Янишин Ярослав Степанович. Оптимізація напрямів ринкової трансформації аграрного сектора економіки регіону

Короткий опис

Янишин Ярослав Степанович. Оптимізація напрямів ринкової трансформації аграрного сектора економіки регіону : Дис... канд. екон. наук: 08.07.02 / Львівський держ. аграрний ун-т. — Л., 2005. — 214арк. : рис., табл. — Бібліогр.: арк. 190-204

Янишин Я. С. Оптимізація напрямів ринкової трансформації аграрного сектора економіки регіону. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 економіка сільського господарства і АПК. Державний агроекологічний університет Міністерства аграрної політики України, Житомир, 2006.
Досліджено теоретичні, методичні та практичні проблеми трансформаційних процесів на регіональному рівні.
Проведено аналіз сучасного стану та визначено тенденції розвитку трансформаційних процесів у сільському господарстві Львівської області за окремими етапами реформування. Подано оцінку глибини трансформації відносин власності та земельних відносин. Встановлено і розглядаються найбільш важливі чинники якості трансформаційних процесів та акцентується увага на пасивності держави у їх регулюванні.
Визначено мотиви розвитку інтеграційних процесів в АПК, обґрунтовано необхідність створення молочарського кооперативу та запропоновано його модель. Розглядаються основні напрями державної регулятивної політики в сільському господарстві і АПК.

Трансформація аграрної економіки є однією із складових елементів процесу її реформування і одночасно основним аспектом здійснення цього процесу. В такому розумінні теоретична сутність цієї трансформації полягає у докорінному перетворенні існуючих організаційно-правових форм господарювання у нові за змістом і орієнтацією та у відповідному вдосконаленні системи економічних взаємовідносин. Подальша трансформація аграрної економіки України на основі реформування повинна здійснюватись шляхом оптимального поєднання основних напрямів реалізації концепції зрівноваженого розвитку сільських регіонів з урахуванням існуючих на сьогодні основних проблем українського села, його сильних сторін та перспективних параметрів.
Недосконалість економічного механізму державного регулювання, невизначеність правових аспектів реформування сільськогосподарських підприємств і роздержавлення організацій з обслуговування сільськогосподарського виробництва та переробки його продукції перешкоджали економічному росту новостворених агроформувань і докорінній перебудові економічних відносин у системі АПК, що призвело до поглиблення кризових явищ.
У процесі реформування відбулося утворення різних товариств, приватних і приватно-орендних підприємств, в ході якого відбулося відчуження селян від землі. Відсутність відповідного механізму унеможливлювало реалізацію сільськогосподарськими виробниками свого права на володіння земельними та майновими паями. Нові організаційно-правові структури суперечили уявленню про економічний і соціальний уклад на селі і традиціям, стали кардинально протилежними способу колективного життя і володіння земельними та іншими ресурсами. Найсуттєвішим недоліком трансформаційних процесів в аграрному секторі стало те, що в ході їх здійснення не було створено і відпрацьовано відповідних надійніших економічних механізмів з питань надання кредитів, організації збуту продукції. Особливо це стосується диспаритету цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, високих цін на енергоносії та інші види ресурсів послуг.
На зниження обсягів виробництва сільськогосподарської продукції суттєво вплинули ряд чинників, які є безпосереднім наслідком або зумовлені трансформаційними процесами в аграрній сфері: низька мотивація праці, що призводить до погіршення трудової дисципліни і недотримання технологічних вимог виробництва продукції; занепад селекційної роботи, внаслідок чого знизився потенціал продуктивності рослин і тварин; значне скорочення застосування мінеральних добрив і засобів захисту рослин; недостатнє забезпечення господарств матеріально-технічними засобами; фізичне та моральне старіння більшості основних засобів.
В Україні сформувались дві основні концепції майбутнього аграрного виробництва. Перша передбачає модель розвитку аграрних відносин, основною виробничою ланкою якої є особисте селянське і фермерське господарства. Згідно другої концепції, провідним має бути крупнотоварне аграрне виробництво, уособлене в приватно-корпоративній формі існування, що може забезпечити прогрес у розвитку продуктивних сил суспільства, оскільки поєднує переваги високотоварного виробництва і приватновласницької мотивації праці та управління.
Розвиток інтеграційних процесів на рівні підприємства слід розглядати як тимчасове явище, як вимушений крок господарств для виходу з існуючої складної економічної кризи, оскільки цим процесом перешкоджають нестача власних коштів, брак кредиту, неможливість достатньою мірою використати потужності переробного підприємства самим підприємством. Вирішити дану проблему можна шляхом інтенсивного розвитку інтеграційних зв’язків між виробниками сільськогосподарської продукції і переробними підприємствами.
Одним із важливих чинників удосконалення економічного механізму взаємодії сільськогосподарських та переробних підприємств є подальше регулювання взаємовідносин на основі вигідної співпраці, планування та виконання замовлень і договірних зобов’язань, зміцнення виробничих зв’язків у сфері реалізації продукції. В умовах ринкових відносин особлива увага повинна приділятися взаємній економічній зацікавленості і відповідальності у виконанні системи договірних зобов’язань, які можуть стати провідною формою економічних зв’язків.
Вирішення проблеми підвищення ефективності аграрної економіки на регіональному рівні лежить в площині розвитку кооперативних зв’язків між усіма суб’єктами господарської діяльності та суспільного життя в регіоні. Оптимального стану економічних взаємовідносин між партнерами з різних сфер АПК можна досягти за умови налагодження системи кооперації і створення багатофункціональних й комплексних молочарських кооперативів.
Ринок землі в Україні може ефективно функціонувати при забезпеченні державою наступних умов: наявність відповідного законодавства щодо купівлі-продажу землі та реальної приватної власності на землю, зокрема розширення можливостей власників землі щодо розпоряджання власною землею і розробка системи економічних санкцій за порушення вимог екологобезпечечного використання земельних угідь; наявність значної кількості покупців і продавців; доступність до ринку землі всіх, хто бажає купувати або продавати землю; інформованість всіх учасників ринку щодо поточних умов його функціонування та можливих тенденцій їх змін у найближчій та віддаленій перспективі.