ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ТОРГІВЛЮ ЛЮДЬМИ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Короткий опис

ЗМІСТ

Вступ ………...…………………………………………………….…….. 4
Розділ 1
Історичні та правові аспекти криміналізації
торгівлі людьми ..................................…………………………..….… 16
1.1. Становлення нормативного регулювання торгівлі людьми
в історичній ретроспективі...........……………………………………… 16
1.2. Міжнародно-правова протидія торгівлі людьми.............................. 28
Розділ 2
Об’єктивні ознаки торгівлі людьми ..…………………….…………. 49
2.1. Об’єкт і предмет торгівлі людьми .………….……………………... 49
2.2. Об’єктивна сторона торгівлі людьми .……………………………....74
Розділ 3
Суб’єктивні ознаки торгівлі людьми ……………….……………….. 101
3.1. Суб’єктивна сторона торгівлі людьми ...……….………………….. 101
3.2. Суб’єкт торгівлі людьми ...........................................……..……........ 125
Розділ 4
Кваліфікуючі, особливо кваліфікуючі ознаки злочину,
передбаченого ст. 149 КК України та його розмежування
з іншими злочинами …………………………………………………..... 133
4.1. Кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки
торгівлі людьми ………………………………………………………..... 133
4.2. Розмежування торгівлі людьми із суміжними
складами злочинів ……..….......………………………………………... 149
Розділ 5
Аналіз кримінального законодавства окремих іноземних країн
щодо відповідальності за торгівлю людьми .................................... 159
5.1. Кримінальне законодавство країн, які є постачальницями
людей для продажу за кордон ................................................................ 161
5.2. Кримінальне законодавство країн призначення
людей для продажу .................................................................................. 179
Висновки ………………………………………………........................... 190
Список використаних джерел ………..….………………..………...... 197

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Серед актуальних проблем сучасних форм порушення прав людини вагоме місце посідає проблема торгівлі людьми, яка має довге історичне та етнонаціональне коріння. Відношення до цього явища з боку суспільства не завжди було однаковим. З самого початку свого зародження торгівля людьми підтримувалася суспільством, нею займалися не лише прості громадяни, але й окремі правителі. Але з розвитком свідомості, моральних засад людська спільнота зрозуміла принизливість і ганебність цього явища. Лише на початку ХVІІІ століття міжнародне співтовариство почало робити перші, досить несміливі кроки щодо викорінення торгівлі людьми.
На сьогодні міжнародним співтовариством укладені десятки угод щодо протидії торгівлі людьми, багато країн у своїх законодавствах передбачили кримінальну відповідальність за цей злочин. Між тим, темпи торгівлі не лише не вщухають, а навпаки, збільшуються. За інформацією ООН, останніми роками торгівля людьми набирає особливо широкого розмаху [1, с. 187]. Кожен рік у світі біля 4 мільйонів людей стають жертвами цього злочину [2].
Міжнародна Організація Міграції зазначає, що тільки в Західну Європу щороку продається близько 500000 жінок [3].
Особливо гостро ця проблема стоїть перед країнами Центральної та Східної Європи. Використовуючи складну економічну ситуацію у цих країнах, високий рівень безробіття та правову недосконалість захисту громадян, злочинні угрупування створили тут справжній кримінальний бізнес. Вони запрошують громадян працювати за кордон, а після приїзду до країн призначення їх продають місцевим кримінальним структурам, які втягують „гостей країни” в проституцію, порнобізнес тощо. Люди при цьому зазнають жорсткої експлуатації, заробляючи мізерні гроші собі і тисячі для організаторів цього бізнесу.
Торгівля людьми приносить величезні доходи. Особливо прибутковим є залучення таким чином людей до секс-індустрії. За даними експертів ООН, торгівля людьми з метою їх подальшої сексуальної експлуатації за рівнем прибутковості стоїть на 3 місці після торгівлі наркотиками та зброєю, а ризик у неї для ділків набагато менший або практично відсутній [4, с. 391].
Чоловіки складають невелику частину серед жертв торгівлі людьми. Їх переважно експлуатують на сільськогосподарських роботах, як будівельників, шахтарів [5, с. 17]. Досить поширеним нині є вербування українських чоловіків, віком до 35 років, на службу в закордонні воєнізовані формування, де вони виконують роль звичайного “гарматного м’яса” [6]. Особливої гостроти нині набуває проблема торгівлі дітьми.
Наша держава є однією з основних постачальниць людей за кордон для продажу. Вражають масштаби вивезення жінок з України за кордон для залучення їх до роботи в сексуальну індустрію. Останніми роками з України працювати за кордон виїхали близько 500 тисяч жінок. Приблизно кожна п’ята з них була продана для подальшої сексуальної експлуатації [7, с. 3].
За деякими даними у сфері секс-індустрії держав-реципієнтів експлуатується понад 100000 українських жінок [8]. За іншими даними, в подібному рабстві за кордоном знаходиться близько 600000 наших громадянок [9].
Із розвитком України як незалежної держави відбувається перегляд системи цінностей, що існували раніше. Основним здобутком цього процесу стало те, що Конституція України [10] визнала людину, її життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканність та безпеку найвищими цінностями в українському суспільстві. У розділі ІІ Конституції закріплено достатньо широкий та різний за своїм змістом перелік природних та невідчужуваних прав людини. До їх числа, зокрема, належить право кожної людини на свободу (частина 1 статті 29 Конституції України). Стаття 28 Конституції України гарантує кожному право на повагу до його гідності.
Торгівля людьми – це злочин, який грубо порушує закріплені та гарантовані Конституцією України права на свободу, честь і гідність людини.
Окремі європейські країни, зокрема Велика Британія, Швеція, Норвегія ще в минулому столітті доповнили своє кримінальне законодавство нормами, які передбачили відповідальність за торгівлю людьми [11, С. 110 – 111].
Суттєве поширення цього злочину в Україні спонукало також і нашого законодавця до рішучих заходів протидії цьому явищу. У березні 1998 року Кримінальний кодекс України було доповнено статтею 124¹ „Торгівля людьми” [12]. Навіть загальний огляд цієї норми дозволяє зробити висновок про те, що в ній знайшли відображення ряд Конвенцій, які забороняють торгівлю жінками і дітьми, зокрема Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами 1949 року, яка визнала злочинними такі діяння: звідництво, схилення чи спокуса особи з метою проституції; експлуатація проституції іншої особи тощо. Ст. 124¹ КК України 1960 року такі дії визнала метою здійснення торгівлі людьми.
Н. І. Карпачова зазначає, що при цьому було вивчено досвід країн, в яких застосовуються правові норми щодо торгівлі людьми, зокрема таких, як Німеччина, Бельгія, Велика Британія [13], що також слід визнати позитивним моментом. Між тим, необхідно зазначити, що назва ст. 124¹ КК України 1960 року не відповідала її змісту, оскільки в нормі йшлося про заволодіння особою з метою її передачі. Злочин вважався закінченим саме з моменту заволодіння, а сама торгівля людьми знаходилася поза межами об’єктивної сторони складу злочину. Норма мала ще й інші недоліки і була занадто недосконалою. Незначна кількість порушених кримінальних справ за цією статтею (з 1998 року по 2000 рік лише 55) за значної фактичної поширеності цього явища засвідчила необхідність вдосконалення кримінального законодавства про відповідальність за торгівлю людьми.
У Кримінальному кодексі України 2001 року норма про відповідальність за цей злочин була закріплена в ст. 149 КК України [14]. Ця стаття розташована у розділі ІІІ КК України „Злочини проти волі, честі та гідності особи”.
Стаття 149 КК України також має певні вади, проте, у порівнянні з попередньою, ця норма сформульована більш вдало. Про це свідчить динаміка росту практики застосування ст. 149 КК України. Зокрема, у 2002 році за ознаками цієї статті органами МВС України було зареєстровано 169 злочинів, у 2003 – 289 злочинів, у 2004 році було зареєстровано 269 фактів здійснення торгівлі людьми. У 2002 році до кримінальної відповідальності притягувалася 71 особа, у 2003 – 98 осіб, а в 2004 році – 137 осіб [15].
Незважаючи на підвищену небезпеку та вражаючі масштаби торгівлі людьми, до недавнього часу в науці кримінального права цій проблемі взагалі не приділялося уваги. Це мабуть і пояснює недоскональність норми кримінального законодавства про торгівлю людьми. Здебільшого, торгівлю людьми вивчали як злочин міжнародного характеру в рамках науки міжнародного публічного права [16, с. 194 – 195; 17, с. 22]. Проблемі боротьби із цим транснаціональним злочином присвятили свої наукові праці такі вчені, як С.В. Бородін, Л.М. Галенська, С. К. Гогель, В.Ф. Дерюжинський, Г.В. Ігнатенко, І.І. Карпець, В.Н. Кудрявцев, І. І. Лукашук, Є.Г. Ляхов, А. В. Наумов, В.П. Панов, Ю.А. Решетов і багато інших учених. На цю тему у 2002 році були захищені кандидатські дисертації: “Міжнародно-правові аспекти боротьби з торгівлею жінками та дітьми” (автор – Н.В. Плахотнюк) [18], “Міжнародно-правове співробітництво в боротьбі з рабством і работоргівлею” (автор – Г.Л. Кохан) [19].
Лише останнім часом інтерес до цієї проблеми серед науковців значно виріс. Вивченню кримінологічних та кримінально-правових аспектів протидії торгівлі людьми у своїх наукових публікаціях приділили увагу Ю.В. Александров, О.М. Бандурка, Ю.В. Баулін, Т. В. Варфоломеєва, Т.І. Возна, В.В. Голіна, Н.О. Гуторова, І.М. Даньшин, С.Ф. Денисов, Т.А. Денисова, Л.Д. Єрохіна, В.О. Іващенко, В.А. Козак, В.П. Корж, М.Й. Коржанський, В.М. Куц, Я.Г. Лизогуб, В.В. Лунєєв, А.А. Музика, О. В. Наден, А.М. Орлеан, І.Г. Поплавський, Є. Л. Стрельцов, П.П. Сердюк, М.І. Хавронюк, С. Д. Шапченко та ін. За останні роки на цю тему були захищені такі кандидатські дисертації: „Кримінологічні та кримінально-правові аспекти боротьби з торгівлею жінками та дітьми” (автор – В. О. Іващенко) [20], „Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми (аналіз злочину)” (автор – В. А. Козак) [21], „Соціальна обумовленість криміналізації та кримінально-правова характеристика торгівлі людьми” (автор – О. А. Орлеан [22], „Діяльність правоохоронних органів і неурядових організацій та їх взаємодія щодо запобігання та боротьби з торгівлею людьми” (автор – Т. І. Возна) [23].
Досить пильну увагу до цієї проблеми у своїх працях приділяють також і науковці Російської Федерації. Серед них Х.М. Ахметшин, В.Б. Боровиков, С.В. Бородін, Г.С. Гаверов, Л.Д. Гаухман, А.М. Ігнатов, Л.Л. Кругликов, Г.М. Міньковський, П.Я. Мшвенієрадзе, С.І. Нікулін, А.В. Пушкін, С.А. Разумов, В.С. Савельєва, Н.К. Семерньова, Н.М. Смірнова, В.І. Ткаченко, У.А. Усманов, А.Є Якубов та ін. На цю тему в останні роки в Російській Федерації були захищені такі кандидатські дисертації: „Уголовно-правовая борьба с торговлей несовершеннолетними” (автор О. І. Мілевський) [24], „Криминологические и уголовно-правовые меры борьбы с торговлей несовершеннолетними” (автор – Н. Г. Кулакова) [25], „Теоретические проблемы уголовно-правовой ответственности за торговлю людьми” (автор – К. В. Євстіфеєва) [26].
Такий підвищений інтерес науковців до проблеми торгівлі людьми обумовлений темпом поширення цього злочину, який останнім часом не лише не знижується, а напроти – продовжує активно зростати. Натомість, ст. 149 КК України, яка передбачає кримінальну відповідальність, має певні вади, що утруднює кваліфікацію злочинних посягань, а отже сприяє тому, що окремі злочинці за здійснення торгівлі людьми залишаються непокараними. В науці кримінального права відсутнє всебічне дослідження кримінологічних та кримінально-правових аспектів протидії цьому явищу, положення ж, які відстоюються окремими авторами, вбачаються досить суперечливими. До того ж поза увагою залишаються такі важливі сторони проблеми як імплементація міжнародно-правового визначення торгівлі людьми до національного законодавства; вивчення норм про кримінальну відповідальність за торгівлю людьми в інших країнах, їх порівняльний аналіз зі ст. 149 КК України. Крім того, дослідження більшості вказаних авторів проводилися до вступу в дію КК 2001 року і здебільшого базуються на ст. 124¹ КК України 1960 року.
Поширеність торгівлі людьми, недосконалість кримінального законодавства щодо відповідальності за цей злочин, маловивченість цієї проблеми та суперечливість положень науковців щодо неї зумовлюють надзвичайну актуальність вивчення цього ганебного явища, яке виникло у стародавні часи і до сьогодні продовжує існувати, модифікуючись у більш сучасні форми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконане з урахуванням основних положень Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25 грудня 2000 року, Комплексної програми протидії торгівлі людьми на 2002 – 2005 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 766 від 5 червня 2002 року. Результати цього дослідження сприятимуть реалізації Указу Президента України № 20/2001 від 18 січня 2001 року “Про додаткові заходи щодо запобігання зникненню людей, удосконалення взаємодії правоохоронних та інших органів виконавчої влади в їх розшуку”. Робота відповідає плану наукової діяльності кафедри кримінального права Одеської національної юридичної академії і є частиною загальної науково-дослідницької програми академії „Правові проблеми становлення і розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 0101U001195).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є вивчення сутності торгівлі людьми, юридичний аналіз ознак складу торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо передачі людини; вивчення кримінального законодавства інших країн, в яких торгівля людьми визнається злочином; розробка науково обґрунтованих положень та рекомендацій щодо вдосконалення існуючого законодавства, що передбачає відповідальність за торгівлю людьми. Для досягнення цієї мети були поставлені такі задачі:
- визначити сутність торгівлі людьми шляхом дослідження історичних передумов виникнення та існування цього явища, а також за допомогою вивчення філософських роздумів на цю тему;
- розглянути напрямки протидії торгівлі людьми на міжнародному рівні;
- встановити родовий, видовий та безпосередній об’єкти цього складу злочину;
- проаналізувати та розкрити зміст кожної із передбачених законом трьох форм торгівлі людьми, в яких проявляється об’єктивна сторона цього складу злочину;
- визначити момент закінчення злочину стосовно кожної з названих форм;
- проаналізувати ознаки складу торгівлі людьми, які характеризують суб’єкта та суб’єктивну сторону злочину;
- дослідити кваліфікуючі ознаки торгівлі людьми;
- визначити характерні ознаки торгівлі людьми, за якими вона відрізняється від суміжних складів злочинів;
- дослідити норми кримінального законодавства інших країн, які передбачають відповідальність за торгівлю людьми, та порівняти їх зі
ст. 149 КК України;
- розробити науково обґрунтовані рекомендації, спрямовані на вдосконалення чинного кримінального законодавства стосовно відповідальності за торгівлю людьми;
- на підставі проведеного аналізу сформулювати пропозиції щодо удосконалення диспозиції ст. 149 КК.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв’язку з притягненням винного до кримінальної відповідальності за торгівлю людьми, положення міжнародного права, законодавства України та окремих зарубіжних країн, які встановлюють відповідальність за торгівлю людьми.
Предметом дослідження є особливості кримінальної відповідальності за торгівлю людьми за Кримінальним кодексом України, окремих закордонних країн та відмежування цього складу злочину від суміжних складів злочинів.
Методи дослідження. Основою дослідження є комплексне використання сукупності методів і прийомів наукового пізнання, які знаходять широке застосування у сучасній науці теорії права, що надає можливість досліджувати проблеми в єдності їх змісту і юридичної форми. Зокрема, для досягнення поставленої мети, в процесі теоретичних досліджень були використані такі методи наукового пізнання: історико-правовий метод, який дає можливість простежити еволюцію правових норм щодо протидії торгівлі людьми та формування поняття цього явища; діалектичний метод – при дослідженні елементів складу злочину, зокрема при з’ясуванні співвідношення між окремими формами зовнішнього прояву торгівлі людьми; при розкритті змісту ряду понять, які надані в диспозиції ст. 149 КК і дозволяють провести межу між злочинним діянням людини та вчинком, який не має кримінально-правового значення тощо; юридичний (догматичний) метод – при з’ясуванні дійсного змісту ознак, передбачених у диспозиції ст. 149 КК, шляхом її тлумачення з використанням різних способів (прийомів); метод системного аналізу – при дослідженні родового, а також основного та додаткового безпосереднього об’єктів торгівлі людьми; метод порівняльного правознавства – при розмежуванні з суміжними складами злочинів, при порівнянні положень ст. 149 КК України з аналогічними положеннями, які передбачені в кримінальному законодавстві інших країн, порівнянні різних точок зору вчених із цього питання; логіко-нормативний метод – при розробці пропозицій щодо удосконалення диспозиції ст. 149 КК України; метод статистичного аналізу – при вивченні понад 40 кримінальних справ за ознаками торгівлі людьми.
Теоретичну основу дослідження склали роботи вітчизняних учених із
кримінального права, що присвячені загальнотеоретичним кримінально-правовим питанням, а також питанням кримінальної відповідальності за торгівлю людьми. При написанні роботи широко використовувалися законодавство України та законодавства окремих іноземних держав, а також довідкові та періодичні видання.
Сформульовані в роботі теоретичні висновки, практичні рекомендації та інші результати дослідження ґрунтуються на працях таких українських та зарубіжних науковців як: П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, В.І. Борисов, Я.М. Брайнін, Л.Д. Гаухман, В.К. Глистін, П.С. Дагель, М.Д. Дурманов, М.І. Ковальов, Д.П. Котов, А.М. Красіков, Л.М. Кривоченко, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнєцова, О.С. Міхлін, А.В. Наумов, М.І. Панов, А.О. Пінаєв, А.А. Піонтковський, В.С. Прохоров, В.В. Сташис, М.С. Таганцев, В.Я. Тацій, А.Н. Трайнін, С. С. Яценко та інших видатних учених.
Правову базу дослідження становлять: міжнародно-правові угоди, зокрема, Загальна декларація прав людини, Конвенція про рабство, Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами, Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі і інститутів та звичаїв, схожих з рабством, Конституція України, КК України, Цивільний кодекс України, Сімейний кодекс України, закони України, зокрема, Закон України „Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині”, постанови Пленуму Верховного Суду України, підзаконні нормативно-правові акти, зокрема ті, що встановлюють порядок переміщення через державний кордон України. У роботі також використане кримінальне законодавство зарубіжних країн.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших в Україні комплексним монографічним дослідженням теоретичних проблем кримінальної відповідальності за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини, передбачену в статті 149 КК України 2001 року. У роботі знайшли наукове обґрунтування положення, що відрізняються своєю новизною. Вони є особистим внеском здобувача у розробку проблеми і виносяться на захист:
- відстоюється авторське положення про те, що основним безпосереднім об’єктом цього складу злочину є суспільні відносини, які забезпечують свободу, честь та гідність людини. Вперше обґрунтовується положення про те, що додатковим факультативним безпосереднім об’єктом торгівлі людьми можуть виступати суспільні відносини, які забезпечують життя, здоров’я, порядок перетинання державного кордону України, порядок здійснення службовою особою своїх повноважень, а також відносини, пов’язані з правом дитини виховуватися в сім’ї з батьками, та з правом батьків виховувати дитину;
- отримала подальший розвиток наукова позиція щодо доцільності закріплення у ст. 149 КК України терміна “угода”, який охоплюватиме усі можливі форми незаконної передачі і отримання людини, оскільки дії, передбачені ст. 149 КК у нинішній редакції (продаж, інша оплатна передача людини, здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам)), значно звужують можливості застосування цієї норми;
- вперше обґрунтовується положення про те, що переміщення людини через державний кордон є обставиною, яка значно підвищує суспільну небезпеку цього злочину. На основі цього відстоюється позиція про необхідність закріплення цієї обставини у ч. 2 ст. 149 КК України, передбачивши за такі дії більш суворе покарання;
- наведено додаткові аргументи стосовно недоцільності закріплення у диспозиції статті 149 КК України мети як обов’язкової ознаки складу злочину торгівлі людьми, тим більше, що суб’єктивна сторона в даному випадку характеризується наявністю двох цілей цього злочину: кінцевої мети стосовно всіх трьох форм торгівлі людьми - подальша сексуальна експлуатація людини, використання у порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення до боргової кабали, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатація її праці та першочергової мети для третьої форми, яка полягає в тому, що особа здійснює цей злочин для подальшого продажу чи іншої передачі людини іншій особі (особам). Обґрунтовується, що таким чином не враховується можливість випадків здійснення цього злочину без зазначених цілей, а також складність їх встановлення в тій чи іншій конкретній ситуації;
- вперше розроблено єдиний підхід при розмежуванні торгівлі людьми із суміжними складами злочинів на основі визнаття особливістю цього злочину того, що він пов’язаний зі здійсненням незаконної угоди стосовно людини, що відображається на властивостях окремих елементів цього складу злочину, – це дає можливість відмежувати його від суміжних складів злочинів;
- на новому концептуальному рівні здійснюється кримінально-правовий аналіз кримінального законодавства окремих країн стосовно відповідальності за торгівлю людьми. На основі порівняльного кримінально-правового аналізу встановлюється, що ті країни, які переважно є постачальницями людей для продажу у кримінальному законодавстві містять норми, які передбачають відповідальність саме за торгівлю людьми, тобто передачу та отримання людини, а ті країни, в які переважно везуть людей – норми, які передбачають
відповідальність за примушування до зайняття проституцією. Деякі прогресивні положення кримінального законодавства цих країн пропонується закріпити в українському законодавстві, а саме те, що норма не повинна містити мети, як обов’язкової ознаки суб’єктивної сторони торгівлі людьми, переміщення через державний кордон повинне визнаватися обставиною, яка обтяжує це діяння.
- пропонується принципово нова редакція ст. 149 КК України, яка враховує усі зауваження, та пропозиції, сформульовані у дослідженні, а саме те, що об’єктивна сторона торгівлі людьми має містити таку дію, як здійснення незаконної угоди стосовно людини у формі її передачі і заволодіння нею. Така дія, як переміщення людини через державний кордон України, яка, відповідно до ст. 149 КК України є складовою однієї із форм торгівлі людьми основного складу злочину має визнаватися кваліфікуючою ознакою і міститися у ч. 2 цієї статті. Диспозиція ч. 1 ст. 149 КК України не повинна містити мети, як обов’язкової ознаки суб’єктивної сторони торгівлі людьми. Якщо особа, здійснюючи цей злочин, переслідує мету подальшої сексуальної експлуатації людини, використання її у порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення до боргової кабали, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатацію праці потерпілої, її дії стають більш суспільно небезпечними, тому мають міститися у ч. 2 ст. 149 КК України.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені в роботі положення можуть бути використані:
у науково-дослідницькій діяльності – з метою подальшого вивчення питань, пов’язаних із кримінальною відповідальністю за торгівлю людьми;
у законотворчій діяльності – з метою удосконалення чинної редакції ст. 149 КК; у практичній діяльності правоохоронних органів, які застосовують кримінальний закон у боротьбі з торгівлею людьми;
у навчальному процесі – при викладанні студентам (курсантам) курсу Особливої частини кримінального права, а також при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, науково-практичних коментарів до КК України.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження було заслухано та обговорено на засіданнях кафедри кримінального права Одеської національної юридичної академії, на 5-й звітній конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеської національної юридичної академії (Одеса, 2002 р.), 6-й звітній конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеської національної юридичної академії (Одеса, 2003 р.), 7-й звітній конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеської національної
юридичної академії (Одеса, 2004 р.), І Всеукраїнській науковій конференції студентів і аспірантів „Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права, держави і політології”, присвяченій пам’яті д-ра юрид. наук, професора П. О. Недбайла, д-ра юрид. наук, професора О. В. Сурілова, д-ра
юрид. наук, професора В. В. Копєйчикова Львів (11-12 грудня 2002 року). Результати дослідження застосовувалися автором при проведенні практичних занять з курсу „Кримінальне право (Загальна та Особлива чистини)” в Одеській національній юридичній академії.
Публікації. Основні положення дисертації знайшли своє відображення у 8 наукових статтях, 7 з яких опубліковані у виданнях, що входять до переліку наукових та фахових видань, затвердженого ВАК України.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Здійснене дослідження сутності торгівлі людьми, історії виникнення та правового визначення цього явища на окремих етапах розвитку суспільства, ознак складу злочину, передбаченого ст. 149 КК України „Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини” дозволяє авторові сформулювати такі загальні основні висновки, що мають як теоретичне, так і практичне значення.
1. Торгівля людьми, з початку її виникнення підтримувалася державою та
суспільством, що знаходило своє вираження у нормах права. Проте з розвитком міжнародної спільноти торгівля людьми почала визнаватися ганебним явищем, яке характерне для відсталого суспільства. У ХVІІІ віці деякі країни ввели до свого кримінального законодавства відповідальність за цей злочин.
2. Торгівлю людьми вперше було засуджено на міжнародному рівні лише на
початку ХІХ століття. Було укладено ряд міжнародних угод, які засудили работоргівлю. Але вони мали більш декларативний характер, оскільки не підкріплювалися якими-небудь практичними заходами. У цей час окремі держави уклали між собою двосторонні угоди, які були спрямовані на боротьбу з работоргівлею. Усі ці угоди були спрямовані на боротьбу з торгівлею рабами. Торгівля вільними людьми поки що не засуджувалася.
3. На початку і впродовж ХХ століття приймалися міжнародні конвенції, які
забороняли торгівлю жінками і дітьми для подальшої сексуальної експлуатації. Проте Конвенції містили лише положення щодо заборони самої сексуальної експлуатації зазначеної категорії людей. Стосовно ж торгівлі людьми ними нічого не зазначалося. Міжнародна спільнота має приділяти увагу не лише торгівлі жінками і дітьми, а й торгівлі чоловіками. Тому на міжнародному рівні слід укладати угоди, які забороняють торгівлю людьми, а не окремими категоріями людей.
4. Автор виходить з того, що об’єктом злочину є суспільні відносини, яким
злочином завдається шкода. Злочин, передбачений ст. 149 КК України завжди заподіює шкоду суспільним відносинам, пов’язаним зі свободою, честю та гідністю людини, які є основним безпосереднім об’єктом цього злочину. Цей злочин також посягає на відносини, пов’язані зі здоров’ям людини, її життям, встановленим порядком здійснення посадовими особами своїх повноважень, зі встановленим порядком перетинання державного кордону, а також пов’язаним із правом дитини виховуватися в сім’ї з батьками та з правом батьків виховувати дитину, які становлять додаткові факультативні безпосередні об’єкти складу злочину, передбаченого статтею 149 КК України.
5. Цей склад злочину не містить такої ознаки як предмет злочину. Оскільки,
вчинюючи цей злочин, особа безпосередньо впливає на учасника суспільних відносин (особу продають чи передають безоплатно), останнього слід визначати потерпілим від цього злочину.
6. Об’єктивна сторона цього складу виражається у таких трьох формах:
продаж людини; інша оплатна передача людини; здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам). У перших двох формах злочин вчинюється на оплатній основі, у третій – лише на безоплатній основі.
7. Законодавець визнає здійснення угоди злочинними лише у тому випадку,
коли вони пов’язані з законним чи незаконним переміщенням за згодою людини чи без її згоди через державний кордон України. Здійснення таких угод у межах нашої країни відповідно до ст. 149 КК України не є злочинним. Це є суттєвим недоліком цієї норми. На думку автора, торгівля людьми, яка пов’язана з переміщенням людини через державний кордон України, значно підвищує суспільну небезпеку цього злочину. Тому таке переміщення необхідно визнати обтяжуючою обставиною злочину і закріпити в ч. 2 ст. 149 КК України.
8. У перших двох формах злочин слід вважати закінченим з моменту передачі
людини і отримання за це певної винагороди. Момент закінчення злочину у третій формі має вирішуватися таким чином: якщо угода стосовно людини здійснюється на території України, то злочин потрібно вважати закінченим з моменту переправлення людини через державний кордон; якщо ж така угода здійснюється лише після того, як людину перемістили за межі України, то цей злочин слід вважати закінченим з моменту здійснення цієї угоди, тобто коли людина потрапляє у фактичну власність іншої особи.
9. Злочин, передбачений ст. 149 КК України, вчинюється з прямим умислом.
Оскільки, за конструкцією об’єктивної сторони, цей злочин належить до так званих злочинів із формальним складом, зміст прямого умислу обмежується інтелектуальним і вольовим ставленням особи лише до суспільно небезпечного діяння. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони у перших двох формах є мотив цього злочину – корисливий мотив. Для третьої форми він є факультативною ознакою.
10. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є мета цього злочину, яка має
складний характер: першочергова мета, яка є обов’язковою лише для третьої форми – здійснення інших незаконних угод стосовно людини, пов’язаних з переміщенням її через державний кордон – подальший продаж чи інша передача людини іншій особі (особам). Кінцевою метою, яка належить до всіх форм торгівлі людьми, є подальша сексуальна експлуатація людини, використання у порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення до боргової кабали, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатація її праці. Така конструкція мети має занадто складний характер, що ускладнює практичне застосування норми і призводить до того, що, в окремих випадках, особи, які вчинили дії, передбачені ч. 1 ст. 149 КК України, не будуть притягуватися до кримінальної відповідальності через неможливість встановлення однієї з обов’язкових ознак суб’єктивної сторони цього складу злочину – мети. Автор вважає, що мета взагалі не повинна передбачатись як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 149 КК України. Це дозволить спростити конструкцію диспозиції ч. 1 ст. 149 КК, зробити її більш зрозумілою та доступною для сприйняття.
11. У перших двох формах вчинення цього злочину, тобто при продажу
людини чи іншій оплатній її передачі виконавцем можна визнавати лише особу, яка передає людину; дії особи, яка свідомо отримує людину, цією статтею не передбачається і можуть кваліфікуватися лише як співучасть у злочині у вигляді пособництва. У третій формі – здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам), виконавцем злочину можна визнати як особу, яка передає людину, так і особу, яка її отримує.
12. Злочин, передбачений ст. 149 КК України, межує з деякими іншими
злочинами, з якими має спільні ознаки. Зі складами злочинів, які передбачені ст. ст. 146, 147, 148 КК України, цей злочин об’єднує те, що усі вони посягають на суспільні відносини, пов’язані зі свободою людини. Між тим, особливістю складу злочину, передбаченого ст. 149 КК України, є те, що основним безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини, пов’язані з честю та гідністю людини. Крім того, від вказаних злочинів склад торгівлі людьми відрізняється ознаками об’єктивної сторони, яка виражається у трьох формах, сутність яких полягає у передачі людини іншій особі, і суб’єктивної сторони, яка характеризується спеціальною метою.
Від складу злочину, передбаченого ст. 148 КК України, цей злочин відрізняється тим, що при підміні дитини, замість вилученої залишають чужу для батьків дитину. Якщо ж дитину у подальшому продадуть іншій особі чи здійснять стосовно неї інші дії, передбачені ст. 149 КК України – вчинене необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів: ст. 148 та ст. 149 КК України.
Склад злочину, передбачений ст. 149 КК України, відрізняється від складу, передбаченого ст. 447 КК України, об’єктом – у першому випадку – це суспільні відносини, пов’язані зі свободою, честю та гідністю людини, у другому – відносини миру та мирного співіснування окремих країн. Відмінність також полягає в об’єктивній стороні: якщо торгівля людьми полягає у передачі і (у третій формі) отриманні людини, то „Найманство” полягає лише у вербуванні, фінансовому, матеріальному забезпеченні, навчанні найманців. Подібність цих складів злочинів полягає лише у тому, що „Найманство” вчинюється з метою використання людини у збройних конфліктах інших держав. Для складу злочину, передбаченого ст. 149 КК України, така мета теж характерна, однак вона є альтернативною, оскільки у цій статті вказані й інші цілей, з якими може вчинюватися цей злочин.
Цей склад злочину необхідно відрізняти від складу, передбаченого ст. 169 КК України. Коли особа здійснює дії щодо усиновлення дитини з певним порушенням встановленого порядку усиновлення, вони підпадають під ст. 169 КК. Якщо ж передача дитини здійснюється без процедури усиновлення – за такі дії відповідальність передбачена ст. 149 КК України.
Від злочинів, передбачених ст. ст. 143, 150, 301, 303, 304 КК України, торгівля людьми відрізняється також ознаками об’єкта, об’єктивної сторони та суб’єктивної сторони. Поєднує їх те, що, відповідно до ст. 149 КК України, торгівля людьми може вчинюватися з метою вчинення стосовно особи дій, які цими статтями передбачені в якості самостійних злочинів.
У випадку, якщо в діях особи містяться ознаки цих складів злочинів, вчинене необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів.
13. Вивчивши досвід деяких інших країн, які криміналізували торгівлю людьми, можна зробити висновок, що серед країн, які, переважно, є постачальницями людей за кордон, окремі з них передбачають відповідальність лише за торгівлю неповнолітніми; другі – у своєму кримінальному законодавстві містять статті, які передбачають відповідальність за торгівлю людьми, а також статті, які передбачають кримінальну відповідальність за торгівлю дітьми; треті країни – містять лише норми про відповідальність за торгівлю людьми, а торгівля неповнолітніми у цих країнах визнана обтяжуючою обставиною торгівлі людьми. Отже, найбільш вірно закріплена відповідальність за цей злочин саме у цих, останніх країнах.
Окремі статті містять таку кваліфікуючу обставину як торгівля, пов’язана з переміщенням через державний кордон. Проте, лише в КК КНР така ознака визнана обтяжуючою через те, що людина за кордоном стає менш захищеною, аніж на Батьківщині. В інших КК акцент робиться на незаконності такого переміщення.
Країни, в які, переважно, продають людей, та які у своєму кримінальному законодавстві містять норми, що якоюсь мірою стосуються протидії торгівлі людьми, можна поділити на такі види: а) ті, в яких існує норма, яка забороняє торгівлю людьми, і зміст якої відповідає цьому явищу; б) ті, в яких існує норма про відповідальність за торгівлю людьми, проте її зміст не відповідає сутності цього злочинного посягання. Здебільшого вони стосуються примушування до зайняття проституцією; в) ті, в яких цей злочин суттєво обмежується певними ознаками складу злочину: метою втягнення у зайняття проституцією; потерпіла – лише жінка, неповнолітня особа; для закінчення злочину необхідне переміщення через державний кордон тощо.
Більшість країн у кримінальному законодавстві забороняють не торгівлю людьми, а найбільш поширений наслідок цього злочину – втягнення в зайняття проституцією.
Кримінальні кодекси окремих держав містять застарілу, на думку автора, норму про відповідальність за работоргівлю. Отже, ці норми слід модифікувати відповідно до розвитку сучасних формацій.
Щодо покарання за вчинення торгівлі людьми, то у законодавствах більшості держав воно більш м’яке, аніж в Україні. Лише КК Нідерландів за окремі випадки работоргівлі, якщо вона потягла смерть потерпілої, передбачає покарання у вигляді позбавлення волі терміном до 15 років, у КК Республіки Молдова і КК КНР торгівля людьми карається довічним ув’язненням і смертною карою. Слід зазначити, що більшість КК, передбачаючи покарання, вказують лише верхню межу, що також свідчить про меншу суворість покарання, порівняно зі ст. 149 КК України. На думку автора дослідження, такий стан справ негативно впливає на протидію цьому явищу, оскільки, для того, щоб викорінити попит на людей за кордоном, необхідно встановити там більш суворе покарання за здійснення торгівлі людьми.
З урахуванням викладеного, з метою удосконалення чинного кримінального закону та практики його застосування у боротьбі з торгівлею людьми можна запропонувати таку нову редакцію назви та тексту ст. 149 КК:
“Стаття 149. Незаконні угоди стосовно людини
1. Здійснення незаконних угод стосовно людини у формі передачі і заволодіння нею, -
караються …
2. Ті самі дії, вчинені з метою сексуальної експлуатації потерпілого, використання його у порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення до боргової кабали, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатації його праці, а також, якщо вони пов’язані з переміщенням людини через державний кордон України -
караються …
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього, кількох осіб, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища або особою, від якої потерпілий перебував у матеріальній або іншій залежності, із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров’я людини, чи погрози його застосування -
караються …
4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, вчинені організованою групою або з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо ці дії спричинили тяжкі наслідки, -
караються …”

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Горбунова О.Г. До 50-річчя ратифікації Конвенції 1949 року ”Про боротьбу торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами”. // Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою. – Київ, 1999. – Том 18. – С. 387 – 390.
2. Самый выгодный бизнес // Зеркало недели. – 1999. – 23 – 29 окт.
3. Спектр М. Українська панель за кордоном. Експортується новий товар ділків “спільних підприємств”: наївні сексуальні слов’янки // Українська газета. – 1998. – 21 трав.
4. Левченко К.Б. Становище жінок в країнах Центральної та Східної Європи як фактор ризику поширення сучасних форм рабства // Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою. – Київ, 1999. – Том 18. – С. 390 – 393.
5. Запобігання торгівлі людьми: Навч.-метод. посібник / Вид. 3-є, доп. і виправ. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 176 с.
6. Романюк А. Желающих стать „пушечным мясом” все більше // Сегодня. – 2001. – № 42 (794). – 21 февр.
7. Тимошенко Н. Живий товар: можливості експорту // Демократична Україна. – 1998.
8. Кокіна В. Нелегка доля українських полонянок // Крок. – 1999. – трав.
9. Ларін М. Живий товар нині в попиті “Ніхто не може триматися в рабстві або підневільному стані” (стаття 4 Європейської конвенції прав людини та основних свобод) // Юридичний вісник України. – 2000. – 15 – 21 черв.
10. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141 – 143.
11. Гогель С.К. Юридическая сторона вопроса о торговле белыми женщинами в целях разврата. // Вестник права. 1899. – № 5.
12. “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім’ю України”: Закон України від 24 березня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 35. – Ст. 241.
13. Марчук О. Сучасні Роксолани чи жертви секс-індустрії? // Київська правда. – 1998. – 4 серп.
14. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 240 с.
15. Інформація Управління узагальнення практики Верховного Суду України.
16. Курс международного права: В 7 т. / В.Н. Кудрявцев, В.С. Верещетин, Г.И. Тункин и др.; отв. ред. тома Н.А. Ушаков. – М.: Наука, 1992. – Том 6. Отрасли международного права – 312 с.
17. Блищенко И.П., Фисенко И.В. Международный уголовный суд. – М.: Закон и право, Издат. объединение ЮНИТИ, 1998. – 240 с.
18. Плахотнюк Н.В. Міжнародно-правові аспекти боротьби з торгівлею жінками та дітьми: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.11 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького – К., 2002. – 20 с.
19. Кохан Г.Л. Міжнародно-правове співробітництво в боротьбі з рабством і работоргівлею: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.11 / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого – Харків, 2002. – 20 с.
20. Іващенко В. О. Кримінологічні та кримінально-правові аспекти боротьби з торгівлею жінками та дітьми: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. акад. внутрішніх справ України. – Київ, 2000. – 214 с.
21. Козак В. А. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми (аналіз складу злочину): Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого. – Харків, 2002. – 196 с.
22. Орлеан А. М. Соціальна обумовленість криміналізації та кримінально-правова характеристика торгівлі людьми: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. уні-т внутр. справ. – Харків, 2003. – 226 с.
23. Возна Т. І. Діяльність правоохоронних органів і неурядових організацій та їх взаємодія щодо запобігання та боротьби з торгівлею людьми: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Нац. ун-т внутр. справ України. – Харків, 2003. – 19 с.
24. Милевский А. И. Уголовно-правовая борьба с торговлей несовершеннолетними: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Моск. академия МВД РФ. – М., 2000. – 181 с.
25. Кулакова Н. Г. Криминологические и уголовно-правовые меры борьбы с торговлей несовершеннолетними: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Акад. управления МВД РФ. – М., 2000. – 209 с.
26. Евстифеева Е. В. Теоретические проблемы уголовно-правовой ответственности за торговлю людьми: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Сарат. госуд. академия права. – Саратов. – 2002. – 197 с.
27. Летурно Ш. Еволюція рабства. Переклад з французького З.Н. Журавської. – М.: Типографія “Высочайшее утверждение Т-ва И.Д. Сытина”.– 1897.–357 с.
28. Энциклопедический словарь. Том 51. Рабочая книжка-резолюция. Репрезентативное воспроизведение издания Ф.А. БракГауз – И.А. Ефрон. 1890 – М.: Изд-во. „Терра-Терра”. – 1992. – 480 с.
29. История Древнего мира. Древняя Греция / А. Н. Бадак, И. Е. Войнич, Н. М. Волчек и др. – Мн.: Харвест, 1999. – 800 с.
30. К. Маркс, Ф. Энгельс. Сочинения. – Т. ХІV.
31. Гельмут Хёфлинг. Римляне, рабы, гладиаторы: Спартак у ворот Рима : Пер. с нем.; Послесл. и коммент. Е. В. Ляпустиной. – М.: Мысль, 1992. – 270 с.
32. Машкин Н. А. История Древнего Рима. – М.: Госуд. изд-во политической литературы. – 1956. – 611 с.
33. Ингрем Д. К. История рабства, от древнейших до новых времён. − С.-Петербург: Паровая скоропечатня А. Пороховщикова Гороховая, № 12. – 334 с.
34. Мишулин А.В. Спартак. – М.: Учпедгиз, 1947. – 144 с.
35. Хрестоматия по истории Древней Греции/ Под ред. д-ра ист. наук Д. П. Каллистова.− М.: Мысль, 1964. – 694 с.
36. Римъ. История и культура римскаго народа для любителей классической древності и для самообразования: Сочинение д-ра Вильгельма Вегнера. 3-е рус., испр. и значит. доп. издание/ Под ред. проф. В. И. Модестова.. – М.: “Изд-е Товарищества М. О. Вольфъ. – 1902. − Т. 1 – 612 с.
37. Памятники русского права. − Вып.І. / Под ред. заслуженного деятеля науки проф. С.В. Юшкова.− М.: Госуд. изд-во юрид. лит. –1952 − 285 с.
38. Российское законодательство Х−ХХ векав: В 9 т. Законодательство Древній Руси. – М. : Юрид. лит., 1984. − Т.1– 432 с.
39. Греков Б. Д. Правда Русская: Учеб. пособие. – Москва, Ленинград: Издат-во Академии наук СССР.− 1940.−112 с.
40. Дьяконов М. А. Очерки общественного и госудаственного строя древней Руси. − Изд. 3-е. − М: Госуд. изд-е юрид. лит. − 1910. – 522 с.
41. Греков Б.Д. Київська Русь.– Київ: Радянська школа. – 1951. – 500 с.
42. Греков Б. Д. Крестьяне на Руси. С древнейших времён до XVII века.− Москва, Ленинград: Изд-во Академии наук СССР. − 959 с.
43. Владимирский-Буданов М.В. Хрестоматія по історії російського права. Ярославль, 1871. − 699 с.
44. Российское законодательство Х – ХХ веков. В 9 т. Акты Земских соборов. – М.: Юрид. лит., 1985. − Т. 3. – 512 с.
45. Российское законодательство Х−ХХ веков (Тексты и комментарии): В 9 т. / Под общ. ред. О. И.Чистякова. − М.: Юрид. лит., 1986.− Т. 4. − 511 с.
46. Іващенко В.О. Торгівля жінками і дітьми: (кримінологічні та кримінально-правові аспекти боротьби): Монографія. − К.: Атіка, 2004.− 112 с.
47. Российское законодательство Х – ХХ векав: В 9 т. – М.: Юрид. лит., 1988. – Т. 6. Законодательство первой половины ХІХ века. − 432 с.
48. “Русъкий мир”.− 1871.− №1.− 1 сент.
49. М.Е. Салтыков-Щедрин. Господа Головлевы/ Вступ. статья Е.И. Покусаева, М., 1978. − 5 с.
50. Таганцев Н. С. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных 1885 года. 18-е изд., пересмотр. и доп. − Пг.: Гос. тип., 1915. − 1285 с.
51. Маргулиес М. С. Уголовное уложение 22 марта 1903 г.− Спб.: Тип. Спб. Т-ва Печ. и издат. дела „Труд”, 1904. − 488 с.
52. Дерюжинский В. Д. Международная борьба с торговлей женщинами // Журнал Министерства юстиции. – 1902. − № 8 . – С. 174 – 209.
53. Великий актор чи злочинець? / Юридичний вісник України. – 2003. – 20–26 верес.
54. Галенская Л.Н. Международная борьба с преступностью. – М.: Изд-во „Междунар. отношения”, 1972. – 166 с.
55. Карпец И. И. Преступления международного характера. – М.: Юрид. лит., 1979. – 264 с.
56. Украина - в списке поставщиков секс - рабынь / День. – 2000. − № 34. – 25 февр.
57. Сборник законов РФ. – 1995. – № 11. – Ст. 939.
58. Панченко О. Попытка не допустить торговлю людьми // День. – 1999. – 19 июня.
59. Сутенерам, которые вместо обманного трудоустройства за границей, продают там женщин и девушек для сексуальной эксплуатации, предусмотрено строгое наказание // Вечерняя Одесса. – 2000. – 6 июля.
60. Марциновский А. ЕС откроет женщинам глаза?// Голос Украины. – 2001. − № 31.
61. Трофимова Н. Рынок людей. Прибыльнее него только оружие и наркотики // День. – 2000. – 12 июля.
62. Євдокимов В. М. Діяльність Міністерства внутрішніх справ України у напрямку боротьби з торгівлею людьми / Матеріали Міжнародної конференції 21 – 22 жовтня 2002 року „Запобігання торгівлі людьми: економічні проблеми та шляхи їх вирішення”. – К. – 2002. – С. 47 – 54.
63. Лукашук И.И., Наумов А.В. Международное уголовное право. – М.: Изд-во „Спарк”, 1999. − 287 с.
64. Захаров Н. Шестой международний конгрес по борьбе с торговлей женщинами // Право и жизнь. − 1926. − № 8−10.
65. Панов В.П. Международное уголовное право: Учеб. пособие. – М.: ИНФРА-М., 1997. − 320 с.
66. Казанский П. Всеобщие административные союзы государств. – Одесса: Т. 3, 1897. – С. 175-183.
67. League of Nations Treaty Series. 1920. Vol. 1.
68. League of Nations Treaty Series. 1922. Vol. 9.
69. Матвееева Т. Д. Проблемы рабства в современном международном праве // Российский ежегодник международного права 2002. – Санкт-Петербург: Соц. – коммерч. фирма „Россия – Нева”. – 2002. − С. 103 – 114.
70. Международные акты о правах человека: Сб. документов. – М.: Издат. группа Норма-Инфра ∙ М, 1998. − 784 с.
71. Международное уголовное право: Учеб. пособие /Под общей ред. В.Н. Кудрявцева −2-е изд. перераб. и доп. – М.: Наука, 1999. − 264 с.
72. League of Nations Treaty Series. 1934. Vol. 15.
73. Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Качуренко. – К., 1992. – 696 с.
74. Международное право в документах: Учеб. пособие / Сост. Н.Т. Блатова, Г.М. Мелков.− 2-е изд. перераб. и доп. – М.: Инфра, 1997.
75. Андрій Шуміленко. Історія становлення інституту заборони торгівлі жінками // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. Випуск 3. – Львів. – 2001. – С. 132 – 139.
76. Кормич Л.І. Соціальні наслідки контрабанди „живого товару” (міжнародно-правові аспекти) // Боротьба з контрабандою: проблеми та шляхи їх вирішення. – Київ, 1998. – Т. 10. – С. 324 – 326.
77. Кузьменко О.В. Основні проблеми нелегальної міграції на Україні // Боротьба з контрабандою: проблеми та шляхи їх вирішення. – Київ, 1998. – Т. 10. – С. 350 – 357.
78. Иншаков С.М. Зарубежная криминология. – М.: Издат. группа Норма Инфра ∙ М, 1997. − 375 с.
79. Левченко К.Б., Горбунова О.Г. Торгівля жінками, або проблема, білого рабства. // Боротьба з контрабандою: проблеми та шляхи їх вирішення. – Київ, 1998. – Т. 10. – С. 327 – 349.
80. Шверченко О. Торгівля живим товаром процвітає // Слово просвіти. – 1998. – трав.
81. Нелегальна міграція та торгівля жінками у міжнародно-правовому контексті (у двох книгах). Кн. 2. Ч. 3 / За ред. Ю. Шемшученка. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Київський ун-т права, Нац. акад. внут. справ України, 2001. – 486 с.
82. Десятий Конгрес Організації Об’єднаних Націй з попередження злочинності і поводження з правопорушниками. – Відень, 10 – 17 квітня 2000 року // А/CONF. 187/6.
83. Одинадцятий Конгрес Організації Об’єднаних Націй з попередження злочинності і кримінального правосуддя. – Бангкок, 18–25 квіт. 2005 року // А/CONF. 203/4.
84. Прийняті три Конвенції Ради Європи, http://www.polska.com.ua
85. Дурманов Н. Д. Понятие преступления. – М., 1948. − 311 с.
86. Никифоров Б. С. Объект преступления. – М. : Госюриздат. – 1960.
87. Загородников Н. И. Понятие объекта преступления в советском уголовном праве // Труды военно-юридической академии. Вып. 13. – 1951.
88. Таганцев Н. С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая: В 2 т. – М.: Наука, 1994. – Т. 1. – 380 с.
89. Коржанський М. Й. Нариси уголовного права. – К., 1999.
90. Познышев С. В. Учебник уголовного права. Очерк основных начал Общей и Особенной части науки уголовного права. Общая часть. – М., 1923.
91. Уголовное право. Общая часть. – М., 1948. − 574 с.
92. Курс советского уголовного права. Часть общая. – М., 1968. − 645 с.
93. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в севетском уголовном праве. – Харьков: Выща школа. – Изд-во при Харьк. госуд. ун–те, 1988. – 196 с.
94. Трайнин А. Н. Состав преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат. – 1960.
95. Левицька Л. Об’єкт насильницьких злочинів щодо неповнолітніх // Підприємство, господарство і право. – № 9. – 2003. − С. 121 − 124.
96. Фесенко Є. В. Об’єкт злочину під кутом зору теорії цінностей, а також опонентів цієї концепції // Адвокат. – № 6. – 2003. − С. 9 − 12.
97. Гавриш С. Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні: проблеми теорії застосування і розвитку кримінального законодавства.– К, 2002.–633с.
98. Гаухман Л. Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика. – М.: АО “Центр ЮрИнфоР”, 2001. – 316 с.
99. Наумов А. В. Российськое уголовное право. Общая часть: Курс лекций. – М.: Изд-во БЕК, 1996. − 590 с.
100. Гавриш С. Б. Теоретические предпосылки исследования объекта преступлений // Право и политика. – № 11. – 2000. − С. 4 − 15.
101. Сергиевский Н. Д. Русское уголовное право: Часть общая. Пособие к лекциям. – Спб., 1908.
102. Емельянов В. П. Концептуальные аспекты исследования объекта преступлений // Право и политика. – № 2. – 2003 – С. 67 – 77.
103. Ожегов С. И. Словарь русского языка / Под ред. чл.-корр. АН СССР Н. Ю. Шведовой. – 17-е изд., стереотип. – М.: Русский язык, 1985. − 816 с.
104. Познышев С. В. Основные начала науки уголовного права. – Вып. первый. – М, 1907.
105. Новоселов Г. П. Учение об объекте преступления. Методологические аспекты. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – 208 с.
106. Коржанский Н. И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Волгоградская правда. – 1980. – 247 с.
107. Попондопуло В. Ф. Система общественных отношений и их правовые формы (к вопросу о системе права) // Правоведение. Научно-теоретический журнал. – 2002. – № 4 (243). – С. 78 – 101.
108. Растропов С. Объект преступлений против здоровья человека // Уголовное право. – 2004. – № 1. – С. 43 – 45.
109. Мирошниченко Н. А. Состав преступления: Текст лекций. – Одесса: Юрид. літ. – 2003. – 80 с.
110. Александров Ю. В., Антипов В. И., Володько Н. В. и др. Уголовное право Украины: Общая часть: Учебник / Отв. ред. Я. Ю. Кондратьев – К.: Атика, 2002. – 448 с.
111. Пинаев А. А. Курс лекций по Общей части уголовного права.. О преступлении. – Харьков: Харьков юридический. – 2001. – Кн. 1 – 284 с.
112. Растропов С. Понятие объекта преступления: история, состояние, перспектива // Уголовное право. – № 1. – 2002. – С. 37 – 40.
113. Трайнин А. Н. Общее учение о составе преступления. – М.: Юрид. лит. – 1957. – 364 с.
114. Арутюнов А. А. Объект преступления, совершенного в соучастии // Юридический мир. – 2002. – сентябрь. – С. 57 – 59.
115. Коржанський М.Й. Кримінальне право України: Частина Особлива. – К.: Генеза, 1998. − 592 с.
116. Уголовное право России. Особенная часть: Учебник под ред. проф. А.И. Рарога. – М.: Институт международного права и экономики им. А.С. Грибоедова, 1998. − 480 с.
117. Егоров В. С. Понятие состава преступления в уголовном праве: Учеб. пособие. – Москва – Воронеж, 2001. − 80 с.
118. Уголовное право Украины: Особенная часть: Учебник / Под ред. М.И. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я.Тация. – К.: Юринком Интер, 2003.–672с.
119. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, С.Я. Лихова та ін.; /За ред. П.С. Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1999. − 896 с.
120. Хавронюк М. Работоргівля в Україні: чи здатне чинне законодавство ефективно протидіяти їй? // Предпринимательство, хазяйство и право. – 1999. - № 3. – С. 23 – 31.
121. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 3-є вид., перероб. та доп. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2003. – 1056 с.
122. Монтескъе Ш. О духе законов // Избранные произведения. – М., 1999. − 692 с.
123. Локк Дж. Избранные философские произведения: В 2 т. – М., 1960. – Т. 1.
124. Спиркин А. Г. Сознание и самопознание. – М., 1972. − 303 с.
125. Петрухин И. Л. Человек и власть (в сфере борьбы с преступностью). – М., 1999. − 392 с.
126. Воложанина М. Н. Свобода личности как предмет социально-философского анализа: Автореф. дис... канд. фил. наук. – М., 1991.
127. Рассказов Л. Упоров И. Категория „свобода” в уголовном праве России // Уголовное право. – 2000 –№ 2. – С. 56 – 58.
128. Стецовский Ю. И. Право на свободу и личную неприкосновенность – М., 2000. − 720 с.
129. Кримінальна справа № 01 – 9711. Архів місцевого суду Пролетарського району м. Донецька.
130. Кримінальна справа № 1 – 151/01. Архів місцевого суду Київського району м. Донецька.
131. Мене продавали чотири рази // Слово.– 2004 – № 1 (571).
132. Маркс К., Энгельс Ф. Из ранних произведений. – М.: Госполитиздат, 1956.
133. Гаврилов А. А, Клочков А. В. Компенсация морального вреда, причиненного посягательствами на честь и достоинство // Закон и право. – 2004. – № 9. – С. 36 – 38.
134. Марченко С. В. Базовые понятия чести, достоинства и деловой репутации как объектов гражданских прав //Адвокатская практика. – 2004. – № 4. – С. 33 – 37.
135. Кримінальна справа № 91179. Архів місцевого суду Ковпаківського району м. Суми.
136. Єрмак О. Проблеми кваліфікації дій службової особи, пов’язаних із створенням, керівництвом та участю у злочинній організації // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 12. – С. 103 – 105.
137. Кримінальна справа № 1 – 493/2002. Архів місцевого суду Центрального району м. Сімферополя.
138. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с.
139. Бантишев О. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми // Крок. 2000. – № 4. – Трав.
140. Кримінальна справа № 29/2223. Архів апеляційного суду Хмельницької області.
141. Пудовочкин Ю. Уголовная ответственность за подмену ребенка // Уголовное право. – 2001. – № 3. – С. 43 – 44.
142. Яковлев Олексій. Циганське щастя // Центр PLUS, № 2. – 1999 р. – 15 січ.
143. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М. І. Бажанов, Ю. В, Баулін, В. І. Борисов та ін., : За ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.
144. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. / (Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько та ін.): Вид. 3-є, перероб. та доп.; За ред. М. І Мельника, В.А, Клименка. – К.: Юрид. думка, 2004. – 352 с.
145. Глистин В. К. проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступлений). – Ленинград: Изд-во Ленінград. ун-та. – 1979. – 126 с.
146. Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України / За ред. Ю. С. Червоного. – К.: Істина, 2003. – 464 с.
147. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2000. − 776 с.
148. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. / За заг. ред. М. О.Потебенька, В. Г. Гончаренка – К.: Форум. – 2001. – У 2 ч. − 393 с.
149. Курс русского уг––оловного права. Общая часть / Под ред. В. Н. Кудрявцева, А. В. Наумова. – М.: Спарк, 2001. – 767 с.
150. Советское уголовное право. Часть Общая, М: Юрид. лит., 1972. – 584 с.
151. Уголовное право. Общая часть: Учебник / Под общей ред. проф. Л.Д. Гаухмана и С.В. Максимова. – М. : ФОРУМ: ИНФРА – М., 2003.– 288 с.
152. Тимейко Г. В. Общее учение об объективной стороне преступления. Изд-во Ростов. ун-та, 1977. – 216 с.
153. Российское уголовное право. Общая часть / Под ред. проф А. И. Рарога. – М.: Профобразование. – 2001. – Том 1. – 600 с.
154. Курс советского уголовного права. (Часть Общая). Изд-во Ленинград. ун-та. – 1968. – Т. 1. – 646 с.
155. Кримінальне право України: Навч. посіб. / С. Г. Волкотруб, О. М. Омельчук, В. М. Ярін та ін.; За ред. О. М. Омельчука. – К.: Наук. думка; Прецедент, 2004. – 297 с.
156. Харченко В. Б. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: новое законодательство в вопросах и ответах: Конспект лекций. – К.: Аттика, 2002. – 288 с.
157. Кримінальне право. Особлива частина. Підручник: / Александров Ю.В., Антіпов В.І., Володько М.В. та ін.; Відпов. ред. В.І. Шакун – К.: НАВСУ – Правові джерела, 1999. – 896 с.
158. Ожегов С.И. Словарь русского языка: 70 000 слов / Под ред. гл-корр. АН СССР Н.Ю. Шведовой. – 18-е изд., – М.: Рус. яз., 1987. – 697 с.
159. Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. – 771 с.
160. Матышевский П. С. Преступления против собственности и смежные с ними преступления. – К.: Юринком. – 1996. – 240 с.
161. Гавриленко І., Ненецький С., Зворотній бік Еросу // Юридичний вісник України. – 1998. – 5–11 лют.
162. Кримінальна справа №1801108. Архів місцевого суду Московського району м. Харкова.
163. Бурчак Ф. Г. Квалификация преступлений. – К.: Политиздат Украины, 1983. – 141 с.
164. Сеченов И. М. Избранные философские и психологические произведения. – М.: Госполитиздат, 1947. – 645 с.
165. Кудрявцев В. Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госуд. изд-во юрид. лит. – 1960. – 243 с.
166. Цивільний кодекс України: Коментар. – Х.: ТОВ „Одіссей”, 2003. – 856 с.
167. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Под ред. засл. деят. науки и техники Украины, д–ра юрид. наук, профессора Е. Л. Стрельцова. – Х.: ООО „Одиссей”, 2002. – 672 с.
168. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. / (Ю. В. Александров, О. О. Додуров, В. А. Клименко та ін.) ; За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – К.: Юрид. думка, 2004. – 656 с.
169. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К.: Концерн „Видавничий дім Ін Юре”, 2003. – 1196 с.
170. Противодействие торговле людьми: Учеб. пособие. – А. М. Бандурка, В. Н. Куц (руковод. авт. коллект.), Е. Б. Левченко и др.; Под общ. ред. акад. АПрНУ А. М. Бандурки. – Харьков: Консум, 2003. – 312 с.
171. Материалы ЦВИНП ГУВД г. Москвы от 04.09.1999 г. – № 8Н-4012.
172. Шеваріхін А. О. Особливості застосування кримінальної відповідальності за торгівлю людьми // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. (Науково-теоретичний журнал). – 2003. – № 5. – С. 91 – 96.
173. Киренко С. Кримінально-правова охорона неповнолітніх: новий КК – старі проблеми // Право України. – 2002. – № 6. – С. 39 – 41.
174. Ахметшин Х. М. Ахметшин Н. Х., Петухов А. А. Современное уголовное законодательство КНР. – М.: Муравей. – 2000. – 432 с.
175. Уголовный кодекс ФРГ : Пер. с нем. – 2001. – 208 с.
176. Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 3 червня 2005 р. № 8 // Вісник Верховного Суду України . – 2005. – № 6. – С. 10 – 13.
177. Білецька Л.М. Деякі проблеми судового розгляду кримінальних справ про контрабанду // Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою. – Київ, 2001. – Т. 22. – 381 – 385.
178. Клименко С.В., Лобода Г.Г. Питання боротьби з контрабандою : деякі проблеми добровільної відмови від вчинення злочину // Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою. – Київ. 2001. − Т. 22. – С. 389 – 395.
179. Козак В. А. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми (аналіз складу злочину): Автореф. канд. Юрид. наук. – Харків: Друкарня Націон. юрид. академії України імені Ярослава Мудрого. – 2003. – 20 с.
180. Чернишова Н. В. Кримінальне право України. Загальна частина: Навч. посібник. – К.: Атака, 2003. – 288 с.
181. Дагель П. С., Котов Д. П. Субъективная сторона преступления и её установление. –