Веркалець Іван Дмитрович Вплив правосвідомості на реалізацію функцій права

Короткий опис

Веркалець Іван Дмитрович, аспірант ПВНЗ Університет Короля Данила, тема дисертації: «Вплив правосвідомості на реалізацію функцій права», (081 Право). Спеціалізована вчена рада ДФ 20.149.001 у ПВНЗ Університет Короля Данила

ПРИВАТНИК ВИЩИМ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
УНІВЕРСИТЕТ КОРОЛЯ ДАНИЛА
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
ВЕРКАЛЕЦЬ ІВАН ДМИТРОВИЧ
УДК 340.111 (045)
ДИСЕРТАЦІЯ
ВПЛИВ ПРАВОСВІДОМОСТІ НА РЕАЛІЗАЦІЮ ФУНКЦІЙ ПРАВА
081 «Право»
Право
Подається на здобуття ступеня доктора філософії
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело (підпис, ініціали та прізвище здобувача)
Науковий керівник Зварич Роман Васильович, доктор юридичних наук, доцент
Івано-Франківськ - 2020

ЗМІСТ
ВСТУП 16
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАВОСВІДОМОСТІ ТА МЕХАНІЗМУ РЕАЛІЗАЦІЇ ФУНКЦІЙ ПРАВА 23
1.1. Основні наукові підходи до розуміння правосвідомості та функцій
права 23
1.2. Сутнісна характеристика правосвідомості як ідеологічного елемента
правової системи 36
1.3. Зміст та форми реалізації функцій права як функціональної
особливості права 49
1.4. Загальнотеоретична характеристика взаємозв’язку між
правосвідомістю суб’єктів та процесом реалізації функцій права 63
Висновки до Розділу 1 78
РОЗДІЛ 2. ПРОЦЕС ВЗАЄМОДІЇ ПРАВОСВІДОМОСТІ ТА МЕХАНІЗМІВ РЕАЛІЗАЦІЇ ФУНКЦІЙ ПРАВА 82
2.1. Вплив правової психології на реалізацію функцій права 82
2.2. Форми впливу правової ідеології на реалізацію та здійснення
функцій права 99
2.3. Вплив рівня правової культури суспільства на ефективність
реалізації функцій права 116
Висновки до Розділу 2 133
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ПРАВОСВІДОМОСТІ СУБ’ЄКТІВ НА ПРОЦЕС РЕАЛІЗАЦІЇ ФУНКЦІЙ ПРАВА В УКРАЇНІ 136
3.1. Загальна характеристика рівня правосвідомості загальних і
спеціальних суб’єктів правовідносин в Україні 136
3.2. Юридичне закріплення та реалізація функцій українського права 153
3.3. Вплив правосвідомості суб’єктів на ефективність реалізації функцій
українського права 170
3.4. Напрями удосконалення рівня правосвідомості як засобу
підвищення ефективності реалізації функцій українського права 184
Висновки до Розділу 3 200
ВИСНОВКИ 204
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 212
ДОДАТКИ 239

ВСТУП
Обґрунтування вибору теми дослідження. Проблема правосвідомості об’єктивно є однією із ключових у юридичній науці, адже саме правосвідомість як одна з форм суспільної свідомості покликана реалізувати загальнозначущі цілі системи суспільних відносин, при цьому спрямовуючи та систематизуючи функції та завдання правової системи. Крім того правосвідомість безумовно має динамічний характер, вона постійно змінюється та розвивається, під впливом соціально-правової дійсності правосвідомість набуває специфічних рис, що потребують наукової верифікації. Саме вивчення правосвідомості може суттєво вплинути на розв’язання ключових проблем соціально-правової реальності, оскільки вона є формотворчим елементом цієї реальності.
З урахуванням можливостей людської свідомості аналізувати минуле, робити висновки у теперішньому та вибудовувати перспективні моделі розвитку майбутнього, необхідно визнати схожу хронологічну характеристику правової свідомості, суб’єкти якої за подібною схемою виражають ті чи інші моделі правової поведінки. Власне об’єктивізація правосвідомості у процесі правотворчості виявляє прогностичний характер цього феномена, який у свою чергу зумовлює суспільний попит на наукове дослідження заявленої проблематики.
Слід зазначити, що проблематика правосвідомості та її вплив на реалізацію функцій права у тій чи іншій мірі висвітлювалась у наукових дослідженнях, які здійснили вітчизняні та зарубіжні науковці, зокрема С. Абрамов, С. Алексеєв, З. Алмазова, Т. Андрусяк, В. Войтов, В. Голубовський, Н. Гранат, М. Гусарова, О. Данильян, Ю. Дмитрієнко, Т.Дудаш, Ю. Калиновський, В. Камінська, Я. Кічук, Г. Клімова, Н. Коваленко, П. Рабінович, О. Скакун, Т. Тарахонич, В. Толстенко, Л. Удовика, П. Рабінович, І. Фарбер, Ю. Шемшученко, та інші науковці.
Проте лише незначна кількість монографічних наукових праць та дисертацій безпосередньо присвячена окремим аспектам взаємодії
правосвідомості та функцій права. Серед їх числа слід згадати передусім наступні
монографії: К. Бельський «Структура та функції правосвідомості»
(Москва, 2006 р.), М. Герасіна, О. Данильян, О. Дзьобань «Правосвідомість і правова культура як базові чинники державотворчого процесу в Україні» (Харків, 2009 р.), Ю. Калиновський «Правосвідомість українського суспільства: ґенеза та сучасність» (Харків, 2008 р.), П. Рабінович Т. Бачинський «Формування основ правового світогляду, правової свідомості та правової культури шкільної молоді (теоретико- й соціолого-правове дослідження)» (Львів, 2015 р.), а також дисертації А. Беседіна «Правовая идеология как элемент правовой системы современного общества» (Москва, 2003 р.), З. Буклової «Правосознание в современном информационном обществе» (Москва, 2011 р.), Ю. Власової «Взаимодействие права и идеологии в современных условиях» (Москва, 2006 р.), Ю. Калиновського «Правосвідомість українського суспільства як соціокультурний феномен: філософсько-правова рефлексія» (Харків, 2010 р.), О. Косаревської «Формування професійної правової свідомості курсантів на початковому етапі навчання у вищих навчальних закладах МВС України» (Одеса, 2002 р.), І. Панчук «Правосвідомість як фактор утвердження демократичних основ державного та суспільного ладу України» (Київ, 2015 р.), А. Перепелюк «Механізм застосування права: структура та критерії ефективності (загальнотеоретичний аспект)» (Київ, 2016 р.) та ін.
Разом з тим, у зв’язку з трансформацією правової системи України, обумовленою як внутрішньою модернізацією, так і євроінтеграційним курсом, виникла об’єктивна потреба у новітньому комплексному дослідженні проблеми впливу правосвідомості суб’єктів правових відносин на функціонування правової системи України з урахуванням сучасних викликів та потреб вітчизняного законодавства. Конкретизуючи зазначену потребу зауважимо, що дослідження правосвідомості відбувається через призму її зв’язку з ідеологічним компонентом правової системи, а також у контексті синергії між правосвідомістю суб’єктів та процесом реалізації функції права.
Таким чином, з урахуванням усього вищенаведеного, визначена проблематика впливу правосвідомості на реалізацію функцій права є надзвичайно актуальною, відзначається теоретичною та практичною значимістю. Усе це і зумовило вибір теми та актуальність дисертаційного дослідження, його завдання і структуру.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дослідження проведено у контексті науково-дослідної роботи кафедри теорії та історії держави і права Приватного вищого навчального закладу Університету Короля Данила за напрямом «Трансформація правової системи України в умовах розвитку правових систем сучасності (теоретико-правовий та історико-правовий аспекти)» (державний реєстраційний номер 0116U002342) та «Закономірності розвитку і функціонування правової держави» (державний реєстраційний номер 0111U006673). Тема роботи відповідає Пріоритетним напрямам розвитку правової науки на 2016-2020 рр., затвердженим постановою Загальних Зборів Національної академії правових наук України від 3 березня 2016 р. та перспективним напрямам кандидатських та докторських дисертацій за юридичними спеціальностями, Перелік яких затверджено рішенням Президії Національної академії правових наук України від 18 жовтня 2013 р.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є створення загальнотеоретичної концепції сучасного механізму впливу правосвідомості на реалізацію функцій права, а також розробка практичних рекомендацій по формуванню необхідних для цього юридичних передумов.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені наступні завдання:
- охарактеризувати та систематизувати основні підходи до розуміння правосвідомості та процесу реалізації функцій права;
- обґрунтувати правосвідомість як ідеологічний елемент правової системи;
- розкрити зміст та форми реалізації функції права;
- виявити синергетичний характер взаємозв’язку між правосвідомістю суб’єктів та процесом реалізації функцій права;
- розкрити вплив правової психології на реалізацію функції права;
- систематизувати форми впливу правової ідеології на реалізацію та здійснення функцій права;
- показати вплив рівня правової культури суспільства на ефективність реалізації функцій права;
- навести порівняльну характеристику рівня правосвідомості загальних і спеціальних суб’єктів правовідносин в Україні;
- визначити закономірності юридичного закріплення та реалізації функцій українського права;
- встановити форми впливу правосвідомості суб’єктів на ефективність реалізації функцій українського права;
- сформулювати напрями удосконалення рівня правосвідомості як засобу підвищення ефективності реалізації функцій українського права.
Об’єктом дослідження виступає правосвідомість як явище правової реальності та суб’єктивна форма реалізації функцій права.
Предмет дослідження є теоретико-правова модель впливу правосвідомості на реалізацію функцій права.
Методи дослідження. При проведенні дослідження використано комплекс філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-юридичних методів наукового пізнання, зокрема: формально-логічний метод - при визначенні основних наукових підходів до розуміння правосвідомості та функцій права (підрозділ 1.1); метод дедукції - у процесі сутнісної характеристики правосвідомості як ідеологічного елемента правової системи шляхом сходження від загального до часткового (підрозділи 1.2, 1.4); методи аналізу та синтезу - при дослідженні змісту та форм реалізації функцій права (підрозділ 1.3); метод порівняльного аналізу - при дослідженні впливів правової психології, ідеології, культури на реалізацію функцій права (розділ 2); системно-функціональний метод - при дослідженні рівня ефективності реалізації функцій права (підрозділ 2.3); порівняльно-правовий метод - при дослідженні рівня правосвідомості загальних і спеціальних суб’єктів правових відносин (підрозділ 3.1); нормативно- догматичний метод - при аналізі специфіки юридичного закріплення та реалізації функцій українського права (підрозділ 3.2); метод діалектики - при дослідженні форм впливу правосвідомості суб’єктів на ефективність реалізації функцій українського права та визначенні стратегічних напрямів удосконалення рівня правосвідомості як засобу підвищення ефективності реалізації функцій українського права (підрозділи 3.3 і 3.4); метод узагальнення - при обґрунтуванні та подальшому узагальненні пропозицій щодо ефективного впливу правосвідомості на реалізацію функцій права (висновки).
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертація є першим теоретико-правовим та науковим дослідженням, присвяченим розкриттю впливу правосвідомості на реалізацію функцій права. У дисертації надано ряд нових концептуальних положень, висновків і рекомендацій, що мають важливе теоретичне та практичне значення, зокрема:
уперше:
- встановлено синергетичний характер взаємозв’язку між рівнем правосвідомості суб’єктів правових відносин та ступенем ефективності реалізації функцій права, що реалізується у суспільстві через систему правових ідей, здатних набувати форми юридичних понять і категорій;
- встановлено та обґрунтовано, що результатом синергії правосвідомості та процесу реалізації функцій права є напрацювання правовою системою більш ефективних методів правового регулювання з метою стимулювання у суб’єктів правовідносин свідомої правомірної поведінки;
удосконалено:
- науковий підхід щодо розуміння функціонального потенціалу правосвідомості, який здатний реалізуватись на індивідуальному рівні, у такий спосіб визначаючи пріоритети правового регулятивного впливу;
- ідею про принципово ідеологічний характер екстраполяції формальних юридичних вимог з умоглядної сфери у площину реальних правових відносин;
- положення про необхідність ефективної трансформації правосвідомості з метою подолання правового нігілізму і як наслідок підвищення відчуття справедливості у суспільстві;
- ідею про внутрішню (онтологічну) та зовнішню (гносеологічну) складові удосконалення рівня правової свідомості, збалансоване застосування яких дозволяє забезпечити самокерованість правової системи з урахуванням актуальних змін у кожному її компоненті;
дістали подальшого розвитку:
- науковий підхід до визначення поняття «функція права» шляхом аналізу соціального призначення права в цілому та конкретних напрямів усвідомленого правового впливу на суспільні відносини;
- характеристика функціонального потенціалу правової психології, від якої залежить оптимальний рівень соціалізації суб’єктів правових відносин, що дозволяє прогнозувати підвищення ефективності правової системи;
- обґрунтування призначення правової ідеології для здійснення регулятивного та стабілізуючого впливу на життєдіяльність суспільства завдяки плюралістичному характеру цієї ідеології;
- положення про важливість регулятивного потенціалу правової культури, який підвищується у результаті усвідомленого сприйняття системи загальнолюдських та суспільно-правових цінностей;
- вчення про перманентний характер функцій права при збереженні внутрішньої динаміки механізмів та форм їх реалізації, згідно з потребами суспільства в цілому та юридичної практики зокрема.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою працею. Усі результати роботи, висновки і пропозиції зроблено на підставі власного авторського дослідження, аналізу літературних джерел і нормативно-правової бази. Ідеї та розробки, що належать співавторам публікації за темою дисертації, дисертантом не використовувались.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані в роботі положення, висновки та авторські пропозиції можуть бути використані у ході проведення подальших фундаментальних, загальнотеоретичних, галузевих і прикладних досліджень з проблеми вивчення впливу правосвідомості на реалізацію функцій права.
Матеріали дисертації використовуються в навчальному процесі навчальному процесі Університету Короля Данила при викладанні курсів «Теорія держави і права», «Актуальні проблеми теорії держави і права», «Теорія правозастосування», «Правова ідеологія» (акт впровадження від 03.02.2020р.); в науково-дослідній та експертно-аналітичній роботі Науково-дослідного інституту імені академіка УАН І.М. Луцького при виконанні наукових програм розвитку
Університету Короля Данила, Прикарпатського регіону та України відповідно до плану проведення наукових досліджень, при підготовці науково-практичних експертних висновків, зауважень і пропозицій до законопроектів в зазначеній сфері (довідка про впровадження від 03.02.2020р.); у правозастосовчій, правоосвітній та правовиховній діяльності Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (акт про впровадження від 10.02.2020 р.); у практичній діяльності Івано-Франківського окружного адміністративного суду (акт про впровадження від 14.02.2020 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Приватного вищого навчального закладу Університету Короля Данила, де було виконано дисертацію, а також оприлюднені на чотирьох конференціях і наукових семінарах, а саме: Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми формування національної правової системи України та її адаптація до європейського права» (м. Івано-Франківськ, 5-6 травня 2017 р.); ІІ Всеукраїнському науково-практичному симпозіумі «Концептуальні проблеми розвитку сучасної гуманітарної та прикладної науки» (м. Івано-Франківськ, 20¬21 квітня 2018 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Правові, економічні та соціокультурні засади регулювання суспільних відносин: сучасні реалії та виклики часу» (м. Полтава, 10 грудня 2019 року); міжнародній науково- практичній конференції «Актуальні питання розвитку та взаємодії публічного та приватного права» (м. Львів, 15-16 березня 2019 р.).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 9 наукових робіт, з яких 4 статті у наукових фахових виданнях України, 1 стаття - у науковому періодичному виданні іншої держави, 4 тези доповідей на конференціях і семінарах.
Структура та обсяг дисертації обумовлена логікою проблеми та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, що містять 11 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 244 сторінки, з них основний текст 196 сторінок. Список використаних джерел налічує 308 найменувань і займає 27 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Комплексне теоретико-правове дослідження впливу правосвідомості на реалізацію функцій права дає підставу для наступних висновків та рекомендацій.
1. Охарактеризувавши та систематизувавши головні наукові підходи до розуміння правосвідомості та процесу реалізації функцій права, відзначимо наступне. Розчленування структури правосвідомості як показано у дослідженні, відбувається на власне науковому (теоретичному) професійному (спеціалізованому) і масовому (буденному) рівнях. Правосвідомість фактично є концентрацією загальних уявлень (ідей, концепцій, вчень, доктрин, теорій), здобутих професійними правознавцями у ході їх практичної діяльності. Зрештою теоретичний рівень правосвідомості передбачає належно верифіковані в емпіричний спосіб знання про сукупність внутрішніх зв’язків та загальних і специфічних закономірностей розвитку правової дійсності.
Функціональний потенціал правосвідомості розкривається як в узагальненому, широкому впливі на суспільні відносини, так і у вузькому контексті, який передбачає реалізацію можливостей власне правового регулятивного впливу залежно від їх характеру та значення для соціального розвитку.
2. Обґрунтувавши, що правосвідомість є ідеологічним елементом правової системи, було виявлено проблему співвідношення у правовій ідеології інтелектуального та психологічного компонентів, яка досі залишається дискусійною. Фактично правова ідеологія, що формується у результаті як науково-теоретичного, так і буденного відображення правової дійсності є концентрованим вираженням правосвідомості як форми суспільної свідомості. Завдяки цьому компоненту формально юридичні вимоги переносяться з умоглядної сфери в мотиваційну, психологічну, емоційно-вольову сферу духовного життя соціальних суб’єктів, адже завдяки правовій ідеології об’єктивуються, кристалізуються уявлення про право, державу, правові інститути як про явища соціального буття, на підставі яких будується той або інший тип праворозуміння.
Г ромадські та державні інститути формують власне відношення осмислення та усвідомлення правової дійсності та виробляють чіткі правові критерії оцінки соціального життя, його цінностей та механізми гармонізації відносин між особою суспільством і державою. Для цього правова ідеологія впливає на характер правотворчого процесу синтезуючи різнорідні соціальні і національні очікування у напрямку досягнення суспільного консенсусу.
3. Розкривши зміст та форми реалізації функцій права, з урахуванням філософсько-правових, загально-правових та галузевих трактувань їх впливу на правову систему, було доведено, що у своїй сукупності функції права спрямовують його суспільний вплив на демократизацію держави і розбудову громадянського суспільства, забезпечуючи при цьому як загально-соціальні, так і приватні інтереси сприяють втіленню у життя певних державних пріоритетів і гарантують додержання прав і свобод людини і громадянина.
Змістовною характеристикою функцій права є їх постійність, яка забезпечує стабільну та безперервну дію права у суспільстві. Однак незважаючи на те, що функція постійна властива праву це не означає, що незмінними залишаються механізми і форми її реалізації, вони безумовно ефективно змінюються та розвиваються згідно із потребами суспільства в цілому та юридичної практики зокрема. У цьому виявляється залежність функцій права від його завдань, адже саме завдання зумовлюють існування функцій, визначають їх зміст та суттєвим чином впливають на форми й методи їх реалізації.
4. Виявивши взаємозв’язок між правосвідомістю суб’єктів та процесом реалізації функцій права, ми розкрили його синергетичний характер. Адже ефективність реалізації функцій права як в індивідуальному, так і в суспільному вимірах, залежить від рівня правосвідомості та її імплементації у систему правових відносин. Обидва сутні елементи структури правосвідомості, а саме її теоретичний та емпіричний рівні, кожний у властивий спосіб впливають на реалізацію функцій права. Саме на підставі такого впливу у суспільстві поступово кристалізується так зване розуміння права, яке включає ставлення людей до права, його осмислення, оцінку. У цьому контексті правосвідомість виступає суб’єктивною формою реалізації функцій права.
Результатом взаємозв’язку правосвідомості та функцій права також є актуалізація у правовому просторі оптимальних методів правового регулювання. Це важливо перш за все у контексті сучасного реформування української правової системи у напрямку поступової відмови лише від імперативних методів правового регулювання і натомість застосування диспозитивного та заохочувального методів правового регулювання з метою стимулювати зацікавленість громадян у правомірній поведінці. Відтак, вплив правосвідомості на поведінку людей відбувається за посередництвом реалізації функцій права у процесі регулювання суспільних відносин.
5. Розкривши вплив правової психології на імплементацію правових норм, як доведено у підрозділі, можна визначити релевантну залежність між ступенем соціальної значущості та рівнем ефективності норм права.
Важливе значення правової психології у процесі розкриття функціонального потенціалу правосвідомості полягає передусім у тому, що завдяки їй у нормативно-правову практику імплементується поняття суспільного інтересу, вивчення якого допомагає з’ясувати як мотиви діяльності окремих суб’єктів права, так і цілих соціальних груп, тощо.
Функція правової психології у системі правосвідомості безпосередньо корелюється із змістом такої категорії як соціалізація, що дозволяє прогнозувати можливі позитивні правові результати в межах діючого правового поля. Оскільки саме послуговуючись психологічно-правовими установками окремі індивіди та соціальні групи дають морально-етичну оцінку діям держаної влади, спрямованим на досягнення необхідних правових перетворень. Слід також зазначити, що у процесі вивчення структури правосвідомості дуже важлива роль належить змішаним раціонально-емоційним формам правової психології, якими є правові оцінки, відношення, уявлення і переконання. Такий синтез власне і робить правову психологію відносно самостійним елементом правосвідомості.
6. Систематизувавши форми впливу правової ідеології на реалізацію та здійснення функцій права, було встановлено, що головне її призначення полягає у здійсненні регулятивного та стабілізуючого впливу на життєдіяльність соціуму та його окремих сфер, яке реалізується виключно завдяки плюралістичному характеру цієї ідеології.
Адже в умовах глобалізації оптимальною видається така правова ідеологія, у якій залишаються незмінними не політично-правові детермінанти, як це було наприклад у радянський період, а натомість ціннісні орієнтири, які для правової системи означають домінування принципу верховенства права, гарантії, захист прав людини і громадянина, а також поступове напрацювання ефективної законодавчої бази. Усі перелічені вище фактори у взаємодії та взаємозумовленості здатні забезпечити формування цілісної, динамічної, національної правової системи. Досягненню структурно-функціональної єдності її елементів сприяє також модернізація правової системи, здійснена на такій ідеологічній основі, а це у свою чергу підвищує міжнародно-правовий авторитет нашої держави, позиціонує Україну як цивілізовану частину європейського глобального правового простору.
Центральним для розуміння правової ідеології у нашому дослідженні є поняття правового впливу, покликаного поряд із функціями, що притаманні правовій психології, формувати мотиви поведінки суб’єктів правових відносин з метою їх упорядкування та встановлення системи прав та обов’язків зазначених суб’єктів. У цьому процесі важлива роль відводиться правовому механізму, який має виразне конституційне підґрунтя, що детермінує місце та роль різних правових засобів, а саме, ідей, теорій, норм, поглядів, заснованих на належно верифікованих наукових і політичних знаннях.
7. Показавши вплив рівня правової культури суспільства на ефективність реалізації функцій права, було виявлено її регулятивний потенціал, важливість дослідження якого полягає у необхідності застосування у процесі регулятивної діяльності не тільки юридичних, а насамперед моральних різновидів соціальних норм.
Для еволюції правосвідомості це має вирішальне значення, адже як доведено у розділі, високий рівень правової культури жодним чином не може бути нав’язаний суспільству, а формується лише як результат усвідомленого прийняття системи загальнолюдських та суспільно-правових цінностей, що набуваються суспільством та окремими соціальними групами внаслідок успішної імплементації позитивних психологічних та ідеологічних установок, що власне й формують такий складний і багатогранний духовний феномен як правова свідомість.
Підвищення рівня правової культури, відтак, нерозривно пов’язане із виконанням правовою системою цілого ряду різноманітних функцій, ефективна реалізація яких набуває особливої ваги при формуванні демократичної та людиноорієтованої державної системи. Адже належна реалізація саме такого потенціалу правової культури передбачає органічну імплементацію за посередництвом державного апарату передусім принципу верховенства прав людини і громадянина.
8. Навівши порівняльну характеристику рівня правосвідомості загальних і спеціальних суб’єктів правовідносин в Україні, стверджуємо, що цей феномен на відповідних рівнях має дві головні форми реалізації: неінституціональну, що включає широкий спектр взаємодії правового мислення, волі та почуттів, а також інституціональну, що виокремлюється з першої форми у результаті документального закріплення визначених правових норм, які формуються на основі реального праворозуміння суб’єктів правовідносин.
Відтак інституціональна правосвідомість фактично виступає екстраполяцією позитивного права здійсненого на основі імплементації природного права. У першому випадку той чи інший рівень правосвідомості є важливим у контексті тлумачення закону виданого державою, щодо конкретної ситуації або щодо визначення конституційності окремого закону, а в другому правосвідомість застосовується виключно для того, щоб досягти суспільного консенсусу у питанні ставлення до чинного права в цілому та окремих його складових. Саме тому поділ правосвідомості на теоретичну і практичну є, на нашу думку, доцільним, адже правова наука виявляє її теоретичну складову, а повсякденна правова свідомість і правова психологія формують емпіричний рівень правосвідомості.
Характерною рисою правосвідомості у вітчизняному правовому просторі є необхідність її постійної трансформації у плані звільнення від багажу тоталітарного минулого. Головними рисами такої трансформації є
демократичність, гуманізм та плюралістичність, а також поступове подолання правового нігілізму, результатом чого є підвищення правової обізнаності, і як наслідок правосвідомості.
9. Визначивши закономірності процесів юридичного закріплення та реалізації функцій українського права, ми доводимо, що вони виражають найбільш істотні риси права, з допомогою яких правова система здатна ефективно виконувати покладені на неї державою та громадянським суспільством завдання у напрямі впорядкування суспільних відносин.
Функції права ретранслюються у суспільство через правосвідомість індивідів та цілих соціальних груп, і сформувавши у такий спосіб магістральні напрями впливу на суспільне життя, об’єктивно реалізуються у межах правової системи. Тому незалежно від критеріїв класифікації функцій права, значної кількості підходів до їх вивчення, найбільш повна реалізація як соціальних, так і власне юридичних функцій права, можлива, на нашу думку, лише за умови їх належного сприйняття правосвідомістю.
Слід також відзначити, що функціональна сутність права, що виражається через правосвідомість, розглядається й аналізується у дослідженні у безпосередньому зв’язку із процесами соціалізації індивідів та державних інститутів, і як наслідок демократизації політичного життя на тлі активної участі громадян та інституцій громадянського суспільства у процесах правотворчості.
10. Встановивши форми впливу правосвідомості суб’єктів на ефективність реалізації функцій українського права, було виявлено, що всі аспекти визначення рівня ефективності норм права (духовний, діяльнісний, психологічний, утилітарний, конфліктний, антропологічний, тощо) спрямовані на досягнення оптимального співвідношення поставлених законодавцем цілей та реальних результатів, до яких призвели ті чи інші правовідносини, а також на зниження рівня деструктивної соціальної конфліктності та, як наслідок, зменшення кількості протиправних вчинків. Ефективність реалізації функцій права залежить також від ступеня взаємодії між природним і позитивним правом, завдяки якій не лише здійснюються належний регулятивний вплив на суспільні відносини, але також втілюються визначені суспільно необхідні вимоги реалізації цих відносин.
Вагомими фактором, який беззаперечно впливає на визначення ефективності норм законодавства є їх антропологічна адекватність тобто відповідність основним властивостям людини, її головним потребам. Адже гармонізація, та взаємна адаптація норм законодавства і психіки людини є одним із найважливіших завдань, яке ставлять перед собою творці правової системи на сучасному етапі вітчизняного правотворення.
11. Визначаючи напрями удосконалення рівня правосвідомості як засобу підвищення рівня ефективності реалізації функцій українського права, було розкрито внутрішню (онтологічну) і зовнішню (гносеологічну) складові цього процесу. Внутрішня складова виявляється передусім шляхом досягнення належного ступеня самоорганізації як на рівні правової системи в цілому, так і всіх її компонентів зокрема, маючи своїм джерелом принципи соціальної самоорганізації. Правосвідомість у цьому контексті власне виконує інтегративно- синергетичну роль виявляючи відкритий та нелінійний характер правової системи загалом. Правосвідомість виконує функцію сполучної ланки, покликаної збалансовувати роботу елементів правової системи, забезпечивши у такій спосіб її самокерованість з урахуванням змін у кожному її компоненті. Завдяки цьому відбувається трансформація ідеологічних уявлень про значення і роль права у конкретній державі.
Зовнішня складова удосконалення рівня правосвідомості виявляється по- перше через підвищення рівня правової культури, що передбачає здійснення правового навчання і виховання, а також правової інформованості українських громадян, і по-друге шляхом вдосконалення системи професійної правової освіти, внаслідок чого відбувається зростання ефективності діяльності всієї системи правосуддя та адаптація українського законодавства до міжнародних норм і стандартів. Зазначені напрями удосконалення рівня правової свідомості також опосередковано впливають на підвищення рівня правосвідомості та постійну гармонізацію у її площині складових національної правової системи.