ЗАСТОСУВАННЯ ДО НЕПОВНОЛІТНІХ ЗАХОДІВ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ХАРАКТЕРУ, НЕ ПОВ’ЯЗАНИХ З ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ

Короткий опис

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

СЕВЕРИН ОКСАНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 343.242

ЗАСТОСУВАННЯ ДО НЕПОВНОЛІТНІХ
ЗАХОДІВ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ХАРАКТЕРУ,
НЕ ПОВ’ЯЗАНИХ З ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Трубников Василь Михайлович,
доктор юридичних наук, професор

Харків – 2009

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СКОРОЧЕНЬ, ТЕРМІНІВ……….4
ВСТУП……………………………....…………………………………………….5
РОЗДІЛ 1. ЗАХОДИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ХАРАКТЕРУ, НЕ ПОВ’ЯЗАНІ З ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДО НЕПОВНОЛІТНІХ (ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ)……………………………………………………………………….13
1.1. Виникнення і розвиток заходів кримінально-правового характеру, не пов’язаних з позбавленням волі, в історії зарубіжного та вітчизняного кримінального законодавства…………………………….13
1.2. Поняття заходів кримінально-правового характеру, не пов’язаних з позбавленням волі ………………….....………………………………….22
1.3. Зарубіжний досвід застосування до неповнолітніх заходів кримінально-правового характеру, не пов’язаних з позбавленням
волі …...........................................................................................................59
Висновки до розділу 1……………………………………………………67
РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ПРИЗНАЧЕННЯ НЕПОВНОЛІТНІМ ПОКАРАНЬ, НЕ ПОВ’ЯЗАНИХ З ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ………………………………………………………………………………70
2.1. Покарання щодо неповнолітніх, не пов’язані з позбавленням волі…………………………………………………………………………70
2.2. Особливості призначення неповнолітнім окремих видів покарань, не пов’язаних з позбавленням волі……………………………………..101
Висновки до розділу 2…………………………………………………..113
РОЗДІЛ 3. КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОКАРАНЬ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДО НЕПОВНОЛІТНІХ, НЕ ПОВ’ЯЗАНИХ З ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ…………………………………..116
3.1. Застосування основних засобів виправлення і ресоціалізації…………………………………………………………….116
3.2. Особливості відбування і виконання окремих видів покарань, не пов’язаних із позбавленням засудженого волі………………………...126
3.3. Удосконалення діяльності кримінально-виконавчих інспекцій. Організація в Україні служби пробації………………………………...148
Висновки до розділу 3…………………………………………………..169
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………172
ДОДАТКИ ……………...................................................………………...........183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………….......………...253

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СКОРОЧЕНЬ, ТЕРМІНІВ

ВТК УРСР – Виправно-трудовий кодекс Української Радянської Соціалістичної Республіки;
ДДУПВП – Державний департамент України з питань виконання покарань;
ДКМСН – Департамент кримінальної міліції у справах неповнолітніх МВС України;
КВІ – Кримінально-виконавча інспекція;
КВК – Кримінально-виконавчий кодекс;
Кзпп – Кодекс законів України про працю;
КК – Кримінальний кодекс;
КМСН – Кримінальна міліція у справах неповнолітніх;
КПК – Кримінально-процесуальний кодекс;
МВС – Міністерство внутрішніх справ;
МОП – Міжнародна організація праці;
п. – пункт;
прим. – примітка;
РНК – Рада Народних Комісарів;
РНК СРСР – Рада Народних Комісарів Союзу Радянських Соціалістичних Республік;
РРФСР – Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка;
РФ – Російська Федерація;
СНД – Співдружність незалежних держав;
ст. – стаття;
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка;
УЦП – Український центр порозуміння;
ЦВК – Центральний виконавчий комітет
ЦК ВКП(б) – Центральний комітет Комуністичної партії більшовиків
ч. – частина.

ВСТУП

Актуальність теми. Важливим атрибутом демократизації українського соціуму виступає вдосконалення підходів до вивчення проблем призначення, виконання і відбу¬вання покарань та інших заходів кримінально-правового характеру, не пов’язаних з позбавленням волі, зокрема, стосовно неповнолітніх. Злочинність неповнолітніх завжди викликала підвищену увагу, оскільки порушення ними кримінального закону свідчать про існуючі недоліки виховання, відсутність умов для включення молоді в життєдіяльність суспільства.
Вчинення нових злочинів неповнолітніми найчастіше детерміновано їх проживанням у неповних, проблемних та малозабезпечених сім’ях; соціально-педагогічною занедбаністю; кримінальним оточенням; алкогольною або наркотичною залежністю тощо.
Неповнолітні є вразливими і сприйнятливими до негативних впливів, що часто призводить до психологічних травм. оскільки у підлітків ще не сформовані особисті якості, які б їх стримували від необдуманих вчинків. Відповідно, щодо неповнолітніх правопорушників більш виправданим є не кримінальне покарання, навіть, якщо воно не пов’язане з позбавленням волі, а інші заходи кримінально-правового характеру. спрямовані на формування у них законослухняної поведінки.
Проблемі впливу заходів кримінально-правового характеру на неповнолітніх правопорушників приділяється багато уваги у суспільстві, проте, це не приводить до кардинальних змін. Неповнолітні вчиняють найчастіше злочини невеликої і середньої тяжкості, пов’язані з вживанням наркотиків і насильством. Рівень злочинності серед неповнолітніх, зокрема стосовно злочинів невеликої та середньої тяжкості, пов‘язані зі вживанням наркотиків, насильством, проблемами дитячої поведінки, може бути значно знижений шляхом виховного впливу з боку сім’ї, школи, дитячих установ, що позбавить необхідності притягнення неповнолітніх правопорушників до процедури карального правосуддя.
В окресленому контексті актуалізується важливість вивчення правової природи покарань та інших заходів кримінально-правового характеру, не пов’язаних з позбавленням волі. Комплексний підхід до вирішення цієї проблеми залишається поки що поза увагою як вітчизняних вчених, так і науковців з країн пострадянського простору.
Вирішення проблеми виховного впливу на неповнолітніх правопорушників вбачається у розробці комплексної концепції системи заходів кримінально-правового характеру щодо неповнолітніх з використанням теорій з різних галузей права, педагогіки, психології, медицини тощо.
Значний інтерес для визначення теоретико-методологічних засад дослідження становлять праці таких науковців-правознавців, як Р.М. Абизов, О.В. Бакаєв, І.Г. Богатирьов, В.М. Бурдін, Н.О.Гуторова, Т.А. Денисова, В.П.Ємельянов, О.Д. Запорожець, В.Д. Іванов, О.Г. Кальман, Ю.А. Кашуба, О.О.Книженко, В.Г. Овчаренко, С.Н. Пономарьов, Б.А. Протченко, В.І. Селіверстов, В.В. Сергєєва, В.М. Трубников, В.І. Тютюгін, В.А. Уткін, О.В. Філімонов, Н.С. Юзікова, А.О. Яровий та ін. В своєму дисертаційному дослідженні Книженко О.О. розглядала поняття „пробація” і пропонувала винести її в окремий розділ Кримінального кодексу України як підставу звільнення від відбування покарання з випробуванням, проте ми вважаємо, що пробацію необхідно розглядати як захід виховного характеру (в системі заходів кримінально-правового характеру, не пов’язаних з позбавленням волі).
Незважаючи на значну кількість праць, поза увагою науковців залишилась проблема призначення, виконання і відбування покарань та інших заходів кримінально-правового характеру щодо неповнолітніх, не пов’язаних з позбавленням волі, що потребує комплексного, концептуально нового підходу. Недостатня розробка у юридичному дискурсі обраного аспекту проблеми, її наукове та практичне значення зумовлюють актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального права і кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ у межах державної Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 рр., затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25 грудня 2000 р., Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої Постановою Кабінету міністрів України № 1767 від 20.12.2006 р. а також базується на п. 7 Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004–2009 рр., затверджених наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 р., положеннях Указу Президента України від 18 лютого 2002 р. № 143/2002 „Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”, рішенні Харківської обласної XXXIV сесії IV скликання від 23 грудня 2005 року “Про затвердження Комплексної програми профілактики злочинності в Харківській області на 2006-2010 роки” та п. 1.4 розділу І Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001–2005 рр., схвалених вченою радою Національного університету внутрішніх справ 23 березня 2001 р.
Робота відповідає темі науково-дослідної роботи кафедри кримінального права Інституту права імені Володимира Сташиса Класичного приватного університету „Кримінально-правова охорона суспільних відносин та запобіжний вплив на злочинність” (номер державної реєстрації 0105U002568).
Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є комплексна розробка заходів кримінально-правового характеру, удосконалення призначення, виконання і відбування покарань та інших заходів кримінально-правового характеру, не пов’язаних з позбавленням неповнолітнього волі.
Для досягнення зазначеної мети поставлено такі завдання:
- виявити закономірності застосування заходів кримінально-правового характеру, не пов’язаних з позбавленням неповнолітнього волі, на основі узагальнення досвіду вітчизняного і зарубіжного законодавства (Великобританії, Данії, Італії, Литви, Молдови, Німеччини, Польщі, Росії, США, Угорщини, Франції);
- узагальнити наявні теоретичні і практичні розробки в галузі
кримінального та кримінально-виконавчого права стосовно призначення, виконання і відбування покарань, не пов’язаних з позбавленням неповнолітнього волі;
- виокремити недоліки та протиріччя, властиві процесу призначення, виконання і відбування покарань, не пов’язаних з ізоляцією засудженого від суспільства;
- експлікувати у контексті кримінально-правового дискурсу поняття покарань та інших заходів кримінально-правового характеру, не пов’язаних з позбавленням неповнолітнього волі, зокрема, концепти “неповнолітній”, “поміщення у фостерну (прийомну, патронажну) сім’ю”, “медіація”, “пробація”;
 окреслити шляхи удосконалення призначення, виконання і відбування покарань, не пов’язаних з позбавленням неповнолітнього волі, шляхом створення ефективної системи заходів кримінально-правового характеру;
 з’ясувати зміст контрольної та індивідуально-профілактичної діяльності кримінально-виконавчих інспекцій;
 розробити практичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення діяльності органів виконання заходів кримінально-правового характеру, не пов’язаних з позбавленням неповнолітнього волі;
 сформулювати науково-практичні ідеї щодо вдосконалення кримінального та кримінально-виконавчого законодавства.
Об’єкт дослідження - сукупність суспільних відносин, що виникають у сфері кримінальної відповідальності неповнолітніх правопорушників.
Предмет дослідження - застосування до неповнолітніх заходів кримінально-правового характеру, не пов’язаних з позбавленням волі.
Методи дослідження. Комплексне поєднання загальнонаукових та спеціальних методів, що використовуються в юридичній науці, стало теоретико-методологічною основою дослідження. За допомогою використання діалектичного методу досліджено застосування щодо неповнолітніх заходів кримінально-правового характеру, не пов’язаних з позбавленням волі, у кримінальному та кримінально-виконавчому праві (підрозділ 1.3). Історико-правовий метод застосовано для ретроспективного аналізу виникнення та розвитку заходів кримінально-правового характеру щодо неповнолітніх правопорушників. Використання компаративістського методу (порівняльного правознавства) дало змогу вивчити норми кримінального права країн як близького, так і далекого зарубіжжя з метою їх зіставлення, порівняння з нормами кримінального права України, що дало можливість розглянути норми кримінального права іноземних країн щодо кримінальної відповідальності неповнолітніх правопорушників на предмет їх використання в нашому законодавстві (підрозділ 1.1). Соціологічний метод (анкетування, інтерв’ювання, опитування) застосовано для вивчення думок фахівців з відповідних питань, та з’ясування соціальної результативності відповідних правових норм (підрозділи 2.1, 3.2 і 3.3). Системно-структурний метод використано для здійснення класифікації заходів кримінально-правового характеру (підрозділи 1.3, 3.2, 3.3). За допомогою логіко-юридичного методу поглиблено понятійний апарат дослідження, визначено сутність, особливості та значення заходів кримінально-правового характеру в запобіганні злочинності неповнолітніх (підрозділ 1.3, 2.1 та 3.2). Порівняльно-правовий метод використано для дослідження особливостей сучасної системи заходів кримінально-правового характеру щодо неповнолітніх правопорушників (підрозділи 1.1, 1.2 ).
Наукова новизна одержаних результатів полягає, насамперед, в тому, що у дисертаційному дослідженні здійснено комплексний аналіз застосування покарань та інших заходів кримінально-правового характеру, не пов’язаних з позбавленням неповнолітнього волі.
У дисертаційному дослідженні було отримано результати, новизна яких конкретизується в таких положеннях:
уперше:
– пропонується ввести новий інститут науки кримінального права відносно неповнолітніх правопорушників – система заходів кримінально-правового характеру (система включатиме примусові заходи виховного характеру, де передбачатимуться нові заходи – поміщення у фостерну сім‘ю, медіація, пробація; заходи медичного характеру, види покарань, передбачені чинним кримінальним кодексом України), у контексті якої системно розкриті теоретичні та прикладні аспекти цієї проблематики;
– обґрунтовано введення в чинне кримінальне законодавство нових заходів кримінально-правового характеру щодо неповнолітніх: а) передача неповнолітніх для продовження їх процесу соціалізації до фостерних сімей; б) медіація; в) пробація як захід виховного характеру, що входить до системи заходів кримінально-правового характеру. Концептуальну експлікацію цих заходів здійснено в контексті кримінально-правового дискурсу;
удосконалено:
– пропозиції щодо підвищення ефективності діяльності кримінально-виконавчої служби, органів внутрішніх справ, інших органів та установ, що відповідають за виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням засудженого волі;
набуло подальшого розвитку:
– необхідність створення служби пробації в масштабах усієї держави з позицій теорії та практики.
– аргументація щодо значного скорочення покарання у виді позбавлення волі на певний строк щодо неповнолітніх правопорушників;
– обґрунтування та узагальнення теоретичних і практичних проблем організаційної та правової основи діяльності кримінально-виконавчих комісій, що здійснюють профілактичну діяльність у межах своїх професійних обов’язків, щодо виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням засудженого волі; визначено їх місце в системі органів державної влади, правове становище та функції;
– пропозиції щодо розробки проектів Положень про кримінально-виконавчу інспекцію і громадських інспекторів.
Практичне значення одержаних результатів. Методологічні прийоми, аналітичні матеріали, положення й висновки дисертації можуть бути використані: у сфері науково-дослідної діяльності – як теоретична основа для подальших наукових досліджень проблем застосування до неповнолітніх заходів кримінально-правового характеру, зокрема, не пов’язаних з позбавленням засудженого волі; у правотворчості – для подальшого вдосконалення кримінально-правових норм, що стосуються кримінальної відповідальності неповнолітніх; у правозастосуванні – при розв’язанні конкретних кримінальних справ, пов’язаних зі вчиненням злочинів неповнолітніми; у навчальному процесі – під час викладання курсів Особливої частини кримінального права, спеціалізованих курсів для підготовки фахівців кримінальної міліції, громадської безпеки, органів слідства і дізнання; для підготовки підручників і навчальних посібників, що підтверджується актом впровадження (від 01.02.2008 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація э самостійно завершеною науковою роботою. Основні положення, пропозиції й висновки, що характеризують наукову новизну та практичне значення результатів дисертаційного дослідження і виносяться на захист, розроблені автором самостійно. Ідеї та розробки, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані праці за темою дисертації, у роботі не використовувались.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались на теоретико-методологічних семінарах кафедри кримінального права і кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ та кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.
Основні результати дослідження доповідались та обговорювались на:
Круглому столі „Соціальні проблеми росту безпритульності та профілактики правопорушень серед неповнолітніх” (м. Харків, 2006 р.); Науково-практичній конференції „Піднесення до права” за темою „Реформування кримінального та кримінально-виконавчого законодавства – головний чинник корегування політики України у сфері виконання кримінальних покарань”. (м. Запоріжжя, 2006 р.); Науково-практичній конференції „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (м. Харків, 2007 р.)
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у восьми публікаціях, п’ять з яких – статті у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні здійснено комплексний теоретико-методологічний аналіз проблематики застосування щодо неповнолітніх заходів кримінально-правового характеру, не пов’язаних з позбавленням волі, в результаті якого сформульовано ряд висновків.
Відзначено, що, не зважаючи на певні негативні тенденції в структурі злочинності неповнолітніх, в Україні останніми роками відбувається процес гуманізації кримінальної політики відносно неповнолітніх, що знайшло відображення в розширенні підстав для застосування кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі.
Констатується необхідність створення специфічної системи заходів кримінально-правового характеру відносно неповнолітніх, яка була б ефективною і дійсно відповідала усім критеріям стосовно неповнолітніх.
1. Узагальнення досвіду вітчизняного і зарубіжного законодавства (Великобританії, Данії, Італії, Литви, Молдови, Німеччини, Польщі, Росії, США, Угорщини, Франції) показує, що в минулому в ньому не передбачалося відносно неповнолітніх яких-небудь особливих кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі; до них застосовувалися звичайні кримінальні покарання, як і до дорослих (кримінально-правова практика слідувала теорії преформізму, коли неповнолітні правопорушники розглядалися як „маленькі дорослі”), правда, з пом’якшенням і зі скороченням певних видів покарань. Звертає на себе увагу вдумливе і уважне відношення західноєвропейського законодавця початку зародження кодифікованого законодавства до неповнолітніх у віці від 10 до 17 років, коли вони поміщалися до спеціальних виховних притулків з сімейним початком, які, на жаль, не отримали свого розвитку в російському законодавстві, але отримали розповсюдження сьогодні.
Історико-правовий аналіз свідчить, що для багатьох європейських правових актів часів середньовіччя характерним було ігнорування дитинства як природного стану людини, застосування до дітей та неповнолітніх найжорсткіших покарань (аж до страти), утримання разом із дорослими засудженими неповнолітніх засуджених, застосування до дітей незрозумілих для них та неприпустимих процедур (приведення до присяги, катування).
Наразі гуманізація кримінальної політики стала загальносвітовою тенденцією; покарання, не пов’язані з позбавленням засудженого волі, розвиваються у всіх країнах світу.
2. Як показало узагальнено теоретичні та практичні розробки в галузі кримінального та кримінально-виконавчого права стосовно призначення, виконання та відбування покарань, не пов’язаних з позбавленням неповнолітнього волі, одним із найдійовіших засобів впливу на засуджених є індивідуальна робота – тобто цілеспрямована діяльність співробітників органів виконання покарань, кримінально-виконавча інспекція та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених. Саме цим формам профілактично-виховного впливу надають перевагу у європейських виправних закладах, вбачаючи в цьому ефективний і дійовий засіб виправлення і ресоціалізацію засуджених. Ч. 2 ст. 123 КВК України недвозначно зазначає, що участь засуджених у виховних заходах враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення, а також при застосуванні заходів заохочення і стягнення. До речі, новацією Кодексу є саме стимулювання законослухняної поведінки засуджених через диференційований виховний вплив аж до залучення засуджених до самовиховання.
Відмінною рисою покарань, не пов’язаних з позбавленням засуджених волі, є те, що правообмеження засуджених, виражаючи кару, не супроводжуються застосуванням особливих цілеспрямованих заходів карально-виховної дії. Досягнення мети покарання забезпечується при цьому за рахунок виховних і превентивних властивостей самих каральних елементів. Ця обставина зумовлює специфіку виконання, яке не пов’язане в даному випадку із застосуванням таких засобів виправлення і ресоціалізації, як залучення до суспільно корисної праці, цілеспрямована соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професіонально-технічне навчання.
Значно підвищилася в сучасному кримінальному законодавстві, порівняно з минулим періодом, роль штрафу як кримінального покарання. Ймовірно, що посилення ролі штрафу законодавець пов’язує з новою економічною реальністю, а, крім того, з тим фактом, що рецидив серед осіб, що підлягли штрафу, дуже невисокий. Це означає, що штраф може сприяти виправленню і ресоціалізації неповнолітнього засудженого без застосування заходів, що обмежують його свободу, і зробити невигідним скоєння злочинів, що мають в своїй основі матеріальну вигоду.
3. У дисертаційному дослідженні виокремлено недоліки та протиріччя, властиві процесу призначення, виконання та відбування покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. Так, в ст. 51 КК України, перераховуються види покарань, але не міститься норми, в якій би конкретно визначалося поняття системи покарань, принципи побудови такої системи. Потрібно сказати, що подібної норми не існувало і в попередньому кримінальному законодавстві.
У сучасній юридичній літературі висловлюються пропозиції щодо необхідності створення специфічних видів кримінальних покарань, які застосовувалися б тільки до неповнолітніх злочинців і враховували особливості їх розвитку, проте не даються пропозиції щодо створення конкретної моделі такої системи. Треба зазначити, що не приділено належної уваги особливостям призначення покарання неповнолітнім і в судовій практиці. Так, матеріали опублікованих судових практик не містять жодної справи, у якій би зверталась увага на особливості призначення неповнолітнім покарання. Необхідність створення системи видів покарань до неповнолітніх, не пов’язаних з позбавленням волі, випливає, зокрема, зі Стандартних мінімальних правил ООН стосовно заходів, не пов’язаних з тюремним ув’язненням (Токійські правила). Так, у розділі 18 Пекінських правил йдеться про необхідність створення максимально широкого комплексу заходів впливу на неповнолітніх з метою недопущення поміщення їх у виправні установи.
Автор приходить до висновку, що потребує реформування система покарань, у тому числі і система покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, які повинні застосовуватися до неповнолітніх правопорушників. Не можна погодитися з терміном «неповнолітній злочинець», який часто використовується у літературі багатьма авторами. Неповнолітня особа ще не має тих закоренілих поглядів, звичок, які характеризують дорослих злочинців. Більш правильніше, на наш погляд, що стосується неповнолітніх, застосовувати термін «неповнолітній правопорушник».
Що стосується неповнолітніх, то відносно них встановлена своя система покарань, яка, як витікає із тексту дисертації, не відповідає, на жаль, принципам справедливості і індивідуалізації призначення покарань неповнолітнім, і потребує самого глибокого вивчення і вдосконалення.
Досліджуючи сутність профілактично-виховного впливу, автор стверджує, що це питання теорією і практикою до кінця ще не вивчене. Профілактично-виховний вплив сьогодні недостатньо висвітлений у юридичній літературі, в монографіях і наукових статтях, основна увага зосереджена на розгляді порядку виконання покарань, відрахуванню із заробітної плати осіб, які відбувають виправні роботи, порядку та умовах подання до умовно-дострокового звільнення від покарання, і значно менше говориться про профілактично-виховний вплив на засуджених, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції.
4. В результаті роботи над дисертаційним дослідженням у контексті кримінально-правового дискурсу експліковано наступні поняття:
Заходи кримінально-правового характеру, не пов’язані з позбавленням волі - специфічна форма реалізації кримінальної відповідальності неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечне діяння невеликої та середньої тяжкості, що створюють умови для надання допомоги і підтримки для повернення підлітків до законослухняного життя, сприяння розвитку особистостей засуджених і їх ресоціалізації.
Медіація - специфічний захід кримінально-правового характеру до неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечне діяння невеликої та середньої тяжкості, з угодою про примирення.
Пробація - захід кримінально-правового характеру до неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечне діяння невеликої та середньої тяжкості, що створює умови для надання допомоги і підтримки для повернення підлітків до законослухняного життя, сприяння розвитку особистостей засуджених і їх ресоціалізації.
Передача неповнолітнього у фостерну (прийомну, патронажну) сім’ю – це специфічний захід кримінально-правового характеру до неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечне діяння невеликої або середньої тяжкості, який полягає в тому, що неповнолітній поміщається у доброзичливу сім’ю з її згоди і згоди державних закладів, знаходяться на державному забезпеченні на певних умовах, де набуває необхідних для законослухняного життя навичок, вбирає ціннісні норми і орієнтири, успішно адаптується в суспільстві.
5. Автором окреслено шляхи удосконалення призначення, виконання і відбування покарань, не пов’язаних з позбавленням неповнолітнього волі, шляхом створення ефективної системи заходів кримінально-правового характеру.
Наразі не стоїть питання: упроваджувати або не упроваджувати альтернативні позбавленню свободи покарання до неповнолітніх. Питання стоїть в іншому, як, в яких формах і методах реалізувати кримінальну відповідальність відносно неповнолітніх, які дозволяють з більшою ефективністю досягти мети соціальної справедливості, виправлення засудженого, добитися загальної і спеціальної превенції, не розриваючи при цьому соціально корисні зв’язки, не ламаючи його психіку, уберігаючи від впливу кримінальної субкультури.
Головними аргументами на користь залучення в сферу кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх альтернативних позбавленню волі покарань є: 1) їх гуманніший, порівняно з позбавленням волі, характер; 2) велика ефективність досягнення мети покарання і ресоціалізації засудженого; 3) економічність їх виконання і відбування, порівняно з виконанням і відбуванням позбавлення волі.
В цілях залучення альтернатив в сферу кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх, як нам представляється, є три такі можливості:
1) обрання виду покарання в альтернативній санкції статті Особливої частини КК України;
2) призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК України);
3) заміна не відбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82 КК України).
З метою удосконалення і розширення комплексної системи покарань, не пов’язаних з позбавленням засуджених волі, пропонується запровадити в діюче кримінальне законодавство такі нові заходи кримінально-правового характеру, не пов’язані з позбавленням неповнолітнього волі: а) передача неповнолітніх до фостерних (прийомних, патронажних) сімей для успішної їх соціалізації; б) медіація; в) пробація. Створення такої системи, яка включатиме в себе не тільки ті види покарань, що передбачені у чинному законодавстві, а й запропоновані заходи кримінально-правового характеру дозволить ефективніше вирішувати питання виправлення і ресоціалізації, здійснювати принцип диференціації та індивідуалізації, а також створить наявні умови для переході від карального (формального) до відновного правосуддя в Україні.
6. З’ясувавши зміст контрольної та індивідуально-профілактичної діяльності органів виконання заходів кримінально-правового характеру, не пов’язаних з позбавленням неповнолітнього волі, доходимо наступних висновків.
Аналіз функцій, які здійснюють працівники кримінально-виконавчої інспекції у процесі виконання покарання у виді громадських робіт, показує, що основне місце займають облік засуджених, роз’яснення порядку і умов відбування покарання, погодження з органами місцевого самоврядування переліку об’єктів, на яких засуджені особи відбувають громадські роботи, та види робіт, що можуть ними виконуватись. Крім того, працівники інспекції контролюють додержання умов відбування покарання засудженими і власником підприємства за місцем відбування громадських робіт, підтримують контакти з органами внутрішніх справ, кримінальною міліцією у справах неповнолітніх та службою у справах неповнолітніх при міських та районних держадміністраціях, а також з громадськими формуваннями.
До функцій органів внутрішніх справ, що пов’язані із проведенням індивідуально-профілактичної роботи з особами, засудженими до покарання у виді громадських робіт, відносяться такі, як: розшук засуджених осіб, місцезнаходження яких невідоме; привід засуджених, які без поважних причин не з’явилися за викликом до інспекції або суду, відповідно до ч. 5 ст. 57 та ч. 4 ст. 40 КВК України.
Працівники служби дільничних інспекторів міліції та кримінальної міліції у справах неповнолітніх міських і районних органів внутрішніх справ ведуть облік осіб, засуджених до покарання у виді громадських робіт, проводять з ними індивідуально-профілактичну роботу, спрямовану на їх виправлення, попередження порушення громадського порядку та інших прав громадян, а також учинення ними нових злочинів
7. Запропоновано практичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення діяльності органів виконання заходів кримінально-правового характеру, не пов’язані з позбавленням волі.
Визнаючи в теоретичному та практичному плані, що заходи профілактично-виховного впливу на засуджених, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, проводяться підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності формально, а інспекція в цих заходах участі майже не бере, доходимо висновку про необхідність підготовки спеціальної програми проведення профілактично-виховного впливу на засуджених, що мала б до того ж правове забезпечення. Ця програма, як ми собі уявляємо, повинна включати роботу не тільки обліку кримінально-виконавчою інспекцією, але й обов’язкову участь власника підприємств, установ та громадських організацій, де засуджений працював до суду і буде відбувати покарання (паралельно, наразі, є необхідність розробити комплекс заходів щодо залучення підприємців, збільшення їх зацікавленості до профілактично-виховного впливу на цю категорію людей). На наш погляд, під час підготовки цієї програми необхідно враховувати такі складові: характер злочину, вчиненого засудженим; ставлення його до вчиненого злочину; освіту, моральний і культурний розвиток; ставлення до умов відбування покарання; ступінь особистої дисциплінованості; особливості характеру; ставлення до себе й оточення; захоплення, уподобання, корисні нахили; улюблені заняття у вільний час.
Автором підкреслюється, що було б доцільно розробити єдину систему профілактично-виховного впливу та прийняти відповідні положення. У зв’язку з чим потрібен комплекс заходів, що сприяли б успішному здійсненню цієї діяльності. На наш погляд, вони повинні включати в себе: вироблення єдиних вимог до засуджених, що перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, закріплення в положенні їх прав і обов’язків; визначення місця і ролі громадських вихователів та інших осіб у виробничому колективі по роботі із засудженими, визначивши їм конкретні повноваження, що були б зафіксовані в «Положенні про єдину систему профілактично-виховного впливу»; вироблення системи заходів профілактично-виховного впливу на засуджених, які перебувають на обліку в інспекції, в робочий і неробочий час; визначення матеріального і морального заохочення учасників роботи із засудженими.
Функції, покладені чинним законодавством на органи внутрішніх справ, хоча і передбачають проведення індивідуально-профілактичної роботи, однак її зміст зводиться до попередження нових злочинів через контроль за засудженими особами, конвоювання та привід засуджених осіб, які ухиляються від відбування покарання у виді громадських робіт. Поряд з тим, на інших суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин взагалі не покладено виконання функцій, що передбачають проведення індивідуально-профілактичної роботи із засудженими.
Тому, враховуючи недостатньо чітке визначення змісту цієї функції та відсутність правового регулювання порядку її здійснення, на погляд автора, необхідно розширити не лише кількість суб’єктів, на яких вона має бути покладена (в першу чергу на КВІ), а й доповнити її змістовну частину такими положеннями, які б включали в себе проведення індивідуально-профілактичної роботи у виді бесід, роз’яснень нормативних положень, з метою формування правової свідомості, відповідальності за свою власну поведінку, вироблення мотивації на дотримання порядку та умов відбування покарання тощо.
В результаті проведення дисертаційного дослідження вироблено та пропонується проект Положення про кримінально-виконавчі інспекції.
8. Сформульовано науково-практичні ідеї щодо вдосконалення кримінального та кримінально-виконавчого законодавства.
Як відомо, неповнолітній є ще недостатньо зрілою і соціально змужнілою людиною, яка перебуває в процесі формування своїх найважливіших рис і якостей. Це особа, яка ще не може вважатись дорослою, і, в той же час, вона здатна свідомо вступати у стосунки з суспільством, дотримуючись соціальних норм, включаючи правові.
Неповноліття як окремий період життя людини характеризується специфічними особливостями емоційного, інтелектуального та соціального характеру і не потребує їх врахування при вирішенні питань взаємовідносин неповнолітніх. На них впливають процеси інтенсивного фізіологічного розвитку, соціалізації особи, набуття ними життєвого досвіду, психологічні, вікові особливості, що характеризуються підвищеною емоційністю, нестійкістю характеру, відсутністю остаточно сформованих вольових якостей, інтенсивним інтелектуальним розвитком, який обумовлює можливість переходу до орієнтації на внутрішню систему моральних принципів.
Тому напрочуд важливим для держави є необхідність створення умов для виховання неповнолітніх законослухняними громадянами, для виправлення тих підлітків, які тільки почали йти хибним шляхом.
Отже, кримінальне законодавство має бути таким, що дає можливість індивідуально підійти до вирішення питання відповідальності неповнолітніх правопорушників та знайти оптимальний вид заходу кримінально-правового характеру з тим, щоб, у першу чергу, не покарати, а надати ефективну можливість виправитися.
В окресленому контексті, з метою непорушення цілісності системи, ми, виходячи за межі дисертаційного дослідження, пропонуємо наступну систему заходів кримінально-правового характеру (сукупність різних форм реалізації кримінальної відповідальності) до неповнолітніх:
1) заходи кримінально-правового характеру, не пов’язані з покаранням, до якої відноситимуться:
- примусові заходи виховного характеру (заходи чинного законодавства, доповнені поміщенням у фостерну сім’ю для продовження процесу соціалізації неповнолітнього, пробацією, медіацією);
- примусові заходи медичного характеру;
2) заходи кримінально-правового характеру, пов’язані з покаранням (штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, звільнення від відбування покарання з випробуванням, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміна невідбутої частини покарання більш м’яким, погашення та зняття судимості).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абызов Р.М. Типологические проблемы личностных деформаций несовершеннолетних преступников и их предупреждение: Автореф. дис. … доктора юрид. наук: 12.00.08 / МВД РФ; Юридический ин-т. – М., 1998. – 43 с.
2. Авакова А.В. К вопросу об истории развития системы исправительных учреждений для несовершеннолетних в России (период конца ХІХ – начала ХХ в.) // Уголовно-исполнительная система: право, экономика, управление. – 2006. – № 3. – С. 26–27.
3. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика. – М.: Академия МВД СССР, 1985. – 526 с.
4. Александровский Ю.В. Положение о воспитательно-исправительных заведениях для несовершеннолетних. – СПБ.: Изд. редакции “Новое законодательство”, 1909. – 32 с.
5. Альтернативы тюремному заключению в республике Казахстан: Междунар. конф. Алматы, 27-30 октября 1999 г. / – Алматы: Penal Reform International, 2000. – 79 с.
6. Альтернативные санкции в российской уголовной юстиции: Сборник материалов междунар. конф., Москва - Виноградово, 5-7 июня 2003 г. / Упр. по Восточной Европе и Центр. Азии Департамента междунар. развития Великобритании. - М.: Penal Reform International, 2003. - 202 с.
7. Анашкин Г. Назначение наказания за несколько преступлений и по двум и более приговорам // Советская юстиция. – 1982. – № 2. – С. 13–15.
8. Анденес И. Наказание и предупреждение преступлений / Пер. с англ. В. М. Когана; Под ред. и со вступит. статьей Б. С. Никифорова. — М. : Прогресс, 1979. — 264 с.
9. Андреев Н.А., Тараканов Ю.В. Асоциальное поведение несовершеннолетних / Под ред. Горожанина А.В. – Самара: Самарский юридический ин-т, 2001. – 153 с.
10. Астемиров З.А. Проблемы теории уголовной ответственности и наказания: Учеб. пособие. – Махачкала, 1987. – 101 с.;
11. Астемиров З.А. Трудовая колония для несовершеннолетних. - М.: Юрид. лит., 1969. - 117 с.
12. Бабаян С.Л., Табан С.Ф. Актуальные вопросы повышения имиджа социального работника исправительного учреждения // Уголовно-исполнительная система: право, экономика, управление. – 2006. – № 3. – С. 2–4.
13. Бабушкин А.В. Настольная книга юриста-ювеналиста. – М.: Юрид. лит., 1999. – 200 c.
14. Багрий-Шахматов Л.В., Гуськов В.И. Теоретические проблемы классификации уголовных наказаний. – Воронеж: Издательство Воронежского университета, 1971. – 107 с.
15. Бадира В.А. Альтернативні покарання та виправлення засуджених: світовий досвід // Навчальний посібник для студентів, курсантів та практичних працівників кримінально-виконавчих інспекцій. – Чернігів, СПД Чаус В.О., 2004. 142 с.
16. Бадира В.А. Співпраця громадськості та установ виконання покарань Чернігівської області – як фактор сприяння практичному застосуванню пенітенціарними закладами міжнародних стандартів у своїй діяльності. Навчальний посібник. – Чернігів: БО „ЧЖПЦ”, 2003. 48 с.
17. Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву / М. И. Бажанов. — Киев : Вища школа, 1980. — 216 с.
18. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть: Учебное пособие. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – 167 с.
19. Базаров Р.А. Преступность несовершеннолетних: криминальное насилие, меры противодействия / МВД РФ; Екатеринбургская высшая школа. – Екатеринбург: 1995. – 282 с.
20. Бандурка А.М., Денисова Т.А., Трубников В.М. Общая теория социальной адаптации освобожденных от отбывания наказания (правовой и социально-психологический анализ уголовно-исполнительной политики по реабилитации осужденных). – Харьков-Запорожье: НУВД; ЗГУ, 2002. – 440 с.
21. Басецкий И.И., Савченко С.М., Федосеев Ю.Г. К вопросу о реализации принципа неотвратимости наказания за совершение преступления // Пути и средства повышения эффективности оперативно-розыскной деятельности органов внутренних дел: Межвузовский сб. науч. трудов. – Минск: МВШ МВД СССР, 1989. – С. 8–12.
Беккария Ч. О Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. – М.: Госюриздат, 1939. – 289 с.
22. Беккария Ч.О. О преступлениях и наказаниях. – М.: Госюриздат, 1939. – 289 с.
23. Беца О., Панасюк М., Шкадюк В. Впровадження альтернативних видів покарань в Україні: Посіб. / Ред О.В. Беца. – К.: МП “Леся”, 2003. – 116 с.
24. Беца О.В. До питання про створення служби пробації в Україні // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Щорічний бюлетень Київського ін-ту внутрішніх справ. – К.: КІВС; МП Леся, 2002. – С. 34–42.
25. Богатирьов І.Г. Виправні роботи як вид покарань: Кримінальні, кримінологічні та кримінально-виконавчі проблеми: Монографія. – К.: МП Леся, 2002. – 139 с.
26. Богатирьов І.Г. Деякі проблемні питання застосування альтернативних покарань в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 6. – С. 79–84.
27. Богатырев И.Г. О некоторых проблемах воспитательно-профилактического воздействия на осужденных, состоящих на учете инспекций исправительных работ // Проблемы и пути совершенствования исправительных работ горрайонов внутренних дел на современном этапе: Материалы Всесоюз. науч.-практ. конф. – Чернигов, 1990. – С.56–59.
28. Бойко І. Ув’язнення і альтернативні міри покарання // Юридичний вісник України. – 2002. – 21–27 грудня. – С. 9–11.
29. Болдырева Ю.А. История развития уголовного законодательства об ответственности несовершеннолетних.// Юридический вестник РГЭУ, 2003. - № 4. - С. 56 -62.
30. Боровиков С.А. О месте принудительных мер воспитательного воздействия в системе мер уголовно-правового характера // Уголовно-исполнительная система: право, экономика, управление. – 2006. – № 3. – С. 30–34.
31. Борьба с преступностью в детском и юношеском возрасте. Социально-правовые очерки / Люблинский П.И. - М.: Юрид. изд-во Наркомюста, 1923. - 301 c.
32. Борьба с преступностью в Украинской ССР 1917-1925 гг.: В 2 т. – К.: РНО при МООП УССР, 1966. – Т. 1. – 832 с.
33. Бурдін В.М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні: (Монографія). – К.: Атіка, 2004. – 240 с.
34. Бусурин С.В. Криминологические проблемы правовой социализации несовершеннолетних: Автореф. дис. на соиск. учен. степ. кандидата наук (12.00.08) / Акад. М-ва внутр. дел Рос. Федерации.. — М., 1995. — 24 с.
35. Васильев А. Оценка судом доказательств исправления осужденного // Советская юстиция. – 1969. – № 9. – С. 16.
36. Васильев А.И., Павлухин А.Н. Использование уголовных наказаний, не связанных с мерами исправительно-трудового воздействия на осужденных: [Учеб. пособие] / А. И. Васильев, А. Н. Павлухин; М-во внутр. дел СССР, Рязан. высш. шк.. — Рязань : РВШ МВД СССР, 1988. — 81 с.
37. Верин В. В., Карманов М. А. Факторы повышения уровня преступности несовершеннолетних и причины ее детерминации в условиях социальных перемен / Верин В. В., Карманов М. А.. — М. : Диалог-МГУ, 1999. — 31 с.
38. Восстановительный подход в работе с несовершеннолетними правонарушителями: зарубежный опыт / сост. Р.Р.Максудов; науч. ред. Л.М. Карнозова. - М.: Полиграф сервис, 2005. — 208 с.
39. Восстановительное правосудие в России: технология взаимодействия общества и государства / под ред. Максудова Р. Р., науч. ред. Пашин С.А. — М.: МОО Центр “Судебно-правовая реформа”, 2001. - 78 с.
40. Время. – 2006. – № 47 (15607). – 22 апр.
41. Гаверов Григорий Степанович. Проблемы наказания несовершеннолетних преступников / Г. С. Гаверов. — Иркутск : Изд-во Иркут. ун-та, 1986. — 231 с.
42. Галиакбаров Р.Р. Система и виды наказаний: Лекция / Р. Р. Галиакбаров; М-во внутр. дел СССР, Горьков. высш. шк.. — Горький : ГВШ МВД СССР, 1986. — 36 с.
43. Гальперин Исаак Михайлович. Наказание: социальные функции, практика применения / И. М. Гальперин. — М. : Юрид. лит., 1983. — 206 с.
44. Гарланд Д. Эффективность наказания. Надежность данных// Тюремная реформа в посттоталитарных странах: Международный семинар.- Донецк: Донецкий Мемориал, 1998. - 162 с.
45. Герцензон А.А. и др. История советского уголовного права. – М.: Юрид. лит., 1948. – 142 с.
46. Головко Л.В. Альтернативы уголовному преследованию в современном праве / Л.В. Головко. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. - 542 с.
47. Горелик А.С. Назначение наказания по совокупности. – Красноярск: Издательство Красноярского ун-та, 1975. – 270 с.
48. Гречишкин Ю.Н., Старков О.В. Предупреждение девиантного и преступного поведения несовершеннолетних. – Краснодар, 2004. – 248 с.
49. Губаева Т., Малков В. Назначение наказания по совокупности преступлений // Российская юстиция. – № 6. – 1998. – С. 6–8.
50. Дагель П.С. Учение о личности преступника в советском уголовном праве: Учеб. пособ. – Владивосток: Дальневосточный государственный университет, 1970. – 132 с.
51. Даньшин И.Н. Преступность: понятие и общая характеристика, причины и условия: [Учеб. пособие для спец. "Правоведение"] / И.Н. Даньшин; М-во высш. и сред. спец. образования УССР, Учеб.-метод. каб. по высш. образованию, Харьк. юрид. ин-т им. Ф. Э. Дзержинского. — Киев : УМКВО, 1988. — 86 с.
52. Дворянская И.В., Сергеева В.В., Баталин Д.Е. Применение альтернативных видов наказания в Западной Европе, США и России (сравнительно-правовое исследование). – М.: РОО “Центр содействия реформе уголовного правосудия”, Penal Reform International, 2004. – 90 с.
53. Денисова Т. Молюся за вас щоденно. – Донецьк: “Донецький Меморіал”, 2005. – 20 с.
54. Денисова Т.А. Відновне правосуддя – крок до відновлення соціальної справедливості // Формування української моделі відновного правосуддя: Міжнар. конф. Київ, 10-11 лютого 2005 р. – К.: Український Центр Порозуміння, 2005. – Відновне правосуддя в Україні: Спецвипуск. – 102 с.
55. Денисова Т.А. Вплив покарання на особу засудженого // Часопис Київського університету права. 2005. № 2. – С. 27-29.
56. Денисова Т.А.Функции уголовного наказания: Монография. – Х.: Изд-во Нац. ун-та вн. дел, 2004. – 324 с.
57. Джужа О.М., Бодюл Є.М. Кримінально-виконавчий кодекс України в контексті європейської інтеграції // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Щорічний бюлетень /За заг. ред. доктора юрид. наук, професора А.А. Музики. – К.: КЮІ КНУВС, 2005. – 688 с.
58. Добровольская Т.Н. Роль суда в обеспечении принципа неотвратимости ответственности за совершение преступления // Научная информация по вопросам борьбы с преступностью. – М., 1980. – № 66. – С. 110–119.
59. Додгсон К., Гудвин Ф., Ховард Ф., Льюллин-Томас С., Мортимер Э., Рассел Н., Вейнер М. Система электронного наблюдения за досрочно освобожденными: оценка действующих программ. – М.: PRI, 2002. – 90 с.
60. Дуюнов В.К. Проблемы уголовного наказания в теории, законодательстве и судебной практике: Монография. - Курск: Издательство РОСИ, 2000. - 380 с.
61. Журавлев М.П., Солопанов Ю.В. О дальнейшем совершенствовании системы и практики применения наказания // Труды ВНИИИ МВД СССР. – М.: ВНИИИ МВД СССР, 1971. – Вып. 18. – С. 3–11.
62. Забрянский Г.И. Наказание несовершеннолетних и его региональные особенности: Статистическо-криминологическое исследование. – М.: Рудомино: Мультимедиа, 2000. – 148 с.
63. Зайко Т.М. Система мер предупреждения преступности несовершеннолетних в условиях специализированных учреждений: Автореф. дис. … доктора юрид. наук: 12.00.08 / Уральская государственная юридическая акад. – Екатеринбург, 2002. – 48 с.
64. Закон Украины “О государственной уголовно-исполнительной службе Украины” // Голос Украины. – 2005. – № 135 (3635). – 26 июл.
65. Закон України “Про виконавче провадження” // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 24. – Ст. 207.
66. Запобігання злочинності неповнолітніх в Україні спеціальними органами та установами: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Т.Л. Кальченко / Нац. акад. внутр. справ України. — К., 2004. — 19 с.
67. Зельдов С.И. Освобождение от отбывания наказания и прогрессивная система реализации уголовной ответственности // Криминология и уголовная политика / ИГПАН. – М., 1985. – С. 127-129.
68. Зер Говард. Зміна об’єктива: новий погляд на злочин та правосуддя. – К.: Університетське видавництво “Пульсари”, 2004. – 222 с.
69. Зер Х. Восстановительное правосудие: новый взгляд на преступление и наказание = Changing Lenses: a new focus for crime and justice / Ховард Зер; пер. с англ.: М.М. Стерник, Е.В. Топникова; общ. ред. Л.М. Карнозовой; коммент.: Л.М. Карнозовой, С.А. Пашина; закл. ст.: Р.Р. Максудова, М.Г. Флямера. — М.: МОО Центр "Судебно-правовая реформа", 1998. — 350 с.
70. Зубкова В.И. Уголовное наказание и его социальная роль: теория и практика. – М.: Издательство НОРМА, 2002. – 304 с.
71. Иванов В.Д. Уголовно-исполнительное законодательство Российской Федерации. – М.: “Издательство ПРИОР”, 1999. – 128 с.
72. Игнатенко В.И. Основы предупреждения антиобщественного образа жизни и рецидива преступлений несовершеннолетних (криминологические и пенитенциарные проблемы): Автореф. дис. … доктора юрид. наук: 12.00.08 / Юридический ин-т МВД РФ. – М., 1993. – 40 с.
73. Имидж госслужбы. – М.: 1997. – 115 с.
74. Інструкція про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань. Затверджена спільним Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань і МВС України від 19.12.2003 р. № 270/1560. – Режим доступу: http://www.infodisk.com.ua/laws.htm. – Заголовок з екрану.
75. Інструкція про проведення виконавчих дій. Затверджено Наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 р. № 74/5 за № 865/4158 ”. – К.: CD вид-во “Інфодиск”, 2004. – 1 електрон. опт. Диск (CD-ROM): цв; 12 см. – Систем. вимоги: Pentium-266; 32 Mb RAM; CD-ROM; Windows 98/2000/NT/XP. – Заголовок з титул. екрану.
76. Інформаційний сервер Верховного Суду України. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/firstview/index.html. – Заголовок з екрану.
77. Ірхіна С.М. Програма психологічного вивчення кандидатів на службу в органах внутрішніх справ // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Щорічний бюлетень / За заг. ред. доктора юрид. наук, професора А.А. Музики. – К.: КЮІ КНУВС, 2005. – 688 с. – С. 618–624.
78. Каменска А. Общественные работы – Латвия. Опыт введения общественных работ в стране с практикой суровых наказаний // Содействие становлению механизма реализации альтернативных мер наказания в Российской Федерации: Междунар. семинар. Самара, 24-27 марта 2002 г. – М.: PRI, 2002. – 85 с.
79. Карпюк Г. З дитиною ми повинні працювати тоді, коли вона ще не переступила закон // Іменем закону. – 2005. – № 38(5476). – С. 5.
80. Карпюк Г. Помирити чи засудити? Чи стане відновне правосуддя частиною правової системи України? // Іменем закону. – 2006. – № 7. – С. 12, 13.
81. Карпюк Г. Щоденно 25 підлітків залишають місце проживання // Іменем закону. – 2006. – № 30. – С. 10.
82. Кашуба Ю.А., Пономарев С.Н. Основы современной уголовно-исполнительной политики России в отношении несовершеннолетних: (Монография). – Рязань: Акад. права и управления Минюста России, 2002. – 261 с.
83. Кистяковский А.О. Права, по которым судится народ малороссийский: В 3-х кн. – К.: Университетская типография (І.І. Завадського), 1879. – Кн. 1. – 844 с.
84. Книженко О.О. Звільнення від відбування покарання з випробуванням: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / ХУВС. – Харків, 2002. – 18 с.
85. Козлов А.П. Уголовно-правовые санкции (проблемы построения, классификации и измерения). – Красноярск: Издательство Красноярского ун-та, 1989. – 122 с.
86. Комарицкий С.И. Рецидивная преступность осужденных к наказаниям, не связанным с лишением свободы: (Вопр. методики) : Учеб. пособие / С.И. Комарицкий; М-во внутр. дел СССР, ВНИИ. — М. : ВНИИ МВД СССР, 1990. — 68 с.
87. Комарицкий С.И. Эффективность исполнения наказаний, не связанных с лишением свободы: Учеб. пособие / С. И. Комарицкий; М-во внутр. дел СССР, ВНИИ. - М. : ВНИИ МВД СССР, 1991. - 109 с.
88. Комментарий к Уголовно-исполнительному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. С.В. Степашина. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1999. – 624 с.
89. Коржанский Н.И. Очерки теории уголовного права / Н. И. Коржанский; М-во внутр. дел РФ, Высш. следств. шк.. — Волгоград : ВСШ, 1992. — 89 с.
90. Кощинец В. Необходимо шире применять наказания, альтернативные лишению свободы // Голос Украины. – 2006. – № 111(3861). – 20 июн.
91. Крахмальник Л.Г., Яковлев А.М. Исполнение наказаний, не соединенных с исправительно-трудовым воздействием // Проблемы совершенствования советского законодательства. – М.: ВНИИСЗ, 1977. – Труды 8. – С. 115–125.
92. Кривуша В.І. Пенітенціарна педагогіка: Навч. посіб. – К.: РВВ КІВС, 1997. – 221 с.
93. Кримінальне право України. Загальна частина / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенківський та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.
94. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2002. – 415 с.
95. Кримінальний кодекс України: Наук.-практ. коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 1196 с.
96. Кримінально-виконавче законодавство України. – К.: Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2005. – № 3. – 432 с.
97. Кримінально-виконавче право України: Підруч. для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. проф. А.Х. Степанюка. – Харків: Право, 2005. – 256 с.
98. Кримінально-виконавчий кодекс України: Прийнятий 11 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 3-4. – Ст. 21.
99. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За заг. ред. В. Т. Маляренка, В. Г. Гончаренка. — 2-е вид., перероб. та доп. — Київ: Форум, 2004. — Ч. 2. — 426 с.
100. Криміногенна ситуація в Україні у 2005 році. Основні показники оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ // Преступление и наказание. –