Єврейський кредитно-кооперативний рух в Україні (етнополітологічний аспект)

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса

На правах рукопису

Мучник Анатолій Мусійович

УДК 65.012.65+06.07

Єврейський кредитно-кооперативний рух в Україні (етнополітологічний аспект)

23.00.05 – етнополітологія та етнодержавознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Науковий керівник
кандидат історичних наук
Козєрод Олег Віталійович

Київ - 2006

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ПОЛІТОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ЄВРЕЙСЬКОЇ КРЕДИТНОЇ КООПЕРАЦІЇ 9
1.1. Роль і місце грошової кооперації у політичному, професійному та соціально-культурному житті євреїв. 9
1.1.1. Кредитна спілка як фінансовий кооператив і громадська організація. 20
1.1.2. Життєвий уклад єврейської громади та соціальна функція релігії. 33
1.2. Кооперативна політика та ідеологія і практика іудаїзму 57
1.2.1. Заповіді. Єврейське право. Кооперативні цінності. 57
1.2.2. „Настанови Батьків”. Загальнолюдські цінності. Кооперативна етика. 71
1.2.3. Община. Сім’я. Кооперативні принципи. 84
РОЗДІЛ 2 СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ КРЕДИТНО-КООПЕРАТИВНОГО РУХУ СЕРЕД ЄВРЕЙСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ 108
2.1. Єврейська кредитна кооперація в дорадянські часи (1862-1914 рр.) 108
2.2. Економічне становище єврейського населення України та політика радянської влади щодо єврейського кооперативного руху. 118
РОЗДІЛ 3 КОНЦЕПЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ЄВРЕЙСЬКОЇ ГРОМАДИ УКРАЇНИ ЩОДО ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЄВРЕЙСЬКОГО ОБЩИННОГО РУХУ 132
3.1. Сучасний стан кооперативної самодопомоги населення України 132
3.2. Сучасний стан соціальної самодопомоги в єврейській громаді України 136
ВИСНОВКИ 145
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 160

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Кооперація як форма вирішення сукупністю індивідів спільних задач і реалізація у такий спосіб колективних і приватних цілей має тривалу історію. Розуміння природи кооперативної праці, її витоків, причин виникнення, чинників еволюції потребує дослідження усіх її варіантів, що існували у минулому, у т.ч. тих, що ґрунтувалися на етнічній солідарності. Вивчення етнічної кооперації як окремого різновиду цього загального явища відкриває можливість шляхом співставлення її з іншими видами наблизитися до розуміння спільних рис у цьому загальнолюдському явищі і в такий спосіб поповнити теорію суспільного розвитку закономірностями колективістської моделі людської реакції на соціальні та економічні виклики.
Спотворення кооперативної ідеї спочатку комуністичним режимом, а потім псевдо кооперативами періоду перебудови хибно позначилося на розробці кооперативної тематики у радянській науці і, відповідно, спричинило брак в сучасній українській науці цілісного теоретичного бачення феномену кооперації, розуміння природи кооперативних організацій як форми економічного самозахисту людей. Повністю забуто досвід єврейської взаємодопомоги, залишається вкрай низьким рівень кооперативних знань суспільства. Досі немає жодної узагальнюючої праці, яка б цілісно висвітлювала діяльність єврейського кредитно-кооперативного руху як окрему самостійну проблему і соціальне явище в історії євреїв.
Крім необхідності вирішення суто наукових задач, заявлена тема містить і важливу практичну актуальність. Перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки може відбутися тільки зусиллями приватних власників. Однак через нестачу у державі фінансових ресурсів для заохочення і підтримки індивідуального бізнесу, одним із ефективних шляхів оптимізації ринкових відносин може стати кооперативна форма господарювання, заснована на добровільній участі громадян, у т.ч. об’єднаних на етнічних засадах. Активізація кооперативного руху, у т.ч. єврейського, може суттєво наблизити подолання економічної кризи, поліпшити загальний соціальний стан суспільства, звільнити психологію єврейської та інших меншин від споживацьких настанов, зорієнтувати їх не так на державні або спонсорські кошти, як на власні сили, утверджуючи тим самим віру громадян у власну самодостатність і здатність самостійно вирішувати свої життєві проблеми і поліпшувати свої соціальні умови.
Подальший розвиток кооперативного руху як форми економічного самозахисту громадян великою мірою визначатиметься наявністю науково-теоретичного узагальнення його досвіду, зокрема на прикладі історії єврейської кооперації в Україні, чим підтверджується наукова і практична актуальність проведеного дослідження.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане в рамках планової комплексної наукової теми «Євреї у межетнічних взаєминах в регіонах України. ХХ сторіччя»(номер державної реєстрації 0100U004973), що виконувалася у відділі єврейської історії та культури Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. Крім того, дослідження мало безпосередній зв'язок з програмами Асоціації національно-культурних об’єднань України, Центру єврейських досліджень Єврейського фонду України та Американського єврейського об’єднаного розподільчого комітету „Джойнт”.
Об’єктом дослідження є єврейський кредитно-кооперативний рух України як соціально-культурний та етнополітичний феномен.
Предметом дослідження є зміст, характер і динаміка діяльності єврейських кооперативних організацій, їхні морально-етичні засади та їх еволюція на різних етапах суспільно-економічних перетворень.
Хронологічні рамки дослідження обумовлені історичним часом побутування єврейської кооперації на теренах України у вигляді виразно сформованого соціального феномена. Нижня хронологічна межа визначена початком процесу економічної і соціальної модернізації в Російській імперії, до складу якої входили в той час українські землі, коли виникли певні можливості для етнічної групової мобілізації, у т.ч. у господарській сфері. Верхня межа позначена акціями сталінського режиму, спрямованими на примусове згортання єврейських кооперативних організацій.
Мета та завдання дослідження. Метою даної роботи є вивчення єврейської кооперації в Україні як етносоціального явища і з’ясування його залежності від характеру етнонаціональної політики тих режимів, що існували на території України у визначених дослідженням хронологічних рамках.
Для досягнення цієї мети автором поставлені такі завдання:
- встановити передумови виникнення єврейських кредитних товариств на теренах України, чинники, динаміку та особливості їх розвитку;
- розкрити роль економічних, правових, етичних та релігійних ідей у формуванні сутнісного змісту єврейського кооперативно-кредитного руху окресленого періоду, його моральних принципів і цінностей;
- охарактеризувати соціокультурний зріз досліджуваного феномена, зокрема розкрити залежність між соціальною психологією єврейської громади та її готовністю до такої форми грошової кооперації, як кредитні та ощадно-позичкові товариства;
- простежити еволюцію кредитних товариств, їхній соціальний склад, вплив на економічну, політичну та культурну поведінку своїх членів;
- виявити суть політики радянської влади щодо єврейської кредитної кооперації;
- з’ясувати місце і роль зовнішніх чинників, зокрема закордонних спонсорських єврейських організацій (Джойнт, ЄКТ) у становленні і функціонуванні єврейських кредитних товариств перших років радянського періоду;
- оцінити перспективи відновлення єврейської кредитної кооперації як засобу вирішення єврейською громадою сучасної України задач свого соціального і культурного розвитку.
Сукупність застосованих методів дослідження визначалася його характером і спрямованістю, його багатоаспектністю, яка виявляє себе у різноманітності розглянутих питань – етнополітичних, економічних, соціо-культурних, психологічних, правових та інших.
Розгляд феномена єврейської кредитної кооперації у його розвитку як етнополітичного явища визначив основним методом історико-політологічний, який дозволяє простежити еволюцію суспільного інституту в залежності від внутрішньосистемних та зовнішніх чинників політичного та економічного характеру.
Складність феномена єврейської кредитної кооперації, посилена постійними змінами його змісту, зумовила широке використання методів аналізу та синтезу, що дало можливість краще зрозуміти зв’язки між його окремими елементами і встановити тим самим його цілісність як етносоціального та етнополітичного явища.
Для з’ясування закономірностей в розвитку об’єкта дисертаційного дослідження автором були використані наступні підходи:
а) формаційний, який дозволяє встановити зв’язок між домінуючим у суспільстві господарським укладом та економічною діяльністю єврейського населення України на різних етапах розглянутого періоду;
б) соціокультурний, який встановлює зв’язок між культурною, релігійною спадщиною народу та специфікою її прояву у конкретних формах економічної діяльності. В рамках цього підходу реалізується можливість побачити існуючі цивілізаційні особливості буття єврейського народу, які відобразилися в його багатовіковій історії, у його здатності зберігати свою культуру в будь-якому іншокультурному середовищі.
в) соціально-психологічний, який враховує особливості ментальності єврейського етносу, сформованої насамперед під впливом релігійних приписів, які значно більшою мірою, ніж зовнішні чинники, визначили напрямки і форми його соціально-економічного життя.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вона є першим в етнополітичній науці системним дослідженням єврейського кредитно-кооперативного руху, яким розглянуто не тільки його суто господарську, а й соціальну та політичну складову. В ньому вперше у вітчизняній етнополітології виконано ряд актуальних наукових задач, а саме:
- концептуально визначено роль і місце грошової кооперації у політичному, професійному та соціально-культурному житті євреїв України;
- встановлено взаємозв’язок між особливостями етнічної психології українського єврейства та його господарською діяльністю;
- з’ясовано характер залежності кооперативної діяльності українського єврейства від ідеології та практики іудаїзму;
- виявлено зв’язок між суто етнічними груповими єврейськими та загальнолюдськими цінностями в питаннях економічної діяльності;
- розглянуто основні принципи, якими керувався єврейський кредитно-кооперативний рух в Україні, його найбільш розповсюджені форми;
- встановлено витоки єврейського кредитно-кооперативного руху, його основні відмінності на різних етапах розвитку;
- розкрито картину сучасного стану соціальної взаємодопомоги у єврейській громаді України.
Теоретичне і практичне значення дослідження. Зараз в Україні розпочався процес відродження кредитної кооперації у формі кредитних спілок, який потребує фундаментальної теоретичної бази для концептуального розвитку, розробки моделі етнічної фінансової кооперації як форми самодопомоги та соціального явища. Результати, одержані в ході висвітлення заявленої теми, дають можливість, по-перше, заповнити прогалину в етнополітологічних дослідженнях, які стосуються історії єврейського кредитно-кооперативного руху України другої половини XIX – першої третини XX ст.; по-друге, вони відкривають перспективу подальшого, більш глибокого вивчення цієї і суміжних з нею проблем для накопичення знань про досвід грошової кооперації як у минулому, так і на сучасному етапі; по-третє, на основі проведеного дослідження дисертантом розроблено практичні рекомендації щодо втілення цієї ідеї у сучасне життя єврейської громади України та її популяризації серед широкого єврейського та неєврейського загалу.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були викладені і обговорювалися: Міжнародний семінар ім. Банчера (Єрусалим, 1998), Інститут общинних та соціальних працівників ім. Розенвальда спільно з Університетом ім. Бар-Ілана (Санкт-Петербург, 2000), Х Міжнародна наукова конференція „Єврейська історія та культура кінця ХІХ – початку ХХ століття” (Київ, 2002), Х Міжнародна міждисциплінарна конференція з юдаїки (Москва, 2003), ХІ Міжнародна наукова конференція „Доля єврейських громад Центральної та Східної Європи в першій половині ХХ століття” (Київ, 2003), ІІ Міжнародна наукова конференція „Одеса і єврейська цивілізація” (Одеса, 2003) ХІІ Міжнародна наукова конференція інституту Юдаїки (Київ, 2004), ХІІ Міжнародна міждисциплінарна конференція з юдаїки (Москва, 2005).
Основні результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 20 публікаціях, у тому числі в одній монографії та у двох брошурах, у 8-ми статтях у наукових фахових виданнях, у 5-ти статтях у збірниках наукових праць і тезах наукових конференцій, у 4-х статтях у науково-популярних збірниках.
Структура дисертації зумовлена специфікою проблем, що стали предметом дослідження, їх різноманітністю та складністю. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Обсяг дисертації становить 158 сторінок і включає 8 таблиць. Список використаної літератури містить 95 найменувань.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Ми підійшли тепер до завершення нашого дослідження і спробуємо звести воєдино відповіді, отримані нами на поставлені з початку дослідження питання.
Етноекономічна та етнопсихологічна науки розкривають зміст процесу пізнання економічної реальності, яка складається зі сприйняття, уявлення, мислення, передбачає відповідні методики дій. Накопичення знань у сфері економічної психології дозволяє подолати труднощі спілкування, вирішувати завдання підвищення життєвого рівня, зайнятості, трудової дисципліни, удосконалювати економічну політику, а також знайти пояснення фактам і мотивам, які не можуть осягнути економіка та психологія, взяті окремо, наприклад, неприйняття з боку населення тих чи інших, здавалося б сприятливих, політичних рішень.
У політичному контексті психологія служить для досягнення мети, що визначається зовсім не нею. Разом зі зміною обстановки завдання змінюються або стають предметом політичних суперечок. Як правило, макроекономічна мета є немовби загальновизнаною (наприклад, боротьба із безробіттям, інфляцією, депресією), тим часом як пропоновані засоби їхнього досягнення помітно відрізняються, так само як і різними виявляються методи соціально-психологічного впливу. Конкретна допомога, що полягає у формуванні психологічних установок, одночасно служить внесенню ясності чи виправлень у реалізацію поставленого завдання. Знання психологічних процесів дозволяє завбачити, що, за даної ситуації та установках, є практично досяжним.
Економічна свобода є необхідною, але не достатньою умовою для політичної свободи. Остання, у свою чергу, потрібна для забезпечення свободи економічного вибору у довгостроковому плані. ХХ століття було ознаменоване майже повсюдним зміцненням економічної присутності держави. Особливо державне регулювання стало необхідним для здійснення соціальної політики, взагалі стратегії соціалізації у широкому розумінні. Колективне споживання або задоволення суспільних потреб (охорона здоров’я, освіта, підтримка бідних і т.ін.) неможливі без використання державних важелів та організацій. І, нарешті, хотілося б особливо підкреслити, маючи на увазі день сьогоднішній, потребу у державній підтримці, а інколи й в організації фундаментальних наукових досліджень у цьому питанні, що обумовлюється появою нових економічних потреб, з якими ринок за своєю природою не може впоратися.
Сучасна наука не задовольняється однією констатацією фактів та їхнім описом у тому чи іншому зв’язку – історичному, догматичному, критичному та соціологічному. Тільки наука, яка досягла високого ступеня досконалості, може дати матеріал для вивчення за допомогою всіх перерахованих прийомів.
Наукові дослідження повинні включати, як правило, декілька етапів. Стосовно науки, яка поєднує психологію і економіку, то у ній можна виділити наступні щаблі:
1) Конкретизована постановка завдання та його формулювання.
2) Розробка гіпотез, можливо виведених інтуїтивно, котрі б пояснювали логічний зв’язок між групами явищ.
3) Використання історичних традицій, пошуку фактологічного матеріалу, підтвердження або заперечення гіпотези.
4) Інтерпретація одержаних результатів та їхнє теоретичне узагальнення.
Звичайно, ця класифікація умовна, окремі фази дослідження можуть випадати або зливатися в єдиний розумовий процес. Тому в процесі свого дослідження автор використовував слідуючі методи дослідження:
а) формаційний підхід. Цей підхід пов’язаний із встановленням головного господарського укладу в економічній діяльності єврейського населення України того періоду. Таким укладом був дрібнотоварний – кустарництво і торгівля. Така специфіка господарських занять більшості українського єврейства наклала певний відбиток як на спосіб його життя, так і на спосіб його мислення.
б) цивілізаційний підхід. Існуючі специфічні риси, особливості єврейського народу, позначалися на їхній багатовіковій історії, спроможності зберегти свою культуру практично у будь-якому інокультурному середовищі.
в) соціокультурний, що передбачає усвідомлення культурної спадщини того або іншого народу, специфіку прояву цієї спадщини у конкретно розглянутий період, а також етики праці, і місця релігії у житті цього народу. Щодо цього не можна не погодитися з О.С. Переломовим, який стверджує, що „міцно сидячі в людях моральні якості ніяк не менше значимі при поясненні економічної діяльності” [23, с.6 ].
Такий підхід особливо продуктивний стосовно євреїв, тому що небагато можна зустріти етносів, які визначали б напрямок свого соціально-економічного життя не зовнішніми чинниками, а духовно-релігійними. „Іудаїзм – пише Г. Фішман, - прагне до підвищення духовної якості (святості) через дотримання особливих зобов’язань, що встановлюють сувору щоденну схему поводження, засновану на розпорядженнях і заборонах” [24, с. 16];
г) соціально-психологічний підхід, що випливає із вищезазначених особливостей єврейського етносу. Цей підхід пов’язаний із необхідністю обов’язкового врахування особливостей укладу єврейського життя, його традицій і звичаїв [25, с. 26].
Безумовно єврей являв собою „економічну людину”, весь уклад життя якої будувався на грошових відносинах, який з дитинства був знайомий із поняттями „гроші”, „позичка”, „проценти”, „прибуток”.
Тому особливу увагу автор приділяє морально-етичній стороні господарської діяльності єврея.
Автор вважає, що у єврейському середовищі на першому місці міжособистісних зв’язків знаходяться шлюбні взаємини та інтереси. Ці інтереси, які пройшли через свідомість і закріплені релігією, звичаями і правовими нормами, виробляли певні нахили, які, у свою чергу, визначали соціальний статус та інстинкт практичності, ощадливості, і, як наслідок, переважання раціонального над містичним, соборності – над індивідуалізмом.
Названі підходи наклали свій відбиток на структуру нашого дослідження: по-перше, висвітлення кредитної кооперації трактується як соціальне явище; по-друге, аналізуються історичні, правові, етнічні і психологічні фактори, які визначають поведінку людини; по-третє, розкривається зміст економічних процесів таких соціальних інститутів як сім’я, община, суспільство, історія виникнення кредитних та ощадно-позичкових товариств, їхній склад за групами і класами, соціально-культурну і політичну діяльність; по-четверте, висновується і обґрунтовується необхідність відродження кредитної кооперації як важливої форми взаємо- і самодопомоги під час вирішення соціальних і культурних питань єврейської громади України.
Аналіз організації і діяльності єврейських кредитних закладів показав, що кооперативний кредит знайшов у середовищі єврейського населення найсприятливіший грунт для свого розвитку. Ще до появи по-справжньому організованих кооперативних товариств із середовища єврейських благодійних позичкових кас стали виділятися і такі, які намагалися покласти в основу масового кредиту більш або менш суворі кредитні начала.
Якщо вже це явище свідчило про зростання потреби у виробничому кредиті серед єврейського населення, то розгляд діяльності кооперативних товариств показав, що у місцевостях, де вони діяли, накопичився певний запас місцевих заощаджень, щоб постачати товариствам оборотні засоби, достатні для задоволення потреб членів у виробничому кредиті. Ці обидва явища, які доповнювали одне одного, створили умови для розвитку кооперативного кредиту серед євреїв. Після того, як із виданням Положення про заклади дрібного кредиту від 1895 р. юридичні ускладнення із затвердження статутів товариств були дещо ослаблені, останні стали виникати у єврейському середовищі і приваблювати до себе все більше і більше членів.
Паралельно зі зростанням і розвитком у них кооперативних засад товариства поступово розривають усі ті благодійні рамки, з яких вони виросли, і все більше і більше звільняються від благодійних елементів, послугами яких вони користувалися під час свого зародження. Члени-благодійники замінюються все більше і більше членами-позичальниками, великі вклади від членів замінюються все більше і більше дрібними – сторонніх осіб і, нарешті, ми помітили також безперервне зростання видатків товариств на управління. Гадаємо, що і ця остання обставина пояснюється значною мірою тим, що посади, які на перших порах діяльності товариств заміщуються безкоштовно членами-благодійниками, все більше і більше доводиться замінювати особами, котрі отримують винагороду. Нарешті, ми бачили, як у єврейських товариствах назріває потреба і окреслюються спроби реорганізації вищого роду кооперації, створення спілки товариств.
Щоправда, не всі товариства виявляють рівною мірою ці характерні риси кооперації осіб, це зростання взаємодопомоги членів. Аналіз даних єврейських товариств вказав на існування групи і таких товариств, які відмежовуються від поширеного у місцевостях їхньої дії масового кредиту. Це ті товариства, які організовують кредитні відносини переважно комерційного типу і які наближаються за принципом своєї організації до кооперації капіталу.
Тільки кредитні відносини трудящих класів могли розвиватися у межах кооперативної організації. При цьому під трудящими класами ми розуміємо перш за все ремісників, але почасти також і групи дрібних торговців, у яких елемент особистої праці в їхній економічній діяльності є переважаючим і у яких остання не заснована на володінні капіталом.
На запитання, хто є носієм ідеї кооперативного кредиту, необхідно відповісти, що носіями ідеї кооперативного кредиту у єврейських товариствах є трудящі класи.
Фактично кредитом товариств користувалися й інші класи населення. Але саме трудящі класи надають товариствам життєздатності, незмінності і міцності. Вони утримують товариства від переходу у банківські організації, з одного боку, але й не дають їм опуститися до становища благодійних кас, з іншого. Їхня діяльність, заснована на праці, утримує їхні кредитні відносини у певних межах, а їхня кредитоспроможність позбавляє ці класи від послуг благодійності; навпаки, ті товариства, які усувають від участі у них трудящі маси, приречені животіти.
Все це дозволяє вказати на ту зміну у співвідношенні суспільних сил єврейського населення, яка призвела до кооперативного руху. Гадаємо, що кооперативний рух серед євреїв викликаний саме зростанням єврейських трудящих мас, що кредитна кооперація завдячує своїм походженням тому фактові, що у єврейському дрібному виробництві назріла потреба у кредиті. Весь той складний і багатоманітний розвиток, через який проходило єврейське ремесло у той час, викликало у головного контингенту єврейських трудящих мас, у ремісників, зростаючу потребу у кредиті.
Цей розвиток зруйнував рамки колишньої діяльності ремісника і залучив його у коло економічних відносин, які він може зберігати за собою тільки шляхом кредиту. Ми вже не говоримо про ті ремесла, які обрали фабрично-заводську організацію, оскільки потреба в оборотних засобах представників цих галузей дрібної єврейської промисловості для ведення справи не підлягає ніякому сумніву. Але навіть у представників тієї частини єврейської промисловості, яка за зовнішнім характером своєї організації зберігає ще форму ремесла, безперервно назріває потреба у виробничому кредиті.
„…ідеї кооперативної взаємодопомоги, будучи важливими елементами державної політики, є значно ефективнішими у поєднанні з певною фінансовою підтримкою інших країн. З метою більш ефективного використання ресурсів іноземних проектів, слід всебічно вивчати і враховувати досвід та уроки історичного минулого зокрема періоду НЕПу” [76, с. 52-53].
Так з 1923 року кредити ЄКТ (і Джойнта) були у товариств майже єдиними побічними засобами, і від них найчастіше залежав початок роботи товариства. Це підтверджується наступними цифрами. Кількість зареєстрованих товариств до початку роботи ЄКТ прирівнювалось приблизно до 60, з них фактично почали діяти всього 10-15. Через місяць-два після початку роботи ЄКТ діючих товариств було вже близько 50, а до завершення 1923 – приблизно 100 зареєстрованих товариств діяло понад 80, котрі майже всі користувалися кредитом ЄКТ. У 78-ми товариствах, про які були різні звіти на 01.01.1924 року, на позички припадало 65,7% балансу, у т.ч. позичка ЄКТ складала біля третини (20,1%) [77, с. 8].
Практика показала, що банки неохоче кредитують слабкі товариства. Враховуючи роботу ЄКТ, банки часто ставили умовою відкриття товариствам кредиту попереднє отримання ними такого в ЄКТ. Крім того, дрібним товариствам важко домогтися банківських кредитів взагалі, а саме використання цих кредитів, через віддаленість пунктів, у яких знаходяться товариства, від банків, пов’язано з ускладненнями і значними витратами.
ЄКТ за весь час (березень 1923 р. – вересень 1927 р.) кредитувало 204 товариства. Із них 9 товариств виявлялися нежиттєздатними і припинили фактично своє існування; із 8-ми інших товариств ЄКТ поступово вибрало свої засоби або через те, що товариства ці настільки далеко зайшли у своєму зростанні, що перестали потребувати у тих відносно невеликих сумах, які ЄКТ могло їм надати, або тому, що робота цих товариств не відповідала вимогам статуту та існуючої кооперативної практики. [див. дод. Ж.]
Потрібно відзначити, що у товариствах за цей час не тільки збільшилася абсолютна кількість членів, які ними обслуговуються, але й відбулося значне покращення самого складу членів. Так, на 01.01.1924 р. відсоток кустарів, ремісників та тих груп населення, котрі примкнули до них (візників) складав 71,1%; на 01.10.1926 р. – 82,0%, а на 01.10.1927 р. – 88,8%. Інші 11,2% - на 01.10.1927 р. складається зі службовців, робітників, осіб вільних професій – 7,00%, сільських господарів – 3,5% та інших – 0,7% [77, с. 9-10].
Дослідники кооперативного руху 20-х років вважають, що кооперативна система залежала від держави, була підпорядкована нею для усунення приватної торгівлі та промислового підприємництва, а НЕП не був цілісною системою заходів, а насамперед політикою, яка постійно переглядалася, змінювалася, фактично не сприймалася ленінським оточенням і тому НЕП був приречений, позаяк його не випускали за конкретні політико-економічні рамки, відзначені партійними органами, а почасти різними інструкціями та суб’єктивними рішеннями окремих осіб.
Автор не може погодитись з В.С. Орлянським, який стверджує, що в роки НЕПу „Ощадно-позичкові товариства” були засмічені торгово-спекулянтськими елементами. Ці товариства мали ціль організувати найбіднішу частину кустарів, забезпечити їхній правовий захист, здійснити медичне і культурне обслуговування, організувати взаємодопомогу. Ці задачі в цілому були виконані. Бідняки стали втрачати до них інтерес, багато хто на місцях стали думати, що ці товариства вже зжили себе і стали зайвими. Це питання стало предметом обговорення на пленумі Глав бюро Євсекції при ЦК КП(б)У. Були висловлені різні думки і було прийняте рішення глибше вивчити це питання [78, с. 97-98].
На нашу думку, це твердження цілком співпадає з ідеологією і політикою радянської влади щодо подальшого згортання єврейського кредитно-кооперативного руху.
Єврейська ж кредитна кооперація, яка завдяки допомозі закордонних спонсорів знаходилась в більш привілейованому становищі, ніж оточуюче населення, теж припинила свою діяльність, бо як стверджував відомий громадський діяч, економіст і історик В.В. Скворцов-Степанов (1870-1928): „Кооперація як, самостійна організація, може існувати лише за буржуазного ладу. Радянська влада не може допустити існування такої автономної організації з її пайовими внесками і розподілом прибутку... За соціалізму повинен бути єдиний розподільчий і виробничий орган, а тому кооперація, як самостійна організація, повинна померти” [17, c. 402].
Очевидно, що виявлення тенденцій і темпів соціального (у тому числі і професійного) розвитку етнічних спільнот у різних етнополітичних системах, що реалізуються в країнах із значними відмінностями державного устрою, потребує поглибленого аналізу.
Але вже найбільш загальний підхід говорить про те, що в основі цих тенденцій лежить вплив етнокультурних особливостей етнічних спільнот, коли під терміном «культура» розуміється складна система механізмів адаптації, що притаманна соціальній (етнічній) спільноті, система, яка складалася впродовж всієї історії існування цієї спільноти. По суті, культура - це друга природа, що створена людиною для полегшення свого пристосування до умов життя. Нема сумніву в тому, що одним з найважливіших елементів такої системи є професійна, трудова сфера.
На семінарі „Національні меншини і розбудова єдиної української політичної нації”, що пройшов в Києві (2005 р.) стверджувалося – „Міністерству фінансів України неодноразово запропоновано змінити принцип фінансування культури національних меншин, вилучивши з окремих статей асигнування, які ненаправлені саме на розвиток, а гне на інші види діяльності” [91, с. 3]
Слід відзначити, що ефективність державного регулювання етнонаціональних процесів, як важливого чинника забезпечення соціальної стабільності у суспільстві, насамперед, злежить від чіткого визначення концептуальних засад етнополітики та завершення формування правової бази в даній сфері. Потрібно прискорити прийняття цілого ряду спеціальних програм, без запровадження яких гарантування прав національних меншин може залишитись мертвою буквою. І тут вже потрібна державна (підкреслено мною. – А.М.)допомога та співпраця.
Одним з найважливіших завдань здійснення соціальної політики є пошук джерел фінансування і надходження гуманітарної допомоги.
Як було доведено у нашому дослідженні, тільки держава (в особі своїх відповідних органів) може посадити за стіл переговорів усі зацікавлені сторони (у нашому випадку – лідерів єврейської громади України, спонсуючу організацію „Джойнт”) і запропонувати вирішення проблем самофінансування шляхом спільного створення єврейського кредитно-кооперативного руху (на прикладі української громади та Канадської програми розвитку кредитних спілок в Україні (КПРКСУ)).
В той же час держава повинна розробити спеціальну програму для запровадження масового кооперативного руху серед єврейської громади України.
Інтеграція України у європейські структури передбачає, серед іншого, і підвищення відповідальності нашої держави за дотримання міжнародних правових стандартів захисту прав етнічних меншин, як однієї із складових захисту прав людини. Саме цим шляхом, як свідчить аналіз розвитку вітчизняного законодавства, і намагається йти Україна.
Реальна і достатня допомога громадянам країни можлива лише за умови послідовного проведення в державі курсу економічних реформ і законодавчого забезпечення цього процесу, чим в нашому випадку є кооперативний рух.
"Жити стало дуже важко..." Все частіше сьогодні ці слона можна почути від робітників, службовців, селян, пенсіонерів, інвалідів, представників інтелігенції та навіть підприємців. Нелегко дається народові України процес трансформації суспільства та побудови ринкової економіки.
Держава сьогодні не може допомогти своєму народові, бо сама перебуває в скрутному становищі і потребує допомоги. Але вона може створити умови для того, щоб народ сам собі допоміг. А якщо народ допоможе собі - цим він допоможе й державі. Самодопомога народу — це найпростіший, найефективніший та найдешевший вихід для держави, яка опинилась у кризовому стані. Тому держава мала б створити всі умови для того, аби ідея кооперативної самодопомоги населення стала національною ідеєю, "світлом в кінці тунелю", державною ідеологією, що об'єднає широкі верстви населення, громадські організації, політичні партії у прагненні підняти рівень життя українського народу. Адже саме від цього залежить процвітання держави.
Український народ прагне поліпшити своє життя. Кооперативна ідея економічної самодопомоги може допомогти йому це зробити, як допомогла вже багатьом народам світу. Слово за державою...
Державі не може бути байдужим цілеспрямоване формування споживацького ставлення до життя єврейського народу України, а також той момент, коли в недалекому майбутньому припиниться допомога з-за кордону (про це регулярно попереджує Джойнт) і єврей-споживач, який звик тільки отримувати, нічого не даючи, залишиться сам на сам із державою.
Зараз 2005 рік. Ми знову бачимо, що до цього часу переорієнтація зі споживчого вектора у питаннях самофінансування на продуктивний, так і не відбулася. І окрім закликів та декларацій з усіх боків, нічого не робиться у цьому напрямку.
Але, як показало наше дослідження, ще у 1922 році за домовленістю з радянською владою „Джойнтом” разом з ЄКТ були відкриті медичні пункти, позичкові каси (курсив наш. – А.М.) та професійно-ремісничі училища. З 1924 року, за повної підтримки радянської влади, цю діяльність в СРСР став представляти Агро-Джойнт.
Для євреїв інших країн Східної Європи „Джойнт” спільно з Єврейським Колонізаційним Товариством (ЄКТ) створив у 1924 році реконструктивний фонд („Фондейшн”) із капіталом у 5 млн. доларів. До 1931 року на ці кошти було відкрито понад 700 позичкових кас, що надавали позики під невисокі відсотки та економічно підтримували малозабезпечені верстви населення, уберігали значну їхню частину від розорення і повного зубожіння [92, с. 345-346].
Який ми можемо зробити висновок? Тільки „Кредитні споживачі спілки сьогодні – практично єдиний фінансовий інститут, що вирішує проблему недорогого і доступного кредиту для споживачів та осіб, які займаються підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи..., через некомерційний характер забезпечують пайовикам найбільш вигідні умови ощадно-позичкових послуг..., допомагають громадянам відносно безболісно пристосуватися до ринкової економіки, знижуючи ймовірність соціальних конфліктів..., надають відсутні підтримку місцевим адміністраціям у здійсненні соціальних програм, сприяють зняттю соціальної напруги” [93, с. 102-103].
„У матеріалах МОП (Міжнародної Організації Праці) „Кооперація і глобалізація” (автор Ю. Шветтманн) особливо підкреслено: „Істинні, автономні, добре керовані, економічно спроможні кооперативи можуть багато зробити для боротьби з бідністю, соціальною незахищеністю, а також для утвердження соціальної справедливості, таким чином вносячи свій вклад не тільки у створення гідної роботи, але й у збереженні миру” [93, с. 269].
Аналіз історичного досвіду виникнення і діяльності кооперативних асоціацій показує, що у своєму розвитку це явище зазвичай проходить три основні стадії: зародження, розвиток і функціонування. По-перше, створення передумов руху. Якщо рух створюється спонтанно, знизу, то найбільш активні особистості самостійно встановлюють між собою контакти, кристалізують свої спільні погляди про необхідність формування кооперативного руху. Якщо ж рух створюється зверху (як у нашому випадку), то в цьому разі передумови майбутнього руху створюються шляхом пропаганди та рекрутування прихильників.
По-друге, стадія артикуляції прагнень, тобто вироблення ідейних і організаційних основ руху. На цій стадії індивідуальні прагнення набувають форми первинного об’єднання, коли майбутні керівники руху здатні виразно сформулювати свою мету, та за допомогою агітації залучити до цієї діяльності можливих прихильників та учасників.
І на третій стадії, яка є розвиненою економічно-суспільною діяльністю, кооперативний рух концентрує зусилля на проведенні своєї програми у життя.
При цьому ми бачимо такі проблеми:
1. Недостатнє розуміння державними органами та широкими верствами населення кооперативної природи кредитних спілок як неприбуткових громадсько-фінансових організацій та втрата народом України не тільки кооперативного духу та кооперативної ідеї, але й елементарної кооперативної освіченості.
2. Недовіра людей, пов’язана з гірким досвідом мільйонів громадян України, які втратили свої заощадження в державних, а потім і в приватних фінансових установах. Щоб вирішити ці питання і не дискредитувати їх, необхідно дотримуватися послідовності і виваженості в своїх діях.
3. Казенний спосіб життя, що укорінився за період радянської влади в житті радянських євреїв, котрі увібрали філософію колишнього містечкового професійного старцювання з його орієнтацією на повне опікування багатого благодійника та зовсім забуті елементи єврейської благодійності, які ще довго будуть впливати на створення фінансової бази єврейських общин України.
4. Старіння общини, а також практично повна асиміляція єврейського населення середнього віку як найбільш дієздатної частини єврейського населення, прагматичні настрої в боротьбі за виживання не дає можливості для їхнього залучення до духовних цінностей єврейського народу через активну участь у житті єврейської общини.
5. Відсутність вільних коштів у кооперованого єврейського населення, кабальні умови кредиту зовні, невизначеність ринку породжує необхідність тільки сподіватися на позичкові кошти Джойнта для створення оборотного капіталу.
6. У зв’язку з переорієнтацією Джойнта на сіоністський напрямок, ними проводиться така сама політика, як і політика Єврейського агентства „Сохнут”, тільки іншими методами. Якщо Сохнут усе робить для того, щоб „омолодити” державу Ізраїль, то Джойнт усе робить для того, щоб Ізраїль не „постарів” (адже вигідніше підтримувати похилого єврея в Україні за 20 доларів на місяць, ніж сплачувати йому допомогу в Ізраїлі в сумі 450 доларів).
7. Регулярно попереджуючи про можливе припинення у майбутньому фінансування із-за кордону, Джойнт, окрім закликів і декларацій, нічого не робить для переорієнтації єврейського населення України зі споживацького вектора на продуктивний.
Також в історичному досвіді Джойнта було і таке явище: „С течением времени Джойнт убедился в том, что окрепшие местные общины сами в состоянии заниматься благотворительной деятельностью и изыскивать средства на пополнение фондов. В 1924 году Джойнт принимает решение не вмешиваться в работу местных организаций. Большинство американских специалистов вернулось на родину (підкреслено мною. – А.М.). Для продолжения работы по экономическому возрождению еврейских общин Джойнт вместе с Еврейской поселенческой ассоциацией создал Американскую объединенную организацию по восстановлению – для финансирования кредитных кооперативов или касс взаимопомощи, появившихся позже в Польше, Румынии и Литве” [94, с. 2].
8. Незацікавленість єврейських лідерів (олігархів) у зміцненні фінансової незалежності общин є їхнім єдиним засобом підтримувати видимість реального існування на всереспубліканському рівні таких організацій, як Всеукраїнський єврейський конгрес (ВЄК) та Об’єднана єврейська община України.
9. У релігійних єврейських організаціях рабин утримує общину, фактично будучи і її керівником. Про яку цдаку можна говорити, якщо рабин платить гроші єврею, який прийшов у синагогу на молитву. До тих пір, поки у нас буде існувати община для рабина, а не рабин для общини, буде відбуватися і подальша деградація особистості рядового єврея, якого привчають отримувати за молитву, а не навпаки зробити пожертвування перед початком молитви, як це прийнято в єврейській традиції. Як сказав Віце-президент Євро-Азіатського єврейського конгресу Є. Червоненко „Я вижу место раввина не в политике и не в хозяйственных делах, а именно в духовной жизни общины” [95, с. 2]
10. Стан і перспективи економічного розвитку України не дає підстав сподіватися, що незабаром будуть вирішені державою питання задоволення потреб національних меншин, а етнонаціональна політика України ще довго не буде відповідати світовим стандартам.
В умовах, коли держава не має можливості забезпечити для більшості громадян належного рівня життя і соціального захисту, органи державної влади просто зобов'язані показати народові України можливий вихід із скрутного становища і створити сприятливі умови для організації різних форм кооперативної самодопомоги єврейського населення. Паралельно із стимулюванням та підтримкою підприємництва держава має створити умови для ефективного кооперативного самозахисту населення від недобросовісних підприємців-посередників. Формування приватного (підприємницького) сектора в економіці має супроводжуватися створенням ефективного кооперативного сектора. На це не потрібні великі кошти із бюджету. Потрібне лише щире, безкорисливе бажання "державних мужів" допомогти простому народові.
Кооперативний рух неможливий без постійного підвищення освітнього рівня його учасників. У підрозділі 1.2. нами переконливо показано, що ідеологія кооперації, її принципи і цінності природним чином випливають з єврейської традиції. Тому через кооперативну ідеологію легко буде відкрити в людях їхні кращі риси щодо питань єврейської самосвідомості, а теорію кооперативного руху вивчати і впроваджувати на принципах і цінностях іудаїзму.
Для цього до програм усіх єврейських навчальних закладів, що діють в Україні, необхідно включити курс „Кредитна кооперація як елемент самофінансування общини” з метою підготовки майбутніх лідерів цього руху в єврейських общинах.
В усіх єврейських ЗМІ повинна пропагуватися ця ідея як відповідь на постійні запити єврейських общин з приводу пошуку засобів для подальшого розвитку єврейського общинного руху.
А держава повинна виступити ініціатором втілення цієї ідеї в життя єврейської громади України як єдиного можливого засобу вирішення питань самофінансування общинного руху на сучасному етапі, почати переговори з Джойнтом і керівництвом єврейських установ і організацій Всеукраїнського рівня щодо цього питання, як практичного виконання статутних завдань Джойнта для вирішення завдань самофінансування єврейських громад України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Гончаренко В.В. Кредитні спілки як фінансові кооперативи. – Київ: Наукова думка, 1997. –240 с.
2. Вестник еврейского университета в Москве. – 1992. – №1.
3. Эльце А. Еврейский вопрос и национализация кредита. – Киев, 1914. –24 с.
4. Бабенко С.Г., Гелей С.Д., Гончарук Я.А. та ін. Історія кооперативного руху: Підручник для кооперативних вузів. – Львів: Інститут українознавства НАНУ, 1995. –410. с.
5. Рабочее движение // Еврейская энциклопедия. Свод знаний о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем. – СПб: Брокгауз-Ефрон; Москва: «ТЕРРА», 1991. – Т.13.
6. Дубнов С.М. Новейшая история еврейского народа. – Иерусалим:
Гешарим; Москва: Мосты культуры, 2002. – Т.3. –488 с.
7. Первое мая 1892 г., четыре речи еврейских рабочих. – Женева, 1893. –20. с.
8. Мартов Л. Записки социал-демократа. – М.: Новая Москва, 1924. –414 с.
9. Рафес М.Г. Очерки истории еврейского рабочего движения. – М.-Л.: ГИЗ, 1929. –254 с.
10. Кредитная кооперация в черте еврейской оседлости. – СПб: Экономия, 1911. –66 с.
11. Кооперативное движение // Краткая еврейская энциклопедия. – Иерусалим, 1996. – Т.4.
12. А.М. Мучник Кредитна спілка як фінансовий кооператив і громадська організація. Питання політологічного дослідження. – Грані 6(38), 2004 –
с. 136-141
13. Буздалов И.Н., Шмелев Г.И. Вопросы экономики. – Москва, 1995 (№1).
14. Бернвальд А.Р., Цихотский А.В. Потребительская кооперация в условиях перехода к рыночной экономике: Проблемы членских отношений. – Новосибирск, 1994. 65 с.
15. Зак Л.С. Основные начала теории кредита и кредитной кооперации. – Петроград: Кооперация, 1919. –260 с.
16. Темирбулатов А.О. Основы кооперативного строительства. – Москва, 1992.
17. Вахитов К.И. Кооперация. Теория, история, практика. – М.: Дашков и К0, 2004. –557 с.
18. Туган-Барановский М.И. Социальные основы кооперации. – Москва, 1989. –496 с.
19. Бункина М.К., Семенов В.А. Экономика и психология. – М.: Дело и Сервис, 1998. –400 с.
20. Адин Штайнзальц. Контуры Талмуда. – Москва-Иерусалим. –244 с.
21. Бликштейн Л.С. Идея Завета, народ и личность в библейской традиции. / К анализу историко-культурного кризиса европейского миросозерцания. – М.: Ид-во Российского открытого ун-та, 1991. –20 с.
22. Зомбарт В. Буржуа. Этюды по истории духовного развития современного экономического человека. Евреи и хозяйственная жизнь. – М.: Айрис Пресс, 2004. –624 с.
23. Переломов А.С. Слово Конфуция. – Москва, 1992. 186 с.
24. Фишман Г. Быть или не быть: евреи перед выбором. – Москва, 1995. –248 с.
25. Там же.
26. Раввин Йосиф Телушкин. Еврейская мудрость. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. –560 с.
27. Хафец Хаим. Краткая книга заповедей. – Иерусалим: Лев Самеах, 2000. – 149 с.
28. Раби Моше бен Маймон (Рамбам). Книга заповедей. – Иерусалим: Швут Ами, 2002. –397 с.
29. Иегуда Векслер. Кицур Шулхан Арух (Краткий свод законов еврейского образа жизни). – Иерусалим: Шамир, 1994. –503 с.
30. Каплан Р. Как правильно одалжывать деньги. Еврейские законы ссуды и роста. – Иерусалим: Алаха для всех, 1998. –76 с.
31. Менахем Элон. Еврейское право. Ч.1. – Иерусалим: Амана, 1989. –337 с.
32. Мировая сделка // Еврейская энциклопедия. Свод знаний о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем. – СПб: Брокгауз-Ефрон; Москва: Репринт „ТЕРРА”, 1991. – Т. 11.
33. Раби Шломо Ганцфид. Кицур Шульхан Арух. – Москва: КЕРОР, 1999.
34. Трактат Авот. Шамир Иерусалим, 1996. –176 с.
35. Ора Лимор, Амнон Раз-Кракоцкин. Евреи и христиане. – К.1. – Израиль: Открытий университет, 2000. 356 с.
36. Кандель Ф. Книга времен и событий. – К.2. – Иерусалим: Гешарим; Москва: Мосты культуры, 2002. –400 с.
37. Рав Натан Ортнер. С точки зрения Торы. – Иерусалим: Авида. – 304с.
38. Еврейская традиция. – Иерусалим: Шамир, 1998. –126 с.
39. Талмудъ Пер. Н. Переферковича СПб.. П.П. Сойкина, 1903. Т.1. - 425с.
40. Пилкингтон С.М. Иудаизм. – Москва: Гранд, 2001. –400 с.
41. Талмудъ Пер. Н. Переферковича СПб.. П.П. Сойкина, 1903. Т.4. – 648с.
42. Чернова Л. Мост над пропастью (Семья – как хранитель еврейского самосознания и зеркало ассимиляции) // ІХ Між нар. конф. „Доля єврейської духовної та матеріальної спадщини в ХХ столітті”. – К.: Інститут юдаїки, 2002.
43. Хайм Донин. Быть евреем. – Иерусалим: Шамир, 1998. –288 с.
44. Елиягу Ки-Тов. Ты и твой дом. – Иерусалим: Шамри, 2002. –364 с.
45. Ктубот // Еврейская энциклопедия. Свод знаний о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем. – СПб: Брокгауз-Ефрон; Москва: «ТЕРРА», 1991. – Т.9.
46. Талмудъ Пер. Н. Переферковича СПб.. П.П. Сойкина, 1903. Т.3. – 414с.
47. Блу Гринберг. Традиционный еврейский дом. – М.: Мосты культуры; Иерусалим: Гешарим, 2000. –452 с.
48. А.М. Мучник. Талмуд, цивільне право та суспільна мораль. // Держава і право 28вип., 2005. – с. 668-674.
49. Мучник А.М. Гендерна політика і шлюбний контракт // Нова Парадигма, 42 вип., 2005. – с. 173-182.
50. Рабинович В.З. Тайны еврейских мудрецов / Под общ. ред. В. Кацмана. – Т.1. – К.: CN-Столичные новости, 2003. –160 с.
51. Рабинович В.З. Тайны еврейских мудрецов / Под общ. ред. В. Кацмана. – Т. 3. – К.: CN-Столичные новости, 2004. –312 с.
52. Баркет Л. Як розпоряджатися своїми грошима. Планування фінансів відповідно до біблійних принципів. – Рівне: Обітниця миру, 2002. –142 с.
53. Сборник материалов об экономическом положении евреев. – СПБ.: Изд. Евр. Кол. Общ., 1904. – Т.1.
54. Там же. – Т. 2. –245 с.
55. Тотомианц В.Ф. Сельскохозяйственная кооперация / Очерки с приложением уставов. - СПб, 1908.
56. Маслов С.К. К теории кооперативного кредита // Вестник кооперации. - 1914. -№ 41.
57. Кооперация. Страницы истории: В 3-х томах. - М.: Наука, 2001. – Т.1. –
Кн. 2. 568 с.
58. Кредитна спілка. Свій до свого по своє / Ред.-упоряд. В. Кобзар. - Київ, 2000. –96 с.
59. Полищук М. Евреи Одессы и Новороссии. – Иерусалим: Гешарим; Москва: Мосты культуры, 2002. –448 с.
60. Книга о русском еврействе от 1860-х годов до революции 1917 г. Иерусалим: Гешарим; Москва: Мосты культуры, 2002. – Т. 1. –600 с.
61. Эттингер Ш. История еврейского народа. – Иерусалим: Гешарим; Москва: Мосты культуры, 2001. – 686 с.
62. Бруцкус Б. Еврейское население под коммунистической властью. – Современные записки. – Кн. 36. – 1928.
63. Ларин Ю. Евреи и антисемитизм в СССР. – Минск: ГИЗ, 1926. –311 с.
64. Струве П. Проект колонизации России // «Возрождение», Париж, 1925. – 25 октября. - №145.
65. Руль (Берлин). – 1925. – 1 октября. - № (1469).
66. Бенедиктов. Еврейская колонизация в СССР // «Последние новости». – 1925. – 6 ноября. - № 1699.
67. Еврейское колонизационное общество, деятельность его в СССР в 1923 году. – М., 1924. –86 с.
68. Российский Государственный Архив Социально-политической Истории РГАСПИ Ф. 445. Оп. 1. Д. 22.
69. Там же. Ф. 17. Оп. 84. Д. 44.
70. Там же. Ф. 17. Оп. 86. Д. 283.
71. Там же. Ф. 445. Оп. 1. Д. 119.
72. Там же. Ф. 445. Оп. 1. Д .167.
73. Там же. Ф. 17. Оп. 84. Д. 748.
74. От Авраама до современности: лекции по еврейской истории и литературе.– М.: РГТУ, 2002. –389 с.
75. Козерод О.В. Евреи Украины в период новой экономической политики. 1921-1929 гг. – К.: СПД Савчина, 2002. –272 с.
76. А.М. Мучник. Політика радянської влади в роки НЕПу, щодо єврейської сільськогосподарсь