ЗЛОЧИННІСТЬ У СФЕРІ ВІРОСПОВІДАННЯ ТА БОРОТЬБА З НЕЮ

Короткий опис

З М І С Т
ВСТУП
4РОЗДІЛ 1. Злочини у сфері віросповідання як об’єкт кримінологічного дослідження
131.1 Загальна характеристика та види злочинів у сфері віросповідання141.2 Історія виникнення злочинності у сфері віросповідання та боротьби з нею
30РОЗДІЛ 2. Кримінологічна характеристика злочинності у сфері віросповідання
552.1 Рівень, структура, динаміка та географія злочинності у сфері віросповідання
552.2 Кримінологічна характеристика осіб, які вчиняють злочини у сфері віросповідання
75РОЗДІЛ 3. Детермінація злочинності у сфері віросповідання853.1 Причини та умови злочинів у сфері віросповідання853.2 Специфіка криміногенних ситуацій, що детермінують злочинність у сфері віросповідання
99РОЗДІЛ 4. Боротьба зі злочинністю у сфері віросповідання 1104.1 Загальна профілактика злочинів у сфері віросповідання1114.2 Спеціальна профілактика злочинів у сфері віросповідання1224.3 Індивідуальна профілактика злочинів у сфері віросповідання1344.4 Віктимологічна профілактика злочинів у сфері віросповідання141
ВИСНОВКИ
157СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ172ДОДАТКИ188

ВСТУП

Актуальність теми. З проголошенням незалежності України відбулися ґрунтовні зміни в державній політиці щодо релігії та церкви. Виникла нагальна потреба у переосмисленні всіх проблем, пов’язаних із забезпеченням та охороною свободи віросповідання. Однією з таких проблем є боротьба зі злочинністю у сфері віросповідання. Це тим більш актуально, оскільки суттєво змінилося українське кримінальне законодавство. У Кримінальному кодексі України, прийнятому 5 квітня 2001 року, збільшена кількість статей, що передбачають відповідальність за порушення прав на свободу віросповідання. У зв’язку з розвитком демократичних процесів зростає кількість релігійних організацій та їх членів. Тим часом поширюються безпідставні обмеження свободи віросповідання. Нерідко на регіональному рівні віддаються переваги та встановлюються привілеї за ознакою релігійних переконань. На ґрунті релігійної ворожнечі вчиняються захоплення та утримування культових будівель, хуліганські дії, громадянам і працівникам правоохоронних органів заподіюються тілесні ушкодження тощо. Таким чином, докорінна зміна кількісних та якісних ознак злочинності у сфері віросповідання вимагає їх наукового аналізу і на цій основі напрацювання адекватних заходів протидії як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.
Проблемам боротьби зі злочинами проти конституційних прав та свобод громадян, у тому числі боротьби зі злочинами у сфері віросповідання, приділяли увагу такі вітчизняні та зарубіжні автори, як Ю.В.Александров, Г.З.Анашкін, П.П.Андрушко, Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, С.Я.Булатов, П.А.Воробей, В.О.Глушков, В.В.Голіна, В.К.Грищук, Н.О.Гуторова, І.М.Даньшин, В.В.Джунь, О.М.Джужа, А.П.Закалюк, В.С.Зеленецький, А.Ф.Зелінський, В.Г.Лихолоб, О.Г.Кальман, О.М.Костенко, М.Й.Коржанський, В.М.Корчева, Т.П.Кудлай, І.П.Лановенко, Г.П.Лупарєв, А.А.Музика, А.Й.Міллер, В.О.Навроцький, Д.В.Рівман, В.В.Скибицький, В.В.Сташис, Є.Л.Стрельцов, А.В.Тарасенко, В.Я.Тацій, І.К.Туркевич, О.Г.Фролова, С.С. Яценко та інші.
Праці зазначених та інших авторів, безсумнівно, мають велике наукове і практичне значення, служать подальшому вдосконаленню законодавства та підвищенню результативності боротьби зі злочинністю. Проте і сьогодні зазначені проблеми залишаються остаточно не розв’язаними. Істотного значення вони набувають в умовах становлення суверенної України. Однак комплексного кримінологічного дослідження злочинності у сфері віросповідання та боротьби з нею в нових соціально-економічних, правових, політичних умовах ще не проводилося.
Зазначені обставини зумовили актуальність обраної теми дисертації та визначили необхідність її детального дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася відповідно до плану науково-дослідної роботи Донецького інституту внутрішніх справ МВС України на 2002 р. згідно з професійною проблематикою та практичним спрямуванням вищих навчальних закладів МВС України, які передбачені Наказом МВС України від 11 травня 2001 року № 356 "Про затвердження Програми розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 років".
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у визначенні кримінологічної характеристики злочинності у сфері віросповідання та розробці заходів боротьби з цим видом злочинності на загальному, спеціальному та індивідуальному рівнях.

Відповідно до мети дослідження були поставлені такі основні завдання:
- дати загальну характеристику злочинам у сфері віросповідання;
- проаналізувати сучасний стан злочинності у сфері віросповідання в Україні;
- розкрити кримінологічну характеристику осіб, які вчиняють злочини у сфері віросповідання;
- дослідити детермінацію злочинності у сфері віросповідання;
- розробити заходи загальної, спеціальної, індивідуальної та віктимологічної профілактики злочинів у сфері віросповідання.
Емпіричну базу дослідження становлять:
- Конституція України;
- законодавчі та інші нормативні акти, що регулюють релігійні відносини;
- звіти Держкомрелігій України про порушення свободи віросповідання в період з 1986 по 2001 рік;
- статистичні дані ГУАСМ МВС України, що стосуються забезпечення правопорядку та нейтралізації проявів дискримінації на релігійному ґрунті за 1997-2001 роки;
- матеріали двох третин зареєстрованих у МВС України кримінальних справ, про злочини, вчинені на релігійному ґрунті протягом 1990 – 2001 років;
- матеріали анкетування 106 працівників міліції та 109 студентів Донецького християнського університету;
- документи місцевих органів влади, що стосуються відносин у сфері віросповідання;
- наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених у галузі філософії, релігієзнавства, соціології, кримінології і адміністративного права, а також публікації в періодичних виданнях.
Об’єктом дослідження є злочинність у сфері віросповідання та діяльність відповідних державних органів щодо боротьби з нею.
Предметом дослідження є кримінологічна характеристика злочинності у сфері віросповідання та профілактичні заходи боротьби з нею.
Методи дослідження. У ході дослідження з урахуванням поставленої мети і сформульованих завдань, а також об’єкта та предмета дослідження використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи пізнання. Наприклад, завдяки методу дедукції здійснено класифікацію злочинів у сфері віросповідання. Метод індукції використаний для встановлення криміногенних факторів, що обумовлюють злочини у сфері віросповідання. Метод порівняльного правознавства застосовано автором у ході вивчення кримінальної відповідальності за злочини у сфері віросповідання в Україні, Росії та США і заходів боротьби з ними, а також для вивчення стану злочинності у сфері віросповідання в історичному аспекті, що дозволило проаналізувати основні характеристики злочинності у сфері віросповідання в Російській імперії, СРСР та УРСР. Необхідність отримання емпіричної інформації обумовила використання в дослідженні і конкретно-соціологічних методів (анкетування, інтерв’ю, вивчення кримінальних справ, нормативних актів, звітів та офіційного листування місцевих органів влади тощо). Так, анкетування працівників правоохоронних органів та членів релігійних організацій сприяло встановленню їх позицій щодо розуміння особливостей боротьби зі злочинністю у сфері віросповідання. Методи
інтерв’ювання та особистого спостереження застосовувалися для вивчення осіб, які вчиняють злочини у сфері віросповідання. Математичний метод використаний у кримінологічному прогнозуванні динаміки злочинності у сфері віросповідання.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним дослідженням кримінологічної характеристики злочинності у сфері віросповідання та заходів боротьби з нею на загальному, спеціальному та індивідуальному рівнях.
На основі проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення, що запропоновані здобувачем особисто та виносяться на захист:
1. Вперше дано кримінологічну характеристику злочинності у сфері віросповідання в сучасних соціально-економічних, правових та політичних умовах. Встановлено, що більшість зареєстрованих злочинів у сфері віросповідання здійснюється в ході міжконфесійних конфліктів у селах та невеликих населених пунктах Західної України.
2. Запропоновано класифікувати злочини у сфері віросповідання залежно від змісту злочинних діянь, виділивши серед них два види: злочинні утиски свободи віросповідання та перевищення її меж. Це дозволило визначити поняття "злочинність у сфері віросповідання" як сукупність учинених на певній території за певний період часу суспільно небезпечних винних діянь, за які встановлено кримінальну відповідальність і які перевищують межі свободи віросповідання та/або утискають свободу віросповідання.
3. Вперше дано кримінологічну характеристику осіб, які вчиняють злочини у сфері віросповідання, і запропоновано класифікувати цих осіб на два види залежно від змісту злочинних діянь: особи, які утискають свободу віросповідання, та особи, які перевищують межі свободи віросповідання. Встановлено морально-психологічні, соціально-рольові та інші властивості цих осіб.
4. Аргументовано, що утиски свободи віросповідання та перевищення меж цієї свободи взаємодетермінують один одного, тобто поширення одного різновиду злочинності у сфері віросповідання на певній території з часом тягне за собою розповсюдження іншого.
5. Встановлено, що найбільш складні криміногенні ситуації виникають у зв’язку з міжконфесійними конфліктами, які сприяють процесам безпосереднього поєднання перевищень меж свободи віросповідання з утисками свободи віросповідання, що значно підвищує ступінь їх суспільної небезпеки.
6. Запропоновано розширити коло потерпілих у злочинах, передбачених ст. 161 Кримінального кодексу України "Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії", зокрема рекомендовано замінити у диспозиції цієї статті слово "громадяни" на слово "люди", що дозволить підвищити ефективність боротьби зі злочинністю у сфері віросповідання.
7. Обґрунтовано необхідність уведення кримінальної відповідальності за поширення завідомо неправдивої інформації щодо віросповідання або діяльності певної релігійної групи, якщо таке діяння спричинило або могло спричинити тяжкі наслідки.
8. Запропоновано з метою удосконалення та подальшого розвитку загальної профілактики злочинності у сфері віросповідання запровадити в Україні кримінолого-релігієзнавчу експертизу проектів законодавчих актів, які стосуються прав громадян на свободу віросповідання, як різновид кримінологічної експертизи проектів законодавчих актів.
9. Для вдосконалення спеціальної профілактики злочинів у сфері віросповідання запропоновано ввести судову профілактико-релігієзнавчу експертизу діяльності релігійних організацій, науково обґрунтовані висновки якої повинні стати рекомендаціями для прийняття судом рішень про призначення членам цих релігійних організацій, що були визнані в установленому порядку винними у вчиненні злочинів у сфері віросповідання, покарання у виді позбавлення права займатися релігійною діяльністю та про припинення діяльності релігійної організації відповідно до ст.35 Конституції України та п.1-4 ст.16 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".
10. Доведено, що особливістю проведення профілактичних бесід під час здійснення індивідуальної профілактики злочинів у сфері віросповідання є опора на ті складові елементи віросповідання об’єкта індивідуальної профілактики, які відповідають чинному законодавству і можуть бути застосовані для переконання у правомірній поведінці.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки, пропозиції і рекомендації, сформульовані в дисертаційному дослідженні, є певним внеском у теорію і практику боротьби зі злочинністю у сфері віросповідання і можуть бути використані:
- в практиці боротьби зі злочинністю у сфері віросповідання під час здійснення заходів загальної, спеціальної та індивідуальної профілактики злочинів у сфері віросповідання;
- у навчальному процесі під час вивчення Особливої частини, а також спецкурсів з кримінології, присвячених проблемам профілактики окремих видів злочинів;
- у науковій діяльності в ході подальшого дослідження
злочинності у сфері відносин, пов’язаних з релігією, а також осіб, які вчиняють відповідні злочини.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення дисертації доповідалися на міжнародних та республіканських науково-практичних конференціях: "Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості" (п’ять виступів упродовж 1998-2000 років, м. Донецьк); "Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності, актуальні для Донецького регіону" (грудень 1998 року, вересень 1999 року, м.Донецьк); Треті Діонісіївські читання: (мовою оригіналу) "Дионисий Ареопагит и проблемы греко-славянской культуры" (лютий 1999 року, м.Донецьк); "Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю егулювання діяльності суб’єктів підприємництва" (квітень 2000 року, м. Донецьк); "Релігія і закон: проблеми правового врегулювання державно-церковних відносин" (лютий 2002 року, м. Київ).
Основні теоретичні висновки та практичні рекомендації, що містяться в дисертації, знайшли своє відображення в семи наукових статтях, п’ять з яких опубліковано у фахових виданнях, у чотирнадцяти тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою, змістом та логікою дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновку, списку використаних джерел, що містить 182 найменування, 10 додатків. Повний обсяг дисертації – 208 сторінок, із них список використаних джерел – 16 сторінок, додатки – 21 сторінка.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Злочинами у сфері віросповідання необхідно вважати суспільно-небезпечні винні діяння, передбачені Кримінальним кодексом України, які вчинені суб’єктом злочину з прямим або непрямим умислом і прямо чи опосередковано посягають на свободу обирати, сповідувати будь-яку релігію, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди та вести релігійну діяльність. Такий підхід дозволяє комплексно вивчати злочини у сфері віросповідання як об’єкт кримінологічного дослідження.
До групи злочинів у сфері віросповідання належать такі злочини, як: пошкодження релігійних споруд чи культових будинків (ст.178 КК України); незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь (ст. 179 КК України); перешкоджання здійсненню релігійного обряду (ст. 180 КК України); посягання на здоров'я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів (ст. 181 КК України; порушення рівноправності громадян залежно від ставлення до релігії (ст. 161 КК України) та, згідно із п.3 ст. 67 КК України, інші злочини, вчинені на ґрунті релігійної ворожнечі або розбрату, наприклад, хуліганські дії, заподіяння тілесних ушкоджень, масові заворушення, насильства щодо працівників правоохоронних органів, оскільки такі дії не тільки мають своїм додатковим об’єктом свободу віросповідання громадян, а й дискредитують інститут свободи віросповідання.
Релігійна ворожнеча – це обумовлене релігійними переконаннями уявлення про переваги в правах на ведення релігійної діяльності одного віросповідання перед іншим чи однієї конфесії перед іншою всередині одного віросповідання. Релігійний конфлікт - це виявлення взаємної релігійної ворожнечі у відносинах між представниками різних релігійних організацій. Фактично релігійний конфлікт є різновидом передкримінальної поведінки, а відтак і об’єктом профілактики злочинів у сфері віросповідання.
Всі злочини у сфері віросповідання можна класифікувати залежно від змісту злочинної дії щодо прав на свободу віросповідання на: 1) злочинні утиски свободи віросповідання (ст.ст. 161, 178-180, 442 КК України) і 2) перевищення меж свободи віросповідання (ст.181 КК України та злочини на ґрунті релігійної ворожнечі).
Поняття "злочинність у сфері віросповідання" включає в себе сукупність вчинених на певній території за певний період часу суспільно небезпечних винних діянь, за які встановлено кримінальну відповідальність та які перевищують межі свободи віросповідання та/або утискають свободу віросповідання. Крім того, злочинність у сфері віросповідання, як вид злочинності ,- це сукупність визначених діянь та осіб, які їх вчинили.
Як історично мінливе та правове явище злочинність у сфері віросповідання має особливість, яка полягає в тому, що діяння, за які в один історичний період передбачалась кримінальна відповідальність, з часом не тільки були декриміналізовані, а і стали під захист кримінального закону.
Утиски за часів царської та радянської влади поширеної в Західній Україні греко-католицької церкви є вагомим фактором сучасного поширення злочинності у сфері віросповідання у цьому регіоні України.
Історія виникнення злочинності у сфері віросповідання обумовлена, насамперед, ідеологією та політикою держави, яка сприяла закріпленню несприйняття сутності свободи віросповідання в українському суспільстві. Це сформувало такі соціальні установки, які й сьогодні є основними чинниками злочинності даного виду.
Більшість досліджень попередників вивчали у якості суспільно небезпечних діяння, які є природними для свободи віросповідання. Такі помилки були можливими не тільки у зв’язку з відповідними історичними, політичними та правовими чинниками, а, перш за все, внаслідок неврахування соціальної корисності існування свободи віросповідання на основі механізму задоволення релігійних потреб через конкуренцію відповідних релігійних структур.
Боротьба зі злочинністю у сфері віросповідання тільки у кримінально-правовому напрямі є недостатньою, тому необхідне визначення заходів загальної, спеціальної, індивідуальної та віктимологічної профілактики цієї злочинності.
Основними особливостями, які характеризують злочинність у сфері віросповідання, є значна відмінність її основних показників у різних регіонах України, обумовленість міжконфесійними конфліктами на ґрунті релігійної ворожнечі, взаємна детермінація злочинних утисків та перевищень меж свободи віросповідання тощо.
Переважна більшість злочинів у сфері віросповідання вчинялася в селах та інших невеликих населених пунктах Західної України під час міжконфесійних конфліктів (96,4%).
За період 1991–2001 роки питома вага злочинів у сфері віросповідання серед інших злочинів збільшилася, що пов’язано із загостренням міжконфесійних конфліктів.
Аналіз статистичних даних за 1995–2001 роки щодо притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів у сфері віросповідання показує, що їх питома вага у загальній кількості правопорушень у сфері віросповідання становить 13,1%.
Порівняно з періодом 1995-1998 років у 1999-2001 роках питома вага злочинів у сфері віросповідання в загальній кількості правопорушень у цій сфері збільшилася майже на 17% (з 5,37 до 23% відповідно), що пов’язано з відповідним загостренням міжконфесійних конфліктів, починаючи з 1999 року.
Вчинення на релігійному ґрунті хуліганських дій, свавільних захоплень культових будівель, заподіяння тілесних ушкоджень, знищення чи пошкодження майна та інші злочини, згідно з результатами нашого дослідження, становлять відповідно 47,9%, 16,6%, 16,5%, 10,4%, 8,6% у структурі злочинності у сфері віросповідання.
До адміністративних правопорушень свободи віросповідання у статистичних даних нерідко відносять такі дії, які містять ознаки злочину, передбаченого ст.161 КК України (ст.66 КК УРСР). Також самоправні дії, спрямовані на захоплення та утримання культових будівель, незважаючи на високий ступінь їх суспільної небезпеки, кваліфікувалися за ст.186 КАП України, а не за відповідними статтями Кримінального кодексу України.
У структурі осіб, які вчиняють злочини у сфері віросповідання найбільшою кримінальною активністю відрізняються особи у віком 25-29 і 30-39 років, їх частка відповідно складає: 38,5 і 30,8 %. Абсолютну більшість злочинів у сфері віросповідання вчиняють особи чоловічої статі (99,1 %). Переважна більшість осіб, які вчиняють злочини у сфері віросповідання мають невисокий освітній рівень. Так, 54,9% притягнутих до кримінальної відповідальності мають незакінчену середню освіту, 27,4% - загальну середню, 9,8%- середню фахову і 7,9%- вищу та незакінчену вищу освіту.
Рецидив адміністративних деліктів у сфері віросповідання, які нерідко містять ознаки злочинів, наприклад, самовільне захоплення храмів - великий і становить майже 50%.

Осіб, що скоюють злочини у сфері віросповідання залежно від запропонованих видів злочинів у сфері віросповідання можна умовно поділити на два види: осіб, які перевищують межі свободи віросповідання; осіб, які вчиняють утиски свободи віросповідання. Для першого з цих видів (це, зокрема, лідери релігійних груп) характерна здатність також утискати свободу віросповідання, але тільки як наслідок та продовження дій щодо перевищення власної свободи віросповідання.
Особи, що перевищують межі свободи віросповідання, як правило, мають релігійний світогляд, проте не зосереджені на вдосконаленні своїх релігійних переконань, а спрямовують свою діяльність на оточуючий світ, тому вони вважають, що можна задовольнити свої духовні потреби шляхом порушення прав інших віруючих. У таких осіб переважно послаблена раціональна і посилена емоційна діяльність, вони не схильні критично оцінювати себе та віддають перевагу насильницьким формам поведінки. Серед них зустрічаються також особи з ознаками психопатичності, діяльність яких на релігійному ґрунті може бути суспільно небезпечною.
Особи, які утискають свободу віросповідання, є, як правило, службовими особами, вони рідко бувають схожими на тих, що перевищують її межі, оскільки в них більше раціоналізму, але він досить примітивний. Такі люди переважно мають щодо релігії політичні, корисливі чи культурологічні інтереси. Вони стають на бік домінуючої конфесії, майже зовсім не цікавлячись її віровченням та сутністю обрядової практики.
Сформована криміногенними факторами соціального середовища нетерпимість до представників певної релігійної групи та незгода з кримінально-правовими нормами, які гарантують права на свободу віросповідання, є безпосередньою причиною злочину у сфері віросповідання.
Утиски свободи віросповідання та перевищення меж цієї свободи взаємодетермінують одні одних, тобто поширення одного різновиду злочинності у сфері віросповідання на певній території з часом тягне за собою розповсюдження іншого.
До історичних детермінант злочинності у сфері віросповідання можна віднести тривалу ідеологічну монополію спочатку православ’я, а потім комуністичних ідей на українських теренах. Історичні фактори тісно пов’язані з культурологічними, які полягають у загальному неусвідомленні громадянами сутності змагального задоволення духовних потреб, у традиційному прагненні розширити релігійний вплив неприродними для нього методами, замістити релігійні інтереси якимись іншими.
До соціально-економічних детермінант злочинності у сфері релігійних відносин належать соціально-економічні труднощі становлення України як суверенної демократичної держави. Природним для існування релігійних організацій є їх утримання за рахунок добровільних пожертвувань громадян. Але потреби цих організацій є значно більшими, ніж сучасні фінансові можливості їх членів. Поява на якійсь території, поряд із раніше існуючими, інших релігійних організацій переважно сприймається першими не просто як загроза "поширенню істини", а і як перешкода їх матеріальному забезпеченню.
До політико-правових детермінант злочинності у сфері віросповідання можна віднести втручання державних органів, політичних партій та громадських організацій у внутрішні справи тих чи інших релігійних організацій та невідповідність деяких законодавчих актів конституційному принципу свободи віросповідання.
До інших причин та умов, що впливають на вчинення злочинів у сфері віросповідання належать: діяльність так званих "антикультових" об’єднань громадян, які сьогодні сприяють формуванню необґрунтованих уявлень про небезпечність переважної більшості нових релігійних течій; договори одноконфесійного призначення, що укладаються між державними структурами та тільки однією з релігійних конфесій, а також невизначеність критеріїв в оцінки службовими особами ролі та значення різних конфесій.
"Фоновими" явищами, що сприяють учиненню злочинів у сфері віросповідання, виступають: занепад суспільної моралі; політизація релігійного середовища; гносеологічна нетерпимість представників різних конфесій, викликана суперечностями у їх віровченнях; низька культура спілкування у релігійному та соціальному середовищах.
На практиці з усією гостротою постає проблема латентності (як природної, так і штучної) злочинів у сфері віросповідання. А вона - ця прихованість - є найвагомішою передумовою повторності даних злочинів, і, отже, зростання всієї злочинності у сфері релігійних відносин.
До особливостей криміногенних ситуацій у релігійній сфері від належать:
сприяння процесам безпосереднього поєднання утисків свободи віросповідання з перевищеннями її меж, оскільки криміногенні ситуації спрямовують представників різних конфесій до перевищення меж власної свободи віросповідання та утисків свободи віросповідання інших суб’єктів конфлікту;
конфесійно зорієнтована діяльність депутатів місцевих органів влади;
супроводження конфліктів на релігійному ґрунті хуліганськими діями, груповими порушеннями громадського порядку, заподіяннями шкоди здоров’ю, честі та гідності громадян, масовою непокорою законним вимогам представників правоохоронних органів;
виникнення найбільш складних криміногенних ситуацій у зв’язку з конфліктами між релігійними організаціями щодо користування культовими будівлями. У цих випадках вони сприяють вчиненню насильницьких дій щодо представників конфліктуючих конфесій та працівників правоохоронних органів;
відсутність страху покарання за злочинні дії, пов’язані з незаконним володінням чи користуванням культовими будівлями;
неправомірна поведінка окремих священнослужителів, які самовільно проводять богослужіння у храмах, що не знаходяться у їх користуванні;
організований характер опору віруючих представникам влади.
Головний акцент у загальній профілактиці злочинів у сфері віросповідання необхідно робити на заходах усунення соціально-економічних, політико-правових та інших детермінант злочинності у сфері віросповідання, забезпечення природної конкуренції релігійних організацій у задоволенні релігійних потреб суспільства як основи свободи віросповідання.
До заходів загальної профілактики злочинів у сфері віросповідання, на нашу думку, також належать: заохочення соціально корисної релігійної діяльності (зокрема, через уведення офіційних подяк та державних нагород лідерам релігійних організацій за благодійницьку діяльність та збереження міжконфесійного миру в окремому регіоні України); поширення міжнародних зв’язків релігійних організацій; інформування суспільства про негативну діяльність у сфері віросповідання та відповідальність за її вчинення; неухильне додержання закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо реєстрації релігійних організацій; додержання принципів свободи віросповідання, зокрема недопустимості привілеїв чи обмежень за ознаками релігійних переконань, рівних прав людей на сповідування релігійних переконань, на відправлення релігійних культів і ритуальних обрядів, на ведення релігійної діяльності.
З метою удосконалення загальної профілактики злочинності у сфері віросповідання доцільне запровадження в рамках кримінологічної експертизи проектів законодавчих актів спеціальної кримінолого-релігієзнавчої експертизи для надання всебічної експертної оцінки проектам законів, які стосуються відносин, пов’язаних з релігією. Позиція кримінологів під час здійснення вказаної експертизи повинна спиратися на кримінологічний прогноз злочинності у сфері віросповідання, здійснений на підставі існуючих даних, і доповнюватися аналізом можливого впливу запропонованих змін у законодавстві на результати прогнозу.
Для підвищення профілактичної ролі кримінально-правових норм щодо захисту потерпілих, у зв’язку з поширенням в Україні міграційних процесів та відповідним зростанням кількості осіб без громадянства, іноземних громадян, які мають різні релігійні переконання та залишаються поза сферою кримінально-правового захисту, необхідно у ст.161 КК України "Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії" замінити слово "громадяни" на слово "люди".
Основними суб’єктами спеціальної профілактики злочинів у сфері віросповідання є прокуратура, Державний комітет України у справах релігій, суд та МВС України.
До головних заходів спеціальної профілактики злочинів у сфері віросповідання необхідно віднести забезпечення невідворотності кримінальної відповідальності та покарання за вчинення злочинів у сфері віросповідання, відповідність покарання вчиненому злочину та особі, що його вчинила.
У діяльності прокуратури можливість звільнення від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ст.161 КК України у зв’язку з дійовим каяттям та примиренням винного з потерпілим має особливе значення для профілактики злочинів у сфері віросповідання, оскільки сприяє безпосередньому налагодженню відносин між представниками різних конфесій.
З метою організації запобіжних заходів необхідне використання в роботі Держкомрелігій України спеціальних консультативних, аналітичних, експертно-рекомендаційних, застерігаючих та інших форм інформаційного забезпечення боротьби зі злочинністю у сфері віросповідання.
На наш погляд, необхідно запровадження судової профілактико-релігієзнавчої експертизи релігійних груп, яка матиме на меті встановлення таких криміногенних елементів, як антисуспільна спрямованість релігійної діяльності та наявність мотивів релігійної ворожнечі у лідерів визначених релігійних груп. Така експертиза може призначатися судом у випадках, коли в процесі притягнення до кримінальної відповідальності винної особи є підстави вважати, що її злочинні діяння обумовлені належністю до цієї релігійної групи. До складу експертної комісії доцільно залучати кримінологів, психологів та релігієзнавців. Експертиза повинна відповісти на комплекс питань, пов’язаних з віровченням, культовою практикою релігійної групи та їх впливом на загальну та протиправну поведінку особи, яка притягується до кримінальної відповідальності. З метою встановлення криміногенних факторів у діяльності релігійної групи та криміногенних ситуацій, які обумовлюють таку діяльність, кримінологи при здійсненні цієї експертизи можуть використовувати методи особистого спостереження за культовою практикою релігійної групи, проводити опитування та інтерв’ювання її лідерів, представників, а також їх близьких. Таким чином, профілактична експертиза надасть можливість обґрунтовано визначати об’єкти та заходи спеціальної, індивідуальної та віктимологічної профілактики злочинів у сфері віросповідання. Крім того, науково обґрунтовані висновки профілактико-релігієзнавчої експертизи мають стати рекомендаціями для прийняття судом рішень про призначення членам цих релігійних організацій, що були визнані в установленому порядку винними у вчиненні злочинів у сфері віросповідання, покарання у виді позбавлення права займатися релігійною діяльністю та про припинення діяльності релігійної організації відповідно до ст.35 Конституції України та п.1-4 ст.16 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".
Підвищенню ефективності профілактичної роботи міліції щодо спеціальної профілактики злочинів у сфері віросповідання сприятиме організація вивчення міжконфесійних конфліктів у регіонах України спеціально створеними комісіями з представників МВС, Держкомрелігій, прокуратури України, кримінологів та релігієзнавців, проведення опитувань та анкетувань учасників конфліктів, розробка програм заходів щодо конфліктуючих конфесій (причому ці заходи слід узгоджувати з лідерами конфесій), організація круглих столів, семінарів, конференцій за участю лідерів конфесій та їх представників.
Підвищення кваліфікації правоохоронця, який міг би знаходити контакт з віруючими при попередженні міжконфесійних конфліктів, є стратегічним напрямком удосконалення спеціальної профілактики злочинів у сфері віросповідання.
Ефективність індивідуальної профілактики насамперед залежить від своєчасності застосування превентивних заходів до моменту вчинення особою злочину. Тому основу індивідуальної профілактики злочинів у сфері віросповідання становлять заходи їх ранньої профілактики.
До інформаційних заходів індивідуальної профілактики злочинів у сфері віросповідання належать:
організація виявлення та обліку осіб, які потребують профілактичного впливу;
фахова підготовка суб’єктів індивідуальної профілактики - базова (загальна) та спеціальна (перед вжиттям відповідних заходів);
взаємодія у конкретних ситуаціях з відповідними фахівцями у галузі релігієзнавства - вченими та спеціалістами Держкомрелігій України;
врахування специфіки окремої релігійної громади залежно від факторів історичного, політичного, культурного та релігійного характеру, що впливають на її діяльність;
оцінка структури релігійної організації, особистостей її духовних лідерів та засновників;
розробка та планування заходів впливу на конкретну особу.
Заходи індивідуальної профілактики злочинів у сфері віросповідання мають бути спрямовані на осіб, які вчинили злочини у сфері віросповідання; осіб, які вчиняють адміністративні правопорушення на ґрунті релігійної ворожнечі; осіб, які беруть активну участь у міжконфесійних конфліктах; осіб, які здійснюють підготовку до вчинення злочинів у сфері віросповідання. Такі заходи необхідно застосовувати як безпосередньо до цих осіб, так і щодо їх мікросередовища для здійснення опосередкованого впливу.

До заходів безпосередньо спрямованих на особу належать профілактичні бесіди та офіційні застереження. Основа безпосередньої профілактичної бесіди - встановлення психологічного контакту в ході роз’яснення чинного законодавства в поєднанні з посиланнями на положення власного віросповідання особи, які відповідають правовим нормам. Останнє є головною особливістю індивідуальної профілактики злочинів у сфері віросповідання, оскільки саме від посилань на віросповідні настанови залежить як взаєморозуміння між суб’єктом та об’єктом профілактики, так і ефективність профілактичного впливу.
Прямі заходи впливу на особу можуть не дати позитивного результату у зв’язку з її упередженим ставленням до суб’єкта профілактики. Тому необхідно впливати на особу через її духовних лідерів або осіб, які рекомендовані керівництвом релігійної організації для опіки над потенційним злочинцем.
Якщо об’єктом профілактики виступає керівник релігійної організації, заходи мають носити максимально офіційний характер, необхідно підкреслювати важливість авторитету релігійної громади, який може бути втрачений через протиправну діяльність її представників. При здійсненні заходів впливу на особу або керівника релігійної групи суб’єкт профілактики повинен роботи акцент на необхідності доброчинної діяльності релігійних організацій у певному регіоні - організації релігійною громадою акцій допомоги бідним, громадянам похилого віку, проведення лекцій з тематики любові до ближнього, роз’яснення основ свого віровчення та громадянської позиції, диспуту з проблем релігійного життя. Такі заходи мають значення для переорієнтації поведінки особи з антисуспільної на законослухняну.
Особливістю віктимологічної профілактики злочинів у сфері віросповідання є те, що поведінка представників якоїсь релігійної організації в конкретній життєвій ситуації в одному регіоні України обумовлює віктимність представників цієї організації в іншому регіоні, оскільки віруючі сприймаються там переважно тільки як члени певної релігійної групи, а не як звичайні громадяни. Тому до профілактичної роботи правоохоронних органів необхідно залучати спеціалістів Державного комітету України у справах релігій, кримінологів та релігієзнавців для ведення обліку віктимних релігійних груп, проведення роз’яснень представникам віктимних релігійних груп основ непровокуючої поведінки та особливостей уникнення конфліктів на релігійному ґрунті.
Поширення неправдивої інформації про певну релігійну групу може спровокувати насильницькі дії стосовно представників цієї релігійної групи, загострення міжконфесійних конфліктів. Тому з метою вдосконалення віктимологічної профілактики злочинів у сфері віросповідання, необхідне введення кримінальної відповідальності за поширення завідомо неправдивої інформації щодо віросповідання або діяльності певної релігійної групи, якщо такі діяння спричинили або могли спричинити тяжкі наслідки.
Таким чином, для удосконалення правової бази боротьби зі злочинністю у сфері віросповідання доцільно:
прийняти новий закон "Про свободу віросповідання", який повністю відповідав би Конституції України та нормам міжнародного права щодо свободи віросповідання;
розширити у ст.161 Кримінального кодексу України коло потерпілих, включивши до нього іноземних громадян та осіб без громадянства;
ввести кримінальну відповідальність за поширення завідомо неправдивої інформації щодо віросповідання або діяльності певної релігійної групи, якщо таке діяння спричинило або могло спричинити тяжкі наслідки.
Результати дисертаційного дослідження щодо вдосконалення чинного Кримінального кодексу України та законодавства про релігію були використані в законотворчій діяльності Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю, а також Комітету Верховної Ради України з питань культури та духовності. У практику роботи Департаменту адміністративної служби міліції МВС України впроваджено постійний обмін з Державним комітетом України у справах релігій статистичною, консультативною та аналітичною інформацією з питань, пов’язаних з профілактикою злочинів та інших правопорушень у сфері віросповідання. Державний комітет України у справах релігій також впровадив у практику своєї роботи розроблені в ході дослідження спеціальні форми інформаційного забезпечення профілактики злочинів у сфері віросповідання.
Треба зазначити, що вивчення кримінологічних проблем, пов’язаних з відносинами у сфері віросповідання, потребує подальших наукових розробок, особливо з метою ліпшого використання профілактичних функцій релігії, використання потенціалу релігійної доброчинності у боротьбі зі злочинністю. Тим більше, що на профілактичну функцію релігії вже вказувалося у працях А.Ф.Зелінського, Г.І Піщенко, В.П.Петкова та інших кримінологів.
Необхідно уникати постановки питань про позитивність чи негативність релігії взагалі. Виходити з об’єктивного існування різних релігій та конфесій. Важливо ставитися до релігійної організації та її осередку як до окремої юридичної особи, що має свою моральну і ділову репутації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

0 Бажанов М.І., Сташис В.В., Тацій В.Я. Кримінальне право України. Особлива Частина. - Київ-Харків: Юрінком-Інтер – Право, 2001. – 494с.
1 Науковий коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001р. / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. - К.: Каннон, 2001. - 1104 с.
2 Кримінальний кодекс України. - Х.: ТОВ "Одіссей", 2001. - 240 с.
3 Конституція України // Закони України. - Т. 10. - С. 10.
4 Познышев С.В. Религиозные преступления с точки зрения религиозной свободы. – М., 1906. - 313 с.
5 Росийская криминологическая энциклопедия / Под общ. ред А.И.Долговой. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М), 2000. – 808 с.
6 Фролова О.Г. Злочинність і система кримінальних покарань (соціальні, правові та кримінологічні проблеми та шляхи їх вирішення за допомогою логіко-математичних методів): Навч. посібник. - К.: "АртЕк", 1997. - 205 с.
7 Кальман О. Г., Христич І.О. Правова статистика: Навч. посібник для юрид. вузів і факультетів. – Х.: Право, 1999. - 204 с.
8 Козленко В.М. Свобода совісті та віросповідання як головний чинник духовної свободи // Філософська думка. - 1999. - №1-2. - С.143-155.
9 Сорокин П. Религиозные группы и религиозные перегруппировки // Религия и общество: Хрестоматия по социологии религии. - М.: Аспект -Пресс, 1996. - 812 с.
10 Тихонравов Ю.В. Религии мира. - М.: ЗАО "Бизнес школа "Интел-Синтез", 1996. - 320 с.
11 Лобовик Б. Релігія як феномен і категорія релігієзнавства // Українське релігієзнавство: Бюлетень Асоціації релігієзнавців і Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України. - 1996. - №4. - С.3-12.
12 Гараджа В.И. Социология религии. - М.: Аспект Пресс, 1996. - 239 с.
13 Общая теория права и государства. Учебник / Под ред. В.В.Лазарева. - 3-е изд., доп. - М.: Юристъ, 2001. - 520 с.
14 Зелинський А.Ф. Криминальная психология: Научно - практ. издание. - К.: Юринком-Интер, 1999. - 240 с.
15 Толковый словарь русского языка / Сост. С.И.Ожегов, Н.Ю.Шведова. - 4-е изд. - М., 1997. - 944 с.
16 Гаврилов Н.И.Социально-практические основы формирования научного мировоззрения (методологический аспект): Автореф. дис...канд. филос. наук: 09.00.01/ Уральский гос. ун-т. - 1990. - 16 с.
17 Біблія: Перше послання Св.ап.Павла до Коринтян 13:12.- К., 1992.
18 Белла Р. Религия как символическая модель, формирующая человеческий опыт // Религия и право. - 1997. - №2-3. - С.53-56.
19 Уставы духовных дел иностранных исповеданий //Свод законов Российской империи. - СПб., 1896. - Т.XI, ч.1. – С.145-198.
20 Полное собрание Постановлений и распоряжений по ведомству Православного исповедания Российской империи. - СПб., 1879. - Том 1. – 196 с.
21 Шуба О.В. Релігія в етнонаціональному розвитку України (політологічний аналіз). - К.: Криниця, 1999. - 324 с.
22 Корзун М.С. Русская православная церковь на службе эксплуататорских классов. - Минск, 1984. - 280 с.
23 Тарановский С.О. Религиозные преступления в России // Вестник права. - 1899. - №4. - С.2-23.
24 Біблія: Євангеліє від Св. Матвія 5:29. - К., 1992.
25 Лист Миколи Янчука до Олексія Шахматова. Моск¬ва. 9 травня 1913 р. // Краєзнавство. - 1994. - №1-2. - С.64.
26 Федорів Ю. Історія церкви в Україні. - Люблін, 1991. - 256 с.
27 ЦГАОР СССР. Ф. 9479, оп. 1, спр. 925, арк. 292 - 293.
28 Лист о. Доктора Яценківа митрополитові А.Шептицькому з проханням надання духовної допомоги для воєнної округи "УПА Захід" від 7 липня 1944р./ ЦДІА у Львові, Ф. 201, оп. 1 т, спр. 11, арк. 151.
29 Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади: В 2-х т./ Лялька Я., Бачинський Р., Максимчук П. та ін. - Львів: Просвіта, 1993. - Т.1. - 800 с.
30 Доповідна записка уповноваженого у справах православної церкви при Раді Міністрів УРСР у Дрогобицькій області обкому КП(б)У та облвиконкому про антирадянську діяльність греко-католицького священика Івана Цеглика / ЦДІА у Львові, Ф. Р - 2022, оп.2, спр. 177, арк. 39-40.
31 Архів Держкомрелігій України. Інформаційний звіт про стан та тенденції розвитку релігійної ситуації у Львівській області за 1998 рік від 13.01.99 р. - №21. - С.17.
32 Архів УМВСУ у Львівській області. Довідка Управління АСМ УМВСУ № 7/425 від 16.04.99 р.
33 Ловинюков А.С. Административно-правовая охрана свободы совести: Дис… д-ра. юрид. наук: 12.00.02/ Акад. МВД Росии. – М., 1994. - 485с.
34 Історія релігії в Україні: Навчальний посібник /Колодний А.М., Яроцький П.Л., Лобовик Б.О. - К.: Т-во "Знання", 1999. - 735 с.
35 Степовик Д. Церква і культура в Україні та в українській діаспорі: історія і сучасність //Україна в сучасному світі. - К., 1990. - С.21-25.
36 Религиозные объединения. Свобода совести и вероисповедания. Нормативные акты. Судебная практика / Сост. А.В.Пчелинцев,
37 В.В. Ряховский. – М.: Юриспруденция, 2001. – 448 с.
38 Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К.Качуренко. – К.: Наукова думка, 1992. - 199 с.
39 Религия и закон: Конституционно-правовые основы свободы совести, вероис¬поведания и деятельности религиозных организаций: Сб. правовых актов с коммент. / Сост. Протопопов А.О. - М.: Ин-т религии и права. - 1996. - 84 с.
40 Тихонравов Ю.В. Судебное религиоведение. - М.: ЗАО "Бизнес школа "Интел-Синтез", 1998. - 272 с.
41 Криминология: Учебник для юрид. вузов / Под ред. В.Н.Бурлакова. - СПб.: С-Петерб. академия МВД Росии, 1998. - 576 с.
42 Шлеермахер Ф. Речи о религии. Монологи. - М.: "REFL - Boole" - "UCA", 1994. - 432 с.
43 Лопухин С. Религия в Америке. - СПб., 1882. - 239 с.
44 Арсеньев К.К.Свобода совести и веротерпимость. - СПб., 1905. - 272с.
45 Сикорский И.А. Сборник научно-литературных статей. – К.: Книга 5, 1900. - С. 49-50.
46 Якобий Р. Религиозно-психические эпидемии // Вестник Европы. - 1903. – октябрь-ноябрь. - С.152-158.
47 Ширяев В.И. Религиозные преступления. - Ярославль, 1909. - 416 с.
48 Дагель П.С. Ответственность за посягательство на личность под видом исполнения религиозных обрядов // Советская юстиция. - 1962. - №22. - С. 23-37.
49 Галиакбаров Р.Р. Ответственность за религиозное изуверство по уголовному кодексу РСФСР: Дис…канд. юрид. наук: 12.00.08. - Свердловск, 1963. - 236 с.
50 Игнатов А. Богословские аргументы в политической борьбе // Вопросы философии. - 1997.- №5. - С.24-29.
51 Арестов В.Н. Религиозный экстремизм: содержание, причины и формы проявления, пути преодоления: Дис… канд. филос. наук: 09.00.11. – К., 1984. – 188 с.
52 Костарева С.В. Расследование преступных нарушений законов об отделении церкви от государства и школы от церкви: Дис…канд. юрид. наук: 12.00.09. - Свердловск, 1978. - 210 с.
53 Джунь В.В. Уголовная ответственность за нарушение права свободы совести (на материале УССР): Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – К., 1989. - 231 с.
54 Бондаренко В.Д. Межцерковный конфликт: ростки надежды (ретроспективный анализ конфликта) // Политика и время. - 1992. - №3. - С.22-26.
55 Шуба О. Міжцерковний конфлікт. Сподівання на мудрість і терпіння // Віче. - 1995. - №8. - С.142-146.
56 Хоменчук О. Міжцерковний конфлікт в Україні - у всесвітньо-історичному контексті кінця 20 століття // Сучасність. - 1997. - №10. - С. 85-93.
57 Пісоцький В.Толерантність та виживання людства // Людина і світ. - 1997. - № 11. - С.33-34.
58 Поляков Е. К вопросу о прозелитизме и канонической территории // Религия и право. - 1998. - №1-2 (4-5). - С. 52-53.
59 Єленський В. Прозелітизм // Людина і світ. - 1999. - № 3-4. - С. 37-40.
60 Уткін О.Міжконфесійні конфлікти у регіоні. Чому? // Віче. - 1999. - №6. - С. 26-28.
61 Зелинский А.Ф. Криминология: Курс лекций. - Харьков: Прапор, 1996. - 260 с.
62 Тарасенко А.В. Кримінальна відповідальність за заважання здійсненню релігійного обряду: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.08./ Нац. юрид. акад. України. – Х., 1995. – 20 с.
63 Голубева Е.Н. Идеология и практика современных межконфессиональных молодежных движений: Дис…канд. филос. наук: 09.00.06. - СПб., 1996. - 139 с.
64 Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищіх закладів освіти / І.М.Даньшин, В.В.Голіна, О.Г.Кальман; За ред. І.М.Даньшина. – Х.: Право, 1999. - 239 с.
65 Фадеев В.Н. Религиозные проявления и законодательство о религиозных культах. -Ташкент: Фан, 1990. - 231 с.
66 Правопорушення на релігійному грунті : 1986 -1996 роки // Людина і світ. - 1997. - серпень. - С.30-32.
67 Архів УМВСУ у Львівській області. Довідка про міжконфесійні конфлікти, які мали місце з початку 1993 року і по яких відмовлено в порушенні кримінальної справи Самбірського РВВС №7/564 від 29.06.93р. - С.118-120.
68 Архів Держкомрелігій України. Звіт до Держкомрелігій України з Управління у справах релігій Закарпатської області за 1996 рік. - С.16-17.
69 Офіційний вісник Держкомрелігій України // Людина і світ. - 1999.- №9. - С.27-28.
70 Архів УМВСУ у Львівській області. Інформація про невиконання рішень про передачу культових будівель з вини судових виконавців або у зв’язку з повторним захопленням релігійними громадами. УМВС України у Львівській області / № 77.- справа №12. - 1998. - С.20-25.
71 Офіційний вісник Держкомрелігій України // Людина і світ. – 2000. - №3. – С.29.
72 Дотримання законодавства про свободу совісті релігійними організаціями // Людина і світ. – 2002. - №3. – С.41.
73 Архів ГУАСМ МВС України. Доповідна записка про забезпечення правопорядку й безпеки, попередження, вчасної нейтралізації проявів дискримінації на релігійному грунті та порушення законодавства представниками місіонерських організацій за 2000 рік, №10/2 - 6757 від 18.12. 2000р.
74 Річна доповідь державного департаменту США про релігійну свободу у всьому світі 1999р. - Україна Комітет із питань Демократії, Прав людини і Праці;Вашингтон, округ Колумбія; 9 вересня 1999 року.
75 Pedro C.Moreno. Handbook on religious liberty around the world. - Rutherford institute, 1996.- 289 с.
76 Лист Рівенської Облдержадміністрації від 28. 05. 99 р. № 01/9 - 02 - 1280 на № 199 від 21.04.99р.
77 Лист Рівненської Облдержадміністрації від 05. 04. 99 р. № 01/9 - 02 - 1280 на № 136 від 10.03.99 р.
78 Лист Кузнецовської міськради від 22.06.99 р. № 06/12 - 957 на № 415 від 4.06.99 р.
79 Лист Фінансового управління Вінницької Облдержадміністрації від 11.02.2000р. № 1-25/138 на № 72 від 02.02.2000р.
80 Лист Фінансового управління Житомирської Облдержадміністрації від 10.02.2000р. № 7-28/68 на № 77 від 02.02.2000р.
81 Лист Черняхівської Районної Держадміністрації Житомирської области від 04.06.99р. № 393/12 на № 317 від 05.05.99р.
82 Лист Фінансового управління Закарпатської Облдержадміністрації від 28.05.99р. № 02-28/778 на № 336 від 07.05.99р.
83 Лист Полтавської облдержадміністрації від 19.05.99р. № 1-19 на № 252 від 27.04.99р.
84 Лист Полтавської облдержадміністрації від 01.07.99р. № 1019 на № 432 від 08.06.99р.
85 Лист Гребеньковської Райдержадміністрації Полтавської області від 18.06.99р. № 366 на № 429 від 08.06.1999р.
86 Лист Чернігівської міськради від 25.05.99р. № 3-24/498 на № 220 від 23.04.99р.
87 Лист від Луганської міськради від 19.05.99р. № 01/03 - 4/ 1490 на № 198/5 від 21.04.99р.
88 Бабій М., Карагодіна О., Колодний А., Косуха П., Филипович Л. Нові релігійні течії і рухи в сучасній Украї¬ні // Українське релігієзнавство. - 1996. - № 1. - С.19.
89 Лист Держкомрелігій від 18.02.2000р. № 8- 477/11 на № 87 від 10.02.2000р.
90 Архів ГУАСМ МВС України. Доповідна записка про забезпечення правопорядку й безпеки, попередження, вчасної нейтралізації проявів дискримінації на релігійному ґрунті. № 2087/Чр від 24.04.2000р.
91 Архів ГУАСМ МВС України. Доповідна записка про нейтралізацію проявів дискримінації на релігійному грунті та порушення з