ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ ЗА ПОПЕРЕДНЬОЮ ЗМОВОЮ ГРУПОЮ ОСІБ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ТКАЧЕНКО ВАЛЕНТИНА ВАСИЛІВНА

УДК 343. (237) 477

ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ
ЗА ПОПЕРЕДНЬОЮ ЗМОВОЮ ГРУПОЮ ОСІБ
ЗА КРИМІНАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Берзін Павло Сергійович,
доктор юридичних наук, доцент

КИЇВ  2013

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ..................................................... 3
ВСТУП .......................................................................................................... 4

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика форм співучасті в кримінальному праві України : історичний, правовий, філософський та логіко-семантичний аналіз………………………….

12
1.1 Загальна характеристика форм співучасті в джерелах кримінального права, що діяли на території України …………………...
12
1.2 Зміст та обсяг поняття «форма співучасті» в кримінальному праві : правовий, філософський та логіко-семантичний аналіз …………………
28
Висновки до розділу 1 …………………………………………………….. 47

РОЗДІЛ 2. Кримінально-правова характеристика вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб як форми співучасті за КК України……………………………………………………………...

51
2.1 Специфічні ознаки вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб як форми співучасті ………………………………………….
51
2.2 Співвідношення «групи осіб за попередньою змовою» з іншими формами співучасті : місце в існуючій системі форм співучасті та межі можливого розширення ……………………………………………………

78
2.3 Кримінально-правове значення вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб ……………………………………………………….
111
2.4 Особливості кваліфікації злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб …………………………………………………….....
118
Висновки до розділу 2 ……………………………………………………. 137

РОЗДІЛ 3. Кримінально-правова характеристика вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб за міжнародним законодавством і законодавством зарубіжних країн……………….

148
3.1 Аналіз форм співучасті за нормами міжнародного законодавства та КК України ………………………………………………………………
148
3.2 Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, як форма співучасті за законодавством деяких зарубіжних держав ………………
155
Висновки до розділу 3 ……………………………...................................... 165

ВИСНОВКИ ................................................................................................. 171

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................ 187

ДОДАТКИ .................................................................................................... 207

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

КК України – Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року (якщо не зазначено інше);
РРФСР – Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка;
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік;
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка;
УСРР – Українська Соціалістична Радянська Республіка.

ВСТУП

Актуальність теми. Значення інституту співучасті, як одного з основних у кримінальному праві, полягає, насамперед, в тому, що він необхідний не лише для запобігання відповідним проявам вчинення злочину декількома суб’єктами, але і для належної кримінально-правової оцінки вчинків кожного із цих суб’єктів злочину. З цією метою в Кримінальному кодексі України (далі – КК України) визначені різні форми взаємодії кількох суб’єктів злочину, починаючи від звичайного сприяння одним із них іншому при вчиненні конкретного злочину певного виду і закінчуючи стійкістю взаємодії та чіткістю ієрархії зв’язків між такими співучасниками.
Проте на сьогодні виникають серйозні проблеми стосовно визначення форм співучасті, які не можуть обмежуватись лише передбаченими у ст. 28 КК України, розумінням змісту їх окремих ознак, а також особливостями співвідношення. З огляду на це вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб як форма співучасті, визначена в ч. 2 ст. 28 КК України, потребує ґрунтовного аналізу з точки зору її змісту, співвідношення з іншими формами співучасті, а також їх значення для кримінально-правової оцінки злочинів у вчиненні яких беруть участь декілька суб’єктів злочину.
Таким чином, існує необхідність зміни та переосмислення окремих положень КК України, що розкривають поняття форм співучасті, їх взаємозв’язок та особливості кримінально-правової оцінки. Це, у свою чергу, й обумовило вибір теми цього дисертаційного дослідження.
Теоретичним підґрунтям проведеного дослідження були праці вчених-криміналістів дореволюційного періоду: Л.С. Білогриць-Котляревського, С.М. Будзинського, М.С. Власьєва, В.В. Єсіпова, О.С. Жиряєва, П.Д. Калмикова, О.Ф. Кістяківського, А.В. Лохвицького, С.В. Познишева, П.П. Пусторослєва, М.Д. Сергієвського, М.С. Таганцева, Г.С. Фельдштейна та інших.
Серед зарубіжних науковців, які зробили істотний внесок у розв’язання проблем співучасті у злочині, варто назвати С.В. Афіногенова, Р.Р. Галіакбарова, Л.Д. Гаухмана, А.А. Герцензона, П.І. Гришаєва, У.С.Джекебаєва, М.Г. Іванова, М.І. Ковальова, А.П. Козлова, Г.А. Крігера, А.А. Піонтковського, В.С. Прохорова, А.Н. Трайніна, П.Ф. Тельнова, М.Д. Шаргородського та інших.
В дослідженні враховані результати наукових розробок українських вчених: П.П. Андрушка, П.С.Берзіна, Ф.Г. Бурчака, Н.О Гуторової, О.О. Дудорова, С.О.Єфремова, Г.П. Жаровської, А.Ф. Зелінського, О.О. Кваші, З.А. Тростюк, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, В.О.Навроцького, Г.В. Новицького, М.І. Панова, І.К. Туркевич, А.В. Савченка, Є.В. Фесенка, М.І. Хавронюка, С.Д. Шапченка та інших.
Спеціальні комплексні монографічні дослідження, присвячені саме такій формі співучасті як група осіб за попередньою змовою в Україні відсутні. Хоча ряд проблем кримінальної відповідальності за вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою вже досліджувались в дисертаційних працях: А.М. Мельникова «Кримінальна відповідальність за вчинення злочину групою осіб» (2004), Б.В. Лизогуба «Організовані злочинні угруповання; класифікація та заходи протидії» (2008), Ю.В. Білої «Кримінальна відповідальність за групові злочини» (2009), А.О. Драгоненко «Співучасть у вчиненні вбивства» (2011), Г.О. Ганової «Кримінальна відповідальність за умисне вбивство, вчинене групою осіб за попередньою змовою» (2012).
Разом з тим, поза належною увагою в наукових дослідженнях залишились питання внутрішньоструктурної характеристики цієї форми співучасті, тобто зміст ролей співучасників та їх функціональний розподіл, моменту домовленості, а також характеристики цієї форми співучасті у її системному співвідношенні з іншими формами співучасті, внаслідок чого спостерігається неоднозначне тлумачення й застосування відповідних норм КК України. Це дисертаційне дослідження становить собою спробу вирішення окресленого кола питань, що й обумовлює актуальність його теми як з точки зору стану наукової розробленості інституту співучасті загалом, так і для правозастосовної практики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний з темою кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Проблема боротьби зі злочинністю: кримінально-правові, кримінологічні та кримінально-виконавчі аспекти» на 2010-2015 роки та темою «Доктрина права в правовій системі України: теоретичний і практичний аспекти» (№ 11БФ042-01), яка досліджується на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 1 січня 2011 р. по 31 грудня 2015 р.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування змісту ознак такої форми співучасті, як група осіб за попередньою змовою, визначення її місця в існуючій системі форм співучасті, передбачених КК України, особливостей кваліфікації дій декількох осіб, які вчинили у складі групи злочин за попередньою змовою.
Для досягнення зазначеної мети в дисертації було поставлено такі задачі:
– здійснити історико-правовий аналіз проблем кримінальної відповідальності за злочини, вчинені групою осіб без попередньої змови, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою та злочинною організацією;
– з’ясувати зміст поняття «форма співучасті» та його значення для характеристики різних видів злочинів, що вчиняються групою осіб без попередньої змови та за попередньою змовою, а також організованою групою і злочинною організацією;
– розкрити зміст ознак групи осіб за попередньою змовою як окремої форми співучасті за КК України;
– визначити місце групи осіб, що вчиняє злочин за попередньою змовою, в системі форм співучасті, передбачених КК України;
– визначити відповідність ознак форм співучасті, передбачених КК України, вимогам окремих міжнародних нормативних актів;
– дослідити особливості законодавчого закріплення типових різновидів поведінки осіб, які спільно вчиняють злочин;
– визначити підстави кваліфікації злочинів, вчинених співучасниками різних видів, що діють у складі групи осіб за попередньою змовою;
– сформулювати пропозиції щодо удосконалення положень КК України, що стосуються змістовних ознак такої форми співучасті, як група осіб за попередньою змовою.
Об’єктом дослідження є форми співучасті у злочині за кримінальним правом України.
Предметом дослідження є вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб за Кримінальним кодексом України.
Методи дослідження обрано з огляду на поставлену мету й задачі з урахуванням об’єкта й предмета дослідження. Зокрема, було використано комплекс загальнонаукових і спеціально-наукових методів: діалектико-матеріалістичний (при дослідженні взаємозв’язку і співвідношення категорій матеріалістичної діалектики «форма» та «зміст»); історико-правовий (розглянуто розвиток доктринального й нормативного підходів до визначення змісту такої форми співучасті, як «вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб» за законодавством Російської імперії, УСРР, УРСР та сучасної України); догматичний (роз’яснено зміст окремих термінів, понять); статистичний (для встановлення й вивчення кількісних характеристик вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб серед інших форм співучасті); порівняльно-правовий (з’ясовано зміст загальних і специфічних ознак вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб та проведено відповідне порівняння положень КК України з міжнародним і зарубіжним кримінальним законодавством); формально-логічний (системно проаналізовано зміст норм КК України, що передбачають відповідальність за співучасть у злочині взагалі та за «вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб» зокрема).
В основу дисертаційного дослідження покладено загальнотеоретичні положення, вироблені у філософії, соціології, соціальній психології, логіці. Розроблення поставлених у дисертації задач здійснювалось з урахуванням результатів сучасних наукових досліджень у галузі кримінального права та кримінології.
Нормативною основою дослідження є Конституція України, КК України, міжнародні нормативні акти та законодавство окремих зарубіжних держав, кримінально-правові нормативні акти, які діяли на території України з часів Київської Русі.
Емпіричною базою дослідження є вироки місцевих та апеляційних судів (м. Києва, Київської, Херсонської та Черкаської областей), постановлені протягом 2006-2012 р.р., в яких обвинувачення містить інкримінування кваліфікуючої (особливо кваліфікуючої) ознаки «вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб».
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим у науці кримінального права України дослідженням, присвяченим комплексному вивченню вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, передбаченого КК України, й системно охоплює дослідження як змісту самої форми співучасті, так і вироблених у науці правил кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті.
За підсумками проведеного дослідження отримано такі найбільш значущі результати, що відповідають вимогам наукової новизни:
вперше:
– запропоновано підстави визнавати вчинення злочину групою осіб системоутворюючим чинником усіх форм співучасті, що передбачені чинною редакцією ст. 28 КК України;
– визначено мету створення організованої групи й обґрунтовано потребу заміни в ч. 3 ст. 28 КК України словосполучення «цього та іншого (інших) злочинів» на словосполучення «не менше двох злочинів» (див. висновки);
– визначено особливості кваліфікації злочинів, учинених групою осіб за попередньою змовою за відсутності співвиконавця, а також у разі поєднання діянь співучасників різних видів як членів такої групи;
– обґрунтовано необхідність закріплення в ст. 30 КК України положення, згідно з яким учасники групи осіб, що діє за попередньою змовою, підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них (див. висновки);
удосконалено:
– визначення змісту поняття «форма співучасті», під яким пропонується розуміти певний спосіб взаємодії декількох суб’єктів злочину при спільному вчиненні умисного злочину (така взаємодія, на думку дисертанта, обумовлюється характером вчинюваних дій, змістом суб’єктивних зв’язків між співучасниками та спільністю їх злочинних намірів);
– обґрунтування необхідності викладення назви ст. 28 КК України як «Форми співучасті», що відображає зміст правових явищ, передбачених у цій статті (див. висновки);
набули подальшого розвитку:
– обґрунтування необхідності широкого тлумачення змісту такої форми співучасті, як група осіб за попередньою змовою, що передбачає можливість утворення такої групи у складі як лише співвиконавців, так і в складі осіб, які відповідно до розподілу ролей виконують функції співучасників різних видів;
– підходи щодо тлумачення змісту положень ч. 3 ст. 28 КК України, що стосуються визначення мети створення організованої групи, як такої, що передбачає вчинення принаймні двох злочинів.
Практичне значення одержаних результатів вбачається в тому, що висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертаційному дослідженні, можуть бути використані: в науково-дослідній діяльності – для подальшого вивчення питань, пов’язаних з кримінальною відповідальністю за злочини, вчинені за попередньою змовою групою осіб; у законотворчості – для вдосконалення окремих положень КК України, що врегульовують питання відповідальності у випадку вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб (Лист голови Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України № 04–19/14-30 від 13 січня 2012 року); у правозастосовній діяльності – для більш точного й конкретного розуміння ознак вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб та відмежування цієї форми співучасті від інших форм; у навчальному процесі – під час викладання курсів «Кримінальне право України. Загальна частина» та «Кримінологія», при підготовці підручників, навчально-методичних посібників, методичних рекомендацій.
Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки обговорювались на Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів «Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників» (13–14 квітня 2005 р., м. Київ), II Всеукраїнській науково-практичній конференції до Дня науки «Актуальні проблеми держави та права» (18 травня 2006 р., м. Чернігів), II Міжнародній науково-практичній конференції «Від громадянського суспільства – до правової держави» (25 квітня 2007 р., м. Харків), Міжнародному симпозіумі «Кримінальний кодекс України: 10 років очікувань» (23–24 вересня 2011 р., м. Львів), на науково-методологічному семінарі аспірантів і здобувачів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (18 квітня 2007 р., м. Київ).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано в п’яти статтях у наукових фахових виданнях, а також у двох збірниках тез доповідей на наукових конференціях і симпозіумах.
Структура дисертації визначається темою, задачами й метою дослідження і складається з переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації складає 234 сторінки, з яких основний текст – 186 сторінок, список використаних джерел – 20 сторінок (210 найменувань), 5 додатків – 28 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

За результатами проведеного дослідження можливо зробити найбільш важливі висновки, в яких міститься розв’язання теоретичних та практичних проблем, пов’язаних зі змістом ознак групи осіб за попередньою змовою та визначення її місця в системі форм співучасті, передбачених КК України :
1. Вперше прообраз сучасних форм співучасті з’явився в Соборному уложенні 1649 р., а саме: скоп (участь двох і більше осіб у вчиненні злочину без попередньої змови) і зговір (вчинення злочину за попередньою змовою). Хоча в Уложенні не містилось визначення ознак зазначених форм спільного вчинення злочину, вони доволі часто передбачаються як обов’язкові ознаки злочинів проти особи, суспільства й держави або ж як обставини, що обтяжують відповідальність винних осіб.
Наукові розробки форм співучасті дореволюційного періоду створили необхідні передумови для побудови сучасної системи форм співучасті.
З часу створення радянської держави було прийнято низку законів про кримінальну відповідальність, у яких передбачались окремі форми співучасті, проте системного підходу, який би визначив перелік форм співучасті, з їх чіткими ознаками й кримінально-правовим значенням не було. Так, у «Керівних засадах з кримінального права РРФСР» 1919 р. виділялося декілька різновидів злочинних груп: зграя, банда, натовп.
У Кримінальному кодексі УСРР 1922 р. у п. «ж» ст. 25 вказувалось, що обставиною, яка обтяжує відповідальність, є участь у групі (зграї, банді). Групова форма вчинення злочину була передбачена як кваліфікуюча ознака в ряді складів злочинів. При цьому в різних статтях Кримінального кодексу УРСР 1922 р. самі форми співучасті описуються по-різному. Згадуються, наприклад, «організація», «участь у організації», «організація у контрреволюційних цілях», «організація і участь у банді», «організоване за взаємною змовою», «вчинено не за взаємною змовою», «вчинене за попередньою змовою декількома особами», «дії, що супроводжувались попередньою змовою», «група чи зграя», «вчинено групою осіб».
Незважаючи на дещо безсистемний підхід у визначенні форм співучасті, є всі підстави стверджувати, що така форма співучасті, як «група осіб за попередньою змовою», у різних її проявах виділялась завжди. Передбачена вона і в ч. 2 ст. 28 КК України.
2. Визначено поняття «форми співучасті», як певний спосіб взаємодії декількох суб’єктів злочину при спільному вчиненні умисного злочину, що визначається характером вчинюваних дій, характером суб’єктивних зв’язків між співучасниками та спільністю їх злочинних намірів.
3. Проведене в роботі дослідження змісту ознак такої форми співучасті, як «група осіб за попередньою змовою» засвідчило, що її нормативний зміст, закріплений в ч.2 ст.28 КК України, однозначно фіксує лише дві її ознаки: а) наявність не менше двох осіб, що можуть бути визнані суб’єктом злочину; б) наявність попередньої домовленості про вчинення злочину, тобто до початку його вчинення.
Стосовно першої ознаки існує два підходи щодо того, яким видам співучасників повинні відповідати учасники групи.
Перший підхід (широке тлумачення) допускає два варіанти складу групи, що діє за попередньою змовою: 1) група у складі виконавців у вузькому розумінні цього поняття; 2) група у складі осіб, які відповідно до розподілу ролей виконують функції, властиві співучасникам різних видів.
Другий підхід обмежує кількісно-якісний склад групи осіб за попередньою змовою лише двома співвиконавцями.
Перший підхід є достатньо обґрунтованим і відповідає буквальному змісту ч.2 ст.28 КК України. Однак, такий однозначний висновок можна зробити при тлумаченні поняття «групи осіб за попередньою змовою» на підставі аналізу змісту положень ч.2 ст.28 КК України, оскільки в КК України відсутні необхідні нормативні орієнтири, подібні до тих, що містяться в ч.2 ст.30 КК України, щодо кваліфікації дій учасників організованої групи та злочинної організації, які б дозволили розглядати групу осіб за попередньою змовою як колективного суб’єкта. Таким чином, відповідно до існуючих положень КК України, за ознакою вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою, згідно зі статтею (частиною статті) Особливої частини КК України, без посилання на статтю 27, можуть бути кваліфіковані лише дії двох чи більше співвиконавців, дії всіх інших видів співучасників підлягають кваліфікації за відповідною статтею (частиною статті) Особливої частини Кодексу, де передбачена відповідна кваліфікуюча (особливо кваліфікуюча ознака), та з посиланням на відповідну частину статті 27 КК України.
Разом з тим, тлумачення групи осіб за попередньою змовою лише як різновиду співвиконавства не дозволяє забезпечити належну кримінально-правову оцінку дій, наприклад, трьох осіб, спільна злочинна діяльність яких відзначається суттєвою організованістю, проте лише одна є виконавцем злочину. Такі дії не може бути охоплені ні формою співучасті «група осіб за попередньою змовою» – через відсутність співвиконавства, ні організованою групою – через відсутність мети її створення – вчинення мінімум двох злочинів. У зв’язку з цим в правозастосовній практиці вироблено підходи щодо широкого тлумачення поняття співвиконавства, в яке включаються й дії, які змістом, не відповідають буквальному розумінню даного виду співучасника, що визначений в ч.2 ст.27 КК України, а також розширення змісту мети створення організованої групи, як такої, що охоплює не лише вчинення мінімум двох злочинів, а й одного, який потребує ретельної довготривалої підготовки, що суперечить змісту норми ч.3 ст.28 КК України.
Однак, єдиним правильним вирішенням даної ситуації є системні зміни в нормативному регулюванні інституту співучасті за КК України, які доцільно провести за наступним алгоритмом:
а) ознаку «група осіб» слід розглядати як системоутворюючу ознаку таких форм співучасті як: група осіб без попередньої змови, група осіб за попередньою змовою, організована група та злочинна організація. Поняття цієї ознаки слід визначити в окремому положенні ст.28 КК України;
б) специфічний зміст ознаки «група осіб» слід розглядати як такий, що утворюється високим рівнем взаємодії співучасників та взаємообумовленістю їх дій, що й дозволяє розглядати таку групу, за аналогією з організованою групою, як колективного (цілісного) суб’єкта, навіть за умови відсутності співвиконавства. Такий специфічний зміст ознаки «група осіб» цілком міг би бути відображений за допомогою поняття «організованість дій співучасників» з відповідною вказівкою про це в ст. 28 КК України.
Додатковим показником організованості дій співучасників може бути час вчинення дій співучасниками, коли дії, які об’єктивно сприяють виконавцю вчинити злочин, вчинюються на стадії безпосереднього вчинення злочину виконавцем.
При цьому, організованість як змістовна характеристика «групи осіб» слід розглядати як таку, що має різний ступінь для кожної форми співучасті, найвищий у злочинної організації.
в) Ст.30 КК України необхідно доповнити нормативним орієнтиром, який дозволив би кваліфікувати дії різних видів співучасників, які спільно вчиняють злочин і відзначаються організованістю як дії групи осіб за попередньою змовою.
Такий нормативний орієнтир може мати наступний вигляд: «Учасники групи осіб, що діє за попередньою змовою, підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них».
г) Нормативні положення ч.3 ст.28 КК України доцільно змінити шляхом заміни словосполучення «цього та іншого (інших) злочинів» на словосполучення «не менше двох злочинів», що, насамперед, забезпечить однозначне розуміння змісту відповідної ознаки організованої групи.
Такі зміни забезпечать логічно вибудуваний підхід до визначення змістовних ознак форм співучасті, системне охоплення різноманітних конкретних проявів співучасті, формами співучасті, що передбачені в КК України, і, відповідно, належну їх кримінально-правову оцінку.
Що стосується змісту другої ознаки групи осіб за попередньою змовою – час виникнення змови, то найбільш виправданим видається підхід за яким попередня змова на вчинення злочину в принципі неможлива, коли вчинення злочину розпочалось, відповідно можлива лише на стадії готування до злочину, яка характеризується діями, що не входять до об’єктивної сторони вчинюваного складу злочину.
4. Як показало проведене дослідження, у КК України має місце досить системний підхід до врахування суспільної небезпечності злочинів, вчинених групою осіб, що діє за попередньою змовою, оскільки як на рівні кваліфікації злочину, так і на рівні призначення покарання за цей злочин ця обставина враховується як така, через яку діяння становить підвищену суспільну небезпеку.
Зокрема, використовуючи виділені С.Д. Шапченком напрями, в яких проявляється кримінально-правове значення розглядуваної форми співучасті, його можна розкрити таким чином:
а) в окремих складах злочинів сама специфіка діяння передбачає можливість його вчинення лише групою осіб, тому в окремих випадках цей різновид співучасті передбачений як обов’язкова чи альтернативна ознака юридичного складу злочину певного виду (наприклад, ст. 293);
б) у багатьох випадках вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб передбачене як кваліфікуюча (особливо кваліфікуюча) ознака в так званих кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складах злочинів. У цьому аспекті ця форма співучасті є найбільш поширеною в статтях Особливої частини КК України з тих, що передбачені в ст. 28 КК України.
Так, вчинення злочину групою осіб без попередньої змови передбачено в 13 складах злочинів, вчинення злочину організованою групою – в 44, вчинення злочину злочинною організацією взагалі передбачено лише як самостійний склад злочину (ст. 255), тоді як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб передбачено в 92 складах злочинів;
в) вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб передбачене як обставина, що обтяжує покарання (п. 2 ч. 1 ст. 67). Такий нормативний припис зобов’язує застосувати більш суворе покарання за наявності «групи осіб за попередньою змовою» в будь-якому разі, якщо така кваліфікуюча (особливо) кваліфікуюча ознака не передбачена в інкримінованому особі складі злочину.
г) в усіх випадках вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб – як і кожний прояв співучасті у злочині – може бути враховане при призначенні покарання як один з показників ступеня тяжкості вчиненого злочину (п. 3 ч. 1 ст. 65), а також як орієнтир для визначення характеру та ступеня участі кожного зі співучасників у вчиненні злочину (ч. 4 ст. 68).
5. У науці кримінального права України існує два змістовно протилежних підходи щодо правил кваліфікації злочинів, вчинених групою осіб за попередньою змовою, різниця в яких обумовлена наявністю вузького (виключно різновид співвиконавства) і широкого тлумаченням змісту відповідної форми співучасті.
Основний зміст першого підходу зводиться до того, що якщо в складі злочину передбачена ознака «вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб», діяння кожного співвиконавця кваліфікуються з інкримінуванням йому цієї кваліфікуючої (особливо кваліфікуючої) ознаки, дії інших видів співучасників кваліфікуються з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК (ту, яка передбачає відповідний вид співучасників) та, як правило, на ту статтю (частину статті) Особливої частини, яка представляє юридичний склад злочину, вчиненого виконавцем (співвиконавцями).
Основний зміст другого підходу зводиться до того, що якщо в диспозиції статті передбачена ознака «вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб», діяння учасників групи кваліфікуються лише за відповідною частиною статті Особливої частини КК, без посилання на статті Загальної частини. Участь у вчиненні такого злочину осіб, які не входять до складу групи, кваліфікується з посиланням на ч.ч. 3, 4, 5 ст. 27 КК;
Таким чином, у першому підході зміст поняття «учасник групи» обмежується лише співвиконавцями, тоді як у другому підході цим поняттям охоплюються й інші види співучасників, які перебували на місці вчинення злочину, надавали сприяння іншим членам групи.
На нашу думку, виходячи зі змісту існуючих нормативних приписів КК України щодо кваліфікації дій різних співучасників, більш точним є перший підхід. Другий підхід базується лише на розширеному тлумаченні змісту «групи осіб за попередньою змовою», яке відповідає буквальному змісту положень ч. 2 ст. 28 КК України. Однак для повноцінного його застосування немає достатніх нормативних підстав. У зв’язку з цим на цей час певною мірою зазначена проблема в судовій практиці компенсується розширеним тлумаченням «співвиконавства», яким охоплюють і дії, що за своїм зміст відповідають ознакам інших видів співучасників.
Отже, враховуючи буквальний зміст чинної редакції ч. 2 ст. 28 КК України, ключовою перешкодою для визнання групи осіб за попередньою змовою фактично колективним суб’єктом злочину, незалежно від ролі, яку виконували співучасники, є відсутність відповідних спеціальних нормативних приписів саме щодо кваліфікації таких злочинів. Можливий варіант конкретного змісту такої норми ми подали в частині першій запропонованої нами нової редакції ст. 30 КК, який наведено далі.
6. У науці кримінального права мають місце прямо протилежні позиції з приводу того, чи може бути інкримінована кваліфікуюча ознака «вчинення злочину групою осіб» у ситуації, коли фактично має місце вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб.
Позитивну відповідь на це питання дають дехто з науковців і, головне, постанова Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006 р. № 10. До того ж, згідно з роз’ясненнями, наведеними в п. 6 цієї постанови, кваліфікація за ознакою «вчинення злочину групою осіб» дій осіб, які вчинили злочин за попередньою змовою або організованою групою, не виключає визнання зазначених обставин такими, що обтяжують покарання (п. 2 ч. 1 ст. 67 КК).
Такий підхід, на нашу думку, є некоректним в обох своїх аспектах.
По-перше. Група осіб без попередньої змови і група осіб за попередньою змовою являють собою принципово різні за змістом форми співучасті, що виключає їх співвідношення як частини і цілого відповідно. Ключовою відмінністю в них є наявність попередньої змови, відсутність якої передбачена як обов’язкова ознака при вчиненні злочину групою осіб в ч. 1 ст. 28 КК України. Тому, на нашу думку, слід підтримати цілком обґрунтований підхід С.Д. Шапченка, який з цього приводу зазначає, що при вчиненні злочину за попередньою змовою групою осіб, якщо у відповідному юридичному складі злочину передбачена лише кваліфікуюча ознака вчинення його «групою осіб», діяння кожного співвиконавця має кваліфікуватися без інкримінування йому кваліфікуючої ознаки «групою осіб».
По-друге, в названій постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 р. № 10 передбачена можливість подвійного врахування факту вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою чи організованою групою і на рівні кваліфікації, і на рівні обставини, яка обтяжує покарання. Такий підхід суперечить вимогам ч. 4 ст. 67 КК України, де зазначено: «Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує».
Усе це обумовлює необхідність внесення відповідних змін до вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України.
7. Аналіз змісту норм міжнародних конвенцій, обов’язкових для України, та Римського Статуту дає підстави зробити висновок про те, що в окремих міжнародних нормативних актах як обтяжуючі обставини передбачених у них злочинів визнається їх вчинення в певних формах спільної злочинної діяльності. Однак, лише застосовуючи до певної міри аналогію з поняттями форм співучасті, які визначені в КК України, можна зазначити, що в міжнародному праві все ж виділяються окремі форми співучасті.
На позначення цих форм вживається різна термінологія: група осіб, які діють зі спільною метою; сприяння групі осіб, які діють зі спільною метою; незаконна діяльність осіб, груп і організацій; організована злочинна група; участь у правопорушенні організованої злочинної групи, до складу якої входить правопорушник, або участь правопорушника в інших видах міжнародної організованої злочинної діяльності.
Відносно конкретизованим є лише зміст однієї із зазначених форм спільної злочинної діяльності, а саме «організованої злочинної групи», визначення якої закріплене в Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 р.
У КК України подібну назву має одна з форм співучасті: «організована група», проте, на відміну від поняття цієї форми співучасті в КК України, в міжнародному праві метою створення організованої злочинної групи визнається здійснення одного або декількох серйозних злочинів, при цьому вказується, що для визнання групи структурно оформленою вимагається, щоб така група не була випадково утворена для негайного вчинення злочину, і не вимагається, щоб у групі були формально визначені ролі її членів, обговорено безперервний характер членства або створено розвинуту структуру.
Тоді як згідно з КК України конститутивними ознаками організованої групи визнаються: наявність розподілу функцій учасників групи, мета створення групи – вчинення не менше двох злочинів – та стійкість. Усі ці ознаки є взаємообумовлюючими і разом свідчать про дещо вищий рівень організованості такої групи порівняно з іншими злочинними об’єднанням.
Враховуючи те, що жодна з форм співучасті, передбачених у КК України, не збігається за своїми ознаками повністю з «організованою злочинною групою», яка передбачена в міжнародному праві, а також те, що стосовно інших форм співучасті, передбачених в міжнародних нормативних актах, взагалі відсутні будь-які роз’яснення їх змістовних ознак, можна зробити висновок, що в міжнародному кримінальному праві відсутня чітко визначена система форм співучасті.
Ті форми співучасті, які все ж названі в міжнародних актах, мають досить умовний характер, покликані швидше підкреслити необхідність врахування в нормах національного кримінального права небезпечність різних проявів спільної злочинної діяльності.
Загалом порівняльне дослідження засвідчило, що в КК України порівняно з міжнародним правом має місце досить чітка система форм співучасті, яка охоплює переважну більшість конкретних проявів співучасті й значною мірою забезпечує належну їх кримінально-правову оцінку. Хоча існують певні прогалини, що не дозволяють забезпечити належну кримінально-правову оцінку певних проявів співучасті, тому доцільними є відповідні запропоновані нами зміни КК України.
Крім того, виходячи з міжнародного принципу поваги внутрішнього суверенітету кожної держави, вирішення питань криміналізації будь-яких діянь у міжнародному кримінальному праві належить до внутрішньої компетенції кожної держави, відповідний принцип закріплений і в конвенціях, що стосуються окремих різновидів злочинних діянь.
Таким чином, на цей момент відсутня необхідність внесення змін до норм КК України, що стосуються форм співучасті, саме з метою приведення їх у відповідність до норм міжнародного права, оскільки, з одного боку, в міжнародному праві відсутні необхідні для цього зразки, а з іншого – саме міжнародне право відносить це питання до внутрішньої компетенції кожної держави.
8. Проведене в роботі порівняльне дослідження «групи осіб за попередньою змовою» як форми співучасті у злочині за законодавством деяких зарубіжних держав дозволило знайти додаткові аргументи на користь запропонованих нами системних змін у нормативному регулюванні форм співучасті за КК України.
По-перше. Нормативні положення кримінальних кодексів окремих зарубіжних держав можуть слугувати прикладом для запровадження пропонованих нами змін, які стосуються законодавчої техніки в нормативному регулюванні інституту співучасті.
Зокрема приклад деяких зарубіжних кодексів є додатковим обґрунтуванням доцільності того, щоб ст. 28 КК України була названа «Форми співучасті». Відповідний підхід має місце в ст. 43 «Форми співучасті» КК Республіки Молдова, ст. 31 «Форми співучасті» КК Киргизької Республіки, ст. 31 «Форми співучасті у злочині» КК Республіки Казахстан. Таким чином, назва статті Кодексу відтворюватиме зміст положень цієї статті.
Крім того, положення окремих кримінальних кодексів є своєрідним прикладом обстоюваного нами системного підходу щодо нормативного врегулювання змісту можливих форм співучасті. Цей підхід зводиться до необхідності розміщення в ст. 28 КК України всіх передбачених КК України форм співучасті. Таким чином, ст. 28 КК України слід доповнити ще однією формою співучасті, яка регламентована нормами Загальної частини КК України й у науці кримінального права іменується «співучастю у вузькому розумінні». Позитивним прикладом у цьому плані є підхід, використаний в КК Киргизької Республіки, де в ст. 31 «Форми співучасті» передбачені всі можливі форми співучасті, в т. ч. та, про яку ми зазначали і яка не передбачена в ст. 28 КК України.
Конкретний зміст відповідних положень ст. 28 КК України наведено далі.
По-друге. Приклад нормативних положень кримінальних кодексів зарубіжних держав допоміг ще раз підкреслити вади існуючого та переваги запропонованого нами підходу щодо нормативного врегулювання змісту «групи осіб за попередньою змовою» як форми співучасті з точки зору її місця в системі інших форм співучасті.
З’ясовано, що у кримінальному праві зарубіжних держав, має місце «вузьке розуміння» групи осіб за попередньою змовою, тобто як співвиконавства. Такий підхід використовує правозастосовна практика України й підтримує переважна більшість науковців і, як ми зазначали в роботі, цей підхід є достатньо обґрунтованим з правової точки зору, насамперед через відсутність нормативних приписів, які б давали можливість розглядати групу осіб за попередньою змовою як колективного суб’єкта незалежно від видового складу співучасників, на відміну від організованої групи.
Вузьке розуміння «групи осіб за попередньою змовою» створює проблеми в забезпеченні належної кримінально-правової оцінки окремих проявів співучасті, що відрізняються досить високим ступенем суспільної небезпеки, саме з точки зору системного співвідношення цієї форми співучасті з організованою групою.
Зокрема буквальний нормативний зміст ознак організованої групи та групи осіб за попередньою змовою унеможливлює точну й належно сувору кримінально-правову оцінку дій осіб у таких випадках:
1) дії двох суб’єктів, що виконували ролі різних видів співучасників, які відзначались високою організованістю й були наявні всі ознаки організованої групи, не можуть бути кваліфіковані ні за ознакою «вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою», через відсутність співвиконавства, ні за ознакою «вчинення злочину організованою групою», через відсутність третього суб’єкта;
2) дії трьох суб’єктів у поєднанні з усіма іншими ознаками організованої групи, але за відсутності мети – вчинення мінімум двох злочинів – не можуть бути кваліфіковані за ознакою вчинення злочину організованою групою.
У кримінальному праві України спроба вирішення цих проблемних моментів здійснена в постановах Пленуму Верховного Суду України, де застосовується широке тлумачення поняття співвиконавства як ознаки «групи осіб за попередньою змовою», за допомогою якого як виконавство оцінюються й дії, які за своїм конкретним змістом не відповідають буквальному розумінню даного виду співучасника, що визначений у ч. 2 ст. 27 КК України. З іншого боку, Пленумом Верховного Суду України дуже широко розтлумачено зміст мети створення організованої групи як такої, що може охоплювати вчинення ряду злочинів або тільки одного, який потребує ретельної довготривалої підготовки, що суперечить змісту мети створення організованої групи, визначеному в ч. 3 ст. 28 КК України.
Такий правозастосовний підхід спотворює буквальний зміст нормативних положень КК України і має бути усунутий. Належним способом усунення зазначеної прогалини в нормативних положень КК України будуть лише відповідні законодавчі зміни.
У цьому плані більш вдалим є підхід, використаний у кримінальних кодексах, які ми досліджували. У цих країнах разом з вузьким розумінням «групи осіб за попередньою змовою» передбачено дещо інший нормативний зміст «організованої групи» як форми співучасті. Зокрема на нормативному рівні зафіксовано менший мінімальний склад організованої групи – дві особи й передбачено вужчий зміст мети створення організованої групи – вчинення одного злочину.
Таким чином, система форм співучасті, передбачена в досліджуваних нами кодексах, за рахунок ширшого розуміння такої форми співучасті, як «організована група», дозволяє більш повно врахувати специфічні характеристики можливих проявів співучасті, які характеризуються суттєвим рівнем організованості, і забезпечити більш точну їх кримінально-правову оцінку.
Разом з тим, визначення в зарубіжному законодавстві мети створення організованої групи як вчинення одного злочину входить у змістовну суперечність з іншою її нормативно закріпленою ознакою – стійкість групи, яка визначається насамперед кількістю запланованих і вчинених групою злочинів.
З цієї точки зору саме по собі поняття «організованої групи», закріплене в ч. 3 ст. 28 КК України, є більш вдалим порівняно із зарубіжними зразками. Отже, найбільш вдалим способом удосконалення передбаченої в КК України системи форм співучасті є розширення змісту такої форми співучасті, як «група осіб за попередньою змовою» разом з доповненням Кодексу нормативними орієнтирами щодо кваліфікації дій учасників групи, які б дозволили охопити цією формою співучасті дії різних видів співучасників, як колективного суб’єкта.
9. З урахуванням зроблених в роботі висновків запропоновано наступні зміни до КК України:
9. 1. Статтю 28 доцільно викласти в наступній редакції:
«Стаття 28. Форми співучасті
1. Злочин визнається вчиненим у співучасті, якщо в його вчиненні брали участь декілька осіб, які виконували дії, що відповідають ознакам як одного, так і різних видів співучасників, передбачених статтею 27 цього Кодексу. Спосіб взаємодії співучасників може утворювати як форму співучасті при якій виникає група осіб: група осіб без попередньої змови, група осіб за попередньою змовою, організована група та злочинна організація, так і форму співучасті при якій група осіб не виникає.
2. Групу осіб як ознаку форм співучасті утворює організованість дій осіб, які спільними зусиллями здійснюють готування до злочину чи його вчинення. Організованість дій співучасників має місце, якщо дії кожного співучасника є необхідною умовою вчинення діяння виконавцем (досягнення запланованого результату), об’єктивно складають цілісний механізм вчинення злочину чи злочинів як у випадку, коли досягнення запланованого результату передбачає вчинення одного злочину однією особою, так і у випадку, коли досягнення запланованого результату передбачає вчинення декількох злочинів, у яких роль виконавця буде виконувати одна й та сама чи різні особи.
3. Злочин визнається вчиненим групою осіб без попередньої змови, якщо його вчинили два або більше виконавці, які до початку вчинення злочину не домовлялися про спільне його вчинення.
4. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь дві або більше особи, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення, з розподілом або без розподілу функцій учасників групи.
5. Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувались у стійке об’єднання для вчинення не менше двох злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.
6. Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (п’ять і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп».
9.2. Назву ст. 30 КК України викласти в такій редакції: «Стаття 30. Кримінальна відповідальність учасників групи осіб, що діє за попередньою змовою, організованої групи чи злочинної організації». Доповнити цю статтю частиною першою наступного змісту: «Учасники групи осіб, що діє за попередньою змовою, підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них». У зв’язку з цим ч. 1 і ч. 2 чинної редакції цієї статті КК України вважати відповідними частинами 2 і 3.
Запропоновані зміни до КК України спрямовані на усунення широкого тлумачення змісту поняття «співвиконавство»; тлумачення змісту ознаки «вчинені групою осіб», яка передбачається в статтях Особливої частини КК України, як така, що охоплює вчинення злочинів виключно групою осіб без попередньої змови; визнання вчинення не менше двох злочинів метою організованої групи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аветисян С.С. Соучастие в преступлениях со специальным составом : Монография / С.С. Аветисян. – М. : ЮНИТИ-ДАНА ; Закон и право, 2004. – 467 с.
2. Агудов В.В. Категории «форма» и «структура» / В.В. Агудов. – М. : Знание, 1970. – 46 с.
3. Алексеев П.В. Философия : Учебник / П.В. Алексеев, А.В. Панин. – М. : ТК Велби ; Изд-во Проспект, 2008. – 4-е изд., перераб. и доп. – 592 с.
4. Андреева Л. Квалификация преступлений, совершенных в соучастии / Л. Андреева // Советская юстиция. – 1969. – № 2. – С. 20-21.
5. Андрусяк Г.М. Співучасть у злочині, вчиненому при перевищенні меж необхідної оборони / Г.М. Андрусяк // Часопис Київського університету права. – 2011. – № 3. – С. 261–264.
6. Андрушко П.П. Злочини проти виборчих прав громадян та їх права брати участь у референдумі : кримінально-правова характеристика : Монографія / П.П. Андрушко. – К. : КНТ, 2007. – 328 с.
7. Андрушко П.П. Злочини у сфері службової діяльності : кримінально-правова характеристика. Навчальний посібник / П.П. Андрушко, А.А. Стрижевська. – К. : Юрисконсульт, 2006. – 342 с.
8. Андрушко П.П. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом : кримінально-правова характеристика / П.П. Андрушко, М.Є. Короткевич. – К. : Юрисконсульт, 2005. – 292 с.
9. Афиногенов С.В. Соучастие в преступлении (понятие, виды и формы) : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / С.В. Афиногенов. – М., 1991. – 29 c.
10. Афиногенов С.В. и др. Уголовное право Российской Федерации : Общая часть : [Учеб. для студентов вузов, обучающихся по специализации «Юриспруденция»] / [С.В. Афиногенов, Л.Д. Ермакова, Б.В. Здравомыслов и др.] ; под ред. Б.В. Здравомыслова. – М. : Юрист, 2000. – 2-е изд., перераб. и доп. – 479 с.
11. Бажанов М. Про застосування ст. 19 КК України / М. Бажанов, С. Сташис // Право України. – 1994. – № 9. – С. 19–21.
12. Базов В.П. Воєнні злочини : Навч. посібник / В.П. Базов. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 336 с.
13. Бантишев О.Ф. Хабарництво: кваліфікація та документування : практ. посіб. / О.Ф. Бантишев, С.А. Кузьмін. – К. : Вид. Паливода А.В., 2009. – 119 с.
14. Белогриц-Котляревский Л.С. Учебник русского уголовного права: Общая и особенная части / Л.С. Белогриц-Котляревский, орд. проф. Ун-та св. Владимира. – К. : Южно-рус. кн-во Ф.А. Иогансона, 1903. – 626 с.
15. Белявский Л.А. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных в толковании юристов / Л.А. Белявский, А.Л. Рубиновский. – СПб., 1902. – 408 с.
16. Біла Ю.В. Кримінальна відповідальність за групові злочини : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Ю.В. Біла. – Дніпропетровськ, 2009. – 22 с.
17. Бородин С. Спорные вопросы квалификации некоторых преступлений в комментариях Уголовного кодекса РСФСР / С. Бородин, В. Владимиров // Советская юстиция. – 1966. - № 13. – С. 9-10.
18. Борьба с преступностью в Украинской СССР : В 2 т. / Авт. очерка и сост. cборника документов П.П. Михайленко. – К. : Министерство охраны общественного порядка УССР ; Высшая школа, 1966. – Т. 1 : 1917–1925 гг. – 831 с.
19. Борьба с преступностью в Украинской СССР : В 2 т. / Авт. очерка и сост. cборника документов П.П. Михайленко. – К. : Министерство охраны общественного порядка УССР ; Высшая школа, 1967. – Т. 2 : 1926–1967 гг. – 952 с.
20. Брагин А.П. Российское уголовное право : Учебное пособие / А.П. Брагин. – М. : ООО «Маркет ДС Корпорейшен», 2004. – 568 c.
21. Будзинский С. Начала уголовного права / С. Будзинский. – Варшава, 1870. – 362 с.
22. Бурчак Ф.Г. Соучастие : социальные, криминологические и правовые проблемы / Ф.Г. Бурчак. – К. : Вища школа, 1986. – 279 с.
23. Введение в философию : Учебник для вузов в 2 ч. – Ч. 2 / И.Т. Фролов, Э.А. Араб-Алы, Г.С. Арефьева и др. – М. : Политиздат, 1989. – 639 с.
24. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. та гол. ред. В.Т. Бусел. – К. ; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2004. – 568 с.
25. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. О. Єрошенко. – Донецьк : ТОВ «Глорія Трейд», 2012. – 864 с.
26. Вереша Р.В. Кримінальне право України. Загальна частина : Навч. посіб. / Р.В. Вереша. – 2-ге вид., перероб. і доп., станом на вересень 2011 р. – К. : Центр учбової літератури, 2012. – 320 с.
27. Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.
28. Владимиров В.А. Квалификация похищений личного имущества / В.А. Владимиров. – М. : Юридическая литература, 1974. – 208 с.
29. Власьев Н.О. О вменении по началам теории и древнего русского права / Н.О. Власьев. – М. : Университетская типография, 1860. – 243 с.
30. Водько Н.П. Уголовно-правовая борьба с организованной преступностью : Научно-практическое пособие / Н.П. Водько. - М. : Юриспруденция, 2000. – 74 с.
31. Возняк С.С. Философско-мировоззренческий анализ диалектики категорий «форма», «содержание» : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. филос. наук / С.С. Возняк. – Львов, 1990. – 19 с.
32. Воинские артикулы Петра I. Материалы по изучению истории государства и права СССР / [Отв. ред. А.Ф. Гончаров]. – М. : ВЮЗИ, 1960. – 50 с.
33. Волков В.В. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных / В.В. Волков. – СПб., Литейный просп., 53. – 1914. – 1464 с.
34. Волков Г.І. Кримінальне право / Г.І. Волков. – Х. : Юридичне видавництво НКЮ УСРР, 1928. – 66 с.
35. Гаер. Учебник уголовного права : Часть общая / Гаер. – Одесса : Издание А.Е. Кехрибарджи, 1873. – 74 с.
36. Ганова Г.О. Кримінальна відповідальність за умисне вбивство, вчинене групою осіб за попередньою змовою : дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 / Ганова Ганна Олександрівна. – К., 2012. – 19 с.
37. Гаухман Л.Д. Квалификация преступлений : закон, теория, практика / Л.Д. Гаухман. – М. : АО «Центр ЮрИнфоР», 2001. – 316 c.
38. Герцензон А.А. Государственные преступления / А.А. Герцензон, В.Д. Меньшагин, А.Л. Ошерович, А.А. Пионтковский. – М., 1938. – 408 с.
39. Голенков С.И. Культурные формы и процесс формирования личности / С.И. Голенков // Межвузовский сборник. – Куйбышев, 1989. – 21 с.
40. Голощапова Н.Н. Категории «форма» и «содержание» и их роль в познании биологических процессов : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. филос. наук : спец. 09.00.01 «Философские вопросы естествознания» / Н.Н. Голощапова. – Алма-Ата, 1974. – 27 с.
41. Горбачов Д.М. Особливості співучасті у злочинах із спеціальним суб’єктом / Д.М. Горбачов // Часопис Київського університету права. – 2011. – № 2. – С. 251–254.
42. Гошовська Т.В. Проблеми застосування кримінального кодексу України в протидії організованій злочинності / Т.В. Гошовська, І.К. Туркевич // Адвокат. – 2004. – № 2 (41). – С. 14–17.
43. Гумилев Л.Н. Конец и вновь начало / Л.Н. Гумилев. - М., 2002. – 416 c.
44. Гуторова Н.О. Вчинення злочину організованою групою (кримінально-правовий аспект) : автореф дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Н.О. Гуторова. – Х., 1996. – 23 с.
45. Декреты советской власти. – Т. I : 25 октября 1917 г. – 16 марта 1918 г. – М. : Гос. и