002 р.), де автор була членом творчих колективів з їх розробки, у практичній діяльності автора як члена Національної координаційної ради по боротьбі з торгівлею жінками та дітьми при Уповноваженому Верховної Ради з прав людини (з 1999 р.), члена Координаційної ради у справах жінок при Державному комітеті України у справах сім’ї та молоді (з 1998 р.), члена Міжвідомчої робочої групи по боротьбі з торгівлею людьми при Кабінеті Міністрів України (з 2001 р.), Координаційної ради з ґендерних питань та проблем сім’ї при Державному комітеті України у справах сім’ї та молоді (з 2002 р.).
Обговорення ідей, представлених у дисертації, здійснювалось під час участі здобувача у міжнародних та загальнонаціональних конференціях, у тому числі Конференціях ООН, Організації Безпеки та Співробітництва у Європі, Європейської Комісії, Міжнародної організації з міграції, Міжнародної організації праці, Ради Європи, Світового банку тощо; у практичній роботі по формуванню програм діяльності міжнародних неурядових організацій. Серед найбільш впливових у практичному значенні та вагомих з точки зору теоретичного обґрунтування засад ґендерної політики на національному та міжнародному рівнях слід назвати ІV Всесвітню Конференцію ООН зі становища жінок, Форум неурядових організацій (Пекін, серпень-вересень 1995 р.), Всеукраїнську конференцію “Стратегії Четвертої Всесвітньої конференції зі становища жінок і Програма дій в Україні” (Київ, червень 1996 р.), всеукраїнський семінар “Механізм забезпечення рівноправності жінок та чоловіків в Україні” (Київ, червень 1998 р.), міжнародні науково-практичні конференції з питань боротьби з торгівлею людьми (Харків, травень 1999 р., червень 2000 р., червень 2001 р., Київ, червень 2000 р., листопад 2001 р., жовтень 2002, червень 2003 р., Євпаторія, жовтень 1999 р., травень 2003 р.), регіональну підготовчу конференцію “Пекін+5” (ООН, Женева, Швейцарія, січень 2000 р.), міжнародну науково-практичну конференцію “Рівність жінок та чоловіків в Україні: правові аспекти” (Київ, листопад 2000 р.), Всесвітню конференцію “Насильство проти жінок” (Валенсія, листопад, 2000 р.), Конференцію ООН з підписання Конвенції по боротьбі з транснаціональною організованою злочинністю (Палермо – Катанья, Італія, грудень 2000 р.), ХІ Харківські політологічні читання (Харків, грудень 2000 р.), Перший та Другий всеукраїнські конгреси жінок (Київ, травень 1998 р., жовтень 2001 р.), міжнародну конференцію “Права жінок – права людини: стратегії захисту” (Москва, травень 2002 р.), міжнародну науково-практичну конференцію “Формування ґендерного паритету в контексті сучасних соціально-економічних перетворень” (Київ, 6–7 грудня 2002 р.), П’яту європейську міністерську конференцію з питань ґендерного рівноправ’я (Скоп’є, січень 2003 р.), консультації експертів з питань кількісного виміру проблем торгівлі людьми (Міжнародна організація праці, Женева, квітень 2003 р.), наукову конференцію “Актуальні проблеми науки трудового права в сучасних умовах ринкової економіки» ( 2003 р.) та ін.
Великою допомогою у підготовці дисертації стала активна співпраця автора з Державним комітетом України у справах сім’ї та молоді від часу його створення та, зокрема, з управлінням з ґендерних питань та сімейної політики, а також робота керівником Міжнародного жіночого правозахисного центру “Ла Страда – Україна”, спільні зусилля по розробці нормативних та концептуальних документів, взаємодія у процесі підготовки та проведення організаційних заходів, наукових досліджень, освітніх та інформаційних кампаній, завдяки яким крок за кроком у суспільстві зростає розуміння того, що існуюча модель ґендерного соціального контракту не відповідає існуючим потребам суспільства і має бути замінена новою, яка базуватиметься на партнерстві та рівному розподілі прав та обов’язків між жінками та чоловіками.
Публікації. Основні ідеї роботи висвітлені в авторських монографіях “Права жінок: зміст, стан та перспективи розвитку” (2001 р.) та “Ґендерна політика в Україні: визначення, формування, управління” (2003 р.), наукових виданнях “Ґендерна рівність: філософсько-правовий аналіз” (2003 р.), “Національний механізм формування та впровадження ґендерної політики в Україні: історико-правовий огляд” (2003 р.), “Реалізація в Україні міжнародно-правових актів з прав жінок (на прикладі Конвенції ООН “Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок”)” (2003 р.), в більш ніж 40 наукових статтях та колективних монографіях.
Структура роботи. Робота складається з чотирьох розділів, поділених на підрозділи та пункти, вступу, висновків та списку використаної літератури, який складається з 604 найменувань.

Список літератури

Висновки

Україна, відповідно до ст. 1 Конституції є правовою соціальною державою. Прогнозувати перспективу як успішного розвитку України взагалі, так і впровадження державної політики щодо жінок та ґендерної політики, можливо лише на шляхах оптимального поєднання принципів демократизму та соціальної державності. Дисертаційним дослідженням виявлено, що усвідомлення важливості створення моделі ґендерної політики та визначення шляхів її реалізації є актуальним для України, яка стала на шлях розвитку демократії, ринкової економіки та відкритого суспільства, активного входження у світову спільноту, виконання положень та вимог міжнародних документів, формування відповідного нормативно-правового забезпечення та механізмів управління.
Дисертацією закладено основи теорії управління ґендерною політикою в Україні: визначено сутність, цілі, напрямки, принципи ґендерної політики, здійснено теоретичне узагальнення і подане нове вирішення наукової проблеми – вдосконалення управлінської діяльності у справі формування важливого напрямку державної політики. Основним завданням дослідження було обґрунтування концептуальних засад ґендерної політики, її нормативно-правового та організаційного забезпечення, розкриття процесів становлення та розвитку ґендерного законодавства, повноважень та функцій суб’єктів творення та реалізації ґендерної політики, виявлення позитивного досвіду, існуючих протиріч та недоліків, шляхів підвищення ефективності управління у цій сфері.
Завдяки аналізу різних напрямків сучасної політико-правової думки, міжнародних документів з прав жінок та ґендерної рівності було визначено методологічні основи дослідження. Найбільш адекватним методологічним інструментом виявилось використання поєднання ідей різних теорій, формування компромісних рішень, як це демонструють демократичні країни в розвитку своєї соціальної політики. В дисертації наголошено також на важливості застосування положень ґендерної теорії.
Червоною смужкою дослідження є виявлення проявів дискримінації за ознакою статі в суспільстві, а також її форм та масштабів в сучасній Україні, наявність якої є проявом недосконалості у використанні та застосуванні законодавчих та правових норм. Саме на подолання цих негативних явищ і має бути спрямована ґендерна політика в Україні.
Визнаючи ґендерну політику одним з основних напрямків державної політики, необхідною складовою частиною демократичних перетворень у державі та запорукою входження України у світовий та європейський простір, дисертант сформулювала визначення ґендерної політики як комплексної, цілеспрямованої діяльності держави, що здійснюється через законодавчу, виконавчу і судову гілки влади на національному та регіональному рівнях на основі врахування ґендерного аналізу, яка спрямована на ліквідацію всіх форм дискримінації за ознакою статі та досягнення рівного розподілу економічних, соціальних і політичних ресурсів між жінками чоловіками. В дисертації також проаналізовано її поступовий розвиток від політики стосовно жінок до політики забезпечення рівних прав та можливостей.
Зроблений важливий висновок про те, що формування ґендерної політики починається у межах державної політики стосовно жінок в Україні, виростає з неї, переростаючи її рамки, завдання, нормативно-правове забезпечення та організаційне оформлення, стає не тільки концептуальною основою для розуміння ґендерної політики, але й практичним базисом для використання напрацьованих ідей, структур, принципів управління. Дисертант поглиблює попередній висновок, виділенням та структуруванням етапів ґендерної політики: (1) концептуальне оформлення, (2) законодавче забезпечення, (3) формування відповідальних державних інституцій, (4) розвиток, (5) впровадження, (6) вдосконалення. Ці етапи накладаються один на один, іноді міняються місцями, іноді реалізується той етап, який у часі мав би йти після ще нереалізованих. На вирішення перелічених завдань спрямовують свою діяльність суб’єкти державної політики; ці завдання обумовлюють найбільш ефективні форми та методи впровадження політики, механізми взаємодії державних, недержавних та міжнародних організацій.
При аналізі міжнародних документів з прав жінок дисертантом зроблено наголос на тих проблемах, які є найбільш гострими та актуальними: економічні права в умовах приватизації, політичні права жінок у суперечливих умовах становлення та розвитку демократичних інституцій в країні, репродуктивні та сімейні права, питання примусової праці, сучасного рабства тощо. Проаналізовано основні положення міжнародних документів щодо прав жінок, які служитимуть тією основою, на якій розгорталося подальше дослідження теми.
Дисертантом показано, що в питанні використання сучасних міжнародних документів з прав людини, доступ до світового та європейського досвіду не пов’язаний з його копіюванням без урахування реалій сучасного рівня української державності, економічних можливостей, а також прогресивних нормативних звичаїв і традицій, сформованих у нашому суспільстві. Саме цей висновок став основою комплексної методології до використання проаналізованих ідей та концепцій для подальшого проведення дослідження, в аналізі соціально-ідеологічних орієнтирів ґендерної політики, наповнення її змісту, розгляді тих чи інших політико-правових феноменів.
Проведений аналіз засвідчив, що цивілізована політика щодо жінок в Україні гарантована Конституцією України, яка закріплює на законодавчому рівні рівноправність жінок та чоловіків в Україні, а також основні права людини. Конституція України містить широкий спектр прав і гарантій жінкам та чоловікам в усіх сферах соціального та приватного життя.
Водночас дисертант виявила, що конституційні положення не уникають деяких внутрішніх, теоретичних суперечностей, які походять із застосування двох парадигм при описові прав жінок, які отримали назви захисної (охоронної) та паритетної (рівних прав та можливостей). Такими статтями є ст.ст. 24 та 43 статті Конституції. Але ці суперечності не можна розглядати як конфліктні, оскільки за сучасних умов (і в тому вигляді, в якому вони існують), вони створюють основи для розвитку, руху законодавчого забезпечення державної політики стосовно жінок в Україні та формування ґендерної політики.
У другому розділі дисертації показано, що законодавча та нормативна правова база має також досить розвинутий комплекс норм, які складають правову основу формування та проведення цивілізованої політики щодо жінок. Водночас, підтверджено гіпотезу про те, що українське законодавство та нормативно-правова база містять певні суперечності та прогалини, які потребують вдосконалення. Така ситуація вимагає втручання держави та громадянського суспільства у справу вдосконалення правової бази та проведення політики, спрямованої на дотримання прав жінок. Відтак, ґендерний аналіз українського законодавства, його ґендерна експертиза становлять перший етап впровадження ґендерної політики в Україні.
Ефективність законодавства, по суті, є показником можливості влади впливати правовими засобами на розвиток суспільних відносин відповідно до обраних пріоритетів та напрямків розвитку. Ефективне законодавство, ефективне правове регулювання є однією з обов’язкових умов трансформації суспільства. Тому були запропоновані можливі шляхи його вдосконалення, одним з яких є прийняття спеціального ґендерного законодавства. Тому окремим підрозділом винесено аналіз трьох законопроектів з питань ґендерної рівності, які внесені на розгляд Верховної Ради України.
Той факт, що в Україні жінки та чоловіки мають рівні права, є тільки передумовою досягнення ґендерної рівності. Для втілення цього принципу у життя необхідно пройти довгий шлях. І це робить необхідним вироблення та прийняття спеціальних законодавчих актів, які б забезпечували просування у напрямку рівних можливостей. Без активного втручання держави та проведення свідомої та цілеспрямованої ґендерної політики досягнення ґендерної рівності є проблематичним. Активної позиції держави у цій сфері вимагають і міжнародні документи, і міжнародні організації, зокрема ООН та Рада Європи. Реальне забезпечення конституційного принципу рівноправності жінок і чоловіків можливе тільки при створенні та функціонуванні національних організаційно-правових механізмів, без чого конституційні принципи залишаються голою декларацією. Саме тому третій розділ дисертації присвячено дослідженню стану державного управління процесами у сфері формування ґендерної політики та шляхів його вдосконалення.
В дисертації проведено історико-правовий аналіз формування спеціальних інституцій та органів влади, відповідальних за формування та реалізацію політики стосовно жінок як невід’ємної частини ґендерної політики. Організаційні та організаційно-правові основи формування ґендерної політики вперше проаналізовано з огляду на їх комплексність та багатогалузевість. Дисертант обгрунтовує висновок, що попри вже досить значну роботу, проведену державними органами, виявляється недостатня ефективність державного управління процесами формування ґендерної політики. В аналізі діяльності суб’єктів управління ґендерною політикою вперше виявлено особливості повноважень різних гілок влади у цьому процесі, здійснено періодизацію процесів інституалізації державної політики щодо жінок та ґендерної політики в Україні, виявлено позитивні надбання та недоліки у діяльності держави по формуванню відповідних органів державної влади. Особливу увагу приділено вдосконаленню діяльності Державного комітету України у справах сім’ї та молоді та його підрозділів як уповноважених органів влади, відповідальних за розробку та впровадження в державі ґендерної політики, сформульовано численні практичні рекомендації та пропозиції у цій сфері, зокрема, дисертант вважає недоцільним створення в системі центральних органів виконавчої влади державного комітету з рівних прав і можливостей, і погоджується з ідеями розширення компетенції всіх центральних та місцевих органів виконавчої влади з питань визначення цілей та методів реалізації ґендерної політики.
Крім цього, дисертант робить висновок про зростання у суспільстві розуміння важливості формування, проведення та розвитку ґендерної політики, яка пронизуватиме усі сфери суспільного життя, що дає всі підстави для внесення пропозицій щодо підвищення статусу Державного комітету України у справах сім’ї та молоді до статусу міністерства, утворення, крім центральних органів влади, відповідних структур на місцях. Для цього необхідна відповідна кадрова підготовка та формування системи навчання і підвищення кваліфікації кадрів.
В характеристиці ролі та місця неурядових та міжнародних організацій увагу було приділено виявленню їх потенціалу, нормативно-правовому забезпеченню та можливих сфер реалізації в процесі формування та впровадження ґендерної політики в Україні.
Аналізуючи на прикладі реалізації програм по запобіганню торгівлі людьми ступінь ефективності державного управління, дисертант велику увагу приділяє питанням кадрового, науково-методичного, фінансового, інформаційного забезпечення процесів управління, питанням координації зусиль різних суб’єктів, формам, методам та принципам взаємодії державних, недержавних та міжнародних організацій, що вважає виявом ефективності управління, пропонує конкретні рекомендації щодо поліпшення управління процесами формування та впровадження ґендерної політики в Україні.
У дисертації охарактеризовані методи управління державною політикою щодо жінок та ґендерною політикою. Серед форм управління процесами формування ґендерної політики особливо виділені вчинення організаційних дій як повсякденних та різноманітних виявів управлінської дисципліни: інструктування, наради, семінари, тренінги, збори, конференції; надання практичної допомоги, розповсюдження позитивного досвіду, проведення контрольних заходів, вивчення громадської думки, проведення досліджень, підготовка інформаційних матеріалів. У цій сфері, порівняно з іншими, такі організаційні заходи відіграють досить важливу роль, оскільки процеси розвитку ґендерної політики є новими в нашій державі, спеціальні кадри для цього не готуються, існує великий дефіцит наукових розробок, методичної літератури, словників тощо. Важливою формою управління є вимога впровадження ґендерних статистичних показників, формування ґендерної статистики. Багато які з цих заходів проводяться спільними зусиллями органів державного управління та неурядовими організаціями.
Важливим напрямком вдосконалення методів та форм управління є вивчення й застосування в Україні досвіду інших країн, який аналізується у роботі. Тому для фахівців органів державного управління є необхідним вміння вільно орієнтуватися у розмаїтті форм державного управління для вибору та впровадження найбільш ефективних з них у конкретній управлінській ситуації.
В дисертації сформульовано конкретні пропозиції та рекомендації щодо покращення управління процесами формування та впровадження ґендерної політики в Україні, її нормативно-правового, кадрового, науково-інформаційного забезпечення, практичного здійснення.
Їх може бути враховано у процесі підготовки і уточнення законодавчих та нормативно-правових, у тому числі відомчих актів, зокрема законопроекту “Про державні гарантії рівних прав та рівних можливостей чоловіків та жінок”, внесенні доповнень до законодавства у галузі протидії торгівлі людьми, роботі по створенню комплексного закону з протидії торгівлі людьми в Україні, вдосконаленню положення про Державний комітет України у справах сім’ї та молоді та типових положень про управління у справах сім’ї та молоді.
Результати дослідження вже в значній мірі було використано дисертантом під час роботи в творчих групах з підготовки Декларації про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок, Концепції державної сімейної політики в Україні, Програми запобігання торгівлі жінками та дітьми в Україні на 1999–2001 рр. (постанова Кабінету Міністрів №1768 від 25.09.1999 р.), Комплексної програми протидії торгівлі людьми в Україні на 2002–2005 рр. (постанова Кабінету Міністрів України №776 від 5 червня 2002 р.). На основі отриманих у дисертації результатів дослідження підготовлені й направлені до Верховної Ради та передані депутатам Верховної Ради України для подальшого опрацювання пропозицій до багатьох проектів законів та інших нормативних актів.
Підсумовуючи проведене дослідження, дисертант робить висновок про те, що вирішення накопичених у сфері управління процесами формування ґендерною політикою в Україні проблем, сприяє не тільки досягненню управлінських завдань, але й розвитку демократичного громадянського суспільства та правової соціальної держави, підтверджує ідею про конструктивізм поєднання здобутків адміністративно-правової науки з результатами інших соціально-політичних й правових дисциплін, включення гендерної парадигми як прогресивного кроку у просуванні демократичних перетворень в Україні.

Бібліографія

1. Конституція України, Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР. – ВВР,1996, № 30, ст.141.
2. Закон України „Про освіту” від 23 травня 1991 р. №1060-XII, із змінами та доповненнями. – ВВР, 1991, № 34, ст. 450.
3. Закон України “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 р. № 2460-XII, із змінами та доповненнями. – ВВР, 1992, № 34, ст.504.
4. Закон України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р. № 2694-ХІІ, із змінами та доповненнями. – ВВР, 1992, № 49, ст.668.
5. Закон України “Про державну допомогу сім‘ям з дітьми” від 21 листопада 1992 р. № 2811-ХІІ. – ВВР, 1993, № 5, ст.21.
6. Закон України “Про оплату праці” від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР. – ВВР, 1995, № 17, ст.121.
7. Закон України “Про міжнародні договори України” від 22 грудня 1993 р. № 3767-XII. – ВВР, 1994, № 10, ст.45.
8. Закон України “Про благодійництво та благодійні організації” від 16 вересня 1997 р. № 531 /97-ВР. – ВВР, 1997, № 46, ст.292.
9. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини” від 22 грудня 1997 р. №776/97-ВР.
10. Закон України “Про Концепцію Національної програми інформатизації” від 4 лютого 1998 р. №75/98-ВР. – Юридичний вісник України, 1998, № 18, с.8-17.
11. Закон України “Про попередження насильства в сім”ї”. – Голос України, 20 грудня 2001 р.
12. Закон України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” від 21 червня 2001 р. №2558-III . – Урядовий кур’єр, 2001, 1 серпня, с.2-5.

13. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від 22 березня 2001 р. №2334-III. – ВВР, 2001, № 20, ст.102.
14. Закон України „Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р. № 2402-III. – ВВР, 2001, № 30, ст.142
15. Закон України “Про комітети Верховної Ради України” від 04 квітня 1995 р. № 116/95-ВР. – ВВР, 1995, № 19, ст.134
16. Основи законодавства України про охорону здоров‘я від 19 листопада 1992 р. №2801-XII. – ВВР, 1993р, № 4, ст.19.
17. Закон України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991р.
№803-XII. – ВВР, 1991, № 14, ст.170.
18. Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 05листопада 1991 р. № 1788-XII. – ВВР, 1992, № 3, ст. 10.
19. Закон України “Про вибори народних депутатів України” від 18 жовтня 2001. № 2766-III. – ВВР, 2001, № 51-52, ст. 265.
20. Закон України “Про затвердження Державної програми зайнятості населення на 2001–2004 р.” від 7 березня 2002 р. №3076-ІІІ. – ВВР, 2002, № 31, ст.215.
21. Постанова Верховної Ради України. від 5 березня 1999 р. № 475-ХІУ “Декларація про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок“.
22. Постанова Верховної Ради “Про Концепцію державної сімейної політики” від 17 вересня 1999 р. № 1О6З-ХІV. – ВВР, 1999, № 46-47, ст.404.
23. Указ Президента України “Про призначення позаштатних радників Президента України з питань економічної політики” від 13 вересня 1994 р. №524/94.
24. Указ Президента України “Про Комітет у справах жінок, материнства і дитинства” від 8 квітня 1995 р. № 287/95.
25. Указ Президента України “Про Національну програму “Діти України” від 18 січня 1996 р. №63/96. - Урядовий кур'єр, 25.01.1996
26. Указ Президента України “Про загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України” від 12 березня 1996 р. № 179/96. - Урядовий кур'єр, 28.03.1996
27. Указ Президента України “Про Положення про Міністерство України у справах сім’ї та молоді” від 4 грудня 1996 року, № 1164/96 .
28. Указ Президента України “Про День матері” від 10 травня 1999 р №489/99. – Урядовий кур’єр, 12.05.1999.
29. Указ Президента України “Про заходи щодо поліпшення становища багатодітних сімей” від 12 листопада 1999 р. №1460/99 // Офіційний вісник України, 1999, № 46, с. 3.
30. Указ Президента України “Про систему центральних органів виконавчої влади” від 15 грудня 1999 р. № 1572/99 // Офіційний вісник України № 50, с. 8.
31. Указ Президента України “Про стратегію реформування системи державної служби в Україні” № 599/2000 // Урядовий кур’єр . – 2000, 19 квітня, с.14–16.
32. Указ Президента України “Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян” від 27 квітня 1999 р. №456/99. – Офіційний вісник України № 17, с. 21.
33. Указ Президента України “Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року” від 24 травня 2000 р. № 717/2000. – Офіційний вісник України, № 21, ст. 858.
34. Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних і неповних сімей” від 30 грудня 2000 р. №1396/2000 // Офіційний вісник України, № 1, т. 1, с. 75.

35. Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо запобігання зникненню людей, удосконалення взаємодії правоохоронних та інших органів виконавчої влади в їх розшуку” № 20/2001 від 18 січня 2001 р. – Офіційний вісник України, 2001 р, № 3, с. 7–9.
36. Указ Президента України “Про Національну програму “Репродуктивне здоров’я 2001 – 2005” №203/ 2001 від 26 березня 2001 р. – Офіційний вісник України, № 13, с. 8
37. Указ Президента України “Про Національну програму професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001 – 2005 роки”. – Офіційний вісник України, 2001 р., № 29, с. 101–110.
38. “Про підвищення соціального статусу жінок в Україні” №283/2001 від 25 квітня 2001 р. – Урядовий кур'єр, № 78.
39. Указ Президента України “Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні” №345/2001 від 29 травня 2001 р. – Урядовий кур'єр, № 95.
40. Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо вдосконалення соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім’ями” № 467/2001 від 23 червня 2001 р. – Офіційний вісник України , № 26, с. 32.
41. Указ Президента України “Про реорганізацію Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України” № 1132/ 2001 від 22 листопада 2001 р. – Урядовий кур’єр, 2001, 28 листопада, с. 5.
42. Указ Президента України “Про заходи щодо заохочення народжуваності в Україні” №5/2002 від 3 січня 2002 р. – Офіційний вісник України № 2, с. 218, ст 51.
43. Указ Президента України “Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя” №258/2002 від 15 березня 2002 р. - Офіційний вісник України № 12, с. 6, ст. 555.
44. Указ Президента України “Питання Державного комітету України у справах сім'ї та молоді” № 340/2002 від 15 квітня 2002 року. – Офіційний вісник України № 16, с. 1, ст. 857.
45. Указ Президента України “Про внесення змін до пункту 4 Положення про Державний комітет України у справах сім’ї та молоді” №7/2003 від 9 січня 2003 р. – Офіційний вісник України № 2, с. 138, ст. 46.
46. Постанова Кабінету Міністрів України “Про положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України” № 114 від 29 липня 1991 р. // Збірник нормативних актів України з питань правопорядку. – Київ, 1993.
47. Постанова Кабінету Міністрів України “Про довгострокову програму поліпшення становища жінок, сім’ї, охорони материнства та дитинства” № 431 від 28 липня 1992 р.
48. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу” № 267 від 27 квітня 1994 р.
49. Постанова Кабінету Міністрів України “Про Національну програму планування сім’ї” № 736 від 13 вересня 1995 р.
50. Постанова Кабінету Міністрів України “Про Національний план дій на 1997-2000 роки щодо поліпшення становища жінок і підвищення їх ролі у суспільстві” № 993 від 8 вересня 1997 р.
51. Постанова Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо посилення охорони материнства та дитинства” № 1929 від 4 грудня 1998 р. - Офіційний вісник України № 49, с. 34.
52. Постанова Кабінету Міністрів України “Про програму запобігання торгівлі жінками та дітьми” № 1768 від 25 вересня 1999 р. – Офіційний вісник України № 39, с. 67.
53. Постанова Кабінету Міністрів України “Про розміри державної допомоги сім’ям з дітьми у 2001 р.” № 14 від 12 січня 2001 р.

54. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження плану дій на 2000 рік щодо реалізації Програми зайнятості населення на 1997 – 2000 рр. та основних напрямів використання коштів державного фонду сприяння зайнятості населення на 2000 рік” №1007 від 21 січня 2000 р.
55. Постанова Кабінету Міністрів України “Про Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню гендерної рівності у суспільстві на 2001-2005 роки” № 479 від 6 травня 2001 року.
56. Постанова Кабінету Міністрів України від 16 травня 2001 року № 509 “Про утворення Державного департаменту молодіжної та сімейної політики і Державного департаменту туризму” . – Офіційний вісник України, 2001, № 20, с. 298.
57. Постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2001 р. № 1712 “Про затвердження Комплексної програми забезпечення реалізації стратегії подолання бідності” – Офіційний вісник України, 2001, № 52, с. 14-35.
58. Постанова Кабінету Міністрів України “Про розвиток центрів соціальних служб для молоді” № 1291 від 3 жовтня 2001 року. – Офіційний вісник України, 2001, № 40, с. 42–47.
59. Постанова Кабінету Міністрів України “Деякі питання Державного комітету у справах сім’ї та молоді” від 13 грудня 2001 року № 1684. – Офіційний вісник України, 2001, № 51.
60. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 р. “Про затвердження основних заходів, спрямованих на реалізацію у 2002 році Основних напрямів соціальної політики на період до 2001 року” – Державний вісник України, 2001, № 12, с. 67–77.
61. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми” № 1751 від 27 грудня 2001 р. – Офіційний вісник України № 52, с. 94, ст. 2365.
62. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження стратегії заміни системи пільг на адресну грошову допомогу населенню” № 253 від 2 березня 2002 р. – Офіційний вісник України, № 10, с. 186, ст. 480.
63. Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про затвердження Концепції безпечного материнства” №161-р від 29 березня 2002 р. – Офіційний вісник України, № 14, с. 241, ст. 763.
64. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу” № 564 від 26 квітня 2002 р. – Офіційний вісник України, № 18, с. 12, ст. 925.
65. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про прийомну сім’ю” № 565 від 26 квітня 2002 р. - Офіційний вісник України, № 18, с. 19, ст. 926.
66. Постанова Кабінету Міністрів України “Про Комплексну програму протидії торгівлі людьми в Україні” № 766 від 5 червня 2002 р. – Офіційний вісник України, № 23, с. 92, ст. 1123.
67. Авер’янов В.Б. Адміністративна реформа та правова наука // Право України. – 2002, №3, С.20–23.
68. Авер’янов В.Б. Адміністративна реформа. Науково-правове забезпечення. – Віче. – 2002, № 3. – С. 19-23.
69. Авер’янов В.Б. Інститут державних секретарів міністерств як новела у реформуванні виконавчої влади в Україні. – Вісник Академії правових наук України. – 2002, № 2 (29). – С. 59-71.
70. Авер’янов В.Б. Реформування українського адміністративного права: черговий етап // Право України. – 2000, №7. – С.6-10.
71. Авер’янов В.Б., Андрійко О.Ф., Нагребельний В.П., Коваленко В.Л. Проблеми реформування державного управління та адміністративного права // Правова держава. Вип.10. – К., 1999.
72. Авер'янов В. Б., Андрійко О. Ф., Дубенко С. Д., Нагребельний В. П., Нижник Н. Р. Теоретичні засади вирішення проблем державного управління в Україні: Наук. доповідь / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. Відділ державно-правових проблем управління / Ю.С. Шемшученко (під заг.ред.), В.Б. Авер'янов (під заг.ред.). – К., 1995. – 23 с.
73. Авер'янов В.Б., Денисов В.Н., Сіренко В.Ф., Бобровник С. В., Головченко В. В. Законодавство: проблеми ефективності / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К.: Наук. думка, 1995. – 232 с.
74. Авер'янов В.Б., Цвєтков В.В., Шаповал В. М., Кисіль С. П., Кривенко Л. Т. Державне управління: теорія і практика / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького / В.Б. Авер'янов (ред.). – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 431с.
75. Административное право: Учебник / Под ред. Ю.М.Козлова, Л.Л.Попова. – М., 1999.
76. Адміністративна реформа для людини /За заг. ред. І.Б.Коліушка. – К., 2001.
77. Азарова Е.А. Проблема гендерных стереотипов в моральном сознании: Дисс. канд. Философ. наук 09.00.05. – Спб, 2000. – 152 с.
78. Айвазова С.Г. Гендерное равенство в контексте прав человека. – М., 2001.
79. Айвазова С.Г. Женское движение в России, традиции и современность // Общественные науки и современность.– 1995, №2. – С.121–130.
80. Айвазова С.Г. Женщины в российском обществе: Гендерное измерение политического процесса: Дисс. д-ра политол. наук (23.00.02) М., 1996 – 218 с. – Библ. С.208-218.
81. Айвазова С.Г. Контракт «работающей матери»: советский вариант // Гендерный калейдоскоп: Курс лекций / Под общ. pед. д-ра эконом. наук М.М.Малышевой. –М.: Academia, 2002. – C.291–309.
82. Айвазова С.Г. Русские женщины в лабиринтах равноправия. Очерки политической теории и истории: Док. материалы.– М., 1998.
83. Айзекс С., Хольт Р., Ирвин А. Оценка статуса женщин: Руководство по составлению докладов на основе Конвенции по искоренению всех форм дискриминации женщин. IWRAW International Women's Rights Action Watch, 1995. – 25 с.

84. Актуальні питання організації навчання і методики викладання в системі підвищення кваліфікації державних службовців: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., 4-5 грудня 1997 р. / Українська академія держ. управління при Президентові України / В.І. Луговий (ред.), П.С. Назимко (наук.ред.-упоряд.). – К.: УАДУ, 1998. – 351 с.
85. Актуальні проблеми науки трудового права в сучасних умовах ринкової економіки: Матеріали наук.-практ. конф., м.Сімферополь, 19-20 травня 2003 р. / Національний ун-т внутрішніх справ / В.С. Венедиктов (ред.). – Х., 2003. – 248 с.
86. Актуальные проблемы государства и права / Одесский гос. ун-т им. И.И.Мечникова / А.С. Васильев (ред.кол.). – О.: Астропринт, 1998. – 215 с.
87. Александров Ю. В., Антипов В. І., Володько М. В., Дудоров О. О., Клименко В. А. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Національна академія внутрішніх справ України; Київський ін-т внутрішніх справ; Міжнародний ін-т лінгвістики і права; Академія державної податкової служби України / Я.Ю. Кондратьєв (ред.). – К. : Правові джерела, 2002. – 432 с.
88. Андерсен А. Досвід скандинавських країн у законодавчому закріплені рівності політичних прав жінок і чоловіків // Перспективи паритетної демократії у політико-правовому полі України: Зб. наук. ст./АПрН України, ХЦЖД / Наук. ред. д-р філос. наук, проф. Лозовий В.О. – Харків, 1997.– C.49–56.
89. Антонюк Н. Женщины России и рынок // Проблемы теории и практики управления.– М., 1994, №1.– С.81–83.
90. Ануфриева Е.В. Феминность как форма гендерного самосознания. Дисс. канд. Философ. наук, 09.00.11. - Волгоград, 2001. – 143 с.
91. Ануфрієв М.І., Бандурка О.М., Ярмиш О.Н. Вищий заклад освіти МВС України: Наук.-практ. посібник / Університет внутрішніх справ. – Х., 1999. – 367 с.
92. Аристотель. Соч. в 4 т. – М., 1983. – Т.4.
93. Арістова І.В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти / Університет внутрішніх справ / О.М. Бандурка (заг. ред.). – Х.: УВС, 2000. – 368 с.
94. Арістова І.В. Інформаційний підхід до вирішення проблем транснаціональної злочинності органами внутрішніх справ України. – Вісник УВС. – Харків, 2000, № 11. – С. 48.
95. Аутшорн Д. Институализация феминизма: сеть государственных институтов по проблемам женщин в Нидерландах // Обеспечение равенства полов: политика стран Западной Европы. – Москва, 2000.
96. Бабкін В. Соціальна держава та захист прав людини // Правова держава. – 1998. – Вип. 9.
97. Баймуратов М. Актуальні проблеми національної імплементації Україною норм міжнародних конвенцій. – Юридична Україна, 2003, № 1. – С. 33-36
98. Байрачна Л.К., Журавський В.С., Колісник В.П., Кушніренко О.Г., Лукаш С. Ю. Конституційне право України: Підручник для студ. вищих навч. закл. / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / Ю.М. Тодика (ред.), В.С. Журавський (ред.). – К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2002. – 542 с.
99. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії, методології, практики: Монографія. – К.: Вид-во УАДУ, 2000.
100. Балакірєва О.М, Лібанова Е.М., Левченко К.Б., Лавріненко Н.В. та інші. Проблеми розвитку демократії та забезпечення рівних прав для жінок і чоловіків в Україні трансформаційного періоду. Наукова доповідь, видання друге, доповнене. – Київ, 1998. – 175 с.
101. Баллаева Е.А. Репродуктивные и сексуальные права женщин как проблема гендерных исследований // Гендерный калейдоскоп: Курс лекций / Под ред. М.М.Малышевой. – М.: Academia, 2002. – С. 432–453.
102. Бандурка А.М. Генерал милиции советует и предупреждает. – Х.: 1998.
103. Бандурка А.М., Давыденко Л.М. Преступность в Украине: причины и противодействие / Национальный ун-т внутренних дел. – Х.: "Основа", 2003. – 368 с.
104. Бандурка А.М., Друзь В.А. Конфликтология: Учеб. пособие для вузов. – Х.: РИП "Оригинал", 1997. – 352 с.
105. Бандурка А.М., Симовьян С.В. Украина против "грязных" денег: Науч.- практ. пособие / Национальный ун-т внутренних дел. – Х.: Основа, 2003. – 224 с.
106. Бандурка О.М., Греченко В.А. Влада в Україні на зламі другого і третього тисячоліть / Університет внутрішніх справ. – Х., 2000. – 304 с.
107. Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: Підручник для вищ. навч. закладів. – К.: Літера ЛТД, 2002. – 287 с.
108. Бебель А. Женщина и социализм. – М., 1956.
109. Бовуар С.Де. Друга стать. – К.: Основи, 1994.
110. Богачевська–Хом`як М. Білим по білому. – К., 1997.
111. Болотіна Н.Б. Соціальне законодавство України: Ґендерна експертиза / Відп. ред. Т.М.Мельник. – К.: Логос, 2001.
112. Бондаренко І. Адаптація законодавства України до європейського законодавства – один з пріоритетних напрямів реформування правової системи України // Право України. – 2002, №7. – C.63–67.
113. Бородін Є.І. Проблеми формування ґендерного паритету в органах державної виконавчої влади// Формування ґендерного паритету в контексті сучасних соціально-економічних перетворень: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ, 5–7 грудня 2002 р.). – К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді; Український інститут соціальних досліджень, 2002, – C. 30-33.
114. Буроменський М. Можливості адаптування українського законодавства до міжнародних стандартів забезппечення рівності політичних прав чоловіків та жінок // Перспективи паритетної демократії у політико-правовому полі України: Зб. наук. ст./АПрН України, ХЦЖД / Наук. ред. д-р. філос. наук, проф. Лозовий В.О. – Харків, 1997. – С.56–63.
115. Буроменський М. Участь жіночих організацій у законотворчості: український та зарубіжний досвід // Перспективи паритетної демократії у політико-правовому полі України: Зб. наук. статей / АПрН України, ХЦЖД / Hаук. ред. д-р. філос. наук, проф. Лозовий В.О. – Харків, 1997. – С.105–114.
116. Буроменський М., Руднєва О. Жінка-лідер і політичний процес в Україні// Перспективи паритетної демократії у політико-правовому полі України: Зб. наук. ст. / АПрН України, ХЦЖД / Hаук. ред. д-p. філос. наук, проф. Лозовий В.О. – Харків, 1997. – C.130–142.
117. Буроменьский М.В. Міжнародне право: Ґендерна експертиза / Відп. ред. Т.М. Мельник. – К.: Логос, 2001.
118. В. И. Ленин о роли женщин в обществе и опыт решения женского вопроса в социалистических странах. – М., 1972.
119. Васильев А.С. Административное право Украины (общая часть). Учебное пособие. – Харьков: Одиссей, 2002.
120. Венедиктов В.С. До проблеми кадрового та науково-методичного забезпечення протидії торгівлі та захисту учасників кримінального судочинства. // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001, №16.
121. Венедиктов В.С. Трудовое право Украины. (Общая часть) /Учебное пособие. Х., 1994.
122. Венедиктова В.М. Деякі питання соціального захисту працюючих жінок. // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених: Зб. наук. праць. – Вип. 3 і 4. Ч.2. – Харків, 1997.
123. Венская декларация и программа действий Принята на Всемирной конференции по правам человека 25 июня 1993. Вена. – Дипломатический вестник, 1994, №3–4. – 21 с.
124. Взаємодія напівдемократій і усталених демократій – можливе майбутнє Європи. – Віче. 2003, – № 2 (131). – С. 55-58.
125. Відкритий Світ. Практики відкритого суспільства. Спеціальне число, присвячено програмі МФВ “Гендерна інтеграція”. – 2002, № 4.
126. Власенко Н.С., Виноградова Л.Д., Калачова І.В. Гендерна статистика для моніторингу досягнення рівності жінок і чоловіків. – Київ, Інститут держави і права ім.В.М.Корецького НАН України, 2000. – 56 с.
127. Волинець Л. С., Балим Л. В., Глущенко В. М., Говорун Т. В., Голік Л. П. Про становище дітей в Україні (за підсумками 1998 року): Державна доповідь / Державний комітет України у справах сім'ї та молоді; Український ін-т соціальних досліджень / В.І. Довженко (ред.кол.), О.О. Яременко (ред.кол.). – К., 1999. – 120 с.
128. Волинка К. Забезпечення прав і свобод особи в Україні: теоретичні та практичні аспекти. – Право України, 2000, № 11. – С. 30-33.
129. Воронина О.А. Гендерная экспертиза законодательства о средствах массовой информации. – М., 1998.
130. Воронина О.А. Пол и гендер как категория феминистской философии. // Фило¬софские исследования, 1995, № 4. – С. 80-99.
131. Воронина О.А. Формирование гендерного подхода в социальных науках // Гендерный калейдоскоп. Курс лекций. Под общей редакцией д-ра эконом. наук М.М. Малышевой. М.: Academia, 2002. – С. 8-32.
132. Воронько О.А.. Керівні кадри: державна політика та система управління: Навч. посіб. для студ., слухачів із спец. "Держ. управління", "Держ. служба" / Українська Академія держ. управління при Президентові України. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – 152 с.
133. Вудвард Алісон Е. На шляху до ґендерної рівності. – Рада Європи, Страсбург, 2002. – 127 с.
134. Гаазька міністерська декларація європейських рекомендацій щодо ефективних заходів по запобіганню та боротьбі з торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації // Довідник з проблем запобігання торгівлі жінками для консультантів «