ФОРМУВАННЯ СЛОВОТВІРНОЇ СТРУКТУРИ І СЕМАНТИКИ МНОЖИННИХ ІМЕННИКІВ У НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ КІНЦЯ XVII – ПОЧАТКУ XXІ СТОЛІТТЯ : ФОРМИРОВАНИЕ словообразовательной СТРУКТУРЫ И семантика МНОЖЕСТВЕННЫХ СУЩЕСТВИТЕЛЬНЫХ В НОВОМ УКРАИНСКОМ ЯЗЫКЕ КОНЦА XVII - НАЧАЛА XXI века

Короткий опис

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
„ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ”
МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ТЕРНОВА АЛЛА ІЛЛІВНА

УДК 821.161.2’373.611’367.622 ,,16/20”

ФОРМУВАННЯ СЛОВОТВІРНОЇ СТРУКТУРИ І СЕМАНТИКИ МНОЖИННИХ ІМЕННИКІВ У НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
КІНЦЯ XVII ПОЧАТКУ XXІ СТОЛІТТЯ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук,
професор Білоусенко Петро Іванович

ЗАПОРІЖЖЯ 2009

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ............................................................. 2
ВСТУП ............................................ 6
РОЗДІЛ 1. ІМЕННИКИ PLURALIA TANTUM У ГРАМАТИЧНІЙ
І ЛЕКСИЧНІЙ СИСТЕМАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ............................... 11
1.1. Феномен іменників pluralia tantum ................................................. 11
1.2. Множинні іменники як об’єкт лінгвістичних досліджень ........... 15
1.3. Походження множинних іменників та шляхи поповнення їх складу ................................................................................................... 26
1.4. Поняття парадигми в сучасній лінгвістиці .................................... 32
1.5. Питання неповноти парадигми категорії числа іменників у східнослов’янському мовознавстві .................................................... 35
Висновки до розділу 1 ............................................................................ 40
РОЗДІЛ 2. ДИНАМІКА ЛЕКСИКО-СЛОВОТВІРНИХ ТИПІВ ІМЕННИКІВ PLURALIA TANTUM В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ КІНЦЯ XVII ПОЧАТКУ XXІ СТОЛІТТЯ .................................................................................................. 42
2.1. Структури з нульовим суфіксом (-Øи) ....................................... 42
2.2. Структури з суфіксом -ани (-яни), -чани ................................... 60
2.3. Структури з суфіксом -ини (-іни, -їни, -чини) .......................... 74
2.4. Структури з суфіксом -ощі ........................................................... 85
2.5. Структури з суфіксом -ки ............................................................. 90
2.6. Структури з суфіксом -ики (-ники) ........................................... 103
2.7. Структури з суфіксом -ні (-ни) .................................................... 110
2.8. Структури з суфіксом -иці (-ниці) .............................................. 115
2.9. Структури з суфіксом -ці ............................................................. 120
2.10.Структури з суфіксом -аки (-яки) .............................................. 125
2.11.Структури з суфіксом -лі (-ли) .................................................... 128
2.12.Структури з суфіксом -оти........................................................... 131
2.13.Структури з суфіксом -ачі (-ачи)................................................. 133
2.14. Конфіксальні іменники pluralia tantum ....................................... 135
2.15. Композитно-суфіксальні структури ........................................... 160
Висновки до розділу 2 ........................................................................... 167
ВИСНОВКИ ...................................................................................................... 174
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ ДЖЕРЕЛ .............................................................. 179
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ............................................. 196
ДОДАТОК А. СЛОВНИК МНОЖИННИХ НАЗВ .................................... 220

ВСТУП

З середини ХХ ст. спостерігається посилення інтересу як вітчизняних, так і зарубіжних мовознавців до вивчення іменників pluralia tantum. У загальному історико-порівняльному аспекті семантику слов’янських плюративів досліджували О.Потебня, В.Вондрак, А.Бєлич, О.Ріфтін, А.Мейє, І.Ковалик, О.Реформатський, М.Докуліл, А.Сумкіна, Ф.Саас, П.Сцяцько та ін.
Історію виникнення і формування класу множинних найменувань в українській мові розглянули принагідно у ході аналізу тих чи інших лексико-словотвірних груп іменників Л.Недбайло, Н.Клименко, Д.Гринчишин, С.Бевзенко, О.Безпояско, В.Німчук, П.Білоусенко, В.Ґрещук, О.Кровицька та ін. Граматичну природу дериватів згаданого типу описано в працях В.Ільїна, І.Матвіяса, В.Русанівського, І.Вихованця, А.Грищенка, А.Загнітка. Т.Горбачук, О.Пінчук, Л.Безрук, В.Горпинич, Л.Родніна, В.Олексенко та інші мовознавці встановили словотвірний статус окремих найбільш уживаних плюративів у сучасній українській мові. Серед загалу дериватів різних лексико-словотвірних груп похідних проаналізовано множинні іменники в розвідках з діалектного та ономастичного словотворення (П.Чучка, Я.Закревська, З.Сікорська, Л.Масенко, П.Гриценко, Г.Аркушин та ін.). Здійснено міжмовні порівняння іменників pluralia tantum у семантичному, словотвірному і функціональному аспектах на матеріалі російської (І.Філатов, П.Соболєва, М.Шелякін, Б.Алеш, Л.Брусенська, І.Кожевнікова), польської (Р.Ґжеґорчикова, Т.Фріделювна), словенської (Ф.Міко), литовської (Я.Зайкаускене), чеської (В.Васильєва, Г.Нещименко) та деяких інших мов.
Упродовж століть в українській мові сформувалася розгалужена система засобів для творення номенів, котрі вживаються лише у формі множини, однак історія розвитку продукування іменників pluralia tantum на сьогодні розглянута фрагментарно поміж похідних різної словотвірної структури. У вітчизняній лінгвістиці до цього часу відсутні праці, у яких би було описано процес формування словотвірної структури іменників з порушеною числовою кореляцією в новій українській мові (період активного розвитку і впорядкування словотвірної системи), визначено чинники, що впливають на продуктивність відповідних афіксів та їхні сполучувальні можливості. Творення плюральних номенів нової української мови потребує глибокого й об’єктивного вивчення як феномена і невід’ємного складника (мікросистеми) дериваційної підсистеми іменника та загальної системи українського словотвору в цілому.
Таким чином, відсутність комплексного дослідження формування словотвірної підсистеми іменників pluralia tantum у новій українській мові кінця ХVII початку ХХІ ст. і зумовила вибір теми та її актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає загальній науковій проблематиці кафедри української мови Запорізького національного університету ,,Історичний словотвір української мови”.
Мета роботи здійснити опис формування дериваційної підсистеми іменників pluralia tantum в новій українській мові кінця ХVII початку ХХІ ст.
Реалізація поставленої мети передбачає виконання таких завдань:
1)з’ясувати статус та основні ознаки множинних іменників як номенів з неповною числовою парадигмою в українській мові;
2)теоретично обґрунтувати специфіку семантики номінацій зазначеного типу;
3)виявити склад похідних іменників pluralia tantum у новій українській мові кінця ХVII початку ХХІ ст., шляхи його поповнення;
4)описати динаміку лексико-словотвірних типів множинних найменувань у різні періоди нової української мови та ступінь дериваційної активності мотивувальних основ;
5)встановити функціональні особливості плюральних формантів, що продукують іменники з порушеною числовою кореляцією в українській мові згаданого періоду, активність використання їх для вираження того чи іншого значення;
6)з’ясувати специфіку вживання розгляданих дериватів у різностильових джерелах нової української мови кінця ХVII початку ХХІ ст.;
7)визначити основні тенденції та закономірності розвитку словотвірної підсистеми множинних іменників у новій українській мові кінця ХVII початку ХХІ ст.
Об’єктом дослідження є суфіксальна підсистема іменника української мови кінця ХVІІ початку ХХІ ст.
Предмет дослідження афіксальні іменники pluralia tantum, виявлені в писемних пам’ятках нової української мови.
Джерельною базою послужила укладена автором картотека, що містить близько 3000 одиниць, зафіксованих у текстах різних стилів і жанрів нової української мови кінця ХVІІ початку ХХІ ст., а також у тлумачних, перекладних, історичних, діалектних словниках, котрі повною мірою відображають лексичний фонд української мови згаданого періоду.
Методи дослідження зумовлені метою і поставленими в дисертації завданнями. Основним є описовий метод у поєднанні з елементами порівняльно-історичного та зіставного. Для визначення словотвірної будови розгляданих номенів використовувався метод компонентного аналізу. Як допоміжні застосовувалися прийоми лінгвостатистики, семантичної та етимологічної інтерпретації фактів.
Наукова новизна. Дисертація являє собою першу спробу комплексного аналізу динаміки словотвірної підсистеми іменників pluralia tantum української мови кінця ХVІІ початку ХХІ ст. На основі словотвірного значення (з урахуванням семантичної класифікації лексичних одиниць) розглядається склад і шляхи формування словотвірних типів та підтипів плюративів нової української мови в різні періоди її розвитку, визначено продуктивність афіксів, які брали участь у творенні множинних іменників, особливості функціонування аналізованих дериватів у новій українській мові.
Теоретичне значення дослідження. Комплексний аналіз динаміки лексико-словотвірних типів множинних іменників та здобуті результати розширюють і поглиблюють теоретичні відомості про систему іменникового словотвору нової української мови, шляхи її становлення, про формальні й семантичні особливості творення плюративів. Матеріалами дослідження можна скористатися для написання узагальнювальної праці з історичного словотворення українського іменника, а також у процесі порівняльного аналізу особливостей деривації слов’янських мов.
Практичне значення роботи. Результати дослідження можуть бути використані для поглибленого вивчення окремих питань дериватології, історичного словотвору й історії української мови у вищій школі, під час розробки лекційних курсів з української мови та підготовці спецкурсів; при написанні курсових, дипломних і магістерських робіт з української мови. Матеріали дисертації можуть застосовуватися в підготовці підручників і навчальних посібників зі словотвору й морфологій сучасної української мови, у лексикографічній практиці для укладання різних типів словників (загальних і спеціальних).
Апробація та впровадження результатів дослідження. Окремі положення й результати дисертаційної роботи викладені в доповідях та повідомленнях на Х Всеукраїнській ономастичній науковій конференції ,,Українська ономастика на порозі ІІІ тисячоліття: стан і перспективи розвитку” (м.Тернопіль, 2003р.), регіональній науковій конференції ,,Проблеми сучасного та історичного словотвору слов’янських мов” (м.Дніпропетровськ, 2004р.), Всеукраїнській конференції ,,Актуальні проблеми слов’янської філології: Лінгвістика і літературознавство” (м.Бердянськ, 2005р.), Всеукраїнській науковій конференції ,,Східнослов’янські мови в їх історичному розвитку (до 100-річчя від дня народження професора С. Самійленка” (м.Запоріжжя, 2006р.), XVI Міжнародній науковій конференції молодих науковців „Наука і вища освіта” (м.Запоріжжя, 2008р.) та щорічних наукових конференціях викладачів і студентів Запорізького національного університету (м.Запоріжжя, 20012008рр.).
Окремі розділи й дисертація в цілому обговорювалися на засіданнях кафедри української мови Запорізького національного університету.
З досліджуваної проблеми опубліковано 8 статей, 7 у провідних виданнях, визначених ВАК України як фахові з філологічних наук.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списків скорочень джерел (163 позиції) і використаної літератури (240 позицій), словопокажчика множинних іменників (30 сторінок). Загальний обсяг дисертації 249 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

1.Унаслідок тривалого процесу розвитку української мови в граматичній і лексичній системах іменника сформувалася підсистема субстантивів pluralia tantum. Номени з початковою формою множини є незвичайним, феноменальним явищем у слов’янських мовах. Розглядані лексеми з неповною числовою парадигмою відтворюють процес пізнання й осмислення мовних фактів давніх людей, відображають специфіку вербалізації їх уявлень про світ. Джерелами номінацій множинних іменників стали відчуття, враження людини, почуттєві образи від предметів, речей, явищ. Утворення та функціонування таких лексем було спричинене необхідністю в первісних людей словесних реалізацій позначень, якісних характеристик понять і реалій, котрі були найбільш життєво важливими й забезпечували повсякденне існування.
Іменники pluralia tantum виражають не просту кількісну множину окремих предметів, явищ, дій, а сукупну множину в єдності. Внутрішня форма слова стає вихідною точкою думки, оскільки у плані змісту такі найменування не можуть утворювати кількісно протиставної числової опозиції і це відіграє вирішальну роль у творенні похідних множинних найменувань.
2.Плюративи репрезентують досить численний клас слів із відносно строкатою будовою. Виявлені в писемних джерелах нової української мови кінця ХVІІ початку ХХІ ст. іменники pluralia tantum об’єднані в лексико-словотвірні групи й підгрупи, як от: найменування опредметнених дій, процесів, станів (вибори, заздрощі, заробітки), а також назви обрядових дій, свят й урочистих подій (жнива, оглядини), найменування ігор, розваг, змагань, у яких беруть участь двоє й більше осіб (піжмурки, сніжки, схованки); назви результатів дій та процесів (роздряпини, стусани) і залишків, що утворюються внаслідок певної дії чи процесу (відвіїни, недоїдки); назви знарядь дії, допоміжних засобів, пристосувань (носилки, трійчаки, хватки) і засобів пересування, утримання та їх складників (залубниці, тенетки); найменування опредметнених ознак, властивостей за дією чи станом (млявощі, пахощі, хитрощі); назви речовин, маси, матеріалу (вершки, кислощі, м’якини) і продуктів харчування, страв, напоїв та їхніх компонентів (крученики, покрупини, присмаки, урванці); номени на позначення будівельних споруд та їх частин (підмостки, поручні); назви одягу і взуття, їх деталей, прикрас (крашениці, підштаники, свислі, ходаки); локативні назви (межипоточини, мойки, святощі); найменування явищ природи, часових понять (різниці, первозимки, приморозки); назви людей за місцем проживання, народження та іншими ознаками (полтавчани, приданки, стежі); номени на позначення представників рослинного і тваринного світу, їх структурних компонентів (перистокрилки, прядки ‘шовкопряди’, щіпляни ‘сорт черешень’).
Лексичний фонд іменників pluralia tantum постійно поповнюється: частина субстантивів запозичується з інших мов (здебільшого це непохідні структури) і функціонує в українській мові як і в мові-першоджерелі у плюральній формі (офіцини ‘флігель’ від фран. officine ‘лабораторія при аптеці’; ваганти ‘мандрівні актори’ від лат. vagantes (vagantis) ‘той, що блукає’); деякі іменники, в основі котрих іномовні запозичення, оформлюються за аналогією до номенів pluralia tantum, що функціонують в українській мові з подібною семантикою (видеркаси ‘бійка; вимагання; податковий гніт’ від польс. wyderkaffy ‘прибуток з нерухомості’; кінцеве -аси виникло на українському ґрунті, можливо під впливом номенів вихиляси, викрутаси, баляси). Невелика кількість запозичених лексем оформлюється за допомогою різних формантів, відповідно до внутрішніх законів української мови (калаверці ‘чоботи з вивернутими халявами’, від молд. калеври ‘черевики з повсті’ через болг. калеври ‘старовинне взуття’, що походить від тур. kalavra ‘поношене взуття’; журабки ‘вовняні шкарпетки’ від тур. çorap, çorabi ‘панчоха’). Феномен таких найменувань тісно пов’язаний із багатьма чинниками як у граматиці, так і словотворі.
3.У новій українській мові кінця ХVІІ початку ХХІ ст. найпоширенішим засобом творення множинних іменників є суфіксація. Фонд дериваційних засобів, котрі продукують іменники pluralia tantum, сформувався на основі давніх (праслов’янських) словотворчих ресурсів. На українському ґрунті вони зазнали своєрідного фонетичного та морфологічного переоформлення. Таким чином, упродовж останніх трьох століть розглядані номени творяться головно за допомогою тринадцяти афіксів та їх похідних: зокрема, високопродуктивних: -Øи (викрути, перегони); -ани (-яни) (перетягани, форум’яни); -ини (-їни, -чини) (запоїни, м’якини, обстрижчини); продуктивних: -ощі (вдалощі, смакощі); -ки (ліньки ‘лінь’, санки); -ики (-ники) (насінники, усики ‘різновид їжі’); малопродуктивних: -ні (-ни) (покрутні, сходни); -иці (-ниці) (багріниці, муравниці ‘захворювання’); -ці (прибаганці, стоюнці); -аки (-яки) (корчаки, стояки); непродуктивних: -лі (-ли) (дриглі, замійли ‘бідні люди’); -оти (сліпоти, хламоти); -ачі (-ачи) (стогначі, сватачи ‘день сватання’).
Найбільш активними у деривуванні множинних найменувань виявилися конфікси із фіналлю -ки (понад 130 одиниць), -ини (близько 40) та матеріально не вираженим другим компонентом (-Øи) (більше 50 дериватів).
Вагоме місце у формуванні словотвірної структури іменників pluralia tantum посідає композитотворення (складно-суфіксальне творення). Використання багатьох множинних суфіксів призводить до розширення чи звуження їх функцій, специфікації та прагматизму при продукуванні згаданих номінацій. Незважаючи на різний ступінь продуктивності множинних формантів у досліджуваних лексико-словотвірних групах, композити й конфіксальні похідні значно розширили дериваційну базу та кількісно збагатили підсистему іменників pluralia tantum у новій українській мові.
4.Серед дериватів, які вживаються лише в множині, досить поширені структури, котрі продукуються від дієслівних (закладати закладчини, любити любощі, опікуватися опікувани, ходити хідлі) й іменникових (нутро нутрощі, стоюни стоюнці) основ, рідше трапляються деад’єктиви (багряний багряниці, великий великні, повстяний повстяники), у поодиноких випадках вивідними словами аналізованих номенів є числівники (двоє двойчаки, сорок сорочини). Мотиваторами конфіксальних номенів виступають дієслова та іменники, зрідка у творенні згаданих структур беруть участь прикметники й числівники. Серед композитно-суфіксальних похідних плюративи, які мотивуються іменниково-дієслівною (вінкоплетини ‘обряд’, гноякиди ‘вила’, снігоступи ‘взуття’), займенниково-дієслівною (самолови ‘вудка’, самотужки ‘сани’), числівниково-іменниковою (сорококлинці ‘різновид орнаменту’, їдноножні ‘взуття’), прикметниково-іменниковою (довгокрильці ‘різновид тварин’, суховершки ‘рослина’, червонокрівці ‘еретроцити’) основами. Опорними компонентами є переважно дієслова та іменники.
5.Деривати з різними формантами при однаковому лексико-словотвірному значенні зазвичай відрізняються семантичними відтінками, стилістичним забарвленням, сферою використання та функціональним навантаженням. Множинні іменники з суфіксами -ини, -ани (-яни), -чани, -иці (-ниці), -ики (-ники), нульовим формантом та композити на -ці, -ки (-ики), -ини можуть вживатися у всіх функціональних стилях сучасної української мови. Утворення, які продукуються за допомогою формантів -ки, -ощі, -ні (-ни), -аки (-яки), -лі (-лі), -оти, -ачі (-ачи), а також композити з афіксами -ні, -jи(ї), -Øи та панівна більшість конфіксальних плюративів використовуються переважно в художньому та розмовному стилях, зрідка в науковому, публіцистичному та епістолярному.
6.У дериваційній підсистемі найменувань pluralia tantum нової української мови кінця ХVII початку ХХІ ст. простежується функціонально-семантична дистрибуція формантів та їх диференціація на рівні мовної норми. Поширення в новій українській мові тенденції до варіативності зумовило появу низки однокореневих різноафіксних утворень, котрі в слов’янському мовознавстві кваліфікуються неоднозначно: словотвірні синоніми, словотвірні варіанти, лексичні дублети (вигляди, розгляди, оглядини; залубні, залубниці ‘сани’; доколінниці, підколінниці, поколїнниці ‘штани’; звіди, звідини; збої, збоїни; з’їди, з’їдини, недоїдки, переїди, поїді ‘рештки’; кпи (у виразі: брати на кпи ‘кепкувати’), кпини; ліньки, лінощі; ожмурки, піжмурки, пожмурки, прижмурки ‘гра’; навідини, відвідини, провідини; заушні, наушні ‘хустка’; оповіди, заповіди ‘церковне повідомлення про шлюб’ тощо). Кожен із аналізованих формантів, як елемент окремої структури, виконує певну лексико-словотвірну функцію. Поміж плюративів, утворених за допомогою різних афіксів, формуються синонімічні ряди, у яких наявні й однокореневі, й різнокореневі лексеми: змови змовини домовини словини договори переговори ‘обрядове домовляння про весілля’; засновини зводини построїни закладчини закладини ‘початок зведення житла’.
Часом префікс впливає на значення однокореневих похідних: замолотини ‘початок молотьби’, обмолотини ‘кінець’; зводи ‘помилка при накладанні основи в нитках’, заводи ‘почин’, наводи ‘наклеп’. Розподібнення різних фонетичних варіантів подекуди формує семантичну спеціалізацію, напр.: шепоти ‘нашіптування’ процес, шепти ‘знахарське шептання’ результат дії. Зрідка в межах рогляданих похідних трапляються омоніми: мари ‘ноші, похоронні сани’ та ‘видіння’; стояни ‘пропуск у косінні’, ‘посуд’, ‘стовпи для огорожі’ та ‘марно витрачати час в очікуванні’ (у виразі: відстоювати стояни); досвітки ‘посиденьки до ранку’, ‘вранішня робота’, ‘вечорниці’, ‘зібрання молоді взимку і восени для спільної праці й розваг’, ‘час збирання хліба’, ‘час доби’ тощо.
Таким чином, виявлені в процесі дослідження факти дозволяють стверджувати про постійний розвиток упродовж останніх трьох століть самобутньої й органічної дериваційної підсистеми іменників pluralia tantum, що був інтенсифікований як тиском системи, так і внутрішніми законами мови (розширенням словотвірної бази, збагаченням стилістичних ресурсів та ін.).

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авдєєва С.Л. Актуальні проблеми морфологічної парадигматики сучасної української літературної мови / Світлана Леонідівна Авдєєва // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград: РВЦ КДПУ ім.В.Винниченка, 2000. Вип. 30. С. 143 153.
2. Авдєєва С.Л. Основні критерії визначення морфологічнтх парадигм сучасної української літературної мови / Світлана Леонідівна Авдєєва // Наукові записки. Серія : Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград: РВЦ КДПУ ім.В.Винниченка, 2000. Вип. 22. Ч. І. С. 3 15.
3. Авдєєва С.Л. Теоретичне дослідження морфологічної парадигматики / Світлана Леонідівна Авдєєва // Українське і слов’янське мовознавство : міжнар. конф. на честь 80-річчя професора Й.Дзендзелівського : зб. наук. праць. Ужгород, 2001. Вип. 4. С. 55 60.
4. Азарх Ю.С. Словообразование и формообразование существительных в истории русского языка / Юлія Семенівна Азарх. М.: Наука, 1984. 247 с.
5. Алеш Б.К. К формированию множественного числа имени существительного в русском языке / Б.К. Алеш // Вестник Удмуртского университета. Ижевск, 1996. № 7. С. 613.
6. Алтицева Л.Ю. Функціонально-семантичні параметри іменників з неповною числовою парадигмою : дис. ... канд. філол. наук : спец. 10.02.01 / Леся Юріївна Алтицева. К., 2003. 200 с.
7. Арбатский Д.И. Значение форм множественного числа имени существительного в современном русском языке : автореф. дис. на соискание ученной степени канд. филол. наук : 10.02.02 Русский язык”/ Д.И. Арбатский. М., 1954. 16 с.
8. Арбатский Д.И. Множественное число гиперболическое // Русский язык в школе. 1972. № 5. С. 2230.
9. Арбатский Д.И. Формы множественного числа со значением длительности, протяженности // Русский язык в школе. 1970. № 6. С. 1719.
10. Аркушин Г.Л. Іменниковий словотвір західнополіського говору. Монографія / Г.Л. Аркушин. Луцьк: РВВ ,,Вежа” Волинський державний інститут ім.Лесі Українки, 2004. 746 с.
11. Артюх Л.Ф. Зіставлення ареалів поширення найменувань деяких явищ традиційної побутової матеріальної і духовної культури українців / АртюхЛ.Ф., ГаврилюкН.К., КосмінаТ.В. // Структура і розвиток українських говорів на сучасному етапі. Тези доповідей і повідомлень ХV республ. діал. конф., Житомир, 1983. С. 4547.
12. Ахманова О.С. Словарь линвистических терминов / Ольга Сергеевна Ахманова. изд. 2-е стереотип. М.: Советская энциклопедия, 1969. 608 с.
13. Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови. Нариси із словозміни і словотвору / Степан Пилипович Бевзенко. Ужгород: Закарпатське обласне вид-во, 1960. 416 с.
14. Бевзенко С.П. Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови / Степан Пилипович Бевзенко. К.: Вища школа, 1981. 213 с.
15. Бевзенко С.П. Українські іменникові утворення з суфіксом -ощі / Степан Пилипович Бевзенко // Питання словотвору східнослов’янських мов. К.: Наук. думка, 1969. С. 6364.
16. Безпояско О.К. Граматика української мови. Морфологія : підручник / Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. К.: Либідь, 1993. 336 с.
17. Безпояско О.К. Зони перехідності в граматичній категорії числа іменника / Олена Констянтинівна Безпояско // Мовознавство. 1995. № 23. С. 171.
18. Безпояско О.К. Іменні граматичні категорії / Олена Констянтинівна Безпояско. К.: Наук. думка, 1991. 171 с.
19. Безрук Л.П. Категорія числа речовинних іменників в аспекті семантики / Л.П.Безрук // Мовознавство. 1982. № 4. С. 3336.
20. Бігусяк М. Із спостережень над весільною лексикою гуцульського говору / Михайло Бігусяк // Гуцульські говірки : Лінгвістичні та етнолінгвістичні дослідження. Львів: Інститут українознавства ім.І. Крип’якевича, 2000. С. 125148.
21. Бігусяк М. Словотвірна характеристика весільної лексики гуцульського діалекту / Михайло Бігусяк // Актуальні проблеми українського словотвору. Івано-Франківськ: Плай, 2002. С. 262269.
22. Білоусенко П.І. Із спостережень над словотвором деяких іменників неповної парадигми / Петро Іванович Білоусенко // Стилістика української мови. К.: КДПУ, 1990. С. 6267.
23. Білоусенко П.І. Історія суфіксальної системи українського іменника (назви осіб чоловічого роду) / Петро Іванович Білоусенко. Київ: КДПІ, 1993. 215 с.
24. Білоусенко П.І., Німчук В.В. Нариси з історії українського словотворення (суфікс -иця) / П.І. Білоусенко, В.В. Німчук. КиївЗапоріжжя: ЗДУ, 2002. 206 с.
25. Бойківщина. Історико-етнографічне дослідження. К.: Наук. думка, 1983. 304 с.
26. Болюх О.В. Парадигматика іменника / О.В. Болюх // Мовознавство. 1995. № 45. С. 2429.
27. Брусенская Л.А. Множественное число отвлеченных существительных и норма // Русский язык в школе. 1987. № 6. С. 6770.
28. Брусенская Л.А. Существительные pluralia tantum в структуре категории числа современного русского литературного языка / Л.А. Брусенская // Русский язык в национальной школе, 1990. № 3. С. 38.
29. Букреева Е.И. Грамматическая категория числа в современных английском и русском языках / Елена Иосифовна Букреева // Категория количества в современных европейских языках / В.В.Акуленко, С.А.Швачко, Е.И.Букреева и др.; отв. ред. В.В.Акуленко; АН УССР, Кафедра иностранных языков. К.: Наук. думка, 1990. С. 4155.
30. Булатова Л.Н. Еще о грамматическом статусе числа / Л.Н. Булатова // Проблемы структурной лингвистики, 1981. М.: Наука, 1983. С. 120130.
31. Булаховський Л.А. Вибрані праці: в 5 т. / Л.А. Булаховській. К.: Наук, думка, 19751983.
32. Валюх З. Проблема системно-парадигматичних відношень на морфологічному і словотвірному рівнях / Зоя Валюх // Актуальні проблеми українського словотвору / за ред. В.Ґрещука. Івано-Франківськ: Плай, 2002. С. 151162.
33. Варбот Ж.Ж. Прасловянская морфонология, словообразование и этимология / Ж.Ж. Варбот. М.: Наука, 1984. 256 с.
34. Варченко І. Лексика на позначення двоколісного воза / І. Варченко // Структура і розвиток українських говорів на сучасному етапі : ХV республік. діал. конф. : тези доп. і повід. Житомир, 1983. С. 182183.
35. Василенко К. Лексика українського сценічного танцю / К. Василенко. К.: Мистецтво, 1971. 562 с.
36. Васильева В.Ф. Категория числа и существительные pluralia tantum (на материале чешского языка) / В.Ф. Васильева // Вестник Московского университета. Серия Х. Филология. 1972. № 1. С. 5667.
37. Васильева В.Ф. Существительные pluralia tantum и характер их значений множественности в современном чешском языке / В.Ф. Васильева // Советское словяноведение. 1972. № 5. С. 6063.
38. Ващенко В.С. Полтавські говірки / Василь Семенович Ващенко. Харків: Вид-во Харківського університету, 1957. 539 с.
39. Виноградов В.В. Русский язык : Грамматическое ученье о слове / В.В.Виноградов. М., Л.: Учпедгиз, 1947. 784 с.
40. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті / Іван Романович Вихованець. К.: Наук. думка, 1988. 256 с.
41. Вихованець І.Р. Теоретична морфологія української мови : Академічна граматика української мови / І.Вихованець, К.Городенська; за ред. І.Вихованця. К.: Університетське вид-во ,,Пульсари”, 2004. 400 с.
42. Выготский Л.С. Собрание сочинений : в 8 т. / Л.С. Выготский. М.: Педагогика, 1982. Т. 2. Мышление и речь. 361 с.
43. Возняк М. Студії над галицько-українськими граматиками ХІХ в. Початок / Михайло Возняк // ЗНТШ. 1909. Т. 89. Кн. 3. С. 110142.
44. Возняк М. Студії над галицько-українськими граматиками ХІХв. Продовження / Михайло Возняк // ЗНТШ. 1909. Т. 90. Кн. 4. С. 32118.
45. Возняк М. Студії над галицько-українськими граматиками ХІХ в. Кінець / Михайло Возняк // ЗНТШ. 1909. Т. 91. Кн. 5. С. 126150.
46. Гладкий М. Практический курс украинского языка. Для учительских семинарий, учительских курсов и старших классов средних учебных заведений / Микола Гладкий. Житомир: Типографія ,,Работникъ”, 1918. 172 с.
47. Глинкина А.А. Из истории существительных pluralia tantum в русском языке / А.А. Глинкина // Вопросы исторической грамматики языка. Челябинск, 1977. С. 1116.
48. Горбачук В.Т. Назви жителів за місцем мешкання або походження / Василь Тихонович Горбачук // Праці ХІІ республ. діал. наради. К.: Наук. думка, 1971. С. 215221.
49. Горобець В.Й. Лексика історично-мемуарної прози першої половини XVIII ст. На матеріалі українських діаріушів / В.Й. Горобець. Київ: Наукова думка, 1979. 128 с.
50. Городенська К.Г. Віддієслівні утворення / Катерина Григорівна Городенська // Українська мова. Енциклопедія / редкол. Русанівський В.М., ТараненкоО.О. (співгол.), М.П.Зяблюк та ін. К.: Українська енциклопедія, 2000. С. 6769.
51. Городенська К.Г. Семантичні функції дериваційних морфем / Катерина Григорівна Городенська // Мовознавство. 1987. № 1. С. 2129.
52. Горпинич В.О. Назви жителів в українській мові (Питання словотвору, слововживання та нормування) / Володимир Олександрович Горпинич. К.: Вища школа, 1979. 158 с.
53. Горпинич В.О. Словотвір назв мешканців на -чани в східнослов’янських мовах / Володимир Олександрович Горпинич // Питання словотвору східнослов’янських мов. К.: Наук. думка, 1969. С. 3940.
54. Горпинич В.О. Словотворення і словотвір української мови / Володимир Олександрович Горпинич. К.: КДПІ, 1995. 68 с.
55. Горпинич В.О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфонологія : навчальний посібник / Володимир Олександрович Горпинич. К.: Вища школа, 1999. 207 с.
56. Горпинич В.О. Теоретичні питання відтопонімного словотвору східнослов’янських мов / Володимир Олександрович Горпинич. К.: Наук. думка, 1973. 168 с.
57. Горпинич В.О. Українська словотвірна дериватологія : навчальний посібник (тексти лекцій) / Володимир Олександрович Горпинич. Дніпропетровськ: ДДУ, 1998. 189 с.
58. Горпинич В.О. Уснорозмовні особливості назв мешканців в українській мові / Володимир Олександрович Горпинич // Усне побутове літературне мовлення. К.: Наук. думка, 1970. С. 148.
59. Граматика руского языка / Написавъ Михаилъ Осадца. 2-є поправноє изданьє. Во Львовh, 1864. 256 с.
60. Граматика слов’янська І. Ужевича / підг.: І.К.Білодіда, Е.М.Кудрицького. Київ, 1970. 112 с. + 5 нм. (Пам’ятки української мови XVII ст.