ЖІНКА ЯК СУБ’ЄКТ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Короткий опис

ЗМІСТ
Вступ_________________________________________________________________3
Розділ 1.
Вплив психофізіологічних властивостей жінки на її суспільно-правову
поведінку.
1.1 Психофізіологічні особливості жінки___________________________________23
1.2 Кримінологічні концепції щодо співвідношення соціального
та біологічного в жіночий злочинності__________________________________38
1.3 Особливості вчинення жінками злочинів корисливого
спрямування_______________________________________________________62
1.4 Особливості вчинення жінками злочинів насильницького
спрямування_______________________________________________________75
Розділ 2.
Законодавче визначення жінки як суб’єкта кримінальної відповідальності.
2.1 . Історичні витоки особливостей кримінальної відповідальності жінок______91
2.2 Особливості кримінальної відповідальності жінок за чинним
законодавством України_______________________________________________115
2.3 Виключення кримінальної відповідальності жінок, які вчинили певні
злочини: підстави, доцільність__________________________________________155
2.4 Зменшення обсягу кримінальної репресії за вчинення жінками
злочинів ненасильницького спрямування: підстави, доцільність_____________194
2.5 Законодавче визначення привілейованого складу злочину, що передбачає
кримінальну відповідальність жінки за вчинення вбивства внаслідок
провокуючої поведінки потерпілого___________________________________204
Розділ 3.
Особливості покарання жінок позбавленням волі.
3.1 Психологічні передумови та наслідки відбування жінками
позбавлення волі_____________________________________________________217
3.2 Правові підстави диференціації жінок
під час відбування позбавлення волі____________________________________240
Розділ 4.
Особливості дострокового звільнення жінок від подальшого відбування позбавлення волі.
4.1 Особливості умовно-дострокового звільнення жінок, засуджених до
позбавлення волі _____________________________________________________282
4.2 Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які
мають дітей віком до трьох років________________________________________305
Висновки____________________________________________________________324
Список використаних джерел___________________________________________337
Додатки_____________________________________________________________367

ВСТУП

Актуальність теми дослідження безпосередньо пов’язана із визначенням суперечностей як загального характеру, які історично існують у суспільстві та зумовлюють фактичну нерівність жінок, так і спеціального кримінально-правового характеру - у кримінальному, кримінально-виконавчому законодавствах та правозастосуванні. Історичний підхід до поцінування жінки, її властивостей надає підстави визначитися із першою суперечністю загального характеру. Історії відомі різні підходи у визначенні конкретного напряму, цілей дослідження у галузі взаємостосунків статей, відмінностей між ними та, відповідно, значень цих відмінностей, їх впливу на роль жінки у суспільстві, її потенційних здібностей. З одного боку, численна, найрізноманітніша література про жінок визначає їхню провідну роль у суспільному житті, у всьому житті людей, пов’язує щастя родини, нормальний психічний та фізичний розвиток дітей з впливом жінки-матері. Але з другого, - історично в політичних, філософських, правових концепціях чоловік завжди розглядався як головна діюча особа суспільного, державного, громадського життя, а становище статей, відповідно, розглядалося з позиції пануючої чоловічої культури. Сімона де Бовуар, яка присвятила багато років дослідженню "жіночого питання", властивостей так званої "другої статі", (термінологія Сімони де Бовуар) вважала, що взагалі жінка завжди означується через чоловіка, через його ціннісну ієрархію. Вона стверджувала, що жінку характеризує те, що відрізняє її від чоловіка. Він головний суб’єкт, абсолют. Вона - другорядна, інша. Власна свідомість жінки не враховується, а її драма полягає у тому, щоб довести свою самодостатність (25, с. 8). Оскільки жінка має власні дійсно самостійні функції, самостійний сенс існування, однакові з чоловіком права на відмінність. Юридичне тлумачення статевих відмінностей було відбиттям філософського, релігійного світоглядів, що панували раніше, соціально-політичної організації суспільства. Тому і кримінальна відповідальність, її обсяг і форми реалізації були взаємопов’язані із способами цього тлумачення. З часів Давньоруської держави до початку XX ст. містичні, варварські звичаї, релігійно-теологічний, філософський світогляди, соціально-політичне бачення проблеми зумовили існування єдиного наслідку оцінки статевих відмінностей - закріплення юридично права сильнішого - чоловіка. Кримінальне право не було винятком у цьому.
Сьогодення не позбавлене зазначених суперечностей. Передусім, це суперечність між проголошуваною Основним законом держави юридичною рівністю статей та визнанням державою пріоритету загальнолюдських цінностей, пов’язаність законодавчої влади природним правом, яке є сукупністю прав, цінностей, властивостей, зумовлених природою людини, а отже і статевих фізіологічних, психічних властивостей. Особливості сучасного правового статусу жінки (порівняно з правовим статусом чоловіка) у кримінальному правосудді відбивають принципові, конституційні положення у цьому питанні. Зокрема, за Конституцією України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками статі. Отже Конституцією визнається рівність прав жінки і чоловіка. Жінкам надаються однакові з чоловіком можливості у громадсько-політичній діяльності, здобутті освіти, праці та винагороді за неї. Принцип рівних прав чоловіка та жінки закріплено до того ж у кримінальному та кримінально-виконавчому законодавствах. Водночас, рівність прав передбачає створення особливих умов охорони праці і здоров’я жінок, можливість жінкам поєднувати працю з материнством, правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства. Отже, за основним Законом держави, рівність прав грунтується на визнанні необхідності забезпечити спеціальні соціальні гарантії для вагітних жінок, жінок, які мають дітей. Законодавство пов’язує особливий специфічний статус жінки в країні з її репродуктивними, материнськими функціями. У цьому випадку гуманніше ставлення до жінок зумовлюється їхніми соціально-демографічними індивідуальними властивостями.
Специфічний правовий статус жінки у кримінальному правосудді також має за підставу визначені особливості соціально-демографічного характеру. У чинному Кримінальному кодексі (далі КК) України є лише одна стаття 117, яка передбачає відповідальність жінки за вбивство своєї новонародженої дитини під час пологів. Ніяких особливостей відповідальності жінки не передбачено ст.ст. 3-10 КК, не мають ніяких особливостей і ст.ст. 18 - 22 КК, які визначають суб’єкта кримінальної відповідальності, не передбачають ніяких відмінностей і ст.ст. 44 - 49 КК, які визначають умови і порядок звільнення особи від кримінальної відповідальності. Не передбачають ніяких особливостей чи відмінностей статті КК про покарання жінок (ст.ст. 50 - 64 КК), призначення покарання жінкам (ст.ст. 65 - 73 КК). Лише у п. 4 ст. 66 КК визнається обставиною, що пом’якшує відповідальність, вчинення злочину жінкою у стані вагітності. Є у Кримінальному кодексі України дві статті, які передбачають умови і порядок звільнення жінки від відбування покарання: 1) ст. 79 КК - звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років; 2) ст. 83 КК - звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Останні три норми можуть бути застосовані лише до жінок вагітних і таких, які мають малолітніх дітей. Чи можна вважати вирішеним в Україні "жіноче питання" за такою оцінкою властивостей більшої частини населення? Наступна гуманізація кримінального, кримінально-виконавчого законодавств стосовно вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей, безперечно, виправдана і доцільна. Проте, державна політика, зокрема кримінальна, кримінально-виконавча, стосовно жінок у різних галузях життєдіяльності суспільства має грунтуватися на визнанні природних властивостей, статевих відмінностей психофізіологічного порядку, особливого соціального статусу, ролі у зміцненні моральних основ суспільства, родини, вихованні дітей не лише цієї специфічної категорії громадян, а усіх жінок без винятку. У протилежному випадку рівність юридична співвідноситься з нерівністю фактичною, оскільки фізіологічні та психічні властивості жінок природно зумовлюють статеві відмінності почуттєвої, емоційної, вольової сфери. Корелятивні анатомо-фізіологічні відмінності між чоловіком і жінкою добре відомі. Тому серед усіх державних, так званих "жіночих питань" - здоров’я матерів, вагітних жінок, дітей, проблем дітей сиріт, жіночого працевлаштування, - має посісти питання ефективності кримінальної відповідальності стосовно жінок, які вчинили злочин. Жінка, яка порушила кримінально-правову заборону, так само є членом суспільства, суб’єктом певних суспільних відносин, виконує специфічні соціальні функції.
Крім зазначених загальних суперечностей, спостерігаються суперечності спеціального кримінально-правового характеру. Загальновідомо, що кримінальне право - провідна галузь права серед комплексу кримінально-правових наук, оскільки визначає підстави, обсяг кримінальної відповідальності, умови та порядок її реалізації. Але, якщо у кримінології, кримінально-виконавчому праві проблема взаємозумовленості соціально-психологічних властивостей жінки із особливостями вчинення нею злочину, специфікою сприйняття кримінального покарання розглядаються як самостійний об’єкт дослідження, то в кримінально-правовому аспекті комплексного вивчення проблеми реалізації кримінальної відповідальності щодо жінок, які вчинили злочин, не проводилося. У сфері кримінально-правових досліджень жіноча проблема залишається невизначеною, не пріоритетною. Є дослідження суті, змісту, стадій, підстав кримінальної відповідальності, окремих її форм безвідносно статі суб’єкта злочину. Згідно з критерієм адекватності, визначена загальна проблема відтворює наявність дійсного стану невідомості, нерозробленості у зазначеній галузі кримінально-правових відносин. Зосередження уваги на кримінально-правових, крім кримінологічних, кримінально-виконавчих, аспектах цієї проблеми відповідає тенденціям розвитку суспільства, трансформації раніше існуючих поглядів на сутність жіночої природи, затвердженню нових норм, цінностей у цій сфері права. Жіноча проблема набагато ширша у кримінальному, кримінально-виконавчому законодавстві, ніж це здається на перший погляд. Ці галузі права регулюють розв’язання чимало важливих питань щодо людини, яка вчинила злочин. Насамперед, визначення справедливого обсягу кримінального примусу, призначення виду та розміру покарання (відповідно до тяжкості злочину та ступеня небезпечності злочинця), застосування системи виправних заходів, спеціального попередження, адаптації засудженого до умов та порядку відбування покарання (передусім, позбавлення волі), а надалі, після звільнення, до умов вільного життя. Що може бути важливішим у кримінальному правосудді, ніж невідворотність кримінальної відповідальності за вчинений злочин, визначення справедливого обсягу кримінального примусу щодо особи, яка вчинила злочин?
І це питання не риторичне. Воно додатково зумовлює інші питання, які, знову ж таки, відтворюють наявність суперечностей кримінально-правового характеру. Чи завжди ми можемо ототожнювати тяжкість вчиненого жінкою злочину з ступенем її небезпеки для суспільства? Чи завжди призначається найсуворіша міра покарання - позбавлення волі жінкам, які становлять особливу небезпеку для суспільства, мають сталу антисоціальну спрямованість? Аспект справедливості, рівності громадян перед законом передбачає рівність підстав, меж кримінальної відповідальності і полягає в тому, що за однакові по тяжкості вчинення діяння злочинці повинні нести однакову відповідальність. Правильна співвідносність меж державного примусу, характеру і ступеня суспільної небезпечності вчинку з особистісними властивостями винного у вчиненні злочину - проблема, яка хвилює філософів, юристів протягом кількох століть. Проблема співвідносності ступеня небезпеки злочину та суворості заходів кримінального примусу, визначення та застосування яких до категорії винних потребує закон, вимагає, насамперед, з'ясувати ціну цих заходів для суспільства. Існують різні бачення проблеми підстав кримінальної відповідальності та її форм. Здебільшого вчені визнають, що однаково закон застосовується фактично до нерівних за соціальним станом між собою людей.
На нашу думку, існує проблема співвідносності соціальної справедливості і кримінальної відповідальності стосовно жінок, які вчинили злочин. Застосування кримінально-правових, кримінально-виконавчих заходів щодо них має грунтуватися дещо на інших ідеях, системі пріоритетів та цінностей, принципах, ніж ті, згідно з якими особливості кримінальної відповідальності жінок пов’язуються лише із їхніми специфічними соціально - демографічними властивостями (стан вагітності, наявність малолітніх дітей). Досягнення соціальної справедливої, фактичної рівності під час розв'язання питання про заходи кримінальної відповідальності, види і розміри покарання, зокрема позбавленням волі, умови його відбування, припускає, на нашу думку, введення спеціального правового статусу для жінок. Кримінальне право має відтворювати індивідуальну статеву сутність жінки, самодостатність її суб’єктивних властивостей, які мають позначатися на кожній стадії кримінального правосуддя. Самодостатність жінок грунтується на сукупності ознак фізіологічного та психічного характеру. Фізіологія та психіка жінок надто природні, щоб ними нехтувати. І не йдеться про встановлення якихось привілеїв щодо жінок як суб’єкта кримінальної відповідальності. Практика правозастосування вже давно показала, що сутність проблеми полягає не у встановленні цих привілеїв як таких, а у врахуванні головних характерних ознак жінок. Вони мають розглядатися не лише як особливі, відмінні від чоловічих, а передусім як природні властивості, зумовлені фізичними можливостями жінок: стан чуттєвої, емоційної, вольової сфери, психічного сприйняття світу, вибір варіанта поведінки, спосіб та мотивація дій. Невизнання цього і є привілеєм чоловіків, які вчинили злочин, перевагою однієї статі над іншою.
Найбільший рівень вивчення розроблених за проблемою матеріалів, джерел інформації властивий кримінологічному та кримінально-виконавчому аспектам. Кримінально-правові - лише розроблятимуться і потенційно мають спонукати формування відповідного напряму дослідження. Але проблема може бути реалізована за умови врахування даних дослідження різних галузей наук (медицини, філософії, історії, права, зокрема кримінального, кримінально-виконавчого), аналізу та узагальнення різних точок зору, огляду переваг та недоліків різних концептуальних положень у розглядуваній галузі. Дані спеціальних досліджень західноєвропейських та вітчизняних фахівців з анатомії, фізіології, психіатрії людини (Г. Бушана, С. Бовуар, Ф. Вінкеля, Кабаніса, М. Лапінського,
Ч. Ломброзо, А. Фореля та ін.) щодо психофізіологічних особливостей жінки, незалежно від спрямованості їх трактування, підтверджують наявність суттєвих відмінностей між чоловіком і жінкою в анатомо-фізіологічній будові, організації нервової системи, почуттєвої і вольової сфери, значенні інтуїції і сфери підсвідомого у сприйнятті жінкою оточуючого світу, у впливі на вибір поведінки, способі і мотивації дій. Проблема достоїнств і переваг однієї статі над іншою не одне століття визначали напрями філософських досліджень (Аристотель, О. Вейнінгер, Г. Зиммель, С. Бовуар, Г. Бранд).
Проблема співвідносності соціального та біологічного в жіночій злочинності в кримінологічних концепціях мала доволі різне тлумачення: від явного перебільшення психофізичних властивостей жінки (Ч. Ломброзо, Е. Феррі, П.Н. Тарновська) до визнання значного впливу на соціально-правову поведінку жінок як соціального, так і біологічного чинника (Ю.М. Антонян, І.С. Басенко, А.Б. Блага, М.М. Гернет, М.М. Голоднюк, Е.А. Заплатіна, А.Ф. Зелінський, І.В. Корзун, В.О. Серебрякова, О.В. Середа, Т.М. Явчуновська). Взагалі визначення міри впливу соціально-демографічних та психофізичних властивостей жінки на її поведінку, зокрема злочинну, більш властиво кримінологічним дослідженням жіночої злочинності, ніж чоловічої. Така ж особливість спостерігається у дослідженнях кримінально-виконавчого напряму (І.О. Кирилова, В.Є. Квашис, , О.Б. Лисягін, Л.А. Мелікашвілі, А.С. Міхлін, А.Т. Потьомкіна, В.І. Рудник, О.В. Середа, Ю.В. Солопанов, В.М. Трубніков, Г.Ф. Хохряков, Т.А. Шмаєва, Т.А. Шулежко). Критичний аналіз та порівняння поглядів кримінологічного, кримінально-виконавчого характеру даної проблеми доводять додатково на користь актуальності обраного напряму дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами.
Обраний напрям дослідження грунтується на основних положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 р., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. за № 1376/2000, Указу Президента України від 25 квітня 2001 року за № 283/2001 "Про підвищення соціального статусу жінок в Україні", Указу Президента України від 18.02.2002 р. за № 143 "Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян", Закону України "Про попередження насильства у сім’ї" (від 15.11.2001 р.), постанови Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 року за № 479 "Про Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню гендерної рівності у суспільстві на 2001-2005 роки"; є складовою частиною планів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України на 1995-2000 р.
Дослідження відповідає наступному реформуванню кримінальної та кримінально-виконавчої політики та законодавства у напрямах гуманізації, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей, приведення законодавства у відповідність з міжнародними стандартами у сфері кримінального правосуддя. Справедливість карної репресії, більш чітке визначення її відповідності характеру і рівню тяжкості злочинного діяння й особи, яка його вчинила, міжнародно-правові акти погоджують зі збільшенням кількості і сфери застосування покарань, які дозволяють досягти виправлення засудженого, попередження нових злочинів з його боку без ізоляції від суспільства.
Тема роботи є частиною програми наукових досліджень відповідно до реалізації проекту ООН в Україні "Гендер у розвитку". Ставши незалежною, Україна підтримує головні підходи ООН і світового співтовариства щодо встановлення соціальної справедливості за ознаками статі. Принцип рівноправності чоловіків та жінок покладено за основу так званої гендерної демократії, розвиток якої в Україні лише започатковано, а тому дуже повільно впливає на громадську думку. Гендер як поняття увійшло з соціології і визначає за своєю суттю соціально-рольовий статус людини (на відміну від біологічної статті), її соціальні можливості у різних сферах життєдіяльності суспільства. Розвиток дійсно демократичного правового суспільства, до якого прагне Україна, неможливий без розвитку гендерної демократії (культури), яка за завдання має визнання того, що одна половина людства, яка в Україні становить майже 54 % населення, поставлена в нерівне становище з другою половиною. Розв’язання цієї проблеми, у свою чергу, передбачає: здійснення гендерної експертизи ефективності законодавства, механізмів його практичної дії з урахуванням особистісних особливостей соціально - психологічного характеру, притаманних жінкам; інвентаризацію законів і підзаконних актів, що безпосередньо регулюють соціально-статеві відносини, і які мають опосередкований вплив на розв’язання цих питань. У даному випадку набувають особливого значення певні філософські міркування Г. Зиммеля. Він стверджував, що часто підкреслюють "непричетність" жінок до права, невизнання ними юридичних норм і вироків. Однак, це зовсім не має означати не сприйняття права взагалі, а означає лише не сприйняття чоловічого права, яке ми лише і маємо, і яке тому ототожнюємо з правом як таким. Так само як історична, визначена часом і місцем, певна мораль, що склалася, і якою ми розпоряджаємось, ототожнюється нами з поняттям моралі взагалі. Багато в чому відмінне від чоловічого жіноче почуття справедливості створило б і інше право (30, с. 59).
Мета і задачі дослідження.
Головна мета - розробка концептуальних основ визначення жінки як суб’єкта кримінальної відповідальності на підставі статевих корелятивних анатомо-фізіологічних, психічних відмінностей та їх впливі на суспільно-правову поведінку жінки. Досягненню поставленої мети сприяло виконання наступних завдань:
розробка концептуальних основ жіночої проблеми у кримінально-правовій, кримінально-виконавчий політиці, оптимального визначення відповідності між злочином, який вчинила жінка, та обсягом державного примусу;
формулювання принципових положень, пріоритетних напрямів кримінальної, кримінально-виконавчої політики та законодавства стосовно жінок, які вчинили злочин;
визначення характеру та міри взаємовпливу особистісних властивостей жінки та її суспільно-правової поведінки, сприйняття жінкою різних форм кримінальної відповідальності та покарання;
обгрунтування шляхів підвищення ефективності загальної чинної системи засобів кримінального примусу, окремих конкретних форм кримінальної відповідальності, видів покарання, порядку виконання покарання позбавленням волі щодо жінок, які вчинили злочин.
розробка критеріїв міри врахування соціально-демографічних, психофізичних чинників при визначенні обсягу кримінальної репресії, форм кримінальної відповідальності, видів та термінів покарання, відбування позбавлення волі;
формулювання конкретних пропозицій щодо удосконалення кримінального законодавства.
Об’єктом дослідження є суспільно-правові відносини, що постають у процесі визначення та реалізації кримінальної відповідальності стосовно жінок, які вчинили злочин. Отже, об’єкт перебуває на зіткненні кількох наук, оскільки передбачає розгляд проблеми взаємозумовленості природних статевих відмінностей та кримінальної відповідальності як такої, взаємовпливу особистісних жіночих властивостей та конкретних заходів кримінально-правового примусу.
Предметом дослідження є:
корелятивні анатомо-фізіологічні відмінності між чоловіком та жінкою, відмінності їхньої психіки;
взаємозумовленість соціально-демографічного, соціально-психологічного, психофізичного стану жінки та злочинної поведінки: стан, тенденції жіночої злочинності, особливості вчинення жінками злочинів корисливого, насильницького спрямування, пов’язаних із незаконним обігом наркотичних речовин;
джерела кримінального права України різних часів, особливостей кримінальної відповідальності жінок, починаючи з Київської Русі й до сьогодення;
кримінально-правові норми Загальної (особливості застосування кримінальної відповідальності жінок за умови перевищення меж необхідної оборони, ефективності чинної системи кримінальної відповідальності та покарання, підстав умовно-дострокового звільнення) та Особливої (обгрунтування необхідності врахування статевих властивостей під час вибору об’єкта кримінально-правового захисту) частини чинного кримінального законодавства;
правові норми чинного кримінально-виконавчого законодавства з огляду ефективності законодавчого визначення порядку та умов виконання позбавлення волі стосовно жінок, які вчинили злочин, можливостей досягнення мети покарання у оптимальніші терміни, із найменшими негативними наслідками;
аналіз практики правозастосування щодо жінок, які вчинили злочин, різних форм кримінальної відповідальності, видів покарання, змін у реалізації кримінальної відповідальності під час виконання найбільш суворого покарання - позбавлення волі.
Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених в роботі мети та задач, з урахуванням його об’єкта та предмета: загальнонауковий діалектичний метод, який забезпечив комплексний підхід при характеристиці жінки як суб’єкта кримінальної відповідальності; приватні наукові методи - системно-структурний, логіко-семантичний, порівняльно-правовий, формально-юридичний. Використовувалися низка елементарних методів наукового дослідження: збирання фактів (вивчення спеціальної літератури, законодавства, міжнародно-правових документів, проведення соціологічних досліджень, вивчення статистичних даних, спостереження та узагальнення практичного досвіду тощо); опис фактів, які визначали розвиток досліджуваних явищ та процесів, пов’язаних із визначенням особливостей кримінальної відповідальності жінок; аналіз досліджуваних фактів, властивостей, явищ з метою виявлення найбільш істотних; синтез (оцінка достовірності фактів та явищ, оптимізація наукових рекомендацій); інтерпритація фактів, явищ на предмет відтворення статевих властивостей; експериментальна перевірка окремих висновків та рекомендацій.
Аналізу, а отже поцінуванню, протиставленню, порівнянню, систематизації з метою виявлення найбільш істотних фактів, властивостей та явищ (з огляду теми дослідження) підлягали:
окремі основні джерела кримінального права різних періодів історії України -Церковний Статут князя Ярослава, Руська Правда, Литовські статути, Звід законів "Права по которым судится малороссийский народ", Уложення 1845, 1866 рр. "Про покарання кримінальні та виправні";
міжнародні стандарти, які містяться в окремих міжнародно-правових актах, як загального та спеціалізованого характеру - Загальна Декларація прав людини (ООН, 1948 р.), Міжнародний Пакт про громадянські та політичні права (ООН, 1966 р.), Європейська Конвенція з прав людини (Рада Європи, 1953 р.), Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (ООН, 1979 р.), Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання (ООН, 1984 р.), Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями (ООН, 1955 р.), Мінімальні стандартні правила по відношенню до мір, що не пов’язані з ув’язненням - Токійські правила (ООН, 1990 р.), Європейські тюремні правила (Рада Європи, 1987 р.);
дані спеціального перепису засуджених 1989 р., статистичного щорічника України, спеціальної судової статистики (1996 - 2000 рр.); оперативно-службової та виробничо-господарської діяльності установ кримінально-виконавчої системи України (1996 - 2000 рр.);
кримінально-правові та кримінально-виконавчі норми чинного законодавства України (історичне, граматичне та систематичне тлумачення правових норм на предмет відтворення жіночих особистісних властивостей);
спеціальні дослідження з питань: історичних аспектів кримінальної відповідальності жінок; соціально-психологічної та психофізичної зумовленості жіночої поведінки, зокрема злочинної; застосування різних форм кримінальної відповідальності, різних видів покарання (стосовно жінок, які вчинили злочин, та без відносної приналежності до статі злочинця); порядку та умов призначення та виконання стосовно жінок найбільш суворого покарання, яким є позбавлення волі тощо; особливостей практики реалізації кримінальної відповідальності жінок в окремих країнах світу, її відповідності міжнародним стандартам, що дозволяє до певної міри поширити наукові уявлення про стан та перспективи розглядуваної проблеми.
Певні тенденції кримінального правосуддя щодо жінок, які вчинили злочин, автор здобув передусім на підставі формально-правового теоретичного дослідження джерел кримінального права України з часів Київської Русі до сьогодення, чинного кримінального та кримінально-виконавчого законодавств, загальної судової практики визначення обсягу кримінального примусу, практики виконання покарань в Україні щодо жінок-правопорушниць. Отримані дані, насамперед, зумовлюють визначені на підставі дослідження висновки та пропозиції щодо удосконалення кримінального та кримінально-виконавчого законодавств. Однак, вважаємо пропозиції теоретичного та практичного характеру набувають актуальності, значнішої аргументованості за умови використання результатів емпіричних досліджень, які автор провела в жіночій виправно-трудовій установі загального режиму. В цій установі (м. Одеса) на час дослідження утримувалася майже п’ята частина засуджених жінок із усіх регіонів України (оскільки установа має Будинок дитини), які уперше відбувають позбавлення волі. Багаторічна практична діяльність автора на посаді заступника начальника цієї установи надала можливість порівняльного аналізу фактів (явищ, властивостей) за останні десять-п’ятнадцять років.
Конкретні об’єктивні та суб’єктивні обставини вчинення жінками більш типових злочинів корисливого, насильницького спрямування, пов’язаних із незаконним обігом наркотичних речовин, практика кримінального правосуддя щодо них досліджувалися на підставі вивчення:
кримінально-правової характеристики 1 800 засуджених жінок, які утримувалися в установі у 2000 р. (Додаток А);
200 вироків щодо жінок, засуджених за вчинення простого навмисного вбивства; 50 вироків щодо жінок, які відбувають позбавлення волі за крадіжку, поєднану із проникненням у житло (інше приміщення).
Проведено соціологічне дослідження: відбулося анкетування 500 засуджених жінок, які перебували в установі у 1998 р. та усіх 500 засуджених жінок, які прибули в установу у першій половині 1999 р. (Додаток Б).
У дослідженні використані окремі результати проведення експерименту 1990-го та 1991-го р. у шести виправно-трудових колоніях Росії та одній - в Україні (м. Одеса), де автор працювала заступником начальника закладу. Апробувався новий порядок виконання покарання у виді позбавлення волі щодо усіх засуджених жінок, а також щодо специфічних категорій - вагітних, жінок, які мали дітей віком до трьох років. Доцільність звернення до експерименту через тривалий час зумовлена не лише особистою участю автора в його проведенні, наданні ним надалі пропозицій щодо удосконалення кримінального та кримінально-виконавчого законодавств, але й тією обставиною, що певні позитивні його результати до нині не мають законодавчого визначення в Україні.
Наукова новина дисертаційного дослідження- полягає у тому, що у ньому висунуто і обгрунтовано низку нових концептуальних теоретичних і важливих для юридичної практики положень та висновків, зокрема:
Вперше у вітчизняній кримінально-правовій доктрині здійснено підхід до дослідження проблеми оптимального визначення та реалізації кримінальної відповідальності жінок, які вчинили злочин, як до комплексного соціально-психологічного та правового явища, шляхом визначення взаємозумовленості природних статевих відмінностей та кримінальної відповідальності як такої, узгодженності особистісних жіночих властивостей та конкретних заходів кримінально-правового примусу. Зроблено і науково обгрунтовано висновок про те, що розробка концептуальних основ жіночої проблеми у кримінально-правовій, кримінально-виконавчий політиці, оптимального визначення відповідності між злочином, який вчинила жінка, та обсягом державного примусу, передбачає взаємозумовленість кримінологічних, кримінально-правових, кримінально-виконавчих проблемних питань, які мають розглядатися як складові єдиної комплексної проблеми - визначення жінки як суб’єкта кримінальної відповідальності.
На підставі аналізу спеціальних комплексних досліджень фізіології, психології, анатомії, статевої сфери жінки виокремлюються певні властивості психофізіологічної організації жінок. Доводиться той факт, що обмеженість фізичних можливостей, слабкість серцево-судинної, дихальної систем, знижений опір судинної нервової системи, швидкий психічний ритм природно зумовлюють індивідуальну статеву сутність жінки, самодостатність її суб’єктивних властивостей фізіологічного та психофізичного характеру, суттєво впливають на суспільно-правову поведінку жінки, а отже надають підстави визначитися із особливостями жінки як суб’єкта кримінальної відповідальності, необхідністю належної кримінально-правової оцінки цих властивостей.
Подальший розвиток дістало дослідження кримінологічних концепцій щодо співвідношення соціального та біологічного в жіночий злочинності. В наслідок аналізу існуючих у літературі точок зору визначено той факт, що специфічність кримінальних детермінант жіночої злочинності, форм та механізмів їх виявлення, які пов’язані передусім із природними статевими властивостями, визнається представниками різних кримінологічних концепцій, є самостійним об’єктом дослідження, на відміну від кримінально-правових аспектів цієї проблеми. Але історично спостерігається явне перебільшення значення психофізичних особливостей жінок, узгодження їхньої надмірної збудливості, імпульсивності, фізичної слабкості із виявами жорстокості, схильності до злочинного поводження (антропологічна школа), що у підсумку вплинуло на практику кримінального правосуддя щодо жінок, яке відзначалося досить тривалий період суворістю засобів кримінального примусу. Обгрунтовується висновок (зокрема на підставі аналізу особливостей вчинення жінками окремих видів злочинів корисливого та насильницького спрямування, пов’язаних із незаконним обігом наркотичних речовин), що сучасний стан та тенденції жіночої злочинності в Україні відтворюють міру взаємовпливу типових соціальних ролей та функцій жінки на особливості жіночої злочинності, існує взаємозумовленість зростання стану психологічної кризи, психічної патології сучасної жінки та її суспільно-небезпечної поведінки.
Вперше у вітчизняній науці визначені особливості кримінальної відповідальності жінок у різні періоди історії України на підставі дослідження основних джерел права того часу: церковного Статуту князя Ярослава, Руської Правди, Литовських Статутів, Зводу законів "Права, по которым судится малороссийский народ", Уложення 1845 р., 1866 р. "Про покарання кримінальні та виправні". Сформульовано і обгрунтовано низку положень, які пояснюють особливе ставлення до жінки у кримінальному правосудді в ті часи: злочини, які вчиняли жінки, завжди розглядалися як порушення моралі, родинно-шлюбних відносин, тих порядків, які освячувалися релігією, а тому завжди відносилися до тяжких і дуже суворо каралися; релігія жінку завжди пов’язувала із активним виявом тілесного, низького, пристрасного, а отже втіленням в її особі диявола (в образі відьом), формувала уявлення про перебільшену схильність жінки до злочинного поводження, а тому наполягала на застосуванні суворого репресивного правосуддя щодо них.
Проте історії (кінець XVIII ст. - початок XX ст.) відомі суттєві відмінності у визначенні обсягу кримінальної відповідальності, виду, терміну покарання щодо жінок та чоловіків, які грунтувалися на статевих відмінностях і стосувалися усіх жінок, а не лише вагітних та жінок, які мають малолітніх дітей. Існування "паралельної системи покарань", "замінюючих" для жінки покарань є відтворенням правового статусу органічних особливостей винної, її природних властивостей, врахуванням фізичних можливостей жінки.
У дисертації сформульовані окремі наукові положення, які можна розглядати як новий перспективний напрям досліджень кримінально-правового, кримінально-виконавчого характеру, що має забезпечити підвищення ефективності реалізації кримінальної відповідальності стосовно жінок. Визначені окремі проблемні питання, які вимагають наступного дослідження, такі як: співвідношення свободи волі і особливостей чуттєвого сприйняття жінкою дійсності; соціально-психологічна зумовленість жіночої злочинності; кримінально-правова оцінка вияву психічної патології у жінок, які вчинили злочин, їх значення під час визначення обсягу кримінальної репресії; ефективність застосування до жінок, які вчинили злочин, різних форм кримінальної відповідальності, видів покарання та інші.
Загалом дослідження сприяє

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. За джерелами кримінального права різних періодів історії України природна відмінність жінок завжди визнавалася, але зумовлювала в більшості випадків настання негативних наслідків. Той факт, що досить тривалий час за злочини, суб’єктом яких могла бути жінка передбачалася лише страта, не міг не позначитися на обсязі кримінальної репресії щодо жінок у подальшому. Суворість законодавства - це данина не лише релігійно-теологічним поглядам на жінку як таку, але й певним кримінологічним концепціям кінця XIX ст. - початку XX ст. (антропологічна), які перебільшуючи психофізичні особливості жінки, узгоджували її збудливість, імпульсивність, фізичну слабість із виявами жорстокості, схильністю до злочинної поведінки, що ніколи не підтверджувалося кримінальною статистикою.
2. На загальному історичному тлі суворого осуду правопорушень, які вчинялися жінками, відсутності жіночого питання в системі виконання покарань, позитивними є врахування законодавцем статевих відмінностей у визначенні кола осіб, порядку застосування найсуворіших покарань (як на той час), які не відповідали фізичним можливостям жінки (калічницькі та тілесні покарання, позбавлення волі, поєднане із роботами у копальнях, фортеці). Практика існування системи паралельних, альтернативних щодо жінок покарань у кінці XIX ст. - початку XX ст., застосування яких пов’язувалося із природними статевими властивостями, набуває актуальності в сучасний період за умови визнання особливостей реалізації усіх форм кримінальної відповідальності щодо жінок, застосування щодо них покарання у виді позбавлення волі.
3. Міра антисоціальної настанови жінки, її небезпеки для суспільства має бути результатом інтегрованості особистісних властивостей (соціально-демографічного, соціально-психологічного та психофізичного характеру) із особливостями формування злочинної поведінки, вчинення злочину. Природні властивості жінки суттєво відтворюються в об’єктивних та суб’єктивних обставинах вчинення ними злочину. У сукупності вини є чинником, який у середньому значенні знижує ступінь небезпечності вчиненого жінкою правопорушення на один рівень. За такої правової оцінки статевих відмінностей має відбуватися криміналізація певних діянь, вибір об’єкта кримінально-правової охорони, визначатися ефективна система засобів кримінально-правового впливу щодо жінок як суб’єкта кримінальної відповідальності, умови та порядок відбування позбавлення волі.
4. Найбільшу питому вагу серед жіночої насильницької злочинності складають вбивства на сімейно-побутовому грунті, вчинені жінкою внаслідок провокуючої, протиправної поведінки потерпілого, якщо жінка удається до вбивства як до самозахисту, доведена до відчаю пияцтвом, побоями, знущанням чоловіка. Анатомофізіологічні властивості жінок у більшості випадків потенційно ставлять їх під час сімейно-побутового конфлікту (сварки, бійки) у нерівні з чоловіком умови, що підтверджується значною кількістю жінок, які потерпають від насилля у сім’ї. Доцільною є більш чітка диференціація складу злочину, санкції, яка б визначала покарання за умисне вбивство, вчиненого жінкою за психотравмуючих обставин. Типовість об’єктивних обставин (місце, спосіб, стосунки винної з потерпілим), наявність особливого психічного стану жінки, зумовленого сукупністю її емоційно-чуттєвих, фізіологічних властивостей, спровокованого фізичним, психічним знущанням потерпілого - є доволі важливими чинниками, які доводять доцільність існування спеціального привілейованого складу злочину. Законодавче вирішення проблеми у такий спосіб не лише дозволить зафіксувати, надати нормативне значення окремим пом’якшуючим обставинам (умовам, причинам) вчинення злочину, відбити більш низький рівень суспільної небезпеки даного виду вбивства, звузить межі розсуду суду, - але й відповідатиме загальносвітовій тенденції удосконалення законодавства, яке має захистити жінку від побутового насилля, історичним традиціям законодавчого визначення спеціальних складів злочинів, що вчинялися на сімейно-побутовому грунті.
5. Досягнення соціальної справедливості, фактичної рівності при розв’язанні питання про обсяг кримінально-правового примусу, форми кримінальної відповідальності, види, розміри покарання, підстави дострокового звільнення має відповідати етичним, моральним цінностям суспільства, природному праву, а отже передбачати надання природним статевим відмінностям системоутворюючих властивостей, введення спеціального правового статусу жінок як суб’єкта кримінальної відповідальності.
6. Реформування законодавства, практики його застосування щодо жінок, як суб’єкта кримінальної відповідальності, має базуватися на наступних пріоритетних ідеях:
обмеження мінімально припустимим обсягом кримінальної репресії, який потрібен для досягнення мети виправлення, попередження нового злочину;
щодо вагітних жінок, жінок, які мають малолітніх дітей, - надання переваги застосуванню м’яких форм кримінальної відповідальності, не пов’язаних із реальним відбуванням покарання;
сумлінне виконання материнських функцій розглядати як чинник, який значно зменшує ступінь небезпеки вчиненого злочину та особи винної, і має впливати суттєво на обсяг кримінальної репресії;
реальне відбування покарання у виді позбавлення волі розглядати як крайній захід кримінально-правового примусу, що має застосовуватися до жінок, які вчинили злочин проти особи, мають сталу антисоціальну настанову;
максимально застосовувати на законних підставах різні види змін під час реалізації кримінальної відповідальності, дострокового звільнення від відбування покарання, передусім - позбавлення волі;
у кримінально-виконавчому процесі надавати перевагу механізму стимулювання правослухняної поведінки, ніж посиленню засобів дисциплінарного стягнення;
гуманізм та милосердя мають відбитися у напрямах профілактичної діяльності державних органів, громадськості, соціальній допомозі жінкам, які намагаються вирватися із злочинного кола.
7. Інтегрованість природних статевих відмінностей із характером вчиненого злочину, ступенем його тяжкості, як системоутворююча властивість, має стати підставою для визначення специфічної системи реалізації кримінальної відповідальності щодо жінок, які вчинили злочин, позначитися суттєво на виборі форм кримінальної відповідальності, виду, терміну покарання, змін в період реалізації найсуворішої форми кримінальної відповідальності, пов’язаної із реальним відбуванням позбавлення волі. Має бути дворівневий змішаний критерій визначення відповідності заходів кримінально-правового примусу тяжкості вчиненого злочину, ступеню суспільної небезпечності винної. Перший рівень визначення міри кримінально-правового впливу на засуджену має базуватися на врахуванні природних статевих відмінностей (тобто належності до жіночої статі як такої), тяжкості вчиненого злочину (за класифікацією, наданою у ст. 12 КК) та зумовлювати певні пріоритетні напрями реалізації кримінальної відповідальності стосовно усіх жінок, які вчинили злочин, як то:
у разі вчинення злочинів невеликої, середньої тяжкості застосовувати м’які форми кримінальної відповідальності - засудження без призначення покарання, звільнення від відбування покарання із випробуванням, альтернативні ізоляції жінки від суспільства, сім’ї та дітей покарання;
у разі вчинення тяжкого злочину ненасильницького спрямування застосовувати альтернативне позбавленню волі покарання у виді обмеження волі, яке ми маємо розглядати, як достатнє за обсягом кримінально-правового примусу, найсуворіший захід, не пов’язаний із ізоляцією жінки від суспільства, суттєву альтернативу соціально-психологічним негативним наслідкам позбавлення волі;
у разі призначення за тяжкий, особливо тяжкий злочин ненасильницького спрямування покарання у виді позбавлення волі, за відсутності комплексу обтяжуючих провину обставин, термін покарання має не перебільшувати половини максимального строку, встановленого санкцією статті; за умови призначення покарання при сукупності злочинів - не перебільшувати 8 років позбавлення волі, при сукупності вироків - 10 років позбавлення волі;
за умови відбування жінками, які вчинили злочини невеликої, середньої тяжкості, тяжкі ненасильницького спрямування, покарання у виді позбавлення волі, розглядати чинник відбуття ними половини призначеного терміну покарання як достатня формальна підстава дострокового звільнення (за наявності матеріальних підстав).
Другий рівень визначення заходів кримінально-правового впливу має стосуватися специфічної категорії жінок - вагітних, жінок, які мають дитину віком до семи років. Критерій має інтегрувати соціально-демографічні властивості жінки та тяжкість вчиненого нею злочину. За його наявності у законотворчості та правозастосуванні вважати пріоритетними, відповідними принципу справедливості та гуманізму такі співвідношення між тяжкістю вчиненого злочину та обсягом кримінальної відповідальності:
за умови вчинення жінкою, яка сумлінно виконує свої материнські обов’язки, злочинів невеликої, середньої тяжкості, застосовувати звільнення від кримінальної відповідальності, засудження без призначення покарання; звільнення від відбування покарання із випробуванням;
за умови вчинення тяжкого злочину ненасильницького спрямування, надавати перевагу застосуванню звільнення від відбування покарання із випробуванням;
не застосовувати покарання - громадські роботи, виправні роботи, арешт, обмеження волі, довічне позбавлення волі, - недоцільність яких у цей період життя жінки зумовлюється її найбільшою вразливістю у соціально-психологічному відношенні, обмеженістю її можливостей у сфері працевлаштування, найбільш важливим періодом фізичного та психічного розвитку дитини;
за умови призначення покарання у виді позбавлення волі, застосовувати звільнення від відбування покарання до усіх жінок (не залежно від тяжкості злочину) за формальними підставами, які мають бути нижчими ніж для умовно-дострокового звільнення, що узгоджується із загальним напрямом поширення умовно-дострокового звільнення на усі категорії засуджених (крім засуджених до довічного позбавлення волі).
8. Механізм нейтралізації негативних наслідків позбавлення волі, як найсуворішого покарання, має бути специфічним, заснованим на визнанні природних статевих відмінностей у сприйнятті покарання, поведінки жінок під час його відбування, передбачати наступні напрями:
- визнання можливості досягти мети виправлення та попередження нового злочину у більш оптимальні терміни за умови спеціального психолого-педагогічного впливу на засуджених до позбавлення волі жінок, надання переваги застосуванню заходів стимулювання самодисципліни жінок, стабільної позитивної поведінки, прагнення до виправлення, дострокового звільнення, ніж посиленню дисциплінарних стягнень;
- підвищення ефективності та інтенсивності стимулюючого впливу переведення жінок на поліпшені умови утримання в ізоляції, що безпосередньо пов’язано із визначенням інших матеріальних, формальних підстав, обсягу правообмежень;
- надання особливого значення скороченню терміну перебування жінок в ізоляції, різним видам змін у реалізації кримінальної відповідальності, поширенню сфери дострокового звільнення від відбування покарання; усі сумніви щодо доцільності застосування умовно-дострокового звільнення, звільнення від відбування покарання вагітних, жінок, які мають малолітніх дітей, тлумачити на їхню користь;
- вважати диференціацію засуджених до позбавлення волі жінок за правовими підставами згідно з створенням трьох відділень - діагностики, ресоціалізації та соціальної адаптації достатньою; щодо засуджених жінок з негативними схильностями існують досить суворі заходи дисциплінарного впливу (штрафний ізолятор, приміщення камерного типу), де і необхідно створити умови для більш інтенсивного виховного впливу.
9. Ефективність та доцільність поширення застосування щодо засуджених жінок м’яких форм кримінальної відповідальності, не пов’язаних із реальним відбуванням покарання, альтернативних ізоляції жінки від суспільства, родини, покарань, різних видів дострокового звільнення безпосередньо пов’язані: із наявністю експертної оцінки ефективності застосування різних форм кримінальної відповідальності щодо жінок, з урахуванням особливостей особистісного сприйняття факту засудження, засобів кримінально-правового впливу; із створенням спеціальних державних соціальних структур, фондів, залученням до контролю та соціальної допомоги жінкам, які мають дітей (крім кримінально-виконавчих органів), органів опіки та піклування; виокремлення в кримінально-виконавчій службі співробітників, які мають займатися контрольно-наглядовими, індивідуально-виховними та профілактичними функціями щодо засуджених жінок (контроль за зайнятістю, рівнем життя, станом здоров’я дітей, можливістю медичного обслуговування). Ресоціалізація засуджених жінок - це справа усіх суб’єктів соціального життя, бо стосується не лише жінки, яка порушила кримінально-правову заборону, але й її сім’ї, дітей, які є головним об’єктом соціальної політики держави.
На підставі результатів дослідження пропонуємо внести певні зміни у кримінальне законодавство.

Загальна частина КК.
1. Пропонуємо викласти ст.ст. 79, 83 КК у наступній редакції:
"Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років" -(ст. 79 КК)
1. У разі призначення покарання у виді позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини проти особи, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.
2. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, суд може покласти на засуджену обов’язки, передбачені у ст. 76 цього Кодексу.
3. Контроль за поведінкою засуджених здійснюється органами кримінально-виконавчої системи.
4. Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки засудженої, звільняє її від покарання, або заміняє покарання більш м’яким, або направляє для відбування покарання, призначеного вироком.
5. У разі, коли звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка відмовилася від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов’язків або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд може за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду.
6. Якщо засуджена вчинила в період іспитового строку новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.

"Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років" - (ст. 83 КК )
1. Засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини проти особи, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.
2. Жінок, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини проти особи, суд може звільнити від відбування покарання за умови фактичного відбуття ними не менше половини та відповідно двох третин строку покарання призначеного судом.
3. У разі застосування звільнення від відбування покарання щодо вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, суд може покласти на засуджену обов’язки, передбачені у статті 76 КК.
4. Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється органами кримінально-виконавчої системи, опіки та піклування за місцем проживання засудженої.
5. Якщо засуджена, яка була звільнена від відбування покарання, відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд може за поданням контролюючого органу направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком.
6. Після досягнення дитиною семирічного віку або у випадку її смерті суд, залежно від поведінки засудженої, може звільнити її від покарання або замінити його більш м’яким покаранням чи направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.
7. Якщо в період звільнення від відбування покарання засуджена вчинила новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 КК.

2. Доповнити ст. 36 КК частиною 6 таким змістом: "Не є перевищенням меж необхідної оборони і не тягне кримінальну відповідальність застосування жінкою будь-яких засобів чи предметів захисту від нападу особи, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає".

Доповнити ст. 66 "Обставини, які пом’якшують покарання" ч. 5 змістом "наявність у жінки дітей неповнолітнього віку". Частини 5, 6, 7, 8, 9 вважати відповідно ч. 6, 7, 8, 9, 10. Частину 8 (до внесення змін - ч. 7) викласти у редакції "вчинення злочину внаслідок неправомірної або аморальної поведінки потерпілого".

3. Доповнити Загальну частину КК кримінально-правовими нормами наступного змісту:
"Звільнення жінок від покарання"
1. Жінка, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки, дійового каяття жінку на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.
2. У разі звільнення жінки від покарання суд може застосувати до жінки громадську догану або попередження.

"Особливості призначення покарання вагітним жінкам, жінкам, які мають дітей віком до семи років"
1. До вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до семи років не застосовуються громадські роботи, виправні роботи, арешт, обмеження волі, довічне позбавлення волі.
2. У разі вчинення вагітними жінками, жінками, які мають дітей віком до семи років, злочинів невеликої, середньої тяжкості судам надавати перевагу застосуванню звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його реального відбування, за наявності законних підстав.
3. У разі вчинення тяжкого злочину ненасильницького спрямування судам надавати перевагу застосуванню звільнення від відбування покарання із випробуванням.

"Особливості призначення покарання жінкам, які вчинили злочин"
1. При призначенні покарання жінкам, які вчинили злочин не насильницького спрямування, суд, керуючись положеннями ст.ст. 51 - 63 КК, має надати перевагу застосуванню покарань альтернативних позбавленню волі. Жінкам, які мають неповнолітніх дітей, громадські роботи призначаються за їхньою згодою.
2. Якщо суд дійшов висновку про доцільність призначення жінкам, які вчинили тяжкий, особливо тяжкий злочин не насильницького спрямування, покарання у виді позбавлення волі, його термін не має перебільшувати половини максимальної санкції за вчинений злочин.
3. При сукупності злочинів суд, призначивши жінкам, які вчинили злочини не насильницького спрямування, покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, при визначенні остаточного покарання має надати перевагу поглинанню менш суворого покарання більш суворим. При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах двох третин терміну, встановленому санкцією статті Особливої частини, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким, особливо тяжким злочином не насильницького спрямування – остаточне покарання не повинно перебільшувати восьми років позбавлення волі.
4. При складанні покарань у виді позбавлення волі за сукупністю вироків загальний строк покарання жінкам, які вчинили злочини не насильницького спрямування, не може перебільшувати восьми років позбавлення волі, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі не може бути більшим, ніж десять років позбавлення волі.

"Умовно-дострокове звільнення під нагляд"
1. До жінок, які відбувають покарання у виді обмеження волі, позбавлення волі може бути застосовано умовно-дострокове звільнення під нагляд.
2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання під нагляд може бути застосовано, якщо суд дійде висновку, що засуджена не потребує перебування в ізоляції і її подальше виправлення можливе за умови контролю за її поведінкою після звільнення.
3. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання під нагляд може бути застосовано після фактичного відбуття засудженою:
1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої, середньої тяжкості, тяжкий злочин, крім тяжкого злочину проти особи, особливо тяжкого злочину.
2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин проти особи, умисний особливо тяжкий злочин не насильницького спрямування, необережний особливо тяжкий злочин, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин проти особи і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.
3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин проти особи, а також покарання, призначеного засудженій, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом не відбутої частини покарання.
4. Засуджена, яка раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин не насильницького спрямування і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, не спрямований проти особи, може бути умовно-достроково звільнена за загальними фактичними підставами, визначеними у ст. 81 КК - залежно від тяжкості вчиненого злочину.
5. У разі умовно-дострокового звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі під нагляд суд може покласти на засуджену обов’язки, передбачені ст. 76 КК.
6. Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється органами виконання покарань за місцем проживання засудженої.
7. Якщо засуджена не виконує покладені на неї обов’язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання довести своє виправлення, суд направляє засуджену для відбування призначеного покарання.
8. У разі вчинення жінкою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання під нагляд, протягом не відбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 КК.

Особлива частина.
Доповнити Особливу частину КК статтею
"Умисне вбивство, вчинене жінкою за психотравмуючих обставин"
Умисне вбивство, вчинене жінкою за психотравмуючих обставин, внаслідок насильства, знущання, тяжкої образи, інших протиправних або аморальних дій потерпілого, -
карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

2. Акимова Л. С. Вступне слово організаторів Міжнародного науково-практичного семінару по запобіганню насильству в сім’ї // Матеріали 1-го Міжнародного науково-практичного семінару "Громадська програма співробітництва по запобіганню насильству в сім’ї" - Одеса: Одеський інститут внутрішніх справ, 1999. - С. 8-11.
3. Актуальные проблемы исправления и перевоспитания осужденных женщин: Сборник материалов Всесоюзного совещания политработников женских ИТК. - М.: Политотдел ИТУ МВД СССР, 1974. - 152 с.
4. Александров Ю, Терлецька О. Серійні вбивства: проблемні питання // Право України. - 2001. - № 10. - С. 94-98.
5. Александров Д.О. Роль установки у вчиненні "безмотивних" насильницьких злочинів: Автореферат дис.... канд. психол. наук: 19.00.06 / Національна академія внутрішніх справ України. - К., 2001. - 20 с.
6. Алексеев А. И. Криминология: Курс лекцій. - М.: Издательство "Щит - М", 1998. - 340 с.
7. Алферов Ю.А., Калманов Г.Б., Козюля В.Г., Шипилов Ю.А. Особенности воспитательной работы в ИТУ с женщинами наркоманками: Учебное пособие. - Домодедово: ВПК МВД СССР, 1991. - 133 с.
8. Антипов В.І. Щодо основних принципів визначення видів та розмірів покарань за Кримінальним кодексом України // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції " Питання застосування нового Кримінального кодексу України" - К., - Харків, Юрінком Інтер, 2002. - С. 83-86.
9. Антонян Ю. М., Голубев В. П., Кудряков Ю. Н. Психологические особенности личности расхитителей социалистического имущества и индивидуальная работа с ними. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1986. - 80 с.
10. Антонян Ю. М. Психологические особенности осужденных за кражи личного имущества и индивидуальная работа с ними. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1989. - 72 с.
11. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступное поведение и психические аномалии / Под ред. В.Н. Кудрявцева. М.: Издательство "Спартак", 1998. - 215 с.
12. Антонян Ю. М. Преступность среди женщин. - М.: Росс. Право, 1992. - 256 с.
13. Антонян Ю. М. Психология убийства. - М.: Юрист, 1997. - 304 с.
14. Ануфрієв М. І. Побутова злочинність: сучасний стан і кримінологічна характеристика // Матеріали 1-го Міжнародного науково-практичного семінару "Громадська програма співробітництва по запобіганню насильства в сім’ї" - Одеса: Одеський інституту внутрішніх справ, 1999. - С. 11-16.
15. Аристотель. Политика. - М.: Мысль, 1997. - 458 с.
16. Багрий-Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание. - Минск: "Высшая школа", 1976. - 383 с.
17. Багрий-Шахматов Л.В. Социально-правовые проблемы уголовной ответственности и формы ее реализации. - О.: Юридическая литература, 2000. - 412 с.
18. Бажанов О. И. Прогрессивная система исполнения наказания. - Минск: Наука и техника, 1981. - 168 с.
19. Бакаєв О. В., Біленчук П. Д. Соціальні зачатки жіночої злочинності // Міжнародна науково-практична конференція "Жінки України: сучасний статус і перспективи". - К.: Одеса: ІСДО, 1995. - С. 39-41.
20. Басенко М. С. Психологическая характеристика личности женщины, потребляющей наркотики, и ее учет в воспитательной деятельности в местах лишения свободы: Автореферат дис... канд. псих. наук: 19.00.06 / Академия МВД СССР. - М., 1991. - 19 с.
21. Баулин Ю. В. Основания необходимой обороны // Проблемы социалистической законности. Зборник науч. стат. - Харьков: Основа, 1976. - Вып. 26, 1991. - С. 26-30.
22. Беца О. В. Психологізація виховної діяльності в установах виконання покарання // Проблемы совершенствования деятельности уголовно-исполнительной системы. - К., 1994. - С. 74-77.
23. Блага А. Б. Кримінологічні особливості жіночої злочинності в Україні: Автореферат дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Университет внутрішніх справ МВС України, Харків, 2000. - 16 с.
24. Бобылева И.Ю. Длительные сроки лишения свободы: Учебное пособие. - М.: НИИ МВД РФ., 1992. - 80 с.
25. Бовуар С. Друга стать / Перек. З франц. Н. Воробйова, П. Воробйов, Я. Собко: В 2-х т. Том 1. - К.: "Основи", 1994. - 390 с.
26. Богатирьов І. Г. Поняття виховно-профілактичного впливу на засуджених, які перебувають на обліку інспекції виправних робіт // Науковий вісник НАВСУ. - 1997. - № 1. - С. 180-183.
27. Бойко А. И. Проблемы эффективности наказаний без изоляции осужденных от прежней социальной среды: Автореферат дисс. канд. юрид. наук: 12.00.08 / Київський національний університет. - К., 1981. - 19 с.
28. Бородин С. В. Ответственность за убийство: квалификация и наказание по российскому праву. - М.: Юрист, 1994. - 216 с.
29. Бочарніков Д. Чи дійсно юридичне право було єдиним інструментом державного управління суспільством в Київській Русі // Право України. - 1997. - № 11.
30. Бранд Г. А. Природа женщины. - Екатеринбург: Гуманитарный университет, 2000. - 178 с.
31. Бульба В.В. Характеристика особистості злочинців, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів // Науковий Вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2001. - № 3. - С.245-249.
32. Булычев, Кир. Женщины-убийцы. - М.: Современник, 1996. - 320 с.
33. Бушан Г. Наука о человеке: несколько глав из антропологии или естественной истории человека / Перевод с немец. А.И. Колмогорова; под ред. проф. Д.Н. Анучкина. - М.: Типография "Рекорд", 1911. - 341 с.
34. Вартилецька І. А. Примусові роботи в системі кримінальних покарань: історія та сучасність // Актуальні проблеми сучасної пенітенціарної політики України. - К., 1996. - С. 124-129.
35. Василишин А. Спільними зусіллями подолаємо наркотичну загрозу // Право України. - 1999. - № 8. - С. 17-19.
36. Васильківська І.П. Кримінологічні аспекти сімейного виховання: Автореферат дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / НАН України, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. - К., 2001. - 19 с.
37. Васькин В. В., Коробов П. Н. Сущность уголовной ответственности // Вопросы теории и практики предупреждения преступлений: Межвузовский сборник научных статей. - Барнаул: изд. Алт. ун-та, 1986. - С. 34-42.
38. Вейнингер О. Пол и характер (принципиальное исследование). - М.: Терра, 1992.- 480 с.
39. Вельева Л.Б. Классификация и социально-правовая характеристика женщин, осужденных к лишению свободы // Научные труды Свердловского юридического института, Вып. 49. - Свердловск, 1976. - С.137-145.
40. Великие преступления XX века / Автор составитель А. Островский. - М.: Мартин, 2001. - 479 с.
41. Весельницкая Е. Женщина в мужском мире. - СПб.: "Импакс", 1993. - 126 с.
42. Вилкс А. Я. Социальный портрет проститутки // Проституция и преступность. - М.: Юрид. лит., 1991. - С. 55-71.
43. Винкель Ф. Общая гинекология. Изучение женщины: Лекции / Перевод с немец. Н.А. Мусатова. - М.: "Современные проблемы", 1911. - 411 с.
44. Внуков В.А. Женщины-убийцы // Убийства и убийцы / Под ред. Е.К. Краснушкина, Г.М. Сегала, Ц.М. Фейнберга. - М.: Изд-во Мосздравотдела, 1928. - С. 191-249.
45. Волков Б. С. Мотивы преступлений: уголовно-правовое и социально-психологическое исследование. - Казань: Издательство Казансконо университета, 1982. - 152 с.
46. Воробей П. А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення в вину. - К.: Видавництво Національної академії внутрішніх справ України, 1997. - 184 с.
47. Воробей П. А., Коржанський М. Й., Щупаковський В. М. Завдання і дія кримінального закону. - К. : Генеза, 1997. - С. 156 с.
48. Габиани А., Меликишвили Л. Социальное лицо женщин-преступниц и проституток (по результатам эмпирических гендерных исследований). - Тбилиси, Научно-исследовательский центр по проблемам борьбы с преступностью МВД Республики Грузии, 1993. - 212 с.
49. Гаткин Е. Мегаполис: жизнь без риска. Безопасное существование женщины. - М.: КИТ, 1994. - 174 с.
50. Гальперин И.М., Ратинов Н.В. Социальная справедливость и наказание // Советское государство и право. - 1986. - № 10. - С. 71-79.
51. Гендерний аналіз українського суспільства / Т. Мельник; Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй, Представництво в Україні. - К.: ПРООН, 1999. - 293 с.
52. Гернет М. Н. Детоубийство. - М., 1911.
53. Гернет М. Н. Преступность и самоубийства. Второй выпуск "моральной статистики". - М.: Издание ЦСУ СССР, 1927. - 270 с.
54. Гернет М.Н. История царской тюрьмы. В 5-ти т. Изд. 3-е. Т. 1. - М.: Госюриздат, 1960. - 384 с.
55. Гернет М. Н. История царской тюрьмы. В 5-ти т. Изд. 3-е. - М.: Госюриздат, 1961. - 582 с.
56. Гернет М. Н. Избранные произведения / Ответ. Ред. д-р юрид. наук, проф. А.Б. Сахаров. - М.: "Юрид. лит." 1974. - 639 с.
57. Глиняный В.П. Правовое положение замужней женщины с древнего времени и до конца XIX в. - Одесса: Юридическая литература, 1999. - 304 с.
58. Глоточкин А. Д., Пирожков В. Ф. Исправительно-трудовая психология. - М.: Академия МВД СССР, 1974. - 426 с.
59. Гомель М. В фокусе внимания - женщина. - К.: Издат. "Сфера", 1998.- 120 с.
60. Голобородько И. М., Квашис В. Е., Кириллова И. А. Особенности исправления и перевоспитания женщин, осужденных к лишению свободы. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1971. - 19 с.
61. Голоднюк М. Н. Криминологическая характеристика женщин-рецидивисток // Вестник МГУ, Серия 12, Право. - 1974. - № 6. - С. 79-86.
62. Голоднюк М. Н. Некоторые вопросы женской преступности // Вестник МГУ, Серия 12, Право. -1978. - № 1. - С. 23-31.
63. Голоднюк М. Н. Проблемы социального и биологического в женской преступности // Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 37. - М.: Юрид.лит., 1982. - С. 20-27.
64. Голоднюк М.Н. Криминологическая характеристика женщин, отбывающих наказание в ИТК // Вестник МГУ, Сер. 11. - 1983. - № 5. - С. 18-24.
65. Гомиен Д. Путеводитель по Европейской Конвенции о защите прав человека. - Страсбург: Совет Европы, 1994. - 136 с.
66. Гордееня Ф. Ф. Особенности формирования и течения алкоголизма у женщин // Клинические проблемы алкоголизма / Под ред. проф. Г.В. Зеневича. - Ленинград: "Медецина", Ленинг. отд-ние, 1974. - С. 5-41.
67. Горя Н. К. Назначение наказания по делам о насильственных преступлениях: Молд. унив-т.- Кишинев: Штиинца, 1991. - 156 с.
68. Григулевич И. Р. История инквизиции (XIII - XX вв.). - М.: Наука, 1970.- 447 с.
69. Gurk B. J., Stewart C., Ray I. The Yocational interest of famel prisones // Applying Psychology to impriseonment Teory and Practice. - London, 1987.
70. Давидова О.В. Психологічна корекція соціальних установок засуджених із насильницькою спрямованістю особистості в процесі їх ресоціалізації: Автореферат дис... канд. психол. наук: 19.00.06 / Національна академія внутрішніх справ України, 2002. - 17 с.
71. Декларація про державний суверенітет // Права людини: Міжнародні договори України. Декларації, документи. - К.: Наукова думка, 1992. - 199 с.
72. Демченко Г. Наказание по Литовскому статуту в его трех редакциях. - К.: Типограф. университета, 1890.
73. Дементьев С.И. Совершенствование законодательства об индивидуализации наказания в виде лишения свободы // Правовая реформа и проблемы ее реализации: Материалы научно-практической конференции. - Рязань: Рязан. ВШ МВД СССР, 1989. - С. 179-181.
74. Джужа О. М., Моісеєв Є. М., Василевич В. В. Кримінологія. Загальна та Особлива частини: Навчальний посібник. - К,: Атіка, 2001. - 368 с.
75. Дзигарь А.Л. Уголовные наказания: эволюция и перспективы. - Краснодар: Южный институт менеджмента, 2001. - 201.
76. Доктринальна модель закону "Про пенітенціарну систему України" // Проблеми пенітенціарної теорії і практики МВС України. - К. : Київський інститут внутрішніх справ, 1997. - С. 11 - 43.
77. Долиненко Л. А. Смягчающие ответственность обстоятельства по действующему уголовному законодательству и в судебной практике: Учебное пособие. - Иркутск: ИГУ, 1980. - 81 с.
78. Древнерусские княжеские Уставы XI - XV вв. / Под ред. акад. Л.В. Черепнина. - М.: Изд-во "Наука", 1976. - 240 с.
79. Дрьомін В. М. Деякі питання удосконалення діяльності органів, що виконують покарання, не пов’язані із позбавленням волі // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2000. - № 3. - С. 56-59.
80. Дровосеков Г. В. Пути повышения эффективности наказаний, не связанных с лишением свободы // Сов. государство и право. - 1980. - № 9. - С. 117-121.
81. Дубинин Н.П., Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика, поведение, ответственность: О природе антиобщественных поступков и путях их предупреждения. - М.: Политиздат, 1982. - 304 с.
82. Дутов М. А. Нравственно-психологическая характеристика осужденных женщин, переведенных в исправительно-трудовые колонии-поселения // Проблемы охраны прав и интересов осужденных. - Кемерово, 1985. - С. 97-103.
83. Дьяченко А. П. Интердевочки в зеркале прессы // Проституция и преступность. - М.: Юрид.лит. - 1991. - С. 71-99.
84. Евреинов Н. Н. История телесных наказаний в России: Репринтное издание. - Харьков: Прогрес ЛТД, 1994. - 235 с.
85. Европейские тюремные правила // Новая концепция пенитенциарной системы. - К. : Главное управление по исполнению наказаний МВД Украины, 1995. - С. 45-157.
86. Жук І. Л. Ефективність праці засуджених в умовах трансформації ринкових відносин в Україні // Науковий Вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2000. - № 1. - С 93-102.
87. Жук І.Л. Соціально-демографічні та соціально-економічні фактори ефективності праці засуджених у пенітенціарних установах України // Науковий вісник НАВСУ. - 2001. - № 1. - С. 152-158.
88. Журавлев Н.П., Кириллова И.А.