УЯВНА ОБОРОНА: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА КВАЛІФІКАЦІЯ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ВОЛИНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

На правах рукопису

АНІЩУК Вікторія Василівна
УДК 343.228

УЯВНА ОБОРОНА:
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА КВАЛІФІКАЦІЯ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Кваша Оксана Олександрівна
кандидат юридичних наук, доцент,
старший науковий співробітник

Луцьк – 2011
ЗМІСТ
ВСТУП
1. Розвиток положень про уявну оборону як обставину, що виключає злочинність діяння, в історії вітчизняного кримінального права та в зарубіжному законодавстві
1.1. Поняття обставин, що виключають злочинність діяння, у сучасному кримінальному праві України…………………………....………13
1.2. Історичний аналіз розвитку законодавства, що встановлювало відповідальність за шкоду, заподіяну в стані уявної оборони…….....……...31
1.3. Зарубіжний досвід регулювання питань кримінальної відповідальності за шкоду, заподіяну в стані уявної оборони……….......….41
Висновки до розділу 1………………………………………….......……49
РОЗДІЛ 2. Сутність уявної оборони та її співвідношення із суміжними кримінально-правовими поняттями
2.1. Наукові підходи до визначення сутності уявної оборони……….....................................................................................……..…..53
2.2. Співвідношення уявної оборони та необхідної оборони………... 76
2.3. Співвідношення уявної оборони з іншими помилками в наявності обставин, що виключають злочинність діяння…………………………..….115
Висновки до розділу 2……………………………………………...…..130
РОЗДІЛ 3. Особливості кримінально-правової кваліфікації уявної оборони
3.1. Значення оціночних понять у регулюванні кримінальної відповідальності за шкоду, заподіяну в стані уявної оборони………......…134
3.2. Проблеми кримінально-правової кваліфікації діяння, вчиненого в стані уявної оборони……..……………………………………….…………..152
Висновки до розділу 3………………………….……………...……….173
ВИСНОВКИ …………………………………….…………………..……….176
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ….…………….184 ДОДАТКИ…………………………………………….……………....………207
ВСТУП

Актуальність теми. Чинний Кримінальний кодекс України вперше закріпив уявну оборону як обставину, що виключає злочинність діяння, у зв’язку з чим особливий науковий інтерес становить доцільність такої законодавчої новації. Указані законодавчі зміни потребують аналізу з позицій щонайменше двох суттєвих аспектів, а саме: доцільності виокремлення нової обставини, що виключає злочинність діяння, та особливостей законодавчого формулювання й техніки закріплення такої обставини в статті Кримінального кодексу України.
Обставини, що виключають злочинність діяння, уперше виокремлено як розділ Загальної частини в КК України 2001 року. Порівняно із попереднім КК 1960 року, їх перелік значно зріс – із трьох до восьми. Традиційно на першому місці в переліку обставин, що виключають злочинність діяння, є норма про необхідну оборону. Необхідна оборона – це найбільш поширена в реальному житті обставина, що виключає злочинність діяння, оскільки стан протидії злочинності в Україні є вкрай незадовільним. У багатьох випадках громадянам доводиться самим учиняти дії, спрямовані на захист життя, здоров’я, власності тощо від злочинних посягань. У ст. 27 Конституції України передбачено, що кожен має право захищати своє життя й здоров’я, життя та здоров’я інших людей від протиправних посягань. Тим самим наша держава визнала природне право кожної людини на самозахист.
Закріплення нових обставин, що виключають злочинність діяння, у нормах чинного закону про кримінальну відповідальність поряд із декриміналізацією злочинних діянь є засобами реалізації принципу “економії кримінальної репресії”, який сприяє розвитку громадянського суспільства та свідчить про соціальну спрямованість діяльності держави й забезпечує реалізацію соціальних положень Конституції України.
Відповідно до чинного кримінально-правового регулювання, заподіяння шкоди особі, помилково прийнятій за злочинця, не є кримінально караним. Уявна оборона тісно пов’язана з необхідною, однак характеризується суттєвою відмінністю, а саме: при необхідній обороні посягання є реальним, а при уявній особа помиляється в наявності посягання. Унаслідок уявної оборони заподіюється шкода здоров’ю й життю особи, помилково прийнятій за злочинця, а тому питання кримінально-правової кваліфікації за заподіяну шкоду повинні бути належно врегульовані в чинному Кримінальному кодексі України.
Окрім урахування інтересів особи, яка заподіює шкоду в стані уявної оборони, законодавець повинен забезпечувати охорону правових інтересів потерпілого, котрий не винний у виникненні такого стану. Отже, вирішення питання про доцільність законодавчої новели щодо виокремлення уявної оборони в системі обставин, що виключають злочинність діяння, передусім пов’язується з розв’язанням питання про те, чи наділена уявна оборона ознаками, властивими для цього інституту кримінального права.
Усі означені вище проблемні наукові питання не вирішені й не розглядались у межах окремих наукових досліджень, а досліджувалися виключно фрагментарно в наукових працях, присвячених необхідній обороні як обставині, що виключає злочинність діяння.
Значний внесок у дослідження цієї проблеми зробили Ю. В. Александров, Г. М. Андрусяк, П. П. Андрушко, М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, Н. П. Берестовий, Я. М. Брайнін, В. М. Бурдін, Г. В. Бушуєв, Ю. А. Вапсва, І. А. Гільфанд, О. А. Герцензон, В. О. Глушков, Л. В. Гусар, П. С. Дагель, В. П. Діденко, М. Д. Дурманов, С. І. Дячук, В. Ф. Кириченко, О. Ф. Кістяківський, М. Й. Коржанський, С. Г. Келіна, В. Н. Козак, О. М. Лупіносова, Ю. І. Ляпунов, Л. А. Остапенко, М. М. Паше-Озерський, А. А. Піонтковський, Е. Ф. Побігайло, Л. М. Підкоритова, А. М. Ришелюк, Є. О. Рускевич, І. І. Слуцький, І. С. Тишкевич, В. І. Ткаченко, Т. Г. Шавгулідзе, М. Д. Шаргородський, Т. І. Якімець, В. А. Якушин, М. І. Якубович та інші. У роботах цих учених містяться положення, що стали основою реформування кримінального закону в частині регулювання обставин, що виключають злочинність діяння. Тому важко переоцінити значимість внеску цих науковців у розробку проблеми. Дослідження ґрунтується також на працях Ф. Г. Бурчака, П. А. Вороб’я, Ю. В. Голіка, В. К. Грищука, А. Ф. Зелінського, О. М. Костенка, В. М. Кудрявцева, О. М. Литвака, Н. В. Лісової, П. С. Матишевського, М. І. Мельника, В. А. Мисливого, П. П. Михайленка, А. А. Музики, В. О. Навроцького, М. І. Панова, О. І. Рарога, О. Я. Свєтлова, В. В. Скибицького, В. В. Сташиса, С. А. Тарарухіна, В. Я. Тація, В. П. Тихого, А. Н. Трайніна, Є. В. Фесенка, П. Л. Фріса, С. Д. Шапченка, С. С. Яценка й інших. Проте спеціальних наукових досліджень уявної оборони не проводилося.
Усе вищенаведене свідчить про необхідність проведення окремого спеціального дослідження особливостей відповідальності та кваліфікації діяння, учиненого в стані уявної оборони.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках теми науково-дослідної роботи кафедри кримінального права та процесу юридичного факультету Волинського національного університету імені Лесі Українки “Реформування органів і установ виконання покарань”, затвердженої вченою радою університету (протокол № 9 від 27.04.2009 р.).
Мета й задачі дослідження. Мета дослідження – встановлення сутності уявної оборони, визначення її місця в системі обставин, що виключають злочинність діяння, розроблення пропозицій щодо вдосконалення Кримінального кодексу України в частині регулювання відповідальності за шкоду, заподіяну в стані уявної оборони.
Відповідно до поставленої мети сформульовано такі задачі:
1) визначити особливості стану законодавчого регулювання уявної оборони як обставини, що виключає злочинність діяння, у тому числі в історичному аспекті;
2) узагальнити підходи щодо законодавчої регламентації та реакції на шкоду, заподіяну в стані уявної оборони, у законодавстві зарубіжних держав;
3) визначити місце уявної оборони в системі обставин, що виключають злочинність діяння;
4) установити кримінально-правове значення фактичної помилки в кримінальному праві;
5) узагальнити підходи й визначити сутність уявної оборони як обставини, що виключає злочинність діяння;
6) визначити ознаки уявної оборони;
7) установити співвідношення уявної та необхідної оборони;
8) визначити особливості законодавчої регламентації уявної оборони з позицій аналізу оціночних понять, які визначають указану обставину, що виключає злочинність діяння;
9) узагальнити особливості кваліфікації діянь, пов’язаних із заподіянням шкоди в стані уявної оборони;
10) на підставі проведеного дослідження підготувати теоретичні висновки та практичні рекомендації щодо вдосконалення норм Кримінального кодексу України, визначити найбільш ефективні шляхи подолання недоліків і прогалин законодавства у сфері відповідальності за шкоду, заподіяну в стані уявної оборони.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, порядок яких порушується внаслідок заподіяння шкоди в стані уявної оборони.
Предмет дослідження – норми Кримінального кодексу України, які регулюють уявну оборону як обставину, що виключає злочинність діяння.
Методи дослідження. У процесі проведення наукового дослідження використано низку загальнонаукових та спеціальних наукових методів пізнання, за допомогою яких здійснено всебічний і об’єктивний аналіз його предмета. Серед них – історико-правовий, що застосовується під час проведення дослідження сучасного стану та історичного аспекту розвитку законодавства, що встановлювало відповідальність за шкоду, заподіяну в стані уявної оборони; догматичний метод використовувався для встановлення змісту кримінально-правових понять, які застосовуються при регламентації уявної оборони як обставини, що виключає злочинність діяння, а також для з’ясування закономірностей дії права за допомогою правил юридичної логіки; метод системно-структурного аналізу дав змогу провести аналіз статей, що регламентують уявну оборону та інші суміжні обставини, що виключають злочинність діяння (ст. 34, 36, 37), й інших статей Кримінального кодексу України; порівняльно-правовий метод застосовано для порівняння вказаних норм КК України з аналогічними нормами зарубіжного кримінального законодавства, семантичний − під час розмежування понять і термінів, аналізу змістовного значення сутності кримінально-правових понять.
Емпірична база дослідження. У дисертаційному дослідженні вивчено та вибірково проаналізовано практику судів України за Єдиним державним реєстром судових рішень України (близько 200 справ).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є першим у юридичній науці України дисертаційним дослідженням уявної оборони як обставини, що виключає злочинність діяння. До положень, які становлять наукову новизну, належать, зокрема, такі:
уперше:
1) доведено, що за своєю суттю уявна оборона не відповідає конститутивним ознакам, які характеризують обставини, що виключають злочинність діяння, а саме: 1) суспільна корисність (спрямованість на досягнення суспільно корисної мети) або допустимість; 2) правомірність, що презумується виключно на підставі позитивного, а не природного праворозуміння; 3) виключення кримінальної відповідальності;
2) встановлено основні підходи до законодавчого регулювання кримінальної відповідальності за шкоду, заподіяну в стані уявної оборони, у законодавстві зарубіжних держав: а) окрема норма, відповідно до якої особа звільняється від кримінальної відповідальності; б) загальна норма, відповідно до якої кримінальна відповідальність не настає за заподіяння шкоди внаслідок помилки в наявності будь-якої з обставин, що виключають злочинність діяння; в) загальна норма про відповідальність за необережне заподіяння шкоди, у тому числі за діяння, які особа вчиняє, якщо вона не усвідомлювала помилковості свого припущення про наявність реального посягання; г) заподіяння шкоди в стані уявної оборони кваліфікуються за загальними положеннями КК, без законодавчого врахування тієї особливості, що особа помиляється в наявності реального посягання;
3) установлено, що так звану “передчасну оборону” та “запізнілу оборону” за відсутності підстав для кваліфікації таких діянь як необхідної оборони не можна розцінювати як уявну оборону й відповідальність за заподіяну шкоду має наставати на загальних підставах; відповідно, обґрунтовано некоректність поняття “передчасна оборона”;
4) у результаті аналізу кримінальних справ узагальнено висновок, що при застосуванні статті 37 КК України суди, як правило, лише констатують факт наявності або відсутності стану уявної оборони без роз’яснення мотивів такої кваліфікації. У вироках судів не відображені обставини, що свідчать про обстановку, яка дала особі підстави для помилкового припущення про наявність посягання, та підстави, внаслідок яких суд робить висновок про те, що особа не усвідомлювала й не могла усвідомлювати помилковість свого припущення;
5) обґрунтовано неможливість фактичного встановлення меж оборони при відсутності реального посягання, відповідно, недоцільною є кваліфікація діяння в стані уявної оборони за ст. 118, 124 КК України як перевищення меж необхідної оборони;
6) доведено, що при уявній обороні потерпілий (особа, якій заподіюється шкода) може взагалі бездіяти, але об’єктивна обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що має місце реальне посягання. Відповідно, слід удосконалити законодавче поняття уявної оборони: це дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було й особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого та/або обстановку, що склалася, лише помилково припускала наявність такого посягання;
7) доведено, що на відміну від інших обставин, що виключають злочинність діяння, для характеристики яких слід застосовувати термін “умови правомірності”, стан уявної оборони характеризується “ознаками”. Термін “умови правомірності” є доречним щодо необхідної оборони як суспільно корисної дії, спрямованої на захист правохоронюваних відносин від суспільно небезпечного посягання. Уявна оборона як фактична помилка особи не є суспільно корисною й правомірною дією, оскільки заподіює шкоду невинній особі, а тому таке заподіяння шкоди не може мати умов правомірності;
8) обґрунтовано, що уявна оборона є помилкою в наявності стану необхідної оборони як обставини, що виключає злочинність діяння, а тому доцільним є виключення окремої норми “Уявна оборона” із розділу VIII КК України “Обставини, що виключають злочинність діяння”;
удосконалено:
9) наукову пропозицію щодо необхідності встановлення в Кримінальному кодексі України окремої загальної норми, яка б регулювала кримінально-правові наслідки помилки особи в наявності обставин, що виключають злочинність діяння, що забезпечить уніфікацію та повноту кримінально-правового регулювання. Запропонована редакція статті 39-1 КК України;
10) поняття “обставина, що виключає злочинність діяння” − це єдність умов, передбачених у нормі Загальної частини КК України, за наявності яких зовні схоже зі злочинним свідоме та вольове діяння є суспільно корисним (спрямоване на досягнення суспільно корисної мети) або допустимим і правомірним, унаслідок чого кримінальна відповідальність виключається;

набули подальшого розвитку:
11) історичний аналіз поняття уявної оборони, на підставі якого узагальнено два підходи до розуміння її сутності: 1) у межах суб’єктивної сторони складу злочину як один із видів фактичної помилки особи (із врахуванням законодавчого закріплення поняття “невідання чи фактичної помилки”); 2) у межах вчення про необхідну оборону в частині недотримання умов її правомірності (дійсності/реальності посягання);
12) обґрунтування доцільності створення окремого розділу КК України під назвою “Визначення термінів і понять Кодексу”, де слід визначити поняття “обставина, що виключає злочинність діяння”. Така назва розділу аргументована семантичним тлумаченням слів “термін” і “поняття”. Значення слова “термін” є вужчим за “поняття”, останнє відображається за допомогою термінів. Не лише окремі терміни КК потребують законодавчих роз’яснень, але й кримінально-правові поняття, що використані законодавцем у назвах розділів чи статей кодексу;
13) розкриття змісту положень статті 37 Кримінального кодексу України, які містять оціночні поняття. Так, до формально не визначених належить поняття “неправильно оцінюючи дії”, що становить собою за юридичною природою якісне напівоціночне поняття, яке використовуються для позначення психологічного стану особи; поняття “достатні підстави”, що становить за юридичною природою якісне оціночне поняття, яке використовується для позначення обстановки; словосполучення “не могла усвідомлювати” та “могла усвідомлювати”, що становлять якісні напівоціночні поняття, які використовуються для позначення психологічного стану особи.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в роботі висновки, пропозиції та рекомендації використані в законотворчій діяльності (лист Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 10 листопада 2011 року № 04-19/14-2285 про впровадження результатів дисертаційного дослідження); у практичній діяльності суддів, органів прокуратури та внутрішніх справ як рекомендації щодо кваліфікації випадків заподіяння шкоди особі, помилково прийнятій за злочинця (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльність прокуратури Черкаського району від 18 жовтня 2011 р.; акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльність Черкаського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області від 10 жовтня 2011 р.; акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльність Черкаського районного суду від 30 вересня 2011 р.); у науково-дослідницькій діяльності з метою подальшого здійснення теоретичних розробок і досліджень проблем відповідальності за шкоду, заподіяну особі, помилково прийнятій за злочинця; у навчальному процесі під час викладання курсу “Кримінальне право України” (акт про впровадження результатів дослідження в навчальний процес кафедри спеціально-правових дисциплін ВСП “НКЦ НУ “ОЮА” у м. Черкаси” від 09 вересня 2011 року; акт про впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження в навчальний процес кафедри кримінального права, кримінального і адміністративного процесу Волинського національного університету імені Лесі Українки від 24.10.2011 р.); під час підготовки відповідних розділів науково-практичних коментарів законодавства про кримінальну відповідальність, підручників, навчальних і методичних посібників.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися та обговорювалися на семи науково-практичних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції “Правова політика Української держави” (м. Івано-Франківськ, 19–20 лютого 2010 р.); ІV Міжнародній науково-практичній конференції аспірантів і студентів “Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє” (м. Луцьк, 12–13 травня 2010 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Кримінальна юстиція в Україні: Сучасний стан та перспективи розвитку” (м. Луганськ,14 травня 2010 р.); VІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України” (м. Луцьк, 4–5 червня 2010 р.); Міжнародній науковій конференції “Дев’яті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 12–13 листопада 2010 р.); V Міжнародній науково-практичній конференції студентів і аспірантів “Молода наука Волині: пріоритети та перспективи досліджень” (м. Луцьк, 10–11 травня 2011 р.); VІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України” (м. Луцьк, 17–19 червня 2011 р.).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковано в чотирьох статтях у виданнях, які входять до переліку наукових фахових видань, та тезах семи доповідей на науково-практичних конференціях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове рішення наукової проблеми кримінально-правової кваліфікації й відповідальності за шкоду, заподіяну в стані уявної оборони. Основні висновки дисертаційного дослідження полягають у такому.
Констатовано, що існує необхідність чіткого законодавчого визначення поняття “обставина, що виключає злочинність діяння”. Така регламентація повинна відбутися не через внесення окремої норми в розділ VІІІ Загальної частини КК, а за допомогою її внесення в пропонований термінологічний розділ Кримінального кодексу України. Обґрунтована доцільність створення такого розділу під назвою “Визначення термінів і понять Кодексу”. Некоректність назви “термінологічний” для пропонованого розділу КК аргументована семантичним тлумаченням слів “термін” і “поняття”. Не лише окремі терміни КК потребують законодавчих роз’яснень, а й певні поняття, використані законодавцем у назвах розділів чи статей кодексу. Наукові поняття відображають істотні й необхідні ознаки, а слова та знаки (формули), що їх виражають, є науковими термінами. Отже, значення слова “термін” є вужчим, ніж слово “поняття”, останнє й відображається за допомогою термінів, тобто ці слова не тотожні за змістом.
Тому ми пропонуємо створення окремого розділу КК України під назвою “Визначення термінів і понять Кодексу”, де й слід визначити поняття “обставини, що виключають злочинність діяння”, узагальнивши в ньому конститутивні ознаки всіх таких обставин.
У результаті проведеного дослідження детерміновано, що поняття “обставина, що виключає злочинність діяння” має такі ознаки: являє собою єдність певних умов; зовні схоже зі злочинним свідоме й вольове діяння особи, виражене у формі дії або бездіяльності; регламентована кримінальним законом у Загальній частині; правомірне діяння (не є протиправним); суспільно корисне чи допустиме діяння (не є суспільно небезпечним); спрямоване на досягнення суспільно корисних цілей; виключення кримінальної відповідальності (не є караним).
На підставі виокремлених конститутивних ознак обставин, що виключають злочинність діяння, сформульовано таке визначення поняття “обставина, що виключає злочинність діяння” − це єдність умов, передбачених у нормі Загальної частини КК України, за наявності яких зовні схоже зі злочинним свідоме та вольове діяння є суспільно корисним (спрямоване на досягнення суспільно корисної мети) або допустимим і правомірним, унаслідок чого кримінальна відповідальність виключається. Кожна обставина, що вже входить у розділ VІІІ КК України або буде внесена в нього, має відповідати запропонованому в цьому розділі визначенню, насамперед за умов його законодавчого закріплення у відповідному розділі КК “Визначення термінів і понять Кодексу”.
Під час розгляду кожної окремої обставини, що виключає злочинність діяння, слід використовувати поняття “умови правомірності”, що є індивідуальними, специфічними для кожної такої обставини. Термін “ознаки” щодо таких діянь не є вдалим, у тому числі тому, що традиційно вживається під час розкриття сутності протилежного поняття – “злочин”. Термін “умови правомірності” не слід використовувати під час характеристики уявної оборони, яка за своєю юридичною природою є помилкою, позбавленою властивостей суспільної корисності (допустимості). Заподіяння шкоди невинній особі не може мати умов правомірності. Це є ще одним свідченням на користь відмінності уявної оборони від усіх інших обставин, що виключають злочинність діяння.
Історичний аналіз розвитку законодавства, яке регулювало відповідальність особи за шкоду, заподіяну в стані уявної оборони, показав, що такі випадки завжди мали особливе кримінально-правове значення. Законодавець установлював особливу реакцію та відповідальність за шкоду, заподіяну в такому стані, хоча, уявна оборона й не виділялася в окрему норму в межах кримінального закону. Особлива увага звертається на те, що лише в Кримінальному кодексі України 2001 р. уявна оборона виділяється в окрему статтю та, відповідно, в окрему обставину, що виключає злочинність діяння. Отже, доки уявна оборона не була закріплена в кримінальному законі окремою нормою, існувало два підходи до розуміння її сутності: 1) у межах суб’єктивної сторони складу злочину як один із видів фактичної помилки особи (із врахуванням законодавчого закріплення поняття “невідання чи фактичної помилки”); 2) у межах учення про необхідну оборону в частині недотримання умов її правомірності (дійсності/реальності посягання). І така розбіжність була детермінована саме відсутністю законодавчого визначення. Однак і після такого виокремлення уявної оборони у ст. 37 КК України 2001 р. у наці кримінального права існують такі ж підходи нарівні з тим, який ґрунтується виключно на законодавстві, де уявна оборона − самостійна обставина, що виключає злочинність діяння. Таке становище ще раз підкреслює обґрунтованість критичного аналізу положень статті 37 КК, які очевидно, однозначно не підтримуються науковцями.
Порівняльно-правове дослідження дало змогу узагальнити висновок, що під час вирішення питання про кримінально-правове регулювання шкоди, заподіяної в стані уявної оборони, найбільш послідовним слід визнати законодавство Республіки Білорусь, у якому є загальна норма, яка регулює випадки заподіяння шкоди внаслідок помилки в наявності будь-якої із обставин, що виключають злочинність діяння. Загалом аналіз законодавства зарубіжних держав дав змогу виокремити підходи законодавців при вирішенні питання про відповідальність за шкоду, заподіяну в стані уявної оборони. Проаналізовані в роботі кримінальні кодекси містять норми, які регулюють випадки заподіяння шкоди в стані необхідної оборони, крайньої необхідності та затримання особи, котра вчинила злочин. Водночас досить непоширеними є випадки закріплення уявної оборони як однієї зі складових інституту обставин, що виключають злочинність діяння. Установлено основні підходи до законодавчого регулювання кримінальної відповідальності за шкоду, заподіяну в стані уявної оборони в законодавстві зарубіжних держав: а) окрема норма, відповідно до якої особа звільняється від кримінальної відповідальності; б) загальна норма, відповідно до якої кримінальна відповідальність не настає за заподіяння шкоди внаслідок помилки в наявності будь-якої з обставин, що виключають злочинність діяння; в) загальна норма про відповідальність за необережне заподіяння шкоди, у тому числі за діяння, які особа вчиняє, якщо вона не усвідомлювала помилковості свого припущення про наявність реального посягання; г) заподіяння шкоди в стані уявної оборони кваліфікуються за загальними положеннями КК України, без законодавчого врахування тієї особливості, що особа помиляється в наявності реального посягання.
Доведено, що уявна оборона відповідає тільки двом із названих конститутивних ознак обставин, що виключають злочинність діяння: уявна оборона, зовні схоже зі злочинним свідоме й вольове діяння особи, виражене у формі дії, така дія полягає в заподіянні шкоди правоохоронюваним інтересам і підпадає під ознаки об’єктивної сторони злочинів, передбачених в Особливій частині КК України; уявна оборона вперше регламентована в Загальній частині КК окремою нормою в статті 37.
По-перше, якщо всі інші обставини, що виключають злочинність діяння, по суті, спрямовані на досягнення суспільно корисної мети, то уявна оборона у світлі оцінки її суспільної корисності не може бути визначена як дія суспільно корисна чи навіть соціально допустима. По-друге, не можна також визнавати правомірним заподіяння шкоди невинній особі, отже протиправний характер уявної оборони зберігається. По-третє, кримінальна відповідальність за заподіяння шкоди невинній особі в стані уявної оборони у більшості випадків настає. У зв’язку з викладеним зроблено висновок, що під час аналізу заподіяння шкоди в стані уявної оборони слід говорити про особливе регулювання законодавцем окремого виду помилки, а не про те, що такий вид помилки є окремою обставиною, що виключає злочинність діяння.
Піддано критиці законодавче формулювання поняття уявної оборони в ч. 1 ст. 37 КК, яке є більш вузьким, ніж зміст інших частин цієї статті. Тлумачення всіх частин дало підставу запропонувати вдосконалення поняття уявної оборони, шляхом вказівки, що не лише дії потерпілого, але й ситуація, що склалася, можуть стати достатніми підставами для припущення про наявність реального посягання.
Необхідна й уявна оборона мають різне соціальне значення: необхідна оборона визнається суспільно корисною, а уявна – допустимою за певних умов суб’єктивною помилкою, унаслідок якої особа, котра заподіяла шкоду, не підлягає кримінальній відповідальності
Захист визнається виправданим заподіянням шкоди лише протягом часу існування стану необхідної оборони, що визначається тривалістю суспільно небезпечного посягання, яке потребує свого негайного відвернення чи припинення. Тому заподіяння шкоди до виникнення реальної загрози є неправомірним. Доведена некоректність вживаного в кримінально-правовій науці поняття “передчасна оборона”. Якщо суспільно небезпечне посягання не почалось і навіть не існувало реальної загрози його вчинення, то взагалі не може йтися про “оборону”, бо практично неможливо встановити, чи було б у подальшому від чого оборонятись. Якщо не встановлено факту наявності посягання (як у випадку із “запізнілою обороною”), то заподіяння шкоди невинній особі за таких умов не може бути кваліфіковано із застосуванням терміна “оборона”. Інша ситуація, коли особа, яка захищається (тобто посягання було наявним), перебуваючи під впливом посягання, продовжує оборону й тоді, коли посягання вже закінчене або припинене. У цьому випадку поняття “запізніла оборона”є доречним, оскільки посягання тривало протягом певного часу й була підстава для оборони.
Під час установлення співвідношення уявної оборони з іншими помилками в наявності подібних обставин, аргументовано пропозиція, яка полягає в закріпленні загальної норми, яка б передбачала правові наслідки заподіяння шкоди внаслідок помилки в наявності обставин, що виключають злочинність діяння. У такій нормі має йтися про звільнення від кримінальної відповідальності, а не про виключення як у випадку наявності обставини, що виключає злочинність діяння. Водночас загальна норма, яка б передбачала правові наслідки заподіяння шкоди внаслідок помилки в наявності обставин, що виключають злочинність діяння, не може замінити собою зміст чинної статті 37 КК. Така норма повинна бути розміщена після обставин, що виключають злочинність діяння, щодо наявності яких особа може помилятись.
Установлено, що кримінально-правове формулювання уявної оборони містить низку оціночних понять, тлумачення яких закон про кримінальну відповідальність не дає. Більше того, така законодавча прогалина не нівелюється правозастосуванням. Наведені приклади із судової практики підкреслюють складність уявної оборони як кримінально-правового поняття та свідчать про необхідність удосконалення відповідної норми закону про кримінальну відповідальність.
Доведено, що стаття 37 КК України містить оцінні та напівоцінні поняття. У ч. 1 ст. 37 КК України як формально невизначене охарактеризовано поняття “неправильно оцінюючи дії”, що становить собою за юридичною природою якісне напівоцінне поняття, яке використовується для позначення психологічного стану особи. У ч. 2 ст. 37 КК до формально невизначених понять відносено поняття “достатні підстави”, що становить собою за юридичною природою якісне оцінне поняття, яке використовується для позначення ситуації. Поряд із цим у конструкції ч. 2 ст. 37 КК України використовується також якісне напівоцінне поняття “не могла усвідомлювати”, що позначає психологічний стан особи. Таке напівоцінне поняття також використано в ч. 3 ст. 37 КК України, а ч.4 ст. 37 КК України містить напівоцінне поняття “могла усвідомлювати”. Закріпити точні критерії оцінки оцінного поняття “достатні підстави” неможливо через те, що можливо конкретизувати якісне оціночне поняття безвідносно до певних складів злочинів. Зі свого боку, аналіз кваліфікації уявної оборони судами України переконливо засвідчив, що правозастосовувачі не заповнили законодавчих прогалин у регламентації такої обставини, що виключає злочинність діяння, як уявна оборона.
Аналіз судової практики дав підставу зробити висновок про наявність порушень правил кримінально-правової кваліфікації під час розгляду справ, пов’язаних зі встановленням факту заподіяння шкоди при уявній обороні. Так, суди, роблячи висновок про наявність чи відсутність стану уявної оборони, не вказують, які саме фактичні обставини справи суд розцінив як достатні підстави для припущення про наявність реального посягання, що навряд чи є допустимим. Вихід, яким би можна було вирішити вказані проблеми судової практики − це роз’яснення та узагальнення судової практики Вищим спеціалізованим судом України із розгляду цивільних та кримінальних справ по справах про уявну оборону. У вказаних роз’ясненнях Вищому суду доцільно акцентувати увагу на тому, що суди під час розгляду справ про уявну оборону зобов’язані обґрунтовувати та вказувати на те, які саме конкретні фактичні обставини справи суд розцінив, як достатні підстави для припущення про наявність реального посягання, а не обмежуватись у рішеннях виключно констатацією наявності стану уявної оборони.
Виходячи з аналізу наявної практики застосування судами ст. 37 КК України, значного поширення набувають порушення принципів кримінально-правової кваліфікації, зокрема принципу законності, точності, об’єктивності, вирішення спірних питань на користь особи, дії якої кваліфікуються, та принципу стабільності. Суди обмежуються констатацією факту наявності уявної оборони, що не забезпечує виконання цією обставиною, що виключає злочинність діяння, своєї праворегуляторної функції та ставить під сумнів подальше ефективне застосування цієї норми закону про кримінальну відповідальність у чинній на сьогодні редакції.
У результаті проведеного дослідження запропоновано низку змін і доповнень до Кримінального кодексу України:
1. Створити окремий розділ під назвою “Визначення термінів і понять Кодексу”.
2. Викласти окремою нормою в розділі під назвою “Визначення термінів і понять Кодексу” поняття “обставина, що виключає злочинність діяння − це єдність умов, передбачених у нормі Загальної частини КК України, за наявності яких зовні схоже зі злочинним свідоме та вольове діяння є суспільно корисним (спрямоване на досягнення суспільно корисної мети) або допустимим і правомірним, внаслідок чого кримінальна відповідальність виключається”.
3. Виключити статтю 37.
4. Доповнити Кодекс статтею 39-1 в редакції: “особа звільняється від кримінальної відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок помилки в наявності стану необхідної оборони, крайньої необхідності або затримання особи, котра вчинила злочин, якщо вона не усвідомлювала та не могла усвідомлювати помилковості свого припущення”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алиев З. Г. Квалификация при фактической ошибке в случае мнимой обороны / З. Г. Алиев // Росиийское право в Интернете. – 2007. – № 1. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документу : http://www.rpi.msal.ru/prints/200701crim_law2.html
2. Андреянкова В. Г. Основание возникновения права на необходимую оборону и условия её правомерности / В. Г. Андреянкова, Г. Н. Мацокина // Право и политика. – 2000. – № 12. – C. 95–98.
3. Андрусяк Г. М. Співрозмірність як умова правомірності необхідної оборони / Г. М. Андрусяк // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2011. – Вип. 51. – С. 573–579.
4. Андрушко П. П. Об’єкти кримінально-правової кваліфікації: поняття, види справи : тези Міжнар. наук. конф. «Проблеми юридичної кваліфікації (теорія і практика)» / П. П. Андрушко // Вісник Академії адвокатури України. – 2010. – № 17. – С. 150–157.
5. Антипов В. В. Обставини, які виключають застосування кримінального покарання / В. В. Антипов, В. І. Антипов. – К. : Атіка, 2004. – 208 с.
6. Антологія української юридичної думки : у 10 т. / [редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін.]. – К. : Видавничий Дім «Юридична книга»,
Т. 7: Кримінальне право. Кримінальний процес / [упоряд.: О. М. Костенко, О. О. Кваша ; відп. ред. О. М. Костенко]. – 2004. – 616 с.
7. Антонов В. Ф. Крайняя необходимость в уголовном праве : [монография] / Антонов В. Ф. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2005 – 60 с.
8. Ахметишин А. С. Необходимая оборона как поощрительная норма / А. С. Ахметишин // Вестник КрасГАУ. – 2009. – № 5. – С. 213–217.
9. Бабанли Р. Ш. Погроза вбивством: значення та місце в системі кримінального права України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Бабанли Р. Ш. – К., 2010. – 193 с.
10. Бабанли Р. Ш. Погроза вбивством: значення та місце в системі кримінального права України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Р. Ш. Бабанли. – К., 2010. – 18 с.
11. Бажанов М. Г. Уголовное право Украины. Общая часть. Конспект лекций / Бажанов М. Г. – Днепропетровск : Пороги, 1992. – 167 с.
12. Баранова Е. А. Необходимая оборона / Баранова Е. А. – М. : Изд-во «Юрлитинформ», 2007. – 105 с.
13. Баулин Ю. В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – / Баулин Ю. В. – Харьков : Основа, 1991. – 17 с.
14. Баулин Ю. В. Основания, исключающие преступность деяния / Баулин Ю. В. – К. : УМК ВО, 1989. – 48 с.
15. Баулин Ю. В. Понятие оснований, исключающих общественную опасность и противоправность деяния / Ю. В. Баулин // Проблемы социалистической законности. – 1987. – № 20. – С. 138–142.
16. Берзін П. С. Злочинні наслідки: поняття, основні різновиди, кримінально-правове значення [монографія] / Берзін П. С. – К. : Дакор, 2009. – 736 с.
17. Берзін П. С. Особливості врахування наслідків поведінки людини у механізмі кримінально-правового регулювання, що «працює» в режимі дотримання певних кримінально-правових заборон / П. С. Берзін // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. – Вип. 43. – С. 448–453.
18. Блинська С. Обставини, що виключають злочинність діяння в зарубіжному та українському законодавствах / С. Блинська // Міліція України. – 2003. – № 8. – С. 20–22.
19. Блинська С. Г. Кримінально-правова природа затримання особи, що вчинила злочин, як обставини, що виключає злочинність діяння : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Блинська С. Г. – К., 2006. – 197 с.
20. Блудиліна М. Є. Юридичний аналіз об’єктивної сторони складу злочину на стадії порушення кримінальної справи : тези Міжнар. наук. конф. «Проблеми юридичної кваліфікації (теорія і практика)» / М. Є. Блудиліна // Вісник Академії адвокатури України. – 2010. – № 17. – С. 171–173.
21. Блум М. Некоторые вопросы необходимой обороны / М. Блум // Учёные записки Латвийского государственного университета им. П. Стучки. – Рига : Изд-во Латвийского гос. ун-та им. П. Стучки , 1962. – Т. 44: Юридические науки. – Вып. 4. – С. 45-52.
22. Булатов М. О. Філософський словник / Булатов М. О. – К. : Стилос, 2009. – 575 с.
23. Бурдін В. М. Осудність та неосудність (кримінально-правове дослідження) : [монографія] / Бурдін В. М. – Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2010. – 780 с.
24. Вапсва Ю. А. Ошибка в содержании субъективной стороны состава преступления : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Вапсва Ю. А. – Харьков, 2000. – 184 с.
25. Вереша Р. В. Кримінальне право України. Загальна частина : [навч. посібник] / Вереша Р. В. – К. : Центр учбової літ., 2008. – 960 с.
26. Вереша Р. В. Помилка в кримінальному праві: поняття та основні види / Р. В. Вереша // Кримінальне право. – 2005. – № 5. – С. 123–126.
27. Вереша Р. В. Проблеми вини в теорії кримінального права / Вереша Р. В. – К. : Атіка, 2005. – 464 с.
28. Вирок Баришівського районного суду Київської області від 25 червня 2010 року // Архів Баришівського районного суду Київської області. – Справа № 1-48/2010.
29. Вирок Вінницького районного суду Вінницької області від 17 травня 2010 року // Архів Вінницького районного суду Вінницької області. – Справа № 1-39/2010.
30. Вирок Знам’янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24 листопада 2010 року // Архів Знам’янського міськрайонного суду Кіровоградської області. – Справа № 1-402/10.
31. Вирок Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 30 грудня 2008 року // Архів Новомиргородського районного суду Кіровоградської області. – Справа № 1-139/2008.
32. Вирок Сарненського районного суду Рівненської області від 19 квітня 2010 року // Архів Сарненського районного суду Рівненської області. – Справа № 1-28/2010.
33. Вирок Хотинського районного суду Чернівецької області від 27 травня 2008 року // Архів Хотинського районного суду Чернівецької області. – Справа № 1-41/2008.
34. Владимиров В. Сильное душевное волнение как обстоятельство, смягчающее ответственность / В. Владимиров // Социалистическая законность. – 1957. – № 8. – С.25–27.
35. Володарський В. Проблемні питання необхідної оборони / В. Володарський // Право України. – 1998. – № 11. – С. 118–122..
36. Вышинская З. А. Некоторые вопросы необходимой обороны по советскому уголовному законодательству / З. А. Вышинская // Ученые записки ВИЮН. – М. : ВИЮН, 1963. – Вып. 16. – С. 75–107.
37. Гельфанд И. А. Необходимая оборона по советскому уголовному праву : [учеб. пособие] / И. А. Гельфанд, Н. Т. Куц. – К. : Высшая школа МВД УССР, 1962. – 46 с.
38. Гончаренко В. Д. Хрестоматія з історії держави і права України : навч. посібник : у 2 т. / Гончаренко В. Д., Рогожкин А. Й., Святоцький О. Д. – К. : Ін Юре, 1997–
Т. 2. – 1997. – 800 с.
39. Гончаренко С. В. Про поняття необережного співзаподіяння / С. В. Гончаренко // Радянське право. – 1989. – № 10. – С. 63–66.
40. Горбачевський В. Я. Кваліфікація умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця / В. Я. Горбачевський // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. – 2008. – № 3. С. 1–7.
41. Горбачова Г. М. Суспільно небезпечне посягання як підстава необхідної оборони / Г. М. Горбачова // Часопис Київського університету права. – 2009. – № 2. – С. 245–250.
42. Гориславський К. О. Право людини на самозахист життя і здоров’я від протиправних посягань : [монографія] / К. О. Гориславський, В. В. Конопльов. – Сімферополь : ВАТ «Сімферопольська міська друкарня (СГТ)», 2007. – 160 с.
43. Гороховська О. В. Відповідальність за необережне позбавлення життя за кримінальним законодавством деяких зарубіжних держав / О. В. Гороховська // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України; Спілка юристів України. 2000. – Вип. 7. – С. 368–374.
44. Грищук В. К. Поняття, предмет, методи, завдання, функції, система, джерела та принципи українського кримінального права : [навч. посібник] / Грищук В. К. – Львів : ЛДУВС, 2009. – 112 с.
45. Грун А. Я. Назревшие вопросы необходимой обороны / А. Я. Грун // Социалистическая законность. – 1958. – № 1. – С. 83–89.
46. Гусар Л. В. Необхідна оборона: кримінологічні та кримінально-правові аспекти : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Гусар Л. В. – Одеса, 2009. – 193 с.
47. Дагель П. С. Проблема вины в советском уголовном праве / П. С. Дагель // Ученые записки Дальневосточного государственного университета. – Владивосток : Изд-во Дальневост. ун-та, 1968. – Вып. 21. – Ч. 1. – С. 110–115.
48. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка : в 4 т. / В. Даль. – М. : Русский язык, 1989–1991. –
Т. 4: Р–V. – 1991. – 683 с.
49. Джинджолия Р. С. Унификация оценочных признаков при квалификации преступлений против личности : [монография] / Джинджолия Р. С. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2004. – 271 с.
50. Дзентис Я. Судебная практика по делам о необходимой обороне / Я. Дзентис // Советская юстиция. – 1970. – № 2. – С.67–73.
51. Дмитренко А. П. Пределы правомерности права на необходимую оборону / Дмитренко А. П. – Ставрополь :Ставропольсервисшкола , 2000. – 144 с.
52. Домахин С. А. Крайняя необходимость по советскому уголовному праву / Домахин С. А. – М. : Госюриздат, 1955. – 80 с.
53. Дурманов Н. Д. Понятие преступления / Дурманов Н. Д. – М. : Изд-во Академии наук СССР, 1948. – 316 с.
54. Жилкин М. Г. Уголовно-правовая оценка последствий преступлений в сфере экономической деятельности : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Жилкин М. Г. – М., 2001. – 249 с.
55. Заботин П. С. Преодоление заблуждения в научном познании / Заботін П. С. – М. : Юрид. лит., 1979. – 191 с.
56. Завгородня Г. Право на необхідну оборону / Г. Завгородня, Л. Ільковець // Право України. – 1992. – № 6. – С. 16–19.
57. Заря А. В. Спорные вопросы определения начального момента состояния необходимой обороны / А. В. Заря // Российский криминологический взгляд. – 2008. – № 4. – С. 280-283.
58. Зелинский А. Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении / А. Ф. Зелинский. – Харьков : Вища школа, 1986. – 168 с.
59. Зуев В. Л. Необходимая оборона и крайняя необходимость. Вопросы квалификации и судебно-следственной практики : [учеб. пособие] / Зуев В. Л. – М. : Кросна-Лекс, 1996. – 96 с.
60. Зуев В. Л. Необходимая оборона, крайняя необходимость и иные обстоятельства, исключающие преступность деяния: Вопросы квалификации и судебно-следственной практики / В. Л. Зуев // Юридический мир. – 2001. – № 7. – С. 31–37.
61. Іванов Ю. Ф. Кримінальне право України. Загальна частина : [навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц.] / Іванов Ю. Ф. – К. : КНЕУ, 2003. – 354 с.
62. Кашанина Т. В. Оценочные понятия в советском праве / Т. В. Кашанина // Правоведение. – 1976. – № 1. – С. 25–31.
63. Кваша О. О. Щодо необхідності створення «термінологічного» розділу КК України / О. О. Кваша // Актуальні проблеми вдосконалення та уніфікації термінології Кримінального кодексу України. – Харків : Права людини, 2011. – С. 26–30.
64. Келина С. Обстоятельства, исключающие преступность деяния: понятие и виды / С. Келина // Уголовное право. – 1999. – № 3. – С. 3–8.
65. Кириченко В. Ф. Превышение пределов необходимой обороны / В. Ф. Кириченко // Советское государство и право. – 1947. – № 7. – С. 24–29.
66. Кістяківський О. Ф. Елементарний підручник загального кримінального права з детальним викладом засад російського кримінального законодавства. Загальна частина / Кістяківський О. Ф. – [3-є вид., передрук. без змін з 2-го вид.]. – [Репр. вид.]. – К. : Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2009. – 906 с.
67. Кобзева Е. В. Оценочные признаки в уголовном законе : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Кобзева Елена Васильевна. – Саратов, 2002. – 318 с.
68. Козак В. Н. Вопросы теории и практики крайней необходимости / Козак В. Н. – Саратов : Изд-во Саратовского ун-та, 1981. – 52 с.
69. Кони А. Ф. О праве необходимой обороны: Разсуждение Студента Анатолiя Кони, написанное для получения степени кандидата по юридическому факультету / Кони А. Ф. – М., 1866. – 140 с.
70. Конкретизация и аналогия в уголовно-процессуальном праве / В. О. Белоносов, Н. А. Громов [и др.] // Правоведение. – 2000. – № 2. – С. 208–211.
71. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів : [навч. посібник] / Коржанський М. Й. – [2-е вид.]. – К. : Атіка, 2002. – 640 с.
72. Коржанський М. Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України / Коржанський М. Й. – К. : Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001. – 656 с.
73. Коржанський М. Й. Уголовне право України. Частина Загальна : [курс лекцій] / Коржанський М. Й. – К. : Наукова думка та Українська видавнича група, 1996. – 336 с.
74. Короленко М. П. Кваліфікація і класифікація умисних вбивств при обтяжуючих обставинах : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Короленко М. П. – К., 2002. – 189 с.
75. Косович В. Оціночні поняття у проекті нового Кримінального кодексу України / В. Косович. // Вісник Львівського Університету. Серія: Юридична. – 2001. – Вип. 36. – С. 54–59.
76. Косович В. Формально невизначені терміни як засіб правового впливу / В. Косович // Вісник Львівського Університету. Серія: Юридична. – 2010. – Вип. 50. – С. 25–31.
77. Кострова М. Б. Оценочная лексика в уголовном законе: уголовно-правовой, уголовно-процессуальный и криминалистический аспекты / М. Б. Кострова // Межвузовский сборник научных трудов «Юрислингвистика – 3»: Проблемы юрислингвистической экспертизы. – Алтай : Изд-во Алтайского гос. ун-та, 2002. – С. 152–158.
78. Красницький І. Поняття і значення обставин, що виключають злочинність діяння у кримінальному праві України і Франції: порівняльний аналіз [Електронний ресурс] / І. Красницький // Юриспруденція on-line. – 2004. – Режим доступу до документу :
http://www.lawyer.org.ua/?w=r&i=13&d=438. – Назва з екрану.
79. Кримінальне право України. Загальна частина / [за ред. П. С. Матишевського, П. П. Андрушка, С. Д. Шапченка]. – К. : Юрінком Інтер, 1997. – 193 с.
80. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник для студ. юрид. вузів і фак. / [Андрусів Г. В., Андрушко П. П., Бінківський В. В. та ін.] ; за ред. П. С. Матишевського та ін. – [Вид. стереотипне]. – К. : Юрінком Інтер, 2000. – 910 с.
81. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник для юрид. вузів і фак. / [Бажанов М. І., Баулін Ю. В., Борисов В. І. та ін.] ; за ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – Харків : Право, 1997. – 390 с.
82. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник для студ. юрид. спец. вищ. закладів освіти / [Бажанов М. І., Баулін Ю. В., Борисов В. І. та ін.] ; за ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – Київ–Харків : Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.
83. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник / [Александров Ю. В., Антипов В. І., Володько М. В. та ін.] ; за ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – [3-є вид., переробл. та доп.]. – К. : Юридична думка, 2004. – 193 с.
84. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник / [Александров Ю. В., Антипов В. І., Володько М. В. та ін.] ; відп. ред. Я. Ю. Кондратьєв ; наук. ред. В. А. Клименко та М. І. Мельник. – К. : Правові джерела, 2002. – 352 с.
85. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник / [відп. ред. Є. Л. Стрельцов]. – Харків : Одіссей, 2009. – 328 с.
86. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник / [за ред. А. С. Беніцького, В. С. Гуславського, О. О. Дудорова, Б. Г. Розовського]. – К. : Істина, 2011. – 1112 с.
87. Кримінальне право України. Загальна частина: Схеми. Таблиці. Визначення : навч. посібник / [за ред. Є. В. Фесенка]. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – 272 с.
88. Кругликов Л. Совершение преступления под влиянием сильного душевного волнения / Л. Кругликов // Советская юстиция. – 1983. – № 14. – С. 20–22.
89. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений / Кудрявцев В. Н. – М. : Юрид. лит, 2001. – 301 с.
90. Кудрявцев В. Н. Право и поведение / Кудрявцев В. Н. – М. : Юрид. лит., 1978. – 40 с.
91. Кузнецов В. В. Теорія кваліфікації злочинів : [підручник] / В. В. Кузнецов, А. В. Савченко. – К. : Вид. Паливода А. В., 2006. – 300 с.
92. Кузнєцова Н. Ф. О законодательной технике в уголовном праве / Н. Ф. Кузнєцова // Вестник Московского Университета. Серия 11: Право. – 2004. – № 4. – С. 41–53.
93. Кузнецова Н. Ф. Проблемы квалификации преступлений : [лекции по спецкурсу «Основы квалификации преступлений»] / Н. Ф. Кузнецова ; [науч. ред. и предисл. В. Н. Кудрявцева]. – М. : Издательский дом «Городец», 2007. – 336 с.
94. Лашкет О. Необхідна оборона в системі обставин, що виключають злочинність діяння (компаративний підхід) / О. Лашкет // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 3. – С. 115–117.
95. Лащук Н. Р. Питання кримінально-правової оцінки заподіяння шкоди особам, що не вчиняють посягання, захисними засобами, які вражають автономно / Н. Р. лащук // Кримінальний кодекс України: 10 років очікувань : тези доповідей та повідомлень учасників Міжнародного симпозіуму (Львів, 23–24 вересня 2011 р.). – Львів : ЛьвДУВС, 2011. – С. 234–237.
96. Лесниевски-Костарева Т. А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика / Лесниевски-Костарева Т .А. – М. : НОРМА, 2000. – 400 с.
97. Лісова Н. Місце крайньої необхідності у системі обставин, що виключають злочинність діяння / Н. Лісова // Вісник прокуратури. – 2006. – № 5. – С. 56–65.
98. Лісова Н. В. Крайня необхідність як обставина, що виключає злочинність діяння : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Лісова Н. В. – К., 2006. – 198 с.
99. Лукашевич В. З. Установление уголовной ответственности в советском уголовном процессе / В. З. Лукашевич. – Ленинград : Изд-во ЛГУ, 1985. – 184 с.
100. Лупіносова О. М. Відмежування умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони від деяких видів умисних вбивств / О. М. Лупіносова // Актуальні проблеми держави і права. – 2003. – Випуск 18. – С. 804–809.
101. Малиновский А. А. Уголовное право зарубежных государств / Малиновский А. А. – М : Новый юрист, 1998. – 128 с.
102. Мартіросян А. Г. Кримінальна відповідальність за втручання в діяльність осіб, які здійснюють правосуддя : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / А. Г. Мартіросян. – К., 2011. – 17 с.
103. Матвєєва Ю. І. Правова визначеність та суддівське правотворення / Ю. І. Матвєєва // Наукові записки. Юридичні науки. – К. :, 2010. – Т. 103. – С. 50–53.
104. Матишевський П. С. Кримінальне право України: Загальна частина : [підручник для студ. юрид. вузів і фак.] / Матишевський П. С. – К. : А.С.К., 2001. – 352 с.
105. Меркурьев В. В. Состав необходимой обороны / Меркурьев В. В. – СПб. : Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. – 216 с.
106. Михайлов В. И. О социально-юридическом аспекте содержания обстоятельств, исключающих преступность деяния / В. И. Михайлов // Государство и право. – 1995. – № 12. – С. 59–69.
107. Мокрицька І. Я. Обставини, які виключають злочинність діяння за новим КК України / І. Я. Мокрицька // Наукові записки. Юридичні науки. – 2002. – Т. 20: Спец. випуск. – С. 344–346.
108. Музика А. А. Предмет злочину: теоретичні основи пізнання : [монографія] / А. А. Музика, Є. В. Лащук. – К. : ПАЛИВОДА А. В., 2011. – 192 с.
109. Навроцький В. О. Наступність кримінального законодавства України (порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р.) / Навроцький В. О. – К. : Атіка, 2001. – 272 с.
110. Навроцький В. О. Основи кримінально правової кваліфікації : [навч. посібник] / Навроцький В. О. – [2-е вид.]. – К : Юрінком Інтер, 2009. – 512 с.
111. Навроцький В. О. Функції кримінально-правової кваліфікації та сучасність : тези Міжнар. наук. конф. «Проблеми юридичної кваліфікації (теорія і практика)») / В. О. Навроцький // Вісник Академії адвокатури України. – 2010. – № 17. – С. 109–111.
112. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу / [за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка]. – [7-ме вид., переробл. та доп.]. – К. : Юрид. думка, 2010. – 1288 с.
113. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / [за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка]. – К. : Каннон, А.С.К., 2003. – 1104 с.
114. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України : за станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р. / [за ред. С. С. Яценка]. – К. : А.С.К., 2002. – 936 с. – (Економіка. Фінанси. Право).
115. Наумов А. В. Практика применения Уголовного кодекса Российской Федерации: комментарий судебной практики и доктринное толкование / А. В. Наумов ; [под ред. Г. М. Резника]. – М. : Волтерс Клувер, 2005. – 1024 с.
116. Немировский Е. Я. Советское уголовное право / Е. Я. Немировский // Антологія української юридичної думки : у 10 т.– К. : Юрид. книга,
Т. 7. – 2004. – С. 483–552.
117. Овезов Н. А. К вопросу об обстоятельствах, устраняющих общественную опасность и противоправность деяния в советском уголовном праве / Овезов Н. А. – Ашхабад : Ылым , 1972. – 103 с.
118. Омар Мухаммед Мусса Исмаил. Обстоятельства, исключающие преступность деяния, в уголовном праве Украины и Иордании : дис... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Омар Мухаммед Мусса Исмаил. – К., 2003. – 194 с.
119. Орехов В. В. Необходимая оборона и иные обстоятельства, исключающие преступность деяния / Орехов В. В. – СПб. : Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2003. – 217 с.
120. Оробець К. М. Класифікація та кримінально-правова оцінка помилок в ознаках об’єктивної сторони злочину / К. М. Оробець // Митна справа. – 2004. – № 5 (35). – С. 67–72.
121. Оробець К. М. Поняття фактичної помилки у кримінальному праві / К. М. Оробець // Митна справа. – 2004. – № 4 (34). – С. 81–86.
122. Остапенко Л. А. Кримінально-правова характеристика умисних вбивств при пом’якшуючих обставинах (статті 116, 117, 118 КК України) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Л. А. Остапенко. – К., 2003. – 17 с.
123. Остапенко Л. А. Кримінально-правова характеристика умисних вбивств при пом’якшуючих обставинах (статті 116, 117, 118 КК України) : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Остапенко Л. А. – К., 2003. – 224 с.
124. О применении судами законодательства, обеспечивающего право на необходимую оборону от общественно опасных посягательств : Постановление Пленума Верховного Совета СССР от 16 августа 1984 г. // Сборник постановлений Пленума Верховного Совета СССР 1924–1986 гг. / [под ред. В. И. Теребилова]. – М. : Известия Советов Народных Депутатов СССР, 1987.
125. Панчак О. Методологічні підходи до тлумачення закону про кримінальн