ВАСИЛИК ІРИНА БОГДАНІВНА Громадсько-політична діяльність Костя Левицького (остання чверть ХІХ ст. – 1918 р.)

Короткий опис

Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка

На правах рукопису

ВАСИЛИК ІРИНА БОГДАНІВНА

УДК 94 (477): (092: К.Левицький) “1875/1918”

ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ
КОСТЯ ЛЕВИЦЬКОГО
(остання чверть ХІХ ст. – 1918 р.)

Спеціальність: 07. 00. 01 – Історія України

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Науковий керівник:
ПОЛЯНСЬКИЙ ОЛЕГ АРСЕНОВИЧ
кандидат історичних наук, доцент

Тернопіль – 2007

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………3–9
РОЗДІЛ 1. ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ…………..10–22
1. 1. Історіографія …………………………………………………………..10–15
1. 2. Джерельна база…………………………………………………………16–22

РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ І ГРОМАДСЬКА РОБОТА…………………………………………………………………….…23–70
2. 1. Здобуття освіти. Діяльність у студентських товариствах…………..…23–33
2. 2. Робота в національно-культурних інституціях…………………………34–48
2. 3. Участь у створенні українських економічних і фінансових установ…49–59
2. 4. Видавнича і публіцистична діяльність…………………………………60–70

РОЗДІЛ 3. ПАРТІЙНА ТА ПАРЛАМЕНТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ……...71–140
3. 1. На шляху до керівництва УНДП………………………………………..71–89
3. 2. Депутат Державної Ради……………………………………………….90–115
3. 3. Діяльність у Галицькому сеймі………………………………………116–140

РОЗДІЛ 4. У ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАННЯХ 1914–1918 рр. ………….141–175
4. 1. Керівництво Головною та Загальною Українськими Радами й участь в Українській парламентській репрезентації………………………………..141–161
4. 2. Роль у державотворчих процесах ЗУНР……………………………...162–175

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………176–183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Ім’я Костя Левицького широко відоме не лише у професійних колах істориків. Без згадки про нього неможливе будь-яке дослідження з політичної історії України кінця ХІХ – початку ХХ ст. Напередодні Першої світової війни К. Левицький зосередив у своїх руках керівництво найвпливовішою українською політичною силою Галичини – Українською націонал-демократичною партією, був головою українських представництв у Галицькому сеймі та Державній Раді у Відні. Під час Першої світової війни К. Левицький очолював міжпартійні об’єднання (Головну Українську Раду, Загальну Українську Раду), що мали координувати діяльність українських політичних сил, представляти й відстоювати українські інтереси перед зовнішнім світом. Після проголошення Західно-Української Народної Республіки К. Левицький очолив її перший уряд – Державний Секретаріат. Одночасне і тривале обіймання К. Левицьким найвищих становищ серед українського галицького політикуму свідчило про його незаперечний авторитет і статус політичного лідера серед доволі жорсткого конкурентного середовища української політичної еліти в Галичині на початку ХХ ст. Усе ж, попри такі заслуги і безумовний інтерес істориків до постаті К. Левицького, його громадсько-політична діяльність ще не ставала об’єктом ґрунтовного наукового дослідження.
Кость Левицький був представником нового покоління української світської інтелігенції в Галичині, вийшовши переважно з родин греко-католицьких священиків, на зламі ХІХ–ХХ ст. взяла на себе керівництво українським рухом. Він діяв у непростих політичних умовах, коли західноукраїнському суспільству, що перебувало у правовому полі конституційної Австро-Угорської монархії, доводилося прискореними темпами долати відставання від сусідніх народів у різних сферах суспільного життя. У цей час відбувалася стрімка модернізація українського національного руху, утвердження національної свідомості серед широких верств населення, до політиків приходило розуміння того, що запорукою успішного розвитку народу є весь комплекс його здобутків в економічній, політичній і культурній сферах. З урахуванням нових суспільних реалій формувалися українсько-польські відносини. Вивчення громадсько-політичної біографії К. Левицького дасть матеріал для ширших узагальнень про формування української національно-політичної еліти, процеси національного відродження на етапі формування громадянської й національної свідомості населення та їх залучення до політичної діяльності; дозволить з’ясувати роль парламентської діяльності, партійної структуризації суспільства, інституціоналізації економічної та культурної сфери, утвердження ідей української державності і соборності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках комплексної наукової теми “Україна у контексті всесвітньої історії”, над якою працюють кафедри історичного факультету Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.
Об’єктом дослідження є громадсько-політична діяльність Костя Левицького в останній чверті ХІХ ст. – 1918 р. у контексті суспільно-політичних реалій тогочасної Західної України, міжнаціональних, насамперед українсько-польських, відносин і завдань українського руху.
Предметом дослідження є формування політичних поглядів К. Левицького, його кар’єра як політичного лідера, парламентська діяльність, керівництво політичними силами, робота в національно-культурних і економічних інституціях, видавничій та публіцистичній сферах, роль у визвольних змаганнях періоду Першої світової війни й державотворча діяльність у ЗУНР.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з кінця 1870-х рр., відтоді, як К. Левицький розпочав громадську діяльність в українських студентських товариствах Львівського університету, до кінця 1918 р., коли він пішов у відставку з посади голови Державного Секретаріату ЗУНР, що була вершиною його політичної кар’єри.
Мета дисертації – з’ясувати місце і роль К. Левицького в політичній історії Східної Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст., дослідити основні напрями його громадсько-політичної діяльності та їх взаємозв’язок і на цій підставі зробити ширші висновки про тогочасну українську політичну еліту, шляхи, які вона обирала для реалізації завдань національного руху, проаналізувати причини невдач і прорахунків та об’єктивні труднощі, що поставали перед цими діячами, а також висвітлити їх заслуги в перетворенні Галичини в центр українського національного руху.
Дисертантка поставила перед собою завдання дослідити:
• стан наукової розробки проблеми, виявлення питань, що потребують першочергового вивчення, та їх джерельне забезпечення;
• родинне, навчально-виховне й професійні середовища, в яких формувалися погляди К. Левицького на завдання національного руху й обов’язки українського інтелігента перед своїм народом;
• сфери виявлення громадської активності К. Левицького (фахові об’єднання українських правників, національно-культурні й наукові інституції, фінансово-економічні та кооперативні товариства, кооперативний рух, видавнича й публіцистична праця тощо) у контексті його бачення цілісної програми розвитку українського руху;
• етапи формування політичної кар’єри К. Левицького від діяча студентських товариств, секретаря “Народної ради” до голови Народного комітету УНДП й лідера української парламентської політики;
• роль К. Левицького у представництві інтересів українців у міжнаціональних контактах і переговорах з австрійським урядом;
• місце К. Левицького у визвольних змаганнях українців у період Першої світової війни та його державотворчу діяльність у ЗУНР.
Теоретико-методологічними засадами дисертаційного дослідження є принципи історизму та наукової об’єктивності, системності, всебічності. При розв’язанні поставлених завдань використано такі загальнонаукові та спеціальнонаукові методи дослідження: історіографічний аналіз, синтез, системно-структурний підхід, логічний, проблемно-хронологічний, історико-ситуаційний, описовий, біографічний, порівняльний методи.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим в українській історіографії дослідженням громадсько-політичної діяльності К. Левицького в останній чверті ХІХ ст. – 1918 р., вводить у науковий обіг чимало матеріалу архівів Відня, Львова, Києва, Івано-Франківська. Різнобічна діяльність К. Левицького розглядається в контексті реалізації українською елітою комплексної програми політичного зміцнення українського національного руху. Політика українських депутатів у Галицькому сеймі й Віденському парламенті проаналізована під кутом зору реалізації програмних цілей Української національно-демократичної партії. Прорахунки українських політиків досліджені з урахуванням суб’єктивного фактору міжособистісних непорозумінь і конкуренції.
Практичне значення роботи визначається можливостями використання її результатів для підготовки ширшої монографії про К. Левицького, узагальнюючих праць, підручників і науково-методичних посібників з історії українського національного руху, політичної думки та формування національно-політичної еліти, а також у викладацькій практиці та популяризаторській діяльності.
Результати дослідження апробовано на засіданнях кафедри історії України історичного факультету Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка і відділу нової історії України Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ; у виступах на ІV міжнародній конференції молодих вчених “Україна – Польща: шлях до європейської співдружності” (Тернопіль, 2002), ІІ міжнародному науковому конгресі українських істориків “Українська історична наука на сучасному етапі розвитку” (Кам’янець-Подільський, 2003), ІІ міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень 2003” (Дніпропетровськ, 2003), міжнародній науковій конференції “Національно-державне відродження слов’янських народів Центрально-Східної Європи крізь призму 85-річчя” (Тернопіль, 2003), всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми історії і правознавства у працях молодих вчених” (Тернопіль, 2003), науковій конференції “Західно-Українська Народна Республіка в історії українського державотворення (до 85-річчя з часу проголошення)” (Тернопіль, 2003), ІХ науково-викладацько-студентській конференції “Дні науки Національного університету “Острозька академія” (Острог, 2004), всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Суспільство: історія, методологія дослідження, практика” (Тернопіль, 2004), V Прикарпатській історико-краєзнавчій науковій конференції (Івано-Франківськ, 2004), V всеукраїнському симпозіуму з проблем аграрної історії (Черкаси, 2004), всеукраїнській науковій конференції “Національна інтелігенція в історії та культурі України у ХХ–ХХІ століттях” (Вінниця, 2004), всеукраїнській науковій конференції “Українська історична біографістика: забуте і невідоме” (Тернопіль, 2005), всеукраїнській науковій конференції студентів та молодих вчених “Перспективи та проблеми наук в умовах глобалізації” (Тернопіль, 2005); а також у циклі передач (10), присвячених постаті Костя Левицького, які вийшли в ефір на Тернопільському державному обласному радіо.
Основні положення дисертації викладено в 10 наукових публікаціях:
1. Василик І. Діяльність Костя Левицького у товаристві “Просвіта” // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. М. М. Алексієвця. – Тернопіль, 2003. – Вип. 1. – С. 48–58.
2. Василик І. Діяльність Костя Левицького в Головній та Загальній Українських Радах. Ч. 1 // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. М. М. Алексієвця. – Тернопіль, 2003. – Вип. 2. – С. 69–74.
3. Василик І. Діяльність Костя Левицького в Головній та Загальній Українській Радах. Ч. 2 // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. М. М. Алексієвця. – Тернопіль, 2003. – Вип. 3. – С. 69–77.
4. Василик І. Кость Левицький в політичному житті Східної Галичини 1917 року // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. М. М. Алексієвця. – Тернопіль, 2003. – Вип. 4. – С. 47–56.
5. Василик І. Кость Левицький в економічному житті Східної Галичини кінця ХІХ – початку ХХ століття // Збірник наукових праць Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Серія “Історія та географія”. – Харків, 2003. – Вип. 14–15. – С. 103–111.
6. Василик І. К. Левицький у передвиборчій кампанії 1911 р. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія / За заг. ред. П. С. Григорчука. – Вінниця, 2003. – Вип. 6. – С. 44–49.
7. Василик І. Українська фракція Галицького крайового сейму в боротьбі за новий виборчий закон напередодні Першої світової війни // Український Історичний збірник (2003) / Гол. ред. В. Смолій. – Київ, 2004. – Вип. 6. – С. 202–214.
8. Василик І. Діяльність Костя Левицького в НТШ // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія: Збірник наукових праць. / За заг. ред. П.С.Григорчука. – Вінниця: ДП “ДКФ”, 2004. – Вип. 8. – С. 82– 85.
9. Василик І. Аграрні проекти Костя Левицького // Український селянин: Збірник наукових праць / За ред. С. В. Кульчицького, А. Г. Морозова. – Черкаси, 2004. – Вип. 8. – С. 27–30.
10. Василик І. Громадсько-політична діяльність Костя Левицького (остання чверть ХІХ ст. – 1919 р.) // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. М. М. Алексієвця. – Тернопіль, 2005. – Вип. 2. – С. 122–135.
В основу структури дисертації покладено проблемно-хронологічний принцип. Робота складається із вступу, основної частини (чотири розділи, які поділені на 11 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 227 сторінок.
Рекомендації. Не виключено, що багатогранною діяльністю К.Левицького будуть цікавитися й інші дослідники. Рекомендуємо: ширше розкрити родові зв’язки Левицьких; показати вплив К.Левицького на діяльність культурно-просвітніх, економічних і політичних інституцій і установ у Станіславщині в час, коли він відігравав провідні ролі в українському національному русі; конкретніше висвітлити реакцію представників польської більшості на діяльність українських фракцій у Віденському парламенті та Галицькому крайовому сеймі; проаналізувати непрості стосунки К.Левицького з Українськими Січовими Стрільцями; рельєфніше показати його діяльність під час перебування уряду ЗУНР у Тернополі; акцентувати більше уваги на методах досягнення компромісів між поляками і українцями у різних сферах взаємин; детальніше дослідити взаємозв’язки галицької інтелігенції з наддніпрянськими політичними партіями і організаціми; висвітлити подальшу долю К.Левицького після відставки у 1918 р., причини та обставини його арешту органами НКВС у 19139 р.; порівняти дані К.Левицького із загалом політичного проводу українського руху в Галичині того часу й виявити як спільне так і особливе в його кар’єрі; показати гуманістичну складову особи – сімейні і родинні стосунки, щоденні турботи та звички, коло спілкування та зацікавлень; проаналізувати систему поглядів К. Левицького вже як зрілого політичного діяча; позапарламентську діяльність й адвокатську практику.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Кость Левицький був співтворцем нового етапу національного відродження в галицько-українській політиці, який припав на 80-і роки ХІХ ст. і увійшов в історію як т. зв. “адвокатська доба”. Його покоління, вийшовши переважно з родин греко-католицьких священиків, на зламі ХІХ–ХХ ст. перебрало політичний провід в українському русі. В цей час західноукраїнському суспільству, що перебувало у правовому полі конституційної Австро-Угорської монархії, доводилося прискореними темпами долати відставання від сусідніх народів у різних сферах суспільного життя. Відбувалася стрімка модернізація українського національного руху, утвердження національної свідомості серед широких верств населення, до політиків приходило розуміння того, що запорукою успішного розвитку народу є весь комплекс його здобутків в економічній, політичній і культурній сферах; з урахуванням нових підходів формувалися українсько-польські відносини. Реалії суспільного життя ставили перед новою українською політичною елітою в Галичині серйозні виклики, пошук відповідей на які вимагав неординарних зусиль і здібностей.
Формування поглядів К. Левицького як громадського й політичного діяча відбувалося насамперед у родинному середовищі, що належало до національно свідомого греко-католицького духовенства, а згодом – у навчальних закладах, де він формувався під впливом українських педагогів і розпочав громадську діяльність у національних учнівських і студентських товариствах. Життєвий шлях К. Левицького до його висунення на провідні ролі в українській політиці був назагал типовим для всього покоління нової української світської інтелігенції, представники якої, вийшовши зі священицького середовища і винісши з нього підстави національної самосвідомості, відкинули перспективи духовної кар’єри як єдино можливої для українців і обирали світські професії. Формування цих діячів як майбутніх лідерів українського національного руху в Галичині відбувалось у середовищі львівських народовців. Участь К. Левицького у студентських товариствах продемонструвала чіткий вибір ним української національної ідеї (що засвідчив його швидкий розрив з русофільським “Академічним кружком” і перехід до народовського “Дружнього лихваря”), а також засвідчила його організаторські здібності та належний потенціал громадського лідера. До незаперечних заслуг К. Левицького як лідера студентського руху належало створення товариства “Кружок правників” і реорганізація “Дружнього лихваря” в “Академічне братство”.
Громадська діяльність К. Левицького була прикладом реалізації на практиці програмних завдань українського руху, до керівників якого в той час приходило розуміння, що сила нації визначається не механічним переліком політичних прав, а всім комлексом здобутків у економічній, соціальній, культурній, науковій та інших сферах суспільного життя. К. Левицький активно працював в українських культурно-національних товариствах, передусім у таких авторитетних інституціях, як “Просвіта” і Наукове товариство імені Шевченка. Свідченням його організаторських здібностей було доволі швидке наближення до керівних органів цих товариств. Він брав активну участь у новелізації статутів як “Просвіти”, так і НТШ, на підставі яких товариства розширювали і впорядковували сфери своєї діяльності. Свідченням авторитету К. Левицького було прийняття не в поодиноких випадках загальними зборами товариств його ініціатив та втілення їх у життя. У перші роки ХХ ст. у зв’язку з дедалі більшим залученням до політичного керівництва українським рухом К. Левицький не міг продовжувати активної роботи у вищезгаданих товариствах, хоча його співпраця з ними та відстоювання інтересів цих товариств на парламентській арені ніколи не припинялася. Позиція К. Левицького в конфліктних ситуаціях в українських національно-культурних інституціях здебільшого диктувалася його політичними поглядами як одного з лідерів УНДП.
Кость Левицький також надавав значної уваги економічним і фінансовим проблемам, вважаючи, що лише їх успішне розв’язання, здобуття українцями справжнього господарського самоврядування забезпечить належну підставу для здобутків українського національного руху в політичній та культурній сфері. Він був одним із засновників, організаторів і керівників перших на той час кооперативних товариств і організацій, кас, щадниць тощо; засновником і генеральним директором найбільших кредитних товариств – КСК та КСР; співзасновником, автором статуту, а згодом і членом ради правління найбільших українських банків та економічних товариств. Запровадження кредитно-банківської системи сприяло створенню нових підприємств і дозволяло зменшити безробіття серед населення краю, слугувало зростанню обсягів виробництва, розвитку як регіональної торгівлі, так і виробленню якісних товарів і їхнього експорту. Досвід кредитно-економічних установ, керівником яких був К.Левицький, цікавий ще й тим, що в економіку краю передбачалося мінімальне залучення іноземних інвестицій.
Важливою складовою частиною громадської діяльності К. Левицького була його видавнича й публіцистична праця. Можна виділити декілька її напрямів. По-перше, робота, пов’язана з юридичним фахом К. Левицького, головними здобутками якої було започаткування фахового органу українських правників Галичини під назвою “Часопись правнича” й забезпечення її наукового рівня шляхом співпраці з Науковим товариством імені Шевченка; видання німецько-українського словника юридичних термінів, що сприяло усталенню новочасної української правничої термінології та написання ряду популярних брошур, де роз’яснювалися окремі питання законодавства, юридичної практики й політико-правового устрою держави. Другим напрямом була редакторсько-організаційна участь К. Левицького та його пізніша співпраця з редакціями галицьких політичних часописів народовецького, згодом – націонал-демократичного напряму, насамперед – часописів “Діло”, “Батьківщина”, “Свобода”. Врешті третім напрямом було написання К. Левицьким доволі значного числа брошур на економічну та суспільно-політичну тематику, де широким верствам населення роз’яснювалися новітні методи економічної та підприємницької діяльності, способи самоорганізації, а також давалися практичні поради.
Політична кар’єра К. Левицького була невід’ємно пов’язана з національно-демократичною течією українського руху в Галичині, репрезентованою спершу політичним товариством “Народна рада”, а згодом найвпливовішою серед українських політичних сил Українською національно-демократичною партією. Завдяки особистим якостям, працездатності, організаторському таланту й юридичній освіті К. Левицький швидко утвердив свої позиції в керівних органах цієї партії, спершу як секретар “Народної ради”, згодом – як заступник голови Народного комітету УНДП, а через часте перебування Ю. Романчука у Відні нерідко виконував усі функції голови, і – врешті – як голова Народного комітету УНДП. Працюючи в керівництві УНДП, К. Левицький докладав чималих зусиль до розбудови партійної мережі й перетворення партії в масовий національно-демократичний рух. Змагання К. Левицького за лідерство в УНДП з Є. Олесницьким завершилося обранням К. Левицького в 1905 р. головою Народного комітету УНДП. Під керівництвом К. Левицького УНДП в 1905–1906 рр. розгорнула масовий народний рух за демократизацію виборчого права.
З 1907 р. Кость Левицький був депутатом австрійського парламенту. Його становище в українському представництві було впливовим, а після обрання голови української парламентської репрезентації Ю. Романчука віце-президентом палати депутатів стало визначальним. Зусилля українського парламентського представництва під керівництвом К. Левицького спрямовувалися на зростання політичного впливу українців у державі, залучення важелів державної політики до розв’язання українсько-польського конфлікту, досягнення українцями ряду практичних здобутків у культурно-освітній та економічній сфері. У роки, що безпосередньо передували вибуху Першої світової війни, українське парламентське представництво зосередилося на справі виборчої реформи до Галицького сейму й заснування українського університету у Львові. Українське парламентське представництво досягнуло певних успіхів, однак його діяльність не була позбавлена недоліків, одностайності та внутрішніх конфліктів. Неодноразово К. Левицькому доводилося примирювати опонентів. Внутрішньо і зовнішньофракційні протистояння не тільки псували авторитет фракції, а й інколи негативно позначалися на кінцевому результаті. В умовах польської переваги в Галичині та її впливу на австрійський уряд українська політика не могла мати надто великих результатів. Водночас українське представництво в центральному парламенті стало важливим чинником, з яким доводилося рахуватись. Як голова українського парламентського представництва К. Левицький особисто вів переговори з політичних питань з австрійськими прем’єр-міністрами та самим цісарем, входив до числа політичної еліти Австро-Угорщини.
Протягом 1908–1914 рр. депутатська діяльність К. Левицького в Галицькому сеймі становила важливу складову частину його праці як політичного лідера. Як фаховий юрист і впливовий український політик К. Левицький відразу зайняв одне з чільних місць в українській сеймовій репрезентації, а після відходу в 1910 р. від діяльності в сеймі Є. Олесницького був обраний головою українського сеймового клубу. Він представляв інтереси українців при політичних дискусіях у сеймі. Свої політичні промови К. Левицький будував на тезі про прагення українського народу добитися повної національної рівноправності. Він різко звинувачував польських політиків Галичини за їх небажання йти на поступки українцям, а також за сповідувану польськими націонал-демократами тезу про те, що за угоду з українцями поляки повинні отримати щось взамін. Під керівництвом К. Левицького українське представництво в Галицькому сеймі в 1910–1913 рр. вдавалося до голосної обструкції задля негайного ухвалення сеймової виборчої реформи. К. Левицький був головною дійовою особою з українського боку на всіх переговорах між поляками, українцями й австрійським урядом щодо узгодження засад сеймової виборчої реформи, які тривали близько 5-ти років. Врешті виборча реформа була ухвалена на засадах міжнаціонального компромісу між поляками й українцями. Зосередження в руках К. Левицького напередодні Першої світової війни керівних ролей в Народному комітеті УНДП, українських парламентському й сеймовому представництві свідчило про його перетворення в одноособового лідера цілої української галицької політики, справжнього керівника цілого українського національного життя.
Характеризуючи особисті якості К. Левицького як політика, можна зробити висновок, що він був завжди обережним у судженнях, стриманим і коректним у громадських ситуаціях. К. Левицький не дозволяв собі погано говорити про своє оточення. В ухваленні конкретних рішень зважував всі “за” і “проти”, йому була властива прогнозованість. Поряд з тим, необхідно відзначити, що К. Левицький був політиком так званої “австрійської школи”, яких історики інколи називають “галицькими консерваторами”. Цей консерватизм виявлявся в толерантному ставленні до опонентів, у тактовності, постійній участі та ініціюванні різноманітних переговорів, нарад, конференцій, консультацій тощо, у вмінні вислухати і зробити власні висновки, зрештою, у небажанні ні з ким конфліктувати. Вся діяльність Костя Левицького носила чітко демократичний характер. Методи досягнення цілей у політичній галузі носили парламентський характер, перевага надавалась мирним переговорам.
У роки Першої світової війни К. Левицький залишався одним із чільних діячів української політики в Австро-Угорщині, про що свідчило його обрання головою Головної Української Ради, а згодом – Загальної Української Ради. К. Левицький також продовжував керувати УНДП. Зусилля К. Левицького в той час спрямовувалися на чітке представлення й відстоювання українських геополітичних інтересів, що стали особливо актуальними у зв’язку зі змінами на політичній карті Єпропи, процесами відновлення польської державності. У цей час була налагоджена співпраця галицької політичної еліти з СВУ, що представляв інтереси Наддніпрянської України. Ця співпраця відкривала вихід із складної для українців ситуації у зв’язку з перебуванням у складі двох воюючих між собою держав. Політичні погляди К. Левицького та його дії в цей час спиралися на засади проавстрійського лоялізму. Перспективи розв’язання українського питання він вбачав у співпраці з австро-німецьким блоком, особисто неодноразово вів перговори з австрійськими й німецькими урядовцями.
Українська політична еліта Галичини в той час дотримувалася думки, що на теренах Наддніпрянщини за сприяння Центральних держав належало створити незалежну Українську державу, а українські землі Австро-Угорщини мали здобути автономію у її складі. Як фаховий юрист К. Левицький розумів вагу в державному будівництві досвідчених професіоналів, розгалужену й добре продуману схему виконавчої гілки. Рішення Центральних держав про відновлення польської державності посилили внутрішньополітичну кризу в українському русі, наслідком чого стало фактичне припинення діяльності ЗУР. Як український депутат австрійського парламенту К. Левицький відстоював у Відні інтереси українського населення, наполягав на потребі надання допомоги зруйнованим військовими діями територіям, неодноразово виголошував промови, у яких представляв національно-політичні домагання українців.
У період ЗУНР К. Левицький залишався одним із чільних діячів українського галицького політикуму. Він очолював львівську делегатуру Української Національної Ради, належав до числа кількох осіб, які підтримали рішення про перебрання українськими військовиками влади у Львові 1 листопада 1918 року, а після проголошення ЗУНР очолив її перший уряд – Державний Секретаріат. Під керівництвом К. Левицького уряд ЗУНР ухвалював перші рішення щодо державного будівництва, створював вертикаль влади на місцях, дбав про забезпечення населення продовольством і товарами першої необхідності. Як фаховий юрист і досвідчений державний діяч К. Левицький був серед авторів ряду законопроектів про основи державного устрою, військову, грошову, аграрну та інші реформи, які були ухвалені вже після його відставки; наполягав на забезпеченні достойного представництва в системі влади національним меншинам, здійснив значну частку підготовчої роботи для проголошення злуки УНР і ЗУНР. У грудні 1918 р. К. Левицький пішов у відставку з посади голови Державного Секретаріату, обставини якої до кінця не з’ясовані. Цей період у житті К. Левицького був сповнений різних політичних перипетій (відомо, що між президентом ЗУНР Є. Петрушевичем і К. Левицьким були серйозні непорозуміння), а в кінці й особистою трагедією, адже напередодні національно-демократичної революції 1 листопада від запалення легень померла його єдина дочка Софія.
Зосередження в руках К. Левицького ряду керівних посад наділяло його значними владними повноваженнями, що інколи порівнювалися сучасниками з диктаторськими. Останнє, однак, не було можливим з огляду на демократичний механізм ухвалення рішень і доволі сильне конкурентне середовище. Високий авторитет К. Левицького в українському галицькому суспільстві, його входження до найвищого щабля української політичної еліти Галичини пояснювалось як вмілою побудовою політичної кар’єри, родинними зв’язками й оптимальною для тогочасного політика юридичною освітою, так і особистими якостями К. Левицького – працьовитістю, амбіційністю, вмінням шукати компроміси. Проте в період ЗУНР К. Левицький уже належав до старшої генерації українських політиків, помірковані погляди яких йшли врозріз з радикалізацією настроїв української громадськості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
Джерельна база:

І. 1. Republik Österreich. Parlamentsdirektion.
Abteilung der parlamentarischen Dokumenten /Archiv

1. Республіка Австрія. Дирекція Парламенту. Відділ парламентських документів / Архів (Abteilung der parlamentarischen Dokumenten – далі Abt. Parl. Dok.). – Fragebogen für die Abgeordneten (Анкета для депутатів Рейхсради). – S.238.
2. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 1/І, Abgeordnetenhaus, ХХІІ. Session. – S. 2. (Відділ парламентських документів. – Письмовий запит 1/І. – Палата депутатів, ХХІІ. Сесія. – Сторінка 2).
3. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 189/І, Abgeordnetenhaus, ХХІІ. Session. – S. 7.
4. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 320/І, Abgeordnetenhaus, ХХІІ. Session. – S. 11.
5. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 436/І, Abgeordnetenhaus, ХХІІ. Session. – S. 13.
6. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 1171/І, Abgeordnetenhaus, ХХІІ. Session. – S. 34.
7. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 1529/І, Abgeordnetenhaus, ХХІІ. Session. – S. 43.
8. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 1983/І, Abgeordnetenhaus, ХХІІ. Session. – S. 54.
9. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 2644/І, Abgeordnetenhaus, ХХІІ. Session. – S. 72.
10. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 2658/І, Abgeordnetenhaus, Session ХХІІ. – S. 73.
11. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 429/1, Nachtrag ІІ (Додаток ІІ), Abgeordnetenhaus, ХVІІІ. Session. – S. 15.
12. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 780/1, Abgeordnetenhaus, ХVІІІ. Session. – S. 20.
13. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage, 988/1, Abgeordnetenhaus, ХVІІІ. Session. – S. 2549.
14. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 2369/1, Nachtrag ІІ, Abgeordnetenhaus, ХVІІІ. Session – S. 63.
15. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 7415, Abgeordnetenhaus, ХVІІІ. Session. – S. 109.
16. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 2897/1, Nachtrag ІІ, Abgeordnetenhaus, ХVІІІ Session. – S. 77.
17. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 2978/1, Nachtrag ІІ, Abgeordnetenhaus, ХVІІІ. Session. – S. 80.
18. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 3525/1, Nachtrag ІІ, Abgeordnetenhaus, ХVІІІ. Session – S. 106.
19. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 3916/1, Nachtrag ІІ, Abgeordnetenhaus, ХVІІІ. Session. – S.116.
20. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 745 – Modifizierung des Antrages 28. 04. 1909 (модифікація заяви від 28 квітня 1909 р.), Abgeordnetenhaus, ХІХ. Session. – S. 791.
21. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 480/1, Nachtrag ІІІ, Abgeordnetenhaus, ХІХ. Session. – S. 15.
22. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 534/1, Nachtrag ІІІ, Abgeordnetenhaus, ХІХ. Session. – S. 17.
23. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 618/1, Nachtrag ІІІ, Abgeordnetenhaus, ХІХ. Session. – S. 20.
24. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 1147/1, Nachtrag ІІІ, Abgeordnetenhaus, ХІХ. Session. – S. 43.
25. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 431, Abgeordnetenhaus, ХІХ. Session. – S. 710–711.
26. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 714, Abgeordnetenhaus, ХІХ. Session. – S. 1360.
27. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 40, Abgeordnetenhaus, ХІХ. Session. – S. 2540.
28. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 41, Abgeordnetenhaus, ХІХ. Session. – S. 2595.
29. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 408/І, Nachtrag ІІІ, Abgeordnetenhaus, ХХ. Session. – S. 9.
30. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 877/І, Nachtrag ІІІ, Abgeordnetenhaus, ХХ. Session. – S. 25.
31. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 1033/І, Nachtrag ІІІ, Abgeordnetenhaus, ХХ. Session. – S. 32.
32. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 1223/І, Nachtrag ІІІ, Abgeordnetenhaus, ХХ. Session. – S. 38.
33. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 1685/І, Nachtrag ІІІ, Abgeordnetenhaus, ХХ. Session. – S. 58.
34. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 1716/І, Nachtrag ІІІ, Abgeordnetenhaus, ХХ. Session. – S. 61.
35. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 1863/І, Nachtrag ІІІ, Abgeordnetenhaus, ХХ. Session. – S. 66.
36. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 1869/І, Nachtrag ІІІ, Abgeordnetenhaus, ХХ. Session. – S. 72.
37. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 2475/І, Nachtrag ІІ, Abgeordnetenhaus, ХХ. Session. – S. 78.
38. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 2590/І, Nachtrag ІІІ, Abgeordnetenhaus, ХХ. Session. – S. 102.
39. Abt. Parl. Dok.. – Schriftliche Anfrage 2577/І, Nachtrag ІІІ, Abgeordnetenhaus, ХХ. Session. – S. 92.
40. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 2115/І, Nachtrag ІІ, Abgeordnetenhaus, ХХІ. Session. – S. 84.
41. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 1882/І, Nachtrag ІІ, Abgeordnetenhaus, ХХІ. Session. – S. 73.
42. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 2070/І, Nachtrag ІІІ, Abgeordnetenhaus, ХХІ. Session. – S. 83.
43. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 3110/І, Nachtrag ІІІ, Abgeordnetenhaus, ХХІ. Session. – S. 8207.
44. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 3429/І, Nachtrag ІІІ, Abgeordnetenhaus ХХІ. Session. – S. 142.
45. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 4012/І, Nachtrag ІІІ, Abgeordnetenhaus, ХХІ. Session. – S. 164.
46. Abt. Parl. Dok. – Schriftliche Anfrage 4066/І, Nachtrag ІІ, Abgeordnetenhaus, ХХІ. Session. – S. 166.
47. Abt. Parl. Dok. – Stenografisches Protokol des Abgeordnetenhauses (далі Sten. Prot. des Abgeordnetenhauses). – ХІХ. Session, 41 Sitzung, S. 191 (Стенографічний протокол Палати депутатів. – ХІХ. Сесія, 41 засідання. – С.191).
48. Abt. Parl. Dok. – Sten. Prot. des Abgeordnetenhauses. – ХХ Session, 6. Sitzung. – S. 380.
49. Abt. Parl. Dok. – Sten. Prot. des Abgeordnetenhauses. – ХХ. Session, 7. Sitzung. – S. 385.
50. Abt. Parl. Dok. – Sten. Prot. des Abgeordnetenhauses. – ХХ. Session, 8. Sitzung. – S. 548.
51. Abt. Parl. Dok. – Sten. Prot. des Abgeordnetenhauses. – ХХІ. Session, 164 Sitzung. – S. 16674.
52. Abt. Parl. Dok. – Sten. Prot. des Abgeordnetenhauses. ХХІІ. Session, 4. Sitzung. – S. 170.
53. Abt. Parl. Dok. – Sten. Prot. des Abgeordnetenhauses. ХХІІ Session, 11. Sitzung. – S. 499.
54. Abt. Parl. Dok. – Sten. Prot. des Abgeordnetenhauses. ХХІІ. Session, 12. Sitzung. – S. 542.
55. Abt. Parl. Dok. – Sten. Prot. des Abgeordnetenhauses. ХХІІ. Session, 13. Sitzung. – S. 624, 626.
56. Abt. Parl. Dok. – Sten. Prot. des Abgeordnetenhauses. ХХІІ. Session, 15. Sitzung. – S. 724.
57. Abt. Parl. Dok. – Sten. Prot. des Abgeordnetenhauses. ХХІІ Session, 16. Sitzung. – S. 651.
58. Abt. Parl. Dok. – Sten. Prot. des Abgeordnetenhauses. ХХІІ. Session, 72. Sitzung. – S. 6886.
59. Abt. Parl. Dok.. – Sten. Prot. des Abgeordnetenhauses. ХХІІ. Session, 83. Sitzung. – S. 4282.

І. 2. Центральний державний історичний архів України у м. Львові

60. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 165(Крайовий виділ). – Оп. 1. – Спр. 617. – Арк. 5–6 зв.(Протест виборців Львівського повіту проти результатів виборів депутата крайового сейму).
61. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 309. – Оп. 1. – Спр.2. – Арк. 5 зв.
62. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 309. – Оп. 1. – Спр. 4. – Арк. 1.
63. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 309. – Оп. 1. – Спр. 21. – Арк. 2 зв.
64. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 309. – Оп. 1. – Спр. 30. – Арк. 21–22.
65. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 309. – Оп. 1. – Спр. 42(Протоколи засідань секції історично-філософської). – Арк. 3.
66. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 309. – Оп. 1. – Спр. 202.–Арк.19.
67. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 309. – Оп. 1. – Спр. 257. – Арк. 1.
68. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 309. – Оп. 1. – Спр. 371(Книга обліку членів НТШ). – Арк. 15.
69. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 309. – Оп. 1. – Спр. 382(Карточки обліку дійсних членів НТШ). – Арк. 71.
70. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 309. – Оп. 1. – Спр. 606. – Арк. 2.
71. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 309. – Оп. 1. – Спр. 1415(Карпинець І. І. Історія західноукраїнських земель в часі першої імперіалістичної війни (р.р. 1914–1918)). – Арк. 13.
72. ЦДІА у м. Львові. – Ф. 309. – Оп. 1. – Спр. 2227(щоденник Т. Старуха). – Арк. 66 – 73 зв.
73. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 348(“Просвіта”). – Оп. 1. – Спр. 179.– Арк. 11.
74. ЦДІАУкраїни у м. Львові. – Ф. 348. – Оп. 1. – Спр. 7629.– Арк. 1–3.
75. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 358(Андрій Шептицький). – Оп. 2. – Спр. 22 (Послання А. Шептицького). – Арк. 45.
76. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 358. – Оп. 2. – Спр. 201(Листи Левицьких з іменами на букви “З”, “Ю”). – Арк. 59.
77. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 358. – Оп. 2. – Спр. 402(Проект статуту створення фонду побудови народного руського театру у Львові, складений Левицьким К. (24 серпня 1904 р.)). – Арк. 2
78. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 362(Студинський Кирило, голова НТШ). – Оп. 1. – Спр. 57(Студинський Кирило Йосипович). – Арк. 22.
79. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 363(Левицький В. – нотаріус). – Оп. 1. – Спр. 11. – Арк. 1–2.
80. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 372(Охримович Володимир – письменник). – Оп. 1. – Спр. 12. – Арк. 5(Інструкція Народного комітету, 15 травня 1901 р.).
81. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 372. – Оп. 1. – Спр. 14. – Арк. 3.
82. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 372. – Оп. 1. – Спр. 16(Звернення і заклики Народного комітету Націонал-демократичної партії у Львові з товариствами, комітетом допомоги репатріантам та приватними особами). – Арк. 11–14(Обіжник Народного Комітету УНДП, 28 грудня 1907 р.).
83. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 372. – Оп. 1. – Спр. 18(Листування Народного Комітету Націонал-демократичої партії у Львові з товариствами, комітетом допомоги репатріантам та приватним особам). – Арк. 17, 3.
84. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 372. – Оп. 1. – Спр. 61. – Арк. 7.
85. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 373(Федак Степан). – Оп. 1. – Спр. 3. – Арк. 1.
86. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 382(Юліан Романчук). – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 58(лист невстановленого депутата австрійського парламенту до Ю. Романчука).
87. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 382. – Оп. 1. – Спр. 60. – Арк. 6 зв.(чорнові записки Ю. Романчука).
88. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 386(Осип Маковей). – Оп. 1. – Спр. 7(Лист Костя Левицького до О. Маковея в Чернівцях). – Арк. 1.
89. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 407(редакція журналу “Свобода”, м. Львів). – Оп. 1. – Спр. 1(Повідомлення редакції про початок видавництва журналу і його керівний склад). – Арк. 1.
90. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 408(Греко-католицький митрополичий ординаріат, м. Львів). – Оп. 1. – Спр. 1149(Інформація Костя Левицького про надіслання відповіді представниками Української Народної Ради в Тернополі польському представнику Скарбеку Ол. у Львові в справі польсько-українських мирних переговорів). – Арк. 1.
91. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 440(Загальна Українська Національна Рада, м. Відень). – Оп. 1. – Спр. 1(Регламент про порядок роботи, органи управління і секції Ради). – Арк. 1.
92. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 440. – Оп. 1. – Спр. 2(Протоколи і резолюції 8, 16, 22 засідань з 16 червня 1915 р. – до 23 вересня 1916 р.). – Арк.1.
93. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 440. – Оп. 1. – Спр. 3(Положення про компетенцію і склад Ради). – Арк. 1.
94. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 440– Оп. 1. – Спр. 4(Резолюція про реорганізацію Головної Української Ради, створення Загальної Української Національної Ради, її склад і повноваження). – Арк. 3.
95. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 440. Оп. 1. – Спр. 7(Звіт Левицького Констянтина про суспільно-політичне становище українського народу Холмщини і рішення пленарного засідання ради цього звіту). – Арк. 6.
96. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 440. – Оп.1. – Спр. 12 (Відозва з вимогою автономії для українців, що знаходяться під владою Австро-Угорщини). – Арк.1.
97. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 581(Колекція документів про діяльність урядів армій УНР та ЗУНР). – Оп. 1. – Спр. 90(Інформація (намісництва у Львові) про створення у місті Головної Української Ради, очолюваної д-ром Костем Левицьким і її структурної частини Української Бойової Управи). – Арк. 1.
98. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 581. – Оп. 1. – Спр. 93. – Арк. 12.
99. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 581. – Оп. 1. – Спр. 96(Законопроекти, закони, розпорядження та циркуляри уряду ЗУНР про державну адміністрацію, вибори в сейм ЗУНР, земельну та грошову реформи і ін.). – Арк. 8.
100. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 581. – Оп. 1. – Спр. 128(Стаття К.Левицького про створення Української Народної Ради). – Арк. 4.
101. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 581. – Оп. 1. – Спр. 130(Стаття К.Левицького “На маргінелі нашої політичної діяльности 1928–1931 років” – про діяльність українських послів-членів УНДО в польському сеймі). – Арк. 24.
102. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 581. – Оп. 1. – Спр. 140(Звернення та відозви Української Національної Ради, Української соціал-демократичної партії Галичини і Буковини та інших організацій в Східній Галичині до українського населення з закликом бойкотувати вибори в польський сейм і ін). – Арк. 2.
103. ЦДІАУ у м.Львові. – Ф. 581. – Оп. 1. – Спр. 145(Розпорядження Державного Секретаріату військових справ ЗУНР про реорганізацію військово-польових судів та військового карного закону). – Арк. 1.
104. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 664(Ревакович Тит). – Оп. 1. – Спр. 2. – Арк. 7.
105. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 664. – Оп. 1. – Спр. 7. – Арк. 50-53 зв. (Лист Т. Реваковича до Народного Комітету НДП, адресований Ю. Романчуку, Львів, 9 грудня 1905 р.); Арк. 24-25 зв. (чернетка листа Т. Реваковича до Є. Олесницького, Львів, 10 грудня 1905 р.).
106. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 664. – Оп. 1. – Спр. 22(листування з Костем Левицьким). – Арк. 7.; 106.а). ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 664. – Оп. 1. – Спр. 27. – Арк. 5-5 зв. (Лист Є. Олесницького до Т. Реваковича. 12 грудня 1905р.).
107. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 746. – Оп. 1. – Спр. 8(План в змісті меморандуму загальної української національної ради про поділ Галичини і створення української провінції в Австрії). – Арк. 4.
108. ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 779(редакція української газети “Діло” у Львові). – Оп. 1. – Спр. 50(стаття П. Сенатовича (псевдонім Костя Левицького) “Новий Переяслав?” (про намагання Польщі загарбати українські землі)). – Арк. 7.
109. ЦДІА у м. Львові. – Ф. 810(Польський Центральний передвиборчий комітет). – Оп. 1. – Спр. 67. – Арк. 6 зв.(Лист Леопольда Бачевського до ЦПК, 18 липня 1901 р.).