Журан Олена Анатоліївна. Умови формування характеристик конкурентоспроможності підприємств

Короткий опис

Журан Олена Анатоліївна. Умови формування характеристик конкурентоспроможності підприємств : Дис... канд. екон. наук: 08.06.01 / Одеський національний політехнічний ун-т. — О., 2006. — 183арк. : рис., табл. — Бібліогр.: арк. 154-167

Журан О.А. Умови формування характеристик конкурентоспроможності підприємств. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.01 економіка, організація та управління підприємствами. Одеська національна академія зв'язку ім. О.С. Попова, Одеса, 2006.
У дисертаційні роботі досліджено теоретико-методологічні засади формування і оцінки характеристик конкурентоспроможності підприємств. Проведене дослідження взаємозв’язку конкурентоспроможності економіки країни, галузі, підприємства та товару та побудована структурна схема факторів, що характеризують конкурентоспроможність країни в ринкових умовах.
Обґрунтовано, що суттєвий вплив на рівень конкурентоспроможності підприємств зумовлює інноваційна діяльність. В дисертаційні роботі досліджуються напрямки інноваційного розвитку підприємств та визначені основні напрямки підвищення інноваційного потенціалу підприємств.
Автором розроблено методичний підхід до оцінки рівня конкурентоспроможності підприємств на основі інтегрального показника та сформульовані рекомендації щодо розробки стратегії забезпечення конкурентоспроможності підприємства. Удосконалена система показників для оцінки конкурентоспроможності товару шляхом додавання індексу відносної експортної конкурентоспроможності товару і коефіцієнта економічного ефекту експорту товару.
Проведені дослідження дозволили автору удосконалити принципи формування стратегії забезпечення конкурентоспроможності підприємств, яка базується на управлінні конкурентними перевагами і ресурсами підприємства та якістю продукції, що випускається.

Відповідно до поставленої мети, цілей та задач дисертаційного дослідження проведено теоретичне узагальнення положень та методичних підходів до формування характеристик конкурентоспроможності підприємств і розв’язано наукове завдання удосконалення оцінки характеристик конкурентоспроможності підприємства, що дає можливість сформулювати наступні принципові положення, висновки і рекомендації науково-практичного характеру:

Динамічний розвиток ринкових відносин в економіці України обумовив об’єктивну необхідність подальшого поглиблення теоретичних і практичних підходів до формування характеристик оцінки конкурентоспроможності підприємств, що дозволить підвищити ефективність процесу управління конкурентоспроможністю.
Проведено узагальнення теоретичних основ конкурентоспроможності та доведено, що на сьогодні не існує єдиного визначення конкурентоспроможності як економічної категорії. В роботі конкурентоспроможність визначається як здатність деякого класу об'єктів (товар, підприємство, країна) займати певну ринкову нішу та залишатися прибутковим.
Автором визначені наступні напрямки розвитку конкурентоспроможності:

проблема конкурентоспроможності переходить на нову стадію від удосконалювання виробництва до удосконалювання якості, сервісу, сумісності й глобалізації;
управління конкурентоспроможністю підприємства можливо на основі орієнтації на кількісні методи оцінки, контролю й оперативного управління конкурентоспроможністю.

Можливість країни конкурувати на світових ринках залежить від результатів конкурентної боротьби окремих підприємств та галузей. В роботі на основі дослідження взаємозв’язку конкурентоспроможності на різних рівнях (країна, галузь, підприємство, товар) побудовано структурну схему факторів, що характеризують конкурентоспроможність економіки країни. Головними складовими конкурентоспроможності країни визначено: внутрішній економічний потенціал, зовнішньоекономічні зв’язки, державне регулювання, кредитно-фінансова система, інфраструктура, система управління, науково-технічний потенціал, трудові ресурси.

Одним із суттєвих напрямків дослідження умов формування конкурентоспроможності підприємств є аналіз наслідків вступу України у СОТ. Автором визначено позитивні та негативні наслідки цього процесу на рівень конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. Серед перших слід виділити: отримання відкритого доступу до ринків розвинених країн, зростання макроекономічних показників, передумова інтеграції в ЄС. Серед негативних визначено: посилення впливу світової кон’юнктури на економіку України, непорівнянність умов роботи вітчизняних підприємств, банкрутство неконкурентоспроможних підприємств.
Узагальнення та аналіз існуючих методичних підходів до визначення конкурентоспроможності підприємств виявило їх недосконалість та необхідність розробки нового об’єктивного підходу.
На основі аналізу ринкової активності вітчизняних підприємств та використання експертних методів визначено основні ринкові характеристики оцінки рівня конкурентоспроможності підприємств: рівень витрат; технологічні переваги; рівень цін; рівень якості; дієвість системи знижок; налагодженість системи збуту; популярність торговельної марки.

Розроблено методичний підхід оцінки рівня конкурентоспроможності підприємств, заснований на розрахунку інтегрального показника.
В роботі удосконалено систему показників для оцінки рівня конкурентоспроможності товару шляхом додавання індексу відносної експортної конкурентоспроможності товару і коефіцієнта економічного ефекту експорту товару.

Відсутність на більшості підприємств комплексної стратегічної програми забезпечення конкурентоспроможності є однією з причин їх неконкурентоспроможності. Автором розроблено принципи формування стратегії забезпечення конкурентоспроможності підприємства. В основу стратегії закладені принципи управління конкурентними перевагами підприємства, ресурсами та якість продукції, що випускається. Викладені науково-практичні рекомендацій дадуть змогу підприємствам з урахуванням своїх особливостей самостійно розробити стратегію забезпечення конкурентоспроможності.
Активізації інноваційної діяльності підприємств як однієї з основних складових конкурентоспроможності вимагає удосконалення інноваційної політики. В роботі визначено, що першочерговим є державна підтримка наукових досліджень, удосконалення законодавчої й інформаційної бази, удосконалення ліцензійних і сертифікаційних процедур тощо. Це особливо стосується розвитку наукоємних галузей, зокрема інфокомунікаційної сфери.