Заярний Олег Анатолійович Адміністративна деліктологія в інформаційній сфері: проблеми теорії та практики

Короткий опис

Заярний Олег Анатолійович, доцент кафедри адміні­стративного права Київського національного університе­ту імені Тараса Шевченка: «Адміністративна деліктологія в інформаційній сфері: проблеми теорії та практики» (12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право). Спецрада Д 26.001.04 у Київ­ському національному університеті імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ЗАЯРНИЙ ОЛЕГ АНАТОЛІЙОВИЧ
УДК 342.951(477):002.6
ДИСЕРТАЦІЯ
АДМІНІСТРАТИВНА ДЕЛІКТОЛОГІЯ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ:
ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ
Спеціальність 12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право
Подається на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело.
_______________ О.А. Заярний
(підпис здобувача)
Науковий консультант ДІХТІЄВСЬКИЙ Петро Васильович, доктор юридичних
наук, професор
Київ – 2018

ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень ……………………….……………...………..…21
Вступ ……………………………………………………………………………23
Розділ 1 Теоретико-методологічні засади формування науки
адміністративної деліктології в інформаційній сфері
………………………………………………………………………………………….41
1.1 Обґрунтування юридичної потреби адміністративно-правового
забезпечення охорони інформаційної сфери України з позицій науки
адміністративної деліктології………………………………………………………...41
1.2 Концептуальні підходи до визначення поняття та предмета
адміністративної деліктології в інформаційній сфері
……………………………………………………………………………………….....55
1.3 Система науки адміністративної деліктології в інформаційній сфері та
основні напрями її удосконалення в умовах розвитку інформаційного
суспільства…………………………………………………………………………….74
1.4. Адміністративна деліктологія в системі юридичних наук, які
досліджують інформаційну сферу, її завдання та методи дослідження
……………………………………………………………………………………...…..84
Висновки до Розділу 1 .……………………………………………...…...…..102
Список використаних джерел до Розділу 1 .……………………….……...104
Розділ 2 Адміністративне інформаційне правопорушення, як предметна
основа адміністративної деліктології в інформаційній сфері: загальні
проблеми теоретичної розробки та практичної кваліфікації його складів
…………………………………………………………………………………..…….122
2.1 Поняття, правова природа та властивості адміністративного
інформаційного правопорушення ………………………………………………….122
2.2 Соціально-правова сутність об‘єкта адміністративних інформаційних
правопорушень, його види та проблеми законодавчого визначення
………………………………………………………………………………………...141
19
2.3 Об‘єктивна сторона адміністративних інформаційних правопорушень:
правова кваліфікація та структура ……………………………...…………………155
2.4 Суб‘єктивні елементи складу адміністративних інформаційних
правопорушень: їх види, структура та соціально-правова характеристика
………………………………………………………………………………………...169
Висновки до Розділу 2 …………….………………………..………………..197
Список використаних джерел до розділу 2. ………………………...………200
Розділ 3 Державна адміністративно-деліктна політика України, як
правова модель практичної реалізації наукових здобутків адміністративної
деліктології в інформаційній сфері ……………………………...………………220
3.1 Предмет, цілі та завдання державної адміністративно-деліктної політики
в інформаційній сфері …………………………………...………...……….……….220
3.2 Основні напрями державної адміністративно-деліктної політики в
інформаційній сфері та проблеми їх удосконалення в умовах розвитку
інформаційного суспільства ……………………………………………………......238
3.3 Суб‘єкти формування та реалізації державної адміністративно-деліктної
політики в інформаційній сфері: їх види, компетенція та особливості взаємодії
………………………………………………………………………………………...265
3.4. Засоби формування та реалізації державної адміністративно-деліктної
політики в інформаційній сфері …………………………………………...……….284
Висновки до Розділу 3 .……………………...……………..………………..309
Список використаних джерел до Розділу 3 .………………..………….......312
Розділ 4 Правове забезпечення розвитку складових інформаційної
сфери України засобами державної адміністративно-деліктної політики
……………………………………………………………………...…………………338
4.1 Правове забезпечення охорони прав особи у сфері доступу до публічної
інформації за законодавством України та зарубіжних країн …………..……....338
4.1.1 Характеристика адміністративних правопорушень у сфері доступу до
публічної інформації як виду соціально-правових конфліктів, що існують в
інформаційній сфері …………………………...……………………………………338
20
4.1.2 Деліктологічна складова державного контролю у сфері доступу до
публічної інформації та засоби її реалізації …………………………...…………..357
4.2 Правове забезпечення розвитку медіа-сфери України засобами
державної адміністративно-деліктної політики ………………………………….377
4.2.1 Сутність адміністративних інформаційних правопорушень, що
вчиняються в медіа-сфері України, їх види та особливості юридичних складів
………………………………………………………………………………………...377
4.2.2 Державний контроль та нагляд за додержанням вимог медіазаконодавства України ………………………...……………………………………399
4.2.3 Адміністративна відповідальність як засіб запобігання
адміністративних інформаційних правопорушень у медіа-сфері: її види та
проблеми реалізації за законодавством України …………….…………………..406
4.3 Розвиток галузі телекомунікацій та інформатизації в умовах існування
адміністративної інформаційної деліктності: проблеми правового забезпечення
………………………………………………………………………………………...424
4.3.1 Адміністративне інформаційне правопорушення як форма
протиправної поведінки в галузі телекомунікацій та інформатизації, його види й
особливості складів ……………………………..………...…………….………….424
4.3.2 Методологічні проблеми запобігання адміністративних інформаційних
правопорушень у галузі телекомунікацій та інформатизації засобами державної
адміністративно-деліктної політики України ………………………….………...450
Висновки до Розділу 4. …………...……………………………………….....470
Список використаних джерел до розділу 4….…………………………….474
Висновки …………………………………...…………………………………503
Додатки ………………………….…………………………...……………….516
21
Перелік умовних скорочень
АІП – адміністративне інформаційне правопорушення
АМКУ – Антимонопольний комітет України
ВАСУ – Вищий адміністративний суд України
Відповідальна особа РПІ – відповідальна посадова особа з питань
забезпечення доступу до публічної інформації
ВРУ – Верховна Рада України
ВСУ – Верховний суд України
ГКУ – Господарський кодекс України
Держспецзв‘язку та захисту інформації України – Державна Служба
спеціального зв‘язку та захисту інформації України
ЄС – Європейський Союз
ЄСПЛ – Європейський Суд з прав людини
ЗМІ – засоби масової інформації
ЗУ - Закон України
ІКТ – інформаційно-комунікаційні технології
ІС – інформаційна сфера
ІТС – інформаційно-телекомунікаційна система
КАСУ – Кодекс адміністративного судочинства України
ККУ – Кримінальний кодекс України
КМУ – Кабінет Міністрів України
КСУ – Конституційний Суд України
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення
МВС України – Міністерство внутрішніх справ України
Мінінформполітики України – Міністерство інформаційної політики
України
НКРЗІ – Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері
зв'язку та інформатизації
Нацрада – Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення
ПІТП – публічні інформаційно-телекомунікаційні послуги
22
РПІ – розпорядник публічної інформації
РЧР України – Радіочастотний ресурс України
СБУ – Служба безпеки України
СПА – Суб`єкт публічної адміністрації
СРТ – суб‘єкт ринку телекомунікацій
Уповноважений ВРУ з прав людини – Уповноважений Верховної Ради
України з прав людини
ЦКУ – Цивільний кодекс України
ЦОВВ – центральний орган виконавчої влади
ЦОВВ зі спеціальним статусом – центральний орган виконавчої влади зі
спеціальним статусом
23
ВСТУП
Актуальність теми. Розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних
технологій, (далі – ІКТ), перехід на нову, цифрову модель взаємодії суб‘єктів
публічної адміністрації, (далі – СПА) з громадянами та юридичними особами
зумовив виникнення для держави нових завдань, виконання яких насамперед
спрямовано на побудову інноваційного, конкурентоздатного інформаційного
суспільства, в якому інформація виступає основним продуктом суспільної
діяльності.
Зростаюча роль держави в інформаційному суспільстві передбачає
встановлення для СПА нових, до останнього часу не передбачених у нормах
Конституції та законів України, (далі – ЗУ) обов‘язків перед громадянами,
юридичними особами – учасниками публічно-правових інформаційних
відносин. Їх зміст значною мірою визначається характером міжнародних
зобов‘язань, прийнятих Україною у зв‘язку з ратифікацією Європейської
Конвенції про захист прав людини і основних свобод, Угоди про асоціацію між
Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським
співтовариством з атомної енергії, їхніми державами-членами, з іншої сторони,
і спрямований на створення сприятливих правових, організаційних умов для
набуття і реалізації суб‘єктивних публічних інформаційних прав, здійснення
інформаційної діяльності на засадах ринкової конкуренції, стимулювання
процесів інформатизації усіх суспільно-політичних процесів, державної
підтримки виробництва стратегічних видів інноваційної продукції,
забезпечення публічного інформаційного правопорядку та інформаційної
безпеки по всій території України.
Водночас недостатня правова регламентація підстав та процедур
притягнення СПА до адміністративної відповідальності за інформаційні
правопорушення, відсутність чітких легальних критеріїв деліктолізації
протиправних діянь, що вчиняються учасниками публічно-правових
інформаційних відносин, поряд із відсутністю спеціальних засобів запобігання
вчиненню адміністративних інформаційних правопорушень (далі – АІП)
24
негативно позначилися на загальному стані правового забезпечення публічного
інформаційного правопорядку в Україні, призвели до непоодиноких випадків
безпідставного втручання контролюючих органів у діяльність виробників
програмної продукції, суб‘єктів надання інформаційно-телекомунікаційних
послуг.
В Україні триває дискусія щодо необхідності формування окремої
юридичної науки, здатної своїм предметом охопити дослідження відповідної
проблематики, перспектив виділення в межах науки адміністративної деліктології
окремого наукового напряму – адміністративної деліктології в інформаційній
сфері (далі – ІС). Порушена дискусія ускладнюється спробою окремих
дослідників сформувати на основі наукових розробок адміністративної
деліктології самостійну юридичну науку – інформаційну деліктологію, предмет
якої ототожнюється з проблематикою запобігання АІП, засобів протидії цим
деліктам.
Наявність у правовій доктрині України окреслених наукових течій
негативно позначається на діяльності із запобігання вчиненню АІП, веде до
наукового обґрунтування можливості поширення загального понятійного апарату
адміністративної деліктології на всі види інформаційних деліктів, засоби охорони
і захисту різних категорій інформаційних прав особи.
Викладене вище зумовлює необхідність проведення комплексного
наукового дослідження теоретичних проблем формування адміністративної
деліктології в ІС як окремого напряму деліктологічних досліджень, структурної
частини науки адміністративної деліктології, вироблення на цій основі
доктринальної моделі державної адміністративно-деліктної політики у значенні
невід‘ємної складової загального механізму правового забезпечення розвитку ІС
України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами. Дисертаційна робота
виконана на кафедрі адміністративного права юридичного факультету Київського
національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до таких
бюджетних тем: «Доктрина права в правовій системі України: теоретичний та
25
практичний аспекти» № 11 БФ 042-01 (номер державної реєстрації 0111U008337);
«Теорія та практика адаптації законодавства України до законодавства ЄС» № 16
БФ 042-01, що діє з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2018 р.
Тему дисертаційної роботи було затверджено рішенням Вченої ради
юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса
Шевченка, протокол № 3 від 26 листопада 2012 року та уточнено рішенням
Вченої Ради юридичного факультету Київського національного університету
імені Тараса Шевченка протокол № 3 від 23 жовтня 2017 року.
Тема дисертаційного дослідження сформульована відповідно до вимог
Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р., (далі –
КУпАП), ЗУ «Про інформацію» від 02.10.1992 р. 2657-ХІІ в редакції ЗУ від
13.01.2011 р., «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в
Україні на 2007–2015 роки» від 09.01.2007 р. № 537-V, Стратегії розвитку
інформаційного суспільства в Україні, схваленої розпорядженням Кабінету
Міністрів України, (далі – КМУ) від 15 травня 2013 р. № 386-р, пунктів 3, 4
розділу «Правові механізми забезпечення і захисту прав та свобод людини»,
пунктів 2, 8, 14, 15 розділу «Проблеми формування національної правової
системи України та її адаптація до європейського права», пунктів 3, 8, 10 розділу
«Правове забезпечення державного будівництва та розвитку політичної системи»,
пунктів 1, 5, 8 розділу «Правове забезпечення інформаційної сфери України»
Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2016–2020 роки, закріплених
у Стратегії розвитку наукових досліджень Національної академії правових наук
України на 2016–2020 роки.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на
основі вивчення та систематизації наявних в ІС доктринальних підходів, аналізу
чинного законодавства України і міжнародно-правових актів, матеріалів судової
практики, наукових праць вчених-правників сформувати теоретичну модель
адміністративної деліктології в ІС, виробити на цій основі засади механізму
правового забезпечення розвитку ІС України засобами державної
адміністративно-деліктної політики.
26
Для досягнення поставленої мети були вирішені такі дослідницькі завдання:
– проаналізувати концептуальні підходи до розуміння змісту
адміністративної деліктології в ІС, виробити доктринальне визначення цього
поняття;
– визначити та надати наукове обґрунтування передумов становлення
адміністративної деліктології в ІС як окремого напряму деліктологічних
досліджень проблематики запобігання АІП;
– виробити систему адміністративної деліктології в ІС;
– обґрунтувати на основі додаткової наукової аргументації необхідність
формування інформаційної деліктології як самостійної юридичної науки, предмет
дослідження якої охоплює проблематику запобігання усім видам інформаційних
правопорушень, за винятком інформаційних злочинів;
– обґрунтувати з доктринальних та правозастосовчих позицій необхідність
адміністративно-правової охорони ІС України від протиправних рішень, дій чи
бездіяльності СПА, інших учасників публічно-правових відносин, які надають
публічні інформаційно-телекомунікаційні послуги, (далі – ПІТП);
– сформулювати науково обґрунтоване визначення поняття
адміністративного інформаційного правопорушення, виявити правову природу,
зміст цього поняття;
– виокремити деліктологічну складову загального механізму правового
забезпечення розвитку ІС України, сформулювати концептуальну модель
відповідного напряму державно-владної діяльності;
– визначити та проаналізувати основні напрями державної адміністративноделіктної політики в ІС;
– виявити особливості складів окремих видів АІП: у сфері доступу до
публічної інформації, медіа-сфері, в галузі телекомунікацій та інформатизації;
– дослідити особливості функціонування та обґрунтувати необхідність
запровадження інституту державного уповноваженого з питань інформації як
механізму державного контролю за дотриманням інформаційних прав особи у
публічно-правових відносинах;
27
– виявити проблемні аспекти юридичної відповідальності СПА за вчинення
АІП, сформувати на цій основі науково обґрунтовані рекомендації щодо
вдосконалення правових підстав, процедур та форм реалізації такої
відповідальності;
– сформулювати конкретні теоретичні та практичні висновки, які містять
пропозиції щодо удосконалення норм чинного в Україні адміністративноделіктного законодавства, дія яких поширюється на публічно-правові відносини.
Об’єктом дослідження є сукупність суспільних відносин, що виникають у
зв‘язку зі здійсненням діяльності щодо запобігання вчиненню АІП, застосуванням
засобів адміністративно-правової охорони та захисту соціальних цінностей, які
існують в ІС України.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні проблеми
адміністративної деліктології в інформаційній сфері.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є система
загальних та спеціальних методів наукового пізнання, законів і принципів
діалектики, об‘єктивні закономірності розвитку ІС України.
Застосування діалектичного методу під час проведення дисертаційного
дослідження дало змогу виявити загальні властивості понять, що становлять
теоретичну основу цієї роботи: «адміністративне правопорушення»,
«адміністративна відповідальність», «адміністративна деліктологія»,
«адміністративно-правовий захист», «адміністративно-правова охорона»,
«запобігання вчиненню адміністративних правопорушень», «інформація», «ІС»,
«предмет науки адміністративної деліктології», «система науки адміністративної
деліктології», визначити базові закономірності перетікання інформаційноправових конфліктів в АІП та адміністративну інформаційну деліктність у цілому
(підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 2.1, 3.1). За допомогою методу аналізу та синтезу
виокремлені загальні та спеціальні передумови для формування адміністративної
деліктології в ІС в окремий напрям деліктологічних досліджень, проаналізовані
концептуальні підходи щодо місця цієї юридичної науки серед юридичних наук,
які досліджують проблематику правового забезпечення розвитку ІС України
28
(підрозділи 1.3, 1.4). Дослідження проблематики розвитку ІС в Україні,
історичних аспектів формування сучасної концепції поняття «АІП», виявлення
причин вчинення нових та виникнення стійкої тенденції до зниження кількості
традиційних правопорушень цього виду стало можливим завдяки застосуванню
історичного методу наукового пізнання (підрозділи 2.1, 4.2.1, 4.2.3, 4.3.1).
Застосування формально-логічного та системно-структурного методів наукового
пізнання дало змогу визначити особливості складів окремих видів АІП, виробити
на цій основі систему правових засобів запобігання цим деліктам, забезпечення
адміністративно-правової охорони і захисту соціальних цінностей, що
функціонують в ІС (підрозділи 2.2–2.4, 4.1.1, 4.1.3, 4.1.4, 4.2.1, 4.2.3, 4.3.1, 4.3.2).
Порівняльно-правовий метод був застосований для дослідження норм
адміністративно-деліктного та інформаційного законодавства зарубіжних країн,
практики Європейського Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) в частині
адміністративно-правової охорони та захисту інформаційних прав і свобод особи,
організації державного контролю за додержанням норм інформаційного
законодавства, що дозволило виокремити найбільш ефективні засоби запобігання
АІП, виробити конкретні рекомендації з удосконалення діяльності окремих
суб‘єктів державної адміністративно-деліктної політики в ІС, зокрема
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі – Уповноважений
ВРУ з прав людини), Національної комісії України, що здійснює державне
регулювання в галузі зв‘язку та інформатизації (далі – НКРЗІ), Національної ради
України з питань телебачення і радіомовлення (далі – Нацрада) тощо.
Застосований для виявлення показників розвитку адміністративної інформаційної
деліктності статистичний метод дозволив з‘ясувати тенденцію до кількісних та
якісних змін у структурі предмета адміністративної деліктології в ІС, розкрити
соціально-юридичні зв‘язки причин та умов, які сприяють виникненню
інформаційно-правових конфліктів в ІС, із сучасним підходом до правового
регулювання публічно-правових інформаційних відносин.
Теоретична основа дослідження. Сформульовані в роботі висновки та
пропозиції ґрунтуються на досягненнях науки теорії права і держави,
29
адміністративно-деліктного та інформаційного права, адміністративної
деліктології. Автор у проведеному дослідженні спирався на праці таких вченихправників: А.В. Авер‘янова, О. Б. Агапова, О. Ф. Андрійко, І. В. Арістової,
О. А. Баранова, Д. М. Бахраха, І. Л. Бачіло, В. В. Бєлєвцевої, К. І. Бєлякова,
В. М. Бевзенка, А. І. Берлача, Ю. П. Битяка, А. М. Благодарного, К. Л. Бугайчука,
Ю. П. Бурило, Ю. В. Ващенко, К. Ю. Галинської, В. М. Гаращука,
Є. С. Герасименка, І. С. Гриценка, Т. О. Гуржия, А. М. Дерюги,
П. В. Діхтієвського, Є. В. Додіна, Р. А. Калюжного, Н. М. Ковальової,
Л. В. Коваля, А. О. Кодинця, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпакова, А. Т. Комзюка,
О. В. Кохановської, О. В. Кузьменко, Р. О. Куйбіди, О. О. Леонідової,
В. А. Ліпкана, Д. М. Лук‘янця, Ю. Є. Максименко, С. О. Масьондза,
П. Є. Матвієнко, К. С. Маштака, Р. С. Мельника, Т. Менделя, Р. В. Миронюка,
М. П. Мишляєва, В. Я. Настюка, М. І Нікуліна, В. І. Олефіра, О. П. Орлюк,
С. В. Петрова, В. Г. Пилипчука, О. В. Полушкіна, С. М. Правдюка,
Д. Б. Савчішкіна, М. І. Смоковича, О. В. Стоїцького, А. В. Стрельнікова,
Е. В. Талапіної, О. В. Чуприни та інших.
Нормативну основу дисертаційного дослідження становлять норми
Конституції та законів України, акти Президента України та Кабінету Міністрів
України, (далі – КМУ), центральних органів виконавчої влади, (далі – ЦОВВ),
положення міжнародних конвенцій і угод, ратифікованих Верховною Радою
України, (далі – ВРУ).
Емпіричну базу дисертаційної роботи складають матеріали судової
практики у справах про АІП щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності
розпорядників публічної інформації, (далі – РПІ), акти правозастосування
Уповноваженого ВРУ з прав людини у справах про захист інформаційних прав і
свобод особи, рішення ЄСПЛ про застосування положень ст. 8 та 10 Європейської
Конвенції про захист прав людини і основних свобод, а також індивідуальні
адміністративні акти ЦОВВ, ухвалені за результатами юрисдикційного
провадження у справах про порушення норм інформаційного законодавства.
30
Наукова новизна полягає в тому, що дисертація є першим в Україні
комплексним дослідженням теоретичних та практичних проблем формування
адміністративної деліктології в ІС, в якому з використанням сучасних методів
наукового пізнання, врахуванням здобутків юридичної науки сформульовано
теоретико-правові засади становлення окремого напряму наукових досліджень
проблематики запобігання АІП, розроблено його систему, з‘ясовано
функціональні і методологічні зв‘язки з іншими юридичними науками, предмет
вивчення яких охоплює різні аспекти правового забезпечення функціонування ІС.
Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в таких
положеннях, які виносяться на захист:
уперше:
– доведено необхідність забезпечення адміністративно-правової охорони ІС
як комплексного, інтегрованого об‘єкта, в межах якого здійснюється
інформаційна діяльність, спрямована на задоволення публічних інформаційних
інтересів та потреб, шляхом виробництва соціально-важливої інформаційної
продукції, надання доступу до соціальних цінностей, доступ до яких забезпечує
реалізацію учасниками публічно-правових відносин свого адміністративноправового статусу;
– запропоновано визначення адміністративної деліктології в ІС як системи
наукових знань про адміністративну інформаційну деліктність, її природу, стан,
динаміку розвитку на конкретній території за окремо взятий проміжок часу,
причини та умови, які сприяють її розвитку, особу порушника правових заборон в
ІС, а також методику і засоби профілактики цього антисоціального правового
явища, які утворюють окремий напрям адміністративної деліктології, а також є
основою для адміністративно-юрисдикційної діяльності в галузі протидії АІП;
– розроблено концептуальну модель системи науки адміністративної
деліктології в межах ІС. До складу компонентів, які охоплюються загальною
частиною адміністративної деліктології в ІС, пропонується включити поняття,
предмет, об‘єкт, принципи та методи адміністративної деліктології загалом;
загальні заходи і засоби виявлення та профілактики адміністративних деліктів;
31
загальні правила провадження у справах про адміністративні правопорушення та
накладення адміністративних стягнень. Особливу частину адміністративної
деліктології в ІС, відповідно, утворюють теорії запобігання АІП; поняття, склад,
види та засоби запобігання цим деліктам; адміністративна інформаційна
деліктність, її причинно-наслідковий комплекс; особа – правопорушник правових
заборон, чинних в ІС, та його соціально-правова характеристика;
адміністративно-правові засоби, процедури охорони та захисту соціальних
цінностей, які існують в ІС; принципи, засоби та напрями державної
адміністративно-деліктної політики в ІС, стратегія її реалізації;
– обґрунтовано необхідність перегляду поняття «спеціальний суб‘єкт АІП»
шляхом перенесення його ознак на громадян та юридичних осіб, на яких законом
покладається виконання лише окремих обов‘язків в ІС. Натомість традиційні
ознаки суб‘єктів АІП, визнані правовою доктриною та практикою спеціальними,
на думку дисертанта, повинні розглядатися у значенні загальних властивостей
учасників публічно-правових інформаційних відносин, протиправні діяння яких
підпадають під диспозицію адміністративно-деліктних норм;
– виокремлено та концептуально розроблено деліктологічну складову
механізму правового забезпечення розвитку ІС України, в основу якого покладено
державну адміністративно-деліктну політику як виражену в передбачених
законодавством України правових формах діяльність держави щодо нормативного
встановлення ознак складів АІП, формування та реалізації комплексу
організаційно-правових засобів профілактики адміністративної інформаційної
деліктності, вироблення стратегії усунення причин та умов, які сприяють її
розвитку, забезпечення охорони інформаційних прав особи у відносинах із
публічною адміністрацією, недопущення поширення загроз для національної
інформаційної безпеки;
– доведено, що структуру предмета державної адміністративно-деліктної
політики в ІС поряд з адміністративною інформаційною деліктністю становлять
також соціальні цінності, на охорону яких спрямована дія засобів
адміністративного примусу: суб‘єктивні публічні інформаційні права особи,
32
правові режими інформації, встановлені актами національного законодавства,
публічна інформаційна інфраструктура та публічний інформаційний
правопорядок;
– вироблено систему адміністративних стягнень, які підлягають
застосуванню до СПА за вчинення АІП. До системи таких стягнень
запропоновано включити: визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності
СПА – учасників публічно-правових інформаційних відносин, скасування
повністю або в окремій частині протиправних підзаконних нормативно-правових
актів, відшкодування майнової чи моральної (немайнової) шкоди;
– запропоновано критерії розмежування сфери адміністративної
відповідальності СПА – РПІ та їх відповідальних осіб, якими насамперед
пропонується визнати зміст компетенції вказаних учасників публічно-правових
інформаційних відносин та способи її реалізації;
– на основі системного аналізу змісту адміністративно-деліктних норм, дія
яких поширюється на юридичних осіб публічного права – РПІ, виокремлено та
систематизовано нормативні підстави їхньої відповідальності, до яких, зокрема,
віднесено: 1) прийняття рішень про схвалення нормативно-правових актів або
технічних регламентів, які встановлюють процедури чи умови, спрямовані на
безпідставне обмеження права особи на доступ до публічної інформації; 2)
невиконання СПА обов‘язку щодо утворення спеціального структурного
підрозділу чи запровадження окремої посади відповідальної особи з питань
забезпечення доступу до публічної інформації; 3) не оприлюднення або
оприлюднення в неповному обсязі чи з порушенням встановлених законом
строків проектів нормативно-правових актів або рішень СПА, які підлягають
громадській, антикорупційній експертизі чи громадському обговоренню; 4) не
схвалення або схвалення з порушенням встановлених актами законодавства
України процедур положення «Про обробку та захист персональних даних СПА,
іншим розпорядником персональних даних» за умови, що такий розпорядник
здійснює обробку персональних даних як виду конфіденційної чи відкритої
публічної інформації;
33
– запропоновано поділ адміністративно-господарських санкцій, які
застосовуються за вчинення АІП в медіа-сфері на: заходи, що спрямовані на
зобов‘язання порушника усунути допущені ним порушення законодавчих норм
без обмежень його статутної діяльності; заходи впливу, застосування яких тягне
за собою тимчасове обмеження чи зупинення діяльності редакції засобу масової
інформації, (далі – ЗМІ); заходи адміністративного примусу, метою застосування
яких є тимчасове обмеження обігу медіа-продукції чи надання медіа-послуг, та
заходи адміністративного примусу, спрямовані на заборону діяльності учасника
медіа-відносин або припинення його діяльності;
удосконалено:
– поняття «ІС», яке з позицій адміністративно-деліктного регулювання
пропонується визначити як предметно-територіальний, системно-структурний та
юрисдикційний простір вчинення дій щодо збирання, зберігання, обробки,
передачі, перетворення та захисту інформації, виробництва інформаційної
продукції, надання інформаційних послуг, формування інформаційної
інфраструктури, а також забезпечення інформаційних прав, свобод особи,
правомірних інтересів учасників інформаційних відносин, публічного
інформаційного правопорядку та національної інформаційної безпеки України в
цілому, межі якого визначаються властивостями самої інформації, її правовими
режимами, а також видами інформаційної діяльності;
– поняття «АІП», під яким пропонується розуміти протиправне, соціально
шкідливе, винне діяння (дію чи бездіяльність), вчинене СПА, його посадовою
особою, іншим деліктоздатним суб‘єктом публічно-правових інформаційних
відносин, яке порушує інформаційні права особи, суспільний інформаційний
правопорядок, встановлений актами законодавства України правовий режим
інформації, інформаційних ресурсів та технологій, посягає на об‘єкти права
власності в ІС чи перешкоджає правомірній інформаційній діяльності, чим
створює загрозу для національної інформаційної безпеки, і за яке законом
встановлено адміністративну відповідальність;
34
– систему напрямів державної адміністративно-деліктної політики в ІС, до
яких запропоновано віднести: 1) забезпечення адміністративно-правової охорони
соціальних цінностей, наявних у відповідній сфері правового регулювання; 2)
адміністративно-правовий захист соціальних цінностей, пов‘язаних із
задоволенням інформаційних потреб та інтересів учасників публічно-правових
відносин; 3) запобігання вчиненню АІП; 4) проведення адміністративної
деліктолізації соціально шкідливих діянь, що вчиняються учасниками публічноправових інформаційних відносин;
– поняття запобігання АІП, під яким пропонується розуміти науково
обґрунтовану, комплексну та послідовну діяльність уповноважених СПА та
громадських об‘єднань, спрямовану на вироблення та реалізацію системи
організаційно-правових заходів із виявлення й усунення причин та умов, що
сприяють вчиненню АІП, формування ефективної системи суб‘єктів
профілактичної діяльності, а також вироблення методичних рекомендацій з
удосконалення механізму здійснення такої діяльності;
– напрями проведення адміністративної деліктолізації протиправних діянь
учасників публічно-правових інформаційних відносин, які включають, зокрема:
по-перше, необхідність визнання ознак протиправності та соціальної шкідливості
основними критеріями для адміністративної деліктолізації конкретної поведінки
учасників публічно-правових інформаційних відносин; по-друге, проведення
уніфікації базових розрахункових одиниць розмірів штрафів за АІП; по-третє,
виключення з категорії АІП деліктів, які є приватно-правовими чи кримінальноправовими за своєю суттю; по-четверте, виключення із системи стягнень, які
підлягають застосуванню за АІП, тих, які не є управлінськими за змістом,
зокрема: конфіскації майна, виправних робіт, оплатного вилучення речей, що
стали безпосереднім предметом чи знаряддям вчинення адміністративного
делікту, адміністративного арешту тощо;
– поняття «адміністративно-запобіжних засобів в ІС», які запропоновано
визначити як систему передбачених актами законодавства України засобів
адміністративного примусу, що застосовуються до учасників публічно-правових
35
інформаційних відносин з метою недопущення вчинення ними АІП до моменту
настання факту протиправної поведінки і проявляються через настання для осіб,
до яких застосовані ці засоби, тимчасових обмежень майнового, особистого чи
організаційного характеру, не пов‘язаних з адміністративним покаранням. На
підставі вказаного визначення до системи засобів адміністративного припинення
в ІС запропоновано включити: 1) перевірку відомостей, що подаються для
внесення до Зводу державної таємниці, щодо відповідності критеріям,
встановленим Законом України «Про державну таємницю»; 2) перевірку
Уповноваженим ВРУ з прав людини, посадовими особами Секретаріату
Уповноваженого ВРУ з прав людини діяльності володільців баз персональних
даних у частині додержання законодавства про захист персональних даних,
виконання правил обробки інформації про фізичну особу у відповідних базах
даних; 3) огляд матеріальних носіїв інформації, що перетинають митний кордон
України, щодо відповідності відображеної на них інформації вимогам
законодавства України про інформацію, про авторське право і суміжні права, про
кінематографію, про захист суспільної моралі тощо; 4) тимчасове відсторонення
посадової чи службової особи СПА, іншого суб‘єкта надання ПІТП від виконання
обов‘язків, що передбачають доступ або допуск до державної таємниці; 5)
тимчасове зупинення акредитації журналіста суб‘єктом, який здійснив таку
акредитацію для виконання журналістом його професійних обов‘язків;
– визначення поняття «АІП у галузі телекомунікацій та інформатизації» як
протиправного, винного діяння (дій чи бездіяльності), вчиненого суб‘єктом
відповідних публічно-правових інформаційних відносин, що порушує встановлені
актами законодавства України правила надання та отримання телекомунікаційних
послуг, порядок використання систем «хмарних» обчислень, ліцензійні умови
провадження відповідних видів суспільної діяльності, посягає на права, інтереси
чи безпеку суб‘єктів правовідносин у галузі телекомунікацій та інформатизації,
публічний інформаційний правопорядок та інформаційну безпеку, за яке законом
встановлено адміністративну відповідальність;
дістали подальшого розвитку положення щодо:
36
– концепції об‘єкта АІП як конкретних соціальних цінностей, здатних
задовольнити правомірні інтереси та потреби учасників публічно-правових
інформаційних відносин, що перебувають під правовою охороною держави і за
посягання на які законом передбачена адміністративна відповідальність;
– обґрунтування змістоутворюючого значення завдань адміністративноделіктного законодавства, а також офіційно визнаних державою цілей
ад

Список літератури

ВИСНОВКИ
Проведене дослідження теоретичних та практичних проблем формування
науки адміністративної деліктології в ІС, реалізації її концептуальних положень в
діяльності уповноважених СПА на основі комплексного використання
діалектичного, історичного, системно-структурного, соціологічного, формальнологічного, порівняльно-правового та інших методів наукового пізнання, наукових
праць вітчизняних і зарубіжних вчених-правників дало змогу сформулювати такі
висновки, в яких відображаються загальні підсумки виконання завдань цієї
роботи.
1. Обґрунтовано, що з позицій адміністративно-деліктного регулювання ІС
виступає як предметно-територіальний, системно-структурний та юрисдикційний
простір вчинення дій щодо збирання, зберігання, обробки, передачі, перетворення
та захисту інформації, виробництва інформаційної продукції, надання
інформаційних послуг, формування інформаційної інфраструктури, а також
забезпечення інформаційних прав, свобод особи, правомірних інтересів учасників
інформаційних відносин, публічного інформаційного правопорядку та
національної інформаційної безпеки України в цілому, межі якого визначаються
властивостями самої інформації, її правовими режимами, а також видами
інформаційної діяльності.
2. Виходячи з об‘єктивних уявлень про адміністративну деліктологію,
з‘ясовано, що саме на загальному деліктологічному рівні відбувається поділ
самостійної юридичної науки на окремі напрями деліктологічних досліджень та
спеціалізація діяльності з профілактики конкретних видів адміністративних
правопорушень.
На цій основі адміністративну деліктологію в ІС пропонується визначити як
систему наукових знань про адміністративну інформаційну деліктність, її
природу, стан, динаміку розвитку на конкретній території за окремо взятий
проміжок часу, причини та умови, які сприяють її розвитку, особу порушника
правових заборон в ІС, а також методику і засоби профілактики цього
антисоціального правового явища, які утворюють окремий напрям
504
адміністративної деліктології, а також є основою для адміністративноюрисдикційної діяльності в галузі протидії АІП.
3. На основі загально-деліктологічних підходів до визначення предмета
науки адміністративної деліктології, відповідне поняття в межах ІС
запропоновано визначити як сукупність АІП, вчинених на конкретній території
держави за окремий проміжок часу, які утворюють адміністративну інформаційну
деліктність, їх структуру, стан, динаміку розвитку, причини та умови, які
сприяють їх вчиненню, а також соціально-правову характеристику особи –
порушника адміністративно-правових заборон, чинних в ІС, державні програми
забезпечення публічного інформаційного правопорядку та національної
інформаційної безпеки.
4. Спираючись на виявлені особливості предмета адміністративної
деліктології в ІС, дисертантом розвинений доктринальний погляд про
передчасність формування на його основі окремої юридичної науки –
інформаційної деліктології, предметом дослідження якої стануть проблеми
запобігання АІП, їх причинно-наслідкового комплексу, засобів запобігання в
самостійну юридичну науку – інформаційну деліктологію. Разом із тим така
думка не позбавляє нас підстав поділити погляд науковців про необхідність
формування самостійної юридичної науки – інформаційної деліктології в її
широкому розумінні, предмет якої має охопити адміністративні, дисциплінарні,
цивільно-правові інформаційні правопорушення, інформаційні злочини, їх
структуру, динаміку, засоби профілактики, причини та умови, що сприяють їх
вчиненню, вплив на інформаційну безпеку держави, правове забезпечення
охорони та захисту всіх видів соціальних цінностей, що існують в ІС.
5. Запропоновано систему адміністративної деліктології в ІС визначити як
сукупність логічно впорядкованих відповідно до методологічного, правового чи
функціонального призначення компонентів, що характеризують предмет, об‘єкт,
методи цього наукового напряму, відображають його зв‘язок з іншими науковими
напрямами адміністративної деліктології та іншими юридичними науками,
505
розкривають особливості АІП, їх причини та засоби запобігання, інші елементи,
включені до загальної чи спеціальної частини цієї юридичної науки.
До складу компонентів, які охоплюються загальною частиною
адміністративної деліктології в ІС, запропоновано віднести поняття, предмет,
об‘єкт, принципи та методи адміністративної деліктології загалом; загальні
заходи і засоби виявлення та профілактики адміністративних деліктів; загальні
правила провадження у справах про адміністративні правопорушення та
накладення адміністративних стягнень.
Особливу частину адміністративної деліктології в ІС, відповідно,
утворюють теорії запобігання АІП; поняття, склад, види та засоби запобігання
цим деліктам; адміністративна інформаційна деліктність, її причинно-наслідковий
комплекс; особа-правопорушник правових заборон, чинних в ІС, та його
соціально-правова характеристика; адміністративно-правові засоби, процедури
охорони та захисту соціальних цінностей, які існують в ІС; принципи, засоби та
напрями державної адміністративно-деліктної політики в ІС, стратегія її
реалізації.
6. Спираючись на загальні закони діалектики, доведено, що законодавче
визнання за суб‘єктивними публічними інформаційними правами, свободами та
правомірними інтересами, інформаційною інфраструктурою, публічним
інформаційним правопорядком, а також національною інформаційною безпекою
значення об‘єктів адміністративно-правової охорони означає можливість
віднесення ІС до таких об‘єктів, однак на більш високому (родовому) рівні.
7. Узагальнення змісту нормативних ознак адміністративних
правопорушень дозволило нам визначити це поняття в межах ІС як протиправне,
соціально шкідливе, винне діяння (дію чи бездіяльність), вчинене СПА, його
посадовою особою, іншим деліктоздатним суб‘єктом публічно-правових
інформаційних відносин, яке порушує інформаційні права особи, суспільний
інформаційний правопорядок, встановлений актами законодавства України
правовий режим інформації, інформаційних ресурсів та технологій, посягає на
об‘єкти права власності в ІС чи перешкоджає правомірній інформаційній
506
діяльності, чим створює загрозу для національної інформаційної безпеки, і за яке
законом встановлено адміністративну відповідальність.
Наведене визначення за своїм змістом охоплює низку властивостей, які
дозволяють виокремити АІП в самостійний вид деліктів, що увібрали в себе
властивості адміністративних та інформаційних правопорушень, відмежувати їх
від інших категорій протиправних діянь, що вчиняються в ІС.
Серед властивостей АІП, що створюють основу для виділення цих деліктів в
окремий вид протиправних діянь учасників публічно-правових інформаційних
відносин, можна виділити такі:
1. АІП є соціально шкідливими деліктами, які виражаються у порушенні
інформаційних прав особи, суспільного інформаційного правопорядку,
встановленого актами законодавства України правового режиму інформації,
інформаційних ресурсів та технологій, посяганні на об‘єкти права власності в ІС
чи створенні перешкод для правомірної інформаційної діяльності, що не мають
ознак злочину.
2. АІП мають міжгалузеву сутність, тобто не лише посягають на
охоронювані законом публічні інтереси, інформаційні права особи, правові
режими інформації, встановлені законом правила інформаційної діяльності, але й
мають місце у сфері фінансів, державної служби, де інформація виступає
спеціальним предметом правового регулювання.
3. Будучи правовим та соціальним антиподом правомірної поведінки
учасників інформаційних відносин, АІП виступає безпосередньою підставою
адміністративної відповідальності, що має виключно нормативний характер.
4. АІП є відхиленням від заданих в ІС нормативних координат діяльності
СПА, а у випадках, прямо передбачених законом, – фізичних та юридичних осіб
приватного права, у зв‘язку з чим така поведінка визнається протиправною та
забороняється законом.
5. Адміністративні правопорушення, які посягають на встановлені правові
режими інформації, інформаційних ресурсів чи технологій, вчиняються в
особливій сфері правового регулювання – ІС – з використанням засобів та
507
знарядь, придатних для протиправного впливу на предмети правової охорони в
інформаційному просторі України.
6. АІП виступає різновидом соціальних конфліктів, зумовлених
невиконанням чи неналежним виконанням СПА, їх посадовими особами, іншими
особами, які виконують делеговані повноваження, сервісно-регуляторних функцій
держави чи порушенням процедур надання публічних ПІТП.
7. АІП, виступаючи об‘єктивним вираженням причин, умов, що сприяють
розвитку адміністративної деліктності, становлять пряму загрозу для
регіональної, національної, міжнародної інформаційної безпеки.
8. Предметом посягання в адміністративних правопорушеннях, що
вчиняються в ІС, завжди є інформація, інформаційні ресурси, ІКТ, що
перебувають під правовою охороною держави, інших володільців та
розпорядників інформації.
9. Аналіз сформульованих у нормах адміністративно-деліктного
законодавства України складів АІП зумовлює висновок, згідно з яким об‘єкт та
предмет АІП фактично визначають юридичну спрямованість протиправних дій чи
бездіяльності порушника, розкривають ті ціннісні властивості об‘єкта
протиправного посягання, які спонукають учасника публічно-правових
інформаційних відносин до відхилення від встановлених законом правових
обмежень та заборон. Таким чином, об‘єкт АІП набуває ознак фундаментальної
конструкції його складу, на основі якої формуються інші його елементи. Саме
таке методологічне значення об‘єкта АІП з погляду адміністративної
деліктолізації протиправних діянь, що вчиняються в ІС, дає підставу розглядати
цей елемент складу адміністративних деліктів як основу для їх кодифікації та
групування в окремий розділ проекту КУпАП «АІП» саме за родовим об‘єктом
протиправних посягань.
10. Законодавче формулювання складів АІП у спосіб, відповідно до якого
здебільшого їх вчинення пов‘язується з протиправними рішеннями, діями чи
бездіяльністю СПА, їх посадових осіб як спеціальних суб‘єктів адміністративноделіктних правовідносин, зважаючи на вироблений у цій роботі підхід до
508
визначення сутності відповідної категорії деліктів, вимагає окремого
концептуального уточнення. Йдеться про необхідність перегляду поняття
«спеціальний суб‘єкт АІП», а саме перенесення його ознак на громадян та
юридичних осіб, на яких законом покладається виконання лише окремих
обов‘язків в ІС. Натомість традиційні ознаки суб‘єктів АІП, визнані правовою
доктриною та практикою спеціальними, на наш погляд, повинні розглядатися у
значенні загальних властивостей учасників публічно-правових відносин,
протиправні діяння яких підпадають під диспозицію адміністративно-деліктних
норм в ІС.
11. Обґрунтовано необхідність формування на законодавчому рівні та
практичної реалізації на всій території України державної адміністративноделіктної політики України, як окремої складової загального механізму правового
забезпечення розвитку ІС, яка відображає на рівні правозастосування наукові
здобутки адміністративної деліктології в напрямах забезпечення публічного
інформаційного правопорядку, запобігання вчинення АІП, охорони та захисту
соціальних цінностей, що існують в ІС.
12. Як складову частину загального механізму правового забезпечення
розвитку ІС України адміністративно-деліктну політику необхідно розглядати у
значенні вираженої в передбачених законодавством України правових формах
діяльність держави щодо нормативного встановлення ознак складів АІП,
формування та реалізації комплексу організаційно-правових засобів профілактики
адміністративної інформаційної деліктності, вироблення стратегії усунення
причин та умов, які сприяють її розвитку, забезпечення охорони інформаційних
прав особи у відносинах із СПА, недопущення поширення загроз для
національної інформаційної безпеки.
13. Доведено, що в структуру предмета державної адміністративноделіктної політики в ІС поряд із адміністративною інформаційною деліктністю
складають також соціальні цінності, на охорону яких спрямована дія засобів
адміністративного примусу: суб‘єктивні публічні інформаційні права особи,
правові режими інформації, встановлені актами національного законодавства,
509
публічна інформаційна інфраструктура та публічний інформаційний
правопорядок.
14. Зважаючи на сучасні умови розвитку інформаційного суспільства в
Україні та спираючись на передбачені в КУПАП завдання адміністративноделіктного законодавства, до основних напрямів здійснення адміністративноделіктної політики в ІС запропоновано включити наступні: 1) забезпечення
адміністративно-правової охорони соціальних цінностей, наявних у відповідній
сфері правового регулювання; 2) адміністративно-правовий захист соціальних
цінностей, пов‘язаних із задоволенням інформаційних потреб та інтересів
учасників публічно-правових відносин; 3) запобігання вчиненню АІП по всій
території України та в усіх галузях інформаційної діяльності; 4) проведення
адміністративної деліктолізації соціально шкідливих діянь, що вчиняються
учасниками публічно-правових інформаційних відносин.
15. У роботі обґрунтовано, що зміст адміністративно-правового захисту як
одного із самостійних напрямів адміністративно-деліктної політики, що
здійснюється в ІС, утворюють такі складові: по-перше, встановлення факту
порушення суб‘єктивних публічних інформаційних прав, свобод чи інтересів
особи протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю СПА, їх посадовими
особами, іншими суб‘єктами, що надають публічні інформаційні послуги, та
обрання необхідних способів захисту порушених соціальних цінностей; по-друге,
перевірка на предмет правомірності рішень, дій чи бездіяльності СПА, їх
посадових осіб, інших суб‘єктів надання публічних інформаційних послуг, якими
порушений встановлений законом правовий режим охоронюваних законом
соціальних цінностей в ІС; по-третє, прийняття рішення (постанови) суду або
ухвалення індивідуального адміністративного акта про поновлення порушених
суб‘єктивних публічних інформаційних прав, свобод чи правомірних інтересів.
16. На основі системного дослідження змісту окремих напрямів державної
адміністративно-деліктної політики, що здійснюється в ІС, запропоноване
визначення запобігання вчинення АІП як науково обґрунтованої, комплексної та
послідовної діяльності уповноважених СПА та громадських об‘єднань,
510
спрямовану на вироблення та реалізацію системи організаційно-правових заходів
з виявлення й усунення причин та умов, що сприяють вчиненню АІП, формування
ефективної системи суб‘єктів профілактичної діяльності, а також вироблення
методичних рекомендацій з удосконалення механізму здійснення такої діяльності.
17. Запропоновано визначення поняття «адміністративно-запобіжних
засобів в ІС», як системи передбачених актами законодавства України засобів
адміністративного примусу, що застосовуються до учасників публічно-правових
інформаційних відносин з метою недопущення вчинення ними АІП до моменту
настання факту протиправної поведінки і проявляються через настання для осіб,
до яких застосовані ці засоби, тимчасових обмежень майнового, особистого чи
організаційного характеру, не пов‘язаних з адміністративним покаранням. На
підставі вказаного визначення в систему засобів адміністративного припинення в
ІС запропоновано включити: 1. Перевірку відомостей, що подаються для внесення
до Зводу державної таємниці щодо відповідності критеріям, встановленим ЗУ
«Про державну таємницю»; 2. перевірку Уповноваженим ВРУ з прав людини,
посадовими особами Секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини
діяльності володільців баз персональних даних в частині додержання
законодавства про захист персональних даних, виконання правил обробки
інформації про фізичну особу у відповідних базах даних; 3. огляд матеріальних
носіїв інформації, що перетинають митний кордон України, щодо відповідності
вимогам законодавства України про інформацію, про авторське право і суміжні
права, про кінематографію, про захист суспільної моралі тощо; 4. тимчасове
відсторонення посадової чи службової особи суб‘єкта СПА, іншого суб‘єкта
надання ПІТП від виконання обов‘язків, що передбачають доступ або допуск до
державної таємниці; 5. тимчасове зупинення акредитації журналіста суб‘єктом,
який здійснив таку акредитацію для виконання журналістом своїх професійних
обов‘язків.
18. Узагальнене розуміння змісту поняття «адміністративна деліктолізація»
дозволило виділити його основні складові, в яких розкривається зміст цього
напряму адміністративно-деліктної політики в межах ІС:
511
по-перше, наукове розроблення конструкцій конкретних складів АІП;
по-друге, законодавче закріплення таких складів, внесення у разі
необхідності змін до законодавства України, зумовлених потребами правової
кваліфікації деліктолізованих діянь;
по-третє, розроблення та законодавче закріплення системи
адміністративних стягнень, що відповідають змісту деліктів, цілям покарання
осіб, які їх вчинили, соціальній цінності об‘єктів адміністративно-правової
охорони в ІС;
по-четверте, формування і законодавче встановлення системи
адміністративних процедур, процесуальних стадій притягнення до
відповідальності суб‘єктів АІП, здійснення контролю за законністю застосування
адміністративних покарань.
У такій інтерпретації змісту адміністративної деліктолізації цей напрям
адміністративно-деліктної політики постає в межах ІС як правотворча діяльність
держави щодо визначення критеріїв віднесення протиправних діянь до АІП,
нормативного формулювання їх складів, а також розроблення і законодавчого
встановлення системи покарань за ці делікти, процедур їх застосування.
19. Казуїстичний, часто несистематизований характер адміністративноделіктних норм, в яких сформульовані склади АІП, дав змогу виробити окремі
рекомендації з удосконалення напрямів та підходів у деліктолізації соціально
шкідливих діянь, що вчиняються учасниками публічно-правових інформаційних
відносин: по-перше, необхідність визнання ознак протиправності та соціальної
шкідливості основними критеріями для адміністративної деліктолізації
конкретної поведінки учасників публічно-правових інформаційних відносин; подруге, проведення уніфікації базових розрахункових одиниць розмірів штрафів за
АІП; по-третє, виключення з категорії АІП деліктів, які є приватноправовими чи
кримінально-правовими за своєю суттю; по-четверте, виключення із системи
стягнень, які підлягають застосуванню за АІП, тих, які не є управлінськими за
змістом, зокрема: конфіскації майна, виправних робіт, оплатного вилучення
512
речей, що стали безпосереднім предметом чи знаряддям вчинення
адміністративного делікту, адміністративного арешту тощо.
20. Виходячи із системного тлумачення змісту законодавства України про
доступ до публічної інформації, правове регулювання відносин у цій сфері
розвивається шляхом виокремлення обов‘язків РПІ у систему повноважень
відповідальної особи РПІ чи спеціально створеного для цих цілей структурного
підрозділу. Це дає підстави провести розмежувальну лінію у сфері
адміністративної відповідальності СПА – РПІ та їх відповідальних осіб –
насамперед за змістом компетенції вказаних учасників публічно-правових
інформаційних відносин та способами її реалізації.
У своїй сукупності вказані критерії утворюють правило, відповідно до якого
СПА – РПІ – набуває ознак суб‘єкта АІП у разі прийняття ним колегіального
рішення, включно з ухваленням проекту нормативно-правового акта, яким
порушується, обмежується чи скасовується право особи на доступ до публічної
інформації, вчиняються дії, які порушують встановлений законом правовий
режим публічної інформації, або не виконуються обов‘язки, встановлені у ч. 1 ст.
16 ЗУ «Про доступ до публічної інформації».
21. Виходячи зі світової практики діяльності СПА, на яких законом
покладається здійснення спеціальних функцій контролю за забезпеченням права
особи на доступ до публічної інформації, ключовим кроком у реформуванні
моделі цих органів в Україні є необхідність створення інституту державного
уповноваженого з питань інформації, виведення діяльності цього органу з-під
механізму парламентського контролю у цій сфері правового регулювання.
Запровадження у національний правовий простір відповідного публічного
інституту тягне за собою необхідність наділення Державного уповноваженого з
питань інформації спеціальними контрольно-наглядовими повноваженнями,
зокрема: призначати перевірки діяльності РПІ та баз персональних даних як із
власної ініціативи, так і за скаргами громадян і юридичних осіб; надавати РПІ
обов‘язкові приписи про усунення виявлених порушень законодавства про доступ
до публічної інформації; складати протоколи про порушення законодавства про
513
доступ до публічної інформації РПІ та їх відповідальними посадовими особами, а
також направляти необхідні матеріали до суду для розгляду відповідних справ та
призначення адміністративного покарання; здійснювати державний моніторинг
стану додержання законодавства про доступ до публічної інформації, здійснювати
заходи з підвищення інформаційної грамотності запитувачів та відповідальних
посадових осіб РПІ На наш погляд, в основу реформування спеціально
уповноваженого органу держави з питань забезпечення права на доступ до
публічної інформації повинен лягти проект ЗУ «Про державного уповноваженого
з питань інформації», в нормах якого своє формальне закріплення зможуть
дістати спеціальні повноваження, процедури та засоби здійснення державного
контролю за діяльністю РПІ.
22. Встановлено, що основними особливостями складів АІП, що вчиняються
у сфері доступу до публічної інформації, медіа сфері, галузях телекомунікацій та
інформатизації,: 1) переважно формальний характер складів цих деліктів; 2)
вчинення АІП у відповідних напрямах інформаційної діяльності відбувається
перед усім СПА, іншими суб‘єктами надання ПІТП, їх посадовими особами і, як
виняток, громадянами або юридичними особами, на яких законодавством України
покладено виконання окремих обов‘язків у сфері публічно-правового
регулювання інформаційних відносин; 3) об‘єктом протиправного посягання
відповідної категорії адміністративних правопорушень виступають окремі види
суб‘єктивних публічних інформаційних прав і свобод, інформаційна безпека,
публічний інформаційний правопорядок в конкретних галузях інформаційної
діяльності, а предметом, ІКТ, публічна, або масова інформація, окремі елементи,
чи інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура держави в цілому; 5) форма
протиправності діяння суб‘єкта АІП визначається характером обов‘язкової
поведінки, визначеної для нього актами законодавства України; 6) за загальним
правилом, щодо суб‘єктів АІП, які вчиняються у сфері доступу до публічної
інформації, медіа сфері, в галузях телекомунікації та інформатизації діє
презумпція вини порушника нормативних приписів; 7) запобігання вчинення
вказаної категорії деліктів передбачає необхідність застосування спеціальних
514
засобів профілактики як на загальнодержавному рівні, так, і щодо конкретного
порушника.
23. На основі наукового дослідження існуючих в Україні теоретичних та
практичних проблем адміністративної відповідальності СПА за вчинення
інформаційних правопорушень, доведено, що основними видами такої
відповідальності є відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди,
визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідної категорії
учасників публічно-правових інформаційних відносин, а також визнання
протиправними повністю або в окремій частині нормативно-правових актів, що
приймаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування,
наділеними конкретними юридичними обов‘язками в ІС.
24. Спираючись на результати системного аналізу норм законодавства
держав-членів ЄС, США та Велико-Британії запропоновано науковообгрунтовану
модель національного регулятивного органу в галузі телекомунікацій, діяльність
якого повинна ґрунтуватися на засадах поєднання регулятивних та контрольнонаглядових повноважень, сприяння конкуренції на відповідному ринку і
забезпечення належної охорони прав споживачів ПІТП, спільного фінансування
його діяльності з державного бюджету, СРТ та коштів, одержаних у зв‘язку з
оплатою наданих публічних послуг.
25. З урахуванням сучасного стану правового забезпечення державного
нагляду та контролю у галузі інформатизації діяльності СПА, обґрунтовано
наукову позицію про необхідність покладення виконання вказаних функцій на
Адміністрацію Держспецзв‘язку та захисту інформації України, з одночасним
визнанням за цим СПА повноважень щодо можливості проведення перевірок
діяльності підконтрольних суб‘єктів, вирішення питання про застосування до
винних посадових осіб адміністративних штрафів, передбачених КУпАП, а також
здійснення моніторингу стану додержання норм законодавства у відповідній
сфері правового регулювання.
26. За результатами проведеного дослідження дисертантом Запропоновано
окремі зміни до законодавства України, зокрема: нову редакцію ст. 148-1, 212-2,
515
212-3, ч. 3 ст. 212-6, 241-1 КУпАП, ч. 3 ст. 17 КАСУ, ст. 72 ЗУ «Про телебачення
і радіомовлення» від 21.12.1993 р. № 3759-XII, ст. 19 та ч. 3 ст. 75 ЗУ «Про
телекомунікації» від 18.11.2003 р. № 1280-IV, ст. 17, 23 та 24 ЗУ «Про доступ до
публічної інформації» від 13.01.2011 р., № 2949-IV Проект Концепції державної
адміністративно-деліктної політики в ІС.