Юхименко Петро Іванович. Монетаристські теорії та тенденції їх розвитку: історико-економічний аналіз

Короткий опис

Юхименко Петро Іванович. Монетаристські теорії та тенденції їх розвитку: історико-економічний аналіз : дис... д-ра екон. наук: 08.01.04 / НАН України; Інститут світової економіки і міжнародних відносин. - К., 2006

Юхименко П.І. Монетаристські теорії та тенденції їх розвитку: історико-економічний аналіз. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.01.04 економічна історія та історія економічної думки. Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Київ, 2006.
Дисертаційна робота присвячена історико-економічному дослідженню еволюції монетаристських теорій протягом XVIIXX ст. у контексті розвитку світової економічної науки. Висвітлені філософія, суть та тенденції розвитку теорії і практики сучасного монетаризму. За допомогою багатоетапного аналізу визначено його теоретико-методологічну основу, розкриті місце в структурі економічної теорії, взаємозв’язок та взаємодію з іншими концепціями. Досліджені трактування та розвиток основних ідей сучасного монетаризму в близьких до нього новітніх економічних теоріях (неоконсерваторів, нових класиків” та ін.). Узагальнено теоретичне обґрунтування економічної політики монетариз-му, висвітлено практику та соціально-економічні наслідки її втілення в країнах транзитивної економіки, зокрема, Україні. Виявлені загальні тенденції і певні суперечності з теорією в ході практичної реалізації монетаризму. Проаналізовані основні причини трансформаційної кризи в монетаристський період розвит-ку економіки України, основні механізми і джерела монетизації економіки. Розкрито суть та еволюцію поглядів сучасних монетаристів щодо ролі держави в економіці в умовах формування глобального монетаризму, пошук оптимальних меж втручання держави в економічне життя в умовах перехідної економіки.
Узагальнено концептуальні основи сучасної моделі соціально-економічного розвитку України на монетаристських засадах, обґрунтовано напрями формування об’єктивних умов для її ефективного функціонування.

Проведений історико-економічний аналіз й узагальнення основних ідей представників теорії монетаризму дають можливість виявити наступні принципові положення, виробити висновки щодо еволюції теорій монетаризму, обґрун-тувати пропозиції як теоретичної, так і практичної спрямованості.
1. Економічні погляди представників сучасного монетаризму ґрунтуються на неокласичній кількісній теорії. У процесі її розвитку після 30-х рр. ХХ ст. монетаристи спиралися на кейнсіанські дослідження грошового механізму і, безумовно, запозичили з нього все те, що не суперечило об’єктивній дійсності. У такому розвитку проявляється відома наступність між сучасним монетаризмом і кейнсіанством, незважаючи на різні підходи до вирішення питання попиту і пропозиції грошей та регулювання економіки з використанням грошово-кредитних механізмів. Враховуючи єдине теоретико-методологічне підґрунтя формування обох зазначених напрямів економічної науки, можна стверджувати, що воно в перспективі сприятиме їх взаємному зближенню і в подальшому становитиме фундамент розвитку монетаристської концепції.
Досвід розвинених країн свідчить, що з використанням рекомендацій, які синтезують ідеї монетаристської та кейнсіанської шкіл, у сучасній регулятивній практиці досить ефективно поєднуються розробки довгострокових цілей економічного розвитку, що випливає з монетаристських ідей, з виваженим застосуванням регулюючих заходів держави в короткостроковому періоді, зокрема в межах економічного циклу. На наш погляд, саме тому країнам Заходу вдалося уникнути великих економічних потрясінь у 80-90-х рр. ХХ ст. Подібний підхід може бути основою сучасної монетарної політики України.
2. Центральне місце в теоріях неокейнсіанства і сучасного монетаризу відводиться трактуванню функції попиту на гроші, тобто взаємозв’язку між грошовою масою і номінальним доходом (номінальним ВВП). Разом з тим, на відміну від традиційних неокласиків, представники сучасних монетаристських теорій не прив’язують попит і пропозицію до формули: кількість грошей = сума цін товарів. Таким чином, сучасні монетаристські концепції не враховують необхідність дотримання при регулюванні грошового обігу пропорції Г = ВВП або Г = НД. Проте переважна частина монетаристів вважає стійку залежність між масою грошей в обігу і найголовнішими економічними показниками одним із найбільш важливих проявів сталості економіки. Функція, що виявляє цю залежність, важливий інструмент аналізу взаємодії грошової політики та економіки. Досвід підтверджує даний висновок монетаристів. В умовах стабільності економіки вигіднішою є ситуація, за якої кількість грошей дорівнює сумі спожитих товарів (останньої галузі), реалізованих населенню, тому що для проміжних розрахунків тимчасово будуть залучатися кредитні кошти. Разом з тим розвитком монетаристських ідей на сучасному етапі можна вважати пропозиції вітчизняних монетаристів про організацію грошово-кредитного регулювання в перехідній економіці залежно від тактичних цілей. В умовах, коли головним завданням економічної політики є подолання інфляції, необхідно, щоб приріст грошової маси принаймні б не перевищував приросту номінального ВВП, а якщо стратегічною метою є подолання виробничого спаду, зростання грошової маси стимулювало б (за умови стабільності цін) збільшення реального ВВП.
3. Механізми регулювання грошової маси в державі мають ґрунтуватися на об’єктивних законах попиту і пропозиції грошей, і це не заперечують представники будь-якої монетаристської концепції. Водночас з цих питань прихильники кількісної теорії грошей мають свої підходи, інколи протилежні, що свідчить про нерозкритість таємниць грошового обігу. Але жодна з теорій не забезпечує можливості центральним банкам ефективно регулювати кількість грошей в обігу в межах окремих держав. Новим у поглядах монетаристів нової хвилі” є намагання аналізувати регулювання кількості грошей в обігу, з урахуванням об’єктивних рівностей, тобто пов’язуючи ДГ = ДНД = П (прибуток в державі) = Б (доходи і витрати державного бюджету) = НС (доходи і витрати населення сфери нематеріального виробництва) = ДТ(приріст товарів для кінцевих споживачів населення). У суспільстві прибуток (П) означає реальне збільшення багатства держави ДТ. На суму цього приросту порівняно з минулим періодом і приросту національного доходу ДНД випускаються нові гроші (здійснюється емісія грошей), які надходять до державного бюджету і через витратну частину його доходять до населення зайнятого у сфері нематеріального виробництва як його грошові доходи. Сфера нематеріального виробництва ці кошти використовує на купівлю ДТ, і вони потрапляють у сферу матеріального виробництва, утворюючи П (прибуток) галузей економіки для розширеного виробництва у наступному кругообігу. У кінцевому підсумку емісійні гроші ДГ в кінці кругообігу перетворюються в нові вклади (інвестиції І). Звідси сучасні монетаристи роблять висновок, що має практичну спрямованість: ДНД = ДТ = ДГ = П = І. Це означає, що в кінцевому підсумку ДГ використовується для інвестицій (І), тому нема потреби шукати (тим більше за кордоном) додаткових засобів для інвестицій, а необхідно розвивати вітчизняну економіку, на приріст товарів (ДТ) випускати нові гроші й спрямовувати їх на розширення виробництва.
4. У сучасній практиці монетаристський варіант рівняння обміну” використовується центральними банками як основа визначення прогнозованих проміжних цільових орієнтирів зв’язку між зростанням грошової маси і майбутньою інфляцією цін. Разом з тим слід наголосити, що практичне застосування формули кількісної теорії грошей пов’язане з низкою практичних труднощів, зумовлених відсутністю чітких теоретичних обґрунтувань у монетаристській теорії: а) по-перше, наявність кількох можливих методів виміру показників формули, що дає різні значення. Для того, щоб теорія мала практичну корисність, необхідно знайти методи визначення V і M, що дасть прогнозований результат у сфері обігу грошей; б) по-друге, потенційний обсяг виробництва залежить від значної кількості чинників виробництва. Їх дуже важко виміряти і прогнозувати, особливо за умови великих структурних змін у сфері виробництва, що практично перебуває поза аналізом сучасних монетаристів; в) по-третє, недостатньо чітко визначені поняття та показники самих грошей, що ускладнює їх вимір і контроль.
5. Монетаристи не виключають державного регулювання, проте змістили його спрямування із сектора реальної економіки в грошовий сектор, а всередині останнього на перше місце висунули методи монетарної політики як найбільш адекватної саморегулюванню економіки. Згідно із сучасною теорією монетариз-му держава має створювати найсприятливіші умови для повної реалізації можливостей ринкового механізму саморегулювання і бути активатором розвитку нових галузей. Новим у цьому підході є обґрунтування вітчизняними монетаристами необхідності більш активної ролі держави в умовах перехідної економіки, ніж в умовах стабільного розвитку. На їх переконання, це викликано: 1) необхідністю зменшення негативного впливу стихійного розвитку, який зумовлює появу нових сил протистояння, що монополізують процеси виробництва. Особливим центром уваги держави в монетаристській моделі економічного розвитку має бути сприяння досягненню мінімального розриву банківського розвитку країни від реальної економіки, стримування намагання банків нагромаджувати свої капітали у відриві від виробничої галузі, створення ринкових механізмів регулювання кількості грошей в обігу для забезпечення ефективності магічного чотирикутника” в економіці: економічне зростання повна зайнятість стабільність вартості грошей збалансованість платіжного балансу; 2) зростанням ролі та значення дипломатичної складової конкурентоспроможності країни від лобіювання вітчизняних підприємств на міжнародних тендерах до участі в міжнародних дебатах щодо принципів і правил світогосподарських відносин та впливу на діяльність міжнародних економічних організацій.
6. З урахуванням кількісного фактора (М), монетаристи по-новому сформулювали і передавальний механізм”, запропонувавши формулу: М П0 Ц, де кількість грошей (М) впливає на попит (П0) і через нього на ціни (Ц). Цей механізм незважаючи на його окремі недоліки (обмежується тільки сферою обміну) уявляється досить ефективним, оскільки тривалість передавального процесу є короткою і можливість впливу на ціни через регулювання М досить реальна, що дає змогу оперативно регулювати через пропозицію грошей збалансованість попиту і пропозиції на ринку. Разом з тим це є свідченням зміщення акценту в монетаристській моделі економічного розвитку із забезпечення кількості грошей на величину зростання ВВП та утримання стабільності цін.
7. Загальноприйнятим у монетаристській концепції є положення про те, що кожна країна мусить виробити таку стратегію монетарної політики, яка не дала б змоги інфляції вийти з-під контролю. Для цього, як вважають сучасні монетаристи, центральні банки повинні мати високий рівень самостійності, а пріоритетом їх діяльності має стати досягнення довгострокових стратегічних цілей, а не орієнтація на поточні вимоги економічних суб’єктів чи політичних структур. Зміст таких стратегічних цілей чітко не визначений. Одні прогнозують стабілізацію цін (Р. Лукас, Дж. Мут, Е. Прескотт та ін. ), інші стабілізацію номінального ВВП (М. Фрідмен і його послідовники). Проте такі розходження не зачіпають корінних методологічних засад, а є проявом творчого підходу до розв’язання складної економічної проблеми.
8. На відміну від монетаристів, неоконсерватори більш фундаментально дослідили механізм негативного впливу бюджетного дефіциту на розширене відтворення. В умовах бюджетного дефіциту маніпулювання ставкою процента за борговим зобов’язаннями, включаючи обсяг державного кредиту й строки його погашення, держава відбирає у приватного сектора кредитні ресурси, які в іншому випадку могли б стати виробничим капіталовкладенням. Тому ліквідація дефіциту для України рівнозначна нейтралізації” бюджетної політики, яка, як і грошова, в умовах очікуваної інфляції буде гарантією вільного функціонування ринкової системи. Подібний ефект мають і високі податкові ставки.
9. Деякі сучасні монетаристи вважають, що для досягнення цінової стабілізації та забезпечення у середньостроковій перспективі макроекономічної збалансованості необхідний тісний взаємозв’язок єдиної монетарної політики з іншими напрямами економічної політики. Досвід реалізації основних напрямків економічної політики монетаризму в Європейському Союзі засвідчив, що бюд-жетна, податкова, структурна, соціальна, регіональна політики повинні бути настільки тісно скоординовані, наскільки це необхідно для підтримки єдиної грошово-кредитної політики Центрального банку. Відсутність такої єдності приводить до негативних наслідків у випадку виникнення шокового впливу (наприклад, значного й тривалого зростання цін на енергоносії).
10. Фактичне узгодження курсів національних валют країн, які не увійшли до ЄВС, а також євро і грошової політики для політики ЄЦБ створили умови для формування єдиної європейської моделі монетарної політики. Наявність у цій моделі федеративних принципів, які поєднують регіональні й загальні інтереси, дає підстави стверджувати, що структура Євросистеми має аналогію з ФРС. Важливим чинником ефективної монетарної політики в ЄВС виявилася практично повна незалежність ЄЦБ від будь-якого державного національного або європейського інституту, що покликана захистити грошову політику від тиску державних органів, демонструє її особливу роль у процесі європейської інтеграції і підтверджує висновки в цьому плані монетаристів. Відсутність політичного тиску і репутація незалежної політики Національного банку України могли б стати у перспективі додатковою гарантією стабільності цін, підвищення довіри з боку економічних агентів до політики центрального банку і переходу до дискреційного монетарного режиму.
11. Основні принципи монетарної політики ЄЦБ адекватні загальносвітовим тенденціям здійснення грошової політики і розвитку монетаристської теорії, що дає підстави для висновку про те, що Європа досить легко вписується у світову фінансову систему. З деякими застереженнями можна говорити про формування єдиної європейської континентальної монетаристської моделі, подальший розвиток якої значною мірою визначається ефективністю гармонізації монетарної системи і синхронізацією економічних циклів країн, які входять до неї. Існують певні теоретичні узагальнення цього досвіду, які вказують на внутрішні протиріччя і недостатню гнучкість єдиної монетарної політики (Ф. Ханкель). У своїх намаганнях інтегруватися в Європу їх має враховувати й Україна.
12. Монетаристи не порушують питання про баланс грошової бази центральних банків із золотовалютним резервом, що власне підтвердила і практика провідних країн Заходу. Найбільш часто значний розрив виявляється на ранніх стадіях трансформації, коли важливо забезпечити темпи розвитку. Аналізуючи цей процес в Україні, вітчизняні монетаристи доводять, що додаткове забезпечення гривневої маси валютою в нинішніх умовах є стабілізуючим фактором. Проте вони вважають, що з подальшим його посиленням всі внутрішні процеси в Україні (економічне зростання, інвестиції) залежатимуть від кон’юнктури зов-нішнього ринку. Розвиток такого процесу значною мірою усталює сировинну і напівфабрикатну орієнтацію експорту.
13. Аналіз внутрішніх і зовнішніх чинників монетизації економіки показав, що серед монетаристів відсутня єдність щодо їх пріоритетності. Результати дисертаційного дослідження свідчать, про більшу реалістичність аргументів на користь внутрішніх джерел вирішення цієї проблеми. Це доводить і практика країн з перехідною економікою, де основний акцент при капіталізації банківського сектора був зроблений на зовнішні джерела. Вона підтвердила й сприятливіші умови для іноземного капіталу та неспроможність конкурувати з ними внутрішнього капіталу. Отже, порушується принцип рівних конкурентних можливостей, який підтримується багатьма міжнародними організаціями та сучасними монетаристами, а банки з іноземним капіталом починають рішуче впливати на характер і пріоритети економічного розвитку в цих країнах, контролювати найефективніші сфери діяльності. Це стосується і забезпечення стабільності гривні валютними резервами.
14. У відповідності з монетаристською теорією пропозиція грошей здійснюється банківською системою через емісію грошей центральним банком та кредитну мультиплікацію депозитів комерційними банками. Внутрішньо системна замкнутість та кредитний характер цього процесу забезпечують високу його ефективність, що виявляється в автоматичному збалансуванні попиту і пропозиції на грошовому ринку. Проте сучасні монетаристи виявили існування фактора, що постійно загрожує деформувати дію цього механізму, необхідність монетизації бюджетного дефіциту. При неспроможності профінансувати бюд-жетний дефіцит за рахунок розміщення своїх зобов’язань на вторинному ринку, уряд примушуватиме центральний банк купувати ці зобов’язання. Такі заходи призведуть до збільшення пропозиції грошей і порушення рівноваги на товарних ринках. Подібні ж наслідки може мати систематична і широкомасштабна купівля Центробанком державних і цінних паперів на вторинному ринку, якщо він надто переповнений цими паперами. Тим самим створюється загроза втрати ліквідності комерційними банками. Цей важливий теоретичний висновок підтвердився в монетаристський період розвитку економіки України.
15. На думку вітчизняних монетаристів, вирішення проблеми монетизації економіки України має ряд особливостей. Навіть при досягненні її рівня звичного для інших країн, для України цього недостатньо, що зумовлено специфікою вітчизняної економіки. По-перше, в комерційний обіг ще не залучена значна частина національного багатства, яка за законами ринку має бути комерціалізована (земля, інші ресурси, переважна більшість основних фондів, які належить модернізувати); по-друге, ліквідація тіньової, доларизованої в Україні економіки потребує збільшення грошової маси; по-третє, реструктуризація промислового потенціалу України неможлива без залучення додаткової грошової маси. Саме ці обставини, на думку дисертанта, вимагають від уряду України неординарних рішень і дій, які можуть вийти за межі загальноприйнятих правил монетизації економіки.
16. Неповне задоволення банківською системою України потреб економіки, що є наслідком відсутності відповідних законодавчих норм, які б захищали бан-ки як кредиторів, та певної недовіри до банківської системи суб’єктів ринку, стримує в певній мірі функціонування фінансових ринків. Це не стимулює населення, яке є основним внутрішнім інвестором, до активнішого користування банківськими послугами, що відповідно позначається на стані формування фінансового ринку в цілому. Рекомендації монетаризму щодо вдосконалення грошово-кредитної політики ЦБ можна звести до наступного:
політика центрального банку (ЦБ) має орієнтуватися на довгострокову перспективу, скорочуючи в міру можливого свою участь в акціях швидкого реагування”. Фінансові системи неефективні, оскільки дефіцитне фінансування і нарощування попиту розширює систему. Тому стратегічною метою слід обрати курс на скорочення державної участі в розширенні і споживанні ВНП: 1) збільшення грошової маси потрібно проводити систематично, але поступово і незалежно від кон’юнктури й циклічних коливань; 2) ЦБ має взяти на себе зобов’язання не допускати сезонних та інших коливань грошової маси, стабільний темп її зростання; 3) ЦБ необхідно позбавити права регулювати кредитно-фінансовою діяльністю комерційних банків, а також права маневрувати нормами обов’язкових резервів. Для цього передбачається ввести 100 %-е забезпечення депозитного ресурсу комерційних банків;
17. Неправильним є твердження окремих прихильників М. Фрідмена, що уряд має відповідати за валютний курс, а центральний банк (ЦБ) за інфляцію. Очевидно, що як інфляція, так і валютний курс є сучасними галузями відповідальності грошових влад, які вони принципово не можуть повністю розділити.
Скоріше уряд, в першу чергу, має відповідати за інфляцію. Саме уряд проводить антимонопольну й тарифну політику. Крім того, уряд регулює митні збори і митні режими, що також є могутнім фактором підвищення або зниження інфляції.
У свою чергу, ЦБ, який реально регулює і проводить валютні операції, має, перш за все, підтримувати такий курс гривні, який би забезпечив конкурентоспроможність українських товарів і визначену стабільність в інвестиційній політиці. При цьому спільно з урядом галуззю відповідальності є процентна і кредитна політика, а не курс гривні.
Застосування рекомендованих у дисертації заходів і принципів, які спираються на сучасну монетаристську теорію, сприятиме оптимізації монетарної політики України, дасть змогу створити реальну економічну платформу для подальшого вдосконалення грошово-кредитної політики та розвитку моделі національної економіки.