СУДДЯ ЯК СУБ`ЄКТ ДИСЦИПЛІНАРНОГО ПРОВАДЖЕННЯ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації, показано її зв’язок роботи з науковими програмами, планами темами, визначаються мета і задачі дослідження, його об’єкт, предмет, методологічні основи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержання, наведено відомості щодо апробації, а також публікації, структуру й обсяг роботи.

Розділ 1 “Теоретичні основи дисциплінарного провадження щодо судді” містить три підрозділи, в яких розкрито зміст основних категорій, які характеризують сутність дисциплінарне провадження щодо судді.

У підрозділі 1.1 “Адміністративно-правова природа відносин у сфері здійснення дисциплінарного провадження щодо судді” зазначено, що дисциплінарне провадження щодо судді як процесуальне явище має ознаки, відповідні виділеним головним ознакам юридичного процесу: цілеспрямованість; свідомий характер; зв’язок з реалізацією визначеними у законодавстві суб’єктами владних повноважень; метою є досягнення певних юридичних результатів, а також вирішення юридичної справи; відображення результатів процесуальної діяльності в офіційних документах. Спираючись на підхід О. Ф. Андрійко щодо сутності категорії “дисципліна державна”, визначено сутність дисципліни у судовій системі як точне і неухильне дотримання усіма її суб’єктами встановлених державою правил поведінки та своєчасне виконання покладених завдань і функцій. Таке визначення дозволило окреслити межі дисциплінарних відносин і вказати, що вони стосуються, насамперед, виконавської дисципліни. Ознака “виконавський” свідчить про реалізацію компетенції, виконання певними суб’єктами (судом, Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Вищою радою юстиції) завдань і функцій, визначених законодавством.

Доведено, що відносини у сфері притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності слід віднести до адміністративно-правових на підставі наявності взаємозв’язку та взаємодії між сторонами шляхом реалізації суб’єктивних прав і обов’язків, встановлених адміністративно-правовими нормами. Норми, які регулюють відносини у сфері дисциплінарної відповідальності суддів, є адміністративно-правовими, оскільки їм властивий імперативний характер і характерне пряме застосування до суддів санкцій, передбачених Законами України “Про судоустрій і статус суддів”, “Про Вищу раду юстиції””, у позасудовому порядку. Ці положення сформульовані на підставі визначення у доктрині адміністративного права характерних рис адміністративно-правових норм, особливо тих, які відрізняють їх від норм інших галузей права. З приводу відповідності норм про дисциплінарну відповідальність суддів такій ознаці адміністративно-правових норм як предметна належність до функціонування “управлінських інститутів публічної влади” зазначено про доцільність сприйняття вказаного положення з позицій організаційної, упорядковуючої сутності управлінської діяльності вказаних інститутів. Саме така сутність характерна для відносин з дисциплінарної відповідальності суддів в цілому та, конкретно - у сфері реалізації суб’єктами дисциплінарного провадження дисциплінарних прав.

Сформульовані ознаки дисциплінарного провадження щодо судді: підстави притягнення до дисциплінарної відповідальності стосуються порушення службово-трудової дисципліни суддею; потребують урегулювання адміністративними процесуальними нормами; здійснюється чітко визначеними законодавством суб’єктами – Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Вищою радою юстиції; засноване на засадах змагальності, що випливає зі ст. 86 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”; пов’язане із застосуванням правообмежень до суддів внаслідок здійснення дисциплінарного провадження у формі накладання дисциплінарного стягнення; рішення, прийняте за результатами розгляду дисциплінарної справи, є обов’язковим до виконання.

У підрозділі 1.2 “Принципи та структура дисциплінарного провадження” проведено узагальнення наукових підходів вчених (В. Б. Авер’янов, Е. Ф. Демський, О. В. Кузьменко та інші) про принципи адміністративного процесу, їх сутність та коло, що дозволило вказати про відсутність серед вчених усталеної думки. Вказане не стосується принципу законності, доцільність виділення якого відзначається усіма дослідниками процесуальних категорій адміністративного права. Формуючи коло принципів дисциплінарного провадження щодо судді вказано, що слід виходити не тільки з принципу законності, але, насамперед, - верховенства права як конституційного принципу, на якому заснована діяльність усіх органів державної влади.

Ознаками стадії дисциплінарного провадження щодо судді визначено: а) предмет складають відносини щодо притягнення судді до дисциплінарної відповідальності; б) здійснюються у визначений законодавством строк; в) процесуальні дії, здійснені на кожній стадії провадження, спрямовані на виконання власних завдань, але у межах завдань та мети усього провадження; г) кожна стадія є відносно автономною відносно іншої, що забезпечується: визначенням процесуальних документів, з яких вона починається і якими завершується; суб’єктним складом; існуванням процесуальних гарантій здійснення відповідних процесуальних дій; д) кожна наступна стадія дисциплінарного провадження щодо судді є контрольною відносно попередньої стадії, що відповідає принципу законності здійснення усього дисциплінарного провадження.

У підрозділі 1.3 “Система суб’єктів дисциплінарного провадження та місце у ній судді” вказано наступне. В основу визначення сутності категорії “суб’єкт дисциплінарного провадження” щодо судді покладено концепцію, сформульовану О. В. Кузьменко, адже її використання сприяє встановленню кола суб’єктів як з наукових позицій, так і враховуючи приписи чинного законодавства, якими встановлено правосуб’єктність певних осіб – фізичних і юридичних – у правовідносинах щодо здійснення дисциплінарного провадження. Більше того – виділена теоретична конструкція, запропонована О. В. Кузьменко, щодо співвідношення категорій “суб’єкт” – “учасник” провадження не протирічить загальноприйнятим у доктрині права підходам щодо визначення сутності категорії “суб’єкт права” у доктрині права.

Вказано, що суб’єкт дисциплінарного провадження щодо судді виступає завжди тією фізичною чи юридичною особою, яка реалізує права та здійснює обов’язки із відповідними правовими наслідками у конкретних правовідносинах – щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності. Спираючись на підхід М. В. Вітрука, здійснено характеристику правосуб’єктності суб’єктів дисциплінарного провадження щодо судді. При цьому враховано момент переходу від потенційної здатності брати участь у дисциплінарних правовідносинах до реальної спроможності реалізувати права та здійснювати обов’язки.

Розділ 2 “Підстави та стадії здійснення дисциплінарного провадження щодо судді” містить три підрозділи, в яких проаналізовані проблемні питання правового регулювання підстав притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, розкрито особливості здійснення процедур на окремих стадіях дисциплінарного провадження..

У підрозділі 2.1 “Підстави притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності” зазначено, що специфіка правового статусу судді та різниця між відносинами у сфері проходження суддею служби від відносин, урегульованих трудовим законодавством, визначає потребу внесення змін до норм, якими урегульовано перелік видів дисциплінарних стягнень, що застосовуються до суддів. Виходячи з п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України, правових позицій Конституційного Суду України (Рішення від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98, від 13 липня 2001 р. № 11-рп/2001) доведено необхідність визначення та законодавчого закріплення терміну “дисциплінарне правопорушення, вчинене суддею”, адже, виходячи з їх змісту, тільки закріплений на рівні закону відповідний термін має юридичну силу. Зазначено, що Закон України “Про судоустрій і статус суддів” не встановлює вимоги до оформлення заяви (скарги), строк розгляду заяви (скарги) на предмет дотримання вимог щодо оформлення. Цю прогалину сьогодні заповнює Закон України “Про звернення громадян”, хоча предмет оскарження за цим Законом жодним чином не стосується професійної діяльності суддів, а також зразок звернення, розташований на сайті Вищої кваліфікаційної комісії судів України. Саме тому виникає потреба врегулювання у Законі України “Про судоустрій і статус суддів” питання про форму заяви (скарги), вимоги щодо неї, строки розгляду на предмет дотримання вимог.

У підрозділі 2.2 “Стадія порушення дисциплінарного провадження” вказано про риси автономності певної стадії дисциплінарного провадження щодо судді. Сформульовано етапи стадії порушення дисциплінарного провадження щодо судді: а) прийняття скарги (заяви) щодо поведінки судді та її реєстрація; б) визначення Члена Комісії для здійснення перевірки даних щодо наявності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності; в) попередній аналіз заяви та повідомлення про неправомірні дії суддів дисциплінарним інспектором; г) підготовка дисциплінарним інспектором проекту висновку про наявність підстав для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Виділено акти-документи, обіг яких здійснюється у межах реєстрації скарги (заяви) та визначення члена Комісії, на якого покладено обов’язок щодо здійснення перевірки щодо судді: скарга (заява) щодо поведінки судді; документи на підтвердження факту вчинення суддею проступку, що передбачає застосування дисциплінарної відповідальності; протокол про автоматичне визначення члена Комісії для проведення перевірки; заяви про відвід (самовідвід) члена Комісії щодо проведення перевірки (факультативно); рішення Голови Комісії про проведення повторного автоматичного визначення члена Комісії для проведення перевірки (факультативно). Запропоновано систематизацію цих актів-документів: а) обов’язкові; б) факультативні. Остання група актів-документів приймається тільки у разі наявності певних підстав.

У підрозділі 2.3 “Стадії розгляду справи про дисциплінарний проступок та прийняття рішення” зазначено, що процесуальна правосуб’єктність судді при розгляді дисциплінарної справи характеризується наступними правами: розгляду дисциплінарної справи за відсутності; надання письмових пояснень по суті розглядуваної справи; у разі особистої участі при розгляді дисциплінарної справи надавати пояснення, ставити запитання учасникам провадження, висловлювати заперечення, заявляти клопотання і відводи; залучати представника. До обов’язків судді віднесено, насамперед, обґрунтування поважності причин неможливості явки на засідання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Не врегульованими є питання про суб’єктів, якими можуть бути заявлено відвід (самовідвід) та наслідки відводу (самовідводу) під час розгляду справи у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України та Вищій раді юстиції. Законом України “Про судоустрій і статус суддів” (ст. 96) передбачено відвід члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у відносинах щодо здійснення перевірки, а не під час розгляду дисциплінарної справи. На відміну від такого порядку, Законом України “Про Вищу раду юстиції” передбачено відвід члена Вищої ради юстиції (ст. 26).

Розділ 3 “Оскарження рішення у дисциплінарній справі як гарантія законності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності” містить два підрозділи, в яких досліджуються питання реалізації суддями права на оскарження рішення у дисциплінарній справі.

У підрозділі 3.1 “Позасудовий порядок оскарження рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності” зазначено, що процедури позасудового оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про притягнення судді місцевого чи апеляційного суду до дисциплінарної відповідальності реалізуються у такій логічній послідовності: а) подання суддею скарги до Вищої ради юстиції через Вищу кваліфікаційну комісію суддів України; б) надсилання матеріалів до Вищої ради юстиції; в) проведення перевірки із складанням довідки (факультативно); г) попередній розгляд питання на секції Вищої ради юстиції та прийняття висновку; д) розгляд питання на засіданні Вищої ради юстиції разом з висновком секції; е) прийняття Вищою радою юстиції рішення за результатами розгляду. Позасудовий порядок оскарження рішення про притягнення судді місцевого чи апеляційного суду до дисциплінарної відповідальності має ознаки адміністративного провадження: а) нормативне врегулювання процесуальних дій; б) наявність конкретної індивідуальної справи – дисциплінарної справи; в) спільність предмета правового регулювання в кожному конкретному провадженні; г) наявність не пов’язаного зі службовим підпорядкуванням уповноваженого суб’єкта вирішення справи; д) об’єктивація дій у межах конкретної індивідуальної справи; е) прийняття відповідного рішення (акта) і звернення його до виконання.

Доведено достатньо поверхневе врегулювання порядку позасудового оскарження рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Вказане стосується, насамперед, недостатньо чіткого врегулювання самих процедур оскарження у позасудовому порядку: підстав проведення додаткової перевірки (такою є перевірка, що здійснюється членом Вищої ради юстиції); широких дискреційних повноважень члена Вищої ради юстиції, що обумовлено, насамперед, відсутністю суворої регламентації підстав застосування до суддів заходів дисциплінарного впливу, включно із звільненням за порушення суддею присяги. Зазначено, що проблема вдосконалення правового регулювання відносин у сфері притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності не вирішується тільки зміною законодавства, що регулює зазначені відносини. Вказано про те, що вирішення цієї проблеми лежить у площині реалізації напрямків судово-правової реформи, яка має бути спрямована, у тому числі і на забезпечення нормальної діяльності суддів щодо відправлення правосуддя. Разом з тим, відмічено, що наявність прогалин у законодавстві, яке регулює питання оскарження у позасудовому порядку рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, системний характер відносин у сфері застосування до суддів дисциплінарної відповідальності, висока роль суддів у механізмі держави обумовлює доцільність пропозиції щодо розробки і прийняття окремого нормативно-правового акта на рівні Закону “Про дисциплінарну відповідальність суддів в Україні”.

У підрозділі 3.2 “Судовий порядок оскарження рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності” підкреслено специфіку оскарження в судовому порядку актів, рішень, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради юстиції щодо судді, що полягає у наступному: а) визначення юрисдикції Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції щодо розгляду цієї категорії справ; б) встановлення КАС України заборони перегляду рішення, прийнятого Вищим адміністративним судом України в апеляційному і касаційному порядках; в) колегіальний порядок розгляду цих категорій справ адміністративної юрисдикції (розгляд і вирішення справи відбувається колегією у складі п’яти суддів); г) встановлення скороченого строку розгляду справи (справа розглядається протягом розумного строку, але не пізніше одного місяця після відкриття провадження у справі. У виняткових випадках з урахуванням особливостей розгляду справи суд ухвалою може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на один місяць); д) встановлення видів рішень які може приймати Вищий адміністративний суд України за результатами розгляду цієї категорії справ адміністративної юрисдикції: 1) визнати акт Вищої ради юстиції, рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України незаконним повністю або в окремій його частині; 2) изнати дії чи бездіяльність Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протиправними, зобов’язати Вищу раду юстиції, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України вчинити певні дії).

Узагальнення практики Вищого адміністративного суду України у справах з приводу оскарження актів Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, звільнення суддів дозволило виділити такі порушення, вчинені суддями: а) порушення процесуальних строків розгляду справ шляхом умисного затягування строків розгляду без об’єктивних причин, що призводить до порушення права на судовий захист; б) порушення засад рівності та змагальності сторін, що перешкоджає реалізації права на справедливий судовий розгляд; в) грубе порушення принципу процесуальної рівності сторін, надання переваги суб’єкту владних повноважень, що призвело до неприйняття рішення про зобов’язання вчинити дії; г) грубе порушення норм процесуального законодавства, що виявилось у порушенні правил підсудності, постановлення незаконної ухвали про забезпечення позову, порушення порядку обрання запобіжного заходу; д) порушення морально-етичних правил.