ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСУ ПІД ЧАС ПРОВАДЖЕННЯ СЛІДЧИХ ДІЙ

Короткий опис

ЗМIСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДIЛ 1 СВОБОДА ОСОБИСТОСТІ І ПРИМУС 12
У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ 12
1.1. Право і свобода особистості. 12
1.2. Загальне поняття примусу в кримінальному процесі. 23
1.3. Класифікація заходів примусу в кримінальному процесі. 44
Висновки до розділу 1. 63
РОЗДІЛ 2 ПРАВОВА ПРИРОДА ЗАХОДІВ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ПІД ЧАС ПРОВАДЖЕННЯ СЛІДЧИХ ДІЙ 66
2.1. Правова природа примусу в слідчих діях. 66
2.2. Застосування психічного впливу під час провадження слідчих дій. 79
Висновки до розділу 2. 95
РОЗДІЛ 3 ПОРЯДОК ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ПРИМУСУ ПІД ЧАС 98
ПРОВАДЖЕННЯ ОКРЕМИХ СЛІДЧИХ ДІЙ 98
3.1. Межі застосування примусу під час провадження слідчих дій. 98
3.2. Характеристика слідчих дій, під час провадження яких застосовують заходи примусу. 109
Висновки до розділу 3. 160
ВИСНОВКИ 162
ДОДАТКИ 171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 186

ВСТУП

Актуальність теми. Становлення і розвиток молодої української демократичної держави нерозривно пов’язані з процесом створення нової законодавчої бази захисту прав і свобод людини. За час, що минув з моменту прийняття 24 серпня 1991 року Акту проголошення незалежності України, проведено реформування багатьох галузей права.
Важливим етапом на цьому шляху стало прийняття 28 червня 1996 року нової Конституції України, яка проголосила Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою і визнала людину найвищою соціальною цінністю. Не підлягає сумніву і той факт, що в Основному Законі України відображено принципово нову позицію щодо захисту прав та свобод людини і громадянина, яка повністю відповідає вимогам основних міжнародно-правових актів.
Забезпечення охорони прав і законних інтересів людини і громадянина охоплює широке коло заходів, що здійснюються державою. Це – соціально-економічні перетворення, заходи політичного, профілактичного і виховного характеру.
У системі заходів, що забезпечують законність, одне із центральних місць займає діяльність щодо боротьби зі злочинністю. Це зумовлено тим, що злочини є найбільш суспільно небезпечними посяганнями на права та свободи людини. Однак на фоні реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства немає підстав говорити про суттєве зменшення зростання злочинності, в тому числі і найбільш небезпечних її проявів. Таке положення зумовлює необхідність удосконалення законодавчої бази кримінального процесу, яка б давала можливість протистояти злочинності і одночасно гарантувала права та свободи членів суспільства.
Одним із ефективних інструментів боротьби зі злочинністю був і залишається інститут кримінально-процесуального примусу. Проблеми застосування примусових заходів під час здійснення кримінального судочинства постійно знаходяться в полі зору вітчизняних та зарубіжних процесуалістів. Зокрема, окремим аспектам цієї проблеми у своїх працях приділяли увагу такі вчені, як: М. С. Алексєєв, Г. М. Вєтрова, В. І. Галаган, А. Я. Дубинський, З. З. Зінатулін, А. В. Іщенко, Н. С. Карпов, Є. Г. Коваленко, З. Ф. Коврига, В. М. Корнуков, В. С. Кузмічов, Є. Д. Лук’янчиков, А. О. Ляш, В. Т. Маляренко, О. Р. Михайленко, М. М. Михеєнко, І. Л. Петрухін, В. В. Рожнова, С. М. Стахівський, М. С. Строгович, В. М. Тертишник, Л. Д. Удалова, П. В. Цимбал, М. А. Чельцов, С. А. Шейфер, В. П. Шибіко.
Проведений аналіз наукових робіт свідчить про те, що більшість досліджень сприяли покращенню процесуальної практики, але в цілому питання застосування кримінально-процесуального примусу потребують подальшого опрацювання. Ґрунтовних наукових досліджень, що враховували б зміни в законодавстві України, з цих питань немає. В більшості випадків досліджувалися проблеми щодо застосування лише запобіжних заходів. Немає монографічних досліджень, які висвітлюють застосування примусу під час проведення окремих слідчих дій. Практичні працівники органів дізнання і досудового слідства не завжди правильно і своєчасно застосовують передбачені законом заходи процесуального примусу, особливо під час провадження слідчих дій.
Такий стан негативно впливає на законодавчу та правозастосовну практику і тому ці обставини зумовили вибір теми дисертаційного дослідження та свідчать про її актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до напрямків, визначених Комплексною програмою профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року № 1767 та Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років (п. 1.1. наказу МВС України від 05.07.2004 року № 755). Тему дисертації передбачено планом науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2008-2009 рік.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний науковий аналіз проблем, пов’язаних із застосуванням кримінально-процесуального примусу під час провадження слідчих дій, та формулювання на його основі науково обґрунтованих практичних і методичних рекомендацій щодо удосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства і практики застосування його норм.
Для досягнення зазначеної мети дисертант поставила перед собою такі завдання:
– з’ясувати суть правового примусу і його співвідношення з кримінально-процесуальним примусом;
– дослідити соціальну сутність та правову природу кримінально-процесуального примусу як філософської та правової категорії;
– розкрити правові передумови застосування примусу у кримінальному судочинстві;
– систематизувати теоретичний та емпіричний матеріал щодо застосування примусу під час провадження слідчих дій;
– визначити види заходів примусу, що застосовують під час провадження слідчих дій;
– здійснити комплексний науковий аналіз норм чинного законодавства та проектів КПК України, що регулюють порядок застосування заходів примусу під час провадження слідчих дій, і визначити їх відповідність Конституції України;
– проаналізувати правозастосовчу практику щодо забезпечення законності у разі застосування примусових заходів під час провадження слідчих дій;
– розробити та обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення інституту примусу під час провадження слідчих дій.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, врегульовані нормами кримінально-процесуального права, що виникають у процесі застосування примусу під час провадження досудового розслідування.
Предмет дослідження – застосування примусу під час провадження слідчих дій.
Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети та завдань, його об’єкта і предмета. Методологічну основу дисертаційного дослідження складає система загальнонаукових та спеціальних методів пізнання правових явищ. Зокрема, діалектичний метод пізнання дав можливість розглянути поставлені проблеми в динаміці та у взаємозв’язку. Історичний метод використано для аналізу становлення і розвитку інституту примусу в кримінальному процесі. Структурно-функціональний метод дозволив виділити заходи процесуального примусу, що застосовують під час провадження слідчих дій, із загальної системи заходів процесуального примусу. Системно-структурний метод застосовано для розмежування окремих правових понять. Формально-логічний – під час порівняння норм проектів КПК України та чинних кримінально-процесуальних норм, обґрунтування висновків і пропозицій щодо їх змін та доповнень. Статистичний метод використано під час узагальнення результатів анкетування та вивчених кримінальних справ. З метою вивчення та узагальнення практики органів досудового розслідування застосовували соціологічні методи анкетування та інтерв’ювання.
Емпіричну базу дослідження склали дані, одержані в результаті вивчення 112 кримінальних справ, що розслідувалися слідчими ОВС Івано-Франківської області протягом 2000-2007 років; практика Європейського Суду з прав людини; дані офіційної статистики, а також дані, одержані при опитуванні 56 працівників органів дізнання та 53 слідчих МВС України. Використано особистий досвід дисертанта, набутий під час роботи у практичних підрозділах МВС України.
Наукова новизна одержаних результатів дисертації зумовлена актуальністю теми дисертації та полягає в тому, що вона є одним з перших комплексним у кримінально-процесуальній науці України монографічним дослідженням теоретичних, правових і практичних проблем застосування примусових заходів під час провадження слідчих дій.
У дисертації обґрунтовано низку положень, нових у концептуальному плані та важливих для юридичної науки і практики, а саме:
вперше:
– запропоновано авторську редакцію поняття примусу у кримінальному процесі як методу кримінально-процесуальної діяльності;
– обґрунтовано власну класифікацію заходів примусу в кримінальному процесі залежно від підстав їх застосування, що дає можливість виділити складові частини системи цих заходів;
– доведено, що межі застосування примусу являють собою встановлений нормами кримінально-процесуального права певний часовий та просторовий кордон застосування примусу під час провадження у кримінальній справі, який визначається переліком примусових заходів, суб’єктами застосування, періодом часу, умовами і ступенем їх застосування, порушення якого має наслідком визнання примусової процесуальної дії незаконною;
– установлено, що фізичний примус є єдиним примусовим засобом захисту, що застосовується з метою забезпечення провадження слідчих дій безпосередньо під час їх проведення;
– сформульовано конкретні зміни та доповнення до КПК та його проекту, що стосуються примусового провадження таких слідчих дій як: обшук, огляд, виїмка, освідування, відтворення обстановки і обставин події, та процесуальної дії – одержання зразків для експертного дослідження;
– обґрунтовано, що в КПК України повинна бути передбачена окрема стаття, яка б регулювала правила застосування фізичного примусу під час провадження слідчих дій, і запропоновано її редакцію;
удосконалено:
– наукові положення, що стосуються співвідношення примусових заходів, заходів захисту правопорядку, превентивних заходів та відповідальності в кримінальному процесі;
– зміст поняття «правового захисту у кримінальному процесі»;
– поняття «слідча дія» і запропоновано внести до нового КПК України відповідну статтю в авторській редакції;
– підходи щодо співвідношення психічного та психологічного впливу під час застосування примусу у кримінальному процесі;
– пропозиції про внесення змін до статті 30 Конституції України, що стосуються проведення слідчих дій у житлі чи іншому володінні особи;
дістали подальшого розвитку:
– наукові положення щодо поняття «правового примусу» як загального методу управлінської діяльності;
– обґрунтування, що метод переконання, в тому числі і під час застосування заходів примусу, і так звані «психологічні пастки» мають різну юридичну природу, тому використання «психологічних пасток» під час провадження слідчих дій є недопустимим;
– підходи до визначення факторів, що впливають на вибір слідчим засобів переконання у разі виникнення конфліктної ситуації під час провадження слідчих дій;
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані та викладені в дисертації висновки і пропозиції є певним внеском у розвиток теорії кримінально-процесуального права. Вони використані:
– у навчальному процесі – під час підготовки посібників із навчальних курсів кримінального процесу і криміналістики, а також розробки текстів лекцій та навчально-методичних матеріалів для проведення семінарів і практичних занять із цих дисциплін у Львівському державному університеті внутрішніх справ (акт впровадження від 24.01.2009 року № 3), Прикарпатському юридичному інституті Львівського державного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 12.03.2009 року № 2/554), Університеті права імені Короля Данила Галицького (акт впровадження від 03.02.2009 року № 13);
– у практичній діяльності із розслідування злочинів – зокрема, сформульовані дисертантом пропозиції щодо порядку застосування заходів примусу під час провадження слідчих дій використовують слідчі УМВС України в Івано-Франківській області (лист від 05.02.2009 року № 11/220).
Положення та рекомендації дисертації також можуть бути використані:
– у науково-дослідній сфері – як основа для подальшого дослідження проблеми застосування примусових заходів у кримінальному процесі;
– у правотворчій діяльності – для удосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України та під час роботи над проектом змін до Конституції України і проектом нового КПК України.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним дослідженням, в процесі якого використовувалися положення, розроблені автором особисто. Щодо тез наукової доповіді, що підготовлено у співавторстві з Ляшем А.О. (Застосування заходів примусу під час провадження окремих слідчих дій / А. А. Благодир, А. О. Ляш // [Матер. міжнар. наук.-практ. конфер. «Актуальні питання реформування правової системи України»] (Луцьк, 29-30 трав. 2009 р.). – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2009. − С. 581–584) – особисті теоретичні розробки дисертанта становлять 50 %.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, що містяться в дисертації, були оприлюднені на: Всеукраїнській науковій конференції «Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи» (м. Тернопіль, 22.02.2002 року); Всеукраїнському науково-практичному семінарі «Взаємодія слідчих, працівників оперативних підрозділів під час провадження у кримінальних справах» (м. Івано-Франківськ; 24.11.2005 року) науково-практичній конференції «Проблеми забезпечення конституційних прав громадян у кримінальному судочинстві» (м. Львів, 26.10.2007 року); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Досудове слідство: шляхи вдосконалення кримінально-процесуального законодавства» (м. Івано-Франківськ, 30.11.2007 року); науково-практичній конференції «Засади кримінального судочинства та їх реалізація в законотворчій діяльності» (м. Київ, 03.04.2009 року); міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 29-30.05.2009 року).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження відображено у 13 наукових статтях, чотири з яких опубліковано у фахових виданнях України, затверджених ВАК України, п’ять статей – опубліковані у виданнях, що не є фаховими, а також у чотирьох тезах доповідей до науково-практичних конференцій.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У висновках на основі проведеного комплексного й системного дослідження проблем застосування кримінально-процесуального примусу під час провадження слідчих дій, сформульовано теоретичні положення та рекомендації, що відповідають вимогам наукової новизни, мають значення для нау¬ки та правоохоронної практики, зокрема:
1. Особлива специфіка правовідносин, які складаються в результаті кримінально-процесуальної діяльності, зумовлює необхідність істотного обмеження прав громадян. Особа у сфері судочинства поставлена в такі умови, що їй часто необхідно визначати лінію своєї поведінки щодо добровільного виконання обмежень, що передбачаються нормами кримінально-процесуального права. У разі небажання добровільно виконувати розпорядження закону передбачено інститут кримінально-процесуального примусу.
2. Під правовим примусом слід розуміти загальний метод управлінської діяльності, що полягає у формуючому нормативно закріпленому впливі держави на правосвідомість суб’єкта незалежно від його волі, бажання, який передбачає для примушуваного загрозу чи дійсне настання невигідних наслідків матеріального, морального чи організаційного характеру з метою забезпечення його належної поведінки.
3. Кримінально-процесуальний примус як різновид державного примусу являє собою метод кримінально-процесуальної діяльності, що полягає у формуючому нормативно закріпленому впливі визначених державних органів і посадових осіб на правосвідомість суб’єкта кримінально-процесуальної діяльності незалежно від його волі, бажання, який передбачає для примушуваного загрозу чи дійсне настання невигідних наслідків матеріального, морального чи організаційного характеру з метою забезпечення його належної поведінки і як наслідок, забезпечення завдань кримінального судочинства.
4. Примусові заходи в кримінальному процесі можуть застосовуватись як заходи захисту правопорядку, як превентивні заходи та як процесуальна відповідальність.
5. Класифікаційний розподіл заходів кримінально-процесуального примусу залежно від підстав їх застосування дає можливість виділити складові частини, підрозділи системи цих заходів. За вказаною ознакою всі заходи кримінально-процесуального примусу слід класифікувати на три групи. До першої групи відносяться заходи, що застосовуються винятково у зв’язку із протиправною поведінкою будь-якого суб’єкта кримінально-процесуальних правовідносин, до другої – превентивні заходи, а до третьої – інші примусові заходи (не пов’язані з протиправною поведінкою і не превентивні). Друга і третя група запропонованого поділу примусових заходів може застосовуватися без встановлення факту протиправної поведінки.
6. Слідча дія – це регламентована нормами кримінально-процесуального права активна пізнавально-засвідчувальна процесуальна дія, яку виконують під час провадження в кримінальній справі уповноважені законом особи і забезпечують заходами державного примусу, спрямована на збирання (виявлення, одержання, фіксацію), перевірку та дослідження доказів.
7. Серед передбачених чинним Кримінально-процесуальним кодексом України процесуальних дій до слідчих відносяться: допит (свідка, потерпілого, експерта, підозрюваного, обвинуваченого, підсудного); очна ставка; пред’явлення для впізнання; обшук; виїмка; накладення арешту на кореспонденцію, її огляд і виїмка у поштово-телеграфних установах; зняття інформації з каналів зв’язку та її дослідження; огляд; затримання підозрюваного (є також тимчасовим запобіжним заходом); ексгумація трупа; освідування; відтворення обстановки і обставин події; призначення і проведення судової експертизи.
8. Правила застосування примусу в кримінальному процесі повинні бути чітко виписані у відповідних нормах. Це дасть можливість працівникам органів досудового розслідування перед початком слідчої дії ознайомити учасників процесу не тільки з його метою, правилами проведення, правами і обов’язками, але й з наслідками ухилення від його проведення.
9. Є різні види кримінально-процесуального примусу, зокрема грошове стягнення, відводи, скасування рішень, усунення від участі у справі, скасування постанови тощо. Однак стосовно забезпечення провадження слідчих дій, коли особа добровільно відмовляється виконувати вимоги закону, арсенал засобів досить обмежений – фізичний та психічний примус або переконання. Інших способів забезпечення проведення слідчої дії чинним кримінально-процесуальним законодавством не передбачено, а значить не існує.
10. Психічний примус не лише закріплений у нормах права, а й безпосередньо кореспондується з цих норм. Загроза настання негативних наслідків виходить від самого законодавця через встановлене правило поведінки. На відміну від інших форм примусу (штраф, відсторонення від виконання обов’язків, кримінальна відповідальність, запобіжні заходи, застосування фізичного примусу тощо), які реалізуються лише уповноваженою особою, психічний примус реалізується власне законодавцем. Особа, що застосовує право (орган дізнання, слідчий, прокурор), повинна лише довести до відома суб’єкта вимоги закону і звернути увагу на загрозу застосування примусових заходів.
11. На відміну від переконання психологічна пастка – це ситуація, в якій людина не має можливості адекватно сприймати і оцінювати інформацію, що поступає, і діє помилково, часто на шкоду собі. Ми вважаємо, що метод переконання, зокрема і під час застосування заходів примусу, і психологічні пастки мають різну юридичну природу. Тому психологічні пастки не є методом переконання і не можуть застосовуватися під час провадження слідчих дій.
12. Межі застосування процесуального примусу – це встановлений нормами кримінально-процесуального права певний часовий та просторовий кордон застосування кримінально-процесуального примусу, який визначається переліком самих примусових заходів, суб’єктами, періодом часу, умовами і ступенем їх застосування, порушення якого має наслідком визнання примусової процесуальної дії незаконною. Наведене поняття повністю стосується меж застосування процесуального примусу під час провадження слідчих дій як складової частини меж застосування кримінально-процесуального примусу.
13. У КПК повинно бути передбачено окрему статтю, яка б регулювала правила застосування фізичного примусу під час провадження слідчих дій, яку можна викласти в такій редакції: «Застосування фізичного примусу під час проведення слідчих дій. 1. Орган дізнання, слідчий і прокурор під час провадження слідчих дій мають право застосувати передбачені цим Кодексом заходи фізичного примусу. 2. Заходи фізичного примусу застосовують, якщо рішення щодо провадження слідчої дії не виконується добровільно або неналежно виконуються обов’язки відповідними особами, або є реальна небезпека невиконання рішення чи настання негативних наслідків у результаті протиправної поведінки будь-якої особи. 3. У разі необхідності провадження слідчої дії, під час якої можливе застосування фізичного примусу, обов’язково виносять вмотивовану постанову, яку оголошують особі, якої вона стосується, під розписку. В постанові вказують наслідки її невиконання або неналежного виконання, а також заходи примусу, які можуть бути застосовані щодо порушника. 4. Під час застосування заходів фізичного примусу особі повинна завдаватися найменш можлива фізична, психічна чи майнова шкода. 5. У разі застосування заходів примусу не повинна завдаватися шкода життю чи здоров’ю особи. Якщо виникла така небезпека, застосування примусу повинно бути припинено».
14. Кримінально-процесуальне законодавство не дає поняття допиту, тому в юридичній літературі висловлювалися різні міркування щодо цього терміна. На нашу думку, допит – це передбачена чинним процесуальним законодавством слідча або судова дія , яка полягає в одержанні особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і судом, від будь-якої допитуваної особи показань про відомі їй факти, які мають значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у справі.
15. На наш погляд, частину 2 статті 30 Конституції України доцільно було б викласти у такій редакції: «Не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду, обшуку чи інших слідчих дій інакше як за вмотивованим рішенням суду».
16. Проникнення до житла чи до іншого володіння особи, пов’язане із врятуванням життя людей та майна (які знаходяться в цьому приміщенні), в будь-якому випадку не повинно пов’язуватися з отриманням дозволу суду. Такі дії, як правило, вимагають досить швидкого, а в деяких випадках миттєвого рішення, передбачають елемент несподіваності. Вони не є суспільно небезпечними, а навпаки, суспільно корисними і не містять елементів правопорушення. Але їх необхідно передбачити в законі.
17. Частину 3 статті 30 Конституції України слід викласти у такій редакції: «Проникнення до житла чи іншого володіння особи, а також проведення в них огляду, обшуку чи інших слідчих дій без вмотивованого рішення суду допускається лише у випадках, пов’язаних із проведенням невідкладних слідчих дій, з метою встановлення істини, врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які вчинили протиправні діяння, передбачені кримінальним законом, і у зв’язку з цим становлять суспільну небезпеку».
18. Оскільки така слідча дія як відтворення обстановки і обставин події не належить до невідкладних, але має важливе значення для встановлення істини у справі, є потреба внести відповідні зміни й у статтю 194 КПК, доповнивши її частинами 2 та 3 такого змісту: «2. Відтворення обстановки і обставин події у житлі чи іншому володінні особи проводиться лише за вмотивованою постановою судді, яку виносять з додержанням порядку встановленого частиною п’ятою статті 177 цього Кодексу. 3. З метою встановлення істини, відтворення обстановки і обставин події може бути проведено у житлі чи іншому володінні особи як виняток, без постанови судді, на підставі добровільної письмової згоди володільця, яка залучається до справи». В такому випадку частини 2–4 чинної статті 194 КПК будуть відповідно частинами 4–6.
19. Доцільно, щоб частина третя статті 183 КПК була сформульована наступним чином: «Особам, що перебувають у приміщенні під час обшуку або виїмки, а також особам, які під час обшуку або виїмки увійшли в це приміщення, забороняється виходити з приміщення і зноситись між собою або з іншими особами до закінчення обшуку чи виїмки. Слідчий має право дозволити зазначеним особам залишати приміщення і зноситись між собою під час проведення тієї чи іншої слідчої дії, про що зазначеним особам повідомляється до початку слідчої дії під розписку». Крім того, статтю 183 КПК необхідно доповнити частиною 4 де передбачити, який саме процесуальний примус може бути застосовано до порушників цієї вимоги, а саме: «В разі порушення вимоги про залишення приміщення, в якому проводиться обшук або виїмка, до правопорушника можуть бути застосовані заходи фізичного примусу, а для унеможливлення порушення правил зносин між собою застосовують передбачені цим Кодексом заходи адміністративної відповідальності». У такому випадку частину 4 нинішньої статті 183 КПК буде частиною 5.
20. Пропонуємо доповнення до статті 190 КПК: «1. Особам, що перебувають на місці провадження огляду, забороняється виходити з приміщення і зноситись між собою або з іншими особами до закінчення огляду, про що зазначеним особам повідомляють до початку слідчої дії під розписку. Слідчий має право дозволити зазначеним особам залишати місце огляду і зноситись між собою під час проведення цієї слідчої дії. 2. У разі порушення вимоги про залишення місця проведення огляду до правопорушника можуть бути застосовані заходи фізичного примусу, а щодо порушення правил можливості зносин між собою – застосовують передбачені цим Кодексом заходи адміністративної відповідальності». Також до зазначених статей чинного КПК та проекту КПК необхідно внести доповнення, яким передбачити можливість примусового проведення огляду такого змісту: «У разі необхідності огляд здійснюється примусово».
21. Статтю 193 КПК необхідно доповнити новими частинами в такій редакції: «1. За необхідності виявити або засвідчити наявність на тілі у особи особливих прикмет або слідів, що мають значення у справі, слідчий виносить про це постанову і проводить освідування. Якщо одночасно з оглядом тіла особи необхідно провести огляд одягу, взуття та інших предметів, що знаходяться у особи, слідчий виносить відповідну постанову і проводить освідування та огляд про що складає протокол. 2. Освідування особи із застосуванням примусу (фізичної сили) проводиться лише в справах про середньої тяжкості тяжкі та особливо тяжкі злочини, якщо проведення освідування має велике процесуальне значення і його невиконання може призвести до негативних наслідків. 3. Примусове освідування проводять лише за вмотивованим рішенням суду, яке приймають на підставі подання органу дізнання або слідчого, погодженого з прокурором. Забороняється проведення примусового освідування стосовно неповнолітніх, осіб похилого віку та вагітних жінок. 4. Примусове освідування проводять в присутності лікаря або спеціаліста в галузі судової медицини».
22. Вважаємо за доцільне доповнити статтю 192 КПК частиною третьою, в якій передбачити можливість примусового проведення ексгумації трупа у разі протидії її виконанню з боку будь-яких осіб.
23. У новому КПК необхідно передбачити поняття приводу, а також можливість застосування фізичної сили в разі відмови зобов’язаної особи виконати постанову щодо приводу. Ця норма, на наш погляд, може мати наступний вигляд: «1. Привід – це примусове доставлення до органів дізнання, досудового слідства або до суду осіб, які не з’явилися за викликом без поважних причин. 2. Особа, що виконує постанову слідчого, прокурора або суду щодо проведення приводу, має право застосувати заходи фізичного примусу. 3. Заходи фізичного примусу застосовують, якщо рішення щодо проведення приводу не виконується зобов’язаними особами добровільно або є реальна небезпека невиконання рішення чи настання негативних наслідків у результаті протиправної поведінки будь-якої особи. 4. Щодо проведення приводу обов’язково виносять вмотивовану постанову, яку оголошують особі, якої вона стосується, під розписку. В постанові вказують підстави застосування приводу і наслідки її невиконання, а також заходи примусу, які можуть бути застосовані щодо порушника. 5. У разі застосування заходів фізичного примусу під час приводу, особі повинна завдаватися найменш можлива фізична, психічна чи майнова шкода. 6. Під час проведення примусового приводу особи, що її виконують не повинні завдавати шкоди життю чи здоров’ю особи, яка підлягає приводу. В разі виникнення такої небезпеки застосування примусу повинно бути припинено. 7. У разі застосування фізичного примусу під час проведення приводу складають протокол».
24. Зразки для експертного дослідження – це отримані у встановленому законом порядку для використання під час проведення експертизи різноманітні матеріальні об’єкти, які наділені характерними ознаками, за допомогою яких проводиться ідентифікація, визначення групової належності або встановлення певних властивостей осіб чи предметів. У новому КПК України необхідно передбачити окрему статтю, якою визначити порядок отримання зразків для експертного дослідження, а саме: «1. Одержання зразків для судово-експертного дослідження проводиться обов’язково в присутності понятих. У необхідних випадках слідчий має право залучити до участі у відібранні або вилученні зразків працівників органів внутрішніх справ або відповідних спеціалістів. Усім присутнім особам слідчий роз’яснює порядок проведення процесуальної дії, їх права і обов’язки. 2. Перед відбиранням або вилученням зразків для судово-експертного дослідження слідчий пред’являє постанову особі або представнику юридичної особи, якої вона стосується, та пропонує видати або надати зазначені в постанові зразки і роз’яснює наслідки відмови від виконання постанови. 3. У разі відмови особи, зобов’язаної видати або надати вказані в постанові зразки, якщо є реальна можливість одержати їх без згоди цієї особи, слідчий проводить примусове відбирання або вилучення зразків за правилами, передбаченими кримінально-процесуальним законом».
25. Статтю 199 КПК необхідно доповнити частиною другою, в якій зазначити, що одержання зразків для судово-експертного дослідження, пов’язане з проникненням в житло чи інше володіння особи, проводиться лише за вмотивованим рішенням суду.
26. До статті 142 проекту КПК України необхідно внести доповнення у такій редакції: «1. Стаціонарна експертиза потерпілого і свідка призначається судом тільки за їх згодою. 2. Стосовно особи, поміщеної у медичний заклад не допускаються дії, які принижують її честь і гідність або які є небезпечними для її життя і здоров’я. 3. Забороняється застосування щодо особи, поміщеної у медичний заклад, будь-яких медичних препаратів, якщо це не пов’язано з наданням невідкладної медичної допомоги, без її згоди, а також без згоди її представників і захисника. 4. Щодо особи, яка примусово поміщена в медичний заклад, забезпечується безперешкодний доступу захисника».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеева Л. Б. Принуждение и ответственность в механизме уголовно-процессуального регулирования / Л. Б. Алексеев // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып. 30. – М., 1979. – С. 88–89.
2. Алексеев С. С. Социальная ценность права в советском обществе / С. С. Алексеев. − М. : Юрид. лит., 1971. − 223 с.
3. Аленин Ю. П. Процессуальные особенности производства следственных действий / Ю. П. Аленин. – Одесса : К–д, Центрально-Украинское издательство, 2002. – 348 с.
4. Античные риторики : [cобрание текстов, ст.] ; коммент. и общ. ред. А. А. Тахо-Годи. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1978. – 352 с.
5. Andrew Sullivan. Democracy’s Discontent / Andrew Sullivan // The New York Times Book Review. 19 May. – 1996.
6. Арендт Х. Джерела тоталітаризму / Х. Арендт [пер. з англ.]. – К. : Дух і літера, 2002 – 539 с.
7. Аристотель. Никомахова этика : соч. в 4 т. / Аристотель ; [пер. Н.В. Брагинской] – М. : Мысль, Т. 4. – 1984. – 293 с.
8. Баев О. Я. Конфликты в деятельности следователя (вопросы теории) / О. Я. Баев. – Воронеж : Изд-во Воронежского университета, 1981. – 160 с.
9. Баев О. Я. Убеждение в структуре криминалистических средств предупреждения и разрешения конфликтных ситуаций на предварительном следствии / О. Я. Баев // Проблемы обеспечения социалистической законности на предварительном следствии : сб. науч. тр. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1986. – 112 с.
10. Базылев Б. Т. К вопросу об определении понятия государственного принуждения: / Б. Т. Базылев. – Томск : Томский ун-т, 1968. – С. 18. – (Труды / Томский ун-т).
11. Барабаш А. С. Негативная уголовно-процессуальная ответственность / А.С. Барабаш // Правоведение. – 1987. – № 4. – С. 89–93.
12. Бараннік Р. В. Окремі питання співвідношення цілей і засобів їх досягнення у кримінальному процесі. Актуальні питання розкриття та розслідування злочинів / Р. В. Бараннік // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ : зб. наук. праць. − Дніпропетровськ, 2008. − № 2 . − С. 318–324.
13. Баулин Ю. В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния / Ю. В. Баулин. – Харьков : Основа, 1991. – 400 с.
14. Бахин В. П. Некоторые аспекты изучения практики борьбы с преступностью (данные исследований за 1980-2002 г.) / В. П. Бахин, Н. С. Карпов. – К., 2002. – 458 с.
15. Белкин Р. С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня, злободневные вопросы российской криминалистики / Р. С. Белкин. – М. : Норма Инфра, – М, 2001. – 237 с.
16. Білоусов О. І. Проблеми визначення поняття «затримання підозрюваного» / О. І. Білоусов // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2005. – № 1. – С. 22–24.
17. Бондаренко А. А. Зміст і форми взаємодії слідчого та оперативно-розшукових підрозділів / А. А. Бондаренко // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2003. – № 2. – С. 16–30.
18. Быков В. М. Принуждение при производстве следственных действий / В.М. Быков, Н. В. Ткачева // Право и политика. – М. ; Nota Bene, – 2005 – № 5. – С. 136–145.
19. Благодир А. А. Заходи кримінально-процесуального примусу – гарантія дотримання законності / А. А. Благодир // Актуальні проблеми правознавства : науковий збірник ЮІ ТАНГ. – Тернопіль, 2001. – № 3. – С. 201–205.
20. Благодир А. А. Огляд житла чи іншого володіння особи / А. А. Благодир // Актуальні проблеми правознавства : науковий збірник ЮІ ТАНГ. – Тернопіль, 2002. – № 4. – С. 262–265.
21. Благодир А. А. Застосування ч. 1 ст. 193 КПК України в практичній діяльності правоохоронних органів / А. А. Благодир // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України : зб. наук. статей. − Iвано-Франiвськ. : Плай, 2002. − № 10. − С. 124–128.
22. Благодир А. А. Кримінально-процесуальна регламентація примусових слідчих дій, проведення яких пов’язане з проникненням в житло чи інше володіння особи / А. А. Благодир // Вісник Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2007. – № 1. – С. 174–179.
23. Благодир А. А. Застосування переконання при проведенні примусових слідчих дій / А. А. Благодир // Держава і закон: теорія, практика, методика : зб. наук. праць. − Івано-Франківськ : Типовіт, 2008. − № 3. – С. 185–192.
24. Благодир А. А. Класифікація заходів кримінально-процесуального примусу / А. А. Благодир // Підприємництво, господарство і право. – № 12. – 2008. – С. 178–181.
25. Благодир А. А. Регламентація процесуального порядку примусового одержання зразків для експертного дослідження / А. А. Благодир // Підприємництво, господарство і право. – № 1. – 2009. – С. 126–129.
26. Благодир А. А. Застосування примусового приводу органами дізнання / А. А. Благодир // Держава і закон: теорія, практика, методика : зб. наук. праць науково-педагогічних працівників ПЮІ ЛьвДУВС. − Івано-Франківськ : Типовіт, 2006. – № 1. − С. 137–141.
27. Большой толковый словарь иностранных слов / М. А. Недель-Червинская, П. П. Червинский. – Т. 2. – Ростов-на-Дону : «Феникс», 1995. – 544 с.
28. Борець Т. Особливості проведення відтворення обстановки та обставин події у житлі чи іншому володінні особи / Т. Борець // Право України. – 2007. – № 3. – С. 99–102.
29. Борець Т. Поняття та основні ознаки слідчих дій / Т. Борець // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 8. – С. 125–127.
30. Борець Т. О. Деякі проблемні питання проведення огляду та обшуку у житлі чи іншому володінні особи: порівняльний аналіз / Т. О. Борець // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2006. – № 34. – С. 329–333.
31. Братасюк М. Право як втілення метасоціальної та соціокультурної сутності людини. Гуманістичний вимір у праві / М. Братасюк // Актуальні проблеми правознавства : науковий збірник ЮІ ТАНГ. – Тернопіль. – 2001, – № 3. – С. 6–18.
32. Буторин Л. А. Процессуальные гарантии прав личности и принуждение в стадии возбуждения уголовного дела / Л. А. Буторин // Уголовно-процессуальное принуждение и ответственность, их место в решении задач предварительного расследования : сб. науч. тр. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1987. – С. 90–95.
33. Василенко Д. Л. Захист прав і свобод громадян при освідуванні / Д. Л. Василенко // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2006 р. – № 6 – С.51–56.
34. Васильева Е. Г. Меры уголовно-процессуального принуждения. / Васильева Е. Г. – Уфа : Издательство Башкирского государственного университета, 2003. – 136 с.
35. Васильев А. Н. Криминалистика : [учебник] / Васильев А. Н. – М., 1963. – 310 c.
36. Васильев В. Л. Юридическая психология : [учебник для вузов] / В. Л. Васильев – М. : Юрид. лит., 1991. – 464 с.
37. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К. : Ірпінь : ВТФ «Перун», 2001. – 1140 с.
38. Верещак В. М. Судовий компроміс у кримінальному судочинстві / В. М. Верещак // Вісник Верховного Суду України. – 2000. – № 1. – С.41–43.
39. Весельський В. К. Сучасні проблеми допиту : [монографія] / В. К. Весельський – К. : НВТ «Правник», 1999. – 126 с.
40. Ветрова Г. Н. Уголовно-процессуальная ответственность : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юр. наук : спец. 12.00.09 «Уголовний процесс и криминалистика; судебная експертиза» / Г. Н. Ветрова. – М., 1981. – 22 с.
41. Виницкий Л. В. Теория и практика освидетельствования на предварительном следствии : [учебное пособие] / Виницкий Л. В. – Караганда, 1982. – С. 25–26.
42. Галаган В. І. Процесуальний порядок і тактика пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають : [монографія] / В. І. Галаган, І. В. Басиста. – К. : КНУВС, 2007. – 236 с.
43. Галаган В. І. Застосування деяких заходів процесуального примусу у світлі додержання конституційних прав і свобод людини / В. І. Галаган // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 1 (29). – С. 62.
44. Гегель Г. В. Ф. Философия права / Гегель Г. В. Ф. – М., Мысль, 1990. – 524 с.
45. Гільбух Ю. З. Вчитель і психологічна служба школи / Гільбух Ю. З. – К. : Ін-т психології АПН України, 1993. – 142 с.
46. Глазырин Ф. В. Криминалистика : [учебно-методическое пособие] / Глазырин Ф. В., Соловьева Н. А., Боровков А. В. – Волгоград : Изд-во ВолГУ, 2003. – 101 с.
47. Глебов В. Г. О совершенствовании уголовно-процессуальной регламентации освидетельствования / В. Г. Глебов // Укрепление законности предварительного расследования в условиях перестройки : сб. науч. тр. – Волгоград : ВСШ МВД СССР, 1990. – 172 с.
48. Горбачов О. Слідчі дії : термінологія, поняття, види / О. Горбачов // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 1997. – № 2. – С.125–130.
49. Гринберг М. С. Пределы принуждения (Уголовно-правовой аспект) / М. С. Гринберг // Государство и право. – 1994. – № 4. – С. 33–42.
50. Декларація про захист всіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських та таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, прийнята Резолюцією 3452 (ХХХ) Генеральної Асамблеї ООН 9 грудня 1975 р. // Забезпечення органами внутрішніх справ міжнародно-правових стандартів прав людини при охороні громадського порядку : [ у 3 ч.]. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – (Науково-практичний, документально-джерельний та навчально-методичний комплекс: у 3 ч. / відп. ред. Римаренко Ю. І. [та ін.]). Ч. 2, Ч. 3. – 2001. – 558 с.
51. Димитров Ю. Розроблення нового кримінально–процесуального кодексу / Ю. Димитров // Право України. – 1994. – № 9. – С. 11–13.
52. Дубинский А. Я. Производство предварительного расследования органами внутренних дел : [учеб. пособие] / Дубинский А. Я. – К. : НИиРИО КВШ МВД СССР, 1987. – 84 с.
53. Дубинский А. Я. Свидетель на следствии и в суде / А. Я. Дубинский // Основания и порядок реализации уголовной ответственности. Межвузовский сборник научных статей. − Куйбышев, 1989. − С. 107.
54. Дутка А. В. Освідування як засіб виявлення фізичних та психічних вад у підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого та свідка / А.В. Дутка // Держава і закон : теорія, практика, методика : зб. наук. праць. – Івано-Франківськ : ПЮІ ЛьвДУВС, 2008. – Вип. 3. – С. 218–224.
55. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини // Забезпечення органами внутрішніх справ міжнародно-правових стандартів прав людини при охороні громадського порядку : [ у 3 ч.]. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – (Науково-практичний, документально-джерельний та навчально-методичний комплекс : у 3 ч. / відп. ред. Римаренко Ю. І. [та ін.]). Ч. 2, Ч. 3. – 2001. – 558 с.
56. Элькинд П. С. Цели и средства их достижения в советском уголовно-процессуальном праве / Элькинд П. С. − Л., 1976. – 213 с.
57. Элькинд П. С. Советский уголовно-процессуальный закон и проблемы его эффективности / П. С. Элькинд // Советское государство и право. − 1980. − № 9. − С. 147–148.
58. Економічна енциклопедія : у 3 т. / Редкол. : С. В. Мочерний ( відп. ред.) [та ін.]. – К. : Видавничий центр «Академія», Т. 2. – 2001. – 848 с.
59. Еллинек Г. Социально-этическое значение права, неправды и наказания / Еллинек Г. /, [перевод со 2-го, просмотренного автором издания] ; под ред. : Рождественский А. А. ; пер. : И. И. Власов. – М. : Н. Клочков, 1910. – 158c.
60. Еникеев 3. Д. Меры уголовно-процессуального принуждения (социальная обусловленность и юридическая природа) / 3. Д. Еникеев // Правоведение. − 1978. − № 6. – С. 64.
61. Жогин Н. В. Предварительное следствие в советском уголовном процессе / Н. В. Жогин, Ф. Н. Фаткуллин. – М. : Юрид. лит., 1965. – 367 с.
62. Забигайло В.К. Проблема «Пробелов в праве» / Забигайло В. К. – К. ; Наукова думка, 1974. – 136 с.
63. Загальна декларація прав людини // Забезпечення органами внутрішніх справ міжнародно-правових стандартів прав людини при охороні громадського порядку : у 3 ч. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – (Науково-практичний, документально-джерельний та навчально-методичний комплекс : у 3 ч. / відп. ред. Римаренко Ю. І. [та ін.]). Ч. 2, Ч. 3. – 2001. – 558 с.
64. Закон України від 21 червня 2001 року “Про внесення змін до кримінально-процесуального кодексу України» // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 34–35. – Ст. 187.
65. Закон України від 25.12.1994 року «Про судову експертизу» // Відомості Верховної Ради України. – 1994.– № 28. – Ст. 232.
66. Закон України від 17 травня 2001 року “Про внесення змін до КПК України» // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 31. – Ст. 146.
67. Закон України «Про внесення до деяких законодавчих актів України змін і доповнень щодо удосконалення попереднього розслідування» // Офіційний вісник України. – 1993. – № 34. – Ст. 355.
68. Закон України від 04.11.2001 р. «Про поштовий зв’язок» // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 43. – С. 19–28.
69. Закон України від 02.10.1992 р. «Про інформацію» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
70. Закон України “Про міліцію» від 20.12.1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
71. Зинатуллин З. З. Уголовно-процессуальное принуждение и его эффективность (Вопр. теории и практики) / Зинатуллин З. З. – Казань : Изд-во Казан. ун-та, 1981. – 136 с.
72. Зозулинський О. Слідчий огляд як засіб перевірки показань / О.Зозулинський // Радянське право. – 1970. – № 4. – С. 57–59.
73. История политических и правовых учений : учебник для вузов / под общ. ред. члена-корр. РАН, доктора юрид. наук, профессора В.С. Нерсесянца. – [изд. 2-е, стереотип.]. – М., 1998. – С. 50–55.
74. Іщенко А. В. Теорія і практика криміналістичного забезпечення процесу доказування в розслідуванні злочинів : навч. посіб. / А. В. Іщенко, І. О. Ієрусалимов, Ж. В. Удовенко ; М-во освіти і науки України, М-во внутрішніх справ України, Київський національний ун-т внутрішніх справ. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – 160 с.
75. Кант И. Основы метафизики нравственности : [соч. в 6 т.] / Кант И. – М. : Мысль. – Т. 4, ч. 2. – 1965. – С. 264–270.
76. Капліна Г. Заохочувальний метод правового регулювання оплати найманої праці в умовах ринкових перетворень / Г. Капліна // Юридичний журнал. – 2008. – № 3. – С. 84–87.
77. Карнеева Л. М. Судебная этика и тактика допросив / Л. М. Карнеева // Этика предварительного следствия. – Волгоград, 1976. – 240 с.
78. Карпов Н. С. Криминалистическое изучение преступной деятельности, средств и методов борьбы с ней (данные эмпирических исследований): научное издание / Н.С. Карпов. – К. : М-во внутр. дел Украины. Нац. акад. внутр. дел Украины, 2004. – 218 с.
79. Карпов Н. С. Проблеми доказування у кримінальному судочинстві / Н. С. Карпов // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2006. – №. 4. – С. 187–195.
80. Карпов Н. С. Тактичний засіб чи недопустимий прийом? / Н. С. Карпов // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2006. – № 2. – С. 158–166.
81. Карпов Н. С. Поняття і зміст помилок у слідстві / Н. С. Карпов // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2006. – № 5. – С. 159–167.
82. Касьянов В. В. Социология права / В. В. Касьянов, В. Н. Нечепуренко. – Ростов н/Д, 2001. – 480 с.
83. Качурін С. Одержання зразків для експертного дослідження: проблеми теоретичного та практичного характеру / С. Качурін // Право України. – 2004. – № 1. – С. 110–113.
84. Кінаш О. Організація окремої слідчої дії – умова законності й ефективності розслідування злочинів / О. Кінаш // Право України. – 2003. – № 2. – С. 59–64.
85. Клюков Е. М. Мера процессуального принуждения / Клюков Е. М. – Казань : Изд-во Казан. ун-та., 1974. – 112 с.
86. Ковалев В. М. Проблемы уголовно-процессуальной ответственности / В.М. Ковалев // Проблемы юридической ответственности и совершенствование законодательства в свете новой Конституции СССР. – Рязань, 1979. – С. 67–72.
87. Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України: [навчальний посібник] / Коваленко Є. Г. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 576 с.
88. Коврига 3. Ф. Уголовно-процессуальная ответственность / Коврига З. Ф. [науч. ред. Кокорев Л. Д.]. – Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 1984. – 191c.
89. Коврига З. Ф. Уголовно-процессуальное принуждение / Коврига З. Ф. – Воронеж, Изд.-во Воронеж. ун-та, 1975. – 174 с
90. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7.12.1984 р. // ВВР УРСР. – 1984. – Додаток до № 52. – Ст. 1122 (з наступними змінами та доповненнями).
91. Козловський С. Накладення арешту на кореспонденцію та її виїмка в аспекті судово-правової реформи / С. Козловський // Право України. – 1998. – № 4. – С. 37.
92. Козьяков І. Проблеми теорії та практики застосування статей 187, 187-1 КПК України / І. Козьяков // Право України. – 2003. – № 4. – С. 57–63.
93. Колодій А. М. Принципи права України / Колодій А. М. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – 205 с.
94. Колодій А. М. Права людини і громадянина в Україні : [навч. посібник] / А. М. Колодій, А. Ю. Олійник. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 336 с.
95. Колос М. І. Теоретична модель підстав відповідальності та правозастосовчих дій – основа організації захисту прав і свобод людини у кримінальному процесі / М. І. Колос // Наукові записки. [Серія «Право»]. – Острог, 2001. – № 2. – С. 359–368.
96. Колпаков В. К. Адміністративне право України / В. К. Колпаков. – К. : Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.
97. Коновалова В. Е. Правовая психология / В. Е. Коновалова. – Х. : «Основа» при ХГУ, 1990. – 198 с.
98. Коновалова В. Е. Правовая психология / В. Е. Коновалова. – Харьков : “Консум», 1997. – 160 с.
99. Коновалова В. Е. Психология современного подростка / В. Е. Коновалова [под ред. Д.И.Фельдштейна]. – М. : Педагогика, 1987. – 240 с.
100. Корнуков В. М. Меры процесуального принуждения в уголовном судопроизводстве / В. М. Корнуков. – Саратов : Изд–во Саратов. ун–та, 1978. – 140 с.
101. Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоритические проблемы / М. В. Костицкий. – К. : Выща шк., 1990. – 259 с.
102. Котюк В. О. Теорія права : курс лекцій : [навч. посібник для юрид. фак. вузів] / В. О. Котюк. – К. : Вентурі, 1996. – 208 с.
103. Котюк І. І. Основи теорії держави і права / І. І. Котюк. – К., 1998. – 128 с.
104. Котюк І. І. Теоретичні аспекти криміналістичної ідентифікації : [монографія] / І. І. Котюк – К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004. – 208 с.
105. Конституція України / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К., 2006. – 48с.
106. Криминалистика : [учебник] / под ред. Р. С. Белкина, Г. Г. Зуйкова. –М. : Юрид. лит., 1968. – С. 347–349.
107. Кримінальне право України : [підручник] / [М. І. Бажанов , Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.]. ; за ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – [2–е вид., перероб. і допов.]. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – 480 с.
108. Кримінальний процес України : [підручник] / Є. Г. Коваленко, В. Т. Маляренко – К. : Юрінком інтер, 2004. – 688 с.
109. Кримінальний процес України : [підручник] / Є. Г. Коваленко, В. Т. Маляренко – Київ : Юрінком-Інтер, 2006. – 704 с.
110. Кримінально-процесуальний кодекс України : за станом на 1 бер. 2008 року / [науково-практичний коментар] / за заг. ред. В. Т. Маляренка, В. Г. Гончаренка – [вид. 5-те, перероблене та доповнене] – К. : Юрисконсульт, КНТ, 2008. – 896 с.
111. Кримiнально-процесуальний кодекс України : [науково-практичний коментар]. – К. : Юрінком, 1995. – 639 с.
112. Кримінально-процесуальний кодекс України. – Офіц. видання. – К. : Видавничий Дім « Ін Юре», 2006. – 280 с.
113. Кришевич О. В. Психологія слідчого у конфліктному вимірі / О. В. Кришевич // Науковий вісник НАВСУ. – 1999. – № 3. – С. 203–206.
114. Кудин Ф. М. Охрана прав личности и уголовно-процессуальное принуждение / Ф. М. Кудин // Гарантии прав лиц, участвующих в уголовном судопроизводстве. – Свердловск, 1975. – С. 138–145.
115. Кудрявцев В. Н. Право и поведение / В. Н. Кудрявцев. – М. : Юрид. лит., 1978. – 192 с.
116. Кузів О.М. Чинне нормативно-правове забезпечення проведення виїмки / О.М. Кузів // [Матер. наук.-практ. конфер. «Проблеми забезпечення конституційних прав громадянина в кримінальному судочинстві»] (Львів, 26 жовт. 2007 р.). – Львів : ЛьвДУВС, 2008. – С. 189–191.
117. Кузмічов В. С. Слідча діяльність : характеристика та напрямки удосконалення : [монографія] / В. С. Кузмічов, Ю. М. Чорноус. – К. : ЗАТ «НІЧЛАВА», 2005. – 448 с.
118. Курта Є. О. Компроміс на досудовому слідстві: поняття, види, криміналістичні прийоми досягнення : дис