КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА, ДЕТЕРМІНАЦІЯ ТА ЗАПОБІГАННЯ СЛУЖБОВІЙ НЕДБАЛОСТІ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета й завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, наукова новизна одержаних результатів, їх апробація, міститься інформація щодо публікацій, структури й обсягу дисертації.

Розділ 1. „Поняття та кримінологічна характеристика службової недбалості ” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. „Поняття службової недбалості як соціально-правового явища” досліджено основні ознаки службової недбалості, які полягають у тому, що: 1) суб’єктом цього злочину може бути тільки службова особа; 2) завдається істотна економічна, політична, моральна шкода суспільству, державі та окремим громадянам; 3) цей злочин вчинюється не завжди вмотивовано; 4) він може здійснюватися в різних галузях управлінської діяльності, як шляхом учинення певних дій, так і бездіяльності, або в їх поєднанні. Як соціально-правове явище службова недбалість – це різноманітні прояви невиконання або неналежного виконання своїх службових обов’язків. Виділено біологічний аспект службової недбалості. Оскільки службова недбалість вчинюється людиною, тому вона безпосередньо пов’язана з її самопочуттям, психологічним і фізіологічним здоров’ям.

У більшості європейських країн спеціальної статті про службову недбалість немає, проте є низка статей, які регламентують діяльність службових осіб. В Україні службова недбалість трактується у широкому значенні (діяння, пов’язані з професійною діяльністю (статті 131, 135, 137, 139, 140 КК тощо) або передбачені спеціальними нормами (статті 271–275, 287, 288, 382, 425 КК тощо) і у вузькому розумінні (злочин, передбачений ст. 367 КК України).

У підрозділі 1.2. „Кримінологічна характеристика службової недбалості (рівень, структура, динаміка, географія, ціна)” розглядається сукупність статистично значущих показників про злочинність (злочини) і особу злочинця, які відображають ступінь їх суспільної небезпеки: рівень службової недбалості, рівень судимості за ст. 367 КК, динаміка, структура, географія службової недбалості, ціна, особа злочинця.

Щодо рівня службової недбалості, то за даними Департаменту інформаційних технологій МВС України з 2001 р. по 2008 р. спостерігалось зменшення даного виду злочину, а у 2009 р. та 2010 р. абсолютні цифри свідчать про збільшення службової недбалості.

Дані про кількість засуджених осіб свідчать про правозастосування і кримінальну політику в державі: кількість засуджених осіб постійно зменшується у порівнянні з кількістю осіб, які виявлені (суди не засуджують таких осіб і залишають їх безкарними). За ч. 1 ст. 367 КК України у 2003–2010 рр. усього було засуджено 1 152 особи, за ч. 2 ст. 367 КК України – 2 928 осіб. Доведено, що розбіжності між числом виявлених злочинів і кількістю засуджених осіб за вчинення службової недбалості свідчать про ліберальне ставлення правоохоронних органів і судів щодо протидії службовій недбалості.

Аналіз структури зареєстрованих службових злочинів показав, що службова недбалість складає 10–15 % від злочинів, учинених з необережності.

За галузями народного господарства злочини розподілились таким чином: промисловість – 15,3 %, сільське господарство – 16,0 %, торгівля і громадське харчування – 14,3 %, транспорт – 5 %, будівництво – 6 %, сфера управління – 7,6 %, інші галузі – 35,8 %.

Службова недбалість вчинювалась на підприємствах, установах і організаціях: державної власності – 40,3 %, комунальної – 12,0 %, колективної – 16,3 %, приватної – 23,7 %, корпоративної – 7,7 %.

Щодо динаміки службової недбалості, то показники цього виду злочину за період 2002–2010 рр. складають: у 2002 р. – 79,9 %, у 2003 р. – 121,8 %, у 2004 р. – 83,8 %, у 2005 р. –106,1 %, у 2006 р. – 85,1 %, у 2007 р. – 95,1 %, у 2008 р. – 96,9 %, у 2009 р. – 108, 3 %, у 2010 р. – 100,8 %.

Встановлено, що обраховувати цей злочин у статистичних картках окремо надзвичайно складно через розбіжності показників у даних кримінально-правової статистики про службову недбалість, що надається різними правоохоронними органами.

У підрозділі 1.3. „Виявлення і вимір латентності службової недбалості” наголошується, що держава потерпає найбільшою мірою від службової недбалості у сфері економіки. Службова недбалість у цій сфері явно або приховано супроводжує вчинення багатьох злочинів у сфері господарської діяльності, наприклад таких, як фіктивне підприємництво, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, тощо.

Звертається увага на те, що сьогодні спостерігається все більше випадків небажання потерпілих, свідків та службових осіб, які покликані протистояти злочинності, надавати інформацію про вчинені злочини до правоохоронних органів. Таким чином, поширенню латентності цих злочинів сприяє як недбалість службовців, так і небажання свідків інформувати правоохоронні органи про такі злочини.

Виділено специфічні чинники латентності службової недбалості і запропоновані методи її виявлення.

Встановлено, що службову недбалість переважно слід відносити до штучної латентності, яка може в тисячі разів перевищувати факти її виявлення, про що зазначили 74,8 % опитаних.

У підрозділі 1.4. „Кримінологічна характеристика особи злочинця як суб’єкта службової недбалості” надано кримінологічну характеристику особистості винної особи та особливості її поведінки. Кримінологічний портрет особистості службової особи складається з соціально-демографічних, кримінально-правових і морально-психологічних ознак: 1) суб’єктом злочину є переважно чоловіки (66 %) з достатньо високим рівнем освіти, займаються суспільно корисною діяльністю, одружені, мають низький рівень офіційних доходів, переважно не судимі; 2) засуджені службові особи тривалий час несумлінно ставились до виконання своїх обов’язків (із загальної кількості осіб, засуджених за службову недбалість, 25,7 % вчинювали злочинно-недбалі діяння від 1 до 2 років), що стало стереотипом їх поведінки, для деяких характерна глибока професійна деформація.

Як показало вивчення кримінальних справ, службові особи найвищих рангів, чинів, кваліфікаційних класів до кримінальної відповідальності за ст. 367 КК притягуються лише в поодиноких випадках, переважно за злочини невеликої тяжкості.

За своїми морально-психологічними особистостями суб’єктів службової недбалості можна розподілити на кілька умовних типів: стійкий, нестійкий, випадковий. Стійкий тип характеризується систематичністю порушень своїх службових обов’язків (75 %). Нестійкий тип вчинює службову недбалість під впливом зовнішніх ситуацій (15 %). Випадковий тип – це службова особа, яка випадково допустила помилку при прийнятті того чи іншого рішення (10 %).

Розділ 2. „Кримінологічна детермінація службової недбалості” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. „Фактори, що обумовлюють службову недбалість. Їх класифікація” проведено групування сфер суспільного життя, які детермінують службову недбалість; виділені економічні, політичні, правові, психологічні, організаційні, технічні фактори, пов’язані з недоліками правоохоронної, правозастосовної діяльності, та інші фактори. Вказані фактори діють на макрорівні, мікрорівні і безпосередньо на рівні особистості. Найбільш криміногенними для вчинення службової недбалості на макрорівні виявилися політичні, економічні, соціальні, організаційно-управлінські, правозастосовчі, ідеологічні, морально-психологічні чинники. Організаційно-управлінські чинники є одними з найближчих до самого факту вчинення службової недбалості. Серед них слід виділити неефективність управління як один з основних факторів, який стимулює службову недбалість і корупційні прояви.

На мікрорівні найбільш впливовими вважаємо такі детермінанти вчинення службової недбалості: 1) мікроклімат у стосунках зі співробітниками, нерішучість і непослідовність виконання функцій та повноважень представниками різних гілок влади; 2) недостатня регламентація діяльності державних службовців щодо процедури здійснення службових повноважень, прийняття рішень, які належать до їх повноважень; 3) недоліки спеціальної перевірки, тестування на відповідність професійним та моральним якостям; 4) слабкість механізмів унеможливлення прийняття на службу осіб, які не відповідають певним професійним вимогам; 5) поширення правового нігілізму з боку службових осіб, порушення закону, норм моралі, професійної честі; 6) нерозвиненість у значної частини службовців громадянської свідомості; 7) професійна та моральна деформація частини керівників і посадових осіб, що займають відповідальні посади, яка виявляється у вчиненні або поблажливому ставленні до недбалого виконання службових обов’язків, порушень службової етики.

У підрозділі 2.2. „Криміногенна ситуація та її місце в механізмі службової недбалості” аргументовано поняття та види КЖС. Надана їх характеристика. Важливим елементом криміногенної ситуації, що впливає на дії злочинців, є поведінка службових осіб, яка пов’язана з такими факторами: а) особливості ситуаційного стану (сп’яніння, стан психічного здоров’я, сильне душевне хвилювання, дефекти органів чуття); б) легковажне ставлення до безпеки підлеглих осіб та збереження майна; в) незаконна угода з третіми особами; г) провокуюча поведінка потерпілих; д) конфліктністю ситуації в колективі.

Видами КЖС учинення службової недбалості є: тривала, короткострокова, епізодична. Тривала ситуація службової недбалості – це така ситуація, при якій злочин вчинюється впродовж тривалого часу (49 %). Короткострокова КЖС – ситуація, яка протікає упродовж невеликого терміну часу до виявлення злочину (34 %). Епізодична КЖС виникає у зв’язку з разовим прийняттям помилкових рішень (17 %).

В усіх цих ситуаціях службовими особами були проявлені необережність, легковажність, недостатня передбачливість.

У підрозділі 2.3. „Причини та умови вчинення службової недбалості на індивідуальному рівні” підкреслюється, що причинами службової недбалості на індивідуальному рівні є асоціальна спрямованість особи, психо-фізіологічні особливості особи, недостатня кваліфікація, відсутність досвіду роботи, недостатня вимогливість, дисциплінованість у дотриманні встановлених правил обліку, контролю, порядку виконання службових функцій.

З’ясовано, що умовами, які сприяють вчиненню службової недбалості, в основному є недостатній контроль у діяльності службових осіб, незадоволення існуючою системою просування по службі, низький рівень у системі підбору та розстановки кадрів, низький рівень організаційного та матеріально-технічного забезпечення, недостатня соціальна захищеність службовців, недостатність професійних навичок.

Вивчення внесених подань слідчих та внесених окремих ухвал судів засвідчило, що профілактична робота органів досудового слідства та суду має суттєві недоліки. Подання щодо усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину та окремі ухвали судів винесені лише у 15 % кримінальних справ. У більшості з них містилася лише констатація допущених порушень без конкретних пропозицій з їх усунення.

Розділ 3. „Запобігання службовій недбалості” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. „Поняття та основні заходи загальносоціального запобігання службовій недбалості” запропоновано комплекс запобіжних заходів щодо службової недбалості здійснювати на трьох рівнях – загальносоціальному, спеціально-кримінологічному й індивідуальному.

Загальносоціальне запобігання службовій недбалості повинне здійснюватися через політику держави в економічній, соціальній, правовій, інформаційній та інших сферах для досягнення таких результатів: усунення чи зменшення передумов учинення службової недбалості економічного, соціального, правового, інформаційного, морального та іншого характеру; удосконалення суспільних відносин у державі, ставлення службових осіб до виконання своїх функціональних обов’язків, усунення протиріч між діяльністю органів влади й управління та громадянами, підвищення загального рівня життя, реформування системи органів влади та управління, органів місцевого самоврядування.

У підрозділі 3.2. „Спеціально-кримінологічне запобігання службовій недбалості” зазначено, що спеціально-кримінологічне запобігання службовій недбалості поділяється на профілактику, відвернення і припинення. Спеціально-кримінологічне запобігання службовій недбалості повинне йти шляхом усунення недоліків у службовій підготовці працівників, підвищення їх професійного й культурного рівнів, виховання в них сумлінності та усвідомлення відповідальності при виконанні службових обов’язків, непримиримості до недоліків в організації праці. Спеціально-кримінологічне запобігання має бути диференційованим і пристосованим до окремих напрямів службової діяльності. Спеціально-кримінологічні заходи на індивідуальному рівні мають бути спрямовані на корекцію негативних особистих якостей у цілому і на здійснення своїх службових обов’язків.

У підрозділі 3.3. „Профілактика службової недбалості на індивідуальному рівні”. Заходи індивідуальної профілактики службової недбалості в органах державної влади та місцевого самоврядування можуть мати застережливий або обмежувальний характер і полягають у встановленні певних вимог, обмежень чи заборон стосовно осіб, які претендують на службу в цих органах, проходять таку службу чи звільнилися з неї. Головною метою профілактичних заходів є: недопущення на державну службу осіб, які за своїми моральними та діловими якостями не можуть перебувати на такій службі; обмеження можливостей щодо використання владних повноважень або службового становища для протиправного задоволення особистих інтересів чи інтересів третіх осіб, у тому числі для сприяння діяльності організованих злочинних угруповань.

Важливе значення для підвищення ефективності віктимологічної профілактики має роз’яснення законодавства, яке регламентує діяльність службових осіб, з’ясування громадської думки щодо якості надання управлінських послуг та ефективності роботи тих чи інших державних структур, проведення громадської експертизи діяльності органів влади й управління.