Забокрицький Ігор Ігорович. Міжнародно-правові акти як джерела конституційного права

Короткий опис

Забокрицький Ігор Ігорович. Міжнародно-правові акти як джерела конституційного права.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.02, Держ. ВНЗ "Ужгород. нац. ун-т" М-ва освіти і науки України. - Ужгород, 2015.- 211 с.

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ЗАБОКРИЦЬКИЙ ІГОР ІГОРОВИЧ

УДК 342 (340.147)

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ АКТИ ЯК ДЖЕРЕЛА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Бєлов Дмитро Миколайович
доктор юридичних наук,професор

Ужгород – 2015

ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. 13
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ АКТІВ ЯК ДЖЕРЕЛ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА 13
1.1. Поняття та сутність джерел конституційного права та міжнародно-правових актів. 13
1.2. Співвідношення і взаємодія міжнародно-правових актів та конституційного права. 27
1.3. Jus Cogens як джерело конституційного права. 57
Висновки до розділу 1: 68
РОЗДІЛ 2. 72
МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ АКТИ ЯК ДЖЕРЕЛА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ 72
2.1. Формування наднаціонального конституційного права в рамках правової системи Європейського Союзу 72
2.2. Вплив міжнародно-правових актів на конституційні трансформації в державах-членах ЄС. 111
Висновки до розділу 2: 127
РОЗДІЛ 3. 132
МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ АКТИ ЯК ДЖЕРЕЛА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ 132
3.1. Міжнародні договори України як джерело конституційного права України 132
3.2. Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. та практика її застосування як джерела конституційного права України 150
Висновки до розділу 3: 172
ВИСНОВКИ 176
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 185

Перелік умовних позначень
ДЄС – Договір про Європейський Союз;
ДФЄС – Договір про функціонування Європейського Союзу;
ЄКПЛ – Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 1950 р.;
ЄСПЛ – Європейський суд з прав людини;
ЄС – Європейський Союз;
ЗУ – Закон України;
КАСУ – Кодекс адміністративного судочинства;
КПК – Кримінальний процесуальний Кодекс;
КСУ – Конституційний Суд України;
КУ – Конституція України.

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах глобалізації спостерігається посилення інтеграції між державами у різних сферах, у тому числі й у правовій, що супроводжується зростанням ролі міжнародного права та його все більш тісному взаємозв’язку з національними галузями права, а найбільше – з конституційним правом. Взаємовплив конституційного та міжнародного права, основним, але не єдиним джерелом якого є міжнародний договір, зумовлює необхідність дослідити питання щодо форм конституціоналізації міжнародно-правових актів, набуття окремими із них статусу джерел конституційного права.
Спостерігається активна наукова розробка правового статусу такого джерела міжнародного права, як імперативні норми міжнародного права (Jus Cogens), що за своєю природою також є конституційними. Окрім того, в сучасних умовах спостерігається формування за допомогою міжнародно-правових інструментів першого позадержавного наднаціонального конституційного права – права Європейського Союзу, що є проявом тісного зв’язку та взаємодії конституційного та міжнародного права, формування права Європейського Союзу хоч і на основі міжнародного права, але в якості нової правової системи, що має конституційний характер. Все більшого значення в Європі набуває діяльність Європейського Суду з прав людини на основі Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 1950 р., її роль для формування конституційного права національних держав на основі спільних конституційних цінностей. Таким чином, міжнародне право в його сучасному прояві не обмежується лише «традиційними» міжнародними договорами, а його роль не є ізольованою від національних правових систем, а навпаки, спрямована на все більшу їх інтеграцію.
Конституція України передбачає підтримання мирного та взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. Згідно Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» однією із таких є забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі. Окрім того, підписання Угоди про асоціацію з ЄС є важливим кроком на шляху до потенційного майбутнього членства України в ЄС, що свідчить про важливість дослідження правової системи ЄС та її основ як наднаціонального конституційного права не лише з суто теоретичних міркувань, а й з точки зору практичної необхідності у майбутньому.
Загальнотеоретичні аспекти щодо понять «джерело права», «джерело конституційного права», «міжнародно-правові акти» досліджували такі науковці, як С.В. Бошно, О.П. Васильченко, А.З. Георгіца, І.Я. Заяць, А.Ю. Калінін, В.В. Кравченко, С.В. Лисенков, Л.А. Луць, П.Ф. Мартиненко, В.Ф. Погорілко, П.М. Рабінович,О.Ф. Скакун, В.В. Сухонос, В.Л. Федоренко, О.Ф. Фрицький, О.В. Цельєв, В.І. Чушенко, В.М. Шаповал та ін.
Значення міжнародного права, окремі аспекти його взаємозв’язку з національним, конституційним правом було досліджено в працях таких науковців, як: Дж. А. Білліас, А. П. Віяпур, М. Гердеген, С.П. Добрянський, Й.Р. Йех, І.А. Конюхова, В.М. Лисик, І.І. Лукашук, Б.В. Малишев, О.О. Мережко, О.А. Мірошниченко, М.М. Микієвич, М. Панезі, В.М. Репецький, А.Х. Саідов, П.Б. Стецюк, Х. Фойгт, Ю.В. Чайковський, В.Ч. Чанг, М.Ю. Черкес, М. Шоу та ін.
Концепція норм Jus Cogens розроблялась в працях таких представників науки міжнародного права, як: М.Ч. Бассіоуні, Н.В. Дрьоміна-Волок, А. Касіс, Р. Ньєто-Навіа, А. Пітерс та ін., натомість вченими-конституціоналістами дана тематика поки що не надто активно досліджується.
Основи права Європейського Союзу, його формування в якості наднаціонального конституційного права розглядались такими науковцями як: Р.Арнольд, А.Фон Богданди, К.Д. Борхардт, О. Головко-Гавришева, Ж. Зіллер, М. Ізенбер, С.Ю. Кашкін, Р. Квіцін, П. Крейг, Н. Мак-Кормік, О.М. Мещерякова, В.І. Муравйов, Г.І. Мусихін, Т. Панченко, А.Селіванов, М.В. Стрежнєва, А. Токар, Ш.Ю. Уеллс, С.Ф. Уеллс, Н. Уокер, Н. Фостер, Ю. Хабермас, Х. Шварц, С. Шилл, Т. Шміц, О.М. Шпакович та ін.
Питання міжнародних договорів України в системі джерел конституційного права України, а також Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і її значення для конституційного права розглядали такі науковці, як: Л. Гарліцкі, А. Дідікін, Т.І. Дудаш, Є.О. Зверєв, В.М. Кампо, Х. Келлер, А.А. Мелешевич, О.Ф. Назаренко, В. Палюк, Ю. Попов, А.С. Світ, Н. Сергієнко, Д. Шпільман та ін.
Зв'язок роботи з науковими планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри конституційного права та порівняльного правознавства Ужгородського національного університету на 2010-2015 роки. Тема дослідження є складовою частиною комплексної теми «Конституційне будівництво в країнах Центральної Європи у ХХ-ХХІ ст.», яка розробляється науковцями Ужгородського національного університету та зареєстрована у державному реєстрі за № 0198U007793.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є здійснення комплексного аналізу місця та ролі міжнародно-правових актів як джерел національного та наднаціонального конституційного права, визначення форм конституціоналізації міжнародно-правових актів.
Для досягнення мети дослідження необхідно вирішити такі основні задачі:
• дослідити основні підходи до розуміння понять «джерело права» та «джерело конституційного права», виокремити авторський;
• удосконалити визначення міжнародно-правових актів як джерел конституційного права;
• проаналізувати роль та значення міжнародно-правових актів у їх взаємозв’язку та співвідношенні з актами національного конституційного законодавства, відтак з’ясувати сутнісний взаємозв’язок міжнародного права з національним конституційним правом;
• з’ясувати природу основ права ЄС, викладених в міжнародних правових актах, як наднаціонального конституційного права, його основні ознаки;
• дослідити концепцію норм Jus Cogens як імперативних норм міжнародного права, виокремити їх основні ознаки та роль для конституційного права;
• дослідити конституційні зміни, що відбулися в державах-членах ЄС в зв’язку з їх членством в Союзі, форми взаємодії конституційного права таких держав та наднаціонального конституційного права ЄС;
• проаналізувати проблеми взаємодії конституційного права України та міжнародних договорів, їх статусу в національному законодавстві України;
• з’ясувати місце Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 1950 р., а також проблеми, що виникають на шляху її утвердження як ефективного конституційного інструменту;
• дослідити правову природу рішень Європейського Суду з прав людини в контексті їх впливу на застосування та розміння змісту міжнародно-правових актів;
• виробити окремі пропозиції змін до конституційного законодавства.
Об’єктом дослідження є внутрішньодержавні та наднаціональні правовідносини, що виникають в процесі реалізації міжнародно-правових актів як джерел конституційного права.
Предметом дослідження є міжнародно-правові акти як джерела національного та наднаціонального конституційного права.
Методи дослідження. З метою одержання найбільш достовірних наукових результатів у дисертації використано низку філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-юридичних методів. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження, застосовуються такі методи:
– діалектичний метод пізнання (за його допомогою відбулося дослідження міжнародно-правових актів як джерел конституційного права у контексті їх виникнення, функціонування і розвитку (підрозділи 1.1, 1.2));
– системний метод (за його допомогою визначено місце міжнародно-правових актів у системі джерел конституційного права (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 2.1, 3.1, 3.2);
– історико-правовий метод (за його допомогою досліджено ґенезу формування міжнародно-правових актів як джерел конституційного права, основ права Європейського Союзу (підрозділи 1.2, 2.1);
– порівняльно-правовий метод (за допомогою цього методу було досліджено конституційні зміни в різних державах-членах ЄС, визначення статусу міжнародних договорів в Конституціях різних держав (підрозділи 1.2, 2.2);
– формально-логічний метод (за допомогою цього методу було розкрито сутність таких понять як «джерело конституційного права», «наднаціональне конституційне право ЄС», визначено форми конституціоналізації міжнародно-правових актів, взаємодії міжнародного та конституційного права (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 3.1);
– соціолого-правовий метод (за допомогою цього методу було проведено опитування практикуючих юристів з питань використання практики Європейського Суду з прав людини в їх діяльності (підрозділ 3.2).
Наукова новизна отриманих результатів зумовлена тим, що воно є комплексним дослідженням міжнародно-правових актів як джерел конституційного права. Наукова новизна конкретизується в наступних положеннях:
Уперше:
– встановлено конституційний характер норм Jus Cogens щодо міжнародного та національного права, визначено їх джерелом конституційного права та встановлено основні ознаки;
– визначено, що спостерігається формування першого позадержавного конституційного права – наднаціонального конституційного права Європейського Союзу. Дано визначення наднаціонального конституційного права Європейського Союзу як системи правових норм, що регулюють спосіб організації влади Європейського Союзу та основи правового статусу людини і громадянина в рамках Європейського Союзу та їх взаємовідносини з органами Союзу;
– визначено основні ознаки, що вказують на конституційну природу права ЄС, проаналізовано установчі договори ЄС як наднаціональну Конституцію, встановлено, що в Європейському Союзі склалась дворівнева система конституційного права – конституційне право держав-членів та наднаціональне конституційне право, що тісно взаємодіють для досягнення цілей та забезпечення максимального правового гарантування належного рівня захисту прав людини;
– встановлено, що конституціоналізація міжнародно-правових актів як джерел права проявляється у двох формах: 1) шляхом введення міжнародно-правових актів у національне право, де вони стають його частиною та можуть безпосередньо застосовуватись; 2) шляхом конституціоналізації у нове, наднаціональне конституційне право, яким на даному етапі розвитку людства є основи права Європейського Союзу.
Удосконалено:
– розуміння поняття «джерело конституційного права», під яким доцільно вважати зовнішню об’єктивацію конституційно-правових норм, що регулюють конституційно-правові відносини, які виникають з приводу організації та здійснення влади, а також визначення правового статусу людини і громадянина як в окремій державі (національне конституційне право) так і в рамках Європейського Союзу (наднаціональне конституційне право);
– розуміння поняття «міжнародно-правові акти як джерела конституційного права», які слід розглядати в двох значеннях: 1) у вузькому як міжнародні договори; 2) у широкому яке охоплює собою також рішення міжнародних юрисдикційних органів (як нормативного так і ненормативного характеру), односторонні міжнародно-правові документи, що регулюють конституційно-правові відносини;
– вчення про конституційні зміни в державах-членах ЄС, що охоплюють два основних аспекти: 1) введення в національні Конституції положень щодо можливості певного обмеження державного суверенітету суверенітету або його передачі; 2) приведення Конституцій з питань, що традиційно визначаються на конституційному рівні і врегульовуються нормами права ЄС у відповідність до цих норм, а також вирішення питань щодо співвідношення конституційного права та права ЄС;
– наукові положення щодо взаємодії конституційного та міжнародного права, проблем правового статусу міжнародних договорів в системі джерел конституційного права України, встановлено, що взаємодія конституційного права України та міжнародних договорів відбувається у двох формах: 1) визначення правового статусу міжнародних договорів України, їх дії в українському праві (на основі норм Конституції України та ЗУ «Про міжнародні договори України»; 2) включення частини міжнародних договорів, що регулюють конституційно-правові відносини, до конституційного права України.
Набули подальшого розвитку:
– наукові положення щодо Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 1950 р та практики Європейського Суду з прав людини як «конституційного інструменту», її ролі для утвердження спільного європейського конституційного простору, місця в українському конституційному праві та основних проблем, що виникають на шляху до утвердження Конвенційної системи захисту прав людини в Україні;
– вчення, на основі яких запропоновано зміни до Конституції України, а саме: 1) Пропозиція доповнити статтю 9 частиною третьою в такій редакції «Імперативні норми міжнародного права є частиною національного права України»; 2) Пропозиція передбачити норму, що зараз встановлена ч.2 ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» (щодо пріоритетності міжнародних договорів України) в Конституції України, а не на рівні Закону; 3) Пропозиція викласти ч.1 ст.8 Конституції України в такій редакції «В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням норм Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та судової практики Європейського Суду з прав людини»;
– вчення щодо тенденції інтернаціоналізацї конституційного права та ознак такої, а саме встановлено, що спостерігається частковий збіг в предметі правового регулювання конституційного та міжнародного права, міжнародно-правові акти стають невід’ємною частиною конституційного права держав світу та відбувається своєрідний процес виведення конституційно-правовий ідей на міжнародний рівень;
– положення щодо рішень Європейського Суду з прав людини, встановлено що вони мають важливе значення як наступна практика застосування договору та їх слід розуміти як якісно новий вид судового прецеденту де відбувається органічне поєднання формального і субстантивного аспекту.
Практичне значення отриманих результатів.
Проведене дослідження дає змогу отримати цілісне уявлення про місце та роль міжнародно-правових актів у конституційному праві.
Дисертаційні положення, висновки та пропозиції можуть використовуватись у науково-дослідній сфері для подальшого дослідження міжнародно-правових актів як джерел конституційного права; у правотворчій діяльності для вдосконалення чинного конституційного законодавства України; при написанні підручників, посібників, курсів лекцій та матеріалів; у навчальному процесі при викладанні навчальних дисциплін «Конституційне право України», «Конституційне право зарубіжних країн», «Основи права Європейського Союзу», «Практика Європейського Суду з прав людини». Теоретичні висновки також можуть бути використані у подальших наукових розробках.
Особистий внесок здобувача.
Сформульовані в дисертаційній роботі положення і наукові результати обґрунтовані на базі особистих досліджень автора і мають теоретичне і практичне значення. Опубліковані за результатами дослідження матеріали підготовлені дисертантом самостійно і написані без співавторів.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були оприлюднені на міжнародній науково-практичній конференції «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (м. Одеса, 14-15 лютого 2014 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Право як ефективний суспільний регулятор» (м. Львів, 28 лютого-1 березня 2014 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання конституційного права в сучасних умовах суспільного та державного розвитку» (м. Львів, 11 березня 2014 р.); Х міжнародній науково-практичній конференції «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Луцьк 21-22 березня 2014 р.); щорічній всеукраїнській науково-практичній конференції «Вдосконалення правового регулювання прав та основних свобод людини і громадянина» (м. Івано-Франківськ, 16 травня 2014 р.); IІІ всеукраїнській науково-практичній конференції «Захист прав і свобод людини та громадянина в умовах формування правової держави» (м. Львів, 21 травня 2014 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображені у 7 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях (з них 2 – англійською мовою у іноземних фахових виданнях (США, Молдова), а також 6 тезах доповідей на науково-практичних конференціях (з них 2 – англійською мовою).
Структура дисертаційного дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, що включають сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатку. Повний обсяг дисертації становить 210 сторінок, з яких основного тексту 184 сторінок. Список використаних джерел налічує 198 найменувань і займає 24 сторінки.

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. Існують різноманітні підходи до визначення поняття «джерело конституційного права», що обумовлюється неоднозначним розумінням більш загального поняття «джерело права». На основі узагальнення існуючих підходів, пропонуємо під «джерелом конституційного права» вважати зовнішню об’єктивацію конституційно-правових норм. Під конституційно-правовими нормами слід розуміти такі, що регулюють конституційно-правові відносини, які виникають з приводу організації і здійснення влади як в державі (національне конституційне право) так і в рамках Європейського Союзу (наднаціональне конституційне право), а також відносини щодо правового статусу людини і громадянина у їх взаємовідносинах з державою (або Європейським Союзом).
2. Міжнародно-правові акти слід розглядати в двох значеннях: 1) у вузькому як міжнародні договори; 2) у широкому яке охоплює собою також рішення міжнародних юрисдикційних органів (як нормативного так і ненормативного характеру), односторонні міжнародно-правові документи.
3. В період після другої світової війни спостерігається зростання ролі міжнародного права, яке розвивається у тісному взаємозв’язку з концепцією прав людини. В даний період все більш поглиблюється взаємозв’язок між міжнародним правом та конституційним правом, що дозволяє виділити таку тенденцію, як «інтернаціоналізація конституційного права», основними ознаками якої є наступні:
- Міжнародні акти стають невід’ємною частиною національного права держав світу, і саме Конституції відображають в своїх текстах їх пріоритет та значення;
- Спостерігається частковий збіг в предметі правового регулювання міжнародного та конституційного права (зокрема, в сфері прав людини, окремі питання громадянства, суверенітету);
- Відбувається своєрідний процес виведення конституційно-правових ідей на міжнародний рівень, де вони знаходять своє втілення в міжнародних актах, які згодом стають частиною Конституцій окремих держав, а отже такий процес має двосторонній характер. Така тенденція проявляється як у включенні положень міжнародних актів з прав людини в Конституції, так і в значній подібності Конституцій сучасних демократичних держав
4. Все більшого значення набуває концепція норм Jus Cogens, як імперативних норм міжнародного права, що виникає зовсім недавно, лише в ХХ столітті, а отже зараз перебуває на етапі свого формування та розвитку як на науково-теоретичному, так і нормативному та практичному рівнях. На даний момент відсутнє як єдине розуміння визначення норм Jus Cogens (так, є думки що це є просто імперативна норма міжнародного права, так і імперативна норма міжнародного звичаєвого права), так і перелік цих норм. Дещо загальне закріплення обов’язковості цих норм на рівні Віденської Конвенції про право міжнародних договорів не відповідає тому значенню, який вони мають в міжнародному праві.
5. Основними ознаками норм Jus Cogens є наступні: 1) їх імперативність є втіленням природно-правових ідей, по суті найбільш сучасною реалізацією них; відсутність визнання цих норм окремими суб’єктами не ставить під сумнів їх існування та дієвість; 2) ці норми виконують в тому числі ціннісно-орієнтувальну функцію, оскільки в основному спрямовані на забезпечення прав людини, що є також підтвердженням активного розвитку правового захисту прав та свобод людина як сучасної тенденції; 3) в силу своєї природи, вони мають вищу юридичну силу як за норми міжнародного права, так і норми національного; 4) вони повинні бути виведені за звичайну ієрархію норм права, та стоять вище над нею; 5) ці норми носять певний конституційний характер щодо міжнародного та національного права
6. Вважаємо за доцільним пропонувати в ст. 9 Конституції України закріпити визнання та пріоритет норм Jus Cogens. Враховуючи, що введення терміну латинською мовою не відповідало б духові української Конституції, пропонуємо доповнити статтю 9 частиною третьою в такій редакції «Імперативні норми міжнародного права є частиною національного права України». Таке закріплення не лише пробудило б певний інтерес до наукового дослідження значення норм Jus Cogens, але й допомогло б звернути увагу на них юристів-практиків.
7. Спостерігається формування першого позадержавного конституційного права – наднаціонального права Європейського Союзу, що є втіленням ідеї європейської інтеграції та формування якого стає можливим за допомогою міжнародно-правових інструментів, завдяки яким держави, реалізуючи свою суверенну волю наділяють ЄС повноваженнями щодо створення, застосування, тлумачення свого права, яке має міжнародно-правовий та договірний характер за формою, але основи якого є конституційними за змістом. Хоча традиційно конституційне право розглядалось як таке, що регулює основні правові відносини в межах певної держави (а часто навіть ототожнювались поняття «конституційне право» та «державне право»), визначає способи організації влади в певній державі та взаємовідносини людини та громадянина з державою, аналіз правової системи ЄС дозволяє стверджувати, що зараз ми можемо спостерігати активне формування та розвиток наднаціонального конституційного права – виведеного за межі держави, основні положення якого могли бути відображені у першій наднаціональній Конституції для Європи, яка хоча і не була прийнята, однак більшість її положень були втілені в змінах, що були внесені в установчі договори ЄС шляхом укладення Лісабонського договору. Неприйняття Конституції для Європи свідчить лише про деякий консерватизм та небажання в першу формально визнати конституційний характер установчих договорів ЄС, побоювання щодо поступового перетворення ЄС в державу, що є рефлексією тих суспільних відносин, що склались в Європейському Союзі.
8. Установчі договори містять низку важливих положень, що мають конституційні ознаки. Це є положення щодо громадянства ЄС, яке доповнює національне громадянство, інституційна структура, що встановлює систему органів, назви та функції яких відповідають тим, що існують в державі – органи законодавчої влади (Європейський парламент, Рада ЄС), виконавчої (Європейська Комісія), судової (Суд ЄС). Європейський Союз також володіє правосуб’єктністю, що є передумовою для функціонування Союзу як єдиного цілого. Надзвичайно важливою є існування компетенції ЄС, яка поділяється на виключну, спільну та додаткову компетенцію, найважливішими з яких є виключна компетенція, що передбачає коло питань з яких тільки Союз може здійснювати законодавчу діяльність і ухвалювати юридично обов’язкові акти, а держави-члени не можуть здійснювати такі дії, а також спільна компетенція, коли держави-члени можуть здійснювати законодавчу діяльність і ухвалювати юридично обов’язкові акти у разі, коли Союз не користується своєю компетенцією свідчить про реальну дію права ЄС у певних сферах суспільних відносин.
9. Основними ознаками, що вказують на конституційну природу права ЄС можна визнати наступні:
- Існування інституційного механізму є схожим до такого, що існує в державах, таким чином на рівні ЄС реалізовується традиційна конституційна теорія розподілу влад;
- Верховенство права ЄС, а також його пряма дія є основою для визнання його загальнообов’язковості;
- Створення та розвиток права ЄС на основі конституційних ідей демократії, що закріплені та прослідковуються в установчих актах ЄС;
- Наявність громадянства ЄС стверджує про виникнення правових відносин на рівні «громадянин ЄС – Європейський Союз» (в особі своїх органів), існування взаємних прав та обов’язків;
- Установчі Договори та Хартія основних прав ЄС є своєрідною сучасною наднаціональною Конституцією;
- Реалізація суверенітету на рівні ЄС, своєрідне його обмеження чи передача від держав-членів до Союзу, джерелом якого є громадяни-члени ЄС, оскільки саме з ідеї суверенітету випливає можливість здійснення влади, а здійснення та (що є головним в сучасному суспільстві – обмеження) влади є центральним предметом конституційного права;
10. Таким чином, можна стверджувати про виникнення наднаціонального конституційного права ЄС, як системи правових норм, що регулюють способи організації влади в рамках наднаціонального утворення – Європейського Союзу та основи правового статусу людини і громадянина ЄС у її взаємовідносинах з органами Союзу.
11. В державах-членах ЄС відбулися певні конституційні трансформації, пов’язані з їх участю у Союзі, що охоплюють два основних аспекти - введення в національні Конституції (у різних формах) положень щодо можливості певного обмеження суверенітету або його передачі, а також деяких питань, що традиційно визначаються на конституційному рівні і врегульовуються нормами ЄС, тобто приведення Конституцій у відповідності до цих норм, а також вирішення питань щодо співвідношення конституційного права та права ЄС.
12. Якщо загальноприйнятим є повне визнання примату права ЄС над звичайним національним правом, то питання щодо співвідношення з правом конституційним вирішується не з позиції традиційного ієрархічного уявлення про юридичну силу нормативних актів, а з практичної спрямованості, згідно якої хоч примат права ЄС і визнається, але у випадках суперечності основам конституційного ладу, та конституційним гарантіям, передбаченим національними Конституціями, держави-члени залишають за собою можливість не визнати такий. Вирішення цього питання не на рівні Конституцій, а на судовому рівні свідчить про втілення концепції «живого права», динамічного та пристосованого до реальних потреб.
13. В Європейському Союзі склалась дворівнева система конституційного права – конституційне право держав-членів та наднаціональне конституційне право ЄС, що тісно взаємодіють для досягнення цілей та забезпечення максимального правового гарантування належного рівня прав людини. Досвід ЄС показує, що об’єднання держав є раціональним способом організації влади з окремих категорій питань, і те, що ЄС справді за якихось 60 років перетворив Європу з «континенту війни в континент миру» не залишає сумнівів щодо дієвості права ЄС, та його конституційного характеру.
14. Можна виділити дві сфери правових відносин щодо міжнародних договорів: 1) Укладення договорів, набрання ними чинності, додержання, застосування і тлумачення договорів, припинення і зупинення їх дії, що є предметом права міжнародних договорів як частини міжнародного права; 2) Відносини щодо безпосередньої дії міжнародного права для національного, форм та способів його застосування та вирішення конфліктів між нормами національного та міжнародного права, що є в тому числі предметом правового регулювання конституційного права. В українському праві міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України надано надзаконний, але під конституційний статус, і закони України, що ратифікують такі договори є способом легітимізації їх в український правопорядок. Ті з договорів, які можуть бути віднесені до джерел конституційного права (а це в основному договори у сфері прав людини) відносяться саме до цієї групи.
15. Взаємодія конституційного права України та міжнародних договорів відбувається у 2 формах: 1) Визначення правового статусу міжнародних договорів України, їх дії в українському праві (на основі норм Конституції України та ЗУ «Про міжнародні договори України»; 2) Включення частини міжнародних договорів, що регулюють конституційно-правові відносини, до конституційного права України.
16. Доцільніше було б передбачити норму, що зараз встановлена ч.2 ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» (щодо пріоритетності міжнародних договорів України) в Конституції України, а не на рівні закону.
17. Прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. впровадило якісно нове джерело права в українській правовій системі – визнання практики Європейського Суду з прав людини в якості такого, що знайшло також відображення в окремих процесуальних Кодексах (ч 2 ст.8 КПК України, ч.2 ст. 8 КАСУ).
18. Щодо місця Конвенції та рішень Суду в конституційному праві, то їх слід розглядати як «конституційний інструмент» (як було визнано Судом в рішенні Loizidou v Turkey, в якому Суд зазначив про Конвенцію як «конституційний інструмент Європейського публічного порядку»), а ефективність реалізації норм Конвенції варто шукати не лише в практиці ЄСПЛ, але й у її врахуванні судовими системами кожної із держав-учасниць.
19. Незважаючи на існування різних думок щодо правової природи рішень Суду, визнання рішень ЄСПЛ джерелом права допомагає в першу чергу застосовувати Конвенцію так, як вона розуміється ЄСПЛ, під час розгляду справ в національних судах, що допоможе досягти мети, яку передбачає укладення Конвенції (гарантувати кожному права і свободи, передбачені Конвенцією). Слід трактувати рішення ЄСПЛ як якісно новий вид судового прецеденту – де відбувається органічне поєднання формального і субстантивного аспекту – рішення Суду конкретизують (субстантивний аспект) формально визначені і встановлені норми права, передбачені Конвенцією, таким чином пристосовуючи зміст цих норм до сучасних умов, забезпечуючи однакове застосування таких норм (шляхом посилання на ratio decidendi, що містяться в попередніх рішеннях) та створюючи таким чином прецедент не лише для самого себе (Суду) але й для всіх учасників Конвенції. Таким чином Конвенція утверджується як «живий інструмент». Конвенція та практика Суду є швидше конституційним інструментом, що допомагає втілювати та розвивати в кожній із держав-учасниць Конвенції ідеали конституціоналізму. Залишаючись міжнародно-правовим актом, кожна держава безпосередньо вирішує, наскільки інкорпорувати її положення в свою національну правову систему, і діяльність ЄСПЛ, що спрямована на утвердження та захист прав людини допомагає певною мірою звести до «спільного європейського знаменника» розуміння стандартів прав людини, таким чином утверджуючи європейські конституційні цінності. Однак лише від бажання держави, та її здатності реально втілити досягнення Конвенції в своїй правовій системі залежить її роль у розвитку де-факто, а не де-юре конституційних ідей. ЄСПЛ не впливає на суверенну волю держав і володіє доволі обмеженими можливостями щодо впливу на їх правові системи, таким чином будучи лише допоміжним інструментом. Значну роль відіграє Конституційний Суд України, який безпосередньо звертався до ЄКПЛ (у тому числі й у контексті тлумачення її ЄСПЛ) у ході підготовки понад 20 рішень. Поступово впровадження досягнень Конвенції відбувається і судами загальної юрисдикції.
20. Основною проблемою є доволі скептичне ставлення українських правників, що займаються практичною діяльністю до Конвенції та рішень ЄСПЛ, часто вважаючи її лише «допоміжним джерелом права», яке «може застосуватись не у всіх випадках», «лише при виникненні прогалин та колізій». Дослідження, проведене у формі опитування практикуючих юристів автором, показало, що загалом рішення ЄСПЛ використовуються не надто часто. Таким чином, проблема існує також і в правосвідомості українських правників, неналежне розуміння ними та знання ЄКПЛ та рішень ЄСПЛ.
21. Одним із способів збільшення ролі ЄКПЛ та рішень ЄСПЛ могло б бути включення при внесенні змін до існуючої або розробці нової Конституції норми, яка безпосередньо посилалась б на Конвенцію. Було б доцільним викласти ч.1 ст.8 Конституції України в такій редакції «В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням норм Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та судової практики Європейського Суду з прав людини». Закріплення ЄКПЛ та рішень ЄСПЛ на конституційному рівні допомогло б, по-перше, утвердити в українську практику їх як «конституційний інструмент», таким чином адекватно відображаючи їх статус та характер; по-друге, підвищити їх роль та авторитет, оскільки правозастосування орієнтується в першу чергу на норми національного права та норми Конституції, як норми основного закону, що мають пряму дію; по-третє, запобігати формуванню поглядів на Конвенційну систему як на «допоміжне джерело права», «що застосовується лише в окремих випадках, у разі виникнення колізій» та сприяти виробленню поглядів на ЄКПЛ та рішення ЄСПЛ як важливий інструмент для утвердження та належного гарантування захисту прав людини.
22. Таким чином, міжнародно-правові акти відіграють значну роль для розвитку конституційного права, що проявляється у їх конституціоналізації у 2 формах: 1) Шляхом введення міжнародно-правових джерел у національне право, де вони стають його частиною та можуть безпосереднє застосовуватись; 2) Шляхом конституціоналізації у нове, наднаціональне конституційне право, яким на даному етапі розвитку людства є основи права Європейського Союзу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Бошно С. В. Форма права: теоретико-правовое исследование : дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.01 / Светлана Владимировна Бошно. – М., 2005. – С. 67
2. Вирок Костопільського районного суду Рівненської області від 27 січня 2014 р., справа № 564/2117/13-к. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/36823629
3. Віденська Конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародним організаціями від 21 березня 1986 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_a04/print1390395286365331
4. Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 1969 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_118/print1360233900585644
5. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Навчальний посібник. – Чернівці: “Рута”, 2000. – 424 с.
6. Гердеген Матіас. Міжнародне право / Пер. з німецької. – К.: «К.І.С.», 2011. – 516 с.
7. Головко-Гавришева О.І., Право Європейського Союзу: система, джерела, особливості. Наукові записки Львівського університету бізнесу та права (№2), 2008. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum%20/Nzlubp/2008_2/37715.pdf
8. Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами у відповідності зі Статутом ООН є принцип суверенної рівності держав від 24.10.1970. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_569
9. Дідікін А.Б. Рішення Європейського Суду з прав людини у національній правовій системі. Юридичний журнал #1/2009. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=3113
10. Добрянський С.П. Вихідні засади основоположних прав людини: сучасні інтерпретації. Вісник Львівського Університету, вип. 53, 2011р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Vlnu_yu/2011_53/012teo53.pdf
11. Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією від 2 червня 1997 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/642_003
12. Дрьоміна-Волок Н.В. Норми Jus Cogens – сучасне jus gentium intra se. Юридична Наука № 1(1)/2011, с.187-195. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nam.kiev.ua/journal/1_1.pdf