Віктимологічна профілактика статевих злочинів щодо неповнолітніх

Короткий опис

ЗМІСТ

Вступ...................................................................................................................... 3
Розділ 1. Кримінологічна характеристика статевих злочинів щодо неповнолітніх
1.1. Характерні ознаки статевих злочинів щодо неповнолітніх.......................11
1.2. Особа злочинця, яка вчинила статеві злочини щодо неповнолітніх.........41
1.3. Причини та умови вчинення статевих злочинів щодо неповнолітніх......64
Розділ 2. Теоретичні питання особливостей неповнолітньої жертви щодо якої вчинено статевий злочин.
2.1. Жертва і її роль в генезисі злочинної поведінки........................................73
2.2.Особливості характеристики особи неповнолітнього потерпілого
від сексуального насильства................................................................................94

Розділ 3. Запобігання віктимної поведінки неповнолітніх потерпілих у статевих злочинах
3.1. Удосконалення кримінального законодавства України щодо
захисту неповнолітніх потерпілих з використанням досвіду
законодавства зарубіжних країн........................................................................106
3.2. Віктимологічні аспекти загальної профілактики поведінки
неповнолітніх потерпілих у статевих злочинах...............................................117
3.3. Віктимологічні аспекти індивідуальної профілактики
відносно неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів.............................146

Висновки.............................................................................................................168
Список використаних джерел.........................................................................177
Додатки................................................................................................................192

ВСТУП
Актуальність теми. У сучасних умовах Україна переживає цілий ряд соціальних, політичних і правових змін. І, незважаючи на це, держава повинна забезпечувати, охороняти і захищати права, свободи та інтереси своїх громадян. Стаття 3 Конституції України проголошує захист прав та свобод людини пріоритетним завданням держави. Особливо це стосується неповнолітніх громадян України.
У міжнародному праві одержало загальне визнання положення про те, що дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони й піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Необхідність особливого захисту дітей уперше було проголошено у Женевській декларації прав дитини 1924 р., потім підтверджено в Загальній декларації прав людини 1948 р., а також у Декларації прав дитини 1959 р. і закріплено у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права та у Конвенції про права дитини 1989 р. В Україні Конвенцію ООН про права дитини було ратифіковано постановою ВР № 789–ХІІ від 27 лютого 1991 р., а згодом також усі вище згадані конвенції.
Стаття 10 Закону України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р. проголошує, що кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім’ї, учбових та інших дитячих закладах мають забезпечуватись на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі і гідності.
Держава здійснює захист дитини від усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють. Але цей захист ще недостатній.
Статеві злочини щодо неповнолітніх представляють підвищену суспільну небезпеку. Це обумовлюється перш за все об’єктом цих злочинів – статевою недоторканістю неповнолітніх, а в разі застосування насильства – то і здоров’ям цієї найбільш незахищеної частини населення. Внаслідок вчинення цих злочинів нерідко порушується подальший нормальний і психічний розвиток потерпілих, у них можуть формуватись неправильні, з моральної точки зору, уявлення про статеві стосунки, а згодом – і деформації їх особистості. Дослідження свідчать, що ряди повій у значній мірі поповнюються за рахунок осіб, які в дитинстві відчували на собі розбещуючий вплив дорослих.
При цьому слід мати на увазі, що статевим злочинам властива велика латентність, тому зареєстровані злочини даної категорії і засуджені особи не відображають дійсної картини розповсюдженості таких злочинів, фактично їх набагато більше.
До цього необхідно додати, що сексуальні зловживання щодо дітей набули величезних масштабів і в інших державах. Це проблема не лише України, а всієї міжнародної спільноти. Але в Україні, враховуючі економічну нестабільність, падіння моралі, загострення протиріч у різних сферах соціального життя дане питання набуває особливої гостроти і потребує застосування термінових заходів щодо протидії цим злочинам і особливо для їх попередження. Тому наукова розробка цих питань виключно важлива.
У кримінально-правовому, і до певної міри, в кримінологічному аспектах вищезазначена проблема досліджувалась рядом авторів. Зокрема, над нею працювали такі вчені, як: Ю.В. Александров, Б.А. Блиндер, А.П. Дьяченко, Г.Б. Елемисов, А.А. Жижиленко, А.Н. Ігнатов, О.Г. Кальман, П.І. Люблінський, П.П. Осипов, С.В. Познишев, Я.М. Яковлєв та інші видатні науковці. Вивченню особливостей поведінки потерпілого, а також визначенню теоретичних і прикладних проблем віктимологічних досліджень, були присвячені роботи А.І. Алексєєва, Ю.М. Антоняна, А.Ю. Ареф'єва, А.В. Астрашабова, Б.А. Блиндера, Л.Л. Гоголевої, В.О. Глушкова, П.С. Дагеля, І.М. Даньшина, А.І. Долгової, О.М. Джужи, В.І. Женунтія, А.П. Закалюка, В.П. Коновалова, М.Й. Коржанського, О.М. Костенка, Н.Ф. Кузнецової, І.І. Лановенка, В.Г. Лихолоба, Є.М. Мойсеєва, А.І. Михайлова, О.Є. Михайлова, Г.М. Міньковського, В.С. Мінської, В.І. Полубинського, Д.В. Рівмана, В.Я. Рибальської, С.В. Соболєвої, І.Г. Скурту, А.Д. Тартаковського, А.П. Тузова, В.О. Тулякова, І.К. Туркевич, В.С. Устінова, Т.Д. Цибуленко, Л.В. Франка, Н.В. Яницької та інших дослідників.
Слід зазначити, що переважна більшість цих робіт базувалась на аналізі соціально-економічних умов 70–90 років минулого століття та діючого тоді кримінального законодавства. Лише окремі дослідження присвячені більш пізньому періоду.
В останні роки в Україні захищено ряд кандидатських дисертацій (Л.В. Крижної, Л.В. Левицької, М.М. Корчового, С.Г. Киренка, Н.С. Юзікової та інших), у яких досліджувались проблеми злочинності щодо неповнолітніх, в окремих із них побічно розглядались і питання неповнолітніх потерпілих. Але проблема неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів комплексно, на монографічному рівні, з метою розробки заходів щодо попередження їх віктимної поведінки, не досліджувалась. Слід підкреслити, що цей напрям важливий, оскільки певна частина злочинів вчиняється під впливом поведінки потерпілих, які своїми діями або бездіяльністю деякою мірою провокують у винної особи бажання вчинити злочин або значно полегшують його вчинення.
До цього часу рекомендації науковців зводились, як правило, до попередження дій злочинців і упускалась з поля зору необхідність попередження віктимної поведінки потерпілих.
В такому напрямі здійснюють свою діяльність сьогодні і практичні органи. Це однобічний, отже – недостатньо ефективний підхід до попередження статевих злочинів щодо неповнолітніх. Для виправлення такого становища в теорії і на практиці необхідно комплексно дослідити поведінку неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів. Наведені аргументи підтверджують актуальність обраної для дослідження теми.
Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дослідження базується на вимогах Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376. Дисертаційне дослідження виконане згідно з Планом науково-дослідних та дослідно–конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2002 р. (п. 115) і на 2003 р. (п. 118) та кафедрою кримінології та юридичної соціології НАВСУ.
Метою дисертаційного дослідження є розробка конкретних теоретичних та практичних науково обґрунтованих рекомендацій, які спрямовані на вдосконалення профілактичної роботи з неповнолітніми для мінімізації їх можливої віктимної поведінки, що може сприяти вчиненню проти них статевих злочинів.
Поставлена мета передбачає вирішення наступних завдань:
– визначити кримінологічну характеристику статевих злочинів, які вчиняються щодо неповнолітніх;
– вивчити особу злочинця, що вчиняє статеві злочини щодо неповнолітнього;
– визначити поняття жертви і характеристики її ролі у генезисі злочинної поведінки;
– встановити специфічні риси особи неповнолітнього потерпілого від сексуального насильства;
– визначити роль неповнолітнього потерпілого в механізмі злочинної поведінки;
– визначити головні напрями загальної та індивідуальної віктимологічної профілактики поведінки неповнолітніх потерпілих у статевих злочинах.
Об’єктом наукового дослідження є суспільні відносини захищені кримінально-правовими нормами, які складаються у сфері статевої недоторканості неповнолітніх осіб.
Предмет дослідження складають загальні та спеціально-кримінологічні заходи попередження статевих злочинів щодо неповнолітніх; заходи віктимологічної профілактики статевих злочинів, які вчиняються щодо неповнолітніх; заходи попереджувальної діяльності спеціальних органів та установ України в цьому напрямку.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації склала сукупність методів наукового пізнання. Комплексність дослідження обумовило використання міжнародних нормативних актів та законодавства України, а також використання юридичної, соціологічної, психологічної, педагогічної літератури, узагальнення судової практики України.
Висновки та пропозиції дисертаційного дослідження ґрунтуються на аналізі кримінального законодавства України, вивченні монографічної літератури вітчизняних та зарубіжних авторів, наукових статей, практики та постанов Пленуму Верховного Суду України у справах про статеві злочини. У порівняльно-правовому аспекті вивчено кримінальне законодавство Австрії, Азербайджанської Республіки, Грузії, Данії, Іспанії, Киргизької Республіки, Республіки Болгарія, Республіки Казахстан, Китайської Народної Республіки, Республіки Молдова, Республіки Узбекистан, Швеції, Швейцарії, Франції, ФРН, Японії.
В основу дослідження покладено методи діалектики та матеріалізму. У процесі дослідження застосовувались такі наукові методи, як логіко–юридичний аналіз вітчизняного кримінального законодавства та законодавства зарубіжних країн в аспекті теми, застосовувались методи системного і порівняльного аналізу для вивчення наукових основ вчення про злочинця та жертву злочину. Метод системного аналізу допоміг визначити зв’язки вчинення статевих злочинів проти неповнолітніх із соціальними явищами і процесами, які впливають на них.
Застосовувались також такі методи збору матеріалу як анкетування, інтерв’ю та вивчення документів (кримінальних справ), що дозволило зібрати емпіричний матеріал для характеристики рівня та динаміки досліджуваних явищ, з’ясувати їх детермінанти. Для обробки зібраного матеріалу застосовувались статистичні прийоми, зокрема, розрахунку різних видів відносних величин.
Емпіричну базу дослідження склали вивчення (з використанням спеціальної анкети) 212 архівних кримінальних справ, які були розглянуті районними та апеляційними судами міст Києва, Запоріжжя та Донецька (за період з 1995 по 2002 роки). Було проанкетовано 562 неповнолітніх у місті Києві, які навчаються у загальноосвітніх школах, вечірніх спеціалізованих школах та ПТУ; проводилось інтерв’ю з працівниками підрозділів кримінальної міліції у справах неповнолітніх, Державного центру соціальних служб для молоді, а також працівниками прокуратури (в кількості 40 осіб).
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова значимість і новизна положень дисертації визначається, насамперед, як постановкою проблеми, так і новим підходом до вирішення комплексу питань, які пов’язані із теоретичним обґрунтуванням віктимологічної профілактики статевих злочинів щодо неповнолітніх. Найбільш значущі результати, що виносяться на захист, полягають у наступному:
визначено і сформульовано напрями загальної та індивідуальної віктимологічної профілактики поведінки неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів. При цьому внесені суттєві уточнення стосовно такої діяльності суб’єктів, які повинні її здійснювати, надано конкретні рекомендації щодо підвищення її ефективності;
визначено і сформульовано найбільш важливі у віктимологічному плані особистісні характеристики неповнолітніх, які детермінують їх підвищену віктимність;
доведено, що удосконалення аналізу кількісних і якісних показників статевих злочинів щодо неповнолітніх дало можливість дійти висновку про високий рівень латентності;
дістало подальший розвиток вивчення комплексу причин та умов, які обумовлюють вчинення статевих злочинів щодо неповнолітніх, досліджено механізм їх дії, в ньому показана роль поведінки потерпілого, що виступає в якості зовнішнього фактора, який може вплинути на прийняття злочинцем рішення про вчинення злочину;
дістало подальший розвиток теоретичне обґрунтування положення, що негативні якості особи злочинця виступають “внутрішніми” причинами вчинення ними статевих злочинів щодо неповнолітніх;
удосконалено наукові підходи щодо кримінологічної характеристики неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів, здійснено власну кримінологічну класифікацію вищезазначених осіб;
уточнено елементи конкретної життєвої ситуації, що впливають на підвищену індивідуальну віктимність неповнолітнього;
запропоновано зміни до кримінального законодавства України щодо охорони прав неповнолітніх. Зокрема, в Кримінальному кодексі України доцільно передбачити відповідальність батьків або осіб, що їх замінюють за недбале виховання, внаслідок чого здійснюється негативний вплив на фізичний і психічний розвиток неповнолітнього.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження сприятимуть подальшому розвитку кримінологічної науки, зокрема, з проблеми віктимної поведінки неповнолітніх. Рекомендації, що містяться в роботі, також сприятимуть підвищенню ефективності віктимологічної профілактики неповнолітніх правоохоронними органами. Наукові розробки дисертаційного дослідження впроваджено в процес профілактичної роботи ВКМСН ГУ МВС України в м. Києві та у профілактичну роботу служби у справах неповнолітніх Київської міської державної адміністрації.
Матеріали дисертації можуть бути також використані у навчальному процесі, при підготовці навчальної та методичної літератури з цієї проблеми, при читанні лекцій і проведенні семінарських занять, удосконаленні кримінального законодавства.
Апробація результатів дослідження. Висновки дисертаційного дослідження оприлюднені на науково–практичних конференціях: “Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (м. Київ, 25 квітня 2002 року), “Актуальні проблеми профілактики злочинності та правопорушень серед неповнолітніх” (м. Львів, 22-23 листопада 2002 року) на Перших Всеукраїнських осінніх юридичних читаннях студентів та аспірантів (м. Хмельницький, 10–11 листопада 2002 року). Результати дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри кримінології та юридичної соціології Національної академії внутрішніх справ України.
Теоретичні положення дисертації використовуються в навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України.
Публікації. Головні положення та матеріали проведеного дослідження знайшли своє висвітлення в семи наукових публікаціях (із них – 5 у фахових виданнях, затверджених ВАК України).
Структура дисертації складається із вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, списку літератури та додатків (17-ти на 19-ти сторінках). Повний обсяг дисертації – 211 сторінок (основного тексту – 192 сторінках).

Список літератури

ВИСНОВКИ

Комплексне кримінологічне дослідження статевих злочинів щодо неповнолітніх, в основі якого покладено вивчення результатів попередніх наукових розробок цієї і суміжних проблем, узагальнення матеріалів 212 кримінальних справ, розглянутих районними та апеляційними судами міст Києва, Запоріжжя та Донецька, по яких потерпілими від статевих злочинів були неповнолітні, анкетування 562 учнів шкіл в м. Києві, інтерв’ю з працівниками Кримінальної міліції у справах неповнолітніх, Державного центру соціальних служб для молоді, а також працівників прокуратури у відділах по справах неповнолітніх в кількості 40 чоловік дало можливість зробити ряд висновків, внести пропозиції і рекомендації з подальшого вдосконалення практики попередження цих злочинів. При цьому головна увага приділена попередженню віктимної поведінки неповнолітніх, оскільки цей аспект раніше спеціально не досліджувався.
В роботі звернута увага на наступні питання:
1. Обґрунтована підвищена суспільна небезпека статевих злочинів, в тому числі і насильницьких стосовно неповнолітніх. Це перш за все обумовлюється об’єктом цих злочинів – статевою недоторканістю неповнолітніх, а в разі застосування насильства – здоров’я цієї найбільш незахищеної частини населення. В роботі підкреслюється, що в наслідок вчинення цих злочинів нерідко порушується подальший нормальний і психічний розвиток потерпілих, у них можуть формуватись неправильні, з моральної точки зору, уявлення про статеві стосунки, а згодом і деформації їх особистості. Дослідження свідчить, що ряди повій поповнюють особи, які в дитинстві відчули на собі розбещуючий вплив дорослих.
2. На підставі наведених аргументів сформульовано висновок про необхідність більш ґрунтовної протидії цим злочинам, вдосконаленні діючого в Україні законодавства, спрямованого на охорону статевої недоторканості неповнолітніх, а також попередженні цих злочинів і зокрема віктимної поведінки неповнолітніх.
3. З метою визначення напрямів попередження досліджуваних злочинів, дана їх кримінологічна характеристика. При цьому розглянуто дискусійні питання цієї проблеми і обґрунтовано висновок, що в аспекті, який досліджується, у кримінологічну характеристику слід включити відомості, про всі статеві злочини проти неповнолітніх з наступним визначенням їх рівня, структури, динаміки, а також відомостей про потерпілих.
4. В роботі наведено численні данні попередніх дослідників, які вивчали вказану проблему, класифікували злочини і потерпілих. Це дало можливість автору продовжити вивчення вказаної проблеми і отримати нові результати.
5. При кримінологічній характеристиці статевих злочинів щодо неповнолітніх відмічена їх велика латентність, що обґрунтовано і здобутими, особисто автором роботи, даними. При анкетування 562 неповнолітніх учнів 46% осіб повідомили, що були жертвами статевих злочинів. В правоохоронні органи про вчинення злочину поступило лише 10% заяв, а 90% залишились латентними.
6. При характеристиці структури досліджуваних злочинів відмічена переважна більшість зґвалтувань, задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Розбещення неповнолітніх в різні роки займають порівняно невелику питому вагу в межах приблизно 7%. Статеві злочини з особою, яка не досягла статевої зрілості відповідно – близько 5%.
Стосовно інших ознак кримінологічної характеристики злочинів відмічена їх приблизно рівна розповсюдженість в міській і сільській місцевості, підкреслена чітко виражена сезонність злочинів. З травня по вересень вчиняється 60–70% всіх злочинів. Найчастіше досліджувані злочини вчиняються у вечірній і пізній нічний час, частіше за все в приміщеннях. При вчиненні злочинів в переважній більшості застосовується фізичне насильство (кожний другий злочин). Погроза фізичного насильства має місце у кожному шостому випадку.
7. Узагальнена характеристика особи злочинця по досліджуваних злочинах має такі специфічні ознаки. В переважній більшості – це чоловіки (97,5%). За віком неповнолітні складають 18,5%, особи у віці 25-30 років – 11%, 30-40 років – 32,8 %. Таким чином неповнолітні особи, особи молодого та середнього віку – найбільш розповсюджені вікові категорії злочинців (98,5%). Більшість злочинців 87% мають середню або незакінчену середню освіту. На момент вчинення злочину 45,4% осіб не працювали і не навчались. З числа працюючих у державних установах чи на державному підприємстві працювало 17,4%, в комерційних структурах – 14,5%, навчались – 17,4%. З числа злочинців 42% складали робітники, працівники сільського господарства – 1%, представники інтелігенції 1%, підприємці 2,4%. Характерним є також те, що 43% осіб, які працювали, були зайняті низько кваліфікованою працею, 8,3% негативно характеризувались за місцем роботи, 8,3% – за місцем проживання, 70% засуджених не перебували у шлюбі, 6,3% були розлученими. При характеристиці кримінально – правових ознак злочинців відмічено, що безпосередніми виконавцями злочинів були 91,3% осіб, 6,7% – були організаторами, 1,5% – підмовниками, 0,5% – виконували роль посібників. Достатньо висока серед злочинців питома вага раніше судимих – 30,5%.
Значна частина злочинців в момент вчинення злочинів знаходилась в нетверезому стані (66,3%). Із них: 15% зловживали спиртними напоями, 2,4% – були хронічним алкоголіками, 7,7% – вживали наркотичні засоби. До морально–психологічних особливостей злочинців, які вчиняють статеві злочини щодо неповнолітніх, характерні також типовий егоцентризм, неповага до жінок і неповнолітніх, брутальність, цинізм, відсутність почуття сорому, озлобленість, жорстокість щодо жертви, споживче відношення до навколишнього тощо.
На підставі наведених і інших даних обґрунтований висновок, що негативні якості особи злочинця виступають “внутрішніми” причинами вчинення ними статевих злочинів стосовно неповнолітніх.
8. В роботі звернуто увагу на поділ причин і умов злочинної поведінки на три рівня. Стосовно теми дослідження названо найбільш значущі і розповсюджені причини і умови, що містяться в різних сферах суспільства в цілому. До причин і умов статевих злочинів стосовно неповнолітніх віднесені такі фактори, як упущення в моральному і статевому вихованні в сім’ях, учбових закладах, трудових колективах, пасивність у відношенні до осіб, які проявляють грубість, цинізм, зловживають спиртними напоями, допускають прояви розв’язної сексуальної поведінки, є носіями цинічних поглядів на жінок, відношення статей тощо. При вивченні кримінальних справ встановлено такі обставини, які сприяли вчиненню злочинів: недоліки у діяльності правоохоронних органів відмічено у 47,3% справ, неналежне виховання злочинців у родині в 20,7%, очевидці не втрутились і не захистили потерпілого в 12,2% кримінальних справ.
В роботі акцентована також увага на те, що певну роль в механізмі злочинної поведінки відіграє жертва. Вона виступає в якості зовнішнього фактора, який може вплинути на прийняття злочинцем рішення про вчинення злочину. Поряд з цим спеціально зазначено, що коли мова йде про жертв статевих злочинів, а особливо – неповнолітніх, то явно негативна поведінка жертв майже не зустрічається. Між тим, особливості жертв та їх поведінка далеко не нейтральні в причинно – наслідковому комплексі злочинів, що досліджуються.
9. За даними проведеного дослідження неповнолітні – жертви від статевих злочинів характеризуються наступними даними. Від зґвалтування потерпіло 59,8% неповнолітніх, від задоволення статевої пристрасті неприродним способом – 27,55%, від примушування до вступу у статевий зв’язок – 0,55%, від статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості – 8,8%, жертвами розбещення неповнолітніх було 3,3%. Особи жіночої статі складають 98,4%, а чоловічої – 1,6%. За віком неповнолітні жертви розділяються так: до 7 років було 5%, від 7 до12 років – 26%, від 12 до 14 років – 33,5% від 14 до 18 років – 35,5%. Отже, малолітні потерпілі становлять найбільшу вікову групу 64,5%, що підтверджує підвищену суспільну небезпеку вчинення проти них злочинів.
69% неповнолітніх потерпілих навчались в загальноосвітніх школах, 5,4% – в ПТУ, 3% – в технікумі чи інституті, 8% ніде не навчались і не працювали, 4,4% – працювали. В решті справ дані про потерпілих були відсутні.
З проведеного нами анкетування випливає, що найбільша кількість потерпілих від статевих злочинів припадає на учнів ПТУ (25,1%) та вечірніх спеціалізованих шкіл (33,3%), найменша – на учнів загальноосвітніх шкіл з поглибленим вивченням іноземних мов (13,6%).
Неповнолітні жертви статевих злочинів в переважній більшості проживали з обома батьками (64,5%), з однією матір’ю чи батьком проживало 25%, сиротами були 10,5%.
При визначенні відносин потерпілого із злочинцем встановлено, що в 7,4% випадках злочинці були родичами потерпілих (батько, брат, дід, дядько), 78,3% злочинців до вчинення злочинів були знайомі з потерпілими, у 14,3% – злочинці не були знайомі з потерпілими.
Найбільша кількість повторних статевих злочинів щодо неповнолітніх вчиняється у тих випадках, коли злочинець є членом родини потерпілого.
Дослідженням встановлено, що 10% потерпілих, за виключенням малолітніх, перед вчиненням проти них злочинів знаходились в стані алкогольного сп’яніння, 18% вживали інколи алкоголь, 3% – вживали наркотичні засоби чи психотропні речовини.
По 69% вивчених кримінальних справ неповнолітні позитивно характеризувались, змішана характеристика відмічена у 12,3% кримінальних справ.
Жоден з досліджуваних потерпілих не знаходився на профілактичному обліку.
Вивчення потерпілих дало можливість їх класифікувати. При цьому використана класифікація, яка надана Ю.В.Александровим, але в неї внесено уточнення. Зокрема автор назвав потерпілих віднесених Ю.В.Александровим до першої групи нейтральними і дещо змінив їх характеристику. В цю групу входять неповнолітні, які своєю поведінкою ні до початку вчинення злочинних дій, ні в ході здійснення статевого насильства не давали злочинцю підстав для вчинення у відношенні до них статевого злочину.
Друга група, визначена Ю.В.Александровим, автором поділена на три підгрупи.
До неї входять потерпілі, які своєю поведінкою до початку, або в ході вчинення статевого насильства давали злочинцю підстави для вчинення у відношенні них статевого злочину. В цю групу входять такі потерпілі: активні потерпілі, які своїми діями сприяли вчиненню у відношенні них злочину (встановлення контакту з незнайомими людьми, відвідування їх житла тощо); некритичні потерпілі, які вчасно не оцінюють ситуацію та некритично сприймають бажання майбутніх ґвалтівників та демонструють некритичне відношення до можливого статевого зближення; провокуючі потерпілі своєю поведінкою складають об’єктивні підстави чи створюють сприятливі умови для вчинення у відношенні них статевого злочину.
10. В роботі проаналізовано, в аспекті теми, законодавство ряду зарубіжних держав, зокрема Австрії, Азербайджанської Республіки, Грузії, Данії, Іспанії, Киргизької Республіки, Республіки Болгарія, Республіки Казахстан, Китайської Народної Республіки, Республіки Молдова, Республіки Узбекистан, Швеції, Швейцарії, Франції, ФРН, Японії. На підставі цього обґрунтована доцільність внесення деяких змін в Кримінальний кодекс України. Зокрема рекомендовано в КК України виділити окремий розділ, в якому були б зосереджені всі злочини, які можуть вчинятись тільки стосовно неповнолітніх, в тому числі і статеві злочини.
Доцільно передбачити в КК України відповідальність батьків, осіб, що їх замінюють за недбале виховання, в наслідок чого здійснюється негативний вплив на фізичний та психічний розвиток неповнолітнього.
Запропоновано ст.152 КК України (зґвалтування) доповнити ч.5 в такій редакції: “Зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього вчинене батьком, матір’ю чи особою, що їх замінює, та тими особами, які здійснюють їх виховання”, оскільки така кваліфікуюча обставина в ст.152 КК України відсутня. За цей злочин передбачити покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років.
Рекомендовано внести зміни у ч.3 ст.153 КК України, яка передбачає відповідальність за насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, виключити з тексту цієї частини статті посилання на настання особливо тяжких наслідків. Запропонована така реакція вказаної частини ст.153 КК України: “Те саме діяння, вчинене щодо малолітньої чи малолітнього”.
Пропонується у ст. 154 КК України ввести таку кваліфікуючу ознаку, як примушування до вступу в статевий зв’язок неповнолітніх. Практика знає такі випади. Неповнолітні, щодо яких вчиняються такі злочини, повинні бути більш захищеними ніж це має місце зараз.
11. Попередження досліджуваних злочинів розглянуто в аспекті здійснення загально–соціальних та спеціально–кримінологічних заходів.
Стосовно загально–соціальних заходів особлива увага звертається на здійсненні в державі соціально–економічних, культурно–виховних та інших заходів, які б сприяли зміцненню сім’ї, як однієї з основних ланок суспільства, вирішенню проблем молоді, сприянню розвитку і більш повному задоволенню інтересів підростаючого покоління у сфері навчання, праці, проведенню відпочинку тощо.
Спеціально–кримінологічні заходи попередження досліджуваних злочинів за своїм призначенням спрямовані вплинути на причини та умови статевих злочинів стосовно неповнолітніх. У зв’язку з цим, даються рекомендації по підвищенню ефективності впливу на причини та умови статевих злочинів щодо неповнолітніх, звертається увага на існуючі в цій роботі недоліки, даються рекомендації, а при можливості й усунення причин і умов досліджуваних злочинів.
12. В роботі поставлено і обґрунтовано положення про необхідність здійснення віктимологічного попередження. Воно визначене як діяльність державних органів, громадських організацій, яка спрямована на послаблення, нейтралізацію, а при можливості – й усунення причин та умов, які зосереджуються в оточуючому середовищі і сприяють появі у неповнолітніх певних рис, які обумовлюють їх підвищену віктимізацію стосовно статевих злочинів, а також – на корекцію поведінки неповнолітніх, у яких такі риси вже сформувались.
В цьому аспекті надаються конкретні рекомендації по оздоровленню мікросередовища в якому формується неповнолітній, зокрема в сім’ї, учбових колективах, за місцем проживання тощо. Звертається увага на доцільність застосовувати у віктимологічний профілактиці всіх форм соціального впливу – навчання, допомогу, схвалення, заохочення, осудження, застосування правових норм тощо. Важливими віктимологічними заходами попередження злочинів є широка правова пропаганда серед населення, зокрема батьків. Рекомендується при цьому використовувати наочну агітацію, газети, радіо, кіно, телебачення, сповіщати про випадки статевих злочинів, причини та умови, що цьому сприяли.
Рекомендовано в шкільних закладах здійснювати статеве виховання.
13. При здійсненні індивідуальної віктимологічної профілактики слід спиратись на характеристику потерпілих. Як випливає з проведеного дослідження, більшість неповнолітніх потерпілих характеризувались позитивно. Між тим, вчиненню проти них статевих злочинів сприяла певна необачність в знайомствах, знаходження в пізній час на вулиці тощо. Профілактичні заходи з такими неповнолітніми повинні здійснюватись батьками, педагогічними колективами тощо. А вірна орієнтація цих суб’єктів на проведення такої роботи входить в завдання служб у справах неповнолітніх, кримінальної міліції у справах неповнолітніх та інших спеціалізованих суб’єктів – працівників правоохоронних органів, суддів тощо. Спеціальна увага звернута на попередження віктимної поведінки тих неповнолітніх – можливих потерпілих, які вживають алкоголь, наркотики, нерозбірливі в знайомствах тощо. В зв’язку з цим визначені суб’єкти цієї діяльності, окремі її форми, надані рекомендації по подоланню статевого насильства в сім’ях.
14. Значна увага в роботі приділена характеристиці профілактичних можливостей створених в Україні Соціальних служб для молоді, діяльність “Ліги соціальних працівників України” та Інтернаціональним союзом Німеччини, міжнародного гуманітарного центру “Розрада”, Дитячого християнського фонду, психологічних служб тощо.
При цьому зазначено, що для підвищення ефективності профілактичної роботи необхідно координація та взаємодія всіх суб’єктів вказаної діяльності та максимального використання всіх профілактичних можливостей кожного такого суб’єкта.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аванесов Г.А. Криминология : Учебник. – 2-е изд. – М., 1984. – 413 с.
2. Акстманн К. (Німеччина), Комарова Н.М. (Київ) Від вуличної соціальної роботи до створення центрів допомоги дітям, які перебувають у складних життєвих ситуаціях // Соціальна робота в Україні на початку ХХІ століття: проблеми теорії і практики : Матеріали доповідей на Міжнародній науково-практичній конференції 29–31 жовтня 2002 року. Частина ІІ. – К., 2002. – С.118–122.
3. Александров Ю.В. Кримінологія і профілактика злочинів : Курс лекцій. Особлива частина. – К., 2000. – 133 с.
4. Александров Ю.В. Половые преступления: преступники и потерпевшие : Учебно-практическое пособие. – К., 1975. – 91 с.
5. Алексеев А.И., Васильєв Ю.В., Смирнов Г.Г. Как защитить себя от преступника // Знание. Право в нашей жизни. – М., 1990. – №10. – 63 с.
6. Аликперов Х.Д., Расулов Р.И. Понятие и причины латентной преступности / Науч.-метод. совет при прокуратуре АзССР; Бакинская спец. сред. школа милиции им. Н.К. Ризаева МВД СССР. – Баку, 1989. – 39 с.
7. Аналіз стану прокурорського нагляду за додержанням законодавства про попередження правопорушень серед неповнолітніх, захисту їх прав за 2002 рік / За матеріалами Міської прокуратури м. Києва.
8. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. – М., 1977. – С. 39–48.
9. Андреева Л.А. Про деякі обставини, що сприяють статевим злочинам неповнолітніх, і заходи їх попередження // Питання боротьби зі злочинністю. – 1969. – Вип. 10. – С. 109.
10. Антонов-Романовский Г.В., Лютов А.А. Виктимность и моральность // Вопросы борьбы с преступностью. – М.,1980. – Вып. 33. – С. 41–44.
11. Антонян Ю.М. Системный подход к изучению личности преступника // Сов. государство и право. – 1974. – № 4. – С. 89–90.
12. Антонян Ю.М. Социальная среда и формирование личности преступника (неблагоприятное влияние на личность в микросреде) : Учебное пособие. – М.: РИО, 1975. – 159 с.
13. Антонян Ю.М., Голубев В.П., Кудряков Ю.Н. Изнасилование: причины и предупреждение. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1990. – 192 с.
14. Антонян Ю.М., Ткаченко А.А.. Сексуальные преступления. Чикатило и другие. – М.: Амальтея, 1993. – 320 с.
15. Антонян Ю.М. Преступность среди женщин. – М.: Росс. право, 1992. – 256 с.
16. Архів Апеляційного суду Київської області. Архівна кримінальна справа № 71-329 за 1999 рік.
17. Архів Апеляційного суду міста Києва. Архівна кримінальна справа № 05-472 за 1999 рік.
18. Архів Апеляційного суду міста Києва. Архівна кримінальна справа № 05-561 за 1998 рік.
19. Асеев В.Г. Проблемы мотивации и личности // Теоретические проблемы психологии личности. – С. 122.
20. Бакаєв О.В. Залучення населення до охорони громадського порядку та профілактики правопорушень. – К., 2001. – 32 с.
21. Батиргареєва В.С. Кримінологічна характеристика та попередження розбоїв, поєднаних з проникненням у житло: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. юрід. акад. Укр. ім. Я. Мудрого. – Х., 2002. – 266 с.
22. Блувштейн Ю.Д. О содержании понятия “личность преступника” // Теоретические проблемы учения о личности преступника. – М., 1979. – С. 48–54.
23. Блувштейн Ю.Д. Понятие личности преступника // Советское государство и право. – 1979. – № 8. – С. 97 – 102.
24. Болдырев Е., Герцензон А., Гриштин Б. Алкоголизм – путь к преступлению. – Москва, 1966. – С. 153.
25. Булатов Г.Г., Майоров Н.И. Показательность данных уголовной статистики // Вестник Московского университета. Серия “Право”. – 1969. –Вып. 3. – С. 59 – 63.
26. Булгакова К.Г. Сімейний фактор у формуванні “проблемних” дітей. Основні стратегії психокорекційного втручання // Діти “групи ризику”: психологічні, соціальні та правові аспекти. – К., 2001. – С.103 – 111.
27. Бухгольц Э., Лекшас Дж., Хартман Р. Социалистическая криминология. – М., 1975. – С. 84.
28. Валуйська М.Ю. Кримінологічна характеристика особи злочинців, що вчинили умисні вбивства при обтяжуючих обставинах: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. юрид. академія України ім. Я. Мудрого. – Х., 2002. – 19 с.
29. Васильківська І.П. Кримінологічні аспекти сімейного виховання: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. Акад. Наук України; Інститут держ. і права ім. В.М. Корецького. – К., 2001. – 19 с.
30. Вермеш М. Основные проблемы криминологии / Пер. с венг. С.Г.Келиной. Под ред. Н.А.Стручкова. – М.: Прогресс, 1978. – 272 с.
31. Веселуха В. Значення віктимологічної профілактики в системі запобігання злочинності // Право України. – 1999. – № 10. – С. 68 – 71.
32. Виктимологические факторы и профилактика преступлений. – Л., 1975. – 204 с.
33. Витвицкая В.В. Криминологические проблемы предупреждения преступных посягательств на нравственное и физическое развитие несовершеннолетних: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. акад. внутр. дел. Укр. – К., 2002. – 263 с.
34. Виховний потенціал сім’ї в сучасних умовах: тематична Державна доповідь про становище сімей в Україні за підсумками 2001 року. – К.: Державний ін-т проблем сім’ї та молоді, 2002. – 144 с.
35. Ворник Б.М. Сексуальные насилия по отношению к детям и молодежи в Украине. – К., 1998. – 49 С.
36. Гаврилов Н.В. “Проблемная семья” как объект социологического исследования // Социальные исследования. – М. – Вып. 7 – С. 165.
37. Гегель Г.-В.-Ф. Наука логики // Сочинения. – М.–Л., 1930. – Т. 1. – 251 с.
38. Гоголева Л.Л. Виктимологические аспекты борьбы с вовлечением несовершеннолетних в преступную деятельность (на материалах следственно-судебной практики УССР по ст. 208 УК УССР): Автореф. дисс. … канд. юрид. наук (12.00.08) / КВШ. – К., 1989. – 24 с.
39. Голина В.В. Работа органов внутренних дел, суда и прокуратуры по предупреждению преступности : Учеб. пособие. – М.: Юрид. ин-т., 1981. – 170 с.
40. Гульман Б.Л. Сексуальні злочини. Системний аналіз психологічних, соціальних, соціально-психологічних і біологічних чинників, психодіагностика та психопрофілактика: Автореф. ... доктора. психолог. наук. – К., 1994. – 36 с.
41. Державна програма запобігання дитячій бездоглядності на 2003–2005 роки затверджена Президентом України від 21 лютого 2003 року.
42. Дж. Сімонсон, Г. Маккол. 76 способів захистити вашу дитину від злочинців. – С. Петербург, 1996. – 185 с.
43. Джужа О.М. Віктимологія на захисті прав і законних інтересів жертви злочину // Право України. – 2002. – №2. – С. 133–138.
44. Джужа О.М., Іваненко В.О. Проблеми протидії секс-бізнесу (кримінологічні та кримінально-правові аспекти). – К., 2000. – 71 с.
45. Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини) : Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2001. – 368 с.
46. Джужа О.М., Моісеєв Є.М. Проблеми потерпілого від злочину: (Кримінологічний та психологічний аспекти) : Навчальний посібник / МВС України; УАВС. – К., 1994. – 51 с.
47. Дмитриенко Н.К., Тропик Н.В., Власов П.А.. Предотвращение домашнего насилия : Методические рекомендации. – Днепропетровск, 2001. – 60 с.
48. Долгова А.И. Изучение личности преступника // Советское государство и право. – 1978. – № 6. – С. 77 - 80.
49. Долгова А.И. Исследование общих проблем криминологии // Научная информация по вопросам борьбы с преступностью. – М., 1990. – № 121 – 49 с.
50. Дьяченко А.П. Проблеми борьбы с изнасилованиями. – М.,1981. – 62 с.
51. Єгонська Н.О. Криза підліткового періоду // Діти “групи ризику”: психологічні, соціальні та правові аспекти. – К., 2001. – С. 48 – 58.
52. Звіт про роботу Служб у справах неповнолітніх Київської міської держадміністрації за 2002 рік.
53. Зелинский А.Ф. Криминальная психология : Научно-практическое издание. – К.: Юринком Интер, 1999. – 237 с.
54. Зелінський А.Ф. Кримінологія : Навчальний посібник. – Х.: Рубікон, 2000. – 240 с.
55. Злочинність в Україні : Статистичний збірник. / Державний комітет статистики України. – К., 2001. – 100 с.
56. Игнатов А.Н. Проблемы правовой борьбы с проституцией // Проституция и преступность. – М., 1991. – С. 139–148.
57. Игошев К.Е. Правонарушения и ответственность несовершеннолетних. – Свердловск, 1973. – С. 11.
58. Игошев К.Е. Психология преступных проявлений среди молодежи. – М., 1971. – 172 с.
59. Игошев К.Е. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения. – Горький, 1974. – 89 с.
60. Имелинский К. Сексология и сексопатология. – М., 1986. – 423 с.
61. Інструкція про порядок узяття на профілактичний облік та порядок зняття з профілактичного обліку осіб, які вчинили насильство в сім’ї: Затв. Наказ. МВС України від 09.04.2002 р. № 329 // Офіційний вісник України. – 2002. – №17. – 47 с.
62. Иншаков С.М. Криминология : Учебник. – М.: Юриспруденция, 2000. – 427 с.
63. Кайзер Г. Криминология: Введення в основи /Пер. с нем./. – М.: Юридическая литература, 1979. – 319 с.
64. Карпухин Ю., Торбин Ю. Проституция: закон и реальность // Милиция. – 1992. – № 11. – С. 16–20.
65. Кедров Б.М. О детерминизме // Философские науки. – 1968. – № 1. – С. 41.
66. Коваленко О.И., Филонов В.Р. Курс лекций по криминологии и профилактике преступности. – Донецк, 1996. – 591 с.
67. Комплексна програма профілактики злочинності на 2001–2005 рр.: Затверджена Указом Президента України 25 грудня 2000 року // Юрид. вісник України. – 2001. – №3 – С. 3–12.
68. Кон И.С. Введение в сексологию. – М., 1989. – 320 с.
69. Кон И.С. Дружба: Этико-психологический очерк. – М., 1989. – 348 с.
70. Кон И.С. Психология ранней юности. – М.: Просвещение, 1989. – 255 с.
71. Конвенція ООН “Про права дитини” // Право України. – 1993. – № 5–6. – С. 56–64.
72. Кондрашова Т.В. Уголовная ответственность за понуждение к действиям сексуального характера // Юридический мир. – 1999. – № 3. – С. 33–38.
73. Конев А.А. О понятии латентной преступности // Труды Омской высшей школы милиции. Выпуск 21. – Омск, 1976. – С. 22 – 34.
74. Коновалов В.П., Франк Л.В. Об организации виктимологического исследования направления профилактики преступности в Таджикской ССР (научно-методическая информация). – Душанбе, 1976. – С. 15.
75. Конституція України: Прийнята на 5-ій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Голос України. – 1996. – 13 липня.
76. Корчовий М.М. Кримінологічні проблеми боротьби із зґвалтуваннями, вчинюваними неповнолітніми : Дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2000. – 194 с.
77. Косенко С.С. Кримінологічна характеристика статевих злочинів, які вчиняються щодо неповнолітніх (за матеріалами анкетування учнів шкіл і ПТУ м. Києва) // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – №10. – С. 103 – 106.
78. Костенко О.М. Кримінологічна безпека // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко та інші. – Т. 3. – К.: Українська енциклопедія, 2001. – С. 410–411.
79. Котларж И. Некоторые сведения полученные в результате исследования преступлений против нравственности // Бюл. Ин. Лит. – М., 1964. – №1 – С. 37.
80. Криминология: Общая часть : Учебник для вузов / Под ред. В.В. Орехова. – СПб.: СПб ГУ, 1992. – 216 с.
81. Криминология : Учеб. – Изд. 2-е / Под ред. В.Е. Эминова – М.: Юрист, 1997. – С. 211–213.
82. Криминология : Учеб. пособие / Под общ. ред. В.Е. Эминова. – М., ИНФРА – М – НОРМА, 1997. – 158 с.
83. Криминология : Учебник / Под ред. акад. В.Н. Кудрявцева, проф. В.Е. Эминова. – М.: Юрист, 1995. – 512 с.
84. Криминология : Учебник / Под ред. Б.В. Коробейникова, Н.Ф. Кузнецовой, Г.М. Миньковского. – М.: Юрид. лит., 1988. – 384 с.
85. Криминология : Учебник для вузов / В.К. Звирбуль. – М.: Юрид. лит., 1979. – 304 с.
86. Криминология : Учебник для юрид. вузов / Под. ред. А.И. Долговой. – М.: Изд. группа ИНФРА – НОРМА, 1997. – 784 с.
87. Криминология : Учебник. Под ред. В.Г. Лихолоба, В.П. Филонова. – К. – Д., 1997. – 398 с.
88. Криминология : Учебник / Под ред. И.И. Карпеца, В.Н. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнецовой, А.Б. Сахарова. М.: Юрид. лит., 1976. – С. 144.
89. Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии (О структуре индивидуального преступного поведения). – М.: Юридическая литература, 1968. – 176 с.
90. Кузнецова Н.Ф. Проблемы криминологической детерминации. – М., 1984. – 208 с.
91. Кузнецова Н.Ф. Современные проблеми профилактики преступлений // Виктимология и профилактика правонарушений. – Иркутск, 1979. – С. 24.
92. Курс кримінології: Загальна частина : Підручник. – У 2 кн. / За заг. ред. О.М. Джужи. – Кн.1. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.
93. Курс кримінології. Особлива частина : Підручник. – У 2 кн. / За заг. ред. О.М. Джужи. – Кн.2. К.: Юрінком Інтер, 2001. – 480 с.
94. Курс советской криминологии. / Под. ред. В.Н. Кудрявцева. – Т. 1. – М.: Юрид. лит., 1985. – 416 с.
95. Лановенко І.І. Концепція ранньої профілактики статевих злочинів : Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Українська академія внутрішніх справ; Інститут психол. АПН України. – Київ, 1995. – 23 с.
96. Ларин А.М. Повышение эффективности расследования // Советское государство и право. – 1972. – №3. – С. 107.
97. Левицкая А.Г., Орлик Е.Н., Потапова Е.П. Насилие на свидании: преступление или момент сексуальной игры // Социологические исследования. – 1986. – №6. – С. 92–97.
98. Лейкина Н.С. Причини конкретного преступления и личности преступника в аспектах индивидуализации наказания // Преступность и её предупреждение. – Л., 1971. – С. 127.
99. Личность преступника / Всесоюз. ин-т по изучению причин и разраб. мер предупреждения преступности. – М.: Юрид. лит., 1975. – 270 с.
100. Лунеев В.В. Преступность ХХ века. Мировые, региональные и российские тенденции. – М., 1999. – 516 с.
101. Макаренко А.С. Избр. пед. соч. – В 2 т. / Под. ред. А.И. Каирова. – М.: Педагогика, 1977. – Т.2 – С. 18–21.
102. Маляренко В.Т., Мачужак Я.В. Про статеві злочини та інші сексуальні зловживання щодо малолітніх і неповнолітніх // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1998. – №1. – С. 20–26.
103. Матышевский П.С., Дидковская С.П., Туркевич И.К. Правовые и медицинские меры борьбы с пьянством и алкоголизмом. – К.: Вища школа, 1987. – 160 с.
104. Методичний посібник з профілактики наркоманії та ВІЛ / СНІДу у шкільному та молодіжному середовищі / За ред. Лазаренко Б.П. – К., 2002. – 144 с.
105. Методология и методика прикладних исследований / Г.В. Антонов-Романовский. Борьба с пьянством и предупреждение насильственных преступлений. – Иркутск, 1982. – 152 с.
106. Минская В.С. Криминологическое и уголовно-правовое значение поведения потерпевших // Вопросы борьбы с преступностью. – М., 1972. – №16. – С. 13–14.
107. Минская В.С., Чечель Г.И. Виктимологические факторы и механизм преступного поведения. – Иркутск, 1988. – 151 с.
108. Міллер А. Що таке причини та умови злочинів? // Право України. – 2001. – № 5. – С. 89–92.
109. Мінська В.С. Досвід віктимологічного вивчення зґвалтувань // Питання боротьби зі злочинністю. – М., 1972. – Вип. 17. – С. 23.
110. Моісеєв Є.М., Джужа О.М. Проблеми кримінальної віктимології (кримінологічний, психологічний та пенітенціарний аспекти). – К.: НВТ Правник, 1998. – 80 с.
111. Мойсеєва О. Віктимність неповнолітніх, як психолого-правова проблема // Право України. – 2000. – №7. – С. 99–100.
112. Мойсюк О.М. Вiктимологiчна профілактика порушень безпеки дорожнього руху (ст. 215 КК України) : Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 1999. – 18 с.
113. Невалинный М. Определение понятия семьи и членов семьи потерпевшего // Право Украины. – 1996. – № 8. – С. 52–53.
114. Невский Г.С. Исследование криминологической информации о личности в целях профилактики преступного поведения : Метод. материалы. – М., 1982. – 38 с.
115. Новік С., Литвиненко Л. Допоможемо нашим дітям! Психологічні аспекти проблем неповнолітніх: профілактика та корекція. – К., 2001. – 46 с.
116. Номоконов В.А. Потерпевший как элемент ситуации совершения преступления // Потерпевший от преступления. – Владивосток, 1974. – С. 163.
117. Обухова Л.Е. Человек и научно-технический прогресс (антропоэкологический аспект). – М., 1977. – 80 с.
118. Оржеховська В.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх : Навчально-методичний посібник. – К., 1996. – 351 с.
119. Осадча В.Г. Батьки та діти. Відповідальність батьків за виховання, навчання і розвиток дітей // Діти “групи ризику”: психологічні, соціальні та правові аспекти. – К., 2001. – С. 121 – 127.
120. Особливості сексуальної поведінки та орієнтацій неповнолітніх / О. Балакірєва, Т. Бондар, М. Варбан, О. Яременко. – К., 2002. – Вип. 2. – 38 с.
121. Остроумов С.С., Франк Л.В. О виктимологии и виктимности // Советское государство и право. – 1976. – № 4. – С. 76 – 82.
122. Парнюк М.А. Принцип детерминизма в системе материалистической диалектики. – К., 1972. – С. 93.
123. Петровський О.В. До психології і педагогіки статевого виховання // Радянська школа. – 1966. – № 2. – С. 17–23.
124. Побегайло Э.Ф. Криминологическая характеристика лиц, совершивших тяжкие насильственные преступления. – М., 1976. – 58 с.
125. Подрядов А.Н. Латентная преступность и правосознание // Социально-экономические аспекты борьбы с преступностью. Труды ОВШМ МВД СССР. – Вып. 15. – Омск, 1973. – С. 51 – 59.
126. Познышев С.В. Криминальная психология. Преступные типы. – Л., 1926. – С. 151.
127. Полубинский В.И. Виктимологические аспекти профилактики преступлений : Учеб. пособие. – М., 1980. – 77 с.
128. Потерпевший от преступления / Твердая И.Н. Поведение потерпевшего и предупреждение преступлений. – Владивосток, 1974. – 214 с.
129. Потерпевший от преступления / Минская В.С. Особенности потерпевшего и его криминологическое значение. – Владивосток, 1974. – 214 с.
130. Правова психологія : Навчальний посібник. – Х.: Основа, 1996. – 184 с.
131. Про міліцію: Закон України від 20.12.1990 / Нормативні акти України / Укр. акад. внутр. справ; Упоряд.: В.П. Лисюченко. – 2-е вид. – К.: Логос, 1998. – С. 5–26.
132. Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх: Закон України від 24 січня 1995 р. // Голос України. – 1995. – № 36.
133. Про освіту: Закон України від 23.05.1991 р. № 1060 – ХІІ // Бюлетень законодавства та юридичної практики України. – 1999. – № 9. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – С. 13–31.
134. Про попередження насильства в сім'ї: Закон України від 15.11.2001 р. № 2789 – ІІІ // Голос України. – 2001 – 20 грудня. – № 242–243.
135. Про охорону дитинства: Закон України від 26 квітня 2001 р. №2402 –ІІІ // Відомості верховної Ради Україні. – 2001. – №30. – С. 604–614.
136. Пудовочкин Ю.Е. Ответственность за преступления против несовершеннолетних по российскому уголовному праву / Научн. ред. Г.И. Чечель. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 293 с.
137. Ратинов А.Р. Самооценка преступников // Личность преступника – как объект психологического исследования. – М., 1979. – С. 65 – 72.
138. Рахметов С.М. Деятельность органов внутренних дел в борьбе с развращением малолетних и вопросы квалификации этого преступления / Карагандинская высшая школа МВД СССР – Караганда, 1987. – 102 с.
139. Резник Г.М. Криминологическая профилактика и социальное планирование // Вопросы борьбы с преступностью. – М., 1979. – Вып. № 31. – С. 28 – 36.
140. Рибальська В.Я. Про віктимологічний напрямок профілактики злочинності неповнолітніх // Віктимологія і профілактика правопорушень : Збірник наукових праць. – Іркутськ, 1979. – 189 с.
141. Ривман Д.В. Криминальная виктимология. – СПб.: Питер, 2002. – 304 с.
142. Ривман Д.В. Виктимологические факторы и профилактика преступлений / ВПУ МВД СССР. – Л., 1975. – 154 с.
143. Ривман Д.В., Устинов В.С. Виктимология. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2000. – 332 с.
144. Романов В.В. Основы криминальной виктимологии : Учебное пособие / Министерство внутренних дел СССР; Минская высшая школа. – Минск, 1980. – 21 с.
145. Романова Л.И. Несовершеннолетний как потерпевший от преступления // Потерпевший от преступления. – Владивосток, 1974. – 214 с.
146. Российская криминологичемкая энциклопедия / Под ред. А.И. Долговой. – М., 2000. – 808 с.
147. Рыбальская В.Я. Виктимологические проблемы преступности несовершеннолетних. – Иркутск, 1983. – С. 184–188.
148. Рыбальская В.Я. О виктимологической направленности профилактики преступности несовершениолетних // Виктимология и профилактика правонарушений. – М., 1979. – С. 68–69.
149. Сахаров А.Б. Социальная система предупреждения преступлений // Советское государство и право. – 1972. – №11. – С. 66–72.
150. Соболева С.Б. Криминологическое исследование изнасилований / Методология и методика прикладных криминологических исследований, Иркутск, 1982. – С. 119–120.
151. Социология : Учебник / Под. ред. Г.В. Осипова, Ю.П. Коваленко, Н.И. Щипанова, Р.Г. Яновского. – М.: Мысль, 1990. – С. 61.
152. Соціальна робота в Україні: теорія та практика / За ред. А.Я. Ходорчук. – К., 2003. – 264 с.
153. Соціальна робота з неповнолітніми, які перебувають у місцях позбавлення волі / За ред. В.М. Синьова. – К., 2003. – 222 с.
154. Соціальні служби – родині: Розвиток нових підходів в Україні / За ред. Г.М. Гриж, Т.В. Семигіної. – К., 2002. – 128 с.
155. Старович З. Судебная сексология // Пер. с польск. – М.: Юрид. лит., 1991. – 336 с.
156. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. – М., 1968. – Т. 1. – С. 256.
157. Стручков Н.А. Криминология и проблемы личности преступника // Теоретические проблемы личности преступника. – М., 1979. – С. 38 – 47.
158. Стрюк М.В. Кримінологічна характеристика жіночої злочинності : Дис. ... канд.. юрид. наук. (12.00.08) / Київ. нац. ун-т. ім. Т.Г. Шевченка. – К., 20