ЗВОРОТНА ДІЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ В ЧАСІ

Короткий опис

ЗМІСТ

Вступ 4

Розділ 1
Чинність і дія кримінального закону в часі 17
1.1. Проблеми поняття кримінального закону:
визначення, зміст, відмежування від суміжних
понять, адекватність термінології 18
1.2. Набуття і втрата чинності кримінальним законом 33
1.3. Дія кримінального закону в кримінальному правовідношенні 48
1.4. Зворотна дія як вид дії кримінального закону в часі 56

Розділ 2
Обґрунтування та підстави зворотної дії
кримінального закону в часі 72
2.1. Обґрунтування зворотної дії кримінального закону в часі 72
2.2. Матеріальні підстави зворотної дії кримінального закону
в часі 78
2.2.1. Декриміналізація як матеріальна підстава
зворотної дії кримінального закону в часі 80
2.2.2. Пом’якшення кримінальної відповідальності
як матеріальна підстава зворотної дії кримінального
закону в часі 86
2.2.3. Розширення підстав звільнення від кримінальної
відповідальності як матеріальна підстава зворотної дії
кримінального закону в часі 114
2.3. Формальні підстави зворотної дії кримінального закону
в часі 119
2.3.1. Колізійний припис як формальна підстава
зворотної дії кримінального закону в часі 120
2.3.2. Спеціальна вказівка законодавця як формальна
підстава зворотної дії кримінального закону в часі 131
2.4. Особливості підстав зворотної дії в часі
“проміжного” кримінального закону 140

Розділ 3
Межі та кримінально-правові наслідки
зворотної дії кримінального закону в часі 149
3.1. Межі зворотної дії кримінального закону в часі 149
3.2. Кримінально правові наслідки зворотної дії
кримінального закону в часі 158
3.2.1. Кримінально-правові наслідки зворотної дії
в часі закону, що декриміналізує діяння 159
3.2.2. Кримінально-правові наслідки зворотної дії
в часі закону, що розширює підстави звільнення
від кримінальної відповідальності 168
3.2.3. Кримінально-правові наслідки зворотної дії в часі
закону, що пом’якшує кримінальну відповідальність 170

Висновки 177

Список використаних джерел 182

ВСТУП

Кінець ХХ і початок ХХІ століття увійдуть в історію України як роки значних перетворень майже у всіх сферах суспільного життя. За відносно не-великий проміжок часу в нашій державі одна суспільно-політична система змінилася іншою, один економічний уклад – іншим. Україна стверджується як суверенна держава, її економіка все більше набуває рис ринковості, гро-мадсько-політичне життя – демократизму і цивілізованості, суспільство – свободи та громадянськості. Цілком природно, що зміни економічного, гро-мадського та політичного життя в Україні потягли за собою і необхідність змін їх регуляторів. Навіть суспільна мораль – оплот стабільності і консерва-тизму громадянського життя – зазнала відносно суттєвих змін. Тому не є ди-вним, що у суперечність із сучасною системою суспільних відносин, яка за своєю природою є об’єктивною, вступила і система законодавства України, яка значною мірою є продуктом суб’єктивної діяльності законодавця, що відзначається певною інертністю.
Вказане зумовило ситуацію, коли у законодавстві України особливо яскраво проявилося протиборство двох тенденцій його розвитку. З одного боку, вітчизняне законодавство, як і законодавство будь-якої іншої країни, прагне до стабільності. З іншого – постала потреба у його динамічності, мін-ливості, пристосуванні до змінюваних потреб суспільного життя. При цьому, стабільність і динамізм законодавства продовжили залишатися взаємо-пов’язаними і діалектично обумовленими його властивостями. Як підкреслю-вав З.К. Симорот, законодавство не може бути тільки стабільним або тільки динамічним. Для нього завжди характерні обидві ці властивості. Інша спра-ва, що в одні періоди розвитку держави і права переважає динамічність пра-вових рішень, в інші – їх стабільність [324, с. 13]. То ж цілком виправданим стало те, що на сучасному історичному етапі в Україні динамізм законодав-ства став превалювати над його стабільністю. Більше того, сама стабільність законодавства стала досягатися шляхом внесення до нього змін та допов-нень. Адже “стабільність закону не можна розуміти як його абсолютну не-змінність” [324, с. 13], як її розцінював, наприклад, М. Монтень, який був ка-тегоричним противником прийняття нових законів, вважаючи непохитними і нескасовуваними існуючі [198, с. 129-131, 291]. Слід погодитися з М.В. Цвіком у тому, що стабільність, тобто постійність і усталеність законів, не рівнозначна їх застиглому стану [426, с. 12]. Таким чином, кардинальні зміни у громадському, економічному та політичному житті України створили підґрунтя для великих змін і в її законодавстві, у тому числі – й криміналь-ному законі. Адже останній, як наголошував О.Ф. Кістяківський, також змі-нюється, “коли змінюються фактори, які його породжують” [116, с. 178] .
Однак не лише вказані чинники спричинили динамічні зміни криміна-льного закону. На мій погляд і сьогодні, не позбавлена актуальності запро-понована Гельвецієм класифікація законів на такі, що є мінливими за своєю природою (наприклад, закони торгівлі, податків тощо) та такі, що змінюють-ся остільки, оскільки вони ще не доведені до досконалості (закони цивільні та кримінальні) [59, с. 522]. Не беручись стверджувати про істинність чи хиб-ність такої класифікації щодо інших галузевих законів, відзначу, що відносно кримінального закону вона, певно, має рацію. Дійсно, як писав Г.В.Ф. Гегель, закону завжди необхідне поліпшення, завжди існує потреба у нових правових визначеннях. “Ставити кодексу вимогу щоб він був абсолю-тно закінченим і не допускав подальших визначень... значить не розуміти природи таких кінцевих предметів як приватне право, в яких так звана дос-коналість є постійним наближенням...” [58, с. 253-254] .
З огляду на ці два фактори – кардинальні реформування в країні та прагнення до удосконалення – кримінальний закон України за останні роки зазнав значних змін. Варто відзначити, що лише за останні 11 років його чинності (1991-2001 роки) зміни до КК України 1960 року вносилися 77 ра-зів, причому було змінено, включено чи виключено понад 200 його статей. Проте, навіть таке обширне реформування КК України 1960 року не було достатнім, аби кримінальний закон України відповідав сучасним реаліям су-спільного життя та сьогоднішньому рівню розвитку кримінально-правової науки. Справедливо звертають на це увагу В.Я. Тацій та В.В. Сташис, які пишуть, що КК України 1960 року “хоча й змінювався та доповнювався в останні роки, але в цілому мав серйозні вади, і не відповідав повною мірою як новим потребам суспільства і держави, так і сучасній теорії кримінального права” [349, с. 3]. У зв’язку з цим був розроблений і 5 квітня 2001 року при-йнятий Верховною Радою України новий КК України, який набув чинності з 1 вересня 2001 року .
Такий стан речей з кримінальним законом України, звичайно ж, не мо-же не торкатися тих осіб, до яких він застосовується, тобто осіб, що вчинили злочин. Конституція України проголошує, що “особа вважається невинува-тою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинува-льним вироком суду” [136]. При цьому, як відмічає В.Д. Іванов, будь-який злочин, перш ніж за нього особа може бути покарана, вимагає певного часу для попереднього розслідування, впродовж якого кримінальний закон може бути змінений, скасований чи доповнений [94, с. 18] . Зміна ж законодавчих приписів ставить питання про долю людини, яка вчинила злочин, про вибір закону, за яким має визначатися її доля, тобто закону, який має застосовува-тися до такої особи.

Ще з давньоримських часів стали постулатами права принципи de lege lato (з точки зору чинного закону) та lex retro non agit (закон зворотної дії не має). Сьогодні вони знаходять своє відображення у найважливіших міжна-родно-правових актах. Так, зокрема, частина 2 статті 11 Загальної декларації прав людини проголошує, що “ніхто не може бути засуджений на підставі скоєння будь-якого діяння або за бездіяльність, які на час їх скоєння не ста-новили злочину за національними законами або за міжнародним пра-вом” [83, с. 7]; в частині 1 статті 15 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права говориться, що “ніхто не може бути визнаний винним у вчи-ненні будь-якого кримінального злочину внаслідок якоїсь дії чи упущення, яке згідно з діючим на момент їх вчинення внутрішньодержавним законодав-ством або міжнародним правом не становило кримінального злочину” [195, с. 13]; частина 1 статті 7 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини встановлює, що “жодна людина не може бути обвинувачена у вчиненні кримінального злочину на підставі будь-якої дії або бездіяльності, які на час їх вчинення не становили кримінального злочину за національни-ми законами або за міжнародним правом” [134]. Названі принципи стали та-кож змістом статей 65 і 70 Женевської конвенції про захист цивільного насе-лення під час війни; статті 28 Віденської конвенції про право міжнародних договорів; статті 9 Американської конвенції про права людини; пункту “с” частини 4 статті 75 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних кон-фліктів; пункту “с” частини 2 статті 7 Додаткового протоколу ІІ до Женевсь-ких конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв зброй-них конфліктів неміжнародного характеру; статті 7 Африканської хартії прав людини і народів; частини 1 статті 7 Конвенції Співдружності Незалежних Держав про права і основні свободи людини.
Разом з тим, міжнародно-правовими документами допускається і за-стосування до скоєного злочину закону, прийнятого пізніше. Так, частина 1 статті 15 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передба-чає, що “якщо після вчинення злочину законом встановлюється більш легке покарання, дія цього закону поширюється на даного злочинця”. Пунктом 2 Резолюції 1984/50 Економічної і Соціальної Ради ООН від 25 травня 1984 року “Заходи, що гарантують захист прав тих, хто засуджений до страти” встановлюється, що “якщо після вчинення злочину були здійснені зміни в за-конодавстві, що передбачають більш м’які заходи покарання, вони повинні поширюватися і на правопорушника, що вчинив даний злочин” [191, с. 190-191]. Стаття 7 Конвенції СНД про права та основні свободи людини перед-бачає, що “якщо після вчинення злочину законом встановлюється більш лег-ке покарання чи відповідальність за нього усувається, застосовується новий закон” [133]. Допускають можливість застосування прийнятих пізніше зако-нів і Конституція України (частина 1 статті 58), і КК України (стаття 5). Про-те, звертає на себе увагу той факт, що згадані нормативні приписи лише за-гальним чином визначають як коло законів, які можуть мати зворотну дію, і які такої дії не можуть мати, так і коло осіб, щодо яких закони можуть мати зворотну дію, і, особливо, правові наслідки такої дії.
Саме тому, очевидно тема зворотної дії закону в часі (а, особливо, кримінального) не була позбавлена уваги вчених юристів, у тому числі – криміналістів, теоретиків, конституціоналістів, представників інших галузе-вих юридичних наук. У радянський період її торкнулися у своїх докторських дисертаціях А.О. Тілле (“Действие советского закона во времени и в про-странстве”, Москва, 1966) та М.І. Блум (“Действие советского уголовного за-кона во времени и в пространстве”, Рига, 1975). Крім цього, питання зворот-ної дії кримінального закону в часі спеціального досліджувалися у працях А. Абрамявічуса, Г.З. Анашкіна, Д.Н. Бахраха, Я.М. Брайніна, І.І. Горелика, М.Д. Дурманова, І. Заболоцького, Л. Зайцева, С.Г. Келіної, М.І. Ковальова, В.П. Коняхіна, В.М. Кудрявцева, Ю.Г. Ляпунова, В.І. Малихіна, О.С. Піголкіна, А.А. Піонт¬ковського, А.Б. Сахарова, І. Сапгіра, Ю.А. Соколова, І.І. Солодкіна, І.С. Тиш¬кевича, Г.В. Швекова та інших.
Сплеск досліджень зворотної дії кримінального закону в часі російсь-кими криміналістами викликало набуття чинності КК Російської Федерації 1996 року. З’явилися кандидатські дисертації О.В. Журавльової (“Действие уголовного закона Российской Федерации во времени”, Москва, 1997) та М.Г. Мельникова (“Действие уголовного закона во времени и в пространст-ве”, Рязань, 1999), докторська дисертація О.І. Бойцова (“Уголовный закон: субстанциональный, атрибутивный и нормативный аспекты действия”, Санкт-Петербург, 1996). Відомий цілий цикл статей А.Я. Якубова, роботи О.І. Бойцова, А.Е. Бражника, Б.В. Волженкіна, О.С. Горелика, Т.Г. Даурової, Л.В. Іногамової, Ю.Г. Ляпу¬нова, В. Максимова, В.І. Малихіна, О.М. Медведєва, Л.Ю. Перової, О.М. По¬пова, Е.С. Тенчова, С.Я. Улицького, А. Шестак та інших.
В Україні проблеми зворотної дії кримінального закону в часі розгля-дав у своїй кандидатській дисертації В.М. Василаш (“Чинність кримінального закону України в часі”, Київ, 1995), цих же проблем торкалися в своїх публі-каціях також П.П. Андрушко, В.І. Борисов, В.К. Грищук, С.В. Дячук, Я. Зейкан, М.І. Мельник, В. Мойсик, А.А. Музика, С.П. Погребняк, А.М. Ришелюк, О.Я. Свєтлов, М.І. Хавронюк та інші.
Така увага до проблеми зворотної дії кримінального закону в часі спростовує тезу, яку іноді можна зустріти, про те, що вона (ця проблема) є вже давно і недвозначно вирішеною. До сьогодні не втратила актуальності думка Ю.Г. Ляпунова про те, що, не дивлячись на всю свою, на перший пог-ляд, очевидність та традиційний коментаторський виклад у літературі, засто-сування кримінального закону до діянь, вчинених до набуття ним чинності, є теоретично складною та практично важливою проблемою вчення про кримі-нальний закон [178, с. 4].
Актуальність теми дослідження обумовлюється наступними трьома твердженнями.
Перш за все, у відомих роботах проблеми зворотної дії кримінального закону в часі розглядаються, у більшості випадків, як окреме питання дії кримінального закону в часі. У зв’язку з цим вони майже не розглядалися як певне системне явище в кримінальному праві. Можливо, саме тому досі не визначені однозначно питання про розмежування чинності та дії закону в ча-сі, про класифікацію підстав зворотної дії кримінального закону, про зворо-тну дію проміжного кримінального закону, про способи декриміналізації злочину та пом’якшення кримінальної відповідальності тощо.
Крім того, окремі питання зворотної дії кримінального закону в часі об’єктивно не могли бути піднятими у наявних дисертаційних та інших мо-нографічних наукових дослідженнях, оскільки постали вже в останні роки у зв’язку з прийняттям Конституції України, винесенням низки відомих рішень Конституційним Судом України та прийняттям КК України 2001 року. Оче-видно, що саме набуття чинності новим Кодексом поставило численні про-блеми, пов’язані з його зворотною дією в часі.
Нарешті, окремі з викладених у вже відомих дослідженнях тверджень, є, як уявляється, спірними. На мій погляд, що підлягають критиці сформу-льовані у літературі положення щодо повноважень законодавця надавати своїм рішенням зворотної дії будь-якому законові, щодо визначення правил встановлення більш м’якого кримінального закону, щодо меж та криміналь-но-правових наслідків зворотної дії кримінального закону тощо.
Викладене свідчить про те, що дослідження проблем зворотної дії кри-мінального закону в часі є актуальним як для науки кримінального права , так і для подальшого вдосконалення положень кримінального закону про його зворотну дію в часі, а також практики застосування цих положень.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження виконане відповідно до цільової комплексної про-грами “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого пра-ва і системи попередження злочинності” (номер державної реєстрації 0186.0.070883), над якою працює кафедра кримінального права Національ-ної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, та передбачене планом наукових досліджень кафедри. Тема цього дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 27 жовтня 1998 р.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є фо-рмулювання теоретично обґрунтованих висновків щодо поняття, підстав та наслідків зворотної дії кримінального закону в часі за чинним законодавст-вом України, а також вироблення на цьому підґрунті рекомендацій щодо удосконалення законодавства та практики його застосування.
Для досягнення визначеної мети були поставлені такі задачі:
1. Визначити поняття кримінального закону, з’ясувати і розмежувати між собою його чинність та дію в часі.
2. Визначити критерії виділення видів дії кримінального закону в часі і на цій підставі сформулювати поняття зворотної дії кримінального закону в часі.
3. Знайти юридичне обґрунтування зворотної дії в часі більш м’якого кримінального закону.
4. Визначити та описати підстави, межі та кримінально-правові наслід-ки зворотної дії кримінального закону в часі.
Об’єктом дослідження є зворотна дія кримінального закону в часі як один з темпоральних видів його дії. Предметом дослідження є положення чинного та вже скасованого законодавства України, законодавства окремих зарубіжних країн щодо зворотної дії кримінальних законів у часі, окремі кримінальні закони, які мають таку дію, а також практика їх застосування. Теоретичну базу дослідження склали роботи в галузі кримінального права, що належать перу Л.В. Багрія-Шахматова, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, Л.С. Білогриць-Кот¬ляревського, Я.М. Брайніна, О.А. Герцензона, П.С. Дагеля, О.М. Ігнатова, Т.А. Ліснієвски-Костарєвої, П.Д. Калмикова, С.Г. Келіної, О.Ф. Кістяківського, М.Й. Коржанського, О.І. Коробєєва, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнецової, О.І. Марцева, В.О. Навроцького, А.В. Наумова, М.І. Панова, М.І. Пікурова, А.О. Пінаєва, А.А. Піонтковського, І.А. Ребане, В.В. Скибицького, В.Г. Смир¬нова, В.В. Сташиса, М.С. Таганцева, В.Я. Тація, А.Н. Трайніна, П.А. Фейєр¬баха, Б.В. Яцеленка та інших вчених. Крім того, були використані роботи з філо-софії, логіки, теорії права, конституційного права, інших галузевих юридич-них наук.
Методологія дослідження. У цій роботі використовувалися загально-наукові методи дослідження, а також методи, властиві для досліджень у пра-вових науках. Зокрема, з використанням діалектичного методу пізнання, від-повідно до якого предмети (явища) вивчаються в єдності та суперечності їх протилежностей, досліджувалося поняття кримінального закону в єдності та мінливості його змісту і форми. Застосовуючи метод системного аналізу со-ціальних (зокрема – правових) явищ була розглянута зворотна дія криміна-льного закону в часі у співвідношенні з іншими видами його дії. Застосуван-ня системно-структурного методу дозволило виділити та дослідити переду-мови, підстави та наслідки зворотної дії кримінального закону в часі; догма-тичного – проаналізувати зміст законодавчих положень про зворотну дію закону в часі; порівняльно-правового – порівняти ці положення чинного за-конодавства України з відповідними положеннями кримінального законодав-ства зарубіжних країн, а історичного і порівняльно-історичного – дослідити та порівняти окремі чинні положення про зворотну дію кримінального зако-ну в часі з такими ж положеннями попереднього, вже нечинного законодав-ства України.
Наукова новизна одержаних результатів. На думку автора, з досяг-нутих ним результатів дослідження новими для науки кримінального права є такі:
1. Вперше поняття кримінального закону визначене через описання єд-ності його форми та змісту і на цій підставі показано можливі зміни криміна-льного закону шляхом зміни його змісту, форми чи форми і змісту одночас-но.
2. Вперше звертається увага на неможливість досягнення мети офіцій-ного оприлюднення кримінального закону, який встановлює злочинність ді-яння чи посилює кримінальну відповідальність, при набутті ним чинності з дня опублікування.
3. Наведені додаткові аргументи на користь того, що визнання Консти-туційним Судом України кримінального закону неконституційним є такою ж підставою втрати ним чинності, як і скасування Верховною Радою України, а тому не потребує жодного подальшого підтвердження чи оформлення Пар-ламентом.
4. Вперше дається загальне визначення поняття часу вчинення злочину, безвідносно до ознак його об’єктивної сторони, і виходячи з цього наведені додаткові арґументи на користь чи проти тих чи інших із запропонованих у літературі підходів до визначення часу вчинення окремих видів злочинів.
5. Вперше проводиться відмінність понять “чинність”, “дія” та “сила” закону, доводиться, що кримінальний закон може мати лише зворотну дію, а не зворотну чинність чи зворотну силу.
6. На противагу висловленим у літературі позиціям доводиться, що зворотна дія кримінального закону в часі має не морально-етичне чи праг-матичне, а юридичне обґрунтування і наводиться таке обґрунтування.
7. Вперше виділяються матеріальні та формальні підстави зворотної дії кримінального закону в часі, показується їх співвідношення, комплексно до-сліджуються приклади прояву в кримінальному законі України.
8. Вперше звертається увага на не повну відповідність положень части-ни 1 статті 5 КК України положенням частини 1 статті 58 Конституції Украї-ни в питанні визначення кола кримінальних законів, які мають зворотну дію.
9. Наводяться додаткові до висловлених у літературі арґументи щодо неприпустимості зворотної дії кримінального закону в часі на підставі спеці-альної вказівки законодавця.
10. Отримали додаткову аргументацію та розвиток положення КК України про поширення закону, який має зворотну дію, також і на осіб, що відбувають покарання або мають судимість.
11. По-новому визначаються кримінально-правові наслідки зворотної дії кримінального закону. Для позначення наслідків такої дії закону, що дек-риміналізує діяння, пропонується ввести до наукового обігу поняття “пога-шення кримінальної відповідальності”. Дається загальна характеристика по-гашення кримінальної відповідальності.
12. Вперше наводяться арґументи проти існуючої у чинному КК Укра-їни правила пом’якшення кримінальної відповідальності при зворотній дії кримінального закону та пропонується його нова редакція.
Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційне дослі-дження, на думку дисертанта, має і теоретичне, і прикладне значення. Теоре-тичне значення його результатів полягає, як уявляється, в тому, що окремі положення роботи, підходи, висновки могли б бути використані як інформа-ційний матеріал або як відправна точка для подальших досліджень самим дисертантом, або й іншими вченими, за умови, звичайно, сприйняття ними цих положень. Прикладне ж значення можуть мати ті положення роботи, які стосуються:
1. Дослідження законодавчого регулювання зворотної дії кримінально-го закону в часі: вони могли б бути використані при подальшому удоскона-ленні Кримінального кодексу України.
2. Практики застосування закону, що має зворотну дію в часі: вони стали б у нагоді судам та органам кримінального переслідування у їх прак-тичній роботі.
Крім того, окремі положення роботи, за умови сприйняття їх науковою громадськістю, могли б бути введені і до курсу Загальної частини криміна-льного права України, який викладається студентам вищих навчальних за-кладів.
Особистий внесок здобувача. Запропонована дисертація є самостій-ним науковим дослідженням, виконаним здобувачем особисто. В опубліко-ваній у співавторстві роботі “Кримінальне законодавство України. Порівня-льний аналіз статей Кримінального кодексу України 1960 р. та Криміналь-ного кодексу України 2001 р.” [148] особистим внеском здобувача є дослі-дження новел КК України 2001 р., що стосуються кримінальної відповідаль-ності за злочини проти громадської безпеки та народного здоров’я. Ідеї та розробки, що належать іншим співавторам названої роботи в цій дисертації не використовуються.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, ви-сновки і пропозиції, що містяться у цій дисертації, викладені для ознайом-лення наукової громадськості у п’ятнадцяти наукових публікаціях дисертан-та. Вони також доповідалися і обговорювалися на науковій конференції мо-лодих вчених та аспірантів, присвяченій 50-й річниці Загальної декларації прав людини (Харків, 1998 р.); регіональній міжвузівській конференції “Проблеми боротьби з правопорушеннями” (Бєлгород, 1999 р.); дев’ятих Харківських політологічних читаннях “Соціально-політичний механізм пра-вотворчості” (Харків, 1999 р.); ІІІ-й міській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених Харкі-вщини” (Харків, 2000 р.); науково-практичній конференції “Соціально-політичні та правові проблеми підприємницької діяльності на регіональному рівні” (Бєлгород, 2000 р.); регіональній науковій конференції молодих уче-них та аспірантів “Актуальні проблеми юридичної науки” (Харків, 2000 р.); науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Права людини в Європі у минулому, в сучасності і в майбутньому” (Харків, 2000 р.); міжна-родному науково-практичному семінарі “Злочини проти особистої волі лю-дини” (Харків, 2000 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції мо-лодих учених “Актуальні проблеми формування правової держави в Украї-ні” (Харків, 2000 р.); ІV міській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених Харківщини” (Ха-рків, 2001 р.).
Окрім цього, дисертація пройшла обговорення та рецензування на ка-федрі кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (2001 р.). Окремі із сформульованих у дисертації поло-жень та поглядів використовувалися автором при проведенні практичних за-нять із загальної частини кримінального права України зі студентами Націо-нальної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (2000-2001 рр.), а також при читанні лекцій з кримінального права працівникам район-них відділів внутрішніх справ та старшокласникам середніх шкіл міста Хар-кова (2000-2001 рр.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені в п’ятнадцяти опублікованих дисертантом наукових роботах, загальним обся-гом 5,5 авторських аркуші. Серед них: одне інформаційно-довідкове видан-ня, вісім наукових статей (з них п’ять опубліковані у виданнях, що визнані Вищою атестаційною комісією України фаховими для правознавства) та тези п’яти наукових доповідей.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Проведене дисертаційне дослідження призводить автора до низки уза-гальнюючих висновків, що стосуються як деяких загальних питань вчення про кримінальний закон, так і низки спеціальних питань, що стосуються його зворотної дії в часі.
1. Кримінальний закон, оскільки він є явищем об’єктивної дійсності, може розглядатися у єдності його змісту та форми і може бути визначений через описання цих його характеристик як письмовий нормативно-правовий акт (форма кримінального закону), що визнає, які діяння є злочинами, та встановлює кримінальну відповідальність за них (зміст кримінального закону) [262, с. 163-166; 265, с. 140-141].
2. Чинність кримінального закону в часі є його об’єктивною темпоральною характеристикою і має розглядатися як факт реального існування кримінального закону від моменту набуття чинності і до моменту її втрати. Чинність кримінального закону в часі, її початковий та кінцевий моменти є предметом правового регулювання, яке, однак, на сьогодні в Україні досить недосконале і потребує певних змін. Зокрема, має бути уточнене коло джерел офіційного оприлюднення законів, переглянута практика набуття ними чинності з дня оприлюднення (крім законів, що скасовують чи пом’якшують кримінальну відповідальність), а визнання закону неконституційним повинно безпосередньо, без наступного підтвердження Верховною Радою України, припиняти його чинність [255, с. 133-135].
3. Дія кримінального закону має розглядатися на двох рівнях: потенційному і реальному. Потенційна дія кримінального закону полягає у наданні державі, як одному з суб’єктів кримінального правовідношення, повноваження обвинувачувати особу у вчиненні злочину. Реальна дія кримінального закону – це його реальний вплив на правовідношення, що склалися між особою, яка вчинила злочин, та державою шляхом констатації наявності чи відсутності у такому правовідношенні повноваження держави визнати конкретне вчинене особою певним злочином та застосувати за його вчинення конкретний обсяг кримінальної відповідальності. На відміну від потенційної дії, яка має місце в силу самого факту вчинення діяння, що підпадає під ознаки описаного в КК складу злочину, реальна дія кримінального закону має місце лише шляхом застосування його судом. Залежно від того, як співвідносяться момент набуття кримінальним законом чинності та момент вчинення злочину, виділяються пряма та зворотна дія кримінального закону в часі.
4. Зворотна дія кримінального закону в часі має місце у випадках, коли закон діє у кримінальному правовідношенні, що виникло до моменту набуття ним чинності і ще існує в момент набуття ним чинності. Тому зворотна дія кримінального закону в часі може бути визначена як зміна новим кримінальним законом в існуючому на момент набуття ним чинності кримінальному правовідношенні повноваження держави щодо визнання вчиненого особою діяння злочином чи покладення на таку особу кримінальної відповідальності. Тобто, зворотна дія нового кримінального закону полягає у впливі на юридичний зміст існуючого кримінального правовідношення, зміні його в результаті такого впливу і зумовлює подальшу зміну фактичного змісту цього правовідношення.
5. Зворотна дія кримінального закону в часі не боже бути обгрунтована посиланнями на гуманність, доцільність чи інші позаправові фактори. Вона обгрунтовується тим, що закон, який скасовує або пом’якшує кримінальну відповідальність, розширює коло прав людини чи звужує коло її обов’язків, а також обмежує обсяг державного втручання в приватне життя людини. Така зміна повноважень держави стосується всіх правовідносин, яки тих, які виникнуть після набуття новим законом чинності (пряма дія закону), так і тих, що існують на момент набуття ним чинності (зворотна дія закону) [257, с.259-262].
6. Для того, щоб кримінальний закон отримав зворотну дію в часі необхідна наявність підстав для цього. Підстави зворотної дії кримінального закону в часі підрозділяються на матеріальні і формальні. Матеріальними підставам зворотної дії кримінального закону в часі визнаються ті його сутнісні ознаки, у зв’язку з якими він саме й отримує таку дію, а саме: скасування чи пом’якшення кримінальної відповідальності. Формальними підставами зворотної дії кримінального закону в часі визнаються правові приписи, які визначають кримінальні закони, що мають таку дію, а саме: колізійна стаття чи спеціальна вказівка законодавця.
7. Скасування кримінальної відповідальності може здійснюватися двома способами: шляхом декриміналізації діяння, яке визнавалося злочином [262, с. 167], або шляхом розширення підстав для звільнення від кримінальної відповідальності [148, с. 251-254].
8. Декриміналізація діяння, яке визнавалося злочином, полягає у законодавчому переведенні названого діяння до категорії незлочинних шляхом визнання його таким що не є кримінально-протиправним, або суспільно небезпечним, або кримінально-протиправним і суспільно небезпечним одночасно. Декриміналізація діяння може бути здійснена як шляхом зміни форми кримінального закону, так і шляхом зміни його змісту [258, с. 44; 265, с.141-142].
9. Розширення підстав для звільнення від кримінальної відповідальності полягає в тому, що повноваження держави в кримінальному правовідношенні щодо покладення на особу, яка вчинила злочин, кримінальної відповідальності, новим законом скасовується і замінюється повноваження звільнити її від такої відповідальності. Дана матеріальна підстава зворотної дії кримінального закону в часі полягає в такій зміні передбачених кримінальним законом підстав звільнення особи від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, при якій вони стають вже наявною або в попередній (до набуття новим законом чинності) поведінці особи, або в попередніх об’єктивних подіях.
10. Пом’якшення кримінальної відповідальності полягає у зменшенні передбачених кримінальним законом правообмежень, що підлягають застосуванню до особи, яка вчинила злочин [263, с. 139-140]. Такі правообмеження виражаються в її засудженні, покаранні (що включає в себе як власне покарання, так і правила його призначення та звільнення від нього), судимості та випробувальних строках, що застосовуються при звільненні від відбування покарання з випробуванням.
11. Колізійний нормативно-правовий припис має визнаватися єдиною формальною підставою зворотної дії кримінального закону в часі [260, с. 30; 266, с. 146-150; 268, с. 225-228]. Його нинішня редакція, що відображена у частині 1 статті 5 КК України має бути змінена, оскільки не охоплює все коло кримінальних законів, які мають матеріальні підстави для зворотної дії, та не зовсім чітко визначає межі зворотної дії кримінального закону в часі [261, с. 81-82].
12. Матеріальні підстави зворотної дії в часі “проміжного” кримінального закону не мають жодних особливостей порівняно з матеріальними підставами зворотної дії в часі кримінального закону, чинного на момент прийняття рішення по справі [255, с. 135-136]. Тому “проміжний” кримінальний закон за наявності матеріальних підстав повинен мати зворотну дію, формальна ж підстава для такої дії має бути уточнена шляхом внесення відповідних доповнень до статті 5 КК України [263, с. 137-139].
13. Межі зворотної дії кримінального закону в часі визначаються межами існування кримінального правовідношення. Кримінальний закон може мати зворотну дію в часі лише в тому правовідношенні, яке існує на момент набуття ним чинності, і не має зворотної дії щодо правовідношень, які вже припинилися до цього моменту. При цьому зворотна дія кримінального закону у правовідношеннях, існуючих на момент набуття ним чинності, не залежить від того, на якій стадії розвитку знаходиться дане правовідношення [264, с. 181-183].
14. Кримінально-правові наслідки зворотної дії кримінального закону в часі різняться в залежності від її матеріальних підстав. Зокрема, кримінально-правовим наслідком зворотної дії в часі закону, що декриміналізує діяння, є погашення кримінальної відповідальності (яке відрізняється від її виключення та від звільнення від неї). Кримінально-правовим наслідком зворотної дії в часі закону, який розширює підстави для звільнення від кримінальної відповідальності, може бути, в залежності від стадії розвитку кримінального правовідношення, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від подальшого відбування покарання або дострокове погашення судимості. Кримінально-правовим наслідком зворотної дії в часі закону, який пом’якшує кримінальну відповідальність, може бути, в залежності від стадії розвитку кримінального правовідношення, пом’якшення покарання, звільнення від подальшого відбування покарання або скорочення строку судимості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамявичюс А. О соотношении времени действия уголовного за-кона и времени совершения преступления // Право. 22. Совершенствование форм и методов борьбы с преступностью в Литовской ССР: Сб. научн. тр. – Вильнюс: Мин-во нар. образования ЛитССР, 1989. С. 12-19.
2. Алексеев С.С. Общая теория права: Курс в 2-х т. Т. ІІ. – М.: Юрид. лит., 1982. – 359 с.
3. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права: Учеб. пособие в 4-х вып. Вып. 3: Правовые акты. – Свердловск: Среднеуральское книжн. изд-во, 1966. – 212 с.
4. Алексеев С.С. Теория права. – М.: БЕК, 1994. – 224 с.
5. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт ком-плексного анализа. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
6. Анашкин Г.З. О дополнениях и изменениях, внесенных в Основы уголовного законодательства // Бюллетень Верховного Суда СССР. – 1969. – № 5. – С. 38-44.
7. Аронов Р.А., Терентьев В.В. Существуют ли нефизические формы пространства и времени? // Вопросы философии. – 1988. – № 1.
8. Аскин Я.Ф. Направление времени и временная структура процессов / Под ред. И.В. Кузнецова. – М.: Наука, 1971.
9. Б¢логриц-Котряревскій Л.С. Учебникъ русскаго уголовнаго права. Общая и особенная части. – Кіевъ-Петербургъ-Харьковъ: Южно-Русское Книгоиздательство Ф.А. Іогансона, 1903. – 618 с.
10. Багрий-Шахматов Л.В. Социально-правовые проблемы уголовной ответственности и форм ее реализации. Общая часть: Курс лекций. – Одесса: АО БАХВА, 1998. – 193 с.
11. Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. – Харьков: Право, 2000. – 128 с.
12. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – 167 с.
13. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Харьков: Основа, 1991. – 360 с.
14. Баулин Ю.В. Основания, исключающие преступность деяния: Учеб. пособие. – К.: УМК ВО, 1989. – 48 с.
15. Баулин Ю.В. Проблемы уголовной ответственности в Украине на пороге XXІ века // Проблема ответственности на рубеже XX и XXІ веков: Материалы мемориальных чтений, посвященных 60-летию профессора А.Ф. Плахотного. – Харьков: Харьков. гос. ун-т, 1996. С. 140-143.
16. Баулин Ю.В., Куц В.Н., Орлов П.И. Вопросы уголовного права в проекте Конституции Украины // Конституція України: якою їй бути: Матеріали наук.-практ. конф. – Харків: Харків. ін-т внутр. справ, 1992. С. 62-64.
17. Бахрах Д.Н. Действие правовой нормы во времени // Советское государство и право. – 1991. – № 2. – С. 11-20.
18. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. – М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1939. – 463 с.
19. Бентамъ І. Введеніе в основанія нравственности и законодательства // Бентамъ І. Избранныя сочиненія. Томъ первый. – СПб.: Изданіе “РУССКОЙ КНИЖНОЙ ТОРГОВЛИ”, 1867. – 678 с.
20. Бергель Ж.-Л. Разработка правовых норм // Очерки методологии законотворчества. Материалы первого конгресса Европейской ассоциации содействия законодательству: Льеж (Бельгия), 9-11 сентября 1993 г. – Baden-Baden: Nomos Verlagsgesellschaft, 1996. С. 27-38.
21. Благов Е.В. Учение о применении уголовного права. – Ярославль: Ярославльский гос. ун-т, 1993.
22. Блум М.И. Вопросы действия советского уголовного закона во времени // Ученые записки Латвийского государственного университета. Том 44. Юридические науки. Вып. 4. Вопросы уголовного права и процесса. – Рига: Латв. гос. ун-т им. Петра Стучки, 1962. С. 7-40.
23. Блум М.И. Время и место совершения преступления // Ученые за-писки Латвийского государственного университета имени Петра Стучки. Том 212. Вопросы борьбы с преступностью. – Рига: РИО ЛГУ им. Петра Стучки, 1974. С. 3-46.
24. Блум М.И. Действие советского уголовного закона во времени и в пространстве: Дисс. … д-ра юрид. наук: 12.00.08. – Рига: Латв. гос. ун-т им. Петра Стучки, 1975. Т. 1.
25. Блум М.И. Действие уголовного закона во времени в зарубежных социалистических странах Европы // Ученые записки Латвийского государ-ственного университета имени Петра Стучки. Том 241. Вопросы борьбы с преступностью. Вып. ІІ. – Рига: Латв. гос. ун-т, 1975. С. 71-103.
26. Блум М.И. Пределы действия советских уголовно-правовых норм // Ученые записки Латвийского государственного университета имени Петра Стучки. Том 188. Совершенствование уголовного и уголовно-процессуального законодательства. – Рига: РИО ЛГУ им. Петра Стучки, 1973. С. 3-43.
27. Блум М.И. Пределы обратной силы более мягкого уголовного закона // Правовые исследования: Сб. научн. статей, посвященный 70-летию Т.В. Церетели. – Тбилиси: Мецниереба, 1977. С. 46-56.
28. Блум М.И. Пределы обратной силы более мягкого уголовного закона // Ученые записки Латвийского государственного университета им. Петра Стучки. Том 241. Вопросы борьбы с преступностью. Вып. ІІ. – Рига: Латв. гос. ун-т, 1975. С. 3-32.
29. Блум М.И. Установление закона, смягчающего наказание // Ученые записки Латвийского государственного университета им. Петра Стучки. Том 258. Актуальные вопросы борьбы с преступностью. – Рига: Латв. гос. ун-т, 1976. С. 3-22.
30. Блум М.И., Тилле А.А. Обратная сила закона. Действие советского уголовного закона во времени. – М.: Юридическая литература, 1969. – 136 с.
31. Бойко Ю.О. Деякі питання щодо уточнення понять “закон” і “законодавство” в контексті Конституції України // Проблеми законності: Респ. міжвідомч. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. Вип. 46. С. 9-13.
32. Бойцов А.И. Действие уголовного закона во времени и в пространстве. –СПб: Изд-во Санкт-Петербургского ун-та, 1995. – 257 с.
33. Бойцов А.И. Понятие уголовной ответственности // Вестник Ленинградского университета. Серия экономики, философии, права. – 1981. – № 17. Вып. 3. – С. 120-122.
34. Бойцов А.И., Волженкин Б.В. Уголовный закон: действие во времени и в пространстве. – СПб.: Ин-т повыш. квалиф. прокурор.-следств. работников Ген. прокуратуры РФ, 1993. – 104 с.
35. Бражник А.Е. Действие “промежуточного” уголовного закона // Право. – 1997. – № 1. – С. 31-38.
36. Брайнин Я.М. Советское уголовное право. Общая часть (Лекции, читанные в Киевском государственном университете). Вып. 1. – К.: Изд-во Киевского государственного университета им. Т.Г. Шевченко, 1955. – 206 с.
37. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание в советс-ком уголовном праве. – М.: Юрид. лит., 1963. – 275 с.
38. Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение. – М.: Юрид. лит., 1967. – 240 с.
39. Брайнін Я. Проект Основних начал кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік і деякі питання кодифікації кримінального законодавства УРСР // Радянське право. – 1958. – № 5. – С. 46-52.
40. Брынцев В.Д., Тютюгин В.И. Некоторые проблемы нового уголовного законодательства Украины // Проблеми законності. Вип. 38: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999. С. 154-167.
41. Будзинскій С. Начала уголовнаго права. – Варшава: Главный складъ въ книжныхъ магазинахъ Кожанчикова въ С. Петербург¢, Варшав¢ и Казани, 1870. – 362 с.
42. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1996. – № 3.
43. Василаш В.М. Боротьба з організованою злочинністю та проблеми чинності кримінального закону України // Проблеми боротьби з організованою злочинністю, корупцією і хабарництвом: Доп. на наук.-практ. конф. м. Львів, 25-26 лютого 1993 р. / Ред. кол.: В.Є. Горбатюк, В.К. Грищук, М.В. Костицький та ін. – Львів: Львів. держ. ун-т, 1993. С. 141-144.
44. Василаш В.М. Втрата та зупинення чинності кримінального закону // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 1999. – Вип. 34. С. 184-189.
45. Василаш В.М. Способи пом’якшення та посилення караності діяння // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІІІ регіональної наукової конференції. – Львів: Львівський державний університет ім. Івана Франка, 1997. С. 233-237.
46. Василаш В.М. Чинність кримінального закону України в часі: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – К.: Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка, 1995. – 24 с.
47. Ветров Н.И. Уголовное право. Общая часть: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 1999. – 415 с.
48. Визер Б., Будер Й. Принцип правового государства в конституци-онном правосудии Австрии // Государство и право. – 1999. – № 11. – С. 59-62.
49. Владимировъ Л.Е. Учебникъ русскаго уголовнаго права. Общая часть. – Харьковъ: Изданіе типографіи Каплана и Бирюкова, 1889. – 253 с.
50. Власенко Н.А. Коллизионные нормы в советском праве. – Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1984. – 100 с.
51. Войшвилло Е.К. Понятие. – М.: Изд-во Московск. ун-та, 1967. – 286 с.
52. Волженкин Б. Еще раз об обратной силе уголовного закона // За-конность. – 1994. – № 11. – С. 29-31.
53. Вопросы уголовного права и процесса в практике Верховных Судов СССР и РСФСР. 1938-1978. / Сост. С.В. Бородин, Г.А. Левицкий. – М.: Юрид. лит., 1980. – 470 с.
54. Воронов Н.П. Вопросы законодательной деятельности Верховного Совета Украины // Правовое регулирование государственного строительства в Украине и проблемы совершенствования законодательства: Крат. тез. докл. и сообщ. межрегионал. научн. конф. молод. ученых и соискателей. – Харьков: Укр. юрид. акад., 1992.
55. Габричевский А.Г. Пространство и время // Вопросы философии. – 1994. – № 3. – С. 134-148.
56. Гаджиев Г. Правовые позиции Конституционного Суда РФ как источник конституционного права // Конституционное право: восточно-европейское обозрение – 1999. – № 3 (28).
57. Галесник А.С. Теоретические вопросы кодификации советского законодательства // Вопросы кодификации советского законодательства. – Свердловск, 1957.
58. Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М.: Мысль, 1990. – 534 с.
59. Гельвеций К.А. О человеке // Гельвеций К.А. Сочинения. В 2-х то-мах. Т. 2. / Сост. и общ. ред. Х.Н. Момджяна. – М.: Мысль, 1974. – 647 с.
60. Герцензон А.А. Уголовное право. Часть общая. – М.: РИО ВЮА, 1948. – 496 с.
61. Головко Л.В. Освобождение от уголовной ответственности и осво-бождение от уголовного преследования: соотношение понятий // Государство и право. – 2000. – № 6. – С. 41-51.
62. Гонтарь И.Я. Преступление и состав преступления как явления и понятия в уголовном праве. – Владивосток, 1997.
63. Горелик А.С. Обратная сила конкурирующих уголовно-правовых норм // Актуальные проблемы борьбы с преступностью и правоприменитель-ной практики: Межвуз. сб. научн. тр. / Отв. ред.: В.И. Горобцов. – Красноярск: Красноярская высшая школа МВД России, 1998. С. 29-35.
64. Горелик И.И., Тишкевич И.И. Вопросы уголовного права (общей части) в практике Верховного Суда БССР. – Минск: Вышэйша школа, 1973. – 222 с.
65. Грищук В.К. Окремі питання ретроактивності кримінального закону // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІІІ регіональної науково-практичної конференції. – Львів: Львівський державний університет ім. Івана Франка, 1997. С. 222-228.
66. Дагель П.С. Проблемы советской уголовной политики. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного государственного университета, 1982. – 123 с.
67. Даневскій В.П. Уголовное право: 1890/91 академическаго года. – Харьковъ, 1890. – 123+78 с.
68. Даурова Т.Г. Действие во времени нового уголовного закона, изменяющего квалифицирующие обстоятельства // Теоретические и практические проблемы нового уголовного законодательства: Сб. научн. тр. – М.: Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1985. С. 68-72.
69. Денисов А.И. Теория государства и права. – М.: Юрид. изд-во Мин-ва юстиции СССР, 1948. – 532 с.
70. Дриль Д.А. Уголовное право: Лекціи, читанныя на экономическомъ отд¢леніи въ 1909-10 акад. году. – СПб: Изданіе кассы взаимопомощи студентовъ СПб. Политехникума, 1909. – 552 с.
71. Дурманов Н.Д. Советский уголовный закон. – М.: Изд-во Москов. ун-та, 1967. С. – 319 с.
72. Дурманов Н.Д. Стадии совершения преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1955. – 212 с.
73. Дуюнов В.К. Проблемы уголовного наказания в теории, законодательстве и судебной практике. – Курск: РОСИ, 2000. – 504 с.
74. Дябло В. Обнародование, его юридическая природа и организация в З. Европе и Союзе ССР // Советское право. – 1925. – № 6. – С. 46-52.
75. Евграфов П.Б. Законодательные акты СССР и их роль в укреплении социалистической законности. – К.: УМК ВО, 1989. – 68 с.
76. Евграфов П.Б. Система советского права и система советского за-конодательства: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.01. – Харьков: Харьков. юрид. ин-т, 1981.
77. Есипов В.В. Очерки русскаго уголовнаго права. Часть общая. Преступленіе и преступники. Наказаніе и наказуемыя. – Варшава: Типографія Варшавскаго Учебнаго Округа, 1894. – 419 с.
78. Ефанова В.Л. Привлечение к уголовной ответственности // Про-блемы права на защиту и юридической ответственности: Тез. сообщ. на межвуз. конф. молод. ученых-юристов. – Воронеж: Воронеж. гос. ун-т, 1987. С. 58-59.
79. Жеребкин В.Е. Логика. – Харьков: Изд-во Харьков. ун-та, 1968. – 256 с.
80. Журавлёва Е.М. Действие уголовного законодательства Российской Федерации во времени: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08 – М.: Акад. управления МВД России, 1997. – 180 с.
81. Заблоцкий И. Об обратной силе закона в отношении контр-революционных преступлений // Вестник советской юстиции. – 1928. – № 15-16. – С. 459-460.
82. Завадская Л.Н. Концепция закона: отрицание отрицания // Теория права: новые идеи / Ред. кол.: Л.Н. Завадская, Н.С. Малеин, М.М. Славин. – М.: ИГП РАН, 1993. С. 4-12.
83. Загальна декларація прав людини: прийнята і проголошена резолюцією 217А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р. // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам-Київ: Українсько-американське бюро захисту прав людини, 1996. С. 6-9.
84. Загородников Н.И. О пределах уголовной ответственности // Советское государство и право. – 1967. – № 7. – С. 39-46.
85. Загорулько А.И. Обязательства по возмещению вреда, причиненного субъектами гражданского права. – Харьков: Консум, 1996. – 112 с.
86. Зайцев Л., Тишкевич И., Горелик И. Действуют ли промежуточные уголовные законы? // Советская юстиция. – 1966. – № 1. – С. 6-8.
87. Законодательная техника: Научно-практическое пособие / Л.Ф. Апт, Н.А. Власенко, В.Б. Исаков и др. Под ред. Ю.А. Тихомирова. – М.: Городец, 2000. С. – 272 с.
88. Зегет В. Элементарная логика / Пер. с нем. И.М. Морозовой. М.: Высшая школа, 1985. – 256 с.
89. Зейкан Я. Про зворотну дію статті 1482 Кримінального кодексу // Закон і бізнес. – 1998. – № 42.
90. Зельдов С.И. Некоторые актуальные проблемы совершенствования уголовно-правового реагирования на преступления // Уголовно-правовые и процессуальные проблемы реализации уголовной ответственности: Межвуз. сб. статей. – Куйбышев, 1986.
91. Зельдов С.И. Освобождение от наказания и от его отбывания. – М.: Юридическая литература, 1982. – 136 с.
92. Землюков С.В. Преступный вред: теория, законодательство, практика: Автореф. дисс. … д-ра юрид. наук: 12.00.08. – М.: МГУ им. М.В. Ломоносова, 1993. – 50 с.
93. Злобин Г.А., Келина С.Г., Яковлев А.М. Советская уголовная поли-тика: дифференциация ответственности // Советское государство и право. – 1977. – № 9. – С. 54-62.
94. Иванов В.Д. Уголовное законодательство Российской Федерации. Том 1. Часть Общая. – Ростов-на-Дону: Личный интерес, 1996. – 160 с.
95. Игнатов А.И., Красиков Ю.А. Вступительная статья // Уголовный кодекс Российской Федерации. Официальный текст. – М.: Инфра-М-Норма, 1996. С. ІІІ-XX.
96. Игнатов А.Н. Введение в изучение уголовного права. Уголовный закон: Лекция / Под ред. Ю.А. Красикова. – М.: НОРМА, 1996. – 64 с.
97. Игнатов А.Н., Костарева Т.А. Уголовная ответственность и состав преступления: Лекция. / Под ред. Ю.А. Красикова. – М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1996. – 64 с.
98. Ильин И.А. О монархии // Вопросы философии. – 1991. – № 4.
99. Иногамова Л.В. Действие уголовного закона: некоторые проблемы // Региональные проблемы борьбы с преступностью в период совершенствования законодательства: Межвуз. сб. научн. тр. – Тюмень, 1992. С. 3-11.
100. Исаев И.А. Метафизика Власти и Закона: У истоков политико-правового сознания. – М.: Юристъ, 1998. – 256 с.
101. Исаев М.М. Указы Президиума Верховного Совета СССР от 4 июня 1947 об уголовной ответственности за хищение государственного и общественного имущества и об усилении охраны личной собственности граждан / Под ред. Б.С. Утевского. – М.: ВЮЗИ, 1948. – 40 с.
102. К разработке проекта Общей части Уголовного кодекса Союза ССР // Советская юстиция. – 1938. – № 20-21. – С. 15-19.
103. Калмыковъ П.Д. Учебникъ уголовнаго права. Часть общая. – СПб: Типографія Товарищества “Общественная польза”, 1866. – 535 с.
104. Кармазін Ю.А., Стрельцов Є.В. Кримінальний кодекс України: перший погляд // Правова держава. – 2001. – № 3. – С. 7-17.
105. Карпен У. Процесс применения правовой нормы // Очерки методологии законотворчества: Материалы первого конгресса европейской ассоциации содействия законодательству: Льеж (Бельгия), 9-11 сентября 1993 г. – Baden-Baden: Nomos Verlagsgesellschaft, 1996. С. 39-49.
106. Карпец И.И. Уголовное право и этика. – М.: Юридическая литература, 1985. – 256 с.
107. Категории диалектики как ступени познания / А.П. Шептулин, Ф.А. Сим, Ф.Т. Архипцев и др. Под ред. А.П. Шептулина и др. – М.: Наука, 1971. – 252 с.
108. Келина С.Г. Основные вопросы уголовного права Венгерской Народной Республики. – М.: Госюриздат, 1960. – 192 с.
109. Келина С.Г. Советский уголовный закон // Советское уголовное право. Часть общая. В 18-ти вып. Вып. 2. – М.: Всесоюз. юрид. заочн. ин-т, 1961. – 46 с.
110. Керимов Д.А. Законодательная техника: Научно-методическое и учебное пособие. – М.: НОРМА, 2000. – 127 с.
111. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). – М.: Аванта +, 2000. – 560 с.
112. Керимов Д.А. Философские основания политико-правовых исследований. – М.: Мысль, 1986. – 332 с.
113. Керимов Д.А. Философские проблемы права. – М.: Мысль, 1972. – 472 с.
114. Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. – М.: Изд-во АН СССР, 1958. – 188 с.
115. Кистяковский Б.А. Государственное право (общее и русское) // Кистяковский Б.А. Философия и социология права. – Спб: РХГИ, 1998. – 800 с.
116. Кистяковскій А.θ. Элементарный учебникъ общаго уголовнаго права с подробнымъ изложеніемъ началъ русскаго уголовнага законодательства. – К.: Изданіе Книгопродавца-Издателя Ф.А. Іогансона, 1891. – 850 с.
117. Кленова Т.В. Предмет и метод уголовно-правового регулирования как основные критерии классификации уголовно-правовых норм // Актуальные вопросы реализации уголовной ответственности: Межвуз. сб. ст. – Куйбышев: Куйбышев. гос. ун-т, 1988. С. 5-14.
118. Клюканова Т.М. Уголовное право зарубежных стран: Германия Франция, Финляндия: Общая часть. – СПб.: Изд-во Санкт-Петербург. гос. ун-та, 1996. – 64 с.
119. Кобалевский В. Обязательное постановление и уголовный закон // Вестник советской юстиции. – 1923. – № 1. – 10-14.
120. Ковалев М.И. Советский уголовный закон. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т им. А.Я. Вышинского, 1956. – 45 с.
121. Ковалев М.И. Советское уголовное право: Курс лекций. Выпуск 2. Советский уголовный закон. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1974. – 226 с.
122. Ковалев М.И., Фролов Е.А., Ефимов М.А. Основы уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик: Практический комментарий / Под ред. Г.З. Анашкина. – Свердловск: Свердловский юрид. ин-т им. А.Я. Вышинского, 1960. – 282 с.
123. Коган В.М. Логико-юридическая структура советского уголовного закона. – Алма-Ата: Казахстан, 1966. – 82 с.
124. Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 47. – Ст. 349.
125. Козлов А.П. Медиана санкции: ее понятие и практическое значение // Актуальные вопросы борьбы с преступностью / Под ред. В.Д. Филимонова и М.К. Свиридова. – Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1984. С. 45-50.
126. Козлов А.П. Уголовно-правовые санкции: проблемы построения, классификации и измерения. – Красноярск, 1989.
127. Коментар до Конституції України / В.Б. Авер’янов, В.Ф. Бойко, В.І. Борденюк та ін.; Ред. кол.: В.Ф. Опришко та ін. (голова), М.Ф. Верменчук, Л.Є. Горьовий та ін. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1998. – 412 с.
128. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. Ю.И. Скуратова и В.М. Лебедева. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1999.
129. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / С.В. Бородин, О.Л. Дубовик, С.Г. Келина и др. Под ред. А.В. Наумова. – М.: Юристъ, 1997. С. – 824 с.
130. Комментарий к Уголовному кодексу РСФСР / Г.З. Анашкин, И.М. Гальперин, Н.И. Загородников и др. Под ред. Г.З. Анашкина, И.И. Карпеца, Б.С. Никифорова. – М.: Юридическая литература, 1971. – 560 с.
131. Комментарий к Уголовному кодексу РСФСР / Г.З. Анашкин, Х.М. Ахметшин, С.В. Бородин и др. Под ред. Ю.Д. Северина. – М.: Юридическая литература, 1980. – 416 с.
132. Комментарий у Уголовному кодексу Российской Федерации / Х.М. Ахметшин, А.Е. Беляев, Г.Н. Борзенков и др. Под ред. В.И. Радченко, А.С. Михлина, И.В. Шмарова. – М.: Вердикт, 1996. – 648 с.
133. Конвенция Содружества Независимых Государств о правах и ос-новных свободах человека // Дипломатический вестник. 1995. – № 7.
134. Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 1, 4, 6, 7, 9, 10 та 11 до Конвенції (Рим, 4.XI.1950) // Голос України. – 2001. – 10 січня.
135. Конституция, закон, подзаконный акт / И.В. Котелевская, М.А. Митюков, А.В. Мицкевич и др. Отв. ред. Ю.А. Тихомиров. – М.: Юридическая литература, 1994. – 136 с.
136. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
137. Коняхин В.П. Нормы Общей части УК РСФСР: содержание, виды, функции: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – М.: ИГП АН СССР, 1985. – 18 с.
138. Копейчиков В.В. Роль КПРС у зміцненні законності і правопорядку // Радянське право. – 1983. – № 8. – С. 6-10.
139. Коржанский Н.И. Очерки теории уголовного права. – Волгоград: Высшая школа МВД РФ, 1992. – 92 с.
140. Коржанський М. Про принципи уголовного права України // Право України. – 1995. – № 11.
141. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. – К.: Наукова думка; Українська видавнича група, 1996. – 336 с.
142. Коробеев А.И. Обсуждение нового уголовного законодательства: “Круглый стол” кафедры уголовного права Юридического института ДВГУ // Правоведение. – 1998. – № 2. – С. 211-218 с.
143. Коробеев А.И. Советская уголовно-правовая политика: проблемы криминализации и пенализации. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного университета, 1987. – 268 с.
144. Коробеев А.И. Уголовная наказуемость общественно опасных деяний. – Хабаровск, 1986.
145. Краснополина М.А. Основные вопросы уголовного права Народной Республики Болгария. – М.: Госюриздат, 1960. – 327 с.
146. Кривенко Л.Т. Верховна Рада України. – К.: Ін Юре, 1997. – 47 с.
147. Кривоченко Л.Н. Классификация преступлений. – Харьков: Вища школа, 1983. – 128 с.
148. Кримінальне законодавство України. Порівняльний аналіз статей Кримінального кодексу України 1960 р. та Кримінального кодексу України 2001 р. / С.В. Гізімчук, Ю.В. Гродецький, С.В. Гринчак та ін. За заг. ред. В.В. Сташиса. – К.: Ін Юре, 2001. – 284 с.
149. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.О. Беньківський та ін. За ред. П.С. Матишевського, П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 512 с.
150. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак. / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. За ред. М.І. Бажанова, В.Я. Тація, В.В. Сташиса. – Харків: Право, 1997. – 368 с.
151. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак. / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.
152. Кримінальне право України: Тези лекцій та практичні завдання для курсантів Київського училища МВС України / М.В. Чернишова, М.В. Володько, М.А. Хазін. За ред. В.М. Бовсуновського. – К.: Наукова думка, 1995. – 546 с.
153. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
154. Кримінальний кодекс України з постатейними матеріалами: Офі-ційне видання станом на 20 липня 2000 р. – Ужгород: ІВА, 2000. – 536 с.
155. Кримінально-процесуальний кодекс УРСР: Офіціальний текст зі змінами і доповненнями на 1 жовтня 1944 р., з додатками та постатейними матеріалами. – Київ-Харків: Укр. держ. вид-во, 1944. – 252 с.
156. Крыленко Н. Об’яснительная записка к проекту Уголовного Кодекса // Еженедельник советской юстиции. – 1925. – № 38-39. – С. 1232-1239.
157. Крылова Н.Е. Основные черты нового уголовного кодекса Фран-ции. – М.: СПАРК, 1996. – 124 с.
158. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М.: Юристъ, 1999. – 304 с.
159. Кузнецова Н.Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. – М.: Госюриздат, 1958. – 219 с.
160. Кузнецова Н.Ф. Новый Уголовный кодекс Республики Беларусь // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 2000. – № 3. – С. 3-14.
161. Кузнецова Н.Ф. Преступление, состав преступления, диспозиция уголовного закона // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 1967. – № 4. – С. 35-48.
162. Кураш Я.М. Кримінальна відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (аналіз складу злочину): Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – Харків: Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого, 1998. – 169 с.
163. Курбанов Г.С. Теоретические основы реформирования уголовного законодательства Азербайджанской Республики: Автореф. дис….д-ра юрид. наук: 12.00.08. – М.: НИИ проблем укрепления законности и правопорядка при Генеральном прокуроре РФ, 1997.
164. Курс советского уголовного права. Общая часть. Т. І. / М.Д. Шаргородский, И.И. Солодкин,, С.А. Домахин и др. Отв. ред. Н.А. Беляев и М.Д. Шаргородский. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1968. – 646 с.
165. Курс советского уголовного права. Часть общая. Том І. Уголовный закон / А.А. Пионтковский, А.А. Герцензон, Н.Д. Дурманов, П.С. Ромашкин. Ред. кол.: А.А. Пионтковский, П.С. Ромашкин, В.М. Чхиквадзе. М.: Наука, 1970. – 311 с.
166. Курс советского уголовного права. Часть общая. Том ІІ. Преступление / А.А. Пионтковский. Ред. кол.: А.А. Пионтковский, П.С. Ромашкин, В.М. Чхиквадзе. М.: Наука, 1970. – 517 с.
167. Курс уголовного права. Общая часть. Том 1: Учение о преступлении / Г.Н. Борзенков, В.С. Комиссаров, Н.Е. Крылова и др. Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и Н.М. Тяжковой. – М.: ЗЕРЦАЛО, 1999. – 592 с.
168. Курс уголовного права. Общая часть. Том 2: Учение о наказании / М.Н. Голоднюк, В.И. Зубкова, Н.Е. Крылова и др. Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и И.М. Тяжковой. – М.: ЗЕРЦАЛО, 1999. – 400 с.
169. Куц В.М. Новий Кримінальний кодекс України: яким йому бути. – Харків: Ксилон, 1999. – 204 с.
170. Кучерявый Н.П. Некоторые вопросы совершенствования советского уголовного законодательства // Вопросы развития законодательства Киргизской ССР: Сборник статей / Ред. колл.: А.В. Радвочин, Л.М. Голубева, В.Д. Безрук. – Фрунзе: Киргиз. гос. ун-т, 1968. С. 175-192.
171. Л.В. Советское уголовное право перед судом эмигрантских криминалистов // Вестник советской юстиции. – 1927. – № 15. – С. 538-540.
172. Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответ-ственности. Теория и законодательная практика. – М.: НОРМА, 1998. – 296 с.
173. Лесниевски-Костарева Т.А. Уголовное право. Словарь-справочник. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2000. – 432 с.
174. Лифшиц Р.З. Теория права: Учебник. – М.: БЕК, 1994. – 224 с.
175. Лихачев В.А. Уголовное право в освободившихся странах (сравнительное исследование). – М.: Наука, 1988. – 208 с.
176. Лохвицкій А. Курсъ русскаго уголовнаго права. – СПб: Скоропечатня Ю.О. Шрейера, 1871. – 704 с.
177. Лукашевич В.З. Установление уголовной ответственности в совет-ском уголовном процессе. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1985. – 193 с.
178. Ляпунов Ю. Обратная сила новых уголовно-правовых норм // За-конность. – 1994. – № 6. – С. 2-8.
179. Ляпунов Ю.И. Некоторые вопросы действия советского уголовного закона во времени // Труды Высшей школы МООП РСФСР. Вып. 12 / Ред. кол.: Н.И. Загородников (глав. ред) и др. – М.: НИ и РИО ВШ МООП РСФСР, 1965. С. 3-18.
180. Маклаков В.В. Конституционный контроль в странах – членах Европейского Союза. – М.: ИНИОН РАН, 1995. – 64 с.
181. Максимов В., Шестак А. О пределах обратной силы уголовного закона // Законность. – 1997. – № 5. – С. 10-11.
182. Малыхин В.И. Изменение санкций уголовно-правовых норм и об-ратная сила уголовного закона // Уголовно-правовые и процессуальные про-блемы реализации уголовной ответственности: Межвуз. сб. статей. / Ред. колл.: В.З. Лукашевич и др. – Куйбышев: Куйбышев. гос. ун-т, 1986. С. 23-31.
183. Манов Г.Н. О понятиях и их определениях в общей теории государства и права // Актуальные проблемы теории социалистического государства и права. – М.: ИГП АН СССР, 1974. С. 71-75.
184. Марогулова И.Л. Амнистия и помилование в российском законодательстве. – М.: ЗАО “Бизнес-школа “Интел-Синтез”, 1998. – 144 с.
185. Марцев А.И. Диалектика и вопросы теории уголовного права. – Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1990. – 128 с.
186. Марцев А.И. Преступление как социальное явление // Современные проблемы правовой теории и практики: Сб. научн. тр. – Омск: Омск. юрид. ин-т МВД России, 1997. С. 3-12.
187. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 272 с.
188. Медведев А.М. Пределы действия Уголовного кодекса Российской Федерации. / Под ред. В.П. Кашеп