ВПЛИВ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИХ ФАКТОРІВ НА ЕНЕРГЕТИЧНУ БЕЗПЕКУ УКРАЇНИ

Короткий опис

РАДА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ

На правах рукопису

ПАВЛЕНКО ОЛЕНА МИХАЙЛІВНА
УДК [327.8:621.31]
(477) (043)

ВПЛИВ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИХ ФАКТОРІВ НА ЕНЕРГЕТИЧНУ БЕЗПЕКУ УКРАЇНИ

21.01.01 Основи національної безпеки держави

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
Парахонський Борис Олександрович
доктор філософських наук,
професор

Київ 2008

ЗМІСТ

ВСТУП 4

РОЗДІЛ І. Визначення зовнішньополітичних факторів енергетичної безпеки 20

1.1. Концептуально-методологічні підходи до політичного розуміння поняття "енергетична безпека" 20

1.2. Політичні чинники впливу на енергетичну безпеку держави 28

1.3. Зовнішньополітичні фактори як складова політичних чинників впливу на енергетичну безпеку держави 35

1.3.1. Внутрішньополітичі процеси в інших країнах 35

1.3.2. Глобальні виклики 39

1.3.3. Фактори міжнародної взаємодії 46

Висновки до І розділу 54

РОЗДІЛ ІІ. Зовнішньополітичні фактори енергетичної безпеки України 56

2.1. Вплив внутрішньополітичної ситуації в інших країнах на енергетичну безпеку України 57

2.2. Глобалістичні чинники впливу на енергетичну безпеку України 74

2.3. Україна та міжнародна взаємодія в сфері енергетичної безпеки 108

Висновки до ІІ розділу 132

РОЗДІЛ ІІІ. Механізми зменшення негативного впливу зовнішньополітичних факторів на енергетичну безпеку України 139

3.1. Стратегічні цілі та пріоритети держави в сфері енергетичної безпеки 139

3.2. Напрями та принципи реформування енергетичного сектору України 142

3.3. Диверсифікація джерел та шляхів енергопостачання 151

3.4. Використання геополітичних суперечностей в енергетичній сфері 168

3.5. Участь України в регіональних організаціях 171

3.6. Покращення інформаційної політики в енергетичній сфері та підвищення рівня "енергетичної дипломатії" 174

Висновки до ІІІ розділу 178

ВИСНОВКИ 185

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 193

ДОДАТКИ 215

ВСТУП
Україна є однією з найбільш перспективних держав на теренах колишнього радянського простору. Вона має можливість не лише забезпечити себе енергетичними ресурсами, але і стати потужним гравцем на міжнародній енергетичній арені, брати участь у вироблені стратегічно важливих ініціатив у регіоні.
Вигідне територіальне розташування України, велика кількість покладів енергетичних ресурсів, потужний науковий потенціал створюють якісні передумови для прозорого функціонування енергетичного ринку в Україні, успішного втілення політики диверсифікації, розробки і втілення проектів з енергоефективності, розвитку альтернативних джерел енергії.
Разом із тим, неефективне використання цих можливостей залишають сьогодні Україну енергетично екстенсивною державою. Зберігається високим рівень споживання енергетичних ресурсів енергоємність ВВП України у 2,6 разу перевищує середній рівень енергоємності ВВП країн світу[155,С.24]. Недосконале законодавство і неефективна структура ринку енергетики відкривають можливість для існування багатьох тіньових схем з відмивання коштів. Поширена корупція в органах державної влади дозволяє часто приймати невигідні для національних інтересів рішення, впливати на політику держави з боку інших країн чи міжнародних організацій. Відсутність належної інвестиційної політики не дозволяє ефективно освоювати видобуток енергетичних ресурсів у регіоні, модернізувати окремі, зокрема вугільну, галузі енергетики.
Закладена на початку 90-х років тенденція забезпечення ситуативного інтересу замість досягнення стратегічних цілей сьогодні переростає у серйозну проблему, виклики економічній та енергетичній, а відтак і національній безпеці держави. Країна досі залишається сильно залежною від імпорту енергетичних ресурсів, з непрозорим і неефективним внутрішнім ринком енергетики, високим рівнем споживання енергетичних ресурсів та іміджем ненадійного партнера в енергетичній сфері у міжнародному середовищі. Усі ці фактори негативно впливають на її рівень енергетичної безпеки, створюють численні можливості для зловживань і маніпуляцій, що тільки активізує низку загроз енергетичній стабільності та незалежності. Така ситуація робить країну слабкою щодо впливу на неї з боку інших держав, стимулює використання українських ресурсів та можливостей на користь третіх осіб та країн.
Ситуація з Україною погіршується на фоні зростання уваги більшості розвинених країн до питання посилення власної енергетичної безпеки. Підвищення вартості енергоносіїв, зокрема нафти та газу, проблеми глобального потепління, практика використання країнами своєї монопольної власності на енергетичні ресурси у політичних цілях, неточність прогнозів щодо запасів енергоресурсів у світі змушують країн активніше проводити політику енергоефективності, диверсифікації шляхів постачання енергетичних ресурсів, стимулювання перехід населення на використання відновлювальних джерел енергії. Ці питання зафіксовані як пріоритетні у більшості стратегічних документах розвинених держав, зокрема Сполучених Штатів, країн-членів Європейського Союзу тощо.
Зростання розриву між розвиненими країнами та Україною у питанні реформ в енергетиці суттєво зменшить шанси України на інтеграцію її до євроатлантичних структур, участі у великих енергетичних проектах регіону, доступу на нові ринки енергетичних ресурсів. Країна може стати об’єктом політики інших держав, втратити стратегічні позиції в енергетичній сфері і як результат стати політично і економічно залежною від зовнішніх впливів. Це не лише несе загрозу її енергетичній чи економічній безпеці, але і ставить під питання суверенітет держави і самостійність у її внутрішній і зовнішній політиці.
Питання визначення шляхів посилення енергетичної безпеки і напрямів реформування енергетичного сектору України є об’єктом постійних дискусій і наукових обговорень в країні. Це питання стоїть на порядку денному багатьох політичних партій і блоків, є елементом їх передвиборчих програм. Проблемі посилення енергетичної безпеки були присвячені парламентські слухання та круглі столи, численні міжнародні конференції. З ініціативи уряду розроблено та видано низку нормативних документів, покликаних визначити пріоритети розвитку енергетичної галузі. Разом із тим, усі ці зусилля поки не привели до зменшення рівня енергоємності української економіки, узгодженої політики у сфері реформування ринку енергетики, покращення іміджу України як енерготранзитної держави серед міжнародної спільноти. Вітчизняний політикум та громадський сектор ще не створили умови, в яких вітчизняна енергетика могла б розвиватись стабільно, прогнозовано і безпечно для суспільства. Зробити крок до забезпечення таких умов покликане дане дослідження.
Актуальність теми дослідженя. Зростання у світі важливості питань, пов’язаний з енергетичною безпекою, зумовлюють посилення уваги з боку України до цієї проблеми. Поряд з активними заходами більшості розвинених країн на посилення рівня власної енергетичної незалежності, розвитку енергоефективності та нетрадиційних джерел енергії, в Україні сьогодні не здійснюється системна робота у цьому напрямку. Залишається високою енергоємність української економіки, низькими обсяги власного видобутку енергетичних ресурсів, незадовільне законодавство в сфері регулювання енергетики. Така велика кількість факторів, які прямо впливають на енергетичну ситуацію в країні, зберігає низку загроз для енергетичної безпеки країни, відкриває можливості для спекулювання нею з боку інших країн у досягненні їх політичних цілей.
Разом із тим, зростає кількість зовнішньополітичних факторів, які впливають на національну, зокрема енергетичну безпеку країни [198,С.92]. Вони можуть впливати як позитивно, так і негативно на стан захищеності України від основних ризиків в енергетиці, створювати серйозні загрози для стабільності функціонування енергетичної галузі, економіки чи життєдіяльності суспільства. Прикладами зовнішньополітичних факторів, які впливають на енергетичну безпеку держави, можна назвати боротьбу між країнами за інфраструктуру в енергетичній сфері, міжнародну дискусію щодо глобального потепління і боротьби із ним, діяльність недержавних інститутів та організацій, які претендують на роль "арбітра" у світовій енергетичній політиці тощо.
Вплив на зовнішньополітичні фактори з боку держави залежить не лише від її політики на внутрішньому ринку, але і від зусиль на міжнародній арені діалогу між лідерами держав, співпраці країн в рамках міжнародних організацій, об’єднання зусиль з боку різних країн та міжнародних інститутів. Інколи для попередження чи подолання негативних наслідків впливу зовнішньополітичних факторів наслідків глобального потепління, необхідний комплекс узгоджених між державами дій та рішень, об’єднана позиція між органами державної влади та бізнес-середовищем. Усі ці зусилля мають бути системними і довготривалими, що, у свою чергу, вимагає консенсусу з боку політичних сил всередині держави, об’єднаної позиції громадськості.
Згадані вище питання залишаються відкритими у випадку аналізу політики Україну щодо попередження чи ліквідації зовнішньополітичних факторів впливу на її енергетичну безпеку. Протягом останніх кількох років кількість зовнішньополітичних факторів, що вливають на енергетичну безпеку України, постійно зростає. Це зумовлене перерозподілом впливу держав на світових енергетичних ринках, зростанні потреб в енергетичних ресурсах у країн, що розвиваються, активізацією розвинутими країнами пошуку нових шляхів забезпечення власних потреб в енергетиці, численними внутрішньополітичними змінами у країнах, ключових щодо міжнародних енергетичних питань. Як результат, Україні доводиться враховувати все більше викликів стабільності та незалежності в енергетичній сфері, не маючи при цьому достатніх інструментів впливу на них. Це безумовно послаблює рівень енергетичної безпеки країни, відкидає її далеко назад у можливостях свого розвитку. Продовження такої тенденції загрожує новими викликами національній безпеції України, зокрема з боку міжнародного середовища. Для призупинення цього процесу необхідно вже сьогодні зосереджувати експертні та наукові зусилля, щоб формувати системний підхід у виробленні єдиної політики посилення рівня енергетичної безпеки України в сучасних умовах.
Дана робота є актуальою для вироблення в Україні нового системного бачення у подоланні основних загроз, які виникають через вплив на енергетичну безпеку країни зовнішньополітичників факторів. Її результати можуть бути використані при доопрацюванні сформованої Енергетичної Стратегії України до 2030 року, у численних експертних матеріалах про шляхи посилення рівня енергетичної безпеки держави, проектах рішень органів державної влади. Порушені в роботі питання стосуються як діяльності органів державної влади, так і наукового середовища, експертних і журналістських кіл. Зважаючи на поєднання в роботі кількох напрямків політики (міжнародний, економічний, енергетичних, інформаційний), її результати можуть бути використані представниками різних міністерств і відомств, зокрема з питань закордонних справ та енергетичної політики, а також депутатами Верховної Ради у законотворчій роботі.
Актуальність даної роботи викликана також зростаючою активністю України на міжнародній арені, її прагненнями інтегруватись у євроатлантичні структури, стати учасником численних міжнародних організацій, у тому числі енергетичних. Глибша співпраця України з країнами-партнерами, міжнародними структурами вимагає, з одного боку, адектваності внутрішнього ринку енергетики України до правил і норм майбутніх партнерів, з іншого, усвідомленні основних факторів впливу на власний енергетичний сектор і готовності ефективно попереджати чи ліквідовувати нові загрози, які можуть виникнути у процесі інтеграції до міжнародних структур. Не маючи достатньої кількості інструментів впливу на зовнішньополітичні фактори впливу і не знайшовши ефективні шляхи подолання існуючих загроз енергетичній безпеці, Україна може зіткнутись із новими серйозними викликами її енергетичній чи економічній стабільності у випадку подальшої активізації своєї міжнародної енергетичної політики.
Також актуальність даної роботи диктує порівняно низький ступінь дослідженості питання впливу зовнішньополітичних факторів на енергетичну безпеку країни. Практика вивчення енергетичної безпеки сьогодні відбувається в основному в ключі економічних питань, і не враховує існування цілої низки загроз загальнополітичного характеру, які також можуть мати вагомий вплив на енергетичну стабільність і незалежність держави. Зростання протягом останніх років у світі сприйняття енергетики як інструменту політичної взаємодії вимагає по-новому оцінити рівень енергетичної безпеки України та фактори, що вливають на забезпечення стабільності та незалежності функціонування енергетики.
Разом із тим, аналізуючи міжнародні відносини в сфері енергетики, зовнішньополітичні фактори впливу на державу в енергетичній сфері, неможливо не враховувати економічні аспекти цієї проблеми. Часто саме за економічними аргументами існують політичні мотиви та цілі, які у випадку своєї реалізації можуть загрожувати національній безпеці країни. І навпаки, у політичних заявах інколи є економічний інтерес, реалізація якого послабить енергетичну, а відтак і національну безпеку країни. Саме тому дана робота поєднує аналіз як політичних, так і економічних аспектів міжнародної політики в енергетичній сфері.
Зважаючи на обширність проблеми, дана робота в своїх аналізах, прикладах та висновках охоплює лише частину енергетичної сфери країни, зупиняючись в основному на питаннях і проблемах нафтогазового сектору. Він є найбільш цікавий з точки зору дослідження впливу зовнішньополітичних факторів на рівень енергетичної безпеки держави, оскільки вважається найбільш уразливим до зовнішньополітичних впливів, незахищеним від запровадження схем та рішень, які становлять загрозу національній безпеці країни. Разом із тим, результати роботи та її висновки можуть бути поширені на всю енергетичну галузь країни, суміжні з нею галузі, а також сфери, від яких також залежить стабільність функціонування енергетичного ринку, зокрема правова та правоохоронна політика.
Ключовим науковим завданням роботи є визначити перелік основних зовнішньополітичних загроз енергетичній безпеці України, сформувати систему ініціатив, які можуть послабити їх негативний вплив на посилення енергетичної безпеки держави.
Ступінь наукової розробки проблеми. Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять політологічні та економічні концепції Р. Андерсона, М. Бальмацеди, З. Бжезинського, А. Чандлера, Е. Честера, П. Друкера, Л. Фішера, Г. Гудвіна, Г. Кіссінджера, Е. Шервуд, Д.Єргіна, М. Воропая, Ю. Єршова, І. Іванова та ін.
Значну методологічну допомогу дисертанту в напрямку комплексного підходу до проблем енергетичного розвитку і міжнародних відносин надали роботи російських дослідників в сфері міжнародних відносин Р.Андреасяна, А. Арбатова, Г. Асланяна, В.Бушуєва, Л. Криворуцького, А. Макарова, А. Мастепанова, В. Рибалкіна, А. Субботіна, В. Щетиніна, А. Фурсенко та ін.
На пострадянстькому просторі аналіз проблем міжнародної енергетичної безпеки також представлений працями академіків Н.Лаверова, Ю. Леонова, Н. Плате, О. Фаворського і В. Фортова, дослідження С. Варфоломєєва, М. Воропая, А. Голіцина, І. Моїсеєва. Напрацьовані ними матеріали важливі для аналізу основних викликів та ризиків перед державою у сфері енергетичної безпеки.
Глибокий багатостронній аналіз проблем енергетичної безпеки держави з боку науковців отримав актуальність після енергетичної кризи 1973-1979 років. Серед великої кількості опублікованих після енергетичної кризи публікацій необхідно зазначити роботи Е. Фрайда, Ф. Трезіса, В.Леві, В.Коля, Е.Крапелса, Дж.Мітчела, Г.Кейтса, Р.Лібера, М.Ніллруча, Р.Ремберга, Б.Швадрана, В.Сміла, Р.Скотта, В.Ноуленда, Ф.Тревіза, Г.Тревертона, С.Уеллса. У працях цих авторів аналіз терміну "енергетична безпека" постійно розширюється з лише економічних визначень на інші сфери та напрямки.
Принципи аналізу політики країни в енергетичній сфері та окреслення зовнішніх факторів вплину на енергетичну безпеку можна також знайти в класичних західних підручниках зі стратегічного менеджменту, зокрема за авторством Р. Віттінгтона, П. Друкера, Г. Мінцберга, П. Шварца.
У дисертаційних дослідженнях можна знайти аналіз політики країни в енергетичній сфері та виокремлення зовнішніх факторів впливу зокрема Казахстану (Є.Азербаєв), Йемену (І. Макі), Вірменії (В.Варданян). Щодо України, більшість з них носять економічний характер (Останкова Л., Михайленко О., Губарєв О.). У сфері енергетики дисертаційні роботи стосуються більше технологічного процесу та економічного моделювання, однак не аналізу державної політики і аналізу факторів впливу на енергетичну політику держави (Аркадьєва В., Агужен Г.).
Серед українських авторів, які досліджували дану тематику, варто згадати Д. Волошина, О. Власюка, С. Дубовика, О. Закревського, І. Карпа, І.Корнілова, М. Кулика, В. Ліда, В. Лупація, І. Недіна, Н. Невідому, С. Пирожкова, В. Піщейка, Д. Прейгера, Д. Холодова, О. Юспіна, В. Якушика тощо. Ці автори детально аналізують основні складові енергетичної безпеки держави і цілому та України зокрема, систематизують загрози та способи їх подолання для посилення рівня енергетичної безпеки.
Систематизацію факторів (зокрема зовнішніх) впливу на енергетичну безпеку України займались Український центр політичних та економічних досліджень ім. О. Разумкова (журнал Національна безпека України”), Національний інститут проблем міжнародної безпеки при РНБОУ (журнал Стратегічна панорама”, серія монографій), Національний інститут стратегічних досліджень (видання Тиждень. Стратегічний погляд”) тощо.
Великий фактологічний матеріал для цілей дослідження дали аналітичні доповіді Міжнародного енергетичного агентства, ОПЕК, НАФТА, Європейської Комісії, Міністерва енергетики США, численні статті з вітчизняної і зарубіжної періодики.
Проте, в зазначених працях досліджено далеко не всі проблеми, пов’язані з питанням посилення рівня енергетичної безпеки країни.
Суттєвого доопрацювання потребує саме поняття енергетичної безпеки з врахуванням сучасних викликів та міжнародної ситуації. Більшість дослідників, які проявляють інтерес до проблематики посилення рівня енергетичної безпеки держави, не враховують цілу низку нових її характеристик, обмежуючись в основному аналізом поняття з точки зору економічних процесів.
Також додаткової систематизації потребують визначені зовнішньополітичні фактори, які впливають на рівень енергетичної безпеки держави, їх вплив на енергетичну безпеку України. В українській літературі немає цілісного дослідження, яке б представило систему зовнішніх факторів, що впливають на енергетичну політику Української держави. Усе це і зумовило тему, мету і завдання даного дослідження.
У роботі використовуються закондавчі акти України, Енергетична стратегія України до 2030 року, Енергетична стратегія Європейського Союзу та документи, що використовувались у стратегічному процесі інших країн, зокрема Енергетична стратегія Сполучених Штатів, Енергетична стратегія Росії.
У процесі роботи над дисертацією широко використовуватись регулярні статистичні матеріали та аналітичні публікації міністерств та відомств країн СНД (зокрема Росії, Грузії, Азербайджану), Міністерства палива та енергетики України, Національного інституту проблем міжнародної безпеки, Національного інституту стратегічних досліджень України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження пов’язане із планами фундаментальних і прикладних досліджень Національного інституту проблем міжнародної безпеки. Роботу виконано в рамках реалізації проекту Національного інституту проблем міжнародної безпеки "Національна безпека Ук

Список літератури

ВИСНОВКИ
Події у світі протягом останніх десятиліть змусили дослідників суттєво переглянути і розширити поняття "енергетична безпека", як його визначали науковці 70-80 років. З визначення енергетичної безпеки лише в контексті економічних відносин і процесів сьогодні це визначення включає багато інших сфер життя людства зокрема політичних чи геополітичних. Так, сучасне визначення поняття "енергетична безпека" передбачає також екологічну складову, соціальну, політичну.
Новим елементом у характеристиці енергетичної безпеки країни є її орієнтація більше на людину, задоволення потреб у першу чергу людини, а не держави. Ще одним новим елементом в аналізі поняття є т.зв. "національний інтерес" або розуміння державою своєї енергетичної безпеки в першу чергу з точки зору свого місця на геополітичній карті світу чи рівня власного економічного розвитку тощо. Важливою також є практика розмежування понять "енергетична безпека" та "енергетична незалежність" держави. Остання, зокрема, включає в себе не лише задоволення основних енергетичних потреб, але і недопущення здачі національних інтересів заради достатності постачання енергетичних ресурсів.
В іноземній науковій думці поняття "енергетична безпека" почало трансформуватись уже з 80-х років минулого століття. Натомість радянська і пострадянська наукова думка ще довгий час залишалась на позиціях сприйняття поняття "енергетична безпека" виключно через призму економічних інтересів і потреб держави. Системні проблеми у постачанні енергетичних ресурсів до України, ускладнення міждержавних відносин між Україною та країнами-постачальниками енергетичних ресурсів стало одним із поштовхів до переоцінки сприйняття поняття "енергетичної безпеки" та її складових.
Окрім розширення бачення енергетичної безпеки, посилення взаємозалежності країн останнями десятиліттями унеможливило існування енергетичної безпеки окремо взятої країни. Сьогодні односторонні дії держав із забезпечення власної енергетичної безпеки можуть призвести до різних економічних потрясінь чи "зовнішніх шоків", а в кінцевому результаті до міждержавних, у тому числі військово-політичних конфліктів. Саме тому забезпечення енергетичної безпеки кожної країни вимагає врахування міжнародної ситуації, координації в рамках світового співтовариства. Сьогодні на міжнародному рівні існує спільний інтерес, щоб глобальна економіка продовжувала своє постійне зростання і була забезпечена для цього достатньою кількістю енергетичних ресурсів.
Аналіз тенденцій і подій на міжнародному рівні в енергетичній сфері дозволяє викоремити цілу низку політичних факторів, які впливають на енергетичну безпеку держави. До таких факторів належить, зокрема, створення державою необхідних політичних умов для розвитку енергетики, існування ефективної і прозорої системи прийняття рішень у державі, а також орієнтація державної політики не лише на реагування на загрози, але і конструктивне формування енергетичної політики.
Серед політичних факторів можна виділити перелік зовнішньополітичних факторів впливу на енергетичну безпеку держави, які визначаються як зовнішній вплив на енергетичну безпеку країни, що або диктується політичними інтересами іншої країни чи суб’єкта міжнародних відносин, або здійснюється політичними засобами. Серед прикладів зовнішньополітичних факторів можна назвати окремі внутрішньополітичні фактори інших країн (політична нестабільність енергетично багатих країн, непрозорість державного управління, зміна керівництва у державах, що може призвести до переформатування стосунків між країнами на міжнародній арені, можливість бізнесу впливати на прийняття державних рішень в енергетичній сфері), зовнішньополітичні фактори геополітичного рівня (прояви тероризму, можливі наслідки глобального потепління, посилення конкуренції між країнами за енергетичні ресурси протягом останніх десятиліть, боротьба між країнами за доступ до інфраструктури та боротьбу за доступ до кінцевих споживачів) та інтерсуб’єктивного рівня (зростаюча роль міжнародних структур в енергетиці, "енергетична дипломатія" та "енергетичний шантаж", а також якісна інформаційна політика в енергетичній сфері).
Аналізучи вплив зовнішньополітичних факторів на енергетичну безпеку України, варто зазначити, що більшість із них більшою чи меншою мірою зачіпають інтереси України та стосуються забезпечення належного рівня енергетичної безпеки.
На глобальному рівні на енерегтичну безпеку України впливають такі фактори як тероризм (окремі об’єети інфраструктури можуть стати об’єктом атак для тиску на рішення в країнах ЄС або в політичних цілях); перерозподіл впливу між країнами, результатом якого деякі потужності України можуть стати об’єктом інтересів більш потужних держав або який означатиме зменшення впливу України на втілення енергетичних проектів регіону; посилення конкуренції на міжнародному рівні за доступ до енергетичних ресурсів, що вимагає від України бути постійним суперником країн Чормороського басейну, враховувати зростаючі потреби країн Азії (зокрема Китаю), а також відкриває можливість для маніпуляцій з боку країн-постачальників енергетичних ресурсів; зростаюча боротьба за енергетичну інфраструктуру між країнами, яка може стати потужним інструментом тиску на країну-транзитера чи країну-споживача для досягнення постачальником власних політичних цілей, а також відкриває загрозу зменшення транзитної ролі України для країн Європейського Союзу; посилення боротьби між країнами за доступ до кінцевих споживачів енергетичних ресурсів як спосіб отримати контроль на внутрішнім ринком країни-споживача, її енергетичною інфраструктурою; зростаючи дискусія щодо глобального потепління та боротьби з ним, яка може означати для України критику на адресу використання нею застарілих технологій, високу енергоємність економіки тощо.
На рівні міжнародних відносин серед зовнішньополітичних факторів, які впливають на енергетичу безпеку України, варто віднести зростаючу роль міжнародних структур, таких як Міжнародного енергетичного агентства, Конференції Енергетичної Хартії, які своїми рішеннями, публікаціями чи дослідженнями можуть мати вплив на прийняття рішень щодо енергетичних питань в Україні, формують думку міжнародного співтовариства про ситуацію з рівнем енергетичної безпеки в Україні. Важливу роль відіграють також регіональні організації, наприклад, Євразійське економічне співтовариство, Шанхайська організація співпраці, Форум країн-експортерів, які дозволяють деяким країнам-постачальникам акумулювати під своїх контролем ресурси регіону, тим самим контролюючи напрям і об’єми потоків на захід, зокрема в Україну і блокуючи можливості для диверсифікації. Натомість організації, які можуть позитивно вплинути на забезпечення належного рівня енергетичної безпеки, зокрема ГУАМ, ОЧЕС, Спільний енерготранзитний простір, сьогодні тільки розпочинають активну діяльність в енергетичній сфері і потребують суттєвих зусиль для практичного внеску у посилення рівня енергетичної безпеки України.
Іншим важливими зовнішньополітичними факторами інтерсуб’єктивного рівня є "енергетичних шантаж" як спосіб досягнення політичних чи економічних цілей країни-постачальникам; належний рівень дипломатії, що у різних випадках може стати інструментом або посилення, або послаблення енергетичної безпеки держави; якісна інформційна політика, відсутність якої уповільнює втілення конкретних кроків не лише на посилення енергетичної незалежності держави, але і на розвиток української енергетики відповідно до європейських стандартів, покращенню іміджу України як транзитної держави на міжнародній арені.
Українсько-російський газовий конфлікт 2006 року змінив перерозподіл впливу у трикутнику Україна-ЄС-Росія, перетворивши Україну з підпорядкованої російській політиці країни на державу, яка претендує грати самостійну роль у забезпеченні поставок енергетичних ресурсів до Європи. Однак тепер перед Україною постає завдання зберегти і посилити цю роль, на практиці підтвердивши свою здатність бути надійним транзитером нафти і газу з різних куточків світу.
Частина згаданих вище факторів існує поза можливістю України вплинути на них, частина вже сьогодні може бути об’єктом енергетичної політики України. Однак усі фактори сьогодні залишаються потужним інструментом впливу на енергетичну політику держави, спонувають до активних, системних і послідовних дій на зменшення рівня впливу тих факторів, що послаблюють рівень енергетичної безпеки і посилення тої частини, яка сприяє кращому забезпеченню належного рівня енергетичної безпеки держави.
Для більше результативного практичного використання напрацьованого переліку зовнішньополітичних загроз важливим є також визначення найперших і пріоритетних ініціатив, які підвищать вплив зовнішньополітичних факторів, що позитивно впливають на забезпечення належного рівня енергетичної безпеки і послаблять роль факторів, що негативно впливають на енергетичну безпеку України.
Аналіз основних політичних та економічних процесів, змісту зовнішньополітичних факторів дозволяє виокремити вісім основних ініціатив у державній енергетичній політиці, а також запровадження системи контролю за їх виконанням і дотримання.
Першою важливою ініціативою є прийняття на найвищому державному рівні, зокрема через схвалення на рівні закону, Енергетичної Стратегії України. Із закладеними у стратегії чіткому пріоритеті розвитку енергетичної галузі начно важче буде нав’язати зовні невигіді для країни ініціативи, легше буде здійснювати контроль за процесом прийняття рішень органами державної влади. Наявність документи дозволить пришвидшити реформи в енергетичному секторі, що послабить рівень корупції і тіньових схем у ньому.
Другою важливою ініціативою є проведення реформи внутрішнього енергетичного ринку країни. Це дозволить посилити конкуренцію між учасниками енергетичного ринку, стимулювати ефективніше використання енергії не лише підприємствами, але і пересічними громадянами, і як результат стане важливим етапом на шляху до посилення рівня енергетичної безпеки України, зростання її енергетичної незалежності. Україна також матиме можливість активніше лобіювати вигідні для себе енергетичні проекти, приймати більшу участь у постачанні енергетичних ресурсів до Європейського Союзу, його політиці диверсифікації.
Реформа внутрішнього ринку енергетики в Україні зменшить енергоємність її економіки. Це, у свою чергу, дозволить Європейському Союзу та Україні значно ефективніше розподіляти «вивільнені» об’єми газу з Росії чи країн Центральної Азії. Посилення прозорості української енергетики відкриє доступ іноземним, зокрема європейським інвесторам до внутрішнього ринку. Країна з 47-мільйонним населенням може бути дуже вигідним майданчиком для вкладення інвестицій в енергозберігаючі технології для домогосподарств. Зрозумілі закони, прозорі правила гри в Україні дадуть можливість іноземним інвесторам активніше займатись питаннями видобутку енергетичних ресурсів в Україні. Як результат, Україна зменшить об’єми споживання імпортного газу, або експортуватиме на Захід газ власного видобутку. Запровадження прозорості в управлінні енергетичним сектором України дозволить Європейському Союзу краще зрозуміти процеси з транзитом енергоносіїв на своїх східних кордонах, на практиці переконатись у надійності України як транзитної держави. Прозоре і ефективне прийняття рішень в галузі енергетики України дозволить ефективніше реалізовувати спільні українсько-європейські енергетичні проекти, такі як Одеса-Броди чи «Білий потік». Це безумовно посилить рівень енергетичної безпеки як Європейського Союзу, так і України. Реформи енергетичного сектору України дозволять активізувати процеси обмінів менджменту в сфері енергетики, науковців та експертів, що активізує інтеграцію української енергетики до європейських стандартів, дасть реформам новий імпульс.
Третьою ініціативою є вжиття конкретних кроків для захисту об’єктів та інфраструктури української енергетики від можливого втручання зовні. У сучасних умовах, коли енергетика все частіше стає інструментом політичної боротьби, зростає ризик таких загроз як терористичні атаки на об’єкти інфраструктури (від чого постраждає не лише Україна, але і споживачі енергетичних ресурсів), несанкціонований вплив зовні, незаконний відбір енергоресурсів з магістральних трубопроводів. Запроваджена система надійного захисту об’єктів енергетики попередить свідоме втручання зовні з боку інших країн чи структур для демонстрації ненадійності України, неналежної уваги з її боку до питань транзиту енергетичних ресурсів.
Четвертою ініціативою є активізація співпраці з пріоритетрими партнерами-постачальниками енергетичних ресурсів для України. Окрім Росії, пріоритеними партнерами для України доцільно визначити Туркменістан, Іран та Азербайджан. Саме ці країни сьогодні володіють достатніми ресурсами, щоб забезпечити додаткові поставки нафти та газу на територію України. Усі три держави вже висловили високий інтерес до більш глибокої співпраці з Україною, і готові розвивати нові проекти в енергетиці.
П’ятою ініціативою є активізація діалогу з країнами, які можуть забезпечити диверсифікацію шляхів постачання енергетичних ресурсів. На сьогодні такими країнами для України є в першу чергу Туреччина та Грузія. Україна може стати учасником кількох європейських енергетичних проектів, які пройдуть через територію Туреччини, а також розвинути ініціативи прокладення через турецьку територію маршрутів постачання нафти до України з Іраку чи Ірану. У співпраці з Грузією стратегічно важливим для України енергетичним проектом може бути побудова газопроводу "Білий потік" для транзиту азербайджанського, туркменського або іранського газу на територію України.
Шостою ініціативою є перехід в українській політиці від реакції на загрози до вироблення конкуструктивних проектів, ініціювання на національному чи регіональному рівнях нових енергетичних ідей. Це може бути виходом для недопущення перетворення України на об’єкт домовленостей більш потужних держав. Для цього важливим є не лише чітко розуміти пріоритети розвитку держави, але і володіти чіткими проектами для досягнення поставлених цілей.
Сьомою ініціативою є створення власних регіональних організацій в енергетичній сфері. Створення власних ініціатив з угодженого ведення транзитної політики, посилення безпеки транзитних шляхів дозволить не лише підняти міжнародний статус України, але і попередити загрози, які стосуються отримання зовнішнього контролю над стратегічними об’єктами енергетики в Україні, звинувачень у використанні Україною свого монопольного транзитного становища.
Восьмою ініціативою є покращення рівня інформаційної політики в енергетичній сфері та підвищення рівня "енергетичної дипломатії". Україні важливо досвід ведення інформаційної політики країнами Заходу, щоб не лише покращити своє сприйняття на міжнародній арені, але і ефективно протистояти інформаційним кампаніям, які виникають сьогодні, активніше лобіювати теми і проекти, що посилять рівень її енергетичної безпеки.
Багато питань, які стоять перед проблемою забезпечення належного рівня енергетичної безпеки України, не можна вирішити лише в рамках енергетичної політики. Подолання корупції, реформа внутрішнього сектору зачіпає значно ширше коло питань та напрямків. Разом із тим, ініціювання вже сьогодні багатьох проектів та ідей, які можуть послабити негативних вприв зовнішньополітичних факторів впливу, може стати першим суттєвим кроком до створення якісної, ефективної і тривалої енергетичної незалежності та безпеки України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Айманбетова А. Региональные организации коллективной безопасности. М.: Экономика, 2004. 190 с.
2. Абалкин Л. Экономическая безопасность России: угрозы и их отражение // Вопросы экономики. 1994. №12. С. 3438.
3. Азербайджан не получал официального предложения о проекте White Stream. Інформационное агентство УНИАН. 04.02.2008.
4. Амельницкая Е.В. Характеристика состояния инвестиционной сферы в энергетике Украины // Инвестиционное проектирование устойчивого регионального развития: Сб. науч. тр. Донецк, 1998. 260 с.
5. Арбатов А.А. Динамика цен на нефть. // Нефть, газ, бизнес. 2000. № 3. С. 2631.
6. Арбатов А.А. Динамика цен на нефть. // Тр. Междунар. семин. "Международный нефтегазовый бизнес геополитическая и энергетическая безопасность в XXI веке". М: Экономика, 2007.
7. Арбатов А.А. Минеральносырьевая база страны. // Экономист. 2000. № 2. С. 5162.
8. Арбатов А.А. Основные концептуальные положения развития нефтегазового комплекса // Нефтегазовая вертикаль. 2000. № 1 (39). С. 4349.
9. Арбатов А.А., Мухин А.В. Нефтегазовые проекты в России. Аргументы инвестора. // ТЭК. 2000. № 2. С. 94102.
10. Асадова Н. Гадание на "Карте" // Власть. 2006. №24 (678). С. 1517.
11. Асланян Г.С., Вольфберг Д.Б. Состояние и перспективы развития энергетики Стран Содружества Независимых Государств: Проблемы энергетики в СНГ // Энергия: экономика, техника, экология. 1997. № 1. С. 3145.
12. Ашкеров А. Ю. Сумерки глобализации: Настольная книга антиглобалиста. М.: Ермак, 2004. 112 с.
13. Бараннік В. Енергоефективність економіки держави. Стратегічний вимір // Стратегічна панорама. 2008. №1. С.2431.
14. Бараннік В., Земляний М., Шевцов А. Сейсмічна безпека транспортних нафтових маршрутів. Балканські альтернативи // Стратегічна панорама. 2002. №1. С. 1519.
15. Бараннік В., Земляний М. Енергоринок України та енергетична безпека // Стратегічна панорама. 2000. №34. С. 4149.
16. Бар'яхтар В., Кухар В., Пальшин Г. Енергетика України у контексті загальносвітових тенденцій // Вісник НАН України. 2000. № 7. С.3439.
17. Бизнесмены США дали $800 млн на улучшение имиджа страны за рубежом // РосБизнесКонсалтинг 02.11.2007. http://www.rb.ru/news/economics/2007/11/02/232213.html
18. Безопасность Евразии: Сб.науч.тр. М: Энергоиздат, 2003. 784 с.
19. Біттнер О. Енергоринок вимагає правової бази: // Урядовий кур'єр. 1999. №199. С. 45.
20. Благодатских В.Г., Богатырев Л.Л., Бушуев В., Воропай Н.И. и др. Влияние энергетического фактора на экономическую безопасность регионов России. / Екатеринбург: Издво Уральского университета, 1998 г. 195 с.
21. Бодрук О. Военнополитические аспекты безопасности транспортных коридоров / Материалы 1й Международной научнопрактической конференции. Севастополь, 1999.
22. Бодрук О. Вплив геополітичних чинників на стан міжнародної безпеки // Стратегічна панорама. 2007. № 2. С. 127136.
23. Борщук Є.М., Скоробогатий Я.П. Глобальна енергетична проблема і економічний розвиток // Торгівля, комерція, підприємництво: Зб. наук. ст. Львів, 1998. Вип. 1. 12 с.
24. Борьба за энергетические ресурсы принимает глобальные масштабы. // Обозреватель. 09.10.2005. http://www.obozrevatel.com/news/2005/10/9/50685.htm
25. Брыль Р. Конкуренция без конкурентов // Энергетическая политика Украины. 2001. №5. С. 3035.
26. Бутрин Д. Лукойл” попросили из Польши // Коммерсантъ. 2002. № 28 (4621). С. 46.
27. Бушуев В., Воропаев Н. Энергетическая безопасность России. Новосибирск, 1998. 246 с.
28. Бушуев В. Будущий энергетический спрос: Цена и виды энергетических услуг // Энергия. 1998. № 1. С.6875.
29. Вербинський В., Земляний М., Шевцов А., Швітай В. Формування енергетичних балансів держави в контексті енергетичної безпеки. / Матеріали міжнар. конф. "Енергетична безпека Європи. Погляд у ХХІ століття". К: Либідь, 2001. С.149153.
30. Виктор Д. Нужна ли нам «ось нефти»? // Россия в глобальной политике. 2003. № 2. С. 5258.
31. Вирченко М.А., Левченко Е.В., Косяк Ю.Ф. О необходимости структурной перестройки в электроэнергетике Украины в период до 2010 г. // Энергетика и электрификация. 1994. № 3. С. 6271.
32. Влад С. Енергогроші більше, ніж асигнації // Голос України. 2001. № 184. С. 6.
33. Власюк О. Прейгер Д. Проблеми міжнародного співробітництва України в галузі ядерної енергетики // Стратегічна панорама. 2008. №1. С. 1220.
34. Власюк О. Прейгер Д. Місце України в реалізації нової Енергетичної Стратегії ЄС // Стратегічна панорама. 2008. №3. С. 4653.
35. Волович О. УкраїнаІрак: перспективи взаємовигідної співпраці // ЧасТime. 1998. № 15. С.3.
36. Воропай Н.И., Ковалев Г.Ф., Федотова Г. Реформирование электроэнергетики и надежность электроснабжения: [Россия] // Энергия. 1998. № 3. С.3840.
37. Воропай Н.И. Энергетическая безопасность. Термины и определения. М.: ИД "Энергия", 2005. 60 c.
38. Выговская О. Украинский маршрут каспийской нефти в Европу: проблемы и перспективы // Энергобизнес. 1998. №28. С.1015.
39. Газовий трикутник ЄС Україна Росія: інтереси, проекти, перспективи співробітництва // Національна безпека та оборона. №3, 2002. С.5963.
40. Гірняк Я. Проблеми залучення нових іноземних інвестицій в енергорозподіляючі компанії України // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект: Сб. науч. тр. Донецк, 1999. 428 с.
41. Годовой доклад Секретариата Энергетической Хартии // Нефть. 2002. http://www.nefte.ru/events/reliz/hartya_2002.pdf
42. Гольдштейн Г. Я. Основы менеджмента. Таганрог, 2003. 150 с.
43. Горбулін В., Качинський А. Методологічні засади розробки стратегії національної безпеки України // Стратегічна панорама. 2004. №3. С. 1524.
44. Горбулін В., Качинський А. Пріоритетність національних інтересів у світлі стратегії національної безпеки України // Стратегічна панорама. 2005. №3. С.1118.
45. Горбулин В. Проблемы безопасности в контексте перспектив мирового развития // Стратегічна панорама. 2007. №1. С. 4352.
46. Горбулін В. Український фронт четвертої світової війни // Дзеркало тижня. 2006. №29 (608). С.23.
47. Громадський моніторинг виконання Плану дій УкраїнаЄС // Національна безпека і оборона. 2007. №2. С. 111.
48. Гудима О. Енергетична незалежність України в контексті її національної безпеки. Львів: ЛКО НРУ, 1998. 70 с.
49. Гудима О. Чи потрібна нам власна енергетична статегія?: [Ст. голови Ком. Верховної Ради з питань палив.енергет. комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки щодо діяльності уряду у сфері енергет. політики] // Голос України. 2001. 3 квітня. С. 45.
50. Гудима О. Як інтегрувати газотранспортну систему в Європу?: [Ст. голови Ком. Верховної Ради з питань палив. енергет. комплексу, ядер. політики та ядер. безпеки] // Голос України. 2000. 15 листопада. С. 6.
51. Гудима О., Бондаренко А., Єрмолаєв А., Лупацій В. Україна на орбіті транзиту газу. Енергетична політика України. 2001. №11. С.1020.
52. Гуцал С. Іміджева складова європейської політики України // Стратегічна панорама. 2007. №3. С.101106.
53. Дацюк С. Функции государственной стратегии // Сетевой проектный журнал. 1999. 3 липня. С.4750.
54. Дейнека А. Реструктуризація ТЕК України // Бизнес Информ. 1999. № 12. 118 с.
55. Диверсифікація шляхів постачання нафти в Україну. Оцінка безпеки нафтопроводів / За ред. А.ШевцоваЖ Науковотехнічний звіт. Д: ДФНІСД, 2000. 120 с.
56. Діяк І. Європейський транзит: шляхом економічної доцільності чи політики?: [Пробл. газопостачання до європ. країн: Ст. голови підкомітету з питань газ. промті Ком. Верховної Ради України з питань палив. енерг. комплексу та ядер. безпеки] // Голос України. 2001. 21 лютого. С.2.
57. Діяк І. Під тиском: Політ. та екон. пробл. газотранспорт. системи України: [Ст. голови підкомітету Ком. Верховної Ради з питань палив. енергет. комплексу, ядер. політики та ядер. безпеки] // Голос України. 2000. 14 листопада. С.34.
58. Діяк І. Ресурсна стратегія: [Пробл. нарощування ресурс. бази та стабілізації видобутку нафти та газу: Ст. голови підком. Комітету Верховної Ради України з питань палив.енерг. комплексу] // Голос України. 2001. 1 лютого. С.24.
59. Діяк І. Транзит газу через територію України // Нефть и газ. 2001. №3. С.1015.
60. Діяк І.В. Енергетична безпека України. К.: Б.в., 2000. 103 с.
61. Долженко Г. Вітер у діряві вітрила: [Енергоресурси України. Електроенергетика] // Уряд. кур єр. 2001. 8 листопада. С.2835.
62. Дослідження під егідою Європейської комісії / Усатенко П. TORCH запоздалый доклад о Чернобыле // Зеркало недели. 2006. № 17 (596). С.34.
63. Дубовик С. Утворення нових організаційних структур ПЕК як засіб підвищення рівня енергетичної безпеки України. // Євроатлантикінформ. 2005. №2. С. 2331.
64. Европейская стратегия безопасности энергоснабжения (Зеленая книга) / Европейская Комиссия. М: "Интерсоларцентр", 2002. 253с.
65. Енергетика відкрита для іноземних інвесторів: [Зустріч 1го віце прем'єр міністра України О. Дубини з послом США в Україні К. Паскуалем] // Урядовий кур'єр. 2001. 22 червня. С.12.
66. Енергетична безпека України: чинники впливу, тенденції розвитку / Ковалко М.П., Кухар В.П., Шидловський А.К. та ін. К., 1998. 159с.
67. Енергетична стратегія України до 2030 року / Прийнята розпорядженням КМУ №145 від 15 березня 2006 року. К., 2006.320 с.
68. Ергін Д. Гарантировать энергетическую безопасность // Россия в глобальной политике. №1, 2006. С.50-64.
69. Еремин Л.М. Развитие электроэнергетики России и улучшение ее экологических показателей // Энергетик. 1998. № 12. С.22-28.
70. Еременко А. "Первая нефть" что "первая кровь" // Зеркало недели. 1999. 6 марта №9. С.1-3.
71. Ершов Ю.А. Место России в мировой энергетике будущего//Внешнеэкономический бюллетень.2003. № 10. С.34-45.
72. Ершов Ю.А. Энергетическая стратегия России на период до 2020 года: плюсы и минусы новой энергетической политики Российской Федерации // Внешнеэкономический бюллетень.2004. № 3. С.41-46.
73. Жизнин С. Энергетическая дипломатия США // США Канада: экономика, политика, культура. 2000. № 2. С.10-15.
74. Жильцов С. "Белый поток" обострил конкуренцию // Независимая газета. 2008. 11 марта. №28 (4347). С.4.
75. Забезпечення енергетичної безпеки України (за ред. С. І. Пирожкова) / Національний інститут проблем міжнародної безпеки. К: НІМПБ, 2003. 264 с.
76. Загородський В. Диверсифікація постачання енергоресурсів та адаптація газотранспортної системи України до норм єдиного європейського газового ринку // Вісник НГСУ. 2005. №2. С.2427.
77. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про трубопровідний транспорт" від 06.02.2007 року // Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
78. Закон України "Про енергетичну політику Украни" (Проект Закону) // Енергоінформ. Інформаційний додаток. 2000. №27. С.5-10.
79. Закон України "Про трубопровідний транспорт" // Відомості Верховної Ради (ВВР). 1996. № 29. С.139.
80. Зернецька О. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини. К, 1999. 310 с.
81. Звіт Дніпровського Центру соціальних досліджень. 2003. 12 серпня. 30 с.
82. Звіт для Партнерського комітету США ЄС з питань України "Україна. Оцінка шістнадцяти років незалежності". К., 2007. С.20-35.
83. Звіт про результати діяльності Державного Комітету України з енергозбереження за 2001 рік // Енергоінформ. 2002. №9 (140). С.5-7.
84. Иванова И.Ю., Тугузова Т.Ф., Попов С.П., Петров Н.А. Малая энергетика Севера: Проблемы и пути развития. Новосибирск: Наука, 2002. 187 с.
85. Как Украина "потеряла" газопровод // Деловая неделя. 2007. 5 марта. №35 (416). С.3.